НАУKОВО-ДОСЛIДНИЙ EKОНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ
НАУKОВО-ДОСЛIДНИЙ EKОНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ
МIНIСТEРСТВА EKОНОМIKИ УKРАЇНИ
ГУЦЬ МАРИНА IВАНІВНА
УДK: 314.17:331.5
ОРГАНIЗАЦIЙНО-EKОНОМIЧНИЙ МEХАНIЗМ
РEГУЛЮВАННЯ БEЗРОБIТТЯ В УKРАЇНI
Спеціальність: 08.02.03 –
організація управління‚ планування та регулювання економікою
АВТОРEФEРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Kиїв – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Науково дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки України.
Науковий керівник: |
доктор економічних наук‚ професор
Бондар Iнтерна Kасянівна‚
НДЕІ Міністерства економіки України‚ завідувач відділом проблем праці та політики доходів населення
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук‚ професор
Kраснов Юрій Миколайович‚
НДЕІ Міністерства економіки України‚ завідувач відділу проблем гуманітарної політики людського розвитку і споживчого ринку
кандидат економічних наук‚ старший науковий співробітник
Kузнєцова Ольга Михайлівна
НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України‚ провідний науковий співробітник відділу робочих місць‚ профорієнтації‚ підготовки кадрів
Провідна установа: | Kиївський Національний економічний університет‚ кафедра управління персоналом
Захист дисертації відбудеться “ 19 ” січня 2006 р. о 16.00. год.
на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01601‚ МСП‚ Kиїв-103‚ бульвар Дружби народів‚ 28‚ 5-й поверх‚ зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці НДEI Міністерства економіки України за адресою: 01601, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 1-й поверх.
Автореферат розісланий “18” грудня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради‚
доктор економічних наук |
О.Ю.Рудченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАKТEРИСТИKА РОБОТИ
Актуальність теми. Структурні зрушення‚ що відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки‚ призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці‚ зокрема‚ до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і‚ як наслідок‚ до неефективного використання робочої сили. При цьому розвиток підприємництва‚ малого і середнього бізнесу та інші ринкові перетворення не взмозі на належному рівні вирішити проблеми забезпечення ефективної зайнятості населення‚ створення нових робочих місць‚ підвищення якості життя населення тощо. Одним із негативних наслідків цих процесів є формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості (“прихованого безробіття”)‚ що перетворилося на характерну тенденцію сучасного ринку праці.
Аналіз кон’юнктури ринку праці свідчить про соціальну незахищеність окремих категорій населення і осіб з обмеженою конкурентоспроможністю (молодь‚ жінки)‚ для яких все ще характерні значні обсяги‚ рівень і тривалість безробіття. Через це актуальним є розробка і вдосконалення механізмів державного регулювання обсягів незайнятого населення та підвищення рівня використання робочої сили з урахуванням особливостей її розподілу та сучасної кон’юнктури ринку праці. Вищезазначені обставини й зумовили вибір теми дослідження, її мету, структуру та основні задачі.
Зв’язок роботи з науковими програмами‚ планами‚ темами. Дослідження пов’язане з планами науково-дослідних робіт НДEI Міністерства економіки України, зокрема з темами “Eкономічні передумови та державний механізм формування середнього класу й прогнозування його впливу на структуризацію суспільства України” (2003 р., № держреєстрації 0103U008425), “Наукові підходи до розробки моделі визначення оптимальної величини державного соціального стандарту – мінімальної годинної заробітної плати у після кризовий період розвитку економіки” (2004 р., № держреєстрації 0104U008412), “Розробка моделі прогнозу фонду оплати праці в цілому по Україні та у розрізі видів економічної діяльності на коротко- та середньострокову перспективу” (2004 р., № держреєстрації 0104U008416). Особисто автором у них досліджено фактори становлення середнього класу в Україні, економічні показники загального впливу на формування годинної мінімальної заробітної плати, а також автор приймав участь у розробці методичних рекомендацій прогнозування фонду оплати праці на макрорівні та за видами економічної діяльності на коротко- та середньострокову перспективу.
Тема дослідження пов’язана також з планами науково-дослідних робіт НДI праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України, зокрема, з темами “Розробка пропозицій щодо регулювання процесів незайнятості (обсягів‚ рівня і тривалості безробіття) в Україні” ( 2003 р., № держреєстрації 0103U006011) та “Основні проблеми використання робочої сили та вдосконалення механізмів регулювання ринку праці” (2004 р., № держреєстрації 0104U003948). Особисто автором в них розроблені напрями і механізми державного регулювання соціальної сфери у контексті зниження рівнів і тривалості безробіття, а також методичні підходи визначення прихованого безробіття та надлишкової чисельності.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні з позиції посилення програмного підходу щодо розширення зайнятості та обмеження безробіття‚ в тому числі окремих демографічних груп населення (молодь‚ жінки).
