Інститут законодавства Верховної Ради України

Остапович Ганна Михайлівна

УДК 336.711.71

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі комерційного права факультету економіки, менеджменту і права Київського національного торговельно-економічного університету.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент,

Ніколаєва Людмила Вікторівна,

Київський національний

торговельно-економічний університет,

завідуючий кафедрою комерційного права

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор

Заслужений юрист України

Голосніченко Іван Пантелійович,

Національний транспортний університет

завідувач кафедри конституційного та адміністративного права

кандидат юридичних наук, доцент

Воротіна Наталія Вікторівна,

старший науковий співробітник

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Провідна установа – Національна академія державного управління при Президентові України, кафедра державного управління і менеджменту

Захист відбудеться 29.06.2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 27.05. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Створення ефективного ринкового середовища неможливе без формування фінансового ринку, що забезпечує обіг фінансових ресурсів, їх перерозподіл між галузями виробничої сфери, акумулювання тимчасово вільних коштів для інвестування у виробничу діяльність. Сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів.

Обіг фінансових активів, в тому числі і у формі цінних паперів, потребує належного контролю з боку держави, адже в умовах безконтрольності зловживання з фінансовими ресурсами здатні скласти загрозу економічній безпеці усього суспільства, породжувати кризові явища в економіці, завдавати великих втрат державі та її громадянам.

Кожна країна, в якій існує ринок цінних паперів, створює систему його державного контролю. Україна також не є виключенням з правила. Правовою основою формування системи державного контролю на ринку цінних паперів є Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30 жовтня 1996 р., згідно якого було створено центральний орган виконавчої влади у сфері регулювання ринку цінних паперів – Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України. Окремі регулятивні і контрольні повноваження щодо учасників ринку цінних паперів реалізують Антимонопольний комітет України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів України, правоохоронні та ін. органи.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективної системи державного контролю на ринку цінних паперів, а з іншого – наявністю теоретичних та практичних правових проблем, пов’язаних з організацією державного контролю на ринку цінних паперів України. Теоретичного дослідження потребують зміст поняття “державний контроль на ринку цінних паперів”, види контролю, що його складають, суб’єкти, об’єкт, предмет, методи та правові форми державного контролю на ринку цінних паперів. Недослідженими також залишаються питання статусу саморегулівних організацій ринку цінних паперів та їх роль у реалізації державного контролю на ринку цінних паперів України.

Незважаючи на наявність нормативних актів, що регламентують здійснення державного контролю на ринку цінних паперів і надають значний обсяг повноважень державним контролюючим органам, про ефективність правового регулювання та організації державного контролю на ринку цінних паперів говорити поки що передчасно. Адже і досі гостро постають проблеми забезпечення прозорості ринку цінних паперів, доступу інвесторів до достовірної інформації, необхідної і достатньої для прийняття обґрунтованих

2

інвестиційних рішень, захисту прав інвесторів, запобігання та протидії нечесній практиці, зокрема, використанню інсайдерської інформації, запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Не сприяють належній організації державного контролю випадки неефективного розподілу, дублювання повноважень органів державного контролю на ринку цінних паперів. Потребують дослідження і систематизації також і заходи примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів, правова природа та підстави застосування стягнень за порушення законодавства про цінні папери.

Вдосконалення потребують і правові засади державного контролю на ринку цінних паперів. Норми Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, що регулюють державний контроль, потребують систематизації, подальшої деталізації та узгодження. На наш погляд, контроль як одна з основних функцій державного регулювання заслуговує на те, щоб його регулюванню було присвячено окремий розділ Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”. Існує необхідність аналізу та узгодження з нормами законів нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України. Все це обумовлює важливість та актуальність дослідження проблем державного контролю на ринку цінних паперів України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування теоретичних положень, спрямованих на розвиток теорії державного контролю, виявлення прогалин і суперечностей у правових нормах, що регулюють відносини державного контролю на ринку цінних паперів, розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства про державне регулювання ринку цінних паперів..

