ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА
Телецька Тетяна Володимирівна
УДК [811.161.2+811.161.1+811.133.1+811.111]’36(043.3)
ПРЕДМЕТНА МОДАЛЬНІСТЬ І МОДАЛЬНІСТЬ ВІРОГІДНОСТІ
У МОВІ ТА МОВЛЕННІ
(на матеріалі української, російської, французької та англійської мов )
Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук
Одеса – 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі французької філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент
Костильова Еля Іванівна,
Одеський національний університет
ім. І.І. Мечникова,
завідувач кафедри французької філології.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент
Смущинська Ірина Вікторівна,
Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка,
доцент кафедри французької філології;
кандидат філологічних наук, доцент
Єрьомкіна Галина Геннадіївна,
Одеський державний медичний університет,
завідувач кафедри іноземних мов.
Провідна установа - Донецький національний університет, кафедра загального мовознавства та історії мови, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.
Захист відбудеться „17” червня 2005 року о 12.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 165.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.
Автореферат розіслано „___” травня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Матузкова О.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на дослідження мовних одиниць у функціональному аспекті, орієнтацією на вивчення “людського чинника” у мові, важливою роллю категорії модальності у процесі комунікації. Вивчення модальності, що відображує результати пізнавальної діяльності людини як наслідок антропоцентричної та культурологічної природи вказаної категорії, є важливим складником парадигми сучасних наукових теорій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі французької філології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова в межах наукової теми “Функціонально-системне дослідження французької мови: внутрішньомовний та міжмовний аспекти (проблеми французької філології, перекладу та контрастивної лінгвістики)”, затвердженої Вченою Радою Одеського національного університету (наказ №1037-18 від 19.06.2001 р.), № держреєстрації 0101U005301.
Метою роботи є вивчення своєрідності семантики та структури категорій предметної модальності та модальності вірогідності, а також визначення їх місця у парадигмі інших мовних категорій (темпоральності, аспектуальності, директивності) на матеріалі української, російської, французької та англійської мов, визначення характеру універсальності вказаних категорій.
Досягнення мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати засоби вираження предметної модальності та модальності вірогідності в досліджуваних мовах;
2) проаналізувати семантичне членування мікрополів предметної модальності та модальності вірогідності;
3) визначити кількісні характеристики структури мікрополів предметної модальності та модальності вірогідності;
4) встановити домінанту та периферію досліджуваних мікрополів у кожній із мов;
5) схарактеризувати тип мікрополів предметної модальності та модальності вірогідності;
6) виявити зони перетину досліджуваних мікрополів у межах функціонально-семантичного поля модальності;
7) довести співвіднесеність категорій модальності, темпоральності та аспектуальності на матеріалі досліджуваних мов.
Об’єктом дослідження є категорія модальності, яка відображує відношення значення висловлення до дійсності з позиції мовця.
Предметом вивчення стали семантика і структура предметної модальності, представленої мікрополями об’єктивної можливості й необхідності, а також модальності вірогідності, до складу якої входять мікрополя ймовірності та істинності, на матеріалі української, російської, французької та англійської мов.
Матеріалом дослідження слугували художні твори (57 найменувань) українських, російських, французьких та англомовних авторів (всього 51 автор). Корпус фактичного матеріалу зібрано методом суцільної вибірки у кількості 13247 текстових фрагментів.
Методи дослідження. Базою для дослідження слугували загальнонаукові методи, що визначаються цілями і завданнями роботи:
1) функціонально-семантичний опис мови з перевагою ономасіологічного підходу використовується для встановлення семантики і структури предметної модальності і модальності вірогідності;
2) контекстуальний аналіз застосовується для з’ясування вторинних функцій модальних дієслів і предикативів;
3) трансформаційний підхід дає змогу визначити недискретні засоби вираження модальності;
4) опис і зіставлення досліджуваних мікрополів слугує для виокремлення їх подібностей та розбіжностей у вказаних мовах;
5) кількісний аналіз залучається для виділення домінантних і периферійних елементів семантики і структури досліджуваних мікрополів, а також дає можливість через формальні показники довести подібності та розбіжності у зазначених мовах.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в руслі логічного напрямку в лінгвістиці на широкому фактичному мовленнєвому матеріалі української, російської, французької та англійської мов уперше:
1) проведено конкретизацію семантичного обсягу мікрополів об’єктивної можливості та об’єктивної необхідності;
2) схарактеризовано механізм зняття багатозначності засобів вираження об’єктивної можливості та об’єктивної необхідності у складі предметної модальності;
3) виокремлено домінантні та периферійні засоби вираження предметної модальності й модальності вірогідності в досліджуваних мовах; проаналізовано зони перетину між окремими мікрополями в межах функціонально-семантичного поля модальності, а також зони перетину між функціонально-семантичним полем модальності та функціонально-семантичними полями темпоральності, аспектуальності й директивності;
4) виявлено наявність перетину модальності з емоційністю на рівні периферійних засобів вираження;
5) встановлено типові різновиди мікрополів об’єктивної можливості й необхідності, імовірності та істинності в досліджуваних мовах;
6) складено перелік істотних мовних характеристик, що дає змогу визначати предметну модальність і модальність вірогідності як мовні універсалії з градуйованим характером; визначено межі універсальності вказаних типів модальності, за якими виявляються національні відмінності мов.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що отримані дані доповнюють наявну в сучасному мовознавстві концепцію мовної модальності, уточнюють її семантичну сферу і структуру, конкретизують універсальний характер предметної модальності та модальності вірогідності, визначають межі їх універсальності, а також поглиблюють теорію мовленнєвих актів.
