КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
ФАРЕНВАЛЬД АРНОЛЬД ВІЛЬГЕЛЬМ ЕРНСТ АВГУСТ
УДК - 341.91 : 347. 77. 043 (4 - 191.2)
ПАТЕНТНО-ЛІЦЕНЗІЙНІ УГОДИ В АНГЛІЙСЬКОМУ,
ФРАНЦУЗЬКОМУ ТА ІТАЛІЙСЬКОМУ ПРАВІ
12.00.03. - цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
КИЇВ - 1999
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародного приватного та митного права
Інституту міжнародних відносин
Київського університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
Довгерт Анатолій Степанович,
завідувач кафедри міжнародного
приватного та митного права
Інституту міжнародних відносин
Київського університету імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України,
Підопригора Опанас Андронович,
професор кафедри цивільного права
юридичного факультету
Київського університету імені Тараса Шевченка
кандидат юридичних наук, професор,
Мусіяка Віктор Лаврентійович,
Головний консультант Науково-експертного
управління Секретаріату Верховної Ради України
Провідна установа: Національна юридична академія
ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
Захист відбудеться « 10 » вересня 1999 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.06 в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, Київ - 1, вул. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.
Автореферат розісланий « 4 » серпня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Боднар Т.В.
Актуальність теми дослідження. Бурхливий розвиток науки і техніки у світі сприяє збільшенню кількості патентних винаходів. Це свідчить про зростаючу зацікавленість приватних осіб та організацій не тільки до стимулювання досліджень, але й до ефективного використання отриманих результатів.
Водночас треба зауважити, що деякі питання, особливо такі, що пов’язані з передачею патентів, не врегульовані належним чином у сучасному законодавстві.
Одним із таких питань є проблема правового регулювання ліцензійних договорів. Ліцензійні договори мають важливе практичне значення в комерційному обігу. Вони широко застосовуються володільцями патентів, котрі не зацікавлені в самостійному використанні результатів творчої діяльності. Ліцензійний договір дає можливість володільцям патентів запобігти труднощів, які можуть виникнути в процесі виробництва запатентованого винаходу та інших дій, пов’язаних з використанням патенту. Крім того, цей договір дає можливість володільцям патентів отримувати вигоду в результаті використання запатентованого винаходу третіми особами.
Значення ліцензійного договору полягає також у тому, що він є найбільш поширеним засобом розповсюдження технологій, а це - надзвичайно важливий фактор для розвитку науково-технічного прогресу в суспільстві. Необхідно також наголосити, що умова договору, згідно з якою ліцензіару сплачується винагорода за використання патенту, попереджує можливість безоплатного використання патенту і, в свою чергу, є матеріальним стимулом для творчої діяльності винахідника.
На даний час в чинному законодавстві України ліцензійний договір детально не врегульований. В Законах України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 року та Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 року про ліцензійний договір лише згадується. Не врегульований цей вид договору і в Проекті Цивільного Кодексу України прийнятим Верховною Радою України у першому читанні 5 червня 1997 року.
Подібна ситуація існує і в законодавстві Англії, Франції та Італії, де ліцензійний договір також не отримав належної правової регламентації.
Останні наукові розробки вчених правознавців країн Західної Європи, а також Директиви Європейського Союзу розкривають певні аспекти правового регулювання ліцензійних договорів, але цілісного уявлення щодо цього питання не дають.
Актуальність теми дослідження умовлно також процесом інтеграції в країнах Західної Європи, який передбачає зближення національних правових систем з метою створення спільного ринку. На сучасному етапі різниця договірного права та права промислової власності різних західноєвропейських країн створює незручності для використання патентованих винаходів.
Метою зближення законодавства є зменшення тих розбіжностей, які утворюють перешкоди для зовнішньоекономічної діяльності і які неможливо усунути, посилаючись тільки на договір про Європейське співтовариство. Для цього необхідно виявити ті положення законодавства, які суттєво відрізняються, і вдосконалити їх. Це можна зробити тільки шляхом порівняльного аналізу, який дозволяє виявити ці розбіжності.
Хоча спроби узгодження патентного права в Європі останніми роками були досить успішними, різниця в національних системах договірного та патентного права може істотно впливати на ліцензійний договір. Наприклад, різниця в методах тлумачення договорів між країнами англо-саксонської та романо-германської системами права зумовлює різне значення деяких положень договору, незважаючи на можливу ідентичність текстів.
