Національний університет внутрішніх справ

Мандрика Любомир Михайлович

УДК 347.471

Право власності політичних партій в Україні

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Бандурка Олександр Маркович, Верховна Рада України, народний депутат України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Ромовська Зорислава Василівна, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, декан факультету правничих наук

кандидат юридичних наук Соловйов Олексій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри цивільного права №1

Провідна установа Львівський Національний університет ім. Івана Франка, Міністерство освіти і науки, кафедра цивільного права та цивільного процесу (м. Львів)

Захист відбудеться 23.04. 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, буд. 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, буд. 27.

Автореферат розісланий 18.03.2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої

ради Чалий Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми наукового дослідження зумовлена перш за все активною трансформацією на демократичних засадах політичної, економічної, правової та соціальної систем і приведенням їх у відповідність зі світовими стандартами. Досконалість і ефективність правової системи держави визначається рівнем і обсягом наукових досліджень у всіх без винятку галузях права, в тому числі й цивільного. Що ж стосується необхідності наукового дослідження права власності політичних партій, то вона визначається економічними, соціальними та, власне, юридичними причинами.

Економічні передумови ґрунтуються на об’єктивних економічних процесах і на тому, що політичні партії є власниками необхідного для їх статутної діяльності майна. Об’єктивно вони є учасниками економічних за природою відносин власності, що викликає потребу їх збалансування через цивільно-правовий механізм.

Соціальні причини дослідження – це необхідність збереження соціального спрямування діяльності політичних партій через застосування цивільно-правових методів і механізмів. Така необхідність виплаває із змісту ст. 36 Конституції України, яка передбачає право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод. Невизначеність засад майнової діяльності призводить до залежності партій від „спонсорів”, унаслідок чого соціальна спрямованість їх діяльності втрачається. Адекватне меті діяльності політичних партій позитивне регулювання відносин їх власності також може попередити ризик перетворення партій в засіб обстоювання та протегування не інтересів електорату, а неприйнятних для суспільства і держави вигод вузького кола осіб.

Юридичні причини дослідження права власності політичних партій полягають у нерозробленості проблематики в цивілістичній доктрині та існуванні прогалин у національному законодавстві щодо врегулювання питань відносно набуття, здійснення та захисту політичними партіями права власності. Суперечності чинного законодавства зумовлюють невизначеність правового становища структурних одиниць політичних партій, а також їх об'єднань (блоків, коаліцій, союзів, тощо). Це не завжди дає можливість визначитися з тим, хто з них має право на здійснення повноважень власника, хто повинен нести цивільно-правову відповідальність, тягар власності, та пов’язані з ним обмеження. Особливої уваги потребує дослідження підстав та способів набуття політичними партіями права власності, оскільки прогалини в чинному законодавстві не лише дають можливість незаконного фінансування цих суб’єктів, але й спричиняють нечітке врегулювання відносин у разі легального набуття політичними партіями права власності. Доцільним буде визначення найбільш прийнятних засобів, механізмів та форм здійснення захисту політичними партіями права власності і з'ясування легітимності тих засобів, механізмів і форм, які реально ними застосовуються у повсякденні.

Проблемі правового режиму права власності об'єднань громадян, різновидом яких виступають політичні партії, приділяли увагу у своїх наукових, зокрема, дисертаційних дослідженнях К. Альчієв, М. Бєляєва, Т. Боднар, В. Борденюк, Л. Віткявічус, А. Глушецький, Є. Додіна, Н. Ісаєва, В. Качанова, Г. Кудрявцева, Г. Ковальова, О. Масляєв, Г. Міщенко, В. Мельников, М. Примуш, Є. Слєпньов, О. Соловйов, Ю. Юдін. Однак у попередніх роботах висвітлювалися лише окремі питання правовідносин власності політичних партій, а їх цілісного дослідження проведено не було.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно з Розділом V Послання Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011рр.”, розділом І „Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005рр.”, затвердженої Наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р., п.1.3. та 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005рр.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є формування моделі правового регулювання правовідносин власності політичних партій України. Досягнення зазначеної мети повинно стати передумовою розробки і внесення для нормативного закріплення пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства України і практики вирішення однорідних питань.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження: 1) сформулювати дефініцію права власності політичних партій; 2) встановити місце права власності політичних партій у системі права власності України; 3) дослідити підстави і способи набуття права власності політичними партіями і систематизувати їх; 4) визначити перелік суб'єктів права власності політичних партій; 5) окреслити кількісний та якісний склад об’єктів права власності політичних партій і обмеження щодо володіння ними; 6) відобразити засоби і механізми, допустимі для захисту права власності політичних партій;

Об'єктом дослідження є правовідносини власності, учасниками яких є політичні партії України, та перспективи вдосконалення їх регулювання.

