МІНІСТЕРСТВО УТВОРЕННЯ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Білозубенко Володимир Станіславович
УДК: 332.135:338 (477)
УЧАСТЬ УКРАЇНИ В РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Спеціальність 08.05.01 – Світове господарство і
міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Донецьк – 2006
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі міжнародної економіки Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор
Чернега Оксана Богданівна,
Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки.
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Бузько Ірина Романівна, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), завідувач кафедри міжнародної економіки;
кандидат економічних наук, доцент Гладій Ірина Йосипівна, Тернопільський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин та маркетингу.
Провідна установа:
Українська академія зовнішньої торгівлі Міністерства економіки України (м. Київ), кафедра міжнародного менеджменту та маркетингу.
Захист відбудеться 17 травня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186, ауд. 409.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
Автореферат розісланий “14” квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук, доцент С.П.Калініна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Розвиток сучасної світової економіки характеризується посиленням міжнародної конкуренції, удосконаленням продуктивних сил на основі науково-технічного прогресу, що зумовлює поглиблення процесів інтернаціоналізації, активізацію інтеграції національних економік у систему міжнародного поділу праці і формування регіональних інтеграційних об’єднань, націлених на створення локальних середовищ, які сприяють підвищенню національної конкурентоспроможності й поліпшенню економічних і політичних позицій окремих держав на світовій арені.
Особливе значення для сталого розвитку економіки України має оптимізація інтеграційної стратегії держави з метою найбільш повного використання конкурентних переваг з урахуванням вимог сучасного етапу глобалізації, необхідності вирішення соціальних, економічних, політичних проблем та активізації участі в міжнародному співробітництві у різноманітних сферах.
Істотний внесок у формування методологічних засад інтеграційної теорії внесли роботи М. Алле, Б. Балаші, Ю. Борко, Дж. Вайнера, І. Галтуга, М. Гальперіна, Ф. Герельса, Х. Кремера, П. Ліндберга, Р. Ліпсея, М. Максимової, Ф. Махлупа, К. Мейєра, Дж. Міда, А. Мюллер-Армака, П. Найя, Дж. Піндера, А. Предоля, В. Рьопке, Я. Тінбергена, В. Філіппова, Е. Хааса, Ю. Шишкова, Ф. Шміттера, Р. Шумана.
Проблемам регіональної інтеграції присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: І. Бакаєва, О. Білорус, В. Будкін, І. Бузько, Ф. Верба, І. Гладій, Б. Губський, В. Денисюк, В. Захарова, С. Кваша, Ю. Макогон, А. Мокій, В. Новицький, В. Олефір, А. Поручник, М. Румянцев, А. Філіпенко, О. Чернега, Г. Черніченко й ін.
У більшості досліджень аналізуються тенденції інтеграційних процесів, особливості регіоналізації сучасного світогосподарського простору, прогнозуються перспективи розвитку конкретних інтеграційних об'єднань. Однак зміни у світовій економіці, посилення впливу науково-технічного прогресу на розвиток соціально-економічних систем, соціально-політична нестабільність у багатьох регіонах світу, реалізація інноваційної моделі економічного розвитку України визначають необхідність подальших наукових досліджень, пов'язаних з удосконаленням механізму участі України в регіональних інтеграційних процесах в умовах глобалізації, оцінкою соціально-економічних наслідків інтеграційної взаємодії. Усе вищевикладене обумовило вибір теми дисертації, визначило її мету, завдання і зміст.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського в рамках напрямів наукової роботи кафедри міжнародної економіки, а саме: держбюджетної теми Д-2004-13 “Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці” (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246), в якій автором здійснено аналіз онтологічних засад регіональних інтеграційних процесів, розроблено методичні підходи щодо оцінки соціально-економічних наслідків регіональної інтеграції; держбюджетної теми Д-2002-10 “Розробка прикладного програмного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності” (2002-2003 рр., номер державної реєстрації 0105U006247), в якій визначено показники й індикатори ефективності міжнародного регіонального співробітництва.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення механізму участі України в регіональних інтеграційних процесах на основі розвитку теоретико-методичних положень щодо оптимізації процесів проникаючої та політичної інтеграції і оцінки соціально-економічних наслідків інтеграційної взаємодії.
Відповідно до мети дослідження було поставлено і вирішено такі задачі:
дослідити сутність, рівні протікання й особливості міжнародних інтеграційних процесів в умовах глобалізації;
здійснити аналіз теоретичних основ регіональних інтеграційних процесів;
установити основні соціально-економічні ефекти регіональної інтеграції в умовах глобалізації;
дослідити особливості участі України в регіональних інтеграційних угрупованнях ОЧЕС, ГУАМ і ЄврАзЕС;
проаналізувати проблеми й оцінити перспективи участі України в євроінтеграційних процесах;
оцінити тенденції та встановити особливості регіональних інтеграційних процесів на просторі СНД;
розробити напрями оптимізації механізмів проникаючої та політичної інтеграції в умовах глобалізації;
запропонувати напрямки удосконалення механізму управління інтеграційними процесами в умовах глобалізації;
розробити методичній підхід до оцінки соціально-економічних наслідків участі країни в регіональних інтеграційних процесах в умовах глобалізації.
Об'єктом дослідження є регіональні інтеграційні процеси в умовах глобалізації.
