РОЗДІЛ І
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
ОЛЕКСІН ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ
УДК 372.894:37.145
НАВЧАННЯ ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ РИС ГРОМАДЯНСЬКОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
13.00.02 теорія і методика навчання історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ 2006
Дисертація є рукопис.
Роботу виконано в Інституті педагогіки АПН України, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент
Фрейман Григорій Ошерович,
Навчально-науковий інститут підготовки кадрів
громадської безпеки КНУВС, доцент кафедри історії
держави і права України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Тимченко Сергій Михайлович,
Запорізький національний університет,
ректор;
кандидат педагогічних наук,
Задорожна Лілія Віталіївна,
Криворізький державний педагогічний університет,
старший викладач кафедри історії України
Провідна установа Національний педагогічний університет
ім. М. Драгоманова, кафедра методики викладання
історії та суспільно-політичних дисциплін
Захист відбудеться „ 07 ” ч е р в н я 2006 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52д.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52д.
Автореферат розісланий „ 05 ” т р а в н я 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Мацейків Т.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розвиток демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних змін у навчально-виховному процесі школи. Сьогодні українська освіта переживає складні та відповідальні часи, пов’язані з інтеграцією у світовий та європейський освітній простір. Така трансформація супроводжується суттєвим оновленням педагогічної теорії й практики, відбувається зміна освітньої парадигми, пропонується інший зміст, підходи, педагогічний менталітет, удосконалюються форми й методи навчання.
Останніми роками було введено Державні стандарти освіти, нові навчальні програми, переглянуто концепції викладання значної кількості предметів, розроблено оновлені підручники та посібники. Запроваджений разом з відбудовою національної освіти курс на її гуманізацію й гуманітаризацію значно підвищує роль суспільних дисциплін у загальній середній освіті й обумовлює необхідність якісного оновлення їхнього змісту й методів навчання. Українській державі, сучасному суспільству потрібні свідомі, компетентні, поінформовані громадяни, які прагнуть блага нашої країни, спроможні приймати самостійні рішення і нести відповідальність за власні вчинки. Саме сьогодні, в умовах економічних та суспільно-політичних перетворень, зміцнення української державності необхідно засобами навчальних дисциплін формувати в учнів старших класів свідоме, конструктивно-критичне ставлення до суспільних процесів та явищ, які відбуваються, мотивацію та компетентність щодо майбутньої активної участі у громадському житті. Ці завдання насамперед покладаються на суспільствознавчу освіту, зокрема історичну. Саме тому одним з головних освітньо-виховних завдань шкільної історичної освіти стає формування громадянськості як комплексу відповідних якостей, рис та життєвих компетентностей особистості.
Проте, аналіз шкільної практики і результати констатуючих досліджень свідчать, що сьогодні система історичної освіти не надає достатньої уваги формуванню громадянськості молоді. Зміст шкільних програм і підручників з історії, які покликані вирішувати це завдання, методи навчання, що використовуються у масовій практиці не забезпечують системного й послідовного підходу до розв’язання цієї проблеми.
Проблема становлення громадянськості досліджувалась світовою та вітчизняною філософською і педагогічної думкою різних часів. Ці питання досліджувались у працях видатних мислителів Аристотеля, Платона, Т.Мора, Д.Локка, Г.Сковороди, Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, Г.Гегеля, Ф.Ніцше, М.Грушевського, видатних українських педагогів Г.Ващенка, А.Макаренка, С.Русової, В.Сухомлинського та ін.
Становлення громадянина на засадах діяльнісного підходу було предметом вивчення відомих радянських і зарубіжних психологів А.Адлера, Л.Виготського, А.Ковальова, І.Кона, Ф. Кузнєцова, О.Леонтьєва, А.Маслоу, В.Мясищева, К.Платонова, С.Рубінштейна, Д.Уотсона, З.Фрейда та інших. Починаючи з 80-х років ХХ ст., у педагогічних дослідженнях з даної проблематики намітилися нові підходи, сутність яких складає проникнення в глибину навчального процесу, вивчення взаємозв’язків між характером педагогічного впливу на особистість школяра і психологічним механізмом формування моральних та інших якостей, рис характеру і переконань.
У сучасній Україні дослідження проблеми формування громадянськості особистості здійснені В.Андрущенком, Р.Арцишевським, І.Бехом, М.Боришевським, О.Вишневським, С.Гончаренком, В.Горбатенком, П.Ігнатенком, О.Киричуком, Л.Крицькою, Т.Ладиченко, О.Пометун, В.Поплужним, М.Рагозіним, В.Радулом, С.Рябовим, А.Сиротенком, О.Сухомлинською, І.Тараненко, К.Чорною та іншими. У працях цих та інших вчених розглянуто процесуальний бік формування громадянськості особистості, визначені специфічні навчально-виховні завдання, відповідні форми і методи діяльності учнів. Деякі дослідження, зокрема О.Пометун, М.Рагозіна, С.Рябова та ін. аналізують специфіку формування громадянськості у процесі навчання суспільствознавчих дисциплін. Ці та інші дослідження безпосередньо торкаються предмета нашого дослідження, але не присвячені напряму в цій проблемі. Методологічні аспекти формування особистості громадянина України сформульовані на початку ХХІ ст., зокрема в у важливих документах щодо громадянської освіти – Концепції громадянського виховання і Концепції громадянської освіти.