Предметом дослідження є національне та закордонне законодавство у сфері регулювання правовідносин власності політичних партій, юридична доктрина, правозастосовча та судова практика, пов’язана із набуттям і здійсненням політичними партіями України права власності.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод використовувався при вивченні формування та розвитку суспільних відносин власності політичних партій як різновиду більш складних суспільних відносин (п.1.1.). Застосування логіко-семантичного методу дозволило сформулювати ряд визначень і понять, зокрема, при дослідженні об’єктів та суб’єктів права власності політичних партій та підстав його набуття (п.2.1., 2.2., 3.1.). Історичний метод дозволив розглянути еволюцію поняття права власності і його зміст у різні періоди розвитку держави та права (п.1.1., 2.3.). Порівняльно-правовий метод широко застосовувався для аналізу регламентації підстав і способів набуття права власності, передбачених законодавством України, у порівнянні із законодавством країн СНД і Європи (п.2.1.). Догматико-юридичний метод був використаний для виявлення прогалин у законодавстві України щодо регулювання відносин власності політичних партій і для розробки пропозицій з його вдосконалення (п.1.2., 2.2.). Системно-структурний метод використовувався при визначенні місця права власності політичних партій в системі права власності України (п.1.2.).

Наукова новизна одержаних результатів відображається у наступних основних положеннях та висновках:

1. Уперше в цивільному праві адаптовані дефініції суб’єктивного та об’єктивного права власності політичних партій, які відображають його походження та сутність. Зокрема, під правом власності політичних партій в об’єктивному сенсі слід розуміти систему норм права, які регулюють і охороняють суспільні відносини щодо виникнення, набуття, захисту і припинення права власності політичних партій як суб’єктів цивільних правовідносин, а також визначають зміст суб’єктивних повноважень партії як власника і встановлюють заборони, обтяження і обмеження щодо його здійснення. Водночас право власності політичних партій України в суб’єктивному сенсі визначено як найбільш повне речове право, яке дає його суб’єкту – політичній партії - можливість за своєю волею і незалежно від волі інших осіб вільно здійснювати відносно приналежного майна будь-які дії (включаючи володіння, користування та розпоряджання), поєднану з можливістю їх обмеження чи припинення лише у випадках і порядку, встановленому законом, та необхідністю несення тягаря права власності.

2. Уперше визначено місце права власності політичних партій в системі права власності України, а саме: воно повинно розглядатися як різновид права власності об’єднань громадян як суб’єктів права приватної власності непідприємницьких товариств - юридичних осіб приватного права.

3. Уперше запропоновано змінити законодавчо визнану юридичну підставу набуття політичною партією права власності при фінансуванні її діяльності приватними фізичними та юридичними особами. В якості різновиду договору пожертви запропоновано змішаний договір підтримки і дано його авторське визначення. Договір підтримки – це договір за яким одна сторона (спонсор) зобов'язується безвідплатно передати у майбутньому іншій стороні (підтримуваній особі) у власність чи строкове користування майно, надати послуги, виконати роботу.

4. Отримало подальший розвиток положення щодо визнання юридичної підстави набуття права власності при здійсненні членами політичної партії статутного обов’язку із сплати членських та вступних внесків. В якості підстави пропонується розглядати факт сплати членських внесків, який виступає у формі юридичного поступку як різновиду правомірних юридичних дій.

5. Уперше визначено і дано теоретичне обґрунтування юридичної підстави набуття права власності політичних партій при прямому та непрямому державному фінансуванні, якою визнається складний юридичний склад як нерозривна єдність одиничних юридичних фактів, що настають у чітко визначеній послідовності.

6. Отримало подальший розвиток положення про те, що підставою виникнення права власності при проведенні політичними партіями громадсько-політичних заходів запропоновано визнавати цивільно-правовий договір на надання послуг, замовником у якому можуть виступати виключно фізичні особи.

7. Уперше обґрунтовано, що одноособовим суб’єктом права власності політичної партії на майно, в т.ч. майно її територіальних організацій, повинна визнаватися політична партія як цілісна, організаційно єдина та майново відокремлена юридична особа, а правове становище територіальних організацій має бути зведено до становища філій та представництв.

