ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ПЕТРИШИН МАРТА ЙОСИПІВНА

УДК 811.14’01 + 81’37’38

СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ПРИКМЕТНИКІВ РОЗМІРУ

У СТАРОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі гомерівського епосу)

10.02.14 – класичні мови, окремі індоєвропейські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – | кандидат філологічних наук, доцент

Оліщук Роксоляна Леонідівна, доцент кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка,

Офіційні опоненти ––

Провідна | доктор філологічних наук, професор

Шарипкін Сергій Якович, професор кафедри латинської мови Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

кандидат філологічних наук, доцент

Швед Емілія Василівна, завідувач кафедри класичної і румунської філології Ужгородського національного університету

установа – | Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра класичної філології і світової літератури

Захист відбудеться 14 вересня 2005 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.15 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “12” серпня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат філологічних

наук, доцент О. А. Шпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану дисертацію присвячено дослідженню семантичного поля прикметників розміру гомерівського епосу як важливого компонента мовної картини світу.

Такі дослідження дозволяють розкрити глибинні структури семантики, виявити шляхи розвитку словникового складу, причини зміни значень та їх відтінків. У східноєвропейському мовознавстві вивчення лексики з урахуванням системних зв’язків та семантичних чинників мови займає вагоме місце у роботах Ю. Д. Апресяна, В. Г. Гака, Л. А. Лисиченко, М. П. Кочергана, Й. А. Стерніна, Ж. П. Соколовської, А. А. Уфімцевої, Д. М. Шмельова та ін. У центрі цих досліджень знаходиться слово, природа семантики якого виявляється через його предметний зміст, співвіднесеність з реальним світом речей, процесів, явищ. Концепт розміру відображає одну з основних рис та ознак речей матеріального світу – їх існування у просторі. У зв’язку з цим розмір постійно привертає увагу науковців і досліджується в різних аспектах. Здобутки у дослідженні розміру окремими науками визначають актуальність розгляду взаємозв’язків реального розміру з формами його відображення в тій чи іншій сфері діяльності людини.

Увагу лінгвістів привертають різні властивості параметричних прикметників – частотні характеристики, синтагматичні та парадигматичні відношення, структурно-семантичні особливості, вираження градації розмірної ознаки, особливості вживання параметричних прикметників у авторському стилі, їх словотвірний потенціал. Проте майже всі дослідження прикметників з семантикою розміру орієнтовані на аналіз сучасних мов або порівняно недавніх періодів їх розвитку. У полі зору нашого дослідження – параметричні прикметники у гомерівському епосі, оскільки вони ще не були предметом спеціального вивчення не лише в гомерознавстві, але і взагалі в дослідженнях поетики старогрецьких авторів.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлено посиленим інтересом сучасної лінгвістики до семантичних, словотвірних та тропеїстичних особливостей лексичних одиниць, відсутністю в гомерознавстві системного дослідження параметричних прикметників як важливого чинника формування поетичної картини світу Гомера, здійсненого шляхом визначення структури лексико-семантичного поля прикметників старогрецької мови та аналізу семантики розміру як його окремого фрагмента.

Об’єкт дослідження – параметричні прикметники, вибрані методом суцільного обстеження гомерівського епосу.

Предметом дослідження є лексико-семантичні та граматичні особливості прикметників розміру, словотвірний потенціал основ параметричних прикметників та їх стилістичні функції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Тема дисертації входить до кола проблем, присвячених дослідженню структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку класичних мов.

Мета роботи полягає у виявленні системних відношень між членами ЛСП прикметників, які своїм номінативним значенням відображають розмір предметів об’єктивної дійсності, аналізі семантики та лексичної сполучуваності, дослідженні граматичних особливостей і дериваційного потенціалу та з’ясуванні стилістичних функцій прикметників розміру у тексті поем Гомера.

Для досягнення вказаної мети передбачається розв’язання таких завдань:

1) встановити архітектоніку лексико-семантичного поля прикметників розміру в поемах Гомера та окреслити коло ад’єктивних лексем, які входять до його складу;

2) подати відповідно до результатів проведеної суцільної вибірки частотну характеристику досліджуваних лексем;

3) на основі лексичної сполучуваності виявити закріплені за кожним прикметником лексико-семантичні варіанти;

4) вивчити та описати граматичні особливості параметричних прикметників;

5) охарактеризувати на матеріалі гомерівського епосу словотвірний потенціал основ прикметників на позначення розміру;

6) виявити тропеїстичні особливості параметричних прикметників.

Матеріалом дисертації слугували прикметники на позначення розміру у поемах Гомера. У результаті суцільної вибірки виявлено 1181 випадок вживання параметричних прикметників у гомерівському епосі. Загальний обсяг проаналізованого текстового матеріалу становить 27784 віршованих рядків.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі використовується метод лінгвістичного опису. Він доповнюється методами компонентного та дистрибутивного аналізу (для уточнення семантичної структури досліджуваних ад’єктивів), дериваційного моделювання (для визначення структурно-семантичних відношень твірних та похідних одиниць), елементарними прийомами кількісного методу (для узагальнення даних схем та таблиць). Використано також контекстуальний аналіз та метод естетичного спостереження над словом (для дослідження функціонування лексичних одиниць у тексті).