Таким чином, робота в якій досліджується правове регулювання ліцензійного договору на підставі порівняльного аналізу законодавства трьох провідних західноєвропейських країн, має велике теоретичне й практичне значення як для українського права, так і для законодавства інших країн, особливо для країн Європейського співтовариства.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Тематика дисертації висвітлює один з найважливіших напрямів науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного приватного права, пов’язаний з питаннями правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності за участю іноземних суб’єктів.
Мета і завдання дисертаційного дослідження полягають в глибокому та всебічному аналізу законодавства Англії, Франції та Італії з питань ліцензійних договорів; у виявленні шляхом порівняння виявити спільних та відмінних ознак; в узагальненні отриманих результатів та створенні на їхній основі типового модельного закону про патентно-ліцензійні договори, який би сприяв гармонізації та уніфікації законодавства в рамках Європейського співтовариства.
Для досягнення вказаної мети автор поставив перед собою такі завдання:
- аналіз внутрішнього законодавства Англії, Франції та Італії з питань ліцензійних договорів з урахуванням судової практики;
- розробка загальної понятійної термінології для даного виду договорів;
- розробка загальної конструкції ліцензійного договору, з урахуванням можливості його застосування в законодавстві різних країн.
Методологічна основа дисертації полягає в тому, що в процесі дослідження поставлених проблем автор керувався методом історичного, системного, формально-логічного, теоретичного та особливо, порівняльно-правового аналізу.
Теоретичною основою роботи є праці вчених правознавців: М.Амендола (Італія), Т.Аскареллі (Італія), Ж.Азема (Франція), Н.Боем (Англія), Е.Босіо (Італія), Ж.Берст (Франція), К.Вейнс (Англія), Ф.Гальгано (Італія), Н.Грін (Англія), Г.Гутрідж (Англія), Р.Давід (Франція), В. Ді Каталадо (Італія), Р.Жюле (Франція), Ю.Капіца (Україна), Ж.Карбоньє (Франція), Б.Катра (Англія), В.Корніш (Англія), Д.Кунінгейм (Англія), О.Лейстрейд (Франція), Е.Лузатто (Італія), В.Манчіні (Італія), Б.Маркенсіс (Англія), П.Метлі (Франція), Ф.Мультон (Англія), Д.Мольдано (Швейцарія), Ж.Можірон (Франція), В.Мусіяка (Україна), А.Осер (Франція), О.Підопригора (Україна) Е.Пулет (Франція), Г.Рава (Італія), А.Сімпсон (Англія), Б.Старк (Франція), Д.Талон (Франція), А.Уолтон (Англія), Д.Чешір (Англія), Г.Штумпф (Германія).
Важливими джерелами дисертації є національне законодавство з питань патентно-ліцензійних угод Англії, Франції та Італії. Використано також судові та арбітражні рішення цих країн.
Наукова новизна роботи полягає, перш за все, у тому, що вона є комплексним дослідженням проблеми правового регулювання ліцензійних договорів на прикладі законодавства трьох країн, які належать до різних правових систем. По-друге, в даній роботі сформульовані висновки загальнотеоретичного характеру, а також конкретні практичні пропозиції щодо створення єдиного нормативного акту, який регулює ліцензійні договори.
Основні положення дослідження, що виносяться на захист є::
1.
Такі терміни договірного права як “кауза”, “предмет”, “зустрічне задоволення”, “помилка”, “марність”, що використовуються в праві Англії, Франції та Італії виконують різні функції у відповідних правових системах, і тому з метою уніфікації та гармонізації законодавства значення таких термінів повинно бути з’ясовано та узагальнено.
2.
У французькому та італійському праві недійсність патенту призводить до недійсності договору через з відсутність “каузи” та “предмета”, у той час як в англійському праві недійсність патенту призводить не до недійсності договору, а до звільнення сторін від виконання своїх договірних зобов`язань згідно з такими положеннями англійського договірного права як “зустрічне задоволення”, “помилка” та “марність”.
3.
Класифікація ліцензійного договору як “непойменованого” договору у Франції та Італії означає, що до цього договору можуть бути застосовані імперативні та диспозитивні норми, які передбачені законодавством до подібних “пойменованих” договорів.