Психологічні і педагогічні підходи до формування громадянських та ін. поглядів і переконань особистості, її цілісного світогляду, мотиваційної і емоційно-вольової сфери, загально-психологічних і вікових закономірностей розвитку, суспільно-значимих якостей у старшокласників висвітлюють дослідження І.Беха, Л.Виготського, О.Запорожця, Г.Костюка, І.Кона, С.Рубінштейна, П.Симонова та ін.
Важливими для нашого дослідження були й праці з методики навчання історії останнього часу, що досліджують методологію процесу навчання історії, питання змісту та організації історичної освіти (К.Баханов, А.Булда, Т.Ладиченко, О.Пометун, О.Удод, Г. Фрейман та інші).
Проте огляд філософської та психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми формування рис громадянськості особистості засвідчує недостатню розробленість цього питання у методиці навчання історії.
Таким чином, об’єктивні потреби розвитку історичної освіти України, практика навчання історії в загальноосвітній школі, а також теоретична нерозробленість зазначеної проблеми обумовили вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження „Навчання вітчизняній історії як засіб формування рис громадянськості старшокласників”.
Проблему досліджено на матеріалі навчання історії України в 10-11-х класах. Це пояснюється світоглядними та виховними можливостями цього курсу, з одного боку, та віковими особливостями старшокласників, з іншого, оскільки саме для них проблема визначення життєвих орієнтирів і шляхів самореалізації є особливо актуальною. Тому таке співвідношення елементів історичної освіти з потребами й мотивами учнів старших класів створює оптимальні можливості для формування рис громадянськості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України згідно з комплексним тематичним планом досліджень за темою „Дидактичне забезпечення реалізації шкільної історичної освіти” (Державний реєстраційний номер 012V000360). Тема дисертації затверджена вченою Радою Інституту педагогіки АПН України (протокол №8 від 10.10.2005 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №1 від 31.01.2006 р.).
об’єкт дослідження – процес навчання історії у старших класах.
Предмет дослідження – процес формування рис громадянськості старшокласників у навчанні історії України.
Мета дослідження: визначити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методичні умови формування рис громадянськості старшокласників у навчанні історії України.
Гіпотеза дослідження: формування рис громадянськості особистості у процесі навчання історії України в 10-11 класах буде ефективним, якщо:
- результати навчання орієнтовані на формування когнітивної, операційної та мотиваційної складових рис громадянськості;
- навчальний зміст курсу історії України містить необхідні громадянознавчі знання, способи діяльності, цінності, ставлення;
- організація навчального процесу забезпечує постійну активну позицію учнів у навчанні.
У відповідності до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:
1. На основі аналізу стану досліджуваної проблеми у філософській і психолого-педагогічній літературі з’ясувати сутність і зміст поняття „риси громадянськості особистості” та підходи до їх формування.
2. Розкрити можливості історії України як засобу формування рис громадянськості старшокласників і визначити методичні умови їхнього розвитку у навчанні.
3. З'ясувати стан сформованості рис громадянськості старшокласників у практиці навчання вітчизняній історії.
4. Визначити критерії та рівні сформованості рис громадянськості старшокласників у процесі навчання історії.
5. Розробити та експериментально перевірити методику формування рис громадянськості старшокласників у навчанні історії України.
Методологічною основою дослідження є соціоантропоцентричний, культурологічний і аксіологічний підходи до розгляду педагогічної реальності, загально-філософські та психолого-педагогічні положення теорії особистості; філософські ідеї про обумовленість мети і завдань освіти конкретно-історичними суспільними та національними потребами, взаємозалежність розвитку особистості й організації навчальної діяльності, положення вітчизняної педагогічної і психологічної науки щодо громадянської освіти та виховання учнів.
Дослідження здійснювалось на основі концепцій і ідей особистісного, діяльнісного і системного підходу до педагогічних явищ і процесів (В.Ананьєв, Б.Ломов, К.Платонов), фундаментальних положень вітчизняної психологічної (Б.Ананьєв, М.Боришевський, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн) і педагогічної науки (І.Бех, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська) щодо розвитку особистості, теорії наукового пізнання, взаємозв’язку навчання, виховання та розвитку, активності в діяльності, закономірностей розвитку громадянськості особистості, концептуальних положень загальнодержавних нормативних документів, у яких відбито основні ідеї громадянського виховання.
Для розв’язання поставлених у дослідженні завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс теоретичних і емпіричних методів дослідження:
теоретичні методи (аналіз наукових джерел з проблеми дослідження, синтез, порівняння, моделювання, узагальнення) були застосовані з метою вивчення проблеми у психолого-педагогічній літературі і визначення концептуальних засад дослідження, уточнення сутності та особливостей рис громадянськості старшокласників;
емпіричні методи (анкетування, бесіда, пряме і непряме спостереження, метод експертних оцінок, самооцінювання, тестування) застосовувалися з метою вивчення сформованості рис громадянськості старшокласників;
педагогічний експеримент використовувався з метою перевірки ефективності розробленої методичної моделі формування рис громадянськості старшокласників;
методи математичної статистики застосовувались для опрацювання отриманих даних і встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами і процесами.
Експериментальна база дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалась у загальноосвітніх школах №№ 6, 8, 10, 13, 19, 22, навчально-виховних комплексах (НВК) № 2 „Школа-Ліцей”, НВК „Колегіум”. Експериментом на різних етапах було охоплено біля 500 учнів 10 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів та 89 вчителів.
Дослідження проводилось протягом 2002 – 2006 років поетапно.
На першому етапі (2002 – 2003 рр.) здійснювався теоретичний аналіз філософської, соціологічної, етичної, психолого-педагогічної літератури з обраної проблеми; визначались концептуальні засади, мета й завдання дослідження, формулювалась робоча гіпотеза, розроблявся понятійний апарат, узагальнювався досвід роботи загальноосвітніх шкіл з проблем формування окремих якостей особистості, зокрема рис громадянськості.
На другому етапі (2003 – 2004 рр.) проводився констатуючий експеримент, в процесі якого виявлено рівні сформованості рис громадянськості старшокласників у навчанні вітчизняній історії. Було визначено поняття „риси громадянськості” старшокласників, виявлена його структура та розроблена методика їх формування, вивчено можливість впливу навчання історії на формування рис громадянськості старшокласників.
На третьому етапі дослідження (2005 – 2006 рр.) здійснювався формуючий експеримент. Проводилась перевірка результативності методики формування рис громадянськості старшокласників на уроках історії України: аналізувались методичні умови цього процесу. Узагальнювався здобутий експериментальний матеріал, формулювались висновки дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
уперше узагальнено та обґрунтовано теоретичні підходи до визначення складових рис громадянськості учнів 10-11 класів (когнітивної, операційної і мотиваційної), з’ясовано основні чинники й методичні умови, які впливають на їх формування у процесі навчання історії України, серед яких: орієнтування результатів навчання на цілеспрямоване формування складових рис громадянськості; внесення у навчальний зміст курсу історії України сюжетів, що забезпечують формування в учнів громадянознавчих знань, відповідних способів діяльності, цінностей, ставлень; організація навчального процесу, що забезпечує постійну активну позицію учнів у навчанні; обґрунтовано роль і місце громадянознавчої складової у шкільній історичній освіті, зокрема у курсі вітчизняної історії в 10-11 класах;
охарактеризовано сутність і структуру психолого-педагогічного механізму формування рис громадянськості старшокласників у навчанні історії, який полягає в інтеріоризації громадянських цінностей суспільства, що засвоюються в процесі навчання вітчизняній історії, перетворенні їх у якості особистості, що системно проявляються у відповідних способах навчальної діяльності та повсякденній поведінці учня, обумовлюючи формування рис особистості школяра;
визначено критерії та рівні сформованості рис громадянськості старшокласників у навчанні вітчизняної історії;
розроблено та експериментально перевірено методику формування рис громадянськості учнів старших класів у процесі навчання історії України;
дістали подальшого розвитку підходи до застосування інтерактивних технологій навчання в контексті досліджуваної проблеми;
уточнено визначення рис громадянськості старшокласників.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні теоретичні положення й висновки, а також наявний у дисертації експериментальний матеріал можуть використовуватися дослідниками, які розглядають проблеми формування рис громадянськості старшокласників при вивченні інших предметів; сформульовані теоретичні положення можуть служити ґрунтом для подальшого наукового аналізу, а також для практики навчання історії учнів різних вікових груп. Результати дослідження можуть бути застосовані при розробці конкретних методичних рекомендацій щодо викладання історичних курсів у старших класах, при відборі змісту матеріалу громадянознавчого спрямування, який доцільно використовувати на уроках, а також в курсах лекцій для вчителів історії та суспільствознавства у системі післядипломної педагогічної освіти.
Обґрунтовані в дослідженні висновки і практичні рекомендації впроваджені в навчально-виховний процес навчальних закладів Рівненської області та м. Рівне (довідки про впровадження № 27-а від 22.02.2006 р., № 102 від 10.03.2006 р., №63 від 15.03.2006 р., №100 від 15.03.2006 р., №39 від 17.03.2006 р., №48-а від 17.03.2006 р., № 74 від 21.03.2006 р., №89 від 20.03.2006 р.), у зміст курсів підвищення кваліфікації вчителів суспільних предметів Рівненської області, що проходять на базі Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 151-а від 10.03.2006 р.).
Апробація роботи. Узагальнені теоретичні положення і практичні рекомендації впроваджувалися протягом усього періоду дослідно-експериментальної роботи. Отримані результати дослідження обговорювалися у виступах на міжнародних (Рівне, 2005; Київ, 2006), Всеукраїнських (Рівне, 2005), регіональних (Рівне, 2004) науково-практичних та методичних конференціях, звітній конференції Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2006).
Проблеми формування рис громадянськості старшокласників відпрацьовувались під час роботи постійно діючого семінару методистів управлінь (відділів) освіти райдержадміністрацій і міськвиконкомів управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації, що ведуть проблеми громадянської освіти.
Поглибленню знань вчителів про форми і методи запровадження особистісно-орієнтованої технології формування рис громадянськості учнів старших класів сприяв запроваджений з 2003 року спецкурс „Розвиток рис громадянськості старшокласників на уроках історії України” для вчителів суспільних предметів Рівненської області під час проходження ними курсів підвищення кваліфікації на базі Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 7 наукових статей у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст дисертації викладений на 178 сторінках друкованого тексту. Робота містить 22 таблиці, 3 схеми. Список використаних джерел містить 210 найменувань.
оСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначе-но об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, методологічну основу дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження її результатів у практику.
У першому розділі „Теоретико-методичні засади формування рис громадянськості особистості” висвітлено сутність рис громадянськості особистості як предмету педагогічного дослідження, розкрито психолого-педагогічні підходи до формування рис громадянськості старшокласників у навчанні, визначено методичні умови формування громадянськості старшокласників у процесі навчання вітчизняної історії.
Теоретичне дослідження проблеми показало, що процес розробки фундаментальних основ парадигми освіти, орієнтованої на формування громадянина демократичної української держави, розпочався в Україні у першій половині 90-х років. Стратегічне завдання української освіти – виховання в особистості любові до Батьківщини, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних та загальнолюдських цінностей, утвердження якостей громадянина-патріота України визначено низкою керівних документів, що врегульовують освітню галузь і зокрема історичну освіту.
Аналіз літератури свідчить, що проблема виховання громадянина як одне з головних завдань держави і суспільства була об’єктом дослідження філософів, істориків, педагогів, починаючи з античних часів і є такою сьогодні. В працях філософів досліджено основні риси людини-громадянина на різних етапах розвитку суспільства, можливості впливу держави на процес їх формування. У працях відомих педагогів минулого і сьогодення розглянуті погляди та концепції щодо формування особистості громадянина у навчальному та позанавчальному середовищі. Психологи розглядають цю проблему з точки зору взаємодії особистості й держави, формування свідомості особистості, а точніше, її самосвідомості та самоідентичності, що трактуються як усвідомлення людиною самої себе, своєї належності до певної спільноти, своїх здібностей, якостей, думок, почуттів, інтересів, дій, місця і ролі в суспільстві. Основними завданнями виховання громадянина, які відзначаються у працях сучасних українських педагогів і психологів є формування у людини таких рис як патріотизм, національна свідомість й самоідентифікація, гуманізм, що ґрунтується на національних і загальнолюдських цінностях, моральна свідомість, культура поведінки та культура міжетнічних відносин, мотивація до праці тощо.
Проведені дослідження дозволять стверджувати, що значна кількість праць останнього часу присвячена поняттю „громадянськість”, що розглядається як складна інтегрована якість особистості, що значною мірою спрямовує ідеали і зміст життєдіяльності людини демократичного суспільства. Деякі фахівці розуміють під цим поняттям комплекс якостей особистості, які визначають її соціальну спрямованість, готовність до досягнення соціально значущої та індивідуально необхідної мети у відповідності з наявними у суспільстві можливостями з дотриманням при цьому існуючих морально-правових норм.
У дисертації громадянськість розглянуто як складну характеристику особистості, що проявляється в житті як здатність до реалізації людиною сукупності її соціальних, політичних, громадянських прав, ефективної самоактуалізації. Її формування супроводжується соціалізацією й інтегруванням особистості в суспільстві. У процесі виховання особистості громадянські цінності суспільства інтеріоризуються в особистісні, а отже перетворюються на громадянські якості конкретної людини. Зовнішні прояви громадянських ціннісних орієнтацій, які складають громадянські якості особистості, системно й постійно відбиваючись на вчинках людини, поступово формують риси її характеру – риси громадянськості особистості. Отже, під поняттям „риси громадянськості” розуміємо властивості характеру особистості, які сформувались у процесі діяльності шляхом інтеріоризації людиною громадянських цінностей суспільства й проявляються у вчинках і поведінці людини.
Серед них найважливішими є: патріотизм, почуття причетності до історичної долі Вітчизни та народу, усвідомлення себе повноправним громадянином своєї країни, членом соціальної спільноти, представником свого народу, своєї місцевої громади; відкритість до національно-культурних цінностей інших народів та пошана до них; відданість демократичним цінностям, віра в них і готовність їх захищати; внутрішня свобода і відповідальність за свої дії та вчинки, відчуття власної гідності, готовність виконувати обов’язки, що випливають із прав і свобод інших людей; лояльність і вимогливість до законів, влади, соціальних і політичних інститутів держави, процедур прийняття суспільних рішень, повага до демократичних виборів і до демократично вибраної влади; активна громадянська позиція, прагнення до участі у суспільному житті, готовність та здатність людини, громадянина до активної участі у справах суспільства й держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов’язків; толерантність, готовність до компромісу, до розв’язання конфліктів шляхом перего-ворів.
