КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РУБАН Надія Владиславівна

УДК: 616.13-004.6-002:612.842:616.153.915

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ АКТИВНІСТЮ ОКСИДАНТНОГО СТРЕСУ, АТЕРОГЕННІСТЮ ПЛАЗМИ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИМ СТАНОМ СУДИННОЇ СТІНКИ ПРИ СИСТЕМНОМУ ЗАПАЛЬНОМУ СИНДРОМІ

03.00.13 – фізіологія людини і тварин

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України

Науковий керівник: | доктор медичних наук, старший науковий співробітник Талаєва Тетяна Володимирівна. Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, завідувач відділу патофізіології

Офіційні опоненти: | доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Янчук Петро Іванович. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри фізіології людини і тварин

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Чоботько Григорій Михайлович. Інститут експериментальної радіології Наукового центру радіаційної медицини України, завідувач лабораторії радіаційної цитології

Провідна установа: Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, м.Київ

Захист відбудеться " 20 " квітня 2005 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, Київ-22, пр. акад. Глушкова, 2, біологічний факультет.

Поштова адреса: 01033, Київ – 33, вул. Володимирська, 64, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, біологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий "16 " березня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 О.В.Цимбалюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема атеросклерозу, незважаючи на більш як вікову історію дослід-жень, зберігає пріорітетність як для фізіології, так і для клі-ніч--ної медицини. Це пояснюється значимістю атероскле-ро-зу як факто-ра, що зу-мовлює не тільки “фізіологічне”, але й прискорене па-то-логічне старін-ня ор-ганіз-му. Атероскле-роз є також основою розвитку тяж-кої кардіальної патології, яка від-но-ситься до числа найважливіших причин раннього старіння, передчасної втрати працездатності, розвитку іше-міч-ної хво-роби серця (ІХС) з її тяжкими наслідками: інфарктом міокарду, інсуль-том, серцевою недостатністю [G.B. Brown, 1991; Д.М.Аро-нов, 2000].

До числа найважливіших факторів, що зумовлюють розвиток атероскле-ро--зу, належать порушення як обміну ліпопротеїнів (ЛП) крові з розвитком гі-перхо-лес-те-ри-немії (ГХЕ), так і структурних та функціональних вла-с-тивостей судинної стін-ки. В той же час, ці зміни не завжди мають пато-ло--гіч-ну спрямованість і набувають її лише при значній вираженості та трива-лій дії цих факторів. Як показано в роботах відомих вітчизняних дослідників – фізіологів, морфоло-гів та герон-то-ло-гів, які вивчали природу старіння - І.В.Давидовського, В.В.Фроль-кіса, А.М.Ві-херта - значимість цих факторів суттєво відрізняється на різних етапах онтогенеза. Так, збільшений вміст холестерину (ХС) в клітинних мембранах у ранньому віці є фактором пролі-фе-ра-ції клітин, стимулом для їх поділу, тоді як в похилому ві-ці, при вичер-пан-ні генетичної програми клітини, цей фактор є причиною її ста-ріння та за-гибелі. В процесі “фізіологічного” старіння змінюються і функціо-нальні влас-ти-вості судинної стінки в результаті прогресуючого при-гні-чення здатності ендотелію продукувати оксид азоту як найважли-вішого фактору ре-гу-ля-ції її функції та структури [О.О.Мойбенко, В.Ф.Сагач, 2004]. Це супро-воджується розвитком інтіми, проліферацією її клітинних еле-ментів, потов-щен-ням стінки, послабленням вазомоторної ак-тив-ності.

Ці процеси значно посилюються та набувають патологічної спрямова-ності при порушеннях умов іс-нування, при довготривалих або частих впливах різних екс-тремаль-них та пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища, а різниця між “фізіологічними” та “патологічними” факторами у більшості випадків має не якісну, а кількісну основу. Це і зумовлює зна-чимість вивчення ролі цих факторів як у їх поєднанні, так і в динаміці розвитку процесу, що і було покладено в основу проведеного до-с-лідження.

Складність проблеми патогенезу атеросклерозу зумовлена в значній мі-рі тим, що за наявності більш як 200 факторів його ризику практично жоден з них не мо-же розглядатися як повністю відповідальний за розвиток процесу; вони лише сприяють розвитку пору-шень, які є специфічними по відношенню до атероск-ле-розу і створюють його пато-генетич-ну основу. Пошук цих змін і є го-ловним зав-дан-ням досліджень, які спря-мо-вані на з’ясу-ван-ня причин та механізмів роз-витку ате-ро-скле-ротичного ура-ження серцево-судинної системи.

Відповідно до сучасних уявлень, па-то-генез атеросклерозу складається з двох голо-в-них компонентів: проатероге-нних змін профілю ЛП крові та структурних змін в стінці артеріальних судин, які зу-мов-люють розвиток атероматозної бляшки [R.Ross, 1999; A.Tedgui, 2001]. Ізольовано жоден з цих ком-понентів не мо--же спри-чинити розвиток атеросклерозу. Показано, що зас-то-сування ангіо-про-тек-тор-них фар-ма-ко-логічних втручань на фоні навіть різко ви-раженої ГХЕ по-пе-ред-жує ате-ро-склеротичне ураження судинної системи, а за-с-то-сування гіпо-лі-пі-де-міч-ної терапії значно уповільнює розвиток судинних пош-коджень [В.В.Братусь, В.О.Шумаков, Т.В.Талаєва, 2004]. Встановлено, що ліпідний та судинний ком-по-нен-ти атерогенезу виникають в значній мірі неза-лежно, проте в дина-міці процесу між ними розвиваються взаємопо-тенціюючі від-носини [Y.Shi, 2001; D. Li et al., 2003]).

Одним з найважливіших факторів, що призводить до атерогенної модифі-ка-ції ЛП, є оксидантний стрес, внаслідок якого змінюються лігандні властиво-с-ті апо-біл-ків ЛП, втрачається їх спо-рідненість до тканинних В,Е-рецепторів [Л.С.Мхітарян, 2002; M.Rosenblat, 2002]. Ці ЛП набува-ють чужерідності, їх захоплю-ють макрофаги з наступним перетворенням у пінисті клі-ти-ни, що накопичуються в судинній стінці і призводять до розвитку атероскле-ро-тичної бляш-ки [Ю.В.Быць, 1999; B. Walsh, 1999].

Активація оксидантного стресу є одним із проявів систем-но-го запалення, і то-му запалення може розглядатися як одна з причин ініціації проатерогенної модифікації ЛП крові. Крім того, системне запалення може без--посередньо впли-вати на судинну стінку, перш за все, на ендотелій, змі-нюючи його функціо-наль-ні властивості, здатність приймати участь в регуля-ції судин-ного тонусу, впливати на актив-ність клі-тин крові, на її реологічні характеристики та потенціал згортання [Д.Н. Маянський, 1995; А.Н. Климов, Н.Г.Нікульчева, 1995].

Рез-уль-тати ряду досліджень, проведених в останні роки, безперечно свід-чать про участь сис-тем-ного запалення у розвитку атеросклерозу та його клінічних проя-вів [S.Epstein, 2002; P.Liuba, 2003], але питання про патогенетичну зна-чи-мість системного запалення в атероге-не-зі, конкретні механізми йо-го дії як на судинну стінку, так і на ЛП крові у бага-тьох аспектах ще залишаєть-ся відкритим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась згідно з науковою темою відділу патофізіології Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стра-жеска АМН Украї-ни “Визначення патогенетич-ної значимості системного запального процесу у розвитку гострих форм ІХС і можливість підвищення ефективності їх попередження та медикаментозного лікування шляхом впливу на активність запалення та ліпідний спектр кр-о-ві” (№ держреєстрації 0101U002252).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи було вивчення в умовах екс---пе-рименту характеру впливу сис-тем-ного запалення на залежність між актив-ністю ок-сидантного стресу, ате-рогенним потенці-алом крові та функ-ці-о-нальним станом судинної стінки, перш за все – здат-ні-стю ендотелію продуку-ва-ти фактор розслаблення та моду-лю-вати судинний тонус, а також встановлення можливості попередження розвитку порушень ліпідного обміну та функціональних властивостей стінки судин в цих умовах шляхом фармаколо-гіч-них протизапальних впливів.

Відповідно до мети перед нами були поставлені наступні завдання:

В умовах хронічного експерименту на кролях визначити зв’язок між сис-тем--ним за-паленням та активністю системного оксидантного стресу, концентрацією в плаз-мі ХС та тригліцеридів (ТГ), атерогенним по-тен-ціалом плазми крові, тобто вмістом в ній модифікова-них ЛП низької щільності (ЛПНЩ) та дуже низької щільності (ЛПДНЩ).

Вивчити характер змін реактивності, перш за все - ендотелійзалежного розслаблен-ня ізо-льованих сегментів грудного та черевного відділів аор--ти, в залежності від ступеня вираженості системного запалення та оксидантного стресу.

Дослідити можливість попередження проатерогенних порушень обміну ЛП крові та змін судинної реактивності за умов системного запалення із застосуванням ліпідкоригуючої протизапальної фармакотерапії (фібрати).

Визначити наявність зв’язку між антиатерогенною дією фібратів та їх здатністю пригнічувати активність системного запалення та оксидантного стресу.

Об’єкт дослідження – значимість системного запалення та його ефекторних ме-ха---нізмів у виникненні атерогенних властивостей плазми та змінах функціо-наль-но-го стану судинної стінки.

Предмет дослідження – взаємозв’язок між активністю оксидантного стресу, ате-ро-генністю плазми та функціональним станом судинної стінки при системному запальному синдромі

Методи дослідження: біохімічні – для визначення активності моноцитів, кон-центрації ліпідів в плазмі та формених елементах крові, продуктів перекисного оки-снення в моноцитах і плазмі крові, активності каталази; хе-мі-лю-мінесцентні - для визначення активності нейтрофілів та інтенсивності процесів перекисного оки-снення ліпідів (ПОЛ); біотестування плазми за допомогою мишачих мак-ро-фагів - з метою визначен-ня наявності в ній модифікованих ЛП; тензометричне визначення ско-ротливої активності ізольованих сегментів стінки аорти.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною проведеного дос-лід-жен-ня є встановлений пря-мий вплив системного запалення та пов’-я-за-но-го з ним ок-сидантного стресу як на ре-активність судинної стінки та здатність ен-до-телію моду-лю-вати судинний тонус, так і на атерогенний по-тенціал крові, вміст в ній ліпідів – ХС, ТГ, мо-дифікованих ЛП. В умовах екс-пе-рименту вірогідно визначено, що головними механізмами проатерогенного впливу системного запалення є активація запальних клітин – моноцитів і ней-т-рофілів, розвиток оксидантного стресу в плазмі крові. По-ка-зано, що антиатерогенні властивості фіб-ра-тів, які широко застосо-вуються для лі-ку-вання хворих на ІХС, пов’язані не лише з їх лі-під-коригую-чою дією, але в значній мірі зумовлені їх протизапальною активністю, здатністю попереджувати ефекти акти-вації віль-но-ради-кальних процесів: атеро-генну модифікацію ЛП та пошкодження судинної стінки.

Практичне значення одержаних результатів. Вірогідно визначено етіопа-то-генетич-ну зна-чи--мість системного запалення та пов'язаного з ним сис-темного оксидант-ного стресу у розвитку атеросклерозу, визначено роль системного запалення як фактора атеро-генної модифікації ЛП крові та проатерогених змін функціональ-них власти-востей су-динної стінки. Практична значимість отри-ма-них результатів зумовле-на встановленою в проведеному дослідженні недос-татністю орієнтації на загальний рівень ХС та ТГ в крові у діагностиці, визначенні прогнозу клінічного перебігу захворювання, розробці та прове-ден-ні захо-дів по профілактиці та лікуванню хворих на ІХС. Показана необхідність враху-вання за цих умов стану актив-ності системного запалення та системного окси-дантного стре-су як найважливіших патогенетичних фак-то-рів процесу.

Особистий внесок здобувача. Автор особисто провів патентно-ін-фор-ма-цій-ний пошук, збір і аналіз літератури за темою дослідження. Здобувачем само-с-тій-но виконано всю експериментальну частину, проведено статистичне опрацювання одержаних результатів. К.м.н. Третяк І.В. брала участь в отриманні су-с-пензії мо-ноцитів та нейтрофілів, проводила виділення судинних сегментів. Орга-ніза-цій-ну та консультативну підтримку надавав д.м.н., проф. Братусь В.В. при загальному керівництві роботою д.м.н. Талаєвої Т.В. Вибір теми дисерта-ційної роботи, по-становка мети і завдань, методів, адекватних вирішенню завдань дослідження, і формулювання висновків зроблені здобувачем спільно з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації до-по--ві-да-ли-ся та обговорювалися на семінарах відділу; пленумі правління науко-вого товариства кардіологів України (Київ, 1998); VI конгресі кардіологів України (Київ, 2000); підсумковій науковій сесії Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України (Київ, 2002); ХVI з’їзді Українського фізіологічного товариства (Він-ни-ця, 2002); пленумі правління асоціації ревматологів України (Київ, 2004).

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 10 наукових працях: 6 статей у наукових журналах, 4 тези у матеріалах конгресів та наукових кон-ференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду лі-те-ратури, опису матеріалів та методів досліджень, результатів власних дос-ліджень, аналізу і узагальнення результатів, висновків та списку використаних джерел, який складається з 188 найменувань. Матеріали дисертаційної роботи ви-к-ладені на 144 сторінках (основна частина 119 сторінок). Робота ілюстрована 16 рисунками та 8 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Дослідження проведені на 52 до-рос--лих кролях породи “шин-шила” масою 3,0-3,5 кг. Експери-ментальні твари-ни були поділені на 3 групи. До I групи входило 12 нормальних кролів, які ут-римувалися на стандарт-ному харчовому раціоні. До II групи (група контролю) входило 20 кро-лів, які утримувались на стандартній дієті і на яких від-творювали системний запальний процес шляхом внутрішньовенного введення пі-рогеналу (ПГ) (НДІ ім. акад. М.Ф.Гамалєя РАМН, Росія) за оригінальною запатентованою схемою: по 3 мінімальні пірогенні дози (МПД) на 1 кг маси кроля 3 рази на тиждень протягом першого тижня, з наступним введенням по 3 МПД/кг 1 раз на тиждень впродовж се-ми тижнів проведення експерименту [Т.В.Талаєва та співавт., 2003]. Використання ПГ в цій дозі викликало підвищення темпе-ра-тури тіла у кролів на 1,50 С. До III групи (група лікування) входило 20 кролів з відтвореною моделлю системного за-пального процесу, яким застосовували фенофібрат (Ліпантіл 200 М – LaFOURNIER S.C.A., Франція) по 9 мг/кг на добу протягом 8 тижнів.

Експерименти виконувалися з дотриманням вимог Страсбурзької Конвенції що-до використання хребетних тварин в експерименті та із застосуванням тіо-пенталового наркозу (тіопентал натрію в/в в дозі 30 мг/кг). Матеріалом для до-слідження були плазма крові, моноцити, нейтрофіли, судинна стінка аорти.

У всіх тварин у вихідному стані, через 2, 4, 6 та 8 тижнів після першого вве-ден--ня ПГ проводили визначення показників, які характеризували ін-тен-сив-ність сис-темного запалення, вираженість оксидантного стресу та характер змін обміну ліпід-ів крові. Поряд з цим, через 8 тижнів після першого вве-ден--ня ПГ дослід-жу-вали реактивність ізольованих сегментів аорти експериментальних кролів.

Інтенсивність системного запалення оцінювали за зміною концентрації в плазмі С-реактивного протеїну (СРП), що визначали імунотурбіметричним ме-тодом на напівавтоматичному біохімічному аналізаторі “Cormay plus” (Поль-ща) із застосуванням наборів фірми “Cormay” (Польща). В якості по-казників акти-ва-ції моноцитів використовували внутрішньоклітинний вміст малонового діальд-е-гі-ду (МДА) [В.С.Камышников, 2000]. Визначали вміст ХС у циркулюючих моноци-тах, що інтегрально відображає як ступінь їх ак-ти-вації, так і вміст моди-фіко-ва-них ЛП в крові. Активність нейтрофілів визначали за допомогою хемілю-мі-не-с-цен-ції (ХЛ) як спонтанної так і сти-мульованої зимозаном [Н.А.Сафина, 1986].

Для інтегральної характеристики перебігу вільнорадикальних реакцій в плазмі крові ви-користовували хемілюмінісцентний метод дослідження, що по-ля-гав у виз-на-ченні показників спонтанної ХЛ та світлосуми індукованої ХЛ (Еі ІХЛ) [Я.І.Серкіз та співавт., 1988]. Інтенсивність перекисного окиснення ліпідів в кро-ві оціню-ва-ли за накопиченням його кінцевого продукту МДА [В.С.Камышников, 2000]. Ан-тиоксидантну активність плазми оцінювали за актив-ністю каталази [М.А.Королюк и соавт., 1988].

Концентрацію ХС в плазмі та моноцитах визначали естеразно-ок-си-дазним методом на напівавтоматичному біохімічному аналізаторі “Cormay plus” (Польща) із застосуванням стандартних наборів фірми Cormay (Польща). Вміст ТГ в плазмі виз-начали ліпазо-гліцерол-кіназним методом на на-пів-автоматичному біохіміч-но-му аналізаторі “Cormay plus” (Польща) із застосуванням наборів фірми Cor-may (Польща). Для визначення рівня ате-рогенності плазми використовували ме-тод біо-те-с-тування культурою мишачих макрофагів (ММ) [В.В.Тертов,1990]. За вмістом ХС та ТГ в ММ після інкубації з плазмою судили про наявність в ній від-повідно атероген-но модифікованих ЛПНЩ та ЛПДНЩ.

Скорочення ізольованих кільцевих сегментів грудної і че-рев-ної аорти, вмі-ще-них у проточну камеру з сталою температурою, яка перфузувалась розчином Креб-са, оксигенованим карбогеном (95% О2 і 5% СО2), реєстрували за до--помогою ме---ханоелектричного перетворювача 6МХЗС. Реактивність дослі-д-жу-ва-них пре-па-ра--тів тестували за допомогою ряду речовин, які діють на різні еф-ек-тор-ні структури судинної стінки. Можливості скоротливого апарату гладенько-м’я-зових клітин (ГМК) і його здатність реагувати на підвищення внутрі-ш-нь-о-клі-тинної концент-ра-ції йонів кальцію визначали за допомогою гіперкалієвого роз-чи-ну (К+ (100 мМ), чутливість та реакційну здатність по відношенню до опосередко-ваних рецептора-ми тонічних впливів досліджували за допомогою селективно-го стимулятора ?1-адренорецепторів мезатону (МЗ (10-5 М)). Ефек-тив-ність пря-мих розслаблюючих впливів на ГМК тестували нітрогліцеріном (НГ (10-5 М)); здат-ність ендотелію про--дукувати фактор розслаблення та модулювати судинний то-нус визначали за допомогою опосередкованого впливу ацетилхоліну (АХ (10-5 М)).

Для перевірки розподілу на нормальність було застосовано W тест Шапіро-Уілксона. Імовірність похибки першого роду ?>0,05. Оскільки наші дані виявилися нормально розподілені, ми розраховували середнє значення (М), похибку середнього (m). Для оцінки достовірності результатів був використаний параметричний критерій Ст’юдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Застосування вну-трі-ш-ньо-вен-но-го введення ПГ дозволило відтво-ри-ти системний запальний процес високої інтенсивності. Про це свідчило під-ви-щення рівня СРП в плазмі вже з 2 тижня, що зростав протягом всього дослідження і через 8 тижнів становив 36,40+3,30 мг/л та переви-щува-в вихідне значення в 15,5 разів (р<0,001) (табл. 1).

Наявність системного запального процесу підтверджувалась також вираженою ак-ти-вацією запальних клітин крові – моно-цитів та нейтрофілів. Вміст МДА в моноцитах через 6 тижнів після першого вве-дення ПГ перевищив вихідне значення в 9 разів і становив 8,60+0,62 мкмоль/мг клітинного біл-ка (р<0,001), вміст ХС в моноцитах дорівнював 213,80+11,30 мкг/мг білка та більш як в 3,5 рази був збільшений порівняно з вихідним значенням (р<0,001). Величина спонтанної ХЛ (СХЛ) нейтрофілів в кінці 6-го тижня експерименту була збільшена майже у 20 разів і становила 12600+480 імп/хв (р<0,001), ін-дукована зимозаном їх ХЛ (ІХЛ) майже в 16 раз збільшилась у порівнянні з вихідним значенням і зросла до (9325+745).103 імп/хв (р<0,001) (табл. 1).

Активація запальних клітин крові, що спостерігалась, була причиною розвитку системного оксидантного стресу. Через 2-6 тижнів після першого введення ПГ було визначено зро-

Таблиця 1

Зміни показників, які характеризують динаміку та активність системного запалення у кролів контрольної групи (n=20) та групи лікування (n=20).

Показник Вихідне значення 2 тижні 4 тижні 6 тижнів 8 тижнів

СРП мг/л в 2 групі М+m

р1

р2 2,35+0,22

22,40+1,80

<0,001 28,30+2,20

<0,001

<0,05 32,60+2,80

<0,001

>0,05 36,40+3,30

<0,001

>0,05

СРП мг/л в 3 групі М+m

р1

р2 2,10+0,15

10,32+0,80

<0,001

5,05+0,40

<0,01

<0,01 4,90+0,32

<0,001

>0,05 2,53+0,18

<0,01

<0,02

МДА в моноц. мкмоль/мг кл. білка в 2 групі М+m

р1

р2 0,98+0,05

4,60+0,32

<0,001

6,00+0,36

<0,001

<0,01 8,60+0,62

<0,001

<0,01 7,60+0,48

<0,001

>0,05

МДА в моноц. мкмоль/мг кл. білка в 3 групі М+m

р1

р2 0,85+0,67 4,93+0,29

<001

2,63+0,18

<0,001

<0,01 2,66+0,18

<0,001

>0,05 1,60+0,11

<0,01

<0,01

СХЛ нетрофі-лів імп/хв в 2 групі М+m

р1

р2 638+55

5709+320

<0,001 4428+235

<0,001

<0,05 12600+480

<0,001

<0,01 4088+210

<0,001

<0,01

СХЛ нетрофі-лів імп/хв в 3 групі М+m

р1

р2 450+37

1330+118

<0,001

1990+123

<0,001

< 0,01 950+74

<0,01

<0,01 945+69

<0,01

>0,05

Примітки: СРП – С-реактивний протеїн; МДА - малоновий діальдегід; СХЛ – спонтанна хемілюмінісценція. р1 – вірогідна різниця показників у порівнянні з вихідними значеннями. р2 - вірогідна різниця показників у порівнянні зі значеннями на попередньому етапі дослідження.

стання величини СХЛ плазми до 3497+235 імп/5 хв, що майже на 400% перевищувало вихідне значення (р<0,001) (табл. 2). Значення величини Еі ІХЛ плазми більш як вдвічі зросло порівняно з вихідним значенням ((1666+112)?103 імп/5 хв, р<0,001).

Активація вільноради-каль-них реакцій супроводжувалась значним посиленням ПОЛ крові, і концент-рація МДА в плазмі через 6 тижнів в 5,3 рази перевищувала вихідне значення (р<0,001) та зросла до 2,00+0,14 мкмоль/л. Динаміка змін вмісту МДА в плазмі крові повторювала динаміку змін вмісту МДА в мо-ноцитах, але мала відстрочений характер, що відо-б-ражало первинність процесів, які від-бу-ва-лися в клітинах крові.

Розвиток оксидантного стресу поєднувався із значним пригніченням ак-тивності каталази. Через 6 тижнів після початку до-слід-жен-ня спостерігалось зменшення активності каталази більш ніж вдвічі (до 5,24+0,40 мккат/л, р<0,001) (табл. 2).

Таблиця 2

Зміни параметрів ПОЛ в плазмі та стан антиоксидантної системи крові у кролів контрольної групи (n=20) та групи лікування (n=20).

Показник Вихідне значення 2 тижні 4 тижні 6 тижнів 8 тижнів

CХЛ плазми імп/5 хв в 2 групі М+m

р1

р2 700+63 2349+146

<0,001 2697+170

<0,001

>0,05 3497+235

<0,001

<0,05 2905+180

<0,001

<0,05

СХЛ плазми

імп/5 хв в 3 групі М+m

р1

р2 700+63

2723+218

<0,001 1344+87

<0,001

<0,01 1500+149

<0,001

>0,05 753+39

>0,05

<0,01

МДА плазми мкмоль/л в 2 групі М+m

р1

р2 0,38+0,03 1,33+0,11

<0,001 1,74+0,08

<0,001

<0,05 2,00+0,14

<0,001

>0,05 1,82+0,12

<0,001

>0,05

МДА плазми мкмоль/л в 3 групі М+m

р1

р2 0,30+0,02 0,93+0,10

<0,001 0,53+0,03

<0,01

<0,01 0,75+0,06

<0,01

<0,01 0,32+0,02

>0,05

<0,01

Акт.каталази мккат/л в 2 групі М+m

р1

р2 11,20+0,90 6,40+0,48

<0,01 5,80+0,42

<0,01

>0,05 5,24+0,40

<0,001

>0,05 5,40+0,40

<0,01

>0,05

Акт. каталази мккат/л в 3 групі М+m

р1

р2 11,00+0,90 6,90+0,50

<0,01 9,53+0,83

<0,05

<0,01 9,68+0,80

<0,05

>0,05 10,00+0,90

>0,05

>0,05

Примітки: СХЛ – спонтанна хемілюмінісценція, МДА - малоновий діальдегід.

р1, р2 – позначки ті ж, що для табл. 1.

Зміни, які свідчили про активацію вільнорадикальних процесів в крові, від-мі-ч-алися паралельно зростанню концентрації в плазмі СРП, що підт-верд-жу--ва-ло залежність між відтвореним системним запаленням та системним ок-сидан-тним стресом.

Активація ПОЛ в крові, яка відбувалась внаслідок ініціації запального про-це-су, була віро-гідною причиною атерогенної модифікації ЛПНЩ. Зростання вмі-с-ту в крові їх модифікованих форм відмічалося на всіх етапах до-с-лід-ження. Через 2 тижні після пер-шо-го введення ПГ накопичення ХС в ММ на 465% пере-вищу-ва-ло нормальне значення і зросло від 40,4+2,3 мкг/мг до 228,2+19,8 мкг/мг клітин-но-го білка, (р<0,001), а через 6 тижнів даний показник був збіль-шений у 12 разів (до 500,5+35,7 мкг/мг клітинного білка, р<0,001) (табл.3).

Результати співставлення змін показників вираженості оксидантного стресу та атерогенності плазми свідчать про те, що між ними існує чітка пря-ма залеж-ність. На це вказує співпадання динаміки змін з одного боку актив-но-сті запальних клітин крові, зростання вмісту в плазмі початкових, про-між-них, кінцевих про---дуктів ПОЛ, зниження активності каталази, з іншого – зрос-тання вмісту в плаз----мі атеро-генних ЛПНЩ. Ці дані свідчили про те, що акти-ва-ція вільнорадика-льних про-це-сів в крові є одним з найважливіших ефек-тор-них механізмів, який опосеред-ковує проатерогенну дію системного запален-ня.

В той же час, інтен-сив-ність ут-ворення атерогенних форм ЛП значно пере-ви--щувала вираженість оксидантного стресу, про що свідчило вірогідне зрос-тан-ня накопичення макрофагами після інкубації з плазмою крові не тільки ХС, але й ТГ. Отже, в умовах системного запалення модифі-кація і набуття атерогенних властивостей характерні не тільки для збагачених ХС ЛПНЩ, але й для ЛПДНЩ, збагачених ТГ.

Отримані дані свідчать про те, що цей шлях зростання атерогенного потен-ці-алу крові при системному запаленні має більше значення, ніж перекисна мо-ди-фікація ЛПНЩ. У кролів з відт-во-ре-ним -системним запальним процесом зростання рівня атерогенно модифіко-ва-них ЛПДНЩ в плазмі відмічено вже через 2 тиж-ні, коли він був більше ніж у 5 разів вищий порівняно з вихідним значенням (р<0,001). Через 6–8 тижнів накопичення ТГ в макрофагах після інкубації з плазмою зросло від 18,6+1,4 мкг/мг до 812,7+67,3 мкг/мг клітинного білка (р<0,001) і в 44 рази перевищило вихідне значення, що свідчило про надзвичайно інтенсивну мо-ди--фі-кацію ЛП, збагачених ТГ (табл. 3).

Отримані в роботі дані вказують, що розвиток ГХЕ та гіпер-три-глі-це-рид-емії (ГТЕ) в умовах системного запалення має вторинний характер, і під-ви--щен-ня атерогенності плазми не є простим відображенням зростання вмісту в ній ліпідів та ЛП. Порогове зростання рівня ХС та ТГ в плаз-мі виникало тільки через 4 тижні після початку дослідження: вміст ХС збільшився на 30% (р<0,01), ТГ - на 50% відносно вихідного значення (р<0,01). Через 8 тижнів експерименту вміст в плазмі ХС максимально перевищив вихідне значення на 96% (3,17+0,21 ммоль/л, р<0,001), тоді як вміст ТГ в плазмі був збільшений на 150% (3,0+0,2 ммоль/л, р<0,001) (табл.3).

Таким чином, результати проведеного дослідження і співставлення їх з даними літератури дозволяють зробити висновок, що штучне відтворення сис--темного запаль-ного про цесу у кролів супроводжується зростанням вмісту в плазмі атерогенно модифікованих ЛП,

Таблиця 3

Зміни показників обміну ліпідів та ЛП у кролів контрольної групи (n=20) та групи лікування (n=20).

Показник Вихідне значення 2 тижні 4 тижні 6 тижнів 8 тижнів

ХС плазми ммоль/л в 2 групі М+m

р1

р2 1,62+0,14 1,77+0,14

>0,05 2,10+0,17

<0,01

<0,05 2,88+0,19

<0,001

<0,01 3,17+0,21

<0,001

<0,05

ХС плазми

ммоль/л в 3 групі М+m

р1

р2 1,14+0,10 1,01+0,10

<0,05 1,17+0,10

>0,05

>0,05 1,30+0,11

<0,05

>0,05 0,89+0,05

>0,05

>0,05

ТГ плазми ммоль/л в 2 групі М+m

р1

р2 1,21+0,10 1,20+0,11

>0,05 1,82+0,16

<0,01

<0,01 3,03+0,23

<0,001

<0,01 3,00+0,20

<0,001

>0,05

ТГ плазми ммоль/л в 3 групі М+m

р1

р2 1,31+0,10 0,95+0,08

<0,05 1,17+0,10

>0,05

>0,05 1,11+0,80

>0,05

>0,05 0,80+0,05

<0,01

>0,05

ХС в ММ мкг/мг кл. білка в 2 гр. М+m

р1 р2 40,40+2,30 228,20+19,80

<0,001 236,80+21,30

<0,001

>0,05 500,50+35,70

<0,001

<0,01 379,30+25,60

<0,001

<0,05

ХС в ММ

мкг/мг кл. білка в 3 гр. М+m

р1

р2 40,40+2,30 105,20+8,90

<0,001 134,73+10,70

<0,001

<0,05 98,93+7,60

<0,01

<0,05 75,05+5,50

<0,01

>0,05

ТГ в ММ мкг/мг кл. білка в 2 гр. М+m

р1

р2 18,60+1,40 118,00+8,90

<0,001 166,90+13,40

<0,001

<0,01 812,70+67,30

<0,001

<0,001 468,20+32,00

<0,001

<0,001

ТГ в ММ

мкг/мг кл. білка в 3 гр. М+m

р1

р2 18,60+1,40 89,37+7,60

<0,001 162,92+12,70

<0,001

<0,01 93,10+6,40

<0,001

<0,01 73,30+6,40

<0,001

>0,05

Примітки: ХС - холестерин; ТГ - тригліцериди; ММ – мишачі макрофаги. р1, р2 – позначки ті ж, що для табл. 1.

розвитком ГХЕ та ГТЕ, і цей ефект є на--слідком двох голов-них механізмів. По-перше, це розвиток ок-сидантного стресу з накопиченням в циркуляції початкових, проміжних та кін-цевих продуктів ПОЛ і модифіка-цією ЛПНЩ. По-друге, це посилений синтез в гепатоцитах ТГ, що приз-водить до атероген-ної модифікації ЛПДНЩ внаслідок збага-чен-ня їх ТГ та ефірами ХС.

Отримані в проведеному дослідженні результати свідчать також про те, що роль системного запалення в атерогенезі не обмежується розвитком лі-під-ного компоненту атерогенезу і в значній мірі зумовлена впливом запалення на функціональні властивості судинної стінки. Дослід-ження реак-тивно-сті ізольованих сегмен-тів грудного та черевного відділів аорти свідчать про роз-виток за умов хроніч-ного запа-лення виражених змін фун-к-ціональних влас-тивостей як ГМК, так і ендотеліоцитів. Перш за все, відмічено значне зни-ження чутливості скорочувального апарату ГМК до кальцієвого акти-ва-то-ра, що визначали із застосуванням гіперкаліє-во-го розчину (К+(100 мМ)). На сегментах грудного відділу аорти констриктор-ний ефект при його застосуванні був зменшеним на 27% (р<0,01), на препаратах черевного відділу аорти - на 55% порівняно з нор-мою (р<0,01). Про порушення функціональних властивостей судинних ГМК в умовах системного запалення свідчили також результати застосування се-лек-тивного аго-ні-ста ?-адренорецепторів МЗ. Було відмічено зменшення ве-ли-чини конст-рик-тор-ної реакції ізольованих сег-мен-тів грудного відділу аорти на 43% порівняно з нор-мальним значенням (р<0,01), черевного від-ділу аорти – практично у 3 рази (р<0,01) (рис.1). Співставлення цих даних з ре-зуль-татами тестування гіпер-калі-є-вим розчином свідчили про те, що порушен-ня чутливості скоротливого апарату ГМК до кальцієвого активатору під дією медіаторів запалення супроводжу-валось порушенням також і рецепторної чутливості ГМК.

Більш значним був вплив системного запалення на реактивність су-динної стінки по відношенню до розслаблюючих впливів як прямих, так і опо--середкованих модулюючою дією ендотелію. Встановлено, що ефект вазо-ди-лататора прямої дії НГ на препаратах грудного і черевного відділу аорти був знижений в середньому на 85% від-но-сно нормального значення (р<0,01), тоді як дія ендотелійзалежного дилататора АХ була пригнічена майже повністю (на 94%, р<0,001) (рис.1). Ці дані свідчать про значне зниження як здат-но-с-ті ендотелію аорти вивільнювати оксид азоту (NO) під впливом АХ, так і ефек--тивності дії NO на ГМК судинної стінки в умовах системного запалення, що може пояснюватись значним накопичення вільних радикалів в тканинах судинної стінки.

Залежність розвитку проатерогенних змін функціональних влас-ти-вос-тей судинної стінки від відтво-реного запального процесу підтверджується і наяв-ні-стю чіткого паралелизму між порушеннями реактивності ізольованих сегментів аорти та зростанням вмісту в плазмі СРП, актив-ні-стю запальних клітин крові, ПОЛ крові, атерогенною модифікацією ЛП.

Рис.1. Зміни показників реактивності ізольованих сегментів грудної та черевної аорти кролів з системним запаленням на тестуючі впливи в групах контролю (n=20) та лікування (n=20).1 – гіперкалієвий розчин (К+(100 мМ)); 2 - мезатон (10-5 М); 3 - нітрогліцерин (10-5 М); 4 - ацетилхолін (10-5 М). Зміни представлені у відсотках по відношенню до нормальних значень. Примітки: * - вірогідна різниця показників в групі лікування відносно групи контролю з Р<0,01;

**- вірогідна різниця показників в групі лікування відносно групи контролю з Р< 0,001.

Аналіз отриманих результатів та їх співставлення з даними літератури до-з-воляють зробити висновок, що хронічне системне запалення, опо--середковано через активацію оксидантного стресу, призводить до розвитку лі-під-ного компо-ненту атерогенезу: атероген-ної модифікації ЛП крові з наступ-ним виникнен-ням ГХЕ та ГТЕ. Паралельно з цим, внаслідок сукупної дії як ме-діаторів запалення, так і проатерогенних ліпідних факто-рів на судинну стінку суттєво порушу-ються її функ-ці-ональні властивості, перш за все – здат-ність ендотеліоцитів ви-вільнювати NO, який забез-пе-чує антиок-си-дан-тні та протизапальні вла-с-тивості ендотелію.

Для підт-вердження існування патогенетичної залежності між системним за-па-ленням та проатерогенними змінами обміну ліпідів та ЛП крові, порушенням в цих умовах функціональних властивостей судинної стінки, в окремій серії було виз-начено, в якій мірі зниження активності сис-тем-ного запалення може попе-ре-дити розвиток ліпідного та судинного компонентів атерогенезу. З цією метою за-с-тосували -фенофібрат, що є син-те-тич-ним аго-ніс-том рецепторів активатора про-лі-фе-рації перокси-сом під-ти-пу ? (PPARб). ?х активація призводить до пригнічення ядерного фак-то-ру транскрипції NF-kB, який за-без-пе-чує екс-пресію генів, від-по-ві-дальних за роз-виток запальної реакції.

Застосування фенофібрату в умо--вах системного запа-лення супроводжувалось значною зміною вира-же-но-с-ті та динаміки розвитку як запалення, так і атероген-них властивостей плазми крові, функціонального стану судинної стінки. Втричі менше зро-стала концентрація СРП в плазмі і швид-ко пригнічувалась активність запалення. Якщо в групі контролю вміст СРП зростав протягом всього дослідження та перевищив вихідний рі-вень більш як на 400% в кінці 2-го тижня і у 15,5 разів – в кінці 8-го, то на фоні за-с-тосування фенофіб-ра-ту концентрація СРП зросла максимально у 5 разів (до 10,32+0,80 мг/л, р<0,001) в кінці 2 тижня. В кін-ці 8-го тижня рівень СРП досяг практично вихідного зна-чення, хоча введення ПГ в підт-ри-муючій дозі продовжувалось весь цей період (табл.1).

Аналогічним чином змінювались вираженість та динаміка змін активності моноцитів та нейтрофілів. Якщо в групі контрольних кролів вміст МДА в моноци-тах зростав протягом 6 тижнів і максимально перевищив вихідний в 9 разів, то у лікованих тварин він максимально перевищив ви-хідне значення на 480% в кінці 2-го тижня (4,93+0,29 мкмоль/мг білка, р<0,001). Через 8 тижнів вміст МДА в мо-но-цитах був ви-ще вихідного тіль-ки на 88% (р<0,01) (табл. 1). Аналогіч-ний характер мав вплив фенофібрату на динаміку змін вмісту ХС в моно-ци-тах. На відміну від контрольної групи, в групі лікованих кролів макси-маль--ний рівень ХС в моноцитах менше ніж вдвічі перевищив ви-хід-ний через 2 тижні після першого введення ПГ (до 91,67+7,36 мкг/мг білка, р<0,01), та поступово знизився майже до ви-хід-ного значення в кінці 8-го тижня (р<0,05).

Застосування фенофібрату значно впливало і на динаміку змін актив-но-с-ті ней-тро-фі-лів. Інтенсивність їх СХЛ у кролів групи контролю зростала до кінця 8-го тижня і пере-вищила вихідне значення майже у 20 ра-зів. В групі лікування цей показник досяг максимального значення, що становив 1990+123 імп/хв в кінці 4-го тижня і перевищив вихідне лише на 342% (р<0,001). В кінці дослідження ін-тен-сивні-сть СХЛ нейтрофілів лише вдвічі пе-ревищила вихідну (р<0,01) (табл.1). Зміни рівня ІХЛ нейтрофілів у кролів групи лікування мали аналогічну ди-на-мі-ку: через 2 тижні даний показник був підвищений на 340% до (3620+196)?103 імп/хв (р<0,001), через 8 тижнів він лише на 24% перевищив ви-хідний рівень (р<0,05). На відміну від цього, у кролів групи контролю протягом всьо-го періоду дослід-ження спостерігалось різке стабільне зростання ін-тен-сивності ІХЛ у 10-16 разів.

Суттєве зменшення активності запальних клітин крові та ознак хроніч-но-го си-стемного запалення за умов застосу-вання фенофібрату супроводжува-лось пара-лельним попередженням акти-вації оксидантного стресу. Це проявля-ло-ся, перш за все, значно меншим зростанням показників ХЛ плазми: максималь-ний рівень СХЛ та Еі ІХЛ відмічався в кінці 2-го тижня і перевищив вихід-ний від-повідно на 290% (2723+218 імп/5 хв, р<0,001) та 230% ((1569+98) .103 імп/5 хв, р<0,001), а в кінці експерименту величина цих показників змен-шилась практично до вихідної. Ін--тенсивність ХЛ плазми конт-рольних кролів зростала протягом всього періоду експерименту і в кінці 8-го тижня величина СХЛ плазми перевищувала вихідне значен-ня на 315%, а Еі ІХЛ – на 290% (табл.2).

Аналогічні відмінності характеризували динаміку змін вмісту МДА в плаз-мі крові обох груп досліджених кролів. Якщо в групі контролю цей показ-ник зростав протягом всього дослідження і в його кінці пере-вищив вихідний рівень майже у 5 разів, то в групі лікування він до-сяг максималь-но-го значення, яке становило 0,93+0,10 мкмоль/л та було збільшене у порів-нян-ні з ви-хід-ним у 3 рази в кінці 2-го тижня (р<0,001). Через 8 тижнів даний показник майже не відрізня-в--ся від вихідного значення. Динаміка зниження активності каталази також бу-ла по-діб-ною в обох групах протягом перших двох тижнів, але на наступних етапах активність каталази у лікованих тварин відновлювалась практично до вихідного рівня і становила 10,0+0,9 мккат/л через 8 тижнів, тоді як у контрольних кролів її рівень в кінці 8-го тижня був майже вдвічі нижчим від вихідного (табл. 2).

Зниження рівня активації системного запалення та оксидант-ного стресу за умов застосуван-ня фенофібрату сприяло зменшенню інтенсивності атероген--ної модифі-ка-ції ЛП крові, розвитку ГТЕ та ГХЕ. Вміс-т ХС в ММ після інкубації з плаз-мою в контрольній групі кролів вірогідно збільшував-ся з перших тижнів і в кінці 6-го тижня перевищував вихідне значення в 12 разів. У лікованих кролів змі-ни були значно менше ви-ра-жені, і вміст ХС в ММ перевищив вихідне значення на 160% в кінці 2-го тижня (р<0,001) і на 145% - в кінці 8-го (р<0,01). Зростання вмісту ТГ в ММ становило 530% відносно вихідного значення в кінці 2-го тижня в групі кон-т-рол-ьних тварин і 380% - в групі лікованих (р<0,001). В кінці 6-го тижня приріст даного показника стано-вив відповідно 4300% та 400% (р<0,001) (табл. 3).

Антиатерогенний ефект фенофібрату в умо-вах системного запалення поєд-ну-вався з його здатністю гальмувати кіль---кісні зміни обміну ліпідів та ЛП плазми і роз-виток ГХЕ та ГТЕ. Якщо в контроль-ній групі кролів після відтворення сис-тем-но--го запалення відмічалось вірогідне зростання вмісту ХС та ТГ в з максимальним збільшен-ням концентрації ХС прак-тично вдвічі, а ТГ – на 150% в кінці 8-го тижня, то засто-сування фенофібрату попереджувало зміни вмісту ХС та ТГ в плазмі крові на всіх етапах дослідження. Ці результати свід-чать на ко-ристь гіпо-тези, згідно якої систем-не запалення та оксидантний стрес як йо-го го-лов-ний ефекторний механізм можуть розглядатися як етіо-ло-гічні фактори проатерогенної моди-фі-ка-ції ЛП кро-ві, розвитку ГХЕ та ГТЕ (табл.3).

Для підтвердження положення, що застосування препаратів з проти-за-паль-ною дією може попереджувати розвиток проатерогенних порушень функ-ці-ональ-них властивостей судинної стінки, були досліджені особливості реактивності сег-мен-тів аорти у кролів, яким протягом 8 тижнів відтворення сис-тем-ного запалення застосовували фенофібрат. В цих умовах попереджувались порушення фун-к-ці-о-нальних влас-ти-востей судинної стінки, пов’язані з дією медіаторів запалення. Перш за все, спостерігалось збереження чутливості скоротливого апарату ГМК до кальцієвого активатора. На відміну від ре-акцій ізольованих сегментів аорти на дію гіперкалієвого розчину у кро-лів конт-рольної групи, реакції у лікованих кролів вірогідно не відріз-нялись від нормаль-них (рис.1).

У кролів, які отримували фенофібрат, було від-мі-чено також збереження ре-ак-тивності по відношенню до рецептор-опо-се-редкованих тонізу-ю-чих впли-вів. Реакції сегментів груд-но-го та черевного відділів аорти на МЗ в групі лікування бу-ли вірогідно збіль-ше-ні у порівнянні з реакціями в групі контрольних кролів і на-ближалися по вираже-ності до нормальних (рис.1). Застосування фенофібрату сут-тєво зменшувало також порушення реак-тив--ності ізольованих сегментів аорти на ендотелій-незалежний вплив НГ. Реакція на НГ сегментів груд-но-го від-ді-лу аор-ти кролів, які отримували фенофібрат, перевищувала в 6,4 рази реакцію у контрольних дослідженнях, хоча і зали-шалась на 30% мен-шою, ніж у нормаль-них тва-рин (р<0,02), реакція сегментів черевного відділу аорти перевищувала реакцію в контрольних дослідах у 5,3 рази, але залиша-лася на 62% меншою в порів-нян-ні з нормальною (р<0,01).

Наслідком змен-шення інтенсивності системного запалення бу-ло також істотне по-пе-ред-жен-ня при-гнічення ендотелій-залежної дилататорної реакції ізо-льо-ваних сег-мен-тів аорти на АХ. В груд-ному відділі аорти реакція на АХ була збільшена в 7,8 рази у порівнянні з реакцією сегментів кролів без лікування, але залишалась на 55% нижчою від-норми (р<0,02). Реакція сег-ментів черев-но-го від-ді-лу у 6,4 рази пе-ре-вищувала аналогічну реакцію у контрольних тва-рин, але була на 65% меншою у порівнянні з нор-мальною (р<0,01) (рис.1).

Отже, незважаю-чи на суттєве запобігання розвитку системного запа-лен--ня під впли--вом фенофібрату, порушення функ-ціонального стану су-дин-них ГМК та ендо-теліоцитів в кінці 8-го тижня не попереджувались пов-ні-стю, що проявля-лось істотними відміннос-тями реактивності ізольованих сег-ментів аорти по відношенню до гіперкаліє-вого розчину, МЗ, НГ та АХ.

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що сукупність як ліпідного, так і судинного компонентів реакції на хронічне системне запалення зумовлює його значення як найважливішого етіоло-гіч-ного фак-тора атерогенезу.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено важливе наукове та практичне завдання – з’ясована роль сис-темного запалення та оксидантного стресу як факторів про-ате-рогенних порушень обміну ліпопротеїнів крові та змін функціональних властивостей су-динної стінки, які зумовлюють їх схиль-ність до розвитку атероскле-ро-тичного пошкодження, та зроблені такі висновки:

Встановлено, що системне запалення є самостійним етіологічним фак-тором проатерогенних змін обміну ліпідів, ліпопротеїнів, розвитку гіперхолестеринемії та гіпертригліцеридемії.

Головними механізмами проатерогенної дії системного запалення є акти-ва-ція запальних клітин: моноцитів та нейтрофілів, розвиток оксидантного стресу, активація перекисного окиснення ліпідів та ліпопротеїнів крові і, в ре-зуль-та-ті – збільшення концентрації в ній модифікованих ліпопротеїнів низької щільності в кінці 6-го тиж-ня у 12 разів, ліпопротеїнів дуже низької щільності – в 44 рази.

Між збільшенням концентрації в крові холестерину і тригліцеридів та появою модифікованих форм ліпопротеїнів не відмічено чіткої залежності, що свідчить про відносну неза-леж-ність атерогенної модифікації ліпопротеїнів від рівня гіперхолестеринемії та гіпертригліцеридемії.

Системне запалення з розвитком оксидантного стресу та підвищенням рів-ня атерогенних ліпопротеїнів в плазмі крові є самостійним фактором порушення функ--ці-ональних властивостей судинних гладеньком’язових клітин та ендотеліоцитів, внаслідок чого змінюється реактивність