УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ

ДЕНЕКО МАКСИМ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 616.89-008.441.13:615.831.2+577.3

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, КЛІНІКА ТА ЛІКУВАННЯ

ГОСТРИХ АЛКОГОЛЬНИХ ПСИХОЗІВ З УРАХУВАННЯМ

ГЕЛІОГЕОФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ І БІОЛОГІЧНИХ РИТМІВ

Спеціальність 14.01.16 - Психіатрія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 1999

На правах рукопису.

Работа виконана на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної академії.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трохимович, Українська медична стоматологічна академія, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук , професор Гавенко Володимир Леонідович, Харківський Державний медичний університет, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології;

доктор медичних наук, професор Табачников Станіслав Ісакович, Донецький державний медичний університет, завідувач кафедри психіарії та психотерапії факультету післядипломної освіти.

Провідна установа – Львівський державний медичний університет, кафедра психіатрії

Захист дисертації відбудеться “27” вересня 1999 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої ради Д 26.620.01 в Українському НДІ соціальної та судової психіатрії МОЗ України за адресою:

254080, м.Київ, вул.Фрунзе 103.

С дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано “25” серпня 1999р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради,

кандидат медичних наук Ю.В.Онишко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема алкоголізму в зв'язку з її великою соціальною значимістю останнім часом служить предметом пильної уваги не тільки психіатрів і наркологів, але і лікарів інших спеціальностей. Є великий арсенал літератури, однак висвітлення багатьох сторін цієї важливої і складної проблеми далеке від завершення (І.В.Стрельчук, 1973; О.О.Портнов, І.Н.Пятницька, 1988; М.М.Іванець, 1980; І.П.Анохіна, 1980; Г.В.Морозов, 1983; Т.М.Воробйова, П.В.Волошин, 1992; І. К.Сосін, 1995-1997, А.П.Чуприков, В.В.Штенгелов, 1996, J.Langenbucher, T.Chung, E.Labouvle еt all, 1997; P.R.Morris, 1997; W.E.Erwin, D.B.Williams, W.A.Sreir, 1998 і ін.). За даними вітчизняних авторів (І.Н.Пятницька, 1988; Ю.П.Лисицін, П.І.Сидоров, 1990; І.К.Сосін, 1997) хронічний алкоголізм на сучасному етапі продовжує залишатися найбільшою медичною і соціальною проблемою. В останні роки в Україні відзначається ріст хронічного алкоголізму (В.Л.Гавенко, Г.Л. Золотарев, 1995, В.І.Полтавець, 1985; П.В.Волошин, Г.Х.Божко, 1989; Т.М.Воробйова, О.Г.Берченко, 1993) і, особливо, серед молодих людей працездатного віку ( I. К.Сосiн, В.А.Павлов, В.С.Крутько, 1995; А.И.Минко, 1996, А.П.Чуприков, Л.О .Крижанівська,1995).

Актуальність теми. Серед актуальних проблем сучасної наркології залишається питання вивчення психопатологічних проявів хронічного алкоголізму (В.Л.Гавенко, Г.Л.Золотарев, 1995, О.Є.Личко, І.Ю.Лавкай, 1987;Н.С.Марковська, 1990; P.Gerke, U.Hapke, H.J.Rumpf, 1997; J.C.Brust, 1998 і ін.), його патогенетичних механізмів і врахування цих причин у розробці терапевтичних методів впливу (І.К.Сосін, 1993,1996; З.М.Болотова із співавт., 1988; Т.М.Воробйова, 1993, 1996; А.І.Минко, 1996,1997; M.F.Mayo Smith, 1997; G.K.Show, S.Waller, C.J. Latham et all, 1998).

Деякі автори (А.П.Чуприков, Л.О.Крижанівська, О.А.Ревенок, 1995, Л.В.Штерьова, В.М.Неженцев, 1976; S.A.Jacobson, 1997; B.Boroojerdi, M.Hungs, R.Biniek еt all, 1997 і ін.) вважають, що різні психічні розлади при алкоголізмі, як гострі, так і хронічні, не є нозологічно самостійними одиницями, а являють собою синдроми єдиної алкогольної хвороби. Але ж алкогольні психози вкрай різноманітні в своїй клінічній картині, вони важко піддаються диференціальній діагностиці в зв'язку з великою схожістю їхньої клінічної картини, що говорить про їх патогенетичну єдність.

Залишається незрозумілим, чому не в усіх хворих алкоголізмом виникають гострі і хронічні алкогольні психози і чому в одного виникає гострий алкогольний галюциноз з доброякісним перебігом, який лікується швидко, а в іншого - біла гарячка з важкими соматичними порушеннями. У той же час більшість алкоголіків умирає, не переносячи алкогольних психозів, від інтеркурентних захворювань.

Недостатньо досліджена проблема і в ракурсі того, що автори практично не приділяють уваги сезонності ініціації клінічних проявів алкогольних психозів і циркадіаним ритмам хворих, хоча, судячи з даних деяких досліджень (Г.Т.Сонник, А.А.Распопов, 1988), алкогольні психози нерідко пов'язані з біоритмологічною дезадаптацією.

