Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

САЩУК Ганна Миколаївна

УДК 621.397.13 + 351.746.1

БЕЗПЕКОВІ ІМПЕРАТИВИ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі телебачення та радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

ЄСИПЕНКО РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ,

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв,

професор кафедри теорії, історії і практики культури.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Головченко Володимир Іванович,

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри країнознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Слісаренко Ігор Юрійович,

Міжнародна академія управління персоналом

віце-президент по зв’язках з громадськістю.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Захист відбудеться “05” квітня 2005 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119 м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033

м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “4” березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук Гриценко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається масштабним впровадженням інформаційних технологій в усі сфери людської діяльності в умовах настання ери інформації, інтеграції та глобалізації, що супроводжується намаганням певних суспільних кіл використати інновації у дестабілізаційних цілях і, таким чином, відповідно позначається на формуванні рівнів національної, регіональної та міжнародної безпеки. Власне поняття „інформаційна безпека” набуває дедалі вагомішого значення у процесі нинішніх динамічних трансформаційних процесів. У сфері журналістики воно застосовне для всіх засобів масової інформації – періодичних видань, радіомовлення, телебачення та Інтернет-ЗМІ, при цьому кожен з них потребує автономного наукового дослідження. Вітчизняна журналістика багато в чому відрізняється від світової, що пояснюється, зокрема, відмінностями журналістикознавчих шкіл, національним менталітетом, історичними та політичними особливостями функціонування української журналістики як соціального інституту, станом розвитку кожного із засобів масової інформації.

Тема актуалізована імперативами становлення української державності, передусім, - вирішення доленосних проблем вибору вектору розвитку, національної ідентичності, формування громадянського суспільства на засадах демократії та ринкової економіки.

Роздержавлення системи журналістики, зниження життєвого рівня населення, орієнтація на розважальність публікацій та ефірних передач, засилля непрофесійних журналістських матеріалів на замовлення призвели до того, що в нашому суспільстві переважна більшість засобів масової інформації втратили якість масовості разом з людською довірою. Як наслідок, преса розгубила традиційні мільйонні тиражі (нинішні наклади в 30-50 тисяч вважаються цілком пристойними). Такий стан спричинив зниження частки державного інформаційного сервісу в особі національного інформаційного агентства Укрінформ. В ринкових умовах державне радіомовлення не знайшло оптимального формату, який би поєднував у собі високий змістовний рівень передач і належний музичний супровід. Відсутність конкурентоспроможного інформаційного продукту обумовило заповнення вітчизняного інформаційного простору зарубіжною інформпродукцією. Дво-тривідсоткове охоплення України мережею Інтернет та новітніми Інтернет-ЗМІ не дає, звичайно, підстав говорити про можливість масового впливу на формування громадської думки цього потужного засобу інформування. Телебачення найдоступніше більшості родин з минулих років, отже, залишається найефективнішим засобом журналістики. Однак стан його ускладнений низкою загальних для суспільства і специфічних для національного ТБ проблем, що, як ніколи, актуалізує потребу теоретичного обґрунтування особливостей його адаптування до нинішніх реалій українського державотворення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обрана проблема дослідження безпосередньо пов’язана з науково-дослідними планами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№ 01БФ045-10 “Система масової комунікації та світовий інформаційний простір”), а також з галузевими планами міністерства інформації, телебачення і радіомовлення, урядовою програмою підтримки державних засобів масової інформації.

Мета дослідження – вивчити стан, встановити особливості формування і функціонування телевізійного простору України, визначити можливості забезпечення в ньому належної інформаційної безпеки.

Поставлена мета обумовила виконання наступних завдань:

1) дослідити ступені загроз інформаційній безпеці України;

2) з’ясувати сутність понять “інформаційна безпека”, “національна безпека”, “телевізійний простір”, “безпекові імперативи”;

3) встановити роль і значення законодавчої бази у регулюванні інформаційної безпеки;

4) дослідити механізм забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору на рівні держави, суспільства, окремого індивіда;

5) встановити детермінанти системи інформаційної безпеки телевізійного простору України;

Об’єкт дослідження – державні, муніципальні (комунальні) та приватні телеканали як всеукраїнського, так і місцевого (приміром, столичного) покриття: Перший національний (УТ-1), УТ-2, Інтер, ICTV, “Новий” канал, СТБ, ЮТАР, ТРК “Київ”, “Гравіс”, “Тоніс” та ін.

