НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рудь Оксана Іванівна

УДК 619:579.62.57.083.13

Лептоспіроз собак (епізоотологічний моніторинг, Удосконалення засобів лікування та профілактики)

16.00.03 – ветеринарна мікробіологія та вірусологія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті ветеринарної медицини УААН

Науковий керівник – кандидат ветеринарних наук

Кучерявенко Олександр Олександрович,

Інститут ветеринарної медицини УААН,

старший науковий співробітник

лабораторії лептоспірозу

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Риженко Василь Петрович,

Інститут ветеринарної медицини УААН,

завідувач лабораторії анаеробних інфекцій

кандидат ветеринарних наук

Скрипник Валерій Григорович,

Державний науково-контрольний інститут

біотехнології і штамів мікроорганізмів,

старший науковий співробітник

Провідна установа – Білоцерківський державний аграрний університет,

кафедра мікробіології, вірусології та зоології,

Міністерства аграрної політики України,

м. Біла Церква

Захист дисертації відбудеться “ 20 ” квітня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці НАУ за адресою: 03041, м.Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к. 41

Автореферат розісланий “18 ” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Міськевич С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогоднішній день проблема лептоспірозу в Україні залишається актуальною, не дивлячись на значні зусилля лікарів ветеринарної та гуманної медицини. Це зумовлено не лише економічними збитками, які спостерігаються при ураженні продуктивних тварин, але і тим, що лептоспіроз є зооантропонозом, від якого може загинути і людина.

Відомо, що серед домашніх тварин саме собаки і кішки найбільш близько контактують з людиною. При цьому власники цих тварин мало обізнані із реальною загрозою лептоспірозу і не завжди роблять щеплення своїм улюбленцям. Крім того, ставлення суспільства до дрібних домашніх тварин значно змінилося. Якщо раніше собаки, хворі на лептоспіроз, підлягали знищенню, то зараз таких тварин лікують. В Україні також існує серйозна проблема із безпритульними тваринами, які залишаються одним із головних резервуарів збудника та сприяють розповсюдженню захворювання завдяки тривалому безсимптомному лептоспіроносійству. Цей факт відіграє значну роль у збереженні патогенних сероварів, формуванні вогнищ інфекції та розповсюдженні захворювання за їх межі.

Останніми роками роль лептоспір серологічної групи Canicola як етіологічних чинників лептоспірозів у людини різко зросла, особливо у великих містах. Встановлено, що собаки із маніфестними формами захворювання та лептоспіроносії є найбільш вагомими джерелами цієї інфекції. Так, у Санкт-Петербурзі на їх долю припадає близько 70% всіх випадків лептоспірозу (Ананьїна Ю.В., 2001). Ріст захворюваності собак на лептоспіроз спостерігається і у інших країнах, тому його віднесли до категорії “інфекцій, що повертаються” (Bolin C.A., 1996). Інапаратний перебіг інфекції у цих тварин, як і довготривале лептоспіроносійство, що розвивається при використанні недостатньо імуногенних вакцин та неадекватних схем вакцинації, значно ускладнює виявлення та оздоровлення вогнищ лептоспірозу собак (Малахов Ю.А., 2000). При досить значному вивченні фізико-хімічних та імунологічних властивостей лептоспір ефективні та безпечні схеми терапії із використанням сучасних фармакологічних препаратів не розроблені, а існуючі засоби діагностики також потребують вдосконалення. На жаль, вивченню лептоспірозу собак не приділяють належної уваги, про що свідчать лише поодинокі публікації.

Зважаючи на вищевказане, актуальним постає питання щодо дослідження розповсюдженості окремих сероварів лептоспір у м. Києві, динаміки гематологічних та біохімічних показників крові хворих тварин, розробки ефективних та безпечних схем етіотропної та патогенетичної терапії, а також вивчення ефективності сучасних засобів профілактики лептоспірозу собак та їх удосконалення з метою оптимізації боротьби із даним зооантропонозом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційну роботу виконано згідно з Державним планом науково-дослідних робіт Інституту ветеринарної медицини УААН, державний номер реєстрації 0101U002307, інв. № 04.04. “Розробити методи діагностики та систему заходів боротьби з лептоспірозом”; планом “Основні заходи оздоровлення тварин від лептоспірозу в Україні на 1999-2000 роки”, затвердженим Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (наказ № 2 від 18.01.99р).

Мета і завдання досліджень. Метою досліджень було вивчення розповсюдження сероварів лептоспір серед дрібних тварин, а також удосконалення існуючих методів лікування та профілактики лептоспірозу.

Для досягнення мети поставлено такі наукові завдання:

- вивчити епізоотичну ситуацію щодо лептоспірозу собак у м. Києві за останні чотири роки;

- вивчити гематологічні зміни при захворюванні на лептоспіроз домашніх тварин, а також особливості перебігу захворювання у собак;

- розробити оптимальні схеми застосування антибіотиків при лікуванні собак за лептоспірозу;

- вивчити дію та розробити оптимальні схеми застосування нових медичних та ветеринарних препаратів при лікуванні собак за лептоспірозу;

- дослідити поствакцинальний імунітет у собак після щеплення їх полівалентними імпортними вакцинами та моновалентними вакцинами, розробленими в ІВМ УААН;

- впровадити у практику протилептоспірозні моновалентні вакцини виробництва ІВМ УААН.

