ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

ПЕРЕПЕЛИЦЯ НАТАЛЯ ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 330“714”:330.142:331.522.4

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ

У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ:

ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент Тютюнникова Світлана Володимирівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Мандибура Віктор Омелянович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент Марченко Ольга Сергіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної теорії, м. Харків.

Провідна установа: Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії.

Захист відбудеться “25”листопада 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 4-11.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “25” жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Концепція людського капіталу, яка відкрито визнає активну й провідну роль людини в господарському процесі, а також підкреслює значення знань, досвіду, здібностей, мотивації та інших характеристик особистості для економічного розвитку, набула в останні роки нового імпульсу розвитку. Виникнення теорії людського капіталу належить до кінця 1950-х – поч. 1960-х років і пов'язане з іменами Т. Шульца та Г. Беккера. У розробці цієї концепції також брали участь У. Боуен, Дж. Вейзі, Б. Вейсброд, Дж. Мінцер, Л. Туроу, М. Фішер, а пізніше - А. Аулін, Й. Бен-Порет, М. Блауг, С. Боулс, К. Ванг, Дж. Грейсон, С. Дейзі, Е. Денісон, Дж. Кендрік, С. Ломбардіні, Г. Сент-Пол, Б. Чизвік та інші. При цьому необхідно зазначити, що теорія людського капіталу має більш глибоке коріння: питання ролі продуктивних здібностей людини в економіці по-різному розглядали у своїх роботах ще класики світової економічної думки: В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К.Маркс, Дж. Мілль, Л. Вальрас, Дж. Кларк, Ф. Аркуш, Г. Маклеод, А. Маршал, Й. Тюнен, І. Фішер та ін. На сьогодні вже сформовано певну характеристику теорії людського капіталу, що визнає людину як об’єкт капітальних вкладень, які приносять особисту й суспільну, поточну й довгострокову вигоди, ведуть до росту матеріального й нематеріального багатства особистості, родини, фірми, суспільства, що дає можливість говорити саме про “людський капітал”.

Однак існує ряд чинників, що зумовлюють гостру необхідність подальшого розвитку теорії людського капіталу, особливо у країнах із трансформаційною економікою. По-перше, у світі, що глобалізується, посилюється конкурентна боротьба, а основною її перевагою стає людський капітал як матеріалізований у новітніх технологіях, так і представлений сукупністю продуктивних рис працівника. По-друге, продовжується процес універсалізації, диверсифікації й відокремлення різноманітних здібностей і рис людини, що створює нові форми капіталу – інтелектуальний, соціальний, культурний тощо. Дискусійним залишається питання про зв'язок цих форм капіталу з людським. По-третє, поширення методології дослідження людського капіталу за межі неокласичного напрямку видозмінює конфігурацію проблематики досліджуваних явищ і вимагає подальшого концептуального розвитку теорії. По-четверте, накопичений в останні десятиліття вантаж протиріч і ризиків у взаємодіях людини з природою і суспільством настільки великий, що ставить під загрозу сам факт збереження життя на землі. Розв'язати ситуацію людство може тільки за допомогою багатоманітного розвитку людського капіталу, стрижнем якого є одухотворений людський розум. По-п'яте, змінюються уявлення про “вигоди”, які отримують людина й суспільство від використання людського капіталу. По-шосте, трансформаційна економіка породжує особливий комплекс відносин і протиріч щодо розвитку й використання людського капіталу, який потребує свого додаткового дослідження.

На пострадянському просторі проблеми людського капіталу вивчаються науковцями в межах таких основних напрямків: подальшого поглиблення методології дослідження людського капіталу (В. Близнюк, В. Геєц, А. Гриценко, А. Добринін, С. Дятлов, Г. Задорожний, Р. Капелюшніков, М. Критський, В. Марцинкевич, В. Мочерний, В. Тарасевич, О. Цирєнова, В. Щетинін та ін.); відтворення робочої сили та інвестиції у людський розвиток (В. Басів, Д. Богиня, Ю. Васильчук, В. Гойло, О. Гришнова, І. Каленюк, М. Кім, С. Курганський, Е. Лібанова, В. Мандибура, О. Марченко Л. Харкянен та ін.); нові тенденції світового розвитку, значущість духовності для господарського розвитку (О. Вебер, А. Вижлецев, Г. Дмитренко, В. Іноземцев, В. Медведєв, Г. Пуляєв, С. Тютюнникова, Ю. Шишков, В. Чухно та ін.).

