Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ЧМИР Микола Васильович

УДК 929.6 (477)

СИМВОЛІКА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ 1917-1920 рр.

спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних

галузей історичної науки Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ВОЙЦЕХІВСЬКА Ірина Нінелівна,

професор кафедри архівознавства та

спеціальних галузей історичної науки

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичнх наук, професор

КАПЕЛЮШНИЙ Валерій Петрович,

професор кафедри історії для гуманітарних факультетів

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

БЕВЗ Тетяна Анатоліївна,

старший науковий співробітник відділу етноісторичних досліджень

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Провідна установа – Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться “ 20 ” лютого 2006 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці

імені М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “ 17 ” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Стуктура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (25 с., 254 найменування), ілюстративних додатків. Загальний обсяг дисертації 223 с.

Актуальність дослідження. З часу відновлення незалежності України у 1991 р. актуальними залишаються питання, пов’язані з військовими традиціями. Недостатня увага до них з боку військового керівництва мала одним зі своїх наслідків посилення прорадянських тенденцій. Оскільки державні символи сучасна Україна успадкувала від українських державних утворень 1917-1920 рр. необхідно всебічно урахувати досвід їх збройних сил в символіці новітнього українського війська. При створенні символіки Збройних Сил України досвід збройних сил Української Народної Республіки (УНР), Української Держави та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) використано дуже обмежено. Це було зумовлено тим, що українська військова символіка 1917-1920 рр. досі є малодослідженою, не розроблена її джерельна база.

Отже, актуальність дослідження визначається, з одного боку, існуванням об’єктивної потреби у заповненні значної прогалини у історіографії, з іншого – його практичною необхідністю. Вивчення символіки збройних сил України 1917-1920 рр. дозволить ввести у науковий обіг нові джерела, сприятиме розвитку таких спеціальних історичних дисциплін як геральдика, емблематика, фалеристика, вексилологія та уніформологія. Воно здатне дати поштовх для подальшої роботи з вивчення державної символіки періоду Української революції, можливість глибше осмислити тогочасні суспільно-політичні процеси. Важливість теми пов’язана також з необхідністю відродження національних військових традицій та подолання радянських стереотипів, що є необхідною умовою на шляху інтеграції до європейських та євроатлантичних структур.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках тематичного плану кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Спеціальні галузі історичної науки”, що є складовою науково-дослідної теми історичного факультету “Історія формування і розвитку Української держави” (№ 01 БФ 046-01).

Об’єктом дисертаційного дослідження є символіка збройних сил України 1917-1920 рр. (знаки розрізнення на військовій формі одягу, нагороди, нагрудні знаки, прапори), втілені в ній ідеї історичної, політичної, національної і культурної самобутності українського народу.

Предметом даного дослідження виступають закономірності й провідні тенденції формування символіки як сукупності конкретних матеріальних об’єктів, що в комплексі визначають обличчя війська.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917-1920 рр. а саме період від Лютневої революції у Російській імперії та утворення Української Центральної Ради до листопада 1920 р. коли в результаті поразки владні структури УНР та її збройні сили опинилися на території Польщі.

Мета дослідження полягає у виявленні загальних закономірностей розвитку символіки збройних сил України 1917-1920 рр. в контексті формування військових традицій.

У ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

- проаналізувати історіографію проблеми та джерельну базу дослідження.

- виділити основні складові, на яких базувалася символіка збройних сил України 1917-1920 рр.;

- з’ясувати наявність впливу на символіку збройних сил України 1917-1920 рр. досвіду збройних сил Російської та Австро-Угорської імперії, а також інших країн Антанти та Четверного союзу;

- простежити наступність у процесі формування традицій у сфері символіки збройних сил України 1917-1920 рр.;

- виробити і обґрунтувати періодизацію розвитку символіки збройних сил України 1917-1920 рр.;

- надати рекомендації щодо використання досвіду, накопиченого у 1917-1920 рр., в символіці сучасних Збройних Сил України.

Методологічні засади дисертації базуються на наукових принципах історизму, об’єктивності, науковості та достовірності висвітлення історичних подій, комплексності та системності. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі конкретні методи дослідження: джерелознавчий, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний.

