КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кириленко Володимир Іванович

УДК 330.332.01

ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:

Офіційні опоненти:

Провідна установа: | заслужений діяч науки і техніки України

доктор економічних наук, професор

Ковальчук Трохим Тихонович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

перший заступник директора

заслужений діяч науки і техніки України,

доктор економічних наук, професор

Варналій Захарій Степанович

Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України,

заступник директора

доктор економічних наук, професор

Ніколенко Юрій Васильович

Академія муніципального управління (м. Київ),

завідувач кафедри економіки

доктор економічних наук, професор

Осецький Валерій Леонідович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

професор кафедри економічної теорії

ДУ “Інститут економіки і прогнозування НАН України”, відділ економічної теорії, м. Київ

Захист відбудеться “23” січня 2007 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.03 у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 Г, ауд. 601.

Автореферат розісланий “22” грудня 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук,

професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Можливість соціально-економічного розвитку та темпи зростання національних економік безпосередньо залежать від стану економічної безпеки. Це обумовлює необхідність подальшої розробки теорії економічної безпеки та її застосування для країн з трансформаційною економікою. Чільне місце у формуванні економічної безпеки посідає інвестиційна діяльність.

Необхідність забезпечення економічної стійкості, стабільності та здатності до прогресивного розвитку України в умовах поєднання тенденцій глобальної та національної трансформації вимагає дослідження функцій, системи принципів, методів та факторів гарантування економічної безпеки держави. Комплексність завдань економічної безпеки об’єктивно потребує активізації інвестиційного процесу, його спрямування на забезпечення потенціалу позитивних економічних та соціальних змін в умовах загострення соціально-економічних суперечностей, виникнення руйнівних загроз здатності до економічного розвитку та підтримки економічного суверенітету держави. Свою практичну реалізацію це знаходить у посиленні спрямованості інвестиційних процесів на забезпечення сталого економічного зростання, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, технічному переозброєнні, підвищенні якісних показників господарської діяльності і, головне, якості і рівня життя населення.

Значення інвестиційного процесу в контексті забезпечення економічної безпеки посилюється ще й тим, що розширення сфер інвестування, ускладнення його структури в умовах ринкової трансформації економіки України супроводжується виникненням загроз економічної безпеки, що не мають відповідних та одночасно дієвих механізмів їх нейтралізації. Тому сучасний інвестиційний процес передбачає перехід до якісно нової системи регулювання, яка має функціонувати на основі принципів та критеріїв економічної безпеки. Держава об’єктивно змушена активніше впроваджувати механізм інвестиційного гарантування економічної безпеки, спрямовувати його на взаємоузгоджену реалізацію національних економічних інтересів, формувати необхідні, в тому числі ринкові, умови саморозвитку інвестиційних процесів відповідно до внутрішніх та міжнародних викликів.

Незважаючи на вже сформовані в цілому основні характеристики ролі та місця економічної безпеки, практична діяльність і наукові дослідження в цій сфері вкрай недостатні. Додатковим поштовхом до аналізу служить відсутність реальних механізмів, які забезпечують стійкий розвиток, а також практика прямого нехтування економічною безпекою держави.

Окремим питанням економічної безпеки як визначальної складової національної безпеки держави присвячена велика кількість наукових досліджень. Зокрема, досить великий спектр питань соціально-економічного змісту, структури, функцій і методів економічної безпеки знайшли своє висвітлення в працях російських та українських авторів Л.Абалкіна, М.Алікаєвої, О.Барановського, О.Бєляєва, О.Білоруса, І.Бінька, Є.Бухвальда, З.Варналія, А.Гальчинського, В.Геєця, С.Глаз’єва, О.Гончаренко, М.Єрмошенка, Я.Жаліла, Т.Ковальчука, В.Мунтіяна, Є.Олєйнікова, Г.Пастернака-Таранушенко, С.Пирожкова, Л.Паштової, В.Сенчагова, А.Сухорукова, В.Шлемка, А.Шовгенова та інших.

З’ясуванню місця і ролі інвестиційної діяльності в економічному зростанні, дослідженню функції інвестицій присвячені роботи представників різних економічних шкіл в різні історичні періоди. Зокрема, вони розглядалися у працях Ф.Бастіа, Є.Домара, Дж.Кейнса, В.Леонтьєва, Дж.Лодердейла, Т.Мальтуса, К.Маркса, Дж.Мілля, Д.Рікардо, Д.Ромера, П.Самуельсона, Н.Сеніора, Ж.Сея, А.Сміта, Р.Солоу, М.Тугана-Барановського, Е.Хансена, Р.Харрода, Й.Шумпетера та інших дослідників. Сучасна проблематика інвестиційних процесів за умов трансформації аналізується в дослідженнях провідних вчених України – Ю.Бажала, В.Базилевича, Є.Бершеди, Л.Борщ, О.Власюка, В.Геєця, А.Гойко, Б.Губського, О.Гаврилюка, М.Денисенка, П.Єщенка, Б.Кваснюка, І.Лукінова, Д.Лук’яненка, О.Махмудова, А.Музиченка, Ю.Ніколенка, О.Носової, В.Осецького, Б.Панасюка, Ю.Пахомова, А.Пересади, Г.Попової, В.Савчука, А.Фукса, А.Чухна, Л.Яковенко, С.Якубовського та інших.