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

-

-

-

-

-

-

3

-

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні державного контролю на ринку цінних паперів уповноваженими державними органами.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, які регулюють питання державного контролю на ринку цінних паперів, наукові джерела, матеріали судової практики вирішення спорів, пов’язаних з випуском та обігом цінних паперів та реалізацією корпоративних прав.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження: системного аналізу досліджуваних явищ і подій; порівняльного аналізу правових норм і понять; формально логічного аналізу правових категорій та ін. Окремі питання в роботі досліджувались як міжпредметні проблеми на межі юридичної і економічної наук, що відповідає завданню комплексного вивчення явищ.

Теоретичним та науковим підґрунтям є наукові здобутки українських вчених-юристів, зокрема: В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, В. Г. Атаманчука, Ю. П. Битяка, О. В. Баклана, Л. К. Воронової, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Д. М. Лук’янця, Д. М. Лученка, В. М. Марчука, Л. В. Ніколаєвої, В. П. Нагребельного, А. А. Нечай, О. П. Орлюк, Л. А. Савченко, В. В. Сухоноса, І. П. Устинової, В. Д. Чернадчука, В. С. Шестака, вчених-економістів: М. Т. Білухи, О. М. Мозгового, І. Б.Стефанюка. та ін., а також наукові доробки російських та радянських вчених, які тією чи іншою мірою висвітлювали досліджувані в дисертації проблеми: Д. М. Бахраха, В. М. Горшенева., О. Ю. Грачової, А. В., Єрицяна, О. Є. Луньова, М. С. Студенікіної, О.В. Шоріної, І. Б. Шахова, Х. Х. Шнейдера та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі проведення дослідження:

1) вперше сформульовані і обґрунтовані такі науково-теоретичні положення:

-

-

4

учасників, що обслуговують фінансові операції інших учасників ринку цінних паперів;

-

-

-

2) уточнено:

-

-

-

3) подальшого розвитку дістали:

-

5

-

У роботі сформульовано і ряд інших положень.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Одержані в результаті дослідження висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства України про державне регулювання ринку цінних паперів, зокрема Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, інших законів про цінні папери, змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати безпосередньо в процесі практичної роботи контролюючих суб’єктів на ринку цінних паперів.

Матеріали дисертаційної роботи також можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів з банківського та фінансового права та спецкурсу “Правове регулювання фондового ринку”, а також для підготовки навчальної та навчально-методичної літератури з вказаних дисциплін. Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані особисто автором шляхом здійснення комплексного аналізу наукових джерел, нормативно-правових актів та судової практики з питань державного контролю на ринку цінних паперів. Автором сформульовано ряд пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства, що регулює відносини державного контролю на ринку цінних паперів. На основі проведеного дослідження автором розроблено і викладається спецкурс “Правове регулювання фондового ринку” для студентів спеціальності “Правознавство”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедр комерційного права і правознавства Київського національного торговельно-економічного університету. Теоретичні висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, були предметом наукових доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії” (м. Вінниця, 25-27 травня 2000 р.), Другій Національній науково-практичній конференції “Адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25-27 травня 2000 р.), Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції” (м. Київ, 14-15 лютого 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті

6

осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 17-19 травня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.).

Матеріали дисертаційної роботи складають основу навчальної дисципліни “Правове регулювання фондового ринку”, яку автор викладає в Київському національному торговельно-економічному університеті.

Результати дисертаційного дослідження також були використані Вищим господарським судом України для узагальнення практики розгляду господарськими судами спорів, пов’язаних з випуском, обігом цінних паперів та реалізацією корпоративних прав за 2004 рік.

Публікації. Основні висновки та результати дисертації викладено в десяти наукових публікаціях, з них три у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків; загальний обсяг 205 сторінок, з яких 181 – основний зміст. Дисертація містить також список використаних джерел із 203 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, основні завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, методологічні основи дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, вказуються положення, що складають наукову новизну, наукове та практичне значення дисертаційної роботи, наводяться відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження, вказується структура та обсяг роботи.