У роботах останніх років визначена роль порушень біологічних ритмів (колорічних, колодобових ) у виникненні і перебігу різних захворювань (Г.Т.Сонник, 1984; І.К.Сосін із співавт., 1984; О.О.Путилов, 1997; M.Mukal, N.Uchimura, T.Hirano et all, 1998).

Можна вважати встановленим, що багато патологічних процесів в організмі супроводжуються десинхронозом і в той же час неузгодженість ритмів є однією з причин розвитку виражених патологічних змін (Г.Т.Сонник, 1980; Ф.І.Комаров, В.А.Яковлев, С.Б.Шустов, 1989; В.С.Новиков, Н.Р.Деряпа, 1992; R.A.Wever, 1986; K.L.Kraemer, M.F.Mayo Smith, D.R.Calkins, 1997).

Тим часом, робіт, що присвячені вивченню біологічних ритмів у хворих хронічним алкоголізмом із психозами, налічуються одиниці, а їхній вплив на виникнення, перебіг і, тим більше, терапію, з урахуванням біоритмології, взагалі не привертав уваги дослідників, незважаючи на безперечну актуальність даної проблеми. Не розроблені в зв'язку з цим діагностичні критерії алкогольних психозів з урахуванням циркануальних і циркадіанних ритмів, а, отже, і ефективні методи лікування, корекції, реабілітації, профілактики цих станів.

Незважаючи на значні успіхи, отримані при традиційній психофармакотерапії алкогольних психозів, ефективність їх лікування все ще дуже низька (І.К.Сосін, Г.Н.Мисько, Я.Л.Гуревич,1986; M.Wojnar, D.Wasilewewski, H. Matsumoto еt all, 1997; G.K.Shaw, S.Waller, C.J.Lantham, 1998), що пов'язано, з одного боку, із загальною кризою психофармакотерапії (Ю.Л.Нуллер, 1991; Г.Я.Авруцький, В.В.Калінін, 1991; R.Saitz, S.S.OMalley, 1997; E.J.Kunkel, C.Rodgers, P.A.DeMaria et all, 1997), а з іншого, - пояснюється їх патогенетичною неоднорідністю, клінічною складністю (Н.М.Марковська, 1991,1995; W.Glinther, N.Miller, P.Knesewitsch еt all, 1997), відомими побічними ефектами психофармакотерапії (Г.Я.Авруцький, О.О.Недува, 1988; О.С.Лопатин, 1990; M.Schmitz, R.Frey, P.Pichler, 1997) і збільшенням питомої ваги психічних порушень, резистентних до лікування внаслідок притаманного їм терапевтичного патоморфозу (Г.Я.Авруцький, 1976; Ю.Л.Нуллер, 1987; S.A.Brown, M.A.Schuckit, 1988; B.Boroojerdi, M.Hungs, R.Biniek, J.Noth, 1997).

У зв'язку з цим розробка нових, не шкідливих, але значно ефективніших немедикаментозних методів лікування і корекції психічних порушень при алкоголізмі є актуальною проблемою реабілітації в наркології (І.К.Сосін, Г.Н.Мисько, Я.Л.Гуревич, 1986, 1989; І.К.Сосін, Д.І.Сайков, О.С.Слабунов,1990; А.П.Чуприков, М.Ю.Бусурин, 1998, P.Borini, C.O.da Silva, 1997).

У цій роботі вперше зроблена спроба визначення ролі геліогеофізичних чинників і біоритмів у патогенезі алкогольних психозів, застосування лазеротерапії з урахуванням стану біоритмів хворих в комплексі з природними чинниками і насамперед - виробити нові, ефективні схеми лікування і корекції психічних порушень при алкоголізмі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності з республіканською комплексною міжвідомчою програмою “Запальні та незапальні хвороби органів і систем людини, що формуються під впливом екологічних, стресових, імунних, метаболічних та інфекційних факторів. Стан гемо-гомеостазу, гемодінаміки при застосуванні традиційних та нетрадиційних засобів лікування” № 0198000134.

Мета дослідження. Визначити епідеміологічний стан гострих алкогольних психозів з уточненням ролі і значення природних і біоритмологічних чинників для їх клініки і перебігу, а також обгрунтувати диференційоване застосування лазеротерапії як одного з методів немедикаментозного лікування.

Завдання дослідження.

1. Простежити шляхом клініко-епідеміологічного обстеження сезонні прояви гострих алкогольних психозів.

2. Дослідити циркадіанні ритми у хворих із гострими алкогольними психозами і провести їх порівняльну характеристику.

3. Вивчити особливості реагування, структуру переживань особистості і її ставлення до хвороби в залежності від біоритмологічного статусу за даними ряду експериментально-психологічних методик.

4. Виявити динаміку основних клініко-соціальних показників у хворих із гост-рими алкогольними психозами в залежності від біоритмологічного статусу.

5. На основі аналізу показників циркадіанних ритмів і геліогеофізичних характеристик розробити перспективні методи профілактики і немедика-ментозного лікування алкогольних психозів із застосуванням лазеротерапії.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведене клініко-епідеміологічне обстеження хворих із гострими алкогольними психозами в одному із регіонів України за одинадцятирічний сонячний цикл. Вивчено особливості циркадіанних ритмів, що обумовлюють сезонність клінічних проявів захворювання. Встановлено наявність десинхронізації фізіологічних функцій і ступінь її проявів у хворих гострими алкогольними психозами. Показано розповсюдженість осіб із різними біоритмологічними типами при цих психозах, а також залежність клініко-соціальних показників і їх динаміки від стану циркадіанних ритмів організму.

