УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР “

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

МОРОЗ ОЛЕНА ОМЕЛЯНІВНА

УДК 631.115

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ

АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України

Саблук Петро Трохимович,

Національний науковий центр “

Інститут аграрної економіки” УААН, директор | Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Малік Микола Йосипович,

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, завідувач відділу підприємництва

доктор економічних наук, професор

Ходаківський Євгеній Іванович,

Державний агроекологічний університет

Мінагрополітики України (м. Житомир),

професор кафедри економічної теорії

доктор економічних наук, доцент

Прутська Олена Олексіївна,

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету МОН України,

декан факультету підприємництва, заступник директора з наукової роботи і міжнародних зв’язків

Провідна установа: | Подільський державний аграрно-технічний університет Мінагрополітики України, м. Кам’янець-Подільський,

кафедра соціально-трудових відносин і статистики |

Захист відбудеться “_3___” _жовтня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, кім. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, кім. 212.

Автореферат розісланий “_2_” _вересня_ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження теоретичних і прикладних аспектів забезпечення стабільного розвитку аграрної економіки є пріоритетним науковим завданням. Зростаюче значення людського і суспільного факторів, захищеності прав власності, рівня правосвідомості, системи цінностей, історичних, духовних традицій тощо як складових інституціонального середовища дає можливість визначити останнє як важливий нематеріальний фактор розвитку економіки і суспільства загалом. Все це пояснює зростаючу увагу до інституціональної теорії, інструментарій якої дає змогу здійснювати економічний аналіз комплексно і всебічно.

В результаті останніх ринкових реформ відбулися суттєві інституціональні зміни, які закономірно супроводжуються кризовими явищами і загостренням різноманітних соціально-економічних проблем, що можна пояснити невідповідністю між новими ринковими нормами та інертним за своєю природою інституціональним середовищем. Шлях розбудови національної аграрної економіки має власну специфіку, що вимагає створення принципово нового інституціонального каркасу суспільних відносин, направленого на підвищення ефективності господарювання, формування соціально-економічного і культурного середовища постіндустріального суспільства.

Суспільна значимість інституціональних змін вимагає розгляду аграрних реформ як послідовного структурного елементу історичного суспільного досвіду. Теоретичні схеми реформ в достатній мірі підтверджено, проілюстровано і обґрунтовано, наскільки це дозволяє статистичний матеріал, за останні принаймні 500 років ретроспективи вітчизняного сільського господарства. Можна стверджувати про можливість синтезу історії аграрних реформ як єдиного у своїй цілісності фундаментального процесу, який має спільні ознаки та закономірності. Дане питання є не просто актуальним для сільського господарства України – воно дозволяє пояснити весь комплекс кризових явищ впродовж періоду реформ, а також дає можливість визначити перспективи розвитку галузі.

Причини недостатньої ефективності аграрних реформ, а також можливість вдосконалення аграрної політики в Україні активно вивчаються вітчизняними і зарубіжними ученими. З опублікованих результатів досліджень українських економістів з даної проблеми слід відзначити насамперед праці П.Гайдуцького, М.Дем’яненка, І.Лукінова, М.Маліка, В.Месель-Веселяка, С.Онисько, О.Онищенка, Б.Пасхавера, П.Саблука, В.Трегобчука, М.Федорова, Є.Ходаківського, В.Юрчишина та багатьох ін. Інституціональні засади соціально-економічного розвитку суспільства активно досліджувалися такими зарубіжними ученими, як Т.Веблен, А.Алчіан, Дж.Б’юкенен, Р.Коуз, Д.Норт, Д.Ходжсон, О.Вільямсон та ін. Серед українських і російських вчених, які залучають до економічного аналізу інституціональну теорію, слід назвати таких учених, як Г.Клейнер, О.Прутська, В.Радаєв, В.Тамбовцев, О.Чаусовський, А.Чухно, О.Шастітко та ін. Соціальним проблемам реформування, розвитку і трансформації українського суспільства і, зокрема, його аграрного соціуму, присвячені роботи В.Вінниченка, В.Воловича, М.Захарченка, М.Костомарова, П.Куліша, В.Тарасенка та ін. В процесі становлення сучасної економічної науки проблеми еволюційного розвитку, його перспектив та моделей на етапі постіндустріального суспільства знайшли відображення у роботах Дж.Гелбрейта, У.Ростоу, Д.Белла та ін.

Проте слід відзначити, що опубліковані роботи охоплюють лише певне коло проблем інституціонального розвитку. На даний час відсутні системні прикладні застосування інституціональної теорії щодо конкретних галузей економіки, в т.ч. сільського господарства. Малодослідженими залишились інституціональні зміни в процесі еволюції вітчизняної аграрної сфери, практично не розкрито інституціональні аспекти становлення та перспектив галузі. Всі ці проблеми потребують додаткових системних досліджень й узагальнення.

Очевидно, можна стверджувати про недостатнє відображення у вітчизняній науковій літературі основ загальної інституціональної теорії, яка до того ж має різні трактування, в т.ч. основних категорій і понять. Водночас слід відзначити відсутність переконливої теоретико-методологічної бази пояснення механізму ефективності інституціонального конструювання, а також недостатність емпіричної бази інституціональних досліджень, зокрема щодо системних описів складу, структури і функцій базових соціально-економічних інститутів в реальних вітчизняних агроекономічних системах, що потребує розробки відповідного методологічного і методичного забезпечення, а також організаційного упорядкування процесу наукових пошуків у цій галузі.

