НацІональна юридиЧна академІЯ УкраЇни

імені Ярослава Мудрого

Городовенко Віктор Валентинович

УДК .19

ПРОБЛЕМИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій;

прокуратура та адвокатура

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків — 2006

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Михайленко Олександр Романович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики;

- кандидат юридичних наук, професор Полянський Юрій Євгенович, Одеська національна юридична академія України, проректор (Міністерство освіти і науки).

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

Захист відбудеться 8 червня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 4 травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теоретичних і практичних питань, пов’язаних з незалежністю судової влади, є беззаперечною. На сучасному етапі розвитку України, у період становлення й розвитку правової держави, формування громадянського суспільства актуалізуються дослідження сутності судової влади й гарантій забезпечення її незалежності. Незалежність судової влади є однією з вагомих демократичних засад суспільства, реалізація якої – важлива умова побудови правової держави.

Проблема незалежності судової влади не обмежується окремою державою, а привертає увагу міжнародного співтовариства, тому можливо говорити про інтернаціоналізацію стандартів у галузі судоустрою.

Вступивши в 1995 р. до Ради Європи, наша країна взяла на себе певні зобов’язання щодо забезпечення незалежності судової влади та її носіїв. Міжнародно-правові документи передбачають право на справедливий суд і неодмінно підкреслюють такі властивості суддів, як незалежність, безсторонність і компетентність (ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)). Отже, актуальність теми дисертації зумовлюють потреби конкретизації в національному законодавстві цих, загальних за своїм змістом положень стосовно незалежності судової влади.

Із прийняттям Конституції України (1996 р.) визначено існування судової влади (ст.6), гарантовано незалежність і недоторканність суддів, заборонено вплив на них у будь-який незаконний спосіб. У Законі України “Про статус суддів” (1992 р.) зазначається, що незалежність суддів забезпечується передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя, відповідальністю за неповагу до суду чи судді, недоторканністю суддів (ст.11). Зазначене свідчить, що саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, ознак, функцій і змісту незалежності судової влади, удосконалення гарантій її реалізації.

Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження природи і змісту незалежності судової влади в Україні не проводилося. Належне вдосконалення гарантій незалежності судової влади у відповідності з міжнародно-правовими стандартами є вирішальним кроком до становлення самодостатньої гілки влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даного наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № .0.099031).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення концепції незалежної судової влади в України, розкриття системи її гарантій і на цій основі розроблення й наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, що визначає незалежність судової влади, правовий статус суддів – носіїв такої влади, а також їх процесуальну діяльність.

Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:–

дослідити в історичному аспекті становлення й еволюцію інституту незалежності судової влади в законодавстві та юридичній доктрині нашої країни;–

розглянути різні підходи до розуміння сутності незалежності судової влади, визначити її поняття, зміст і значення;–

проаналізувати зв’язок та співвідношення незалежної судової влади з іншими гілками державної влади;–

вивчити систему гарантій незалежності судової влади і запропонувати шляхи її вдосконалення;–

проаналізувати міжнародні документи в галузі організації судової влади;–

оцінити рівень відповідності законодавства України, що закріплює гарантії незалежності судової влади, та практики його реалізації міжнародно-правовим стандартам;–

сформулювати наукові висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного національного законодавства, яке регулює питання незалежності судової влади.

Об`єктом дослідження є еволюція й сучасний стан судової влади в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави.

Предметом дослідження виступають правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі забезпечення незалежності судової влади при її реалізації, а також норми чинного законодавства, що визначають зміст і гарантії незалежності суддів.

Методи дослідження. У межах дисертаційної роботи використовується комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження й пізнання, що застосовуються в сучасній правовій доктрині. Вони і становлять методологічне підґрунтя дисертації. Так, загальний діалектичний метод використано в процесі наукового пізнання сутності незалежності судової влади й систематизації гарантій її забезпечення; системно-структурний дав можливість проаналізувати зв’язок і взаємодію судової влади з іншими гілками влади, дослідити систему гарантій її реалізації та шляхи вдосконалення; історичний і порівняльно-правовий методи дозволили простежити в історичному аспекті становлення й еволюцію незалежної (самостійної) судової влади в законодавстві, практиці та юридичній теорії нашої країни та зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи до розуміння взаємодії судової влади з іншими гілками влади; метод функціонального аналізу дав змогу дослідити незалежність судової влади як поліфункціональну систему, пов’язану з різноманітними правовими проблемами, висвітлити її різнопланове значення й роль у здійсненні судочинства; соціологічний використано при вивченні правозастосовної практики, а також при анкетуванні професійних суддів стосовно проблем незалежності судової влади в Україні.