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше на матеріалі старогрецької мови проведено комплексний аналіз прикметників з семантикою розміру на різних рівнях виокремлення слова. Проаналізовані семантична та словотвірна структури параметричних прикметників у гомерівському епосі, простежена їх естетична цінність, одержано нові дані про семантичну структуру досліджуваного ЛСП та виявлено закономірності реалізації словотвірного потенціалу параметричних прикметників.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її результати є внеском у розробку теоретичних питань лексико-семантичної системи старогрецької мови, зокрема, такого її компонента, як прикметники на позначення розміру, посутнім вкладом у вивчення семантичної структури багатозначних слів, їх стилістичних функцій та словотвірної потенції.

Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в можливості використання його результатів для адекватної інтерпретації творів Гомера, підготовки спецкурсів з лексикології, для складання словникових дефініцій, які найбільш точно відтворюють лексико-семантичну структуру досліджуваних прикметників, з метою уникнення помилок при складанні тлумачних і синонімічних словників, у перекладацькій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані автором самостійно. Праць, написаних у співавторстві, що безпосередньо стосуються теми дисертації, немає.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, обговорювалися на засіданні кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертації апробовано на міжнародних конференціях: “Проблемы семантического анализа единиц языка и речи” (м. Мінськ, 1998), “Проблеми зіставної семантики” (м. Київ, 1999), “Семантика мови і тексту” (м. Івано-Франківськ, 2000), “Актуальні проблеми менталінгвістики” (м. Черкаси, 2001), “Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія” (м. Київ, 2001), “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (м. Херсон, 2002).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 9 публікаціях.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел (243 позиції). Повний обсяг дисертації – 209 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено об’єкт, предмет і напрямки дослідження, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, сформульовано мету, завдання і методи дослідження, розкрито сутність та стан наукової розробки питання, зроблено огляд наукових праць, що стосуються питань прикметників зі значенням розміру, у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці.

У першому розділі “Основні аспекти дослідження прикметників розміру” розглянуто філософське, психолого-фізіологічне та лінгвістичне осмислення категорії простору, співвідношення лінгвістичної та філософської моделей простору. Особливу увагу зосереджено на теорії семантичного поля, проблемі лексичного значення слова, теоретико-лінгвістичних основах дослідження. Викладено розуміння особливостей відображення просторових уявлень в мовній картині світу, відмінність наукової та мовної моделі просторових відношень, окреслено ад’єктиви, що репрезентують мовну модель розміру у старогрецькій мові.

Основу архаїчної картини світу складають просторово-часові уявлення. Простір є однією з універсальних категорій, яка відіграє важливу роль у процесі сприйняття світу людиною. Об’єктивний фізичний простір і його філософська модель є основою, на якій сформувалась мовна модель. Фрагменти вторинної мовної картини простору є суб’єктивними, фіксують національно-культурну специфіку уявлень мовного колективу про простір і його роль у житті людини.

Парадигма номінацій простору у старогрецькій мові відповідає критеріям семантичного поля. Польовою структурою є об’єднання монокатегоріальних елементів мовної системи, якій властива відкритість, здатність поділятися на ядро і периферію, прозорість і проникливість меж, наявність зон перетину із суміжними польовими структурами. Ядерні і периферійні конституенти поля концентруються навколо компонентів-домінант, утворюючи окремі мікрополя.

Розглядаються питання, пов’язані з проблемою значення слова. Відзначається невичерпність та складність цієї категорії. Висвітлюються питання структурної організації полісематичного слова, ієрархічний принцип відношень між його значеннями. З’ясовуються такі поняття, як сема, семема, лексико-семантичний варіант, лексема. Віддається перевага традиційній точці зору поділу значень на первинні та вторинні (номінативні та похідні), денотативні та образні, що відображає їх різний статус у семантиці слова. Розглядаються шляхи розвитку семантичної структури прикметників, різні типи полісемії. У розділі порушуються питання лексичної сполучуваності як ефективного та економного шляху проникнення у смислову структуру ад’єктивів.

У другому розділі “Лексико-семантичні особливості параметричних прикметників” відповідно до основних властивостей філософської категорії простору виділено сім мікрополів, визначено кількісне наповнення кожного мікрополя, на основі компонентного аналізу розглянуто особливості внутрішньої залежності між прямим та похідними значеннями, виділено інтегральні та диференційні семи. Першим кроком семантичного аналізу було встановлення та опис кожного із значень полісемантичного прикметника за допомогою контекстуального аналізу. Для зменшення частки суб’єктивізму в підході до вибору контекстів, у яких реалізуються значення ад’єктива, враховано всі фіксації прикметника в різних контекстах.

Наступним етапом було встановлення підкласів іменників, у сполученні з якими ад’єктив реалізує кожний зі своїх значеннєвих відтінків. Визначення великої кількості тематичних груп іменників (26 ТГ) зумовлено тим, що параметричні прикметники беруть участь у формуванні фрагментів мовного образу світу – використовуються для характеристики природних речей, штучних предметів, явищ дійсності, процесів, вчинків, для позначення часових параметрів, внутрішнього стану людини тощо. На основі кількісного аналізу сполучуваності окремих ЛСВ з ТГ іменників встановлено пряме значення, а також найчастотніші ЛСВ для прикметників розміру у гомерівському епосі.

Прикметним щодо якісного та кількісного наповнення в гомерівському епосі є мікрополе на позначення великого загального розміру, компоненти якого репрезентовані 639 слововживаннями. Ядерною лексемою окресленого мікрополя виступає ад’єктив mљgaj, навколо якого об’єднуються прикметники pelиrioj (велетенський), Фbrimoj, perim”khj та per…metroj (величезний).

