ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ГУСЛАВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР СТАНІСЛАВОВИЧ

УДК 351.74(88)+341.456

УПРАВЛІННЯ СПІВРОБІТНИЦТВОМ ОВС УКРАЇНИ З

ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ КРАЇН СНД:

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий консультант: |

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Бандурка Олександр Маркович,

Верховна Рада України, народний депутат.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України

Сіренко Василь Федорович,

Верховна Рада України, народний депутат;

доктор юридичних наук, професор

Голосніченко Іван Пантелійович,

Національний транспортний університет,

завідувач кафедри конституційного та адміністративного права;

доктор юридичних наук, професор

Негодченко Олександр Володимирович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України, ректор.

Провідна установа: | Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться „19” травня 2006 р. о 9.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий „18” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Каткова Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси у багатьох сферах соціального життя. Людство поступово прийшло до принципово нового рівня упорядкованості, в основу якої покладено природний чинник його системного існування – міжнародне співробітництво. Усвідомлення державами світу значення співробітництва у рамках міжнародних організацій задля підтримання міжнародного правопорядку та розвитку міжнародних відносин значною мірою впливало на подальшу розбудову ООН, Ради Європи, Європейського Союзу (далі – ЄС), а також сприяє діяльності Співдружності Незалежних Держав (далі – СНД). Як відомо, досить складною залишається криміногенна ситуація на території країн колишнього Радянського Союзу. Отже, міждержавне співробітництво країн-учасниць СНД взагалі та правоохоронних органів цих країн зокрема щодо послаблення та усунення спільних для них загроз криміногенного характеру є актуальним завданням сьогодення. Практика міждержавного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю потребує постійного правового забезпечення та наукового дослідження.

Безумовно, нові дослідження з порушених питань повинні базуватися на теоретичних та практичних результатах провідних вчених та практиків, науково-дослідна діяльність яких тісно пов’язана з розбудовою незалежної України, створенням фундаментальних засад формування позитивного іміджу України у світі в галузі правоохоронного забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки. Науковій розробці проблем безпеки, співробітництва України з різними державами світу, у тому числі в рамках міжнародних організацій, пошуку підходів, методів, форм удосконалення такого співробітництва передусім у правоохоронній сфері присвятили свої праці вчені з різних галузей права: В.Б. Авер’янов, М.І. Ануфрієв, І.В. Арістова, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, О.К. Безсмертний, А.О. Білоус, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, О.Б. Гаєвська, І.П. Голосніченко, К.Ф. Гуценко, О.Ф. Долженков, Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, Б.П. Кондрашов, Б.А. Кормич, К.Б. Левченко, О.І. Леженіна, В.А. Ліпкан, О.М. Литвак, І.І. Лукашук, Л.А. Луць, Н.П. Матюхіна, Е.Г. Моїсеєв, О.В. Негодченко, В.С. Овчинський, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, О.П. Рябченко, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, О.О. Теличкін, Ю.А. Тихомиров, О.Г. Фролова, В.К. Шкарупа, О.А. Шибаєва, Ю.В. Щокін та ін.

Віддаючи належне досягненням цих вчених і використовуючи їх наукові праці у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває ці положення, але й враховуючи нові реалії сьогодення, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх практичного та теоретичного вирішення. Визнаючи існування різноманітних аспектів правового забезпечення національної безпеки України та усвідомлюючи складність їх одночасного дослідження, автор вважав за доцільне акцентувати увагу на правоохоронному аспекті. У роботі наголошено на необхідності формування комплексного правоохоронного забезпечення національної безпеки України. Створення Співдружності Незалежних Держав було продиктовано об’єктивними потребами становлення й розвитку нових незалежних країн, що виникли на території колишнього Радянського Союзу. Участь України у діяльності СНД є кроком на шляху інтеграції до ЄС, успішна реалізація якого, серед іншого, пов’язана із належним виконанням Україною одного із принципів ЄС – “співробітництво і партнерство зі своїми сусідами”.

Проте сьогодні у політичному і науковому середовищі відсутнє чітке розуміння різнопланової участі держав-учасниць в Співдружності; немає адекватного усвідомлення реального стану справ у кожній країні СНД, зокрема стосовно ступеня готовності національного суспільства, кожної держави та її органів до створення узгодженої системи правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД; не досліджено та не враховано роль управлінського чинника у розвитку співробітництва країн СНД у правоохоронній сфері; залишаються проблеми щодо розробки нової стратегії співробітництва правоохоронних органів країн СНД, адекватної сучасним реаліям, створення правового підґрунтя для забезпечення нового рівня співробітництва та ін.