У дисертації зроблено спробу розглянути еволюцію поглядів на людський капітал, проаналізувати можливості подальшого розширення методології його дослідження у сучасних умовах, виявити особливості та напрямки формування і використання людського капіталу в країнах, що переживають ринкову трансформацію, запропонувати практичні рекомендації, необхідні для вирішення проблем, що виникають у перехідний період і розв’язання яких потрібно для успішного ефективного включення країни у світовий господарський процес.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційну роботу виконано в межах планової науково-дослідницької теми кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Особливості формування соціального ринкового господарства в Україні в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 0103U004258).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є уточнення змісту людського капіталу, обґрунтування основних напрямків його розвитку та використання в країнах із перехідною економікою. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

– розробити методологічні засади дослідження людського капіталу в сучасних умовах;

– визначити сутність категорії “людський капітал”, а також з’ясувати фундаментальний зв’язок між людським, інтелектуальним, соціальним та культурним капіталами;

– розкрити особливості вияву людського капіталу в трансформаційному господарстві та виділити передумови, що заважають повноцінно формувати людський капітал перехідного суспільства;

– виявити основні протиріччя процесу формування та накопичення людського капіталу в перехідній економіці;

– обґрунтувати актуальні напрямки формування й використання людського капіталу в транзитивному суспільстві;

– розробити практичні рекомендації щодо нагромадження людського капіталу в перехідній економіці України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система виробничих відносин, що змінюється в умовах ринкової трансформації в пострадянських країнах.

Предметом дослідження є соціально-економічні відносини щодо формування й використання людського капіталу в трансформаційному суспільстві.

Методи дослідження. Різноаспектне вивчення означеної проблеми зумовлює використання загальнонаукових методів пізнання соціально-економічних явищ: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстрагування (для обґрунтування методологічних засад дослідження й уточнення сутності людського капіталу); теорії господарства та постіндустріального суспільства, концепцій соціальної економіки, розвитку людського потенціалу й стійкого розвитку (при аналізі сучасних поглядів на капітал, робочу силу та людський капітал, для обґрунтування актуальної структури людського капіталу); порівняння, узагальнення, єдності історичного й логічного; методи економіко-статистичного аналізу, інституціонального аналізу та результати праць вітчизняних і зарубіжних учених (для оцінки ситуації нагромадження людського капіталу в трансформаційній економіці, для розкриття особливостей вияву людського капіталу в сучасних умовах та для обґрунтування основних напрямків формування людського капіталу в Україні).

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає в наступному:

Уперше:

· систематизовано основні передумови, що стримують системне формування та ефективне використання потенціалу людського капіталу в трансформаційній економіці України:

– фрагментарність інноваційного розвитку та слабка орієнтація на перехід до нової якості економічного зростання;

– незацікавленість товаровиробників в інвестуванні коштів в економіку, зокрема в людський капітал;

– наявність в поведінці домогосподарств протилежних тенденцій: стратегії виживання, яка викликана низьким рівнем сукупних доходів, та консюмеризму, що, навпаки, демонструє надмірне особисте споживання;

· доведено, що людський капітал стає пріоритетним елементом актуальної структури людської діяльності і одночасно є фундаментальною основою формування і реалізації у сучасних умовах інтелектуального, соціального, культурного та інших нематеріальних форм капіталу, у яких проявляються відповідні здібності та характеристики людської особистості, залучені до господарської діяльності як інтерспецифічні ресурси;

· сформульовано і розкрито протиріччя процесу формування та нагромадження людського капіталу в трансформаційній економіці як протиріччя між накопиченим людським потенціалом і неадекватними економічними формами його реалізації. Це протиріччя розгортається в систему похідних протиріч: між освітнім потенціалом суспільства (якістю й структурою) і рівнем технологічного розвитку виробництва; між доходами населення як результатом мотивованого використання людського капіталу та їхнім низьким рівнем як засобом задоволення обмежених первинних потреб; між стратегічною потребою у розвитку людського капіталу і повсякденними інтересами економічних суб’єктів.

Отримало подальший розвиток:

· методологічні основи аналізу людського капіталу на основі напрямків і теорій економічної науки, що актуалізують специфіку використання сукупності творчих якостей і здібностей людини як активів її капіталу: теорії постіндустріального суспільства (формування нового типу працівника й домінування нематеріальної системи цінностей), соціальної економіки (здатність до діалогу, колективних дій і відповідальності), інституціонального (специфікація правочинностей між людиною, фірмою й державою на капітальну вартість);

· визначення людського капіталу через доповнення тим, що динамічна сукупність фізичних, духовних і соціальних рис людини приносять не тільки особисті доходи, але й суспільні вигоди, а саме: сприяють зростанню якості життя населення і зниженню соціально-економічної нерівності; досягненню рівноваги у взаємодії людина – суспільство – господарство – природа та зменшенню загроз соціальних, економічних, культурних, міжетнічних криз та катастроф; реалізації імперативу виживання людства та збереженню екосистем;