Необхідність наукової розробки зазначених проблем обумовила вибір даної теми і окреслила коло завдань дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з тематичним планом Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за науково-технічною програмою на 2001-2005 рр. “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих умов в АПК” і, зокрема, науковою темою “Розробити пропозиції по організації ефективного виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” (№ держреєстрації 01102U000259), а також в межах науково-дослідних розробок, які здійснювалися Вінницьким національним технічним університетом (ВНТУ) МОН України. Протягом 2001-2003 рр. дисертаційні дослідження були складовою частиною планових досліджень ВНТУ за розділом „Фундаментальні дослідження у вищих навчальних закладах” за темою ”Організаційно-економічні основи забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на регіональному ринку” (№ держреєстрації 0101U004672 ), де автором запропоновано методологію оцінки ефективності аграрних реформ, а також з 2004 р. і по даний час - теми „Теорія трансформації сучасного ринку в Україні під впливом процесів глобалізації” (№ держреєстрації 0104U000739), де автором розроблено основи теорії інституціонального розвитку аграрного сектора економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад і практичних рекомендацій розвитку аграрної економіки на основі використання потенціалу інституціональних факторів стабілізації. Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлено та розв'язано такі теоретико-методологічні і науково-практичні завдання:

- виявлення інституціональних особливостей становлення ринкових відносин і регулювання аграрного ринку, впливу процесів глобалізації, трансформації організаційно-правових форм господарювання, соціоекономічних аспектів поведінкової моделі;

- поглиблення інституціональної теорії стосовно агроекономічних систем, їх інституціонального розвитку та відповідного категоріального апарату;

- розроблення науково-методологічного структурно-факторного аналізу інституціонального розвитку/ трансформації аграрного соціуму та показників його ефективності;

- виявлення історичних закономірностей, специфіки, мотивів, механізмів, соціальної динаміки, напрямів і шляхів здійснення аграрних реформ в Україні на засадах концептуалізації визначальних елементів та факторів інституціональної динаміки;

- розроблення методологічних та методичних підходів до інституціонального аналізу і моделювання стану агроекономічних систем на основі методів нечіткої логіки та інших економіко-математичних методів;

- розроблення інституціональної моделі розвитку аграрної сфери України на основі інституціональної трансформації сільськогосподарських підприємств як основного елементу процесу модернізації.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні інститути в аграрній економіці України.

Предмет дослідження - інституціональні зміни, їх причини і вплив на розвиток аграрної економіки.

Методи досліджень. Методологічною основою дослідження слугували фундаментальні положення економічного аналізу неокласичної, інституціональної та еволюційної теорій, концептуальні засади агроекономічної науки з проблем ринкової трансформації та інтенсивного розвитку в умовах глобалізації агропродовольчого ринку, наукові дослідження, положення і розробки провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі теорії та практики аграрного реформування та агроекономічного розвитку.

Досягнення поставленої мети зумовило застосування відповідної системи методів дослідження. Історичним і діалектичним методами здійснювалося дослідження генезису та концептуальних підходів у визначенні інституціональної сутності агроекономічного розвитку. В дисертації використовувались також методи: аналізу і синтезу – для деталізації об'єкта дослідження; порівняння – для зіставлення фактичних даних за окремі періоди і роки; групування – для встановлення залежності ефективності сільськогосподарського виробництва від політичних, соціальних, організаційно-економічних та інших факторів; конкретно-історичний – для вивчення еволюції сільського господарства України; середніх і відносних величин – для визначення рівня ефективності соціально-економічних процесів; монографічний – для детального вивчення розвитку сільського господарства; економіко-математичного аналізу і моделювання – для аналізу складних управлінських ситуацій та прийняття багатоваріантних рішень при прогнозуванні результатів та наслідків реформування сільського господарства, а також для опису загальної моделі агроекономічного розвитку; світосистемного аналізу – при дослідженні глобальних тенденцій економічного і соціального розвитку аграрної сфери; графічний – для наочного відображення динаміки показників розвитку галузі; рядів динаміки – для зображення зміни у часі показників досліджуваного аспекту проблеми; розрахунково-конструктивний – при визначенні показників на перспективу, соціологічних опитувань – при вивченні думок різних соціальних груп щодо оцінювання окремих процесів і явищ; нечітких множин – для експертної оцінки ефективності реформування сільськогосподарських підприємств та ін.

Інформаційну базу дослідження становили статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, Укази Президента України, законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, дані міжнародної статистичної звітності, документи міжнародних організацій і установ, архівні матеріали, монографії та науково-аналітичні статті з проблем агроекономічного розвитку та інституціональної теорії, а також дані статистичного, бухгалтерського, оперативного, управлінського обліку сільськогосподарських підприємств, нормативно-правова база місцевих органів державної влади, підприємств та організацій у сільській місцевості, контракти, угоди, протоколи про наміри, результати опитувань та інтерв’ювання економічних суб’єктів, у т.ч. рейтинги, публікації у засобах масової інформації, спостереження, усна інформація, яка була отримана в результаті особистих контактів, електронні бази даних і знань.