Аналіз семантичної структури прикметника mљgaj засвідчив, що для поетичної мови Гомера характерною є реалізація номінативного значення “великий за фізичним розміром”, яка здійснюється сполученням виключно з іменниками конкретної семантики (ТГ “зброя”, “предмети побуту”, “тварини”, “рослини”): “sЈkoj mљga te stibarТn te (Il. ІІІ, 336) – великий і міцний щит”; “?љгбj sаj (Od. IV, 457)– велика свиня”; “Р pљploj mљгistoj (Il. VI, 90) – найбільше покривало”.

Проте внаслідок розвитку суспільства й удосконалення мисленнєвої діяльності для відображення дійсності коло предметів, які детерміновані лексемою mљgaj, розширювалось. Це сприяло появі великої кількості номінативно-похідних значень. Зокрема, характеризуючи іменники tХ њгcoj (спис) та tХ fЈsganon, tХ Ґor (меч), прикметник mљgaj підкреслює їх велику довжину: “plhge‹s' њgcei te megЈlJ (Il. XVII, 296) – був ударений довгим списом”, а у словосполученнях з іменниками, що означають різні будівлі та елементи споруд, окремі географічні об’єкти, реалізує потенційну сему “висота”: “pљtrh megЈlh (Il. XV, 618) – висока скеля”. Сема “ширина” виступає на перший план у випадку сполучення з ТГ іменників “водойми”: “™j pљlagoj mљga (Od. III, 320) – до широкого моря”. При вживанні з лексемами для найменування об’єктів, розташованих нижче від рівня землі, спостерігаємо появу номінативно-похідного значення “глибокий”: “™n d…nVsi megЈlVsin krЪptwn (Il. XXI, 239) – ховаючись у глибокому вирі”. Номінативно-похідні значення виникають у результаті семантичного розширення: змінювалася уява про напрям виміру.

Поряд із позначенням великого розміру конкретних фізичних об’єктів прикметник mљgaj набуває низки конотативних значень. Зокрема, значення “багаточисельний” виникає в результаті метонімічного переносу зі сфери розміру в сферу позначення кількості, тобто того, що в предметах і явищах підлягає підрахункові і характеризує їх з боку числа, обсягу: “Luk…wn mљga њqnoj (Il. XII, 33) – багаточисельний натовп лікійців”.

Прикметник mљgaj набуває у епосі особливої ідейно-естетичної ваги як важливий засіб розкриття концептуально навантаженого поняття величності, впливовості. У таких контекстах в семантиці ад’єктива на передній план виступають семи “абстрактність”, “важливість”, “високий ступінь ознаки”, “позитивна оцінка”: “megЈloio DiТj peiqиmeqa boulН (Il. XII, 242) – послухаємося поради великого Зевса”. У художньому світі Гомера mљgaj може символізувати значення негативної оцінки. Вирішальну роль при цьому відіграє контекст. Так, “mљga њrgon њrexen (Od. XI, 272) – страшну справу вчинила” Епікаста, матір Едіпа, ставши синові за дружину. Під час аналізу семантичної структури прикметника mљgaj звернено увагу на значення “голосний”, “сильний”, “цінний”, які виникають здебільшого в результаті метафоричного переносу: “mљgalh de poq” (Il. XVII, 690) – сильний смуток”; “xЪnisan megЈlJ ўlal”tJ (Il. XIV, 393) – сходилися з голосним криком”.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що прикметник mљgaj виступає у епосі як слово з розширеним семантичним обсягом (актуалізує 8 ЛСВ). Семантика лексеми охоплює як загальновживані, так і індивідуально-авторські значення, що не фіксуються словниками старогрецької мови. До останніх належать значення “цінний” та “страшний”.

У структурі мікрополя на позначення великого загального розміру виокремлено групу градаційних одиниць, семантично пов’язаних з прикметником mљgaj. Це лексеми pelиrioj (22 випадки вживання) та Фbrimoj (31), які відзначаються близькістю предметно-поняттєвого аспекту свого значення, мають тотожну сполучуваність, що зумовлює високий ступінь їх синонімічності. Ці прикметники характеризуються обмеженою лексичною сполучуваністю. Дещо осторонь у мікрополі великого загального розміру перебувають прикметники perim”khj (4) та per…metroj (3). Їх сполучуваність обмежується семантичними класами іменників “географічні об’єкти”, “рослини”, “предмети побуту”.

У гомерівському епосі наявне невелике мікрополе прикметників на позначення малого загального розміру. Ця група ад’єктивів кількісно менша за розглянуте антонімічне до неї мікрополе, оскільки з практичного боку для людини виявилося, очевидно, суттєвішим вербалізувати ідею великого розміру. Репрезентантами мікрополя малого загального розміру виступають прикметники mikrТj, ™lacЪj, єbaiТj та Сl…goj – прикметники із значенням послабленої ознаки, неповноти її вияву, мінімальності, слабкої інтенсивності. Вони служать у епосі для вираження об’єктивної міри оцінки якості того чи іншого предмета, вказують на невеликий розмір, обсяг, час, тощо. Ядро мікрополя представлене прикметником Сl…goj, який актуалізує у епосі 7 ЛСВ: малий за фізичним розміром; невисокий на зріст; вузький; мілкий; нетривалий, короткий в часі; низький; тихий; бідний, виступаючи означенням ТГ іменників “просторові поняття”, “водойми”. “тваринний світ”, “грошові поняття”, “предмети побуту”, “власні імена”, та іменників темпоральної семантики: “Сl…ghn te trЈpezan (Od. XX, 259) – малий стіл”, “p…dakoj ўmf' Сl…ghj (Il. XVI, 825) – біля мілкого джерела”.

