ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЖАДАНОВ ЮРIЙ АНАТОЛIЙОВИЧ

УДК 820-31 Ор.091

РОМАН ДЖОРДЖА ОРУЕЛЛА «1984» У КОНТЕКСТI

АНТИУТОПIЇ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛIТТЯ

10.01.04 – література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, академік АН ВШ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету

Офіційні
опоненти: | доктор фiлологiчних наук, професор Демченко Володимир Дмитрович, Днiпропетровський державний унiверситет, завідувач кафедри журналістики;

кандидат фiлологiчних наук, доцент Семейкiна Наталія Миколаївна, Харкiвська державна академiя культури, доцент кафедри літератури.

Провідна установа: | Сiмферопольский державний унiверситет, кафедра російської та зарубіжної літе-ратури, Міністерство освіти України, м. Сімферополь.

Захист відбудеться 17 листопада 1999 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпро-петровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп. , ауд. ).

3 дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпро-петровського державного університету (320050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий 16 жовтня 1999 року

Вчений секретар Глушко О. О.

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми дослiдження. В ХХ сторiччi мрії про “земний рай”, “золотий вiк”, якi завжди супроводжували людство на шляху його розвитку, отримують реальнi шанси бути втiленими у життя, що приводить до трансформацiї двохтисячолiтньої утопiчної традицiї, переорiєнтацiї літератури на пріоритетний розвиток негативної утопiї (антиутопiї). Проблеми втіленої утопії, які стають актуальними саме в першій половині XX ст., з найбільшою виразністю постають в романі Дж.Оруелла “1984” – центральному творі цього жанру. Це зумовило необхiднiсть вивчення роману Дж. Оруелла у контекстi антиутопiї означеного перiоду.

Вiтчизняне лiтературознавство пострадянського перiоду характеризується майже повною вiдсутнiстю спеціальних дослiджень творчостi видатного англiйського письменника та недостатньою вивченiстю феномена антиутопiї. Цю ситуацiю маловивченостi можна пояснити зневажливим ставленням до жанру негативної утопiї, яку довгий час не визнавали за рiвноцiнний жанр у просторi великої лiтератури, а також надмiрно полiтизованим пiдходом до творiв Дж.Оруелла, Є.Зам’ятiна, О.Хакслi, що заважало їх серйозному вивченню.

Актуальнiсть дослiдження зумовлена по-перше, назрiлою у сучасному вiтчизняному лiтературознавствi необхiднiстю дати об’єктивну оцiнку антиутопiї першої половини ХХ ст., дослідити умови її формування i розвитку, взаємовiдносини з класичною утопiєю, по-друге, недостатньою вивченiстю творчостi засновникiв негативної утопiї ХХ ст. - Є.Зам’ятiна та О.Хакслi, якi своїми романами “Ми” та “Цей дивний новий свiт” надали творчий iмпульс подальшому розвитку одного з перспективних напрямкiв у сучаснiй лiтературi, по-третє, потребою звернутися до вивчення творчостi Джорджа Оруелла, який зробив великий внесок у справу формування і становлення негативної утопiї, надання їй статусу великої лiтератури.

Ступiнь наукової розробки проблеми. В літературознавствi останнiх рокiв проблеми позитивної та негативної утопiї стають все бiльш злободенними й знаходять глибоке теоретичне осмислення. Про це свiдчать роботи як захiдноєвропейських дослiдникiв (Ф.Боумен, Г.Вудкок, Ж.Вюарне, Ж.Габель, Дж.Гаррет, А.Гарднер, Г.Гриффтс, Д.Гюнтер, Д.Дiчев, Р.Девiс, Р.Джексон, Г.Кейтеб, В.Колевськi, К.Кумар, Ф.Мануель, Г.Морсон, Р.Нозiк, Ф.Полак, Р.Рiс, Р. Сандерсон, Л.Сарджент, Р.Смол, Д.Сувiн, Е.Фромм, Є.Шацький, Дж.Шкляр и др.), так i українських (С.Безчетникова, О.Бiлько, О.Лазаренко,
Л. Немировська, Л. Скуратовська, М.Епштейн) та російських науковцiв (Р.Арбiтман, Е.Баталов, С.Батракова, I.Бестужев-Лада, Є.Брандiс, К.Буличов, В.Волгiн, Вл.Гаков, Г.Гуревич, В.Гуторов, С.Залигiн, O.Звєрев, I.Iсаєв, В.Козак, Ч.Кiрвель, О.Кудрявцев, Н.Мудрагей, В.Новиков, О. Сабiнiна, В.Чаликова, Є.Черткова, В.Шестаков, А.Штеклi), якi з’явилися останнiм часом.

Сьогодні пожвавлюється критичний аналiз i наукове дослiдження творчостi Є.Зам’ятіна, О.Хакслі, Дж.Оруелла -— засновникiв негативної утопiї XX ст. (В.Акiмов, О.Басовська, О.Бiлько, М.Борецький, Я.Мащенко, О.Михайлов, В.Недошивiн, П.Палiєвський, Л.Ребрикова, А.Сафонова, Г.Сиваченко, Т.Каракан, В.Чаликова, Т.Чернишова та iн.). Останнім часом захищено кiлька дисертацiйних робiт, присвячених проблемам утопiї та антиутопiї (А.Бєгалiєв, С.Безчетникова, О.Бистрова, О.Голозубов, О.Лазаренко, Б.Ланiн, Г.Лiпiн, Л.Латинiна, О.Нiколенко, О.Петрова, С.Романов, О.Сабiнiна, А.Тимофєєва, С.Тузков, Л.Хабiбулiна).

Заслуга цих дослiдникiв полягає у подоланнi однобiчного погляду на лiтературну спадщину Дж.Оруелла, Є.Зам’ятiна, О.Хакслi. Вiд суто полiтизованих публіцистичних оцiнок, якi мали мiсце у недалекому минулому, на сучасному етапi намiтився перехiд до серйозної лiтературознавчої роботи.

