ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Овсієнко-Миронова Галина Володимирівна

УДК 351.85 + 655.41

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

ВИДАВНИЧОЮ СПРАВОЮ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України, м. Харків.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

Бандурка Олександр Маркович

Верховна Рада України, народний депутат.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

Кормич Борис Анатолійович,

Одеська національна юридична

академія України, професор

кафедри морського та митного права;

кандидат юридичних наук, доцент,

Синявська Олена Юхимівна,

Харківський національний університет

внутрішніх справ, доцент кафедри

управління в ОВС.

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Т.Г. Шевченка, кафедра адміністративного права, Міністерство освіти і науки України

(м. Київ).

Захист відбудеться “19 ” травня 2006 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “18 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Каткова Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальнодержавна правова реформа, що відбувається в Україні, вимагає особливої уваги на оптимізацію системи адміністративно-правових відносин, зокрема в галузі здійснення державного управління окремими галузями народного господарства. Відповідний комплекс проблем виникає і в галузі здійснення управління видавничою справою в Україні. Видавнича справа як вагомий елемент культурного життя суспільства завжди залишалася об'єктом уваги державних органів виконавчої влади. Демократизація суспільства та встановлення ринкових відносин зумовили необхідність перегляду існуючої системи розподілення функцій та повноважень з управління в цій сфері не тільки в рамках системи державного управління, але й між структурними елементами державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. Такий перегляд має ураховувати специфічне становище видавничої справи, яка водночас є елементом культури та невід'ємною частиною системи народного господарства. Крім того, має бути врахована специфіка історичного розвитку видавничої справи та органів управління нею в Україні, яка в багатьох аспектах обумовила сучасну ситуацію в цій галузі.

Наукове вирішення питань управління видавничою справою в Україні має допомогти вдосконаленню як усієї системи законодавства, яка регулює суспільні відносини в цій сфері, так і підзаконних та відомчих актів, що забезпечують окремі напрямки видавничої діяльності. Особливу увагу привертає питання доцільності диференціації обсягу, завдань та змісту державного управління суб'єктами видавничої справи залежно від форми їх власності або організаційного підпорядкування. Невирішеною досі є проблема загальної концепції розвитку державних органів, які здійснюють управління видавничою справою, відповідності їх сучасних форм та інституцій вимогам суспільства, що розвивається. Проблемним є визначення ролі та місця, перспектив розвитку інститутів громадянського суспільства, що вже сьогодні фактично виконують координаційно-дорадчі та навіть організаційні функції у сфері видавничої діяльності. Важливою проблемою є статус та завдання, система управління структурними підрозділами, що займаються видавничою справою насамперед для забезпечення внутрішніх потреб власної організації, а не для отримання прибутку.

Дотепер дослідження питань управління видавничою справою в нашій країні залишається неповним та навіть епізодичним. Незважаючи на те, що в останні роки у вітчизняній та зарубіжній літературі проблемам удосконалення планування та управління в сфері видавничої діяльності приділяється належна увага, ці процеси не викликали належної зацікавленості з боку науковців та практиків державного управління, не сприяли проведенню наукових досліджень у цій площині суспільних відносин, тому наукове дослідження цієї проблеми сьогодні має особливу актуальність та новизну.

Аналіз завдань державних органів, покладених на них у сфері забезпечення розвитку культурного й економічного, мовного і наукового, освітнього та правового життя суспільства, сьогодні є неможливим у повному обсязі через відсутність належного рівня управління видавничою справою, що викликає потребу і перспективу подальшого дослідження як у практичному, так і теоретичному аспектах. Таким чином, необхідність у подальших дослідженнях сутності, особливостей та перспектив розвитку видавничої справи в Україні обумовлює актуальність глибокого й усебічного дослідження системи державного, муніципального та громадського управління видавничою справою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Національного університету внутрішніх справ (п. 3.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сутність, зміст, правові засади управління видавничою справою в Україні, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети дисертант поставив перед собою основні завдання:

- з'ясувати історико-правові особливості становлення та розвитку видавничої справи в Україні;

- проаналізувати сутність, структуру та функції сучасної системи органів культури України та місце й роль видавничої справи у забезпеченні культурного життя суспільства;

- визначити поняття, сформулювати і класифікувати основні завдання, принципи та функції управління видавничою справою;