Наукова новизна одержаних результатів.

Основними науковими результатами дисертації є розробка теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо забезпечення соціально-економічної ефективності аграрної політики на основі використання потенціалу інституціональних факторів стабілізації за умов поглиблення ринкових і трансформації суспільних відносин. У такому плані дослідження проведені по суті вперше, оскільки трансформаційні процеси розглядаються в історичній динаміці та з позицій інституціональної еволюції.

Відмінність одержаних наукових результатів від існуючих розробок перш за все полягає в обґрунтуванні ключових положень теорії інституціональної еволюції, згідно з якими забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку сільського господарства ґрунтується на реалізації інституціонального потенціалу аграрного соціуму як базисного.

Зокрема, вперше:

- сформульовано концептуальну схему інституціональної природи вітчизняного аграрного соціуму, що обумовлена системним впливом основних детермінантних факторних суспільних сил (економічних, культурних, владних та організаційних), інституцій та інститутів. При цьому, на відміну від традиційних поглядів, розмежовуються поняття “інституція” і “інститут”, що має методологічне значення для системного аналізу аграрної економіки. Інституції характеризують сутнісну (базову) норму інституту, тоді як інститути є системою норм, в тому числі з підтримки базової норми;

- обґрунтовується трьохярусна композиція категорії „інституціональне середовище”, яка передбачає ієрархію впливу „детермінантні факторні сили інституціонального середовища - інституції – інститути”. Інституціональне середовище як система інститутів визначає характер суспільного життя, перш за все у його соціально-економічних проявах;

поглиблено:

- виявлення природи еволюції інститутів, обґрунтовано механізм інституціалізації як еволюційного процесу формування системи норм, що забезпечують механізм підтримки, контролю, відтворення і розвитку базової норми (інституту), трансформації інституціонального середовища з позицій виділення принципових видів простору, в якому відбувається даний процес, зокрема, часу (історична специфіка процесу), соціоекономічних агентів та організацій (сільськогосподарських підприємств) як об’єктів соціальної та економічної ідентифікації агентів у просторі і часі, а також когнітивного простору (інформації та знань), об’єднаних усталеними каналами і механізмами взаємодії;

- визначення категорії “аграрна реформа” з позицій висвітлення структури, логічної взаємоузгодженості і підпорядкованості її інституціональних складових як системного соціально-економічного явища в рамках моделі еволюційного інституціонального розвитку. При цьому ефективність реформ пояснюється як істотність змін інституціонального середовища та з точки зору інституціональної природи таких змін, у т.ч. з позицій ефекту спонтанних наслідків реформування як результату взаємодії таких змін;

- виявлення інституціональної природи закономірностей проблематики, напрямів і шляхів здійснення аграрних реформ в Україні як наслідків глобального суспільного процесу, в основі якого лежить ідеологія формування та поглиблення ринкових відносин; визначено основну особливість еволюційного процесу - системність кризового розвитку;

- концепцію системно-інтеграційної моделі підприємства, згідно з якою формування та зміни інституціональної структури повинні здійснюватись на основі багаторівневого і багатопростірного підходу, основна ідея якого полягає у домінантній ролі інституціональних інновацій саме на рівні сільськогосподарських підприємств як основного елемента взаємодії факторів інститутогенезису: агентів, технологій, інститутів, ієрархічних управлінських структур і т.д.

удосконалено:

- методологічні і методичні основи інституціонального аналізу соціоекономічних процесів в аграрному соціумі, за якими передбачено опис функціонуючих інститутів та їх взаємодію між собою, розгляд інституціональної системи як нематеріального активу суспільства, оцінювання цієї системи як ресурсу з урахуванням її потенціалу розвитку, врахування потенціалу міжінститутських залежностей і впливів та складності ієрархії структури інституціональної системи; згідно з цим розроблено методологічну конструкцію схеми оцінювання ефективності реформування підприємств, яка випливає з аналізу як алокаційної ефективності (ефективності розміщення ресурсів), так і адаптивної ефективності, яка оцінює інституціональну досконалість об’єкту;

- методологію оцінювання ефективності реформування сільськогосподарських підприємств з використанням методу нечітких множин; здійснено таке оцінювання на прикладі конкретних сільськогосподарських підприємств, де визначено не тільки природу фундаментальних змін в процесі реформування, але й перспективи та напрямки подальших модернізацій на основі трансформації відповідних інститутів;

дістали подальшого розвитку:

- визначення категорії “аграрного соціуму” з позицій інституціональних критеріїв типовості та стабільності соціальної організації; звідси економічний вплив фактору способу соціальної організації аграрного соціуму, його історична еволюційність розглядається у світлі конфронтації між його функціональними ринковими та общинними засадами.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані у дисертації наукові положення і практичні рекомендації є підґрунтям для розв’язання теоретичних та практичних проблем соціально-економічного розвитку сільського господарства України, а також підвищення ефективності аграрної політики на пореформеному етапі розвитку вітчизняного АПК.

Положення дисертації використані при формуванні наукових основ аграрної політики та обґрунтуванні напрямів удосконалення економічних відносин агропромислового виробництва Київської та Вінницької обл. Окремі положення дисертаційної роботи використані: головним управлінням агропромислового розвитку Вінницької обласної державної адміністрації - при розробленні програми перспективного розвитку АПК Вінницької обл. (довідка № 2-1/419 від 15.03.2006 р.); Таращанською районною державною адміністрацією Київської обл. – в процесі наукового обґрунтування подальших реформаторських заходів з метою стабілізації стану аграрної економіки регіону (лист № 01-01-08-4886 від 13.12.2005 р.); керівництвом ТОВ “Улашівка” Таращанського р-ну Київської обл. - при розробці програми стратегічного інноваційного розвитку господарства (довідка від 29.11.2005 р.), а також у навчальному процесі Вінницького національного технічного університету (ВНТУ) та Вінницького державного аграрного університету (ВДАУ) (довідки від 12.12.2005 р. та 27.12.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Відображені у дисертації ідеї та розробки належать особисто автору і є його внеском у розвиток агроекономічної теорії, зокрема, щодо формування методології соціально-економічних трансформацій галузі на постсоціалістичному етапі розвитку. Опубліковані наукові праці належать особисто автору. Внесок здобувача у публікації, написані в співавторстві, відображено в переліку опублікованих робіт наприкінці автореферату.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації увійшли до щорічних наукових звітів автора як здобувача. Наукові положення дисертації доповідалися й обговорювалися на наукових семінарах кафедри менеджменту та моделювання в економіці ВНТУ та кафедри аграрного менеджменту ВДАУ (2002-2006 рр.). Окремі матеріали роботи використано у навчальному процесі ВНТУ і ВДАУ при викладанні курсів „Основи менеджменту”, “Менеджмент організацій”, “Інвестиційний менеджмент”.

Основні результати дисертації доповідались на республіканських і міжнародних науково-практичних конференціях: на науково-практичних конференціях ВНТУ (м.Вінниця, 2002-2006 рр.), міжнародній науковій конференції „Проблеми використання землі в умовах реформування сільськогосподарських підприємств” (м.Київ, 1995), міжнародній науково-практичній конференції „Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (м.Вінниця. 2000), IV міжнародній науковій конференції „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м.Донецьк, 2003), VII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта 2004” (м.Дніпропетровськ, 2004), науково-практичній конференції “Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” (м.Вінниця, 2005), міжнародній науково-теоретичної конференції “Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці” (м.Житомир, 2005) та ін.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 45 наукових праць загальним обсягом 48,3 др. арк., у т.ч. 2 індивідуальні монографії (обсягом 13,6 і 25,3 др. арк. відповідно) та 28 наукових статей (загальним обсягом 7,5 др. арк.), опублікованих у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, пропозицій виробництву та інститутам державної влади, додатків. Загальний обсяг дисертації налічує 398 сторінок. Робота містить 62 таблиці на 26 сторінках, 27 рисунків на 15 сторінках. Список використаних літературних джерел налічує 520 найменувань на 38 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Сучасні парадигми еволюції аграрної сфери” - розглядається теоретичне підґрунтя найактуальніших інституціональних проблем соціально-економічних трансформацій аграрної сфери, до яких правомірно віднести питання природи, ефективності, місця і ролі ринкових відносин, державного регулювання, глобальні тенденції, формування постіндустріального суспільства, а також соціопсихологічні фактори формування поведінкової моделі в процесі останніх реформ в Україні. Як засвідчив огляд літературних джерел, саме ці питання превалюють як проблемні, що обумовлює необхідність пошуку нових підходів до їх вирішення.

Вивчення і оцінка вищеозначених питань дозволили визначити інституціональні аспекти парадигми розвитку аграрної економіки. Так, зокрема, зроблено висновок, що ринкова економіка є складною системою, в якій переплітаються багатогранні зв'язки і взаємозалежності передусім інституціональної природи, а її основою є механізми суспільної взаємодії, що вимагає розгляду не лише економічних, а й правових, владних, організаційних, управлінських, етичних, психологічних та інших аспектів.

На початковому етапі формування ринкових відносин в АПК України переважали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, що обґрунтовувалось об’єктивною наявністю великої кількості територіально і економічно роз’єднаних суб'єктів сільськогосподарського виробництва як умови конкуренції. Проте рівень конкуренції покупців аграрної продукції (переробної галузі) та поставщиків (виробників виробничих ресурсів, послуг) є досить незначним, що створює реальні умови нерівної ринкової влади, зміни відносних цін і відповідно призводить до зростання трансакційних витрат агровиробників в результаті нееквівалентного обміну. Так, за статистичними даними, протягом 1990-2004 рр. диспаритет цін на матеріально-технічні ресурси та продукцію сільського господарства склав 6,04 разів. В результаті лише цього сума трансакційних витрат сільськогосподарських виробників за цей період перевищила 575 млрд. грн. Тому пошук можливостей поєднання потенціалу ринку та регулюючих системних заходів залишатиметься і надалі одним із найважливіших завдань аграрної політики. Це визначає доцільність поглиблення державної підтримки аграрного сектора економіки. Проте одночасно з наданням фінансової підтримки держава повинна виступати гарантом захисту прав власності та законодавчо встановлених “правил гри”.

Водночас визнання впливу неекономічних факторів на розвиток вимагає пошуку нової методологічної бази більш адекватного оцінювання ефективності економічних процесів у сільському господарстві. Звідси об’єктивним видається використання інституціональної теорії, зокрема, в плані визначення і захисту прав власності, оптимізації владного впливу, в т.ч. державного, формування ефективних форм господарювання тощо. Подолання негативних наслідків нееквівалентного обміну в АПК можливе шляхом вертикальної координації суб’єктів різних галузей, що вимагає втручання держави у вдосконалення інституціональної структури АПК та регулювання доходів селян. Державна підтримка, яка відповідатиме вимогам постіндустріального сільського господарства, повинна бути направлена на створення умов конкурентоспроможності галузі, що передбачає підтримку галузевих наукових досліджень, підвищення кваліфікації кадрів, розширення сфери послуг, контроль і стимулювання якості, розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, а також формування ефективного інституціонального середовища як базового фактору позитивних змін.

Аналіз показав, що однією з основних характерних особливостей сучасного етапу розвитку аграрної економіки України є те, що остання перебуває у зоні інтерференції трансформаційних процесів, обумовлених посиленням тенденцій створення національного ринку, а також інтеграційних загальносвітових процесів, в основі яких - рух до постіндустріального етапу розвитку. Саме тому перехід України до ринкової економіки не розв’язує проблем агропромислового виробництва. Натомість перспективи розвитку полягають у прискоренні науково-технічного прогресу, структурній перебудові виробництва, зростанні продуктивності, розвитку сфери послуг тощо. Водночас основою постіндустріального розвитку є соціалізація економіки, яка полягає у підпорядкуванні всіх ланок економічної системи реалізації її соціальних функцій – розвитку людини, її особистості, знань та інтелекту як основного виробничого ресурсу.

З огляду на особливості останніх аграрних реформ в Україні слід відзначити значні інституціональні зміни в аграрному соціумі впродовж останніх років, які привели до трансформації форм власності, різноманіття організаційних форм, до суттєвих структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції (табл. 1).

Таблиця 1

Розвиток форм господарювання в сільському господарстві України

Показники | 1990 рік | 2004 рік

Всі категорії

господарств | У тому числі | Всі категорії

господарств | У тому числі

Сільськогосподарські

підприємства | З них фермерські

господарства | Господарства

населення, тис. | Сільськогосподарські

підприємства | З них фермерські

господарства | Господарства

населення, тис.

Кількість

господарств | х | 12464 | 43 | 9206 | х | 58500 | 42500 | 13494

Площа с.-г. угідь, тис. га |

41374,4 |

38705,3 |

4,0 |

2669,1 |

37321,7 |

23502,4 |

3416,9 |

13819,3

% | 100,0 | 93,5 | 0,0 | 6,5 | 100,0 | 63,0 | 9,2 | 37,0

Виробництво валової

продукції,

млн. грн. |

104460 |

75681,5 |

0,0 |

28778,5 |

66257,2 |

26327,0 |

2584,6 |

39930,2

% | 100,0 | 72,5 | 0,0 | 27,5 | 100,0 | 39,7 | 3,9 | 60,3

на 1 га

с.-г.угідь, грн. |

2525 |

1955 |

0 |

10782 |

1775 |

1120 |

756 |

2889

Такі кардинальні зміни є відображенням складного і масштабного інституціонального процесу формування нових економічно активних соціальних груп селян, а також систем мотивації, становлення нових форм господарювання та підприємництва, посилення конкуренції в аграрному соціумі. За своєю сутністю даний процес лише набирає потужності, тому виявлення його основних закономірностей і тенденцій є одним з найактуальніших завдань агроекономічної науки.

Враховуючи всю складність і неоднозначність розуміння природи аграрної економіки як діалектичного синтезу взаємозалежних інститутів, що еволюціонують у відповідних історичних рамках, дослідження їх соціологічних аспектів є одним з пріоритетних. На думку автора, концептуальне трактування соціоекономічної природи інституцій та обумовлених ними інститутів, що змінюються під впливом різносторонніх факторів економічного, владного, організаційного і культурного змісту, передбачає те, що аграрна економіка має значно ширше предметне поле, аніж ринкове господарство. При цьому соціоекономічна модель дії індивідуума будується на фактологічному підтвердженні історичної обмеженості системи конкурентних ринків. Звідси економічне втручання держави у всіх її проявах, так як і ринкова орієнтація стратегії змін, загалом є лише частиною потенційно потужніших і всеохоплюючих джерел впливу на процеси оптимізації, сутність яких полягає у докорінних змінах пріоритетів, характеру взаємодії та ролі окремих інститутів у загальному інституціональному середовищі аграрного соціуму. Звідси головним завданням реформи є створення адекватного і ефективного інституціонального каркасу організаційно-економічного господарювання; головною умовою успішного здійснення реформування стає дотримання комплексності і системності реалізації позитивного потенціалу впливу всіх інститутів аграрного соціуму.

У другому розділі – “Природа, детермінанти та джерела інституціонального розвитку: теоретико-методологічні і прикладні аспекти” - здійснено концептуальне узагальнення природи інституціональних систем, визначено закономірності інституціональної моделі розвитку сільського господарства, представлено методологію і методику авторської концепції трансформації інституціональної системи, обґрунтовано методичні підходи до комплексного аналізу ефективності реформування та загалом інституціональної динаміки сільськогосподарських підприємств із використанням нечітко-множинного підходу.