Предметом дослідження є механізм інтеграції України у регіональні інтеграційні об'єднання.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних учених в області дослідження регіональних інтеграційних процесів. Методологія дослідження базується на діалектичному методі наукового пізнання і загальнонаукових методах гносеології: теоретичного узагальнення, системного аналізу і синтезу (для дослідження сутності й закономірностей регіональних інтеграційних процесів); статистичного і математичного аналізу (для дослідження особливостей інтеграційної взаємодії України з ЄС і країнами СНД, а також для добору ознак класифікації інтеграційних процесів і формування методичного підходу щодо оцінки соціально-економічних наслідків інтеграції); економічного моделювання (для розробки моделей проникаючої та політичної інтеграції, обґрунтування категорій “моноцентризм” і “поліцентризм” інтеграції); порівняльного аналізу (для встановлення особливостей інтеграційних процесів у рамках ЄС, СНД, ОЧЕС). У процесі дослідження використано системний підхід для обґрунтування онтології сучасної регіональної інтеграції, метод структурного аналізу ієрархічної системи рівнів протікання регіональних інтеграційних процесів і трансформації національних господарств.
Інформаційною основою роботи є звіти й аналітичні публікації міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, статистичні дані Державного комітету статистики України, закони України, Укази Президента України, результати власних досліджень автора.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в розробці, уточненні та поглибленні методологічних положень і науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму участі України в регіональних інтеграційних процесах в умовах глобалізації. Наукові результати, що характеризують новизну проведеного дослідження, полягають у такому:
уперше:
запропоновано моделі моно- і поліцентризму регіональної інтеграції, які визначають природу факторів зародження, організації та розвитку інтеграційної взаємодії залежно від наявності домінуючої країни (або країн) на просторі регіону світу, яка виступає центром інтенсифікації інтеграції, що дозволяє визначити тенденції та перспективи регіоналізації;
запропоновано розподільчу модель регіональної інтеграції, яка дає можливість установити варіативне співвідношення принципів проникаючої та політичної взаємодії з ознаками моно- і поліцентризму, виявити особливості формування, функціонування і перспективи розвитку інтеграційних об’єднань, використання якої дозволяє підвищити результативність участі країни в інтеграційних процесах;
удосконалено:
визначення міжнародної регіональної інтеграції як стану взаємозв'язку країн регіону світу на основі нового якісного етапу (стадії) інтернаціоналізації економічної діяльності; як процесу зближення і переплетення окремих національних соціально-економічних, інституціонально-правових, суспільно-політичних систем; як комплексу заходів щодо створення інтеграційного угруповання; як форми прояву сталого еволюційно-трансформаційного процесу переростання виробничої, науково-технологічної, соціально-економічної взаємозалежності країн у рамках регіону світу у взаємопроникнення і взаємодоповнюваність;
класифікацію регіональних інтеграційних процесів за критично важливими (зміст інтеграційних процесів; кількість функцій інтеграційних процесів; рівні протікання інтеграційних процесів; пріоритетні сектори співробітництва та ін.), достатньо важливими (спільність інтересів країн-партнерів; рівень їх розвитку; результативність інтеграції та ін.) і відносно важливими (мета інтеграційної взаємодії; ступінь соціальної та історичної близькості країн; кількість суб’єктів інтеграції; ступінь реалізації концепції “нового регіоналізму” та ін.) ознаками, використання якої дозволяє розширити їх типологію й удосконалити процес оцінки соціально-економічних наслідків інтеграції;
дістали подальшого розвитку:
класифікація функцій і концептуальних ефектів регіональної інтеграції з виділенням “стимулюючої”, “розподільчої”, “трансформаційної” та інших функцій, а також ефектів: “торговельного”, “фінансово-інвестиційного”, “виробничого”, “цінового” й інших, що дозволяє деталізувати оцінку ефективності інтеграційної взаємодії;
методичний підхід щодо оцінки соціально-економічних наслідків участі країни в регіональних інтеграційних процесах, який поєднує якісний і кількісний аналіз на підставі використання механізму поширення ефекту мультиплікатора, що дозволяє визначити роль інтеграційної взаємодії в інтенсифікації соціально-економічного прогресу країн.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати проведеного дослідження дозволяють удосконалити інтеграційну стратегію України на основі оптимізації механізмів проникаючої та політичної інтеграції, прогнозування соціально-економічних наслідків інтеграційної взаємодії.
Рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, упроваджено у практичну діяльність Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 93/29-05 від 20.04.2005 р.) – формування системи оцінки ефективності міжнародної кооперації та спеціалізації на галузевому рівні, удосконалення організаційного й інституціонального забезпечення міжнародного співробітництва на рівні регіону; Донецької торгово-промислової палати (довідка № 428/01 від 16.05.2005 р.) – визначення чинників участі України в міжнародних інтеграційних процесах, співробітництва з країнами СНД і ЄС в умовах глобалізації, методичні засади оцінки наслідків поглиблення торговельного співробітництва з країнами-партнерами по СНД і ОЧЕС.
Матеріали дослідження використано у навчальному процесі кафедри “Міжнародна економіка” Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського при підготовці науково-методичних комплексів і викладанні курсів “Міжнародна економіка”, “Глобалізація та міжнародний інноваційний процес”, “Транснаціональні корпорації” (довідка 02.01/1092 від 18.05.2005р.).
Особистий внесок здобувача. Усі результати, викладені у дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях.
Апробація результатів дослідження. Основні положення виконаних досліджень доповідалися, обговорювалися і дістали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях і семінарах: “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (Донецьк – Слов’яногірськ, 2003–2005 рр.); “Управління підприємствами: проблеми і шляхи їх вирішення” (Донецьк-Ялта, 2003 р.); “Проблеми розвитку підприємств і нових економічних структур у сучасних умовах” (Донецьк, 2004 р.); “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції” (Вінниця, 2004р.); “Економіка України в євроінтеграційних процесах” (Львів, 2004 р.); “Проблеми і перспективи розвитку співробітництва між країнами Південно-Східної Європи в рамках Чорноморського економічного співробітництва і ГУУАМ” (Свіштов-Донецк, 2004 р.); “М.І. Туган-Барановський – видатний вчений-економіст. Спадщина і новації” (Донецьк, 2005 р.).
Публікації. За темою дослідження опубліковано 14 робіт загальним обсягом 5,65 д.а., з яких особисто автору належить 4,6 д.а.; у тому числі 7 публікацій у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 3,2 д.а., з яких особисто автору належить 2,65 д.а.
Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (227 джерел) і додатків. Обсяг основного тексту дисертації – 177 сторінок, у тому числі 29 таблиць на 42 сторінках, 35 рисунків на 35 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, відображено апробацію результатів.
У першому розділі “Теоретичні основи міжнародних інтеграційних процесів” досліджено сутність, рівні протікання міжнародних інтеграційних процесів в умовах глобалізації, запропоновано класифікацію регіональних інтеграційних процесів, проаналізовано теоретичні школи і концепції регіональної інтеграції, установлено основні соціально-економічні наслідки регіональних інтеграційних процесів в умовах глобалізації.
Інтеграційні процеси в умовах глобалізації розвиваються у двох вимірах – глобальному і регіональному та перетворюються на важливий фактор прискорення соціально-економічного прогресу. Дослідження сутності інтеграційних процесів дозволило встановити, що вони мають багаторівневу структуру, стосуються різних секторів національних економік і сегментів державної надбудови (рис. 1). З погляду географічної стратифікації міжнародні інтеграційні процеси відбуваються на глобальному, регіональному і субрегіональному рівнях.
Рис. 1. Рівні економічної інтеграції в умовах глобалізації
Під міжнародною регіональною інтеграцією автор пропонує розуміти: 1) стан взаємозв'язку між країнами окремих регіонів світу на основі нової якісної стадії (етапу) інтернаціоналізації економічної діяльності, транснаціональних структур і міжнародних (наднаціональних) інститутів; 2) процес зближення окремих національних соціально-економічних, інституціонально-правових, суспільно-політичних систем у єдиний регіональний комплекс на основі розвитку стійких взаємозв'язків і широкого поділу праці між ними; 3) комплекс заходів, що здійснюються на основі єдності цілей та інтересів країн-учасниць для досягнення більш тісного організаційного взаємозв'язку, що веде до створення регіонального інтеграційного угруповання країн; 4) форма прояву сталого еволюційно-трансформаційного процесу переростання виробничої, науково-технологічної, соціально-економічної взаємозалежності країн у взаємопроникнення і взаємодоповнюваність на основі регіоналізації політичної взаємодії, економічних закономірностей міжнародних відносин, вирішення спільних проблем і формування спільного економічного і політичного просторів.
Посилення регіональних інтеграційних процесів має велике значення для досягнення сталого економічного зростання в умовах глобалізації, вплив якої виявляється в ускладненні середовища суспільно-економічного розвитку у планетарному масштабі (загострення міжнародної конкуренції, виникнення дефіциту природних ресурсів й ін.), зростанні значення екзогенних факторів для національного суспільного відтворення й економічного зростання, розповсюдженні негативних явищ функціонування світогосподарської системи, загостренні проблем національної ідентичності, ускладненні системи міжнародного регулювання.
Аналіз інституціонального забезпечення інтеграційної взаємодії дозволив установити причинно-наслідкові зв'язки, що виникають при формуванні інтеграційної системи, під якою розуміється сукупність національних, міжнародних і наднаціональних інститутів, що забезпечують розширення і поглиблення інтеграційної взаємодії, а також сукупність соціальних, економічних і політичних зв'язків країн-учасниць інтеграційного процесу, які формують єдність цих країн у вирішенні задач економічного розвитку.
Розвиток інтеграційного процесу передбачає формування механізму його реалізації, тобто сукупності підходів, методів й інструментів, які забезпечують вирішення поставлених задач і включають: ухвалення рішення щодо інтеграції в певній формі; розробку концепції інтеграційної взаємодії та стратегії розвитку; створення робочих груп для формування інтеграційних інститутів; формування системи менеджменту.
Дослідження теоретичних джерел та практики протікання регіональних інтеграційних процесів дозволило розробити систему значущих ознак їх класифікації (24 критерії), які з використанням експертного методу й інструментів статистичного аналізу були розбиті на три групи: критично важливих, достатньо важливих і відносно важливих. До критично важливих віднесено 10 ознак, серед яких: зміст інтеграційних процесів; кількість функцій інтеграційних процесів; рівні протікання інтеграційних процесів; пріоритетні сектори співробітництва й ін.
Сучасна теорія регіональної інтеграції являє собою квінтесенцію парадигм суспільно-економічного розвитку (“теорія стадій” У. Ростоу; концепція “політичного реалізму” Г. Моргентау і Р. Остуда; “модерністська” теорія Д. Боброу; теорія інтеграції К. Дойча; “теорія систем” М. Каплана і Ч. Роузкранца й ін.), окремих шкіл регіональної інтеграції (ринкової, ринково-інституціональної, структурної) і концепцій її розвитку (концепції “концентричних кілець”, селективної, різношвидкісної та секторальної інтеграції, модель “часткової участі”), які встановлюють основні чинники, принципи й ознаки інтеграційних процесів, виділяють структурні аспекти та етапи інтеграції. Теоретичне пояснення інтеграційних процесів зосереджено на розмежуванні політико-правової форми інтеграції, обґрунтуванні її рушійних сил і “кінцевого підсумку”. Пояснення інтеграційних процесів у рамках загальновизнаних концепцій є однобічним, абсолютизує певні чинники, характеризується безліччю розбіжностей.
Аналіз теоретичних шкіл і концепцій дозволив сформулювати аксіоми протікання і розвитку сучасних регіональних процесів, серед яких: необхідність поєднання не тільки ринків, але і виробничих, науково-дослідних секторів економіки, інфраструктури і суспільно-правових інститутів; забезпечення вільного переміщення товарів, послуг і мобільних факторів виробництва, а також оптимального співвідношення економічних і політичних факторів інтеграційної взаємодії, інституціонального забезпечення; перманентний характер інтеграційного процесу.
Установлені функції регіональної інтеграції (“стимулююча”, “розподільча”, “трансформаційна”, “регулююча”, “зміцнювальна” і “просторово-формуюча”) кореспондуються з “концептуальними ефектами”, серед яких: фінансово-інвестиційний, виробничий, ціновий, соціальний, політичний, загальноекономічний, еволюційний, а також ефекти торгівлі та вирівнювання.
Соціально-економічні ефекти регіональної інтеграції класифіковано на: статичні й динамічні; позитивні, негативні й неоднозначні; коротко-, середньо- і довгострокові; еквівалентні й нееквівалентні для країн-партнерів; ефекти різноманітного прояву в різних сферах або для різних суб'єктів; прямі й непрямі; первинні та вторинні. Дослідження практики регіональної інтеграції дозволило визначити, що оцінка її результативності повинна включати розгляд: соціально-економічних наслідків для країн-учасниць; ступеня впливу на соціально-економічні та політичні зв'язки між країнами-партнерами (інтенсивність); рівня ефективності, який характеризує співвідношення позитивних і негативних ефектів взаємодії. Основні проблеми оцінки результативності регіональної інтеграції пов'язані з неможливістю врахування всіх ефектів, витрат і втрат; складністю формалізації ряду позитивних і негативних ефектів; невідповідністю проявів ефектів у часі.
У другому розділі “Аналіз участі України в регіональних інтеграційних угрупованнях” проаналізовано особливості участі України в регіональних інтеграційних угрупованнях ОЧЕС, ГУАМ і ЄЕП, оцінено проблеми і перспективи взаємодії з ЄС, досліджено особливості й тенденції розвитку інтеграційних процесів на просторі СНД.
Істотного значення для розвитку економіки України набуває участь в ОЧЕС, яка стимулює розвиток транзитного потенціалу, дозволяє вирішувати тактичні задачі, пов'язані зі створенням транспортних коридорів і спільних підприємств у цій сфері (питома вага транспортних послуг у структурі експорту послуг України у 2004 р. склала 76,1%, у 2003 р. – 82,7%, у 2002 р. – 83,5%). Установлено основні фактори, що стримують поглиблення інтеграційного процесу в рамках ОЧЕС: низький рівень інституціонального забезпечення; низька ефективність створених організаційних структур і спеціалізованих інститутів; неоднорідність країн-учасниць за різноманітними ознаками.
Аналіз впливу інституціонального забезпечення інтеграції на ефективність співробітництва дозволив установити матеріально-об’єктивну основу розвитку ОЧЕС, що включає первинні (транспорт енергоресурсів, розвиток взаємних торговельних відносин, подолання перешкод входження в європейський простір) і вторинні (вихід на ринки ЄС, розвиток виробничої та наукової кооперації, вирішення інвестиційних проблем), головні (розвиток транзитного потенціалу, розширення економічних зв'язків, поглиблення науково-технічного співробітництва) і другорядні (вирішення екологічних і соціальних проблем, розвиток співробітництва у сфері енергетики) цілі й інтереси України, а також визначити напрями поглиблення інтеграції та перспективи розвитку угруповання. Поглиблення інтеграції країн ОЧЕС передбачає інтенсифікацію міжнародного співробітництва в окремих сферах (транспорт енергоносіїв, наука й техніка, фінансово-інвестиційний сектор) і включення транспортної системи ОЧЕС у загальноєвропейську систему.
Асоціація економічного співробітництва ГУАМ також була створена для розвитку транзитного потенціалу та зниження геополітичного впливу Росії на просторі субрегіону. Це підтверджено онтогенезом угруповання, який дозволив установити наявність взаємозв'язку між низьким рівнем економічного розвитку країн-учасниць і незначними масштабами співробітництва. Перспективи поглиблення інтеграції у рамках ГУАМ включають оптимізацію процесу транспортування енергоносіїв, включення транспортної системи ГУАМ у загальноєвропейську та азіатську системи, подальше запобігання політичному впливу Росії.
Участь України як спостерігача у ЄврАзЕС спрямована на розвиток економічних зв’язків із країнами-учасницями, а також розв’язання певних соціальних проблем.
На підставі проведеного аналізу участі України в регіональних інтеграційних процесах установлено, що модель багатовекторності є найбільш ефективною в сучасних умовах геополітичної та геоекономічної кон’юнктури і дозволяє забезпечити взаємодію з більш широким колом країн, що належать до різних угруповань; прискорити розвиток інфраструктури ринку; реалізувати настанови “нового регіоналізму”; сформувати центр консолідації на євроазійському просторі. Реалізація стратегії багатовекторності ускладнена низьким рівнем конкурентоспроможності національної економіки і політичними настановами. Україна виступає “консолідуючою ланкою” на просторі Балто-Чорноморської вісі завдяки розвитку різноформатних відносин у рамках ОЧЕС, ГУАМ, СНД.
Аналіз особливостей розвитку ЄС дозволив виділити характерні риси європейської інтеграції на сучасному етапі, серед яких: посилення співробітництва у сферах інвестицій, кооперації та спеціалізації виробництва; поглиблення “позитивної” інтеграції; розширене використання принципів “селективної” та “різношвидкісної” інтеграції, моделей “часткової участі” та “концентричних кілець”. Політика ЄС стосовно України націлена на забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, досягнення стійкого постачання енергоресурсів на підставі розвитку багатосторонніх відносин і надання Україні можливості долучитися до європейського економічного простору. Взаємодія в системі Україна-ЄС характеризується асиметричністю інтеграційних інтенцій, лібералізації та диверсифікації економічних зв’язків. Досягнення критеріїв вступу до ЄС потребує прискорення економічних трансформацій, демократизації суспільства, підвищення рівня життя населення.
Порівняння інтенсивності взаємодії України з ЄС і СНД із використанням коефіцієнта розширення інтеграції (рис. 2) дозволило встановити, що відносини Україна-СНД стабільні, а інтеграційна співпраця у системі Україна-ЄС перманентно розширюється і поглиблюється.
Крі = (Кв / ТЗЗТ) 100,
де Крі – коефіцієнт розширення інтеграції, %;
Кв – коефіцієнт випередження темпів зростання взаємного товарообігу темпів зростання загального товарообігу, %;
ТЗЗТ – темп зростання загального товарообігу країн, %.
Рис. 2. Динаміка зміни коефіцієнта розширення інтеграції України з
країнами СНД та країнами ЄС
Із 1999 р. припинилося формування нових інститутів інтеграції у рамках СНД, що було зумовлено завершенням сегментації пострадянського простору і появою нових інтеграційних угод. Політична й економічна регіоналізація на просторі СНД призвела до появи контурів “європейського”, “азіатського” і “південного” напрямів. Протиріччя між концептуальними цілями різних країн СНД, нерозвиненість механізмів реалізації спільних рішень обумовили неможливість вирішення стратегічних завдань інтеграційного угруповання.
Основою інтеграційної взаємодії країн СНД є зовнішня торгівля. Нарощування обсягів торгівлі України з країнами СНД характеризується збереженням сировинної та низькотехнологічної структури. Питома вага держав Співдружності в загальному обсязі експортно-імпортних операцій України в період із 1990 до 2004 р. скоротилася: за експортом із 80,2 до 26,2%; за імпортом із 68,7 до 52,5%.
Фрагментація геополітичного і геоекономічного простору через створення регіональних і субрегіональних блоків, з одного боку, обумовлює невизначеність питання подальшого існування СНД; з іншого – створює умови для виникнення високоефективних інтеграційних об'єднань меншого масштабу, які мають стати “ядром” інтеграції пострадянського простору.
Питома вага регіональних об'єднань країн СНД за основними макроекономічними показниками у 2002 і 2004 р. наведена у таблиці 1.
Таблиця 1
Питома вага регіональних об'єднань країн СНД за основними
макроекономічними показниками (СНД – 100%), %
Інтеграційні
угруповання | Чисельність населення |
ВВП | Продукція | Роздрібний товарообіг
промисловість | сільське
господарство
2002 р. | 2004 р. | 2002 р. | 2004 р. | 2002 р. | 2004 р. | 2002 р. | 2004 р. | 2002 р. | 2004 р.
Єдиний Економічний Простір | 78,0 | 77,9 | 88,5 | 94,0 | 93,8 | 94,1 | 92,4 | 93,0 | 89,6 | 91,0
ЄврАзЕС | 64,9 | 65,2 | 79,0 | 80,6 | 81,8 | 80,5 | 73,0 | 73,7 | 79,4 | 80,3
Союзна держава Білорусі й Росії |
55,4 |
55,1 |
71,3 |
73,1 |
67,0 |
68,2 |
55,4 |
56,9 |
74,7 |
76,0
ГУУАМ | 32,3 | 32,2 | 20,1 | 19,9 | 26,9 | 26,4 | 35,9 | 35,4 | 19,9 | 20,1
Центрально-Азіатське
Співтовариство |
17,9 |
18,3 |
12,7 |
13,0 |
11,4 |
11,7 |
20,4 |
21,5 |
13,5 |
13,8
Аналіз інституціонального забезпечення й особливостей геополітичних настанов дозволив відокремити об'єктивні передумови успішності Єдиного економічного простору (ЄЕП): необхідність подолання негативних наслідків розширення ЄС 2004 р.; несуперечність створення угруповання (на стадії зони вільної торгівлі) євроінтеграційним інтенціям і намірам вступу до СОТ; значна ємність внутрішнього ринку ЄЕП (більше 200 млн. споживачів) і можливості ефективного використання економічного і транзитного потенціалу; високий рівень економічного розвитку країн ЄЕП у порівнянні з іншими країнами СНД; відповідність критеріїв створення ЄЕП головним копенгагенським критеріям членства в ЄС.
Загальний товарообіг України з іншими країнами-учасницями ЄЕП складав у 2002 р. – 10612,7 млн. дол. США (79,52% від загального товарообігу з країнами СНД), у 2003 р. – 14440,6 млн. дол. (82,27%), у 2004 р. – 20127,7 млн. дол. (84,70%), що свідчить про позитивну динаміку розвитку взаємовідносин. У цілому з країнами ЄЕП товарообіг України з 2002 по 2004 р. виріс на 89,66%. За останні три роки (2002-2004 рр.) зовнішній товарообіг України з Білоруссю збільшувався в середньому на 46% щорічно, із Казахстаном – на 32%, із Росією – на 38%. Основними проблемами на шляху розвитку ЄЕП виступають розбіжності у питаннях створення наднаціональних органів, інституціональної форми інтеграції (зона вільної торгівлі або митний союз) та наявність проблем гармонізації законодавства.
У третьому розділі “Удосконалення механізму участі України в регіональних інтеграційних процесах” визначено напрями оптимізації проникаючої та політичної інтеграції, запропоновано напрямки удосконалення механізму управління інтеграційними процесами, розроблено методичний підхід до оцінки соціально-економічних наслідків регіональної інтеграції.
На підставі аналізу світового досвіду виявлено дві форми інтеграційного процесу: проникаюча і політична інтеграція. Під проникаючою інтеграцією слід розуміти форму розвитку міжнаціональних інтеграційних процесів, інституціональна основа якої формується на підставі поширення зовнішньоекономічних зв'язків і підприємницької взаємодії. Розширення і поглиблення інтеграційної взаємодії генерується на мікрорівні, поступово охоплює всі сегменти національної економіки і надбудови, тому модуляція інтеграційного процесу, визначена інтернаціоналізацією господарської діяльності, відповідає економічному потенціалу, потребам суспільства, резервам ефективності конкурентного ринку і приводить до удосконалення організаційно-інституціональної структури національних економік. Установлено переваги (сприяння розвитку конкурентоспроможних галузей; ринкова оптимізація параметрів функціонування національних економік й ін.) і недоліки (рецесія неконкурентоспроможних галузей; недотримання національних інтересів; велика тривалість процесу консолідації та ін.) проникаючої інтеграції, співвідношення яких визначає її ефективність. Розроблено напрями оптимізації проникаючої інтеграції, серед яких найважливішими є: лібералізація економічних відносин; поліпшення соціально-економічних й інституціонально-правових умов взаємозв’язків підприємницького сектора; активізація секторальної інтеграції національних господарств.
Під політичною інтеграцією розуміється форма розвитку інтеграційних процесів, відповідно до якої механізм й інституціональна основа взаємодії формуються на основі політичних рішень, спрямованих на зближення національних господарств. Механізм політичної інтеграції ґрунтується на політичному рішенні щодо розширення співробітництва і включає: гармонізацію економічної політики країн-учасниць; створення умов для посилення проникаючої інтеграції та структур регулювання інтеграційного процесу й ін. Політична інтеграція є лише передумовою реальної консолідації національних господарств, тому співвідношення її переваг (високий рівень менеджменту процесу; наявність об’єктивних умов для активізації взаємодії на мікрорівні; регулювання пріоритетних секторів; планомірність розвитку відносин; висока швидкість перетворень й ін.) і недоліків (відставання реальної інтеграції від інституціональної; складність системи регулювання; наявність політичних протиріч й ін.) із поглибленням реальної взаємодії обумовлює її результативність. Серед напрямів оптимізації політичної інтеграції найбільш важливими є такі: формування механізму реалізації спільних ініціатив і узгодження інтересів країн-учасниць; створення робочих груп і парламентських комісій за секторами інтеграції для посилення процесів координації; удосконалення адміністративного втручання на територіально-адміністративному, галузевому та наднаціональному рівнях.
На практиці інтеграційний процес поєднує в собі елементи і проникаючої, і політичної інтеграції; їх співвідношення впливає на формування інтеграційного механізму й інтеграційної системи. Відмінність парадигм інтеграції виявляється в різному способі поєднання економічних і політичних факторів на різних етапах взаємодії. При проникаючій інтеграції поглиблення економічних зв'язків й інституціональні перетворення відбуваються еволюційно, при політичній – створення інституціонально-політичної основи інтеграції викликає революційні трансформації, що обумовлює різницю часових та якісних параметрів, ролі держави.
У результаті дослідження практики інтеграційної взаємодії встановлено, що інтенсивність регіональних інтеграційних процесів залежить від наявності країни (країн), яка домінує на просторі регіону у геополітичному і геоекономічному плані і виступає “локомотивом” інтеграції, тобто визначає особливості формування інтеграційної системи і регулювання інтеграційного процесу. За цим критерієм у роботі запропоновано моделі моно- і поліцентризму.
Моноцентрична регіональна інтеграція передбачає, що принципи побудови і функціонування інтеграційної системи і механізму інтеграції визначає країна-“локомотив”, яка має “провідну” роль на просторі регіону. Така модель представляє тип інтеграційного процесу, який характеризується єдиним центром імпульсів ефективності, розширення і поглиблення інтеграції. Поліцентрична регіональна інтеграція передбачає виникнення і розвиток інтеграційної взаємодії країн на основі відносно однакової ролі країн-учасниць в організації та управлінні процесом. Така модель представляє тип інтеграції, який характеризується множинністю джерел ефективності, напрямів розширення і поглиблення взаємодії.
Особливості проникаючої та політичної інтеграції, з одного боку, й ознаки моно- і поліцентризму з іншого, було досліджено за допомогою розподільчої моделі (рис. 3).
Рис. 3. Розподільча модель регіональної інтеграції
Моно- (поліцентрична) природа інтеграційного процесу визначає його інтенсивність, а отже – результативність, яку розглянуто за такими видами: функціональна, економічна, технологічна і соціальна.
Запропоновані основні напрямки удосконалення механізму управління регіональними інтеграційними процесами з ЄС, ОЧЕС, ГУАМ і ЄЕП базуються на необхідності реалізації стратегічної мети – вступу до ЄС та оптимізації взаємодії у рамках ОЧЕС, ГУАМ і ЄЕП, які дозволяють диверсифікувати джерела ресурсів та спонукальних мотивів економічного розвитку, і включають такі блоки: загальнодержавний (підблоки: політичний, інституціонально-правовий, адміністративний, економічний і соціальний); територіально-адміністративних одиниць (підблоки: інституціонально-правовий, адміністративний, економічний і соціальний); галузевий (підблоки: інституціонально-правовий, адміністративний, економічний і соціальний) і підприємницький (підблоки: економічний і соціальний).
Через багатоаспектність соціально-економічних наслідків регіональних інтеграційних процесів для їх оцінки доцільно застосовувати підходи кваліметрії, які дозволяють проаналізувати кількісні та якісні складові. Серед напрямів якісної оцінки найбільше значення мають такі: виявлення напрямів внутрішньонаціональних перетворень і ступеня їх впливу на позитивні зрушення соціально-економічного розвитку; аналіз узгодженості внутрішньонаціональних трансформацій з імпульсами розвитку, які надходять із регіонального простору; розмежування значущості інтеграції з різними країнами угруповання, а також оцінка інтенсивності взаємодії з окремими країнами-партнерами; виявлення та розмежування впливу інтеграції у різноманітних секторах чи участі в окремих інтеграційних угодах на прискорення соціально-економічного розвитку країни; аналіз ступеня узгодженості інтересів країн-партнерів, а також градації цілей створення інтеграційного угруповання; оцінка впливу різноманітних інтеграційних заходів на соціально-економічний розвиток країни.
Для визначення впливу регіональної інтеграції на соціально-економічний розвиток країни за допомогою експертних методів були відібрані такі напрями кількісної оцінки: ВВП (в абсолютному вимірі й на душу населення); розвиток зовнішньої торгівлі, інвестиційної сфери, підприємництва і малого бізнесу, науково-технологічного й інноваційного сектора, промисловості; зайнятість/безробіття; заробітна плата і суспільні фонди споживання; позиції країни у світовій економіці; продуктивність праці; відтворювальна відкритість економіки; роздрібний товарообіг. Регіональні інтеграційні процеси супроводжуються появою ефекту мультиплікатора, який виявляється у багаторазовому розширенні соціально-економічних наслідків цього явища і характеризується особливим механізмом.
Масштаб соціально-економічних наслідків регіональної інтеграції для країни-учасниці визначається її позиціями на просторі угруповання, оцінювати які (у торговельній сфері) запропоновано за допомогою індексу експортних позицій (переваг), який розраховується за формулою
IЕП = [Еву / ВЕк] / [ЕКву / ВЕку], (1)
де Еву – вартість експорту товарів, послуг, товарів і послуг країни у країни-учасниці угруповання;
ВЕк – вартість валового експорту країни, відповідно товарів, послуг, товарів і послуг;
ЕКву – вартість внутрішнього (взаємного) експорту товарів, послуг, товарів і послуг усіх країн-учасниць угруповання;
ВЕку – вартість валового експорту товарів, послуг, товарів і послуг країн-учасниць угруповання.
Інтерпретація цього показника виглядає так: якщо IЕП > 1, то країна має високі експортні (конкурентні) позиції на просторі угруповання; якщо IЕП = 1, то експортні (конкурентні) позиції країни на просторі угруповання істотно не змінилися за оцінюваний період; якщо IЕП < 1, то країна має низькі експортні (конкурентні) позиції на просторі інтеграційного угруповання.
Із упевненістю можна говорити про існування якісних ступенів інтегрованості національних економік, які визначають масштаб соціальних і економічних ефектів. Такі ступені визначаються рівнем диверсифікованості та сталості економічних, соціальних і політичних зв'язків країн; узгодженістю розвитку торговельної, інвестиційно-виробничої, валютно-фінансової сфер.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу теоретичного обґрунтування і формування науково-методологічних положень щодо удосконалення механізму участі України в регіональних інтеграційних процесах в умовах глобалізації, що дозволило зробити такі висновки:
1. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується активізацією міжнародних глобальних і регіональних інтеграційних процесів. Регіональні інтеграційні процеси в умовах глобалізації протікають на мікро-, мезо-, макро- і мегаекономічному рівнях, вони обмежені простором регіону світу, розвиваються у декілька інституціональних етапів. Міжнародну регіональну інтеграцію необхідно розглядати як стан взаємозв'язку країн регіону світу на основі нового якісного етапу (стадії) інтернаціоналізації економічної діяльності; як процес зближення і переплетення окремих національних соціально-економічних, інституціонально-правових, суспільно-політичних систем; як комплекс заходів щодо створення інтеграційного угруповання; як форму прояву сталого еволюційно-трансформаційного процесу переростання виробничої, науково-технологічної, соціально-економічної взаємозалежності країн у рамках регіону світу у взаємопроникнення і взаємодоповнюваність.
2. Регіональні інтеграційні процеси класифіковано за критично важливими, достатньо важливими і відносно важливими ознаками диференціації. До групи критично важливих ознак класифікації належать: зміст інтеграційних процесів; кількість функцій інтеграційних процесів; рівні протікання інтеграційних процесів; пріоритетні сектори співробітництва; ступінь розвитку доінтеграційних відносин; стадії інтеграції; мотиви генезису інтеграційних процесів; ступінь (повнота) інтеграційної взаємодії; механізм регулювання інтеграційної взаємодії; методи зародження і розвитку інтеграції. Група досить важливих ознак включає: спільність інтересів країн-партнерів; рівень розвитку країн, що інтегруються; структури управління (інституціональна основа); результативність інтеграції; розмір інтеграційного об’єднання (за обсягом ринкового простору). До групи відносно важливих ознак класифікації належать: мета інтеграційної взаємодії; ступінь соціальної й історичної близькості країн; швидкість інтеграції країн-учасниць (застосування різношвидкісної інтеграції); кількість суб’єктів інтеграції та ін.
3. Теоретичне обґрунтування регіональних інтеграційних процесів у рамках основних шкіл і концепцій зосереджено на розмежуванні політико-правової форми розвитку міжнародного співробітництва; на виявленні рушійних сил і факторів інтеграційної взаємодії, а також на поясненні “кінцевого підсумку” інтеграції. Між постулатами окремих шкіл і концепцій спостерігається “розмивання” теоретичних рамок, у результаті чого пояснення інтеграційних процесів є однобічним, абсолютизує окремі аспекти.
4. Основними функціями регіональних інтеграційних процесів є: “стимулююча”, “розподільча”, “трансформаційна”, “регулююча” й ін. Концептуальними ефектами регіональної інтеграції є: “торговельний”, “фінансово-інвестиційний”, “виробничий”, “ціновий”, “соціальний”, “політичний” й ін. Результативність регіональної інтеграції слід розглядати у трьох теоретико-методичних аспектах: як соціально-економічні наслідки для країни-учасниці; як інтенсивність інтеграції та як рівень ефективності, що характеризує співвідношення позитивних і негативних ефектів взаємодії.
5. Характерними рисами інтеграційної взаємодії України з ОЧЕС і ГУАМ є: проєвропейська орієнтація; націленість на розвиток транзитного потенціалу; перевага політичних мотивів консолідації; слабкі темпи інтенсифікації економічного співробітництва на мікрорівні. Інтереси України стосовно ЄврАзЕС носять стратегічний характер, відбувається відновлення колишніх економічних зв'язків, поліпшується структура торгівлі. Закріплення основних векторів інтеграційної взаємодії України свідчить про можливості реалізації концепції багатовекторності, що обумовлено необхідністю диверсифікації країн-партнерів, реалізації транзитного потенціалу й ін.
6. Взаємодія України і ЄС характеризується асиметричністю інтеграційних інтенцій і взаємної лібералізації економічних відносин. Інтереси ЄС зосереджені насамперед у сфері забезпечення воєнно-політичної та енергетичної безпеки угруповання, розв’язанні проблем безперервного постачання енергоресурсів. Для України найважливіше завдання взаємодії полягає у прискоренні економічних трансформацій, демократизації суспільства, підвищенні рівня життя населення.
7. Суперечливий характер інтеграційних прагнень у рамках СНД обумовлено неузгодженістю інтересів і загальними передумовами дезінтеграції країн, що визначило формальний характер взаємодії. Процес дезінтеграції країн СНД детермінований як політичними, так і економічними факторами, у результаті чого зміна інтеграційних критеріїв викликала посилення диференціації та фрагментації СНД. Найбільш оптимістичним варіантом трансформації СНД є створення ЄЕП з використанням принципу різношвидкісної інтеграції, що не вступає у протиріччя з євроінтеграційним спрямуванням України.
8. Інтеграційні процеси в умовах глобалізації реалізуються у двох формах проникаючої та політичної інтеграції. Проникаюча інтеграція базується на інтенсифікації підприємницької взаємодії, веде до удосконалення структури національних економік країн-партнерів. Напрямами оптимізації проникаючої інтеграції є: лібералізація економічних відносин; створення сприятливих соціально-економічних й інституціонально-правових умов поглиблення взаємозв’язків підприємницького сектора і секторальної інтеграції національних господарств й ін. Політична інтеграція, яка відбиває політичні й інституціональні складові співробітництва, базується на створенні інституціонально-правових, міжнародних, економічних, соціальних умов для інтенсифікації економічних зв'язків; може носити формальний характер. Напрямами оптимізації політичної інтеграції є: формування механізму реалізації спільних ініціатив і погодження інтересів країн-учасниць інтеграційного процесу; створення робочих груп і парламентських комісій за секторами інтеграції; удосконалення адміністративного втручання на всіх рівнях та ін.
9. Наявність країни-“локомотива” (чи країн) інтеграції зумовлює імпульси генезису і розвитку інтеграційного процесу, тобто утворює моно- чи поліцентричну природу регіональної інтеграції. Варіативне співвідношення принципів проникаючої та політичної інтеграції, з одного боку, та конструктивних ознак моно- і поліцентризму з іншого, утворює розподільчу модель і визначає особливості формування, функціонування і перспективи розвитку інтеграційних угруповань. На базі цього запропоновано напрямки удосконалення механізму управління інтеграційними процесами за участю України на таких рівнях: загальнодержавному, територіально-адміністративних одиниць, галузевому і підприємницькому.
10. Оцінка соціально-економічних наслідків регіональної інтеграції має якісну і кількісну складові. Напрямами якісної оцінки є: виявлення внутрішньонаціональних перетворень і ступенів їх впливу на позитивні зрушення соціально-економічного розвитку; аналіз ступеня узгодженості інтересів країн-партнерів, а також градації цілей створення інтеграційного угруповання; оцінка впливу різноманітних інтеграційних заходів на економічний розвиток країни й ін. Кількісна оцінка включає аналіз динаміки змін: ВВП; розвитку зовнішньої торгівлі, інвестиційної сфери, підприємництва і малого бізнесу, науково-технологічного й інноваційного сектора й ін. Вплив регіональної інтеграції на соціально-економічний прогрес країни-учасниці виявляється як ефект мультиплікатора, механізм поширення якого включає економічне, інноваційне, соціальне і політичне середовище.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Публікації у наукових фахових виданнях
1. Белозубенко В.С. Формирование модели оценки эффективности интеграционного взаимодействия стран // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр. –Донецк: ДонНУ. – 2005. – С. 292-296 (0,4 д.а.).
2. Белозубенко В.С., Усова А.С. Онтология интеграционных процессов на уровне регионов мира // Наук. пр. Донецького