Дані, отримані за допомогою застосування експериментально-психологічних методик, дозволяють лікарю на додаток до клініко-соціальних показників визначити тип реагування особистості, ступінь її дисгармонійності і використовувати їх як для обєктивізації біоритмологічного статусу пацієнтів, так і для прогнозу виходу хворих із хворобливого стану.

Розроблено диференційовані схеми безмедикаментозних (лазерних) методів лікування і соціальної реабілітації хворих на гострі алкогольні психози з урахуванням біоритмологічного статусу, даних клініко-соціального і експеримен-тально-психологічного дослідження.

Практичне значення отриманих результатів.

1. Отримані результати клініко-епідеміологічного дослідження мають важливе значення для планування лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів у хворих на гострі алкогольні психози.

2. Розроблений комплекс заходів дозволяє розширити рамки лікувально-профілактичної допомоги цьому контингенту хворих і сприяє більш швидкому і стійкому поверненню їх до суспільно корисної діяльності, зменшенню кількості рецидивів, збільшенню періодів гарного самопочуття, більш швидкому процесу адаптації.

3. Встановлені критерії прогнозу ефективності дозволяють більш чітко, конкретно і швидко організувати процес реадаптації з урахуванням біологічних ритмів організму.

4. Розроблено нові немедикаментозні терапевтичні підходи до лікування патологічного процесу у хворих із гострими алкогольними психозами.

Результати дослідження застосовані в практичній роботі реанімаційного відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, а також у лекційному курсі кафедрі психіатрії, наркології і медичної психології Української медичної стоматологічної академії і на кафедрі наркології в Харківському інституті удосконалення лікарів.

Особистий внесок здобувача. Планування і всі дослідження виконані автором. За період 1994-1998 рр. особисто автором проведені: комплексне клінічне, клініко- і експериментально-психологічне, соціологічне і біоритмо-логічне обстеження 149 хворих із гострими алкогольними психозами, а також у межах клініко-епідеміологічного дослідження проаналізовані історії хвороби 11924 хворих алкоголізмом, із яких у 24,5% були діагностовані гострі алкогольні психози. Пацієнтам, що були під спостереженням, особисто автором надана як діагностична, так і лікувальна допомога. При цьому 49 хворим проведено нетрадиційну, немедикаментозну терапію з застосуванням променів лазера. Статистичну обробку і наукову інтепретацію всіх отриманих даних виконано автором.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації повідомлені на засіданні Полтавського науково-практичного товариства психіатрів, наркологів (1996, 1997, 1998 рр.); об'єднаному засіданні кафедри наркології Харківського інституту удосконалення лікарів і кафедри психіатрії, наркології і медичної психології Української медичної стоматологічної академії (Полтава, 1997 р.); секції нар-кологів Харківського медичного наукового товариства (1998); Пленумі Респуб-ліканського товариства неврологів, психіатрів і наркологів (м. Миргород, 1998).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 друкованих робіт: 5 статей у наукових фахових журналах і 3 - у тезах конференцій.

Результати досліджень впроваджені в лікувальну практику Полтавського обласного наркологічного диспансеру, у наркологічному відділенні Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, а також у навчальний процес на кафедрі психіатрії, наркології і медичної психології Української медичної стоматологічної академії і кафедрі наркології Харківського інституту удосконалення лікарів.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 204 сторінках машинописного тексту, із яких основний текст складає 160 сторінок, містить 3 таблиці і 18 малюнків. Робота складається з вступу, огляду літератури, п'ятьох основних глав, висновків, переліку використаної літератури з 341 найменування, з них іноземних - 93.

ЗМІСТ РОБОТИ. ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ.

Відповідно до завдань і характеру дослідження вивчені архівні матеріали Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні. При аналізі використаний клініко-епідеміологічний метод, що успішно застосовується для вивчення розповсюдженості психічних захворювань і для більш глибокого розуміння закономірностей перебігу, питань патогенезу, ймовірного прогнозу, профілактики і раціональної розробки методів лікування.

За період з 1985 по 1996 рік, тобто за один одинадцятирічний сонячний цикл, у лікарні на стаціонарному лікуванні знаходилося 11924 хворих із діагнозом хронічний алкоголізм. З них чоловіків було 87,94%, жінок - 12,06%. Серед хворих хронічним алкоголізмом у 24,50% діагностовані гострі алкогольні психози.

Гострі алкогольні психози подані наступними формами: алкогольний делірій визначений у 2524 чоловік, тобто 86,38% (2284 - 95,08% чоловіків і 240 - 4,92% жінок); алкогольні галюцинози - у 322 або 11,02% (292 - 90,68% чоловіків і 30 - 9,32% жінок) і алкогольний параноїд - у 76, 2,6% (усі чоловіки).

За досліджувані роки летальність склала 151 випадок і виросла від хронічного алкоголізму з психозами в 7,25 раза. При цьому летальність при хронічному алкоголізмі за 11 років склала 42,38%, а при алкогольному делірії – у 57,62% випадків. Зростання летальності від хронічного алкоголізму склало в 3,16 раза, а при білій гарячці - 19,5. Смертних випадків за досліджувані роки при гострих алкогольних галюцинозах і алкогольному параноїді не відзначалося.