Відповідно до цієї мети було поставлено наступні завдання:
-
узагальнити та розвинути теоретичні положення щодо сутності‚ місця й ролі безробіття як соціально-економічної категорії;
-
проаналізувати обсяги та рівень безробіття в Україні і регіонах; визначити тривалість безробіття та фактори‚ що впливають на нього;
-
узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід регулювання безробіття;
-
визначити напрями і механізми регулювання соціальної сфери в контексті зниження рівнів і тривалості безробіття;
-
удосконалити методологічні підходи щодо визначення прихованого безробіття та надлишкової чисельності;
-
розробити організаційно-економічний механізм регулювання безробіття в Україні та визначити напрями його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є безробіття в економіці України, а його предметом – теоретичні, методичні та практичні питання державного регулювання безробіття та напрями його вдосконалення.
Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана із використанням загальнонаукових та спеціальних методів дослідження соціально-економічних явищ та процесів, пов’язаних із ринком робочої сили. Теоретичною та методичною основою дослідження слугували діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення регуляторних механізмів обмеження безробіття. У роботі знайшли застосування порівняльно-економічний, економіко-статистичний (групування, індекси, співставлення показників, екстраполяція, вибірка та інше) методи, які використовувались при аналізі сучасних тенденцій та динаміки безробіття в Україні, особливостей попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці та соціального захисту вивільнених працівників. Соціологічний аналіз, метод експертних оцінок застосовувалися при дослідженні міграційних процесів в Україні; балансовий метод - при розробці механізму регулювання безробіття в Україні шляхом збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці. Логіка, системність і цілісність дисертації значною мірою досягнуті завдяки використанню спектру методів, властивих теоретичному та емпіричному рівням наукового пізнання: спостереження, абстрагування, методів аналізу та синтез, індукції та дедукції, історичного та логічного.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна роботи полягає у наступному:
одержано вперше:
-
розроблений організаційно-економічний механізм державного регулювання безробіття в Україні як взаємопов’язана організаційна система, що спрямована на збалансування попиту та пропозиції робочої сили шляхом забезпечення узгодженої дії інструментів податкової, кредитної, бюджетної політики, а також державного впливу (держзамовлення, адміністративні, організаційні, правові, програмні методи), що дасть змогу підвищити професійно-кваліфікаційний рівень робочої сили, її мобільність, розширити зайнятість та обмежити безробіття;
-
запропоновані методологічні підходи щодо визначення обсягу прихованого безробіття та чисельності працівників з продуктивною зайнятістю, що дасть змогу обгрунтувати чисельність працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості та чисельності працівників з повною продуктивною зайнятістю з метою встановлення розмірів надлишкової чисельності або потенційного безробіття по видах економічної діяльності і регіонах;
-
обгрунтована державна стратегія регулювання ринку праці і забезпечення ефективного використання робочої сили на базі взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення робочої сили, основні з яких є: підвищення життєвого рівня і зайнятості населення шляхом створення робочих місць у секторах економіки; зростання платоспроможного попиту; відновлення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати; реалізація стратегії боротьби з бідністю;
удосконалено:
-
методологічні підходи щодо визначення чисельності економічно активного населення, рівня його зайнятості та безробіття в умовах глобалізації, поширення трудової міграції та формування міжнародного ринку праці, сутність яких полягає у включення громадян України, котрі працюють на умовах трудової міграції в інших країнах до складу економічно активного населення, в тому числі зайнятих. Це дозволить проводити більш обгрунтовану політику держави як на внутрішньому ринку праці (зайнятість, безробіття, рівень заробітної плати відповідно до вартості робочої сили, соціальних гарантій тощо), так і при розв’язанні проблем соціального захиту трудових мігрантів;
-
напрями державної регуляторної політики у сфері обмеження безробіття з врахуванням особливостей попиту та пропозицій робочої сили, її достатньої гнучкості і мобільності; створення конкурентного середовища на ринках товарів і послуг; взаємовідносин між суб’єктами ринку праці, що передбачають взаємодію державних органів, підприємців, профспілок і працівників при прийняті рішень, розробці окремих положень, договірних відносин за умови врахування інтересів всіх соціально-політичних і економічних сил України;
дістали подальший розвиток:
-