8. Уперше аргументовано доцільність створення об'єднань політичних партій (виборчих блоків, коаліцій тощо) у організаційно-правовій формі некомерційних союзів, і наділення їх правами юридичних осіб, які повинні визнаватися єдиними суб’єктами права власності на передане їм при заснуванні майно, з одночасним збереженням політичними партіями-засновниками зобов’язальних прав на майно блоків у частині майна, отриманого в порядку державного фінансування їхньої діяльності.

9. Уперше обґрунтовано позицію про визнання приналежності політичних партій та блоків політичних партій до різновиду непідприємницьких товариств як юридичних осіб приватно-публічного права, у яких приватна сторона діяльності проявляється в порядку їх створення та участі у цивільно-правових відносинах, а публічна – в характері та специфіці здійснення основної статутної діяльності та ролі, яку вони відіграють у політичному житті держави і суспільства.

10. Уперше з урахуванням цільового характеру майна проведено групування об’єктів права власності політичних партій і дано їхню характеристику.

11. Уперше сформульовано висновок про те, що здійснення політичною партією права власності повинно обумовлюватися метою її діяльності і спеціальним правовим режимом приналежного майна, який би сприяв найбільш повному досягненню статутних цілей.

12. Отримало подальший розвиток положення про те, що порядок і підстави застосування засобів і способів захисту права власності не повинні відрізнятися від порядку та підстав, які допустимі для застосування іншими суб’єктами цивільного права. Можливість використання публічно-масових форм захисту (напр. фізичне блокування роботи парламенту, урядових структур, організація акцій непокори, ін.) внаслідок їх невідповідності законодавству і праву має бути виключена повністю.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого вивчення інституту права власності інших видів об'єднань громадян, видів та конструкцій юридичних осіб. Окремі положення дослідження можуть бути включені в зміст курсу лекцій з цивільного права, а також використовуватися при проведенні практичних та семінарських занять з предмета „Цивільне право України”.

На їх основі доцільно сформулювати зміни та доповнення до Законів України „Про політичні партії в Україні” та „Про вибори народних депутатів України”, нормативних актів, що регламентують майнові відносини політичних партій. Положення дисертації можуть бути використані в діяльності ЦВК України, Міністерства юстиції України, правоохоронних органів при здійсненні нагляду за дотриманням політичними партіями вимог виборчого законодавства.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були оприлюднені на: міжнародній науково-практичній конференції ад’юнктів, аспірантів і магістрів „Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельность в России и Украине: состояние и перспективы развития” (Росія, м. Бєлгород, Белгородський юридичний інститут МВС Росії, травень 2003р.), міжвузівській науково-практичній конференції „Міжнародна діяльність правоохоронних органів” (м. Дніпропетровськ, 24 квітня 2003 р.), науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ” присвяченій пам'яті проф. О.А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2003р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 20 червня 2003 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 23 квітня 2004 р.), науково-практичній конференції „Проблема юридичної особи у цивільному праві України” (м. Харків, 21 травня 2004 р.). матеріали дослідження були використані автором під час участі у конкурсі „Регіональна аналітика” (м. Харків, січень - травень 2004р.), а також при підготовці ним у співавторстві курсу лекцій „Цивільне право України”, виданого за ред. проф. Р.Б. Шишки.

Публікації. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційного дослідження викладено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у шести публікаціях доповідей та повідомлень, які носять характер наукових тез.

Структура роботи визначена її метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури (204 джерела). Повний обсяг рукопису становить 203 сторінки машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, характеризується ступінь її наукової розробки, наводиться науково-теоретична база і методологія дослідження, вказується на зв’язок з науковим програмами, планами і темами, визначається предмет, метод і завдання дослідження, висвітлюється наукова новизна отриманих результатів, їх апробація, дається перелік публікацій автора за темою дисертації.

Розділ 1. Загальна характеристика права власності політичних партій складається із двох підрозділів і присвячений формулюванню дефініції права власності політичних партій і визначенню його місця в системі права власності України.

У підрозділі 1.1. Поняття права власності політичних партій на основі існуючих визначень права власності з урахуванням специфіки майнового становища політичних партій автором вироблено визначення поняття права власності політичних партій. Для встановлення сутності власності аналізуються основні її теорії (теологічна, трудова, договірна, психологічна, соціально-аксіологічна, матеріалістична), відслідковується еволюція розвитку вчення про власність, відображається динаміка розуміння власності в різні періоди суспільно-політичного розвитку людства.