Для більш детального ознайомлення з перебігом і лікуванням гострих алкогольних психозів ми вивчили 573 хворих, що знаходилися на лікуванні в наркологічному відділенні з приводу лікування психозу. Дві третини з них лікувалися в реанімаційному відділенні. При цьому з алкогольним делірієм було 68,42% хворих, із гострим галюцинозом - 18,32% і з параноїдом - 13,26%.

Біоритмологічний підхід до використання лазерної терапії при лікуванні гострих алкогольних психозів ми застосовували у 49 хворих із гострими алкогольними психозами, які перебували в реанімаційному відділенні лікарні, тобто в умовах безупинного цілодобового спостереження пацієнтів. З них: із білою гарячкою було 68,0%, із гострим алкогольним галюцинозом - 22,0% і з гострим параноїдом - 10,0%.

Для збирання анамнезу і клінічного опису обстежених хворих була використана спеціально розроблена нами “Карта клінічного обстеження хворих хронічним алкоголізмом”. У ній передбачені як загальні відомості про хворого (стать, вік, місце проживання), так і дані про діагноз, провідний синдром, первинну або повторну госпіталізацію в стаціонар; приблизний час появи перших ознак захворювання, дата госпіталізації і кількість проведених ліжко-днів. Детально вивчалися загальні анамнестичні дані: спадковість, шкільний період, статевий розвиток, трудова діяльність, риси характеру і темпераменту до хвороби; стан хворого під час обстеження: соматичий, неврологічний і психічний стан, а також дані лабораторних, а при необхідності - електроенцефалографічних, електрокардіографічних і реоенцефалографічних досліджень. У відповідності з “Картою...” була розроблена спеціальна система бесід, що дозволяє одержати всебічну інформацію про досліджувану особистість, виразність її рис. Остаточно фрагмент про особистість хворого в “Карті...” заповнювався лише після повного і всебічного вивчення психологічного преморбіду хворого й одержання вичерпних відомостей. Інформацію ми одержували як при бесіді особисто з обстежуваним, так і від інших осіб, що добре знають хворих і здатні повідомити про особливості їхньої діяльності і поведінки в різних умовах (члени сім'ї, товариші по роботі і ін.). Основна робота з психологічного дослідження проводилася в періоді реконвалесценції - період перед виписуванням хворого із стаціонару.

Одержання й оцінка загальних даних про особистість (стать, вік, освіту, соціальний стан, умови праці, стан здоров'я, ставлення до свого здоров'я і т.п.) не викликало ускладнень і заповнення цієї частини “Карти...” проводилося в порядку безпосереднього опитування. Для упорядкування думки про деякі окремі риси характеру (наполегливість, принциповість, цілеспрямованість, уступливість, чесність, колективізм, організованість, дисциплінованість і ін.) користувалися цілеспрямованим опитуванням і детально знайомились зі змістом і особливостями виконуваної роботи в різних виробничих ситуаціях, у яких прояв зазначених рис виявився б найбільш типовим. Особлива увага зверталася на швидкість і легкість придбання спеціальних навиків, прояв інтересу й інших форм ставлення до того чи іншого виду діяльності. Звичайно, досліджуваний детально, досить аргументовано і, по можливості, об'єктивно незалежно від його культурного рівня оцінював свої можливості, як правило, не підозрюючи, що в бесіді проводиться вивчення його потенційних можливостей. Вивчався сімейний стан хворого і взаємостосунки його з членами сім'ї.

Для клінічної діагностики був використаний аналіз як відомостей, отриманих раніше (за даними “Карти...”), так і психопатологічної картини. При цьому особливе значення приділялося клініці алкоголізму. Вивчався вік початку вживання алкоголю, загальна тривалість алкогольної інтоксикації, картина сп'яніння (збереження захисних реакцій, кращий напій, толерантність, доза, що викликає сп'яніння, зміна толерантності - після початку систематичного вживання алкоголю, форми сп'яніння: просте, складне, амнестичне; палімпсести - після початку систематичного вживання алкоголю, випадки патологічного сп'яніння і т.д.). Вивчалася характеристика алкогольної залежності, характер залежності, динаміка і хронологія патологічного потягу, форма зловживання і тривалість кожної форми. Характеристики запійного пянства (тривалість запійного пянства, динаміка співвідношення тривалості запою і періоду помірності, обставини, що сприяють виникненню первинного патологічного потягу перед запоєм, симптоми, що сповіщають про початок запою, повторний патологічний потяг до алкоголю, абстинентний синдром і його характеристика, динаміка толерантності протягом запою, інтервали між запоями). Детально вивчався алкогольний психоз (який був психоз, тривалість алкоголізму до виникнення першого алкогольного психозу, скільки разів переніс алкогольні психози до і після початку періоду запійного пянства). Алкогольні зміни особистості. Суб'єктивне ставлення до хвороби.

У спеціальний розділ “Карти...” занотовували детальні соматичні дані і показники дослідження неврологічного статусу з детальною характеристикою вегетативної нервової системи. При необхідності проводилися консультативні дослідження різними фахівцями: хірургом, окулістом, отолярингологом, гінекологом і ін.