Практична цінність одержаних результатів полягає в можливості застосування основних положень і висновків для подальшого розгляду категорії модальності в комунікативному аспекті, для вивчення інших мікрополів модальності, а також для дослідження мовних універсалій. Результати дослідження можуть бути використані в теоретичних курсах із загального мовознавства, теоретичної граматики української, російської, французької та англійської мов; фактичний матеріал може бути використаний у практиці навчання рідної та іноземної мов.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи повідомлено у виступах на I Міжнародній науковій конференції пам’яті професора Ю.О.Жлуктенка (1915 – 1990) “Мови європейського культурного ареалу: Проблеми розвитку і взаємодії” (Київ, 1995 р.), на ІV Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997), VІ Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. (Дніпропетровськ:, 2000), на VII Міжнародній конференції „Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество” (Ялта, 2000 р.), IX Міжнародній конференції „Функциональная лингвистика. Итоги и перспективы” (Ялта, 2002 р.), на III Міжнародній науковій конференції. „Актуальні проблеми металінгвістики” (Черкаси, 2003 р.), на Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції. „Поетика художнього тексту” (Херсон, 1996 р.), на V Всеукраїнській конференції “Нові підходи до філології у вищій школі ” (Запоріжжя, 2002 р.), наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова, а також на засіданнях кафедри французької філології.
Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження викладено у 14 публікаціях, серед яких 5 статей (з них 3 – у фахових виданнях) та 9 тез конференцій (Київ 1995 р., Херсон 1996 р., Дніпропетровськ 1997 р., 2000 р., Ялта 2000 р., 2002 р., Одеса 2000 р., Запоріжжя 2002 р., Чернівці 2004 р.).
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку умовних скорочень, списку використаної літератури (263 позиції), та списку джерел (57 позицій). Загальний обсяг роботи – 184 сторінки, з них основного тексту – 158 сторінок. Результати дослідження унаочнюються таблицями та схемами.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено теоретичне та практичне значення дослідження, подано характеристику матеріалу й методів дослідження, апробацію результатів роботи.
У першому розділі “Теоретичні основи дослідження модальності як функціонально-семантичної категорії” розглянуто питання, що викликають найбільшу кількість дискусій з проблем мовознавчої інтерпретації феномену модальності. У лінгвістиці категорія модальності трактується надзвичайно широко. Аналіз робіт, присвячених вивченню категорії модальності, дає змогу зробити висновок про те, що переважна кількість концепцій не виходить за межі вивчення певного кола значень і засобів їх вираження.
По-різному трактується категоріальний статус модальності. Модальність визначається або як синтаксична категорія, або як семантична. Проте синтаксичний підхід не дає повного опису всієї розмаїтості засобів вираження модальних значень у мові.
Розв’язанню цієї проблеми сприяє функціонально-семантичний підхід, що базується на семантичному принципі виокремлення мовних категорій і різнорівневості засобів їх вираження. Семантична функція – це інтегруючий стрижень, що поєднує в систему різнорідні мовні елементи – морфологічні, синтаксичні, лексичні, інтонаційні. Взаємодія елементів різних мовних рівнів – інша істотна риса функціонально-семантичних полів (ФСП), що відрізняє їх від інших підсистем мови (лексико-семантичних груп, морфологічних категорій, синтаксичних парадигм тощо), у яких об’єднано одиниці одного класу.
Основною структурною характеристикою функціонально-семантичних підсистем мови визнається польова структура. Поле як принцип організації об’єкта дослідження має особливе членування, що відрізняється компактністю, максимальною концентрацією ознак у центрі і дифузністю цих ознак на периферії.
План змісту ФСП членується на семантичні зони на основі диференційних ознак, що виокремлюються у процесі аналізу семантики його компонентів. Ці ознаки утворюють семантичний простір ФСП, що може істотно відрізнятися в різних мовах, оскільки він визначається конкретним складом і семантикою мовних одиниць, що входять у поле в даній мові.
Не всі семантичні ознаки ФСП рівноправні. Існує ієрархія ознак у полі. Очевидно, семантично домінуючою варто вважати ознаку, наявну в семантиці всіх без винятку конституєнтів ФСП і таку, що найбільш повно відбиває якісну специфіку даного ФСП.
Особливе явище являють собою зони перетину функціонально-семантичних полів, що зумовлюють наявність “спільних сегментів”, перехідних зон.
