Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

КОРОленко Богдан Анатолійович

УДК 94 [(470+571):(282.247.34)]: 341.232.2 “1783/1796”

інкорпорація Криму російською імперією У 1783-1796 рр.: ПОлітичний та етносоціальний аспекти

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Сергійчук Володимир Іванович,

професор кафедри давньої та нової історії України

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Рафальський Олег Олексійович,

провідний науковий співробітник

відділу національних меншин

Інституту політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Гоман Юрій Олексійович,

доцент кафедри історії стародавнього світу

та середніх віків Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист дисертації відбудеться “16” cічня 2006 р., о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “12” грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Сокірко О. Г.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації – 233 сторінки, в тому числі основний текст – 189 сторінок, список використаних джерел і літератури – 44 сторінки (448 позицій).

Вступ. Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку та поглиблення світових глобалізаційних тенденцій, коли перед Україною постала проблема адекватної реакції на виклики сьогодення, актуальною є необхідність пошуку принципів та ідеологічних засад формування сучасної української нації. Закономірно, що пріоритетним наразі завданням є інтеграція до українського суспільства громадян усіх національностей, які мешкають на теренах нашої держави, й, насамперед, кримськотатарського народу, який у минулому мав власну державу на території сучасної України. Цього вимагають і перспективи розвитку соціально-політичних процесів, а також необхідність забезпечення етноконфесійної та соціально-політичної стабільності в Криму як геополітично важливому регіоні України. Актуальність комплексного дослідження міжнародно-правових, політичних та етносоціальних особливостей процесу анексії та наступної інкорпорації Криму Російською імперією викликана й гострою дискусійністю кримського питання та латентними намаганнями певних сил російського політикуму домогтися перегляду лінії державного кордону України, що яскраво засвідчили події 2003 р. навколо українського острова Коса Тузла.

Розробка довгострокової стратегії державної політики України щодо кримської автономії і загалом Криму, безумовно, має враховувати історію кримського питання, оскільки спроби реалізації будь-яких необгрунтованих рішень у цій сфері можуть спричинити дестабілізацію соціально-політичної ситуації в Криму, особливо в контексті радикалізації світового ісламського фундаменталізму. З іншого боку, соціально-політичні, демографічні, культурні, етноконфесійні та політичні наслідки анексії Криму 1783 р. особливо гостро відчуваються сьогодні, в умовах розбудови незалежної Української держави.

Аналіз вказаної проблематики актуалізується також і мотивацією власне академічного характеру – можемо констатувати, що на сьогодні в історичній науці немає комплексної об’єктивної праці, яка б висвітлювала історію інкорпорації Криму Російською імперією кінця ХVІІІ ст. Саме тому таке дослідження є важливим і нині набуває особливої наукової й соціально-політичної значущості та актуальності. Це дасть змогу показати справжню історію кримськотатарського народу кінця ХVІІІ – другої половини ХХ ст., що, безумовно, сприятиме процесам національно-культурного відродження кримських татар, налагодженню тісних взаємовідносин між нашими народами, а отже – інтеграції кримськотатарського народу до українського суспільства та залученню його представників до розбудови й утвердження Української держави.

Отже, виходячи з вищевказаного, актуальність теми дисертаційного дослідження обгрунтовується чинниками не лише академічного, а й суспільно-політичного, етноконфесійного, культурного та міжнародно-політичного характеру, а також у контексті забезпечення національної безпеки України.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046-01). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради історичного факультету, протокол № 9 від 17 травня 2001 р.

Об’єктом дослідження є процеси політичної та етносоціальної інкорпорації Криму до Російської імперії після його анексії 1783 р.

Предметом дослідження є державна політика Російської імперії щодо кримських татар у політичній, соціальній та етноконфесійній сфері.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі неупередженого аналізу відповідної літератури й широкого кола джерел, їх узагальнення й інтерпретації реконструювати цілісну картину політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією протягом 1783-1796 рр., дослідити її вплив на становище півострова. У відповідності до мети дисертаційної роботи визначено такі наукові завдання:–

проаналізувати стан наукового вивчення проблеми, узагальнити історіографію та оцінити джерельну базу;–

з’ясувати сутність і природу анексії Кримського ханства та її міжнародно-правову легітимність;–

дослідити роль останнього кримського хана Шагін-Гірея в процесі анексії ханства та його подальшу долю через призму домовленостей з російським урядом про компенсації за зречення влади;–

розглянути заходи російської влади щодо входження Криму до складу імперії та особливості трансформації адміністративно-територіального устрою і системи управління Криму після 1783 р.;–

вивчити причини, характер, особливості, перебіг, масштаби та наслідки еміграції кримськотатарського населення до турецьких володінь;–

визначити мету, спрямованість, зміст, специфіку та результати колонізаційної політики російського уряду на півострові;–

простежити передумови та входження Кримського півострова до південно-українського адміністративно-територіального комплексу і роль українського елементу в інкорпорації Криму Російською імперією; –