Відсутність на монографічному рівні робіт, присвячених комплексному організаційно-правовому дослідженню шляхів удосконалення співробітництва правоохоронних органів країн-учасниць СНД в нових геополітичних умовах, наукова та практична діяльність автора зумовили його інтерес до підготовки представленого дисертаційного дослідження. Об’єктивна потреба вимагала від автора дослідити концептуальні засади переведення співробітництва ОВС України з правоохоронними структурами СНД та країн-учасниць СНД в сучасних соціально-економічних та політичних умовах на якісно новий рівень. Розкриттю цієї проблеми через розв’язання нагальних теоретичних та практичних завдань в організаційно-правовій площині присвячено дисертаційне дослідження, що і визначає його актуальність. Досягненню цього результату буде сприяти саме комплексне вирішення наріжних питань формування узгодженої політики правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД як складової частини політики створення європейської зони безпеки й стабільності, реалізації цієї політики шляхом управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, розробки організаційно-правових засад належної участі ОВС України як суб’єкта управління у правоохоронній сфері СНД у процесах створення зони безпеки на території СНД, що мають велике теоретичне і практичне значення як в міждержавному співробітництві, так і на регіональному рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період з 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), Харківського національного університету внутрішніх справ (п. 2.3 Головних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.). Робота спрямована також на реалізацію основних положень Програми діяльності органів внутрішніх справ України щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999. № 8км/1).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових документів статутних та галузевих органів СНД, практики їх реалізації, а також узагальнення основних положень праць науковців вирішити важливу для науки адміністративного права та правоохоронної практики проблему щодо визначення сутності та особливостей міжнародного співробітництва в галузі правоохоронного забезпечення безпеки на території країн СНД, заклавши основу створення нового наукового напрямку – правоохоронне забезпечення національної та регіональної безпеки, запропонувати теоретико-методологічні засади управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, обґрунтувати наукову концепцію організації правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД як системи соціального управління, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо правового регулювання співробітництва ОВС України з правоохоронними структурами СНД та країн-учасниць, організаційно-правового трансформування ОВС України в напрямку дотримання принципів ЄС стосовно якісно нового співробітництва з країнами-сусідами в межах СНД.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:

- визначення та обґрунтування теоретико-методологічних засад управління співробітництвом країн СНД у правоохоронній сфері;

- проведення історико-правового аналізу становлення та розвитку співробітництва ОВС України з правоохоронними органами країн-учасниць СНД;

- з’ясування ролі міжнародних механізмів у правоохоронному забезпеченні безпеки країн-учасниць СНД;

- визначення та аналіз понятійного апарату міжнародного співробітництва у правоохоронній сфері СНД;

- обґрунтування шляхів якісного співробітництва правоохоронних структур країн-учасниць СНД;

- розкриття змісту та призначення єдиного правоохоронного простору СНД;

- визначення суб’єктів управління в єдиному правоохоронному просторі СНД, їх функцій, структури, компетенції та напрямків розвитку;

- дослідження повноважень ОВС України як одного із суб’єктів управління в єдиному правоохоронному просторі СНД;

- визначення ролі методології стратегічного управління у якісному правоохоронному забезпеченні безпеки країн СНД;

- аналіз правової бази участі ОВС України у процесах становлення та розвитку єдиного правоохоронного простору СНД;

- з’ясування особливостей управлінської діяльності ОВС України в окремих складових єдиного правоохоронного простору СНД;

- визначення чинників удосконалення діяльності ОВС України як одного із суб’єктів управління національною правоохоронною сферою та єдиним правоохоронним простором СНД;

- вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства України та нормативно-правових актів СНД у правоохоронній сфері.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі співробітництва ОВС України з правоохоронними органами держав-учасниць СНД.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні й організаційно-правові засади управління співробітництвом ОВС України з правоохоронними органами країн СНД, а також шляхи організаційно-правового розвитку ОВС України як суб’єкта управління у правоохоронній сфері СНД.