4.
У французькому та італійському праві тлумачення ліцензійних договорів здійснюється з посиланням на імперативні та диспозитивні норми, що передбачені для подібних “пойменованих” договорів, а в англійському праві тлумачення ліцензійних договорів здійснюється на підставі чітко визначеної волі сторін.
5.
У зв’язку з різними методами тлумачення ліцензійних договорів у французькому та італійському праві, з одного боку, та в англійському праві з другого боку, суть прав та обов’язків сторін суттєво відрізняється, незважаючи на те, що тексти договорів можуть бути ідентичними.
6.
З метою уніфікації та гармонізації законодавства з питань ліцензійних договорів автор пропонує концепцію проекту типового закону про патентно-ліцензійні договори. В її першій частині передбачені загальні принципи договірного права, які можуть бути застосовані до інших видів договорів. Друга частина концепції містить основні положення щодо регулювання прав та обов`язків сторін в ліцензійному договорі. В третій частині пропонується деякі положення антимонопольного законодавства, які сприймаються законодавством багатьох країн.
Теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості її використання при удосконаленні законодавства про ліцензійні договори. Висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані у правозастосовній діяльності. Робота може стати в пригоді також при підготовці навчальних посібників та методичних рекомендацій, при читанні курсу цивільного права та міжнародного приватного права.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлюються в наукових статтях, доповідях на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, 22 підрозділів, висновків, додатку та переліку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 176 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність і висвітлюється рівень дослідженості теми дисертації, визначені її мета та завдання, подано характеристику методології роботи, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, обгрунтовані теоретичне та практичне значення дослідження, рівень його апробації, характер публікацій та впровадження результатів дослідження.
В першому розділі – “Порівняльний аналіз договірного права” - для порівняльної характеристики ліцензійного договору в різних країнах автор дисертації дає пояснення деяким термінам договірного права, таким як “предмет”, “кауза”, “зустрічне задоволення”, “помилковість”, “марність”. Автор досліджує дані поняття в межах, необхідних для розуміння функції, яку вони можуть виконувати в рамках ліцензійних угод.
Визначаючи характеристику такого поняття як “предмет”, дисертант звертає увагу на те, що у французькому і англійському цивільному кодексі немає тлумачення цього терміну. Під терміном “предмет” треба розуміти сукупність дій, які сторони зобов’язалися здійснити, або бездіяльність чи відмова від намічених дій. Разом з тим, термін “предмет” часом іноді розуміють як “річ”, сукупність послуг, що складають об’єкт правовідношень. Часто в італійському і французькому праві “предмет” визначається відповіддю на запитання: “що потрібно зробити” стороною, яка взяла на себе зобов’язаність. Дисертант звертає увагу на те, що в англійському праві “предмет” не є самостійним елементом договору.
Висвітлюючи поняття “каузи”, автор відзначає, що цей термін також не розкритий у французькому та італійському праві. Під “каузою” розуміється найближча мета, заради якої укладається договір, або наявність підстави для укладення такого договору. Класична французька доктрина визначає “каузу” як безпосередній намір, що спонукає сторону укласти договір. Таким чином, в сілогматичному договорі це призводить до очікуваного зустрічного задоволення. Сучасна італійська доктрина зосереджується на особливостях іншого аспекту “каузи”: на тому, що дана угода є вигідна як для конкретної особи, так і для суспільства в цілому.
Дисертант визначає дві функції “каузи”: по-перше, - це перевірка, чи являє собою договір юридичний зобов’язуючий документ (договір є недійсним, якщо в ньому відсутня “кауза” ); по-друге, функція “каузи” полягає в її властивості як інструменті класифікації окремих видів договорів, оскільки вона класифікує договори залежно від обсягу прав і обов’язків сторін.
Що до зустрічного задоволення в “загальному праві”, то автор відмічає, що його основна ідея в тому, що воно являє собою відповідну послугу, яку особа, що обіцяє, хотіла б отримати.
Для виникнення зустрічного задоволення необхідно щоб сторони домовились про виконання ними зобов’язань або обмінялись відповідними обіцянками.
Судовою практикою напрацьовано ряд прикладів, яким повинні відповідати зустрічні задоволення:
1.