Настанова на необхідність урахування явища перетину підсистем мови, а також на пізнання не лише вузлів зосередження якісних розбіжностей мовних категорій, але й зон взаємодії становить одну з методологічних переваг функціонально-семантичного підходу до опису мови.
Опис комунікативного аспекту категорії модальності доповнює функціонально-семантичну модель даної категорії, що зображує в інтегрованому вигляді різнорівневі засоби мови, які виражають відношення значення висловлення до дійсності з погляду мовця. Урахування цього аспекту надає змогу поглибити уявлення про “життєдіяльність” мови у процесі здійснення її основної функції – функції спілкування.
У роботі прийнято наступне визначення категорії модальності: модальність – це мовна категорія, що виражає оцінку мовцем способу існування зв’язку між об’єктом дійсності та його ознакою, а також ступінь пізнання та бажаності здійснення цього зв’язку для мовця. З цього визначення випливає, що в основі категорії модальності перебуває інтелектуально-розумова оцінка, що не дає підстав уналежнювати до її сфери різні види емоційної оцінки.
Функціонально-семантичне поле модальності має складну структуру, зумовлену різнохарактерністю значень і розмаїтістю засобів вираження. Категорію модальності можна розділити на модальність дійсності та модальність недійсності.
Макрополе дійсності, яке виражає реальні відносини між об’єктом і його ознакою, має чітку морфологічну домінанту – дійсний спосіб дієслова. На периферії розташовуються лексичні засоби, що увиразнюють значення дійсності.
Макрополе недійсності розпадається, у свою чергу, на кілька полів, які мають наступні модальні значення: ірреальність, предметна модальність, волевиявлення та вірогідність.
В другому розділі “Мікрополя об’єктивної можливості та необхідності у функціонально-семантичному полі предметної модальності” представлено загальну характеристику потенційних ситуацій можливості й необхідності, проаналізовано семантичну структуру мікрополів об’єктивної можливості й необхідності, визначено засоби вираження модальних значень об’єктивної можливості й необхідності на матеріалі різноструктурних мов індоєвропейської сім’ї (української, російської, французької та англійської). Необхідно зазначити , що для зручності об’єктивна можливість й необхідність визначені як мікрополя. Але треба мати на увазі, що вони є такими лише у відношенні до ФСП предметної модальності, щодо ФСП модальності їх треба диференціювати як мікрополя другого рівня, тоді як предметна модальність є мікрополем першого рівня.
Мікрополе об’єктивної можливості становить функціонально-семантичну єдність, що відрізняється складністю плану вираження і плану змісту. Семантична структура поля визначається чотирма бінарними семантичними ознаками: внутрішня/зовнішня, актуальна/узуальна, здобута/нездобута, деонтична/недеонтична.
Ці ознаки, вступаючи в різні комбінації, утворюють наступні типові ситуації: зовнішня деонтична можливість, зумовлена соціальними нормами; зовнішня деонтична можливість, зумовлена волею мовця; зовнішня недеонтична можливість, що залежить від ситуації; зовнішня недеонтична можливість, продиктована об’єктивними законами чи станом справ; внутрішня нездобута можливість, пов’язана з психічними властивостями суб’єкта чи його фізичними характеристиками; внутрішня здобута можливість, зумовлена навичками й уміннями суб’єкта.
Категоріальні ситуації об’єктивної можливості являють собою оцінні ситуації, у яких є суб’єкт, об’єкт, підстава і засоби оцінки.
Аналіз семантики і структури мікрополя об’єктивної можливості на матеріалі російської, української, французької та англійської мов дав змогу виокремити три види засобів вираження можливості, що належать до різних рівнів: 1) лексичні – модальні дієслова і предикативи (для всіх мов); 2) морфологічні – видо-часові форми в дійсному способі дієслова і видові форми в умовному (для російської й української мов); 3) синтаксичні – негативні інфінітивні конструкції (для російської й української мов). Можливість може бути виражена дискретно і недискретно. У першому випадку можливість являє собою самостійне значення певної мовної одиниці, а у другому випадку вона є “значенням чи семантичним елементом (відтінком значення), пов’язаним з іншим значенням чи іншим несамостійним елементом у складі того чи іншого семантичного комплексу” (Бондарко О.В.).
Спеціалізованими засобами, що дискретно виражають значення можливості, є лексичні одиниці у складі предиката, які на основі спільності вираженого ними значення, тотожності синтаксичної функції та моделі дистрибуції можна об’єднати в єдину групу модальних модифікаторів (термін П. Адамця). Ця група являє собою однорідний лексико-граматичний клас модальних дієслів, до якого уналежнено і їх еквіваленти. У досліджуваних мовах група модальних модифікаторів можливості містить різні за своїми морфологічними характеристиками одиниці; зокрема, модальні дієслова (мочь, уметь; могти, вміти; pouvoir, savoir; can, know how), модальні предикативи (можно, можна, on peut), дієслівно-іменні словосполучення з прикметниками (быть способным, бути здатним, etre capable, be capable) та іменниками (иметь возможность, быть в силах, мати можливість, бути у змозі, avoir la possibilitй, be in a position).