Лексеми mikrТj та ™lacЪj вживаються в епосі як слова з мінімальним семантичним обсягом.

Мікрополе на позначення ширини репрезентують прикметники eЩrЪj та platЪj. Вони виражають горизонтальні виміри простору. Семи “відстань у поперечнику”, “протяжність”, “високий ступінь”, “позитивна оцінка” є основними семами у структурі їх значень. У номінативному значенні лексема eЩrЪj вживається для: 1) характеристики людини: “eЩrљaj кmouj (Il. III, 227) – широкі плечі”; 2) опису транспортних засобів: “eЩre‹an sced…hn (Od. V, 163) – широкий пліт”; 3) змалювання доріг, площ, рівнин, споруд, предметів побуту, зброї: “eЩrЭ ... њcei sЈkoj (Il. XI, 527) – має широкий щит”. Номінативне значення лексеми eЩrЪj викликає асоціативне уявлення про велику площу предмета, завдяки цьому формується семантичний компонент “великий простір”, що стає базою метонімічного значення “просторий”: “Tro…V ™n eЩre…V (Il. XXIV, 494) – у просторій Трої”. У синтагмі “te‹coj eЩrЪ” (Il. XII, 5) – прикметник розвиває значення “грубий”, актуалізуючи потенційну сему “у поперечному перерізі”. Ознака “великий простір” у свою чергу викликає уявлення про велику кількість, що спричинює розвиток ЛСВ “багаточисельний”: “kat¦ stratХn eЩrЭn 'Acaiоn (Il. II, 439) – проти багаточисельного війська ахейців”. У результаті сполучення з абстрактним іменником tХ klљoj (слaва) спостерігаємо появу метафоричного значення “той, що широко лине: “toа klљoj eЩrЭ kaq' `EllЈda ka€ mљson ”Argoj (Od. IV, 816) – широка слава якого лине по всій Елладі і Агросі”.

У творах Гомера лексема platЪj належить до маловживаної лексики і характеризується такими ядерними семами: 1) “протяжність у поперечнику”: “ШpХ platљoj telamоnoj (Il. V, 796) – під широким ременем”; 2) “простір”: “platЭj `EllhspТntoj (Od. XII, 81) – просторий Гелеспонт”; 3) “кількість”: “йj t' a„pТlia platљ' a„gоn (Il. II, 474) – між широко розкиданих стад кіз”.

Прикметники steinwpТj та steinТj (вузький) також позначають виміри на горизонтальній шкалі. Основні семи прямого номінативного значення “малий” і “протяжність” актуалізуються в синтагмах з іменником № РdТj: “steinwpщ ™n Рdщ (Il. XXIII, 416) – на вузькій дорозі”.

Мовну основу для номінації вертикального виміру простору, точкою відліку якого є будь-яка горизонтальна поверхня, становить синонімічний ряд прикметників ШyhlТj, a„pЪj, a„peinТj, a„phe…j, a„pТj, blwqrТj та єl…batoj (високий). Центр мікрополя на позначення великої висоти представлений прикметниками ШyhlТj та a„pЪj. Основними семами прямого номінативного значення є семи “протяжність”, “поверхня землі”, “вертикально вгору”. Номінативне значення згаданих прикметників актуалізується у сполученні з іменниками, семантика яких пов’язана з характеристикою рельєфу, будівель, рослин: “™n dиmasin Шyhloi~si (Od. XXI, 33) – у високих будинках”.

На особливу увагу у епосі заслуговує прикметник a„pЪj, оскільки поєднує в собі значення висоти та глибини, а також набуває яскравого естетичного забарвлення. Значення похідних ЛСВ прикметника a„pЪj мають лексичну і ситуативну обмеженість, що виявляється в контексті. Зокрема, у випадку сполучення з іменником Р fТnoj (вбивство) на передній план виступає значення “швидкий”, що вказує на короткочасність дії: “ўlexљmenai fТnon a„pЪn (Il. XVII, 365) – захищаючи від швидкого вбивства”. Просторове значення втрачає a„pЪj і в синтагмі “tХ rљeqron a„pЪ (Il. VIII, 369) – бурхливі потоки”, вживаючись для вираження інтенсивності руху. У результаті метафоричного перенесення значення виміру у просторі у площину ставлення людини до предметів та явищ актуалізується значення “страшний”: “tоn mѕ tij Шpљkfugoi a„pЪn Фleqron (Il. VI, 57) ніхто не уникне страшної загибелі”. Для аналізованого ад’єктива характерні у епосі також значення “важкий” і “прямовисно висяча петля”. Семантика прикметника a„pЪj є прикладом радіально-ланцюжкової полісемії.

Синонімічний ряд на позначення висоти в епічній художній творчості використовується не тільки як знаряддя пізнання, але й як засіб активного естетично-емоційного впливу на слухача.