- дослідити форми впливу видавничої продукції на формування та розвиток правової культури українського суспільства, визначити основні шляхи оптимізації управління цими процесами з боку держави;

- визначити компетенцію органів виконавчої влади, що здійснюють управління видавничою справою та визначити основні шляхи реформування цієї системи;

- проаналізувати законодавчі, підзаконні та відомчі нормативні акти й окремі правові норми, що регулюють суспільні відносини в управлінні видавничою справою, запропонувати пропозиції щодо їх удосконалення;

- розкрити особливості управління відомчою видавничою справою на прикладі вищих навчальних закладах системи МВС України;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових засад управління видавничою справою в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері управління видавничою справою в Україні.

Предмет дослідження становлять теоретичні й організаційно-правові питання здійснення управління видавничою справою в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлене системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1.-1.3.). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення та розвитку видавничої справи в Україні (підрозділи 1.1., 1.3.). Як загальнонауковий метод використовувався системний підхід, який дозволив визначити проблемні питання при аналізі системи органів управління видавничою справою в межах суспільства або конкретного відомства (1.1, 2.1, 2.3.). Завдяки порівняльно-правовому методу, аналізу та синтезу, компаративному методу, статистичному та документальному аналізу визначено правові норми, що регулюють суспільні відносини в сфері видавничої справи в Україні та вироблені пропозиції щодо удосконалення правових основ її управління (2.2.-2.4.)

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих наук, зокрема В.Б. Авер`янова, І.В. Арістової, О.О. Афоніна, О.М.Бандурки, Є.В. Додіна, С.Л. Зворського, В.К. Колпакова, Б.А. Кормича, О.Л. Лунєва, В.В. Манеєва, Г.І. Пушак, Н.М. Рудь, О.П. Сенченко, О.Ю. Синявської, О.Л. Сухорукова, М.М. Тимошика, О.Б. Шепеліна та ін. Дану проблему досліджували також учені зарубіжних країн, такі як В.І. Васільєв, Т.Л. Манілова, Дж. Пикок, Г.Г. Родін, Б.А. Шуман. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та відомств України, які регулюють відносини у сфері видавничої справи. Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні й статистичні матеріали щодо видавничої діяльності в Україні, її окремі показники, узагальнення практики державного управління видавничою справою та діяльності окремих видавництв, асоціацій видавців та книгорозповсюджувачів, видавничих підрозділів різних установ та організацій, їх посадових осіб та представників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним концептуальним проблемам функціонування та розвитку інституту управління видавничою справою в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

1) вперше визначено поняття системи органів культури в Україні та сформульовано авторське визначення поняття видавничої справи;

2) поглиблено історико-правовий аналіз становлення і розвитку видавничої справи в Україні та визначено її роль у розвитку правової культури українського суспільства;

3) вперше в систематизованому вигляді визначено завдання, принципи та функції управління видавничою справою в Україні;

4) отримало подальший розвиток питання про систему органів управління видавничою справою в Україні та доцільність їх функціонування в сучасному контексті їх функцій та повноважень;

5) отримало подальший розвиток визначення правових засад діяльності органів управління видавничою справою в Україні;

6) вперше розроблено власні пропозиції щодо удосконалення нормативного забезпечення видавничої діяльності у вищих навчальних закладах системи МВС України;

7) вперше досліджено статус недержавних структур, що здійснюють координаційні, дорадчі та методичні функції стосовно суб’єктів видавничої справи;

8) подальший розвиток одержало визначення шляхів підвищення ефективності управління видавничою справою в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового забезпечення управління видавничою справою;

- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного національного законодавства у сфері видавничої справи;

- у правозастосовчій діяльності -– використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичне здійснення управлінської діяльності у видавничій сфері органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, покращить діяльність видавничих підрозділів, організацій та їх об'єднань;

- у навчальному процесі – матеріали дисертації вже використовуються під час проведення занять із дисциплін ”Адміністративне право” та ”Управління в органах внутрішніх справ”. Їх також враховано у науково-методичних розробках Національного університету внутрішніх справ, підготовлених за участю дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки було оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 20 червня 2003 р.); науковій конференції “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (м. Харків, 18-19 грудня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки та практики” (м. Орел, 26 лютого 2004 р.); науково-практичній конференції “Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України” (м. Харків, 5 березня 2004 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 23 квітня 2004 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 25 травня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань дослідження, дисертація складається зі вступу, двох розділів, що охоплюють сім підрозділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 215 сторінок. Список використаних джерел складається із 214 найменувань, становить 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. “Загальна характеристика видавничої справи в Україні” присвячений дослідженню історичних особливостей процесів розвитку видавничої справи в Україні, сьогоденної специфіки вітчизняних соціально-культурних процесів у цій сфері та складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1“Система органів культури в Україні, місце видавничої справи в ній. Історико-правовий аналіз розвитку видавничої справи в Україні” розглядаються питання створення та існування системи органів культури в Україні, значення видавничої справи для забезпечення функціонування видавничої справи, особливості історичних процесів розвитку вітчизняної видавничої справи.

При цьому культура розглядається як складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини, її розвиток тісно пов'язаний зокрема з розвитком видавничої справи.

Запропоновано розглядати систему органів культури України як структуру, що становить єдність закономірно розташованих на території України організацій, підприємств і установ, які знаходяться у взаємозв'язку та виконують функції, покладені на них державою і суспільством з метою забезпечення та розвитку духовного життя людей, що є передумовою матеріального добробуту. Доведено неможливість існування цієї системи без елементів, що функціонують у видавничій сфері.

Зауважено, що управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує власну компетенцію на конкретних ділянках культурної сфери, зокрема й галузі видавництва. Акцентовано увагу на відношенні видавничої справи до формування як матеріальної, так і духовної складових культурних процесів, її впливі на розвиток майже усіх інших напрямків культурного життя, у першу чергу на літературу, бібліотечну справу та на такі суміжні галузі, як засоби масової інформації та реклама. Підкреслюється, що управлінські процеси видавничою справою неможливо розглядати без урахування аналогічних процесів у наведених галузях.

При дослідженні історичних особливостей розвитку видавничої справи в Україні виділено декілька його основних періодів. Перший період охоплює ХV - першу половину ХVІІ ст., що презентує початок книгодрукування та видавничої справи в Україні. У другий період, який має часові межі з другої половини ХVІІ до середини ХІХ ст., відбувався розвиток культури та видавничої справи в Україні. У кінці ХІХ - початку ХХ ст. українська видавнича справа переживала період відродження та розвивалася за декількома окремими напрямками. Період розвитку видавничої справи в Україні у ХХ ст. можна розділити на декілька етапів, зокрема, короткий період відновлення української державності 1917-1920 рр., радянський етап 1921-1991 рр. та час розбудови незалежної України, відродження національної культури, який триває й досі.

Зауважено, що загальні засади управління видавничою справою в Україні сформувалися в радянські часи, а після 1991 р. – реформування цієї системи мало насамперед за мету її пристосування до нових соціально-політичних та економічних умов. Саме успадковані від радянського періоду засади управління називаються однією з важливих передумов багатьох сучасних проблем, що існують у сфері управління видавничою галуззю.

Підрозділ 1.2. “Поняття, принципи, завдання та функції управління видавничою справою в Україні” присвячено розглядові поняття, принципів, завдань та функцій управління видавничою справою в Україні. Сформульовано власне визначення видавничої справи в Україні як сфери суспільних відносин, що поєднує в собі сукупну діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на створення, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції і доведення її до читача. Сформульовано тлумачення категорій ”створення видавничої продукції” як сукупності організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку до випуску у світ друкованої продукції; ”виготовлення видавничої продукції” як виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними або іншими технічними засобами; ”розповсюдження видавничої продукції” як доведення видавничої продукції до споживача через торгівельну мережу та інші засоби.

Принципами видавничої справи слід вважати законність, об'єктивність, системність, гласність, комплексність. Акцентовано увагу на тому, що реалізація цих принципів є необхідною умовою для виконання видавничою справою власних функцій. Завдання розподілено на культурологічні та фінансово-економічні. До основних завдань видавничої справи в Україні віднесено:

- задоволення потреб особистості, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності;

- забезпечення прав людини на свободу думки і слова, на вільне вираження власних думок і переконань, на свободу літературної, художньої, наукової творчості, на вільне володіння, користування та розпорядження результатами власної інтелектуальної та творчої діяльності, захист указаних авторських прав та моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

- сприяння національно-культурному розвитку українського народу, української нації та усіх етнічних меншин України шляхом збільшення загальної кількості та вдосконалення якості україномовного книговидання, збільшення видань перекладів з іноземних мов кращих здобутків світової літератури та науки, здійснення книговидання російською мовою та мовами інших етнічних меншин, налагодження міждержавних та міжрегіональних контактів у галузі видавничої справи;

- зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і мережі розповсюдження друкованої продукції, удосконалення редакційно-видавничих, поліграфічних та книгорозповсюджувальних послуг, які надаються суб'єктами видавничої справи;

- суворе дотримання вимог законодавства, державних та відомчих стандартів у галузі видавничої справи.

Функції управління видавничою справою в Україні класифіковані на організаційні та цільові. До цільових функцій віднесено: інформаційну, прогнозування та планування. В свою чергу, з основних організаційних функцій виділено: загальноорганізаційну, соціальну, матеріально-технічного забезпечення, фінансово-економічну, обліку і контролю, мотивації, культурну, кадрову.

У підрозділі 1.3. “Роль видавничої справи у процесі формування та розвитку правової культури українського суспільства” досліджується місце та значення видавничої справи в процесах формування та розвитку правової культури суспільства в Україні, основні завдання та функції управління видавничою справою в цьому контексті.

Відзначено істотне значення друкованої продукції у формуванні правової культури. Зауважено, що правова культура як система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, що сконцентрувала в собі досягнення юридичної науки та практики, не може існувати та розвиватися без її друкованих джерел, які можуть мати різноманітні форми. Визнається, що матеріальна фіксація правових джерел у формі об'єктів видавничої справи сьогодні є найбільш поширеним її варіантом.

Акцентовано увагу на тому, що незважаючи на збільшення останнім часом уживання електронних джерел нормативно-правової бази, останні не в усіх випадках можуть заміняти друковані джерела. Відзначено незамінну роль видавничої діяльності у правовому вихованні, зокрема в правовому навчанні, що обумовлено особливим значенням для цієї сфери факторів доступності, розповсюдженості, низької вартості носія правової інформації. Підкреслено особливе значення для правового виховання бібліотечної справи, що виступає посередником між друкованим носієм правової інформації та читачем.

Визначено, що управління видавничою справою в Україні, забезпечуючи потреби суспільства у розвитку правової культури, має бути націленим на оптимізацію державного фінансування та замовлення у цій галузі, покращення рівня друкованих носіїв правової інформації, посилення інформаційно-просвітницької роботи з використанням друкованої продукції та бібліотечної мережі. При цьому визнано необхідність у формуванні цілеспрямованої політики держави у цій сфері.

Розділ 2. “Організаційне та правове регулювання діяльності органів управління видавничою справою” присвячений аналізу окремих аспектів управління видавничою справою та містить у собі чотири підрозділи. У підрозділі 2.1. “Система органів управління видавничою справою в Україні” досліджується система державних органів та організацій, які в рамках виконавчої влади здійснюють управління видавничою справою.

Доведено, що основним об'єктом адміністративно-розпорядчої діяльності виступає держава та її уповноважені органи. Ця діяльність полягає у створенні системи органів державної виконавчої влади, які керують певними суспільними відносинами у сфері видавничої справи та в управлінні об'єктами видавничої справи, що знаходяться у державній власності.

Визнано, що система органів управління видавничою справою в Україні має особливості, які є наслідком діяльності із збереження майнового контролю держави над значною частиною суб'єктів господарювання, що займаються видавничою діяльністю. Проаналізовано систему органів управління видавничою справою в Україні, при цьому зауважено, що держава намагається залишити основні, стратегічні об'єкти поліграфії у державній власності та здійснювати на них пряме адміністративне управління владно-розпорядчими методами, що не сприяє створенню приватних корпорацій у цій сфері. Висловлено думку про наявність системи органів виконавчої влади з управління видавничою справою на чолі з Державним комітетом інформаційної політики, телебачення й радіомовлення, що з 2003 р. є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики. Докладно розглянуто статус, повноваження, структуру та порядок формування Державного комітету, проаналізовано систему його завдань та функцій.

Доведено, що місцевими органами виконавчої влади, до компетенції яких входить сфера управління видавничими процесами, є обласні та Севастопольське міське управління у справах преси та інформації, Київське міське управління преси та інформації, що є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій. Статус, структуру та повноваження цих органів виконавчої влади розглянуто на прикладі декількох управлінь, доведено тотожність адміністративного положення й управлінських повноважень незалежно від регіону функціонування. Децентралізацію органів виконавчої влади у цілому визнано позитивною тенденцією, запропоновано передати більшість відповідних повноважень на місцевому рівні до компетенції органів місцевого самоврядування.

Проаналізовано статус, функції та повноваження створеної у 2000 р. Державної акціонерної компанії ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання”. Визнано за необхідне вважати цю державну структуру створеною для управління суб'єктами видавничої справи, які є у державній власності. Акцентовано увагу на тому, що це підприємство де-факто прийняло на себе повноваження адміністративного управління та навіть нормативно-правового регулювання усіма сторонами діяльності підприємств видавничої галузі, які є в державній або здебільшого у недержавної власності. Діяльність цієї компанії розглянуто як таку, що виконує функції Фонду державного майна України та перешкоджає природним процесам роздержавлення підприємств видавничої галузі.

Наведено приклади діяльності окремих видавництв, що потрапили до складу вказаної компанії і свідчать про неефективність її управлінської політики. Згадано про досить суперечливу тенденцію затвердження статутних актів державних підприємств видавничої сфери нормативними актами вищих органів державної влади. Наголошується на необхідності чіткого дотримання в управлінні видавничою справою принципів конституційності та законності, розмежування адміністративно-владних, управлінсько-господарчих та нормотворчих повноважень органів виконавчої влади та підприємств, що є окремими господарчими суб'єктами, навіть за умови збереження державної власності.

Підрозділ 2.2. “Правові засади діяльності органів управління видавничою справою в Україні” присвячено дослідженню правових засад діяльності державних органів управління видавничою справою та суб'єктів видавничої діяльності в Україні. Висловлено думку про те, що правове регулювання видавничої справи в Україні знаходиться на досить високому ступені розвитку. Правові норми, що регулюють зазначені питання, запропоновано розподілити на загальні й спеціальні. Обґрунтовано думку, що до загальних норм слід віднести положення Конституції, актів конституційного правотворення, закони та окремі підзаконні акти; спеціальні норми, орієнтовані на врегулювання суспільних відносин насамперед у видавничій справі, містяться здебільшого в декількох законах та великій кількості підзаконних актів.

Досліджено велику кількість різних нормативних джерел, що містять відповідні правові норми. Особливу увагу приділено аналізу положень окремих міжнародних угод України, Законів України ”Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р., ”Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р., ”Про авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 р., ”Про державну підтримку книговидавничої справи” від 6 березня 2003 р., ”Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні” від 20 листопада 2003 р. та ін., Указів Президента України ”Про затвердження державної програми розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року” № 158/95 від 28 лютого 1995 р., ”Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження” № 1217/2000 від 9 листопада 2000 р., ”Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення” № 920/2003 від 27 серпня 2003 р. та ін., Постанов Кабінету Міністрів України ”Про Державний реєстр видавців, виготовників та розповсюджувачів видавничої продукції” № 1540 від 28 вересня 1998 р., ”Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання” № 1720 від 26 листопада 1998 р., ”Про заходи щодо вдосконалення порядку випуску друкованої продукції за рахунок бюджетних коштів” № 362 від 22 березня 2002 р. та ін., окремі накази міністерств та відомств України.

Проаналізовано положення митного та податкового законодавства в контексті проблеми дослідження. Висловлено думку, що удосконалення управління видавничою діяльністю в Україні має відбуватися не шляхом чергових змін підзаконних актів у цій сфері, а через нововведення на рівні законів, насамперед у податковому та митному законодавстві, урахування специфіки видавничої справи у цивільному та господарському законодавстві. Встановлено основні вади правової системи, що перешкоджають реалізації її приписів у сфері видавничої справи. Зокрема увагу привернуто на незахищеність спеціальних норм законодавства, що регламентують суспільні відносини в галузі видавничої діяльності від змін, які вносять в нього тимчасові, зокрема бюджетні нормативні акти. Визнано наявність певної неузгодженості дій законотворчого органу, Президента України та виконавчої влади у розробці та ухваленні правових актів, що стосуються видавничої справи в Україні.

У підрозділі 2.3. “Особливості управління видавничою справою у вищих навчальних закладах системи МВС України” розглядаються особливості системи управління видавничою справою у вищих навчальних закладах МВС.

Проаналізовано відомчі нормативні акти МВС, його окремих органів та підрозділів, статус редакційно-видавничих структур у рамках МВС на прикладі окремих вищих навчальних закладів. Визнано, що система відомчого друку в системі відомчих навчальних закладів МВС є яскравим прикладом системи суб'єктів видавничої справи, які знаходяться в державній власності, відомчій підпорядкованості та здійснюють свої функції в умовах детальної адміністративно-правової регламентації власної діяльності. Вказано на особливість джерел правової регламентації цих підрозділів, що полягає у відсутності єдиного нормативного акту МВС, який би регулював відомчу видавницьку справу. Запропоновано затвердити Типове положення про редакційно-видавничий підрозділ МВС, яке має уніфікувати відповідні адміністративно-правові відносини в рамках системи МВС.

На основі аналізу відомчої звітності МВС висловлено думку, що редакційно-видавничі підрозділи (видавництва) навчальних закладів МВС не додержуються вимог Державного стандарту України щодо видання навчальної літератури в частині застосування термінів та визначення основних видів видань, застосовують практику видання навчальної літератури без апробації та одержання відповідного грифу, не підтримують між собою зв’язки та не координують діяльність у цьому напрямку роботи, що у свою чергу призводить до дублювання літератури, яка видається.

Підрозділ 2.4. “Шляхи підвищення ефективності управління видавничою справою” містить аналіз наявних прогнозів та перспектив розвитку видавничої справи в Україні. Визнано, що роль недержавних видавництв у розбудові незалежності та громадянського суспільства традиційно вважається великою цінністю, вказано на роздержавлення видавників, зокрема преси, як на необхідний елемент громадянського суспільства.

Доведено, що управління недержавними суб'єктами видавничої справи має відбуватися насамперед у рамках комерційно-господарських механізмів громадянського суспільства і не є компетенцією держави та її органів. Зауважено про наявність недержавних структур, що здійснюють координаційні, дорадчі, методичні функції стосовно суб'єктів видавничої діяльності. Проаналізовано статус, функції, завдання та основні напрямки діяльності найвпливовіших із цих структур, зокрема Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, Української Асоціації видавців періодичної преси, Асоціації виробників поліграфічної продукції України та Всеукраїнської асоціації видавців учбової літератури "Навчальна книга". На прикладах окремих недержавних суб'єктів видавничої діяльності доведено, що членство у вказаних структурах є значним позитивним фактором, який сприяє діяльності суб'єкта видавничої справи незалежно від його форми власності.

Висловлено думку, що вказані асоціації як інститути громадянського суспільства власним статусом, завданнями та функціями позитивно відрізняються від державних структур, створених для управління видавничою справою. Доводиться, що намагання призупинити процеси роздержавлення у видавничій галузі, створити адміністративну систему керівництва тими підприємствами галузі, які знаходяться у державній власності, призводить до дуже негативних економічних наслідків.

На прикладі різних суб'єктів видавничої діяльності доведено, що наявність у них різних видів власності на засоби виробництва обумовлює різні методи та засоби регулювання видавничих процесів у майбутньому.

Зауважено, що роздержавлення видавництв в умовах ринкової економіки має змінити систему управління видавничою справою на місцевому рівні. Акцентована увага на необхідності використання органами державної влади або місцевого самоврядування певних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб'єктів видавничої справи. У цьому контексті особливу увагу приділено проблемам організації прес-служби та налагодженню взаємодії зі згаданими вище громадянськими асоціаціями видавців.

Запропоновано ідею про створення Координаційної ради, яка б об’єднувала діяльність недержавних асоціацій суб’єктів видавничої справи. Запропоновано реформування центрального органу виконавчої влади, який мав би функції управління видавничою справою, в Державний департамент з обмеженим колом повноважень.

Досліджено управління видавничою справою в Україні з позиції мовного аспекту. Обґрунтована необхідність розробки довгострокової наукової програми впровадження української мови у міжнародний інформаційний простір. Акцентовано увагу на необхідності підготовки викладачів нової формації, які б добре володіли українською мовою. Зроблено прогноз щодо подальшого розвитку україномовних книжок, їх географічного доступу та співіснування з російською книгою.

Розглянуто шляхи подолання ситуації, що склалася у вітчизняному книгорозповсюдженні. Вказано на відсутність гуртової торгівлі та каталогізації видань як на найголовнішу проблему книгорозповсюдження в Україні. Визнано використання електронних засобів зв’язку та Інтернету як найперспективніших засобів покращення ситуації, що склалася в цій сфері видавничої справи. Досліджено, що розвиток інформаційно-духовних потреб суспільства ставить перед управлінням видавничою справою в Україні завдання щодо формування читацьких потреб шляхом використання засобів масової інформації та врахування попиту читачів.

Підтримано думку фахівців щодо створення недержавного інформаційно-консультативного центру для вирішення інформаційних та бізнесових потреб видавничих і книготоргових організацій України. Вказано, що така структура має існувати на базі громадських організацій, які вже існують та здійснюють координаційні та консультативно-дорадчі функції у сфері недержавної видавничої справи. Вказано на відсутність виваженої економічно обґрунтованої концепції розвитку книговидання в державі, яка б ураховувала реалії ринкових відносин та рівність усіх форм власності, як на істотну проблему управління видавничою справою в Україні.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузей знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правового та методологічного забезпечення управління видавничою справою в Україні. До основних з них можна віднести такі:

1. Розглянуто визначення терміну ”видавнича справа” .Запропоновано власне визначення видавничої справи в Україні як сфери суспільних відносин, що поєднує в собі сукупну діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на створення, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції і доведення її до читача.

2. Визначено, що управління видавничою справою в Україні, забезпечуючи потреби суспільства у розвитку правової культури, має бути націленим на:

- оптимізацію державного фінансування та замовлення у цієї галузі;

- покращення рівня друкованих носіїв правової інформації;

- посилення інформаційно-просвітницької роботи з використанням друкованої продукції та бібліотечної мережі;

- формування цілеспрямованої політики держави у цій сфері.

3. Визнано, що система органів управління видавничою справою в Україні має особливості, які передбачають збереження майнового контролю держави над значною частиною суб'єктів господарювання, що займаються видавничою справою.

4. Доводиться необхідність реформування системи органів виконавчої влади що здійснюють управління видавничою справою, зокрема Державного комітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення, регіональних управлінь у справах преси та інформації, що є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій. Запропоновано передати більшість відповідних повноважень на місцевому рівні до компетенції органів місцевого самоврядування та перетворити вказаний центральний орган виконавчої влади в окремий Державний департамент, з більш вузькім обсягом повноважень.

5. Визначається недоцільність функціонування Державної акціонерної компанії ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання” в сучасному контексті її завдань та функцій. Діяльність цієї компанії визначено як таку, що виконує функції інших державних органів України та перешкоджає природним процесам роздержавлення підприємств видавничої галузі. Обґрунтована ідея створення Координаційної ради, яка б об'єднувала діяльність недержавних асоціацій суб'єктів видавничої справи.

6. Висловлено думку, що удосконалення правового забезпечення управління видавничою діяльністю в Україні має відбуватися через:

- нововведення на рівні законів, насамперед у податковому та митному законодавстві, урахування специфіки видавничої справи у цивільному та господарському законодавстві;

- усунення незахищеності спеціальних норм законодавства, що регламентують суспільні відносини в галузі видавничої діяльності від змін, які вносять до нього тимчасові, зокрема бюджетні та фіскальні, нормативні акти та скасування домінування податкових актів перед законодавством, що регулює питання видавничої справи;

- ліквідацію певної неузгодженості дій законотворчого органу, Президента України та виконавчої влади у розробці та ухваленні правових актів, що стосуються видавничої справи в Україні.

7. Доведено, що управління недержавними суб'єктами видавничої справи має відбуватися насамперед у рамках комерційно-господарських механізмів громадянського суспільства, не є компетенцією держави та її органів. При цьому особливе значення набувають недержавні структури, що здійснюють координаційні, дорадчі, методичні функції стосовно суб'єктів видавничої діяльності.

8. Виходячи з аналізу поточної нормативної бази та аналітичних матеріалів МВС, зроблено висновок про необхідність затвердження наказу про редакційно-видавничу діяльність у МВС та Типового положення про редакційно-видавничий підрозділ МВС, які мають уніфікувати відповідні адміністративно-правові відносини в рамках системи МВС та усунути наявні недоліки у відомчій видавничій справі.

9. Зроблено висновок про необхідність використання органами державної влади та місцевого самоврядування сучасних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб'єктів видавничої справи, таких як організація прес-служби та налагодження взаємодії з громадянськими асоціаціями видавців.

10. На прикладі різних суб'єктів видавничої діяльності доведено, що наявність у них різних видів власності на засоби виробництва обумовлює необхідність застосування різних управлінських методів та засобів регулювання видавничих процесів у майбутньому.

11. Зауважено, що роздержавлення видавництв в умовах ринкової економіки має привести до зміни системи управління видавничою справою на місцевому рівні. Акцентована увага на необхідності використання органами державної влади або місцевого самоврядування певних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб'єктів видавничої справи. У цьому контексті особливу увагу приділено проблемам організації прес-служби та налагодженню взаємодії з громадянськими асоціаціями видавців.

12. Визначено шляхи подолання ситуації, що склалася у вітчизняному книгорозповсюдженні. Вказано на відсутність організації налагодженої гуртової торгівлі та каталогізації видань як на найголовнішу проблему книгорозповсюдження в Україні. Визнано використання електронних засобів зв'язку та Інтернету як найперспективніших організаційно-управлінських засобів покращення ситуації, що склалася в цій сфері видавничої справи.

13. Підтримано думку фахівців щодо створення недержавного інформаційно-консультативного центру для вирішення інформаційних та бізнесових потреб видавничих і книготоргових організацій України. Доведено, що така структура має існувати на базі громадських організацій, які вже існують та здійснюють координаційні та консультативно-дорадчі функції у сфері недержавної видавничої справи. Вказано на відсутність виваженої економічно обґрунтованої концепції розвитку книговидання в державі, яка б ураховувала реалії ринкових відносин та рівність усіх форм власності, як на істотну проблему управління видавничою справою в Україні.

14. Досліджено управління видавничою справою в Україні з позиції мовного аспекту. Обґрунтована необхідність розробки довгострокової наукової програми впровадження української мови у міжнародний інформаційний простір. Акцентовано увагу на необхідності підготовки викладачів нової формації, які б добре володіли українською мовою. Зроблено прогноз щодо подальшого розвитку тиражування україномовних книжок, їх географічного доступу та співіснування з російською книгою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Миронова Г.В. Проблеми удосконалення управління видавничою справою в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 23. – С. 198-202.

2. Миронова Г.В. Історія розвитку видавничої справи в Україні (кінець XIX – поч. XX) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – Вип. 25. – С. 233-237.

3. Овсієнко-Миронова Г.В. Управління видавничою справою в Україні: мовний аспект // Наше право. Науково-практичний журнал. – 2004. – Вип. 2 (1 ч.). – С. 56-59.

4. Овсієнко-Миронова Г.В. Основні функції управління видавничою справою в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – № 2(27). – С. 135-141.

5. Овсієнко-Миронова Г.В. Законодавче регулювання видавничої справи в Україні // Наше право. Науково-практичний журнал. – 2005. – Вип. 2. – С. 44-50.

6. Миронова Г.В. Роль управління видавничою справою у процесі формування та розвитку правової культури молоді в Україні // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С. 162-163.

7. Овсієнко-Миронова Г.В. Управління видавничою справою в Україні: методологічні засади // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 156-158.

8. Овсієнко-Миронова Г.В. Проблеми забезпечення видавничою продукцією працівників ОВС України // Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 161-163.

9. Овсієнко-Миронова Г.В. До проблеми визначення принципів управління видавничою справою в Україні // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 138-140.

10. Овсієнко-Миронова Г.В. Механізм правового регулювання видавничою справою у вищих навчальних закладах системи МВС України: недоліки та шляхи вирішення // Актуальні проблеми сучасної науки в