Основним засобом вираження об’єктивної можливості є розряд модальних модифікаторів, що передають граматичне значення можливості у складі синтаксичного комплексу присудка. Домінанту поля у всіх мовах становить дієслово із значенням могти (і його негативний корелят із значенням не могти), що відрізняється від усіх інших одиниць поля широтою семантичного обсягу і здатністю виражати всі типові ситуації і їх варіанти, а також частотою вживання у мові, що в кілька разів перевищує вживаність усіх інших одиниць поля, разом узятих. Семантика модальних модифікаторів можно/нельзя і можна/не можна у російській/українській мовах співвідноситься лише із ситуацією зовнішньої можливості, проте вони також входять до складу ядра поля як найбільш спеціалізовані й регулярно вживані засоби вираження даної семантики.
Порівняльний аналіз семантики і структури категорії об’єктивної можливості в досліджуваних мовах дає змогу зробити висновок про те, що ця категорія є мовною універсалією з градуйованим характером. На семантичному рівні, що містить внутрішнє членування мікрополя, а також передбачає його перетин з мікрополями вірогідності, необхідності й директивності, виявляється абсолютний характер універсальності об’єктивної можливості. На рівні засобів вираження виявляється градуйований характер її універсальності: морфологічні та синтаксичні засоби вираження об’єктивної можливості (видо-часові форми дійсного способу дієслова, негативні конструкції з інфінітивом доконаного виду) представлені тільки в українській і російській мовах. У цих мовах наявні наступні різновиди вживання видових форм дієслова: а) конкретно-фактичне вживання дієслів доконаного виду у формі простого майбутнього (коли значення можливості сполучається зі значенням одиничного цілісного факту): – Хлопця прив’яжіть! Та міцніше! Щеня прудке – ще втече по дорозі!.. (В. Малик); Описал картину? Да разве опишешь? (В. Некрасов); б) потенційне-якісне вживання дієслів недоконаного виду у формі теперішнього, рідше – минулого часу (коли значення можливості сполучається зі значенням якісної характеристики суб’єкта): – Спокійно! Згадайте, майоре, – не підвищуючи тону, попередив Гольдрінг, – я стріляю краще за вас... (Ю. Дольд-Михайлик);– … Курдинские красотки стреляют не хуже своих мужей. Это у них в крови-с! (В.Пикуль); в) наочно-зразкове вживання дієслів доконаного виду у формі простого майбутнього (коли виділяється один з постійно можливих проявів деякої дії, представленої як гранично обмежений цілісний факт): При підтримці Гіммлера він далеко піде! (Ю. Дольд-Михайлик);– …Зверь, он такой…Понятия слабого: ему што генерал, што казак, што барыня. Он все сожрет… (В.Пикуль);
Значення неможливості може бути виражене недискретно в негативних висловленнях з дієсловами доконаного виду в наочно-зразковому вживанні в планах теперішнього неактуального і майбутнього часу (Но – нет: здесь не напоят солдата водой, не всплакнут, по его судьбине, доведя до околицы, старая бабка не сунет в ранец печеных яичек. Не дадут глотнуть молочка.(В. Пикуль)), а також у висловленнях з формами простого майбутнього дієслів доконаного виду в конкретно-фактичному вживанні (Вдав, що спить, хоч насправді не спав і знав, що вже не засне до самого ранку. (П. Загребельний)).
В узагальнено-особових конструкціях з дієсловами доконаного виду значення неможливості сполучається з емоційним відтінком невдоволення: – ... Все надіявся – утечу... А дзуськи! Куди, до біса, втечеш? Куди підеш, коли до моря два тижні ходу і на кожному кроці тебе можуть піймати! (В. Малик).
Ситуація неможливості регулярно передається негативними конструкціями з інфінітивом доконаного виду, особливо при вираженні значення відсутності можливості, зумовленої обставинами (Написав, он подумал, что в Баязет этой даме не попасть. Там сидят курды, черкесы и турки. И точат сабли. И режут армян. И грабят аулы.(В.Пикуль)).
Ситуації неможливості, виражені інфінітивними конструкціями, співвідносяться з часовими планами теперішнього узуального (– Иди-ка ты… никогда вам порядков не навести! (В.Пикуль)), теперішнього актуального, пов’язаного з найближчим майбутнім (– Вы, поручик, свежий человек в этих краях, и поначалу многого вам будет просто не понять. (В.Пикуль)). Зв’язок суб’єкта та його ознаки в інфінітивних конструкціях представлено як наслідок дії об’єктивних законів чи обставин, мислимих як неминучі, через що висловлення набуває категоричного характеру (наприклад, Будет еще много ночей впереди, но уже никогда не вернуть очарования этой, вот именно этой – темной, тревожной, сегодняшней, Андрей полюбил в эту ночь самого себя, ощутил красоту человека в самом себе, и в трепете своей необстрелянной души было для него что-то новое, необыкновенно радостное… (В.Пикуль).