Розділ перший “Загальнотеоретична характеристика державного контролю на ринку цінних паперів України” складається з двох підрозділів, в яких автор досліджує сутність та класифікацію державного контролю на ринку цінних паперів України.

У підрозділі 1.1. “Сутність, об’єкт і предмет державного контролю на ринку цінних паперів України” було зроблено спробу дослідити місце державного контролю у державному регулюванні ринку цінних паперів, об’єкт та предмет державного контролю на ринку цінних паперів, правовий статус та види учасників ринку як підконтрольних суб’єктів, та принципи державного контролю на ринку цінних паперів України.

Законодавство, зокрема Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, визначає контроль як мету, як завдання державного регулювання ринку цінних паперів, як складову “комплексу заходів, що

7

становлять державне регулювання”, як форму державного регулювання ринку цінних паперів. За наслідками дослідження автором зроблено висновок, що державний контроль є функцією державного регулювання ринку цінних паперів.

Аналіз правовідносин, що складають ринок цінних паперів, дозволив автору запропонувати уточнення юридичного визначення ринку цінних паперів як сукупності цивільних, господарських та фінансових правовідносин, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів. Ринок цінних паперів поділяють на організований та неорганізований ринок. На організованому ринку угоди з цінними паперами укладаються у організаторів торгівлі, тобто на фондових біржах і позабіржових торговельно-інформаційних системах. Особливістю цього сегменту ринку цінних паперів є чітко визначені механізми формування ринкових цін на цінні папери шляхом співставлення попиту і пропозиції на них, порядок укладення угод щодо цінних паперів, високий рівень прозорості ринку та його контрольованості. Неорганізований ринок складають угоди щодо цінних паперів, які укладаються не у організаторів торгівлі. Однією з основних проблем сучасного ринку цінних паперів України є схильність його учасників до здійснення фінансових операцій на неорганізованому ринку, внаслідок чого значний обсяг фінансових операцій перебувають поза межами державного контролю, а ринок цінних паперів не відповідає вимозі прозорості.

Як сегмент фінансового ринку ринок цінних паперів є інструментом перерозподілу капіталу. Отже, і діяльність учасників ринку цінних паперів залежно від характеру їх участі у процесі перерозподілу капіталу можна згрупувати на діяльність з перерозподілу фінансових активів, яку складають фінансові операції учасників ринку цінних паперів, та діяльність з обслуговуванням фінансових операцій: організація укладання угод щодо цінних паперів, проведення розрахунків за цими угодами, облік прав власності на цінні папери, обслуговування випуску, обліку, погашення та інших операцій з бездокументарними (електронними) цінними паперами. Такі види професійної діяльності на ринку цінних паперів як діяльність з випуску цінних паперів, брокерська діяльність торгівців цінними паперами, діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, діяльність з управління цінними паперами, депозитарна діяльність, діяльність з організації торгівлі цінними паперами є фінансовими послугами. Тому такі учасники ринку цінних паперів як торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі, компанії з управління інститутами спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, фондові біржі та торговельно-інформаційні системи є фінансовими установами.

8

Автором запропоновано розмежувати поняття “підконтрольна особа”, як особа, діяльність якої на ринку цінних паперів перебуває під державним контролем, та “об’єкт контролю” як діяльність або операція, що контролюється. Предметом же контролю автор пропонує називати ті показники об’єкта контролю, що перевіряються, і які визначають перелік та обсяги відомостей, що надаються суб’єкту контролю або збираються ним.