проаналізувати становище ісламу після анексії та політику Петербурга щодо мусульман Криму;–

виявити вплив ментально-релігійних чинників на відносини кримських татар з новою владою та простежити перебіг інкорпораційних процесів;–

дослідити кримськотатарські аспекти російсько-турецької війни 1787-1791 рр., а також залежність соціально-політичного становища Криму від зовнішньополітичних факторів;–

з’ясувати наслідки анексії Криму та його подальшої інкорпорації до складу імперії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1783-1796 рр., тобто період від анексії Кримського ханства до смерті імператриці Катерини ІІ, протягом якого Петербургом було закладено законодавчу базу й в цілому здійснено реалізацію політики адміністративно-територіальної, політичної та етносоціальної інкорпорації Криму до складу імперії. Інституціональним проявом її стало існування протягом 1784-1796 рр. Таврійської області як адміністративно-територіальної одиниці в складі Катеринославської губернії.

Географічними рамками дослідження є територія Криму, тобто власне Кримський півострів. У досліджуваний період – це Сімферопольський, Феодосійський, Євпаторійський та Перекопський повіти Таврійської області.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження складають універсальні принципи об’єктивності й історизму.

У праці було застосовано комплекс дослідницьких методів – як загальних, так і конкретнонаукових, теоретичних та емпіричних. Дисертаційне дослідження базується на методах порівнянь, аналізу, синтезу та узагальнень. Застосовувалися також методи історіографічного і джерелознавчого аналізу. У процесі дослідження використовувалися основні принципи цивілізаційного підходу в історичному пізнанні. При вивченні політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією наприкінці ХVІІІ ст. автор аналізує особливості процесів входження Криму до суспільно-політичної структури імперії через призму феномена впливу ментально-конфесійних факторів на взаємовідносини кримських татар та російської адміністрації Криму.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в постановці та розробці наукової проблеми, яка не отримала цілісного й об’єктивного висвітлення в українській історичній науці. В дисертації вперше у сучасній історіографії на основі великої кількості виявлених архівних матеріалів проведено комплексне дослідження проблеми анексії та подальшої політичної й етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією у 1783-1796 рр. Дисертантом подано цілісну картину процесів входження півострова до імперії, їх динаміку, особливості та результати, висвітлено політику російської влади щодо кримських татар в усіх її аспектах, проаналізовано зміни в соціально-політичній, демографічній та етноконфесійній структурі населення півострова. Простежено історичні передумови кримсько-українського тяжіння, показано внесок українців у заселення та адміністративно-політичну інкорпорацію регіону. В ході дослідження з’ясовано вирішальну роль ментально-психологічних і конфесійних чинників на сутність, характер, перебіг та результати процесів поглинення Криму Російською імперією. Автором дослідження уведено до наукового обігу низку архівних документів з Державного архіву Автономної республіки Крим у м. Сімферополі та Центрального Державного історичного архіву України в м. Києві.

Практичне значення дисертації. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані в теоретичних та прикладних дослідженнях з соціально-політичної, демографічної та етнічної історії Криму, при розробці окремих навчальних тем та спецкурсів з історії народів України й підготовці узагальнюючих праць з історії України, будуть корисними зовнішньополітичному відомству при розробці концепції міждержавного, науково-культурного й гуманітарного співробітництва України з Російською Федерацією та Турецькою республікою, у визначенні концепції національної політики в Україні та оптимізації процесів соціокультурної інтеграції кримськотатарського народу до українського суспільства.

Наукова апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати праці доповідалися автором на наукових конференціях, зокрема, на міжнародній науковій конференції “Україна і Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє” (Київ, травень 2002 р.), науковій конференції “Крим в історичних реаліях України: До 50-річчя входження Криму до складу УРСР” (Київ, лютий 2004 р.), науковій конференції “Культура народов Причерноморья с древнейших времен до наших дней. XVII-е научные чтения” (Сімферополь, листопад 2004 р.), міжнародній науковій конференції “Диалог культур в полиэтничном мире” (Сімферополь, травень 2005 р.).

Фактичний матеріал, теоретичні узагальнення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у 4 публікаціях, вміщених у наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України, загальним обсягом 2, 8 друк. арк.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, подано характеристику джерельної бази дисертації.

Історіографічний аналіз наукової літератури засвідчує, що висвітлення зазначеної теми донині має фрагментарний характер. Попри тривалий період наукового дослідження історії Криму нового періоду, комплексного аналізу проблеми інкорпорації Криму Російською імперією кінця ХVІІІ ст. фактично не було здійснено. Так, ряд праць кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. мали компілятивний характер і не спиралися на документальні матеріали. Дещо пізніше з’являються дослідження, в яких висвітлювалися окремі питання анексії 1783 р., головно зовнішньополітичні обставини приєднання Кримського ханства та подальшого його поглинення Росією, а також їх впливу на соціально-економічне становище півострова, зокрема А. Брікнера, М. Григоровича, С. Соловйова, В. Смірнова, Є. Маркова та інших. Брикнер А.Г. Потемкин. – СПб., 1891, та ін.