Усі методи дослідження застосовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, коректність, обґрунтованість, переконливість і достовірність наукових результатів.

Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження базується на роботах і наукових дослідженнях представників філософії права, соціології, юридичної психології, загальної теорії держави і права, конституційного права, теорії процесуального права й теоретичних основ судоустрою.

Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів незалежності судової влади закладалася в дореволюційній правовій доктрині Росії такими вченими, як Є.В. Васьковський, Л.Є. Владимиров, С.І. Вікторський, Г.А. Джаншієв, С.І. Зарудний, В.Р.Завадський, О.Ф.Кістяківський, А.Ф.Коні, І.В.Михайловський, С.П. Мокринський, М.І. Муравйов, М.М. Розін, М.Д. Сергієвський, С.М. Тригубов, Д.Г. Тальберг, Л.Я. Таубер, І.Я. Фойницький та ін.

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили сучасні вітчизняні й російські вчені, зокрема, О.Б. Абросимова, Г.Н. Агеєва, Ж.Л. Акішева, В.Б. Алексєєв, М.С. Алексєєва, Л.Б. Алексєєва, В.П. Божьєв, В.Ф. Бойко, О.Д. Бойков, В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, Т.М. Добровольска, В.В. Єршов, М.І. Клеандров, В.І. Кононенко, О.М. Ларін, В.М. Лебєдєв, П.А. Лупинська, В.Т.Маляренко, І.Є. Марочкін, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Т.Г. Морщакова, Л.М. Москвич, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, С.В. Подкопаєв, С.В. Прилуцький, В.М. Савицький, О.В. Смирнов, В.С. Стефанюк, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, Н.В. Радутна, Р.Д. Рахунов, Ф.М. Решетников, Н.В. Сібільова, О.М. Толочко, Д.М. Хачатурян, Г.І. Чангулі, Н.М. Чепурнова, М.О. Чельцов-Бебутов, С.О. Супова, В.І. Шишкін та ін.

Незалежність судової влади була предметом дослідження також зарубіжних науковців, як П.Арчер, А.Барак, У.Бернем, Д.Гом’єн, Е.Джинджер, Л.Зваак, Д.Мердок, Р.Уолкер, Б.Футей, В.Хайде, Д.Харис та ін.

У роботах зазначених авторів на теоретичному рівні висвітлювалися названі проблеми, які свого часу адекватно відбивали реалії, що мали місце в юридичній практиці та правознавстві. Проте час демократичних реформ викликає потребу переосмислення цих положень з нових позицій, пошуку оптимальних та адекватних для нашого суспільства моделей судоустрою й судочинства.

Нормативну базу дослідження складають положення Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Європейської хартії про статус суддів (1998 р.), Основних принципів незалежності судових органів (1985 р.), Ефективних процедур здійснення Основних принципів незалежності судових органів (1990 р.), Рекомендацій R (94) 12 Комітету Міністрів державам –членам Ради Європи про незалежність суддів (1994 р.), норми Конституції й законодавства України та зарубіжних держав, що регулюють незалежність судової влади, а також практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України.

Крім того, автор використав законодавчі акти, що в історичному аспекті відображають еволюцію належності судової влади, які свого часу діяли на території України, зокрема, Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 й 1588 років, “Права, за якими судиться малоросійський народ”(1743 р.) тощо. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих актів, прийнятих під час судової реформи в Росії 1864 р., а також законодавства колишнього СРСР та УРСР.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, апеляційних судів Запорізької, Харківської й Донецької областей та м. Києва; б) результати узагальнення 350 кримінальних справ, розглянутих у Верховному Суді України у 2000-2005 роках, практики забезпечення незалежності суддів як носіїв судової влади; в) результати анкетування 508 суддів, із яких 384 – судді місцевих та 124 – судді апеляційних судів Запорізької, Харківської й Донецької областей, м. Києва; г) практика Європейського суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичної науці на монографічному рівні й з урахуванням положень Конституції та законів України, міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини, законодавства зарубіжних країн, правозастосовної практики комплексно досліджено проблеми становлення незалежної судової влади, питання її сучасного стану, перспектив правового регулювання, а також проблеми умов і гарантій її реалізації.