Значення неможливості може мати непряме метафоричне вираження у формі риторичного питання з модальним модифікатором можливості. Питання в цьому випадку виконує функцію емоційного ствердження неможливості: Чи міг я спокійно дивитися на ці знущання, утиски, вбивства і грабунки? Чи могло моє серце миритися з чорною несправедливістю? (В. Малик), порівн.: я не міг дивитися, моє серце не могло миритися; Я знал, как ненавидел он графа и какие слухи пускал он по уезду про того, у которого теперь ел с таким аппетитом язык с горошком и пил десятилетнюю наливку. Как мог порядочный человек объяснить этот его визит? (А. Чехов), порівн.: порядна людина не могла пояснити; ... Mais cela peut-il compter, а cфtй de ce que j’avais rкvй pour lui?(A. Maurois), порівн.: це не може рахуватися; How could I admire her?(O. Wilde.), порівн.: я не міг захоплюватися нею.
Саме недискретні засоби вираження зумовлюють перетин функціонально-семантичного поля модальності з функціонально-семантичними полями аспектуальності й темпоральності.
В узагальнено-особистих конструкціях з дієсловами доконаного виду, а також у риторичних питаннях з модальним модифікатором в українській і російській мовах значення об’єктивної можливості перетинається з емоційністю.
Абсолютний характер універсальності об’єктивної можливості виявляється також на комунікативному рівні: у семантичній сфері зовнішньої деонтичної можливості, зумовленої волею мовця, у досліджених мовах зафіксовано ідентичні мовленнєві акти (дозвіл, прохання, порада, пропозиція).
Розглядаючи мікрополя об’єктивної необхідності в українській, російській, французькій і англійській мовах, можна виокремити наступні спільні риси:
- в усіх мовах мікрополя об’єктивної необхідності мають однакову семантичну структуру, яка визначається тим самим набором диференційних ознак;
- домінанту поля складають багатозначні модальні модифікатори, які з найбільшою повнотою і регулярністю передають усі відтінки його семантичної структури;
- на периферії поля розташовуються однозначні одиниці, що “спеціалізуються” на вираженні однієї, рідко двох семем;
- мікрополя об’єктивної необхідності у всіх мовах перетинаються з граматичними полями директивності й темпоральності, являючи собою сполучну ланку між лексичною і граматичною системами мови.
Розбіжності між мікрополями об’єктивної необхідності в українській, російській, французькій і англійській мовах полягають:
- у лінгвістичному статусі конституєнтів поля – у російській та українській мовах крім лексичних модальних модифікаторів у поле входять дві синтаксичні конструкції;
- у кількісній представленості окремих семем поля;
- в інтенсивності вираження окремих семем – у російській та українській мовах семеми із семантичним компонентом “деонтичний” диференційовано представлені на рівні однозначних модальних модифікаторів. В англійській і французькій мовах подібної диференціації не відбувається.
Аналіз засобів вираження мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності дає змогу зробити висновок про те, що вони належать до типу полів з моноцентричною структурою.
Семантичний аналіз модальності об’єктивної необхідності на матеріалі досліджених мов доводить універсальний характер цього типу модальності: ієрархія семантичних компонентів, що складають план змісту модальності об’єктивної необхідності, мовленнєві акти в межах категоріальної ситуації зовнішньої деонтичної необхідності збігаються у всіх мовах. На рівні засобів вираження модальності об’єктивної необхідності виявляється градуйований характер універсальності предметної модальності.
У третьому розділі “Мікрополя ймовірності та істинності у функціонально-семантичному полі модальності вірогідності” розглядається своєрідність семантики та структури модальності вірогідності на матеріалі зазначених різноструктурних мов.
Модальність вірогідності виражає ступінь пізнання мовцем зв’язків і відносин дійсності; вона завжди суб’єктивна, оскільки завжди зв’язана з умовиводами мовця. Модальність вірогідності – зовнішньосинтаксична категорія, бо виражається, як правило, елементами, що знаходяться в синтагматичній ізоляції (модальними словами, частками, модальними фразами). Це – модальність висловлення, a не дії, вона характеризує все судження в цілому, а не спосіб існування зв’язку між об’єктом і його ознакою.
Модальність вірогідності перебуває у складних відносинах зі структурно-семантичною основою речення. З логічного кута зору, семантика вірогідності являє собою “модальну рамку”, усередині якої міститься пропозиція, оцінювана в аспекті “модусу знання” мовця, (мислячого) суб’єкта (Степанов Ю.С.). На відміну від модальності події, зображеної у пропозиції, модальність вірогідності відбиває ступінь повноти і характер знань мовця про подію.
Модальність вірогідності по-різному виявляється в різних комунікативних типах речень. З найбільшою регулярністю семантика вірогідності співвідноситься з розповідними реченнями, що мають пропозитивне значення, тобто відтворюють деяке положення речей. Оцінка вірогідності може підсилювати основне модальне значення висловлення або модифікувати його.