Застосовували такі експериментальні методики: повторення 10 слів, рахунок за Крепеліним, відшукування чисел (таблиця Шульте), методика класифікації предметів, визначення зайвого, розуміння прислів'їв. Експериментально-психологічні дослідження проводилися лише при наявності (відновленні) продуктивного мовного контакту. Тому стан інтелектуально-мнестичних функцій у хворих досліджувався після того, як психотична симптоматика в значній мірі помякшувалась, а також у стані видужання і ремісії.

З погляду на важливу роль типу особистості, проводили експериментально-психологічне дослідження за допомогою методик Айзенка, MMPI і 16-факторного питальника Кеттела.

У 305 обстежуваних хворих - 225 чоловіків і 80 жінок - вивчили циркадіанні ритми шляхом реєстрації протягом 6 діб через кожні 3 години (за винятком 24-х і 3-х годин ночі) показників температури тіла, частоти пульсу, дихання, систолічного і діастолічного артеріального тиску.

На базі такого безупинного моніторингу, з погляду на біоритмологчний статус хворих, ми відносили до ранкового типу осіб, у яких максимуми досліджуваних функцій припадають на 9-12 годин, вечірнього - 18-21 година, індиферентного - 12-15 годин. Для всіх обстежених по всіх досліджуваних показниках (температура тіла, частота пульсу і дихання, систолічний і діастолічний тиск) були складені графіки за даними, отриманими у результаті шестидобового обстеження, і проведена їх візуальна оцінка. Якщо при побудові графіка відзначалася виражена десинхронізація фізіологічних функцій, що виражається в розбіжності акрофаз досліджуваних параметрів, ми такого пацієнта відносили до “аритміків”, при зміщенні акрофаз у межах 15-18 годин ми оцінювали, у який час підвищення фізіологічних функцій спостерігався частіше, і в залежності від цього відносили його до “жайворонків” або до “сов”.

Для порівняння ми використали контрольну групу, до якої увійшло 25 практично здорових осіб, репрезентативних за статтю та віком.

Крім об'єктивних показників добових ритмів у своїх дослідженнях ми використовували модифіковану для середньої смуги СНД анкету Естберга (С.І.Степанова, 1986). У цій анкеті міститься 23 питання, відповідаючи на які обстежуваний суб'єктивно визначає свою належність до того або іншого типу добового ритму. Висновок визначали за сумою отриманих балів: понад 92 - чітко виражений ранковий тип, 77-91 - слабко виражений ранковий тип, 58-76 - індиферентний тип, 42-57 - слабко виражений вечірній тип і нижче 41 - чітко виражений вечірній тип.

З погляду на те, що при лікуванні гострих алкогольних психозів в останні роки стали широко застосовуватися безмедикаментозні методи, як більш фізіологічні для організму хворого, ми також застосували один із них - трансдермальну лазерну гемотерапію з урахуванням циркадіанних ритмів хворого як одного з чинників, що повинен активувати резервні можливості організму і залучати в нього механізми природної саморегуляції і самоадаптації функцій. Оцінка результатів лікування проводилася за реакцією хворих на схему лікування і базувалася на порівняльному аналізі з тими хворими, яким лікування проводилося традиційно. Зверталася увага, на який день після початку лікування поліпшувався стан хворого, коли наступало значне поліпшення, аж до повного видужання.

Методика лазерної терапії. Лазерна терапія проводилася безпосередньо в реанімаційному відділенні у ліжку хворого. Використовувалася трансдермальна методика опромінення, описана І.К.Сосіним і Ю.Ф.Чуєвим у посібнику “Обгрунтування і диференційоване застосування променів лазера в комплексному лікуванні хворих наркоманією”, Харків, 1997.

У відповідності з завданням дослідження була проведена статистична обробка і аналіз отриманих результатів за допомогою машинної обробки отриманих результатів за спеціальною програмою на turbo-Pascal (співавт. Е.Б.Вязов)на персональній ЕОМ IBM РС/АТ. Всі показники, отримані в ході дослідження, оброблялися методом варіаційної статистики з визначенням середніх арифметичних Х і їхніх стандартних помилок Sx, а також статистичної значущості їхніх відмінностей по t - критерію Стюдента.

При вивченні динаміки інтенсивних показників у хворих із хронічним алкоголізмом (у тому числі з гострими алкогольними психозами) за 11 років встановлено, що вони збільшились в 1,5 раза. При цьому в хворих на білу гарячку ці показники збільшились в 2,2 раза, а в осіб із гострим алкогольним галюцинозом і гострим алкогольним параноїдом, навпаки, знизилися в 1,4 і 2,7 раза відповідно, що, мабуть, вказує на інші патогенетичні механізми їх виникнення в порівнянні з білою гарячкою.

Вивчивши інтенсивні показники летальності при патології, що вивчається, нами встановлено, що при гострому алкогольному галюцинозі і параноїді не було жодного випадку зі смертельними наслідками. У той же час ці показники при хронічному алкоголізмі й алкогольному делірії значно збільшились за 11 досліджуваних років. Так, при хронічному алкоголізмі цей зріст склав 3,8 раза, а при білій гарячці - 20,18, що вказує на термінову необхідність пошуку нових організаційних підходів і методів терапевтичного впливу при цих видах патології.

