ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

УДК 378. 034

Сова Маргарита ОлександрівнА

ІНТЕГРАЦІЯ ХУДОЖНЬО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ

У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова.

Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор

Рудницька Оксана Петрівна,

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Кузь Володимир Григорович,

Уманський державний педагогічний університет імені П.Тичини, професор кафедри дошкільної педагогіки;

доктор філософських наук, професор,

академік АПН України

Зязюн Іван Андрійович,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, директор;

доктор психологічних наук, професор,

Семиченко Валентина Анатоліївна,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, проректор з наукової роботи.

Провідна установа Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, кафедра загальної педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться „_17__” _листопада_ 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ - 30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, Київ - 30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий „ _12__” __жовтня____ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Г.Ярошенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИCТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В епоху глобальної цивілізації пріоритетним напрямом реформування вищої школи є її інтеграція у світовий освітній простір, яка виступає джерелом розвитку у молоді цілісного світосприймання, методологічною основою розкриття єдності явищ об’єктивної дійсності, що передбачає створення в людині образу світу культури, становлення вчителя як суб’єкта пізнання, здатного творчо діяти в різних епістемологічних системах.

Процес розвитку нових пізнавальних відносин супроводжується вирішенням комплексних проблем, багатоаспектним вивченням складних об’єктів, збільшенням інформаційного обсягу, узагальненості та системності знань. Тому актуальності набуває осмислення процесів прирощування знань та руху їх до єдності завдяки використанню такого ресурсу, як інтеграція, покликаної впорядкувати загальні і спеціальні знання в цілісну систему, конституйовану різноманітними відношеннями та взаємозв’язками.

Стає очевидною взаємозалежність всіх сфер пізнання від міждисциплінарної інтеграції, що виражається у багатоаспектному переплетінні проблем, предметів і методів пізнавальної діяльності та реалізується у таких проявах, як: формування нових дисциплін, теорій, концепцій інтегрованого характеру; поява універсальних епістемічних феноменів; асиміляція базовою дисципліною інструментарію іншої (що бере участь в інтеграції); синтез взаємодіючих знань; виникнення нової інтегрованої галузі знання, котра екстраполюється за межі певної предметної сфери завдяки виробленню загальних методів пізнання.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки інтенсифікувався пошук методологічних засад інтеграції знань, що відображено у різних парадигмальних позиціях вчених - глобально-історичній (Ю.Солодовніков); гуманістично-феноменологічній (І. Гринчук, І.Зязюн, І. Могілевська А. Шинкаренко); ноосферно-екологічній (Г.Тарасов, Б.Юсов); культуротворчій (А.Валицька, Г.Падалка, Л.Рапацька О.Щолокова), проективно-естетичній (А.Тхангасоєв).

Розробка теоретичних основ і організаційно-методичних аспектів розвитку інтеграції знань в умовах професійної підготовки фахівців подається у дослідженнях А.Бєляєвої, В.Беспалько, С.Гончаренка, Ю.Жидецького, Я.Кміта, С.Клєпко, Е.Коваленко, О.Шевнюк.

Смисловому і змістово-структурному оновленню художньо-культурологічного знання на засадах інтеграції присвячені праці А.Мелик-Пашаєва, Г.Падалки, Л.Предтеченської, О.Рудницької, Г.Шевченко, О.Щолокової, що дозволяє визначити стратегічні, ціннісно-ейдетичні та логіко-конструктивні тенденції розвитку досліджуваного феномена.

Розгляд інтеграції знань як процесу створення художньої картини світу здійснюється у вченнях Б.Мейлаха, в яких виявлено шляхи формування інтегративних уявлень про художній простір, роботах Л.Рапацької - при діахронічному і синхронічному аналізі художніх епох, публікаціях Ю.Солодовнікова, котрі розкривають аксіологічні позиції щодо створення моделі образу світу на основі духовних засад буття.

Створені нові програми з художньої культури, технологій поліхудожнього розвитку молоді, концепцій мистецької освіти на засадах інтеграції подаються у працях Л.Кондрацької, Л.Масол, Н.Миропольської, Т.Рейзенкінд, Л.Тишевської, В.Шейко, І.Шишляннікової.

Проте залишаються не розкритими наукові основи, які задають єдність і сутнісний смисл художньо-культурологічній епістемології, виступають підставою для об’єднання цих знань у цілісну інтегративну систему. До цього часу не розроблено концепцію інтеграції художньо-культурологічних знань (ІХКЗ), не з’ясовано методологічні підходи до її здійснення у системі професійної підготовки вчителів, не створено методик і умов, які забезпечують ефективність процесу, що досліджується.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вдосконалення професійної підготовки вчителів гуманітарного профілю у зв’язку з динамічним розвитком художньо-культурологічних знань і функціонуванням інтеграції в культурі й мистецтві, відсутністю розробок з теоретичних і методичних основ ІХКЗ у системі професійної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін, можливістю вдосконалення їх фахової підготовки завдяки впровадженню моделей і технологій ІХКЗ, зорієнтованих на цілісне опанування художнім універсумом культури, перетворення мистецької дійсності в умовах педагогічної освіти.

Визначені чинники дають підставу для висновку про актуальність і перспективність дослідження з теми: „Інтеграція художньо-культурологічних знань у системі професійної підготовки вчителя гуманітарних дисциплін”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є плановою в структурі науково-дослідної роботи кафедри художньої культури та фортепіанного виконавства НПУ імені М.П.Драгоманова.

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол № 6 від 28 грудня 2000 р.) та погоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 26жовтня 2004 р.).