По-перше, зустрічне задоволення не може бути давнім.
2.
По-друге, зустрічне задоволення повинно бути реальним, воно має представляти якусь цінність для сторін.
3.
По-третє, зустрічне задоволення повинно йти від кредитора, тобто бути представлено боржником.
Стосовно такого терміну, як “помилковість”, автор стверджує, що воно може мати місце тоді, коли в особи без умислу з її боку чи в інших осіб виникають невідповідні дійсності уяви про деякі факти та обставини. Щодо значення терміну “марність” - під цим терміном розуміється неможливість виконання договору, але це не означає недійсність договору.
Розглянувши вищенаведені поняття, автор дійшов таких висновків:
1.
Відсутність в англійському праві поняття “каузи” компенсується наявністю таких термінів як “зустрічне задоволення”, “марність”, “помилка”.
2.
“Предмет” і “кауза”, що являються необхідними елементами для укладання ліцензійних договорів за законодавством Франції та Італії, законодавчо не закріплені, але детально представлені національними доктринами.
3.
Термін “предмет” є обов’язковим для укладання договорів і у французькому праві, тоді як італійські юристи схильні вважати це поняття не завжди обов’язковою умовою договору.
4.
Термін “кауза” є обов’язковою умовою договору згідно з французьким та італійським правом і відповідає термінові “зустрічне задоволення” в англійському праві. Положення, які передбачені в доктринах трьох держав, відображають одну загальну ідею для всіх, ідею обміну обіцянками або зобов’язаннями.
Порівнюючи найбільш суттєві елементи загального договірного права, автор констатує, що, незважаючи на деякі відмінності, розглянуті терміни відображають подібні явища. Це є важливим фактором котрий дає можливість виробити єдину загальну юридичну конструкцію, яку можна буде не тільки використати з метою уніфікації, але й застосовувати в різних державах з різними правовими системами.
У другому розділі – “Ліцензійні договори в англійському праві” - розглянуто особливості правового регулювання ліцензійних угод в законодавстві Англії.
Автор аналізує такі нормативні акти, як Закон “Про патенти” (1977 р.), Закон “Про обмеження свободи торгівлі” (1976 р.), Закон “Про конкуренцію” (1980 р.), Закон “Про ціни перепродажу” (1976 р.) та деякі інші нормативні акти, а також приклади із судової практики.
Автор відзначає, що інститут ліцензійних угод виник в Англії в ХУІІ столітті і що сьогодні ця країна має найбільшу судову практику з питань патентно-ліцензійних договорів.
У дисертації висвітлюються такі особливості англійського патентного законодавства, як отримання ліцензії не тільки на підставі договорів, але й на підставі “естоппеля”, або за “правом справедливості”. Ліцензія на підставі положень “естоппеля” може бути дійсною, коли патентовласник своєю поведінкою дає можливість зрозуміти, що особа, яка володітиме цією ліцензією, є уповноваженою на законній підставі використовувати цей патентний винахід.
Ліцензія за “правом справедливості” може бути видана в разі, якщо така особа має право на цю ліцензію, що підтверджене санкцією відповідного компетентного органу.
Відповідно до англійського договірного права, учасники ліцензійних угод мають змогу вільно визначати межі зобов’язань за даним договором. Дисертант зауважує також, що юридична практика складання патентно-ліцензійних угод в Англії більш розвинена, ніж в тих країнах, де законодавець позбавив сторони можливості самостійно визначати умови договорів, включивши до цивільних кодексів найбільш поширені умови різних видів договорів.
В англійському праві тлумачення ліцензійних договорів здійснюються від того, як сформулювати ті чи інші положення ліцензійних договорів. Це суттєво відрізняється від методів тлумачення ліцензійних договорів в країнах романо-германської системи права, де воно здійснюється на підставі імперативних та диспозитивних норм, передбачених для подібних “пойменованих” договорів.
В англійському праві формально не закріплено зобов’язання укладати договір у письмовій формі - таким чином, для укладення договору достатньо усної згоди сторін.
В англійському праві антимонопольне законодавство суттєво впливає на законодавство про патентно-ліцензійні договори. Це такі нормативні акти як Закон “Про обмеження свободи торгівлі” (1976 р.), Закон “Про конкуренцію” (1980 р.), Закон “Про суміжну комерцію” (1973 р.), доктрина “обмеження торгівлі”.