Попри існування значної кількості напрацювань у теорії інвестицій, до цього часу спостерігається брак комплексних досліджень проблеми інвестиційного гарантування економічної безпеки держави. Не сформовано понятійний апарат інвестиційної безпеки, є проблеми визначення її місця в системі економічної безпеки, відсутні методики оцінки тощо. Тому назрілою є необхідність дослідження сучасних тенденцій і особливостей інвестиційного впливу на параметри економічної безпеки як важливої домінанти соціально-економічного розвитку, а також виявлення шляхів, форм і методів цілеспрямованого регулювання параметрів інвестиційної складової економічної безпеки з метою забезпечення умов ефективної трансформації економіки України та підвищення рівня її конкурентоспроможності.

Більшість досліджень у сфері інвестиційної діяльності присвячено аналізу структурного фактора реалізації інвестицій. Тому розробка теоретичних та методологічних питань, що забезпечують комплексний підхід до вирішення проблем формування ефективної інвестиційної політики, основним елементом якої має стати механізм гарантування інвестиційної безпеки, є обґрунтованою необхідністю. З цих міркувань і було обрано тему і спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами; темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за темою “Теоретичні проблеми соціально-економічного регулювання перехідної економіки”, державний реєстраційний № 0101U007345. Автором при виконанні теми були проаналізовані змістовні аспекти формування механізму регулювання інвестиційної діяльності і соціальної спрямованості інвестицій та інвестиційної безпеки у розділі “Теоретичні проблеми соціально-економічного регулювання перехідної економіки як об’єкта регулювання”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка методологічних засад аналізу сутності та особливостей інвестиційної діяльності як визначальної функціональної складової економічної безпеки і на цій основі визначення системи показників для діагностики, прогнозування і поточного управління інвестиційною діяльністю.

Відповідно до вказаної мети в дисертації поставлені та вирішувалися такі завдання:– 

дослідити еволюцію поглядів на економічну безпеку та її складову – інвестиційну діяльність;– 

з’ясувати об’єктивні причини зміни ролі економічної безпеки у функціонуванні та розвитку національних економік;– 

дати якісну оцінку місця та ролі інвестиційної діяльності як складової економічної безпеки;–

визначити принципи інвестиційної безпеки та механізми її реалізації;– 

дослідити теоретико-методологічні та методичні проблеми забезпечення прийнятного рівня інвестиційної безпеки України;– 

дослідити наслідки впливу на економічну безпеку таких чинників як науково-технологічні зміни, соціалізація економіки та глобалізація світогосподарських зв’язків;– 

з’ясувати особливості інвестиційного гарантування економічної безпеки в Україні та визначити необхідні інституційні зміни;–

дати оцінку стану та прогнозування інвестиційної безпеки в Україні.

Об’єкт дослідження – економічна безпека держави, як підсистема економічної системи, що пов’язана з установленням таких її параметрів, які спроможні забезпечити реалізацію національних економічних інтересів, економічну незалежність, стійкість, стабільність та здатність до саморозвитку й прогресу національної економіки.

Предмет дослідження – інвестиційна складова економічної безпеки суспільства та її спрямованість на сучасному етапі економічного розвитку.

Методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено загальнонаукові методи пізнання: діалектики та історизму, пізнання загального, особливого й одиничного у саморозвитку, саморухові, єдності та боротьбі протилежностей, конкретний аналіз динаміки явищ і процесів у всіх їх зв’язках і взаємозалежностях. Застосовувалися окремі елементи маржиналізму, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму та інших поширених у світовій науці напрямів економічного дослідження (розділи 1, 2). Використання системного та структурно-функціонального методів дало можливість виявити суперечливий характер взаємозв’язку інвестицій та параметрів економічної безпеки держави (розділ 1). При дослідженні інвестиційної діяльності в контексті гарантування економічної безпеки поєднувалися як об’єктивний, так і суб’єктивний підходи до трактування економічних відносин (розділи 2, 3). У процесі дослідження було використано методи комплексного системного аналізу економічних і соціальних явищ, синтезу їх результатів, економічного моделювання на основі логічних побудов (розділ 3, 4). Методи порівняльного економічного аналізу, вибіркових обстежень, прогнозування, розрахунково-аналітичного та статистичного аналізу, апробації (розділ 4). В процесі дослідження здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних положень праць вітчизняних та зарубіжних вчених щодо гарантування економічної безпеки держави, економічних теорій інвестиційної діяльності.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, монографічні праці провідних економістів, періодичні видання. Використані дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, результати соціологічних досліджень тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад визначення ролі і місця інвестиційної складової в системі економічної безпеки та в обґрунтуванні підходів до її гарантування в економічній системі України. Уточнені методологічні основи реалізації державної політики економічної та інвестиційної безпеки та визначені перспективні напрями інвестиційної стратегії в Україні. Наукова новизна й особистий внесок автора сформульовані в конкретних положеннях, що винесено на захист.