Дисертація містить низку суттєвих висновків, що випливають із процесу дослідження. Із них на захист виносяться наступні:

1. Обґрунтовано, що в кожній державі судова влада, як соціально-політичний феномен становить собою (а) обов’язковій атрибут громадянського суспільства; (б) особливий вид державної діяльності; (в) засіб розв’язування юридичних конфліктів, що виникають у суспільстві. Незалежність судової влади – необхідна умова її самостійності й легітимності, що має вирішальне значення для захисту прав та основних свобод людини, становлення правової держави і громадянського суспільства.

2. По-новому, з урахуванням норм міжнародного права й сучасного розвитку правової системи України визначено поняття, зміст і значення незалежності судової влади.

3. Запропоновано шляхи імплементації міжнародно-правових стандартів незалежності судової влади у вітчизняне законодавство.

4. Уперше у вітчизняній науці досліджено співвідношення понять “незалежність судової влади”, “незалежність судів” і “незалежність суддів” через аналіз їх правових статусів. Перше поняття відбиває статус судової влади серед інших гілок державної влади, друге – статус суду як органу судової влади, останнє – статус посадових осіб як носіїв судової влади.

5. Поглиблено і змістовно визначено ознаки судової влади (повнота, самостійність, виключність). Вони характеризують її як самостійний інтегрований напрямок реалізації державної влади в суспільстві.

6. Запропоновано класифікацію функцій судової влади (соціальні, організаційні, процесуальні).

7. Доведено, що інституціональна (організаційна) й функціональна (процесуальна) незалежність судової влади є фундаментальною основою балансу гілок влади в державі. Судова влада не може бути абсолютно незалежною й автономною в державному механізмі. Вона є водночас як суб’єктом, так і об’єктом обмеження владних повноважень держави.

8. Дістали подальшого розвитку організаційно-правові та процесуальні форми соціального контролю за реалізацією судової влади.

9. Обґрунтовано, що серед правових засобів забезпечення незалежності судової влади виділяються дві групи обставин – гарантії й передумови її забезпечення. Якщо гарантії незалежності судової влади стосуються сфери її діяльності, то передумови –особистих якостей суддів як її носіїв. Названо широку систему гарантій незалежності судової влади (соціальні, політичні, економічні, ідеологічні, юридичні).

10. Наведено додаткові аргументи на користь того, що незалежність судової влади є визначальною умовою формування внутрішнього переконання суддів, справедливого судового розгляду справи й винесення законного судового рішення.

11. Обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку українського законодавства щодо незалежності судової влади, зокрема, посилення гарантій реалізації повноважень суддів, удосконалення процедури притягнення суддів до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони спрямовані на подальший розвиток юридичної науки, удосконалення законодавства стосовно регламентації гарантій незалежності судової влади.

Висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:

а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки наукових основ незалежності судової влади, а також науково обґрунтованої системи гарантій її забезпечення;

в) у нормотворчій діяльності – при вдосконаленні нормативної регламентації гарантій незалежності судової влади, оптимізації положень Законів України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”; “Про Вищу раду юстиції”, “Про Конституційний Суд України”;

б) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що встановлює гарантії незалежності судової влади та суддів як її носіїв;

г) у навчальному процесі – при проведені лекційних курсів і семінарських занять з таких дисциплін, як “Організація судових та правоохоронних органів”, “Організація судової влади”, “Порівняльне судове право”, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників тощо.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорена, схвалена на її засіданні й рекомендована до захисту.

Основні її положення, висновки та пропозиції доповідалися автором на міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (м. Бєлгород, 5 квітня 2002 р.), “Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.), на третьому з’їзді Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації (м. Київ, 19 лютого 2005 р.), на засіданнях кафедри і використовувалися автором під час виступів перед суддями на семінарах з проблем незалежності судової влади, а також у практичній діяльності як судді й голови апеляційного суду.

Публікації. Основні положення наукових пошуків відображені в 6–ти наукових статтях, 5 із яких опубліковані у фахових періодичних виданнях, затверджених ВАК України, та у 2–х тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Композиційна побудова дисертаційної роботи зумовлена завданнями, що стояли перед дисертантом, і необхідністю логічного й послідовного викладу матеріалу. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, обсяг основного тексту – 175 сторінок. Список літератури містить 262 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки та зв’язок з науковими програмами, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади, розкривається наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію основних результатів дослідження.