· положення про актуалізацію в сучасних умовах духовної складової в структурі людського капіталу, фундаментальна структура якого включає три основні групи: фізичну, соціальну, духовну;

· пропозиції щодо розвитку людського капіталу як чинника національної конкурентоспроможності економіки України в умовах глобалізації:

– модернізувати систему освіти в напрямку, з одного боку, досягнення ефективної рівноваги ринкового попиту на професії та відповідної пропозиції освітніх послуг (адаптації вищої школи до ринкових сигналів на основі переходу до конкурсної системи розподілу державних замовлень на підготовку фахівців); з іншого боку, посилення виховної складової освіти, що формує моральні й духовні риси людини;

– реанімувати й удосконалювати систему підготовки й перепідготовки кадрів на виробництві шляхом відновлення системи виробничої практики; розвивати комплекс додаткової освіти для робітників як безпосередньо на виробництві, так і в спеціалізованих організаціях (бізнес-інкубаторах, технопарках та інші закладах, що надають послуги підвищення кваліфікації); широко використовувати досвід корпоративних університетів, економічного стимулювання підприємств, що інвестують в розвиток людського капіталу;

– реалізувати заходи щодо зміцнення здоров'я людини: відродити повноцінну загальнодоступну систему охорона здоров'я та підвищити якість її послуг, пропагувати здоровий образ життя та створювати умови для його реалізації, зокрема через розповсюдження знань зі здоров’я людини та валеології, сприяння розвитку закладів фізичної культури і спорту, а також через поширення екологічної освіти, проведенню заходів щодо захисту та відновленню оточуючого середовища;

– стимулювати зростання мобільності працівників (територіальної, галузевої, професійної, психологічної) через удосконалення системи перекваліфікації та безперервної освіти у напрямку швидкого реагування на кваліфікаційні зміни на ринку праці;

– сприяти підвищенню загальної культури працівника шляхом відновлення системи надання культурних послуг та інститутів, що задовольняють і розвивають духовні потреби людини;

– інституціоналізувати факторну модель розподілу доходів на основі мотивованого використання людського потенціалу.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки й пропозиції автора можуть бути використані для більш глибокого аналізу господарської ситуації в країнах із трансформаційною економікою, при розробці заходів подолання наслідків соціально-економічної кризи й концепції стратегічного розвитку України. Практична цінність проведених досліджень полягає також у розробці рекомендацій щодо нагромадження людського капіталу в перехідному суспільстві як на макро-, так і на мікрорівні. Результати проведеного в дисертації дослідження були використані при формуванні та проведенні кадрової політики на підприємстві “СхідТелекомСервіс” (дов. № /20-04) та розробці стратегії розвитку персоналу в конструкторському бюро “Сіріус” (дов. № П-326/05), а також при підготовці робочих програм навчальних курсів, у матеріалах лекцій і практичних занять із навчальних дисциплін “Економічна теорія”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Аналіз національної економіки”, “Менеджмент” у ХНУ ім. В.Н. Каразіна (дов. № /05)

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження отримані автором самостійно, а його внесок у друкованій праці, написаній у співавторстві, відображено у переліку опублікованих робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи були представлені на трьох конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інвестиційні стратегії сталого розвитку” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку в умовах ринкових перетворень” (м. Харків 2004 р.), а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації” (м. Полтава, 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 8 наукових працях, із них 5 уміщено у провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 3.3 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 232 с. складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (220 позицій). У дисертації є 10 таблиць, 4 формули, 3 рисунки. Основний зміст роботи викладено на 191 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, з’ясовано ступінь її вивчення, визначено об’єкт аналізу, охарактеризовано методи дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, її наукову новизну і практичну значущість, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Методологічні основи дослідження людського капіталу в ринковій економіці” розглянуто генезис концепції та еволюцію наукових поглядів на людський капітал, розкрито зміст цієї категорії та її зв'язок із суміжними поняттями, обґрунтовано необхідність розширення методології дослідження в області людського капіталу й проаналізовано основні особливості людського капіталу в умовах трансформації.

Роль людського фактору в економіці завжди була велика й тому привертала до себе увагу представників різних напрямків економічної науки. Однак сучасний етап розвитку світового господарства характеризується перетворенням людини на провідний чинник і джерело економічного росту й розвитку, а також переходом до визнання благополуччя й розвитку людської особистості як основної мети соціально-економічної еволюції. Теорія людського капіталу цілісно підійшла до проблем оцінки ролі людини в забезпеченні економічного росту і викликала як потік бурхливої критики, так і захопленої підтримки збоку представників гуманітарних наук.

На основі вивчення варіантів оцінки змісту людського капіталу зарубіжними та вітчизняними фахівцями було зроблено висновок про недостатню відповідність існуючих на сьогоднішній день визначень новим умовам господарського життя і запропоновано варіант подальшого розвитку тлумачення цієї категорії через акцент на тому, що людський капітал є динамічною сукупністю фізичних, соціальних і духовних складових потенціалу людини, який включає все більш широкий спектр здібностей і рис особистості в процесі розвитку господарської практики, і на тому, що реалізація цього виду ресурсу приносить не тільки особисті, але й суспільні вигоди, роль яких на сучасному етапі зростає. Таке поширення змісту людського капіталу відкриває простір для пошуку механізму управління змінами системи цінностей із домінуванням індивідуалізму до такого суспільного порядку, який сприяє рішенню глобальних проблем. Такий підхід до визначення людського капіталу більш адекватний завданням, що постають і перед трансформаційним суспільством, і перед світовим господарством у цілому.

Сучасний економічний розвиток потребує переосмислення існуючих теоретичних основ концепції людського капіталу. У роботі обґрунтовується необхідність збагачення методології аналізу людського капіталу за рахунок напрямків економічної теорії, що відображають специфіку використання сукупності творчих здібностей людини як активів її капіталу, зокрема: –

теорії постіндустріального суспільства, що описує перехід до нового технологічного способу виробництва, висвітлює формування нового типу працівника: розширюється спектр творчих здатностей, рис і характеристик, що входять у людський капітал. Домінуючою формою суспільного багатства тут стає розвинена особистість; відбуваються суттєві зміни в ціннісних орієнтаціях людини, створюється нова система мотивації, починають домінувати потреби соціокультурні й духовні: стають більш важливими якість життя, постматеріальні цінності, переважають інтереси всебічного розвитку особистості тощо. Усе це зумовлює нові вимоги до процесу формування людського капіталу, зокрема пояснює важливу роль розвитку соціально-культурної сфери господарства для накопичення людського капіталу в сучасному суспільстві;–

концепції соціальної економіки, яка вивчає матеріальні відносини щодо відтворення й розвитку людини. Такий підхід практично безмежно розширює рамки включення в людський капітал всіляких здібностей, рис і властивостей особистості, які є або можуть бути підставою для розширеного відтворення й реалізації на їхній основі людського потенціалу. Але, що не менш важливо, соціальна економіка по-новому розглядає проблеми відповідальності людини й людства за наслідки їхніх дій і бездіяльності, ставить питання про необхідність змін у світогляді кожної окремої людини і відповідні корективи її поведінки, а також задачі щодо створення атмосфери терпимості, взаєморозуміння й готовності до діалогу як збоку окремих людей, так і збоку соціальних страт, об'єднань, особливо етносів, націй та ін. як життєво важливої складової нового етапу господарювання;–

неоінституціонального напрямку економічної теорії, а точніше теорії прав власності, яка доводить, що необхідною умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або специфікація, прав власності. Це справедливо й для сфери інвестування і використання людського капіталу, коли виникає невизначеність у сфері розподілу доходів. Особливо гостро проблема розподілу доходу від використання людського капіталу постає в країнах із перехідною економікою, що пов'язане з розмиванням (тобто неповнотою специфікації) прав власності на цей найважливіший вид ресурсів.

Збагачення методології дослідження людського капіталу має важливе значення як для загальної теорії людського капіталу, так і для подальшої розробки проблем нагромадження та використання людського капіталу у перехідному суспільстві, допомагаючи глибше зрозуміти витоки протиріч та обґрунтувати актуальні напрямки змін для їхнього розв’язання, адже перед трансформаційним суспільством постає задача переходу до соціально орієнтованого ринкового господарства.

Роль людського капіталу в сучасних економічних процесах на відміну від традиційних факторів виробництва зростає, виявляючи зміни в актуальній структурі людської діяльності. У той же час людський капітал показує підвищення значущості широкого спектру творчих здібностей працівників для економічного розвитку на відміну від попередніх етапів господарства, коли використовувалася переважно фізична праця: унаслідок швидкого технологічного розвитку, що зумовив інтелектуальну насиченість виробничого процесу на усіх рівнях, відбулася актуалізація інтелектуальної складової людського потенціалу, що привело до виділення інтелектуального капіталу; підвищення значущості єдності трудового колективу, довіри між працівниками різних рівнів і включення в систему відносин для зростання економічного ефекту теоретично знайшло відгук у виникненні поняття “соціальний капітал”; “культурний капітал” відобразив актуалізацію здібностей людини розпізнавати стратегії та принципи поведінки інших господарчих агентів і відповідно діяти за правилами (як формальними, так і неформальними), що є нормальними для того чи іншого господарського порядку, і за допомогою цього підвищувати ефективність своєї економічної діяльності. У межах трансформаційного господарства дуже важливо осмислювати людський капітал як цілісне відображення інтерспецифічних ресурсів людини і фундаментальну основу для виділення та функціонування інтелектуального, соціального і культурного капіталів, адже саме це сприяє визнанню необхідності інвестування в повноцінний розвиток потенціалу людини, не допускаючи відхилень у той чи інший бік.