В англійському праві недійсність патенту може бути оспорена, якщо ліцензіар прямо гарантує дійсність патенту. У випадку, якщо ліцензійний договір не містить прямої гарантії ліцензіара відносно дієвісті патенту, англійське право вважає ліцензіата позбавленим можливості оспорювати його справжність.
Подаючи характеристику основних прав та зобов’язань сторін у ліцензійному договорі, автор визначає, що більшість з них мають юридичну силу, якщо прямо передбачені в договорі. Так ліцензіар не зобов’язаний передавати ліцензіату додаткової інформації, навіть коли без неї неможливо використовувати винахід, якщо це прямо не передбачено в договорі.
Разом з тим, як підкреслюється у висновках цієї глави дисертації, ряд юридичних конструкцій, розроблених англійськими теоретиками і судовими практиками знайшли своє відображення в запропонованому типовому Законі.
У третьому розділі - “Ліцензійні договори у французькому праві” - автор аналізує даний вид договору на підставі таких нормативних актів, як Кодекс Законів про інтелектуальну власність та Цивільний Кодекс Франції.
У французькому праві ліцензійний договір належить до так званих “непойменованих” договорів, тобто до таких, які детально не врегульовані законодавством, наприклад, договори купівлі-продажу, оренди та ін. З цього витікає, що зміст ліцензійного договору визначається не тільки узгодженою волею сторін, але й диспозитивними та імперативними нормами «пойменованих» договорів, детально врегульованими цивільним кодексом та іншими законами, які найбільш подібні до ліцензійних договорів.
Автор визначає, що у французькому праві існують деякі формальні вимоги до ліцензійних договорів. Згідно з Кодексу Законів про інтелектуальну власність, ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі та зареєстрований в реєстрі, який ведеться Національним інститутом промислової власності.
Аналізуючи французьке антимонопольне законодавство, а саме Декрет “Про свободу ціноутворення та конкуренцію” від 1986 року, автор наводить два обмеження, які цей закон накладає на ліцензійні договори, а саме: заборона безпідставної відмови від передачі патенту та заборона дискримінаційної практики на ринку.
Розглядаючи умови недійсності ліцензійного договору, автор визначає, що згідно з французьким законодавством недійсність патенту спричиняє до недійсності всього договору, оскільки відсутній “предмет” договору.
Характеризуючи обов’язки сторін в ліцензійному договорі, автор дисертаційного дослідження звертає увагу на деякі характерні особливості.
У французькому праві дискусійним вважається питання про те, чи зобов’язаний ліцензіар передавати ліцензіату матеріали про удосконалення до ліцензійної технології. Суди, наприклад, заперечують таких обов’язків у ліцензента. А окремі теоретики права визнають протилежне, обгрунтовуючи свою позицію концепцією, відповідно до якої договір накладає не тільки чітко вказані в ньому такі зобов’язання, але й виконувати зобов’язання, що виникають із права справедливості, ділової практики і законів.
У французькому праві немає також єдиної думки щодо того, чи має ліцензіар обов’язок захищати ліцензіата у випадку незаконного використання запетентованого винаходу третьою особою. Існує думка, що таке зобов’язання ліцензіара виникає з видачею ним гарантії безперешкодного використання запатентованого винаходу.
Широко висвітлено питання про межі гарантії, що надається ліцензіаром. Тут переважає концепція, згідно з якою сторони у договорі можуть відмінити гарантію дійсності патенту. Положення у договорі про відміну гарантії від недійсності патенту вважатиметься правомірним, і відміна такої гарантії звільняє ліцензіара від обов’язкового відшкодування збитків, що спричинилися у ліцензіата через визнання патенту недійсним.
Дискусійним є питання про правомірність зобов’язання ліцензіара щодо неконкуренції. Вважаємо, що таке зобов’язання може бути надане ліцензіатом, якщо воно не перешкоджає його господарській діяльності і обмежене в часі і просторі.
Аналізуючи зобов’язання ліцензіата у французькому праві автор наголошує і на такій особливості, як “існуюче (припускаюче) зобов’язання” ліцензіата здійснювати експлуатацію запатентованого винаходу. Це означає, що навіть при відсутності такого положення в договорі ліцензіат зобов’язаний вжити всіх необхідних засобів для ефективного використання запатентованого винаходу. Слід також зауважити про неможливість ліцензіатом самостійно надавати запатентований винахід у субліцензію.