Аналізуючи розподіл динаміки надходження за роками хворих чоловіків і жінок хронічним алкоголізмом, у тому числі і з психозами, у стаціонар, встановлено зростання цієї патології серед населення. Так, кількість усіх хворих, що лікувалися стаціонарно, зросла більш ніж у 1,5 раза (окремо у чоловіків цей ріст склав 1,61, а у жінок - 1,26 раза).

Розглядаючи сезонність клінічних проявів у хворих хронічним алкоголізмом, ми відзначили, що з усіх надходжень за досліджувані роки хворих у зимові місяці було 26,44%, у весняні - 27,49%, у літні - 25,00% і осінні - 21,07%, тобто це свідчить про перевагу зимово-весняного госпіталізування (53,93%) над літньо-осіннім (46,07%). При розгляданні окремо надходження в стаціонар хворих по роках із гострими алкогольними психозами. При цьому відзначений значний зріст алкогольного делірію як серед чоловіків, так і серед жінок. Звертає на себе увагу той факт, що в деякі роки питома вага білої гарячки серед жінок вища, ніж у чоловіків. Питома вага гострого алкогольного галюцинозу за останні п'ять років підвищилась. У той же час гострий алкогольний параноїд за досліджувані роки знизився в 2 рази, що говорить про необхідність більш глибокого вивчення патогенетичних механізмів цього психозу. Вивчивши летальність по роках за період, що вивчається, ми встановили, що за останні 5-6 років вона різко збільшилася - при хронічному алкоголізмі зросла в 3,17 раза, а при білій гарячці - в 19,49.

Розподіл госпіталізованих хворих з алкогольними психозами по місяцях надходження показало, що має місце визначена сезонність початку захворювання, що відображає колорічні або цирканнуальні ритми. Так, найбільша кількість проявів білої гарячки припадає на березень-травень. Друга хвиля надходжень припадає на листопад. Однак, якщо з білою гарячкою до стаціонару надходять частіше весною і влітку з піком у травні, то з гострим алкогольним галюцинозом і параноїдом госпіталізація відбувається влітку з піком у липні-серпні. Нерівномірність надходження в стаціонар хворих із різними психозами за часом нами пояснюється тим, що з білою гарячкою на перший план виступають симптоми порушеної свідомості, що викликає необхідність госпіталізації і прийняття термінових заходів, у той час, як порушення в сфері сприйняття (галюциноз) і сфері мислення (параноїд) мають досить довгий час більш схований характер. Все вищевикладене вказує на необхідність проведення активних профілактичних заходів особам, що страждають на алкоголізм, особливо у весняний період року і, бажано, в осінній.

Пік летальності при білій гарячці припадає на квітень-липень, а при хронічному алкоголізмі - на травень-липень, що свідчить про повну декомпенсацію захисних механізмів організму після весняної десинхронізації фізіологічних функцій.

Отже, процес цей фізіологічний, і його варто знати і враховувати при аналізі причин і чинників в етиопатогенетичних механізмах розвитку гострих алко-гольних психозів.Тому лікувально-профілактичні і психотерапевтичні заходи хворим хронічним алкоголізмом доцільно проводити в лютому-березні, вересні-жовтні.

Однак, характеристика психічних станів не була б повною без уврахування циркадіанних ритмів організму. Обстеження показало, що з 225 чоловіків досліджуваних груп із гострими алкогольними психозами було 39,56% “жайворонків”, 32,0% “аритміків” і 28,44% “сов”. Серед 80 жінок: “жайворонків” було 56,25%, “аритміків” - 28,75% і “сов” - 15,0%. Проведені дослідження показали, що серед досліджуваних хворих жінок кількість “жайворонків”, “аритміків” і “сов” практично така ж, як і серед загальної популяції (І.Ю.Борисова, 1983; Ф.І.Комаров, 1989). У той же час серед чоловіків співвідношення між типами працездатності в порівнянні з загальною популяцією мають розходження. Так, “жайворонків” зустрічалося в 1,26 раза менше, ніж серед загальної популяції (39,56% у порівнянні з 50,0%), “аритміків” - у 1,06 раза більше (32,0% проти 30,0%) і “сов” - у 1,9 раза більше (28,44% у порівнянні з 15,0%).