Розділ перший “Сутність незалежності судової влади як самостійної гілки державної влади України” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Генезис незалежної судової влади" досліджено становлення й розвиток інституту незалежності судової влади. На становлення судової влади в Україні значною мірою впливала політична залежність від держав, до складу яких вона входила на різних етапах свого розвитку. Історичний аналіз вітчизняного досвіду побудови судової влади дозволив автору зробити висновок, що до судової реформи 1864 р. характерним було виконання відповідних функцій як судами, так і деякими адміністративними органами, що не відповідало засадам незалежності судової влади. Судова реформа 1864 р. започаткувала перетворення судової влади на самостійну гілку влади.

Доведено концептуальну непослідовність поділу влади й відсутність існування реальної незалежної судової влади в Росії, яка на той час була абсолютною монархією. Імператор здійснював деякі судові функції, зокрема, мав право вищого нагляду за діяльністю судів, пом’якшення покарання, визначення підсудності тощо. Аналіз законодавчих актів того періоду свідчить, що з часом спостерігається дедалі чіткіша тенденція до звуження повноважень судової влади на користь адміністративної. Хоча, коли на переважній частині території України влада контролювалася Центральною Радою (березень 1917 р. – квітень 1918 р.), конституційно було закріплено, що судова влада є незалежною від виконавчої й законодавчої гілок влади (ст. 63 Конституції УНР). Однак це видатне досягнення правової думки практично не було реалізовано. У добу свого становлення радянська влада повністю перекреслила демократичні надбання щодо незалежності суду часів Центральної Ради, Гетьманату й Директорії.

У радянські часи спостерігалася інституційна деформація судової влади, що підкріплювалося правовою доктриною. Судову політику визначав класовий підхід у всіх сферах суспільного життя. Конституційна норма щодо незалежності суддів була декларативною, оскільки їх призначення й діяльність були під жорстким контролем партійних органів.

Таким чином, у перебігу дослідження автором історичного досвіду зроблено висновок, що тільки з проголошенням України самостійною державою на законодавчому рівні було закріплено існування незалежної судової влади.

У підрозділі 1.2. “Поняття незалежності судової влади” висвітлено правову природу, структуру і зміст незалежності судової влади. Дисертант вважає, що судова влада, як соціально-політичний феномен являє собою обов’язковій атрибут політично організованого суспільства, але вона не може бути абсолютно незалежною й автономною в державному механізмі. З огляду на існуючі в юридичній науці погляди таких учених, як О.Б. Абросимова, Ю.М. Грошевий, В.Д. Бринцев, В.А. Лазарєва, В.Є.Скомороха, І.Л. Петрухін, З.С. Лусегенова, І.Є. Марочкін, І.С. Масліков, Н.М. Чепурнова, у роботі наводиться авторське визначення судової влади як самостійної й незалежної гілки державної влади, створеної для розв’язання юридичних конфліктів, що виникають у суспільстві.

Досліджено ознаки судової влади, що характеризують її як самостійний інтегрований напрямок реалізації державної влади в суспільстві, а саме: а) повнота судової влади, яка полягає в тому, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, а рішення судів є обов’язковими; б) самостійність як відносно автономне функціонування судової влади; в) виключність як наявність функції судового нормоконтролю.

Науково обґрунтовано класифікацію функцій судової влади на соціальні, організаційні та процесуальні. До соціальних функцій належать: правозахисна, правозастосовна, регулятивна, компенсаційна, виховна, превентивна, правотворча (нормотворча), інформаційна, функції тлумачення права й законодавчої ініціативи. Організаційними функціями судової влади є судовий нагляд, узагальнення судової практики, участь в організаційному й кадровому забезпеченні судової влади. До процесуальних функцій судової влади автор відносить правосуддя, судовий контроль, установлення фактів, які мають юридичне значення.

Незалежність судової влади досліджується системно, через зв’язок з іншими елементами системи – незалежністю суду й незалежністю суддів. Незалежність судової влади виражає статус однієї з гілок влади, незалежність суду – статус органу судової влади, а незалежність суддів – статус посадових осіб цього органу як носіїв судової влади. Безперечно, між цими поняттями існує тісний взаємозв’язок, однак, на думку дисертанта, вони мають різне змістовне навантаження.