Значним етапом в дослідженні історії Криму стала діяльність Таврійської вченої архівної комісії (1887-1923). На сторінках її часопису опублікували свої розвідки, присвячені приєднанню та колонізації півострова, становищу ісламу, а також російсько-турецькому протистоянню члени комісії Ф. Лашков, А. Маркевич, І. Александров та інші. Слід згадати й кримську пресу ХІХ – початку ХХ ст., де було опубліковано низку статей, в яких висвітлювалися питання анексії ханства, а також заселення, соціально-економічного та адміністративного розвитку новоприєднаного краю. Лашков Ф. Охрана Крыма во вторую турецкую войну 1787-1791 года // ИТУАК. – С., 1889. – № 8. – C. 52-87; Александров И. О мусульманском духовенстве и управлении духовными делами мусульман в Крыму после его присоединения к России // ИТУАК. – С., 1914. – № 51. – С. 207-220; Романюк А. Крымская старина. Исторические заметки // Крымский вестник. – Сев., 1888. – 16 декабря, та ін.

Вагомий внесок в дослідження проблем приєднання Кримського ханства та його входження до Російської імперії зробили радянські історики. Необхідно вказати, що період 1920-30-х рр. відрізнявся досить об’єктивним висвітленням проблемних питань політичної та етносоціальної історії Криму кінця ХVІІІ ст. Заслуговує на увагу, насамперед, грунтовна праця А. Маркевича, присвячена історії кримськотатарської еміграції після 1783 р. Вчений дослідив причини, масштаби та рушійні сили еміграційних процесів, соціальний склад емігрантів та роль російської адміністрації в переселенні кримських татар до Туреччини. Маркевич А.И. Переселения крымских татар в Турцию в связи с движением населения в Крыму // Известия АН СССР. VІІ серия. Отделение гуманитарных наук. – М., 1928. – № 4-7. – С. 375-405; 1929. – № 1. – С. 1-16. В цей період С. Усовим, Б. Вологдіним та іншими дослідниками опубліковано низку робіт, присвячених демографічним та соціально-економічним аспектам входження півострова до Російської імперії. Усов С.А. Население Крыма за 150 лет в связи с экономикой края // Крым. – М., 1928. – № 1 (5). – Вып. 1. – С. 64-85, та ін. У 1926 р. відомий кримськотатарський діяч А. Озенбашли опублікував книгу “Трагедія Криму за царської влади або Еміграція татар”, в якій головну увагу звернув на обставини та наслідки анексії Кримського ханства Російською імперією, серед яких найбільш трагічною для татарського народу стала еміграція з Криму. Озенбашлы А. Къырым фаджиасы: Сайлама эсерлер. – Симферополь, 1997. Починаючи з 1940-х рр. в радянській історіографії спостерігається тенденція обгрунтувати справедливість приєднання Кримського ханства до Росії й показати його прогресивне значення. Разом з тим, варто відзначити грунтовні дослідження Є. Дружиніної, С. Секиринського та інших, в яких висвітлені проблеми колонізації, соціально-економічної та демографічної історії Криму останньої чверті ХVІІІ ст. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. – М., 1959, та ін.

Суспільно-політичні зміни, що відбулися на початку 1990-х рр., справили значний вплив й на методологічні підходи до висвітлення дискусійних проблем історії Криму кінця XVIII ст. В останні роки з’явилася низка досліджень, в яких розглядувана проблематика висвітлюється з нових позицій, простежується намагання об’єктивно дослідити cуперечливі моменти приєднання півострова. Серед них – монографія В. Возгріна “Исторические судьбы крымских татар” (Москва, 1992), в якій автор висвітлив політичні та соціально-економічні зміни на півострові після 1783 р. Розвиваючи тему експансіоністської політики Росії щодо Кримського ханства, автор звернув увагу на її засадничі витоки, які, на його думку, лежали в ментально-цивілізаційних відмінностях обох суспільств.

Окремі дослідження з історії анексії Кримського ханства Російською імперією належать українським вченим. Так, В. Сергійчук опублікував монографію “Український Крим” (Київ, 2001), де, зокрема, простежив приєднання Криму в контексті української колонізації Північного Причорномор’я. Заслуговують на увагу також розвідки Г. Гедьо, Н. Терентьєвої, Н. Бацак, Д. Прохорова та інших, присвячені окремим питанням інкорпорації Криму Російською імперією. Гедьо Г. Політичні детермінанти приєднання Криму до складу Росії за матеріалами діловодної документації // Крим в історичних реаліях України: Матеріали наукової конференції “Крим в історичних реаліях України...”. – К., 2004. – С. 107-127, та ін.