Щодо питальних висловлень, то протиставлення за ступенем вірогідності поширюється лише на ті типи питань, що в експліцитній чи імпліцитній формі містять пропозитивну частину. Це, зокрема, незайменникові питання: Може, й уся світова історія залежала від того, кого вибрала жінка, а чоловічі імена, якими значаться віки, всі оті царі, імператори, президенти, полководці, генії – те лиш оздоба до імен жіночих? (П. Загребельний); Vous avez peut-кtre une autre table? – dit Roger. (F. Sagan). Такими є також питальні речення з часткою хіба (в українській мові), разве (у російській мові) і питальним зворотом est-ce que (у французькій мові), що являють собою емоційну форму вираження негативного судження: Хіба тільки щаслива людина приносить іншій полегкість? Мусить її приносити навіть безщасниця. (М. Стельмах); Разве дуврский барраж пропустит наши крейсера через Ла-Манш и Па-де-Кале? Они же расстреляют флот батареями…(В.Пикуль); Est-ce qu’il s’intйresse а moi? Pourquoi m’іntйrеssеrаіs-je а lui? (F.Mauriac).
Для спонукальних речень модальність вірогідності не властива через те, що вони не виражають судження.
З позицій прагматики оцінка вірогідності є показником того, “якою мірою мовець бере, на себе відповідальність за істинність свого висловлення” (Palmer F.R.). Знижуючи чи підсилюючи категоричність висловлення, вираження вірогідності служить також реалізації принципу ввічливості в мовленнєвому спілкуванні. Порівн.: Навряд чи я зможу в чомусь вам допомогти. (Ю. Дольд-Михайлик) — Я не зможу вам допомогти; – Тогда скажите и не сердитесь на меня, неожиданно мягко спросил полковник, – вы, может быть, действительно…струсили? (В.Пикуль) — Тогда скажите, – спросил полковник, – вы действительно струсили?
В основі ситуації вірогідності перебуває інтелектуальний (раціональний )тип оцінки, зокрема оцінка мовцем повноти своїх знань відносно того, в якій мірі пропозиція відповідає дійсності.
Як у будь-якій оцінній ситуації, тут можна виокремити суб’єкт, об’єкт та підставу оцінки. Суб’єктом оцінки у ситуації вірогідності є мовець, об’єктом – деяка пропозиція, підставою – інформація, якою володіє суб’єкт.
Аналіз плану змісту модальності вірогідності в українській, російській, французькій та англійській мовах показав, що семантичне членування даного типу модальності визначається двома критеріями: кількісною і якісною (суб’єктивною) оцінкою знань мовця про предмет. Відповідно до цих ознак у ФСП вірогідності виокремлюються два мікрополя: ймовірності та істинності, які є мікрополями другого рівня по відношенню до ФСП модальності, тоді як модальність вірогідності є мікрополем першого рівня.
Модальність імовірності, що базується на вивідному знанні і є результатом логічної операції умовиводу, представлена значеннями епістемічної можливості та епістемічної необхідності. Значення об’єктивної можливості й необхідності (розглянуті в попередньому розділі) відрізняються від вищевказаних тим, що вони ґрунтуються на точному знанні мовцем факторів, які зумовлюють зв’язок суб’єкта та його ознаки.
Подія оцінюється як епістемічно можлива у випадку, коли мовець не має точних даних про ситуацію, коли не виключене різне розв’язання певної ситуації у зв’язку з тим, що відсутні обставини, які перешкоджали б вибору одного з них. Епістемічна необхідність означає, що ситуація має лише одне розв’язання, що детерміновано даними, які є у розпорядженні мовця.Таким чином, оцінка ступеня вірогідності події залежить від того, як мовець оцінює доказову силу даних, якими він володіє.
У мікрополі ймовірності в залежності від того, як мовець оцінює доказову силу наявних у нього даних, можна виокремити кілька типів ситуацій: високий ступінь імовірності здійснення дії, середній і невисокий ступінь.
Основу модальності істинності складає уявлення мовця про те, що пропозиція, яка міститься в його висловленні, відповідає дійсності. Відповідно до того, як мовець оцінює “стан свого знання”, у мікрополі істинності виокремлюють три типи категоріальних ситуацій, що розрізняються за шкалою впевненості: простої, категоричної і проблематичної вірогідності.
Семантичну структуру та частотність у мовленні модальності вірогідності можна представити у вигляді таблиці, де цифри вказують на кількість текстових фрагментів, що репрезентують відповідні модальні значення (див. табл. 1). Ситуація простої вірогідності не представлена в таблиці, оскільки вона є немаркованим членом мікрополя істинності.
Таблиця 1
Семантична структура модальності вірогідності.
Тип поля | Категоріальна ситуація | Укр.
мова | Рос.
мова | Франц.
мова | Англ.
мова
Мікрополе істинності | Категорична вірогідність | 364 | 266 | 301 | 493
Проблематична вірогідність | 287 | 588 | 91 | 245
Мікрополе ймовірності | Епістемічна можливість | 847 | 833 | 455 | 877
Епістемічна необхідність | 35 | 245 | 168 | 385
Модальні елементи, що виражають епістемічну можливість і необхідність, можуть сполучатися з модальними лексемами, які передають суб’єктивне відчуття мовця щодо істинності висловлюваної ним оцінки ймовірності. Спільне вживання цих елементів у межах одного висловлення служить підтвердженням різнорідності цих видів оцінки.
Як показав аналіз, модальність вірогідності в українській, російській, французькій і англійській мовах передається одиницями різних мовних рівнів: лексичного, лексико-граматичного, лексико-синтаксичного і (в англійській і французькій мовах) синтаксичного. Семантичне членування поля вірогідності в досліджуваних мовах однакове. Розбіжності між мовами полягають у кількісному вираженні того чи іншого значення різними засобами і частотності їх уживання.
Єдиним структурним елементом, що засвідчує специфіку французької та англійської мов, є наявність синтаксичних засобів вираження модальності вірогідності – модальних конструкцій, розділових питальних конструкцій та інверсії.
У кількісному відношенні розбіжності між мовами спостерігаються у складі різних розрядів модальних модифікаторів (див. табл. 2). В англійській мові більш численна група модальних дієслів, два з яких виражають значення логічної можливості (can, may) і шість (must, have to/have got to, will, would, ought to, should) – значення логічної необхідності. Через це в англійській мові значення логічної необхідності виявляється більш диференційованим. В англійській мові втричі більше і модальних фраз. У російській та українській мовах більш численні модальні слова і модальні частки. У французькій мові переважають модальні фрази і модальні слова.
Таблиця 2
Засоби вираження модальності вірогідності.
Засоби вираження | Українська мова | Російська
мова | Французька мова | Англійська мова
Модальні слова | 16 | 28 | 10 | 14
Модальні фрази | 9 | 8 | 9 | 28
Модальні дієслова | 2 | 2 | 2 | 8
Модальні частки | 5 | 16 | 4
Модальні конструкції | - | - | 5 | 7
Модальні предикативи | 1 | 1 | - | -
Говорячи про розбіжності між мовами на рівні системи, робимо висновок, що в англійській та французькій мовах модальність вірогідності більш граматикалізована, тому що для її вираження мова має у своєму розпорядженні варіативні синтаксичні й лексико-граматичні (модальні дієслова) засоби, проте у російській та українській мовах основними компонентами системи є лексичні (модальні слова) чи лексико-синтаксичні (модальні частки) мовні одиниці.
Вивчення мікрополів імовірності та істинності доводить, що у всіх досліджених мовах вони відносяться до поліцентричних полів з компактною структурою.
Таким чином, аналіз модального значення вірогідності в українській, російській, французькій і англійській мовах показав, що модальність імовірності та істинності подібно до предметної модальності є мовними універсаліями, що мають градуйований характер.
ВИСНОВКИ
На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки:
1. Категорія модальності – це мовна категорія, для якої функціонально-семантична модель є найбільш адекватним способом опису.
У галузі лінгвістичних досліджень функціонально-семантична модель має переваги перед іншими системно-структурними моделями. По-перше, вона дає універсальну підставу для вивчення семантичної функції, щодо якої визначається набір засобів вираження в кожній із досліджуваних мов і відношення між цими засобами. По-друге, ця модель дає змогу виокремити як загальне, так і ідіоетнічне в досліджуваних мовах на основі диференціації між універсальними фундаментальними ознаками й ознаками, що реалізуються в семантиці одиниць окремої мови. По-третє, функціонально-семантична модель дає можливість чітко розмежувати структурні (мовні) і мовленнєві розбіжності між мовами різних систем з позицій якісної характеристики і кількісної представленості одиниць різних рівнів у системі та частотності їх уживання в мовленні.
2. Семантичною функцією категорії модальності є вираження мовцем оцінки способу існування зв’язку між об’єктом дійсності та його ознакою, а також ступеня пізнання та бажаності здійснення цього зв’язку для мовця. Складність семантики визначає складність будови функціонально-семантичного поля модальності, що складається з двох макрополів: дійсності та недійсності. До складу останнього, у свою чергу, входить три підпорядковані поля: предметної модальності, модальності вірогідності й модальності волевиявлення. Відповідно поле предметної модальності складається з мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності. Поле модальності вірогідності містить мікрополя ймовірності та істинності.
3. За структурою досліджені поля належать до двох різних типів. Моноцентричними є мікрополя об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності, що спираються на лексико-граматичний клас модальних дієслів і предикативів. Мікрополя ймовірності та істинності уналежнено до типу полів з компактною поліцентричною структурою, оскільки вони містять сукупність різнорівневих мовних засобів, що не утворюють єдиної категорії.
4. Між окремими полями в межах функціонально-семантичного поля модальності спостерігається перетин через поліфункціональність їх елементів. Так, модальні дієслова й предикативи могти, повинен в українській мові, мочь, должен у російській мові, pouvoir, devoir у французькій мові, can, must в англійській мові у своїй первинній функції є домінантами мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності, а у вторинній функції входять до складу периферії модальності вірогідності. Форми дійсного способу дієслова, що складають домінанту поля дійсності, служать периферійними елементами мікрополя об’єктивної можливості.