Предмет дослідження – процеси забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України.

Хронологічні межі дослідження визначаються періодом 1991 – 2003 років, тобто часом формування та функціонування як українського телевізійного простору зокрема, так і національного інформаційного простору загалом.

Методи і методологія дослідження. Відповідно до визначених аспектів дослідження, у роботі застосовано методи політологічного аналізу, що уможливило вивчення об’єкту в контексті його взаємообумовлених зв’язків з іншими елементами як інформаційного, так і політичного середовища. Зокрема, в дисертації використані загальні методи наукових досліджень: соціологічний, системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційний. Також використовувалися методи контент-аналізу, спостереження та інтерв’ю.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що у вітчизняному журналістикознавстві на системному рівні узагальнено і вивчено процеси забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України. У синтезованому форматі висвітлено питання формування і функціонування національного інформаційного простору, телевізійного простору України та компоненти інформаційної безпеки держави, визначено перспективи забезпечення належного рівня інформаційної безпеки. Новизна, зокрема, відбита в таких положеннях:

вперше в українській політичній науці зроблено спробу дослідити проблему безпеки інформаційного простору в цілісному системному вимірі; в контексті національних інтересів;

формування інформаційного простору безпосередньо узалежнене від політичного курсу владного режиму;

засилля зарубіжних інформаційних продуктів становить серйозну загрозу національній безпеці України;

інформаційна безпека нашої держави залежить від подолання синдрому ”інтернаціоналізації” вітчизняного інформаційного простору;

реалії державотворення обумовлюють потребу парадигмального переосмислення основ державної інформаційної політики;

безпекові імперативи телевізійного простору передбачають формування його в національному форматі.

Ступінь наукової розробки проблеми. Тема охоплює значний науковий доробок в основному вітчизняних дослідників (А. Москаленко, А. Чічановський, Е. Макаренко, В. Іванов, В. Шкляр, Г. Вартанов, В. Гоян, В. Здоровега, О. Мелещенко, В. Карпенко, М. Ожеван, О. Литвиненко, С. Даниленко, О. Зернецька, А. Гуцал, П. Циганко, О. Флюр, Я. Запорожець) (у сфері національної та інформаційної безпеки) та зарубіжних учених (Р. Борецький, Г. Кузнєцов, А. Ватанов, В. Єгоров, В. Саруханов, О. Медведєва, Е. Денніс, Дж. Мерілл, П. Монро, Р. Рід, Е. Міцкевич, Ч. Файрстоун, А. Тоффлер) (у сфері телебачення). Однак загалом їхні наукові розвідки присвячені не стільки проблемам інформаційної безпеки держави, журналістики, а тим більше телебачення, скільки численним аспектам розвитку інформаційного суспільства. Дана робота є першою спробою на дисертаційному рівні дослідити вузлові безпекові аспекти інформаційного простору України.

Практичне значення отриманих результатів полягає, передусім, в тім, що зроблені узагальнення, висновки та рекомендації можуть прислужитися досягненню такого рівня інформаційної безпеки телевізійного простору України, за якого комфортно почували б себе і окрема особистість, і держава, і суспільство загалом. З’ясування особливостей дії механізму забезпечення інформаційної безпеки може стати в нагоді для керівних кадрів у сфері ЗМІ, провідних телеканалів, телевізійних журналістів, загалом у справі вдосконалення системи телепростору, а також для викладачів курсу “Телевізійна журналістика” у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача визначається новаторською постановкою проблеми дослідження безпекових імператив телевізійного простору України; концептуальним підходом, який полягає у використанні синергетичної парадигми для розкриття теми як соціоприродного явища в його взаємозв’язку з низкою супутніх чинників інформаційного середовища; розробкою вузлових аспектів проблеми як органічних складових, що дало можливість розглядати її в цілісному форматі, зокрема, простежити еволюцію формування інформаційного національного простору та обґрунтувати потребу переосмислення основ державної інформаційної політики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження оприлюднено на міжнародній науково-практичній конференції на факультеті журналістики Санкт-Петербурзького університету 24 – 25 квітня 2002 року “О реформировании системы обеспечения информационной безопасности Украины”; на ІV міжнародній науково-практичній конференції, “До проблеми інформаційної проблеми особистості”, що проходила в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського „ХАІ” 24-26 квітня 2003 року; на всеукраїнській науково-практичній конференції у Львівському національному університеті імені Івана Франка 23-24 вересня 2004 року „Суспільний механізм забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України”; на засіданні кафедри телебачення та радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26 серпня 2004 року;