Методологічною основою дисертації є сукупність методів та прийомів наукового пізнання, зумовлена метою й особливостями явища, що аналізується, – співробітництва країн СНД у правоохоронній сфері та участі в ньому ОВС України. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить із діалектичного світорозуміння. Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути організацію співробітництва у правоохоронній сфері СНД та визначити заходи щодо його удосконалення. Системний підхід дав можливість дослідити проблеми співробітництва ОВС України з правоохоронними структурами країн СНД в єдності зі стратегією України щодо співробітництва з країнами СНД, а також щодо європейської інтеграції (розділ 1). Системний метод використовувався під час дослідження міжнародного співробітництва з позицій теорії управління (підрозділ 1.2), об’єкта управління, суб’єктів управління в єдиному правоохоронному просторі СНД (підрозділи 2.1, 2.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості міжнародного співробітництва та правоохоронного забезпечення безпеки на території країн СНД (розділ 1). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення складових єдиного правоохоронного простору СНД, структурних одиниць системи органів управління та концептуальних засад управління у єдиному правоохоронному просторі СНД (розділ 2). Історико-правовий метод застосовувався під час дослідження еволюції розвитку нормативно-правової бази щодо завдань, функцій, повноважень ОВС України як органа управління у єдиному правоохоронному просторі СНД за роки незалежності України (підрозділ 1.3, 3.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено напрямки удосконалення національного законодавства та законодавства СНД з метою створення єдиного правового простору СНД, а також їх адаптації до європейських правових стандартів (підрозділ 3.1). За допомогою спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясувалися методи та засоби захисту прав і свобод людини та громадянина на території СНД, особливості реалізації ОВС України стратегії управління в окремих складових єдиного правоохоронного простору СНД в нових умовах сьогодення, доцільність громадського контролю над діяльністю ОВС України, шляхи налагодження партнерських відносин між правоохоронними органами країн СНД (підрозділи 3.2-3.4, 4.1, 4.2). Розв’язанню проблем інформаційного забезпечення ОВС України як суб’єкта управління у єдиному правоохоронному просторі СНД сприяло комплексне використання інформаційного підходу, логічного методу, методу моделювання (підрозділ 4.3).

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці фахівців з теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, міжнародного права, інших галузевих правових наук, політологічні та економічні наукові розробки. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актах України, у тому числі МВС України, міжнародно-правових документів робочих органів ООН, Ради Європи, ЄС, статутних та галузевих органів СНД. Джерельно-матеріальною та емпіричною базою дисертації стали також нормативно-правові акти окремих держав СНД, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства з питань формування державної політики у правоохоронній сфері, політики співробітництва з країнами ЄС та СНД, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні та аналітичні матеріали, які містять інформацію з проблеми, що досліджується.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є однією із перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання управління співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, роль у цьому процесі ОВС України з огляду на євроінтеграційні прагнення України та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. Було закладено основу створення нового наукового напряму – правоохоронне забезпечення національної та регіональної безпеки. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

- вперше на монографічному рівні комплексно вирішено наріжні питання формування узгодженої політики правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД як складової частини політики створення європейської зони безпеки й стабільності, реалізації цієї політики шляхом управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, у тому числі управління співробітництвом ОВС України з правоохоронними органами країн СНД (у організаційно-правовому аспекті);

- вперше запропоновано у контексті національної безпеки та європейської інтеграції України сформувати єдину систему правоохоронного забезпечення безпеки країн-учасниць СНД;

- вперше запропоновано для досягнення нового рівня співробітництва країн-учасниць СНД у галузі правоохоронного забезпечення безпеки використовувати управлінське трактування й методологічні засади теорії управління;

- доведено доцільність розгляду управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД як системи: об’єкт управління – правоохоронна сфера СНД; суб’єкт управління – статутні й галузеві органи СНД та національні правоохоронні структури країн-учасниць СНД; зв’язки між об’єктом та суб’єктом управління;

- розкрито поняття єдиного правоохоронного простору СНД як об’єкта управління, проаналізовано його особливості та проблеми. Запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження єдиного правоохоронного простору СНД як системного утворення, комплексно проаналізовано його складові;

- визначено структуру суб’єкта управління в єдиному правоохоронному просторі СНД, яка спроможна сприяти якісній реалізації системи функцій щодо правоохоронного забезпечення безпеки в країнах СНД; з’ясовано компетенцію складових суб’єкта управління, запропоновано його системну організацію та організаційно-правові заходи удосконалення суб’єкта управління;

- отримало подальший розвиток використання методології стратегічного управління як сучасного інструмента розвитку системи управління в єдиному правоохоронному просторі СНД;

- вперше ОВС України визначено суб’єктом управління не лише національною правоохоронною сферою, але й єдиним правоохоронним простором СНД; наголошено, що конструктивний внесок ОВС України у правоохоронне забезпечення безпеки країн СНД є необхідною умовою дотримання принципів ЄС;

