Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

РАЦУЛ ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 378(09):37.011.32

Формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті
імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор

Золотухіна Світлана Трохимівна,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри загальної

педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, професор кафедри пе-да--гогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Відченко Алла Гаврилівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, професор кафедри історіїї пе-да--гогіки та порівняльної пе-да--гогіки

Провідна установа Південноукраїнський державний педагогічний універси-тет ім. К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки, Мініс-тер-ство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “ 7 квітня 2005 року о 12.00 годині на засіданні спеці-алі--зо-ва-ної вченої ради Д64.053.04 у Харківському національному педа-го-гіч-но-му універ-ситеті імені Г.С. Сковороди за адресою 61002, м. Харків, вул. Ар-тема 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного пе--да--го-гічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блю-хе-ра, 2, ауд. 215 В).

Автореферат розісланий 6 березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Іонова О.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми. Однією з умов розбудови незалежної української держави як демократичної є наявність розвиненого громадянського суспільства. У зв'я-зку з цим надзвичайно важливим і невідкладним завданням сьогодення України є виховання справжнього громадянина: активного, освіченого, зда-тного жити й працювати в умовах демократії, спроможного забезпечувати соборність і незалежність України, відчувати постійну відповідальність за себе, свій народ і країну.

Стержневі засади формування свідомо переконаних громадян України висвітлені в таких нормативних документах, як Національна доктрина розвитку освіти, "Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття), "Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності", "Про громадянство України" та інших. Усі вони проголошують, що громадянськість особистості відбиває її зв'язок з державою, ставлення до неї.

Разом з тим сьогодні спостерігаються прояви соціальної та моральної деградації частини молоді, яка надмірно захоплена негативними формами бізнесу, сумнівною комерцією, низькопробними зразками зарубіжної культури, що приводить до нехтування загальнолюдськими моральними цінностями, лібералізації етичних норм, космополітизму, знецінення духовних ідеалів праці, творчості тощо. Усі ці драматичні зміни в українському суспільстві потребують конструювання нової громадянської ідентичності, підґрунтям якої є любов кожного громадянина до свого народу, постійна турбота про його кращу долю, спрямування всіх сил на добро нації та її захист.

Проблема формування громадянськості в підростаючих поколінь ускладнюється ще й тим, що громадянське суспільство, яке існувало в Україні протягом тривалого часу, значною мірою деформоване внаслідок домінування ідей недемократичної тоталітарної держави, коли навіть терміни "громадянин", "громадянськість" асоціювались з поняттями "революціонер", "опозиціонер", "сепаратист" тощо. Проте на всіх історичних етапах буття українського народу і становлення його незалежності високо цінувався громадянський дух наших співвітчизників, їхнє прагнення сформувати незалежного українського громадянина.

Особливою активністю цей процес відзначався в другій половині ХІХ - початку XX століття, коли спостерігалось пробудження інтелектуальних і моральних сил українського народу, а діяльність кращих представників української інтелігенції в усіх сферах духовного життя була справді подвижницькою на шляху до підняття високого рівня громадянської національної свідомості народу, а відтак і до відродження державності, що й зумовило вибір хронологічних меж дослідження.

Однією з характерних ознак громадянського подвижництва національно налаштованої української інтелігенції була переконаність у тому, що студентство за своїм покликанням є одним із могутніх джерел відродження не лише інтелектуального потенціалу суспільства, але і його національного духу. Саме тому вивчення й осмислення історії громадянського виховання студентства, на наш погляд, допоможе глибоко зрозуміти аналогічні проблеми сьогодення України, підвищити ефективність громадянського виховання студентської молоді.

Аналіз наукових досліджень з проблеми громадянського виховання дозволив з'ясувати, що різні аспекти виховання громадянських чеснот у сучасної молоді в умовах розбудови української державності розглядались за такими напрямами: концептуальні засади національного виховання обґрунтовано в дослідженнях українських учених-педагогів М.Євтуха, П.Ігнатенка, П.Кононенка, В.Кузя, О.Любара, Ю.Руденка, М.Стельмаховича, О.Сухомлинської та інших; філософський аспект формування громадянських якостей особистості представ-лено у працях Л.Архангельського, Р.Гурової, І.Кона, Г.Філонова; психологічне обґрунтування проблеми виховання громадянина знаходимо в працях Б.Ананьєва, Л.Божович, Н.Левітова; розкриття методологічних аспектів і загальнотеоретичних основ побудови цілісного навчально-виховного процесу, спрямованого на формування особистості громадянина, має місце в роботах А.Бика, А.Бойко, Я.Гордіна, В.Коротова, Л.Крицької, В.Лозової, З.Невського, А.Розенберга, К.Чорної, В.Щербинського та інших; висвітлення сутності, змісту, форм і методів громадянського виховання бачимо у працях П.Ігнатенка, Н.Косарєвої, Л.Крицької, Ф.Кузнецова, В.По-плужного, В.Сухомлинського, Р.Хмелюк та інших; виокремлення проблем мо-рального становлення особистості як одного з компонентів громадянського виховання здійснено в роботах О.Богданової, М.Болдирєва, В.Петрова та ін. Окремо слід назвати дослідження експериментального характеру, де визначено й апробовано способи формування громадянськості в сучасних школярів (М.Триняк). Проте автори вказаних досліджень, розкриваючи різноаспектні питання громадянського виховання, акцентували увагу на учнівській молоді, не торкаючись широких верств студентства.