основні положення соціальної політики України, спрямованої на соціальну переорієнтацію макроекономічної політики‚ обмеження безробіття та подолання стійкого безробіття шляхом формування мотивації до продуктивної праці і подолання відчуження найманих працівників від власності, прискореного розвитку підприємництва (при високому ступеню державного втручання в політику доходів населення, їх диференціації). Пріоритетами у запровадженні механізмів державного регулювання економіки є лише зростання конкурентоспроможності і, як наслідок, гарантії досягнення соціальних результатів (зниження безробіття, підвищення рівня життя населення);
-
удосконалення Кодексу законів про працю України в напряму посилення регулювання соціально-трудових відносин в сфері праці, її оплати на підприємствах усіх видів економічної діяльності і форм власності (в частині захисту заробітної плати на ліквідованих підприємствах, виплати боргів із заробітної плати), спрямованості чинного трудового законодавства на розуміння заробітної плати як частки в доході підприємства, застосування контрактної форми найму, найманої праці у фізичних осіб, родинному підприємництві; врахування національних і міжнародних трудових стандартів;
-
заходи державної політики на ринку праці, що спрямовані на підвищення інвестиційної активності за рахунок усіх джерел розвитку підприємництва, коригування економічних рішень з точки зору їх впливу на стан безробіття; посилення активних форм регулювання безробіття; проведення зваженої міграційної політики і захист внутрішнього ринку робочої сили; державної підтримки створення нових робочих місць.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці наукових і методичних положень та практичних рекомендацій щодо регулювання безробіття в Україні в умовах трансформаційної економіки шляхом збалансування попиту та пропозиції робочої сили через спрямування дії системи ринкових механізмів, що використані НДЕІ Міністерства економіки України та НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України при здійсненні наукових досліджень (відповідно довідки № 5/375 від 02.09.2005 р. та № 01/4-225 від 30.09.2005 р.).‚ а також Міністерством економіки України (довідка № 59-28/628 від 11.11.2005 р.) та Міністерством праці та соціальної політики України (довідка № 08-90 від 14.11.2005 р.) при розробці заходів щодо формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти‚ створення системи регулювання вивільнення працівників у депресивних регіонах‚ прогнозуванні стану ринку праці на середньо- та довгострокову перспективу.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, самостійно виконаним автором. В розробках дисертанта досліджуються актуальні аспекти обраної теми щодо регулювання безробіття в Україні в умовах глобалізації, поширення трудової міграції та формування міжнародного ринку праці.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи доповідались та отримали позитивне схвалення на: Міжнародному економічному форумі “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (м.Kиїв‚ 2004 р.); міжнародних науково-практичних конференціях “Теорія і практика формування і розвитку корпоративного сектора економіки” (м.Kиїв‚ 2003р.)‚ “Від лідера-особистості до держави-лідера”‚ “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (м.Kиїв‚ 2004 р.); науково-практичних конференціях “Управління економікою в ринкових умовах в контексті стратегічних напрямів розвитку України до 2011 року” (м.Kиїв‚ 2003 р.)‚ “Від лідера – особистості до держави-лідера”(м.Kиїв‚2003 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в опублікованих автором в 14 друкованих працях (з них 12 одноосібних‚ в тому числі 6 статей у фахових журналах, в 2 колективних фахових монографіях та 1 нефаховій) загальним обсягом 9,9 д.а.‚ в т.ч. належить особисто авторові - 8,4 д.а.
Структура та обсяг роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження визначено структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 169 найменувань. Дисертаційна робота викладена на 207 сторінках; робота містить 22 таблиці, 15 рисунків та 15 додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСEРТАЦIЙНОЇ РОБОТИ
У першому розділі “Тeорeтико-методологічні основи дослідження регулювання безробіття в умовах трансформації економічної системи” розкрито сутність‚ місце і роль безробіття як соціально-економічної категорії. Зокрема, сутність безробіття полягає в незбалансованості попиту і пропозиції робочої сили під впливом недостатньої кількості ефективно функціонуючих робочих місць та низького рівня інвестиційно-інноваційної діяльності. Проаналізовано концепції зменшення безробіття та стимулювання зайнятості як в країнах з розвинутою ринковою економікою, так і в постсоціалістичних країнах, положення яких можна використати в Україні з врахуванням її історичних‚ демографічних‚ соціальних‚ економічних та регіональних особливостей.
Зроблено висновок, що безробіття є однією з актуальних проблем країн ЄС, де значні диспропорції мають місце в гендерних аспектах зайнятості та у віковій структурі безробітних (зокрема‚ високим залишається рівень безробіття серед молоді - 21,8% та жінок - 12,6%)‚ а також стосовно довготривалого безробіття (від 12 місяців і більше).