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 191 сторінок, в тому числі основна частина – 156 сторінок, список використаних джерел (455 найменувань українською і російською мовами) – 35 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано наукову і політичну актуальність теми, методи і завдання дослідження, визначено об’єкт і предмет, авторське бачення проблеми, хронологічні межі дисертації, її наукову новизну, практичне значення, особистий внесок здобувача, зв’язок роботи з науковими планами.

В першому розділі „Концептуальний вимір проблеми інформаційної безпеки” узагальнено і розширено існуючі підходи до тлумачення інформаційного простору, який формується на теренах України, показано, що єдиний підхід не вироблений досі, а власне журналістика зазвичай сприймається поза зв’язком із системою інформаційного забезпечення демократії. Інформаційний простір країни авторка сприймає як центральну систему (з її параметральними характеристиками, адаптивними можливостями, міжсистемними зв’язками та узалежненостями і т.д.), підсистемою якої є власне журналістика, яка, у свою чергу, містить також підсистему – телевізійний простір. Так само паралельно розглядаються системи інформаційної безпеки держави, інформаційної безпеки суспільства, інформаційної безпеки особистості.

Розвиток держави як відкритої соціальної системи неможливий без забезпечення її безпеки в усіх сферах, що відносяться до державної компетенції. Через те важливою особливістю соціальної форми розвитку є якнайтісніший зв’язок та взаємозалежність між розвитком і безпекою як двома сторонами загального процесу функціонування соціальної системи. Нерозривність відносин функції розвитку та безпеки пояснюється, передусім, принциповою єдністю всіх процесів людської діяльності, поділ котрих на окремі сфери, галузі, напрямки є досить умовний. Через це безпека не може бути як відокремлений об’єкт вивчення – вона може бути своєрідним специфічним аспектом вивчення різних сторін стану та розвитку відкритої соціальної системи, якою є держава.

Порівняно з розвитком безпека вторинна, однак це зовсім не применшує її ролі та значення в об’єктивній дійсності. Вагомість функцій безпеки пояснюється тим, що вона активно впливає на формування напрямків і можливі рівні розвитку в тій чи іншій сфері життєдіяльності. Чимало завдань, що їх розв’язує кожна держава у сфері суспільного розвитку та забезпечення належного рівня безпеки, часто близькі та схожі. Крім того, оскільки безпека забезпечується всією сукупною міццю держави, природно, що чим розвинутіша країна загалом, тим більше в неї можливостей для забезпечення своєї безпеки. Тим часом за своєю суттю та змістом завдання розвитку і забезпечення безпеки зазвичай мають прямо протилежну спрямованість. Розвиток органічно потребує постійного розширення, оновлення, інновацій в різних сферах життя. Безпека ж вимагає стабілізації існуючого становища, обмеження новацій, особливо ризикованих, (що було, напр., продемонстровано у відомий брежнєвський період застою). Звичайно, абсолютної безпеки, якщо розглядати її як стан відсутності загроз і небезпек, бути не може, оскільки цілком ізолювати державу, суспільство та індивідів від негативного впливу загрозливих чинників та забезпечити їхнє безконфліктне співіснування просто не реально. Однак підвищити ступінь їхньої безпеки до рівня, що гарантує ненасильницький їхній розвиток та виключає можливість заподіяння серйозної шкоди, цілком можливо.