Проблема анексії Криму 1783 р. привертала увагу й іноземних дослідників, насамперед турецьких вчених. У 1948 р. була опублікована монографія Е. Гозайдіна “Крим: Розташування та переселення кримських тюрків”, в якій автор значну увагу зосередив на явищі кримськотатарської еміграції та політиці Петербурга, спрямованій на поступовий занепад ісламу. В 1980 р. вийшла монографія одного з провідних діячів кримськотатарської діаспори в Туреччині М. Улькюсала, присвячена історії кримських татар. В розділі “Міграції” вчений показав історію переселень татар з Криму до володінь Османської імперії. Варто відзначити й монографію Х. Киримли “Кримськотатарський національний рух і національна самосвідомість (1905-1906)”, в якій автор, зокрема, дослідив кримськотатарську еміграцію кінця XVIII ст., головною причиною якої, на думку вченого, був психологічний тиск російської адміністрації. Gozaydэn E.F. Kэrэm: Kэrэm Turklerэnэn Yerlesэne ve Gocmelэrэ: Coрrafо, Tarэhо, Harsэ, Iktэsadэve Sэyasо. – Istanbul, 1948; Ьlkьsal M. Kэrэm tьrk-tatarlarэ. (Dьnь, Bьgьnь, Varэnэ). – Istanbul, 1980; Kэrэmlэ H. Kэrэm tatarlarэnda mэllэ Kэmlэk ve mэllэ haraketter (1905-1916). – Ankara, 1996.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з сукупності друкованих матеріалів та архівних документів. Джерела архівного походження представлені матеріалами з фондів Державного архіву Автономної республіки Крим (ДААРК) (м. Сімферополь), Центрального Державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК) та Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІРНБУВ).

Пріоритетне місце в джерельній базі роботи займають матеріали ДААРК – широкий комплекс джерел, які висвітлюють історію Криму з часу його анексії 1783 р. Це – імператорські укази та рескрипти, ордери Г. Потьомкіна та правителів Таврійської області, рапорти та реляції представників військового командування та органів кримської адміністрації на місцях, петиції та скарги татарського населення, урядове та міністерське листування, демографічна та статистична документація, документи особистого походження тощо. Проте, потрібно підкреслити, що, незважаючи на велику джерельну цінність, використання документів цього архіву досі мало фрагментарний або ж краєзнавчий характер.

Найбільш значний корпус документів представлений у фонді “Таврическое областное правление” (ф. 799). Це – ордери Катеринославського і Таврійського генерал-губернатора Г. Потьомкіна, Катеринославського, Вознесенського і Таврійського генерал-губернатора П. Зубова, правителів Таврійської області В. Коховського та С. Жегуліна, рапорти і реляції чиновників адміністрації Таврійської області та представників військового командування, копії указів, відношення і відомче листування правління з урядовими та адміністративно-територіальними установами Російської імперії, реєстри та відомості про соціально-демографічну ситуацію на півострові, становище кримських населених пунктів тощо. Цінними є також листи О. Суворова, віце-адміралів М. Мордвинова та Ф. Ушакова, російських послів в Стамбулі О. Хвостова та В. Кочубея таврійському віце-губернатору К. Габліцу, що містять інформацію про становище Криму 1790-х рр. тощо.

Матеріали фонду репрезентують широкий комплекс проблем тематики дисертаційного дослідження, зокрема висвітлюють історію колонізації півострова та еміграції кримськотатарського населення. В справах фонду висвітлені також адміністративні перетворення в Криму, що були пов’язані з функціонуванням Таврійської області. Зокрема, це справи про утворення нових адміністративних одиниць, державних установ, посадові призначення, укомплектацію штатів тощо.

Таким чином, репрезентативність фонду “Таврическое областное правление” є надзвичайно високою, що дозволяє класифікувати його як системоутворюючий в джерельній базі архівного походження дисертації.

Значну цінність становлять також матеріали фонду “Командующий сухопутными войсками, расположенными в Крыму и южных губерниях и флотами в Черном и Каспийском морях Игельстром” (ф. 802). Справи фонду містять важливу інформацію щодо соціально-політичної ситуації, яка склалася в Криму після анексії та становище автохтонних жителів, дані про кількість населення в окремих містах і поселеннях, еміграційні процеси тощо.

Цінний матеріал представлений також у фонді “Поповы” (ф. 535). Значну частину фонду складають матеріали з соціально-політичної історії підросійського Криму, які висвітлюють колонізаційну політику російського уряду, соціально-політичне становище Криму 80-х рр. XVIII ст., формування органів адміністрації Таврійської області тощо.

До джерельної бази дисертації залучено також матеріали ЦДІАУ в м. Києві. Незважаючи на фрагментарність даних та їх розпорошеність, матеріали архіву доповнюють інформацію з фондів ДААРК, зокрема висвітлюють кримськотатарські аспекти російсько-турецької війни 1787-1791 рр. В архіві (у ф. 1959 “Харьковский и Воронежский генерал-губернатор”, ф. 118 “Васильковская пограничная таможня” та ф. 736 “Канцелярия Киевского, Черниговского и Новгород-Северского генерал-губернатора”) зберігаються також цінні документи про долю останнього кримського хана Шагін-Гірея.

