АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

МАТІЄНКО ОЛЕНА СТЕПАНІВНА

УДК 37.017.4.:373.5 (44).

ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

СЕРЕДНІХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЛІЦЕЇВ ФРАНЦІЇ

13.00.07 теорія і методика виховання

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Київ 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Сиротенко Анатолій Йосипович,

Інститут проблем виховання АПН України,
головний науковий співробітник лабораторії діяльності

позашкільних закладів.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Оржеховська Валентина Михайлівна,

Інститут проблем виховання АПН України,
завідувачка лабораторією превентивного виховання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Шоробура Інна Михайлівна,

Хмельницький державний гуманітарно-педагогічний інститут, завідувачка кафедрою шкільної

педагогіки і психології.

Провідна установа: Житомирський державний університет

імені Івана Франка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України,

м. Житомир.

Захист відбудеться “7” лютого 2006 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01. в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “5” січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.П.Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність проблеми дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства виховання на ідеях толерантності набуло особливої актуальності. Здійснюються наміри по-новому подивитись на світ, подолати перепони, які роз’єднують людей, утвердити між ними стосунки на засадах гуманізму та взаєморозуміння. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання дітей у дусі толерантності, поваги до прав та свобод інших людей незалежно від їхньої національної, соціальної приналежності, поглядів, світосприйняття, способів мислення та поведінки.

Інтегрування України до Європейського співтовариства обумовлює необхідність критичного осмислення й творчого застосування в умовах нашої держави позитивного досвіду Європейської спільноти, насамперед Франції, де проблема толерантності введена в ранг державної політики у галузі виховання, створені певні традиції та накопичений значний педагогічний досвід.

Теоретичне обґрунтування сучасних підходів до виховання толерантності у Франції здійснено в працях французьких науковців: М.Альте (M.Altet), Л.Белленжера (L.Bellenger), К.Бодело (Ch.Baudelot), П.Бурдьє (P.Bourdieu), Ж.Брюне (J.Bruner), М.Гонтара (M.Gontare), М. Дебесса (M. Debesse), Е.Еспера (E.Hespere), П.Жюкена (P.Jukein), Ж.Капеля (J.Capelle), С.Кольера (C.Collier), Л.Кудре
(L.Coudre), Ж.Куртуа (J.Courtois), П.Ланжевена (P.Langevin), Г.Лангуе (G.Langoue), П.Леслета (P.Leslet) А.Марейя (A.Maray), М.Марме (M.Marme), Г.М’яларе (G.Mialaret), Ф.Одиж’є (F.Audigier), К.Пера (C.Peras), Ж.Пассерона (J.Passeron), Ж.Репуссо (J.Reppuseau), Л.Сева (L.Seve) та інших.

Слід зазначити, що для науковців України проблема формування толерантної особистості в умовах загальноосвітньої школи є відносно новим об’єктом дослідження. Проте у її розвиток в останнє десятиріччя певний доробок внесли наукові праці філософів В.Андрущенка, В.Кременя, В.Лекторського, Л.Соханя, І.Фролова, В.Шинкарука, а також психолого-педагогічні дослідження А.Асмолова, С.Бондирєвої, О.Вишневського, Л.Вишневської, І.Вільша, В.Глєбкіна, Т.Гончарук, Г.Дмитрієва, В.Золотухіна, Л.Ібрагімової, М.Красовицького, В.Намілова, В.Оржеховської, А.Погодіної, О.Пометун, А.Сиротенка, А.Степанова, О.Сухомлинської, І.Тараненко, В.Тишкова, І.Шоробури та інших. Але ще й сьогодні ряд важливих проблем теорії та практики виховання толерантності залишається невирішеним. У зв’язку з цим на допомогу нашій педагогічній практиці може прийти зарубіжний досвід, зокрема французький, який, на нашу думку, є найбільш системним і продуктивним.

Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробка та потреби практики обумовили вибір теми дослідження “Виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми комплексного дослідження лабораторій діяльності позашкільних закладів та морального виховання Інституту проблем виховання АПН України. Тему дослідження затверджено вченою радою Інституту проблем виховання АПН України (протокол № від 1.03.2004) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № від 21.12.2004).

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес у середніх загальноосвітніх ліцеях Франції.

Предметом дослідження є зміст, форми та методи виховання толерантності у середніх загальноосвітніх ліцеях Франції.

Мета дослідження полягає у висвітленні теоретичного і практичного досвіду виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції з метою застосування його у виховному процесі загальноосвітніх шкіл України; здійсненні порівняльного аналізу з реаліями України та виявленні на цій основі позитивних та негативних тенденцій цього процесу.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети визначені такі основні завдання дослідження:–

проаналізувати стан розробленості проблеми у педагогічній теорії та виховній практиці;–

з’ясувати сутність тлумачення поняття “толерантність” у розумінні вчених різних країн;–

визначити критерії оцінювання та рівні сформованості толерантності учнів французьких ліцеїв;–

проаналізувати зміст, форми та методи виховання толерантності у практиці шкіл України та Франції (порівняльний аналіз) і на основі цього визначити напрями удосконалення вітчизняної системи виховання, зокрема толерантності;–

визначити організаційні та соціально-педагогічні умови за яких виховання толерантності учнів у школах України стане більш результативним.

Методологічну основу дослідження складають ключові положення зарубіжних та вітчизняних науковців про процес виховання, творчу сутність особистості, формування особистісних цінностей, філософію і педагогіку ненасильства, основні положення теорії прав людини, ідеї суб’єктно-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу у вихованні толерантної особистості і гідного громадянина своєї держави.

Теоретичною основою дослідження є положення наукових праць, у яких розкриваються:–

закономірності процесу виховання та соціального розвитку особистості (С.Бондирєва, А.Бурдьє, А.Валлон, В.Глєбкін, Т.Гончарук, Г.Дмітрієв, П.Еббс, В.Намілов, Ж.Капель, І.С.Кон, Б.Критенден, І.Кро, В.Лоундфельд, Т.Манро,
Ж-Ж.Руссо, Ф.Спаршот, А.Уайгед та ін.);–

механізм трансформації суспільних цінностей в особистісні надбання (І.Бех, М.Боришевський, М.Форбек, Е.Хіггінс та ін.);–

історико-педагогічна та історико-соціологічна концепції розвитку системи освіти Франції як державного інституту формування людини-громадянина (О.Галлан, Е.Дюркгейм, А.Леон, П.Мандус, С.Френе, Ш.Фураст’є та ін.);–

методології порівняльної педагогіки (Н.Абашкіна, О.Алєксєєва, А.Алексюк, Є.Бетяєва, Ф.Ваніскот, Б.Вульфсон, О.Джуринський, Г.Єгоров, Л.Зязюн, О.Кузьміна, Н.Лавриченко, Є.Лисова, А.Максименко, Б.Мельниченко, В.Махінов, Л.Пуховська, О.Сухомлинська, С.Фрумов та ін.).

Теоретичними орієнтирами стали також Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті, Закон України “Про освіту”, Національна програма “Діти України”, в яких знайшли розкриття проблеми демократизації та гуманізації всіх сторін життя сучасного суспільства і системи освіти, рекомендації ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій; Резолюція ООН про проголошення Міжнародного року толерантності, Декларація принципів толерантності.

Джерельна база дослідження:–

дослідження та наукові розробки зарубіжних учених стосовно дослідницької проблематики;–

офіційні документи, програми Міністерства освіти Франції, документи Ради Європи;–

публікації, періодичні французькі видання, статистичні дані про стан педагогічної освіти, присвячені проблемам виховання у ліцеях Франції (“Cahiers pedagogiques”, “L`Ecole et la Nation” “Revue de la pedagogie francaise”, “Vers l’education nouvelle”, “la Pensee”, “L’echec scolaire: doue ou non doue”, “La Nouvelle Critique”, “Revue internationale des enseignants”, “Revue internationale d?education”);–

підручники і навчально-методичні посібники (“Education civique”, “Geographie”, “Histoire”).

Для досягнення поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження використані такі методи:–

теоретичні: аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження з наступним синтезом його результатів у цілісну систему поглядів, спрямовану на вивчення процесу виховання толерантності в ліцеях Франції; компаративний аналіз, який дав можливість зіставити основні принципи, напрями, форми і методи виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції та шкіл України, окреслити специфічне й універсальне, визначити загальні тенденції та кращі елементи французького досвіду виховної роботи з ліцеїстами, які доцільно застосовувати у наших умовах; структурний метод, що дає змогу розглядати розвиток педагогічного процесу, виділяючи його основні структурні складові; узагальнення теоретичних даних, фактів національного і загальноєвропейського рівнів, які дозволяють розглядати їх у системному взаємозв’язку;–

емпіричні: спостереження, інтерв’ю, дискусії, діалог, обговорення.

Основні етапи дослідження:

Дослідження проводилось протягом 1999–2005 років у три етапи.

На першому етапі (1999-2001 рр.) вивчався стан розробленості обраної проблеми дослідження у теоретичному і практичному аспектах; визначалися об’єкт, предмет, мета та завдання; формувалась джерельна база дослідження.

На другому етапі (2002-2003 рр.) розроблялася теоретична модель дослідження: проводився збір, аналіз та синтез, порівняння фактологічного матеріалу; аналізувався досвід роботи середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції з виховання толерантності; розширювалася джерельна база.

На третьому етапі (2004-2005 рр.) здійснювалось осмислення та узагальнення матеріалу у руслі сучасних філософських і психолого-педагогічних концепцій; оформлювався текст дисертації та апробувалися головні результати дослідження, формувалися основні його висновки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше, на основі літературних джерел та власного спостереження, виявлено особливості виховання толерантності у ліцеїстів Франції та проаналізовані педагогічні засади цього аспекту виховання; визначені можливості застосування французького педагогічного досвіду у вітчизняній системі освіти; подальший розвиток отримала методика виховання учнів на принципах миру, взаєморозуміння і толерантності в умовах України; конкретизовано і уточнено сутність поняття “толерантність”.