Параметричні прикметники dolicТj та makrТj (довгий) виражають горизонтальний вимір простору. Основними семами номінативного значення є семи “протяжність”, “високий ступінь”, “поздовжній вимір”. Лексема dolicТj вживається у епосі для опису зброї: “dol…c' њgcea (Il. VII, 255) – довгі списи”. Це ж характерно і для ад’єктива makrТj. Крім того, у номінативному значенні makrТj служить для характеристики окремих частин рослин і тварин: “d' њsan Фzoi makro… te megЈloi (Od. XII, 435) – крислаті та довгі гілки”. Для прикметників dolicТj та makrТj особливо характерним є вживання на позначення тривалості у часі. Реалізуючим контекстом для прояву темпоральної семантики ад’єктивів служать слова, що характеризуються часовими параметрами: “nЪkta ... dolic”n (Od. XXIII, 243) – довгу ніч”; “Ѕmata makrЈ (Od. X, 470) – довгі дні”. В одиничних лексичних контекстах лексема makrТj може вказувати на близькість чи віддаленість події: “nаn d' Ѕdh tТde makrХn ™љldwr ™ktetљlestai (Od. XXIII, 55-56) – нині бо справді збулись-таки давні твої (Пенелопи) сподівання”. У результаті метонімічного перенесення зі сфери поздовжнього виміру в сферу виміру по вертикалі прикметник makrТj актуалізує ЛСВ “високий”. Це спостерігаємо при описах споруд, змалюванні ландшафту і рослинного світу: “dљndrea makr¦ pefЪkei (Od. V, 238) – ростуть високі дерева”. Крім того, у випадку сполучення з іменником Р ”Olumpoj у структурі семеми з’являється потенційна конотативна сема “позитивна оцінка”: “™j makrХn ”Olumpon (Il. I, 402) – на високий Олімп”. Сполучуваність з іменником tХ frљar (криниця) сприяє актуалізації в епосі значення “глибокий”: “ka€ fre…ata makrЈ (Il. XXI, 197) – і криниці глибокі”. При цьому семи “вертикально вниз від поверхні землі” та “високий ступінь” займають провідне місце у структурі нового ЛСВ. При змалюванні морського пейзажу на перший план виступає значення “великий за фізичним розміром”: “kЪmata makrЈ (Od. V, 109) – великі хвилі”. На семантичному рівні архісема “розмір” залишається, а диференційні семи “протяжність” та “поздовжній вимір” згасають.

Таким чином, прикметник makrТj виступає як слово з поширеним семантичним обсягом, у семантичній структурі якого виділяємо індивідуально-авторське значення “старий, давній” і спостерігаємо взаємозв’язок мікрополів великого загального розміру, висоти, глибини та темпоральності.

Прикметник baqЪj (глибокий) служить засобом вираження відстані вниз від нульового рівня і вживається для характеристики вертикального простору. Локальне, просторове значення актуалізує baqЪj зі словами, які містять сему “заглиблення на поверхні”: “baqe‹an t¦fron (Il. VII, 341) – глибокий рів”. Лексема baqЪj не відзначається у епосі високою частотністю внаслідок екстралінгвальних причин – кількість денотатів, розташованих нижче від поверхні землі, є обмеженою. Проте досліджуваний матеріал показав, що для аналізованого прикметника характерна велика кількість похідних значень, в основі яких закладені різноманітні семантичні та психологічні асоціації носіїв мови. Так, baqЪj використовується у епосі для опису об’єктів, віддалених від певної поверхні, але не від землі: “tЪce gЈr r' ўmЈqoio baqe…hj (Il. V, 587) – занурився у глибокий пісок”, може характеризувати предмет за місцем, де він знаходиться, або де здійснюється дія: “baqљhj ™n tЈrfesin Ыlhj (Il. XV, 606) – у заростях глибокого лісу”. У результаті сполучення з іменником № la…lay (буря) відбувається нейтралізація семи “лінійний розмір” і з’являється нове конотативне значення “сильний”. Функціонування baqЪj у похідних значеннях пов’язане також із оцінкою інтелектуальних здібностей людини. Так, сполученням з іменником № fr”n (душа, думка) властивий позитивний оцінний компонент: “tХn d/ Ґcoj СxЪ kat¦ frљna tЪye baqe…an (Il. XIX, 125) – і жорстоке горе вразило глибоку душу”. Семантична структура лексеми baqЪj характеризується у епосі широкою розгалуженістю (8 ЛСВ). Важливим у структурі цього ад’єктива є те, що фіксується зв’язок мікрополів на позначення розміру, сили та емоційної характеристики. Багатозначність прикметника baqЪj стала своєрідним виявом людської схильності до економної систематизації об’єктивного світу та його реалізації в мові.

Характеризуючи мікрополе на позначення товщини, відзначимо, що його конституенти досить часто використовуються у номінативному значенні для змалювання частин тіла: “pacљoj par¦ mhroа (Od. XI, 231) – біля товстого стегна”. Становлення нової архісеми “стан” спостерігаємо у випадку сполучення з іменником tХ a‰ma (кров): “a‹ma pacЭ ptЪonta (Il. XXIII, 697) – стікаючи густою кров’ю”. У результаті метафоричного переносу зі сфери розміру у сферу “сила прояву” актуалізується значення “міцний”: “ceir€ pace…V (Il. VII, 264) – міцною рукою”.