Більшість науковців тлумачить термін „безпека” як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості, передусім, від зовнішніх і внутрішніх загроз. Що таке „життєво важливі інтереси”? Це сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку держави, суспільства, індивіда. Таке сприйняття поняття “безпека” практично збігається з терміном “національна безпека” (або “державна безпека”). Взагалі безпека в тріаді „держава-суспільство-особистість” – не якесь модне запозичення з арсеналу сучасної політології воно широко вживалося ще в ХІХ столітті, хоч сьогодні набуло значно ширшого тлумачення. Дійсно, національна безпека - це досить складна багаторівнева функціональна система, в якій безперервно відбуваються процеси взаємодії та протиборства життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості із загрозами цим інтересам – як внутрішніми, так і зовнішніми. Як цільова функція цієї системи виступає міра захищеності цих інтересів від загроз.

Щодо поняття “інформаційна безпека”, то воно має двоїстий вимір: з одного боку, це одна зі складових національної безпеки (нарівні з політичною, економічною, військовою та іншими), з іншого – невід’ємний компонент згаданих вище складових. Зважаючи на міждисциплінарне використання терміну “інформаційна безпека”, в науковому середовищі існує чимало його визначень. Так, лише в нормативних документах і в науковій літературі їх налічується кілька десятків.

Ми зробили спробу інтегрувати існуючі визначення в єдине, маючи на увазі, звичайно, інтереси досліджуваної сфери. Отже, інформаційна безпека – це такий стан захищеності життєво важливих інтересів, а, отже, й інформаційної озброєності держави, суспільства, особистості, за якого ніякі інформаційні впливи на них неспроможні викликати деструктивні думки і дії, що призводять до негативних відхилень на шляху стійкого прогресивного розвитку названих суб’єктів.

Щодо особистості, то це основний предмет інтересу в телевізійній ері комунікації. При цьому найбільшу зацікавленість викликає особистість, вільна в комунікації, здатна до творчості, впевнена у своїх можливостях. Можна припустити, що це зумовлено внутрішньою базовою потребою в якомусь еталоні у процесі розвитку людини, в якійсь моделі образу бажаного майбутнього. За словами Л.Виготського, “особистість стає для себе тим, чим вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших”. Завдяки своїм технічним можливостям телебачення може візуалізувати цей еталон.

Інформаційна безпека суспільства визначаться таким станом суспільства, за якого наявні сприятливі можливості для задоволення духовних і матеріальних потреб людини, забезпечення необхідного мінімуму стабільності, соціального імунітету, готовності і здатності протистояти деструктивним впливам та загрозам.

В другому розділі „Імперативи інформаційної безпеки телевізійного простору” досліджується стан забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України, обґрунтовуються імперативи державної політики в цій надзвичайно важливій галузі, визначаються системи національних цінностей, життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, ступені зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, а також ефективні заходи забезпечення від них.

Особливістю реалій України є несформованість, нестабільність і недостатня визначеність системи цінностей та інтересів суспільства, наявність суперечностей між інтересами різних соціальних спільнот і професійних груп, що спричинює нестабільність стану.

Внаслідок несформованості консенсусу в суспільстві щодо національних цілей, інтересів і цінностей бракує належної конструктивності у забезпеченні національної та інформаційної безпеки країни як "стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз". Життєво важливі інтереси як елемент національних інтересів по-різному сприймаються не лише в різних соціальних та етнічних групах, а й у різних регіонах України.

Враховуючи подвійну природу інформаційного чинника, що присутній у кожній з інших складових національної безпеки (передусім, політичній, соціальній, економічній, екологічній, військовій), важко переоцінити його роль у процесах розвитку. Цільовий вплив на інформаційні ресурси держави в тій чи іншій формі є одним з джерел загроз національним інтересам, що найактивніше може здійснюватись у формі "інформаційної блокади", "інформаційної інтервенції" і навіть "інформаційної війни".