Об’єкт дослідження - професійна підготовка вчителя гуманітарних дисциплін.

Предмет дослідження - теоретичні і методичні засади інтеграції художньо-культурологічних знань у системі професійної підготовки вчителя гуманітарних дисциплін.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці моделі та організаційно-педагогічної системи інтеграції художньо-культурологічних знань у процесі підготовки вчителя гуманітарного профілю.

Концепція дослідження ґрунтується на законах цілісності, всезагального взаємозв’язку явищ світу, а також застосуванні полілогу методологічних підходів (філософського, культурно-історичного, антропологічного, структурального, функціонального, феноменологічного, герменевтичного, семіотичного, психоаналітичного, діяльнісного) до вивчення феномена, що досліджується. Методологічний плюралізм дозволяє розглянути культури світу в декількох площинах, віднайти загальні основи та специфіку їх розвитку, створити модель поліхудожнього універсуму культури і, відтак, виступає підгрунтям концептуального дослідження ІХКЗ.

Сутність феномена ІХКЗ розглядається як історичний етап руху знань до єдності, що виступає, з одного боку - логічним підсумком вивчення інтеграційних процесів у мистецтві минулого, з другого - каталізатором нових тенденцій розвитку інтеграції знань, звернутих у майбутнє; специфічна форма прояву єдності ХКЗ, що утворює цілісну систему, внутрішньо обумовлену складністю об’єкта пізнання (мистецтва), закономірними зв’язками і відношеннями між його генетично спорідненими елементами та їх взаємопроникненням.

Будучи головним чинником у розробці комплексних проектів, ІХКЗ виступає підмурком, на якому розвивається культурний простір освіти. Опанування ним дозволяє набути якісно нового рівня у взаємовідношеннях „людина - людина”, „людина - природа”, „людина - техніка”, „людина - мистецтво”, „людина - суспільство” і „людина - Всесвіт”, що виражаються в інтеграції знань, об’єднаних міжцикловими зв’язками. На цих засадах формується інтегративне мислення, особливості якого вбачаються у пошуку інтегративності - віднайденні основ єдності знання у цілісному відображенні об’єкта вивчення: єдності предмета, метода, чуттєвого досвіду суб’єкта пізнання, інтелектуальних, емоційних і комунікативних дій; виявленні загальних закономірностей розвитку явищ навколишньої дійсності; системній інтеграції знань з метою підвищення їх практичної ефективності.

Системна інтеграція культурологічних, загальнохудожніх і спеціальних знань відображає єдність загального, особливого і окремого, а також вказує на існування діалектики інваріантного і варіативного, що виявляється у фундаменталізації мистецьких знань, а також у їх конкретизації й спеціалізації, виникненні нових суміжних галузей знання. У результаті інтегративного пізнання об’єкти мистецтва перетворюються у простір синхронного і комплексного дослідження, а традиційні технології й методики навчальної діяльності підлягають ґрунтовній культурологізації. Це спричиняє зміни в структурі мистецької епістемології. Її нові напрями, що виникають на базі консолідації класичної художньої творчості та авангардного мистецтва, з притаманним йому єднанням із сучасним науковим і технічним знанням, характеризуються тенденцією до інтеграції, з одного боку, - до традиційних мистецтв, а з іншого - до нових видів художньої творчості. Загальним підґрунтям, на якому інтегруються ці тенденції, виступає культурологія, що виступає інтегративним чинником на всіх етапах розвитку мистецького знання.

Розглянуті положення складають основу розробки моделей ІХКЗ - понятійно-пізнавальної, системно-аналітичної, дифузної, цілісно-концептуальної. Їх практична реалізація забезпечить високий рівень узагальнення і систематизації ХКЗ, проблемно-пошукову орієнтацію, методологічне усвідомлення; успішне засвоєння надбань світової культури, глибоке розуміння об’єктів мистецтва, їх вивчення у системній цілісності; встановлення синхронізованої компліментарності й діахронічної зв’язності культур через трансформацію художніх образів і картин світу; знаходження точок їх перетину; єдність загальної і спеціальної підготовки вчителів.

ІХКЗ зумовлює необхідність модернізації курсу „Світова художня культура”: перегляду теоретико-методологічних засад цього інтегрованого предмета; розкриття особливостей цілісності мистецької культури; розгляду еволюції світових художніх культур як єдиного процесу пізнання, вираженого у специфічній формі; інтегрування мистецьких і культурологічних знань у системне ціле на рівні комплексної проблеми, в межах якої здобувається широкопрофільна спеціалізація; введення інноваційних технологій ІХКЗ. За допомогою вироблених механізмів здійсниться системна інтеграція знань на міжцикловому рівні (знання типу “мистецтво - інституалізовані та неінституалізовані форми культурної практики”, „глобальна цивілізація - художня культура”, „розвиток мистецтва - розвиток інтегративних дидактичних систем”), має поєднуватися загальна й спеціальна підготовка вчителів гуманітарних дисциплін.

Гіпотеза дослідження грунтується на припущенні, що ІХКЗ як механізм єдності загальної та спеціальної підготовки вчителя гуманітарних дисциплін стане оптимально діючою, якщо базуватиметься на розвивальній цілісно функціонуючій інтегративно-дидактичній системі, що: поєднує та взаємоузгоджує соціально-гуманітарний, загальнонауковий, загальнохудожній, спеціальний аспекти професійної підготовки вчителя гуманітарних дисциплін; спрямовує підготовку майбутнього педагога на розвиток інтегративного мислення; реалізується за багаторівневою моделлю ІХКЗ, практичне застосування якої уможливлює побудову культурного простору освіти як єдиного поліструктурного утворення, впорядкованого в цілісну систему.