В результаті проведеного аналізу положень законодавства у досліджуваній сфері автор доходить висновку, що предмет державного контролю на ринку цінних паперів становлять відомості щодо: 1) фінансового стану та фінансових результатів діяльності учасників ринку цінних паперів; 2) правомірності фінансових операцій на ринку цінних паперів, тобто виконання під час їх здійснення встановлених законодавством вимог, дотримання обмежень та заборон, передбачених правовими нормами, відсутність діянь, що порушують права інших учасників ринку цінних паперів; 3) виконання учасниками ринку цінних паперів покладених на них законодавством обов’язків (щодо розкриття інформації, подання адміністративних даних, одержання ліцензій, проходження державної реєстрації випусків цінних паперів та ін. дій, участі у саморегулівних організаціях і т.д.; 4) відповідності кадрового, матеріально-технічного, програмного, інформаційно-комунікаційного забезпечення учасників ринку цінних паперів вимогам ліцензійних умов та іншого спеціального законодавства.

Підконтрольними суб’єктами державного контролю на ринку цінних паперів виступають учасники ринку цінних паперів та саморегулюючі організації. Належне дослідження ринку цінних паперів як об’єкта державного контролю вимагає характеристики його учасників. Учасників ринку цінних паперів автор пропонує класифікувати за критеріями їх статусу на ринку та за змістом діяльності. За статусом учасників ринку цінних паперів можна поділити на професійних учасників ринку цінних паперів, до яких належать торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі, реєстратори, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи, компанії з управління активами інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів, та непрофесійних учасників – емітенти та інвестори (власники цінних паперів). Залежно від змісту їх діяльності учасників ринку цінних паперів пропонується класифікувати на учасників, що здійснюють фінансові операції на ринку цінних паперів та учасників, що обслуговують (забезпечують) здійснення фінансових операцій іншими учасниками ринку цінних паперів.

За наслідками дослідження автором запропоновано визначити державний контроль на ринку цінних паперів як врегульовану нормами права

9

діяльність державних органів та саморегулівних організацій ринку цінних паперів (в частині реалізації делегованих контрольних повноважень) по 1) спостереженню за показниками стану і функціонування ринку цінних паперів, 2) фінансовими операціями на ньому, 3) показниками фінансового стану та фінансових результатів діяльності учасників ринку цінних паперів, а також 4) з перевірки виконання учасниками ринку цінних паперів та саморегулівними організаціями встановлених законодавством вимог, дотримання обмежень і заборон.

Дослідивши принципи державного контролю ринку цінних паперів автор пропонує розрізняти організаційні принципи, на яких базується організаційна побудова державного контролю, та функціональні, які характеризують процес реалізації державного контролю. До організаційних принципів пропонується відносити принцип універсальності, принцип необхідного рівня правової регламентації, принцип залучення учасників ринку цінних паперів та їх об’єднань до реалізації державного контролю і принцип делегування державними органами контрольних повноважень саморегулівним організаціям. Функціональними принципами державного контролю на ринку цінних паперів є дієвість, гласність, об’єктивність, систематичність, цілеспрямованість державного контролю, всебічність аналізу отриманої інформації.

Підрозділ 1.2 “Види державного контролю на ринку цінних паперів України” містить класифікацію державного контролю на ринку цінних паперів за його галузевою належністю, суб’єктом, часом здійснення та іншими критеріями.

Проведене у попередньому підрозділі роботи дослідження об’єктів та предмету державного контролю на ринку цінних паперів дозволяє дійти висновку про комплексний характер державного контролю на ринку цінних паперів.

Здійснивши узагальнення поглядів науковців на співвідношення понять “контроль”, “нагляд”, “моніторинг”, на сутність фінансового контролю та співвідношення з ним фінансового моніторингу, автор обстоює думку, що державний контроль на ринку цінних паперів включає в себе адміністративний нагляд та фінансовий контроль, різновидом якого є фінансовий моніторинг. Предметом адміністративного нагляду є дотримання учасниками ринку цінних паперів норм законодавства про державне регулювання ринку цінних паперів, відповідність кадрового, матеріально-технічного, програмного та іншого забезпечення функціонування учасників ринку цінних паперів, виконання обов’язків щодо розкриття інформації, одержання ліцензій, проходження процедур державної реєстрації у передбачених законом випадках, дотримання норм законодавства про захист

10

економічної конкуренції і т.д. Предметом фінансового контролю є показники достатності капіталу, ліквідності активів, джерела коштів, що спрямовуються на придбання цінних паперів, напрямки використання залучених шляхом розміщення цінних паперів коштів тощо. Об’єктами фінансового контролю, на погляд автора, є фінансові операції учасників ринку цінних паперів, фінансові послуги, що надаються на ринку цінних паперів, а також фінансовий стан учасників ринку цінних паперів.

Фінансовий моніторинг автор розглядає як різновид фінансового контролю, який характеризується такими ознаками: 1) його мета полягає у виявленні можливих фінансових операцій, які опосередковують легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, або спрямування коштів та ін. майнових цінностей на фінансування тероризму; 2) предметом фінансового моніторингу є відомості, по-перше, про дійсних учасників фінансової операції, по-друге, про джерела походження коштів, що є предметом операції, і, по-третє, про напрями руху грошових коштів, що є предметом фінансової операції; 3) суцільний характер спостереження за фінансовими операціями; 4) відсутність у суб’єктів фінансового моніторингу повноважень щодо вжиття заходів примусу у випадку виявлення ознак протиправних дій. Дослідивши ознаки фінансового моніторингу, автор пропонує визначити його як діяльність уповноважених державних органів та установ, що обслуговують здійснення фінансових операцій, по відстеженню та фіксуванню фінансових операцій, які відповідають визначеним законом критеріям сумнівності, аналізу одержаної інформації про сумнівні операції з метою виявлення схем та механізмів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму.

Автором також здійснено класифікацію державного контролю на ринку цінних паперів і за іншими критеріями: за суб’єктом державного контролю - на державний контроль, що здійснюється державними органами, та державний контроль, що здійснюється недержавними суб’єктами (делегований), за часом здійснення - на попередній, поточний та наступний.

Закінчується перший розділ висновками, що вміщують у собі узагальнення викладеного в підрозділах матеріалу.

Розділ другий “Організація державного контролю на ринку цінних паперів України” містить два підрозділи, що присвячені дослідженню організаційно-структурного забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів, а також методів та правових форм його здійснення.

У підрозділі 2.1 “Організаційно-структурне забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів України” автор зосередила увагу на дослідженні системи органів державного контролю на ринку цінних паперів, а також залучення недержавних суб’єктів до реалізації державного контролю.

11

Констатується, що функцію контролю щодо ринку цінних паперів України здійснюють такі державні органи (посадові особи) як Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державний комітет фінансового моніторингу України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Антимонопольний комітет України, Національний банк України, Міністерство фінансів України, Рада національної безпеки і оборони України, правоохоронні органи та ін. Спеціалізованим органом державного контролю на ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Автор відмічає, що на сьогоднішній день істотною проблемою організації державного контролю на ринку цінних паперів України є дублювання функцій Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

За наслідками дослідження та аналізу законодавства і практики реалізації державного контролю на ринку цінних паперів автор дійшла висновку про те, що стійкою тенденцією в організації державного контролю на фінансовому ринку, в тому числі і ринку цінних паперів, є залучення до його реалізації недержавних суб’єктів шляхом 1) делегування частини контрольних повноважень саморегулівним організаціям та 2) покладення на учасників ринку цінних паперів, що обслуговують здійснення фінансових операцій, обов’язку, по-перше, контролювати законність операцій, що ними обслуговуються, і, по-друге, надавати Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку відомості про ці операції. Автор обгрунтовує тезу про те, що у частині реалізації делегованих їм Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку контрольних повноважень саморегулівні організації ринку цінних паперів виступають як суб’єкти державного контролю, а для позначення статусу учасників ринку цінних паперів, що обслуговують фінансові операції, у правовідносинах державного контролю на ринку цінних паперів автор пропонує застосовувати термін “агенти державного контролю”. Звертається увага на те, що обов’язки агентів державного контролю не повинні істотно суперечити інтересам їх носіїв та повинні встановлюватись законом, а не підзаконними актами органів державного контролю.

У підрозділі 2.2. “Методи і правові форми державного контролю на ринку цінних паперів України” автором досліджено сутність та співвідношення методів і правових форм державного контролю на ринку цінних паперів і запропоновано їх класифікацію.

На підставі аналізу поглядів науковців, автор встановив, що методом державного контролю найчастіше називають способи та прийоми, що використовуються суб’єктами державного контролю для досягнення поставленої мети. Під формою контролю у науковій літературі розуміють

12

зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються суб’єктами державного контролю для реалізації поставлених перед ними завдань. Автор відмічає, що часто визначення методів і форм контролю сформульовані таким чином, що і методи, і форми розуміються як дії контролюючих суб’єктів. Внаслідок цього стираються їх відмінності, що ускладнює чітке розуміння методів і форм контролю. Автор вважає, що дії суб’єкта контролю складають форму, а метод контролю як спосіб, прийом його здійснення, визначає сукупність, послідовність дій суб’єктів контролю та умови їх здійснення.

Спостерігається відсутність єдності поглядів науковців у сфері адміністративного і фінансового права щодо переліків методів та форм державного контролю. Перевірка, аналіз, облік та ін. заходи одними авторами відносяться до методів державного контролю, іншими – до форм. Однією з причин цього, на думку, автора, є те, що в ряді випадків назва прийому, способу, що використовується у контрольній діяльності, виступає також і назвою форми контролю: наприклад, перевірка як встановлення відповідності відомостей, зазначених у документах, фактичним обставинам справи (метод контролю) та планова, позапланова, тематична, комплексна перевірка підконтрольного суб’єкта (форма контролю).

На думку автора, для вирішення проблем належного правового регулювання державного контролю, значимим є дослідження не просто форм контролю, а його правових форм. Адже з огляду на те, що державний контроль має правову природу, зовнішнім його виявом має бути саме правова форма. Автором запропоновано визначення правової форми державного контролю як передбаченої нормами права та віднесеної законом до компетенції суб’єктів державного контролю цілісної сукупності пов’язаних підставою та поставленою метою заходів, спрямованих на одержання, збір, перевірку, аналіз, оцінку, обробку, зберігання відомостей для встановлення відповідності об’єкта контролю заданим параметрам, виявлення та усунення відхилень від них, а також підстави та порядок (процедури) здійснення цих заходів. У правовій формі державного контролю автор пропонує розрізняти матеріально-правову форму контролю як сукупність передбачених правовими нормами повноважень суб’єкта контролю та/або обов’язків підконтрольних суб’єктів, які дозволяють реалізувати контрольну функцію, та процесуально-правову форму – підстави та порядок (процедури) здійснення контрольних заходів (контрольне провадження). Автором висловлена думка, що правові форми державного контролю повинні бути встановлені законом.

Характеризуючи методологічну основу державного контролю на ринку цінних паперів, автор відмічає такі її особливості як переважне застосування методів документального контролю, диверсифікація джерел одержання відомостей, що становлять предмет державного контролю, залучення установ,

13

що обслуговують здійснення фінансових операцій, як агентів державного контролю. Автором запропоновано систематизувати методи державного контролю за стадіями його здійснення, оскільки кожна стадія має свою мету. На інформаційній стадії, метою якої є доступ до відомостей про об’єкт контролю, автор пропонує розрізняти методи збору відомостей, які передбачають активні дії суб’єкта контролю зі збору необхідної інформації про об’єкт контролю (проведення перевірки, надсилання запитів тощо),та методи одержання інформації, для яких характерно встановлення обов’язків підконтрольних суб’єктів надавати певну інформацію контролюючим органам періодично або по мірі її виникнення. На оціночній стадії використовуються такі загальні методи пізнання як аналіз, порівняння, синтез та ін. Коригуюча стадія контролю передбачає використання таких прийомів як надання обов’язкових розпоряджень, спрямованих на усунення відхилень, відмова у наданні дозволу на здійснення певних дій, застосування заходів адміністративного примусу.

Правовими формами державного контролю на ринку цінних паперів є ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів; реєстрація випусків цінних паперів, окремих видів професійних учасників ринку цінних паперів, та внутрішніх документів професійних учасників ринку цінних паперів та їх об’єднань (правил, статутів, регламентів); атестація і сертифікація фахівців ринку цінних паперів; сертифікація програмного забезпечення, що використовується професійними учасниками ринку цінних паперів; участь уповноважених службових осіб у роботі учасників ринку цінних паперів та їх органів; планові та позапланові, тематичні та комплексні перевірки, подання адміністративних даних, запити державних органів.

Автор звертає увагу на існування проблеми недостатнього рівня правової регламентації форм контролю. У більшості випадків порядок здійснення тих чи інших контрольних процедур врегульовано підзаконними актами, а закони містять лише вказівки на існування таких процедур як реєстрація випусків цінних паперів, окремих учасників ринку цінних паперів, сертифікація професійних учасників ринку цінних паперів та ін. В окремих випадках форми контролю на ринку цінних паперів передбачені лише підзаконними нормативними правовими актами, а у законах не згадуються. Автор вносить пропозицію про необхідність встановлення усіх форм контролю та врегулювання основних положень щодо порядку їх здійснення законом.

Другий розділ закінчується висновками, що вміщують в собі узагальнення викладеного у підрозділах матеріалу.

Розділ третій “Заходи адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів України” містить два

14

підрозділи, що присвячені дослідженню заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності учасників ринку цінних паперів.

У підрозділі 3.1. “Поняття та види заходів адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів України” досліджуються види заходів адміністративного примусу до учасників ринку цінних паперів, підстави та практика їх застосування. Автор дійшла висновку про те, що до учасників ринку цінних паперів законодавством передбачено вжиття заходів адміністративного запобігання, адміністративного припинення, заходів адміністративного забезпечення та адміністративних стягнень.

Звертається увага на те, що досить часто підстави вжиття примусових заходів визначено дуже загально і на погляд автора повинні бути деталізовані.

Підрозділ 3.2. “Адміністративні стягнення за правопорушення на ринку цінних паперів України” містить дослідження адміністративних стягнень та підстав їх застосування до учасників ринку цінних паперів. Автор робить висновок, що адміністративні стягнення є адміністративними санкціями, які застосовуються до осіб, що вчинили правопорушення, з метою їх покарання. Дослідження адміністративної відповідальності дозволило виявити такі проблеми адміністративної відповідальності учасників ринку цінних паперів в Україні: по-перше, занадто загальні визначення об’єктивної сторони правопорушення, наприклад, “порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку” , що призводить до ототожнення порушень законодавства і правопорушень незалежно від їх суспільної шкідливості; по-друге, відсутність у законодавстві вказівки на вину як елемент правопорушення, скоєного юридичною особою, по-третє, процедуру застосування адміністративних стягнень до учасників ринку цінних паперів – юридичних осіб врегульовано підзаконним нормативним актом (Правила розгляду про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 січня 1997 р. № 9).

Дослідивши санкції, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів, автор пропонує відносити до адміністративних стягнень попередження, штраф, зупинення на строк до одного року розміщення (продажу) та обігу цінних паперів емітента, анулювання ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також обґрунтовує належність до адміністративних стягнень такої санкції як анулювання сертифіката фахівця ринку цінних паперів. Автор звертає увагу також і на те, що підстави анулювання сертифіката фахівця ринку цінних паперів визначені нормативно-правовим актом Державної комісії з цінних

15

паперів та фондового ринку, що є неприпустимим з огляду на те, що цей вид стягнення застосовується до фізичних осіб. Висловлюється пропозиція про необхідність врегулювання підстав та порядку анулюванням сертифікату фахівця ринку цінних паперів у Законі України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”.

У висновках викладено основні теоретичні підсумкові положення та практичні пропозиції, що сформульовані за наслідками дисертаційного дослідження:

1. Державний контроль на ринку цінних паперів можна визначити як врегульовану нормами права діяльність державних органів та саморегулівних організацій ринку цінних паперів (в частині реалізації делегованих контрольних повноважень) по спостереженню за 1) показниками стану і функціонування ринку цінних паперів, 2) фінансовими операціями на ньому, 3) показниками фінансового стану та фінансових результатів діяльності учасників ринку цінних паперів, а також з перевірки виконання учасниками ринку цінних паперів та саморегулівними організаціями встановлених законодавством вимог, дотримання обмежень і заборон.

2. Державний контроль на ринку цінних паперів має комплексний характер і поєднує у собі такі складові як адміністративний нагляд та фінансовий контроль. Різновидом фінансового контролю на ринку цінних паперів є фінансовий моніторинг.

3. Діяльність державних органів з оцінки фінансового стану та фінансових результатів діяльності учасників ринку цінних паперів, перевірки виконання ними вимог щодо достатності, ліквідності, диверсифікації активів, співвідношення між обсягами активів та зобов’язань, дотримання обмежень, що знижують ризики по фінансових операціях, а також відстеження джерел фінансових активів та напрямків їх інвестування з метою протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та протидії тероризму є державним фінансовим контролем.

4. Організаційно-структурне забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів складається з державних органів та саморегулівних організацій ринку цінних паперів. На думку автора, в частині реалізації ними делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку повноважень саморегулівні організації ринку цінних паперів можна вважати суб’єктами державного контролю.

5. Законодавством на учасників ринку цінних паперів, які організовують укладення угод з цінними паперами, обслуговують розрахунки за операціями з цінними паперами, здійснюють облік прав власності на цінні папери і т. д., покладено обов’язки щодо подання до контролюючих органів інформації про укладені угоди і фінансові операції, що ними обслуговувались, а також щодо

16

фіксування і повідомлення про сумнівні фінансові операції учасників ринку цінних паперів. У частині виконання цих обов’язків зазначені учасники виступають агентами державного контролю на ринку цінних паперів.

6. Існує проблема недостатнього рівня правової регламентації форм державного контролю на ринку цінних паперів, примусових заходів, що можуть застосовуватись до учасників ринку цінних паперів, адміністративних стягнень, а також порядку застосування заходів адміністративного примусу. В ряді випадків форми контролю, примусові заходи, що відповідають ознакам адміністративних стягнень визначені підзаконними нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка одночасно є і органом державного контролю на ринку цінних паперів.

7. За наслідками проведеного дослідження автором сформульовано пропозиції до вдосконалення чинного законодавства у досліджуваній сфері:

- запропоновано здійснити заходи щодо систематизації правових норм, що регулюють відносини з приводу державного контролю на ринку цінних паперів України та доповнити Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” статтями: “Форми державного контролю на ринку цінних паперів”, “Реєстрація випуску цінних паперів”, “Атестація та сертифікація фахівців ринку цінних паперів”, “Подання адміністративних даних учасниками ринку цінних паперів”. У статті “Атестація та сертифікація фахівців ринку цінних паперів” передбачити умови видачі та підстави анулювання сертифікату фахівця ринку цінних паперів;

- запропоновано п. 10 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” “10) торгівля цінними паперами” викласти у такій редакції: “10) діяльність з випуску цінних паперів та комісійна діяльність з цінними паперами”, виключивши тим самим з переліку фінансових послуг комерційну діяльність з цінними паперами, яку складають операції, що здійснюються торговцями цінними паперами на свою користь, а не за дорученням іншої особи, а таму не є фінансовими послугами;

- запропоновано виключити зі ст. 7 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” п. 27, яким Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку надано право встановлювати критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів;

- запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею “Неправомірне використання інсайдерської інформації” такого змісту: “Неправомірне використання інсайдерської інформації – тягне за собою конфіскацію доходу, одержаного внаслідок неправомірного використання інсайдерської інформації, а також накладення штрафу на громадян і посадових осіб у розмірі від 20 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;

17

- запропоновано внести зміни до Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня