ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

РОЗЛУЦЬКА ГАЛИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 371.035.6 (09) (477.8)+371.0535.6

ЗМІСТ ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКІВ

ЯК ФАКТОР ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ЗАКАРПАТТІ (1919 – 1939 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Житомир – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка,

кафедра педагогіки, професор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Левківський Михайло Васильович,

Житомирський державний

університет імені Івана Франка,

кафедра педагогіки, завідувач;

кандидат педагогічних наук, професор

Мазоха Дмитро Степанович,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,

кафедра педагогіки й методики початкового навчання, завідувач.

Провідна установа: Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться "7" лютого 2006 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розісланий "6" січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.А.Сейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інтеграція України у світове співтовариство є практичним завданням, що охоплює й освітню галузь, зміст якої визначається пріоритетністю вимог часу, потребами соціально-економічного розвитку і зумовлюється суспільними відносинами, станом науки, культури, родинно-сімейними стосунками, традиціями, рівнем освіти. Виховання як невід’ємний чинник полікультурної освіти визначає спрямованість змісту освіти і педагогічного процесу на формування усвідомленого вибору учнями етичних цінностей та готовності до життєдіяльності в умовах культурного розмаїття людської спільноти, вбачає конкретне втілення ідей полікультурної освіти в змісті підручників.

Ідеї полікультурності знайшли своє відображення в основних державних документах про освіту: “Державній національній програмі “Освіта”. Україна ХХІ століття”, “Концепції 12-річної загальної середньої освіти”, “Концепції громадянського виховання”, “Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті”, “Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні”. Полікультурні компетенції включено до “Державного стандарту базової та повної шкільної освіти”. Серед магістральних цілей і пріоритетів освіти визначено виховання людини демократичного світогляду, яка поважає традиції інших народів та їхні культури, культуру світу. Саме тому таким важливим для української педагогічної теорії та практики є досвід у сфері полікультурної освіти і виховання.

Полікультурне виховання як соціокультурний феномен представлено у працях І.Беха, А.Бойко, О.Савченко, О.Сухомлинської та ін. Розробка теоретичних засад полікультурного виховання, його соціокультурна зорієнтованість передбачають об’єктивне вивчення надбань минулого. Важливим джерелом розглядаємо історико-педагогічний аналіз теорії і практики полікультурного виховання української учнівської молоді.

Зміст шкільних підручників під цим кутом зору висвітлюють О.Бандура, В.Бейлісон, В.Безпалько; сутність, роль та місце підручника у навчально-виховному процесі – Ю.Бабанський, Є.Пасічник, М.Скаткін; дидактичну модель навчальних предметів та її реалізацію у структурі й змісті підручника – В.Кононенко, О.Савченко, А.Фурман, В.Цетлін. Педагогічні аспекти ілюстративного оформлення навчальних видань розкривають В.Горпинюк, І.Донський, А.Зільберштейн, Я.Кодлюк, К.Кузьминський, А.Попов та ін.

Окремі аспекти змісту українського підручникотворення відображено у дисертаційних роботах Г.Білавич, І.Курляк, Н.Сабат, Б.Савчука, М.Чепіль та ін. Проблеми шкільного підручника через призму практичного досвіду тогочасних педагогів висвітлено у роботах І.Баїка, Б.Гречина, О.Каськів, В.Ковальчук, Н.Чаграк. Формування загальнолюдських цінностей через реалізацію змісту освіти висвітлює Г.Фрейман. Національну спрямованість змісту перших українських шкільних підручників з читання для молодших школярів (1857-1997) розкриває Н.Кузьменко.

В останні роки актуальні проблеми історії української педагогіки і виховання відображено у працях А.Вихруща, Т.Завгородньої, С.Золотухіної, М.Євтуха, Б.Ступарика. У контексті нашого дослідження важливе значення мають праці М.Вегеша, А.Ігната, П.Маґочія, П.Ходанича, А.Штефана, в яких розкрито соціально-економічні та культурно-освітні передумови розвитку культури й освіти на Закарпатті. В історико-педагогічних дослідженнях Т.Беднаржової, В.Гомоная, М.Зимомрі, В.Кеміня, М.Кляп, В.Росула, В.Сагарди частково висвітлено проблему полікультурного виховання учнів у школах краю в окреслений період, становлення українського підручникотворення через призму практичного досвіду тогочасних педагогів. Виховну спрямованість змісту букварів в українських школах Закарпаття (друга половина ХІХ – кінець ХХ століття) розглянуто в науковому дослідженні О.Фізеші.

Суттєвими для розв’язання виховних проблем є дослідження регіональних особливостей полікультурного виховання учнівської молоді. З відомих історичних та політичних причин ці особливості були найбільш специфічними для Закарпаття. Поліетнічність і поліконфесійність краю зумовлювали специфіку виховання учнівської молоді краю. Отож, актуальність обраного напрямку роботи зумовлена не тільки об’єктивними потребами часу, а й недослідженістю проблеми змісту шкільних підручників, його можливостей у полікультурному вихованні молодших школярів, а також недостатньою розробленістю у сучасній історико-педагогічній науці. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Зміст шкільних підручників як фактор полікультурного виховання молодших школярів у Закарпатті (1919 – 1939 рр.)”