Незалежність суду як органу судової влади має вираження через його правовий статус, повноваження, доступність, можливість самостійного прийняття ним обов’язкового рішення. Зміст незалежності суддів визначається через їх права й обов’язки при розгляді конкретних справ, через взаємовідносини з органами державної влади, їх посадовими особами та іншими суб’єктами процесуальної діяльності. Ось чому незалежність суду і суддів – це складники незалежності судової влади. Незалежність суддів є легітимною тільки в процесуальній діяльності носіїв судової влади і не виходить за цю сферу.

У підрозділі 1.3.“Взаємовідносини судової влади з іншими гілками державної влади” досліджено підстави діяльності кожної з гілок державної влади, характер й межі впливу однієї гілки влади на іншу. Відзначається, що в системі стримувань та противаг судова влада характеризується юридичною можливістю впливати на рішення й дії законодавчої і виконавчої влади, а відтак і на соціальні процеси. Вона “стримує” органи законодавчої влади від видання неправових законів, що порушують баланс гілок влади в державі, крім того, дозволяє “стримувати” органи виконавчої влади від незаконного нормотворення.

При ефективній реалізації судова влада в державі не може бути підпорядкована будь-яким владним структурам і повинна мати самостійні механізми впливу на державне регулювання суспільних відносин. Це не означає підміну законодавця судом, а лише підкреслює можливість останнього оцінювати, виправляти й доповнювати державне регулювання суспільних відносин з позиції права.

Різноманіття відносин судової влади з іншими гілками влади поділяються на дві значимі групи. Першу становлять ті, що складаються в процесі формування судової системи. До них належать 1) установчі відносини, які формуються у сфері законодавчого регулювання інституціональних проявів судової влади 2) регулятивні – виникають у царині законодавчого регулювання динамічних проявів судової влади. Друга самостійна група – це відносини, що складаються у процесі формування суддівського корпусу.

Незалежність судової влади тісно пов’язана з проблемами тлумачення суддями законів і підкорення суддів тільки закону. По-перше, тлумачення суддями закону залежить від регулятивної волі законодавця. По-друге, суддя вправі не підкорятися законам, що суперечать Конституції України або визначають права й обов’язки осіб, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку.

Розділ другий “Проблеми забезпечення незалежності судової влади” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Міжнародно-правові стандарти незалежності судової влади” досліджено міжнародно-правові акти щодо організації судової влади. На підставі їх аналізу зроблено наступні висновки: а) удова незалежність – це незалежність судової системи в цілому від виконавчої та законодавчої гілок влади; б) судова незалежність передбачає як право людини на незалежний суд, так право й обов’язок судді бути незалежним у процесі прийняття рішень; в) судова незалежність означає реальну матеріальну і фінансову незалежність суду; г) судова незалежність – це реальна наявність особливого статусу суддів.

Розглядаються такі критерії оцінки наявності судової незалежності, як (а) раціональність судової незалежності; (б) рівень її гарантованості; (в) підстава призначення та підвищення суддів на посаді; (г) строк і гарантії їх перебування суддів на посаді; (д) гарантії недоторканності суддів; (е) перепризначення їх на посаду; (є) свобода судової влади від надмірного зовнішнього впливу; (ж) незалежність суддів всередині судової системи.

Міжнародно-правовими стандартами незалежності судової влади є: по-перше, державне гарантування закріплення незалежності суддів в конституціях або законах; по-друге, наявність установлених вимог щодо осіб, які претендують на зайняття посади судді, – високих моральних якостей та відповідної кваліфікації в галузі права; по-третє, можливість для суддів, як і для інших громадян, користуватися свободою слова, віросповідання, свободою створення асоціацій та участі у зборах; проте, керуючись такими правами, судді повинні поводитися завжди належним чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів; по-четверте, строк повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії й вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. Положення міжнародних документів не повинні бути підставою для зміни національних правил у бік зниження рівня гарантій, уже досягнутих в Україні; по-п’яте, що стосується професійної таємниці й імунітету (йдеться про обов’язок збереження конфіденційної інформації, отриманої в перебігу виконання службових обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів), то суддів не можна примушувати давати свідчення з таких питань; по-шосте, щодо відповідальності, усунення і звільнення суддів з посади, передбачається, що звинувачення або скарга, які надійшли на суддю під час виконання ним своїх професійних обов’язків, мають бути невідкладно й безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою. Суддя має право на відповідь й справедливий розгляд. На початковому етапі розгляду скарги процедура повинна провадитися конфіденційно, якщо суддя не звернеться з проханням про інше.