Механізм забезпечення інформаційної безпеки країни повинен ґрунтуватися на реалізації всіх державних і громадських інститутів у парадигмальних вимірах демократичних ціннісних орієнтувань; на чіткому визначенні принципів і напрямків всеукраїнської і регіональної політики у сфері інформаційної безпеки та коригування взаємодії органів державної влади щодо її забезпечення; на вдосконаленні системи нормативно-правових актів, що регулюють відносини власності у сфері інформаційних ресурсів; формуванні правового забезпечення реалізації державних гарантій права на інформацію, вільне отримання, передачу та виробництва її; інформаційної недоторканності приватного життя, таємниці листування, інтелектуальної власності і т.д.

За 12 років незалежності України проведено вже п'ять парламентських слухань про свободу слова в нашій країні, які включали й питання інформаційної безпеки телевізійного простору однак про позитивні зрушення говорити зарано. Мабуть, через те, що ситуація в телеінформаційному просторі України є відображенням того, що відбувається в суспільстві загалом в період переходу від керованої до саморегулюючої системи, коли сталося привласнення телепростору приватними особами. Це призвело до експансії іноземного капіталу в нашому телерадіоефірі, отже, до дистанціювання його від захисту національних інтересів громадян і держави. Українське суспільство економічно нерозвинуте настільки, щоб могла повноцінно розвиватися телеіндустрія. В Україні є кілька великих монополістів, чимало компаній, які займаються відеопіратством, і лише кілька телекомпаній, які намагаються чесно вижити. Потрібна, отже, виважена стратегія захисту національних інтересів у сфері інформації, базована на використанні ефективної тактики, спрямованої на усунення та запобігання впливам загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси, локалізацію, деескалацію та розв’язання інформаційних конфліктів і т. ін.

Проблема формування системи інформаційної безпеки в країнах перехідного періоду органічно пов’язана з існуючим станом суспільної безпеки, що передбачає підвищену відповідальність кожного громадянина за себе, за суспільство, за державу. Створення такої системи є умовою і гарантією внутрішньої безпеки українського суспільства. Суспільна система безпеки створюється і здійснюється членами суспільства, їхніми об’єднаннями в різних сферах безпеки, у найширших масштабах – від країни до окремої людини. Вона функціонує незалежно від державних структур, взаємодіє з ними на умовах партнерства та рівноправ’я. Справжня демократія неможлива без вільних ЗМІ. Будь-яка влада, в тому числі й інформаційна, в демократичному суспільстві має бути легітимною.

Потрібен концептуально новий підхід до формування вітчизняного інформаційного простору, що має бути орієнтований на забезпечення доленосних проблем державотворення. Моделлю могли б, на нашу думку, слугувати програми (відтак – і канали) станового диференційованого телебачення, котре стало б справді націєконсолідуючою і формуючою силою у створенні сучасного самодостатнього, демократичного суспільства.

Третій розділ „Безпекові виміри телепростору України” присвячений дослідженню стану і ступеня впливу на інформативну безпеку низки суспільно-політичних чинників і, зокрема, правових. Труднощі формування українського інформаційного простору ускладнюються тим, що, паралельно з процесом становлення вітчизняних мас-медіа як „четвертої влади”, відбувалася активна інформаційна експансія з боку Росії. Це особливо стосується телебачення і радіо (особливо колишніх союзних 1-го і 3-го каналів), а також колишніх союзних центральних видань. А. З. Москаленко підкреслював, що це: “Одне з помітних явищ національного відродження – виникнення затяжної російсько-української війни газет, радіо, телебачення. Хоча вона й словесно-паперово-ефірна, але шкода від неї велика... Адже мова йде про національний престиж народу, який століттями пригнічували; мова йде про національне відродження...”

Про захист національного інформаційного простору йшлося, зокрема, на Всеукраїнському форумі “Інформаційний простір і безпека України” (червень 1995р.), де наголошувалося, що локальні інформаційні проблеми становлять контекст власне державної безпеки. Адже річ не в тім, що український інформаційний простір Росія використовує у своїх інтересах (для поширення неоімперіалістичних ідей, промосковської ідеологічної обробки громадян України), річ в тім, що відкрита інформаційна агресія проти України криє для неї велику небезпеку втрати незалежності.