Творчiсть Дж.Оруелла, видатного письменника сучасностi, привернула увагу західноєвропейських дослідників (Р.Рiс, Дж.Вудкок, Р.Уiльямс, А.Звердлiнг, К.Олдрiд, Т.Хопкiнсон). Всi вони пiдходять з рiзних бокiв до аналiзу феномена Дж.Оруелла, але поза їх увагою залишається найцiннiше - художнi особливостi творчостi англiйського письменника. У пострадянськiй критицi останнiм часом з’явилося декiлька робiт, якi є етапними щодо формування вiдношення до Оруелла-художника (В.Чаликова, В.Недошивiн, O.Звєрев, Є.Черткова). Цi роботи стимулювали появу цiлої хвилі журнальних публiкацiй, але великих монографiчних робiт про творчiсть письменника поки що не з’являлося.

Предмет дослiдження - роман Джорджа Оруелла “1984” у контекстi негативної утопiї першої половини ХХ ст. - перiоду становлення i “кристалізації” цього жанру.

У дисертації увага дослiдника значною мiрою зосереджена на всебiчному вивченнi феномена антиутопiї, її еволюцiї, рiзновидiв, зв’язкiв із попередньою утопiчною традицiєю у свiтовiй лiтературi.

Мета роботи - виявлення художньої своєрiдностi роману Дж.Оруелла “1984” у свiтлi проблем утопiчної лiтератури (позитивної й негативної), визначення типологiчних рис антиутопiї першої половини ХХ ст. (на матеріалі творiв Дж.Оруелла, Є.Зам’ятiна, О.Хакслi). Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- виявити головнi дискусiйнi проблеми вивчення утопiї та антиутопiї як особливого жанру лiтератури та феномена суспiльної свiдомостi;

- простежити історію розвитку утопiчної думки й утопiчного напрямку в лiтературi;

- розкрити значення й мiсце негативної утопiї в лiтературi ХХ ст. та спiввiдношення її з “великою” лiтературою;

- визначити завдання, iдейну спрямованiсть та проблемно-художнє наповнення творiв негативної утопiї першої половини ХХ ст.;

- узагальнити iсторiю критичного дослiдження творчостi Дж.Оруелла у вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi;

- окреслити основнi етапи творчостi Дж.Оруелла;

- проаналiзувати роман “1984” в зiставленнi з видатними утопiями минулого та сучасного і виявити новизну постановки та художнього вирішення традицiйних утопiчних питань у творчостi Дж.Оруелла; визначити особливостi художнього втiлення iдей автора, своєрiднiсть образної системи роману “1984” у контекстi “великої” лiтератури.

Теоретико-методологiчну базу дисертацiї складають працi з теорiї та iсторiї лiтератури, методологiї лiтературознавства (студії М.Бахтiна, Г.Поспєлова, Д.Лихачова; фiлософськi роботи М.Бердяєва, П.Новго-родцева, Г.Флоровського, в яких вiдображено зацiкавленiсть авто-рiв до фiлософiї утопiї). Концепцiя утопiї, покладена в основу дисертацiї, враховує багатий досвiд свiтової утопiологiї (Е.Баталов, Е.Блох, Г.Вудкок, O.Звєрев, К.Кумар, К.Мангейм, Г.Морсон, Л.Мемфорд, Ч.Кiрвель, В.Чаликова, C.Шацький та iн.). Методика дослiдження базується на поєднаннi типологiчного, системно-цiлiсного, iсторико-генетичного i культурологiчного пiдходiв до лiтературного тексту.

Наукова новизна дисертації визначається поставленими в нiй задачами, успішне розв’язання яких дозволило зробити висновки як про особливостi творчостi Дж.Оруелла в цілому, так і про своєрiднiсть проблематики i поетики роману “1984”, про його мiсце й значення в iсторiї свiтової лiтератури зокрема. Вивчення творiв засновникiв негативної утопiї дослiджуваного перiоду в зiставленнi з попередньою утопiчною традицiєю дозволило виявити характернi типологiчнi риси, властивi антиутопiї першої половини ХХ ст.

У роботi зроблено крок на шляху подолання традицiйного погляду на класичну утопiю як зображення iдеального досконалого суспiльства та антиутопiю лише як заперечення позитивної утопiї. Розкривається особлива роль жанру негативної утопiї в лiтературi ХХ ст. Для характеристики творiв негативної утопiї вводяться новi термiни — гiперутопiя та утопiя iнкарната, в яких робиться акцент на сучасному розумiннi негативної утопiї як здiйсненої, втiленої, реалiзованої утопiї.

На захист виносяться наступнi положення:

- про новаторський пiдхiд Дж.Оруелла до жанру негативної утопiї в сатиричнiй повiстi “Скотний двiр” та романi “1984”;

- про специфiчнi жанровi характеристики антиутопiї першої половини ХХ ст.;

- про утопiю як єдиний жанр, який має два пiдвиди: позитивна й негативна утопiя;

- про негативну утопiю як втiлену, реалiзовану утопiю;

- про введення нових терминiв - гiперутопiя (збiльшена утопiя) та утопiя iнкарната (втiлена утопiя).

Теоретичне й практичне значення дисертацiї. Проведене дослiдження дозволяє розробити сучасні підходи до вивчення творчості Дж.Оруелла, внести корективи в жанрову теорiю утопiї та антиутопiї, по-новому подивитись на еволюцiю утопiчної лiтератури, розкрити суттєвi закономiрностi її розвитку i, таким чином, встановити необхiднi теоретичнi i методологiчнi орiєнтири для подальших дослiджень в цiй галузi.

Матерiали й результати дослiдження можуть бути використанi при вивченнi курсу зарубiжної лiтератури ХХ ст., для пiдготовки спецкурсiв та спецсемiнарiв, присвячених проблемам сучасної англiйської лiтератури.

Дисертацiйне дослiдження проведене вiдповiдно до плану науково-дослiдних робiт фiлологiчного факультету Харкiвського державного унiвер-ситету.

Апробацiя роботи. Дисертацiя обговорювалась на засiданнi кафедри зарубiжної лiтератури Харкiвського державного унiверситету. Основнi положення дисертацiї вiдображенi у дев’яти публiкацiях. Результати дослiдження були викладенi у доповiдях на мiжнародних наукових конференцiях (“Лiтературна й фiлософська спадщина Вольтера й сучаснiсть”, Харкiв, 1994 р.; “Свiт, вiйна, iсторiя”, Харкiв, 1995 р.; “Взаємодiя лiтератур у свiтовому лiтературному процесi”, Гродно, 1996 р,; “Францiя та Україна”, Днiпропетровськ, 1996, 1997 р.р.).