- визначено роль ОВС України у становленні правової бази якісно нового співробітництва у правоохоронній сфері СНД;

- виявлено, що для формування єдиного правового простору СНД необхідно не лише підписання та належне виконання ОВС України відповідних міжнародних договорів у правоохоронній сфері СНД, але й активне втручання ОВС України у процес з наближення національних законодавств країн СНД з урахуванням досвіду країн ЄС;

- запропоновано та обґрунтовано комплексні організаційно-правові заходи ОВС України щодо реалізації концепції управління у пріоритетних складових єдиного правоохоронного простору СНД;

- вперше порушено проблемні питання, які стосуються визначення шляхів удосконалення діяльності ОВС України як невід’ємної складової частини суб’єктів управління в єдиному правоохоронному просторі СНД, а саме: впровадження в діяльність ОВС України щодо правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД європейських стандартів у галузі демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами; формування та розвиток системи партнерства;

- вперше сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на належну реалізацію основних положень Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю, а також запропоновано доповнення та уточнення до деяких законодавчих та підзаконних актів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері ці результати можуть бути основою для подальшої розробки проблем міжнародного співробітництва в галузі безпечного існування людства в умовах глобалізації злочинності;

- у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано в процесі підготовки й уточнення ряду законодавчих і підзаконних актів, зокрема проекту Закону України “Про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність”, законів України “Про основи національної безпеки України”, “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, “Про міліцію”. Вони корисні для удосконалення Положення про МВС України, Положення про Раду міністрів внутрішніх справ країн-учасниць СНД, Положення про Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД; створення модельних законодавчих актів СНД в галузі боротьби з організованою транснаціональною злочинністю й тероризмом; сприятимуть підписанню Україною Договору про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом (пропозиції було направлено до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та відповідних статутних та галузевих органів СНД, про що є відповідні акти впровадження);

- у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність ОВС України щодо налагодження якісно нового співробітництва з правоохоронними структурами СНД, ЄС, зокрема діяльність прикордонних правоохоронних органів країн СНД;

- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін “Судові та правоохоронні органи України”, “Управління в органах внутрішніх справ”, “Правоохоронні органи зарубіжних країн”; вони вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Луганському державному університеті внутрішніх справ. Деякі положення дисертації враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора;

- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть слугувати матеріалом для підвищення правової культури громадян та працівників правоохоронних органів країн СНД, підготовки правоохоронців нової генерації.

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права та теорії управління, всі сформульовані в ньому положення і висновки ґрунтуються на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: науково-методичний посібник “Информационное обеспечение оперативно-служебной деятельности органов внутренних дел Украины в Луганской области” (2000 р.) – дисертанту належать вступ та розділ ІІ; науково-методичний посібник “Информационные технологии в оперативно-служебной деятельности органов внутренних дел Украины в Луганской области” (2002 р.) – здобувачем виконано обґрунтування структури роботи та визначено стратегії розвитку технології роботи з інформацією; навчально-методичний посібник “Автоматизированная информационно-аналитическая система “Сова” (2004 р.) – дисертантом проведено аналіз структури даних автоматизованої інформаційної системи та основних функцій системи. У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ” (м. Харків, 2002 р.); науковій конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Протидія відмиванню брудних коштів та фінансування тероризму; громадська підтримка та контроль” (м. Київ, 2003 р.); Міжнародній науковій конференції “Наука в системе образования МВД государств-участников СНГ: проблематика, перспективы, внедрение в практику” (м. Ялта, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (м. Запоріжжя, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы обеспечения экономической безопасности государства” (м. Астана, 2004 р.); симпозіумі професорсько-викладацького складу ВНЗ МВС України “Адміністративне право і адміністративна діяльність органів внутрішніх справ Укаїни” (м. Сімферополь, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Региональная преступность: проблемы и перспективы борьбы” (м. Кишинеу, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (м. Запоріжжя, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2005 р.); Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (м. Харків, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна безпека держави: стан, проблеми, напрямки зміцнення” (м. Харків, 2005 р.) та ін.

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії “Співробітництво у правоохоронній сфері: Україна та Співдружність Незалежних Держав” (2005 р.), трьох навчально-методичних посібниках (в складі колективів авторів), 24 наукових публікаціях дисертанта (з них 20 – у фахових виданнях).

Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (491 найменування). Загальний обсяг дисертації – 423 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок дисертанта, апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Методологічні засади управління співробітництвом країн СНД у правоохоронній сфері” складається із трьох підрозділів і присвячений визначенню сутності міжнародного співробітництва, його принципів, тенденцій, напрямків удосконалення, а також базових категорій, на основі яких розгортається дисертаційне дослідження; з’ясуванню організаційно-правових засад становлення та розвитку співробітництва країн-учасниць СНД у правоохоронній сфері; визначенню ролі міжнародних механізмів у правоохоронному забезпеченні безпеки країн-учасниць СНД та обґрунтуванню шляхів якісно нового співробітництва правоохоронних органів цих країн.

Підрозділ 1.1. “Поняття міжнародного співробітництва, його сутність, принципи, тенденції та напрямки удосконалення” присвячено дослідженню базових понять проблеми міжнародного співробітництва та обґрунтуванню його ролі у процесах підтримання належного рівня міжнародного правопорядку в нових умовах.

Науковій розробці проблем співробітництва держав, у тому числі в рамках міжнародних організацій, пошуку підходів, методів, форм удосконалення такого співробітництва присвятили свої праці вчені з різних галузей права (В.Б Авер’янов, О.М. Бандурка, В.Т. Білоус, О.Б. Гаєвська, К.Б. Левченко, О.І. Леженіна, Н.П. Матюхіна, Е.Г. Моїсеєв, О.О. Теличкін, О.А. Шибаєва, О.Н. Ярмиш та ін.). Спираючись на дослідження зазначених науковців, а також враховуючи історичний досвід, дисертант зробив спробу переосмислити теоретико-методологічні засади міжнародного співробітництва з метою вироблення пропозицій щодо переведення співробітництва у правоохоронній сфері на якісно новий рівень.

Такий підхід вимагав комплексного дослідження міжнародного співробітництва, еволюції його становлення та шляхів подолання суперечностей у його розвитку. У роботі розділяється позиція щодо визнання об’єктивного характеру міжнародного співробітництва і таких його якостей, як системність та керованість, що дозволяє науково досліджувати основні аспекти такого співробітництва. Необхідно будувати відносини між країнами на довгостроковій основі, розглядати їх як стабільне явище, систему зв’язків, яка може нормально розвиватися тільки за умови проведення взаємних консультацій. Було визначено складові системи зв’язків, серед яких особливе місце займають принципи співробітництва. З’ясовано, що характерною тенденцією співробітництва держав за нових умов є суттєвий вплив на нього внутрішніх чинників розвитку кожної країни.

Дослідження показали, що постановка та вирішення питань про суперечності у розвитку міжнародного співробітництва, у тому числі у правоохоронній сфері, набувають особливого значення для визначення шляхів переведення співробітництва держав на якісно новий рівень, адекватний новому рівню міжнародних відносин. Основний шлях розв’язання суперечностей – це створення адекватного організаційного механізму взаємовідносин на основі об’єктивного прагнення народів до співробітництва, нових підходів до його розбудови з урахуванням умов розвитку, що динамічно змінюються. У роботі наголошено, що доцільне суб’єктивне втручання – це провідний чинник організації будь-якого механізму відносин, його управлінського аспекту. Аналіз сучасного стану міжнародного співробітництва України дозволяє дійти висновку про необхідність його удосконалення шляхом зваженого використання методології теорії управління.

Теоретико-методологічні засади управління міжнародним співробітництвом мають враховувати як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. Обґрунтовано, що як об’єктивне явище управління співробітництвом країн відображає закладену в самі відносини між ними певну системність. У роботі зазначається, що невідповідність управління новому стану міжнародної інтеграції має викликати необхідність реорганізації різноманітних управлінських інститутів, у тому числі Співдружності Незалежних Держав. Управління міжнародними співробітництвом має передбачати постійне розширення сфери свого організаційного впливу. Це потребує розширення повноважень відповідних органів управління, необхідності змін організаційних форм та модернізації методів управлінського впливу на міждержавні відносини у різноманітних сферах, а отже і у правоохоронній. Основною метою управління міжнародним співробітництвом є створення його конструктивної багатосторонньої організаційно-правової бази, управлінських механізмів організації за допомогою міжнародного контролю та регулювання будь-яких відносин з боку міжнародних організацій – ООН, Ради Європи, ЄС, СНД та ін.

Усвідомлюючи важливість вирішення стратегічних і тактичних завдань управління у різноманітних регіонах світу, що розглядаються як об’єкти управління, та враховуючи тенденції розвитку міжнародного співробітництва, у роботі обґрунтовується доцільність дослідження організаційно-правових механізмів управління міжнародним співробітництвом у межах СНД, у тому числі співробітництва України з країнами-сусідами на території СНД у правоохоронній сфері з урахуванням європейських стандартів.