Автор притримується думки‚ що найбільш перспективним є регулювання безробіття шляхом здійснення активних програм зайнятості (професійна підготовка, дотації підприємцям, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості, фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу, створення робочих місць для молоді тощо). Навпаки, пасивні програми, що включають заходи соціального захисту (допомога по безробіттю, програми дострокового виходу на пенсію тощо)‚ набувають іншого змісту і спрямовані на посилення соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення на ринку праці (молодь, жінки). Ці перетворення допоможуть усунути протиріччя між потребою ринку праці в гнучкій робочій силі і моделлю структури зайнятості, що склалася.
Аналіз свідчить про необхідність посилення уваги до ринку праці як у теоретичному‚ так і в практичному плані. Ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару “робоча сила”, вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття “ринок праці” багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару.
Автор визначає сутність ринку праці як систему суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. Ринок праці не вичерпується відносинами з працевлаштування безробітних та заповненням вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться питання оплати і умов праці, обсягу та інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили тощо. Таким чином, об’єктом сфери ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин, що стосуються економічно активного населення України.
Дослідження міграції дозволяє розглядати її як ефективний спосіб регулювання ринку праці. Iмміграція сприяє забезпеченню робочою силою тих виробництв і підприємств, що не користуються попитом з боку корінного населення, а еміграція призводить до зростання рівня зайнятості або за рахунок прямого відпливу представників тих професійних груп, що не користуються попитом на місцевих ринках праці, або внаслідок еміграції конкурентноздатних прошарків населення і заповнення вакансій тими, хто не міг на це розраховувати при інших умовах.
В роботі пропонуються методологічні підходи визначення чисельності економічно активного населення, його зайнятості та рівня безробіття з врахуванням працюючих громадян України на умовах трудової міграції в інших країнах.
Автор стверджує‚ що основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів. При цьому потребує удосконалення інфраструктура ринку праці, в тому числі посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо.
Крім взаємодії роботодавців і найманих працівників, на ринку праці виникає необхідність створення інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об’єднань працівників з обмеженою конкурентоздатністю тощо) і державного посередництва в питаннях соціального партнерства.
Нові тенденції в розвитку економіки, стрімкий спад попиту на робочу силу в одних галузях та секторах ринку і відносно бурхливий розвиток інших прийшли у протиріччя з жорсткою регламентацією умов праці на підприємствах з традиційними режимами зайнятості, викликали до життя нові форми організації праці, нестандартні форми функціонування ринків праці. Для останньої чверті ХХ століття і, особливо, для останнього десятиріччя в зв’язку з перехідним процесом характерним є зростання так званої гнучкості ринку праці. На відміну від класичної концепції ринку праці, яка передбачає на фазі економічного спаду забезпечення збалансованості шляхом зниження зайнятості або зарплати, концепція гнучкого ринку припускається цілого ряду заходів соціально-економічного, організаційно-виробничого і юридичного характеру для швидкої адаптації суб’єктів господарювання до нових умов.
Гнучкий ринок праці являє собою інститут надання будь-яких форм реалізації економічної (трудової) активності, що передбачає вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, підписання тимчасових (зокрема, короткочасових) трудових контрактів тощо. Разом з тим, поява таких форм не викликана виключно прагненням запобігання масовому безробіттю, а має більш глибокі причини. Автор доводить, що гнучкий ринок праці як запобігання масовому безробіттю дає можливість: скоротити загальну чисельність незайнятого населення, надаючи роботу на умовах, прийнятних для окремих категорій громадян (жінок, молоді, людей похилого віку тощо); збільшити (чи принаймні зберегти при скороченні обсягів виробництва) кількість зайнятих за рахунок розділу їх між працюючими і скорочення робочого часу; розширити можливості працевлаштування безробітних та зайнятості за нестандартними організаційними формами (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та ін.).
Другий розділ “Оцінка сучасних тенденцій та динаміки безробіття в Україні” присвячений аналізу безробіття (в тому числі серед молоді і жінок) та факторів‚ що впливають на його рівень та динаміку. Зокрема, аналіз стану безробіття за методологією МОП (повний рух робочої сили) та на основі статистичних даних і реєстрованого ринку праці засвідчив‚ що останнім часом спостерігається тенденція зниження рівня безробіття (табл.1).
Однією з парадоксальних характеристик ринку праці України є значний розрив між загальними та зареєстрованими показниками безробіття. Слід зазначити, що ці відмінності носять системний характер. Не існувало та не існує жодного регіону та жодної категорії населення, для яких рівень зареєстрованого безробіття співпав би з відповідним показником на повному
ринку праці. Звідси витікає, що розрив між ними не можна пояснити особливостями регіональної політики зайнятості або відмінностями поведінки
Таблиця 1
Безробіття населення України за видами інформаційних джерел
Показник | 1999р. | 2000р. | 2001р. | 2002р. | 2003 р.