Наукова новизна дослідження полягає у постановці проблеми, яка ще не отримала належного висвітлення в історичній науці. На широкій джерельній базі вперше проведено комплексне вивчення символіки збройних сил України 1917-1920 рр., порушено питання про традиції у цій сфері. В рамках дослідження визначено основні складові, на яких базувалася символіка збройних сил України 1917-1920 рр., запропоновано і обгрунтовано періодизацію її розвитку. Шляхом проведення всебічного аналізу конкретних елементів військової символіки виявлено ідеї історичного та політичного характеру, що знаходили своє зовнішнє відображення у той період. Джерелознавчий аспект новизни визначається тим, що до наукового обігу введено і проаналізовано велику кількість архівних документів. Комплексний характер дослідження дав змогу спростувати низку необгрунтованих тверджень, що містяться у працях з історії державної символіки, військової форми одягу і знаків розрізнення часів Української революції.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в можливості використання її результатів при написанні історіографічних і джерелознавчих досліджень, розробці методів та методик вивчення державної й військової символіки, в лекційних курсах зі спеціальних історичних дисциплін. Результати дослідження можна впроваджувати при розробці нових знаків розрізнення, символіки військових частин, організації виховної роботи з особовим складом Збройних Сил України.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження апробовані на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідалися на 6 наукових конференціях: 11 наукова геральдична конференція (жовтень 2002 р., м.Львів), наукова конференція “Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” до 215-ої річниці від дня народження автора першої історії України Д.Бантиш-Каменського (травень 2003 р., м.Київ), 12 наукова геральдична конференція (жовтень 2003 р., м.Львів), науково-практична конференція “Духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива” (квітень 2004 р., м.Київ), 13 наукова геральдична конференція (жовтень 2004 р., м.Львів), 14 наукова геральдична конференція (жовтень 2005 р., м.Львів). Результати дослідження також впроваджуються автором у роботі Воєнно-геральдичної служби Генерального штабу Збройних Сил України.

Публікації. Основні положення дисертації оприлюднені у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, загальним обсягом 3,2 друкованих аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” проаналізовано праці дослідників, в яких розглядалися питання символіки збройних сил України 1917-1920 рр., охарактеризовано джерельну базу дослідження, подано її структуру.

У підрозділі 1.1. “Стан дослідження проблеми” здійснено огляд історіографії, проведено її класифікацію.

Символіка збройних сил України 1917-20 рр. залишається малодослідженою. В період між двома світовими війнами видавалися статті, присвячені одностроям, знакам розрізнення, прапорам, нагородам збройних сил України 1917-1920 рр.Лепкий Л. Про однострій нашої Армії// Калєндар Червоної Калини на 1923 р. – Львів,1922; Битинський М. Військові відзнаки Української Національної Армії//Гуртуймося. – 1932. – Ч. ІХ;Шрамченко С. Піднесення Українського прапору в Чорноморській Фльоті//За державність. – 1930. – Зб.2. Вони носили переважно описовий характер, їх автори не використували архівні матеріали.

По закінченні Другої світової війни в діаспорній історіографії посилився інтерес до Української революції взагалі та історії збройних сил того часу зокрема. Проте питання військової символіки розглядалися у більш загальному контексті національної та державної символіки, державних нагород, окремих проблем геральдикиКущинський А. Чи має бути хрест на українському державному гербі тризубі?//Українське козацтво. – 1971. – Ч.3;Климкевич Р.О. Відзначення УГА//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях в 1918-1920 рр. (матеріяли до історії). – Т.2. – Вінніпеґ, 1960;Битинський М. Герб – Св. Архистратиг Михаїл Київський//Віра й культура. – 1957. – Ч. 12. . Стримуючим фактором був брак джерел. Водночас помітне місце стали відводити аналізу, простежується прагнення осмислити досвід 1917-1920 рр., виявити помилки, допущені при розробці прапорів, нагород і т.п. Але окремих узагальнюючих праць створено не було.

В радянській Україні умов для дослідження символіки збройних сил українських державних утворень 1917-1920 рр. не існувало. Можливість для цього з’явилася лише після відновлення незалежності. Але питання військової символіки побіжно розглядалися лише у працях, присвячених національній символіці та нагородамСергійчук В.І. Національна символіка України. – К.,1992; Гломозда К., Павловський О. Українська національна символіка: походження, традиції, доля. – К.,1989;Улянич В. Отвага. Слава. Держава 1 Крест памяти 50-летия легиона Украинских сичевых стрельцов (УСС)// Народна армія. – 1993. – 19 березня.. Дослідження уніформи і знаків розрізнення збройних сил України 1917-1920 рр. проходило за двома напрямами: спроби загального огляду (К.Гломозда, О.Панасюк, В.Кравцевич); розгляд окремих предметів уніформи чи знаків розрізнення (В.Бузало, Я.Тинченко).

Посилення інтересу до української військової символіки припало на середину-другу половину 1990-х рр. Цьому сприяли конференції, що проводяться Українським геральдичним товариством (УГТ), видання вісника УГТ “Знак”, журналу “Однострій”. Але символіка збройних сил України 1917-1920 рр. розглядалася переважно у контексті розвитку військового однострою та прапорництва. К.Гломозда в нарисі “Відзнаки Українського війська доби Визвольних Змагань” (додаток до “Історії українського війська”, виданої у 1996 р.) приділив певну увагу використанню національних та державних символів у знаках розрізнення, подав тлумачення деяких зображень на прапорах. У 1999 р. з’явилася праця В.Приходька присвячена символіці збройних сил Української Держави. Вона являє собою виклад у хронологічній послідовності наказів, якими встановлювалися ті чи інші знаки розрізнення, аналіз символіки в ній відсутнійПриходько В. Військова символіка та рангові відзнаки збройних сил Гетьманату. – Львів,1999..

В останні роки інтерес до символіки та уніформи військовиків збройних сил України 1917-1920 рр. виявляють також зарубіжні дослідникиДерябин А.И. Гражданская война в России 1917 - 1922: Национальные армии. – М.,1998;Abbott P.,Pinak E. Ukrainian Armies 1914-55. – Botley, Oxford.,2004;Басов А.Н. История военно-морских флагов. – М.,2004.

.

Отже, символіка збройних сил України 1917-1920 рр. ще не знайшла належного висвітлення в літературі, що й висуває цю проблему в число актуальних завдань історіографії та джерелознавства.

У підрозділі 1.2.“Загальна характеристика і структура джерельної бази” подано класифікацію джерел та загальну характеристику їх основних груп: документальні джерела; зображальні джерела; джерела особового походження; періодичні видання; фотодокументи.

Документальні джерела поділено на дві підгрупи: неопубліковані та опубліковані документи.

Неопубліковані документи представлені насамперед матеріалами ЦДАВО України. Це фонди Міністерства Військових Справ Української Держави 1918 р. (ф.1074), Військового Міністерства УНР 1919-1923 рр. (ф.1075), Генерального Секретарства по справах військових та Військового Міністерства УНР, 1917-1918 рр. (ф.1076), Головного Управління Генерального Штабу Української Держави, 1918 р. (ф.1077), Головного Управління Генерального Штабу Армії УНР 1919-1930 рр. (ф.1078), Начальної Команди Галицької Армії 1919-1920 рр. (ф.2188), Диктатора ЗОУНР 1919 р. (ф.2192), Морського генерального штабу при Морському міністерстві Української Держави 1918 р. (ф.2203), Штабу Дієвої Армії УНР (ф. 3172), Міністерства Закордонних Справ Української Держави 1918 р. (ф.3766). Також використано матеріали Колекції документів про діяльність урядів і армій УНР та ЗУНР ЦДІА у м.Львові (ф.581). Найбільшу цінність становлять накази вищих органів військової влади, якими регулювалися питання, пов’язані з військовою символікою. Накази дають інформацію про час встановлення (скасування) тих чи інших елементів військової символіки, їх зовнішній вигляд, порядок використання. Вони часто мають додатки – малюнки елементів військової символіки. Важливу інформацію містять також доповіді, листування, телеграми. Залучення цих документів дозволяє дослідити обставини створення, запровадження та функціонування знаків розрізнення, прапорів і т.п. За допомогою телеграм часто передавалися тексти наказів. Значну частину неопублікованих документів введено до наукового обігу вперше .

Опубліковані документи умовно поділено на два види: 1) опубліковані в період, що досліджується 2) опубліковані в більш пізні періоди. До першого виду відносяться нормативно-правові акти з питань військової символіки, опубліковані на сторінках преси 1917-1920 рр. Документи, віднесені до другого виду, містяться в збірниках “Українська Центральна Рада: документи і матеріали”, “Західно-Українська народна республіка 1918-1923. Документи і матеріали”, “Симон Петлюра. Статті, листи, документи”, книзі “Нагороди України: історія, факти, документи”, публікації щодо державної символіки УНР в “Українському історичному журналі” підготовленій Д.Розовиком.

Зображальні джерела діляться на дві підгрупи. До першої підгрупи віднесено джерела, створені у досліджуваний період – насамперед це ескізи елементів військової символіки. До зображальних джерел відносяться і малюнки-додатки до наказів про встановлення елементів військової символіки. Друга підгрупа охоплює опубліковані зображення збережених речових пам’яток (нагрудних знаків, кокард і т.п.), що дозволяє підтвердити виконання наказів про їх встановлення, порівняти реальний зовнішній вигляд з регламентованим.

Джерела особового походження представлені спогадами й щоденниками учасників тогочасних подій, насамперед військовиків. Нами використано спогади І.Гнойового, М.Середи, П.Гринюка, М.Галагана, О.Калюжного, І.Вислоцького, В.Проходи, В.Петрова, О.Кузьми, Ф.Ш., В.Калини, П.Миговича, С.Шухевича та ін. Гнойовий І. З українського руху Січеславської залоги в році 1917//За державність. – 1936. – Зб. 6;Прохода В. Записки непокірливого. Історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. – Частина 1. – Торонто,1967;Шухевич С. Спомини з Української-Галицької Армії (1918-1920). – Львів,1929. З-поміж спогадів цивільних осіб найбільший інтерес становлять спогади Д.Антоновича. Також ми залучали спогади представників ворожих до української державності силГуль Р. Киевская эпопея//Архив русской революции. – Т.2. – М.,1991..

Щодо щоденників, то непересічне значення має щоденник І.БоберськогоБоберський І. Щоденник, 1918-1919 рр. – К.,2003.

, цінні відомості містяться у щоденнику Т.Марітчака.

Важливу інформацію почерпнуто з матеріалів періодичної преси: газет “Нова Рада”, “Народна Воля”, “Нова Громада”, “Діло”, “Українська ставка”, “Український козак”, “Стрілець”, “Република”, “Українське слово”, журналу “Військово-Науковий Вістник Генерального Штабу У.Н.Р.”.

Фотодокументи, зокрема фотографії військовиків збройних сил України 1917-20 рр. мають здебільшого допоміжне значення, слугуючи для підтвердження виконання наказів про форму одягу та знаки розрізнення.