Авторська концепція передбачає розгляд інститутів як основного об’єкту дослідження, як самостійної одиниці аналізу і як складової інституціональної системи соціуму. Важливим представляється уточнення визначення категорії “інститут”. Вважаємо, що існують методологічні підстави для розмежування понять “інституції” та “інститути”. За своїм змістом інституції можна віднести до об’єктивних позаісторичних процесів і явищ, обумовлених суспільними силами (економіка, організація, влада, культура). Так, життєдіяльність людини в суспільстві обумовлює потребу спільного виробництва (економіка), колективного вирішення певних завдань і проблем (організація), регулювання і управління (влада), наявності спільних цінностей та ідей (культура, ідеологія). Саме для реалізації основних потреб людини у суспільстві за умов обмеженості ресурсів та можливостей і існують інституції. Відповідно можна визначити основні норми взаємодії людей (інституції): власності, ринку, організації виробництва, громади, влади, культури і т.д., а також конкретний їх історичний прояв у формі інститутів.

Відмінністю авторського визначення інституту, що пропонується, від традиційного є те, що інститут розглядається як відносно усталена система норм, що регулює прийняття рішень, діяльність і взаємодію суб’єктів і ґрунтується на системній ієрархічності і взаємообумовленості універсальних детермінантних факторних сил суспільства та відповідних інституцій. Структурними елементами інституту як системи є базові норми, норми підтримки, регулятивні, конструктивні та когнітивні норми. Тобто інститут неможливо сформувати лише прийняттям законодавчої норми. Процес формування інституту (інституціалізації) відбувається лише тоді, коли реалізується відповідний механізм підтримки даної норми.

Категорія „інституціональне середовище” розуміється автором як система інститутів, які реально мають місце і визначають характер суспільного життя, перш за все у його соціально-економічних проявах (рис. 1). Такий підхід дає можливість наблизитися до моделювання інститутів в матриці конкретного інституціонального середовища як самостійних динамічних об’єктів дослідження та визначити функціональну ефективність системи інститутів в аграрній економіці.

Інституціональний аналіз соціоекономічних процесів в аграрному соціумі передбачає опис функціонуючих інститутів та їх взаємодію між собою як системи, оцінювання цієї системи як нематеріальних активів та з точки зору потенціалу ефекту синергії. Так, наприклад, дотримання законодавчих норм, виконання контрактних угод, законослухняність, дотримання норм морального кодексу тощо повинні бути складовими будь-якого ефективного інституту. А тому пропагування цих норм, суспільний і державний контроль за їх дотриманням здатний забезпечити синергічний ефект зниження трансакційних витрат.

В науковій літературі визнається як важливість інститутів, так і складність методології їх дослідження. На наш погляд, ідентифікація наявності, природи і ролі будь-якого інституту повинна охоплювати суб’єктний і об’єктний опис явищ, що досліджуються. Слід підкреслити необхідність системного опису інституту. На думку автора, кожен інститут може бути охарактеризований за спектром таких ознак:

1. Назва інституту, сфера діяльності об’єкта, на якому досліджується інститут, загальний опис сутності інституту.

2. Сутність базової норми інституту.

3. Реальні суб’єкти, на які поширюється інституціональна норма.

4. Потенційні суб’єкти, на які може поширюватися інституціональна норма.

5. Часова ідентифікація інституту – час і умови виникнення, період дії.

6. Ступінь формалізації інституту (формальний чи неформальний), закріплення та відповідність нормативно-законодавчій базі.

7. Механізм контролю за дотриманням даної інституціональної норми.

8. Рівень дії інституту (макро-, мезо-, мікрорівень).

9. Рівень регулятивності, тобто наскільки інституціональні норми ґрунтуються на механізмах регламентації подібних дій.

10. Рівень конструктивності, тобто наскільки дані інституціональні норми сприяють розвитку, вдосконаленню, модернізації.

11. Система взаємодії з іншими інститутами.

12. Потужність інституту, наявність механізмів підтримки інституту (рівень суспільного сприйняття та підтримки).

13. Перелік (моделювання) можливих ситуацій чи явищ, які можуть бути пояснені даним інститутом.

14. Математичний чи інший апарат, який може бути використаним як інструментарій аналізу інституту.

15. Оцінювання доцільності/ефективності інституту.

На рівні підприємства для ідентифікації інститутів виправданим є підхід, за яким аналіз здійснюється відносно підсистем підприємства за процесовою ознакою. Відносно самостійними і змістовними є такі процеси: організація виробничих процесів, планування і управління, у т.ч. стратегічне планування, відносини із зовнішніми партнерами, інвестиційна, фінансова та інноваційна діяльність, ресурсне постачання/забезпечення (пошук і вибір постачальника, особливості роботи з ним), типи, особливості укладання договорів та контрактів, складування, доставка, розподіл матеріально-технічних ресурсів, маркетинг (пошук і особливості контрактів та співпраці із замовниками, правила ціноутворення, особливості укладання договорів з покупцями і посередниками), особливості прийняття рішень на різних рівнях, оплата праці і функції кадрів, взаємовідносини у системі “керівництво – колектив” та ін.