Автор дає обґрунтування похідної теорії права власності політичних партій, сутність якої полягає в тому, що політична партія за своєю правовою природою є організацією, що не володіє засобами виробництва, а серед допустимих для неї способів набуття права власності домінують похідні способи, внаслідок чого набуваються матеріальні блага попередньо виготовлені чи відокремлені від природи іншими суб’єктами. Політична партія як учасник суспільного виробництва бере участь у його наступних стадіях – обміні, розподілі, споживанні, обминаючи первинну стадію – виробництво.

На основі похідної теорії права власності автором розроблено дефініцію права власності політичних партій України, під яким слід розуміти найбільш повне речове право, що надає політичній партії можливість за своєю волею і незалежно від волі інших осіб вільно здійснювати відносно приналежного майна будь-які дії (включаючи володіння, користування та розпоряджання), поєднану з можливістю їх обмеження чи припинення лише у випадках і порядку, передбачених законом, та необхідністю несення тягаря права власності.

У підрозділі 1.2. Місце права власності політичних партій в системі права власності України визначено співвідношення права власності політичних партій України з правом власності як різновидом речових прав, з правом власності юридичних осіб і правом власності інших різновидів об'єднань громадян. Автор висвітлює специфіку цієї гілки інституту права власності.

Обстоюється позиція, згідно з якою право власності об'єднань громадян (політичних партій у тому числі) є різновидом і невід'ємним елементом права власності юридичних осіб як суб’єктів права приватної власності. Проте з-поміж інших видів юридичних осіб право власності об’єднань громадян відрізняється наявністю самостійних відмінних рис (цільове призначення приналежного майна і його використання виключно для досягнення статутних завдань, „вторинний” характер майна, що полягає в розподілі і обміні вже вироблених об’єктів суспільного виробництва).

Право власності політичних партій у порівнянні з правом власності об'єднань громадян регламентується чітко визначеними імперативними умовами, які конкретно окреслюють підстави набуття права власності, звужують можливості заняття підприємницькою і господарською діяльністю як одного із засобів досягнення статутних цілей та завдань до визначених видів і випадків та зводять володіння, користування і розпоряджання приналежним їм майном до необхідності його використання виключно для сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян і участі політичної партії у виборах та інших політичних заходах.

Автор вважає, що право власності політичних партій повинно розглядатися в якості різновиду права власності об’єднань громадян як суб’єктів права приватної власності непідприємницьких товариств - юридичних осіб приватного права.

Розділ 2. Виникнення права власності політичних партій та його елементи складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню динаміки виникнення та існування правовідносин власності партій, дослідженню підстав виникнення цих правовідносин, їх об’єктного та суб’єктного складу.

Підрозділ 2.1. Підстави набуття права власності політичними партіями. У підрозділі автор досліджує юридичні факти, які зумовлюють для політичних партій виникнення правовідносин власності. Залежно від суб’єкта фінансування, підстави виникнення права власності політичних партій умовно розділяються на три групи – підстави, які є основою набуття майна від приватних фізичних та юридичних осіб; підстави, що є основою державного фінансування діяльності політичних партій; підстави, за якими партії набувають майно в ході безпосередньої діяльності.

П.2.1.1. Підстави набуття права власності при фінансуванні політичних партій приватними фізичними та юридичними особами. Проведений аналіз досвіду фінансування політичних партій у різних країнах світу, сформульовано імператив про необхідність обмеження коштів, які набуваються партіями від юридичних осіб приватного права, і зміщення акценту на користь державного фінансування діяльності політичних партій.

Автор досліджує доцільність та обґрунтованість визнання договору пожертви як законодавчо визначеної підстави набуття політичними партіями права власності від приватних суб’єктів, унаслідок чого формулює висновок про неможливість такого визнання з огляду на властиві цьому договору специфічні юридичні ознаки та умови. Як альтернатива пропонується визнання змішаного договору підтримки, за яким одна сторона (спонсор) зобов'язується безвідплатно передати у майбутньому другій стороні (підтримуваній особі) у власність чи строкове користування майно, надати послуги, виконати роботу. Будучи змішаним, договір підтримки містить умови, які дозволяють партії, окрім безвідплатного набуття майна у власність, безвідплатно набувати майно у тимчасове строкове користування, отримувати роботи і послуги.

Дослідження сутності і значення вступних та членських внесків, які в Законі України „Про об'єднання громадян” визнаються одними з підстав набуття політичним партіями права власності, дозволило сформулювати висновок, відповідно до якого вступні та членські внески не є юридичними фактами, які зумовлюють виникнення правовідносин, а є об’єктами правовідносин власності, через що не можуть визнаватися підставою виникнення права власності. Натомість в якості підстави набуття політичними партіями права власності при здійсненні її членами свого статутного обов’язку щодо сплати членських внесків автор пропонує визнавати факт сплати членських внесків, який виступає у формі юридичного поступку як різновиду правомірних юридичних дій.

У п.2.1.2. Підстави набуття права власності політичними партіями при державному фінансуванні автор сформулював висновок, у відповідності з яким як при прямому, так і при непрямому державному фінансуванні юридичною підставою набуття політичними партіями права власності повинен визнаватися складний юридичний склад, елементами якого виступає система одиничних матеріальних та процесуальних юридичних фактів різної галузево-правової приналежності. При цьому складний юридичний склад як підстава виникнення права власності при прямому і непрямому державному фінансуванні політичних партій відрізняється лише за кількістю та властивостями його складових елементів.

П. 2.1.3. Підстави набуття права власності політичними партіями в ході їхньої безпосередньої діяльності. З метою обмеження випадків незаконного фінансування політичних партій, підставою виникнення права власності при проведенні ними громадсько-політичних заходів (фестивалів, свят, виставок, лекцій тощо) повинен визнаватися цивільно-правовий договір на надання послуг, замовниками в якому виступають лише фізичні особи.

Не заперечується можливість набуття політичними партіями майна на інших підставах. Зокрема це стосується спадкування, де набуттю політичною партією майна у власність передує настання ряду одиничних юридичних фактів, набуття майна на підставі укладених договорів банківського кредиту чи інших цивільних договорів.

Підрозділ 2.2. Суб’єктний склад права власності політичних партій присвячено визначенню моделі політичних партій та їх об'єднань як учасників правовідносин власності. Розв’язання поставленого завдання досягається через дослідження сутності політичної партії як юридичної особи, визначення правового становища її головної організації та інших структурних одиниць. Усе це розглядається крізь призму теорії цільового майна юридичної особи і властивих їй ознак, які застосовуються для визначення можливості наділення правами суб’єкта права власності кожну із структурних ланок політичної партій. Кінцевим результатом такого зіставлення є висновок, згідно з яким єдиним носієм суб’єктивних прав і юридичних обов'язків власника повинна визнаватися політична партія як цілісна юридична особа, а становище її структурних одиниць повинно зводитися до становища філій та представництв.

Суб’єктний склад об'єднань політичних партій визначено через запозичену в західноєвропейській цивілістичній науці модель некомерційного союзу як об'єднання юридичних осіб, яке створюється і діє для досягнення спільних цілей, не пов’язаних з отриманням прибутку. У відповідності з цим, об'єднання політичних партій (блоки, коаліції, союзи) пропонується створювати у формі некомерційних союзів, наділяти їх правами юридичних осіб і визнавати єдиними суб’єктами права власності на майно, передане їм при заснуванні та отримане в результаті статутної діяльності.

Зроблено висновок, що вказаним суб’єктам властиві ознаки юридичних осіб як приватного, так і публічного права, тому вони повинні визнаватися юридичними особами приватно-публічного права.

У підрозділі 2.3. Об’єкти права власності політичних партій розглядаються об’єкти, які можуть перебувати у власності політичних партій. Основним чинником, що повинен визначати можливість набуття політичної партією у власність того чи іншого об’єкта, має стати її цільова дієздатність, у відповідності з якою політична партія може володіти, користуватися та розпоряджатися лише тими об’єктами, що необхідні їй для досягнення статутних цілей.

Автор провів групування об’єктів права власності політичних партій. Серед найнеобхідніших об’єктів права власності політичної партії, що становлять основні засоби юридичної особи, мають бути земельні ділянки, віднесені до земель суспільного будівництва, підприємства, як цілісні майнові комплекси, до складу яких входить майно для здійснення інформаційно-пропагандистської, рекламної, видавничо-поліграфічної діяльності, а також інша нерухомість, необхідна партії для досягнення її статутних цілей.

З-поміж об’єктів права власності, що становлять фінансові капіталовкладення юридичної особи, партії повинні мати можливість володіти лише державними облігаціями, ощадними сертифікатами, банківськими чеками та товаророзпорядчими цінними паперами. Водночас повна заборона має поширюватись на акції та векселі, юридичні властивості і функції яких, на відміну від вищезазначених цінних паперів, допускають можливість незаконного фінансування політичних партій.