Наявний обсяг джерел, попри певну обмеженість і однобічність, є все ж достатнім для всебічного дослідження символіки збройних сил України 1917-1920 рр.

У другому розділі “Символіка збройних сил УНР та Української Держави (березень 1917 – листопад 1918 рр.)” розглядаються особливості становлення і розвитку символіки збройних сил зазначених українських державних утворень.

Підрозділ 2.1. “Національні традиції символіки Українських Січових Стрільців” містить стислий виклад генези української національної символіки, висвітлює характерні особливості символіки військового формування Українських Січових Стрільців (УСС).

На думку дослідників українські національні кольори (синій і жовтий) походять від територіального символу Львівської землі (золотий лев на синьому полі), а остаточно утвердилися в такій якості на західноукраїнських землях під час революції 1848 р. в Австрійській імперії, коли Головна Руська Рада почала вживати зображення золотого лева, що спирається на скелю, на синьому тлі. Поширення набули прапори з синьої і жовтої горизонтальних смуг. На початку ХХ ст. ці кольори почали використовувати на українських землях у складі Російської імперії, але замість синього зазвичай вживався блакитний. У той же час загальновизнаної національної емблеми, як на західноукраїнських землях, не існувало.

На 1917 р. значний досвід у сфері військової символіки був накопичений у військовому формуванні УСС, створеному в складі Австро-Угорської армії у 1914 р. Було покладено початок використанню національних кольорів у військовій формі одягу (синьо-жовті нарукавні пов’язки, матерчасті кокарди, смужки на комірі). Широко вживалося зображення лева, що спирається на скелю. Провідною була ідея соборності українських земель яку виражало поєднання земельних символів Галичини (Лев) та Наддніпрянщини (Архистратиг Михаїл). Завдяки Українським Січовим Стрільцям відбулося відродження калини в якості флоральної емблеми України. Зображення гілок калини є на прапорі Українського Легіону. Досвід цього військового формуваня справив вагомий вплив на розвиток символіки збройних сил України 1917-1920 рр.

У підрозділі 2.2. “Втілення рис національної самобутності в символіці українізованих частин та з’єднань Російської армії” розглядаються способи відображення у військовій символіці усвідомлення національної самобутності вояків-українців в період з березня по листопад 1917 р.

Усвідомлення національної самобутності вояків-українців виражалося у двох формах: використання національних кольорів (блакитний і жовтий); звернення до Козацько-Гетьманського періоду історії України. Національні кольори використовувалися спочатку у вигляді прапорів та прикрас на формі одягу (стрічки, розетки), згодом в них почали оформлювати знаки розрізнення: погони, петлиці, лампаси. Єдиних підходів до цього, в умовах відсутності вказівок зверху, не існувало. Національні кольори не протиставлялися червоному кольору революції. Звернення до часів козачини знайшло відображення у назвах організацій військовиків-українців, найменуваннях військових частин, самовільному використанні назв російських козачих чинів. На зображальному рівні воно яскраво проявилося в оформленні прапора 1 Українського Козацького гетьмана Богдана Хмельницького полку (малиновий колір, декоративне лиштвування, зображення хреста й небесних світил).

У підрозділі 2.3. “Формування символіки збройних сил УНР” простежено розвиток символіки збройних сил Української Народної Республіки в період з листопада 1917 р. по квітень 1918 р.

Проголошення УНР дало можливість українській владі зробити ряд кроків у справі розбудови власних збройних сил. Наказом по Військовому Секретарству УНР від 26.11.1917 ч.32 всім офіцерам, козакам і матросам-українцям пропонувалося носити під кокардою жовто-блакитну стрічку довжиною 3 дюйми. Цей наказ можна вважати першим нормативно-правовим актом у сфері символіки збройних сил України 1917-1920 рр. Поширення дістали пропагандистські нагрудні знаки, завезені з Галичини, із зображеннями Архистратига Михаїла і Лева. 17.12.1917 наказом Військового Секретарства № 74 було встановлено знаки розрізнення на похідне обмундирування Російської армії, що виконувало роль тимчасової української форми. В синьому і жовтому кольорах оформлено “наугольники” на комір шинелі та кокарду. Запроваджено знаки розрізнення родів зброї (емблеми на “наугольниках”) та посад (галунні шеврони на рукав). 28.12.1917 наказом по Військовому Генеральному Секретарству УНР ч.105 встановлено тимчасову форму одягу. В ньому повторювалися вимоги наказу Військового Секретарства № 74, єдиним нововведенням було запровадження для всіх військовиків погонів блакитного кольору з жовтим кантом. 14.01.1918 тимчасовим законом про флот встановлено прапори військового та торговельного флотів у вигляді полотнищ в блакитному і жовтому кольорах. На наш погляд, це означало і встановлення державного прапора. Прапор військового флоту відрізнявся зображенням “історичного золотого тризуба”. По завершенні війни з радянською Росією наказом Військовому Міністерству УНР від 1.04.1918 (н.ст.) ч.142 оголошено опис похідної форми. Встановлено систему кольорів родів зброї, в знаках розрізнення посад використано зображення атрибуту, пов’язаного з добою козаччини (пернач на петлицях отаманів). Навесні 1918 р. з’явився кашкетний знак для військовослужбовців 1 куреня Січових Стрільців із зображеннями Архистратига Михаїла, Лева і Тризуба. На нашу думку, це була перша реальна поява Тризуба як герба УНР в українській військовій символіці 1917-1920 рр. Було вжито також заходи щодо створення єдиного зразка Бойового прапора військової частини. З опису зразка “полкової хоругви”, затвердженого Військовою Радою, випливає, що малиновий колір та золота кайма, передбачені ним, були покликані відображати історичний зв’язок з козацькими часами. Реалізувати цей проект не вдалося.

Власну символіку мала 1 Українська дивізія, сформована з українців, що потрапили в німецький полон. Порівнявши прапор одного з її полків з прапором Богданівського полку нами зроблено висновок, що при їх розробці були застосовані подібні підходи.

У підрозділі 2.4. “Спадкоємність символіки збройних сил Української Держави” висвітлюються особливості розвитку військової символіки у період з квітня по листопад 1918 р.

В результаті перевороту 29.04.1918 главою держави став Гетьман П.Скоропадський. Зверненням до історичного досвіду державотворення нова влада сподівалася отримати легітимізацію в населення.

Прихід до влади консервативних сил зумовив повернення всім військовикам рангів і станів, встановлення нових назв старшинських рангів на основі номенклатури посад Гетьманщини XVIII ст. та погонів (наказ Військовій Офіції (ВО) від 16.06.1918 ч.221). Попри ліквідацію УНР було продовжено використання Тризуба та блакитно-жовтого прапора. Застосування державних символів у військовій символіці істотно розширилося. Тризуб зображався на кокарді (наказ ВО від 6.06.1918 ч.207), нагрудних знаках військових частин та навчальних закладів, ґудзиках. Характерною особливістю символіки збройних сил Української Держави було широке використання зображень козацьких клейнодів (булава, бунчук, прапор). Булава (схрещені булави) могла виступати, з одного боку, як символ вищої влади, з іншого – як ознака особливого статусу установ та військових формувань, наближених до глави держави.

Вагому роль в житті країни відігравало командування німецьких військ на території Української Держави. Тому розвиток символіки Української Армії проходив під сильним німецьким впливом що позначився на системі розрізнення категорій і рангів старшин на повсякденних погонах, військово-медичних емблемах, військовому прапорі.

На основі наказів ВО спростовано поширену в діаспорній історіографіїї думку про те, що за часів Української Держави не було вирішено питання про військову уніформу. Інша річ, що реалізувати в повному обсязі вимоги відповідних наказів не вдалося внаслідок падіння Гетьманату.

У третьому розділі “Особливості розвитку символіки збройних сил УНР та ЗУНР (ЗОУНР) (листопад 1918 – листопад 1919 рр.)” розглядається розвиток символіки збройних сил двох українських державних утворень – УНР та ЗУНР (з кінця січня 1919 р. – Західна Область УНР (ЗОУНР), що паралельно існували з осені 1918 р.

Підрозділ 3.1. “Військова символіка УНР доби Директорії та її еволюція в умовах війни з радянською Росією” охоплює період від середини листопада 1918 р. (початок антигетьманського повстання) до середини липня 1919 р. (перехід на терени Наддніпрянщини збройних сил ЗОУНР). На початку повстання виникла потреба у символі, який би відрізняв війська Директорії від гетьманських та яскраво відображав ідеї, за які мала вестися боротьба. Керівники повстання мали рахуватися з тим, що значна частина населення, зокрема селянство, сприймала режим П.Скоропадського як форму соціального гноблення, перебуваючи під впливом більшовицьких ідей. Тому таким символом став червоний колір, як уособлення революційних змін, що доповнив кокарду з Тризубом. Неоднорідність складу Армії УНР зумовила неоднорідність у символіці. Поєднання кокарди з Тризубом та червоної стрічки (розетки) було характерним лише для регулярних частин та з’єднань. Селянські повстанські формування використовували виключно червоний колір (прапори, стрічки на одязі). На грудень 1918 р. червоний колір сприймався сучасниками як головний символ Армії УНР. Першим знаком розрізнення республіканського війська стала кокарда у вигляді червоної розетки (телеграма від 8.12.1918). Але на той час червоний колір був домінуючим у символіці радянської Росії, з якою невдовзі почалася війна. Це зумовило встановлення наказом Війську УНР від 26.01.1919 ч.31 кокарди зі зображенням Тризуба з хрестом.

Уніформа за наказом Головної Управи Війська УНР (ГУВ УНР) від 8.01.1919 ч.28, демонструвала відмову від досвіду, накопиченого за Гетьманату. Водночас система приборних кольорів у спрощеному вигляді повторювала ту, яка існувала в Українській Армії. Виконати цей наказ не вдалося через несприятливі воєнні події.