Зв’язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи як складову теми кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Українська національно-демократична педагогіка ХХ сторіччя в контексті завдань сучасного виховання” (протокол № 5 від 8 грудня 1998 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 3 від 17 жовтня 2002 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 10 від 24 грудня 2002 р.).

Об’єкт дослідження – виховання учнів у полікультурному середовищі Закарпаття ХХ – ХХІ ст.

Предмет дослідження – зміст україномовних підручників як чинник полікультурного виховання учнів молодшого шкільного віку в Закарпатті (1919 – 1939 рр.).

Мета дослідження – проаналізувати зміст шкільних підручників, визначити їхні особливості у полікультурному вихованні молодших школярів Закарпаття міжвоєнного періоду задля використання їхнього виховного потенціалу в сучасній загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:–

розкрити полікультурну спрямованість змісту шкільної освіти у вітчизняній і зарубіжній теорії і практиці;–

виявити соціально-політичні та культурно-освітні передумови полікультурного виховання учнів на Закарпатті;–

проаналізувати зміст україномовних підручників для молодших школярів Закарпаття 1919 – 1939 рр. у контексті полікультурного виховання;–

довести можливості творчого використання текстів шкільних підручників досліджуваного періоду у полікультурному вихованні молодших школярів на сучасному етапі.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про закони і категорії наукового пізнання, відображення дійсності в людській свідомості, про єдність теорії і практики, про діалектичну взаємодію особистості й суспільства, єдність загальнолюдського і національного, історичного й логічного, гуманізації міжнаціональних стосунків та етики міжетнічного спілкування; концептуальні положення філософії й педагогіки про полікультурний розвиток особистості; теорія глобалізації світових процесів; доцільність творчого використання спадщини минулого у сучасній педагогічні теорії і практиці. У дослідженні дотримано принципів науковості, об’єктивності, наступності, системності, історичного детермінізму.

Системний підхід сприяв формуванню поетапних висновків та узагальнень, які розкривають полікультурну спрямованість змісту шкільної освіті.

Теоретичну основу роботи становлять концептуальні положення Закону України “Про освіту”, “Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття)”, “Концепції національного виховання”, “Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів України (початкова загальна освіта), а також педагогічна спадщина видатних українських та зарубіжних педагогів ХХ – ХХІ ст., праці сучасних дослідників, де розкриваються теоретичні основи українського виховання в історичному аспекті й з позицій сьогодення (І. Бех, А. Бойко, С.Гончаренко, В.Кремень, О. Сухомлинська, Г. Троцко, М. Ярмаченко та ін.), дослідження з історії розвитку педагогічної думки й освіти в Україні (А.Вихрущ, Т.Завгородня, С.Золотухіна, М.Євтух, В.Кравець, І.Курляк, О.Сухомлинська, М.Чепіль та ін.), структури змісту та місця підручника в навчально-виховному процесі (Ю.Бабанський, О.Бандура, В.Безпалько, Н.Бібік, М.Вашуленко, Н.Коваль, В.Науменко, Є.Пасічник, О.Савченко, Н.Скрипченко та ін.), історії українського підручникотворення у Закарпатті досліджуваного періоду (В.Бірчак, А.Волошин, Б.Заклинський, О.Маркуш, І.Панькевич, М.Підгір’янка, М.Скаржепа-М.Перейма, Е.Фотула).

Методи дослідження: пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних фондів, каталогів, бібліографічних видань; інтерпретаційно-аналітичний (концептуальний аналіз відповідної науково педагогічної літератури з використанням інтерпретації, систематизації та узагальнення); порівняльно-історичний, хронологічний, ретроспективний, системно-структурний аналізи змісту підручників, що передбачають всебічне вивчення досліджуваної проблеми, дають змогу виявити причинно-наслідкову та історичну зумовленість її виникнення, а також простежити закономірності та тенденції її розвитку; елементи пошукового методу з метою формулювання узагальнених висновків, оцінок, виявлення раціонального і практично-ціннісного в розробках вітчизняних педагогів Закарпаття – у досвіді реалізації полікультурного виховання учнів сучасної загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.

Джерельну базу дослідження складають фонди Державного архіву Закарпатської області в Ужгороді та Берегові, архівів Закарпатського краєзнавчого музею, Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України і наукової бібліотеки Ужгородського національного університету; монографії та брошури українських педагогів краю; історична, наукознавча, навчально-методична література, звіти, навчальні плани, програми, підручники, які використовувалися у тогочасному навчально-виховному процесі; сучасні нормативні документи, теоретичні дослідження та наукові праці філософів, соціологів, психологів, педагогів; педагогічна публіцистика; педагогічна література вітчизняних і зарубіжних авторів з питань полікультурної освіти, а також вітчизняні державні документи щодо розвитку освіти в Україні; результати наукових педагогічних досліджень у галузі порівняльної педагогіки та дидактики.

