НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Олефіренко Ельвіра Олексіївна

УДК 342.7

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ірпінь – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович,

Національна академія державної податкової служби України, начальник кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Берлач Анатолій Іванович,

Відкритий Міжнародний університет

розвитку людини “Україна”, завідувач

кафедри адміністративного та фінансового права

кандидат юридичних наук, професор

Гіжевський Володимир Казімірович, проректор

Університету економіки та права“КРОК”

Провідна установа: Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права, (м. Київ)

Захист відбудеться “27” квітня 2006 року о “12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.855.02 Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31.

Автореферат розісланий “22” березня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави визначальним інструментом організуючого впливу на суспільні відносини виступає державне управління. Удосконалення управління в демократичних країнах має на меті створення соціально-ефективного державного апарату, наближеного до потреб і запитів людей і побудованого на наукових принципах.

Підвищення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади має винятково практичне значення, оскільки фактично йдеться про удосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод громадян.

Соціальні, політичні, правові зміни, що відбуваються в Україні, диктують необхідність нових поглядів на проблематику адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина відповідно до тих стандартів, принципів і норм, які відпрацьовані світовим співтовариством. Сьогодні зростає вплив міжнародних норм, принципів і стандартів міжнародного права на становлення, удосконалення і розвиток національної системи права, адміністративного права у тому числі.

З урахуванням цих обставин необхідно вирішувати питання правового забезпечення прав громадянина, які перебувають у полі зору вчених-правознавців. Разом з тим, за період після проголошення незалежності України комплексні дослідження проблематики адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина на дисертаційному і монографічному рівнях мало вивчені.

Вказане свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень, систематизації і аналізу зібраного адміністративною та іншими юридичними науками емпіричного і теоретичного матеріалу, оцінки напрямів і тенденцій, що мають місце, обґрунтування на цій підставі пропозицій щодо вирішення проблеми адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина. Зазначені критерії й були основними при обранні теми дисертаційного дослідження.

У Конституції України міститься широкий перелік прав і свобод громадян, а також гарантій їх реалізації. Але їх наявність у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили не є показником реальності. Здійснювана в Україні адміністративно-правова реформа спрямована на формування демократичної, соціальної, правової держави, де гідність людини, її права, свободи і законні інтереси, справедливість є основними цінностями. Згідно з Концепцією адміністративної реформи її головною метою є “найповніше забезпечення конституційних засад організації державної влади, принципу верховенства права, гуманістичних вимог щодо діяльності держави”.

Окремі аспекти означеної проблеми досліджувались у дисертаціях та у фаховій літературі, зокрема, у роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, як: В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, А.І. Берлач, М.А. Василенко, В.К. Гіжевський, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, Є.В. Додін, Р.О. Калюжний, М.В. Коваль, В.К. Колпаков, Є.Б. Кубко, Є.А. Лукашова, А.В. Малько, М.А. Матузов, О.В. Негодченко, В.І. Олефір, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, Д.М. Павлов, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, В.К. Шкарупа.

Наукові праці перерахованих вчених-правознавців, без сумніву, мають важливу практичну і наукову цінність, висновки та рекомендації, що містяться в них служать вдосконаленню законодавства, правозастосовчої практики. Але на сьогодні на дисертаційному рівні по суті відсутні роботи з комплексного аналізу адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, вивчення їх загальних проблем як правового явища. Окремі питання, якщо раніше і вивчалися, то через призму законодавства Радянського Союзу і запропоновані тоді зауваження та висновки нині втратили свою актуальність. Тому існує об’єктивна потреба наукового пошуку у цих напрямах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог Концепції адміністративної реформи в Україні, якою передбачено проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики державного управління, цільової комплексної програми № 0186.0.070865 “Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування”, приписів Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.02 (п. 1). Роботу виконано в рамках планів досліджень Національної академії ДПС України, кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності на 2004-2009 р.р., спеціальної науково-дослідної теми “Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657).