Французьке законодавство про ліцензійні договори має суттєвий недолік тому, що французький цивільний кодекс, розроблений іще за часів Наполеона, не враховує сучасні види договорів.
Тлумачення умов договору шляхом аналогії з нормами схожих договорів незручне та непрактичне.
Кодекс Законів про інтелектуальну власність 1992 року містить норми, які регулюють договори про використання аудіо-, відеопродукції та не регламентують ліцензійний договір.
Автор вважає, що запропонований проект типового закону про ліцензійні договори зможе заповнити прогалини щодо правового регулювання ліцензійного договору у Франції.
У четвертому розділі - “Ліцензійні договори в італійському праві” - для аналізу ліцензійного договору використано такі нормативні акти, як Закон “Про патенти” (1939 р.), Цивільний Кодекс Італії, а також Закон “Про захист конкуренції”.
Проаналізувавши законодавство Італії з питань укладення ліцензійних договорів, прав та обов’язків сторін, недійсності ліцензійних договорів, припинення даного договору, а також дію антимонопольного законодавства, автор дійшов нижченаведених висновків.
Ні італійський Закон “Про патенти”, ні італійський Цивільний Кодекс не регламентують ліцензійний договір як окремий вид договору. Таким чином ліцензійний договір в італійському праві є “непойменованим” договором, як і у французькому праві, і щодо нього застосовуються положення, що для подібних “пойменованих договорів”.
Принцип свободи договору надає сторонам можливість самостійно визначати умови ліцензійного договору, але такі умови повинні враховувати імперативні та диспозитивні норми, що передбачені для схожих “пойменованих” договорів, таких, як договір оренди, купівлі-продажу.
Закон “Про патенти” в Італії (1939 р.) не вимагає належної форми ліцензійного договору. Встановлено, що ліцензійний договір може укладатися у довільній формі. Закон “Про патенти” 1939 року передбачає реєстрацію ліцензійних договорів у Центральному бюро патентів і обумовлює, що тільки зареєстрований договір підлягає захисту від його незаконного використання його третіми особами.
Розглядаючи питання припинення договірних відношень, автор зазначає, що розрив договірних зобов’язань, згідно з Цивільним Кодексом Італії, може бути здійснено за домовленістю сторін, на підставі судового рішення або в разі порушення договору. Крім того, зазначено, що в італійському праві за умови відсутності спеціальних положень у договорі, закінчення строку дійсності патенту означає закінчення договірних відношень. Тобто, такий договір має визначений термін дії. Згідно з італійським правом, дія ліцензійного договору припиняється в разі недійсності патенту.
Італійське антимонопольне законодавство також не містить ніяких положень стосовно ліцензійних договорів. Італійські юристи вважають, що відповідні норми законів Європейського співтовариства відносно ліцензійних технологій мають бути застосовані до національного законодавства з деякими змінами. Автор вважає, що застосування цих положень ЄС, створених для запобігання недоброякісній конкуренції, не завжди можливо, тому що в деяких галузях промисловості конкуренція відсутня взагалі.
Більшість італійських юристів вважають, що ліцензіар зобов’язаний гарантувати дійсність патенту і підтримувати юридичну силу патентів в період дії ліцензії. Крім того, ліцензіар гарантує можливість комерційної реалізації запатентованого винаходу й досягнення ефективних результатів. Ліцензіар зобов’язаний також гарантувати спокійне використання винаходу ліцензіатом і зобов’язаний утримуватися від дій, які можуть перешкоджати діяльності ліцензіата.
Специфічною рисою італійського законодавства є також те, що ліцензіат має широкі повноваження проти порушників патенту. На відміну від французького і англійського законодавства, італійське право визнає за можливе порушити судове переслідування як ліцензіатом з виключною ліцензією, так і ліцензіатом з невиключною ліцензією.
Італійське патентне законодавство має ще одну особливість: ліцензіат є зобов’язаний не брати участі в конкуренції. Таке зобов’язання повинно бути закріплено в письмовій формі відповідно до Цивільного кодексу Італії.