В обіг введено велику кількість наукових документів, фактів, теоретичних ідей, здійснено наукову інтерпретацію процесу полікультурного виховання, що може стати джерелом для розробки нових науково-теоретичних напрямів педагогічних досліджень. Теоретичні напрацювання українських педагогів Закарпаття слугують вартісною основою та багатим джерелом для практики сучасної загальноосвітньої школи, яка веде аналогічний до минулого пошук оптимальної моделі полікультурної спрямованості змісту шкільної освіти.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1919 – 1939 роки. За вихідний рубіж узято приєднання Закарпаття до Чехословаччини (вересень 1919 р.), уряд якої вперше в історії краю створив реальні умови для задоволення освітніх потреб українців та інших етнічних груп. Верхня межа періоду збігається з початком Другої світової війни, яка призвела до суспільно-політичних змін у Європі й Закарпатті.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягають у тому, що вперше в історико-педагогічній науці досліджено зміст україномовних підручників для молодших школярів Закарпаття як фактор полікультурного виховання; розкрито полікультурну спрямованість змісту шкільної освіти у вітчизняній і зарубіжній теорії і практиці; з’ясовано провідні чинники, які сприяли українському підручникотворенню (соціально-економічний, суспільно-політичний, культурно-освітній тощо); виявлено закономірності становлення і розвитку україномовних підручників для учнів молодшого шкільного віку у міжвоєнний період у Закарпатті; доповнено педагогічну теорію науковими знаннями про зміст поняття “полікультурність”; обґрунтовано перспективи творчого використання змісту шкільних підручників досліджуваного періоду у вихованні молодших школярів у сучасному полікультурному середовищі.

До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі матеріали, які розширюють уявлення про сутність змісту шкільних підручників та його можливості у полікультурному вихованні учнів молодшого шкільного віку.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його результати та основні положення лягли в основу лекцій, прочитаних на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників Закарпатського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, у підготовці й проведенні семінарських занять з курсів “Історія педагогіки”, “Педагогіка” у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Мукачівському педагогічному інституті, Ужгородському національному університеті, а також у виховній роботі з учнями загальноосвітніх шкіл Закарпатської області. Результати дослідження можуть бути використані для створення підручників, навчальних і науково-методичних посібників, довідників, спецкурсів з історії педагогіки та теорії виховання, а також можуть знайти подальше застосування при вирішенні актуальних питань полікультурного виховання учнів.

Джерельною базою дисертації можуть скористатися дослідники різних галузей педагогічних знань – історії педагогіки, філософії освіти, теорії та методики виховання. Дослідження дає змогу вдосконалювати зміст та організацію педагогічного процесу в загальноосвітніх школах України відповідно до сучасних вимог.

Вірогідність наукових положень і висновків дослідження забезпечені цілеспрямованим історико-педагогічним аналізом наукових, документальних, фактографічних та інших джерел; об’єктивним історико-логічним аналізом змісту шкільної освіти крізь призму підручників; методологічною обґрунтованістю теоретичних положень дослідження; застосуванням різнопланових взаємодоповнювальних методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням у їх так званій цілосукупності; впровадженням результатів дослідження в практику роботи сучасної загальноосвітньої школи.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних – “Педагогічні засади формування гуманістичних цінностей природничої освіти, її спрямованість на розвиток особистості” (Полтава, 2003), “Християнські цінності в культурі та освіті” (Острог, 2003), “Соціально-правовий захист дітей, позбавлених батьківської опіки” (Ужгород, вересень 2005), всеукраїнських – “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, квітень 2004), “Формування національних та загальнолюдських цінностей спеціаліста у контексті його професійної підготовки у ВНЗ” (Ужгород, 2004), “Проблеми післядипломної освіти педагогів – андрагогіка: основи теорії та технології навчання дорослих” (Ужгород, травень 2005), “Сучасні погляди на гендерну проблему в Україні” (Херсон, 2005) науково-практичних і науково-методичних конференціях; на педагогічних читаннях – “Проблема української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича” (Івано-Франківськ, 2004), а також доповідалися на науково-методологічних семінарах, засіданнях кафедри педагогіки, звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2002 – 2005 рр.).

Спецкурси і спецсемінари за матеріалами дисертації запроваджено в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. Івана Франка (довідка № 902 від 30.08.2005 р.), Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01-02/179 від 17.08.2005 р.), Мукачівському гуманітарно-педагогічному інституті (довідка №173 від 22.08.2005 р.), Ужгородському національному університеті (довідка № 5/1135 від 16.08.2005 р.). За результатами дослідження дисертант прочитав цикл лекцій на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників у Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01-02/179 від 17.08.2005 р.).

Публікації. Матеріали дослідження оприлюднено в 11 авторських публікаціях; з них – 1 монографія, 7 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, 3 – у збірниках наукових праць і матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації визначається змістом і сутністю проблеми, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (476 позицій, у тому числі 32 архівні справи), додатків. Загальний обсяг дисертації – 276 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 164 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, хронологічні межі, доведено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі – “Полікультурне виховання як історико-педагогічна проблема” – висвітлено стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літератури, розкрито нормативно-правову основу змісту шкільної освіти та її можливості у полікультурному вихованні, висвітлено суспільно-політичні та культурно-освітні передумови полікультурного виховання учнів молодшого шкільного віку в Закарпатті впродовж 1919 – 1939 рр.

Історіографічний огляд містить загальну характеристику вивчення різних аспектів проблеми полікультурного виховання учнівської молоді, аналіз наукових праць, які торкаються досліджуваної проблеми, і різняться за часом і місцем їх видання, а також свідчить, що проблема змісту україномовних шкільних підручників як фактор полікультурного виховання молодших школярів у міжвоєнний період у Закарпатті цілісно не досліджувалася. Опрацьовано значний масив літератури, широке коло архівних і друкованих джерел, що висвітлюють розмаїті аспекти проблеми полікультурного виховання і найповніше розкривають зміст україномовних шкільних підручників, підготовлених і виданих у Закарпатті у міжвоєнний період. Це дало можливість умовно розділити джерельну базу на дві групи. До першої групи віднесено загальнотеоретичні праці, дисертації, періодику, що різноаспектно висвітлюють проблему полікультурного виховання учнів. Другу групу складають історико-педагогічні праці, архівні джерела, підручники, рецензії на них, статті методичного характеру, які використовувалися у школах Закарпаття в зазначений період.

Аналіз дефініцій “полікультурність”, “полікультурна освіта”, “полікультурне виховання” засвідчив, що у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі існує широке розмаїття їх визначень. Поняття „полікультурність” у досліджені розглядаємо як теоретичний підхід в суспільних науках, “полікультурне виховання” – як освітню, виховну концепцію.

Поняття “полікультурна освіта” часто вживається як синонім до визначення “багатокультурна освіта” (Г.Дмитрієв), “культура міжнаціонального спілкування” (З.Гасанов). Термін “бгатокультурний” є калькою з англійської – “multicultural”. Однак ще в радянській педагогіці при перекладі закріпився варіант “полікультурний” з використанням латинського “poly” – багато, що є доволі традиційним для освітніх наукових термінів у російській мові (аналогія - політехнічний). Поділяємо погляди тих дослідників, які вживають зазначені терміни як синоніми, хоча в сучасній українській педагогіці з’являється і термін “багатокультурність”, що знову ж таки є калькою з англійської – “мультикультурний”, “полікультурний”.

Доведено, що використання кращих надбань української педагогічної думки в галузі полікультурного виховання (В.Мономах, Г.Сковорода, О.Духнович, К.Ушинський, С.Русова, В.Сухомлинський та ін.) можна розглядати як доцільний і ефективний засіб підготовки молодого покоління до життя в соціумі.

Полікультурне виховання української молоді передбачає оволодіння знаннями про культуру власного народу та формування позитивного ставлення до культурних надбань інших народів; формування уявлень про розмаїтість культур та вихованя позитивного ставлення до культурних відмінностей; створення умов для інтеграції учнів у культури інших народів; розвиток умінь і навичок взаємодії з носіями різних культур; виховання молоді у дусі миру, толерантності, гуманного міжнаціонального спілкування, загальнолюдських цінностей.

Виховання представників усіх національностей на засадах демократичності передбачає врахування не лише етнічних чи національних ознак, а й класових, релігійних, расових, освітніх характеристик, що тісно пов’язані з культурологічними. Погоджуємося з думкою, що всі ті, хто навчається, повинні мати рівні можливості соціального розвитку відповідно до своїх потреб, незважаючи на етнічне походження, стать, соціальний статус, релігійні уподобання тощо. Національна неоднорідність навчальних колективів вимагає реалізації полікультурності як шляху до вироблення толерантності у стосунках між представниками різних груп. Саме тому, спираючись на загальнолюдські цінності, полікультурне виховання має на меті формування такої людини, яка може успішно жити і творити в багатонаціональному та полікультурному середовищі, яка поважає прояви інших культур і вміє жити в злагоді з представниками різних народностей, національнстей, вір, рас, класів тощо.

Оскільки полікультурне виховання ґрунтується на загальнолюдських цінностях та включає цінності національного виховання, дослідники докладніше зупиняються на особливостях, що є визначальними для полікультурності. Одним з головних принципів співжиття людей, що визнають право іншої людини на власну позицію, є толерантність. Важливо виробити механізм формування толерантності, взаєморозуміння, здатності допустити, порівняти, зважити різні й навіть протилежні погляди зі своєю позицією, виходячи із перспектив різних груп, що взаємодіють на конкретному історичному етапі.

На підставі вивчення джерельної бази стверджуємо, що виховання в Україні має обов’язково спиратися на ідеї виховання толерантності й полікультурності, а шлях поєднання полікультурності (тобто відкритості, толерантності, розмаїття) на підвалинах національної культури дійсно демократичний. Саме розв’язання проблеми освіти й виховання демократичним шляхом унеможливлює зіставлення понять “полікультурність” й “самобутність” як суперечливих.

Нормативно-правова база, що діє в Україні, регулює основні напрямки розвитку і діяльності системи освіти в нашій країні і підтверджує право та необхідність конкретних кроків щодо активізації полікультурного виховання. Запровадження принципу “полікультурність в освітню практику України передбачає системний підхід на засадах: “усі різні – всі рівні” – і стосується завдань, змісту, форм, методів та засобів освіти.

У дисертаційному дослідженні акцентується, що зміст шкільної освіти Закарпаття – це складова частина змісту української освіти. Результати ретроспективного аналізу першоджерел, вивчення літератури досліджуваного періоду та наукових розробок сучасних учених дають підстави стверджувати, що шкільний підручник в Закарпатті має давню і багату історію, яка ввібрала духовні надбання багатьох поколінь, пронесла їх крізь століття і зберегла до наших днів.

Підручник – явище педагогічне і соціальне, поширюється на сім’ю й інші соціальні групи, а багатство і різномаїтість його змісту, реальна значущість функцій робить шкільну книгу цінним історичним документом. Як носій змісту освіти, підручник завжди є відображенням певної епохи, рівня знань, світогляду і домінуючих стереотипів, іншими словами – це педагогічний документ, вписаний у тривалу педагогічну традицію, невіддільний від часу виникнення, достовірне віддзеркалення методів викладання в тодішніх умовах. До того ж шкільний підручник є своєрідним втіленням не лише навчальних планів і програм, а й системи цінностей певної культури, що бере участь у соціалізації підростаючого покоління, якому він безпосередньо адресований.

Підсумувавши огляд історіографії з досліджуваної теми, вважаємо за потрібне констатувати, що наявність чи відсутність підручників передовсім визначала повноту функціонування українських шкіл у Закарпатті, а відповідно – існування українського шкільництва загалом. Установлено, що пожвавлення процесу підручникотворення було зумовлено приєднанням краю до Чехословацької республіки.

Суспільно-політичні та соціально-культурні умови сприяли становленню й розвою змісту шкільної освіти, українського підручникотворення, полікультурному вихованню учнів. Останнє також здійснювалося шляхом переконання інтелігенції у можливості мирного співіснування двох мов, багатьох національностей, які, виходячи з ідеалів демократизму, повинні знаходити спільні моменти у вирішенні завдань, що стосувалися розбудови і процвітання рідного краю та держави. Зроблено висновки, що період 1919 – 1939 рр. у Закарпатті став вирішальним у формуванні національної самосвідомості українців краю, у піднесенні їхнього культурного рівня, в утвердженні мовної традиції в краї, в еволюції світосприйняття – від етнічних категорій до національних.

Більшість навчальних планів і змінених відповідно до їхніх вимог шкільних підручників викликали різні оцінки вчителів-практиків. Суперечливі відгуки пояснювалися неоднозначним змістом навчальних планів та відповідних підручників.

Усвідомлюючи важливість підручника як засобу полікультурного виховання молодших школярів, як джерела культурологічних знань, представники закарпатської інтелігенції міжвоєнного періоду підготували низку підручників, які суттєво спричинилися до зміни змісту освіти й утвердження української мови як мови навчання школярів. Зусилля педагогів, науковців, греко-католицького духівництва головно були спрямовані на підготовку та видання необхідних підручників. Освітяни краю А.Волошин, О.Маркуш, А.Штефан та українські педагоги-емігранти А.Алиськевич, В.Бірчак, І.Панькевич, В.Пачовський на високому науково-методичному рівні укладали букварі, читанки, граматики, історії, підручники з природничих дисциплін тощо, враховуючи при цьому передові досягнення європейської педагогіки та надбання народної педагогіки закарпатських русинів (українців).

У другому розділі – “Полікультурна спрямованість змісту шкільних підручників для молодших школярів у Закарпатті (1919 –1939 рр.) ” – розкрито зміст україномовних букварів і читанок, шкільних підручників з мови, природничого циклу, історії, громадянознавства та їх роль і значення у полікультурному вихованні молодших школярів Закарпаття міжвоєнного періоду, визначено можливості творчого використання історичного досвіду виховання учнів молодшого шкільного віку у сучасному полікультурному освітньому просторі України.

Доведено, що шкільні підручники для учнів молодшого шкільного віку, підготовлені педагогами Закарпаття у міжвоєнний період, зазнавали постійних змін та доповнень, спрямованих на вдосконалення їхнього змісту і змісту шкільної освіти загалом. Автори намагалися якнайширше використовувати ті українознавчі матеріали, що сприяли вихованню учнівської молоді в дусі патріотизму, толерантності, усвідомленню учнями поліфонічності й багатогранності світу, відносності істин, своїх інтересів і цінностей та узгодженню їх з потребами, настановами інших. Провідні тенденції процесу укладання українських підручників для народних шкіл Закарпаття міжвоєнного періоду вбачаємо в унормуванні правопису, збільшенні обсягу навчального матеріалу національного змісту. У виданих у цей час підручниках бачимо намагання авторів використовувати народну мову.