Оцінювання інституціональної системи з точки зору її зміни та направленості таких змін може здійснюватись з використанням теорії нечіткої логіки/нечітких множин, оскільки для аналізу використовуються як кількісні, так і якісні характеристики, які складно оцінити за допомогою традиційних методів аналізу. Використання таких інтегрованих критеріїв оцінювання дає можливість висвітлити також перспективи і напрямки модернізацій інститутів.

Так, на даний час актуальним питанням є оцінювання інституціональної ефективності реформування сільськогосподарських підприємств. Автором розроблено методологічний та методичний підходи до оцінювання ефективності реформування (інституціональної ефективності) підприємств з використанням методичного апарату нечітких множин. Згідно з такими підходами було виділено критерії та показники оцінювання, об’єднані у 4 блоки: економічний (14 показників), культурний (22 показники), владний (7 показників), організаційний (13 показників). Відповідну апробацію методики здійснено на прикладі базового підприємства (рис. 2), а також інших господарств Таращанського р-ну Київської обл. та Вінницької обл. Результати аналізу дозволяють зробити висновок про поступове покращення інституціональних характеристик сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі їх функціонування. При цьому виключно важливим представляється можливість оцінювання унікальних характеристик кожного підприємства як феномену корпоративної культури/корпоративного капіталу підприємства. Це проявлялося, зокрема, у своєрідному для кожного підприємства реагуванні на кризові тенденції розвитку, особливо у період загострення соціально-економічної кризи 90-х рр. Важливим є і те, що при цьому можна здійснювати факторний аналіз, виділити фактор, який є ключовим, тобто таким, що мав як стабілізуючу спрямованість під час кризи, так і обумовлював характер розвитку підприємсва. Виділення таких факторів дозволяє, на думку автора, побудувати і оптимізаційну модель розвитку підприємства.

де g1– рівень детермінантного економічного фактора

g2 рівень детермінантного культурного фактора

g3 рівень детермінантного владного фактора

g4 рівень детермінантного організаційного фактора

g рівень інтегрального показника, що характеризує загальний стан підприємства

Рис. 1. Динаміка зміни показників сільськогосподарського підприємства (ТОВ “Улашівка” Таращанського р-ну Київської обл.)

Основним результатом такого аналізу стало встановлення прямої залежності між інституціональною та ресурсною ефективністю. Це підтверджує те, що постіндустріальне сільське господарство не обумовлюватиметься домінантним впливом якогось одного напрямку – технологічного, організаційного, ринкового або культурного. Правомірно говорити про синтез впливу різних за своєю природою інституціональних стержнів розвитку на економічну (ресурсну) ефективність. Все це дозволяє стверджувати, що, незважаючи на кризові явища, аграрна економіка України перебуває під безпосереднім впливом факторів постіндустріальної цивілізації, де поряд з традиційними факторами матеріально-ресурсного забезпечення визначальними є детермінанти інтелектуальної природи.

У третьому розділі – “Інституціональна роль реформ в аграрній цивілізації України” - обґрунтовується інституціональна природа загального еволюційного процесу вітчизняної аграрної цивілізації під впливом глобальних процесів модернізації чи її альтернатив, що проявлялося в історичній проблематиці аграрних реформ. Останні розглядаються автором в історичному контексті як системне інституціональне явище відповідного ідеологічного змісту. Узагальнено теоретико-методологічні засади теорії аграрного реформування як універсального цивілізаційного процесу. В такому контексті автором концептуалізовано інституціональні складові аграрних реформ в історико-еволюційному аспекті, здійснено ретроспективний аналіз реформ, розглянуто особливості аграрних реформ 90-х рр. ХХ ст., представлено парадигму реформування як процесу інституціональної динаміки в еволюційному аспекті та сучасній інтерпретації, здійснено моделювання фундаментальних основ інституціональної еволюції сільського господарства.

Згідно з авторським підходом, аграрну реформу можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на ініціацію або прискорення змін щодо функціонування інституціонального середовища аграрного соціуму, перш за все щодо ролі та значення окремих – традиційних чи відносно нових – інститутів. Ключовими положеннями є те, що аграрні реформи носять:

- зовнішній по відношенню до самого аграрного соціуму характер: незважаючи на те, наскільки заходи реформ сприймаються селянами або ж наскільки вони відповідають їх запитам, вони ініціюються вищими у політичній ієрархії, частіше всього державними інституціями. Екзогенний характер реформ підкреслює їх соціальний, а не природно-наслідковий зміст, а отже реформи можуть здійснюватись під впливом фактору особистості, інших суб’єктивних обставин. Водночас при здійсненні всіх реформ існували об’єктивні соціально-економічні передумови;

- цілеспрямований характер: всі реформи мали чітко визначені мету, пріоритети і завдання. З часом, при умові виконання поставлених завдань або зміні пріоритетів, актуальність реформування змінюється або ж самі реформи як цілеспрямований управлінський процес трансформуються, що означає зміну мети і завдань;

- імпульсний характер: реформи, ініційовані ззовні щодо аграрного соціуму, мають власний потенціал потужності і – тим самим – часове і просторове обмеження. Під потенціалом потужності слід розуміти не тільки традиційні види ресурсів (гроші, використання влади при здійсненні реформ і т.д.), але й суспільну потужність, яка виражається у вигляді суспільної підтримки з боку певних верст населення, а також інституціональну потужність, яка виражається у ступені відповідності заходів і завдань реформ щодо мотивацій соціальних агентів;