Прикметник leptТj також позначає вимір у поперечному перерізі. Основні семи “поперечний переріз” та “малий ступінь” актуалізуються у синтагмі “ѓstХn ... leptХn (Od. II, 95) – тонку тканину”. Прикметник leptТj відбиває у своїй структурі зв’язок мікрополів на позначення товщини і ширини: “leptѕ d/ e„s…qmh (Od. VI, 264) – вузький прохід”, актуалізуючи диференційні семи “протяжність” і “між двома найменш віддаленими точками”. На значення зовнішнього виміру прикметника leptТj може накладатися конотація якості. У результаті метафоричного перенесення виникає індивідуально-авторське значення “майстерний”: “lept¦ ... њrga pљlontai (Od. X, 223) – тонким рукоділлям здається”. Метафоричне перенесення зі сфери вимірювання у просторі в сферу інтелектуальної оцінки пояснює появу значення “проникливий” в синтагмі “leptѕ ... mБtij (Il. XXIII, 590) – проникливий розум”.

Таким чином, параметричні прикметники у епосі є семантично незалежними. Та сама ознака може належати різним предметам. Виділення 26 ТГ іменників, в яких прикметники розміру реалізують свої ЛСВ, зумовлено екстралінгвальними факторами, а саме: здатністю впливати на формування мовної моделі часу, служити для вираження інтелектуального, психічного та соціального стану людини. Розвиток конотативних семантичних ознак ад’єктивів стимулюють логічні й психологічні чинники: особливості асоціативного мислення, своєрідність ментальності народу, вплив авторського світосприймання. Параметричні прикметники виступають багатозначними словами, для яких характерна здебільшого радіально-ланцюжкова полісемія.

У художній тканині творів Гомера ад’єктиви з семантикою розміру можуть набувати нових, індивідуально-авторських значень, які не фіксуються у словниках.

У третьому розділі “Дериваційний потенціал параметричних прикметників” розглядаються конкретні дериваційні парадигми досліджених ад’єктивів у гомерівському епосі.

Особливістю семантики розміру, його різноманітних відтінків є можливість однієї і тієї ж ознаки виражатися різними граматичними категоріями, що реалізуються в іменникових, прислівникових, дієслівних та інших формах.

Словотвірна парадигма у роботі трактується як сукупність похідних, мотивованих однією твірною основою на одному ступені творення. Для параметричних прикметників типовою є чотиризонна словотвірна парадигма з такими семантичними позиціями: у субстантивній зоні – “носій ознаки”, “абстрагована ознака”; у ад’єктивній зоні – “неповний вияв ознаки”, “гіпокористичність”, “сильний вияв ознаки”, “заперечення ознаки”; у вербальній зоні – “наділяти ознакою”, “набувати ознаки” і в адвербіальній зоні – “адвербіалізація ознаки”. При вивченні дериваційних потенцій ад’єктивів виходимо з того, що відмінність у наборі й характері словотвірних парадигм пов’язана не тільки з граматичними та структурними особливостями твірних, але й з їх семантикою.

Із проаналізованих парадигм прикметників на позначення розміру жоден із них не реалізував повністю свій дериваційний потенціал. Відсутністю дериватів характеризуються у епосі прикметники Фbrimoj, per…metroj, perim”khj (мікрополе великого загального розміру), оскільки для цих ад’єктивів характерне ускладнення семантики додатковими елементами смислу “інтенсивність ознаки”.

У парадигмах аналізованих прикметників відсутні деривати ад’єктивної зони. Це пояснюється тим, що в архаїчний період старогрецької мови ще не було достатньо засобів реалізації словотвірних значень деад’єктивних прикметників. У парадигмі прикметника mљgaj, окрім названих, не знаходимо дериватів із значенням “носій ознаки” та “набувати ознаки”. Низка прикметників мікрополя на позначення малого загального розміру (Сl…goj, єbaiТj та ін.) мають парадигми з мінімальною протяжністю (вони реалізували лише одне із значень адвербіальної зони, що можна пояснити незначною кількістю вживань цих прикметників та їх обмеженими сполучувальними властивостями у епосі). Прикметник baqЪj характеризується у епосі двозонною парадигмою з мінімально реалізованими семантичними позиціями зон: baqЪj ? tХ bљnqoj (глибина), baqЪnw (заглиблювати). Прикметник dolicТj послідовно реалізував у епосі лише значення “адвербіалізація ознаки”. Від прикметника makrТj засвідчені лише прислівники makrЈ, makrТn (довго, тривало, далеко) та абстрактний іменник tХ mБkoj (довжина). Словотвірна парадигма прикметника eЩrЪj представлена похідними із значеннями “абстрагована ознака” субстантивної зони та “наділяти ознакою” вербальної зони. Для лексеми steinТj характерна вербально-субстантивна словотвірна парадигма із значенням “набувати ознаки” та “абстрагована ознака”.

У розділі встановлено систему словотвірних формантів старогрецької мови, які реалізують виявлені словотвірні значення деад’єктивних дериватів, розглянуто шляхи формування семантики відприкметникових іменників, дієслів, прислівників. Так, у деад’єктивів субстантивної зони в результаті десемізації сформовано іменникову семему. У кожну семему похідних іменників включається додаткова сема абстрагованої якості. Абстрагування ознаки здійснюється шляхом суфіксації за допомогою словотвірного форманта _oj. Семантику деад’єктивних іменників сформовано на основі номінативних значень прикметників.