Людський капітал займає провідне місце в структурі національного багатства розвинених країн світу і вагому, але недостатню частину у національному багатстві держав, що переживають ринкову трансформацію (див. табл. 1). Необхідно зазначити, що зниження обсягу та недовикористання існуючого людського капіталу в країнах СНД – одна з важливих причин того, що реальне національне багатство держав значно відстає від потенціального (див. табл. 1). Таке становище потребує певних заходів, які б усунули деформації у формуванні та використанні людського потенціалу в країнах, що

Таблиця 1

Національне багатство світу та країн СНД на початок ХХІ ст.

Країни та групи країн | Національне багатство (потенціальне для СНД) | У тому числі людський капітал, трлн дол. США | Питома вага людського капіталу в національному багатстві, % | Співвідношен-ня реального багатства до потенціально-

го

Усього, трлн. дол. США | На душу населення, тис. дол. США

Світовий підсумок | 550 | 90 | 365 | 66 | -

Із нього: “Сімка” та ЄС | 275 | 360 | 215 | 78 | -

США | - | - | 95 | 77 | -

країни ОПЕК | 95 | 195 | 45 | 47 | -

СНД – усього | 80,0 | 285 | 40,0 | 50 | 0,41

Азербайджан | 1,3 | 166 | 0,6 | 42 | 0,36

Вірменія | 0,3 | 79 | 0,2 | 73 | 0,58

Білорусь | 2,8 | 280 | 1,6 | 57 | 0,52

Грузія | 0,6 | 113 | 0,3 | 52 | 0,47

Казахстан | 3,2 | 215 | 1,5 | 47 | 0,52

Киргизія | 0,4 | 82 | 0,2 | 61 | 0,64

Молдова | 0,3 | 83 | 0,2 | 64 | 0,61

Росія | 60,0 | 400 | 30,0 | 50 | 0,38

Таджикистан | 0,3 | 50 | 0,2 | 54 | 0,42

Туркменістан | 1,9 | 391 | 0,3 | 14 | 0,17

Узбекистан | 2,4 | 98 | 1,4 | 60 | 0,48

Україна | 6,5 | 131 | 3,5 | 55 | 0,55

Джерело: Складено автором за Валентей С.Д. Развитие общества в теории социальных альтернатив” / С.Д. Валентей, Л.И. Нестеров. – М.: Наука, 2003. - 197 с., с. 182, 188, 191.

створюють ринкове середовище. До таких деформацій можна віднести наступні: по-перше, зниження основних демографічних показників, звужене відтворення фізичної складової людського капіталу; по-друге, переважно неадекватні новим завданням навчальні технології і застаріла матеріально-технічна база освіти та науки; по-третє, відсутність зв’язків між наукою та виробництвом для подолання протиріччя між більш розвиненим науково-освітнім потенціалом країни та рівнем інноваційного попиту на інтелектуальні здібності людини; по-четверте, розмивання прав власності, яке негативно позначається і на процесах інвестування в людський капітал, і на розподілі доходу від його використання між індивідом, фірмою й державою. Тому одне з найважливіших завдань – сприяти специфікації прав власності на капітальну вартість між суб'єктами господарства. По-п’яте, фрагментація процесів формування й накопичення людського капіталу і відповідно зниження можливостей відновлення втраченого людського капіталу у зв'язку із затяжною економічною, соціальною й культурною кризою, негативні наслідки якої вже глибоко позначилися на потенціалі нинішнього і майбутніх поколінь.

У другому розділі “Основні напрямки формування людського капіталу в трансформаційній економіці” розглянуто доходи домогосподарств як основу й чинник накопичення людського капіталу, показано роль соціальної сфери в процесі його формування, а також обґрунтовано зростання значущості духовних цінностей у розвитку людського капіталу на сучасному етапі в країнах, що переживають ринкову трансформацію.

Людський капітал, що повинен за своїми якісними і кількісними характеристиками стати адекватним господарській системі соціально-ринкового типу, у той же час є провідним чинником самого перехідного процесу. Але важливою особливістю трансформаційного суспільства є те, що існуюче господарське середовище не сприяє інтенсивному формуванню та використанню сукупного людського капіталу, що позначається на його накопиченні та зумовлює його недостатню частку у національному багатстві.