У відповідності до мети і гіпотези дослідження були визначені такі завдання:

- вивчити сучасний стан проблеми ІХКЗ та функціонування цього феномена як епістемологічного явища у просторі культури;

- відстежити еволюцію інтегративних тенденцій у світовій художній культурі, розкрити особливості їх вивчення у навчальному процесі вищої педагогічної школи ;

- визначити сутність, структуру, класифікаційні характеристики ІХКЗ;

- сформулювати принципи, виявити умови їх реалізації та психологічні механізми ІХКЗ у системі професійної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін;

- експериментально перевірити ефективність організаційно-педагогічної системи ІХКЗ за розробленими моделями та визначити її результативність в умовах підготовки вчителів гуманітарних дисциплін.

Методологічною основою дослідження виступили: вчення з філософії цілісності, що визначили основні орієнтації сучасної науки - протилежні позиції елементаризму (редукціонізму), органіцизму (холізму) та інтеграції, покликаної досягти співіснування різних інтеграційних процесів у освіті; загальна теорія систем, котра є інтегративним чинником всієї науки, виступає підгрунтям для застосування системного підходу до вивчення інтеграції знань у педагогічних дослідженнях і складає основу системно-структуралістських поглядів на цей феномен; функціоналістська теорія, згідно з якою поняття, що розглядається, визначається як закономірна організація та субординація, підпорядкування функцій окремих знань основним функціям культури як цілісної системи; наукові пошуки механізмів інтегрування та локусу компліментарності у сфері свідомості, що вимагає накопичення систем зв’язків та їх різновиду - асоціацій.

Теоретичну основу дослідження склали матеріали з розвитку інтеграційних процесів у науці та освіті, які дозволили виявити прогресивні напрями культурологічної підготовки вчителя, виробити принципи і механізми інтеграції знань у педагогічному процесі вищої школи, визначити шляхи його оновлення з позицій теорії інтеграції (М. Асімов, А. Біляєва, С. Гончаренко, М. Депенчук, І.Зязюн, С. Кримський, О.Мороз, Н. Ставська, А. Турсунов, Ю. Тюнніков, І. Яковлєв); культурологічні дослідження, у яких вивчаються інтеграційні процеси, висвітлюються різні аспекти художнього освоєння світу, виявляються взаємозв’язки між розвитком мистецтва і формами художньої практики (М.Бахтін, А.Гуревич, М. Каган, І.Ляшенко); розробки мистецтвознавців, що дають підстави для розкриття специфіки інтегративного пізнання художньої творчості (Я. Зись, В. Мазепа, Г.Тарасов); психологічні висновки про роль асоціацій як зв’язків між внутрішніми процесами особистості, що визначають інтеграцію знань (Д. Гартлі, Дж. С. Мілль, Дж. Пірстлі, Ю.Самарін), об’єктивне відображення навколишнього світу у свідомості людини, значимість мислення як функціонування інтелектуальних операцій (В.Давидов, В.Семиченко, О.Тихомиров) і переструктурування ситуацій (М. Вертхмайер, К. Коффка, В. Келлер); вчення з психології художньої творчості, які були покладені в основу обґрунтування концепції впливу інтеграції мистецтв на формування цілісної особистості, вироблення психологічних механізмів ІХКЗ (Є. Басін, Л. Виготський, Н. Роджерс, Я. Пономарьов, Г. Костюк, Б. Теплов); інноваційні педагогічні ідеї щодо перспективних тенденцій розвитку інтеграції в культуротворчих навчальних закладах, які були необхідні для створення нових технологій, удосконалення форм і методів експериментального навчання, визначення напрямів організації дидактичної системи формування ІХКЗ ( Г.Падалка, Л. Рапацька, О.Рудницька, Г.Шевченко, О.Щолокова); результати пошуків у галузі поліхудожнього розвитку творчої молоді, котрі було враховано у розв’язанні методичних аспектів активізації мистецької діяльності майбутніх учителів (А. Мелик-Пашаєв, Н. Миропольська, Б.Юсов).

Методи дослідження. Для досягнення мети, розв’язання поставлених завдань, перевірки гіпотези були використані загальнонаукові методи теоретичного рівня (системно-структурний - аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення. класифікація, систематизація, алгоритмізація, схематизація, моделювання), застосування яких уможливило об’єктивне вивчення порушених питань, систематизацію й узагальнення отриманих інформаційних матеріалів, обґрунтування системної цілісності, багатовимірності феномена ІХКЗ; емпіричні методи дослідження (діагностичні - тестування, інтерв’ю; обсерваційні - пряме і опосередковане спостереження, протоколювання; прогностичні - метод експертних оцінок, спостереження, самоаналіз, самооцінка), за допомогою котрих було зібрано емпіричний матеріал, що стосується практичного стану здійснення ІХКЗ, констатуючий і формуючий експерименти, завдяки яким перевірено, ефективність організаційно-педагогічної системи ІХКЗ, відстежено динаміку розвитку ІХКЗ; методи математичної статистики, що застосовані для доведення достовірності й ефективності результатів педагогічного експерименту.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось протягом 1999-2004 років і охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.

І етап (1999-2000 рр.) - опрацювання філософської, культурологічної, психологічної, педагогічної літератури, змісту нормативних програм дисциплін фундаментальних і спеціальних циклів, існуючих підручників і навчальних посібників, створених на засадах інтеграції; розробка методологічних підходів і концептуальних засад дослідження, вивчення та аналіз шляхів вирішення проблеми в сучасній практиці. Визначення наукового апарату дослідження. Проведення констатуючого експерименту, узагальнення результатів якого підтвердило доцільність здійснення ІХКЗ у системі професійної підготовки вчителя гуманітарних дисциплін..