Дієслів, мотивованих параметричними прикметниками, у мові гомерівських поем небагато. Твірними для таких дериватів є лексеми mљgaj, baqЪj, eЩrЪj та steinТj. При формуванні деад’єктивних дієслів коренева морфема відприкметникового походження зосереджує в собі ядро лексичної семантики, а суфіксальна дієслівна морфема втілює узагальнену семантику предиката дії. Семантика відприкметникових дієслів сформована здебільшого на основі номінативного значення твірних прикметників.

Характерною особливістю параметричних прикметників у гомерівському епосі є утворення деад’єктивів адвербіальної зони. Багато прислівників утворюються від прикметників mљgaj, dolicТj, makrТj та Сl…goj. Деад’єктивні прислівники виникають здебільшого в результаті граматичної ізоляції і застигання колишніх відмінкових форм імені. У процесі дослідження шляхів формування семантики відад’єктивних прислівників виявлено, що семантика твірного слова накладає суттєвий відбиток на формування семантики похідної одиниці. Так, прикметник mљgaj мотивує семантику прислівника mљga окремим неосновним значенням, а прислівник розвиває ще й свої значення “зовсім” та “швидко”, які не мотивуються базовим прикметником, що пояснюється семантикою опорних слів та впливом контексту. Прислівники makrТn та makrЈ пов’язані з корелятивним прикметником лише формально. У порівнянні з базовим прикметником вони розвивають свої власні значення “голосно” та “широко”, вказують на ступінь інтенсивності дії та її якісну ознаку. Семантична структура похідних прислівників звужується у порівнянні з основним або конотативним значенням вихідного прикметника. Основні значення співвідносних параметричних прикметників у жодному випадку не трансформуються у прислівникові.

Отже, утворення дериватів здійснюється на основі окремих значень мотивуючого слова, а не його цілісної семантичної структури. Важливим чинником формування словотвірної парадигми виступає частиномовна характеристика твірних, їх частотність, сполучуваність, стилістичне забарвлення, а також їх прагматичні особливості.

Помітне місце у структурі семантичного поля “розмір” у старогрецькій мові гомерівського епосу займають композити, першим компонентом яких виступає параметричний прикметник. Це необхідний засіб опису складної картини світу, що сприяє оновленню значення, актуалізації окремих його сем.

Значну частину композитів, одним з компонентів яких виступає параметричний прикметник, становлять екзоцентричні прикметники на зразок бахувріхі. У словнику Гомера переважають складні слова з основою прикметника у першій позиції. Це пояснюється дією закону розташування частин мови у синтагматичному ланцюгу, де препозитивне вживання прикметника в іменниковому словосполученні більш показове, ніж його постпозитивне вживання. Аналоги складних слів з основою прикметника в препозиції можна подати у вигляді моделей Ата А +У ролі другого компонента складних слів виступають здебільшого іменники конкретної семантики, що означають частини тіла тварин або людей, споруди, предмети побуту, зброю, рослини, земельні угіддя. Значно рідше в ролі другого компонента виступають абстрактні іменники Р qumТj (дух) та tХ sqљnoj (сила). Композитні прикметники утворювалися шляхом складання двох основ, а частіше повної (усіченої) основи з цілим словом або двох слів.

Семантика твірного слова може повністю відбиватися в похідному, і тоді значення деривата становить суму значень його компонентів (eЩrumљtwpoj, dolicТskion). Але у деривата можуть бути “приховані значення”, які виражають метафору й позитивно забарвлені в емоційному плані: megal”twr – “хоробрий” (дослівно “той, хто має велике серце”).

Група композитних іменників та дієслів у епосі значно поступається у кількісному відношенні ад’єктивним композитам.

Субстантивація не була продуктивним способом відприкметникового словотвору в гомерівському епосі. Лише mљgaj та steinwpТj вживаються в епосі у ролі субстантивів. Субстантивовані параметричні прикметники мають у Гомера контекстуальний характер і не реєструються словниками.

Отже, засобами реалізації словотвірних значень у відприкметниковому словотворенні виступають суфіксація, основоскладання та субстантивація. Семантика ж дериватів формується на основі окремих значень мотивуючого слова.

У четвертому розділі “Граматичні особливості параметричних прикметників у гомерівському епосі” розглядаються структурно-семантичні особливості форм ступенів порівняння та синтаксичні функції параметричних прикметників.

Ступеневі форми параметричних прикметників становлять незначний пласт, за винятком прикметника mљgaj. Граничний ступінь якості та значення форм компаратива, що виражають різницю в ознаці одного й того ж предмета, особи, є основними значеннями ступенів порівняння в епосі. Лексичне значення прикметника у ступеневих формах формується на основі одного з ЛСВ вихідного прикметника. Форми ступенів порівняння перебувають у відношеннях мотивації з вихідним прикметником. Крім того, в тексті поем вони виступають яскраво естетично забарвленими лексемами.

Граматичні значення ступенів порівняння виражалися в старогрецькій мові за допомогою архаїчних суфіксів _iwn, _istoj та шляхом додавання до основи мотивуючого прикметника суфіксів _teroj, _tatoj. У мові гомерівського епосу обидва типи суфіксів виступали як функціонально рівнозначні.

У дослідженні ад’єктивних словосполучень постає питання про синтаксичні функції параметричних прикметників, розташування компонентів субстантивно-ад’єктивного словосполучення, місце означення стосовно означуваного слова.