Вперше:

– розкрито взаємозв’язок категорій, які відображають підсистему відносин, пов’язаних з гарантуванням економічної безпеки, а саме: “економічна безпека” – “інвестиційна діяльність” – “інвестиційний процес” – “інвестиційне гарантування економічної безпеки” – “інвестиційна безпека” – “механізм інвестиційної безпеки” – “інвестиційна політика”;

– уведено у теоретичний обіг поняття “інвестиційного гарантування економічної безпеки”, що визначено як відносини з приводу формування та руху інвестиційних ресурсів за критеріями: надійності джерел інвестування; ефективності використання інвестиційних ресурсів; спрямування інвестицій на забезпечення конкурентних переваг; здатності економіки до розвитку і прогресу;

– визначено основні суперечності інвестиційного гарантування економічної безпеки, а саме суперечності: інвестиційної діяльності як передумови економічної безпеки і, водночас, економічної небезпеки, спричиненої інвестиційними ризиками; інтересів суб’єктів інвестиційного процесу у межах вертикальних (держава, регіони, підприємства, родини, окремі особи) та горизонтальних (власники, посередники та користувачі інвестиційних ресурсів) зв’язків; інвестування у довгострокові (такі, що забезпечують структурну перебудову економіки) та короткострокові (такі, що гарантують прибутковість) проекти; інвестиційного клімату та інвестиційної активності; технологічної та економічної потреби у інвестиціях; усвідомленої потреби у зміні обсягів і спрямуванні інвестицій та інвестиційної неспроможності (інерційності); національної потреби в інвестуванні та інтересів суб’єктів міжнародного ринку капіталу – ТНК та міжнародних фінансово-кредитних організацій;

– виділено позитивний та нормативний аспекти інвестиційної безпеки. Позитивний аспект представлено як поєднання захищеності та розвитку національної економіки. З позиції захищеності інвестиційна безпека передбачає подолання певних загроз і досягнення критеріального рівня основних соціально-економічних показників. З позиції розвитку інвестиційна безпека означає реалізацію необхідних темпів економічного зростання. Нормативний аспект інвестиційної безпеки подано як поєднання стану економіки та її змін, гарантованих державою. Кінцевою метою цього поєднання є конкурентоспроможність економіки, а засобами її досягнення – інструменти індикативного регулювання у поєднанні з ринковим саморегулюванням;

– здійснено структурування інвестиційної безпеки шляхом виділення таких її елементів як: ринковий механізм стимулювання, державний механізм регулювання, механізм інвестиційного партнерства;

– запропоновано систему моніторингу інвестиційної складової економічної безпеки, елементами якої є: 1) сукупність об’єктів моніторингу; 2) показники рівня і бази даних для діагностики у галузевому та регіональному розрізах; 3) індикатори загроз;

– розроблено методику застосування кластерного аналізу для оцінки рівня інвестиційної безпеки та на її основі зроблено висновки про стан окремих сфер української економіки.

Удосконалено:

– діагностику економічної безпеки через застосування: а) оцінки станів (нормального, передкризового, кризового) об’єктів інвестування; б) кластеризацію видів економічної діяльності як об’єктів інвестування за критерієм кризовості станів;

– методику оцінювання рівнів кризовості станів шляхом застосування двох методик: 1) загальної оцінки інвестиційної безпеки окремих видів економічної діяльності, 2) багатовимірного шкалювання з врахуванням взаємного впливу різних факторів;

– методику прогнозування ринку інвестицій із застосуванням алгоритму, що передбачає реалізацію таких складових оцінювання як: врахування впливових обмежень зовнішнього середовища й впливових суб’єктів та їх реальних цілей, а також варіантів ймовірної поведінки суб’єктів та її сценаріїв.

Набуло подальшого розвитку:

– визначення інвестиційної безпеки як процесу, спрямованого на досягнення такого стану, за якого економіці країни, регіону, галузі властиві такі характеристики, як стійке економічне зростання, соціально – економічна стабільність та нейтралізація внутрішніх і зовнішніх (глобалізаційних) загроз;

– визначення механізму інвестиційної політики шляхом уточнення її цілей, а саме: включення до їх переліку досягнення достатнього рівня конкурентоспроможності національної економіки та рівня добробуту.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження визначається рекомендаціями щодо раціоналізації процесів формування економічної безпеки України. Пропозиції за результатами дисертаційного дослідження використані при розробці: – 

системи показників-індикаторів інвестиційної безпеки (довідка Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України Генерального штабу Збройних сил України від 4.09.2006 р.);– 

методики оцінки кризового стану окремих сфер економічної діяльності при визначенні можливого обсягу податкових надходжень (довідка Науково-дослідного фінансового інституту Міністерства фінансів України № 77000-12/0486 від 08.09.2006 р.);– 

моніторингового контролю за виконанням програмних заходів забезпечення економічної безпеки, змін у індикаторах інвестиційної безпеки та конкурентоспроможності в регіональному розрізі та у міжнародних порівняннях, системи показників-індикаторів інвестиційної безпеки, методики оцінки стану інвестиційної безпеки та прогнозування майбутнього стану інвестиційної безпеки (довідка Національного інституту стратегічних досліджень № 293/556 від 25.10.2006 р.);– 

контрольно-аналітичних та експертних заходів Рахунковою палатою, аналізу стану реалізації інвестиційних та інституційних проектів: експериментального вугільного проекту, проектів розвитку насінництва, підтримки соціального захисту та інституційного розвитку (довідка Рахункової палати від 5.09.2006 р.);