П етап (2001-2002 рр.) - розробка програми подальшої теоретико-експериментальної роботи: обгрунтування стуктурної організації ІХКЗ; розкриття специфіки прояву закономірностей, формулювання принципів та умов їх реалізації, вироблення психологічних механізмів, дія яких визначала успішність функціонування феномена, що досліджується; виявлення у ході дослідження впливу інтеграції мистецтв на розвиток цілісної особистості та індивідуальних особливостей інтегративного пізнання мистецтва у студентів; створення моделей та організаційно-педагогічної системи ІХКЗ.

Ш етап (2003-2004 рр.) - педагогічний експеримент з перевірки ефективності організаційно-педагогічної системи ІХКЗ майбутніх учителів гуманітарних дисциплін з використанням пропонованих моделей інтегрованого навчання; проведення проміжних зрізів інтеграції знань у контрольних і експериментальних групах; аналіз й узагальнення результатів науково-дослідної роботи, формулювання висновків дослідження, літературне оформлення дисертації.

Експериментальну базу дослідження становили вищі навчальні заклади - НПУ ім. М.П.Драгоманова, Мелітопольський ДПУ, Кримський ДГУ, Севастопольський МГУ. У дослідно-експериментальній роботі брали участь 440 студентів означених вищих педагогічних навчальних закладів.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше розроблено теоретичні та методичні основи ІХКЗ як цілісного системного явища в культуротворчому просторі вищої педагогічної освіти: різноаспектно розглянуто сутність феномена ІХКЗ, на підставі чого визначено його класифікаційні характеристики і системно-структурну організацію інтегрованого вивчення предметів художньої культури; вироблено психологічні механізми ІХКЗ, котрі узгоджують і регулюють інтеграційні процеси.

Розроблено моделі ІХКЗ, які покладено в основу функціонування інтегративно-дидактичної системи (ІДС): інваріантну (загальну), що структурується за чотирьохрівневою організацією, в якій узгоджуються знання і способи діяльності на рівні навчальної теми, модуля, предмета, циклу; варіативні (конкретні), серед них - понятійно-пізнавальна, що передбачає створення категоріально-понятійної системи, зорієнтованої на інтеграцію знань на рівні понять (філософсько-культурологічних, загальнохудожніх і спеціальних); системно-аналітична, яка характеризується домінуванням системного підходу до модульного проектування навчального матеріалу, упорядкування його узагальнених структурних елементів (за певним алгоритмом мисленєвих дій); дифузна - створена на евристико-системно-конструктивній основі, що визначає проблемно-пошукову зорієнтованість ІХКЗ, зумовлює варіативність шляхів вирішення мистецьких проблем, багатовимірне пізнання художнього універсуму культури на рівні навчального предмета; цілісно-концептуальна, призначена для встановлення міжциклових зв’язків у навчальних проектах, реалізація яких забезпечує єдність загальної і спеціальної підготовки.

Обґрунтовано та експериментально доведено ефективність організаційно-педагогічної системи ІХКЗ, що передбачає цілісне освоєння студентами мистецького універсуму культури, формування у них інтегративного мислення і художнього світогляду.

Теорію та методику професійної освіти доповнено розробкою концептуальних засад інтегративно-дидактичної системи, визначенням інтегративних чинників, котрі зумовлюють специфіку взаємодії різних галузей знання й субординують їх у структурну цілісність, визначають особливості змісту та вибір інтегративних форм і методів художньо-культурологічного навчання у вищих педагогічних закладах.

Удосконалено методику поетапного створення моделі художнього образу світу, в структурі якої взаємодіють ядро, що містить змістовий, предметний, операціональний компоненти, та світ тяжіння, що утворює відображальну систему, яка складається з двох шарів: перший - включає образний, комунікативний і дійовий компоненти й виконує функцію створення групового образу в процесі міжперсональної рефлексії; другий, - включає особистісно-рефлексивний і перетворювальний компоненти, - реалізує функцію відтворення особистісного художнього образу світу.

Теоретичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні концептуальних основ системного (метасистемного) вивчення об’єктів мистецтва і створення моделей художніх образів і картин світу; виявленні еволюції інтегративних тенденцій у художній культурі на всіх часових періодах світової історії, значимість яких для підготовки вчителя гуманітарних дисциплін вбачається у поширенні й трансформації предмета пізнання мистецтва; моделюванні ІХКЗ, що виступає підгрунтям для створення багаторівневої інтегративно-дидактичної системи підготовки вчителя гуманітарних дисциплін; дослідженні методичних засад ІХКЗ у різних формах її прояву.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що сформульовані в ньому теоретичні положення і висновки, одержані експериментальні дані дозволяють осмислити реальний процес і результат ІХКЗ в системі професійної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін та прогнозувати доцільні напрями його подальшого вдосконалення. Запропоновані методики діагностування рівнів сформованості інтегративних художньо-культурологічних знань, індивідуальних особливостей сприйняття і готовності майбутнього вчителя до поліхудожнього розвитку учнів, опрацьована та апробована організційно-педагогічна система ІХКЗ, а також рекомендації щодо підвищення ефективності процесу підготовки вчителя гуманітарних дисциплін до мистецько-культурної діяльності дають можливість ввести науково обґрунтовані корективи у навчальні плани та програми з дисциплін художньо-естетичного циклу, забезпечити культурологізацію предметів освітньої галузі „Мистецтво” і спеціалізацію фундаментальних курсів; запровадити систему інтегрованих форм і методів навчання у процес освоєння художнього простору культури студентами педвузів, розширити межі підготовки майбутнього вчителя новими аспектами цілісного розвитку особистості та її світогляду. Матеріали дослідження готові до впровадження у практичній підготовці вчителів гуманітарних дисциплін і можуть бути використані при викладанні дисциплін художньо-естетичного та соціально-гуманітарного циклів, застосовані для подальшого вивчення проблем художньої освіти.