Важливими є також матеріали ІРНБУВ, насамперед фонду V (архів “Одесского общества истории и древностей”). Це – копії указів та рескриптів, рапортів, петицій, листування та інших паперів представників російської влади та адміністрації Криму.

Увесь масив опублікованих матеріалів умовно можна розподілити на кілька груп. Першу групу становлять законодавчі акти, що складають юридичну базу входження Криму до Російської імперії. Полное собрание законов Российской империи. – Т.XXІ-XXІV. – СПб., 1830. Вони регламентували процеси інкорпорації півострова Російською імперією, їх аналіз дозволяє простежити державну політику Росії щодо Криму. З матеріалами законодавчого характеру тісно пов’язана відомча документація, зокрема ордери Г. Потьомкіна, які, фактично, мали характер урядових розпоряджень. Ордери висвітлюють колонізаційні процеси, політику російської адміністрації стосовно місцевого населення, кримськотатарську еміграцію, становище Криму під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр., зміни в етнічному, демографічному, соціальному та релігійному становищі півострова тощо.

Документація звітного характеру висвітлює реалізацію урядових розпоряджень, а також відбиває політичну, соціальну та демографічну ситуацію, взаємовідносини місцевого населення та нової влади тощо. Це – рапорти і донесення катеринославських губернаторів і правителів Таврійської області І. Синельникова, В. Коховського, С. Жегуліна, а також ордери та рапорти чиновників кримської адміністрації і представників військового командування, зокрема командуючого російськими військами на півострові в 1783-1784 рр. генерала О. Ігельстрома. Важливі дані для дослідження історії входження Криму до імперії містять папери, записки, листування державних діячів та урядовців. Вони висвітлюють історію внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин анексії та заходів, спрямованих на поглинення ханства імперією, політичне та демографічне становище півострова, кримськотатарські аспекти російсько-турецької війни 1787-1791 рр. тощо.

Значну цінність складають й матеріали особистого походження. Насамперед, це папери та листування Катерини ІІ та Г. Потьомкіна, а також епістолярна спадщина О. Суворова. Інтерес дослідника викликають також папери правителя канцелярії Г. Потьомкіна В. Попова та інших. Екатерина ІІ и Г.А. Потемкин. Личная переписка, 1769-1791. – М., 1997; Суворов А.В. Письма. – М., 1986, та ін. Важливими є й мемуари, описи, подорожні нотатки та листування осіб, які відвідали півострів в останній чверті ХVІІІ ст. В цьому сенсі безумовно цінними є свідчення іноземців, насамперед подорожні нотатки француза Ж. Ромма, англійки Е. Кравен, французького посла Л. де Сегюра тощо. Ромм Ж. Путешествие в Крым в 1786 г. – Л., 1941; [Кравен Э.] Путешествие в Крым и Константинополь в 1786 году милади Кравен. – М., 1795, та ін.

Отже, джерельна база дослідження є репрезентативною і достатньою для вирішення поставлених наукових завдань.

У другому розділі “Анексія Криму 1783 року” висвітлено завоювання Кримського ханства Російською імперією у 1783 р. Останнім етапом на цьому шляху стала російсько-турецька війна 1768-1774 рр., в результаті якої Росія отримала вихід до Чорного моря і різке зміцнення впливу на політику Кримського ханства. Посадження на ханський престол ставленика Петербурга Шагін-Гірея зробило захоплення ханства неминучим. Використавши сприятливу міжнародну кон’юнктуру, 8 квітня 1783 р.** Тут і далі збережено датування за старим стилем. Росія оголосила про приєднання Криму, що фактично означало анексію незалежного і суверенного на той час державного утворення.

Проте, з приєднанням Криму останній кримський хан виявився небажаною політичною фігурою і, незважаючи на попередні гарантії Петербурга, був фактично засланий вглиб імперії. Після кількох років поневірянь Шагін-Гірей отримав дозвіл виїхати до турецьких володінь, де за наказом султана був страчений.

По анексії ханства перед Петербургом постало завдання форсованого утвердження в Криму імперської влади, адже місцеве населення, за винятком угруповання колабораціоністів з середовища знаті, було неприхильно налаштованим до росіян. Тому необхідність якнайшвидшого насадження і зміцнення російської адміністрації на півострові була очевидною. Насамперед було ліквідовано вогнища татарської опозиції, а в липні 1783 р. проведено прийняття присяги татарами на вірність імператорському дому. 28 липня 1783 р. Катерина ІІ підписала іменний указ Г. Потьомкіну “О принятии крымских жителей и прочих татарских народов в Российское подданство”. В указі підтверджувалися попередні обіцянки, татари також звільнялися від військового обов’язку.