Теоретичне значення дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні змісту, форм та методів виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції; критеріїв, показників і рівнів сформованості толерантних якостей особистості цієї країни.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливому застосуванні у навчально-виховному процесі середніх загальноосвітніх шкіл України досвіду Франції щодо виховання толерантності, а це, в свою чергу, не лише покращить якість виховної роботи, але й буде сприяти співпраці двох освітянських систем для створення єдиного культурно-педагогічного простору.

Особистий внесок автора у здобутті наукових результатів полягає в теоретичному аналізі педагогічних підходів до виховання толерантності як моральної якості старшокласників загальноосвітніх ліцеїв Франції; виявленні критеріїв та рівнів сформованості толерантності у ліцеїстів; розробці рекомендацій щодо застосування та педагогічного обґрунтування стратегії розвитку виховання толерантності в системі освіти України, а також їх апробації автором в процесі педагогічного стажування у Франції.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків обумовлена єдністю теоретичних та емпіричних методів дослідження, адекватних його предмету, меті і завданням; системним аналізом значного обсягу наукових вітчизняних та зарубіжних джерел, нормативних і методичних документів; зіставленням освітніх систем України та Франції, а також безпосередньою участю дисертанта в обговоренні проблем виховання толерантності у ліцеїстів з французькими педагогами.

Апробація та впровадження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на міжнародних і регіональних конференціях “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ужгород, 2002 р.), “Освіта та наука” (Дніпропетровськ, 2005 р.), ”Ціннісні парадигми освіти в контексті Євроінтеграції” (Харків, 2005 р.), на засіданнях лабораторії діяльності позашкільних закладів Інституту проблем виховання АПН України (2002, 2003, 2004, 2005 рр.), на засіданнях кафедри української та іноземних мов Вінницького державного аграрного університету (2003, 2004, 2005 рр.).

Публікації. Основні теоретичні розробки за темою дисертаційної роботи висвітлено у 10 одноосібних друкованих працях, 7 з них у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 208 сторінок, з них основного тексту
162 сторінки. У роботі наведено 7 таблиць, 4 схеми, 2 рисунки, які містяться на
11 сторінках. Список використаних джерел включає 340 найменувань, з них 185 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача, висновки про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Виховання толерантності як педагогічна проблема” здійснено семантичний аналіз терміну “толерантність” та розкрито основні підходи до розуміння суті цього феномена з точки зору різних галузей знань історії, філософії, психології, педагогіки; виявлені та охарактеризовані критерії та рівні сформованості толерантності у ліцеїстів Франції.

На основі аналізу вітчизняних та французьких наукових джерел, а також досліджень учених інших країн визначено, що майже у всіх країнах світу, як би вони не різнились своїми політичними чи культурними традиціями, існує спільне трактування поняття “толерантність”. Так англійські науковці визначають “толерантність” як готовність і здатність приймати всяку особистість або річ без протесту та втручання. Американські як визнання і повагу до переконань та дій інших людей. У китайській мові поняття “бути толерантним” означає виявляти чуйність по відношенню до інших. Араби “толерантність” трактують як прощення, співчуття, доброзичливість, м’якість, терпіння до інших. Українськими науковцями “толерантність” трактується як терпимість до чужої думки. Проте терпимість, на нашу думку, це не одне і те ж саме, що терпіння та терпеливість. Якщо терпіння визначає частіше всього почуття людини, яка відчуває біль, насильство або якісь інші форми негативного впливу, а терпеливість це властивість індивіда, як правило, проявляти терпіння, що стає рисою його характеру, то терпимість містить у собі повагу до інших і відмову від домінування чи насильства, це властивість відкритості і вільної думки.

Із нашої точки зору, найглибший смисл у поняття “толерантність” вкладають французькі вчені, визначаючи його як повагу до волі іншого, його поведінки, способу мислення, політичних і релігійних поглядів.

Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття “толерантність”, нами було з’ясовано, що більшість французьких науковців розглядають його як соціальну цінність, норму соціального життя, принцип людських взаємовідносин, поведінки, якість особистості. Толерантність є компонентом життєвої позиції зрілої особистості, яка має сформовану систему цінностей та інтересів і готовність їх захищати, але одночасно з повагою ставиться до позицій і цінностей інших людей, прагне їх зрозуміти, свідомо відмовляється від домінування чи насильства, визначає багатомірність і розмаїття людської культури.

Французькі вчені (М.Алтьє, П.Буше, Ж.Бруне) звертають особливу увагу вчителів та вихователів на багатоаспектність проблеми толерантності, яка має свої особливості в різних мікросоціумах:–

толерантність в міжособистісному спілкуванні;–

толерантність в етнічному аспекті;–

толерантність в релігійному аспекті.

Ця позиція дала змогу детально розглянути французький досвід щодо тлумачення поняття “толерантність” та дати власне визначення йому. Ми дійшли висновку, що толерантність складне й багатогранне утворення і є важливою моральною якістю особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, що, в свою чергу, сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації. Це якість, яка проявляється, насамперед, у повазі до чужих думок, звичаїв, вірувань, політичних уподобань, інтересів та почуттів інших людей; толерантність є взаємоповагою через взаєморозуміння та основою цивілізованих стосунків.