Окремо зазначено, що впродовж 1919–1939 рр. українська мова на Закарпатті пройшла шлях від непривілегійованого предмета до основи національного змісту освіти. Завдяки цілеспрямованій праці педагогів відбулося наближення місцевої мови до літературної української мови. Оновлена граматика і стала фундаментом для створення шкільних підручників передовсім для вивчення рідної мови (Ф.Агій “Жива мова”, А.Волошин “Методична граматика руського языка для низшых клас народных школ”, Г.Геровський “Русская граматика для народныхъ школъ”, О.Маркуш, С.Бочек, Г.Шутка “Родне слово”, І.Панькевича “Граматика руського языка” та ін.). У змісті багатьох підручникових статей відбито розумыння закарпатськими педагогами домінантної ролі мови у заученні української молоді до духовних та матеріальних скарбів власного народу та людства загалом.

Аналіз виховних ідей у підручниках для початкових (народних) шкіл Закарпаття, укладених О.Волошином, І.Кизаком, К.Коханим, О.Маркушем, М.Микитою, А.Седлачеком, Ю.Реваєм, М.Скоржепою-М.Переймою та ін. у міжвоєнний період, показує, що їхній зміст сприяє тому, що молодші школярі усвідомлюють поруч живуть люди, які розмовляють іншою мовою, мають інший побут, релігію, культуру,але з таким самим правом на існування та людську гідність.

Полікультурне виховання дітей молодшого шкільного віку здійснювалося шляхом використання змісту творів букварів, читанок, підручників з природи та ін. Їхній виховний потенціал – це загальнолюдські, національні, громадянські, валеоекологічні цінності. Завдяки змісту творів, вміщених у підручниках, у свідомості молодшого школяра формувалися високі моральні ідеали, толерантність до представників різних етносів і релігійних вірувань, бажання служити Богові, народові, краєві, уявлення про етнічне та мовно-культурне розмаїття тогочасного суспільства, що сприяло призвичаєнню представників усіх національностей до порозуміння, взаємоповаги, вихованню у них навичок міжкультурного діалогу, вихованню лояльних патріотів-громадян, попередженню егоцентризму.

Педагоги Закарпаття розглядали букварі і читанки як домінантний засіб народно-шкільного виховання. Наголошуючи на виховному впливі літературних творів, автори вказували на тісний взаємозв’язок та взаємовплив літератури та суспільного життя. Виходячи з того, що культурний народ, що живе серед інших народів, не може відмежуватися від культурної спільноти і до нього доходять елементи культури світу, педагоги – автори підручників – включали твори українських письменників Закрпаття й інших регіонів України, а також твори чеських, англійських, французьких і німецьких письменників.

Аналіз змісту букварів і читанок, зокрема “Малої читанки”, “Читанки для руської молоди” А.Волошина, “Першої читанки для народных школь” Я. Конопасека, “Зорниці”, “Подкарпаторуський буквар” О.Маркуша, “Ластівочки” М.Підгір’янки, “Зорі” Е.Фотул і Б.Заклинського засвідчує, що учні молодшого шкільного віку Закарпаття ознайомлювалися з розвитком і особливостями світового літературного процесу на прикладі кращих зразків літературної творчості українських і зарубіжних авторів, а основними критеріями добору творів для вивчення були передовсім естетична значущість, виховна спрямованість та відповідність до пізнавальних можливостей учнів. Їхній зміст утверджував у свідомості дітей потребу соціокультурної ідентифікації як умови порозуміння і входження в полікультурне середовище; опанування основними поняттями, що визначають розмаїття світу; виховання позитивного емоційного ставлення до різних культур, формування вмінь – складових загальної етичної культури.

Педагоги Закарпаття, розуміючи важливість полікультурного виховання національно розмаїтого учнівства Закарпаття, наповнювали зміст шкільних підручників природничого циклу (Ю.Герзанич і С.Кутлан “Наша околиця”, М.Григашій “Учебникъ географіъ Подкарпатской Руси для народных и горожданськихъ школ”, О.Маркуш і М.Шпицер “По родному краю”, “Чужі краї і люде” та ін.) наповнювали матеріалами виховного характеру, ознайомлювали учнів з природними особливостями та національним складом населення різних територій і виховували повагу до культурних особливостей кожного народу. Вивчення та їх аналіз дає підстави для такого узагальнення: зміст має гуманістичний характер, відображає увагу авторів до внутрішнього світу учнів, сприяє розвитку здібностей, фізичних та моральних якостей.

При укладанні підручників автори реалізували також основні принципи підручникотворення: принцип доступності (у викладі навчального матеріалу), принцип народності (наповнення їх близькими, рідними і добре відомим матеріалами, сприяння розширенню краєзнавчого матеріалу та ініціювання усталення національної складової в змісті підручників), гуманізації (насамперед у змісті підручників з рідної мови, географії, природописної історії, що виявлялося у використанні значної кількості текстів морально-виховного характеру, спрямованих на виховання у школярів любові до ближнього, співчуття до сиріт, калік, убогих, перестарілих, на формування любові до природи тощо); наступності (тематичний добір та розміщення в підручниках текстових і дидактичних матеріалів).

Доведено, що зміст навчальних книг, підготовлених педагогами Закарпаття у міжвоєнний період відображав такі поняття і категорії полікультурного виховання, як самобутність, унікальність, культурна традиція, духовна культура, культурна ідентичність, національна самосвідомість, етнічна культура, українська культура, світова культура, культурна конвергенція та ін.

На підставі аналізу шкільних підручників з громадянознавства закарпатських педагогів чехословацького періоду (“Горожанської науки для народных и горожанських школ” Д.Волковський, “Гражданськая наука” О.Маркуша, “Учебник горожанской науки и выхованя” М.Скаржепи-М.Перейми) можна узагальнити, що їхній зміст мав також виховну спрямованість і формував в української молоді високі моральні ідеали, повагу, толерантність до представників різних етносів чи релігійних вірувань, був орієнтований на усвідомлення рівності і бажання плідно співпрацювати на благо держави, громадянами якої були носії різних культур, викликав захоплення тими ідеями та інституціями, які спричинилися до піднесення рідного народу та людства загалом. У статтях підручників пояснювалися причини тих історичних подій, які гальмували чи призупиняли культурний розвиток, щоб учні розуміли, якої шкоди завдавали такі події і людству, й окремій особі. Педагоги вважали, що саме через зміст підручників з громадянознавства можна найкраще розвинути громадянські, моральні почуття та патріотизм.

Цінні для сучасного розуміння полікультурності думки висловив А.Волошин, який, зокрема, покладав великі надії на новий європейський порядок, що мав би забезпечити вільний розвиток культур всіх народів Європи.

Поєднання ретроспективного аналізу діяльності українського шкільництва з виокремленням педагогічних ідей тогочасного передового досвіду мають певне значення і для відродження української освіти, яка орієнтується на вироблення виховної моделі, відкритої до впливів різних культур та готової до діалогу з ними. На сучасному етапі в умовах інтегрування України в європейський освітній простір доцільно творчо використовувати теоретичні здобутки й практичний доробок педагогів Закарпаття міжвоєнного періоду в царині шкільного підручникотворення.

Зміст тогочасних підручників може бути використаний педагогами відповідно до нових суспільно-політичних і соціокультурних умов, а ідеї, закладені в них, можуть творчо переосмислюватися для піднесення рівня полікультурного виховання сучасних українських школярів.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків та окреслення перспектив подальшого вивчення означеної проблеми:

1. Полікультурне виховання було органічною складовою всього національно-визвольного поступу в Закарпатті й визначалося конкретно-історичними умовами та запитами соціуму. Суспільно-політичні та соціально-культурні умови в краї міжвоєнної доби загалом сприяли піднесенню національно-культурного й освітнього руху, становленню і розвитку змісту шкільної освіти, українського підручникотворення, полікультурному вихованню учнів. Територіальна та духовна близкість з Галичиною та Наддніпрянською Україною допомогла українцям Закарпаття зберегти свою національність і самобутню культуру. Період перебування краю у складі Чехословаччини зумовив дві тенденції у розвитку національної культури та ставленні до інших народів. З одного боку, відбувалося збагачення їх культури, вироблення толерантності, гуманістичного характеру спілкування, поваги до інших націй, культур, віросповідань. А з іншого, ці обставини гартували почуття гідності народу, прагнення до самоствердження як рівноправної і повноцінної нації, сприяли розвитку в українців краю національної свідомості, збереженню рідної мови, природної інтелігентності, утверджували необхідність протистояти зовнішнім впливам, реалізувати власні національні прагнення, розвивати національне шкільництво, де чільне місце займали рідномовні підручники.

2. Педагоги Закарпаття були переконані, що українська школа можлива лише за наявності україномовної навчальної літератури, просякнутої національним змістом. Розвиток українського підручникотворення у краї відбувався в контексті європейської освіти, збереження національних підходів і традицій в освіті та вихованні, врахування регіональних соціокультурних умов. Взаємопроникнення культур різних народів Закарпаття, попри окремі тимчасові труднощі, є загалом процесом прогресивним, головно через те, що розвиток культури і освіти будь-якої нації можливий лише на основі взаємозбагачення.

У процесі становлення і розвитку шкільного підручникотворення в Закарпатті можна виділити такі закономірності. Це передовсім зростання політичної й національної свідомості українців Закарпаття й педагогів-емігрантів з інших регіонів України, що працювали у краї, та усвідомлення ними необхідності створення та розбудови змісту шкільної освіти відповідно до потреб української спільноти і соціокультурного середовища краю. Шкільні підручники, які визначали зміст діяльності українських народних шкіл Закарпаття у міжвоєнний період, зазнавали постійних змін та доповнень, спрямованих на вдосконалення їхнього змісту і змісту полікультурного виховання молодших школярів.

На підставі проведеного дослідження стверджуємо, що українські педагоги окресленого періоду при створенні підручників для молодших школярів брали за взірець кращі вітчизняні й європейські підручники. Незважаючи на те, що частина з них була написана недосконалою українською мовою, але їх виховний вплив на молодших школярів був не менший, ніж вплив підручників Т.Шевченка, О.Духновича та ін. У підручниках знайшли відображення загальні закономірності й характерні для цього періоду особливості розвитку педагогічної думки.

3. Аналіз змісту підручників дає підстави стверджувати, що вони вміщували матеріали про культурну розмаїтість середовища (мову, побут, національний одяг, ремесла, народні звичаї, свята, мистецтво тощо), виховували шанобливе ставлення до рідної культури та стимулювали інтерес до інших культур. Через зміст підручників педагоги намагалися виховати у молодшого школяра почуття поваги до представників різних етнічних груп та їхньої культури у межах закарпатського регіону, держави, світу. Вони були переконані, що шанобливо ставитися до здобутків інших культур може лише та людина, що знає і цінує своє, національне. Національне виховання як любов і повага до свого народу, гордість за його культурно-історичні досягнення є початковим етапом у здійсненні полікультурного виховання.

Виховні ідеї, закладені у підручниках для початкових (народних) шкіл Закарпаття, авторами яких були А.Волошин, І.Кизак, К.Коханий, О.Маркуш, М.Микита, А.Седлачек, Ю.Ревай та ін., свідчать, що характерним для них була спрямованість на усвідомлення рівності і бажання співпрацювати на благо держави, громадянами якої були носії різних культур. Зміст букварів, читанок, підручників з мови, природи, громадянознавства та ін. виступав вагомим засобом полікультурного виховання молодших школярів. Виховний потенціал підручників для молодших школярів – це загальнолюдські, національні, громадянські, валеоекологічні цінності. Завдяки змісту творів у свідомості молодшого школяра формувалися високі моральні ідеали, толерантність до представників різних етносів і релігійних вірувань, бажання служити Богові, народові, краєві, уявлення про етнічне та мовно-культурне розмаїття тогочасного суспільства, призвичаєння представників усіх національностей до порозуміння, взаємоповаги, виховувалися навички міжкультурного діалогу, що, у свою чергу, практично неможливлювало прояви шовінізму та егоцентризму.

4. При доборі творів шкільних підручників педагоги враховували соціокультурне оточення учнів молодшого шкільного віку (етнічний і конфесійний склад, настанови й упередження, що панують в оточенні; індивідуальну зацікавленість школярів проблемами полікультурного суспільства чи окремих соціокультурних груп); етнічні й соціально-економічні особливості реґіону (причини компактного проживання етносів, провідні форми їхньої господарської діяльності; соціокультурне становище в регіоні, країні, світі, процеси зближення країн, етнічних і конфесійних груп, розвиток конфліктів та їхні причини, культурну експансію й формування націоналізму тощо; методологічні, методичні й особисті можливості автора. У доборі та угрупуванні матеріалу підручників педагоги Закарпаття вдало реалізували принципи доступності, народності, гуманізації, наступності.

Доведено, що українські шкільні підручники, підготовлені освітянами краю, є самобутнім соціально-педагогічним явищем й утверджувалися в жорстких умовах протистояння денаціоналізації. Педагогам вдалося укласти оригінальні українські підручники з рідної мови, читання, природи, громадянознавства, які сприяли полікультурному вихованню молодших школярів.

Результати докладного аналізу джерельної бази переконують, що підручникотворення в Закарпатті міжвоєнної доби – це складний неоднозначний, а почасти і суперечливий, процес з притаманною йому специфікою, а також особливостями. Їх можна всебічно осмислити лише в зв’язку з історичними, соціокультурними умовами в контексті вивчення й аналізу реґіональних змін унаслідок національно-культурного відродження краю. Це здійснювалося шляхом переконання інтелігенції у можливості мирного співіснування декількох мов, багатьох національностей, які, сповідуючи ідеали демократизму, мусили знаходити спільні моменти у вирішенні завдань, що стосувалися розбудови і процвітання рідного краю та держави.

5. Проведене дослідження відкриває можливості для творчого використання історичного досвіду виховання учнів молодшого шкільного віку у сучасному полікультурному освітньому просторі України:

–

–

–

–

–

Проведене дослідження не вичерпує всіх важливих аспектів проблеми. У процесі становлення полікультурної освіти в Україні заслуговують на поглиблене вивчення, зокрема, такі проблеми: розробка моделей змісту освіти з урахуванням специфіки шкіл багатонаціональної України; вивчення педагогічної спадщини авторів шкільних підручників; здійснення порівняльного аналізу змісту підручників в контексті полікультурного виховання молодших школярів досліджуваного періоду в різних регіонах України; зміст навчально-методичної літератури і навчально-виховної роботи у полікультурному середовищі українського суспільства.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:

І. Монографія

1. Розлуцька Г.М. Зміст шкільних підручників як фактор полікультурного виховання молодших школярів у Закарпатті (1919 – 1939 рр.): Монографія. – Ужгород: Ґражда, 2005.– 282 с.

ІІ. Статті у фахових виданнях

2. Розлуцька Г. Виховний потенціал змісту “Зорниці” Олександра Маркуша // Рідна школа. – 2004. - № 7-8. – С. 61.

3. Розлуцька Г. Ідеї полікультурності у змісті підручників з громадянознавства (1919 –1939 рр.) // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. праць. – Слов’янськ: Вид. центр СДПІ, 2004. – Вип. ХІІ. – С. 68 – 73.

4. Розлуцька