У підрозділі 2.3.2. Об’єкти права інтелектуальної власності політичних партій досліджується можливість володіння політичними партіями правом на виборче найменування, правом на виборчий бренд і правом на партійно-виборчу таємницю. Впровадження цих нових об’єктів зумовлюється неспроможністю права на комерційне найменування, права на торговельну марку та права на комерційну таємницю за своєю суттю та призначенням задовольнити потребу політичної партії, як некомерційної організації, у захисті та реалізації прав інтелектуальної власності.

При цьому права на виборче найменування та виборчий бренд сприятимуть індивідуалізації політичної партії і результатів її діяльності, а право на партійно-виборчу таємницю буде спрямовано на захист і збереження інформації, що стосується статутної діяльності партії, спрямованої на досягнення суспільно-політичних цілей.

Розділ 3. Здійснення та захист права власності політичних партій складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. Зміст та загальні засади здійснення права власності політичних партій визначено перелік правомочностей, які надає політичній партії найбільш повне речове право стосовно приналежних їй об’єктів. Це здійснюється з урахуванням розуміння змісту права власності представниками як класичної континентальної, англо-американської правових систем і тріадичної школи права власності, так і сучасної школи цивілістики.

Зміст права власності політичних партій полягає у можливості здійснення відносно приналежного майна за своєю волею і незалежно від волі інших осіб будь-яких дій (включаючи володіння, користування та розпоряджання), поєднану з можливістю їх обмеження у випадках і на підставах, передбаченими законом, та необхідністю несення тягаря права власності.

Здійснення політичною партією права власності повинно зумовлюватися її спеціальною правосуб’єктністю та спеціальним правовим режимом приналежного майна і зводитися до дій, необхідних для сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян і до прийняття участі у виборах та інших політичних заходах, з дотриманням принципів цивільного законодавства, прав та законних інтересів інших осіб, а також суспільства в цілому.

Підрозділі 3.2. Цивільно-правові засоби захисту права власності присвячено вивченню структури суб’єктивного права на захист права власності, яке є невід'ємним елементом змісту права власності, та порядку його реалізації. Конструкція зазначеного права повинна складатися з чотирьох елементів, а саме: а) засобів захисту; б) механізму захисту; в) виконавчої діяльності; г) превентивної діяльності.

Спектр правомочностей щодо здійснення політичними партіями права на захист права власності має включати найрізноманітніші засоби та механізми, які б забезпечували цілісність та непорушність зазначеного права. При цьому їх застосування не повинно порушувати справедливого балансу інтересів партії, як приватної особи, та інтересів суспільства і держави.

Автор дійшов висновку, що можливість застосування політичними партіями публічно-масових (проведення мітингів, демонстрацій, акцій непокори) та імперативних (використання владних повноважень) механізмів захисту права власності має бути виключена повністю, оскільки вони не лише не допускаються законодавством і правом, але й не випливають із змісту прав партії як власника.

Підрозділ 3.2. Прокурорський нагляд та судовий контроль як способи захисту права власності політичних партій. Можливість застосування політичними партіями судового контролю та прокурорського нагляду як способів захисту права власності витікає із поліаспектного підходу до захисту суб’єктивних цивільних прав, а також ст.17 ЦК України, яка передбачає захист цивільних права та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади АР Крим або органами місцевого самоврядування.

Судовий нагляд за дотриманням прав політичної партії як власника може здійснюватися шляхом: а) судового контролю за законністю нормативних актів (судовий нормоконтроль); б) адміністративного контролю (контроль у державному управлінні); в) контролю в провадженні за кримінальними справами.

Засобами реагування органів прокуратури на порушення права власності політичних партій повинні бути: а) протест прокурора; б) припис прокурора; в) подання прокурора, г) постанова прокурора.

Підсумком підрозділу стає висновок, що прокурорський нагляд та судовий контроль поряд з іншими допустимими способами і властивими їм засобами повинні входити в загальну структуру суб’єктивного права політичних партій на захист власності. При цьому перевага їх застосування повинна віддаватися випадкам порушення права власності політичних партій з боку органів публічної влади.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і розв’язання актуальної наукової проблеми участі політичних партій у правовідносинах власності. За результатами дисертаційного дослідження автор сформулював такі наукові висновки:

1. Правовідносини власності за участю політичних партій у сучасних умовах потребують нового підходу щодо їх нормативного регулювання, особливо щодо визначення суб’єкта права власності, кількості і характеристик приналежних партіям об’єктів права власності та підстав їх набуття.

