КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВАХОНЄВА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 347.131 (043.3/.5)

СТРОКИ (ТЕРМІНИ) У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного

факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Майданик

Роман Андрійович, професор кафедри цивільного права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України Харитонов Євген Олегович,

завідувач кафедри цивільного права Одеської національної

юридичної академії, м. Одеса;

кандидат юридичних наук, доцент Самойленко Володимир Михайлович,

професор кафедри цивільного та господарського права

Чернігівського державного інституту економіки та управління, м. Чернігів.

Провідна установа:Львівський національний університет

імені Івана Франка, м. Львів.

Захист відбудеться 7 грудня 2005 року о 10.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 ).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12 ).

Автореферат розісланий “4” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук, професор Довгерт А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Істотні зміни та перетворення в політичному, економічному та суспільному житті нашого суспільства призвели до необхідності реформування та подальшого дослідження цивільних відносин та правових норм, які їх регулюють. Спостерігається зростання кола суспільних відносин, що регулюються цивільним правом та, відповідно, розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. Характерною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони виникають, тривають, змінюються та припиняються у часі. Проблема часу в цивільному праві ще не досліджена в повному обсязі. Це призводить до ускладнення встановлення та застосування всіх видів параметрів функціонування цивільних правовідносин, в тому числі строків та термінів. Якщо сучасна філософія, соціологія та інші суспільні науки приділяли увагу феномену часу, то природа строків (термінів) ще не визначена в повному обсязі у багатьох галузях права. Юридичною наукою встановлено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав. Однак для досягнення зазначеної мети та виконання цивілістичними строками свого функціонального призначення актуальним є дослідження саме юридичної природи строків (термінів) у цивільному праві, визначення їх взаємозв’язку із суб’єктивним правом учасника цивільних правовідносин та особливостей застосування в залежності від виду та цільового призначення.

Строки (терміни), як надзвичайно вагома юридична категорія, закріплюються нормами цивільного законодавства з метою врегулювання темпоральних показників цивільних правовідносин. Законодавче закріплення строків (поряд з ними термінів) викликає багато проблем у їх практичному застосуванні, теоретичному визначенні, а також у процесі обчислення. Це, в першу чергу, обумовлює необхідність дослідження строків у цивільних правовідносинах. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення поставлених цілей, надають можливість з необхідною точністю визначити часові межі здійснення та захисту цивільних прав. Для досягнення цієї важливої як з теоретичної, так і з практичної точки зору мети необхідно зазначити, що вивчення строків, а поряд з ними і термінів, що здійснюється вперше в Україні, надає можливість визначати саме момент початку, зміни та припинення конкретного цивільного правовідношення, а також момент настання чи припинення негативних чи позитивних наслідків для учасників цих правовідносин.

Прийняття нового Цивільного кодексу України та поступове приведення інших джерел цивільного права у відповідність із Цивільним кодексом спонукає до вивчення норм нового цивільного законодавства, дослідження механізму їх дії у нових ринкових умовах суспільного життя та, відповідно, дослідження строків реалізації учасниками цивільних правовідносин своїх суб’єктивних прав.

Вищевикладене обґрунтовує актуальність проведення сучасних науково-теоретичних досліджень строків та термінів у цивільному праві. Тим більше, що останні такі дослідження здійснювались ще за радянських часів, а тому до певної міри втратили актуальність у теперішніх умовах розвитку ринкових відносин та дії нового цивільного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Прийняття нового Цивільного кодексу України стало значною подією як у науці цивільного права, так і у практичній діяльності суб’єктів цивільних правовідносин. Сьогодні здійснюються як індивідуальні, так і комплексні науково-теоретичні та практичні дослідження різних інститутів цивільного права, в тому числі і цивілістичних строків та термінів.

Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові праці видатних українських та російських вчених у галузі цивільного права, а також загальної теорії права: Д.В. Бобрової, Л.Г. Вострікової, В.П. Грибанова, М.А. Гурвича, О.В. Дзери, Г.Ф. Дерев’янка, А.В. Жгунової, В.Б. Ісакова, О.С. Іоффе, А.Г. Калпіна, К.В. Кейни, М.Я. Кіріллової, Н.С. Кузнєцової, О.А. Красавчикова, Т.Л. Левшиної, А.В. Лісаченко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, А.І. Масляєва, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, П.М. Рабіновича, М.П. Рінга, В.М. Самойленка, А.П. Сергєєва, В.І. Синайського, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Н.П. Фрідман, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Є.Д. Шершеневича, Є.Д. Енгельмана, Н.А. Яхніної, та ін.

Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавство України, насамперед Цивільний кодекс України, законо-давство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, присвяченої розгляду цивілістичних строків та термінів, відповідного національного законодавства з’ясувати основні проблеми юридичної природи строків, їх законодавчого закріплення та застосування учасниками цивільних правовідносин, а також виробити і внести пропозиції та наукові рекомендації стосовно удосконалення цивільного законодавства, створення дієвого механізму реалізації правових норм у сфері використання різних видів цивілістичних строків.

Досягнення зазначеної мети можливе в процесі вирішення таких основних завдань: визначення поняття “строк” та “термін” у цивільному праві, їх співвідношення, з’ясування їх місця у загальній категорії “час”, встановлення функцій та завдань строків (термінів) у цивільних правовідносинах; розкриття змісту основних юридичних термінів, понять, категорій, що використовуються в процесі дослідження і аналізу строків та термінів у цивільному праві; окреслення характерних рис і ознак строків у цивільних правовідносинах, з'ясування їх юридичної природи та особливостей законодавчого закріплення; узагальнення існуючих та пропозиція нових класифікацій строків у цивільному праві; встановлення та аналіз процедури обчислення строків та визначення термінів у цивільних правовідносинах; вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового закріплення строків здійснення та захисту прав у цивільних правовідносинах; внесення пропозицій щодо удосконалення норм цивільного законодавства, які стосуються особливостей застосування та використання строків у цивільному праві.

Об’єктом дослідження є строки та терміни різних інститутів цивільного права.

Предмет дослідження складають норми цивільного законодавства, що закріплюють різні види строків, порядок їх застосування та обчислення.

Методи дослідження. Представлені в роботі основні положення та результати здобуті у процесі наукового дослідження з використанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема, історичного та порівняльно-правового – при дослідженні дореволюційних та радянських наукових праць видатних цивілістів, а також в процесі аналізу та порівняння колишнього цивільного законодавства з новим цивільним законодавством України при визначенні поняття, особливостей нормативного закріплення та юридичної природи цивілістичних строків; системно-структурного - у процесі визначення основних видів та класифікації строків у цивільному праві; аналізу та синтезу - при вивченні юридичної природи строків у цивільному праві, характеристиці основних ознак строків (термінів), співвідношенні основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються цивілістичних строків; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій різних правових понять та категорій; формально-юридичного - у процесі створення нових правових норм і приписів та удосконалення вже існуючих тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі вперше в Україні здійснено комплексне науково-теоретичне і науково-практичне дослідження строків та термінів у цивільному праві, з’ясовані найбільш актуальні проблеми юридичного закріплення, застосування, обчислення, зв’язку цивілістичних строків (термінів) з юридичними фактами та суб’єктивними правами та обов’язками, а також встановлена та науково обґрунтована класифікація строків у цивільному праві, визначені основні риси кожного виду строків та особливості їх практичного застосування в межах конкретних цивільних правовідносин в умовах введення в Україні нового цивільного законодавства.