Формально функції нової влади Криму зосереджувалися в руках створеного в 1783 р. земського правління – так званого “Крымского земского правительства” в складі трьох членів: Мегметші-бея Ширинського, Гаджи-Кази-аги та кадіаскера Муследін-Ефендія. Показово, що очолював його саме Ширинський бей, глава найвпливовішого кримського роду. Вибір Г. Потьомкіна був невипадковим і грунтувався на міркуваннях ментально-політичного характеру – цим призначенням Потьомкін прагнув легітимізувати в очах кримської знаті та духовенства нову владну адміністрацію Криму. Таким чином, до управління новоприєднаним краєм Петербург залучив знать колишнього ханства, яка стала опорою російської влади в її політичних та соціальних трансформаціях в Криму.

Діяльність земського правління, контрольованого командуючим російськими військами на півострові, полягала в утвердженні російської влади в Криму, насамперед, в активній участі його урядовців у підготовці та проведенні присяжної кампанії, а, згодом, і в нагляді за настроями населення.

Головним фактором ускладнення внутрішньополітичної ситуації стала присутність на півострові значного контингента російських військ. За наказом генерала О. Ігельстрома, на всій території Криму були розміщені військові пости, до компетенції яких входили дотримання безпеки та нагляд за настроями татар. З іншого боку, одним із безпосередніх наслідків цих заходів стали постійні утиски місцевих мешканців з боку розміщених там військових команд, перед свавіллям яких татарське населення було фактично безправним.

Аналізуючи етносоціальне та правове становище кримськотатарського населення в перші роки після анексії ханства, необхідно зупинитися й на проблемі поселених у Криму після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. вихідців з грецьких островів Архіпелагу – греків та албанців. У джерелах та літературі за ними закріпилася назва арнаутів – турецького етноніма албанців. Після 1783 р. вони посіли помітне місце в соціально-політичній структурі Криму, зокрема були представлені в штатах більшості державних установ Таврійської області. Більше того, окремі з них обійняли досить високі посади в кримській адміністрації. Проте, найбільший вплив арнаути справили на соціально-політичну ситуацію Криму 80-х – 90-х рр. XVIIІ ст., насамперед на становище місцевого татарського населення. Власне, окрім охоронних функцій арнаути фактично перебрали на себе й функції адміністрації контрольованих ними територій південнобережного Криму. Привілейоване становище арнаутських команд, а також специфічність покладених на них функцій призвели до ситуації, коли вони перетворилися фактично в автономне і непідконтрольне місцевим органам влади воєнізоване формування. Як наслідок, татарське населення південнобережних поселень навколо Балаклави залишалося практично безправним і беззахисним, особливо в обставинах зміни влади.

Після приєднання до Російської імперії на півострові було збережено колишній адміністративно-територіальний устрій та основи місцевого управління. Проте, незважаючи на формальну спадковість адміністративно-територіального устрою та управління, півострів перетворився фактично у звичайну територіально-адміністративну одиницю імперії. Реальна влада зосереджувалася в руках генерал-губернатора Г. Потьомкіна через посередництво командуючих військами в Криму генералів А. де Бальмена, а потім О. Ігельстрома, який керував “кримським урядом” Мегметші-бея; останній же виконував, фактично, лише представницькі функції.

Наступний етап політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Росією позначений 1784 роком, коли було закладено основи адміністративного устрою анексованої території та інтеграції її населення до соціально-політичної структури імперії. Указом Катерини ІІ від 2 лютого 1784 р. проголошувалося утворення Таврійської області, яка в адміністративно-територіальному відношенні охоплювала територію колишнього Кримського ханства. До складу області увійшли власне Кримський півострів з територією, що лежала між Перекопом та кордонами Катеринославського намісництва, а також Таманський півострів. До створення власної губернії Таврійська область підпорядковувалася безпосередньому управлінню Катеринославського і Таврійського генерал-губернатора Г. Потьомкіна. А вже 8 лютого того ж року Катерина ІІ підписала указ “О составлении Таврической области из 7 уездов и об открытии присутственных мест в оных городах”. Невдовзі Крим отримав і зовнішні ознаки володіння Російської імперії. 8 березня 1784 р. було затверджено імперську символіку нової територіально-адміністративної одиниці, яка мала засвідчити пряму спадковість належності півострова російському скіпетру.

Після анексії Криму Росія зберегла status quo у відносинах кримських феодалів із залежним населенням. Російський уряд не наважився перетворити татарські маси в кріпосних і вони були зараховані до стану казенних селян.

Таким чином, анексія Криму 1783 р. засвідчила новий період у політичному та етносоціальному розвитку Криму і означила його пріоритети та особливості. Територія колишнього Кримського ханства перетворилася в область імперії, а його лояльна верхівка у російське дворянство та соціально-політичну опору імперії на півострові.

У третьому розділі “Державна політика Російської імперії в Криму (1783-1796 рр.)” висвітлено реалізацію державної політики Петербурга на півострові в соціально-політичній, етнодемографічній та релігійній сферах.