Об’єкт дослідження. Лептоспіроз собак і котів, засоби профілактики і лікування хвороби.

Предмет дослідження. Клінічно здорові та хворі на лептоспіроз собаки і коти, серовари збудників лептоспірозу.

Методи дослідження. Клініко-епізоотологічні, бактеріологічні, гематологічні, серологічні, біохімічні та статистичні.

Наукова новизна роботи. Вперше проведено епізоотологічний моніторинг лептоспірозу собак у м. Києві за останні чотири роки, встановлено циркуляцію нетипових для даного регіону сероварів лептоспір.

Встановлено характерні відмінності динаміки біохімічних показників крові при ураженні собак окремими сероварами збудника лептоспірозу.

Визначено максимально ефективні схеми антибіотикотерапії при лептоспірозі. Встановлено, що найбільш ефективними виявилися двофазні курси препаратів-синергістів: депоміцину і доксицикліну; фармазину-50 і доксицикліну; цефтриаксону і доксицикліну. Доведено необхідність застосування засобів патогенетичної терапії та спеціальних кормів у комплексній терапії та реабілітаційному періоді уражених тварин.

Проведено порівняльне вивчення імунологічної активності полі- та моновалентних протилептоспірозних вакцин. Запропоновано оптимізовану схему вакцинації собак проти лептоспірозу – двічі на рік із кратністю 1раз на 6 місяців. Доведено доцільність застосування моновакцин виробництва ІВМ УААН як додаткових до основної схеми вакцинації собак із урахуванням розповсюдженості окремих сероварів збудника у відповідному регіоні.

Практичне значення одержаних результатів. При проведенні лікувально-профілактичних заходів щодо лептоспірозу собак необхідно враховувати можливість циркуляції сероварів лептоспір, не властивих даному регіону. При виявлені останніх, рекомендувати до застосування моновалентні протилептоспірозні вакцини виробництва ІВМ УААН (ТУУ 24.4.051083.665-2002р.). Для підтримання достатньої напруженості імунітету до лептоспірозу проводити ревакцинацію собак кожні шість місяців. За хронічного перебігу лептоспірозу у собак з відсутністю клінічних ознак необхідно проводити гематологічні та біохімічні дослідження крові, з метою уточнення діагнозу що відображено в Методичних рекомендаціях з діагностики, лікування і профілактики лептоспірозу собак, розроблених нами. З метою підвищення ефективності лікування собак, хворих на лептоспіроз, використовувати один із комплексів антибіотиків: депоміцин та доксициклін; фармазин-50 та доксициклін; цефтриаксон та доксициклін, у поєднанні з засобами патогенетичної терапії. Для попередження ускладнень у собак, хворих на лептоспіроз, пропонується згодовувати їм спеціальні корми Royal Canin Hepatic і Royal Canin Renal.

Особистий внесок здобувача полягає у самостійному проведенні теоретичних та практичних експериментальних досліджень, аналізі одержаних результатів та підготовці матеріалів до опублікування.

Апробація результатів досліджень. Основні положення роботи викладені в п’яти статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях. Результати заслухані на:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях Вченої ради ІВМ УААН (1999-2002).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано 5 наукових праць, в тому числі 4 – у фахових виданнях, означених переліком ВАК України, в яких викладені основні положення дисертаційної роботи.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 136 сторінках машинописного тексту і містить вступ, основну частину (4 розділи), висновки, пропозиції виробництву, бібліографічний список, додатки. Робота має 40 таблиць, 7 рисунків. Бібліографічний список включає 132 джерела, у тому числі 73 зарубіжних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень

Роботу виконано протягом 1999 – 2003 рр. на базі лабораторії лептоспірозу Інституту ветеринарної медицини УААН та Центру сучасної ветеринарної медицини м. Києва.

Зразки крові для гематологічних, біохімічних та серологічних досліджень відбирали у собак та котів обох статевих груп. Відбір крові для досліджень здійснювали в умовах Центру сучасної ветеринарної медицини м. Києва. Всього дослідили 2458 зразків крові та сироватки крові собак та 36 – котів.

Серед гематологічних показників у досліджуваних пробах визначали: кількість еритроцитів, вміст гемоглобіну, лейкоцитів та їх популяцій. Дослідження проводили на автоматичному гематологічному аналізаторі “Medonic CA 620”.

Дослідження біохімічних показників сироватки крові проводили на автоматичному біохімічному аналізаторі “Kormay Multi”. Визначали наступні показники: активність трансаміназ (АСТ, АЛТ, ГГТ), лужної фосфатази, вміст білірубіну, сечовини, креатиніну, сечової кислоти, азоту сечовини, глюкози, загального білка, глобулінів, калію та натрію, а також тригліцеридів.

Серологічну діагностику лептоспірозу та лептоспіроносійства здійснювали за допомогою реакції мікроаглютинації (РМА) із використанням референтних діагностичних аглютинуючих сироваток та штамів лептоспір із колекції Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини та набору штамів, отриманих із Референс-центру штамів мікроорганізмів (Амстердам, Нідерланди), а саме: L. icterohaemorrhagiae, L. canicola, L. grippothyphosa, L. polonica, L. tarassovi, L. pomona, L. kabura, L. bratislava. Постановку реакції здійснювали за класичною методикою (Alexander A.D., 1980). Облік результатів реакції та вивчення морфологічних властивостей збудника проводили із використанням методу темнопольної мікроскопії (Thomas C.G.A., 1983).