Тяжкі поразки довели необхідність перебудування збройних сил. Наказом Військам Дієвої Армії від 9.04.1919 ч.80 запроваджено т.зв. “степені” (фактично персональні ранги), а наказом ГУВ УНР від 24.04.1919 ч.276 – нову похідну уніформу. Наказом ГУВ УНР від 30.06.1919 ч.32 оголошено доповнення опису цієї уніформи та опис уніформи військових урядовців. Зокрема, запроваджено нову кокарду з Тризубом без хреста, подібну до кокарди за наказом ВО від 6.06.1918 ч.207. Належність до роду зброї відображали приборні кольори та емблеми. Емблеми піхоти та кінноти наслідували ті, що були встановлені за Центральної Ради, емблеми військових медиків успадковано від Української Армії. Знаки розрізнення степенів та деяких посад носилися на рукавах. В знаках розрізнення посад Військового Міністра, Наказного і Головного отаманів використовувався Тризуб. Відповідно, зображення Тризуба стало означати як державну належність, так і високий статус окремих посадових осіб.

Отже, символіка Армії УНР зазначеного періоду увібрала в себе досвід, накопичений збройними силами УНР часів Центральної Ради та Української Держави, що свідчить про формування традицій.

Підрозділ 3.2. “Відображення державної приналежності військовослужбовців збройних сил ЗУНР на початковому етапі військового будівництва” охоплює період від листопада 1918 (початок творення збройних сил ЗУНР) до березня-квітня 1919 р. (поява офіційних знаків розрізнення, встановлення однострою).

Збройні сили ЗУНР (в кінці січня 1919 р. вони отримали назву “Галицька Армія”) формувалися попервах на основі військових частин Австро-Угорської армії. Військовики цих частин носили австрійську форму одягу, тож відразу виникла потреба у знаках розрізнення державної належності. Стихійно поширилося носіння на головних уборах синьо-жовтих стрічок (часто у вигляді кокард), нагрудних знаків із зображенням Архистратига Михаїла і Лева. 29.12.1918 Командою міста Станіславів було встановлено тимчасові знаки розрізнення державної належності на основі шапкових знаків піхоти Австро-Угорської армії.

Вплив Злуки УНР та ЗУНР на символіку збройних сил останьої проявився у використанні Тризуба замість Герба ЗУНР (золотий лев на синьому полі) на шапкових знаках (частина яких була завезена з Наддніпрянщини), бланках документації, печатках. Але кольори Державного прапора ЗУНР (синій і жовтий) змін не зазнали.

Виходячи з потреби чітко відрізняти українських вояків від польських під час бою, на фронті почали практикувати носіння білих пов’язок на шапках. Вони виконували суто розпізнавальну функцію, їх колір не мав символічного значення. В полку УСС з’явилися знаки розрізнення на головні убори, що вказували на належність до конкретного підрозділу.

Проте все це не могло применшити потребу у запровадженні офіційних знаків розрізнення та однострою.

Підрозділ 3.3. “Ідея соборності українських земель у символіці збройних сил ЗОУНР” охоплює період з кінця березня 1919 р. (поява офіційних знаків розрізнення) до середини липня 1919 р. (перехід Галицької Армії на Наддніпрянщину).Першими офіційними знаками розрізнення військовиків Галицької Армії були нарукавні “відзнаки для боєвиків і ранених”, встановлені 30.03.1919. “Відзнака для боєвиків” у вигляді синьо-жовтої стрічки, складеної кутом, мала виділяти стрільців та старшин, які брали участь у бойових діях, будучи при цьому також знаком розрізнення державної належності.

22.04.1919 XLVI Розпорядом Державного Секретаріату Військових Справ був затверджений опис однострою. На рід зброї вказував колір петлиць, що відображали також категорію військовика, “випусток” на нарукавних знаках і шапках. Степені розрізнялися за допомогою нарукавних знаків. Використання у нарукавних знаках степенів генеральних старшин зображення схрещених булав можливо було результатом впливу символіки збройних сил Української Держави. 30.04.1919 Розпорядом Ради Державних Секретарів ЗОУНР ч.1130/19 встановлено відзначення Тризуб з вінцем, Медаль Тризуба, Оружний Тризуб і Хрест учасництва. В усіх цих нагородах мав бути присутній Тризуб. Але виготовити їх не вдалося.

У червні-липні 1919 р. було запроваджено систему нарукавних знаків приналежності до органів військового управління, з’єднань та родів зброї у вигляді геометричних фігур різних кольорів. Водночас нарукавний знак Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) мав вигляд жовтого Тризуба, що підкреслювало її статус як вищого органу військового управління.

Отже, в період з березня-квітня до середини липня 1919 р. у збройних силах ЗУНР-ЗОУНР були започатковані власні традиції військової символіки. Широке використання Тризуба яскраво відображало прагнення до соборності українських земель.

У підрозділі 3.4. “Порівняльний аналіз символіки та знакових систем одностроїв Армії УНР та Галицької Армії” зазначається, що збройні сили обох частин УНР, що об’єдналися для подальшої боротьби, мали власний досвід у сфері військової символіки.