У підрозділі 1.2. “Організаційно-правові основи становлення та розвитку СНД як підґрунтя співробітництва у правоохоронній сфері”, з метою дослідження організаційно-правових засад управління співробітництвом ОВС України з правоохоронними органами країн СНД, здійснено історико-правовий аналіз становлення СНД та ролі у цьому процесі України, визначено особливості та потреби СНД як регіону співробітництва, у тому числі в правоохоронній сфері, а також вироблені конкретні пропозиції щодо надання нового імпульсу правоохоронному співробітництву між державами СНД.

Виходячи із того, що відображенням історичної долі СНД постають, серед іншого, відповідні міжнародні договори, дисертант вважав за доцільне дослідити зміст та наслідки імплементації цих нормативно-правових актів у національні законодавства країн СНД. Установчими актами СНД є відразу три акти: Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 р. та Алма-Атинська Декларація від 21 грудня 1991 р. Незважаючи на те, що ці три документи різняться за своєю формою та юридичними обов’язками, їх доцільно розглядати як єдине цілісне утворення. Оскільки процес створення міжнародного об’єднання складається із трьох етапів (прийняття установчого документа; створення матеріальної структури; скликання органів, що свідчить про початок функціонування), дисертант стверджує, що після першого етапу Співдружність як міжнародна організація ще не склалася.

Реалізація другого та третього етапів створення СНД стала можливою після ухвалення у Мінську 22 січня 1993 р. Статуту СНД, який закріпив положення, що стосуються цілей та принципів діяльності Співдружності, і затвердив чітку схему органів СНД. Статут необхідно розглядати у сукупності з іншими установчими документами СНД, при цьому юридичну перевагу слід визнати все ж таки за Статутом як підсумковим документом. У Статуті СНД здійснено спробу роз’яснення принципу співробітництва шляхом визначення як цілей співробітництва, так і його окремих напрямків. Наведено приклади, що свідчать про здійснення у межах СНД інтеграційних процесів.

Що ж стосується еволюційного розвитку СНД, то в дотичних до правоохоронної сфери міждержавних відносинах слід відзначити створення у 2000 р. країнами СНД Антитерористичного центру СНД. Досить перспективною формою інтеграційного об’єднання в межах СНД, на думку дисертанта, мають стати Євроазійська група по боротьбі з відмиванням “брудних” коштів та фінансуванням тероризму, Рада безпеки СНД по боротьбі з тероризмом.

Отже, є певні підстави стверджувати, що держави СНД реалізують можливість різнопланової участі в СНД, просування шляхом поглиблення інтеграції між тими країнами, які готові до більш тісної взаємодії у різних сферах. Україна може виступити ініціатором створення на території СНД якісно нового міждержавного утворення в галузі правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД та формування зони стабільності на території Європи.

У роботі акцентується увага на необхідності дослідження багатосторонніх та двосторонніх угод у різноманітних галузях взаємовідносин держав з метою їх використання у правоохоронному співробітництві. Спільним недоліком двосторонніх та багатосторонніх угод постає відсутність у цих документах санкцій, які мають застосовуватися до держав-порушниць відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, та шляхів реалізації норм щодо відповідальності держав, що закріплені в Статуті СНД. У роботі запропоновано структуру правового забезпечення багатостороннього співробітництва, у тому числі у правоохоронній сфері.

Незважаючи на складний та суперечливий характер розбудови Співдружності, вона є необхідною політичною та економічною реальністю сучасного світу. Дисертант відстоює позицію, що резерви для формулювання міждержавної та національної стратегії в галузі правоохоронного співробітництва ще не вичерпано. Вважається, що досить актуальним є завдання врахування управлінського чинника у такій стратегії. Отже, слід зосередити увагу на розробці організаційно-правового механізму управління міжнародним співробітництвом правоохоронних органів країн Співдружності, тому у роботі обґрунтовано здійснено вибір на користь досліджень саме у правоохоронному аспекті.

У підрозділі 1.3. “Співробітництво в галузі правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД: понятійний апарат, управлінське трактування” досліджуються проблеми пошуку ефективних механізмів формування зони безпеки країн СНД, яка передбачає якісно новий рівень співробітництва у правоохоронній сфері. Враховуючи стратегічний напрям розвитку України – інтеграцію до ЄС, а також всеохоплюючий характер міжнародної злочинності, пропонується розглядати міжнародне співробітництво у правоохоронній сфері СНД як ефективний механізм для створення належних умов щодо правоохоронного забезпечення європейської безпеки та входження до ЄС.