Розглядаючи ці дані в розрізі окремо взятого гострого алкогольного психозу встановлено, що при алкогольному делірії і гострому галюцинозі біоритмологічні типи практично такі ж, як і в загальній популяції. У той же час у групі хворих із гострим алкогольним параноїдом, де, до того ж, одні чоловіки, явно переважають “сови”- вони зустрічаються в 3 рази частіше, ніж у загальній популяції (45,34% проти 15,0%), “аритмікі” - частіше в 1,2 раза і, навпаки, “жайворонки” - рідше в 2,9 раза (17,33% проти 50,0%).Звертає на себе увагу той факт, що не завжди суб'єктивна оцінка свого біоритмологічного статусу, що визначалася по адаптованій анкеті Естберга, співпадає з об'єктивними даними, отриманими при дослідженні циркадіанних ритмів організму. Аналіз частоти розподілу індивідуальних акрофаз (моменту найбільшого підйому) циркадіанних ритмів найважливіших фізіологічних параметрів у чоловіків із гострими алкогольними психозами дозволив встановити, що явища внутрішньої неузгодженості циркадіанних ритмів мали місце при білій гарячці в 73,33% випадків; при гострому алкогольному галюцинозі - у 74,67% і при гострому алкогольному параноїді - у 80,0% людей. Ці ж показники у жінок склали при алкогольному делірії 28,0%, а при гострому алкогольному галюцинозі - у 30,0% випадків, тобто йде наростання кількості випадків із зміщенням акрофази від білої гарячки до гострого алкогольного параноїду як у чоловіків, так і в жінок. Зміщення батифази (момент найбільшого спаду) також займав велику питому вагу серед досліджуваного контингенту. Але великих відмінностей між психозами встановлено не було. Так, серед чоловіків ці показники склали: при білій гарячці - 77,33%, при гострому алкогольному галюцинозі - 76,0% і при гострому алкогольному параноїді - 77,33%. У жінок відповідно: при делірії - 34,0%, при галлюцинозі - 36,67%. На інверсію ритму (зміщення на 180 градусів, коли акрофаза одного процесу співпадає з батифазою іншого) у чоловіків, що страждають алкогольним делірієм і гострим алкогольним галюцинозом, припадав однаковий відсоток випадків - по 30,67%. При гострому алкогольному параноїді цей показник вище - 36,0%. У жінок питома вага інверсії ритму при білій гарячці дорівнювала 18,0%, а при гострому алкогольному галюцинозі цей показник вищий і складав 23,33%. Комплексне порушення циркадіанних ритмів також мало свої особливості. Серед чоловіків воно зустрічалося в 2 рази частіше, ніж серед жінок. Але як серед чоловіків, так і серед жінок ці показники десинхронізації збільшувалися від білої гарячки до гострого алкогольного параноїду. Так, у чоловіків вони склали: при алкогольному делірії- 77,33%, при гострому алкогольному галюцинозі - 78,67% і при гострому алкогольному параноїді - 81,33%; у жінок, відповідно, по перших двох психозах - 36,0% і 40%.

При гострих алкогольних психозах параметри фізіологічних функцій організму в більшій мірі відрізняються між собою в різних біоритмологічних групах, ніж у здорових, за винятком “жайворонків” і “аритміків”, між якими немає істотних відмінностей по жодному параметру. У “сов”, що перенесли гострі алкогольні психози, значно вищі всі параметри температури, пульсу, частоти дихання і при цьому достовірні відмінності є по параметрах пульсу і частоти дихання. У той же час показники систолічного АТ не відрізняються від таких у “жайворонків” і “аритміків”, а діастолічного АТ - знижені в порівнянні з останнім.

Отже, при гострих алкогольних психозах, у порівнянні з контрольною групою, відзначаються порушення циркадіанних ритмів: у “жайворонків” і “аритміків”- у бік підвищення параметрів усіх фізіологічних функцій, у “сов”- у бік підвищення параметрів температури, пульсу, частоти дихання і зниження систолічного і діастолічного АТ. Так само, при психозах більш виражені відмінності між показниками циркадіанного ритму в “жайворонків” і “сов” у бік підвищення в останніх параметрів температури, пульсу, частоти дихання і зниження діастолічного АТ. Наведені дані свідчать про те, що в хворих гострим алкогольним психозом, у порівнянні зі здоровими особами, має місце десинхронізація фізіологічних функцій, що, в свою чергу, більше виражена у представників вечірнього типу.

Для характеристики клініко-соціальних показників хворих із гострими алкогольними психозами ми вивчили 573 хворих із цими психозами, взятих, здебільшого, тих, що лікувалися в реанімаційному відділенні. Вивчення вели по окремих психозах. Подані дані по одному регіону за тривалий час показали, що виникнення гострих алкогольних психозів пов'язано зі складними психо-біолого-соціальними чинниками. Психічні порушення при алкоголізмі частіше виникають у молодому і середньому віці переважно у чоловіків. За освітою у всіх групах переважна кількість була осіб із середньою і спеціальною середньою освітою. Основна маса хворих ( від 60 до 80%) проживала в місті і селищах міського типу. Одна четверта досліджуваних хворих, а при параноїді навіть більше половини були кваліфікованими працівниками. Однак на момент надходження в стаціонар із психозами переважна кількість їх не працювала, більш 5% осіб у кожній групі мали судимість, пов'язану з алкоголізмом. Дві третини хворих при всіх психозах мали сімейну дисгармонію, майже половина обстежених проживає в ненормальних сімейних, житлово-побутових і матеріальних умовах. В усіх групах хворих сім'ї були небагатодітними.

Спадковість була обтяжена психічними захворюваннями, головним чином при делірії (66,07%). При інших психозах вона істотної ролі не грала. Питома вага перенесених соматичних захворювань практично не відрізнялася від будь-якої іншої досліджуваної популяції. Стосунки в сім'ї в більшості випадків були середніми. Одна третина хворих заявила, що вони незадоволені своїм родиним станом.

Звертає на себе увагу те, що в 20% хворих у всіх групах мали місце тривожно-недовірливі риси характеру. Вони вважають себе безініціативними, замкнутими, злопам'ятними, легко збудливими. Крім того, варто підкреслити, що в останні роки більш ніж у 97% хворих була помітна зміна характеру в негативному плані.

Клініка алкоголізму в усіх хворих розвивалася практично традиційно, як і описано в усіх посібниках з алкоголізму. Майже половина хворих до захворювання була некритична. В усіх групах розвитку психозу передував або тривалий запій, або безупинне тривале пянство, нерідко з раптовою деривацією алкоголю. При експериментально-психологічному дослідженні особистісної сфери досліджуваних хворих у залежності від біоритмологічного статусу було встановлено, що ці дослідження дозволили істотно доповнити клінічну характеристику хворих гострими алкогольними психозами з різними типами працездатності. При цьому виявлені відмінності в типі реагування і профілі особистості осіб ранкового і вечірнього типів, що також знайшло підтвердження при вивченні показників соціальної дезадаптації. Представники недиференційованого типу займають проміжне положення, наближаючись за своїми показниками до пацієнтів ранкового типу. Дані, отримані за допомогою методики Айзенка, не є інформативними, тому що не мають достовірних відмінностей в осіб різних біоритмологічних типів. Застосування методик Кеттела і ММPI може бути використано не лише для більш глибокого розуміння структури гострого алкогольного психозу, але і для обєктивізації біоритмологічного статусу, що необхідно враховувати при прогнозуванні захворювання психозом і проведенні лікувально-реабілітаційних заходів.

При лікуванні гострих алкогольних психозів ми виходили з того, що терапія повинна бути комплексною (симптоматична, патогенетична і з урахуванням стану біологічних ритмів хворого). Останнє положення пов'язане з тим, що в даний час багатьма авторами (В.І.Царицинський, 1984; Г.Т.Сонник, 1988; Л.В.Соловйова, 1991; M.Mucai, N.Ulchimura, T.Hirano et all, 1998 і ін.) визначений зв'язок між порушенням добових ритмів і психічних захворювань. Однак робіт, що відображають ефективність лікування гострих алкогольних психозів з урахуванням біологічних ритмів, мало, а з застосуванням лазеротерапії не зустрічалося.

Нами вивчалася ефективність лікувальної дії транскутанної лазерної гемотерапяї в залежності від режиму її проведення з урахуванням циркадіанних ритмів хворих. При аналізі результатів лікування встановлено, що в 87,3% “жайворонків” був визначений позитивний лікувальний ефект на 5-7 добу, а в “аритміків” і “сов” відповідно в 74,7% і 82,9%. Це притаманно як для чоловіків, так і для жінок. Варто підкреслити, що при білій гарячці поліпшення наступало на 2-3 доби раніше, а при алкогольному галюцинозі, і особливо при параноїді, цей ефект відзначався, як правило, лише на 10-12 добу. Отже, немедикаментозне лікування транскутанною лазерною гемотерапією гострих алкогольних психозів з урахуванням фази циркадіанного ритму більш ефективне, ніж традиційними методами лікування.

Отримані результати клініко-епідеміологічного дослідження, що дозволило встановити взаємозв'язок виникнення гострих алкогольних психозів із природними (геліогеофізичними) чинниками варто розглядати в загальному контексті хрономедичної проблеми, а також у рамках співвідношень ендогенних (біоритмологічних) і етіологічних чинників у генезі гострих алкогольних психозів, їх клініці, динаміці, лікуванні і прогнозі.

В И С Н О В К И

1.

1.

1.

1.

5. У всіх пацієнтів із гострими алкогольними психозами має місце десинхронізація циркадіанних ритмів у вигляді порушення акрофази, батифази й інверсії ритму або сполучення цих показників. Найбільша розбіжність у визначенні біологічних ритмів відзначається в осіб вечірнього типу працездатності, найменше - в осіб ранкового типу. Недиференційованний тип займає проміжне положення, наближаючись за своїми показниками до ранкового типу.

6.

6.

8. Встановлені сезонні піки захворюваності гострими алкогольними психозами є істотною організаційною передумовою для проведення превентивних лікувально-профілактичних заходів із максимальним охопленням контингенту хворих алкоголізмом із предикторами алкогольних психозів.

Практичні рекомендації.

1. Диспансерним хворим хронічним алкоголізмом лікувально-профілактичні заходи варто проводити 2 рази на рік у лютому-березні і вересні-жовтні з урахуванням особливостей біоритмологічного статусу.

2. Лікування гострих алкогольних психозів доцільно проводити в реанімаційних відділеннях, що надасть можливість знизити летальність при цих станах.

3. Немедикаментозний метод лікування гострих алкогольних психозів, транскутанну лазерну терапію, з метою одержання найкращого ефекту, варто проводити з урахуванням біоритмологічного статусу хворого.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації.

1. Денеко М.А, Андрух Г.П. Хронобиологический аспект лазерной терапии при алкогольных психозах // Материалы YI Республиканской научно-практической конференции “Применение лазеров в медицине и биологии”, 8-13 апреля 1996г., Харьков, 1996.- С.68.

2. Денеко М.А., Сосин И.К., Сонник Г.Т., Сайков Д.В. Хронобиологический аспект алкогольных психозов и циркадные программы лазерной терапии //Актуальнi питання теоретичної та клiнiчної медицини на сучасному рiвнi. Матерiали доповiдей науковоi конференцii 20 травня 1996 року. Полтава, 1996.- С.391-392.

3.

4. Денеко М.А., Зайцев А.А. Экспериментально-психологическое обследование больных, перенесших белую горячку // Актуальнi питання теоретичноi та клiнiчноi медицини на сучасному рiвнi. Матерiали доповiдей