У процесі проведеного дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:

Розкривається та формулюється юридичне та науково-теоретичне поняття строку та терміну у цивільному праві, визначається співвідношення цих понять. Встановлено, що строки (терміни) у цивільному праві є різновидом правового часу, який у своєму існуванні повністю абстрагується від філософської категорії часу. Правовий час за допомогою існування норм цивільного права формує поняття цивілістичний строк (термін). Строк визначається як темпоральний показник цивільних правовідносин, що являє собою певний проміжок часу, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Термін розглядається як спеціальна часова категорія цивільного права, яка визначає момент часу з настанням якого починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Самостійного значення терміни можуть набувати у випадках встановлення, зміни або припинення учасником цивільного правовідношення того чи іншого права.

Поряд із строками та термінами виокремлюється така особлива часова категорія цивільного права як “момент”. Встановлено, що моменти як часові показники в деяких випадках суттєво відрізняються від термінів, які також визначаються як моменти часу. Момент, як юридична категорія цивільного права, є юридичним фактом або сукупністю юридичних фактів, які визначають час настання передбачених законодавством або договором юридичних наслідків. Причому встановлення такого моменту може тривати у часі і мати свої строки та терміни. Припускається, що законодавець поняття “термін” трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття “момент” у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, вважається недоречним використання у законодавстві поняття “моменту”, оскільки закріплення у Цивільному кодексі України поняття “терміну” та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести не тільки до ускладнення користування юридичною термінологією, а й навіть до грубої юридичної помилки при правовому врегулюванні цивільних правовідносин.

Пропонується відмежувати поняття “момент” і “термін” та чітко розділити шляхом заміни поняття “момент” поняттям “час”. Наприклад, норму під назвою “Момент набуття права власності за договором ” (стаття 334 ЦК України) замінити назвою “Час набуття права власності за договором” і т.д. Відповідно, поняття “момент” використовувати тільки по відношенню до визначення терміну.

4. З’ясовано, що строк (термін) у цивільному праві, як юридична категорія, характеризує наступні аспекти цивільних правовідносин: момент виникнення (початку), зміни та припинення цивільних правовідносин; зміст правовідношення (коли строк є умовою договору); правомірність поведінки учасників правовідносин з точки зору своєчасності; граничні межі реалізації прав та виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин; форму існування та розвитку прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин.

5. Юридична природа строків визначається шляхом визначення їх місця в системі юридичних фактів. В процесі дослідження встановлено, що юридичний строк є окремим природно-правовим (об’єктивно-суб’єктивним) явищем, що тісно пов’язане з юридичними фактами (діями та подіями) і має незалежну назву “часовий показник”. Встановлено, що строки в цивільному праві встановлюються в межах правового часу, який є часовим параметром суспільної діяльності людей, що визначається нормами права, але плин часу є об’єктивною категорією, яка не підкоряється законам людського буття. І тому слід враховувати, що сплив того чи іншого строку не можна назвати подією, оскільки настання подій хоч і не залежать від вольового фактору, однак будь-яка подія, що є юридичним фактом, може або настати, або так і не настати. А час плине в будь-якому випадку, і строки як періоди часу - це певні упорядкування суспільних відносин, які, так би мовити, накладаються на об’єктивно, рівномірно, безконтрольно плинучий час.

6. В процесі дослідження строків у цивільному праві та з’ясування їх місця в системі юридичних фактів виявлені наступні їх ознаки: строк є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; є часовим показником, що має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

На підставі аналізу змісту правових норм Цивільного кодексу України та низки законів України пропонується доповнення загальної класифікації строків у цивільному праві поряд з визначеними та невизначеними строками абстрактними строками. Пропонується абстрактними вважати строки, які визначені поняттями “розумний строк”, “негайно” і т.д.

8. Здійснюється розгляд класифікації строків за цільовим призначенням. В результаті опрацювання наукового матеріалу та нормативних джерел до строків здійснення цивільних прав пропонується відносити строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) строки та гарантійні строки; строки виконання цивільних обов’язків тісно пов’язуються із строками здійснення цивільних прав, до строків захисту цивільних прав пропонується віднести претензійні строки, строки позовної давності, строки оперативного захисту та цивільно-процесуальні строки.

