Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Радченко Марина Ігорівна

УДК 159.9: 64.042.1: 649.1-056.24

ОСОБИСТІСНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ДОРОСЛИХ У СІМ'ЯХ З РОЗУМОВО ВІДСТАЛИМИ ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ - 2006

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Науковий керівник: кандидат психологічних наук

Бастун Наталія Анатоліївна,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,

провідний науковий співробітник

лабораторії методології та теорії психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Семиченко Валентина Анатоліївна,

Центральний інститут післядипломної педагогічної

освіти АПН України, проректор з наукової роботи

кандидат психологічних наук

Найдьонова Любов Антонівна,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України,

заступник директора з наукової роботи

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра загальної психології, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 18 квітня 2006 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ - 33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 18 березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема дитячої інвалідності є однією з найбільш гострих проблем у всьому світі. Документ ООН “Families and Disability” свідчить, що кожна четверта сім’я у світі стикається з проблемами інвалідності. За даними Державного комітету у справах сім'ї та молоді (2004 рік), в Україні на кожні 10 тисяч дітей нараховується близько 100 дітей з різними функціональними обмеженнями. Серед дітей-інвалідів особливе місце посідають розумово відсталі діти, які у багатьох випадках отримують статус "ненаучуваних". Стаття 53 Конституції України гарантує кожній дитині право на освіту, але існує перелік медичних показань, що позбавляє дитину права відвідування навчального закладу (Див. “Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” Міністерства освіти України від 13. 05. 93 за №136). Наприклад, якщо дитина має помірну чи значну розумову відсталість (шифр 318), їй не дають дозволу навчатися в освітньому закладі. Така дитина направляється до одного із закритих закладів системи соціального захисту, де вона є не суб'єктом освіти, а об'єктом простого догляду.

За висновками міських та обласних психолого-медико-педагогічних комісій близько 30 тисяч дітей до 15 років в державі отримали статус “ненаучуваних”, що заходить у протиріччя як із законодавством України, так і з міжнародними правовими актами, визнаними нашою державою, зокрема, Декларацією ООН про права людини, Декларацією ООН про права розумово відсталих осіб, конвенцією про права дитини. В останні роки в країні, де посилюються тенденції однодітності, все більша кількість батьків відмовляється віддавати свою особливу дитину (у багатьох випадках - єдину) у заклади інтернатного типу. Так, за результатами анкетування, яке було проведено у грудні 2001 року на базі спеціальної “Школи Життя” та благодійного товариства “Джерела”, жоден із членів 54 родин-респондентів не погодився віддати свою дитину в будинок інвалідів або в інший заклад соціального опікування.

Залишившись фактично поза державною системою освіти, такі діти не мають можливості своєчасно отримувати комплексну стимуляцію розвитку та повноцінну реабілітаційну допомогу, і родина практично залишається наодинці зі своїми проблемами, ізольовано від суспільства, без систематичної допомоги фахівців. Фактично члени такої родини опиняються в екстремальній (критичній) ситуації. Останнім часом за ініціативою батьків дітей-інвалідів активно створюються недержавні громадські організації, зусилля яких спрямовані на подолання негативної соціальної ситуації їх та їхніх дітей. Наша держава також почала робити перші кроки в цьому напрямку, створюючи реабілітаційні центри для дітей з функціональними обмеженнями, особливо у столиці та деяких великих обласних центрах України. Ці заходи безумовно пом'якшують, але повністю не вирішують дану проблему