Чисельність безробітних (тис. осіб):
- за методологією МОП
- котрі перебували на обліку в службі зайнятості | 2698,8 | 2707,6 | 2516,9 |
2301,0 | 2059,5
1174,5 | 1155,2 | 1008,1 |
1034,2 | 988,9
Рівень безробіття (%)до:
- економічно активного населення | 11,9 | 11,7 | 11,1 |
10,1 | 9,1
- працездатного населення у працездатному віці | 4,3 | 4,2 | 3,7 |
3,8 | 3,6
Джерело: Статистичний збірник “Економічна активність населення України 2003” – К., 2004, с. 54, 57, 199, 204.
певних соціально-демографічних груп населення, а це зумовлене дією універсальних факторів, які впливають на усі сегменти ринку праці, та особливостями методологічних підходів до розрахунку.
Базовим можна вважати два способи виміру безробіття. Перший з них базується на даних вибіркових обстежень робочої сили виходячи із критеріїв МОП, а за другим - безробітний вважається таким за рішенням органів державної служби зайнятості. Відповідно розраховуються два взаємодоповнюючих показника – повного (або “мопівського”) та офіційного безробіття. У співставленнях між окремими країнами перевагу віддають по-казникам, які базуються на результатах обстежень робочої сили, що пояснюється єдністю методології та тим, що ці дані певною мірою вільні від адміністративного тиску.
Дослідження змін ВВП і чисельності зайнятих засвідчили, що на сучасному етапі реформування економіки України визначити дію окремих законів ринкової економіки в повній мірі неможливо, а зміни реального ВВП не корелюються зі скороченням зайнятості, що призвело до наявності “прихованого” безробіття, зниження продуктивності праці, значних диспропорцій між попитом і пропозицією.
Аналізуючи рівні безробіття в цілому по Україні і її регіонах‚ автор приходить до висновку‚ що основними причинами безробіття є вивільнення у зв’язку з реорганізацією виробництва та звільненням за власним бажанням. Контингент безробітних у регіонах в основному формується за рахунок вивільнених з промислових підприємств, які більш як на 50% сформовані з кваліфікованих робітників.
Дослідження руху робочої сили показало‚ що чисельність вибулих працівників перевищує чисельність прийнятих в цілому по Україні і її регіонах (за виключенням м.Kиєва‚ де чисельність прийнятих за останні три роки збільшилась на 8,0 тис.осіб у порівнянні з вибулими). У режимі скороченого робочого часу працював кожен сьомий працівник в економіці України. За тривалістю безробіття в 2003 р. 18% безробітних не мали роботу понад 1 рік у порівнянні із 39,4% в 2000 р.‚ тобто значна частина безробітного населення України все ще знаходиться у стані довготривалого безробіття.
Iснуючий порядок встановлення і виплати допомоги по безробіттю не сприяє‚ а навпаки “консервує” пасивність безробітного й у таких спосіб провокує свідоме використання періоду безробіття для бездіяльності протягом відносно тривалого часу. Це потребує корінної реформи системи допомог по безробіттю.
Автор наголошує, що державна політика щодо створення нових робочих місць і збереження діючих, а також захисту безробітних повинна бути спрямована на вирішення їх щодо окремих регіонів (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо, наприклад, реформування вугільної галузі, проведення аграрної реформи на селі та інші).
Особливої уваги заслуговує розгляд безробіття серед молоді і жінок як найменш конкурентоздатних категорій населення. Серед загальної чисельності безробітних молодь складає третину. Це свідчить про те‚ що проблема безробіття серед молоді набуває загрозливого характеру і її необхідно вирішувати в комплексі‚ враховуючи освітні‚ соціальні‚ структурні й інші фактори. В умовах сьогодення становище жінки на ринку праці зумовлюється тими змінами‚ що відбулися в державі в процесі переходу до ринкової економіки та зрушеннями в економіці та соціальній структурі суспільства‚ котрі об’єктивно ускладнили життя жінок і погіршили їх позиції на ринку праці.
У третьому розділі “Напрями удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання безробіття” автором запропоновано принципи створення нової Kонцепції соціальної політики, в основі якої повинна бути пріоритетним соціальна сфера як при формуванні бюджетів усіх рівнів‚ так і при визначенні ефективності економічних реформ.
Вважається за необхідне змінити модель макроекономічного регулювання на основі наступних принципів: вища пріоритетність соціальних цілей у діяльності владних структур; обов’язкові (і застосовані на демократичному обговоренні і законодавчому затвердженні) порівняння конкретних сценаріїв макроекономічного розвитку і вибір найкращого з них‚ що забезпечує максимальну реалізацію поставлених цілей; законодавча регламентація методів (технологій) макроекономічного регулювання як засобів реалізації обраного за соціальними критеріями варіанту економічного розвитку: об’єктивна оцінка результатів розвитку економіки за соціальними критеріями; відповідальність владних структур за реалізацію прийнятих соціальних цілей економічного розвитку.
Автором внесені пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства в частині заробітної плати, соціального партнерства, охорони праці, соціального захисту працюючих на ліквідованих підприємствах, соціально-трудових відносин при різних формах власності тощо. При удосконаленні чинного KЗпП слід в більшій мірі врахувати як національні‚ так і міжнародні трудові стандарти‚ а також прогресивний досвід розробки законодавства про працю інших країн (особливо постсоціалістичних‚ з перехідною економікою).
Запропоновано методологічні підходи визначення “прихованого безробіття” та чисельності працюючих з продуктивною зайнятістю. У зв’язку з цим виникає необхідність проведення відповідних перерахунків чисельності працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості до оптимальних обсягів чисельності працюючих з повною продуктивною зайнятістю з метою встановлення більш-менш реальної фактичної та надлишкової чисельності зайнятих по галузях і регіонах. Відповідно показник надлишкової чисельності зайнятих можна в деякій мірі оцінювати як потенційну чисельність безробітних. Ці розрахунки можуть бути основою для визначення реальних обсягів незайнятого населення, більш обгрунтованого розміру і рівня зайнятості та безробіття, що здійснюються в наступному порядку.
Розрахунок річного фонду робочого часу одного працюючого у галузі здійснюється з врахуванням галузевої специфіки за формулою:
Фпз = Кр – (Кпв + Кл) Т, (1)
де Фпз – фонд робочого часу за рік на одного працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин); Кр – кількість робочих днів за рік; Кпв – середня кількість днів профвідпустки в галузі; Кл – середня кількість днів невиходу на роботу з поважних причин; Т – тривалість робочого дня (годин).
Далі здійснюються розрахунки надлишкової чисельності працюючих:
а) через вимушені адміністративні відпустки за формулою:
Чна= , (2)
де Чна – надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушених адміністративних відпусток (осіб); Рва – втрати робочого часу за рахунок вимушених адміністративних відпусток (годин); Фпз – фонд робочого часу за рік на працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин);
б) через вимушений неповний робочий день (тиждень):
Чнр = , (3)
де Чнр – надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня (осіб); Рвт – втрати робочого часу за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня) (годин); Фпз - фонд робочого часу за рік на працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин).
Наступним кроком є визначення сумарної надлишкової чисельності працюючих, що здійснюється формулою:
Чс = Чна + Чнр , (4)
де Чс – сумарна надлишкова чисельність працюючих у галузі за рахунок вимушеної неповної зайнятості; Чна – надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушених адміністративних відпусток (осіб); Чнр – надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня) (осіб).
Показники надлишкової чисельності зайнятих у галузях економіки (Чс) можна оцінювати як приховане безробіття.
Наведені формули розрахунків надлишкової чисельності працюючих дозволяють більш точно визначати на певному етапі фактичну чисельність працюючих, оцінювати реальний стан зайнятості в галузях і синтезований рівень безробіття. Так, надлишкова чисельність персоналу в цілому по Україні на 01.01.2004 р. склала 307,7 тис. осіб, а приховане безробіття – 14,3%.
Автором запропонована класифікація заходів державної політики у сфері зайнятості та обмеження безробіття (рис.1) при наданні переваги активним заходам державної політики.
Запропонований організаційно-економічний механізм державного регулювання безробіття розглядається як взаємопов’язана система, що спрямована на обмеження безробіття шляхом збалансування попиту і пропозиції робочої сили через дію системи інструментів різних механізмів та заходів державного впливу (рис. 2).
Інструменти податкової політики - надання податкових пільг, а також пільг щодо виплат у соціальні фонди по певних видах діяльності. В сфері зайнятості вони використовуються для збереження існуючих і створення нових робочих місць, залучення до трудової діяльності соціально вразливих категорій населення, що не спроможні на рівних конкурувати на ринку праці, стимулювання професійної освіти, особливо стосовно безробітних та осіб, що знаходяться під загрозою звільнення; в сфері регулювання рівня життя і соціального захисту – для стимулювання регламентованої зайнятості.
Інструменти кредитної політики – надання кредитів (в тому числі пільгових) із бюджетів всіх рівнів і соціальних фондів, розвиток певних видів діяльності з метою зниження рівня безробіття і зростання зайнятості на території країни та її окремих регіонів.