Відсутність конкретних норм щодо ліцензійних договорів призводить до застосування загальних норм італійського законодавства, і тому іноді важко передбачити деякі судові рішення. Але, незважаючи на це, деякі положення італійського права з питань правового регулювання ліцензійних договорів були враховані при розробці типового модельного закону.
У висновках сформульовані основні результати та пропозиції автора і висновки щодо досліджуваних проблем.
Висновки, зроблені дисертантом, полягають у такому.
1.
Різні національні правові системи пропонують значну різницю прав та обов’язків сторін у ліцензійних договорах, навіть у разі ідентичності текстів.
2.
Вплив законів Європейського Союзу на національні законодавчі акти з питань ліцензійних договорів дуже незначний і обмежується лише питаннями антимонопольного права.
3.
Створення внутрішнього ринку у Європейському співтоваристві вимагає гармонізації, а можливо й уніфікації, цивільного, договірного та антимонопольного права, а також права, що регулює спеціальні види договорів з тим, щоб можна було створити рівні умови господарської діяльності для юридичних та фізичних осіб на території Європейського співтовариства.
У додатку пропонується концепція проекту закону про ліцензійні договори, у першій частині якого йдеться про загальні принципи договірного права, у другій частині – про особливості ліцензійних договорів, а в третій розглядаються питання антимонопольного законодавства.
Основні положення дисертації опубліковані автором у наступних роботах:
1.
Patents: diving computer, Federal supreme Court of 04.02.1992, (1992) 8 European Intellectual Property Review D-156.
2.
Intellectual property on the space station ‘Freedom’, (1993) 9 European Intellectual Property Review 318 - 326.
3.
The patenting of inventions of alloys in germany: the chrome-nickel-alloy decision of the Federal Supreme court (1993) 2 European Intellectual Property Review 64 - 68.
4.
European patent law; in: intellectual property and the European Community; presented by the Intellectual Property & Entertainment Law Section of the Los Angeles County Bar and Centre Bar of Europe, Los Angeles 1994 (31 Seiten).
5.
Photographs and privacy in Germany, (1994) 6 Entertaiment Law Review 205-222.
6.
Copyright im netz --urheberecht auf dem information-superhighway, mit Claire Miskin, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Beilage Kommunikation und Medien, 29 August 1995, B 17.
7.
The advertising law of the European Union; (1996) 5 European Intellectual Property Review 279 - 291.
8.
The publishing industкy faces technologikal change; (1996) 2 Entertaiment Law Review 50-61.
9.
L’edition sur reseaux: questions morales et juridiques, Dokumentation zu ‘Table ronde’, MILIA (Marche international de l’edition et des nouveaux media), Cannes, 09.02.1996, 24 Seiten Annex.
10.
Закон про патентне ліцензування у Німеччині //Вісник міжнародних відносин. Київський Університет імені Тараса Шевченка, випуск 14. Пер. з англ. Київ – 1999.– 1999. с.26-27.
ФАРЕНВАЛЬД Арнольд Вильгельм Эрнст Август “Патентно-лицензионные соглашения в английском, французском и итальянском праве”.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт международных отношений Киевского университета имени Тараса Шевченко, 1999.
Диссертацией является рукопись.
Диссертация посвящена исследованию патентно-лицензионных договоров в английском, французском и итальянском праве. Для исследования были выбраны три различных национальных системы права — Соединенного Королевства Великобритании, Франции и Италии.
Основное внимание уделено рассмотрению в сравнительном порядке общих и отличительных признаков патентно-лицензионного законодательства, оценке состояния на сегодняшний день и определения перспектив его развития.
Результатом исследования является проект модели закона о лицензионных договорах, который объединил важные элементы исследуемых национальных правовых систем. На основании этого синтеза создается возможность его принятия большинством стран.
Ключевые слова: патент, лицензия, лицензионный договор, роялти, лицензиар, лицензиат, кауза, встречное удовлетворение, ничтожность договора, унификация права, гражданско-правовое регулирование, исключительная лицензия, общая лицензия.
ФАРЕНВАЛЬД Арнольд Вільгельм Ернст Август “Патентно-ліцензійні угоди в англійському, французькому та італійському праві”.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, 1999.
Дисертацією є рукопис.