2. Підстави набуття політичними партіями права власності можуть бути поділені на три основні групи: а) підстави для набуття права власності від приватних фізичних та юридичних осіб; б) підстави, що забезпечують державне фінансування діяльності політичних партій; в) підстави, через які партії набувають майно в ході безпосередньої діяльності.

3. Основною підставою виникнення права власності політичних партій повинно стати їх державне цільове фінансування при збереженні контрольованої з боку держави можливості набуття майна на інших підставах.

4. Носіями суб’єктивних прав і обов'язків власника можуть визнаватися виключно політичні партії та об'єднання політичних партій як цілісні, організаційно єдині та майново відокремлені юридичні особи.

5. Політичні партії можуть мати у власності будь-які об’єкти права власності, які не вилучені з цивільного обороту, кількісний та якісний склад яких повинен визначатися спеціальною правосуб’єктністю партій і мати цільову спрямованість для досягнення статутних цілей.

6. Для закріплення у законодавстві можна запропонувати такий поділ майна політичних партій: а) основні засоби (нерухомість (споруди, устаткування, земельні ділянки), устаткування виробничих приміщень, виробничий і господарський інвентар тощо); б) фінансові капіталовкладення суб’єкта (цінні папери); в) оборотні засоби (виробничі запаси, малоцінні та швидкозношувані предмети); г) грошові кошти (готівкові та на рахунках); д) інші майнові цінності.

7. Виборче найменування як засіб виокремлення політичної партії з-поміж інших учасників правовідносин (передусім виборчих) – це безстрокове, абсолютне, виключне, особисте немайнове право політичної партій на його використання, яке дозволяє їй вирізнитися, індивідуалізуватися серед інших учасників і вимагати припинення незаконного використання виборчого найменування, одночасно зобов’язуючи виступати під ним у відносинах з іншими суб’єктами.

8. Виборчий бренд як засіб індивідуалізації результатів діяльності партії – це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією політичною партією, від товарів (послуг) інших суб’єктів цивільно-правових відносин.

9. Партійно-виборча таємниця як засіб захисту і збереження інформації політичної партії, яка стосується її суспільно-політичної діяльності, – це інформація, яка, існуючи у формі відомостей чи знань, має дійсну або потенційну цінність для діяльності політичної партії, використання якої може дати їй можливості отримання вигод та переваг над конкурентами у виборчій та суспільно-політичній діяльності, для збереження конфіденційності якої партія застосовує заходи щодо її охорони.

10. Здійснення політичною партією права власності повинно відбуватися шляхом вчинення нею на власний розсуд будь-яких дій (в тому числі володіння, користування та розпоряджання), які необхідні для сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, прийняття участі у виборах та інших політичних заходах з дотриманням принципів цивільного законодавства, прав та законних інтересів інших осіб, а також суспільства в цілому.

11. Найбільш ефективна реалізація політичними партіями суб’єктивного права на захист права власності можлива при наступній структурі: а) засоби захисту; б) механізм захисту; в) виконавча діяльність; г) превентивна діяльність;

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мандрика Л.М. Договір підтримки як одна з підстав виникнення права власності політичних партій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. - №2. – С.222-229.

2. Мандрика Л.М. Суб'єкт права власності політичних партій // Право і безпека. – 2004. - №2. – С.163-166.

3. Мандрика Л.М. Теоретичні та практичні засади впливу спеціальної правосуб’єктності на об’єктний склад та здійснення політичними партіями права власності // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Вип. 26. – 2004. – С. 254-260.

4. Мандрика Л.М. Елементи та характеристика права на захист права власності як одного з найважливіших суб’єктивних прав політичної партії // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ: Зб. / Гол. ред. В.Л. Ортинський. – Львів: Львів. ін-т внутр. справ при Нац. академії внутр. справ України. – Вип. 1. - 2004. – С.226-236.

5. Мандрыка Л.М. Сравнительный анализ способов приобретения политическими партиями некоторых центральноевропейских государств права собственности на имущество // Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельности в России и Украине: состояние и перспективы развития: Материалы междунар. научно-практ. конференции адъюнктов, аспирантов и магистров. Вып. 1. – Белгород: ОНиРИО БелЮИ МВД России, 2003. – С. 16-28.

6. Мандрика Л.М. Проблемні питання набуття політичними партіями права власності на майно // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – С.108-110.