9. Дослідження строків (термінів) здійснюється через вивчення деталей цивільних правовідносин та встановлення особливостей строків в межах тих чи інших цивільних правовідносин. Встановлено, що в загальному аспекті цивільно-правові строки можна розглядати в межах організаційних правовідносин, до яких віднесені організаційно-утворюючі відносини, організаційно-делегуючі, організаційно-контрольні та організаційно-інформаційні відносини, відповідно, ним відповідають організаційні строки конкретного виду, які, однак, можуть одночасно виступати строками здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов’язків або строками захисту. У взаємозв’язку із правовідносинами цивілістичні строки можна поділяти на регулятивні, регулятивно-охоронні та охоронні.

10. Виявлено, що строки у цивільному праві тісно пов’язані із змістом суб’єктивного права. Пропонується першу можливість суб’єктивного права розглядати поряд із строками здійснення цивільного права; другу – із строками виконання цивільних обов’язків; третю – із строками захисту цивільних прав в межах запропонованої класифікації.

11. В процесі роботи доведено, що цивілістичні строки можна розглядати як гарантії забезпечення реалізації та захисту цивільних прав. Наявність норм права із визначенням строків існування цивільних прав, а також можливість самостійного визначення цих строків є своєрідним гарантом у сфері реалізації суб’єктами цивільних правовідносин своїх прав та виконання обов’язків. Закріплення у нормах права преклюзивних строків здійснює упорядкування цивільного обігу та сприяє його стабільності та урегульованості тощо. Гарантійні строки є спеціальною юридичною гарантією, за допомогою якої здійснюється використання наданих суб’єкту цивільних правовідносин прав, пов’язаних, як правило, із гарантійними зобов’язаннями забезпечення якості продукції, робіт та послуг. Претензійні строки, строки оперативного захисту та позовної давності є захисними строками, які гарантують своєчасну та доцільну охорону та захист цивільних прав суб’єктів як цивільних, так і інших правовідносин.

12. Визначені основні особливості строків у цивільному праві та проблеми їх застосування. Пропонується в кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, вказувати цільову назву строку, а в загальній частині ЦК України закріпити загальний механізм застосування та обчислення того чи іншого виду строку. Окрім цього, пропонується поряд із визначенням строку та терміну у цивільному праві дати визначення всіх видів строків (мається на увазі їх поділ за цільовим призначенням) з метою використання механізму їх застосування при договірному їх встановленні.

13. Вноситься пропозиція про удосконалення системи законодавчого (нормативного) закріплення строків у сфері встановлення їх зв’язку з термінами та юридичними фактами. В кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, повинна бути вказівка на юридичний факт (факти), до якого прив’язується строк, а також вказівка на термін, який є початковим моментом спливу цивілістичного строку. Також пропонується при визначенні строків виконання цивільних обов’язків переважно застосовувати саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин.

14. Пропонується удосконалити систему законодавчого закріплення та застосування претензійних строків, насамперед застосовувати претензійні строки, як правило, у вигляді права, а не обов’язку, включити претензійні строки у тривалість позовної давності.

Практичне значення отриманих результатів. Науково-теоретичне значення полягає в тому, що представлені в роботі теоретичні розробки і висновки спрямовані на усунення окремих прогалин, що існують в науці цивільного права, зокрема, відносно питань поняття, юридичної природи, співвідношення, характеристики та особливостей строків та термінів у цивільному праві. В цілому дослідження сприятиме розвитку як науки цивільного права, так і цивільного законодавства.

Представлені в роботі практичні рекомендації пропонуються для використання у процесі нормотворчої діяльності відповідних законодавчих органів при розробці та удосконаленні норм цивільного законодавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка і доповідалися на двох науково-практичних конференціях: “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 30 січня 2003 р.); “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2005 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у восьми статтях, які вийшли у наукових журналах та збірниках, що входять до переліків фахових наукових видань, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи. Структура дисертації зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (165 найменувань) та одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, із них основного тексту – 208 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зазначається ступінь її наукового дослідження, характеризується предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, визначається його методологія, формулюється теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, наукова новизна та стан апробації результатів проведеного дослідження.