Характерно, що процес формування толерантності у ліцеях Франції здійснюється під постійним контролем ефективності цієї роботи. Це відбувається на основі вироблених критеріїв, які дають змогу більш-менш достовірно визначити рівні сформованості цієї якості особистості. (Більшість із них подібна до тих, якими керуються у школах України, проте підхід французьких педагогів до реалізації такого контролю має свої особливості). По-перше, цей процес є системним, глибоко продуманим, постійним і охоплює всіх учнів; по-друге, він більш повний і передбачає досить детальний аналіз сформованості як негативних, так і позитивних якостей особистості, що формується. Наприклад, французькі педагоги обов’язково звертають увагу на наявність у дітей таких негативних якостей, як упередженість, зарозумілість, недовіра, егоїзм, зверхність, грубість у процесі комунікації, байдужість.

Уже в молодших класах Франції шкільні психологи разом із учителями починають проводити моніторинги сформованості гуманних якостей дітей, за результатами яких розробляються конкретні рекомендації вихователям для кожного учня щодо корекції відхилень від визначеної норми. У ліцеях ця робота продовжується на більш високому рівні. Для цього використовують три рівні (високий, середній та низький) сформованості такої важливої якості дитини, як толерантність.

Високий рівень сформованості толерантності характеризується тим, що діти мають різнобічні, повні, міцні, глибоко усвідомлені знання про сутність поняття “толерантність”, завжди готові до діалогу, співробітництва та позитивної взаємодії з представниками різних культур при збереженні власної ідентичності; у них сформоване стійке ціннісне ставлення до себе, інших, Батьківщини, людства, природи; толерантність переходить в осмисленну необхідність і потребу.

У дітей, які мають такий рівень толерантності, відсутня упередженість у процесі оцінки ситуації або об’єкта, вони позбавлені такої негативної якості, як зарозумілість, тобто невиправдано високої оцінки власних можливостей і зусиль. Діти завжди доброзичливі до людей, що оточують їх, готові прийти на допомогу людям похилого віку і молодшим за себе, охоче допомагають друзям, дбають про успіх усього колективу, проявляють ініціативу у класі, громадському житті, школі, місті; бережливо ставляться до тварин і рослин, піклуються про них. Постійно прагнуть до розширення і поглиблення знань про толерантність (відвідують факультативи, гуртки, клуби, молодіжні кафе, театральні студії тощо).

Середній рівень сформованості толерантності характеризується тим, що у дітей знання про толерантність досить повні, але глибоко не усвідомлені; вони (діти) мають чіткі уявлення про важливість толерантності у суспільстві, але не завжди готові до діалогу, співробітництва та позитивної взаємодії; ціннісне ставлення до себе, інших, Батьківщини, людства, природи сформоване фрагматично.

Діти цього рівня доброзичливі, готові допомогти іншим у випадку явної необхідності. Дбають про батьків та допомагають нужденним у випадку, коли їх про це попросять, а допомога не вимагає великих зусиль; добросовісно виконують разові доручення, проте потребують постійного нагадування, коли це стосується довготривалих доручень. Пишаються успіхами колективу, але малоініціативні.

Низький рівень сформованості толерантності характеризується тим, що знання про сутність толерантності поверхові або зовсім відсутні; пасивністю, небажанням дітей взаємодіяти, недостатньою вихованістю у них толерантних якостей, навіть проявляють ознаки інтолерантності, небажанням розширити і поглибити наявні знання, діти вирізняються хибним уявленням про свою виключність, прагненням переносити відповідальність на оточення, високим рівнем тривожності; ціннісне ставлення до інших, людства, Батьківщини не сформоване.

Низький рівень характерний для дітей-егоїстів, які люблять лише себе та звикли до того, щоб будь-яке їхнє бажання задовольнялось. Такі діти не проявляють турботи про своїх близьких, а тим більше про інших людей. Нерідко вони глузують зі своїх друзів, коли ті допускають якісь помилки у відповідях на уроці або отримують негативну оцінку вчителя; зовсім не цікавляться справами класу, ухиляються від доручень. Активність у громадському житті школи, класу, міста з власної ініціативи не виявляють. У них явно завищена самооцінка.

Для кожного із зазначених рівнів розробляються конкретні програми дій, які забезпечують подальший розвиток у дитини цієї якості, з метою підвищення рівня толерантності.

Основні напрями роботи педагогів із учнями високого рівня сформованості толерантності спрямовані на практичну допомогу вихованцям у забезпеченні їхньої внутрішньої єдності з цінністю толерантності, що поступово реалізує її в суспільно та особистісно значущі цілі.

Основна робота з учнями середнього рівня сформованості толерантності полягає у формуванні стійкої мотиваційно-смислової основи толерантності; поглибленні знань толерантної поведінки.

Із учнями, які мають низький рівень сформованості толерантності, виховна робота спрямовується насамперед на формування у дітей інтересу до проблем толерантності через організацію зустрічей з людьми, які є взірцем високого рівня вихованості та з яких хотілось би брати приклад; залучення їх до активної участі у різноманітних шкільних заходах, які сприяють формуванню бажаних якостей особистості.

Проте низький рівень вихованості толерантності у підлітковому віці не є типовим, і за умови необхідного педагогічного впливу такі діти швидко “переходять” на більш високі рівні.

Саме такий підхід був би корисний для нашої педагогічної практики.

У другому розділі “Аналіз практики виховання толерантності в ліцеях Франції” аналізується зміст, форми та методи виховання толерантності у цій країні, розглядається підготовка учителів до виховної роботи, порівнюється процес виховання толерантності у старшокласників в системах освіти України та Франції.

Основна особливість виховного процесу у ліцеях Франції полягає в його системності й комплексності. Він, насамперед, спрямований на створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини. Ліцеї, як стверджують французькі науковці Е.Дюркгейм, А.Жіль, є найважливішим суспільним інститутом, який виконує одну із головних функцій суспільства виховання підростаючого покоління.

Успішності реалізації виховних завдань ліцею сприяє той факт, що до цієї роботи залучається значна кількість різноманітних форм людської діяльності. Для цього розроблено і запропоновано ряд соціально-економічних, соціально-політичних, освітніх та культурних програм, які сприяють розв’язанню поставлених завдань. У цих програмах особливо підкреслюється соціальна вагомість підліткового і ранньоюнацького віку (14-18 років), що характеризується відповідним статусом у суспільстві, його громадянськими правами і обов’язками, а також зазначається значимість ліцею як навчального закладу, який надає учням та їхнім батькам ефективні педагогічні послуги з метою підготовки молодого покоління до майбутнього самостійного життя у суспільстві.

З’ясовано, що вихованням толерантної особистості у ліцеях Франції опікується безліч суб’єктів (рис. ).

Рис. 1. Взаємодія складових соціуму в процесі виховання толерантності
у ліцеїстів Франції

Висока ефективність виховання толерантності досягається ще й тому, що до цього процесу залучаються як сама особистість, так і сім’я, школа, соціальні служби для молоді, громадськість (національно-культурні товариства та союзи, недержавні громадські організації, фонди), релігійні організації, державні органи (місцеві і центральні), світове співтовариство (міжнародні організації та фонди), засоби масової інформації. Саме створення виховного середовища і його вплив на процес виховання дає бажаний результат. Такої думки дотримуються вчені П.Буше, М.Дебесса, П.Факоне.

Важливою умовою ефективної реалізації завдань із виховання толерантності у Франції є підготовка учительських кадрів, яка відбувається в університетах, університетських інститутах підготовки вчителів, технологічних інститутах. Французькі студенти, готуючи себе до педагогічної діяльності, протягом усього навчання отримують знання та уміння з таких освітніх галузей:–

народної педагогіки, оскільки вона є ідеальним, природнім комплексом ідей, поглядів, принципів, форм та методів спілкування з дітьми (з урахуванням їхніх особливостей), які складалися віками;–

педагогіки міжнаціонального спілкування, яка виявляє основи діалогу культур у дитячому колективі та сприяє найбільш ефективній адаптації до нового середовища дітей-біженців, мігрантів, дітей вимушених переселенців;–

регіональної етнопедагогіки, яка демонструє традиції виховання в даному регіоні з урахуванням етносів, які населяють його, особливості регіонального підходу до побудови виховного процесу;–

практичної психології, яка дозволяє виявити та вивчити подібність та розбіжність в психології дітей, які належать до різних культур та етносів, встановити біологічні, соціокультурні, екологічні та психологічні особливості;–

соціології, культурології, філософії, етномистецтва, антропології, які розкривають зміст соціального та культурного досвіду етносів, що дозволяє побачити загальне в культурах та взаємозв’язок між загальним розвитком цивілізації та внеском окремих народів в цей процес.

Лише комплекс навчальних курсів та система виховної роботи за даним напрямом гарантує отримання студентами-педагогами знань, умінь і навичок із виховання толерантності та успішного втілення їх у практичній роботі з дітьми.

Досліджуючи зміст навчально-виховної роботи у ліцеях Франції, ми визначили, що він спрямований на оволодіння учнями фундаментальними загальнолюдськими цінностями, такими як: права людини, свобода, демократична законність, мирне співіснування, солідарність, індивідуальний світогляд, рівність шансів, бережливе ставлення до природи, індивідуальна відповідальність, толерантне ставлення до оточуючих. Протягом усього періоду навчання французькі ліцеїсти отримують базове уявлення про сутність демократичних основ життя у Франції, Європі та у світі. Починаючи з материнської школи, педагоги Франції намагаються прищепити учням, перш за все, такі риси як, людяність, правдивість, мужність, наполегливість, справедливість, навчити молодих людей творчо та плідно взаємодіяти з суспільством і, таким чином, досягнути статусу повноправних громадян, здатних сприяти росту як власного, так і суспільного добробуту.

Особливу увагу педагогічні колективи ліцеїв приділяють проблемам комунікативної толерантності як важливому показнику толерантної вихованості учнів. У розумінні французьких педагогів, комунікативна толерантність це стійкий особистісний стан, який визначає особливий тип взаємовідносин індивіда з іншими людьми й характеризується наявністю у свідомості суб’єкта успішного, особистісно-значущого зразка терпимої комунікативної поведінки і домінантною спрямованістю свідомості на її виконання. Вона вбирає в себе різного роду мотиви, переконання, спрямовані на усвідомлення моделі можливої поведінки, визначення необхідних способів дій та їх оцінки.

Бажаний стан комунікативної толерантності у ліцеїстів досягається за таких умов:–

обов’язкове залучення учнів до соціальної діяльності, яка передбачає активну участь в інтенсивній взаємодії з різними суб’єктами;–

єдність дій всіх соціальних структур, яка забезпечується педагогами Франції;–

постійний педагогічний моніторинг стану сформованості комунікативної толерантності кожного учня. Він передбачає прогнозування, відстеження й оперативне регулювання проявів комунікативної толерантності у кожного учня в конкретному проміжку часу;–

структурування стосунків в системі учень-учень, учень-педагог;–

врахування вікової специфіки формування толерантності;–

підготовка педагогів до педагогічного керування виховним процесом.

Наше дослідження засвідчило, що структура змісту освіти надає учням різнобічні знання. Вони вивчають французьку мову і літературу, історію, географію, іноземні та стародавні мови, економічні та соціальні науки, математику, фізику, хімію та біологію, філософію, оточуюче середовище, нові технології та інформатику; здійснюється громадянське, соціальне та юридичне, естетичне та фізичне виховання. Характерно, що зміст цих названих предметів спрямований на всебічну соціалізацію дитини. Проте найбільш вагомий потенціал у вихованні толерантності старшокласників містять такі предмети, як громадянознавство, історія та географія. Саме вони розглядаються як джерело духовності, патріотизму, гуманності і толерантності.

Цілком виправданим є те, що у підручники з названих курсів внесені відповідні теми: громадянознавство громадянськість і дотримання правил поведінки; представництво і законність політичної влади; громадянськість і інтеграція; громадянськість і праця, громадянськість і розвиток сімейних відносин; обов’язки громадянина; повага до себе та інших, почуття автономії та відповідальності; визнання прав інших, рівність рас і статей, повага до особистості; почуття взаємодопомоги; різноманітність за походженням, релігією, думками, способом життя; толерантність; неприйняття расизму; історія (вивчення історії передбачає отримання знань і розумінь сучасного світу) досвід громадянськості у Стародавньому Світі: бути громадянином в Афінах, обмежена концепція громадянськості; Середньоземномор’я у XX столітті; перехрестя трьох цивілізацій; різноманітні контакти між трьома цивілізаціями: війни, торгівля, культурні впливи; гуманізм і відродження: нове бачення людини і світу, відродження мистецтв; зміни в Європі у першій половині XIX століття; історія XX століття та інші; географія географія різних країн світу. Але більшу частину навчального часу відведено гуманітарним проблемам, особливостям життя людини у різних географічних середовищах (нерівномірність розподілу населення і земних багатств, економіка, розподіл і доступ до ресурсів, сільське господарство, різноманітність людської діяльності, навколишнє середовище, різні можливості суспільств; ризики і катастрофи та інші). Порівнюючи зміст курсів історії і географії з відповідними курсами української школи можемо констатувати, що в наших підручниках значно менше уваги приділяється вихованню підростаючого покоління.

Для успішної реалізації завдань із виховання толерантності вчителі Франції використовують широкий спектр різноманітних форм і методів (як у навчальний, так і позаурочний час).

Порівняємо форми та методи виховання толерантності у школах України та у ліцеях Франції (таблиця 1).

Аналіз порівняльної таблиці виховання толерантності у школах України та в ліцеях Франції дає змогу зазначити, що у вітчизняній школі означена проблема поки що не отримала відповідного навчально-методичного втілення. Проте бажана результативність виховання толерантності підвищиться (як свідчить розглянутий нами досвід Франції) за умов: –

визнання дитини найвищою цінністю суспільства;–

вивчення та узагальнення досвіду Франції та інших країн у цій галузі, висвітлення його у професійних журналах, на науково-теоретичних конференціях;–

узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм дисциплін гуманітарного циклу, які вже існують, їх орієнтування на пріоритетність формування толерантності;

Таблиця 1

Порівняльна таблиця виховання толерантності у школах України
та в ліцеях Франції |

Виховання толерантності

у ліцеях Франції | у школах України

Форми | 1. Урок.

2. Самоврядування.

3. Шкільні кооперативи.

4. Паралельна школа (“преса в школі”, засоби масової інформації, “відкритий мікрофон”, “телеміст”, “засідання прес-клубу”).

5. Позаурочна робота:–

конкурси (мистецтв і виставок творчих робіт, діяльності музичних і літературних віталень, театралізація);–

участь у роботі конференцій французького Руху “Педагоги за мир та взаєморозуміння”;–

екскурсії (відвідування виставок, музеїв, театрів);

міжнародні обміни (виїзди за кордон);–

позашкільні гуртки, об’єднання за інтересами, клуби, пересувні виставки, конкурси (“Діти-миротворці”, “Караван толерантності”, “Багатокультурне молодіжне кафе”, “Дитяча дипломатія”, “Скаути”, “Аукціон нових ідей”, “круглі столи”, “шкільні референдуми”, “брейн-ринги” та інші). | 1. Урок

2. Виховні години

3. Позаурочна робота:

- екскурсії (відвідування музеїв, виставок, театрів).

- міжнародні обміни (епізодично)

- дитячі та молодіжні організації (скаути).

- участь у роботі конференцій українського Руху “Педагоги за мир та взаєморозуміння”.

Методи– | бесіди,–

лекції,–

диспути,–

дискусії,–

позитивний приклад,–

негативний приклад,–

переконування,–

привчання,–

громадська думка,–

створення виховних ситуацій,–

тематичні рольові ігри,–

змагання,–

покарання,–

заохочення.– | бесіди,–

лекції,–

диспути,–

дискусії,–

рольові ігри

(все відбувається епізодично і безсистемно).

– зміни парадигми шкільної освіти (відмова від парадигми знань, актуалізація гуманістичної парадигми);–

забезпечення підготовки спеціалістів, які будуть здійснювати перепідготовку вчителів;–

впровадження педагогом у життя особистісно орієнтованої моделі спілкування, заснованої на діалогічності та визнанні унікальності кожного учасника взаємодії (перехід від суб’єктно-об’єктних відносин до суб’єктно-суб’єктних);–

розробки курсів, окремих блок-модулів, навчально-методичне забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів;–

створення шкільних та позашкільних організацій учнів;–

нового акценту на позаурочну роботу (проведення загальношкільних свят, фестивалів національних мистецтв, виставок та інше);–

комплексної взаємодії всіх виховних чинників середовища (суспільства, політичних та економічних інститутів, школи, сім’ї тощо).

Проведений аналіз теорії і практики виховання толерантності в ліцеях Франції може допомогти оптимально розв’язати цю складну проблему, уникнути багатьох помилок у розробці методологічних і теоретичних засад виховного процесу у школах України.

ВИСНОВКИ

1. Теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дав змогу розкрити сутність поняття “толерантність” у розумінні науковців різних країн світу та зазначити, що найглибший смисл у нього вкладають французькі вчені. Толерантність розглядається ними як соціальна цінність, норма соціального життя, принцип людських взаємовідносин, поведінки, якість особистості. Вона (толерантність) є компонентом життєвої позиції зрілої особистості, яка має сформовану систему цінностей та інтересів і готовність їх захищати, але, одночасно, з повагою ставиться до позицій і цінностей інших людей, прагне їх зрозуміти, свідомо відмовляється від домінування чи насильства, визначає багатомірність і розмаїття людської культури, норм вірувань. Насамперед, толерантність передбачає взаємність і активну позицію всіх зацікавлених сторін, готовність до сприйняття інших людей і взаємодії з ними на основі згоди.

2. Ми дійшли висновку, що толерантність складне й багатогранне утворення і є важливою моральною якістю особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, що, в свою чергу, сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації. Це якість, яка проявляється, насамперед, у повазі до чужих думок, звичаїв, вірувань, політичних уподобань, інтересів та почуттів інших людей; толерантність є взаємоповагою через взаєморозуміння та основою цивілізованих стосунків.

3. Визначені критерії та рівні сформованості толерантності у ліцеїстів: високий, середній, низький, кожен із яких характеризується певними показниками.

4. Порівняльний аналіз змісту, форм та методів виховання толерантності у середніх загальноосвітніх ліцеях Франції та школах України дає підстави стверджувати, що:–

основна особливість виховання толерантності у ліцеях Франції полягає в її системності й комплексності та реалізується на державному рівні такими соціальними інститутами: сім’єю, школою, соціальними службами для молоді, громадськістю(національно-культурними товариствами і союзами, недержавними громадськими організаціями, фондами), релігійними організаціями, державними органами (місцевими і центральними), світовим співтовариством (міжнародними організаціями та фондами);–

процес виховання толерантності в ліцеях Франції передбачає широку і обов’язкову інтеграцію всіх виховних чинників середовища, де ліцеї виступають у якості координатора їх дій, що сприяє створенню єдиного виховного простору в суспільстві для подальшого розвитку процесів його гуманізації і демократизації;–

виховний процес в ліцеях Франції здійснюється через відкриту систему дозвілевої діяльності і систему безперервної підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в області соціопедагогічної діяльності. Успішна реалізація процесу виховання толерантності в ліцеях Франції сприяє розв’язанню конкретних педагогічних завдань: адаптації для нових економічних і соціальних умов життя в країні;–

виховання толерантності в ліцеях Франції спрямоване на осмислення й прилучення учнів до фундаментальних загальнолюдських цінностей, таких як: людська гідність, права людини, мирне співіснування, толерантність, законність, солідарність європейців, бережливе ставлення до природи, особиста відповідальність. Протягом усього періоду навчання французькі школярі отримують глибокі уявлення про сутність демократичних основ життя. Починаючи з материнської школи, їм прищеплюють такі риси характеру як, чесність, правдивість, наполегливість, мужність, справедливість.

5. На противагу французькому досвіду, виховання толерантності в середніх загальноосвітніх закладах України є епізодичним і безсистемним, тому недостатньо ефективним.

6. Визначені організаційні та соціально-педагогічні умови, за яких виховання толерантності учнів середніх загальноосвітніх закладах України стане більш результативним.

Результати дисертаційного дослідження дають підставу вважати, що вихідна методологія є правильною, визначені завдання реалізовані, мети досягнуто. Реалізація основних положень дослідження спрямовується на подальший розвиток теоретико-методологічних основ підвищення вивчення історії зарубіжної педагогіки.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розв’язання поставленої проблеми. Подальшого дослідження вимагають структура та змістові характеристики психолого-педагогічних та організаційних умов виховання толерантності, комунікативної толерантності, підготовки майбутніх учителів до здійснення виховання толерантності, вдосконалення системи форм, методів та засобів виховання толерантної особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Матієнко О.С. Принципи толерантності та їх значення у вихованні особистості // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. праць / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. – Київ-Вінниця: ТОВ фірма “Планер”, 2005. – Вип. 7. – С. 24-29.

2. Матієнко О.С. Толерантність починається з учителя // Рідна школа. 2005. №  С. 29-31.

3. Матієнко О.С. Шляхи розвитку особистості: толерантний та інтолерантний // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. – Вінниця: ВДПУ ім. М.Коцюбинського, 2004. Вип. 12. С. 198-200.

4. Матієнко О.С. Методика виховання толерантності в ліцеях Франції // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. праць / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. – Київ-Вінниця: ТОВ фірма “Планер”, 2005. – Вип. 8. – С. 106-111.

5. Матієнко О.С. Принципи формування толерантності як професійної якості особистості вчителя // Наукові записки Тернопільского національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. 2005. № . С. 25-29.

6. Матієнко О.С. Толерантність важливий аспект громадянського виховання у школах Франції // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. – Вінниця: ВДПУ ім. М.Коцюбинського, 2004. Вип. 13. С. 158-161.

7. Матієнко О.С. Виховання толерантності в ліцеях Франції // Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України: Зб. наук. праць / За заг. Ред. Г.Є.Гребенюка; Мін-во мистецтва і туризму України. Харків: Стиль Іздат, 2005. С.163-169.

8. Матієнко О.С. Практична направленість навчання читання спеціальної літератури іноземною мовою у негуманітарному вузі // Матеріали звітної науково-практичної конференції, присвяченої 90-річчю Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського Філологічні студії. Вип. 2: Вінниця, 2002. С.24-26.

9. Матієнко О.С. Гуманізація та гуманітаризація освіти – основа громадянського виховання // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Актуальні проблеми сучасної лексики, граматики та лінгводидактики. Вінниця: Вид-во Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, 2003. С.48-51.

10. Матієнко О.С. Виховання толерантності в курсі громадянознавства у школах Франції // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і Освіта 2005”. Том 36. Методичні основи виховного процесу. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С.51-54.

АНОТАЦІЯ

Матієнко О.С. Виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07. теорія і методика виховання Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі сьогодення вихованню толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції. Основна мета виховання толерантності полягає в тому, щоб сформувати у дитини почуття любові до своєї Батьківщини, прагнення до миру, культури міжнаціональних відносин, високу правосвідомість; виховання моральних ідеалів, працелюбність.

У дисертаційному дослідженні зроблено аналіз наукової літератури з обраної проблеми; з’ясовано сутність тлумачення поняття “толерантність” у розумінні вчених різних країн світу та розкрито основні підходи до суті цього феномена з точки зору різних галузей знань історії, філософії, психології, соціології, педагогіки; виявлені рівні та критерії оцінювання стану сформованості якостей толерантності у ліцеїстів Франції; визначено та проаналізовано зміст, форми та методи виховання толерантності у практиці шкіл України та Франції (у порівняльному аналізі); на основі порівняльного аналізу виховного процесу двох країн визначено шляхи удосконалення вітчизняної системи виховання толерантності; запропоновано методичні рекомендації для учителів України, які опікуються проблемою виховання толерантності учнів.

Ключові слова: толерантність, виховання толерантності, комунікативна толерантність, ліцеї Франції.

АННОТАЦИЯ

Матиенко Е.С. Воспитание толерантности у старшеклассников средних общеобразовательных лицеев Франции. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07. теория и методика воспитания. Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена актуальной проблеме современности воспитанию толерантности у старшеклассников средних общеобразовательных лицеев Франции. Работа состоит из двух разделов. В первом разделе “Воспитание толерантности как педагогическая проблема” осуществлён семантический анализ термина “толерантность” и раскрыты основные подходы относительно сущности данного феномена с точки зрения различных сфер знаний: истории, философии, психологии, социологии, педагогики.

Проанализировав научную литературу по проблеме исследования, нами определено, что понятие “толерантность” одинаково трактуется учеными разных стран мира, но более глубокий смысл вкладывают в него французские ученые, которые рассматривают толерантность в различных аспектах: межличностном общении, этнических и религиозных отношениях, и определяют как: социальную ценность, норму социальной жизни, принцип человеческих взаимоотношений и поведения, качество личности. Толерантность является компонентом жизненной позиции личности, которая имеет сформированную систему ценностей и интересов, а также готовность их защищать, но в то же время с уважением относиться к позиции и