Теоретичні положення, які викладено у дисертації, розширюють і вдосконалюють розуміння природи і сутності економічної та інвестиційної безпеки. Вони впроваджені в навчальний процес при викладанні дисциплін “Політична економія”, “Економічна політика”, “Соціальна економіка”, “Соціально-економічна безпека” (довідка Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана від 15.09.2006 р.) та при викладанні навчальних дисциплін “Економічна теорія”, “Економічна безпека”, “Актуальні проблеми економічної теорії” (довідка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 511/328 від 12.10.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою здобувача. Автором зроблено внесок у вирішення наукової проблеми щодо формування механізму інвестиційної безпеки в системі економічної безпеки країни та обґрунтуванні пропозицій щодо її гарантування. Усі висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, одержані автором особисто та викладені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на науково-практичних конференціях міжнародного та національного рівнів. Найбільш значущими з них є: V Міжнародна науково-практична конференція “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття” (22-25 травня 1997 р. м. Київ), Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми безпеки Української нації на порозі ХХI сторіччя” (22-23 жовтня 1998 р. м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку підприємств перехідної економіки України” (19-20 квітня 2002 р. м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (27-29 листопада 2002 р. м. Київ), Науково-практична конференція “Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні” (18-19 листопада 2004 р. м. Київ).

Публікації. Автором опубліковано 48 наукових робіт загальним обсягом 60,97 др. арк., у тому числі: 2 монографії, з яких одна одноосібна обсягом 13,25 др. арк., та розділ у колективній монографії загальним обсягом 0,7 др. арк.; 22 статті у наукових фахових виданнях загальним обсягом 9,4 др. арк.; 24 – в інших виданнях загальним обсягом 37,62 др. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 383 сторінках і містить 27 таблиць на 20 сторінках, 17 рисунків на 17 сторінках, 9 додатків на 24 сторінках, список використаних джерел із 350 найменувань на 31 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, предмет та об’єкт, показано наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів, їх достовірність, обґрунтованість та апробацію.

У розділі 1 “Теоретичні засади аналізу інвестиційної діяльності як складової економічної безпеки” досліджено еволюцію поглядів на інвестиції, інвестиційну діяльність та економічну безпеку. Зроблено висновок, що найбільший внесок у аналіз інвестиційної складової економічної безпеки був зроблений у межах інвестиційної теорії циклів; теорії інвестиційних імпульсів; сучасних моделей економічного зростання, де технічний прогрес розглядається як екзогенна змінна; інституціональної моделі конкурентних переваг; моделей національної конкурентоспроможності та міжнародного руху капіталів.

Зміст категорії “економічна безпека” найбільш повно розкривається в процесі аналізу таких її складових: функціональної сфери та стану безпеки (об’єктний аналіз); суб’єктів-носіїв стану безпеки (суб’єктний аналіз); сукупності параметрів оцінки стану безпеки (кількісний і якісний аналіз).

Розрізняються два підходи до оцінки безпеки: концепція захищеності, що ґрунтується на розумінні безпеки як запереченні (обмеженні) небезпек; концепція розвитку, що базується на розумінні безпеки як гарантії вдосконалення економічної системи та умов існування окремих економічних суб’єктів.

При підведенні підсумків аналізу різних визначень економічної безпеки, констатується, що: у них, перш за все, акцентується увага на захисті інтересів держави. При цьому поза увагою залишаються інтереси особистості та суспільства.

Зв’язок інвестиційної діяльності і економічної безпеки потребує подальшого обґрунтування в частині з’ясування прямого та зворотного зв’язків, параметрів, оцінки, методик прогнозування.

В аналізі інвестиційної діяльності в роботі використано загальний економіко-теоретичний підхід до розуміння будь-якої діяльності, а саме: тлумачення її як єдності цілей, засобів, результатів та механізмів реалізації. Такий підхід дає можливість з’ясувати взаємозв’язок категорій, які відображають підсистему відносин, пов’язаних з гарантуванням економічної безпеки, а саме: “економічна безпека” – “інвестиційна діяльність” – “інвестиційний процес” – “інвестиційне гарантування економічної безпеки” – “інвестиційна безпека” – “механізм інвестиційної безпеки” – “інвестиційна політика”.

Проведені дослідження еволюції інвестиційної складової безпеки дають змогу дійти висновку про те, що, з одного боку, обсяг інвестицій (у матеріальній і грошовій формі) виступає як умова неперервного відтворювального процесу, з іншого боку, як джерело (чинник) економічного зростання. І у першому, і у другому прояві інвестиційна складова є об’єктом державного регулювання.

Як складова економічної безпеки інвестування виконує такі специфічні функції: облікову; розподільну; стимулюючу. Облікова характеризує інвестування як процес, що відображає основні макро- і мікроекономічні тенденції, структурні зміни в економіці та виражається в системі якісних і кількісних показників розвитку народного господарства. У рамках розподільної функції інвестиційні процеси виконують роль каталізатора економічної активності в тих сферах економічної діяльності, які здатні максимально задовольнити інвестиційні інтереси суб’єктів господарювання. Роль стимулюючої функції виявляється у взаємозв’язку інвестиційних процесів з розвитком науково-технічного потенціалу, впровадженням інновацій, що забезпечують подальший економічний розвиток на якісно новій економічній і технологічній основі.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграє вибір напрямів інвестування. Реалізація довгострокових інвестиційних проектів формує структуру національної економіки, визначає місце країни у міжнародному поділі праці, змінює макроекономічні пропорції, зокрема структуру попиту на ринку праці.