Аналіз психологічних праць з проблеми свідчить, що з психологічної точки зору кожна з рис передбачає наявність у людини: громадянських потреб, тобто прагнення жити у справедливому та демократичному суспільстві, правовій державі тощо; мотивів участі в громадській діяльності та співпраці з іншими громадянами; стійких інтересів до життя власної країни, територіальної, етнічної чи національної спільноти, діяльності демократичних інститутів тощо; установок, спрямованості особистості на активну громадянську дію; позитивного емоційно-ціннісного ставлення до громадянського суспільства, демократії, прав і свобод людини та ін. Якщо ці складові проявляються у поведінці та діяльності людини постійно і систематично, то це свідчить про перетворення відповідних якостей в стійке особисте утворення – риси громадянськості особистості.
Дослідження свідчать, що в структурі кожної з рис громадянськості особистості можуть бути виділені три складові: когнітивна (наявність у людини засвоєних на рівні переконань „громадянознавчих знань”: понять, ідей, правил, оцінок, норм, цінностей), мотиваційна (особистісне емоційне ставлення людини до подій, фактів, явищ оточуючої дійсності, пов’язаних з відповідними сферами життя суспільства, до самої себе як громадянина) і операційна (розвиненість у особи сукупності узагальнених і спеціальних, аксіологічних та інших прийомів навчальної діяльності, які є основою формування громадянських установок, цінностей і відповідної спрямованості особистості). Якісний і кількісний рівень розвитку цих складових може виступати критеріями і показниками сформованості рис громадянськості в структурі особистості.
Проведені дослідження дозволили зробити висновок, що значна роль у формуванні рис громадянськості належить старшій школі, яка розширює знання учнів про процеси та явища суспільного життя, права людини, сприяє формуванню громадянської позиції людини, її соціально-політичних орієнтацій. На цьому ступені формується готовність захищати свої права, права інших людей, будувати індивідуальну й колективну діяльність.
Аналіз історико-методичної літератури та масової практики навчання свідчить, що спрямованість освіти на формування особистості, зокрема рис громадянськості учня, потребує суттєвих змін як у змісті, так і у формах навчання історії. Зокрема зміст історичної освіти має забезпечити ефективне формування трьох складових рис громадянськості: когнітивної, мотиваційної та операційної. Когнітивна складова формування рис громадянськості реалізується через інформаційний компонент історичного змісту. Операційна складова може бути значною мірою сформована через відповідні методи, форми, технології навчання. Мотиваційна складова за умови відповідної взаємодії вчителя і учнів розвивається якщо емоційно-оцінювальна діяльність пронизує всі елементи навчання й є складовою передбачуваних навчальних досягнень учнів. Цей процес представлено в дисертації у вигляді методичної моделі.
Рис. 1. Методична модель формування рис громадянськості старшокласників у процесі навчання історії України
У другому розділі дисертації „Експериментальна перевірка методичних умов формування рис громадянськості старшокласників у процесі навчання вітчизняній історії” представлено аналіз можливостей масової практики навчання історії України у формуванні рис громадянськості старшокласників, висвітлено методику такого формування на уроках вітчизняної історії, розкрито хід і результати експериментального навчання.
Констатуючі дослідження свідчать, що після 1991 року внесено певні, і досить суттєві зміни у навчальні програми з історії. Здійснено спробу створити нову ідеологію вітчизняного суспільствознавства в цілому та шкільної історичної освіти зокрема, уведено в обіг нові факти і інтерпретації. У навчальних програмах з історії, прийнятих протягом 1991 – 2001 рр. зміст навчання поступово трансформовано у бік гуманізації. Змінено методологічні засади структурування навчального змісту, зокрема здійснено остаточний перехід авторів від формаційного підходу до вивчення історичних явищ, поєднання цивілізаційного, культурологічного, аксіологічного та інших підходів, заснованих на пріоритеті загальнолюдських цінностей над класовими. Зміст навчальних програм з історії, виходячи із завдань, поставлених у Державному стандарті, поступово було спрямовано на створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтелектуального розвитку, саморозвитку та становлення особистості учня як суб'єкта історичного процесу та суспільних відносин, громадянина-патріота, який керується в своїй діяльності (життєвому шляху) загальноприйнятими громадянськими соціокультурними нормами та цінностями. Специфічними, найбільш актуальними на даному етапі розвитку україн-ського суспільства завданнями шкільної історичної навчальні програми останнього часу визнають усвідомлення учнями необхідності зміцнення української держави у поєднанні з розбудо-вою громадянського суспільства, формування в молодого поколін-ня почуття патріотизму, відда-ності Батьківщині й водночас належності до європейської та світової спільноти. Особливо це стосується нових шкільних програм для 12-річної школи, прийнятих у 2005 році.
Аналіз вітчизняних підручників з історії часів незалежності свідчить, що саме такі тенденції можна спостерігати і в розвитку вітчизняного підручникотворення за останні десять років. Основними рисами підручників з історії, що зорієнтовані на формування рис громадянськості старшокласників, стали: оптимальне співвідношення між політичною, економічною, соціальною історією і духовною історією (що постає як процес пошуку національних, загальнолюдських, демократичних громадянських цінностей) в історичному змісті, як в текстовому компоненті підручника, так і в джерельної базі; поліконцептуальний характер викладу змісту, висвітлення місця пересічної людини в політичної, економічної, соціальної і культурної історії, наявність громадянознавчого контексту у дидактичній концепції підручника; забезпеченість підручника необхідними навчальними текстами та різноманітними, зокрема контроверсійними історичними джерелами, що висвітлюють діяльність різних політичних сил, життя суспільних груп, видатних постатей та пересічної людини; наявність у тексті історичних джерел громадянознавчого змісту; методичний апарат та апарату орієнтування, які активізують пізнавальну діяльність учнів та актуалізують емоційно-ціннісну сферу особистості школяра.
Водночас спостереження масової практики, опитування вчителів дозволяють стверджувати, що можливості, які надають сучасні навчальні програми і підручники з історії України для 10-11 класів для формування рис громадянськості особистості недостатньо використовуються вчителями. Традиційна організація навчання, орієнтована у переважній більшості випадків на репродуктивне засвоєння якомога більшої кількості знань, також не забезпечує ефективності цього процесу. Це негативно відбивається на ефективності процесу формування рис громадянськості старшокласників.
В ході дослідження було визначено критерії сформованості рис громадянськості старшокласників у навчанні історії України, які формулювались відповідно трьох складових досліджуваного феномену. Рівень сформованості когнітивної складової визначався: характеристиками засвоєння учнями громадянознавчих знань та знань про відповідні способи пізнавальної діяльності (глибина, системність, оперативність); операційної – характеристиками володіння старшокласниками прийомами розв’язання аксіологічних пізнавальних завдань на основі моделювання історичних ситуацій, способами інтерактивної навчальної діяльності, критичного мислення щодо інтерпретації історичних джерел, захисту власної позиції; мотиваційної складової – характеристиками розвиненості позитивного ставлення учнів до громадянських цінностей, мотивації до громадянської дії та активності, до формування у себе рис громадянина.
Вивчення індивідуальних розбіжностей прояву рис громадянськості дозволило визначити три рівні їх розвитку: низький, середній і високий, що мають такі характеристики.
На низькому рівні розвитку рис громадянськості: громадянознавчі знання учня поверхневі, безсистемні, і не дозволяють усвідомити себе повноправним громадянином своєї країни, членом соціальної спільноти, представником свого народу, своєї місцевої громади; у нього майже не сформовані громадянські уміння як пізнавальні, так і соціальні; учень не виявляє у поведінці та судженнях орієнтації на громадянські цінності, відрізняється егоцентризмом і громадянською пасивністю.
На середньому рівні розвитку рис громадянськості учень частково володіє громадянознавчими знаннями, проте вони недостатньо глибокі і системні, що обмежує можливість свідомого оперування ними; ситуативно, з допомогою вчителя застосовує уміння, що дозволяють робити свідомий вибір способу дій та поведінки, враховуючи інтереси і потреби Батьківщини, інших громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави, не завжди може оцінити самого себе як громадянина; має складнощі в орієнтуванні у проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, часто не може визначати власну позицію, частково володіє прийомами критичного мислення, інколи може прислухатися, розуміти та тлумачити аргументи інших людей, вести дискусію на захист своєї точки зору, не вміє вести переговори, трансформувати конфлікти та розв’язувати їх шляхом досягнення консенсусу та компромісу; у вчинках, поведінці та судженнях проявляє любов до України та рідного краю, повагу до її культури, традицій, історії, культури, цінностей, інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, прагнення до міжкультурного взаєморозуміння. віру в демократичні цінності, повагу до іншої точки зору, до суспільної різноманітності, готовність до компромісу, до розв’язання конфліктів шляхом перего-ворів.
На високому рівні розвитку рис громадянськості учень володіє системою громадянознавчих знань, глибина яких дозволяє вільно оперувати ними та усвідомлювати себе повноправним громадянином своєї країни, членом соціальної спільноти, представником свого народу, своєї місцевої громади; самостійно і свідомо застосовує вміння робити свідомий вибір способу дій та поведінки, враховуючи інтереси і потреби Батьківщини, інших громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави, може оцінювати самого себе у навчальній та суспільній ситуації з громадянської позиції, орієнтується у проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні і вміє висловити чітку власну позицію, досконало володіє прийомами критичного мислення, у різних ситуаціях вміє прислухатися, розуміти та тлумачити аргументи інших людей, вести дискусію на захист своєї точки зору, трансформувати конфлікти та розв’язувати їх шляхом досягнення консенсусу та компромісу; завжди виявляє у судженнях і поведінці повагу до громадянських цінностей, орієнтує на них судження і вчинки.
Виходячи з цих критеріїв під час констатуючого експерименту було виявлено, що більшість учнів 10 – 11 класів знаходяться на низькому (29,15% від загальної кількості учасників констатуючого експерименту) і середньому (42,7%) рівні сформованості рис громадянськості.
Експериментальне навчання було побудоване з урахуванням методичних умов формування рис громадянськості старшокласників: орієнтування результатів навчання на цілеспрямоване формування складових рис громадянськості; внесення у навчальний зміст курсу історії України сюжетів, що забезпечують формування в учнів громадянознавчих знань, способів діяльності, цінностей, ставлень; організація навчального процесу, що забезпечує постійну активну позицію учнів у навчанні. Вони реалізувались у змісті експериментальних уроків та технологіях організації процесу навчання учнів вітчизняній історії.
Одним з важливих напрямків роботи з формування рис громадянськості стало поглиблення громадянознавчих знань учнів старших класів, що містяться в історичних курсах, вміле застосування отриманих знань в практиці навчання. Особливо велике значення мало планове та систематичне нагромадження в учнів понять про сутність суспільних відношень, політичні та соціальні процеси, громадянські й суспільні рухи, про значення громадянських цінностей і загальноприйнятих норм поведінки людини і груп людей у складних суспільно-політичних умовах.
Вся навчальна робота з учнями старших класів на уроках історії спрямовувалась на те, щоб вимоги формування рис громадянськості, відповідних норм поведінки були втілені в громадянські навички та вміння, щоденні моделі поведінки кожного старшокласника. Розвиток таких моделей, а також громадянських емоційно-ціннісних ставлень, умінь, навичок у старшокласників на уроках історії шляхом цілеспрямованого педагогічного впливу передбачав застосування комплексу інтерактивних методів і засобів навчальної роботи, зокрема тих, що дозволяють реалізувати у процесі навчання визначені умови ефективного розвитку рис громадянськості старшокласників і забезпечити формування їх когнітивної, операційної та мотиваційної складової. Процес накопичення громадянських навичок та вмінь здійснювався в експериментальному навчанні двома шляхами: у процесі засвоєння учнем відповідних знань про способи діяльності та їхнього систематичного застосування і спілкування учня з однолітками під час використання вчителем інтерактивних технологій та планомірно-керованим шляхом спеціального педагогічного впливу під час навчання.
Побудоване на цих основах експериментальне навчання показало значні зрушення у формуванні рис громадянськості учнів експериментальних класів.
Таблиця 1
Результати експериментального навчання
(у % до загальної кількості учнів)
Класи | Рівні сформованості рис громадянськості старшокласників
Низький | Середній | Високий
До експерим.
навчання | Після експерим. навчання | До експерим.
навчання | Після експерим. навчання | До експерим.
навчання | Після експерим.. навчання
Контрольні | 21,8 | 19,4 | 47,7 | 48,4 | 30,5 | 32,2
Експериментальні | 37,9 | 15,4 | 37,7 | 48,5 | 24,4 | 36,1
Отже, кількість учнів, які знаходилися на низькому рівні розвитку рис громадянськості зменшилась на 22,5%, кількість учнів які знаходились на середньому та високому рівнях збільшилась відповідно на 10,8% та 11,7%. Водночас відповідні показники у контрольних класах майже не змінились: кількість учнів, які знаходились на низькому рівні в контрольних класах зменшилась на 2,4%, кількість учнів, які знаходились на середньому та високому рівнях збільшилась відповідно на 0,7% та 1,7%. Такі дані дозволяють стверджувати, що відсутність в контрольних класах цілеспрямованої діяльності, орієнтованої на формування рис громадянськості не може забезпечити їхнього ефективного розвитку.
Отримані під час формуючого експерименту високі показники не були результатом лише проведення експериментальних уроків, а можуть розглядатись як здобуток всієї системи навчально-виховної роботи вчителів історії в експериментальних класах. Проведений експеримент був лише важливим фактором, який органічно входив в цю систему. Проведений експеримент дав можливість виділити і зрозуміти головну тенденцію – робота по формуванню рис громадянськості учнів має проводитись системно, цілеспрямовано і постійно. Формуючий експеримент підтвердив істинність сформульованої гіпотези щодо умов формування рис громадянськості старшокласників на уроках історії.
В И С Н О В К И
Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:
1 Під громадянськістю особистості розуміють її складну психологічну та поведінкову характеристику, що реалізується в житті як можливість реалізації людиною сукупності її соціальних, політичних, громадянських прав, її ефективної самоактуалізації, що супроводжується вдалим інтегруванням особистості в суспільство. Громадянськість передбачає наявність у людини певних рис особистості. Під поняттям „риси громадянськості” розуміємо властивості характеру особистості, які сформувались у процесі діяльності шляхом інтеріоризації людиною громадянських цінностей суспільства, перетворення їх в особистісні якості, що постійно відбиваються у вчинках і поведінці людини. Серед них найважливішими є такі: патріотизм, почуття причетності до історичної долі Вітчизни та народу, усвідомлення себе повноправним громадянином своєї країни, членом соціальної спільноти, представником свого народу, своєї місцевої громади; відкритість до національно-культурних цінностей інших народів та пошана до них; відданість демократичним цінностям, віра в них, прихильність до таких вартостей суспіль-ного життя, як права людини, свобода, справед-ливість, рівність можливостей, верховенство права та правління закону, законослухняність, стабільність, безпека, справедливість і готовність їх захищати; внутрішня свобода і відповідальність за свої дії та вчинки, відчуття власної гідності, готовність виконувати обов’язки, що випливають із прав і свобод інших людей; лояльність і вимогливість до законів, влади, соціальних і політичних інститутів держави, процедур прийняття суспільних рішень, повага до демократичних виборів і до демократично вибраної влади; активна громадянська позиція, прагнення до участі у суспільному житті, готовність та здатність людини, громадянина до активної участі у справах суспільства й держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов’язків; толерантність, готовність до компромісу, до розв'язання конфліктів шляхом перего-ворів.
2 У процесі навчання і виховання особистості, зокрема у загальноосвітній школі громадянські цінності суспільства, за умов засвоєння учнем відповідних знань, умінь і навичок, інтеріоризуються в особистісні, а отже перетворюються на громадянські якості конкретної людини. Зовнішні прояви громадянських ціннісних орієнтацій, які складають громадянські якості особистості, системно й постійно відбиваючись на вчинках людини, поступово формують риси її характеру – риси громадянськості особистості. З психологічної точки зору формування рис громадянськості особистості передбачає розвиток у людини специфічних громадянських потреб, мотивів, стійких інтересів, установок, спрямованості особистості та емоційно-ціннісних орієнтацій і ставлень. Якщо ці складові проявляються у поведінці та діяльності людини постійно і систематично, то це свідчить про перетворення відповідних якостей в стійке особисте утворення – риси громадянськості особистості.
З психолого-педагогічного погляду у структурі кожної з рис громадянськості особистості можуть бути виділені три складові: когнітивна (наявність у людини засвоєних на рівні переконань „громадянознавчих знань”: понять, ідей, правил, оцінок, норм, цінностей), мотиваційна (особистісне емоційне ставлення людини до подій, фактів, явищ оточуючої дійсності, пов’язаних з відповідними сферами життя суспільства, до самої себе як громадянина) і операційна (розвиненість у особи сукупності узагальнених і спеціальних, аксіологічних та інших прийомів навчальної діяльності, які є основою формування громадянських установок, цінностей і відповідної спрямованості особистості). Якісний рівень розвитку цих складових може виступати і критеріями сформованості рис громадянськості в структурі особистості.
3 Значна роль у формуванні рис громадянськості належить старшій школі, яка розширює знання учнів про процеси та явища суспільного життя, права людини, основи життя суспільства, сприяє формуванню громадянської позиції людини, її ціннісних орієнтацій. На цьому ступені освіти формується готовність захищати свої права, права інших людей, будувати індивідуальну й колективну діяльність. Вітчизняна історія як навчальний предмет відкриває значні можливості для формування рис громадянськості старшокласників. Аналіз Державного стандарту освіти, навчальних програм і підручників свідчить, що у змісті навчального предмета є значні можливості для виділення, акцентування й засвоєння учнями громадянознавчих знань. Категоріальний апарат навчального предмета містить значну кількість громадянознавчих понять. Серед вимог до навчальних досягнень учнів зазначено зокрема й необхідність розвитку громадянських умінь, навичок, формування відповідних емоційно–ціннісних орієнтацій. Навчальні програми і підручники надають вчителю можливість використовувати активні форми і методи організації навчальних занять, що сприяють формуванню рис громадянськості учнів.
4 Забезпечення ефективного формування рис громадянськості старшокласників у навчанні історії потребує реалізації у навчанні таких методичних умов як: орієнтація результатів навчання на формування когнітивної, операційної та мотиваційної складових рис громадянськості; наявність у навчальному змісті курсу сюжетів, що забезпечують формування у школярів необхідних громадянознавчих знань, умінь, цінностей, ставлень; організація навчального процесу, яка дозволяє перетворити учня на активно діючий суб’єкт навчання. Це потребує суттєвих змін як у змісті, так і в організації навчання історії. Зокрема зміст історичної освіти має забезпечити ефективне формування трьох складових рис громадянськості: когнітивної - через історичний навчальний матеріал, мотиваційної – шляхом організації відповідної емоційно-оцінювальної пізнавальної діяльності учнів та операційної через відповідні методи, форми, технології навчання, насамперед активні та інтерактивні.
5 У процесі констатуючого експерименту, який проводився у восьми загальноосвітніх навчальних закладах м. Рівного з метою дослідження стану розвитку рис громадянськості у старшокласників за існуючої масової практики навчання з’ясовано, що формування рис громадянськості посідає поки що недостатнє місце у навчальному процесі ЗНЗ. Значна частина вчителів недостатньо обізнані з тим, у чому полягає сутність громадянськості учнів як окремого завдання історичної освіти. Недостатньо уваги приділяється інноваційним формам організації навчальних занять, впровадження яких створює умови для формування активної особистості, громадянина, розвитку критичного мислення, толерантного ставлення до інших. Одним з важливих завдань, яке необхідно розв’язувати на державному рівні, є також забезпечення впливу змісту підручників з історії на громадянські