Системне використання теоретичних положень і практичних результатів дослідження автором і викладачами ВНЗ у лекційних курсах з „Світової художньої культури”, „Української та зарубіжної культури”, „Шкільного курсу і методики викладання світової художньої культури”, „Педагогіки”, „Теорії та методики викладання музики”, „Педагогіки і психології вищої школи”, „Психології творчості”, „Музичної психології”, педагогічній практиці студентів гуманітарних спеціальностей Мелітопольського ДПУ, Кримського ДГУ, Севастопольського МГУ забезпечило високу ефективність професійної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін засобами інтеграції знань. За матеріалами дослідження розроблено навчальні програми означених курсів, навчальний посібник „Духовність вчителя та інтегративне пізнання музики”, якому надано гриф МОН України. З урахуванням результатів дослідження складено комплексну програму спецкурсу „Людина, суспільство і художня культура”, що реалізує механізми інтеграції знань на основі міжциклових зв’язків.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено в практику підготовки вчителів гуманітарних дисциплін НПУ імені М.П.Драгоманова (довідка № 02 - 10/1255 від 12.07.05), Мелітопольського ДПУ(довідка № 06/23 від 13.01.04), Кримського ДГУ (довідка № 371/2 від 11.05.04), Севастопольського МГУ (довідка №239 від 25.10.04).

Особистий внесок здобувача. У навчальному посібнику, написаному у співавторстві з С.Дєніжною, автору належить розкриття теоретичних аспектів інтегративного пізнання музики, висвітлення методики формування духовності майбутнього вчителя у процесі музичної рефлексії.

Вірогідність та надійність одержаних результатів забезпечується науковою і методологічною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, комплексним використанням взаємодоповнюючих методів і методик, адекватних меті та завданням дослідження, якісним і кількісним аналізом отриманих даних, здійсненим з використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження проводилась на Міжнародних наукових конференціях: м. Київ, травень 1997 р.; м.Чернівці, квітень 1998 р.; м.Львів, квітень 1999 р.; м.Ялта, квітень 2003, травень 2004 р; Всеукраїнських наукових конференціях: м. Мелітополь, лютий 1997 р., травень 1998 р., квітень 1999 р., жовтень 2000 р., травень 2002, квітень 2003, вересень 2004. У реальному навчальному процесі шляхом використання на заняттях з світової художньої культури, теорії та методики викладання музики, психології творчості, музичної психології посібника „Духовність вчителя та інтегративне пізнання музики”, публікацій наукових статей у фахових виданнях, збірників матеріалів конференцій, методичних розробок.

Обговорення результатів дослідження здійснювалось на засіданнях кафедри фортепіанного виконавства і художньої культури НПУ імені М.П. Драгоманова.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 26 наукових праць, серед яких - монографія, навчальний посібник, 20 статей - у фахових виданнях з педагогічних наук, затверджених ВАК України, 4 публікації - в інших виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Загальний обсяг дисертації - 500 сторінок. Основний текст дисертації включає 467 сторінок, містить 27 рисунків, 51 таблицю, 1 схему, які займають 51 сторінку. Список використаних джерел (297 найменувань) розміщено на 19 сторінках, 6 додатків - на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, теоретико-методологічні основи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні основи дослідження” - подається аналіз філософських, історико-культурологічних, соціальних, психологічних, педагогічних аспектів інтеграції знань, визначається її системно-структурна організація, розкривається сутність і значення досліджуваного феномена у системі професійної підготовки вчителів.

У дослідженні відстежено еволюцію інтегративних тенденцій у світовій художній культурі, розкрито особливості їх адаптації до умов вищої школи, розглянуто парадигмальні засади і моделі інтеграції знань, пріоритетні напрями її розвитку в педагогічній освіті.

Узагальнення наукових праць дозволяє твердити про створення цілісної системи знань, упорядкованої різноманітними взаємозв’язками і взаємовідношеннями, - „синтетичного людинознавства” (В.Ананьєв), що є центром, у якому здійснюється взаємопроникнення методологічних засад, логіко-гносеологічних структур різних галузей знання, встановлення між ними інтегративних зв’язків, виникнення нових стикових і суміжних знань.

Поєднання теоретичних структур навколо взаємодії епістемологічних систем, що спричиняється необхідністю в узагальненні високого гносеологічного рівня, зумовлює значущість інтеграції - процесу становлення цілісності, котрий супроводжується поєднанням розрізнених елементів, зміцненням взаємозв’язків між ними, утворенням комплексних і суміжних галузей знання. Досягнення цілісності детермінується реалізацією принципу інтегративності, сутність якого означає єдність, що виступає основою інтегрування знань на різних рівнях його логіко-структурної організації: єдності предмета, метода, закономірностей, понятійного апарату, теорій, концептуальних систем для відтворення складного об’єкта, знаходження загальних засад єдності взаємодіючих систем, встановлення між ними контактних зв’язків.