Виділення чистих культур лептоспір та вивчення їх культуральних властивостей проводили на твердих (буферно-сироватковий агар) та рідких (середовище Кортгофа із 10% сироватки крові кроля) середовищах.

Ефективність модифікованих схем етіотропної терапії досліджували на 824 собаках, хворих на лептоспіроз, використовуючи антибіотики стрептоміцинового, тетрациклінового, пеніцилінового, макролідного та цефалоспоринового рядів, а також специфічні гіперімунні сироватки, які застосовували у різних комбінаціях та послідовності. Тварин розподіляли на п’ять груп: собакам першої групи вводили специфічну гіперімунну сироватку в дозі 3 – 5 мл підшкірно один раз на добу протягом п’яти діб; тваринам другої дослідної групи послідовно вводили антибіотики депоміцин та доксициклін (комплекс 1) у дозах 1 мл/10 кг маси тіла підшкірно та 20 мг/кг per os, протягом 7 та 14 діб відповідно; третьої дослідної групи – антибіотики фармазин-50 та доксициклін (комплекс 2) у дозах 1 мл/10 кг маси тіла підшкірно і 20 мг/кг per os, протягом 10 та 14 діб відповідно; четвертої дослідної групи – антибіотики цефтріаксон та доксициклін (комплекс 3) у дозах 25 мг/кг внутрішньом’язово і 20 мг/кг per os, протягом 10 та 14 діб відповідно. Застосування доксицикліну розпочинали з сьомої доби лікування цефтріаксоном. Собаки п’ятої групи були контрольними – їх лікували за стандартною схемою – вводили антибіотик стрептоміцин-КМП у дозі 15 мг/кг двічі на добу протягом двох тижнів.

Ефективність модифікованих схем патогенетичної терапії вивчали на 10 групах хворих на лептоспіроз собак по 15 тварин у кожній. Тваринам першої дослідної групи, окрім застосування антибіотиків фармазин-50 та доксициклін, вводили препарат на основі бутофосфану та ціанкобаламіну – катозал у дозі 1 – 3 мл підшкірно 1раз на добу протягом 5 – 7 діб; тваринам другої дослідної групи – препарат на основі ессенціальних фосфоліпідів – ессенціале-Н: перші три рази препарат вводили внутрішньовенно у дозі 1 – 3 мл на голову, далі – per os по одній капсулі тричі на добу протягом 21 доби; тваринам третьої групи – кардіо- та гепатопротектор тіотриозалін – по 3 мл 2,5% розчину внутрішньовенно 1раз на добу протягом 10 діб; четвертої – препарат на основі солей аргініну та глютамінової кислоти – глютаргін, курс лікування складав 14 діб; п’ятої – інгібітор кінінової та тромбінової систем – контрикал у дозі до 300 тис. антитрипсинових одиниць, 1 раз на добу, протягом п’яти діб; шостої – рослинний препарат на основі Леспедези головчастої – леспенефріл у дозі 5 – 15 мл/голову 3 рази на добу протягом 14 діб; сьомої – плазмозамінник реосорбілакт – у дозі 7 мл/кг, внутрішньовенно, крапельно; восьмої – комбінований регідратант на основі 40% розчину глюкози, аскорбінової кислоти, тіаміну гідрохлориду та дексазону у дозі 5 мл/кг внутрішньовенно, крапельно, протягом семи діб; дев’ятої – комплекс препаратів катозал, ессенціале-Н, тіотриозалін, глутаргін, леспенефрил, контрикал та комбінований регідратант у вказаних дозах. Тваринам десятої групи (контроль) на фоні лікування антибіотиками фармазин-50 та доксициклін патогенетичну терапію не застосовували.

Вплив дієтотерапії на ефективність лікування собак, хворих на лептоспіроз, вивчали на трьох групах тварин по 10 тварин в кожній. Тваринам першої дослідної групи із жовтушною формою лептоспірозу у доповнення до основного курсу лікування (антибіотики фармазин-50 і доксициклін та комплекс патогенетичних препаратів) згодовували корм Royal Canine Hepatic (Waltham), тваринам другої дослідної групи із безжовтушною формою лептоспірозу – корм Royal Canine Renal (Waltham). Собакам третьої (контрольної) групи згодовували звичайні корми.

У всіх групах тварин проводили моніторинг клінічного стану, гематологічних та біохімічних показників крові, визначали кількість випадків ускладнень, рецидивів, повного одужання та летальних випадків.

Вивчення динаміки формування поствакцинального імунітету здійснювали на п’яти групах клінічно здорових собак обох статевих груп по 50 тварин в кожній. Тваринам першої дослідної групи вводили вакцину Nobivac L, другої – Nobivac RL (Intervet), третьої – полівалентну вакцину Vangard 5L (Pfizer), четвертої – полівалентну вакцину Hexadog (Merial), п’ятої – Duramun Max 4L (Cimedica). Всі препарати вводили двократно із інтервалом 6 місяців.

Сироватки крові тварин досліджували у РМА за стандартною методикою до вакцинації, через три тижні та шість місяців після вакцинації, а також через шість місяців після ревакцинації.