В історико-педагогічному ж аспекті ця проблема спеціально не досліджувалась, хоча в працях Л.Вовк, С.Золотухіної, М.Євтуха, Т.Завгородньої, П.Ігнатенка, В.Курила, Б.Ступарика, О.Сухомлинської та інших зверталась увага на наявність серйозних наробок з питань формування особистості, зокрема громадянського виховання у вітчизняній теорії та практиці. Підкреслимо, що в останні роки з'явилися праці вчених М.Чепіль, О.Бенци, Я.Яціва, в яких ґрунтовно досліджено проблему національно-патріотичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях в різні історичні періоди і звернуто увагу на доцільність наукових пошуків у напрямі формування громадянських чеснот.

Отже, саме актуальність теми і потреба цілісного історико-педагогічного дослідження громадянського виховання з метою творчого використання національного досвіду в сучасних умовах зумовили вибір теми "Формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України у другій половині XIX - на початку XX століття".

Об'єкт дослідження – навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах освіти в Україні другої половини XIX - початку XXст.

Предмет дослідження – теорія і практика формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ - початку XX ст.

Мета дослідження: вивчити, проаналізувати і систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити практичний досвід з питань формування громадянськості у студентської молоді вищих навчальних закладів України другої половини ХІХ - початку XX століття.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми.

2. На основі аналізу історико-педагогічної літератури узагальнити прогресивні ідеї громадянського виховання в зарубіжній і вітчизняній думці минулого.

3. Розкрити особливості теоретичних наробок вітчизняних педагогів досліджуваного періоду з питань формування громадянськості.

4. Вивчити, систематизувати практичний досвід формування громадянськості у студентської молоді вищих навчальних закладів освіти України в досліджуваний період.

5. Актуалізувати набутий досвід з формування громадянськості в студентів у сучасних умовах й розробити методичні рекомендації з питань використання прогресивних ідей виховання громадянськості для викладачів вищих навчальних закладів.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності, науковості, доказовості; загально-філософські висновки про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві й необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах, в тісному зв’язку історії з сучасністю; об’єктивний історичний аналіз спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку суб’єктів педагогічного процесу вищих навчальних закладів; методологічні положення "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності".

Дослідження проводилося на основі принципів науковості, наступності, системності із застосуванням сукупності історичного, проблемного і структурного методів дослідження.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є:

- положення та рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в різних закладах освіти (В.Гриньова, В.Євдокимов, О.Іонова, В.Лозова, І.Прокопенко, Г.Троцко);

- педагогічні ідеї, концепції відомих учених і педагогів із загальних питань виховання особистості (Б.Ананьєв, А.Бодальов, А.Деркач, Б.Ломов); формування громадянина (Г.Ващенко, А.Макаренко, В.Сухомлинський);

- сучасні історико-педагогічні дослідження , в яких аналізуються питання теорії та історії розвитку національної системи освіти і педагогічної думки України (А.Алексюк, А.Бойко, А.Бондар, Л.Вовк, Н.Дем'яненко, М.Євтух, С.Золотухіна, В.Майборода, М.Стельмахович, О.Сухомлинська, М.Чепіль, Г.Шевченко, Л.Штефан та інші).

Методи дослідження. У ході дослідження використовувались загальнонаукові й історико-педагогічні методи: хронологічний, який дав можливість простежити процес формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України другої половини XIX - початку XXст. в динаміці, часовому просторі й послідовності; методи класифікації й систематизації, порівняльний аналіз історико-педагогічних джерел, архівних документів, законодавчих актів, освітянської документації з метою виявлення об'єктивних даних, синтезу й узагальнення отриманих результатів.

Джерельна база дослідження: у процесі роботи над дисертацією використовувалися історико-педагогічна, історична і сучасна науково-педагогічна й філософська література; циркуляри Міністерства народної освіти з проблеми дослідження; мемуарна, періодична, публіцистична література; протоколи засідань кафедр, звіти, правила, матеріали про діяльність студентських товариств і наукових гуртків Київського й Харківського університетів; навчальні плани, програми, інші види університетської документації, в яких фіксувались різні аспекти діяльності тогочасного вищого навчального закладу, що торкались проблеми дослідження.

У ході дослідження вивчалися й аналізувалися матеріали трьох архівів: Центрального державного історичного архіву м. Києва, фонд 707 "Управление Киевского учебного округа"; фонд 2017 "Харьковское историко-филологическое общество 1877-1919 гг."; фонд 2052 "Особистий фонд М.Ф.Сумцова". Київський державний історичний архів, фонд 16 "Киевский университет". Харківський державний обласний історичний архів, фонд 200 "Правление Харьковского общества распространения в народе грамотности (1896-1920 гг.)", фонд 667 "Харьковский университет", "Канцелярия харьковского губернатора".