5. У своєму зовнішньому функціонуванні в межах висловлення модальні форми вступають у складні відносини з категоріями темпоральності й аспектуальності, що накладають певні обмеження на їх семантику. Так, наявність продовженої форми інфінітива після модальних дієслів в англійській мові визначає актуалізацію значення вірогідності цих дієслів і виключає значення об’єктивної можливості. Доконаний вид інфінітива після модального предикатива не можна в українській мові, нельзя в російській мові сигналізує про значення об’єктивної неможливості, недоконаний вид інфінітива – про значення заборони. Заперечення при модальному дієслові актуалізує значення об’єктивної можливості дієслів могти, мочь, pouvoir проте заперечення при інфінітиві актуалізує значення дозволу.
6. Мовна модальність є яскравим прикладом асиметричного дуалізму мовного знака, тому що те саме модальне значення може передаватися різними мовними засобами і, навпаки, один мовний засіб може передавати різні модальні значення.
7. Як результат розумової (раціональної) діяльності людини оцінка представлена як модальність висловлення, тобто як критичне осмислення змісту висловлення за ступенем його вірогідності (відповідності дійсності). Сила впливу раціональної (модальної) оцінки залежить від характеру мовного засобу, що її експлікує. Різну силу впливу на адресата мовлення мають модальні слова і дієслова модусу, етичну функцію (ввічлива порада адресату) виконує кондиціонал некатегоричного ствердження.
8. Традиційне протиставлення способів дієслова за ознакою реальності/нереальності не є достатнім. У способах дієслова необхідно насамперед розрізняти модальний й амодальний зміст, тобто наявність або відсутність вираження позиції мовця щодо зв’язку дії з дійсністю.
9. Категоріальна ситуація зовнішньої деонтичної можливості, зумовленої волею мовця, актуалізується в наступних мовленнєвих актах (дозвіл, прохання, порада, пропозиція), що має наслідком зняття багатозначності засобів вираження об’єктивної можливості. У досліджуваних мовах даний варіант значення деонтичної можливості виражається у висловленнях з модальними модифікаторами могти, можна (в українській мові), мочь, можно (у російській мові), pouvoir (у французькій мові), can (в англійській мові). Форми дійсного та умовного способів дієслова, що використовуються для вираження даного значення, виступають функціональними еквівалентами наказового способу, відрізняючись від нього ступенем категоричності та ввічливості.
10. У межах категоріальної ситуації зовнішньої деонтичної необхідності за допомогою модальних модифікаторів можуть бути виражені різні відтінки спонукання: порада, пропозиція, прохання. Для передачі цього значення в досліджуваних мовах використовуються ядерні засоби вираження, тобто модальні предикативи повинен, треба (в українській мові), должен, надо (у російській мові), devoir, falloir (у французькій мові), must, need (в англійській мові), багатозначність яких також знімається при розгляді конкретного мовленнєвого акту.
11. У цілому категорія модальності в досліджуваних мовах являє собою приклад складної функціонально-семантичної системи, що обіймає ряд різноструктурних пересічних полів і мікрополів, для яких характерна множинність ієрархічно організованих засобів вираження, що належать до різних рівнів мови. Предметна модальність і модальність вірогідності в досліджених мовах являють собою мовні універсалії з градуйованим характером.
Основний зміст дисертаціїї викладено в таких публікаціях:
1. Телецкая T. В. Функционально-семантическая модель описания языка (на примере поля модальности во французском языке ) // Записки з романо-германської філології. – Одеса, 1997. – Вип.1. – С. 93 – 100.
2. Телецкая Т. В. К проблеме модальности в современной лингвистике // Записки з романо-германської філології. – Одеса, 1997. – Вип.2. – С. 187 – 198.
3. Телецкая T. В. Семантика и структура микрополя директивной модальности (на материале русского, украинского, французского и английского языков) // Записки з романо-германської філології. – Одеса: Фенікс, 2003. – Вип. 13. – С. 197 – 204.
4. Телецкая T. В. Коммуникативный аспект категории модальности // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації. – Харків: Константа, 1996. – С. 180 – 182.
5. Телецкая T.В. Семантическая структура функционально-семантического микрополя объективной возможности // Актуальні проблеми менталінгвістики. У 2-х ч. – Черкаси: БРАМА, 2003. – Ч. 1. – С. 150 – 154.
6. Телецкая T. В. Роль средств выражения субъективной модальности в текстообразовании // “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії”: Тези доповідей 1-ої Міжнародної наукової конференції пам’яті професора Ю. О. Жлуктенка (1915 – 1990). – К.: КДУ, 1995. – С.116.
7. Телецкая T. В. Роль субъективно-модального значения в создании поэтики художественного текста // “Поетика художнього тексту”: Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. – Київ-Херсон, 1996. – Вип.. 1. – С. 78 – 79.
8. Телецкая T. В. Модальность как функционально-семантическая категория // “Мова і мовлення: єдність системного і функціонального аналізу