Анексія Кримського ханства призвела до значних змін етнодемографічного характеру. Найбільший вплив на розвиток деструктивних тенденцій в демографічному становищі Криму справили процеси еміграції кримських татар до турецьких володінь. Аналіз архівних матеріалів дає змогу зробити висновок, що еміграційні мотиви мали комплексний характер. Проте головною причиною переселень стали колонізаційна політика російського уряду, та, з іншого боку, ментально-політичне тяжіння кримськотатарського населення до Османської імперії, що обумовлювалося тривалою історією політичних та релігійних зв’язків Криму з Туреччиною. В умовах зламу традиційного політичного, соціально-економічного та громадського укладу життя, а також психологічного тиску на татар з боку російської адміністрації, закономірною була ностальгія за Туреччиною як захисником та єдиним прихистком. Проаналізувавши різноманітні дані про кількість татарського населення протягом 1783-1796 рр. та демографічну динаміку цього періоду, можемо дійти висновку, що протягом 1783-1796 рр. Кримський півострів залишило щонайменше від 90 до 120 тисяч осіб (40 %), тобто можемо говорити про значні масштаби цього явища.

Після анексії півострова перед російським урядом постала проблема зміцнення тут своїх позицій. Цього вимагало як військово-стратегічне становище Криму, так і перспективи його політичного, демографічного та соціально-економічного розвитку. Основу колонізаційних ресурсів, на думку російського уряду, мали скласти росіяни та українці. Головна мотивація рішення залучити українське населення до активної колонізації краю полягала в тому, що, по-перше, Кримський півострів був географічно близьким і потенційно єдиним цілим з етнічними українськими землями і, по-друге, випливала з тієї реальності, що український елемент був найбільш інкорпорованим до імперської соціально-політичної структури, отже лояльним і прогнозованим. Українське заселення півострову ширилося не лише з підросійської Лівобережної України, але й з українських земель Правобережжя, а питома частка українців в колонізаційних ресурсах в цей час була найвищою серед інших етнічних груп.

Одним з напрямків колонізаційної політики російського уряду в Криму стала роздача кримських земель, що розпочалася одразу після анексії і тривала паралельно з процесами кримськотатарської еміграції та заселення Криму новими поселенцями. Як і власне вся колонізація півострова, роздача кримських земель російським урядом була спрямована на досягнення як економічних, так і політичних цілей. Поряд з перетворенням Тавриди в майбутньому на одне з головних джерел надходжень до імперського бюджету, надання земельних наділів російським поміщикам мало забезпечити подальше соціально-політичне входження півострова до імперії.

Проаналізувавши становище ісламу в розглядуваний період, можемо констатувати, що після анексії 1783 р. спостерігається згортання релігійних свобод кримськотатарського населення та поступовий занепад розвитку ісламу в Криму, що стало безпосереднім наслідком реалізації Петербургом політики деісламізації Криму. Однією з пріоритетних її цілей було послаблення позицій мусульманського духовенства, яке російською адміністрацією ідентифікувалося як протурецька партія на півострові, та нейтралізація його впливу на кримськотатарське населення. Проявом імперської політики щодо ісламу стало обмеження кількості мусульманських священників, а також встановлення постійного нагляду за їх діяльністю та “вірнопідданством”. Адміністрацією Криму за допомогою бюрократичної тяганини ускладнювалася можливість здійснення татарами паломництва до святинь ісламу, а всі хаджі вносилися до відповідного реєстру і перебували під посиленим наглядом. Більше того, запідозрені в будь-яких контактах з турками або навіть симпатіях до своїх єдиновірців-мусульман Туреччини мулли та хаджі депортувалися до внутрішніх губерній Російської імперії, або й за її межі. Ці та інші заходи влади, спрямовані на обмеження конфесійних стосунків кримських татар з турками, мали на меті ізоляцію Криму від політичного впливу Османської імперії, що справило негативний вплив на розвиток кримського ісламу. Особливо така політика простежувалася під час чергових етапів російсько-турецького протистояння. Таким чином, власне суто релігійний фактор ісламу у візії Петербурга геополітичної кон’юнктури в Чорноморському регіоні трансформувався у політичний чинник, що й визначило спрямованість імперської політики стосовно ісламу. З іншого боку, для мусульманського населення Криму іслам став фактором етнічного самозбереження.

У дисертації висвітлено подорож Катерини ІІ до Криму у 1787 р., яка справила суттєвий вплив на соціально-політичну ситуацію на півострові, зокрема прискорила виїзд кримських татар до Туреччини. Однак вирішальний вплив мав цей, безумовно, політичний візит на відносини Петербурга зі Стамбулом, – він фактично спровокував Порту до оголошення війни Росії. Протягом російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російською владою здійснювалися превентивні заходи з метою попередження будь-яких антиурядових настроїв та хвилювань серед кримськотатарського населення, зокрема вилучення в татар зброї та коней, переселення прибережного населення до внутрішніх та північних територій півострова. Крім того, напередодні та під час російсько-турецької війни Петербург мав плани цілковитої депортації татарського населення з Криму вглиб Російської імперії з соціально-політичних міркувань.Таким чином, політичне становище Криму у 1787-1796 рр. цілком визначалося зовнішньополітичною кон’юнктурою. Відповідно й кримськотатарське населення апріорі сприймалося Петербургом як п’ята колона Османської імперії на півострові. Саме тому вплив зовнішньополітичних чинників на внутрішньополітичне становище Криму у досліджуваний період був визначальним.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:–