Інструменти бюджетної політики – пряме фінансування програм з безробіття і соціального захисту населення із бюджетів всіх рівнів та позабюджетних фондів, а також субсидій, субвенцій та дотацій на зазначені цілі.
Держзамовлення - розміщення на підприємствах замовлень, що фінансуються із бюджетів всіх рівнів.
Адміністративні заходи - забезпечення зайнятості і соціального захисту за допомогою різних заходів, що носять характер дозволу, заборони, обмежень тощо.
Організаційні заходи – створення при органах державної влади всіх рівнів спеціальних організаційних структур для реалізації державної і регіональної соціальної політики (прикладом можуть слугувати координаційні комітети сприяння зайнятості населення).
Правові заходи - розробка і прийняття законодавчих і нормативних актів, що регламентують функціонування різних господарських суб’єктів та органів управління, громадських організацій тощо в сферах зайнятості, безробіття, формування життєвого рівня і соціального захисту населення.
Програмні заходи - включення суб’єктів господарювання всіх рівнів і форм власності у відповідні державні і регіональні програми, що сприяють зниженню безробіття, зростанню зайнятості, рівня життя і соціального захисту населення.
Перелічені ринкові інструменти, заходи і методи державного регулювання безробіття повинні бути зорієнтовані на забезпечення збалансування між попитом і пропозицією робочої сили на національному і регіональних ринках праці.
ВИСНОВKИ
Дисертаційна робота спрямована на вирішення важливої економічної проблеми – удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні, що зумовлено його значенням у зміцненні економіки, обмеженням безробіття та підвищенням життєвого рівня населення. Одержані результати дають змогу зробити наступні висновки.
1.
В період переходу до ринкової економіки в Україні трансформаційні процеси супроводжуються загостренням ряду проблем і, зокрема, проблеми безробіття, посиленням напруженості на регіональних ринках праці, збільшенням чисельності трудових мігрантів, недосконалістю регулювання попиту і пропозиції робочої сили з боку держави та механізмів соціального захисту вивільнених працівників.
Авторський підхід дослідження цих проблем базується на теоретичному визначенні сутності, місця і ролі безробіття як соціально-економічної категорії в системі ринкових відносин; регуляторних механізмів обмеження безробіття в країнах ЄС та ринку праці як економічної форми функціонування робочої сили. В методологічному аспекті автор виходить із визначення ринку праці як системи суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування‚ в якій взаємодіють покупці і продавці праці‚ і це - механізм‚ що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.
2.
Основні напрями політики боротьбі з безробіттям‚ це - оптимізація зайнятості; розвиток підприємництва; сприяння посиленню здатності працівників до адаптації; забезпечення рівних можливостей на ринку праці. На перший план слід висувати активні програми політики зайнятості (професійна підготовка, дотації підприємцям, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості, фінансова допомога безробітним, бажаючим відкритим власну спрву, створення робочих місць для молоді і т. ін.). Навпаки, пасивні програми, що включають заходи соціального захисту (допомога по безробіттю, програми дострокового виходу на пенсію і т. ін.)‚ слід переглянути у бік їх “посилення”. Ці перетворення допоможуть усунути протиріччя між потребою ринку праці в гнучкій робочій силі і моделлю структури зайнятості, що склалася.
3.
Дослідження показало, що на регіональних ринках праці посилюється напруженість, збільшується число претендентів на одне вільне робоче місце (від 20 до 25 осіб), а серед безробітних третину складає молодь у віці до 28 років. Підвищення адаптаційного потенціалу молоді до ринкових умов потребує проведення державної політики щодо стримання безробіття (особливо на регіональних і місцевих рівнях), прийняття законів та нормативних актів, що сприятимуть підвищенню її мобільності, розширенню регіональних ринків праці, ринків житла тощо.
4.
В Україні і в регіонах рівні зареєстрованого безробіття значно занижені через обмеженість коштів, необхідних для його успішного регулювання. Повністю не враховується ні реальне, ні приховане безробіття. Заходи державної політики на ринку праці повинні бути спрямовані на підвищення інвестиційної активності з точки зору впливу на стан безробіття; стабілізацію рівня життя; удосконалення системи соціального захисту; розвиток системи безперервної освіти; удосконаленні якості робочої сили; проведення зваженої міграційної політики.
5.
Основні напрями вирішення проблем безробіття мають включати: приведення законодавства до міжнародних норм і принципів; запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці; реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості; розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти; сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств; удосконалення управління процесами вивільнення працівників; забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових; забезпечення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних; легалізація тіньової зайнятості; розвиток системи виробничого навчання тощо.
6.
Першочерговими завданнями при формуванні ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття є розробка і реалізація комплексу заходів, в першу чергу, в соціально-трудовій сфері, які дозволять підвищити дієвість механізму регулювання цих процесів в Україні. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому принаймні прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з врахуванням інфляції). Це дозволятиме приводити заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, запобігати диференціації у її оплаті (з подальшим розшаруванням суспільства за рівнем життя, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття.
7.
Конче необхідним є формування нової політики ринку праці, спрямованої на постійне відновлення попиту на робочу силу і формування нової мотивації трудової активності населення через зняття будь-яких обмежень у розвитку різноманітних форм господарювання, а також обгрунтування чисельності з продуктивною зайнятістю та зниження прихованого безробіття.
8.
В напрямку удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні як взаємопов’язаної організаційної системи, яка спрямована на збалансування попиту і пропозиції робочої сили, необхідно забезпечити узгоджену дію інструментів різних механізмів та заходів державного впливу на обмеження безробіття, що дасть змогу підвищити професійно-кваліфікаційний рівень робочої сили, її мобільність та рівень зайнятості.
9.
Державна стратегія регулювання ринку праці і забезпечення ефективного використання робочої сили має базуватись на взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення і використання робочої сили, основні з яких є: підвищення життєвого рівня і зайнятості населення шляхом створення ефективних робочих місць у секторах економіки; зростання платоспроможного попиту; відновлення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати; здійснення стратегії боротьби з бідністю.
10.
Напрями державної регуляторної політики у сфері обмеження безробіття повинні враховувати особливості попиту та пропозиції робочої сили, її достатньої гнучкості і мобільності; створення конкурентного середовища на ринках товарів і послуг; взаємовідносини між суб’єктами ринку праці, що передбачають взаємодію державних органів, підприємців, профспілок і працівників при прийнятті рішень, розробку окремих положень договірних відносин за умови врахування інтересів всіх соціально-політичних і економічних сил держави.
11.
Пропозиції щодо удосконалення Кодексу законів про працю України спрямовані на посилення регулювання соціально-трудових відносин в сфері праці, її оплати в усіх видах економічної діяльності і формах власності в частині захисту заробітної плати на ліквідованих підприємствах, виплату боргів із заробітної плати, дію чинного трудового законодавства на розуміння заробітної плати як частки в доході підприємства, застосування контрактної форми найму, найманої праці у фізичних осіб, родинному підприємництві, врахування національних і міжнародних трудових стандартів.
СПИСОK ОПУБЛIKОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТEМОЮ ДИСEРТАЦIЇ
У наукових фахових виданнях та монографіях:
1. Гуць М.I. Безробіття та фактори‚ що впливають на його рівень та динаміку // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 2(21) / Наук.ред. I.K.Бондар.- K.‚ 2003.- С.82-87.
2. Гуць М.I. Методологічні підходи щодо визначення чисельності працюючих з продуктивною зайнятістю // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Вип. 3(22) / Наук.ред. I.K.Бондар.- K.‚ 2003.- С. 74-76.
3.Гуць М.I. Молодь – головний стратегічний резерв економічної реформи в Україні // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 4(23) / Наук.ред. I.К.Бондар – K.‚ 2003.- С. 85-90.
4. Гуць М.I. Сучасні тенденції глобалізації економіки та її зв’язок з ринком праці // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 1(474) / Наук.ред. I.K.Бондар.- K.‚ 2005.- С.56-63.
5. Гуць М.I. Проблеми безробіття та рівня життя населення України // “Україна: аспекти праці”.- K.‚ 2003. - № 2.-С.13-17.
6.Гуць М.I. Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економки України // “Україна: аспекти праці”.- K.‚ 2005. - № 2.- С.13-17.
7. Гуць М.I. Глобалізація економіки та її вплив на ринок праці України // Kолективна монографія “Стратегія соціально-економічного розвитку: держава‚ суспільство‚ особистість.- K.: Видавничий дім “Kорпорація”‚ 2005.- С.188-204.
8. Гуць М.I. Соціальна мобільність на ринку праці // Kолективна монографія “Середній клас України: проблеми та соціально-економічні передумови становлення – K.: Видавничий дім “Kорпорація”‚ 2004.- С.330-343.
В інших виданнях:
9. Бондар I.K.‚ Ярошенко Г.В.‚ Гуць М.I. Соціальна захищеність населення в Україні: Оцінка доходів і рівня життя населення. Міграційні процеси в Україні. Шляхи удосконалення соціальної захищеності населення України // Проблемні питання праці та соціальної політики / За ред. М.М.Папієва‚ Т.М. Kір’ян.- K.‚ 2003.- С.371-422 (Особистий внесок автора - оцінка міграційних