Згідно з логікою викладеного інтеграція знань у дослідженні інтерпретується як взаємопроникнення елементів, що знаходяться у розрізненому стані, але мають первісно-генетичну спорідненість, горизонтальні та вертикальні зв’язки між знаннями та уявленнями про світ; як уніфікація знання, що виявляється через єдність з протилежним процесом - диференціацією; встановлення когнітивних, методичних, інструментальних зв’язків між дисциплінами та їх взаємопроникнення. З викладених позицій інтеграційний процес становить міждисциплінарний рух знання до цілісності, яка передбачає системне вивчення об’єкта, виступає логічним результатом змін у кожній із взаємодіючих систем знань і є джерелом виникнення нових тенденцій до їх інтеграції.

Структуру цього процесу утворюють три елементи: базис, що включає взаємодію різних галузей знання, цільову установку комплексного вивчення і виражає його кінцевий результат; задача - вихідна проблема, що формулюється у межах базової або підпорядкованої їй дисципліни, або на загальнонауковому рівні методологічної рефлексії; знаряддя - теоретичний і технологічний інструментарій базової дисципліни і пов’язана з нею методика вивчення, а також засіб, який надається взаємодіючим дисциплінам третьою стороною - своєрідним „організатором” даної взаємодії. Інтеграційні процеси класифікуються за такими видами: зрощування об’єктів дослідження різних галузей знання, що мали чітко окреслені предмети вивчення; об’єднання декількох відносно самостійних питань в одну загальну комплексну проблему; застосування методу пізнання однієї галузі знання для вивчення предметів і об’єктів інших галузей; використання методів пізнання різних сфер для вивчення предмета або об’єкта однієї галузі; формування комплексного методу, що концентрує дані різних знань про один складний об’єкт. До суттєвих рис інтеграційного процесу належать: високий рівень теоретичного узагальнення; абстрактність теорій та наукових понять; взаємопроникнення структурних елементів різних знань засобом взаємообміну ідеями, поняттями, методами дослідження; концентрація знань; формування „банку” універсальних термінів, які відрізняються варіабельністю змісту при утриманні інваріанту його внутрішнього смислу і складають основу загальнонаукових понять. У дослідженні феномен інтеграції знань розглядається як закономірний процес не тільки на предметно-змістовому, а й на більш високому - методологічному - рівні систематизації знання. Звідси наголошується на значущості універсальних зв’язків, діалектичних законів й закономірностей- інтеграторів знань, дія яких дозволяє подолати розрізненість, досягти всезагальності і, отже, осягнути інтеграцію як цілісний процес, складний, суперечливий і багаторівневий. Відтак, поняття інтеграції розкривається як розвивальне, що зумовлює виникнення нових ознак і форм ІХКЗ.

Специфічним механізмом взаємодії різних галузей знання виступають інтегративні чинники, які субординують і координують їх у відносну єдність. Серед них: ускладнені об’єкти пізнання, для вивчення яких необхідним є об’єднання принципів, мов, засобів декількох галузей; єдині методи пізнання, доцільність яких пов’язана зі створенням знакових систем і штучних мов; загальні поняття, теорії, комплексні проблеми; фундаменталізація, екологізація, інформатизація; наукові та художні картини світу. Виступаючи об’єднуючими центрами в структурі інтеграції, ці чинники приводять різноманіття взаємодіючих знань у цілісну систему, стимулюють її діяльнісне виявлення, забезпечують самореалізацію нової системи, її саморозвиток.

Інтегруючим началом виступає філософія, що поєднує і субординує у методологічному, логічному, гносеологічному і світоглядному відношеннях всі галузі знання. Природньо, інтеграторами всієї системи знань виступають діалектичний світогляд, методологія і логіка, на підгрунті яких формується стиль мислення і, тим самим, інтенсифікується процес розвитку знання. Відображення у свідомості людини цілісного світу з високим рівнем узагальнення становить завдання інтегративного мислення - цілісного процесу пізнання дійсності, котрий характеризується встановленням інтегративної єдності явищ і процесів навколишнього світу, багатовимірністю мисленнєвих дій, усвідомленням загальних основ їх розвитку, що передбачає виявлення різновекторності дії законів інтеграції знань, концептуальне осмислення об’єкта вивчення, розуміння його як соціокультурного феномена.

У практиці вищої школи ІХКЗ здійснюється у функціональній і структурній формах. Першу - складають комплексні програми, смислові й проблемні установки, педагогічні проекти культурологічного вивчення мистецтва, другу - структурно-логічні схеми з відображенням інтегративного змісту знань, розкриття проблемного кола ХКЗ, що передбачає створення художньої картини світу, в якій фундаментальні поняття поєднуються в узагальнений концепт спеціальних категорій. Цей „логічний каркас” ІХКЗ дозволяє структурувати поняття в цілісну систему художньої картини світу. Її моделювання виступає як осягнення єдності духовного і матеріального, раціонального та ірраціонального, соціального та індивідуального.