У підрозділі 2.2. “Проблеми удосконалення системи гарантій незалежності судової влади” проводиться аналіз гарантій незалежності судової влади та шляхів її вдосконалення. Підкреслюється, що на реалізацію незалежності судової влади суттєво впливає культура, традиції, моральний клімат суспільства, компетентність суддів, рівень їх правової й загальної культури (Н.В. Радутна, В.А.Терьохін).

Класифікуються такі гарантії на дві групи – загальні та спеціальні. До першої входять ідеологічні й економічні гарантії, до другої – організаційно-правові (судоустрійні) і процесуальні. Така класифікація має умовний характер, оскільки вони діалектично взаємозв’язані, пронизують і доповнюють одна одну. Зроблено висновок: уже досягнуті гарантії незалежності судової влади не можуть бути скасовані або зменшені державою.

Пропонується шляхи вдосконалення організаційно-правових гарантій в напрямку створення необхідних умов для належного функціонування судової влади, а саме: а) автономності судової системи; б) особливого порядку формування суддівського корпусу; в) припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади; г) рівності правового статусу суддів; д) їх відставки; е) недоторканності; є) особливого порядку фінансування судів; ж) створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; з) матеріального й соціального забезпечення відповідно до статусу суддів; і) системи органів суддівського самоврядування; ї) непідзвітності суддів; й) особистої безпеки суддів та їх сімей.

На підставі аналізу практики Європейського суду з прав людини дисертант доходить висновку, що Суд, з одного боку, розрізняє, а з іншого – пов’язує в нерозривну єдність незалежність в інституціональному аспекті цього поняття (або самостійність судових установ та окремих суддів стосовно інших державних чи суспільних органів) і незалежність судової влади у змістовому значенні цього терміна, або безсторонність судової влади.

Безсторонність судової влади реалізується за допомогою складної системи гарантій, покликаних забезпечити як об’єктивну, так і суб’єктивну безсторонність. Гарантіями першої є: а) порядок відбору, призначення суддів, який не викликає сумнівів у їх прихильності виключно інтересам правосуддя; б) процедура зупинення і припинення повноважень суддів, яка забезпечує їх незалежність й можливість звільнення з посади лише у зв’язку із неспроможністю виконувати обов’язки судді або неналежною поведінкою; в) засади здійснення суддею своєї діяльності, які виключають неправомірний тиск на нього в питаннях переміщення по службових сходах; г) принцип недоторканості і безпеки суддів (суддівський імунітет); д) виділення достатніх ресурсів на функціонування судової системи. Суб’єктивна безсторонність судді забезпечується (а) свободою від ідейного або емоційного впливу й (б) праві та обов’язку виносити рішення виключно на підставі закону.

Як гарантії забезпечення суддівської незалежності досліджується незмінюваність і недоторканність суддів. Остання є своєрідним винятком з конституційного принципу рівності всіх перед законом і судом і за своїм змістом виходить за межі особистої недоторканності. Разом із тим таке положення спрямовано саме на забезпечення самостійності й незалежності судової влади.

Аналізуються існуючі моделі незмінюваності суддів і підкреслюється, що вона буде мати реальне значення й забезпечувати суддівську незалежність якщо (а) буде поставлена під судовий захист і (б) суддя буде захищеним не тільки від довільного звільнення, а й довільних переміщень з одного місця на інше.

Поряд з гарантіями виділяються й передумови (умови) суддівської незалежності. Якщо гарантії стосуються сфери діяльності, то передумови – особистих якостей судді як носія судової влади. Зокрема, йдеться про його інтелект, культуру, темперамент та ін.

Розділ третій “Соціальний контроль за реалізацією судової влади” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Морально-правові засади суддівської професії” аналізуються моральні аспекти діяльності й поведінки суддів та їх роль для забезпечення незалежності судової влади.

На підставі аналізу міжнародно-правових актів у галузі організації судової влади зроблено висновок, що незалежність суддів як носіїв судової влади включає й відповідні моральні вимоги. Особливість професії судді з позиції етичних вимог полягає в наявності морального права вирішувати долю інших людей. Наділення правом бути суддею означає суспільну довіру йому, для збереження якої з боку суспільства суддя повинен додержуватися загальновизнаних моральних вимог. Моральний самоконтроль судді, дотримання ним етичних вимог робить суд доступним для членів суспільства, дозволяє виключити сумніви в безсторонності суддів.

Суддею може бути тільки висококультурна людина. До змісту культури суддів входять професіоналізм, кваліфікація, культура почуттів, індивідуально-вольові, психологічні особливості особи (темперамент, характер), комунікативні якості тощо. До особистих властивостей суддів належать також естетичні смаки, тобто вміння грамотно й чітко висловлювати свої думки, не вживати вульгарних виразів, уміння одягатися відповідно до умов судового засідання, володіти собою, забезпечувати доступну інформацію та ін.

Суддя зобов’язаний не допускати будь-яких дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості й незалежності. Відповідні положення мають бути відображені в кодексі поведінки суддів (кодексі професійної етики суддів), метою якого є (а) допомога суддям у вирішенні етичних і професійних дилем, (б) допомога громадськості зрозуміти законні очікування від суддів.

Судді можуть і повинні брати участь у громадському житті, якщо це не завдає шкоди авторитету судової влади й належному виконанню ними своїх основних обов’язків. Проте позасудова діяльність (а) має бути другорядною, не заважати здійсненню функцій судді й б) не повинна впливати на його незалежність і безсторонність.

У підрозділі 3.2. “Соціальний контроль за діяльністю суддів” досліджуються форми соціального контролю громадськості за судом. Запропоновано подальше вдосконалення таких форм соціального контролю, як а) відкритість (публічність) судового розгляду б) відвід суддів за ініціативою учасників процесу або самих суддів в) участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних г), включення до складу кваліфікаційних комісій суддів (атестаційно-дисциплінарних органів) та Вищої ради юстиції, окрім суддів, представників юридичної громадськості.

Одним із засобів соціального контролю за судовою владою визначається встановлення відповідальності за порушення суддівської дисципліни. Сама наявність законодавчого закріплення дисциплінарної відповідальності (підстав виникнення, видів дисциплінарних стягнень) впливає на формування мотивів поведінки суддів, стримуючих їх від порушень, чим і досягається самоконтроль суддів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні поняття, юридичної природи незалежності судової влади, удосконалення системи гарантій незалежності. Отримані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження правової природи судової влади, взаємодії цієї гілки влади із законодавчою й виконавчою гілками державної влади, а також для вдосконалення чинного законодавства. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки:

1. Поняття “незалежність судової влади” і “незалежність суддів” взаємопов’язані, однак вони мають різний зміст. У першому відбивається статус однієї з гілок державної влади, а у другому – посадових осіб цього органу. Водночас таке трактування незалежності не дає підстав для протиставлення зазначених її проявів і виділення її видів, оскільки остання складає універсальний контекст функціонування судової влади та її носіїв. Незалежність суддів є легітимною тільки в їх процесуальній діяльності по здійсненню судової влади. Вимога про підкорення суддів тільки закону має межі свого існування. Суддя може не підкорятися законам, які суперечать Конституції України, а також законам, що визначають права й обов’язки осіб, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку.

2. Міжнародно-правовими критеріями незалежності судової влади є: а) поділ влади; б) неможливість довільної змінюваності суддів на посаді; в) недопущення контролю або впливу на суддів позасудових структур; г) належні умови оплати праці суддів д) неможливість зміни іншою владою рішення, прийнятого судовою владою.

3. Міжнародно-правовими стандартами незалежності судової влади є: а) нормативне закріплення незалежності судової влади в Конституції або законах країни; б) законодавче врегулювання вимог до кандидатів на посаду суддів, порядку їх відбору та призначення; в) заборона дискримінації щодо кандидатів на посаду суддів за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану та ін.; г) право суддів на створення організацій для захисту своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки і збереження судової незалежності; д) гарантування законом строку повноважень суддів, їх незалежності, безпеки, умов служби й пенсійного забезпечення; е) заборона примушування суддів давати свідчення щодо своєї роботи й конфіденційної інформації, отриманої в перебігу виконання ними своїх обов’язків; є) установлення особливої процедури для розгляду звинувачень або скарг, що надійшли на суддю у процесі виконання ним своїх судових і професійних обов’язків.

4. Гарантії незалежності судової влади поділяються на загальні (ідеологічні й економічні) і спеціальні (організаційно-правові й процесуальні). Ця класифікація має умовний характер, оскільки гарантії діалектично взаємопов’язані, пронизують і доповнюють одна одну. Важливо, щоб гарантії незалежності судової влади були закріплені в Конституції України й законах і не могли бути скасовані або зменшені державою.