Вжиті заходи – Закон України „Про національну Раду з питань телебачення та радіомовлення”, указ про створення Національного агентства з питань інформатизації, міністерства України у справах преси та інформації (яке пізніше було реорганізоване в Державний комітет інформаційної політики України, а потім – в Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення) – себе виправдали, однак лише частково, оскільки виявилися запізнілими.

На формування інформаційної безпеки України впливають, зокрема, два комітети ВР – з питань свободи слова та інформації; з питань будівництва, транспорту і зв’язку, а також інформаційне управління як структурний підрозділ апарату ВР. Проблемами інформаційної безпеки займаються Державний комітет зв’язку та інформатизації України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення; зрештою, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів в інформаційній сфері, а суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері інформаційних відносин.

Аналіз стану забезпечення інформаційної безпеки, тим часом, показує наявність серйозних проблем, що спричинюють порушення конституційних прав громадян, тобто, що діюча в Україні система забезпечення інформаційної безпеки є малоефективною через відсутність, зокрема, дійових механізмів контролю за використанням ЗМІ в загальнонародних інтересах. Пріоритети державної політики визначаються не деклараціями, а їх реальним ресурсним забезпеченням: фінансовим, організаційним, кадровим та ін. Прикладом декларативного проголошення пріоритетів може слугувати Національна програма інформатизації України, розроблена урядом і схвалена окремим законом.

На середину 1990-х років інформаційний простір і телепростір держави загалом був сформований: завершилися процеси визначення пріоритетності в українському інформпросторі, державна телерадіокомпанія трансформувалась в нові структури (радіо і ТБ) і т. ін. Тим часом, телевізійний простір України надмірно заполітизований на користь правлячого режиму, поділений між вітчизняними та зарубіжними (передусім, російськими) олігархами, слабо презентований сучасними національними програмами. Існуюча загалом розгалужена і неузгоджена правова система забезпечення інформаційної безпеки не відповідає актуальним проблемам розвитку національного телевізійного простору, зокрема, вирішенню проблеми чужоземної інформаційної експансії та створення умов для формування національних конкурентноспроможних програм телебачення та радіоефіру. Відтак постає потреба переосмислення самої парадигми становлення інформаційно самодостатнього простору України.

ВИСНОВКИ

Найбільші загрози безпеці України криються як у зовнішній, так і у внутрішній сферах та визначаються геополітичним розташуванням, засиллям зарубіжних інформаційних продуктів, соціально-політичним і економічним становищем, станом розвитку міжнаціональних відносин та економічними чинниками.

Наявні концептуальні розбіжності в підходах до проблеми захищеності інформаційного середовища унеможливлюють її цілісне, об’єктивне дослідження. Цим обумовлене переосмислення ключових понять „інформаційна безпека”, „національна безпека”, „телевізійний простір”, “безпекові імперативи”. В нашому визначенні інформаційна безпека являє собою стан захищеності інформаційного середовища, що відповідає інтересам держави, за якого забезпечується формування цих інтересів, використання та можливості розвитку, незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. Національна безпека – це багаторівнева функціональна система, в якій відбуваються процеси взаємодії та протиборства життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості і створені можливості убезпечення від внутрішніх і зовнішніх загроз цим інтересам. Телевізійний простір – складова інформаційного простору, комплекс технічних каналів передачі та прийому телесигналів на широкий діапазон візуальних, акустичних і текстових ресурсів. Безпекові імперативи – мотиви, потреби, завдання, механізми захисту телепростору відповідно до стратегій вітчизняного державотворення.

Особливості державної політики інформаційної безпеки полягають у відсутності належної законодавчої бази, наявності значної кількості структур, котрі неспроможні забезпечити інформаційну безпеку на рівні, що відповідає національним інтересам держави.