Опрацювання наукових положень з проблеми інтеграції знань дозволило здійснити багатоаспектний розгляд цього епістемологічного явища як: історичного етапу руху знань до єдності (історичний підхід); основну форму єдності знання, що утворює ієрархічну цілісну систему різних рівнів, форм, типів, видів інтеграції знань (системний підхід); взаємопроникнення елементів знань, що знаходяться в розрізненому стані, але мають генетичну спорідненість, зовнішні й внутрішні, горизонтальні й вертикальні, функціональні й структурні зв’язки, наявність кількісних і якісних перетворень взаємодіючих елементів (структурний підхід); перехід від локальних і частково-системних зв’язків до всезагальних - між об’єктами, процесами, явищами і набуття на кінцевому етапі міжсистемних (міжпредметних) асоціацій - різновиду зв’язків психологічних процесів (психофізіологічний підхід); взаємопроникнення, взаємообмін одержаної інформації між різними системами знань і між її елементами у процесі здобуття „первинної інформації” (інформаційний підхід); процес обмеження і збільшення різноманіття знань за умов їх взаємовідображення (відображальний підхід); закономірну організацію та субординацію, підпорядкування функцій окремих знань основним функціям науки і мистецтва як єдиної цілісної системи (функціональний підхід); концентрації знання, що проявляється через єдність з протилежним процесом - диференціацією і виражається в уніфікації понятійного апарату, креолізації мов, виробленні метамови сучасного знання (міждисциплінарний підхід); виявлення і встановлення когнітивних, операціональних, методичних, інструментальних зв’язків між різними дисциплінми (міждисциплінарний підхід); наявність діалектико-методологічної, логічної і світоглядної основи змісту і структури знань (філософсько-методологічний підхід); розвиток узагальнених способів і алгоритмів діяльності (діяльнісний підхід); чинник розгортання культурної еволюції та глобальної цивілізації, що відображає зростання інтегративних тенденцій у розвитку суспільства (соціологічний підхід).

Згідно з викладеним поняття інтеграції знань тлумачиться як цілісний процес взаємодії та взаємопроникнення різних систем знань, котрий виражається у виникненні їх інтегрованих форм, узагальнюючих теорій та „наскрізних” методів пізнання, ущільненні та взаємообміні інформації, діалектизації та логізації, фундаменталізації та спеціалізації, посиленні міждисциплінарності та комплексності, у результаті чого створюється нова інтегративна цілісність, що проявляється через єдність протилежних процесів конвергенції та дивергенції.

Універсальність змістової і системно-структурної організації ІХКЗ детермінується встановленням численних кореляційних зв’язків і відношень зі споріденими загальнонауковими поняттями - взаємодією, міждисциплінарністю, комплексом, синтезом, редукцією, холізмом, системою, котрі виступають всезагальними формами прояву єдності предметів і явищ об’єктивного світу, зокрема художнього простору культури, та зумовлюють упорядкованість системи ІХКЗ, взаємоузгоджують різноманіття її класифікаційних ознак. Спільність і загальнозначущість цих категорій полягає у тому, що всі вони виступають універсальними формами зв’язку та інтегративного пізнання дійсності, за допомогою яких досягається цілісність осягнення художнього образу світу; інтегративне відображення світобудови та взаємозв’язку процесів об’єктивної дійсності; єдність художніх явищ у різних формах прояву; кількісні та якісні зміни у взаємодіючих елементах або системах, виникнення якісно нових систем

Виявлення своєрідності кожного із споріднених з інтеграцією феноменів дозволило визначити такі їх специфічні відмінності: у взаємодії - процеси взаємовпливу, взаємозв’язку і взаємовідношення між елементами взаємодіючих систем; у міждисциплінарності - втілення у змісті дисциплін тих діалектичних взаємозв’язків, які об’єктивно існують у природі й пізнаються науками і мистецтвами; у комплексності - сукупності елементів з властивими їм рисами цілісності, що об’єднуються загальною метою при вивченні складного об’єкта або вирішенні комплексної проблеми; у синтезі - органічне злиття взаємодіючих систем в однорідну цілісність і їх підпорядкування визначеній домінанті; у редукції - поєднання елементів, що мають відносну самостійність і відображають віддалені рівні організації цілого; у холізмі - внутрішнє об’єднання елементів, за якого втрачається їх самостійність і стверджується внутрішня організація та превалювання цілого, яке підпорядковує всі елементи; в інтеграції - взаємопроникнення елементів систем, що знаходяться у розрізненому стані, але мають при цьому генетичну спорідненість, горизонтальні та вертикальні зв’язки між ними. Означені поняття репрезентують розуміння інтеграції знань як системи, структура якої визначається принципом цілісності та органічною єдністю різноманіття зв’язків, упорядкованість котрих забезпечує ефективність функціонування всієї системи. Виходячи з цього, інтегративний процес тлумачиться як рух системи до органічної цілісності, що обумовлює доцільність застосування системного підходу до аналізу структури досліджуваного феномена та визначення його класифікації.

Вивчення особливостей структурної організації ІХКЗ уможливило виокремити її рівні, форми, типи, види, функції, що знаходяться у взаємодії (координації і субординації) і утворюють складну систему ХКЗ (таблиця 1). Застосування структурних ознак інтеграції знань, їх класифікаційних характеристик у педагогічній практиці дозволяє багатовимірно пізнати об’єкти художньої дійсності, відтворювати їх у загально- і конкретно-художній формах, вивчати мистецькі явища у системній цілісності, досліджувати уніфікований предмет мистецтва як універсальний феномен.

Ретроспективний аналіз еволюції інтегративних тенденцій світової художньої культури здійснено у таких аспектах: загальному, - що розкриває зовнішні взаємодії мистецтва з природою, суспільством, цивілізацією у вертикальному й горизонтальному вимірах; конкретному, - який розглядає внутрішні інтегративні зв’язки у самому мистецтві.

На основі загального аналізу виявлено дві основні тенденції розвитку художньої культури. Перша - полягає у закономірному діахронному русі художніх явищ і процесів, всіх видів мистецької творчості до внутрішньої єдності, що виражається у: синкретизмі (Стародавній світ); синтезі мистецтв (Середньовіччя); первинних (Відродження, Просвітництво) і вторинних (романтизм) формах інтеграції, яка співіснувала поряд з протилежним про процесом - диференціацією (Новий час); органічній єдності інтеграції та диференціації як єдиного процесу розвитку світової художньої культури (Новітня доба). Друга - відзначається синхронізацією та компліментарністю явищ і процесів художньої культури, що знаходить своє відображення у таких феноменах: аккультурація, інтеркультурація, регіональний мультикультуралізм, концептуальне, аудіовізуальне і комп’ютерне мистецтво тощо. За способами інтегрування визначено конгломеративний, ансамблевий та органічний рівні інтеграції у світовій художній культурі.

У площині конкретного аналізу відстежено інтегративні тенденції, котрі відображаються у змісті, формі, морфології мистецтва і призводять до появи нових інтегративних утворень. Їх еволюція здійснювалась від художніх взаємодій на внутрішньо- і міжвидовому рівніях до складних форм прояву загальнохудожньої інтеграції.

Адаптацію інтегративних тенденцій світової художньої культури до умов педагогічного процесу здійснено завдяки реалізації проектів, у змісті яких відображається розвиток інтеграції у мистецтві, розробці методики аналізу інтеграційних процесів з урахуванням причинно-наслідкових, просторово-часових, структурно-функціональних і модальних зв’язків у художній культурі, організації процесу пізнання з використанням інтегрованих форм і методів педагогічної роботи, включенням студентів у різні види мистецької діяльності. Виявлення, функціонування і розвиток інтеграції у педагогічному процесі забезпечує встановлення діахронічної та синхронічної зв’язності всіх видів мистецької творчості, тобто дає змогу розгорнути синхронізовано-просторову площину художньої культури у перетині з площиною діахронно-часових перспектив і, отже, створити на цій основі художній образ світу і осягнути простір буття людини в ньому.

Втілення у системах вищої школи різноманіття культуротворчих ідей передбачає реалізацію парадигмальних засад сучасної освіти, які розподілено за такими типами: ліберально-раціональний, покликаний інтегрувати інформаційні „темпосвіти” різної онтологічної природи (світу і людини, світу знань і суб’єкта пізнання, соціально-педагогічних комунікацій); культуроцентрований, що розглядає гуманітарну освіту як спосіб входження людини у цілісне буття культури, механізм осягнення сенсу життя людини і засіб створення системи цінностей ; глобально-історичний, спрямований на

розвиток інтегративного (планетарного) мислення як процесу створення моделей художнього універсуму, знаходження загальних тенденцій і закономірностей розвитку мистецтва у країнах Заходу і Сходу, виявлення національної самобутності художніх традицій у загальнолюдському просторі культури; ноосферно-екологічний, покликаний трасформувати освіту згідно зі змінами, „привнесеними людьми у світ” (А.Печчеї); гуманістично-феноменологічний, зорієнтований на формування цілісної особистості, розвиток у неї здатності до самовираження й самореалізації на основі інтеграції мистецтв; проективно-естетичний, що передбачає оновлення освіти відповідно до потреб культурно-цивілізаційного розвитку, доповнюючи сучасні позиції ідеями інтегративності, метапредметності та кроскультурності.

Операціоналізація вказаних парадигмальних положень та узагальнень практичного досвіду викладання художньо-гуманітарних дисциплін уможливила визначити феномен ІХКЗ як процес і результат інтегративного пізнання художньої культури, як предмет засвоєння духовних і матеріальних цінностей мистецтва, на основі яких створюються моделі образу світу, розробляються проекти цілісного розвитку особистості, формуються уміння багатовимірно розглядати художні явища, виявляти процеси інтеграції у діахронічному й синхронічному просторі художньої культури, відтворювати предмети мистецтва в їх системній цілісності, а також робити міждисциплінарні узагальнення.

З огляду на викладене, ІХКЗ виступає: процесом створення художньої картини світу; рушійною силою, що упорядковує і взаємоузгоджує різні аспекти пізнання мистецтва, види художньої діяльності у взаємне підпорядкування; системотворним чинником в „архітектоніці” освітнього простору культури; механізмом єдності загальної та спеціальної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін; способом формування цілісної особистості майбутнього вчителя, підготовленого до мистецько-культурної діяльності, до впровадження інноваційних технологій у педагогічний процес.

У другому розділі - „Аналіз професійної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін на засадах інтеграції” - розглядаються інтегративні процеси у вищій педагогічній школі, виявляються особливості дії законів, закономірностей і принципів інтеграції знань, визначаються умови їх реалізації у процесі підготовки вчителів гуманітарних дисциплін, розкривається специфіка розвитку цілісної особистості майбутнього вчителя на основі інтеграції мистецтв, розкриваються психологічні механізми ІХКЗ.

Аналіз процесу професійної підготовки здійснювався у двох напрямах: теоретичному і практичному. Теоретичний аналіз передбачав вивчення цього процесу, цілісність якого визначалась встановленням взаємодії між компонентами інтегративно-дидактичної системи (ІДС) і підпорядкуванням їх закономірностям інтеграції знань. Виявлено статичний взаємозв’язок компонентів ІДС, що вказує на потребу доповнення його динамічним взаємозв’язком, який спричиняє виникнення її нових інтегративних властивостей. У дослідженні обгрунтовується думка про те, що завдяки застосуванню фундаментальних законів (корелятивності, імперативності, доповнення) і закономірностей (гносеологічних, дидактичних, психологічних, соціологічних, кібернетичних, організаційних) інтеграції знань у процесі пізнання світової художньої культури забезпечується універсальність і унікальність, сталість і динамічність, інтегративність і варіативність дидактичних систем, створюється