Аналіз історіографії історїї Криму кінця XVІІІ ст. засвідчив, що в сучасній історичній науці немає комплексного дослідження, в якому була б реконструйована цілісна картина політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією в досліджуваний період, хоча існуюча насьогодні джерельна база дозволяє це зробити.–

Анексія Кримського ханства стала наслідком еволюції концепції російсько-кримських відносин і за своєю суттю та результатами була одностороннім нелегітимним актом експансіоністського вирішення Російською імперією суперечностей у міждержавних стосунках з Кримським ханством шляхом порушення російсько-турецьких домовленостей. Термін “приєднання” Криму до Російської імперії у науковому та міжнародно-правовому розумінні є некоректним і невідповідним, оскільки насправді це було не механічне приєднання (долучення) певної території (несуверенного володіння), а захоплення воєнними методами та знищення де-юре незалежної і суверенної держави, тому з наукової та правової точки зору виправданим та адекватним є вживання терміна “анексія”. –

Зречення Шагін-Гіреєм влади “на користь” Росії було вимушеним кроком, оскільки в умовах цілковитої залежності від Петербурга та, з іншого боку, відсутності будь-якої зовнішньої та внутрішньої підтримки, хан усвідомлював усю безперспективність та неможливість подальшого перебування на престолі. Саме в цьому полягали головні причини акту детронізації Шагін-Гірея. Тому російські гарантії, надані хану, варто розглядати лише як привід до зречення та своєрідні компенсації.–

Трансформація адміністративно-територіального устрою та системи управління в Криму, в результаті чого було зліквідовано традиційні форми державного управління та секуляризовано управлінсько-державні і юридично-правові функції ісламу, дає підстави трактувати входження Криму до Російської імперії саме як інкорпорацію, а не інтеграцію.–

Політика російського уряду після анексії, спрямована на подальше поглинання півострова, мала всі ознаки окупаційної адміністрації з притаманними їй стабілізаційними заходами, що здійснювалися примусовими методами.–

Анексія Криму справила дестабілізуючий і деструктивний вплив на демографічне становище на півострові, стала головною причиною негативних тенденцій у динаміці демографічних показників. Еміграційні процеси кримськотатарського населення після 1783 р. мали комплекс причин та свою специфіку, вони засвідчили дискримінаційну сутність нової влади щодо корінного населення і були одним з проявів окупаційної політики “звільнення” Криму від татар. Переселення кримських татар до турецьких володінь заклали основу негативних тенденцій в етнодемографічній структурі населення півострову, що характеризувалися перманентним падінням питомої частки цієї етнічної групи.–

Колонізаційна політика російського уряду була спрямована на зросійщення Криму, заклала підвалини деструктивних тенденцій в етносоціальній структурі населення півострова та спричинила різке порушення рівноваги місцевої етноконфесійної екосистеми.–

Передумови українського освоєння Криму були закладені задовго до власне анексії ханства, одним з проявів чого стала козацька колонізація степів південного порубіжжя. Указ 1784 р. про створення Таврійської області фактично засвідчив входження Криму до південно-східного українського адміністративно-господарського організму. Українці склали основу колонізаційних ресурсів приєднаного краю. Це засвідчує їх висока питома частка в етнічній структурі та органах нової адміністрації Криму.–

Ментально-релігійні чинники мали фундаментальне значення для консолідації кримських татар, а іслам в умовах інкорпорації Криму до Російської імперії став запорукою їх національного збереження та фактором духовного й культурного відтворення.–

У дисертації висвітлено пряму залежність соціально-політичного становища Криму від зовнішньополітичних чинників. Тенденція ускладнення внутрішньополітичної ситуації в Криму особливо яскраво проявлялася саме в періоди загострення конфронтації між Російською імперією та Туреччиною. Це пояснювалося постійною недовірою російського уряду до мусульманського населення – воно розглядалося Петербургом виключно як фактор п’ятої колони Оттоманської Порти в Криму. Особливо яскраво це засвідчили перебіг російсько-турецької війни та події 1792-1796 рр., коли одним з головних центрів зовнішньополітичного протистояння Петербурга з Османською імперією та Францією був саме Крим.–

Власне релігійна сутність ісламу у візії російського уряду набувала політичного забарвлення, що спричинило перманентні релігійні утиски кримського мусульманства російською владою.–

Всі заходи російської адміністрації, спрямовані на інтеграцію кримських татар до соціально-політичної структури імперії, не мали бажаних результатів, навпаки, вони призвели до цілком зворотнього результату, а саме – до самоізоляції кримськотатарського населення у відособлену етноконфесійну громаду.

Основний зміст дисертації викладено у наукових публікаціях:

Короленко Б. Французький мандрівник Жільбер Ромм про становище Криму після його приєднання до Росії // Пам’ять століть. – К.,