- мультиплікативний характер: за своїми наслідками такі дії в межах реформ супроводжуються ланцюговою реакцією впливу (його посилення чи зменшення) на практично всі без винятку складові аграрного соціуму. Такий ефект очікується (частіше всього) з боку ініціаторів реформ. Досягнення ефекту самопідсилення реформаторських заходів є одним із ключових індикаторів об’єктивності, необхідності реформ, а також вірогідності їх успішного здійснення;

- комплексний характер: незважаючи на очікуваний ефект навіть обмежених заходів, зміни впливають на всі складові аграрного соціуму – соціальні, економічні, культурні, політичні і т.д. Узгодженість таких різнопланових змін є однією з найактуальніших проблем реформування. Як свідчить історія, часто фактори, які просто не могли бути врахованими ініціаторами реформ (зовнішньоекономічні, політичні і т.д.), зводили нанівець наслідки змін;

- інституціональний характер: дане положення є визначальним: будь-яка реформа повинна розглядатися як інституціональна зміна, що вимагає адекватного аналізу, концептуальних оцінювальних підходів, побудови стратегії і тактики реформування і т.д. Таке нормативне методологічне трактування може бути доповнено і тим, що, незважаючи на те, що реформи практично завжди мали суто прикладну мету і завдання, в реальному житті вони призводять до радикальної зміни інституціонального середовища. Реальний позитивний ефект реформи могли мати лише за умови дійсного впливу на інституціональний механізм функціонування аграрного соціуму;

- трансформаційний інституціональний характер: сутність реформ завжди полягатиме у зміні пріоритетів щодо ролі та впливу окремих інституцій та пов’язаних з ними інститутів. Це розкриває водночас і зміст механізму впливу на аграрний соціум: стратегія і тактика реформ повинна будуватися на еволюційній зміні пріоритетів, т.з. інституціональному будівництві.

На думку автора, інституціональна теорія дозволяє сформулювати загальну аналітичну конструкцію дослідження різних у часі реформ з позицій ідентифікації наступних елементів:

1. Інституціональний ініціатор реформ.

2. Офіційні та неофіційні цілі, мета, завдання реформ.

3. Інститути – об’єкти реформування.

4. Ключові елементи інституціонального середовища, які мають потенціал впливу на трансформаційний процес.

5. Рівень та природа дореформених та післяреформених конфліктів між інститутами аграрного соціуму.

6. Структура та природа соціальних агентів, які є об’єктом реформ, ступінь їх лояльності до змін, мотиви та характер сприйняття змін і т.д.

7. Характер зміни інституціонального середовища під впливом реформ.

Встановлено, що діалектичне співвідношення між інтенсивністю домінування двох типів мотивів – ринково орієнтованих і суспільно орієнтованих – було характерним для всіх аграрних реформ в Україні. Історичний екскурс дозволяє стверджувати, що у будь-якій з проведених реформ було стержневе, основне завдання, яке нею вирішувалося (табл. 2).

Таблиця 2

Інституціональна композиційність конфліктів аграрного соціуму, динаміка та зміст основних аграрних реформ в Україні

Реформи |

Мета реформ |

Основний механізм здійснення реформ | Конфліктні інститути | Домінуючі у дореформений період інститути |

Нові інститути | Аграрна реформа ХVІ ст. | Створення товарного експортно- орієнтованого господарства | Формування інституту кріпацтва та великого поміщицького господарства | Общинна організація аграрного соціуму та елементи вільного землекористування | Феодальні інститути організації виробництва і функціонування аграрного соціуму | Реформа 1861 р. | Зростання продуктивності сільського господарства | Скасування кріпацтва | Феодальні інститути організації виробництва і функціонування аграрного соціуму | Общинна організація аграрного соціуму та елементи вільного господарювання за умов посилення впливу ринку | 90-ті рр. ХІХ –

початок ХХ ст.

Столипінська

ре-форма | Прискорення соціально-економічного розвитку сільського господарства, зростання експортної його орієнтованості | Зменшення впливу селянської общини та формування фермерства | Общинна організація аграрного соціуму | Мотиви вільного землекористування та організації виробництва за умов поглиблення ринкових відносин | 1929 – 30- ті рр.

„колективізація” | Забезпечення товарності господарства та адміністративного, політичного та соціально-економічного контролю за аграрним соціумом | Ліквідація державою одноосібного господарювання та створення великого, товарного, спеціалізованого господарства | Інститути приватної власності на селі | Колектократична форма організації господарства та аграрного соціуму, підконтрольна тоталітарній владі (державі) | 50 - 80-ті рр.

ХХ ст. |

Зростання ефективності галузі | Поступове відновлення елементів ринкових відносин, технологізація і інтенсифікація виробництва | Колектократичні форми регулювання економічного та соціального життя на селі, адміністративно підконтрольні державі | Інститути госпрозрахунку та економічної самостійності | Аграрні реформи 90-х рр. ХХ ст. | Інституалізація аграрного соціуму у напрямку чіткого визначення прав власності та влади щодо селян | Приватизація землі і майна колективних с.-г. підприємств селянами | Колектократичні