У роботі використано матеріали фондів Національної бібліотеки ім.В.Вернадського, зокрема й рукописні матеріали Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Короленка, бібліотеки національного університету ім. В.Каразіна.

Наукова новизна й теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісне історико-педагогічне дослідження проблеми формування громадянськості у сту-дентів вищих навчальних закладів України другої половини XIX - початку XX ст.; узагальнено прогресивні ідеї громадянського виховання в зарубіжній і вітчизняній думці минулого; розкрито особливості теоретичних наробок вітчизняних педагогів досліджуваного періоду з питань формування громадянськості; систематизовано практичний досвід (форми, засоби, прийоми) формування громадянськості у студентської молоді вищих навчальних закладів України конкретного історичного періоду; подальшого розвитку й конкретизації набули форми науково-дослідницької та громадської роботи студентів, які сприяли їхньому громадянському зростанню.

У науковий обіг введено маловідомі та раніше невідомі матеріали, які розширюють уявлення про сутність громадянськості і процес її формування у вищій школі другої половини ХІХ - початку XX століття.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що одержані в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку автором методичних рекомендацій до спецкурсу "Виховання громадянськості у студентів: історія та теорія".

Матеріали дисертації використовуються в навчально-виховному процесі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 114 від 21 лютого 2005р.), Кіровоградського національного технічного університету (довідка № 18-18/11-282 від 21 лютого 2005р.), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 38 від 22 січня 2004р.).

Теоретичний і практичний матеріал дослідження може бути використаний під час викладання лекційних курсів з педагогіки вищої школи, педагогіки, історії педагогіки, під час написання курсових та дипломних проектів студентами у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

Достовірність результатів дослідження і його основних висновків забезпечується комплексним розглядом проблеми, застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті і головним завданням.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного університету імені Г.С.Сковороди "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах" (РК №1-200199004104). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 25 від 21.10.2002р.) й узгоджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 25.02.2003р.).

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення, висновки і результати дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях молодих учених (м. Харкова, 2001- 2004); "Всеукраїнських науково-практичних читаннях студентів і молодих науковців, присвячених спадщині великого вітчизняного педагога К.Д.Ушинського" (м. Одеса, 2000); обговорювалися на методологічних семінарах у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди та Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка впродовж 2000-2004 рр.

Основні положення й результати дослідження відображено в 8 одноосібних публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них 7 статей – у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 301 найменування), архівних матеріалів 39, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 220 стор., основна частина роботи – 178 стор.

Основний зміст дисертації.

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито її актуальність та хронологічні рамки, визначено об'єкт, предмет, мету роботи, сформульовано завдання, основні методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, схарактеризовано джерелознавчу базу; відображено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Ступінь наукової розробки проблеми" розкрито багатоаспектність самого поняття "громадянськість", його сутність, зміст, форми, методи і засоби формування в сучасних дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів (О.Вишневського, Р.Гурової, П.Ігнатенка, О.Кокоріна, Н.Косаревої, Л.Крицької, В.Сухомлинського, О.Сухомлинської, К.Чорної, А.Адлера, Б.Барбера, Т.Гов'єра, Ф.Гуїна, Ч.Кулі, А.Маслоу, Д.Міда, П.Уайта, Д.Уотсона, К.Юнга); виявлено спільні підходи до вирішення проблеми і суттєві відмінності, зумовлені національною специфікою, традиціями, рівнем розвитку демократичного устрою суспільства тощо. Виокремлено основні напрями досліджень вітчизняних педагогів і психологів, які трактують громадянськість як інтегральну якість особистості (Є.Ізвєстнова, Ю.Маринкіна), морально-правову культуру людини (Б.Ананьєв, Г.Голубова, В.Кожокар, І.Кон, Н.Ничкало та інші); життєву позицію індивіда (Л.Божович, С.Іконникова та ін.); інтегративне особистісне утворення, сутність якого визначається науково-світоглядними знаннями суб'єкта, його аксіологічними орієнтаціями, поглядами, конкретною соціальною поведінкою (Г.Нікіфорова, О.Пєсоцька, Н.Шилова, М.Триняк та інші). Уточнено окремі аспекти тлумачення двох головних для теми дослідження понять - "громадянин" і "громадянськість" та взаємозв'язок між ними; досліджено головні концепції походження терміна "громадянськість" у світовій педагогічній науці: соціологічну (Ж.Ж.Руссо, Ч.Дарвін, К.Лоренц, Ш.Монтеск'є, Л.Гумільов) та конструктивістську (Т.Гоббс).

У дисертації виявлено і схарактеризовано напрями сучасних наукових пошуків у вирішенні досліджуваної проблеми: формування окремих громадянських якостей особистості у процесі навчання, виробничої діяльності, в позакласній роботі (А.Жатунова, І.Руссу, А.Таязов, Д.Яковлева та інші); формування громадських чеснот особи в діяльності дитячих та громадських організацій (В.Кожокар, М.Шевченко); становлення громадянської зрілості особистості людини (Р.Гурова, О.Кокоріна, Ю.Маринкіна, Л.Фомичова) тощо.