Дисертація присвячена дослідженню патентно-ліцензійних договорів в англійському, французькому та італійському праві. Для дослідження були обрані три різні національні системи права - Сполученого Королівства Великобританії, Франції та Італії.
Основну увагу приділено розглядові у порівняльному порядку загальних і відмітних рис патентно-ліцензійного законодавства, оцінці сучасного стану і визначення перспектив його розвитку.
Результатом дослідження є проект моделі закону про ліцензійні договори, що об'єднує важливі елементи досліджуваних національних правових систем. На підставі цього синтезу з`являється можливість його прийняття більшістю країн.
Ключові слова: патент, ліцензія, ліцензійний договір, роялті, ліцензіар, ліцензіат, кауза, зустрічне задоволення, марність договору, уніфікація права, цивільно-правове регулювання, виключна ліцензія, генеральна ліцензія.
Farenvald Arnold Wilhelm Ernst August «License contracts in English, French and Italian law».
Dissertation is a manuscript.
Dissertation for obtaining scientific degree of candidate of science in law, specialized field 12.00.03. - civil Law and civil procedure, family law, private international law. - Institute of International relation of Kiev national university of T. Shevchenko, Kiev, 1999.
The dissertation is mainly focused on the research of license contracts laws in the comparative aspects, to define the general and different signs, to evaluate the actual law state and to detect the prospects of development.
Aim and task are to analyze by means of methods of legal comparison the laws of patent license contracts of England, France and Italy in order to suggest a solution for the balancing of the different interests of the patent license contract which offers interested legal natural and legal security and an optimum utilization of resources.
The subject of the study is the law of patent license contracts in the English, French and Italian law. Three national European legal systems were chosen in order to show how municipal law responds to economic needs under similar but not identical circumstances.
The study has the scientific result that the harmonization of the laws of patent license contracts of different legal systems of England, France and Italy appears desirable from the point of view of the creation of similar economic conditions, but the approximation of the laws requires the interference with different structure of the civil laws of contract which developed before different historical and cultural backgrounds.
The main propositions suggested for the promotion are:
The terms of the general principles of the law of contract such as «causa», «object», «consideration», «mistake» and «frustration» which are used in English, French and Italian law fulfill different functions in the relevant legal systems and within the scope of the approximation of laws the use of such concepts should be limited to concrete terms.
The patented invention and the invention for which a patented is applied for are recognized subjects of intellectual property in England, France and Italy and the nature of this explains its availability as a subject for transactions.
Whereas the invalidity of the patent causes the voidness of the patent license contract by the reason of the lapse of the “causa” or the object according to the French and Italy law, whereas the reference to the principles of “consideration”, “mistake” and “frustration” in the English law in the case of the invalidity of the patent by reason of the narrow scope of applicability of this rule does not lead to the voidness of the contact.
The classification of the patent license contract as innominate in France and Italy means that the mandatory and non-mandatory rules of those nominate contracts which are regulated expressly in the civil codes and laws will be applied to the patent license contract by means of analogy.
In French and Italian law the interpretation of the patent license contract by means of mandatory and non-mandatory rules of those nominate contracts which are regulated expressly in the civil code and laws whereas the interpretation of the patent license contact in English law is oriented on the declared will of the parties.
By means of the different methods of the interpretation of contracts the English law on the one hand and the French and Italian laws from the other hand the scope of the contractual duties of the parties differs considerably, even if the text of contract is identical.
In the interest of the legal security and in order to establish similar conditions for economic activities a Model Law concerning Patent License Contracts is proposed which contains in its first part general principles which might also be applicable to other contractual types, whereas the second part of the Model Law regulates the patent license contract as a special contract and the third part contains rules concerning antitrust law which haw met with general acceptance.
It may be stated that the differences in the legal systems lead to considerable variations in the scope of the rights and obligations of the parties of a patent license contract, even the text of the contracts is identical. The establishment of the internal market of the European Union requires the harmonization., if not the unification of the national civil laws and contract laws., of antitrust laws and laws concerning special contracts, if similar conditions for the economic agents will be created. With regard to the fact that such an initiative by the legislators can hardly be expected within the next future it is proposed a Model Law concerning Patent License Contract.
Key words: patent, license, license contract, royalty, licensor, licensee, cause, counter claim, invalidity of contract, unification of law, legal regulation, exclusive license, general license.