Один із важливіших чинників, що визначає існуюче становище, – це низькі сукупні доходи населення, що не надають домогосподарствам можливості придбати матеріальні і нематеріальні ресурси для розвитку людського капіталу у необхідній кількості та якості. Крім того, для значної частини населення заробітки дозволяють задовольняти лише первинні потреби. Так, незважаючи на деякі поліпшення з 2000 року, в Україні співвідношення наявних доходів у розрахунку на одну особу до прожиткового мінімуму в середньому на одну особу на січень 2005 р. складало 0,69. При цьому норми харчування, закладені в законодавчо установлений прожитковий мінімум, нижчі за медичні на 20%, до того ж набір непродовольчих товарів не забезпечує багатьох потреб сучасної людини. Низькі доходи населення практично не дають можливості робити вибір щодо використання коштів суто на споживчі витрати чи на інвестування в розвиток людського капіталу та пояснюють тактичну (споживацьку) спрямованість структури витрат домогосподарств: у структурі сукупних витрат домогосподарств споживчі витрати все ще займають домінуючу частину. Можна констатувати, що в типах поведінки більшості сімей переважає стратегія виживання, а не розвитку, що негативно позначається на формуванні сукупного людського капіталу. Отже, зростання доходів населення є об’єктивною основою розширення інвестицій у людський капітал.

Але саме зростання доходів, як і розширення способів їх витрат, не може однозначно гарантувати таке ж за обсягом збільшення людського капіталу в трансформаційній економіці. У перехідному суспільстві зростання доходу домогосподарств частіше приводить до консюмеризму, ніж до інвестування в розвиток людського капіталу. Необхідна діюча факторна модель розподілу доходів населення, яка б забезпечила ефективний мотиваційний механізм, що чітко пов’язує розвиток здібностей особистості зі зростанням її прибутків. На сьогодні недоодержання доходів від більшості видів використання людського капіталу в трансформаційній економіці є одним із провідних антистимулів для інвестування в цей вид активів, для вияву й росту економічної активності населення; оскільки відсутній механізм впливу людського капіталу на ефективність суспільного виробництва й особистого добробуту на основі мотивації високих доходів. Окрім того, важливо відроджувати загальну культуру працівників, сприяти розвитку психології, адекватної постіндустріальному суспільству, тому що вибір щодо витрат багато в чому залежатиме від системи й ієрархічної структури цінностей і потреб індивіда.

Ще одна перешкода на шляху формування людського капіталу суспільства, що виникає в трансформаційному господарстві, пов'язана з дискретністю забезпечення населення соціальними благами – внаслідок непродуманої політики в галузі освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури й спорту, сім'ї та молоді. По-перше, була зруйнована державна система забезпечення населення соціальними благами через фонди суспільного споживання й невиробничу інфраструктуру підприємств. По-друге, комерціалізація соціальної сфери й одночасно низький рівень доходів населення стали причиною того, що велика частина громадян відірвана від послуг галузі освіти й охорони здоров'я, культури, рекреації й спорту. По-третє, не створено ринковий механізм забезпечення доступності освіти й охорони здоров'я, багатоканальну систему їхнього фінансування, а також ефективну схему пошуку інформації про зайнятість. Усе це стало причиною того, що на сьогодні підірвано основу повноцінного відтворення людського капіталу через інститути соціальної сфери; спостерігається невідповідність цілей і завдань, що постають перед соціальною сферою у світлі глобалізаційних процесів і кризового стану трансформаційного суспільства і державною політикою, у першу чергу, в області фінансування.

Беручи до уваги протиріччя, що накопичилися у стосунках між людиною і навколишнім середовищем та у самому суспільстві, зроблено висновок про необхідність переоцінки цінностей і змін у світогляді особистості у напрямку усвідомлення значення вчинків кожного та їх наслідків для долі усього людства. Відбувається актуалізація духовних цінностей у складі людського капіталу в порівнянні з попередніми етапами й різким ростом їхньої значущості для подальшого розвитку господарства та суспільства як однієї з визначальних

тенденцій сучасності. На нинішньому етапі найважливіше завдання, що стоїть перед людським капіталом, – це збереження життя на планеті, створення безпечних і більш комфортних умов для життєдіяльності на Землі, що можливо лише за умови переорієнтації з домінування індивідуальних потреб до розуміння цінності суспільного, загальнолюдського блага. При цьому питання про відродження духовних цінностей стосується і країн, що переживають господарську трансформацію, де глибока економічна, соціальна, правова, політична і культурна кризи стали результатом – поряд, природно, з іншими причинами – розпаду колишньої системи цінностей (у тому числі духовних) і спроби привнести й навіть насадити цінності ззовні, переважно західні, що дуже часто конфліктують із традиційними.

Звідси в систему напрямків формування людського капіталу в трансформаційному суспільстві пропонується включити проведення цілеспрямованої політики з відродження й розвитку духовного багатства людини й суспільства як напрямку рівного за значенням традиційним каналам формування людського капіталу, усвідомлюючи, що в основі механізму відродження духовної культури лежить той факт, що чинники духовні, моральні принципово піддаються вихованню.

Отже, на сучасному етапі можна говорити про поширення напрямків інвестування у людський капітал, підвищення значущості свідомої політики щодо формування і використання людського капіталу збоку домогосподарства, фірми, держави і світового співтовариства, а також безумовне розширення спектра вигід від його накопичення (див. рис. 1).

ВИСНОВКИ

У дисертації, що є завершеною науковою працею, наведено теоретичне узагальнення і вирішення актуального наукового завдання, що полягає у розробці методологічних та теоретичних засад формування людського капіталу в трансформаційній економіці та обґрунтуванні основних напрямків його використання в країнах з перехідною економікою.

Подальший розвиток теорії людського капіталу зумовлений сучасними тенденціями суспільного розвитку. З одного боку, це прогресивні зміни: відбувається включення все більш широкого спектру здібностей та рис особистості в господарську діяльність, переорієнтація на якісний розвиток людської діяльності та повнішу реалізацію творчого потенціалу людини. З іншого боку, спостерігаємо значне зростання ризиків екологічного, соціального-економічного, міжетнічного характеру, що загрожують збереженню рівноваги у світовому господарстві та навіть самому існуванню людства на планеті. Таке становище потребує збагачення методологічних засад аналізу людського капіталу з метою переосмислення ролі людини, її творчого потенціалу та особистих рис щодо процесів господарської діяльності.

Людський капітал є головною цінністю сучасного суспільства, а також основоположним фактором економічного зростання. Інноваційна модель економічного розвитку, рушійними силами якого все більше становляться нові знання, творчий та інтелектуальний потенціал людини та суспільства, робить людський капітал стратегічним ресурсом конкурентоспроможності країни в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

Країни, що переживають трансформаційні зміни в економічній системі, не є винятком. По-перше, завдяки процесам глобалізації, що наростають, світові тенденції мають безпосереднє відношення до цих країн. По-друге, трансформаційна економіка накопичила велику масу протиріч, пов’язаних із пригніченим станом людського фактору. Напруження цих протиріч, недостатня увага до соціальних чинників економічного розвитку згубно позначаються не тільки на людському потенціалі країни, але і на подальшому економічному зростанні. Необхідно зазначити, що кризові явища в господарствах із трансформаційною економікою пов’язані з тим, що вони не зуміли скористатися набутим в розвинених державах досвідом, який показує, що інвестування в людський капітал вигідніше, ніж у фізичний.

В Україні, як і в більшості країн СНД, спостерігаємо негативні тенденції в процесах відтворення людського потенціалу та капіталу. Демографічні зміни (кризова ситуація щодо природного приросту населення та здоров’я нації, проблема постаріння та міграції) одночасно з нарощуванням диспропорцій у соціальній сфері створюють небезпечну ситуацію і загрожують не тільки конкурентоспроможності країни, але й взагалі відновленню стабільної ситуації в соціально-економічній сфері та побудові сучасної європейської держави.

Ще один негативний чинник щодо формування людського капіталу полягає у тому, що в останні роки структура сукупних доходів населення залишається деформованою, факторна модель доходів неефективною. Недостатня інституційна спроможність держави до ефективного розподілу власності та утвердження конкурентних відносин породжує незацікавленість у повному та легальному використанні факторів виробництва, призводить до зниження мотиваційного потенціалу використання людського капіталу, що, у свою чергу, не дозволяє продуктивно використовувати не тільки людський капітал, але й фізичні форми капіталу.

Проблема недовикористання людського капіталу в трансформаційній економіці, що очевидно постає перед нашим суспільством, призводить до міграції розвиненої робочої сили (у зарубіжжя, інші галузі, на підприємства та робочі місця, що не потребують використання людиною потенціалу) і має своїми наслідками не тільки зниження накопиченого обсягу людського капіталу, а й руйнування мотиваційного механізму подальшого його формування. Одночасно система освіти, виробничої підготовки та перепідготовки не носить випереджального характеру і відтворює протиріччя та негаразди, що склалися.

Подальша деградація людського капіталу пов’язана також і з відсутністю рівноваги між його складовими, зокрема недооцінкою важливості духовної компоненти. Зростання напруження у системі взаємодій між людиною, суспільством та оточуючим середовищем породжує необхідність в спрямуванні зусиль на такий розвиток відносин, що забезпечив би, по-перше, якнайшвидше зменшення загрози катастроф, по-друге, стратегічне запобігання появленню нових кризових ситуацій. Це можливо тільки за умови змін безпосередньо у людській особистості, підвищення свідомості та відповідальності кожного члена суспільства. Для цього необхідно сприяти відновленню та розвитку духовного багатства кожного жителя планети, включаючи населення країн, що трансформуються та розвиваються.

Формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України як основний шлях її виходу на орбіту сталого розвитку потребує новітніх механізмів розв’язання складних протиріч і пошуку адекватних напрямків інвестицій у розвиток людського капіталу та залучення його в суспільне виробництво. Це насамперед усунення диспропорцій між пропозицією освітніх послуг і попитом, що формується в умовах становлення ринкового господарства, одночасно з необхідністю випереджального формування людського капіталу, заснованого на максимально рівному розвитку усіх складових (фізичних, інтелектуальних, соціальних, духовних) через систему охорони здоров’я, освіти, науки і культури; налагодження зв’язків між освітою, наукою і виробництвом та розвитком системи виробничої підготовки і безперервної освіти; упровадження факторної моделі розподілу доходів і створення діючих механізмів залучення сформованого потенціалу людини до господарської діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Перепелица Н. Особенности формирования и использования человеческого капитала в условиях переходной экономики // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2002. - № 564. - С. 34-38

2. Перепелица Н. Роль образования в развитии человеческого капитала // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2002. - № 575. - С. 32-37

3. Перепелица Н. Человеческий капитал и развитие человеческого потенциала // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2003. - № 580. – С. 61-64.

4. Перепелица Н. Инвестиции в человеческий капитал как залог устойчивого развития // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 190: В 4 т. Том 1. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 221-226

5. Тютюнникова С.В., Перепелица Н.В. Актуализация духовной составляющей человеческого капитала в современных условиях // Социальная экономика. – 2005. - № 1-2. – с. 47-61. – (Особистий внесок автора: обґрунтовано авторське тлумачення людського капіталу та його фундаментальний зв’язок з інтелектуальним, соціальним та культурним капіталами; охарактеризовано чинники, що стримують накопичення та ефективне використання людського капіталу в трансформаційній економіці; збагачено методологію вивчення людського капіталу завдяки актуалізації його духовного компонента).

Тези доповідей:

6. Перепелица Н. Инвестиции в человеческий капитал как залог устойчивого развития // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции “Инвестиционные стратегии устойчивого развития”. – Т. 1. – Днепропетровск: Наука и образование. – 2004. – С. 80-81.

7. Перепелиця Н. “Людський капітал: сутність та напрямки розвитку в трансформаційній економіці” // Матеріли Всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів і молодих учених “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку в умовах ринкових перетворень”. – 2004. – С. 59-61.

8. Перепелица Н. “Человеческий капитал в процессе становления социальной экономики” // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Т.1. – Полтава: Скайтек, 2005. – С. 194-196.

АНОТАЦІЯ

Перепелиця Н.В. Людський капітал в трансформаційній економіці: зміст та основні напрямки формування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів і поглибленню методологічних основ аналізу людського капіталу. Запропоновано авторське визначення людського капіталу. Відображено фундаментальну та актуальну структуру категорії людський капітал. Доведено, що людський капітал є загальною фундаментальною підставою для виділення й функціонування в сучасних умовах інтелектуального, соціального й культурного капіталів.

Розкрито особливості вияву людського капіталу в трансформаційному господарстві, виявлено фактори та протиріччя, що заважають повноцінно формувати людський капітал перехідного суспільства. Запропоновано актуальні напрямки розвитку людського капіталу як чинника національної конкурентоспроможності економіки України в умовах глобалізації.

Ключові слова: людський капітал, людський потенціал, доходи, соціальна сфера, духовні цінності.

АННОТАЦИЯ

Перепелица Н.В. Человеческий капитал в трансформационной экономике: содержание и основные направления формирования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 – экономическая теория.

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2005.

Диссертация посвящена исследованию теоретических аспектов содержания и основных направлений формирования человеческого капитала в обществе, переживающем рыночную трансформацию, поиску методологических, теоретических и практических средств развития и накопления человеческого капитала в Украине.

Углублены методологические основы анализа человеческого капитала на основе новых направлений и теорий экономической науки, отражающих специфику использования совокупности созидательных качеств и способностей человека как активов его капитала: теории постиндустриального общества (формирование нового типа работника и доминирование нематериальной системы ценностей), социальной экономики (способность к диалогу, коллективным действиям и ответственности), институционального (спецификация правомочий между человеком, фирмой и государством на капитальную стоимость). Дано авторское представление об изменениях в содержании человеческого капитала.

На основе анализа современных концепций нематериальных