Прикметники розміру вживаються здебільшого у ролі атрибутивного і значно рідше предикативного означення. Параметричні прикметники можуть знаходитися як у претак і в постпозиції до означуваного іменника (з 1091 випадку функціонування досліджуваних прикметників-атрибутів 534 рази вони вживаються як постпозитивний атрибут, а 557 – у препозиції до означуваного іменника). Можна стверджувати, що для прикметників, які позначають кількісні ознаки, характерні обидві позиції. Однак стійку препозицію узгодженого означення спостерігаємо у сполученнях mљgaj з абстрактними іменниками, лексемою Р oЩranТj, іменниками ТГ “крик”, прикметника makrТj з іменником Р ”Olumpoj. Стійка препозиція ад’єктивів у таких словосполученнях пояснюється тим, що ці прикметники виступають переважно єдиним означенням, а також прагненням автора виділити цей ад’єктив. Виявлено також випадки стійкої постпозиції прикметників розміру в гомерівському епосі (oЩranТj eЩrЪj, њgcoj mљga, dТru makrТj etc.). Поряд із контактним розташуванням означення та означуваного часто зустрічається дистантна позиція компонентів субстантивно-ад’єктивного словосполучення, що можна пояснити метричними потребами, бажанням автора уникнути одноманітності та монотонності викладу, прагненням до синтаксичного варіювання. У таких випадках модель сполучуваності виявляється нерелевантною для виділення того чи іншого ЛСВ. У предикативній позиції параметричні прикметники вживаються Гомером рідко.

У п’ятому розділі “Образно-естетичний потенціал прикметників на позначення розміру у мові гомерівського епосу” подано функціонально-стилістичний аналіз ад’єктивів у мові художнього твору, з’ясовано стилістичні функції параметричних прикметників, їх тропеїстичні особливості.

У результаті дослідження виявлено, що в епосі ад’єктиви з семантикою розміру є стилістично маркованими, відзначаються багатством семантичних наповнень і художніх функцій, розмір виступає одним із показників індивідуального стилю автора, його аналіз має значення для розуміння емоційно-оцінного сприйняття світу в мовно-національному вираженні.

У розділі розглянуто епітет як індивідуальне характеризуюче узгоджене означення, як засіб, що поглиблює художнє зображення дійсності. Опираючись на розширене трактування епітета як узгодженого означення, враховано не лише семантичну взаємодію слів, образні, художні перенесення ознак, а й традиційну сполучуваність, характерну для мови в цілому, загальні тенденції у виборі форми номінації різних понять, явищ. Для розширення поняття “епітет” вважаємо доцільним використання в роботі термінів епітетне словосполучення, означальні слова-епітети, художнє означення, поетичний ад’єктив та ад’єктивний атрибут.

Аналіз стилістичних функцій параметричних прикметників дозволив виділити дві структурні моделі художніх означень: прості і складні, одним із компонентів яких виступає прикметник розміру. За функціональною ознакою епітетні словосполучення поділено на уточнюючі (характеризуючі), тавтологічні та гіперболічні.

Серед параметричних прикметників найважливіший пласт епітетних словосполучень у гомерівському епосі становлять характеризуючі художні означення. Уточнюючий поетичний атрибут орієнтується найчастіше на номінативне або на найближче образне значення прикметника. Вони охоплюють велику різноманітність ознак речей, портрета, явищ, яким властиві простота та життєва повнота зображення.

Під час аналізу мікрополя великого загального розміру, звернено увагу на їх особливе значення в розкритті образу зброї, який належить до ключових понять творів Гомера. Художнім означенням mљgaj наділені тварини, предмети побуту та одягу тощо. Поетичний атрибут mљgaj у випадку сполучення з іменниками ТГ “сила” поєднує в собі оцінну та характеристичну функції. Він не тільки відтворює суспільно закріплене ставлення до об’єкта носіїв мови, але й здатний передавати суб’єктивну думку, авторські переживання, викликаючи аналогічні враження у читача.

Група епітетних словосполучень мікрополя малого загального розміру є у Гомера рідковживаною і позбавленою емоційно-оцінних відтінків. Ці поетичні означення не набули у епосі сили, гнучкості та виразності з тієї причини, що це героїчний епос, у якому життя і події, герої та боги зображені величними та грандіозними.

У мовній картині світу Гомера особливої художньої значущості набуває художнє означення eЩrЪj. Так, невіддільною складовою частиною епосу є “stratХj eЩrЪj – широке військо”. У цьому епітетному словосполученні відчувається не лише вказівка на розмір та величину, але й естетичний момент піднесеного, що викликає повагу та подив.

У мікрополі на позначення висоти, відзначаємо, що його конституенти часто використовуються для змалювання особливостей рельєфу певних географічних об’єктів, величі окремих споруд та їх частин.

Особливе емоційно-естетичне звучання отримує епітет leptТj. Так, одяг (Il. XXII, 511), плащ (Od. V, 231; X, 544) та тканину (Od. II, 95) можна порівняти зі справжнім витвором мистецтва.

Прикметники на позначення розміру можуть виконувати функцію тавтологічних поетичних означень. Найчастіше у гомерівському епосі в ролі тавтологічних слів-епітетів виступають прикметники mљgaj, ШyhlТj, a„pЪj та eЩrЪj. В окремих випадках як тавтологічні епітети можна розглядати поетичні атрибути makrТj, єl…batoj та leptТj. Так, для греків гора Олімп є одним із найважливіших сакральних понять, символом верховної влади покоління богів-олімпійців. Тому закономірно, що поетичне означення a„pЩj або makrТj