Інтереси особистості в інформаційній сфері полягають в реалізації конституційних прав на доступ до інформації. На використання її в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, а також у захисті інформації, яка забезпечує особисту безпеку. Інформаційна безпека особистості може характеризуватися як стан захищеності особистості, різноманітних соціальних груп та об’єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі та бажання модифікувати її поведінку і обмежувати свободу вибору. Першорядної ваги у формуванні нового інформаційного суспільного суспільства набуває проблеми забезпечення інформаційної безпеки особистості. Ефективним механізмом забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору країни могла б слугувати модель створення правових засад, організаційної структури, вироблення стратегії і відповідної тактики щодо визначення національних інтересів та їх пріоритетів в інформаційній сфері; виявлення, усунення та запобігання впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси в інформаційній сфері.

Створення сучасної конкурентноспроможної системи захисту телевізійного простору України можливе за умови запровадження комплексної програми піднесення загального професійного рівня тележурналістики, чіткого орієнтування на виконання стратегічних завдань становлення української державності. Система державної безпеки детермінована потребам суспільства та нинішніми умовами його життєдіяльності. Існуючі безпекові імперативи вітчизняного телевізійного простору не відповідають вимогам реалій: неадекватні обраному стратегічному курсові державотворення. Парадигмальне переосмислення основ державної інформаційної політики обумовлює необхідність комплексного вирішення проблем інформаційної безпеки у форматі “особистість – суспільство – держава”. Безпосередню загрозу українському інформаційному простору становлять мовний та інтернетівський чинники. Перший спричинений історичною традицією домінування в Україні російської мови, що загалом позначилося на формуванні особливостей національного менталітету. Другий полягає в тім, що веб-сайти вітчизняних телеканалів нині програють у популярності зарубіжним Інтернет-виданням і мережним агентствам, що спричинює проблеми безпеки і в Інтернет-середовищі. Створення конкурентоспроможного вітчизняного інформаційного продукту може стати основою формування самодостатнього національного інформаційного простору. Це має бути пріоритетом внутрішньої політики держави. Безпекові імперативи телевізійного простору України – визначальної складової інформаційного середовища – обумовлюють необхідність формування його в національному форматі.

Результати науковОГО дослідженЯ відображенІ у таких публікаціях:

Сащук Г.М. Шляхи забезпечення інформаційної безпеки України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наукових праць. Вип. 50. Частина І. – К., 2004. - С.92-93.

Сащук Г.М. “Виклики” інформаційної безпеки // Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. – Вип. 25. – К., 2003. - С.68-79.

Сащук Г.М. Психологічна компонента інформаційної безпеки особистості //Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. – Вип.26. – К.,2003. - С. 182-197.

Сащук Г.М. О реформировании системы обеспечения информационной безопасности Украины. Доп. та повідомл. Міжвузівської наук.-практ.конф: СПб., 24-25 квітня 2002р./ С.-Петерб. ун-т; За ред. В.І. Конькова. - СПб. - С.295-296.

Сащук Г.М. До проблеми інформаційної проблеми особистості. Доп. та повідомл. Міжнародної наук.-практ.конф., Харків, 24-26 квітня, 2003р./ Нац. аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”. За ред. Я.С. Карпова. – Харків, 2003. – С.266-268.

Сащук Г.М. Суспільний механізм забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України. Доп. та повідомл. Всеукраїнської наук.-практ. конф., Львів, 23-24 вересня 2004р./ Львівський НУ ім. І. Франка. За ред. С.Костя. – Львів, 2004. – С. 446-450.

АНОТАЦІЯ

САЩУК Г.М. Безпекові імперативи телевізійного простору України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена системному, міждисциплінарному політологічному дослідженню проблеми інформаційної безпеки українського телевізійного простору, актуалізованої нинішнім станом вітчизняного державотворення. За допомогою застосування структурно-функціонального і компаративістського методів аналізу зроблено спробу дослідити тему в контексті її взаємообумовлених зв’язків з іншими елементами як інформаційного, так і політичного простору. Новою у вітчизняному журналістикознавстві є запропонована і використана в роботі парадигма дослідження процесу забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України у синтезованому форматі. Зокрема, висвітлено питання формування та функціонування національного інформаційного простору, телевізійного простору України та компоненти інформаційної безпеки; визначено перспективи забезпечення належного рівня інформаційної безпеки.