Мета і завдання дослідження. Метою є комплексний аналіз актуальних наукових питань формування законодавчого забезпечення і організаційних умов діяльності органів управління у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, обґрунтування рекомендацій по удосконаленню діючого адміністративного законодавства з урахуванням нових політичних та соціально-економічних відносин.

Завдання дисертаційного дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у наступному:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації прав та свобод людини і громадянина органами державного управління.

Предметом дослідження є положення Конституції України, що мають пряме безпосереднє відношення до питань адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, нормативно-правові акти, які визначають їх адміністративно-правовий статус та процедуру реалізації конституційних прав і свобод, правотворча, правозастосовча, організаційна діяльність органів державного управління, їх посадових осіб у даній сфері.

Методи дослідження. У вирішенні зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та ін. Їх застосування базуються на системному підході, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), історичного – здійснено аналіз основних етапів розвитку понять про права людини і громадянина, розглянуто нормативно-правову базу щодо повноважень органів державного управління від початку становлення даних установ і до сьогодення (підрозділи 1.1, 1.2), порівняльно-правового – здійснено аналіз співвідношення понять “орган державного управління”, “орган виконавчої влади”; “забезпечення”, “охорона”, “захист”; “гарантії реалізації” та “гарантії захисту”, визначено критерії їх розмежування, аналіз точок зору вчених щодо ефективності правотворчої, правозастосовчої та організаційної діяльності органів державного управління (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2-2.4), системно-структурного – досліджено адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина як систему; формально-логічного – сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинних нормативно-правових актів, які прямо або опосередковано регулюють діяльність органів державного управління щодо реалізації прав і свобод громадян (підрозділи 2.1- 2.4).

Поряд із працями з адміністративного права нами використані наукові розробки з теорії держави і права, філософії, соціології, галузевих юридичних наук. Це дисертаційне дослідження пов’язане із загально правовими проблемами, а також з загальними юридичними науками. Значне місце у ньому займають питання, які стоять перед правознавцями у зв’язку з реалізацією конституційних норм, важливістю приведення законодавства України у відповідність з принципами і стандартами міжнародного права.

Нормативною та емпіричною базою дисертації стали закони та інші нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства, публікації в періодичних виданнях, довідкові матеріали, статистика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим комплексним монографічним дослідженням проблем адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина. Наукова новизна дисертації визначається сучасною постановкою нової проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-правовій сфері та напрямів удосконалення законодавства щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина органами державного управління.

Автором розроблені наступні концептуальні положення, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Теоретичне і практичне значення результатів виражається в:

-

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідного законодавства та науково-правових джерел. Усі результати одержані безпосередньо автором і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї та розробки В.К. Шкарупи, у співавторстві з яким опубліковано одну статтю, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась по розділам і в цілому на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії ДПС України; основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичних конференціях “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, лютий 2004 року); “Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества” (г. Чернигов, март 2004 года); міжнародних науково-практичних конференціях: Розвиток і зміцнення громадянського суспільства, забезпечення основних прав людини і громадянських свобод” (м. Чернігів, березень 2004 року); “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, червень 2004 року); “Наукові дослідження: теорія та експеримент 2005” (м. Полтава, травень 2005 року).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 7 публікаціях, з яких 4 – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (222 найменування). Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких 194 – основний зміст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкриваються його методологічні та теоретичні засади; висвітлюються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів; наводяться дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.

Розділ перший “Теоретичні аспекти реалізації прав і свобод громадян органами державного управління” складається з трьох підрозділів. У ньому здійснено аналіз поняття та системи конституційних прав та свобод людини і громадянина, визначено місце органів державного управління у процесі реалізації їх прав і свобод, з’ясовуються поняття та різновиди адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод громадян.

У підрозділі 1.1. “Поняття та система прав і свобод людини і громадянина” досліджується історія формування та розвитку уявлень про права людини. Дисертант стверджує, що аналіз змісту правових документів: Великої Хартії вольностей 1215 р., Петиції про права 1789-1791 р. р., Загальної декларації прав людини 1948 р. показує шляхи та логіку юридичних конструкцій у сфері прав та свобод людини і громадянина, утвердження норм спочатку у соціально-обмеженому варіанті, потім – їх послідовний розвиток, збагачення змісту, поступове поширення на інші групи юридичних норм і аж до визнання досягнень розвинутих цивілізованих країн. Різницю між правами людини і правами громадянина вперше визначено у французькій Декларації прав людини і громадянина.

У дисертації підкреслюється, що процес демократичних перетворень сприяв визнанню загальнолюдських цінностей і проголошенню їх у Декларації про державний суверенітет України та Конституції України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності.

Автор зазначає, що поняття права як рівної міри свободи людей включає в себе і розуміння справедливості, а це, в свою чергу, вказує на проблеми співвідношення понять “право” і “закон”. У контексті їх розуміння приходить до висновку, що поняття справедливості є невід’ємною внутрішньою рисою права.

Аналіз другого розділу Конституції України дозволив у дисертації класифікувати права та свободи людини і громадянина, виходячи з характеру суспільних відносин, які вони відображають, на такі групи: а) громадянські; б) політичні; в) соціально-економічні та культурні. Вказана класифікація, на наш погляд, у цілому охоплює всі сторони політичного, соціального, економічного та культурного життя, відповідає загальновизнаному їх переліку в нормах міжнародного права і, отже, дає можливість визнати їх загальнодемократичну спрямованість та прослідкувати динаміку розвитку.

У підрозділі 1.2. “Місце органів державного управління в процесі реалізації прав і свобод громадян” автор обґрунтовує поняття реалізації прав і свобод громадян, проблему реалізації прав і свобод громадян у контексті загальної проблеми реалізації права та правового регулювання в цілому. Доводить, що реалізація прав і свобод не може бути зведена до її характеристики як складової частини правового регулювання або форми реалізації правових норм.

Автор стверджує, що реалізація прав і свобод означає дійсне отримання благ, які входять до їх змісту, тому не можна зводити її до закріплення за громадянином конкретного суб’єктивного права.

Визначено сутність механізму реалізації прав і свобод громадян, яка виражається у перетворенні соціальних благ та можливостей особи, закріплених в її правах і обов’язках, у реальну поведінку, реальні суспільні відносини. Автор не заперечує важливе значення юридичного механізму реалізації для прав і свобод громадян, водночас стверджує, що комплексний підхід до даної проблеми вимагає виділення не лише юридичних, але і соціально-психологічних аспектів даної проблеми.

Автор підтримує висловлену в юридичній літературі думку про те, що юридичний і соціальний механізм реалізації прав і свобод особи є зовнішніми факторами, які забезпечують переведення прав і обов’язків у поведінку особи, а соціально-психологічний механізм внутрішньою умовою реалізації. Правова форма не може виразити численні чинники соціального життя, які впливають на ефективність реалізації прав і свобод громадян. Вона покликана закріпити юридичні засоби у вигляді відповідальності за невиконання чи неналежне виконання посадових обов’язків. Очевидно, що вирішення проблем підвищення ефективності механізму реалізації суб’єктивних прав громадян значною мірою залежить від ступеня розробленості форм і методів реалізації різних видів суб’єктивних прав, конкретизації суб’єктивних прав у діючій системі правових норм. Така конкретизація повинна здійснюватися з урахуванням особливостей змісту суб’єктивних прав громадян у різних правових відносинах.

Особливе значення, на думку автора, має виявлення найсприятливіших умов реалізації конкретних видів прав. Дослідження таких умов не повинне зводитися тільки до аналізу функцій держави (що є відправною методологічною позицією). Важливо вивчити також конкретні функції державних органів, громадських організацій, трудових колективів. Для забезпечення ефективності реалізації прав необхідна розробка для кожного їх виду найтиповіших стадій практичного здійснення та визначення оптимальних способів правового і організаційного забезпечення їх реалізації.

Визначення поняття державного управління сформульовані В.Б. Авер’яновим, В.В. Цвєтковим, Є.В. Додіним. Аналізуючи зміст поняття державного управління, дисертант підкреслює, що незважаючи на розбіжності у поглядах, основоположним для характеристики останнього є визначення його ролі стосовно людини, суспільства в цілому.

Автор звертає увагу на те, що глобальні ринкові перетворення часто спонукають уряд відходити від виконання обов’язків, які на нього традиційно покладались. Виникає відчуття, що потенціал держави обмежується, у той час як потреба у соціальному захисті для більшості населення залишається суттєвою. Тому серед різновидів владно-управлінської діяльності, за допомогою яких безпосередньо втілюються в життя права і свободи громадян, державне управління продовжує займати головне місце. Це пояснюється масштабами здійснення державно-управлінських функцій, значним колом суб’єктів, наділених відповідними повноваженнями, змістом соціальних завдань, виконання яких покладається на цей вид державної діяльності.

Аналізуючи вищевикладені положення, дисертант пропонує реформаторські зусилля спрямувати не на зменшення ролі державного управління, а на розвиток умілого державного управління, яке включає механізми, процедури та інститути влади, за допомогою яких громадяни можуть виражати свої інтереси, здійснювати права та свободи.

У підрозділі 1.3. “Поняття та види адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян” наведені теоретичні положення стосовно поняття, суті і змісту забезпечення прав і свобод громадян адміністративно-правовими заходами. Характеризується термінологія, яка використовується в юридичній літературі для визначення діяльності державних органів, посадових осіб, спрямованої на надання правам і свободам громадян реального змісту. На думку дисертанта, необхідно використовувати термін “забезпечення”, який за своїм змістом є найбільш об’ємним і охоплює такі поняття як “повага”, “визнання”, “дотримання”, а також “гарантування”.

Детально автор зупиняється на тлумаченні терміну “гарантія”. Спираючись на міркування М.С. Малеїна, А.В. Малько, М.А. Матузова, А.Ф. Нікітіна, він погоджується, що як загальне поняття гарантії прав і свобод являють собою основні умови, засоби, заходи, за допомогою яких громадяни забезпечують свої конституційні права і свободи. До гарантій-умов відносить політичні, економічні, ідеологічні. До гарантій-засобів – юридичні, які забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод громадян правовими засобами (адміністративні, кримінальні, цивільні).

Розглядаючи дану проблему, дисертант проводить розмежування понять “охорона” і “захист”. Під охороною розуміються профілактичні заходи, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями для попередження порушень прав громадян, а також усунення різноманітних перешкод їх реалізації. Під захистом розуміється примусовий спосіб здійснення порушеного права з метою його відновлення.

Сформульоване авторське визначення адміністративно-правових гарантій реалізації (прав та свобод громадян) як урегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) у сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, яке визначає права та свободи громадян. До системи таких гарантій дисертант відносить: ефективну правотворчу, правозастосовчу, організаційну діяльність органів державного управління.

Зміст адміністративно-правових гарантій реалізації, на думку дисертанта, полягає у ефективному практичному здійсненні органами державного управління у відповідності з законами та підзаконними актами, юридичних обов’язків з приводу втілення в життя прав і свобод громадян. Адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод громадян за змістом і об’ємом охоплюють суспільні відносини в різних сферах життєдіяльності держави. Особливістю їх є те, що вони виникають у процесі управлінської діяльності органів держави.

Розділ другий “Організаційно-правові умови ефективності реалізації прав і свобод громадян органами державного управління” складається з чотирьох підрозділів, присвячений аналізу законодавчого забезпечення, правотворчої, правозастосовчої та організаційної діяльності органів державного управління у сфері реалізації прав і свобод громадян.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання діяльності органів управління по здійсненню прав громадян” розкривається сучасний стан законодавства, яке визначає правовий статус органів державного управління. Автор вважає, що ефективність забезпечення органами державного управління конституційних прав і свобод громадян залежить від якості правового регулювання їх діяльності. Насамперед проблема полягає у чіткому визначенні компетенції органів державної виконавчої влади. Численність різного рівня нормативних актів, які закріплюють повноваження цих органів по створенню гарантій основних прав громадян, спричиняє суттєві труднощі у користуванні ними і обумовлює необхідність систематизації та кодифікації таких актів.

Дисертант вважає за доцільне у положеннях прямо встановити обов’язок міністерств, державних комітетів та відомств забезпечувати конституційні права громадян, що сприятиме підвищенню їх відповідальності за доручену ділянку роботи.

Важливими умовами правового забезпечення ефективності системи органів державного управління автор вважає стабільність правового регулювання, повноту і внутрішню узгодженість правових норм. Принциповою умовою ефективності правового забезпечення має стати використання в якості юридичної основи державного управління законів. Адміністративна реформа не може бути успішною, якщо в державі не прийнято закон “Про Кабінет Міністрів України”, “Про систему центральних органів виконавчої влади”, “Про нормативно-правові акти в Україні”.

Автором підкреслено, що правове забезпечення реформи та процесу підвищення ефективності системи органів виконавчої влади у першу чергу має відбуватися за рахунок оптимізації законодавства. Ефективне законодавство і, відповідно, ефективне правове регулювання є однією з обов’язкових умов трансформації суспільства, а, отже, і системи управління цим суспільством. Потребують точного і деталізованого визначення повноваження органів державного управління, які пов’язані із здійсненням прав, свобод та обов’язків громадян. Повноті здійснення прав і свобод громадян у зв’язку з цим відповідало б обґрунтоване розгортання компетенційних норм цих органів.

У підрозділі 2.2. “Правотворча діяльність органів управління у сфері реалізації прав і свобод громадян” обґрунтовуються положення про удосконалення правотворчої діяльності органів державного управління по забезпеченню конституційних прав і свобод громадян. Автор вважає, що цей процес залежить від вирішення наступних проблем: обмеження права міністерств, державних комітетів та відомств конкретизувати норми законів про права громадян та їх юридичні гарантії; підвищення якості змісту нормативних актів органів державного управління, їх систематизації та кодифікації, своєчасне приведення у відповідність до нових законодавчих актів; покращення процедури підготовки, прийняття та опублікування нормативних актів, які пов’язані з реалізацією прав і свобод громадян; законодавчого визначення порядку опублікування таких актів у джерелах, найбільш доступних населенню.

Дисертант підкреслює, що якість та ефективність правотворчості значною мірою залежить також від реального втілення у конкретній діяльності компетентних органів принципів науковості і демократизму, законності і гласності, доцільності та економічності, оперативності.

Автор зазначає, що неконтрольована виконавча влада привела до посилення ролі “другого ешелону” законодавства, але при цьому виявилася нездатною забезпечити належну якість правового регулювання, захищеність суб’єктів, поведінка, діяльність яких підпадає під дію нормативних актів. Доцільно внести зміни до ч. 1 ст. 117 Конституції України, виклавши її у такій редакції: “Кабінет Міністрів на основі і для виконання Конституції, законів України, указів Президента в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання”.

Основною вимогою до конкретизуючих актів, є підзаконність, тобто відповідність акту закону, що передбачає неприпустимим обмеження прав, свобод, обов’язків, відповідальності, встановлених законом, і їх розширювального тлумачення. На думку дисертанта, саме ці положення визначають на принциповому рівні взаємозв’язок закону і конкретизуючих його актів.

Вирішення проблеми полягає не в обмеженні, “звуженні”, “розширенні” владного розсуду в ході нормотворчої діяльності, а в розробці і законодавчому закріпленні критеріїв обґрунтованості, відповідності праву, критеріїв, що дозволяють встановити цю відповідність або невідповідність, а також наділенні владною компетенцією судових органів по відношенню до виконавчої влади, що приймає неправомірні акти. Демократизація нормотворчого процесу припускає посилення уваги до проблем процесуального забезпечення нормотворчої діяльності.

Дисертантом запропоновано суди загальної юрисдикції наділити владними повноваженнями для вирішення питань правомірності нормативних актів. У випадках визнання судом даних актів незаконними або неправовими надати йому право не застосовувати їх при вирішенні конкретних справ.

У підрозділі 2.3. “Правозастосовча діяльність органів управління у сфері реалізації конституційних прав громадян” автор звертає особливу увагу на проблему ефективності та удосконалення правозастосовчої діяльності органів державного управління.

Застосування права носить підзаконний характер, тобто повинне здійснюватися в межах встановлених законом повноважень компетентного органу. Правозастосовча діяльність є лише засобом для досягнення тих цілей, які стоять перед нормою права. Випадки, коли у правозастосувача з’являються свої (відмінні від вживаної правової норми) цілі, свідчать про неправомірність відповідного правозастосовчого акту, про спробу обійти закон у процесі правозастосування.

Автор зазначає, що ефективність правозастосовчих актів може оцінюватися лише за рівнем досягнення тих же соціальних цілей, що і ефективність правових норм, які застосовуються. Зважаючи на широту задач управління, його творчо організуючий характер, різноманітності зовні схожих ситуацій, які повинні бути вирішені, неможливо, та і не завжди доцільно обумовлювати правом зв’язок кожного фактичного положення з уже визначеними правовими наслідками.

Дисертант пропонує “перевищення влади” і “відхилення від влади” вважати підставами, за якими акти, прийняті в порядку реалізації права за власним розсудом, можуть бути оскаржені саме з погляду законності, наприклад, опротестовані прокуратурою у порядку загального нагляду. Доцільно, на думку автора, ввести судовий контроль у справах такого виду.

У підрозділі 2.4. “Організаційні умови реалізації прав і свобод громадян органами державного управління” автор доводить, що передумовою реалізації прав і свобод виступає організаційна діяльність державних органів та громадських організацій в усіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі їх діяльності по забезпеченню здійснення прав і свобод особи.

Організаційна діяльність може носити як попередній, так і “супровідний” управлінській діяльності характер. В останньому випадку вона співпадає з управлінням, відображає його зміст.

Автор обгрунтовує, що потреби, відображаючись у соціальних задачах і інтересах, зумовлюють через відповідне протиріччя соціально-організаційну проблему, зачіпаючи тим самим суб’єкт управління і всю систему управління. Відповідно в комплексі засобів, що забезпечують досягнення цілей, можна виділити організаційні засоби: функції управління, сформульовані в нормативних актах або конституйовані іншим шляхом індивідуальні завдання виконавцям, організаційна структура або система управління, методи управління і т.д.

Дисертант підкреслює, що в умовах сьогодення перед державним управлінням постають нові організаційні проблеми. З одного боку вони мають універсальний характер, а з іншого – вони індивідуалізовані, а подекуди й унікальні. Поряд з удосконаленням організаційної структури необхідно, на думку автора, удосконалювати механізм управління, методи та стиль роботи апарату в цілому та його структурних частин.

Автор дійшов висновку, що підвищення рівня організаційної діяльності Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів передбачає удосконалення їх роботи по створенню планових та фінансових передумов реалізації конституційних прав громадян.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових і організаційних засад адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод. Основним результатом дослідження є комплексний аналіз адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян.

У ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:

1. Вирішення проблеми систематизації прав і свобод людини і громадянина має пов’язуватись в першу чергу з проблемою їх забезпечення і захисту. Доведено, що за характером забезпечення можна відмежувати конституційні права, для здійснення яких держава повинна надати в розпорядження громадян відповідні матеріальні та інші блага і права, для реалізації яких достатньо підтримання громадського порядку і дотримання законності.

2. З’ясовано, що багато конституційних норм важко назвати нормами прямої дії, оскільки відсутній механізм їх реалізації. Конституційні права громадян реалізуються через їх правовий статус. Загальноправовий (конституційний) статус є основою для галузевого статусу, а галузевий – для індивідуального. Конституційні норми мають загальний характер і поширюються на відносини, що регулюються нормами інших галузей права, адміністративного в тому числі.

3. Визначено, що державне управління в умовах розвитку української держави продовжує займати важливе місце і відігравати головну роль серед різновидів владно-управлінської діяльності, за допомогою якої реалізуються права, свободи, законні інтереси людини і громадянина.

4. Запропоновано під адміністративно-правовими гарантіями реалізації прав та свобод громадян розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) у сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян. Система адміністративно-правових гарантій становить ефективну правотворчу, правозастосовчу, організаційну діяльність органів державного управління. Зміст полягає в ефективному практичному здійсненні органами державного управління у відповідності з законом юридичних обов’язків з приводу втілення в життя прав і свобод громадян.

Пропонується адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян здійснювати шляхом: 1) визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод; 2) закріплення конкретних обов’язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян; 3) встановлення детальних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб’єктами управління своїх обов’язків у відносинах з громадянами; 4) посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов’язків, що потягло порушення прав громадян.

5. Доведено, що важливою умовою правового забезпечення ефективності системи органів державного управління є стабільність правового регулювання, повнота і внутрішня узгодженість правових норм. Принциповою умовою ефективності правового забезпечення має стати використання в якості юридичної основи державного управління законів. Пропонується прийняти закони “Про Кабінет Міністрів України”, “Про систему центральних органів виконавчої влади”, “Про нормативно-правові акти в Україні”.

6. Правове забезпечення підвищення ефективності системи органів державного управління має відбуватися за рахунок оптимізації законодавства. Доведена необхідність точного і деталізованого визначення повноваження органів державного управління, які пов’язані зі здійсненням прав, свобод та обов’язків громадян. Для повноти здійснення прав і свобод громадян необхідне розгортання компетенційних норм цих органів.

7. Якість та ефективність правотворчості залежить від реального втілення у діяльності компетентних органів принципів науковості і демократизму, законності і гласності, доцільності, економічності, оперативності. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 117 Конституції України, виклавши її у такій редакції: “Кабінет Міністрів України на основі і для виконання Конституції України, законів України, указів Президента в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання”.

8. Автор підтримує точку зору, що основною вимогою до конкретизуючих актів, є підзаконність, тобто відповідність акту закону, що передбачає неприпустимим обмеження прав, свобод, обов’язків, відповідальності встановлених законом і їх розширювального тлумачення. Пропонується ці положення визнати такими, що визначають на принциповому рівні взаємозв’язок закону і конкретизуючих його актів.

9. Встановлено, що демократизація нормотворчого процесу посилює увагу до проблем процесуального забезпечення нормотворчої діяльності. Пропонується не обмежувати, звужувати чи розширювати владний розсуд у нормотворчій діяльності, а законодавчо закріпити критерії його обґрунтованості, відповідності праву. Рекомендовано надати судам загальної юрисдикції право вирішувати питання правомірності нормативних актів.

10. Запропоновано ефективність правозастосовчих актів оцінювати за рівнем досягнення тих же соціальних цілей, що і ефективність правових норм, які застосовуються. “Перевищення влади” і “відхилення від влади” вважати підставами, за якими акти, прийняті в порядку реалізації права за власним розсудом, можуть бути оскаржені саме з погляду законності, зокрема, опротестовані прокуратурою у порядку загального нагляду. Дисертант дійшов висновку про необхідність судового контролю у справах такого виду.

11. З’ясовано, що передумовою реалізації прав і свобод виступає організаційна діяльність органів державного управління в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Доведено, що організаційна діяльність може мати як попередній, так і “супровідний” управлінській діяльності характер. У останньому випадку вона співпадає з управлінням, відображає його зміст. До комплексу засобів, які забезпечують досягнення цілей, пропонується віднести такі організаційні засоби: функції управління, індивідуальні завдання виконавцям, організаційну структуру, систему, методи управління. Поряд з удосконаленням організаційної структури необхідно удосконалювати механізм управління, методи та стиль роботи апарату в цілому та його структурних підрозділів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Олефіренко Е.О., Шкарупа В.К. Забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина: адміністративно-правовий аспект // Науковий вісник Національної академії ДПС України. – Ірпінь, 2004. – №3 (25). – С. - 161.

2. Олефіренко Е.О. Адміністративно-правові гарантії реалізації та захисту прав і свобод громадян: співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №3. – С. 40 - 43.

3. Олефіренко Е.О. Принцип соціальної справедливості як гарантія забезпечення прав і свобод громадян в Україні // Матеріали науково-практичної конференції. – К., 2004. – С. 107 - 112.

4. Олефиренко Э.А. Правовое регулирование деятельности органов исполнительной власти по обеспечению прав и свобод граждан // Материалы межвузовской научно-практической конференции. – Чернигов, 2004. – С. 14 -18.

5. Олефіренко Е.О. Адміністративно-правовий статус особи: проблеми і перспективи // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 27. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. С. 295- 301.

6. Олефіренко Е.О. Правові основи діяльності органів управління по здійсненню прав громадян // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №5. – С. 104 - 107.

7. Олефіренко Е.О. Роль державного управління у забезпеченні прав і свобод громадян в умовах адміністративної реформи // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Полтава, 2005. – С. 15 - 20.

АНОТАЦІЇ

Олефіренко Е.О. Адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод громадян. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національна академія державної податкової служби України. – Ірпінь, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню проблем теорії та організаційно-правових умов адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян. Розроблено категоріальний апарат з питань, обумовлених темою дисертації. Досліджена правова природа та зміст конституційних прав та свобод людини і громадянина. Проаналізовано законодавство, що покладене в основу правової регламентації діяльності органів державного управління у сфері реалізації прав і свобод громадян. У роботі піднімаються питання ефективності правотворчої, правозастосовчої та організаційної діяльності органів державного управління.

За результатами досліджень внесені пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання і організації діяльності органів державного управління по здійсненню прав і свобод громадян.

Ключові слова: права і свободи громадян, адміністративно-правові гарантії реалізації, органи державного управління, правотворча діяльність, правозастосовча діяльність, організаційна діяльність.

Олефиренко Э.А. Административно-правовые гарантии реализации прав и свобод граждан. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальная академия государственной налоговой службы Украины. – Ирпень, 2006.

Диссертация посвящена исследованию проблем теории, а также организационно-правовых условий административно-правовых гарантий реализации прав и свобод граждан. В ней разработан категориальный аппарат по вопросам, имеющим отношение к проблематике, обозначенной темой диссертационного исследования. Исследована правовая природа и содержание конституционных прав и свобод граждан, детально рассмотрена их система. В основу анализа данного вопроса положен исторический опыт, а также цели, которые преследовал законодатель, определяющий в Конституции и законах такую систему прав и свобод. С точки зрения диссертанта, эта система охватывает все стороны экономической, политической и культурной жизни государства и отвечает их общему перечню в нормах международного права.

В диссертационном исследовании рассматривается понятие государственного управления, его место в процессе реализации прав и свобод граждан. Автор обращает внимание на то, что глобальные рыночные изменения ведут к сокращению потенциала государства, когда потребность в социальной защите населения возрастает. Поэтому среди разновидностей управленческой деятельности, с помощью которых непосредственно воплощаются в жизнь права