Структура дисертацiї. Робота складається із вступу, двох роздiлiв, висновку та бiблiографiї. Повний обсяг дисертації — 202 стор., основний текст — 182 стор., бібліографія (295 найменувань) — 20 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступi обгрунтовується ак-туальність теми дисертацiйного дослiдження, визначається мета та завдання, ступінь наукової розробки проблеми, наукове i практичне значення дисертацiї). Вивчення українськими, росiйськими та зарубiжними дослiдниками творчостi Дж.Оруелла свiдчить про наявнiсть полярних поглядiв: вiд визнання Оруелла класиком сучасної англiйської лiтератури до оцінки письменника як бездарного памфлетиста. Дослiдження творчостi Дж.Оруелла дає змогу вiдiйти вiд традицiйного погляду на утопiю та антиутопiю як протиставлених жанрiв, намiчено шляхи сучасного розгляду проблеми утопiї та антиутопiї.

У першому роздiлi реферованої роботи - “Проблеми вивчення утопiї як художнього явища” - розглядаються проблеми дефiнiцiї, еволюцiї та сучасного стану лiтератури утопiчного напрямку.

У першому пiдроздiлi цього роздiлу - “Проблеми дефiнiцiї, класифiкацiї, жанрових особливостей i функцiй утопiї (позитивної i негативної)” - проаналiзовано характер та стан вивчення утопiчної лiтератури у вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi. Найбiльшi дискусiї виникають через вiдсутнicть чiтких дефiнiцiй термiну утопiя. У роботi проаналiзовано точки зору на цю проблему таких вчених, як Г.Гюнтер, Ж.Габель, Р.Джексон, Дж.Кейтеб, М.Ласкi, К.Мангейм, Ф.Мануель, Г.Морсон, А.Мортон, Ф.Полак, Л.Сарджент, Р.Стайтс, Е.Фромм, Дж.Шкляр, Е.Баталов, С.Батракова, I.Бестужев-Лада, Є.Брандiс, Вл.Гаков, Б.Гiленсон, Ю.Давидов, В.Дмитрiєвський, С.Залигiн, O.Звєрев, Ю.Кагарлицький, Ч.Кiрвель, А.Клiбанов, О.Лазаренко, O.Лосєв, А.Свєнтоховський, Л.Скуратовська, В.Чаликова, Є.Черткова, В.Шестаков та iнших, що дало змогу визначити головнi, суттєво важливi риси утопiї як феномена суспiльної свiдомостi та лiтературного жанру.

У пiдроздiлi наводяться основнi пiдходи cучасної науки до визначення утопiї. Утопiя трактується як неiснуюча, досконала країна; мрiї про щастя; зображення досконалого суспiльного устрою, позбавленого наукового обгрунтування; довiльне конструювання iдеалiв; загальна назва планiв, проектiв, для реалiзацiї яких немає практичних пiдстав; нездiйсненнi плани соцiальних перетворень; сукупнiсть соцiальних iдей, лозунгiв, цiлей, якi мають вiдтiнок популiзму; лiтературний жанр, який змальовує неiснуюче досконале суспiльство.

У сучасному лiтературознавствi важливе мiсце займає проблема спiввiдношення утопiї та фантастики. Про це свiдчать роботи українських та російських вчених (Є.Брандiс, О.Бритиков, Вл.Гаков, Г.Лiпiн, Л.Скуратовська, Т.Чернишова та iн.) i зарубiжних науковцiв (Р.Бауер, Д.Гриффтс, Т.Клерсон, Д.Сарджент та iн.), на основi аналізу яких робиться висновок про наявнiсть фантастичної образностi в утопiчних творах. Проте в останніх наукові гiпотези, iдеї не стають мет-ою (як у науково-фантастичних романах, повiстях i оповiданнях), а є лише засобом, що дозволяє найкраще розкрити задум письменника — зобразити iдеальне (досконале чи недосконале) суспiльство.

У роботi пiдкреслюється, що на початку ХХ ст. пiд впливом бурхливого розвитку науково-технiчного прогресу й соцiально-полiтичних перетворень складаються умови для здiйснення споконвiчної мрiї людства про iдеальне суспiльство, про щасливе життя. Це, в свою чергу, викликає подальшу модифiкацiю утопiї.

У пiдроздiлi наводяться рiзноманiтнi класифiкацiї утопiї, якi дають змогу з рiзних бокiв пiдiйти до характеристики цього непростого явища суспiльної свiдомостi й жанру лiтератури.

Найголовнiшою визначається така лiтературна утопiя, яка впливає на iншi її форми й типи. Серед функцiй утопiї релевантною є критична, завдяки якiй утопiя висловлює своє негативне ставлення до iснуючого ладу.

Особливу увагу у підрозділі придiлено специфiчним особливостям лiтературної утопiї. У пiдроздiлi наведена рiзноманiтна гама думок, поглядiв з цього питання українських, російських та зарубiжних дослiдникiв. Найважливiшими, на нашу думку, є: орiєнтацiя на iдеал; критика iснуючого суспiльства; утвердження зразка бажаного досконалого суспiльства; вiдсутнiсть конфлiктiв у змальованому суспiльствi; перфектибiлiзм (переконанiсть у можливостi досягнення досконалостi); деталiзована розробка рiзноманiтних сфер життя змальованого суспiльства; цiлiснiсть (як протиставлення роздрiбненостi сучасностi); нiгiлiстичне ставлення до дiйсностi; антиiсторизм (у ставленні до минулого i майбутнього); нормативнiсть, апрiоризм. Ці характерні ознаки лiтературної утопiї доповнено аналізом художніх творів. Основнi характернi риси утопiї подаються авторами не в теоретичних положеннях, а реалiзуються у всiй художнiй структурi твору: його проблематицi, характерному сюжетi, особливiй композицiї, своєрiдному зображенні образної cистеми.

Найголовнiшою проблемою утопiчної лiтератури у ХХ ст. стає проблема здiйсненостi-нездiйсненостi утопiї, яка, загалом, приводить до появи антиутопiї. Порiвняно з позитивною класичною утопiєю проблема визначення антиутопiї ускладнюється тим, що вона й досi не має єдиної назви: у працях сучасних вчених у рiзних спiввiдношеннях вживаються термiни “какотопiя” (погане мiсце, держава зла); “негативна утопiя” (альтернатива позитивнiй утопiї); “контрутопiя” (свiдоме про-тиставлення iншiй, написанiй ранiше, утопiї); “дистопiя” (погане мiсце, перевернута утопiя); “квазiутопiя” (уявна, несправжня утопiя) та iншi. Найбiльш поширенi у науковiй лiтературi термiни “негативна утопiя”, “антиутопiя” й “дистопiя”. В роботi вiддається перевага класифiкацiї В.Чаликової, за якою поняття негативна утопiя пiдпорядковує терміни антиутопiя й дистопiя. Такий розподiл припускає iснування й позитивної утопiї, що є кроком до одного з головних положень дослiдження про єдиний утопiчний простiр, котрий об’єднує позитивну й негативну утопiю як генетично споріднені, а не протиставлені один одному. Негативна утопiя, представлена двома чiтко окресленими потоками, має закiнчений вигляд. Антиутопiя розумiється як категоричне заперечення самої можливостi побудови iдеального досконалого суспiльства. Дистопiя, не заперечуючи iснування утопiчних iдеалiв, нацiлена на вiдображення жахливих наслiдкiв непродуманих дiй при запроважденні їх у життя. У рiзноманiтних визначеннях негативної утопiї, яки наводяться у пiдроздiлi, присутнi мотиви: протиставлення утопiї (Е.Араб-Огли, Е.Баталов, К.Кумар, В. Чаликова); зображення згубних наслiдкiв втілення утопiчних iдеалiв у життя (Б.Гiленсон, М.Бердяєв, Е.Ендрюс, Т.Лахузен, С.Максимова, В. Муравйов); карикатури на утопiю (Ж.Габель, I.Дiчев); пародiї на досконалi, iдеальнi мiста й держави (Г.Морсон); глибинного усвідомлення реальностi, в якiй здiйснюються утопiї (О.Звєрев, В.Нови-ков); негативної педагогiки, яка пiдштовхує людство до пошукiв альтернативних шляхiв розвитку (О.Сабiнiна, Є.Черткова).

Деякi дослiдники (Вл.Гаков, С.Залигiн, В.Чаликова) називають негативну утопiю соцiальною фантастикою, що змогла пiдняти найважливiшi утопiчнi проблеми минулого, сучасного, майбутнього й оригiнально вирiшити їх засобами художньої лiтератури.

Наша точка зору базується на розумiннi негативної утопiї як здiйсненої, реалiзованої утопiї, яка не протиставляється класичнiй утопiї, а є її логiчним продовженням у сучасних умовах.

У роздiлі визначаються характернi риси негативної утопiї, які видi-ля-ються рiзними дослiдниками в роботах, присвячених проблемам утопiї та антиутопiї: пародiйнiсть, iсторiїзацiя (в протилежнiсть утопiї, яка заперечує iсторiю, антиутопiя завжди iсторична), спадкоємнiсть (Г.Морсон); трагiчна домiнанта, тотальне заперечення сучасного i можливого жахливого майбутнього, поєднання злободенностi i глобальностi (О.Сабiнiна); неодмiнна суперечка з утопiєю, насильство над iсторiєю, ситуацiя вибору для героїв антиутопiї (О.Звєрев).

У другому пiдроздiлi першого роздiлу - “Еволюцiя жанру утопiї i сучасний пiдхiд до його осмислення” - простежуються основнi етапи розвитку утопiчної думки людства, досліджуються головнi твори утопiчного напрямку в лiтературi, що дає загальне уявлення про шляхи розвитку свiтової утопiчної традицiї i дозволяє виявити характернi типологiчнi риси утопiчної лiтератури рiзних перiодiв. Акцент робиться на художній своєрідності і новизні утопiчних творiв визначається їх внесок у загальнолюдську думку про iдеальний соцiальний устрiй. Аналiз охоплює широкі хронологічні межі літератури — від античності до сучасностi.

Еволюцiйний огляд утопiї дозволив простежити жанровi пе-ретворення, яких зазнала утопiчна лiтература на протязi столiть. Розвиваючись спочатку як публiцистичний та науковий трактат (Платон “Держава” (3 ст. до н.е.), Т.Мор “Утопiя” (1516), Т.Кампанелла “Мiсто Сонця” (1623), Ф.Бекон “Нова Атлантида”(1619), I.Андреє “Христiанополiс” (1619), С.Хартлiб “Макарiя” (1641), Дж.Уiнстенлi “Закон свободи” (1652), Дж.Харрiнгтон “Океанiя” (1656), У.Годвiн “Дослiдження про полiтичну справедливiсть” (1793)), утопiя, починаючи з XVІІІ ст., стає дiйcно художнiм твором i найчастiше виступає в жанрi роману (Д.Дефо “Робiнзон Крузо” (1719), Л.-С.Мерсьє “2240 рiк” (1770), Дж. Свiфт “Подорожi Гулiвера” (1726), Е.Кабе “Подорож до Iкарiї” (1840), Е.Булвер-Лiттон “Майбутня раса” (1871), Е.Белламi “Через сто рокiв” (1888), В.Моррiс “Звiстка нiвiдкiля” (1890)). Аналiз кожного перiоду розвитку утопiчної лiтератури закiнчується перелiком головних поетологiчних характеристик. Пiдкреслюється, що iдеали досконалої держави проникають iнодi у зовсiм не утопiчнi твори. Утопiчнi екскурси у майбутнє знаходимо, наприклад, в романі Ф.Рабле “Гаргантюа i Пантагрюель” (1552), в п’єсі В.Шекспiра “Буря” (1623).

Еволюцiя негативної утопiї розглядається з двох точок зору: 1) як вiчний супутник утопiї, що з’являється разом з нею й проходить всi етапи розвитку, виконуючи роль динамiчного корективу утопiї, яка характеризується статичнiстю й замкнутiстю; 2) як вiдгук на зростання науково-технiчного прогресу та соцiально-полiтичних суперечностей початку ХХ ст., яке стає часом появи негативної утопiї.

Згiдно з першою характеристикою негативної утопiї антиутопiчнi елементи знаходимо:

- у комедiях Арiстофана (як сатиру на утопiчну державу Платона);

- у творах багатьох письменникiв ХVІІ-ХVІІІ ст. (як своєрiдну поправку на реальнiсть до утопiй Т.Мора, Ф.Бекона, Т.Кампанелли), де вони в бiльшостi випадкiв виступають лише як сатиричний допомiжний засiб iдеологiчного і практичного коментаря до утопiчних побудов (Т.Гоббс “Левiафан” (1651), Б.Мандевiль “Байка про бджiл” (1714), С.Джонсон “Расселас” (1759), третя та четверта книги “Подорожей Гулiвера” (1726) Дж.Свiфта;

- у фантастичних творах письменникiв ХIХ ст. (М.Шеллi “Франкенштейн” (1818), С.Батлер “Едiн” (1872), “Повернення в Едiн” (1901), Г.Уеллс “Машина часу” (1895), “Сучасна утопiя” (1905), Г.Честертон “Наполеон з Ноттiнг-хiлла” (1904).

Другий пiдхiд акцентує увагу на виникненнi антиутопiї як масового явища, як сформованого лiтературного жанру. До негативної утопiї першої половини ХХ ст. традицiйно вiдносять романи “Ми” (1921)
Є. Зам’ятiна, “Сонячна машина” (1925) В.Винниченка, “Котлован” (1930) А.Платонова, “Цей дивний новий свiт” (1932) О.Хакслi, “Безглузда погоня” (1937) Р.Уоррена, “1984” (1949) Дж.Оруелла. Вiдношення до антиутопiї як жанру, що виникає саме у ХХ ст., притаманне роботам К.Буличова, Г.Морсона, Т.Райса, О.Сабiнiної, В.Чаликової, Є.Черткової та iн.

У дисертацiї поєднуються двi точки зору на генезис негативної утопiї: iснуючий протягом кiлькох столiть антиутопiчний коректив лише в ХХ ст. одержує нарештi завершену жанрову форму.

У роздiлi подається сучасний погляд на проблему розвитку позитивної утопiї. Пам’ятаючи про позитивну авторську позицiю утопiста та час появи тiєї чи iншої утопiї, нами робиться спроба на основi тексту деяких класичних утопiй простежити та висвiтити тi характернi риси утопiчних iдеалiв, котрi, проходячи крiзь вiки, можуть змiнювати знаки “+” на “-”, наприклад, надмiрна регламентованiсть життя громадян Нових свiтiв, втручаня держави у сфери iнтимних вiдносин, виховання дiтей, сiмейнi вiдносини i т.п. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що досконалi держави, намальованi раннiми утопiстами, втрачають ореол iдеальностi, а це дає пiдстави говорити про наближення позитивної i негативної утопiї один до одного. В антиутопiї змальовується те саме iдеальне суспiльство, в якому всi вищезгаданi риси доведенi до логiчного кiнця i перетворюються на свою повну протилежнiсть. Гранi утопiї та антиутопiї зовсiм стираються. Це пiдтверджує висунуту ранiше гiпотезу про єдиний утопiчний простiр, до якого входять позитивна i негативна утопiї як її окремі різновиди.

У пiдроздiлi наводяться вислови російських та зарубiжних дослiдникiв (Дж.Вудкок, Т.Каракан, Л.Мемфорд, Р.Нозик, Р.Труссон), якi також приходять до визнання єдиної природи утопiї та антиутопiї.

У третьому пiдроздiлi першого роздiлу - “Особливостi втiлення утопiчних iдей у романах “Ми” Є.Зам’ятiна та “Цей дивний новий свiт” О.Хакслi” - подається аналiз вищезгаданих творiв з урахуванням висновкiв другого пiдроздiлу.

Вибiр для аналiзу саме творiв Є.Зам’ятiна, О.Хакслi, Дж.Оруелла зумовлюється:

1. Загальним визнанням в критицi романiв “Ми” Є.Зам’ятiна, “Цей дивний новий свiт” О.Хакслi та “1984” Дж.Оруелла за найбiльш вiдомих типових творiв негативної утопiї. (Цiєї точки зору дотримуються Вл.Гаков, Є.Черткова, Л.Iонiн, К.Буличов, О.Звєрев, В.Чаликова, Р.Гальцева, I.Роднянська,Т.Лахузен, А.Любимова).

2. Необхiднiстю вивчення творчостi Є.Зам’ятiна як засновника антиутопiї в лiтературi ХХ ст., котрий розробив канони жанру, вiдштовхуючись вiд багатовікової утопiчної традицiї й полемiзуючи з нею. (Пiдхiд до Є.Зам’ятiна як засновника антиутопiї ХХ ст. знаходимо у роботах Р.Гальцевої, I.Роднянської, О.Звєрева, В.Чаликової, I.Шайтанова, Н.Мудрагей, Т.Лахузен,С.Максимова, С.Ендрюс та iн.).

3. Творчi пошуки Є.Зам’ятiна та О.Хакслi в часі передували написанню роману “1984” й, за словами Дж.Оруелла, суттєво вплинули на загальний задум твору. (Це вiдзначають такi дослiдники, як Е.Гарднер, Д.Уайкс, Р.Рiс, Т.Хопкiнсон, Г.Гуревич, Вл.Новиков, Ю.Латинiна, О.Сабiнiна, М.Борецький, О.Бiлько, Л.Немировська).

У підрозділі наголошується на послiдовності появи i значенні творiв для наступної лiтератури. Є.Зам’ятiну відводиться мiсце засновника жанру негативної утопiї у свiтовiй лiтературi ХХ ст., а О.Хакслi — мiсце талановитого послiдовника, продовжувача, який має свiй ори-гi-нальний пiдхiд до проблеми втiленої утопiї, завдяки якому негативна утопiя стає на бiльш високий ступiнь свого художнього розвитку.

У пiдроздiлi вiдзначається, що Є.Зам’ятiн та О.Хакслi продовжили багатовiкову утопiчну традицiю в ХХ ст., у своїх творах утiлили головнi риси негативної утопiї, якi стали потiм традицiйними, а саме:

- зображення досконалого суспiльства, в якому автор на сучасному матерiалi реалiзує основнi положення позитивної утопiї, надаючи їм закiнченого абсурдного вигляду;

- докорiнна змiна (в порiвняннi з попередньою утопiчною традицiєю) художнього завдання твору: не зображення досконалих держав (як у позитивнiй утопiї), не стiльки пародiювання положень iдеальних свiтiв (як у творах антиутопiчного корективу), скiльки глибинне бачення реальностi, в якiй цi положення намагаються здiйснити;

- орiєнтацiя на умовно-негативний iдеал, на вiдмiну вiд умовно-позитивного в традицiйній утопiї;

- пародiювання утопiчних канонiв;

- змiна сюжетно-композицiйної будови твору: а) негативне ставлення автора до суспiльства, яке вiн зображає; б) сюжетна схема позитивної утопiї в антиутопiї повторюється зi знаком “-”; в) розвиток дiї визначається змiненою позицiєю героя: замiсть радості трiумфу (як у позитивнiй утопiї) - сумнiви героя в основних постулатах суспiльства, якi закiнчуються протестом проти системи; г) фабула антиутопiї неодмiнно має ключовi епiзоди: зустрiч з коханою жiнкою, суперечка головного героя з правителем, трагiчний фiнал;

- значне розширення (в порiвняннi з традицiйною утопiєю) i суттєва змiна системи образiв;

- створення романного конфлiкту мiж героєм i досконалим свiтом, на противагу попереднiй утопiї, де герой уособлює собою iдеальне суспiльство i є його невiд’ємною частиною;

- оптимiстичний пафос усього твору, незважаючи на його трагiчну кiнцiвку.

Пiдводячи пiдсумки аналiзу романiв “Ми” та “Цей дивний новий свiт”, відзначаємо, що зусиллями Є.Зам’ятiна та О.Хакслi антиутопiчний коректив, який iснував паралельно з позитивною утопiєю (Арiстофан, Г.Гоббс, Дж.Свiфт, Вольтер, С.Джонсон, Б.Мандевiль, С.Батлер, Т.Честертон, Р.Кiплiнг, Е.Фостер, Р.Нокс, К.Чапек), набуває закiнченого сформованого вигляду. Процес переходу утопiї вiд белетризованого трактату до утопiчного роману, започаткований у XVIII ст., продовжується на протязi XIX ст. i у ХХ ст. у творах Є.Зам’ятiна та О.Хакслi отримав своє блискуче завершення в надрах тепер уже антиутопiчного роману.

У другому роздiлi - “Специфiка художнього свiту в романi Дж.Оруелла “1984” - зроблено спробу розглянути феномен цього великого англiйського письменника, визначити мiсце його у свiтовiй лiтературi.

У першому пiдроздiлi другого роздiлу - “Творчiсть Оруелла в оцiнцi критики” - розглядається широкий спектр пiдходiв до оцiнки творчостi Оруелла, якi постiйно змiнювались протягом останнiх сорока семи рокiв, що минули пiсля смертi письменника.

Лiтературна спадщина Дж.Оруелла має нещасливу долю: пiсля виходу в свiт його останнiх творiв “Скотний двiр” (1945) та “1984” (1949) iм’я письменника на довгi роки стає розмiнною картою у полiтичному протистояннi двох систем. На Заходi посилання на Оруелла були регулярними, коли робились черговi спроби скомпрометувати iдеї соцiалiзму та комунiзму. Тому в колишньому Радянському Союзi iм’я Оруелла майже не згадувалось, або, принаймнi, лише як пасквілянта, антикомунiста i т. п. За словами О.Звєрева, на Заходi Оруелл був давно канонiзований як провидець, полiтичний мислитель, але як художник вiн майже не дослiджувався. У працях захiдних вчених представлені: бiографiчний аналiз творчостi Оруелла (Р.Рiс, Дж. Вудкок, М.Шелден); аналіз його полiтичних поглядiв та симпатiй (А.Звєрдлiнг, Р.Вiльямс, К.Олдрiд); дослідження дiяльностi Оруелла з релiгiйно-мiстичної точки зору (К.Смолл); загальний негативний погляд на творчiсть письменника як автора невдалих творiв (Т.Хопкiнсон, Р.Вурхез).

В українській і російській критицi iм’я Дж.Оруелла почало з’являтися разом з першими публiкацiями його творiв у серединi 80-х рокiв. Спочатку статтi у газетах та журналах носили суто iнформацiйний характер або були коментарями до тих чи iнших творiв письменника (С.Воловець, Р.Гальцева, I.Роднянська, Л.Лисюткiна, Л.Радзiєвський). Трохи пiзнiше виходять роботи В.Чаликової, О.Звєрева, В.Недошивiна, якi дали поштовх для бiльш повного вивчення творчостi Дж.Оруелла.

У другому пiдроздiлi цього роздiлу - “До iсторiї cтворення роману “1984” - вiдзначається, що все життя письменника, вся логiка його творчостi — це лiнiя сходження до самопiзнання загальнолюдських iс-тин та iдеалiв i наближення до головного твору свого життя - роману “1984”.

Аналiз творчостi Оруелла свiдчить про рiзний рiвень творiв письменника. Його раннi романи справедливо критикувались за їх сут-тєві вади. Традицiйний англiйський роман звичаїв Оруеллу не вдавався, бо його обдарованiсть мала зовсiм iншу природу. Прорив у творчiй бiографiї Оруелла вiдбувається з виходом у свiт сатиричної повiстi “Скотний двiр” (1945). У пiдроздiлi розглядається iсторiя виникнення твору, подається його загальний огляд, аналiз художнiх особливостей. Визначено, що для сучасного оруеллознавства найважливiшою є проблема визначення жанру твору. У дослiдженнях вiтчизняних, росiйських та захiдних вчених “Скотний двiр” харак-теризується як казка, притча, байка, утопiя та антиутопiя. Наша точка зору на жанрову природу “Скотного двору” базується на авторськiй позицiї у цьому питаннi й на аналiзi тексту твору. Ми визначаємо “Скотний двiр” як сатиричну повiсть з елементами антиутопiчного свiтосприйняття, в якiй утворився своєрiдний синтез казки, притчи, байки, утопiї та антиутопiї i яка стала останньою спробою перед написанням головного твору — роману “1984”.

В останньому третьому пiдроздiлi цього роздiлу - “Проблематика i поетика роману “1984” - аналiзується тематичне, стилiстичне, художнє новаторство твору Дж.Оруелла.

Аналiз проводився у двох напрямках: з одного боку, досліджувався зв’язок Оруелла iз свiтовою утопiчною традицiєю (критика i подальший розвиток), з другого, здійснювався комплексний аналiз твору, його художнiх особливостей з точки зору відношення до жанру негативної утопiї.

Особлива роль Дж.Оруелла у розвитку утопiчної лiтератури першої половини ХХ ст. визначається: 1) високохудожнiм вирiшенням основних проблем попередньої утопiчної традицiї й злободенних питань сучасностi; 2) перенесенням акцентiв художньої оповiдi з вiдтворення соцiально досконалих держав (позитивна утопiя) чи критичного зображення утопiчних iдеалiв (антиутопiя) на змалювання катастрофiчних наслiдкiв їх повного впровадження у життя; 3) надання негативнiй утопiї завершеного, канонiчного вигляду:

- iдеально недосконале суспiльство Оруелла носить виразний тотальний людиноненависницький характер;

- тоталiтаризм як найбiльш страшне явище сучасної епохи стає головним об’єктом дослiдження i художнього вiдтворення у романi;

- конфлiкт у романi має внутрiшнiй і зовнiшнiй характер: перший йде вiд “злочинних” думок героя, другий - є результатом протиправних дiй героя;

- своєрiднiсть сюжету полягає у тому, що вiн розкривається не як оповiдна послiдовнiсть подiй, а як iсторiя виникнення, розвитку, становлення й загибелi Особистостi у суспiльствi знеособлених громадян;

- система образiв має завершений і самодостатнiй характер;

- художня структура роману характеризується складною системою лейтмотивiв (мотив опору, мотив стiни-огорожi, мотив спадкоємностi духовної культури людства), якi дозволяють яскравiше, гострiше вирiшувати традицiйнi проблеми утопiчної лiтератури;

- фантастичний елемент у романi відіграє допомiжну, не сюжетотворчу (як у науковiй фантастицi) роль;

- “1984”, як i личить творові антиутопiчного напрямку, має яскраво виражену сатиричну забарвленicть, що iснує на рiзних рiвнях роману;

- Оруелл створює особливий тип художностi: у романі “1984” синтезуються споконвiчно iснуючi в утопiчних творах публiцистичнi, фантастичнi та белетристичнi елементи.

Найважливiшою рисою не тiльки роману Оруелла, але й усiх творiв негативної утопiї першої половини ХХ ст., стає просторово-часова пiзнаваність, що знаменує собою перехiд вiд традицiйно утопiчного абстрагованого зображення iдеальної держави до вiдтворення реалiй сучасностi, сатирично гiперболiзованих, яким надано узагальнюючий характер.

Новаторство Оруелла найбiльш виявилося у жанровiй своєрiдностi його творiв. Творчi пошуки письменника виявились у збагаченнi та ускладненнi художньої форми двох останнiх творiв, в яких Оруелл продемонстрував очевидне прагнення до полiжанровостi, тобто до синтезу рiзних жанрових тенденцiй. Становленню антиутопiчних творiв Оруелла сприяли класична утопiя, наукова фантастика, реалiстична лiтература i публiцистика. Звiдси витiкає специфiчна художня структура роману-антиутопiї, який об’єднує в собi риси наукової фантастики, соцiальної утопiї, фiлософського та сатиричного твору, публiцистики й наукового, iсторичного документа. У “Скотному дворi” до вищезгаданого додаються також риси казки, байки та притчi. Такий синтез рiзних жанрових типiв є характерною особливiстю творiв здiйсненої утопiї першої половини ХХ ст.

Полiжанровiсть антиутопiї Дж.Оруелла — це не кiлькiсне, а якiсне явище. Конкретнi художнi форми рiзних жанрових типiв, що мають свої cтiйкi специфiчнi риси, об’єднуючись у негативну утопiю, вступають у складну взаємодiю, яка за наявностi провiдної жанрової домiнанти “здiйсненостi, реалiзованостi” формує нову художню єднiсть.

Все це дало змогу поставити Оруелла на перше мiсце серед великої трійки антиутопістів першої половини ХХ ст.

У дослідженні зроблена спроба обгрунтувати деякі важливі питання, що активно обговорюються протягом останніх років. Зокрема, йдеться про визначення взаємозалежності й самостійності утопії та антиутопії як літературних жанрів. Маючи спiльнiсть у генезисi, комплексi соцiально-полiтичних проблем, наборi мотивiв, розрiзнюючись метою, характером конфлiктiв, своєрiднiстю поетики, позитивна i негативна утопiя, являють собою два пiдвиди жанру утопiї. Беручи до уваги закономiрний процес першої половини ХХ ст. побудування держав, де було зроблено спробу реалiзувати одвiчнi мрiї людства про щасливе справедливе життя i переважну тенденцiю в лiтературi у зображенні подiбних держав здiйсненої утопiї, в дослiдженнi вiдзначається необхiднiсть введення нових термiнiв, які найбільш повно характеризують особливостi негативної утопiї першої половини ХХ ст.: 1) утопiя iнкарната (вiд лат. incarnata втiлена) - втiлена, реалiзована утопiя; 2) гiперутопiя (вiд лат. hyper - над) - надутопiя, перебiльшена утопiя. Першим термiном в дисертацiї позначаються романи “Ми” Є.Зам’ятiна та “Цей дивний новий свiт” О.Хакслi, другим - роман Дж.Оруелла “1984”.

У висновку викладені основні результати дослiдження й накреслено напрямки подальшого вивчення творчості видатного англійського письменника Дж.Оруелла.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ:

1. Вольтер и английская атеистическая литература//Лит.-филос. наследие Вольтера и современность. Доклады и тезисы докладов конф., посвященной 300-летию со дня рождения (1694-1778) писателя. 26-28 октября 1994. - Харьков: Изд-во ХГУ, 1994.-С.39-43.

2. Война и будущее человечества (по роману Дж.Оруэлла “1984”)// Материалы междунар.науч.-практ. конф.: МИР, ВОЙНА, ИСТОРИЯ (славянство в геополитическом пространстве: итоги войны с фашизмом и взгляд в ХХI век.-Харьков, 1995.-С.244-248.

3. Джордж Оруэлл и русская утопическая мысль//Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (проблемы теоретической и исторической поэтики. Материалы междунар.научн. конф.-Гродно, 1996. -С.127-131.

4. Джордж Оруэлл и французская утопическая традиция// 111-я междунар.конф. “Францiя та Україна. Науково-практичний досвiд у контекстi дiалогу нацiональних культур”. Тези доповiдей у 4-х частинах. -Днiпропетровськ, 1996.-Т.I.- 1 частина.-С. 31-32.

5. Роман Дж.Оруэлла “1984” в свете современных представлений об утопии и антиутопии//Вiсник Харк.держ.ун-ту.-Харкiв, 1997.-№ 388. -С.24-27.

6. Французская утопия XVI-XVП в.в. и антиутопия Дж.Оруэлла “1984” //Францiя та Україна, науково-практичний досвiд у контекстi дiалогу нацiональних культур. Тези доповiдей у 2-х т., 5 частинах. - Т.I.-Ч.П.:Методика викладання iноземних мов. Французська лiтература у контекстi лiтературних зв’язкiв з лiтературами Захiдної Європи та зi слов’янськими лiтературами.- Днiпропетровськ: Полiграфiст, 1997.
-С.52-53.

7. Творчество О.Хаксли в контексте антиутопии первой половины ХХ века // Вiсник Харк. держ.ун-ту.-Харкiв, 1997.-N 399.-С.77-82.

8.О жизненных и литературных параллелях Е.Замятина и Дж.Оруэлла // Сус-пiльствознавчi науки та вiдрождення нацiї. Зб.наук. праць. -Луцьк, 1997.-Кн.1.-С.166-168.

9. К истории создания романа Дж.Оруэлла “1984” // Вісник Харк. держ. ун-ту. - Харків, 1998. - № 400/6. - С. 3-12.

Жаданов Ю.А. Роман Джорджа Оруелла “1984” у контекстi антиутопiї першої половини ХХ століття.- Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.04-лiтература зарубiжних країн. - Днiпр-опет-ровсь-кий державний унiверситет, Днiпропетровськ, 1999.

Вивчено комплекс дискусiйних проблем жанру антиутопiї першої половини ХХ ст. На прикладi зiставлення романiв “Ми” Є.Зам’ятiна, “Цей дивний новий свiт” О.Хакслi та “1984” Дж.Оруелла з творами попередньої утопiчної традицiї робиться висновок про близкiсть утопiї та антиутопiї. Запропоновано разом з термiнами антиутопiя та дистопiя вживати термiни гiперутопiя та утопiя-iнкарната (надутопiя i втiлена утопiя), що бiльш за все вiдповiдають духові епохи першої половини ХХ ст. Аналiз роману Дж.Оруелла “1984” надає можливiсть пiдкреслити генетичну спорiдненiсть з класичними утопiями минулого й антиутопiями сучасностi, iдейно-тематичну своєрiднiсть та специфiчнi художнi особливостi творчостi письменника як вiдображення його художнього сприйняття i свiтогляду. Результати дослiдження дають можливість визначити Оруелла класиком сучасної негативної утопiї.

Ключовi слова: утопiя (позитивна й негативна), антиутопiя, дистопiя, гiперутопiя, утопiя iнкарната, сатира, ретроспекцiї, образ автора.

Жаданов Ю.А. Роман Джорджа Оруэлла “1984” в контексте антиутопии первой половины ХХ века.-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.

Изучен комплекс дискуссионных проблем жанра антиутопии первой половины ХХ в. На примере сопоставительного анализа романов “Мы” Е.Зам’ятина, “О дивный новый мир” О.Хаксли и “1984” Дж.Оруэлла с произведениями предшествующей утопической традиции делается вывод о близости утопии и антиутопии: имея общность в генезисе, комплексе решаемых социально-политических проблем, прогнозирующем характере, наборе мотивов, различаясь целевой установкой, характером заложенных в них конфликтов, своеобразием поэтики, позитивная и негативная утопия представляют собой подвиды жанра утопия. Учитывая закономерный процесс первой половины XX в., построения государств, посягнувших на реализацию извечных мечтаний человечества о счастливой, справедливой жизни и преобладающую тенденцию в литературе этого периода изображения подобных государств осуществленной утопии, предложено наряду с терминами антиутопия и дистопия применять также термин гиперутопия и утопия инкарната (сверхутопия и воплощенная утопия), как наиболее подходящие и соответствующие духу эпохи первой половины ХХ ст. Анализ романа Дж.Оруэлла “1984” дает возможность подчеркнуть генетическое родство классических утопий прошлого и антиутопий настоящего, идейно-тематическое своеобразие и специфические художественные особенности творчества писателя, как отражение его художественного восприятия и мировоззрения. Новаторство Оруэлла ярко проявилось в жанровом своеобразии романа “1984”. Творческие поиски писателя сказались в обогащении и усложнении художественной формы последнего и лучшего его произведения, в котором Оруэлл проявил явное стремление к полижанровости, то есть к синтезу различных жанровых тенденций. Специфическая художественная структура романа-антиутопии “1984” сочетает в себе черты: научной фантастики, социальной утопии, философского и сатирического произведения, публицистики и научного, исторического документа. Тем самым, Оруэлл создает особый тип художественности: исконно существовавшие в утопических произведениях публицистическое, фантастическое и реалистическое начала в романе “1984” соединяются в некоем синтезе, отразившем новый этап в развитии жанра. Полижанровость романа Дж.Оруэлла представляет собой не количественное, а качественное явление. Конкретные художественные формы различных жанровых типов, обладающие своими устойчивыми специфическими чертами, объединяясь в негативной утопии, вступают в сложные взаимодействия, которые, при наличии ведущей жанровой доминанты “осуществленности, реализованности”, образуют новое худо-жественное единство. Выразительные средства разных жанров в романе “1984” претерпевают различного рода трансформации, вступают в контакт с его автохтонными выразительными средствами, что рождает специфический художественный эффект. Все это придало роману Дж.Оруэлла “1984” неповторимое звучание, позволило автору в доступной и занимательной форме донести до читателя всю сложность волнующих его проблем современной жизни и, в конечном итоге, определило неубывающий интерес читателя к книге Оруэлла. Результаты исследования дают право поставить Оруэлла на заслуженное место классика современной негативной утопии.

Ключевые слова: утопия (позитивная, негативная), антиутопия, дистопия, гиперутопия, утопия инкарната, сатира, ретроспеции, образ автора.

Zhadanov J.A. Novel «1984» by George.Orwell in the context of the Antiutopia of the first half of the XX th century.-Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of philology in the speciality 10.01.04 - foreign literature. - Dniepropetrovsk State University. Dniepropetrovsk, 1999.

A complex of debatable problems concerning the genre of Antiutopia of the first half of the XX th century is studied. On the basis of comparative analysis of the novels «We» by Jevg.Zamyatin, «Brave New World» by A.Huxley and «1984» by G.Orwell with the preceeding Utopia and Antiutopia is drawn. The terms «Hyperutopia»