Серед наукових досліджень, які опосередковано торкались проблеми формування громадянськості в історії, проаналізовано праці вітчизняних науковців, які висвітлюють різноаспектні питання національного виховання (О.Вишневського, П.Ігнатенка, Л.Крицької, Н.Косаревої, В.Поплужного, К.Чорної та інших); а також тих, які розкривають форми і методи громадянського виховання у країнах Заходу (Б.Вульфсона, Л.Гончарової, О.Джуринського, 3.Малькової, О.Сухомлинської та інші).

У ході наукового пошуку з'ясовано, що в історико-педагогічному аспекті питання громадянського виховання в конкретний історичний період розглядались О.Бенцою, Г.Ігнатовою, Л.Кузнєцовою, проте хронологічні межі дослідження вказаних авторів торкаються ХХ-го століття.

Отже, аналіз ступеня наукової розробки проблеми переконав, що цілісного історико-педагогічного дослідження з питань формування громадянськості у студентської молоді ще не здійснено, що й зумовило вибір теми.

У другому розділі – "Становлення і розвиток ідеї формування громадянськості в історії педагогічної думки другої половини XIX - початку XX століття" - висвітлено витоки ідеї громадянського виховання в зарубіжній та вітчизняній педагогічній думці; простежено динаміку її розвитку в досліджуваний період; розкрито внесок прогресивних представників української педагогічної думки другої половини ХІХ - початку XX століття у розвиток теоретичних питань формування громадянськості.

У дисертації простежено еволюцію ідеї громадянськості на різних етапах історичного розвитку людства, внаслідок чого виявлено, що будь-яке суспільство вважало виховання громадянина актуальною проблемою. Розкриваючи динаміку розвитку ідеї громадянського виховання, філософи античної доби представили дві суспільні позиції розуміння громадянськості: активно-дієву, підпорядковану державницьким інтересам (Сократ, Платон, Арістотель), і пасивну, незалежно-відсторонену, космополітично-споглядальну (школа кініків Антисфена Афінського та її послідовники). Кращі представники доби Ренесансу відповідно до суспільних потреб наголошували на високій громадянській свідомості (Н.Макіавеллі) та значенні для розвитку суспільства громадянських чеснот (Т.Кампанелла, Т.Мор). Видатний педагог нових часів Я.Коменський вводив у зміст освіти й виховання підростаючих поколінь елементи громадянського виховання як необхідні для розвитку держави. Відомі представники французького просвітництва характеризували громадянськість як суттєвий важіль активної суспільної позиції на шляху демократичного поступу (Вольтер, Дідро, Гельвецій, Монтеск'є). Представники класичної німецької філософії та педагогіки збагатили ідею громадянського виховання характеристикою і визначенням таких її складників, як моральний сенс громадянськості (Гегель, Гольбах), здатність особистості до самовиховання шляхом інтеріоризації світової культури (Гумбольдт і неогуманісти), необхідність "введення людини в науку про мораль, обов'язок і самоволодіння" у відповідності з "категоричним імперативом" (Кант) тощо.

У дисертації також розкрито й витоки громадянського виховання особистості у вітчизняній педагогічній думці. Наголошено на пробудженні національної й громадянської свідомості в давньоукраїнських педагогічних пам'ятках ("Слово про закон і благодать митрополита Іларіона", "Повчання Володимира Мономаха дітям" тощо); на піднесенні ідеї громадянськості виховання в період козаччини, де найбільш повно й системно представлені складники українського національного виховання, підґрунтям яких були суверенність України і свобода окремої людини й народу, здатність кожного до захисту рідної мови, освіти, культури, віри.

Особливий акцент зроблено на внесок у розвиток ідеї громадянськості українського філософа-педагога Г.Сковороди. Підкреслено, що його філософські, педагогічні та літературні погляди, підґрунтям яких став педагогічний досвід українського народу, його історико-культурні традиції, мораль, духовність тощо, пропагували виховання громадянина як високо моральної особистості, в якій поєднуються гармонія розуму та волі, єдність думок і способу життя, устремління до духовності, прагнення поєднати в собі свою "окрему посаду" із загальною, що веде до істинного щастя.

У ході дослідження з'ясовано, що вказані передумови привели до розробки теоретичних питань громадянського виховання з боку прогресивно й національно налаштованих громадських та освітніх діячів України в другій половині ХІХ - початку XX століття. Найбільш конкретно розглядалось питання формування громадянськості у площині культивування в майбутніх поколінь ідеї незалежності України й побудови української державності такими відомими просвітителями досліджуваного періоду, як: Б.Грінченко, М.Драгоманов, О.Духнович, М.Костомаров, П.Куліш, С.Миропольський, О.Потебня, О.Русова, К.Ушинський та інші.

Особливий інтерес для діалогу з сучасністю у вирішенні вказаної проблеми становлять узагальнені погляди відомих українських просвітників на сутність самого поняття "громадянськість", "громадянин", визначення змісту громадянських цінностей, обґрунтування компонентів громадянського виховання, виявлення впливу християнських традицій на формування почуття громадянськості тощо. Незважаючи на певні відмінності у тлумаченні вказаних термінів, педагогічні концепції видатних представників української педагогічної думки другої половини XIX - початку XX століття вміщували переконаність їхніх авторів у необхідності виховання громадянина, який розумів свій громадянський обов'язок і здатний підпорядкувати особисті інтереси інтересам суспільства, народу і людства. У розумінні видатними українськими просвітниками поняття громадянського виховання спільною була думка про те, що воно - невід'ємна частина загальнолюдського виховання, кінцевою метою якого є становлення людини-громадянина та її оптимальна реалізація в суспільстві. До змісту громадянського виховання, передусім, відносили: формування національної самосвідомості, патріотизму, віри в духовні сили своєї нації та її майбутнє, волі до праці на користь народу, прагнення до осмислення моральних і культурних цінностей народу, його історії, звичаїв, обрядів, символіки, справжнього шанування рідної мови, її глибоке знання, збереження, виховання толерантності й пошани до інших людей, терпимості й волелюбності.

Проте, як свідчить проведене дослідження, кожен з вище названих українських освітян зробив свій конкретний внесок в розвиток теоретичних питань формування громадянськості і зайняв свою нішу в розвитку цієї проблеми. Найбільш конкретно розроблялись такі питання: формування активних поколінь громадян з дієвим характером мислення можливе лише за умови виховання їх у дусі доброчесності, гуманізму й загальнолюдської солідарності (О.Духнович); визначальною характеристикою громадянської зрілості є розуміння індивідом своїх прав, обов'язків, відповідного ставлення до закону, державної влади, усвідомлення кожним громадянином, що головним завданням цивілізованої держави є захист соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян (М.Пирогов); умовою становлення системи громадянського виховання є пробудження громадської думки до цієї проблеми з тим, щоб "питання громадського виховання стали питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного" (К.Ушинський); підґрунтям відродження духовності в українській державі є відчуття "власної історичної традиції", що стане для майбутніх поколінь моральною опорою й наснагою для відстоювання своїх національних і громадянських інтересів (М.Костомаров); значущість рідної мови в "духовному єднанні етносу", в її потенційній спроможності забезпечити нагальні потреби суспільної практики українського народу (О.Потебня); розробка першого проекту конституції як "досвіду української соціально-політичної програми" з чітким визначенням змісту і значення прав особистості (М.Драгоманов); поєднання національного виховання з вихованням підростаючих поколінь у дусі християнських традицій як чинник усвідомлення боговідповідних вартостей суспільного та особистого життя (П.Куліш); врахування педагогічною наукою і шкільною практикою вимог часу й потреб державотворення "у формуванні виховного ідеалу громадянина та його реалізації в підготовці молоді до громадянства" (С.Русова).

Отже, у ході дослідження доведено, що національно налаштовані представники української освітянської інтелігенції мали велике значення для розробки теорії громадянського виховання, вказуючи на необхідність формування відповідальних громадян, які розуміють свої права й обов'язки, особливості функціонування суспільного життя як головного чинника утворення справді громадянського суспільства.

У третьому розділі "Досвід формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України у другій половині XIX - початку XX століття" розглянуто особливості діяльності вищої школи України досліджуваного періоду у формуванні не лише майбутніх фахівців, але й свідомих громадян. На основі вивчення й узагальнення багатьох джерел, зокрема й архівних матеріалів, схарактеризовано особистісні якості викладачів вищої школи досліджуваного періоду, які слугували вагомим чинником у формуванні національної самосвідомості та політичних цінностей у студентської молоді; розкрито форми і методи формування громадянськості у студентів упродовж процесу навчання; виокремлено ті форми науково-дослідницької та громадської роботи студентів, які не лише стимулювали розвиток інтелекту, але й сприяли їхньому громадянському зростанню; узагальнено актуальні проблеми виховання громадянськості у студентської молоді в сучасних умовах.

Аналіз архівних та історико-педагогічних джерел дав можливість зробити висновок, що переважна більшість видатних українських діячів другої половини ХІХ - початку XX століття (В.Антонович, М.Максимович, Д.Багалій, М.Драгоманов, Г.Житецький, О.Кониський, М.Костомаров, О.Потебня, М.Сумцов та інші) пов'язували свою громадську діяльність з просвітництвом, з прагненням створити національну школу на народній основі, з використанням багатих виховних традицій, що склалися у віковічному досвіді українського народу. З огляду на це вони гостро відчували необхідність розвитку в майбутніх поколінь національної самосвідомості, самоідентичності, почуття власної гідності, прагнення до свободи.