7. Mandryka L. La composition juridique complexe comme la cause du droit de propriйtй des partis politiques // ?іжнародна діяльність правоохоронних органів: Матеріали міжвуз. науково-практ. конференції з іноземних мов (24 квітня 2003 року). – Дніпропетровськ: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2003. - С.122-124.

8. Мандрика Л.М. Виборче найменування, виборчий бренд і партійно-виборча таємниця як об’єкти права інтелектуальної власності політичної партії // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С.194-196.

9. Мандрика Л.М. Про приналежність політичних партій та блоків політичних партій до юридичних осіб приватно-публічного права // Проблеми юридичної особи у цивільному праві України: Матеріали науково-практ. конференції, присвяченої пам'яті професора О.А. Пушкіна, Харків, 21 травня 2004 року. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ; Харків. економіко-правовий ун-т; вид-во „Прометей Прес”, 2004. – С.98-100.

10. Мандрика Л.М. Застосування цивільно-правових механізмів для вдосконалення діяльності політичних партій України та протидії їх незаконному фінансуванню // Регіональна аналітика: Зб. робіт конкурсу „Регіональна аналітика” / Відп. ред. О.С. Мірошник. – Х.: Константа, 2004. – С.145-158.

АНОТАЦІЇ

Мандрика Л.М. Право власності політичних партій в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню правовідносин власності за участю політичних партій України. Автор дає дефініції суб’єктивного та об’єктивного права власності політичних партій, визначає місце права власності політичних партій в системі права власності України, його суб’єктний та об’єктний склад.

Розгляд підстав виникнення права власності політичних партій приводить до висновку про те, що частка майна, набутого у власність від приватних юридичних осіб, повинна зменшуватися, а акцент фінансування повинен зміщуватися в бік державного фінансування діяльності політичних партій. З цією метою автор дає юридичну характеристику і обґрунтування договору підтримки, який замінюючи договір пожертви, має стати юридичною підставою набуття права власності від приватних суб’єктів без ризику потрапляння у майнову залежність від них.

Дисертація містить рекомендації і пропозиції, що стосуються законодавчого врегулювання відносин власності за участю політичних партій, зокрема, щодо визначення правового становища об'єднань політичних партій та їх структурних одиниць, кількісного та якісного складу об’єктів права власності, порядку, підстав та механізму захисту права власності при його порушенні.

Ключові слова: власність, здійснення права власності, майно, об’єднання громадян, політична партія, правовідносини, право власності, юридична особа, юридичний факт.

Мандрыка Л.М. Право собственности политических партий в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2005.

Диссертация посвящена исследованию правоотношений собственности при участии политических партий Украины. В соответствии с классической структурой правоотношения, автор осуществляет рассмотрение по отдельности элементов правоотношения собственности, как одной из разновидностей правоотношений.

В начале работы даются дефиниции субъективного и объективного права собственности политических партий Украины. Определение места права собственности политических партий в системе права собственности Украины происходит путем его сопоставления с правом собственности юридических лиц и правом собственности объединений граждан. В результате этого выясняются особенности, которыми характеризируется право собственности политических партий, в первую очередь, по сравнению с правом собственности объединений граждан.

В ходе анализа оснований приобретения права собственности поддерживается вывод о том, что доля имущества, приобретенного партиями в собственность от частных юридических лиц, должна уменьшатся, а акцент финансирования должен смещаться в сторону государственного финансирования деятельности политических партий. Для этого автор дает юридическую характеристику и обоснование договора поддержки, который, заменяя договор пожертвования, должен стать главным юридическим основанием приобретения права собственности от частных субъектов без риска попадания к ним в имущественную зависимость. Этой же цели служит определение автором структуры и свойств сложного юридического состава, как основания приобретения политическими партиям права собственности в порядке их прямого и непрямого государственного финансирования.

В диссертации аргументируется необходимость признания факта уплаты членских взносов в качестве юридического основания приобретения партиями права собственности при исполнении ее членами уставной обязанности по уплате членских взносов, а также доказывается необходимость признания договора на оказание услуг, заказчиками в котором выступают исключительно физические лица, в качестве юридического основания приобретения имущества при проведении политической партией общественно-политических мероприятий.

В ходе анализа субъектного состава политических партий и определения собственника принадлежащего им имущества автор приходит к выводу, что единственным собственником (в т.ч. и имущества структурных образований) должна признаваться сама партия как целостное, организационно единое и имущественно обособленное юридическое лицо. Единственным собственником имущества должен признаваться и некоммерческий союз как юридическое лицо - результат объединения политических партий.

Доказывается, что основным фактором, влияющим на количество и характер