В основі символіки Армії УНР та Галицької Армії лежала державна символіка. Зображення Тризуба у знаках розрізнення на головних уборах військовиків обох армій вказувало на державну належність. Нарукавний знак у вигляді Тризуба відображав приналежність до НКГА, Тризуб був присутнім у нарукавних знаках вищих посадових осіб Армії УНР. В обох випадках він був ознакою високого статусу.

Характерною особливістю символіки Галицької Армії було порівняно широке використання зображення булави. Натомість у символіці Армії УНР зображення історичних козацьких клейнодів не зустрічалися. На нашу думку це пояснюється тим, що вони могли викликати небажані асоціації з режимом П.Скоропадського.

Кольори основних родів зброї (піхота, кіннота, артилерія), в цілому, співпадали. Степені (ранги) розрізнялися в обох арміях за допомогою нарукавних знаків за системами, що відрізнялися одна від одної.

Уніфікація знаків розрізнення вимагала узагальнення досвіду обох армій, що потребувало багато часу та передбачало обопільне бажання їх керівництва.

Підрозділ 3.5. “Розвиток символіки збройних сил УНР та ЗОУНР в ході спільної боротьби за визволення Наддніпрянської України” охоплює період з середини липня (об’єдання українських армій) до початку грудня 1919 р. (ліквідація регулярного фронту, початок “Зимового походу” Армії УНР).

Спроба відобразити об’єднання Армії УНР і Галицької Армії у військовій символіці була здійснена у липні-серпні 1919 р. при підготовці документів про встановлення відзнаки (бойового хреста) Республіки. На цій нагороді мав бути зображений “Соборний герб”, що складався з Тризуба, Архистратига Михаїла і Лева. Це мало відображати ідею соборності українських земель, спільної боротьби збройних сил УНР та ЗОУНР. Але оскільки нагороду не було встановлено, у символіці Армії УНР та Галицької Армії їх об’єднання не відобразилося. Розвиток символіки Армії УНР і Галицької Армії відбувався незалежно.

Характерною рисою розвитку символіки Армії УНР було розширення використання зображення Тризуба у знаках розрізнення. Відповідно до наказу Головної Команди Війська УНР (ГКВ УНР) від 30.07.1919 ч.113 форма одягу за наказами ГУВ УНР від 24.04.1919 ч.276 та від 30.06.1919 ч.32 мала бути введена поступово. Обов’язковими знаками розрізнення визначалися кокарда, нарукавний знак у вигляді Тризуба кольору роду зброї, знаки за родами зброї та рангами на комірі. На комірах отаманів зображалися Тризуби.

Постійні бойові дії не давали можливості вирішити питання про єдиний зразок Бойового прапора військової частини. Зате було встановлено прапори для позначення місць розташування органів військового управління та військових частин. Наказом Військам Дієвої Армії УНР від 30.07.1919 ч.323 встановлювалися т.зв. “стяги”, Наказом Військам від 22.08.1919 ч.126 – т.зв. “командні хоругви”. При побудові систем “стягів” та “командних хоругов” було застосовано різні підходи.

Успішний наступ сприяв появі низки нормативно-правових актів, що удосконалювали знакові системи уніформи Армії УНР і Галицької Армії. LXXIV Розпорядом Диктатора ЗОУНР від 18.08.1919 було скасовано шапку “Мазепинку”, встановлено додаткові знаки розрізнення для генералів, старшин Генеральної Булави, старшин “приділених до генеральної булави”, військовиків припільної (етапної) сторожі, уточнено відтінки червоного сукна для розрізнення родів зброї. Наказом ГУВ УНР від 25.08.1919 ч.142 для частин Запорізької групи було встановлено шапку “Мазепинку” зі шликом. Кольори шликів, передбачені наказом, могли вказувати на рід зброї, до якого належала частина, або уособлювати власне частину будучи т.зв. “полковими” кольорами.

В період спільної боротьби мала місце спроба встановлення єдиного для обох армій розпізнавального знака у вигляді білої пов’язки на шапці. Реально біла пов’язка була введена лише в Галицькій Армії (Наказ Військам від 25.08.1919 ч.127) і неочікувано почала тлумачитися у середовищі сільського населення як “відзнака білогвардійців”.

У четвертому розділі “Символіка збройних сил УНР на завершальному етапі боротьби за незалежність (грудень 1919 – листопад 1920 рр.)” основну увагу приділено вивченню розвитку символіки армії УНР періоду союзу з Польщею.

В результаті порозуміння керівництва УНР з урядом Польщі, на її території почалося формування армії з інтернованих українських вояків на нових організаційних засадах. У лютому-березні 1920 р. було сформовано дві дивізії (2-у та 6-у Січову), що до початку травня 1920 р. становили основу військ, підпорядкованих вищим органам військового управління УНР.

У підрозділі 4.1. “Знаки розрізнення нової похідної уніформи як закономірний результат еволюції символіки та знакової системи однострою збройних сил УНР” зазначається, що важливим аспектом військового будівництва слід визнати запровадження наказом ГКВ УНР від 12.03.1920 ч.8 нових рангів та оголошення наказом ГУВ УНР від 30.03.1920 ч.16 опису нової похідної форми. Її було розроблено на основі уніформи за наказами ГУВ УНР від 24.04.1919 ч.276 та від 30.06.1919 ч.32. Система кольорів родів зброї повторювала систему, встановлену наказом ГУВ УНР від 24.04.1919 ч.276, система знаків розрізнення рангів на петлицях була покращеним варіантом системи рангових відзнак за наказом ГКВ УНР від 30.07.1919 ч.113. Нарукавний знак у вигляді Державного герба кольору роду зброї, передбачений у новій похідній формі, вперше був запроваджений наказом ГКВ УНР від 30.07.1919 ч.113. Усталилося два значення зображення Державного герба: як ознаки державної приналежності (кокарда, нарукавний знак) і як ознаки осіб вищого командного та адміністративного складу (на петлицях генеральних старшин та генеральних урядовців). Нарукавний знак у вигляді Державного герба своїм кольором відображав також рід військ.

У підрозділі 4.2. “Українська військова символіка періоду союзу УНР з Польщею” розглядаються заходи вищого військового керівництва УНР щодо встановлення єдиного зразка Бойового прапора, удосконалення знаків розрізнення, заснування військових нагород. Ці заходи були результатом впливу союзної Польської армії, яка на 1920 р. мала розроблену систему військової символіки. Польські військовики мали більш привабливі знаки розрізнення, ніж українські козаки та старшини.

Навесні 1920 р. був визначений зразок Бойового прапора дивізії Армії УНР в якому поєднувалися малиновий колір, що історично пов’язується з козацтвом, та державні символи (Тризуб на тлі блакитного і жовтого кольорів). Прапори, виготовлені за цим зразком, отримали лише дивізії, сформовані на території Польщі.

Потреба у встановленні форми одягу для військ комунікацій та наданні знакам розрізнення генеральських рангів імпозантнішого вигляду зумовила видання наказу ГУВ УНР від 16.06.1920 ч.140 за яким Державний герб на петлицях генеральних старшин та генеральних урядовців мав вміщуватися в лавровий вінок, встановлювалися знаки розрізнення для службовців військ комунікацій та комендантів станцій.

Наказом ГКВ УНР від 19.10.1920 ч.083 було встановлено орден Визволення двох ступенів та відзнаку Залізного Хреста. В обох нагородах присутнє зображення Тризуба, блакитний та жовтий кольори. Характерними особливостями знака ордена Визволення слід визнати зображення тернового вінка – класичного християнського символу мучеництва, жертовності й віри, вміщення Тризуба на криваво-червоному полі. Характерною особливістю відзнаки Залізного Хреста було використання зображення схрещених булав, очевидно, для підкреслення спадкоємності військових традицій. Поєднання у стрічці відзнаки трьох жовтих і трьох блакитних смужок, на наш погляд, відображало шість місяців, проведених Армією УНР в Зимовому поході.

В цілому, символіка Армії УНР на завершальному етапі боротьби за незалежність базувалася на традиціях, започаткованих у попередні роки.

У Висновках дисертації сформульовані підсумкові положення з головних проблем дослідження, основні з яких виносяться на захист:

- аналіз історіографії проблеми засвідчив недостатність висвітлення обраної теми та необхідність її комплексного та грунтовного вивчення. Сформовані в результаті пошукової роботи у ЦДАВО України, ЦДІАЛ України, бібліотеках та музеях джерельна та історіографічна бази здатні забезпечити розв’язання поставлених завдань;

- з’ясовано, що символіка збройних сил України 1917-1920 рр. базувалася на поєднанні таких основних складових: національні та державні символи; символи, пов’язані з Козацько-Гетьманським періодом історії України; символи, пов’язані з досвідом військового формування УСС;

- доведено, що на розвиток символіки збройних сил України 1917-1920 рр. значний вплив справляв досвід збройних сил держав, до складу яких свого часу входили її землі, а також інших країн Антанти та Четверного союзу. В останньому випадку це свідчило про зовнішньополітичні пріоритети українських урядів;

- простежено наступність у процесі формування традицій у сфері символіки збройних сил України 1917-1920 рр. У цей період почалося формування двох традицій української військової символіки, які умовно названо галицькою та наддніпрянською. Галицька традиція бере свій початок від військового формування УСС. Наддніпрянську традицію було започатковано в українізованих формуваннях Російської армії, а далі розвинуто у збройних силах УНР та Української Держави. До певної міри цей поділ є умовним, оскільки ці традиції часто перепліталися між собою. Так, досвід військового формування УСС частково був використаний у символіці збройних сил українських державних утворень Наддніпрянщини (поєднання зображень Архистратига Михаїла і Лева), використання Тризуба, започатковане у збройних силах УНР, поширилося згодом і у збройних силах ЗУНР;

- вироблено та обгрунтовано періодизацію розвитку символіки збройних сил України 1917-1920 рр.: І етап: з березня 1917 р. до кінця квітня 1918 р.; ІІ етап: з кінця квітня по листопад 1918 р.; ІІІ етап: листопад 1918 – середина липня 1919 р.; IV етап: середина липня 1919