Показано, що умовою формування сучасної конкурентноздатної системи захисту телепростору України є запровадження комплексної програми піднесення загального професійного рівня тележурналістики, чіткого її орієнтування на виконання стратегічних завдань становлення української державності. Існуючі безпекові імперативи вітчизняного телепростору не відповідають вимогам реалій: неадекватні обраному стратегічному курсові державотворення.

Ключові слова: безпекові імперативи, інформаційний простір, телевізійний простір, інформаційна безпека, національний інтерес, інформаційний продукт, національна безпека, державна політика, інформаційна політика, Україна.

АННОТАЦИЯ

САЩУК Г.М. Императивы безопасности телевизионного пространства Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 – политическая культура и идеология. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена системному, междисциплинарному политологическому исследованию проблемы информационной безопасности украинского телевизионного пространства, актуализованной нынешним состоянием отечественного государственного становления. С помощью применения структурно-функционального и компаративистского методов анализа сделана попытка исследовать тему в контексте ее взаимообусловленных связей с другими элементами как информационного, так и политического пространства. Новой в отечественной журналистике является предложенная и использованная в работе парадигма исследования процесса обеспечения информационной безопасности телевизионного пространства Украины в синтезированном формате. В частности, освещен вопрос формирования и функционирования национального информационного пространства, телевизионного пространства Украины и компонентов информационной безопасности; определены перспективы обеспечения надлежащего уровня информационной безопасности.

Возрастающая роль информационной безопасности обусловлена переходным периодом развития общества, степенью зависимости от реального влияния на этот процесс суммы внутренних и внешних информационных угроз. Интересы личности в информационной сфере связаны с реализацией конституционных прав в вопросе доступа к информации, ее использования для духовного и интеллектуального развития. Информационную безопасность личности можно характеризировать как состояние защищенности личности, определяющие модификацию ее поведения, возможности свободного выбора.

Конкретные формы влияния информационной среды на духовную сферу общества реализуются как информационный фактор воздействия на социальные субъекты различных уровней общности, системно-структурную и функциональную организацию общества, степень его политической культуры.

Показано, что условием формирования современной конкурентоспособной системы защиты телепространства Украины является внедрение комплексной программы подъема общего профессионального уровня тележурналистики, четкой ее ориентации на выполнение стратегических задач становления украинской государственности. Существующие императивы безопасности отечественного пространства не соответствуют требованиям реальности: неадекватны избранному стратегическому курсу строительства государства.

Ключевые слова: императивы безопасности, информационное пространство, телевизионное пространство, информационная безопасность, национальный интерес, информационный продукт, национальная безопасность, государственная политика, информационная политика, Украина.

ANNOTATION

А. SASCHUK Security imperatives of Ukraine’s television space. - MANUSCRIPT.

Thesis for a candidate’s degree in political sciences, specialty 23.00.03 - political culture and ideology. Institute of journalism at Taras Shevchenko Kyiv National University. Kyiv, 2005.

The thesis deals with a systematic, interdisciplinary, political research into the problem of Ukraine’s information space’s security, which has been updated taking into consideration the current situation of state building in the country. An attempt has been made to look into the problem in the context of interconnected relations with other elements of both the information and political spaces by using the structural and functional comparative method of analysis. A paradigm of investigating the process of ensuring Ukraine’s television space’s information security in a synthesized format put forward in the work has been used for the first time in the history of journalistic studies in Ukraine. In particular, the formation and functioning of the national information space, Ukraine’s television space and components of information security have been covered; prospects for ensuring a proper level of information security have been defined.

It has been demonstrated that the implementation of a complex program to raise the general professional level of journalism, clear orientation towards the fulfillment of strategic tasks for the development of Ukrainian statehood are a prerequisite for the formation of a modern competitive system of safeguarding Ukraine’s TV space. The security imperatives already existing in Ukraine’s TV space do not meet the requirements of the reality: they are not adequate to the chosen strategic course of state building.

Key words: security imperatives, information space, television space, information security, national interest, information product, national security, state policy, information policy, Ukraine.