5. Поряд з гарантіями суддівської незалежності слід вирізняти її передумови (умови), що стосуються етичних вимог суддівської професії. Вони, зокрема, визначають і встановлюють необхідні для суддівської роботи моральні та інші якості. Судді можуть брати участь у громадському житті, якщо це не завдає шкоди авторитету судової влади й належному виконанню ними своїх основних обов’язків. Позаслужбова діяльність суддів (а) має бути для них другорядною й не заважати здійсненню ними своїх повноважень і (б) не повинна впливати на незалежність і безсторонність суддів.

6. Формами соціального контролю громадськості за судом є: а) відкритість (публічність) судового розгляду б) відвід суддів за ініціативою учасників процесу або самих суддів в) участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних г) включення до складу кваліфікаційних комісій суддів (атестаційно-дисциплінарних органів) та Вищої ради юстиції, окрім суддів, представників юридичної громадськості.

7. З метою забезпечення незалежного й однакового підходу при формуванні суддівського корпусу в Законі України “Про статус суддів” потрібно:

7.1. Визначити (а) принципи кадрової роботи, процедуру підбору суддів і вимоги до кандидатів на цю посаду: соціальний, освітній, професійний статус, особистісні і професійно важливі якості та здібності, процедуру їх встановлення й оцінки; (б) компетенцію органів, що здійснюють підбор кандидатів на посаді суддів; (в) права і обов’язки осіб, які претендують на зайняття посади професійного судді, та ін.

7.2. Установити такі формальні вимоги щодо претендентів на посаду судді, як: (а) граничний вік кандидата на посаду судді; (б) конкретизація поняття “стаж роботи в галузі права”; (в) окреслення кола психічних і фізичних недуг, що перешкоджають зайняттю посади; (г) закріплення положення про недопущення до відправлення правосуддя осіб, які мають судимість, за винятком реабілітованих; (д) введення обов’язкової підготовки суддів у спеціалізованому навчальному закладі.

7.3. Закріпити положення, згідно з яким у державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, що скасовують чи обмежують незалежність суддів.

8. Прийняти державну програму навчання суддів, що передбачає набуття ними відповідної кваліфікації або спеціалізації на підставі навчання й досвіду практичної діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Городовенко В.В. Створення та діяльність модельних судів в Україні // Вісн. Верховн. Суду України. – № 3. – 1999. – С.45-48.

2. Городовенко В.В. Незалежність суддів і моральні засади суддівської професії // Вісн. Верховн. Суду України. – № 4. – 2002. – С.42-44.

3. Городовенко В.В. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону як один з основних принципів судочинства в Україні // Право України. – № 4. – 2002. – С.124-127.

4. Городовенко В.В. Про становлення незалежної судової влади // Право України. – № 9. – 2002. – С.120-123.

5. Городовенко В.В. Право людини на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом у контексті „малої судової реформи” // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – № 2. – 2002. – С.241-246.

6. Городовенко В.В. Консультативна Рада європейських суддів про судову незалежність та її втілення в Україні // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матер. наук.-практ. конф. – К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С.80-82.

7. Городовенко В.В. Роль специализации судебной деятельности в процессе становления независимой судебной власти // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Матер. науч.-практ. конф. – Белгород, 2002. – С.247-251.

8. Городовенко В.В. Роль органів суддівського самоврядування в забезпеченні незалежності судової влади // Підприємство, господарство і право. – № 1. – 2004. – С.118-121.

АНОТАЦІЯ

Городовенко В.В. Проблеми незалежності судової влади. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10. – судоустрій; прокуратура та адвокатура. – Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню соціальної та правової природи незалежності судової влади, удосконаленню системи засобів її забезпечення.

Докладно розглядаються проблеми взаємодії судової влади із законодавчою й виконавчою гілками влади. Аналізуються міжнародні акти в галузі організації судової влади і надаються пропозиції щодо імплементації міжнародно-правових стандартів незалежності судової влади до національного законодавства.

Визначаються і встановлюються необхідні для суддівської роботи моральні та інші якості суддів. Висловлюються рекомендації по удосконаленню правового статусу кандидатів на посаду суддів та правового статусу професійних суддів. Звертається увага на форми соціального контролю за судовою діяльністю.

Ключові слова: судова влада, незалежність судової влади, незалежність суддів, недоторканність суддів, гарантії незалежності суддів, міжнародно-правові стандарти незалежності судової влади, етичні вимоги до суддівської професії.

АННОТАЦИЯ

Городовенко В.В. Проблемы