Стан поствакцинального імунітету у тварин, щеплених моновалентними протилептоспірозними вакцинами виробництва ІВМ, вивчали на 86 клінічно здорових собаках різних статевих груп. Препарати вводили дворазово з інтервалом шість місяців. Сироватки крові тварин досліджували у РМА з використанням стандартних тест-антигенів до вакцинації, через три тижні та шість місяців після вакцинації, а також через шість місяців після ревакцинації.

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за комп’ютерною програмою MS Excel.

Середню арифметичну (М) визначали за функцією СРЗНАЧ; стандартне відхилення (?) – за функцією СТАНДОТКЛОН; помилку середньої арифметичної (m) – за формулою:

m = у/? n;

Вірогідність різниці між середніми показниками у тварин дослідних груп визначали за функцією ТТЕСТ.

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Епізоотологічна ситуація щодо лептоспірозу собак у м. Києві протягом 2000-2003 рр. Вивчення епізоотичної ситуації з лептоспірозу собак у м. Києві у 2000 р. показало, що серед 980 досліджених у РМА зразків сироватки крові позитивно реагували 183 або 18,7 %, з них 109 (59,5 %) – із сероваром L. canicola та 69 (37,7%) – із сероваром L. icterohaemorrhagiae. Позитивна реакція по обох сероварах спостерігалася у п’яти випадках (2,7%).

Протягом 2001 р. серед 782 досліджених зразків сироватки крові виявлено 179 (22,9%) позитивно реагуючих, серед них 100 (55,9%) – із сероваром L. canicola та 46 (25,6%) – із сероваром L. icterohaemorrhagiae. Кількість тварин із позитивною реакцією щодо обох збудників дещо зросла і становила 18,4% (табл. 1).

Серологічне дослідження сироваток крові 156 безпритульних собак показало, що 26,3% проб виявилися позитивними. Серед них 21,9% позитивно реагували із сероваром L. canicola, а 48,7% - із L. icterohaemorrhagiae.

У 2002р. у РМА досліджено 1044 проб сироватки крові домашніх собак та 121 - безпритульних. Серед домашніх тварин позитивно реагували 340 голів (34,1%), у тому числі із сероваром L. canicola – 29,7%, а із сероваром L. icterohaemorrhagiae – 24,9%.

Кількість змішаних позитивних реакцій (відносно обох збудників) становила 45,4% від позитивно реагуючих, що перевищувало аналогічні дані за 2000 – 2001 роки на 42,7% та 27% відповідно. Відзначено також ураження тварин нетиповими для даного регіону сероварами – L. grippothyphosa (1,2% від загальної кількості позитивних), L. polonica (0,9%), L. tarassovi (1,2%) та L. kabura (0,3%).

Таблиця 1

Епізоотологічна ситуація щодо лептоспірозу собак у м.Києві за 2000-2003 рр.

Рік | Райони із значним

розповсюдженням

лептоспірозу собак | Позитивних проб, %

всього | L. icterohaemorrhagiae | L. canicola | змішані

2000 | Московський

Мінський

Ленінградський | 18,7 | 37,7 | 59,5 | 2,6

2001 | Дарницький

Голосіївський

Святошинський | 22,9 | 25,7 | 55,9 | 18,4

2002 | Дніпровський

Оболонський

Печерський | 34,1 | 24,9 | 29,7 | 45,4

2003 | Деснянський

Оболонський

Дарницький | 21,6 | 8,3 | 7,2 | 84,5

Станом на 2003р. досліджено 1581 проб сироватки крові домашніх собак. Виявлено, що серед 342 (21,6% від загальної кількості) позитивно реагуючих домінують тварини, уражені L. icterohaemorrhagiae (8,3%) та L. canicola (7,2%). Відзначено суттєве збільшення частки змішаних позитивних реакцій – їх кількість становила 279, що складало 81,5% від позитивно реагуючих та відповідно на 63,6 та 37,6 % перевищувало аналогічні показники за 2001 та 2002 роки (рис. 1). Серед досліджених сироваток крові найбільшу кількість позитивно реагуючих зразків відібрано у Дніпровському, Оболонському та Печерському районах м. Києва, що видно з табл. 1.

Рис. 1. Виявлення змішаних позитивних реакцій відносно обох сероварів лептоспір - L. icterohaemorrhagiae і L. canicola у м. Києві протягом 2000-2003 рр.

Отримані дані епізоотичного моніторингу свідчать про домінування L.canicola та L.icterohaemorrhagiae як етіологічних чинників лептоспірозу серед домашніх собак у м. Києві. Також відзначено зростання кількості випадків змішаної інфекції та ураження тварин збудниками L. grippothyphosa, L. polonica, L. tarassovi та ін., що підтверджується результатами РМА.

Гематологічні та біохімічні показники крові собак, хворих на лептоспіроз. Вивчення гематологічних та біохімічних показників крові здійснювали з метою встановлення патогенетичних особливостей лептоспірозу у собак при ураженні представниками окремих сероварів з метою подальшого їх використання у диференційній діагностиці.

Дослідження крові собак показали, що кількість еритроцитів у тварин, хворих на лептоспіроз, була нижчою, ніж у клінічно здорових собак контрольної групи, різниця складала 1,1 Т/л (Р < 0,05), те ж спостерігалося і відносно вмісту гемоглобіну, а різниця відповідно становила 21,6 г/л (Р < 0,01), що свідчить про наявність гемолізу помірної інтенсивності. Кількість лейкоцитів у собак як з жовтушною, так і з безжовтушною формами лептоспірозу виявилася вищою, ніж у здорових, і становила 15,2 ± 4,6 Г/л, що вірогідно (Р < 0,01) перевищувало дані контрольних тварин. Крім того, у хворих тварин спостерігалася помірна лімфопенія та нейтрофілія за рахунок збільшення кількості сегментоядерних клітин.

Дослідження біохімічних показників у собак із безжовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.canicola, показало інтенсивне зростання вмісту сироваткового креатиніну та сечовини відповідно на 63,2 та 17,1 ммоль/л (Р < 0,01), а також появу значної кількості сечової кислоти (373 ± 10,1 ммоль/л), що видно з рис.2. Показниками розвитку гепаторенального синдрому було вірогідне підвищення активності лужної фосфатази та трансаміназ АЛТ і АСТ (Р < 0,01; Р < 0,001).

Рис.2. Біохімічний аналіз крові собак із безжовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.canicola

У тварин із жовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.icterohaemorrhagiae, відзначалася більш виражена гіперферментемія (рис.3).

Так, активність АЛТ у них перевищувала даний показник собак, уражених L.canicola, на 33,1 МО/л, а АСТ – на 20,9 МО/л (Р < 0,001). Крім того, вміст білірубіну у тварин з жовтушною формою на 31 ммоль/л перевищував аналогічний показник у собак з безжовтушною формою, що свідчить про переважне ураження печінки, хоча показники діяльності нирок (вміст сечової кислоти, сечовини та креатиніну) вірогідно перевищували аналогічні дані контрольних собак.

У тварин обох груп відзначалася гіпоглобулінемія. Так, у тварин, уражених L.canicola, вміст глобулінів був на 24,9 г/л нижчим, а у собак, уражених L.icterohaemorrhagiae, на 25 г/л , ніж у тварин контрольної групи (Р< 0,001).

Рис.3. Біохімічний аналіз крові собак із жовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.icterohaemorrhagiae

Таким чином, у тварин, хворих на лептоспіроз, виявлено характерні зміни гематологічних та біохімічних показників крові. Відзначено виразні розходження у біохімічній картині крові тварин, уражених різними сероварами лептоспір.

Лептоспіроносійство у котів та його вплив на гематологічні та біохімічні показники крові. Дослідження 32-х проб сироватки крові котів, що мешкали поряд із домашніми тваринами (свинями, кіньми) у господарствах, неблагополучних з лептоспірозу, виявило у 46,9% тварин наявність антитіл до L.icterohaemorrhagiae, у 25% - до L. pomona, у 18,8 % - до L. bratislava, тобто до тих сероварів, які викликали захворювання на лептоспіроз домашніх тварин даного господарства.

За відсутності клінічних ознак у котів, що позитивно реагували у РМА, відзначалося збільшення у сироватці крові прямого білірубіну (Р < 0,05), інші показники відповідали нормі.

Отримані дані дають підставу передбачати, що за наявності лептоспіроносійства, коти можуть відігравати певну роль у епізоотичному процесі, а це при необхідності зумовлює потребу у профілактичних щепленнях цих тварин, і етіотропному лікуванні.

Ефективність комбінованої етіотропної терапії. Як показали результати дослідження, позитивний ефект при застосуванні протилептоспірозної сироватки спостерігався, якщо її вводили дворазово з інтервалом 12 – 24 год. не пізніше 4-ї – 6-ї доби від появи клінічних ознак захворювання. Однак, у 8,3 % тварин після другого введення специфічної сироватки спостерігався анафілактичний шок.

Серед собак другої групи, яким внутрішньом’язово вводили 0,5 % розчин депоміцину у дозі 1 мл/10 кг маси тіла протягом семи діб, а потім per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, у 97,5 % тварин спостерігалося повне одужання без рецидивів, що на 22,5 % перевищувало відповідний показник у тварин першої групи. У 1,8 % собак спостерігали незначні побічні прояви (блювоту) під час застосування доксицикліну. Рецидив захворювання спостерігався у 0,7 % тварин даної групи.

У тварин третьої групи, яким застосовували препарат фармазин-50 у дозі 10 мл/10 кг маси тіла внутрішньом’язово протягом 10 діб, а потім per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, повне одужання без рецидивів спостерігали у 98,2 % собак, що на 23,2 % перевищувало відповідний показник у тварин першої групи, яким вводили протилептоспірозну сироватку.

Серед тварин четвертої групи, яким протягом 10 діб вводили препарат цефтриаксон внутрішньом’язово у дозі до 2г/голову 1раз на добу, а потім - per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, повне одужання відзначалося у 96,7 % випадків. У 2 % тварин спостерігали побічні ефекти при застосуванні цефтриаксону – болючість при введенні та виникнення поодиноких інфільтратів у товщі м’язів, що зникали протягом семи діб.

При застосуванні стрептоміцину-КМП у дозі 15 мг/кг маси тіла двічі на добу протягом 14 діб серед тварин п’ятої групи повне одужання без рецидивів та побічних ефектів спостерігалося у 49 % собак. У 29 % відзначалося погіршення клінічного стану – блювота, анурія, зростання вмісту сечовини та креатиніну у сироватці крові. 20 % тварин мали рецидиви захворювання.

Отже, найбільш ефективним та безпечним виявилося застосування трьох комплексів антибіотикотерапії: 1) депоміцин і доксициклін; 2) фармазин-50 і доксициклін; 3) цефтриаксон і доксициклін. Дані комбінації антибіотиків забезпечували високий відсоток одужання тварин за відсутності побічних ефектів та рецидивів. Застосування стрептоміцину-КМП виявилося менш ефективним та супроводжувалося побічними проявами.

Ефективність комбінованих схем патогенетичної терапії. Дослідження клінічної ефективності препарату катозал при лептоспірозі собак показало, що вже на 72-у год. після введення препарату у периферійній крові дослідних тварин першої дослідної групи кількість еритроцитів зросла на 1,65 Т/л порівняно із даним показником до введення препарату (Р < 0,01). Вміст гемоглобіну через п’ять діб від початку лікування зріс на 48,4 г/л і у досліджуваних тварин становив 132,4 г/л (Р < 0,001), тоді як у собак контрольної групи, яким на фоні етіотропної терапії катозал не застосовували, вміст гемоглобіну становив 100,2 ± 6,9 г/л, і був значно нижчим за такий у собак першої дослідної групи – на 32,3 г/л (Р < 0,01). У тварин даної групи відзначено поступове зниження кількості лейкоцитів, яка через сім діб після початку лікування вже становила 11,8 ± 2,7 Г/л, що на 3,4 Г/л було нижчим за аналогічний показник до початку лікування (Р < 0,001) та на 2,9 Г/л – за відповідні дані тварин (Р < 0,05). Кількість лімфоцитів у собак першої дослідної групи поступово зростала і на сьому добу від початку курсу лікування збільшилася на 12,3 %, а у контрольних тварин – дещо менше – на 4,6 % (Р < 0,05).

Відзначено позитивний вплив катозалу на динаміку біохімічних показників сироватки крові (табл. 2). Так, у тварин першої дослідної групи відзначено більш швидке зниження вмісту сироваткового білірубіну, сечовини, креатиніну, активності лужної фосфатази (Р < 0,001; Р < 0,01), амілази (Р < 0,05) порівняно із показниками тварин контрольної групи.

Дослідження зразків сироватки крові у РМА із антигенами семи серологічних груп лептоспір не виявило антитіл до сероварів L. kabura, L. polonica, L. tarassovi та L. pomona. Титри аглютинуючих антитіл, специфічних до L. grippothyphosa, L.canicola та L.icterohaemorrhagiae у собак контрольної групи, яким вводили лише антибіотики, різко знижувалися чи навіть взагалі зникали, що вказує на суттєве пригнічення гуморальної імунної відповіді.

Таблиця 2

Показники крові собак при застосуванні катозалу

Показник | Норма | До лікування | Після курсу лікування

без катозалу | з катозалом

Гемоглобін, г/л | 110 – 170 | 84 ± 5,8 | 100,2 ± 6,9132,4 ± 7,5

Еритроцити, Т/л | 5,8 – 8,4 | 5,68 ± 1,4 | 4,8 ± 1,56,45 ± 1,7

Лейкоцити, Г/л | 8,5 – 10,5 | 15,2 ± 2,5 | 12,3 ± 2,4 | 11,8 ± 2,7

Сегментоядерні

нейтрофіли, % | 43 – 71 | 72 ± 5,8 | 69 ± 5,6 | 64 ± 6,9

Лімфоцити, % | 21 – 40 | 11,8 ± 3,5 | 16,4 ± 4,3 | 24,1 ± 5,8

Білірубін, ммоль/л | 0,9 – 10,6 | 12,9 ± 3,95,3 ± 2,42,4 ± 1,8

Сечовина, ммоль/л | 3,1 – 9,2 | 17,8 ± 6,89,3 ± 2,66,7 ± 3,5

Азот сечовини, ммоль/л | 3,6 – 7,1 | 8,3 ± 2,95,4 ± 1,34,6 ± 2,7

Тригліцериди, ммоль/л | 0,11 – 5,65 | 2,2 ± 0,331,3 ± 0,45 2,3 ± 0,32

Креатинін, ммоль/л | 44,3 – 138,4 | 190 ± 4,17129 ± 4,767,5 ± 3,75

Лужна фосфатаза, МО/л | 10,6 – 100,7 | 142,2 ± 4,57 | 112,1 ± 7,787,2 ± 8,5

Глобуліни, г/л | 20,6 – 37 | 6,5 ± 0,1115,6 ± 3,820,0 ± 4,2

АЛТ, МО/л | 15 – 57,3 | 87,1 ± 7,4561,7 ± 4,647,8 ± 7,2

АСТ, МО/л | 8,9 – 48,5 | 59,4 ± 4,4352,5 ± 4,127,5 ± 3,6

Тимолова проба, од | 1,6 – 2,0 | 0,9 ± 0,07 1,2 ± 0,81,6 ± 0,2

Калій, ммоль/л | 3,6 – 5,2 | 5,7 ± 1,64,8 ± 1,94,5 ± 1,3

Натрій, ммоль/л | 140 – 153 | 146,6 ± 4,7141,2 ± 8,6139,8 ± 6,9

Глюкоза, ммоль/л | 3,4 – 6,0 | 4,79 ± 1,25,3 ± 2,35,4 ± 1,5

Амілаза, МО/л | 500 – 1500 | 1630 ± 75,91530 ± 75,41500 ± 80,2

Загальний білок, г/л | 50 – 80 | 65,5 ± 10,468,4 ± 8,666,5 ± 14,6

Сечова кислота, ммоль/л | - | 80,6 ± 5,74 | 26,2 ± 5,37 | -

У собак дослідної групи на фоні нормалізації загального стану та показників крові титри специфічних антитіл залишалися високими 1:100 – 1:500 і через п’ять тижнів після курсу лікування, що свідчить про наявність напруженого імунітету. Ефективним компонентом патогенетичної терапії при лептоспірозі виявився препарат на основі ессенціальних фосфоліпідів – ессенціале-Н. Серед собак другої дослідної групи, яким препарат спочатку вводили внутрішньовенно у дозі 1 мл/голову, а потім - per os протягом трьох тижнів, вже на 10-у добу відзначалося покращення клінічного стану – зникнення блювоти та жовтушності слизових оболонок. Дослідження біохімічних показників крові на 14-у добу показало суттєве зниження активності амінотрансфераз. Так, активність АЛТ зменшилася на 56,1 МО/л порівняно із такою до початку лікування, а АСТ – на 42,3 МО/л (Р < 0,001). Загальний вміст білірубіну зменшився на 11,8 ммоль/л і становив 3,12 ± 1,16 ммоль/л (Р < 0,01).

Вивчення клінічної ефективності гепато- та кардіопротекторного препарату

тіотриазоліну показало, що його застосування сприяє вірогідному зниженню ферментемії, вмісту креатиніну у сироватці крові порівняно із тваринами контрольної групи (Р < 0,01). Активність лужної фосфатази у тварин контрольної групи переважала даний показник собак третьої дослідної групи на 24,32 од/л (Р < 0,01).

Препарат глутаргін при застосуванні у собак із безжовтушною формою лептоспірозу виявив високий гіпоамоніемічний ефект. Зокрема, вміст сечовини у сироватці крові собак четвертої дослідної групи зменшився майже втричі і становив після проведеного лікування 6,1 ± 3,38 ммоль/л, що на 4 ммоль було меншим, ніж серед тварин контрольної групи (Р < 0,01), у яких відзначалася помірна залишкова азотемія. Така ж тенденція спостерігалася і відносно вмісту азоту сечовини. Вміст креатиніну зменшився до нормальних параметрів вже на 10-у добу застосування препарату і становив 100,6 ± 10,01, що може свідчити про нормалізацію фільтраційної функції ниркових клубочків.

Введення собакам п’ятої дослідної групи антиферментного препарату контрикал сприяло нормалізації функції підшлункової залози, що видно із вірогідного зниження активності амілази у сироватці крові – на 790 МО/л порівняно із аналогічним показником перед початком лікування (Р < 0,01), а також лужної фосфатази, проте різниця виявилася невірогідною (Р > 0,05).

Вивчення клінічної ефективності препарату леспенефріл при безжовтушній формі лептоспірозу у собак шостої дослідної групи показало, що застосування препарату нормалізувало функціональну здатність нирок. Зокрема, відзначено суттєве зниження вмісту сечовини, азоту сечовини та креатиніну – відповідно на 8,59; 5,09 та 87,3 ммоль/л (Р < 0,001; Р < 0,01), при відсутності сечової кислоти, тоді як у собак контрольної групи залишковий вміст сечової кислоти у сироватці крові реєструвався і на 14-у добу після проведеної антибіотикотерапії. Вміст сироваткового калію після перорального застосування леспенефрілу вірогідно (на 2,9 ммоль/л) знизився порівняно із аналогічним показником до початку лікування (Р < 0,01).

Застосування у собак сьомої дослідної групи плазмозамінника реосорбілакту значно покращило клінічний стан хворих собак – зникли симптоми дегідратації, блювота, з’явився апетит, що свідчить про покращення тканинної регідратації та дезінтоксикаційну дію препарату. Зниження вмісту сироваткового креатиніну, сечовини та сечової кислоти свідчить про нормалізацію функції нирок.

У тварин восьмої дослідної групи після застосування комплексного регідратанту спостерігалося суттєве – на 4,2 Г/л – зниження кількості лейкоцитів (Р < 0,01), що пов’язано із протизапальною дією дексазону, який входить до складу регідратанту. Введення гіпертонічного розчину глюкози та аскорбінової кислоти сприяло покращенню мікроциркуляції, що підтверджувалося зниженням вмісту креатиніну, сечовини та сечової кислоти – відповідно на 51; 7,5 та 150 ммоль/л (Р < 0,001; Р < 0,01). Відзначено також вірогідне зростання кількості глобулінів – на 13,7 г/л порівняно із даним показником до початку лікування.

У тварин дев’ятої дослідної групи вже на сьому добу не спостерігали симптоми хвороби, нормалізувалися більшість гематологічних та біохімічних показників. Зокрема, відзначено суттєве зростання вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів крові (відповідно на 69,4 г/л та 1,77 Т/л (Р < 0,001; Р < 0,01), зниження кількості лейкоцитів (на 5,5 Г/л (Р < 0,001) та підвищення кількості лімфоцитів (Р < 0,01). Спостерігалася нормалізація показників функціональної здатності нирок (креатинін, сечовина, азот сечовини) та печінки (активність АЛТ, АСТ, вміст білірубіну).

Застосування вищевказаних препаратів у комплексі виявилося найбільш ефективним (рис. 4).

Рис.4. Біохімічні показники крові у собак, яким застосовували комплексний курс патогенетичної терапії

Отже, застосування патогенетичної терапії суттєво підвищує ефективність лікування собак, уражених як жовтушною, так і безжовтушною формами лептоспірозу. Успішне комбіноване застосування засобів патогенетичної терапії підтверджує їх синергізм та доцільність поєднання на фоні антибіотикотерапії.

Дієтотерапія при лептоспірозі. Дослідження впливу спеціального корму Royal Canin Hepatic у собак, хворих на лептоспіроз, показало, що його згодовування під час лікування антибіотиками сприяло покращенню загального стану тварин. Собаки поїдали корм охоче, блювоти, проносів чи алергійних реакцій не спостерігалося, тоді як у тварин контрольної групи, яким згодовували звичайні корми, у 14,3 % зустрічалися ускладнення у вигляді блювоти, підвищеної спраги чи діареї.

Клінічний стан собак, хворих на безжовтушну форму лептоспірозу, яким згодовували спеціальний корм Royal Canin Renal, був значно кращим, ніж у тварин контрольної групи. Навіть за умов анорексії тварини поступово починали поїдати корм, спостерігалося затухання виразкових процесів на слизовій оболонці ротової порожнини, а наявність флавонів та знижена кількість фосфатів сприяли покращенню функції нирок.

Отже, застосування спеціальних кормів при лікуванні та реабілітації собак, хворих на лептоспіроз, попереджує появу віддалених ускладнень та оптимізує процес одужання.

Формування поствакцинального імунітету щодо лептоспірозу у собак. Як показали результати постановки РМА із антигенами семи сероварів лептоспір, у пробах сироватки крові собак першої та другої дослідної груп, яким вводили вакцини Nobivac L та Nobivac RL відповідно, максимальний рівень відповідних антитіл після першого введення вакцини – 1 : 156,8 ± 9,3 – спостерігався через три тижні після щеплення і утримувався протягом трьох місяців (табл. 3).

Таблиця 3

Вміст протилептоспірозних антитіл у сироватці крові собак, щеплених Nobivac L

Термін дослідження | Титри у РМА

L.canicola | L.icterohaemorrhagiae

1* | 2** | 3*** | 1* | 2** | 3***

Після вакцинації | 1: 156,8 ± 9,3 | 1: 96,4 ± 6,8 | 1: 24,5 ± 1,5 | 1: 126,2 ± 8,8 | 1: 56,8 ± 3,4 | 1: 10,6 ± 1,8

Після ревакцинації | 1: 266,4 ± 15,8 | 1: 148,4 ± 9,8 | 1: 86,6 ± 6,9 | 1: 236,2 ± 14,7 | 1: 128,4 ± 11,7 | 1: 66,2 ± 3,8

*- через три тижні; **- через шість місяців; ***- через рік

Через шість місяців титри антитіл були низькими – близько 1 : 50 ++, а у 85 % тварин були взагалі відсутні. Після ревакцинації титр антитіл значно зріс – до 1 : 236,2 ± 1,47 – 1 : 266,4 ± 15,8 та утримувався стабільно протягом року.

Серед собак третьої дослідної групи, щеплених полівалентною вакциною Vangard 5L, спостерігалася подібна тенденція, однак титри антитіл були дещо нижчими і через три тижні після першого введення вакцини становили у РМА із антигеном L.canicola – 1 : 122,6 ± 9,7, а із антигеном L.icterohaemorrhagiae – 1 : 214,8 ± 14,7, що було вірогідно нижчим за аналогічні показники у тварин першої і другої дослідних груп (Р < 0,01) (табл. 4).

Таблиця 4

Вміст протилептоспірозних антитіл у сироватці крові собак, щеплених Vangard 5L

Термін дослідження | Титри у РМА

L.canicola | L.icterohaemorrhagiae

1* | 2** | 3*** | 1* | 2** | 3***

Після вакцинації | 1: 122,6 ± 9,7 | 1: 75,2 ± 6,8 | 1: 16,8 ± 1,5 | 1: 115,8 ± 10,2 | 1: 48,7 ± 3,2 | 1: 22,8 ± 1,8

Після ревакцинації | 1: 214,8 ± 14,7 | 1: 107,8 ± 7,4 | 1: 58,2 ± 2,4 | 1: 218,8 ± 15,2 | 1: 118,3 ± 8,8 | 1: 45,4 ± 1,5

*- через три тижні; **- через шість місяців; ***- через рік

Через рік після щеплення титри антитіл значно знизилися і становили вже 1 : 16,8 ± 1,4 та 1 : 22,8 ± 1,8.

Протилептоспірозні антитіла у максимальних титрах після першої вакцинації спостерігалися у пробах сироватки крові собак четвертої групи,