У дисертації показано, що особлива роль у цьому процесі належала викладачам вищої школи України, чия громадянська позиція не лише пронизувала їхню суспільно-громадську та науково-педагогічну діяльність, але й впливала одночасно на формування наукового світогляду у студентів та на розвиток у них почуття громадянськості. Найбільш яскраво, як переконали історико-педагогічні реалії, виявили себе в цьому процесі видатні представники української інтелігенції В.Антонович, Д.Багалій, М.Драгоманов, М.Костомаров, М.Максимович, О.Потебня, М.Сумцов та інші.

Як свідчать виявлені в ході дослідження матеріали про різнопланову громадську діяльність і творчі пошуки вище вказаних викладачів університетів України, всі вони впливали на студентів багатогранністю духовних запитів, глибокою освіченістю у сфері гуманітарного знання, високою компетентністю в досягненнях європейської науки, новітніх закордонних філософських течій і соціально-політичних теорій. Усі викладачі будували свою наукову світоглядну концепцію у вибраній ними галузі на основі ґрунтовного вивчення й аналізу величезного вагомого джерельного матеріалу, у процесі широкомасштабного вивчення української історії, культури, мови, фольклору, літературних пам'яток. Деякі з них поглиблювали свої знання в кращих європейських університетах (М.Драгоманов), володіли іноземними мовами, що дозволило їм стати вченими-енциклопедистами з надзвичайною широтою наукових інтересів. Особливо наполегливо вони відстоювали право української мови та літератури на життя, високо оцінюючи їх значення для формування громадянськості (Д.Багалій, М.Драгоманов, М.Костомаров, О.Потебня, М.Сумцов та інші).

Аналіз історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів та мемуарної літератури переконав, що саме ці якості кращих представників викладацького складу вищої школи України дозволили їм стати духовними натхненниками всього українського, національного, наставниками цілих поколінь молодих учених і справжніх борців за долю України та визнання її народу серед "усієї людськості". Як показав аналіз мемуарної літератури, спогадів колишніх студентів Харківського та Київського університетів, які зазнали впливу вище вказаних викладачів, кожен з них у своїй науково-педагогічній роботі використовував будь-яку можливість спілкування зі своїми студентами з метою формування в них почуття самосвідомості й самоповаги, нівелювання того відчуття меншовартості, яке було сформульовано русифікаторською асиміляторською політикою в масштабі всієї імперії впродовж усього ХІХ -го століття.

У дисертаційній роботі доведено, що виключна цінність громадянської позиції діячів вищої школи України досліджуваного періоду у впливові на формування у студентів такої інтегрованої ціннісної орієнтації, як громадянськість, полягала в тому, що вони своїм, істинно подвижницьким ставленням до обраної справи, енциклопедичністю, відповідальністю, висотою морального духу й незалежністю вчинків завжди й у всьому були прикладом для молоді.

Вивчення численних публікацій у періодичних виданнях, нормативних документів, а також архівних матеріалів дозволив установити, що найбільш відомі своїми прогресивними поглядами викладачі вищих навчальних закладів України активно шукали ті форми, методи, засоби й способи співпраці зі студентами, які сприяли активізації їхньої навчальної діяльності, підвищували рівень фахової підготовки й одночасно впливали на формування наукового світогляду студентів, усвідомлення ними необхідності виконання свого громадянського обов'язку. У цій площині, насамперед, варто назвати таких видатних учених, як Д.Багалій, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, І.Кронеберг, М.Лавровський, М.Костомаров, Т.Осиповський, О.Потебня, І.Срезневський, М.Сумцов, І.Тимківський, Г.Успенський, Д.Яворницький (Харківський університет і Харківський педагогічний інститут), В.Антонович, М.Драгоманов, М.Довнар-Запольський, М.Зібер, О.Кістяківський, А.Лобода, М.Старицький (Київський університет) та інші.

Аналіз звітів професорів Харківського університету (М.Архангельського, П.Гулака-Артемовського, М.Протопопова, О.Потебні, М.Сумцова та інших) доводить, що вчені-викладачі урізноманітнювали лекції різними елементами діалогу зі студентами, прагнули, передусім, "збуджувати любомудрість", активізувати "заглиблення до розумових досліджень", практикувати "духовну гімнастику розуму" шляхом постановки запитань, провокуючи студентів до сумніву, заперечень, розвиваючи здатність до "вправляння власних сил" в інтелектуальній діяльності тощо.

Практичні заняття проводились під керівництвом викладачів у формі "наукових бесід" студентів та усного викладу ними певного розділу науки чи аналізу класичних творів, а також у вигляді письмових відповідей, підготовлених в аудиторії на задані викладачем питання, або аналізу і тлумачення джерел, коментування творів найбільш відомих філософів античності, порівняння фактів та висновків з тих відомостей, які студенти одержали на лекціях, з тлумаченням їх у різних "керівництвах", виокремлювання відмінностей між ними, подання самостійних висновків щодо об'єктивності чи помилковості викладеного матеріалу. Практикувались також запозичення кращих здобутків європейських університетів: самостійне вивчення студентами різних першоджерел з однієї й тієї ж теми, коментування різними студентами суперечностей, наявних у тлумаченні теми, "критичні вправи", тобто критичний аналіз опрацьованих джерел, складання кожним студентом власних зауважень з визначенням ступеня достовірності конкретної інформації тощо.

Ретельне вивчення матеріалів учених рад університетів дозволив з'ясувати, що, з огляду на проблему дослідження, організація семінарів як форми практичних занять, особливо з гуманітарних дисциплін, включала такі вимоги до студентів у висловленні ними власної точки зору: виявити невідомий раніше факт і самостійно його обґрунтувати, спростувати погляди автора роботи стосовно конкретної проблеми, події або ж погодитись з ним. Гуманітарні цикли включали в себе й такі завдання: "ознайомлення з першоджерелами історичних розділів і питань", аналіз "пам'яток літератури", "зразків говорів сучасної народної мови", "коментування давньоруських літописів" тощо.

Аналіз звітів Харківського університету другої половини ХІХ - початку XX століття доводить, що тут велике значення мало вирішення проблеми викладання рідною мовою. Правда, використання української мови у викладанні в той час було мінімальним, проте велику роботу зі студентами з формування в них почуття причетності до національної культури, вивчення рідної мови, історії народу проводили професори О.Кирпичников, О.Потебня, І.Срезневський, М.Сумцов та інші. Такі заняття сприяли не лише формуванню науково-дослідницьких умінь, а й викликали бажання до власних пошуків на навчальному поприщі, розвивали критичне мислення. Вони також викликали бажання до самоосвіти й самовиховання, давали необхідний мінімум знань про рідну історію, культуру, літературу, знайомили студентів з особистою участю їхніх предків у громадських та державних справах, розширювали їхню здатність раціонально й критично сприймати світ, що значною мірою сприяло формуванню в них громадянської позиції.

У ході дослідження також установлено, що викладачі вищої школи України досліджуваного періоду використовували цікаві напрями науково-дослідницької роботи зі студентами, які сприяли у своєму кінцевому результаті формуванню громадянськості. Вивчення тематики науково-дослідних робіт студентів дозволило зробити висновок, що вона підбиралась з урахуванням громадянської освіти, включала в себе моральний елемент, наголошувала на необхідності розвитку людиною як "істотою розумово-моральною" своїх моральних якостей, своєї "розумово-моральної природи", оскільки лише за цієї умови людина, нарешті, зможе повністю й цілком "задовольнити своє благородне покликання", перейнятися "життям суспільним, громадянським". Формуванню громадянськості слугувало й те, що згідно з вимогами науково-дослідницькі роботи студентів мали бути самостійними, критичними, філософськими, полемічними, вміщувати невідомий або до кінця не досліджений матеріал, а також виконуватися на основі "пам'ятників першої руки" тощо (М.Архангельський, П.Гулак-Артемовський, М.Протопопов, О.Потебня та інші).

Аналіз університетських видань, різних спеціалізованих збірників, "Харківських губернських відомостей" дозволив з'ясувати, що однією з форм наукової діяльності студентів, яка значною мірою сприяла формуванню їхньої громадянської свідомості, була організація студентських гуртків, товариств, об'єднань різних напрямків. Головним чинником піднесення громадської свідомості студентів у вказаних об'єднаннях було вивчення та пропагування їхніми членами творів вітчизняної словесності, написання статей морально-виховного характеру, видання збірників тощо. Найбільш відомими серед студентства в досліджуваний період були такі: економічний гурток, гурток державних наук, "науково-літературний", філософсько-богословський (Харківський університет), історико-етнографічний гурток, "гурток кримінального захисту", "Семінар проф. Перетца (Київський університет) та інші. Тематика вказаних гуртків мала гуманітарний і суспільствознавчий характер, що значною мірою сприяло піднесенню вагомості майбутньої спеціальності, усвідомленню її ролі в суспільстві, формуванню правового світогляду студентів, зокрема, розуміння понять про державу, державне та адміністративне право, поняття громадянської мужності, дотримання загальноприйнятих моральних норм тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що науково-педагогічні надбання вчених-енциклопедистів другої половини ХІХ - початку XX століття та досвід формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України досліджуваного періоду творчо використовуються сучасною педагогікою відповідно до умов відкритого громадянського суспільства, що розбудовується в сучасній незалежній Україні.

Виокремлено ті фундаментальні надбання педагогіки вищої школи з проблеми формування громадянськості у студентів, які знайшли гідне продовження в сучасній вітчизняній педагогіці; розкрито чинники актуалізації громадянського виховання молоді та умови його реалізації в сьогоденні; схарактеризовано провідні критерії громадянської активності особистості; розглянуто напрями громадянської освіти та її головні об'єкти (суспільство, учнівська та студентська молодь, міжнародне суспільство).

Проведене дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Узагальнено прогресивні ідеї громадянського виховання в зарубіжній і вітчизняній думці минулого. Встановлено, що будь-яке суспільство, починаючи зі стародавніх держав, у розробці моделі формування особистості керувалось ідеєю громадянського виховання, що пояснювалось суспільною потребою привести у відповідність інтереси суспільства й інтереси особистості та необхідністю створення гідних умов для життя і діяльності людей.

2. Виявлено, що поняття "громадянськість" і "громадянин" за своєю сутністю є поліфункціональними й багатогранними і на різних етапах розвитку людства мали конкретний зміст, зумовлений історичними умовами, національною специфікою і, головним чином, повнотою політичних та громадянських свобод, які суспільство надає особистості як суб’єкту політичного життя й управління державою.

3. З’ясовано, що пробудженню національної та громадянської свідомості сприяли вже перші пам'ятки Київської Русі, проте повно й системно складники українського національного виховання виокремились у період козаччини (суверенність України, свобода окремої людини, здатність кожного до захисту рідної мови, освіти, культури, віри). Виокремлено особливу роль у розвитку проблеми громадянського виховання Г.С.Сковороди, у педагогічній спадщині якого формування особистості громадянина пов'язується з необхідністю формування громадянина світу, високоморальної людини.

4. Розкрито особливості теоретичних наробок вітчизняних педагогів досліджуваного періоду з питань формування громадянськості. Доведено, що загальними особливостями для видатних українських просвітителів у підході до проблеми були такі: громадянськість як інтегрована якість особистості включає в себе почуття національної свідомості, патріотизм, знання і розуміння історії свого народу, віру в майбуття нації, сприйняття національних і моральних цінностей, глибока пошана до рідної мови, волелюбність, толерантність, терпимість тощо.

5. Конкретизовано погляди окремих представників українського просвітництва, які запорукою формування громадянськості вважали виховання особистості з усвідомленим розумінням своїх громадянських прав і обов'язків та особливостей функціонування суспільного життя (М.Пирогов); розвиток "відчуття власної історичної традиції" (М.Костомаров); культивування рідної мови як чинника "духовної єдності етносу" (О.Потебня); популяризацію християнських традицій, найбільш відповідних глибинним традиціям українського народу (П.Куліш), виховання у підростаючих поколінь здатності підпорядковувати особисті інтереси інтересам суспільства, народу, людства.

6. 3'ясовано, що важливими чинниками формування громадянськості у студентів ВНЗ України визнавались такі:

-

-

-

7. Доведено, що в розвитку почуття громадянськості у студентів вищих навчальних закладів відігравали значну роль науково-дослідницькі гуртки, товариства, об'єднання, де головним чинником піднесення громадської свідомості студентів слугував гуманітарний і суспільствознавчий характер тематики досліджень, що значною мірою, формувало правовий світогляд молоді, сприяло дотриманню нею загальноприйнятих моральних норм, розкривало роль у суспільстві майбутньої спеціальності тощо.

8. Актуалізовано для сьогодення творчі доробки видатних представників українського освітянства другої половини XIX - початку XX століття. Наголошено на тих науково-педагогічних аспектах ідеї громадянськості й громадянського виховання в минулому, які знайшли конкретне втілення в подальших науково-теоретичних та науково-практичних дослідженнях і які не втратили своєї значущості на сучасному етапі розбудови демократичного суспільства (суверенність і соборність України, рідна мова як чинник об'єднання нації, громадянська позиція тощо).

9. Розроблено методичні рекомендації до спецкурсу "Виховання громадянськості у студентів: історія та теорія".

Це дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого поглибленого вивчення потребує визначення внеску видатних просвітників, громадянських діячів конкретно-історичних періодів у теорію і практику формування професійно-педагогічної майстерності.

Основні положення дисертації відбито в таких публікаціях:

1. Рацул О.А. Громадянська позиція викладачів вищих навчальних закладів (історико-педагогічний аспект). -X.: ХДПУ ім.Г.С.Сковороди., 2003. - С.49.

2. Рацул О.А. Громадянське виховання на сучасному етапі: проблеми становлення та розвитку. Наукові записки. - Випуск 41.- Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2002. – С. 131-133.

3. Рацул О.А. Гуманістичні ідеї К.Д.Ушинського у процесі громадянського виховання: Одеса: ПДПУ ім.К.Ушинського, 2003. – С. 146-149.

4. Рацул О.А. Історико-педагогічні аспекти формування рис громадянина у процесі патріотичного виховання. Наукові записки. - Випуск 39. Серія Педагогічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. – С. 67-69.

5. Рацул О.А. Питання громадянського виховання у педагогічній спадщині М.І.Пирогова: Наукові записки. - Випуск 45.- Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2002. – С. 96-99.

6. Рацул О.А. Питання громадянського виховання: психолого-педагогічний аспект становлення громадянського суспільства // Гуманізація навчально-виховного процесу: 3б. наук. пр. - Випуск XX. - Слов'янськ. - 2003. - С.283-285.

7. Рацул О.А. Тенденції розвитку ідеї громадянського виховання у зарубіжній філософській та педагогічній думці минулого: Наукові записки. -Випуск 49. Частина І. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2003. - С.89-94.

8. Рацул О.А. Значення творчості О.О.Потебні для розвитку громадянського виховання у сучасному суспільстві: Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених. - X.: ХДПУ ім. Г.Сковороди, 2001.. - С.80-82.

Анотації

Рацул О.А. Формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України в другій половині ХІХ - початку XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків,