КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Батирєва Ірина Миколаївна

УДК 902.7 (477.43/.44) ”19-20”

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА ПОДІЛЛЯ У ДОСЛІДЖЕННЯХ

другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Спеціальність 07. 00. 05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Борисенко Валентина Кирилівна

професор кафедри етнології та краєзнавства

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Капелюшний Валерій Петрович

професор кафедри історії для гуманітарних

факультетів Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Петрова Наталія Олександрівна

доцент кафедри археології та етнології України

Одеського національного університету

імені І.І. Мечникова

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України

Захист відбудеться „ 19 ” червня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „ 12 ” травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Г.Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Її обсяг становить 249 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (186 сторінок), списку використаних джерел та літератури (63 сторінки, 812 позицій).

Актуальність теми дослідження.

Зі здобуттям Україною незалежності назріла гостра потреба у становленні етнологічної науки не тільки з огляду на досі існуючий науково-пізнавальний вакуум, але й через суспільно-праксіологічне значення даної дисципліни. Для її розвитку є на сьогодні необхідні складові: накопичення фактичного матеріалу і пізнання процесу осмислення, узагальнення фактичного матеріалу. Другу половину ХІХ ст. у світовому контексті називають золотим віком в етнології. За цей період не тільки сформувалися різні школи, течії в етнологічній науці, але й продовжувався активний період фіксації етнографічного матеріалу. На жаль, з історії української етнології вказаного періоду немає жодної узагальнюючої праці. Це пов’язано також із тим, що етнографічні досягнення цього періоду не були осмислені в регіональному вимірі. Тому одним із пріоритетних напрямів сучасної вітчизняної етнологічної науки є вивчення регіонів України, зокрема Поділля. Отож, дослідження значного доробку подільських народознавців з вивчення традиційної культури Поділля другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є необхідним для висвітлення історії етнології України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах програми науково-дослідницьких робіт „Історія формування і розвитку Української держави", затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 01 БФ 046-01), а також пов'язана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є традиційна культура Поділля у висвітленні вчених-етнографів протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предметом дослідження є погляди вчених на традиційну культуру подолян та наукові підходи й методи її вивчення.

Мета та завдання. Автор дисертаційної роботи ставить собі за мету дослідити історію, погляди, методи та підходи науковців до етнографічного вивчення Поділля другої половини ХІХ – початку ХХ ст., систематизувати та узагальнити етнографічний матеріал про традиційну культуру подолян, що міститься у різноманітних українських, польських та російських джерелах й літературі.

Реалізація вказаної мети досягається шляхом розв'язання таких дослідницьких завдань:

проаналізувати стан історіографії та джерельної бази роботи;

визначити регіональні особливості становлення та основні етапи розвитку етнології Поділля;

дослідити специфічні напрями діяльності та формування етнографічних шкіл на Поділлі;

розглянути форми та методи у розгортанні етнографічних досліджень регіону окресленого періоду;

з’ясувати, які явища етнокультури знайшли найбільше висвітлення в тогочасних періодичних виданнях;

виявити фактори, що спричинили зміни у напрямах досліджень подільської етнографії впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;

охарактеризувати персоналії етнографів-дослідників краю.

Географічні межі дисертації охоплюють територію етнографічного Східного Поділля. До нього за сучасним адміністративним поділом входять Вінницька, Хмельницька області, Любарський район Житомирської, Балтський район Одеської, а також прилеглі населені пункти Черкаської та Чернівецької областей   Поділля. Історико-етнографічне дослідження / Л.Ф.Артюх, В.Г.Балушок, З.Є.Болтарович та ін. – К., 1994. – С. 9.

.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють відрізок часу, пов'язаний зі становленням та розвитком етнології на Поділлі: другу половину XIX – початок XX ст. Однак у процесі наукового пошуку автору доводилося виходити за обумовлену хронологію з тим, щоб повніше осмислити особливості дослідження місцевої традиційної культури та простежити їхню еволюцію. Природно, що увага фокусувалася насамперед на періодах найбільш інтенсивного розвитку етнологічної науки на Поділлі, що призвели до нагромадження великої кількості фактичного та аналітичного матеріалу з традиційної культури населення краю.

Джерела дослідження та історіографія. При написанні дисертації були використані рукописні матеріали, що зберігаються у Інституті Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Вінницькому обласному, Кам’янець-Подільському міському державних архівах. Іншу групу джерел становлять етнографічні матеріали, друковані у „Подільських єпархіальних відомостях”, „Подільських губернських відомостях”, „Православній Подолії”, „Економічному житті Поділля”, „Київській старовині” та різних центральних виданнях другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Залучені також експедиційні матеріали П.Чубинського, праці зі статистики, медицини, демографії та географії Поділля; довідкові видання, різні історико-статистичні описи, а також матеріали й етнографічна інформація іноземних мандрівників, що проїжджали через Поділля у різні часи. В роботі проаналізована діяльність різних наукових установ, які сприяли вивченню традиційної культури Поділля другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Розвиток етнологічного вивчення Поділля доцільно починати з розробки його історіографії. Вивчення історії науки диктується необхідністю більш поглибленого вивчення та систематизації накопиченого матеріалу, оскільки допоможе краще зрозуміти належне місце етнології серед інших наук та подолати глибоку культурну кризу в українському суспільстві. Необхідність історико-етнографічного вивчення подільської традиційної культури у дослідженнях етнографів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. актуалізується ще й тим, що проблему комплексно не вивчали вітчизняні науковці. Історія етнології цього періоду не знайшла широкого і всебічного висвітлення в наукових працях. Опубліковані розвідки мають якщо не галузевий, то вузько хронологічний чи фрагментарний характер. Дослідження окремих аспектів матеріальної та духовної культури Поділля ХІХ – початку ХХ ст. обмежилися лише поодинокими публікаціями.

Історія української етнології привернула увагу дослідників ще в кінці XIX ст. Діяльність українських та польських вчених-етнографів розглянув російський буржуазно-ліберальний славіст О.Пипін. У праці „Этнография малорусская”  Пыпин А.Н. История русской этнографии. Т. ІІІ. Этнография малорусская. – СПб., 1891. – VІІІ+425 с. він робить огляд становлення та розвитку етнологічної думки в Україні, в тому числі й на Поділлі, протягом ХІХ ст. – подає відомості про дослідження таких українських науковців як М.Цертелєв, М.Максимович, І.Срезнєвський, О.Бодянський, Я.Головацький, М.Шашкевич, І.Вагилевич, П.Лукашевич, А.Метлинський, М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Номис (Симонов), І.Рудченко, П.Житецький, П. і О.Єфименки, М.Сумцов та інших, а також характеризує польських дослідників – З.Доленгу-Ходаковського, В.Залеського, А.Новосельського, Е.Руліковського, О.Кольберга, Т.Стецького, П.Свенціцького, Т.Падуру, Я.Яворського, підкреслює позитивну роль, яку відіграли представники української школи в польській літературі.

Класиком вітчизняної та світової етнографії, одним з фундаторів наукового українознавства М.Сумцовим також був здійснений критико-бібліографічний ог-ляд етнографічної діяльності окремих дослідників другої половини XIX ст. Друга частина „Современной малорусской этнографии”  Сумцов Н. Современная малорусская этнография. Ч.1. – К., 1893; Ч.2. – 1897. присвячена характеристиці робіт польських вчених – збирачів етнографічних матеріалів з України, зокрема Поділля. На увагу при вивченні даного питання заслуговують також дослідження Ф.Колесси  Колесcа Ф.М. Історія української етнографії // РФ ІМФЕ ім. М.Рильського НАН України. – Ф. 14-2. – Спр. 244. – 538 арк. . Його „Історія Української етнографії”, в якій він характеризує діяльність українських науковців в галузі етнології деякою мірою стосується й етнографічного вивчення Поділля. Важливий крок у науковому вивченні історії етнології України, діяльності українських наукових етнологічних осередків, узагальненні питань методики та методології етнографічної роботи зробив радянський науковець-етнолог В.Горленко  Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв’язків. – К., 1964. – 248 с.; його ж. Становление украинской этнографии конца ХVІІІ – первой половины ХІХ ст. – К., 1988. – 213с.. Його робота присвячена переважно вивченню Лівобережної України, але деякі питання стосувалися й Поділля. Уваги заслуговує ґрунтовне дослідження З.Болтарович  Болтарович З.Є. Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХ ст. – К., 1976. – 138с., в якому авторка висвітлила питання вивчення культури і побуту українців, в тому числі й подолян, польськими дослідниками ХІХ ст., охарактеризувала збирацьку діяльність І.Червінського, З.Доленги-Ходаковського, Ж.Паулі, К.Войціцького, І.Крашевського, А.Новосельського, Е.Руліковського, З.Фіша та ін. Фрагментарно деякі питання польсько-українських етнологічних зв’язків віддзеркалені у фольклористичних, літературознавчих та етнографічних роботах українських дослідників другої половини ХХ ст. В.Юзвенко, Р.Кирчіва, В.Борисенко  Юзвенко В.А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці XIX ст. – К., 1961; Кирчів Р.Ф. Україніка в польських альманахах доби романтизму. – К., 1965; його ж. Український фольклор в польській літературі. – К., 1971. Борисенко В.К. Весільна обрядовість поляків в с. Тарабанівці на Вінниччині // Народна творчість та етнографія (далі – НТЕ). – 1971. – №3; її ж. Деякі особливості народного одягу поляків Поділля // НТЕ. – 1973. – №1; її ж. Пища польских крестьян Подолии (конец ХІХ – начало ХХ века) // Советская этнография. – 1973. – №3; її ж. Взаимосвязи в традиционной культуре и быту украинцев и поляков Подолии в конце ХІХ века. Автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук. – Минск, 1974. – 28 с.. Діяльність Подільського єпархіального історико-статистичного комітету та етнографічна робота місцевих етнографів, фольклористів, краєзнавців знаходилася у полі зору наукових досліджень Л.Баженова  Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. – Хмельницький, 1995. – С. 64-71; його ж. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ – ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 20-30., В.Прокопчука  Прокопчук В.С. Подільське церковне історико-археологічне товариство // Шоста Всеукр. наук. конф. з історичного краєзнавства: Доповіді. – Луцьк: Волин. держ. ун-т ім. Л. Українки, 1993. – С. 79-80., Ю.Земського  Земський Ю.С. Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет. Дис. кнд. іст. наук. – К., 1998. – 186 с.; його ж. Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет (становлення та діяльність). – Хмельницький, 1997. – 28 с., О.Кошеля  Кошель О.М. Між церквою і наукою. Історичний нарис діяльності Подільського церковного історико-археологічного товариства (1865-1920). – К.–Кам’янець-Подільський: Центр поділлєзнавства, 1998. – 69 с., Л.Лисого  Лисий А К. Діяльність Подільського церковного історико-археологічного товариства // Лисий А.К. Нариси історії Подільської (Вінницько-Брацлавської) єпархії. 1795-1995. – Вінниця, 1995. – С. 44-51., В.Вінюкової  Вінюкова В.М. Подільський історико-статистичний комітет в історико-географічному дослідженні Поділля // Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля: Наук. зб. – Кам’янець-Подільський, 1992. – С. 19-20; її ж. Історичний опис „Поділля” (1891 р.) // Музей і Поділля: Тези доп. наук. конф. – Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 68-69. тощо. Вивченням етнографічної діяльності окремих українських і зарубіжних етнографів займалися також О.Кравець, А.Паравійчук, М.Сиваченко, О.Новицький, Л.Кароєва  Сиваченко М.Є. Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі. – К., 1962. – 415 с.; Новицький О.М. Фольклористична та етнографічна діяльність А. І. Димінського // НТЕ. – 1980. – №6. – С. 38-42; Паравійчук А.Г. Видатний історик Поділля (Сіцінський Ю.Й.) // Український історичний журнал. – 1968. – №9. – С. 87-92; Кравець О.М. Діяльність Т.Г.Шевченка в галузі етнографії. – К., 1961. – 108 с.. Проблему вивчення історіографії етнології власне Подільського регіону піднімали сучасні українські дослідники Л.Баженов  Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ – ХХ ст. – Камянець-Подільський, 1993. – 480 с.  та В.Прокопчук  Прокопчук В.С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність. – К., 1995. – 204 с., але оскільки етнологія розглядалася авторами у контексті краєзнавства і не була предметом їхнього спеціального вивчення, то дані дослідження є неповними і фрагментарними.

Отже, розуміючи відсутність наукового аналізу досліджуваного питання, автор вважає, що тема дослідження „Традиційна культура Поділля у дослідженнях другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” є актуальною. Цей період має величезну значущість з позиції формування етнографічних шкіл, теорії та методології науки, накопичення великої кількості фактичного та аналітичного матеріалу, який маємо на сьогодні. За період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. етнологічна наука на Поділлі досягла таких результатів, яких їй більше не вдалося здобути на протязі всієї наступної історії. Сплески етнографічних досліджень мали місце в період українізації у 20-30-х рр. ХХ ст. та у 90-ті рр. ХХ ст., коли Україна здобула незалежність, та все ж вони були набагато слабші і фрагментарніші від досліджень другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Саме тому згаданий період має виняткову наукову цінність у становленні етнологічної науки на Поділлі і вимагає свого вивчення.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять принципи об'єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Меті і завданням дослідження відповідають загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання: комплексного аналізу, порівняльно-історичний, типологічний, етностатистичний, етнопросторового визначення тощо. Оскільки етнологічна проблема пов'язана з історією, географією, мистецтвознавством, фольклористикою та іншими галузями знань і є у своїй основі міждисциплінарною, доводилося постійно вдаватися до поєднання історичних та соціокультурних підходів.

Наукову новизну роботи визначають мета, предмет та завдання дослідження. Вперше у дисертації подана узагальнююча характеристика етнографічної спадщини дослідників традиційної культури Поділля другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Завдяки залученню різноманітних джерел, які містять історико-статистичну, етнографічну, мистецтвознавчу інформації автором вперше: здійснено комплексне дослідження наукових поглядів та підходів вчених до широкого кола проблем традиційної культури подолян; з’ясовано специфіку формування та напрями діяльності етнографічних шкіл на Поділлі; розглянуто форми та методи етнографічних досліджень регіону окресленого періоду; показано, висвітлення яких явищ етнокультури займало найбільше місце в тогочасних періодичних виданнях. У роботі також вперше введено в науковий обіг аналіз діяльності Подільського єпархіального історико-статистичного та губернського статистичного комітетів у галузі етнології; детально висвітлено працю народознавчого гуртка Кам’янець-Подільської духовної семінарії; обґрунтовано координуючу роль місцевих подільських етнологічних центрів у розгортанні народознавчих досліджень краю; розкрито співпрацю вчених подолян із заснованим у Києві Південно-західним відділом Російського географічного товариства та іншими київськими етнологічними осередками; з’ясовано вплив польських та російських дослідників на формування напрямів дослідження подільських вчених; уточнено і доповнено біографічні дані видатних подільських народознавців.

Все це дозволило автору сформулювати узагальнюючі висновки та практичні рекомендації, визначити особливості становлення та основні етапи розвитку етнологічної науки на Поділлі.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається їх відповідністю потребам сучасного культурно-інформаційного та суспільного розвитку. Фактичні матеріали, теоретичні узагальнення, оцінки й висновки дисертації можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблем української етнології, традиційної культури українців, а також при написанні праць-узагальнень, спеціалізованих досліджень, науково-популярних видань з історії України, української культури, народознавства, українознавства, етнології, краєзнавства тощо. Зібрана й проаналізована в роботі інформація буде корисною для працівників закладів культури та освіти, керівників студій українського народознавства.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки роботи були оприлюднені у доповідях на наукових зібраннях: всеукраїнській конференції: „Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність (Кам'янець-Подільський, 18-19 червня 2002 р.); ІІІ українсько-фінському науковому симпозіумі: „Сучасні напрями історико-етнологічних досліджень: тенденції і перспективи” (Київ, 22-23 травня 2003 р.); II Міжнародному науковому конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.); Міжнародній конференції „Народна культура Поділля в контексті національного виховання” (Вінниця, 14-15 жовтня 2003 р.); ІІ Міжнародному науково-практичному семінарі „Кайндлівські читання” (Чернівці, 28-29 травня 2005 р.) тощо. Результати, більша частина положень і матеріалів дисертаційної роботи викладені автором у 5 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 3 статті у матеріалах наукових конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та методи досліджень, територіальні та хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів роботи. Проаналізовано також сучасний стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерела історіографії проблеми.

У першому розділі „Становлення етнологічної науки та формування перших наукових шкіл на Поділлі (друга половина XIX – початок XX ст.)”, залучивши нові джерела й літературу, велика кількість якої вперше вводиться до наукового обігу, було проаналізовано історію вивчення та стан висвітлення означеної проблеми. Це дало змогу простежити основні етапи розвитку етнологічної науки на Поділлі в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., проаналізувати специфічні напрями діяльності та формування наукових етнографічних шкіл, дослідити погляди, підходи, форми та методи науковців-етнографів у вивченні традиційної культури краю окресленого періоду. Таким чином, були зазначені кілька етапів розвитку етнологічної науки на Поділлі.

Перший етап, який охоплює межі від кінця ХVІІІ до 60-х рр. ХІХ ст., не входить в хронологічні межі даного дослідження. Однак цей період нам цікавий у зв’язку зі зростанням інтересу до культурно-історичної спадщини Поділля з боку держави та центральних наукових установ, вузівської й академічної науки, хоча накопичені матеріали мали ще фрагментарний характер і виступали як галузь історичного краєзнавства.

Другим етапом у розвитку етнології на Поділлі стали 60-90-ті рр. ХІХ ст., які поклали початок системного і впорядкованого вивчення духовної культури населення регіону, що превалювала у дослідженнях різних наукових шкіл періоду другої половини – кінця ХІХ ст. Цей період характеризується розгортанням місцевого народознавчого руху, зародженням в поділлєзнавстві нового наукового напряму – вивчення традиційної культури, занять населення, постановкою і розробкою теоретичних питань, пов’язаних з переосмисленням зібраного матеріалу та вирішенням принципових питань дефініції етнографії. Цьому значною мірою сприяло загальне піднесення суспільно-гуманітарних та природничих наук, зростання їх інтересу до комплексного обстеження малих регіонів, у тому числі й Поділля. Особливу роль у цьому процесі відігравала етнологічна наука. Як результат – нагромадження значної кількості фактичного матеріалу з питань духовної культури подолян. Для пояснення тих чи інших етнографічних явищ, автори досліджень опиралися на окремі положення наукових теорій, що існували в другій половині ХІХ ст. у вітчизняній етнографії – міфологізму, еволюціонізму, теорії запозичень.

Новим етапом в історії подільської етнології став початок досліджень матеріальної культури, господарського побуту, промислів та народного мистецтва Поділля кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вперше в цей період у дослідженнях науковців постає проблема комплексного вивчення Поділля як історико-етнографічного регіону України, поряд з духовною починається комплексне дослідження матеріальної культури населення, вирішуються науково-організаційні проблеми розвитку етнології, пов’язані з розробкою методики, розгортанням комплексної збирацької роботи, підготовкою науково-інструктивної літератури тощо. В цей період з’являються узагальнюючі роботи з етнографії.

У трьох підрозділах першого розділу висвітлюються складні умови розвитку етнології на Поділлі у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Специфіка полягала у тому, що на його теренах гостро конкурували три схеми історичного процесу – польськоцентристська, росієцентристська і специфічна українська  Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу. Монографія. – К., 2001. – С. 5..

У підрозділі 1.1. „Українська школа в польських історико-краєзнавчих дослідженнях Поділля другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” характеризується внесок польських дослідників, представників української школи у польській історико-краєзнавчій літературі у вивчення традиційної культури Поділля. Її представники (З.Доленга-Ходаковський, В.Залеський, А.Новосельський, Е.Руліковський, О.Кольберг, Т.Стецький, П.Свенціцький, К.Войціцький, І.Крашевський, З.Фіш, С.Гощинський, Ю.Коженьовський та ін.) зробили помітний внесок у становлення етнології на Поділлі, дослідження життєдіяльності населення регіону. Незважаючи на певну тенденційність, суб’єктивність, історики-поляки здійснили чимало фундаментальних описів міст і сіл Поділля. Послуговуючись порівняльно-історичним, порівняльно-статистичним, картографічним та іншими методами наукового пошуку, польські дослідники опублікували цінні збірники документів з польських, литовських і місцевих архівів, підготували енциклопедичні та інші довідкові видання, здійснили чимало конкретно-історичних розвідок, зібрали значний фактичний матеріал з етнографії Поділля, зафіксувавши автентичні пам’ятки традиційної культури, фольклору подолян. Так, культурою і побутом населення Поділля цікавився відомий польський етнограф А.Марцинківський (А.Новосельський). Велику кількість фольклорно-етнографічного матеріалу з Поділля (приказок, загадок, легенд, переказів, пісень, музику до танців) він опублікував у періодичних польських виданнях. Його основна двотомна праця „Народ український” відобразила різні сторони життя подолян: календарну і сімейну обрядовість; вірування і забобони, знахарство тощо. В галузі матеріальної культури найбільшу його увагу привернув одяг. Автор вивчав також особливості побуту окремих соціальних категорій подолян (чумаків, бурлаків), інших етносів (циганів, євреїв) та етнографічних груп (поліщуків, литвинів) тощо. Етнографічну характеристику Західного Поділля, особливо матеріальної культури й занять населення регіону, подано у праці В. Завадського „Картини Русі Червоної”. Народною архітектурою Поділля цікавився польський етнограф – Т.Стецький, який описав загальний вигляд подільських сіл, обійсть, дворів; дав характеристику забудові осель, їх інтер’єру. Предметом його дослідження також став одяг подолян. Окремі праці Т.Стецького присвячені весільній обрядовості та зовнішньому вигляду подолян. Заслуговує на увагу ґрунтовна робота польського етнографа й антрополога Ю.Талько-Гринцевича, присвячена народній медицині українців Східного та Західного Поділля. Польські автори – З.Доленга-Ходаковський, В.Залеський, Ж.Паулі досліджували фольклор Поділля. Особливо багату спадщину на Поділлі зібрав польський фольклорист та етнограф О.Кольберг. В 38-томному виданні „Народ, його звичаї, спосіб життя, мо-ва, перекази, прислів’я, обряди, пісні, ігри, музика і танці” автор не залишає поза увагою українців Поділля.

У підрозділі 1.2. „Росієцентристська школа та розгортання статистичних описів на Поділлі. Російське географічне товариство і діяльність місцевих етнографів, аматорів” автор характеризує місце цієї школи у розгортанні етнографічно-статистичних описів на Поділлі, а також вплив Російського географічного товариства (далі – РГТ) на діяльність місцевих етнографів. Було доведено, що росієцентристська школа вкорінювалася в історіографії Поділля у двох напрямах: офіційному державницькому, спрямованому на „зросійщення” регіону, його історії та духовного життя та ліберально-демократичному, пов’язаному з діяльністю РГТ тощо.

Представниками офіційної російської школи попри тенденційність в аналізі та узагальненнях впродовж XIX ст. було зібрано і введено в обіг величезний фактичний матеріал, який став джерельною базою для вивчення етнології Поділля. Певну роль в етнографічному дослідженні краю відіграла дія-льність Генерального штабу царської армії з вивчення губерній Російської імперії, Петербурзької Академії наук та Міністерства внутрішніх справ. Узагальнюючі роботи, які включили в себе й етнографічні відомості здійснили М.Столпнянський, Л.Марчинський, С.Гагарін, К.Арсеньєв, М.Барбот де Марні, О.Сементовський, Н.Островерхов, І.Швенцон, С.Савченко, Д.Гейден, П.Батюшков тощо. Вагомим чинником у розгортанні фольклорно-етнографічних досліджень Поділля стала офіційна політика державної влади, спрямована на всебічне вивчення регіону, яке розпочалося з середини ХІХ ст. місцевими жителями – членами створеного Подільського губернського історико-статистичного комітету. Як зазначає етнолог Л.Мельничук  Мельничук Л.С. Гончарство Вінниччини: минуле і сьогодення // Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність: Наук. зб. – Кам’янець-Подільський, 2002. – С. 86; її ж. Гончарство Поділля ХІХ – початку ХХ ст.: історіографія проблеми // Етнічна історія народів Європи. – 2002. – №13. – С. 23-24. , заслуга губернських установ полягає, насамперед, у здійсненні першої спроби комплексного обстеження господарської діяльності населення Поділля. Був зібраний фактичний матеріал по всіх повітах губернії, який друкувався протягом 1872-1873 рр. в „Подільських губернських відомостях” (далі – ПГВ), а у 1873 р. був опублікований окремою книгою „Матеріали для дослідження Подільської губернії в статистичному і господарському відношеннях”  Инструкция Центрального Статистического Комитета Губернским Статистическим Комитетам по предмету содействия Московской Политехнической выставке // Материалы для исследования Подольской губернии в статистическом и хозяйственном отношениях. – Каменец-Подольск, 1873. – С. 1-9.. Друкований орган комітету „ПГВ” часто публікували матеріали з археології, історії, етнографії, програми для збирання етнографічних матеріалів, що сприяло розвитку етнографічних досліджень на Поділлі.

У середині ХІХ ст. систематичній збирацькій роботі на Поділлі сприяло РГТ, оскільки його програми друкувалася в місцевих періодичних виданнях. До етнографічних досліджень були залучені широкі кола населення. Постійними кореспондентами товариства стали подоляни А.Димінський, М.Орловський, М.Грейм, А.Людкевич, О.Смеричинський та інші. Кращі етнографічні матеріали з Поділля, що надходили у товариство, друкувалися у „Записках РГТ”, „Віснику РГТ”, „Етнографічному збірнику” та інших виданнях. Велика частина їх не була опублікована взагалі і залишається в архіві РГТ. Зібрані матеріали стали основою для складення багатьох збірників, рукописними матеріалами архіву РГТ користувалися В.Даль, А.Афанасьєв, П.Безсонов, А.Мещерський, К.Модзалевский та інші.

Підрозділ 1.3. „Діяльність представників київського наукового осередку в етнографічних дослідженнях Поділля” розкриває діяльність представників київського наукового осередку в етнографічних дослідженнях Поділля. В цьому значну роль відіграли представники Комісії для опису губерній Київського навчального округу, київська історична школа (В.Антонович, М.Петров, Н.Молчановський, М.Грушевський та ін.), Південно-західний відділ РГТ, часопис „Київська старовина”.

З середини ХІХ ст. дослідженням Поділля займалася Комісія для опису губерній Київського навчального округу (1850-1864). Головною її метою було дослідження губерній, в тому числі й Подільської, в природничому, сільськогосподарському, промисловому відношенні та статистичне описання її населених пунктів. Етнографічно-фольклорні дослідження набули більш організованого й системного характеру зі створенням у комісії етнографічного відділення, яке особливу увагу приділило методиці збирання і публікації польового етнографічно-фольклорного матеріалу. Завдяки активній участі в роботі Комісії учених І.Вернадського, Д.Журавського, М.Максимовича, М.Маркевича, А.Маркевича, А.Метлинського, О.Афанасьєва-Чужбинського та інших, вона провела масштабну науково-організаційну роботу, розіславши науково-інструктивні матеріали, анкети, програми, створила широку кореспондентську мережу в Подільській губернії. В результаті дослідження населених пунктів та повітів губернії комісією складалися статистичні таблиці, які відображали зміну кількості населення, його верств, обрахунок сімей за віковим складом і відносно шлюбу та інші. Вони й на сьогодні є важливим джерелом для вивчення етнографії Поділля ХІХ ст. ІР НБУ ім. В.Вернадського. – Ф. ІІ. Історичні матеріали. – Спр. 29061, 29089-29091, 29213-29214, 30101-30105, 29970-29972, 29721, 29226-29228 та ін.. Етнографічні обстеження Поділля здійснювалися також за спеціальною програмою, розробленою В.Дабіжею та А.Метлинським, яка охопила усі галузі культури і побуту населення, орієнтувала збирачів на вивчення локальних груп. В цілому, комісія відіграла чималу роль у збиранні і первісному осмисленні фактичного матеріалу з Поділля, виробленні відповідних методик обстеження регіонів, обґрунтуванні критеріїв районування.

Інтенсивний розвиток історичних, етнологічних досліджень на Поділлі спостерігався у 70-90 рр. ХІХ ст. і був пов’язаний з науковою школою В.Антоновича, Південно-західним відділом РГТ. Хоча дослідження київських істориків не стосувалися суто етнологічних проблем Поділля, а більше історичних, все ж вони стали організаторами краєзнавчого руху на місцях. В.Антонович здійснив протягом 60-90-х рр. ХІХ ст. фольклорно-етнографічні і археографічні експедиції в різні повіти Подільської губернії. Одноосібні експедиції провів О.Афанасьєв-Чужбинський, зробивши під час подорожі по Подністров’ю описи окремих аспектів культури і побуту українського і молдовського населення південних районів губернії. На дослідження Поділля були зорієнтовані й інші представники Київської історичної школи – М.Грушевський, О.Левицький, Н.Молчановський, М.Дашкевич, М.Довнар-Запольський, І.Лінниченко, І.Каманін та ін.

Для вивчення Поділля як окремого етнографічного регіону важливе значення має діяльність П.Чубинського, зокрема матеріали етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край, яка була проведена під його керівництвом у 1869-1870 рр. з ініціативи РГТ. Етнографічно-статистичним дослідженням Поділля займався також Південно-західний відділ РГТ. Він справив значний вплив на подальший розвиток народознавчих досліджень на Поділлі, формування історико-краєзнавчої інфраструктури та підготовки кадрів місцевих науковців і великого загалу аматорів-етнографів, удосконалення методики і розширення тематики наукових етнографічних інтересів. Відділом були розроблені, підготовлені і розіслані по губернії етнографічні програми, завдяки яким потім був зібраний значний ма-теріал з описом матеріальної та духовної культури народу в пореформений час. Розповсюдженню програм сприяла їх публікація в періодичних виданнях, зокрема в „ПГВ”. Серед кореспондентів від-ділу були подоляни А.Димінський, М.Яворовський, М.Симашкевич, М.Білінський та ін-ші, які регулярно надсилали етнографічні матеріали з краю. Серед матеріалів з Поділля, виданих при безпосередньому сприянні відділу, особливо цікаві роботи В.Борисова і П.Губинського „Календарь Юго-Западного края на 1873 год” з етнографічною характеристикою Подільської губернії Календарь Юго-Западного края на 1873 год. – К., 1872. – С. 58-66., П.Гільтебрандта „История, география и этнография Подолии” Гильтебрандт П. История, география и этнография Подолии // Древняя и новая Россия. – 1877. – Т. 2. – №5. – С. 83-84., „Исторические песни малорусского народа с объяснениями В.Антоновича и М.Драгоманова” (два томи 1874-1875), збірка прислів'їв і приказок М.Номиса та „Малорусские народные предания и рассказы” (1876) М.Драгоманова, в яких були використані записи з Поділля (зокрема, зібрання прислів'їв і приказок та інших фольклорних матеріалів С.Руданського), в „Записках” була надрукована етнографічна робота подолянина М.Білінського „Пісня про панщину” тощо.

З початку 90-х рр. ХІХ ст. після закриття Південно-західного відділу РГТ організаційним центром етнографічних досліджень став часопис „Київська старовина”. До редакції „Київської старовини” зібрані матеріали надсилали чимало етнографів, фольклористів з Поділля, які раніше були кореспондентами Південно-західного відділу. Найбільш активними в цей період були подоляни Х.Ящуржинський, С.Венгрженовський, Ю.Сіцінський. У журналі зустрічаються окремі статті Д.Синицького, В.Боржковського, Г.Афанасьєва, Л.Личкова та інших. Чимало авторів не підписувалися або зазначали під статтями лише криптоніми. В публікаціях київського журналу, як і подільських часописів, переважала тема духовної культури подолян (календарної, родинної обрядовості, записи фольклору); рідше, але до кінця ХІХ – початку ХХ ст. все частіше з’являлися описи окремих аспектів матеріальної культури – домашнього побуту, господарської діяльності тощо.

У другому розділі „Подільські наукові центри та їх роль у розгортанні та координації народознавчих досліджень регіону” висвітлюється діяльність місцевих подільських осередків – фольклорно-етнографічної школи Подільської духовної семінарії (А.Свидницький, С.Руданський, К.Шейковський, М.Симашкевич та ін.), подільської історико-краєзнавчої школи (Ю.Сіцінський, М.Яворовський, С.Венгрженовський, С.Долінський та ін.), губернського статистичного комітету та земства, а також характеризуються етнографічні матеріали, зафіксовані їх представниками.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. етнологія на Поділлі розвивалася насамперед завдяки діяльності місцевих подільських народознавчих осередків. Провідну роль відіграли єпархіальні духовні та губернські установи, залучивши до обстеження широкі кола науковців, священиків, військовослужбовців, чиновників різних рангів, місцевих етнографів.

У підрозділі 2.1. „Кам’янець-Подільська духовна семінарія та її роль у розгортанні етнографічно-фольклорного й історико-статистичного вивчення Поділля” автор доводить, що головним осередком етнографічно-фольклорного та історико-статистичного вивчення Поділля, на основі якого сформувалися місцеві наукові школи, стала Кам’янець-Подільська духовна семінарія. Представниками семінарії та працівниками єпархіаль-ного управління комітету для історико-статистичного опису церков і приходів був зібраний і зафіксований значний фактичний матеріал з традиційної культури населення Поділля. Основний масив цього етнографічного матеріалу був підготовлений до друку співробітниками часопису „Подільських єпархіальних відомостей” (далі – ПЄВ) та членами комітету. Впродовж 1865-1920 рр. він був головним організатором дослідницької роботи на Поділлі, провідною краєзнавчою організацією в Україні та поза її межами, яка надала вивченню Поділля планомірного й систематичного характеру, встановила тісні зв’язки з академічними установами України, Росії, Польщі; створила широку кореспондентську мережу етнографів; розвивала вивчення громадянської історії, етнології, куль-тури; створила необхідну інфраструктуру для цієї роботи: осередки при освітніх та духовних закладах, редакція „ПЄВ”, „Праць”, „Православної Подолії”, бібліотеку комітету, значні фонди археографічних, археологічних та етнографічних пам’яток, для збереження і використання яких був створений спеціальний музей-давньосховище.

У підрозділі 2.2. „Висвітлення питань духовної культури краю на сторінках місцевих та центральних часописів” автором подається характеристика місцевих часописів „ПЄВ”, „ПГВ”, „Православна Подолія”, а також центральних видань, які висвітлюють питання духовної культури подолян. Регулярна публікація етнографічних матеріалів з 50-60-х рр. ХІХ ст. відбувалася в місцевих подільських часописах. За цей час в них з’явилося багато статей про культуру і побут окремих населених пунктів дослідників П.Гліщинського, М.Орловського, Ю.Сіцінського, М.Яворовського, В.Гречулевича, М.Дороновича, О.Павловича, М.Симашкевича, С.Долінського та інших. Описи губерній, єпархій та інших територіальних одиниць виконували важливу науково-інформаційну функцію, закладаючи фундамент для етнології як науки. У 70-80-х рр. ХІХ ст. частіше почали публікуватися спеціальні етнографічні розвідки, присвячені переважно родинній та календарній обрядовості. У 90-х рр. ХІХ ст. подільські дослідники поглибили наукові традиції попередників, розширили тематику етнографічних досліджень, забезпечивши їх методичними матеріалами, налагодили наукові зв’язки з іншими осередками, стали активними кореспондентами, не лише місцевих, а й центральних часописів.

Завдяки опрацюванню періодики досліджуваного періоду було охарактеризовано етнографічну спадщину: збирачів-ентузіастів, представників інтелігенції, які публікували на сторінках місцевих газет народознавчі матеріали з обмеженим ареалом дослідження (І.Данильченко, С.Лобатинський, Є.Струменський, О.Листов, П.Трублаєвич, А.Длугопольський, І.Зборовский, С.Дложевський, С.Долінський, В.Якубович, М.Доорохольський, П.Ланевський, М.Багинський, І.Успенський, А.Саббатовський, О.Лотоцький), а також дослідників-народознавців (А.Димінський, М.Орловський, М.Симашкевич, М.Яворовський, Ю.Сіцінський, О.Прусевич, К.Широцький та ін.), які співпрацювали з провідними на той час ученими-етнографами, отримуючи у процесі цього певні методичні навички, вони виділялися серед інших дослідників великою кількістю публікацій, наявністю наукової методики та мережі інформаторів.

У підрозділі 2.3. „Відображення міжконфесійних та міжетнічних взаємин населення Поділля у місцевій періодиці другої половини ХІХ ст.” було підкреслено значення фактичного матеріалу, зафіксованого українськими етнографами і відображеного у місцевих періодичних виданнях, з досліджень традиційної культури інших етнічних груп Поділля: євреїв, молдован, поляків, росіян-старообрядців. Аналіз їхніх робіт дав змогу визначити, що взаємовплив, який відбився на взаємовідносинах між етнічними групами, що здавна населяли територію Поділля, проявився у духовній культурі через запозичення один від одного певних елементів обрядовості й фольклору. Ці матеріали дають можливість оцінити не лише етнографічну, а також соціальну й релігійну сторони життя подолян, розкривають взаємовплив українців та інших етносів на обрядовість, світоглядні позиції, ментальність, звичаєве право тощо.

У підрозділі 2.4. „Дослідження матеріальної культури подолян кінця ХІХ – початку ХХ ст.” автор висвітлює процес активізації вивчення матеріальної культури та побуту подолян кінця ХІХ – початку ХХ ст. Провідну роль у дослідженні матеріальної культури подолян займає губернський статистичний комітет. Він відзначався активністю етнографічного вивчення краю, публікував дані зі статистики, історії, етнографії Поділля у „ПГВ”, щорічних „Оглядах Подільської губернії”, „Трудах” та „Звітах” губстаткомітету, „Статистичних відомостях Подільської губернії” тощо. Губернські установи друкували також „Подільський листок”, „Економічне життя Подолії”, „Подільський господар” та інші, в яких знаходимо чимало відомостей про матеріальну, господарську культуру подолян. Губстаткомітет проводив обстеження матеріального стану та економіки населення Поділля. Протягом другої половини ХІХ ст. увагу дослідників привернули кустарні промисли. Розгортання збирацької та дослідницької роботи в галузі народних ремесел та промислів стимулювала діяльність різноманітних товариств, що супроводжувалися показами пам’яток народного мистецтва: міжнародними, всеросійськими та місцевими виставками, з’їздами, зборами, нарадами, ювілеями тощо. З 80-х років ХІХ ст. на зростання інтересу до допоміжних господарських занять населення Поділля вплинула активна діяльність Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості, зокрема його кустарного відділу.

Важливий вклад у вивчення матеріальної культури Поділля на початку ХІХ ст. зробили земські установи. Протягом 1913-1917. рр. земство видавало журнал „Економічне життя Подолії” (далі – ЕЖП), на сторінках якого містилися й етнографічні рубрики. З діяльністю земства пов’язане розгортання виставкової діяльності, початок спеціального вивчення кустарних промислів Подільської губернії місцевими дослідниками О.Прусевичем, Г.Слоницьким, В.Свідзінським, К.Широцьким, Г.Александровичем, Л.Трофімовим, П.Штельмахом, А.Карапутом. Результатом їхніх досліджень стала праця „Кустарні промисли Подільської губернії” та створення етнографічних підвідділів у музеях.

Отже, в українській етнології з середини XIX ст. виразно утвердився і розвивався демократичний напрям досліджень. Вище згадані центральні українські та місцеві наукові осередки стали практично рушійною силою в організації етнологічних досліджень на Поділлі, залучивши місцевих етнографів-збирачів та науковців до спільної широкомасштабної роботи з вивчення традиційної культури населення краю.

У третьому розділі „Внесок вчених-подолян у вивчення традиційної культури краю. Персоналії” характеризується діяльність та етнографічна спадщина вчених з Поділля. У роботі автором було виокремлено цілу групу найбільш активних подільських дослідників традиційної культури населення краю (А.Димінський, М.Орловський, М.Яворовський, С.Венгрженовський. Ю.Сіцінський, Й.Ролле, К.Михальчук, М.Білінський, В.Боржковський, К.Широцький, М.Грейм, Г.Александрович, О.Прусевич, та ін.). Їхня спадщина характеризується великою кількістю публікацій у періодиці, аналітичними працями з окремих аспектів традиційної культури подолян, започаткуванням нових напрямів у етнографії тощо. Традиційна культура та усна народна творчість подолян знайшла також відображення у творчості українських письменників А.Свидницького, К.Шейковського, М.Коцюбинського М.Старицького, С.Руданського та інших, які її записували, досліджували, публікували, використовували