У роботі наведено точки зору науковців щодо визначення поняття “безпека” (А.Б. Антонов, В.Г. Балашов, Н.І. Вєтров, А.І. Дольова, М.Н. Зацепін, Б.П. Кондрашов, С.В. Лєкарєв, В.А. Порк, Г.А. Туманов, В.І. Фризко), здійснено їх аналіз та сформульована авторська позиція з цього приводу. З’ясовано, що основними нормативними актами, які закріплюють відносини безпеки та визначають її поняття, зміст, функції, суб’єктний склад, порядок здійснення, контроль, є Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, Закон України “Про основи національної безпеки України”, які базуються на Конституції України та інших нормативно-правових актах.

У зазначеній Концепції категорія “безпека” трактується як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Акцентовано увагу на з’ясуванні сутності й деяких інших понять, зокрема “національні інтереси України”, “об’єкти безпеки”, “загроза безпеці” та ін. Усвідомлюючи важливість дослідження усіх загроз національній безпеці України, у роботі вважалося за доцільне детальніше висвітлити шляхи усунення тих із них, що пов’язані із: відсутністю ефективних механізмів утвердження законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо з її організованими формами та тероризмом; криміналізацією суспільства; неконтрольованістю міграційних процесів у країні тощо. Запропоновано комплекс відповідних заходів з метою ліквідації вказаних загроз.

Аналіз принципів забезпечення безпеки, що закріплені у Концепції, дозволяють дійти висновку, що деякі з них недостатньо коректно сформульовані, у зв’язку з цим зроблено відповідні рекомендації. Певні критичні зауваження зроблені і щодо визначення поняття “система забезпечення національної безпеки України”, запропонована власна позиція. Підкреслено необхідність розглядати принцип забезпечення безпеки громадян як один із фундаментальних конституційних принципів. Ґрунтовний аналіз різноманітних визначень поняття “безпека” дозволив дисертанту подати узагальнене визначення безпеки.

На сьогодні до концепції національної безпеки входить і проблема міжнародної безпеки. Аналіз співвідношення понять “національна безпека” та “міжнародна безпека” дозволяє переконатися у тому, що спостерігається тенденція посилення взаємозалежності міжнародної та національної безпеки, які мають всеохоплюючий характер. Міжнародне співробітництво – це необхідний елемент поступального руху на шляху до міжнародної безпеки і воно передбачає поряд з міждержавним співробітництвом розвиток контактів на неурядовому рівні, співпрацю з громадськими організаціями. Важливою ланкою регіональної колективної безпеки є система забезпечення якісно нового рівня правоохоронного співробітництва України з іншими країнами СНД.

У роботі здійснена постановка завдання щодо переходу від політики, що спрямована на досягнення належного рівня безпеки в країні лише за допомогою національних суб’єктів забезпечення безпеки, до нової державної політики, яка має виходити із обґрунтованої можливості співробітництва відповідних суб’єктів різних країн, у тому числі країн СНД. Автором запропоновано здійснити перший крок, який полягає у комплексному вирішенні наріжних питань формування узгодженої політики правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД як складової частини політики створення європейської зони безпеки й стабільності, реалізації цієї політики шляхом управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД.

Наголошено на доцільності закріплення у Концепції національної безпеки України положення щодо формування в межах системи забезпечення національної безпеки спеціальної підсистеми правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД. Діяльність зазначеної підсистеми спрямована на передбачення та усунення загроз, пов’язаних з організованою транснаціональною злочинністю та міжнародним тероризмом в межах СНД. Запропоновано й проаналізовано перелік функцій, що має реалізовувати підсистема правоохоронного забезпечення національної безпеки України. Дисертант доводить, що система функцій потребує відповідної системи суб’єктів їх реалізації, рекомендації щодо складу якої здійснено у роботі. Обґрунтовано доцільність першочергового дослідження управлінського аспекту правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД.

Розділ 2 “Організаційно-правові засади управління у правоохоронній сфері СНД” складається із чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню основних складових системи управління у правоохоронній сфері СНД – об’єкта та суб’єктів управління, у тому числі ОВС України, а також з’ясуванню ролі стратегічного управління у формуванні сучасних інструментів управління.