Перший розділ “Поняття, види та порядок обчислення строків у цивільному праві”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню юридичної природи строків та термінів у цивільному праві, здійсненню розмежування цих двох категорій, встановленню основних видів та класифікації строків у цивільному праві за різноманітними правовими критеріями, а також визначенню основного призначення цивілістичних строків (термінів) та порядку їх обчислення.

У підрозділі 1.1. “Поняття та юридична природа строків (термінів) у цивільному праві” визначається поняття, сутність та основне призначення строку та терміну у цивільному праві.

Встановлено, що строки (терміни) у цивільному праві є юридичною (правовою) категорією часу, яка у загальному аспекті розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права.

Результатом дослідження строку як приватного випадку часу є встановлення, що співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого і частини, об’єктивного і суб’єктивного. Встановлення строків можливе лише за умови існування часу і тільки в його межах шляхом обмеження у часі правовідносин як в цілому, так і їх складових частин, а саме суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників цих правовідносин.

У науці цивільного права не склалося єдиного поняття строку, а призначення та юридична природа терміну майже не досліджувалися. Всі визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку, строк розглядається як певний період часу, з іншого, – як певний момент часу. На сьогоднішній день нове цивільне законодавство, відмежувавши від поняття “строк” поняття “термін”, вказало на їх суттєву різницю, надало їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищило їх роль як в цілому, так і в окремих інститутах цивільного права.

Автор визначив, що строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Разом із строками треба розглядати і терміни, що представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Проаналізувавши найбільш відомі наукові погляди на юридичну природу строків у цивільному праві та норми цивільного законодавства, що надають поняття строку та терміну, автор дисертації визначив, що юридичний строк є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями). Таким чином, у цивільному праві строк: 1) є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); 2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; 3) має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); 4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

Звертаючи увагу на терміни у цивільному праві, автор дисертації зазначає, що вони можуть мати різне практичне значення. З однієї сторони терміни визначають граничні межі цивільно-правових строків, з іншої – моменти виникнення тих чи інших прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин.

У підрозділі 1.2. “Види строків у цивільному праві” автор дисертаційного дослідження встановив, що цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками та за іншими правовими критеріями.

Однією з основних класифікацій строків у цивільному праві автор дисертаційного дослідження вважає поділ строків в залежності від цілей, для яких вони встановлені, за характером їх дії і за тими правовими наслідками, які наступають у зв’язку зі спливом того чи іншого строку. Автор визначив, що кожний окремо взятий строк має певне призначення та виконує чітко визначену функцію.

Найбільш розповсюдженою класифікацією строків за цільовим призначенням є їх поділ на строки здійснення цивільних прав, строки виконання цивільних обов’язків та строки захисту цивільних прав. Автор дисертації при дослідженні поділу строків у цивільному праві вважає, що до строків здійснення цивільних прав відносяться строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) строки та гарантійні строки, в межах яких можна виокремити строк експлуатації товару, строк служби товару, строк придатності та інші види строків. Крім цих видів строків автором також виокремлюються строки придатності, служби, реалізації, зберігання, транспортабельності та деякі інші види строків. Ці різновиди гарантійних строків мають свої особливості і тягнуть специфічні, притаманні тільки їм правові наслідки. Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків встановлюються в межах регулятивних відносин. При цьому гарантійні строки встановлюються в межах охоронно-регулятивних правовідносин.

До строків захисту, на думку автора, відносяться претензійні строки, строки позовної давності, що функціонують виключно в межах охоронних правовідносин, а також строки оперативного захисту та процесуальні строки. Строки захисту в межах охоронних правовідносин є відрізками часу, протягом яких відбувається усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища осіб, права яких порушені. Охоронні правовідносини передбачають порушення правових норм і, відповідно, суб’єктивного права фізичних або юридичних осіб та викликають відповідні правовідношення між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він виконує на користь потерпілого, і все це врегульовується шляхом встановлення тих чи інших захисних строків.

На завершення розгляду класифікації строків у цивільному праві слід вказати, що з матеріальними строками захисту цивільних прав тісно пов’язані саме процесуальні строки, які також слід враховувати при визначенні загальної тривалості процесу захисту порушених прав від моменту порушення цивільного права до моменту захисту. Поряд з процесуальними строками також можна виокремити процедурні строки, які можуть відноситися як до строків здійснення цивільних прав, так і до строків захисту.

Цивілістичні строки, на думку автора дисертаційного дослідження, можна розглядати як своєрідні гарантії забезпечення реалізації та захисту цивільних прав.

У підрозділі 1.3. “Обчислення строків у цивільному праві” автором дисертаційного дослідження проаналізований порядок та способи визначення та обчислення строків у цивільному праві.

При дослідженні порядку обчислення строків у цивільному праві автор звернув увагу, що нас не тільки повинно цікавити з якого саме моменту договір вважати укладеним чи з якого моменту виникають чи припиняються ті чи інші цивільні права та обов’язки, а також коли починається перебіг строку, його закінчення, яким чином вчиняти дії в останній день строку. Таким чином, для встановлення та обчислення строків у цивільному праві автор дисертаційного дослідження врахував два аспекти врегулювання вказаного питання. По-перше, це суто юридичний, коли треба на підставі діючих норм цивільного права встановити моменти у часі, які визначають граничні межі дії того чи іншого цивільного правовідношення. По–друге, це техніко-юридичний аспект обчислення строків, що закріплений у діючому цивільному законодавстві і врегульовує початок перебігу та закінчення строку.

Визначено, що важливе значення для строку мають правила його обчислення, визначення не тільки початку, але і закінчення. Правила закінчення строків, закріплені цивільним законодавством, розрізняються в залежності від обраної одиниці часу, характеру та виду правовідносин та інших критеріїв. Правила обчислення строків, закріплені у цивільному законодавстві, мають імперативний характер. Автор зауважує та звертає особливу увагу на те, що всі види строків обчислюються за загальними правилами визначення та обчислення строків, однак, окрім загальних норм, ми в кожному окремому випадку звертаємося ще до спеціальних норм тих чи інших цивільно-правових інститутів, які надають нам можливість визначити або момент початку, або момент закінчення того чи іншого строку, або у спеціальному порядку встановлюють початок перебігу того чи іншого строку.

Проведений автором дисертації аналіз порядку обчислення строків у цивільному праві надає можливості звернути особливу увагу на нерозривний взаємозв’язок строків та термінів у цивільному праві та з’ясувати практичне значення саме термінів при обчисленні цивільно-правових строків. Отже, ті чи інші моменти у часі, настання яких пов’язується з юридичними фактами, є відправними одиницями часу, що використовуються при обчисленні строків та суттєво впливають на правильність такого обчислення.

Другий розділ “Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків”, що складається з двох підрозділів, присвячений детальному дослідженню юридичної природи, основних рис, класифікації та призначенню строків здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. На прикладах окремих норм різних інститутів цивільного права розглянуті та проаналізовані строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) та гарантійні строки.

У підрозділі 2.1. “Строки здійснення цивільних прав” автором дисертаційного дослідження висвітлений взаємозв’язок зазначених строків із реалізацією учасниками цивільних правовідносин своїх суб’єктивних прав.

Визначено, що основне призначення строків існування цивільних прав полягає насамперед у забезпеченні правомочним особам часу для реалізації наданих їм прав. Строки існування цивільних прав автор поділяє на абсолютно не обмежені часом, відносно не обмежені часом та визначені часом, тобто ті, які мають конкретний строк дії (існування). Зазначені строки автор проаналізував в першу чергу на прикладі відносин власності, інтелектуальної творчої діяльності та володіння особистими немайновими правами тощо.

Одним із видів строків здійснення цивільних прав є присікальні (преклюзивні) строки, які дуже схожі із строками існування цивільних прав. Вказані строки надають правомочній особі певний час для реалізації свого суб’єктивного права і встановлюють межі існування цивільних прав. Одним із нових у цивільному законодавстві строків є строк набувальної давності, який автор відносить до присікальних і вважає, що він слугує упорядкуванню цивільного обігу у відповідній сфері, а також захищає спочатку права справжнього власника, а потім уже і так званого “давнісного власника”.

Гарантійні строки встановлюються в межах складних зобов’язальних правовідносин, пов’язаних із придбанням та споживанням продукції, користуванням послугами, в результаті чого основними суб’єктами цих відносин є споживачі, виробники, виконавці, продавці та будь-які суб’єкти господарської діяльності, які мають по відношенню один до одного визначені цивільним законодавством або договором права та обов’язки.

Гарантійні строки встановлюються для того, щоб захистити покупця (замовника) від прихованих недоліків виробу, які не можуть бути виявлені при звичайному прийманні товару, але можуть виявлятися в процесі його використання, зберігання, обробки, експлуатації тощо. Застосування гарантійних строків та захист прав споживачів в багатьох випадках здійснюється за допомогою інших, передбачених законом строків, які також мають гарантійний характер.

У підрозділі 2.2. “Строки виконання цивільних обов’язків” автор співставляє строки здійснення цивільних прав із строками виконання цивільних обов’язків та встановлює їх взаємозалежність. Визначено, що це проявляється при реалізації суб’єктами цивільних правовідносин права вимоги, особливо у тих випадках, коли правомочна особа може вимагати від зобов’язаної особи (суб’єкта права) виконання певних активних дій в межах конкретних строків або до відповідного терміну.

Автор в процесі дослідження зазначених строків виявив, що строки виконання цивільних обов’язків можна спостерігати як в межах абсолютних, так і в межах відносних правовідносин. Цивільні обов’язки та строки виконання цих обов’язків в більшій мірі є складовою частиною зобов’язальних правовідносин. Зобов’язання різні за тривалістю: межі їх існування та строки виконання визначаються визначеними та невизначеними строками, можуть навіть бути безстрокового характеру. Строки у зобов’язальних правовідносинах залежать від багатьох факторів: суб’єктів, що приймають участь у правовідносинах, підстав виникнення правовідносин, характеру дій, що складають об’єкт зобов’язання тощо. Виконання зобов’язання, наприклад, може представляти собою одиничну дію – одиничне перевезення, побутовий підряд тощо. Реалізація суб’єктивного обов’язку у такому випадку прив’язується до певної календарної дати (або події) та визначається конкретним строком виконання.

Поряд із строками виконання цивільних обов’язків особливе призначення мають і терміни. Слід зазначити, що на практиці для з’ясування часу виконання зобов’язання, це поняття застосовується набагато частіше ніж поняття “строк”. Строк (термін) виконання зобов’язання є критерієм, за яким можна розрізняти зобов’язання з визначеним строком виконання і зобов’язання з невизначеним строком виконання.

При дослідженні строків виконання цивільних обов’язків автор розрізняє такі поняття: “строк (термін) виконання цивільного обов’язку”, “строк (термін) виконання зобов’язання”, “строк (термін) виконання договору”.

Третій розділ “Строки захисту цивільних прав”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню часових періодів, призначених для захисту учасниками цивільних правовідносин своїх прав. З’ясовується юридична природа, види, основні риси строків захисту цивільних прав. Розглядаються та аналізуються як матеріальні, так і процесуальні строки захисту цивільних прав.

У підрозділі 3.1. “Поняття та види строків захисту цивільних прав” автором дисертаційного дослідження встановлено, що окрім форм, способів та засобів захисту порушених прав, значну роль відіграють строки, в межах яких можна захистити своє порушене право. Зазначені строки є окремою групою цивілістичних строків, які визначені як строки захисту цивільних прав. До строків захисту цивільних прав автор відносить претензійні строки, строки оперативного захисту, строки позовної давності, а також процесуальні строки.

Строки захисту цивільних прав є складовою частиною загального поняття захисту цивільних прав, яке є одним із найважливіших у теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Автором встановлено, що строки захисту цивільних прав перебувають в межах охоронних правовідносин, які є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Застосування того чи іншого строку захисту цивільного права залежить від обраної суб’єктом цивільного права форми захисту порушеного права. При юрисдикційній формі захисту застосовуються строки позовної давності, при неюрисдикційній – претензійні та строки оперативного захисту.

У підрозділі 3.2. “Матеріальні строки захисту цивільних прав” автор дисертаційного дослідження приділяє особливу увагу аналізу позовної давності як різновиду матеріальних строків захисту цивільних прав. Особливе місце в процесі дослідження позовної давності як інституту цивільного права займають питання про поняття, дію та наслідки спливу позовної давності як різновиду матеріальних строків захисту цивільних прав. Можливість примусового здійснення порушеного права є складовою частиною суб’єктивного права в цілому, вона входить до його змісту та гарантує його захист.

Позовна давність розглядається автором як юридичний механізм, який має спеціальне призначення, яке, в першу чергу, зводиться до забезпечення своєчасності захисту оспорюваних прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Позовна давність спрямована на охорону інтересів правомочних осіб: власників, кредиторів інших суб’єктів цивільних правовідносин. Одночасно враховуються інтереси відповідачів, оскільки строки позовної давності обмежують у часі можливість застосування до них заходів примусового впливу.

У підрозділі 3.3. “Процесуальні строки захисту цивільних прав” автор намагається виявити особливості застосування процесуальних строків захисту порушених прав. Автор вважає, що процесуальні строки разом з іншими строками захисту порушених прав дозволяють обрахувати час, протягом якого можна захистити свої права у судовому порядку.

Автор виявляє, що своєчасний розгляд цивільних справ у судовій інстанції тісно пов’язаний із застосуванням процесуальних строків, у зв’язку з чим зростає значення процесуальних строків, які є однією із гарантій виконання завдань судів відносно швидкого та своєчасного розгляду цивільних справ, а відповідно, швидкого та своєчасного захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

ВИСНОВКИ

Прийняття нового ЦК України обумовило необхідність детального дослідження та узагальнення вже наявних результатів багатьох інститутів цивільного права. Строки (терміни) у цивільному праві є досить значною та вагомою юридичною категорією, яка потребує ретельного аналізу, наукового розгляду та масового обговорення. У відповідній дисертації проведений комплексний аналіз строків (термінів) з врахуванням нових поглядів та норм цивільного законодавства. Важливими науково-практичними висновками дисертаційного дослідження, зокрема, є такі результати.

1. Всі надані цивілістичною наукою визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку, строк розглядається як певний період часу, з іншого, – як певний момент часу. Строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення. Самостійного значення терміни, як різновид цивільно-правових строків, мають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права.

2. Більшість цивілістичних строків мають подвійний характер: хоча вони і є вольовими за походженням, вони тісно пов’язані з об’єктивним процесом протікання часу, і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у “чистому вигляді”, оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а з іншого – встановлення строків їх тривалість, змінювання, переривання є вольовими актами – діями.

3. Юридичний строк є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями) і має наступні ознаки: є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав. Виходячи з вищезазначених ознак цивільно-правових строків, ми можемо вказувати на те, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією.

4. Цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед: за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо.

5. Строки різняться між собою не тільки за характером їх визначення у законі чи договорі, але також за тими цілями, для яких вони встановлені, за характером їх дії і за тими правовими наслідками, які наступають у зв’язку зі спливом того чи іншого строку Кожний окремо взятий строк має певне призначення та виконує чітко визначену функцію. За цією класифікацією строки у цивільному праві поділяють на строки здійснення