Інвестування здійснюється в специфічних умовах макросередовища, що оцінюється суб’єктами інвестиційної діяльності як стан інвестиційного клімату. Практично усі економісти однаково трактують зміст поняття “інвестиційний клімат”. Однак при конкретизації його структури, методик оцінки єдність підходів відсутня. Ми вважаємо, що інвестиційний клімат має два основних елементи: інвестиційний потенціал та інвестиційні ризики. Перший елемент безпосередньо пов’язаний з ємністю інвестиційного простору, другий – з його надійністю.

При оцінці інвестиційного клімату мають враховуватися такі характеристики: реальні умови функціонування капіталу; державна політика регулювання інвестиційних процесів.

В економічній практиці спостерігається феномен інвестиційної недієздатності (інерції). Суперечність між суспільними потребами в розширенні інвестицій та інвестиційною інертністю суспільства проявляється у формі інвестиційного клімату та може бути мотивом і причиною конфліктів, що проявляють себе на різних рівнях економіки. Саме таке визначення інвестиційного клімату дає змогу пояснити існування досить значного сектора тіньової економіки.

Гарантування економічної безпеки передбачає такі дії: 1) можливість здійснення економічного суверенітету; 2) нагромадження економічного потенціалу; 3) підвищення конкурентоспроможності; 4) економічне зростання; 5) зростання добробуту або якості життя; 6) формування міжнародної економічної і геоекономічної структури.

У системі економічної безпеки доцільно виокремити такі блоки: концепція національної безпеки національні інтереси України у сфері економіки загрози у сфері економіки індикатори економічної безпеки їхні граничні значення організація економічної безпеки правове гарантування економічної безпеки.

Однією з найважливіших складових економічної безпеки є інвестиційна безпека. Інвестиційна безпека держави забезпечується за умов дотримання граничної норми інвестування, що дає можливість: відтворювати науково-технічний та інтелектуальний потенціал нації; здійснювати розширене відтворення основного капіталу; підтримувати конкурентоспроможність економіки; гарантувати стійке зростання ВВП на рівні завдань соціально-економічного розвитку і міжнародного співробітництва; створювати стратегічні резерви; долати депресивні явища у регіонах країни; зберігати і відновлювати природні ресурси; утримувати на безпечному рівні екологічні параметри.

Інвестиційна складова економічної безпеки є сукупністю нормативно-правових, соціальних і екологічних умов, що визначають тип і динаміку відтворювального процесу і забезпечують надійність відшкодування та ефективність використання вкладеного капіталу. Під інвестиційною безпекою держави слід розуміти спроможність підтримувати виробничі нагромадження і капітальні вкладення на рівні, що гарантують необхідні темпи розширеного відтворення, реструктуризацію і технологічне переозброєння економіки. Вона дає можливість поєднувати задоволення поточних потреб економіки в капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення коштів. Отже інвестиційна безпека означає процес забезпечення такого стану інвестиційної сфери, за якого економіка здатна зберігати і підтримувати достатній рівень інвестиційних ресурсів в умовах дії внутрішніх і зовнішніх загроз, що є необхідним для забезпечення стійкого розвитку і соціально-економічної стабільності країни, зростання конкурентоспроможності національної економіки та добробуту населення.

Головним критерієм достатності інвестиційної безпеки є конкурентоспроможність економіки. Виходячи з того, що критерієм економічної безпеки є підтримання в адекватному стані умов життєдіяльності (економічне зростання, добробут населення), то матеріальною основою цього виступає певний рівень інвестування та інвестиційної безпеки. Використання критеріїв інвестиційної безпеки пов’язане з визначенням порогових граничних значень ймовірного порушення безпеки.

Методологія визначення критеріїв інвестиційної безпеки дає можливість виділити позитивний та нормативний аспекти інвестиційної безпеки. Позитивний аспект інвестиційної безпеки виступає як поєднання захищеності і розвитку національної економіки. З позицій захищеності інвестиційна безпека передбачає подолання певних загроз і досягнення критеріального рівня соціально-економічних показників. З позицій розвитку інвестиційна безпека означає реалізацію необхідних темпів економічного зростання.

Нормативний аспект оцінки інвестиційної безпеки виступає як поєднання стану і процесу розвитку, що гарантовані державою. Кінцевою метою цього поєднання є конкурентоспроможність економіки, а засобом її досягнення є інструменти державного регулювання інвестування та механізми ринкового саморегулювання.

У дослідженні структури інвестиційної складової пропонується враховувати: включення інвестиційної складової в систему економічної безпеки України; диференціацію інвестиційної складової за різними рівнями економіки (країна, регіон, галузь, підприємство); властивість синергізму, а саме: те, що інвестиційна складова економічної безпеки країни не є простою сукупністю інвестиційних складових економічної безпеки регіонів і підприємств; формування інвестиційної складової під впливом багатьох об’єктивних факторів; виникнення різних видів ризиків.

Одним із найважливіших компонентів аналізу й управління інвестиційною безпекою є аналіз загроз, динаміки їхнього нагромадження та оцінка ступеня їхнього впливу. При цьому мають бути розглянуті як внутрішні загрози (стан фондових ринків, банківської системи, технологічний рівень виробництва основних галузей економіки, ступінь зносу основних виробничих фондів, неготовність будівельного комплексу забезпечити необхідний рівень обсягів будівництва тощо), так і зовнішні загрози, спричинені умовами зовнішніх ринків і проявами відцентрових тенденцій. Основне завдання полягає в побудові оцінок, що дають змогу в процесі діяльності інвестиційної системи кількісно визначити загрозу зменшення потоку інвестицій у реальний сектор економіки, щоб вчасно вжити заходів з недопущення цього.

Розділ 2 “Механізм реалізації інвестиційної безпеки” присвячено дослідженню структурних елементів механізму реалізації інвестиційної безпеки та суперечностей, що виникають між економічними інтересами суб’єктів інвестиційної діяльності.

Економічний механізм являє собою спосіб організації конкретних форм і методів управління відповідними економічними процесами. Механізм інвестиційного забезпечення економічної безпеки правомірно визначити як спосіб організації управління рухом інвестиційних ресурсів для забезпечення національних економічних інтересів, запобігання загрозам економічної безпеки, ліквідації їх наслідків і реалізації на цій основі такого рівня економічної безпеки, який би сприяв ефективному досягненню загальноекономічних і соціальних цілей. При цьому механізм інвестиційного забезпечення економічної безпеки включає види, форми і методи організації інвестиційних відносин та інвестиційної діяльності, способи їх кількісного визначення і взаємозв’язку з показниками економічної безпеки.

Властивості механізму реалізації інвестиційної безпеки як системи в його взаємодії з іншими явищами і процесами проявляються як його функції. До функцій механізму реалізації інвестиційної безпеки відносяться: 1) підтримання структурних пропорцій в економіці; 2) забезпечення розширеного інноваційного відтворення; 3) узгодження економічних інтересів по вертикалі і по горизонталі структури національної економіки; 4) захист національних інтересів; 5) забезпечення соціально-політичної стабільності в суспільстві; 6) гарантування соціально-економічної безпеки на глобальному, національному та регіональному рівнях.

Механізм інвестиційного забезпечення економічної безпеки концентрує в собі два основних напрями впливів на рівень безпеки, а саме: 1) прямий вплив здійснюється в ході реалізації інвестиційного процесу на всіх його стадіях і знаходить вираз в безпосередньому формуванні макроекономічних показників інвестиційної сфери (індикаторів економічної безпеки держави); 2) непрямий вплив, що виникає в процесі інтенсивного обігу інвестицій в різних галузях економіки і виражається в розвитку суміжних виробництв, галузей-постачальників і галузей-споживачів, підвищенні на цій основі загального добробуту, стимулюванні структурних перетворень в економіці.

Механізм реалізації інвестиційної безпеки має такі складові: ринковий механізм реалізації як підсистема ринкового саморегулювання і коригування інвестиційної безпеки; державний механізм регулювання інвестиційних процесів й управління інвестиційною діяльністю; механізм інвестиційного партнерства як підсистема співробітництва держави, підприємців і населення.

Ринок, як специфічна форма економічних взаємовідносин, зв’язує між собою різних господарюючих суб’єктів, і несе в собі суттєві потенційні можливості задоволення потреби в безпеці економічного функціонування і розвитку. В ринкових умовах інвестори, приймаючи інвестиційні рішення, аналізують показники виробничої діяльності підприємств регіону, галузі, фінансового стану та ринку цінних паперів. Система індикаторів інвестиційного ринку та показників, що їх характеризують, формується виходячи з цілей і завдань підвищення інвестиційної привабливості регіону, галузі, економіки.

Аналіз ролі кожного структурного елементу інвестиційного ринку в залученні інвестицій, а також врахування вимог різних категорій інвесторів включає індикатори: значущості регіональних підприємств у народному господарстві; здатності регіональних підприємств залучати ресурси на вільному ринку; потенціалу регіональних фондових посередників і керівників; рівня розвитку інфраструктури регіонального ринку цінних паперів; рівня інвестиційного ризику.

Недосконалість інвестиційного ринку тісно пов’язана з недостатньо розвинутим банківським бізнесом та фондовим ринком. Серед чинників, що зумовлюють ситуацію у фінансовому секторі Україні, виділені такі: недосконалість чинної нормативно-правової бази; обмеженість існуючих інститутів власності і регулювання; суперечливість податкової політики; хронічне невиконання затверджених планів приватизації; незначна кількість підприємств-емітентів акцій; неготовність вітчизняного ринку залучати інвестиції шляхом публічного розміщення акцій; відсутність масового перерозподілу активів у вітчизняній промисловості; несприятливий підприємницький та інвестиційний клімат; низький рівень стратегічного планування; відсутність історії успішної систематичної діяльності компаній з виплатою дивідендів, успішного перепродажу компаній; відсутність на фондовому ринку електронної торгівлі; майже повна відсутність капіталізації землі й нерухомості; недостатня захищеність прав інвесторів; ігнорування прав дрібних акціонерів тощо.

Стратегічним завданням є формування цивілізованого інвестиційного ринку. Інвестиційний ринок має складатися з трьох рівних за значущістю секторів: сектор інвестиційних ресурсів; сектор зобов’язань і часток; сектор гарантій. Кожний з названих секторів має служити визначенню реальних цін на об’єкти, що обертаються на ринку.

В рамках здійснення державою функцій інвестиційного забезпечення економічної безпеки потрібно виділити два методи впливу: інвестиційне управління та інвестиційне регулювання. Теоретично правомірно виділити два крайні підходи у державному регулюванні. За першого, держава бере на себе максимальну частину функцій інвестора (концентрація капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією та матеріально-технічними ресурсами тощо). За другого, – приватним інвесторам надається найширша свобода. Тоді держава впливає на інвестиційний процес лише через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну та кредитну політику, систему санкцій та субсидій.

Необхідним є формування таких компонентів, що відносяться до складу державного механізму гарантування інвестиційної безпеки: 1) моніторинг як інформаційно-аналітична система спостережень за динамікою показників економічної безпеки країни; 2) діяльність держави щодо запобігання загрозам інвестиційної безпеки і відшкодування понесених збитків, пов’язаних з перевищенням граничних значень по тих або інших показниках безпеки; 3) діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз інвестиційної безпеки економіки.

Співробітництво держави, реального сектора економіки і фінансового сектора, що ґрунтується на низці взаємних домовленостей щодо спільного здійснення інвестиційної структурно-формуючої діяльності і розподілу здобутих результатів, може розглядатись як форма інвестиційного партнерства. Інвестиційне партнерство – це здійснення інвестиційної політики, що передбачає узгодження суб’єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої інвестиційної діяльності у забезпеченні розвитку національної економіки. Суть інвестиційного партнерства полягає у визначенні і дотриманні кожним його учасником відповідних погоджених правил і норм поведінки, здійснення яких закладає підґрунтя для формування сприятливого інвестиційного клімату та активізації інвестиційної діяльності.

Найбільш прийнятною для України є корпоративна модель взаємин бізнесу і держави, яка має базуватися на таких засадах: трирівневій конструкції системи відносин (експертна ланка, бізнес і влада); особливому типі соціального контракту між владою і бізнесом; сприятливому підприємницькому кліматі в обмін на політичну лояльність; нормативно-правовій регламентації діяльності бізнесу, у тому числі вимозі прозорості усіх операцій і сплати податків у повному обсязі; політиці “спрямованих інвестицій”, яка припускає, що обсяг і напрями капітальних вкладень приватного сектору враховують пріоритети державної інвестиційної політики; інституціоналізації соціальної відповідальності бізнесу як обов’язкової умови підприємництва.

Суперечностями механізму гарантування інвестиційної безпеки є суперечності: інвестиційної діяльності як передумови економічної безпеки і, водночас, економічної небезпеки, спричиненої інвестиційними ризиками; інтересів суб’єктів інвестиційного процесу у межах вертикальних (держава, регіони, підприємства, родини, окремі особи) та горизонтальних (власники, посередники та користувачі інвестиційних ресурсів) зв’язків; інвестування у довгострокові та короткострокові проекти; інвестиційного клімату та інвестиційної активності; технологічної та економічної потреби у інвестиціях; усвідомленої потреби у зміні обсягів і спрямуванні інвестицій та інвестиційної неспроможності (інерційності); національної потреби в інвестуванні та інтересів суб’єктів міжнародного ринку капіталу – ТНК та міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Представлені суперечності здійснюють подвійний вплив на економічне середовище. Їх загострення і конфронтація, з одного боку, служить джерелом виникнення загроз економічної безпеки, реалізація яких здатна негативно вплинути на параметри економічної системи, але, з іншого боку, суперечності в процесі їх конструктивного вирішення виступають джерелом розвитку не лише інвестиційної сфери, але і всієї національної економіки.

У розділі 3 “Інвестиційна політика у гарантуванні економічної безпеки в Україні” аналізується інвестиційна політика України на основі виявлення суб’єктів і об’єктів інвестиційних процесів, цілей та інструментів інвестиційної політики, обґрунтовується важливість інновацій для гарантування безпеки, організаційно-правові заходи посилення ролі інвестицій як складової економічної безпеки.

Ключовою проблемою економічної політики держави є активізація інвестиційної діяльності, котра вимагає формування такої інвестиційної політики, що уможливить максимальне використання національних ресурсів і залучення іноземних інвестицій.

Інвестиційна політика розробляється на основі інвестиційної стратегії, що знаходить своє відображення у відповідних програмах. В умовах ризику і невизначеності в перебігу формування інвестиційної політики важливим елементом має стати аналіз інвестиційної безпеки. У контексті аналізу інвестиційної стратегії правомірно виділити два типи інвестиційної політики держави: загальносистемну інвестиційну політику; селективну інвестиційну політику за окремими суб’єктами та інвестиційними програмами.

Оскільки інвестиційна політика може визначатися, з одного боку, як невід’ємна частина системи більш високого рівня, а з другого боку, як цілісна система, що має власну внутрішню структуру, таке системне розуміння дає змогу вибудувати ієрархічну конструкцію. Як свідчить аналіз, системний підхід надає можливість виокремити три головні умови її результативності, а саме: 1) наявність інвестиційних можливостей, тобто фінансових ресурсів (власні засоби + доступні кредити + залучений акціонерний капітал + реальні іноземні інвестиції), які можна було б вільно спрямовувати на розвиток виробництва; 2) існування у потенційних інвесторів реальних інвестиційних намірів; 3) сформованість цивілізованого середовища для здійснення інвестиційних вкладень. Тільки послідовне і взаємозалежне вирішення цих трьох груп питань створить певні передумови для нормалізації інвестиційної діяльності.

Раціональна та ефективна інвестиційна політика в сучасних умовах має відповідати певним вимогам і насамперед бути перспективною (а не одномоментною). Для цієї політики мають бути характерні такі моменти: по-перше, вона має забезпечити об’єктивно достатній для розвитку економіки в цілому, галузей, регіонів і соціальних витрат рівень інтенсивності капітальних вкладень; по-друге, у частині державних вкладень вона має ґрунтуватися на суворо збалансованих бюджетних і позабюджетних асигнуваннях і стимулювати цільове та ефективне використання інвестиційних ресурсів з урахуванням інфляції; по-третє, вона покликана забезпечити нормальні цивілізовані умови для приватних інвесторів, які створюють джерела інвестиційних можливостей та мають певні інвестиційні наміри.

Комплекс принципів інвестиційної політики доцільно розділити на: концептуальні, ціннісні та для прогнозування інвестиційної політики.

Цілями інвестиційної політики для макрорівня визначені такі: економічне зростання країни; досягнення зовнішньої і внутрішньої стабільності; підвищення соціальної захищеності населення; прагнення до максимізації суспільного добробуту; забезпечення приросту вкладень капіталу в економіку (реальний сектор); зміна пропорцій у формах реального і фінансового інвестування; забезпечення зростання рівня прибутковості інвестицій і сумарного доходу від інвестиційної діяльності; зміна технологічної і відтворювальної структури капітальних вкладень; зростання економічної ефективності; зростання кількості нових робочих місць.

Цілі інвестиційної політики на мікрорівні визначені як: максимізація прибутку; максимізація добробуту акціонерів; максимізація вартості акції; максимізація обсягів виробництва з урахуванням попиту, мінімізація витрат, пов’язаних зі здійсненням інвестиційного проекту і його успішним використанням; максимізація річного обсягу виробництва на одиницю інвестиційних витрат; підвищення частки ринку; максимізація завершального стану інвестора; побудова політики і практичної діяльності таким чином, щоб збільшувалося суспільне надбання.

Основними засадами державної інвестиційної політики в Україні на найближчу перспективу має бути передбачено: збільшення обсягів капітальних вкладень суб’єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики; впровадження кредитних джерел бюджетного фінансування інвестицій; збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку та за рахунок заощаджень населення; запровадження економічного механізму страхування інвестиційних ризиків; припинення практики внесення змін до законодавства, що визначає режим інвестиційної діяльності в Україні та забезпечення його стабільності; створення Українського банку реконструкції і розвитку.

Важливе місце у реалізації інвестиційної політики має займати принцип формування та опори на соціальний капітал суспільства. Соціальний капітал визначають як ступінь громадянської готовності членів суспільства працювати, існування соціальних норм, сприятливих для колективної дії та ступінь довіри до суспільних інститутів, а також інвестиції індивідами у соціальні мережі. В цих інтерпретаціях соціальний капітал сприяє економічному виробництву, обміну та відтворенню, і головне, – сприяє формуванню інвестиційного клімату. Соціальний капітал є необхідним для формальних інститутів у тому числі – інвестиційних.

Сучасні інвестиційні процеси, що є основою матеріалізації економічної безпеки, пов’язуються з розвитком науково-технічного прогресу та інноваціями як його ядром.

Дослідження найбільш вагомих чинників впливу на інноваційний розвиток України потребує визначення основних причин відставання країни за основними складовими технологічного індексу, насамперед, тих, що пов’язані з інвестиційною складовою. Недостатній рівень фінансування науково-технічної сфери економіки є головною загрозою її інноваційно-технологічній безпеці. Досвід розвинутих країн показує, що оптимальним для України пороговим значенням показника фінансування витрат наукової та науково-технічної діяльності має бути 2від ВВП.

Нейтралізації інноваційно-технологічної загрози сприятиме: 1) прийняття змін до законодавчих актів щодо оподаткування, згідно з якими розмір бази оподаткування прибутку підприємств та організацій має зменшуватися на суму коштів, яка була ними спрямована безпосередньо на науково-технічну та інноваційну діяльність; 2) запровадження у практику заходів державного страхування можливих ризиків від інноваційної діяльності; 3) розвитку сучасної інноваційної інфраструктури; 4) обмеження кола пріоритетних для державного фінансування наукових напрямів тими, де ще існує відповідний інтелектуальний потенціал і науково-технологічна база; 5) створення та активної діяльності фінансово-промислових груп в Україні, стимулювання інноваційного підприємництва і венчурного бізнесу; 6) сприяння комерціалізації результатів НДДКР на внутрішньому і зовнішньому ринках; 7) співпраця у міжнародних проектах, що має на меті запозичення світового досвіду з організації та фінансування функціональних систем інноваційного розвитку.

Ключове стратегічне завдання інноваційно-технологічної безпеки полягає у тому, щоб через реалізацію традиційних конкурентних переваг перейти до створення переваг у наукомістких високотехнологічних галузях. Мова йде про мобілізацію фактора динамічної конкурентної переваги, що має самовідтворювальну природу. Для цього необхідні масштабні заходи з оновлення системи організації наукових досліджень та освоєння їх досягнень; розширення зв’язку “наука-технологія-виробництво” на “наука-технологія-виробництво-екологія”; сприяння кадровому забезпеченню інноваційної діяльності та з цією метою розвитку системи національної освіти.

Державна інноваційна політика має бути спрямована на забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробку та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки. Для підтримки інноваційної діяльності держави запропонована низка фінансових, фіскальних, правових, структурних, економічних інструментів підтримки інновацій.

Розділ 4 “Оцінка та прогнозування