У підрозділі 2.1. “Єдиний правоохоронний простір СНД як об’єкт управління” з метою виявлення шляхів удосконалення системи управління у правоохоронній сфері СНД проаналізовано особливості об’єкта управління, його потреби, загрози безпеці та шляхи їх подолання.

Зважаючи на існуючі дослідження науковців у галузі державного управління у різноманітних сферах суспільного життя (В.Б. Авер’янов, М.І. Ануфрієв, І.В. Арістова, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.Г. Білоус, І.П. Голосниченко, А.Т. Комзюк, О.І. Леженіна, Н.П. Матюхіна, В.П. Пєтков, О.П. Рябченко, В.Ф. Сіренко та ін.), а також враховуючи специфіку управління співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, було запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження управління співробітництвом країн-учасниць СНД у правоохоронній сфері як цілісної системи, яка включає наступні компоненти: об’єкт управління – правоохоронна сфера СНД, суб’єкти управління – відповідні органи Співдружності та країн СНД, повноваження яких пов’язані з діяльністю у правоохоронній сфері СНД; зв’язки між об’єктом та суб’єктами управління. Усвідомлюючи, що для удосконалення зазначеної системи управління необхідно визначити шляхи удосконалення усіх її елементів, у роботі акцентовано увагу передусім на дослідженні організаційно-правових засад формування та розвитку об’єкта управління.

Виходячи із того, що управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД є різновидом соціального управління, автор стверджує: об’єкт такого управління є досить самостійним, має здатність до самоуправління і такий же активний як суб’єкт. Аналіз поняття об’єкта соціального управління дозволив усвідомити значення організаційного моменту під час формування об’єкта управління – правоохоронної сфери СНД, яке здійснюється шляхом зваженого об’єднання правоохоронних сфер країн-учасниць СНД. Для забезпечення усталеного розвитку об’єкта управління необхідно усунути протиріччя, що можуть виникати між національними складовими правоохоронної сфери СНД.

Аналіз понятійної бази системи управління співробітництвом у правоохоронній сфері СНД дозволив ввести поняття “єдиний правоохоронний простір СНД”, що означає необхідність здійснення співробітництва країн-учасниць СНД у правоохоронній сфері шляхом забезпечення узгодженої правоохоронної політики країн-учасниць СНД, узгоджених правоохоронних механізмів регулювання відносин, що виникають у національних правоохоронних сферах та правоохоронному просторі СНД, узгоджених організаційно-правових заходів, що має досягатися за допомогою домовленостей. Концепція формування єдиного правоохоронного простору СНД передбачає його дослідження як об’єкта управління, а також включення положень щодо пріоритетних етапів забезпечення єдності об’єкта управління – формування єдиного правового та єдиного інформаційного просторів СНД. Ця концепція також передбачає впровадження єдиних принципів та методів управління правоохоронним простором СНД.

Процес формування єдиного правового простору СНД має ґрунтуватися на правових засадах, відповідно до яких саме внутрішнє право держав, у тому числі України (передусім, Конституція України, Основні напрями зовнішньої політики України, Акт проголошення незалежності України, закони України “Про основи національної безпеки України”, “Про міжнародні договори”), повинно мати пріоритетну цінність, оскільки певним чином служить підставою міжнародних домовленостей у галузі боротьби зі злочинністю.

Запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження єдиного правоохоронного простору СНД як системного утворення. Перелік та характеристика складових цього простору як об’єкта управління залежить від відповідного критерію класифікації. Використання структурно-функціонального підходу дозволило проаналізувати особливості формування та функціонування складових об’єкта управління та зробити відповідні висновки щодо об’єкта управління в цілому. Забезпечення цілісності та сталого розвитку цього простору постає однією із головних цілей управління.

Акцентовано увагу на визначенні основних загроз єдиному правоохоронному простору СНД як об’єктові управління. Наголошено на тому, що злочинність як загальносоціальний феномен перейшла кордони і набула загальносвітового значення. Визначено співвідношення понять “міжнародна злочинність” та “загальнокримінальна злочинність”. Акцентовано увагу на доцільності диференціації єдиного правоохоронного простору СНД з огляду на широке тлумачення терміна “охорона”. Така пропозиція дозволила побачити актуальні потреби об’єкта управління та визначити шляхи їх задоволення, у тому числі правові заходи, які впроваджують у практику співробітництва у правоохоронній сфері СНД правові засади Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Плану Ради міністрів внутрішніх справ з виконання Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на 2005-2007 рр. та ін.

У підрозділі 2.2. “Суб’єкти управління