У психологічній літературі висвітлюються особливості формування особистості А.Г. Асмолов, І.Д. Бех, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Ф.Е. Василюк, В.І. Гарбузов, Л.П. Гримак, І.Л. Добротворський, Т.М. Зелінська, Я.Я. Коломинський, П.В. Лушин, С.Д. Максименко, І.П. Маноха, Е.О. Тарасов та ін. та особистісної корекції в екстремальних умовах на прикладах військової А.В. Сорока та спортивної діяльностях В.А. Стадник, діяльності фахівця пожежної охорони А.І. Черкашин; у школярів, евакуйованих із 30-км зони після аварії на Чорнобильській АЕС Г.В. Кукуруза, у хворих на СНІД А.Я. Циганенко, В.Л. Гавенко, В.М. Козько та ін. та інших тяжких хворих Г.Г. Мир, І.М. Шемелюк; в умовах самітності, групової ізоляції В.І. Лебедєв, посттравматичного стресу І.В. Ващенко, О.Г. Антонова, В.Л. Марищук, В.І. Євдокимов та духовної кризи, що пов'язана із хворобою, операцією, екстремальним фізичним навантаженням, соціальним потрясінням К. Гроф, С. Гроф, техногенними катастрофами Л.Н. Юр'єва тощо, але дана категорія (батьки дітей-інвалідів) практично не потрапляла у сферу уваги науковців. Хоча психологами та педагогами СРСР та країн СНД М.С. Певзнер, 1971; Е.М. Мастюкова, 1992, 1997; И.И. Мамайчук, Л.А. Киреева, 1986 указувалося на необхідність наукового вивчення таких родин і на розробку корекційних заходів, призначених для надання їм конкретної допомоги, у цих та інших роботах В.А. Вишневський, 1985, 1987; Р.Ф. Майрамян, 1976; М.М. Семаго, 1992; В.В. Ткачова, 1998, 1999 у рамках поставлених авторами наукових задач висвітлювалися переважно медико-педагогічні аспекти даної проблеми. У руслі генетико-моделюючого підходу до розуміння механізмів онтогенезу особистості С.Д. Максименко в узагальненому вигляді окреслені механізми виникнення особистісних новоутворень (під впливом соціальної ситуації). Даний підхід є плідним для подальшої розробки на конкретнонауковому рівні.

Актуальність і нерозробленість психологічного аспекту зазначеної проблеми зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження "Особистісна саморегуляція дорослих у сім'ях з розумово відсталими дітьми-інвалідами".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконувалося в межах тематичного плану НДР лабораторії методології та теорії психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України в рамках комплексної теми "Теоретико-методологічні засади гуманістичної орієнтації у психології" - № державної реєстрації 0103U000319.

Об'єкт дослідження - особистість дорослих, які виховують розумово відсталих дітей-інвалідів.

Предмет дослідження - особистісна саморегуляція дорослих у сім'ях із розумово відсталими дітьми.

Мета дослідження - виявити специфіку особистісної саморегуляції дорослих, які виховують розумово відсталих дітей, і накреслити шляхи психологічної корекції зазначеної категорії дорослих.

Відповідно до поставленої мети дослідження визначені наступні завдання:

·

·

·

Методологічну та теоретичну основу дослідження становили: положення гуманістичної психології, базовими цінностями якої є орієнтація на реалізацію особистості, віра у можливість удосконалювання людини (особистість є відкритою та здатною до саморозвитку), тенденція до максимального саморозкриття людини тощо К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу, Г. Олпорт, Г.О. Балл; погляди на життєвий шлях людини в контексті екзистенціального напрямку в психології: залежність психічного та фізичного здоров'я людини від її почуття цілі В. Франкл, підхід до опису типів особистості в межах екзистенціальної парадигми, вивчення особистості у межових ситуаціях; погляди на особливості становлення особистості у змінених (екстремальних, незвичних) умовах та формування механізмів саморегуляції з точки зору психології активності Л. П. Гримак, Ф.Е. Василюк, О.О. Конопкін, Л.С. Шубіна, В. І. Моросанова, В.І Лебедєв, Ц.П. Короленко, Ю. Александровський і ін.; погляди на природу особистісних відхилень та дослідження з проблем психології та психотерапії родин в умовах хронічного стресу О.Ф. Бондаренко, Л.Ф. Бурлачук, Л.М. Шипицина, Е.Г. Ейдеміллер, В. Юстицкис, В.М. Сорокін, Н.Ю. Максимова, В.В. Синьов, Е. В. Тиха й ін.; різні підходи до використання у психотерапевтичних цілях психологічного тренінгу С. Гремлинг, С. Ауербах, В. Джонсон Девід, Н. Ф. Литовченко, В.В. Нікандров, М.Е. Сандомірський, Н.В. Тарабріна й ін..

Методи дослідження.

У ході дослідження застосовувалися: спостереження (в тому числі включене), методи лабораторного та природного експериментів, методи вивчення соціальної ситуації (анкетування, інтерв'ювання, опитування, біографічний метод, аналіз продуктів діяльності й ін.), а також метод тестів, представлений стандартизованими та проективними методиками. Для обробки результатів експерименту використовувались методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

·

·

·

·

·

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні та опису на засадах принципів гуманістичної психології таких специфічних закономірностей саморегуляції даної категорії людей, які дають можливість останнім адаптуватися у суспільстві; визначенні специфічних якостей батьків дітей з особливими потребами; створенні їх психологічної типології на основі виявлених особистісних адаптаційно-захисних змін та новоутворень, з'ясуванні особливостей саморегуляції дорослих у родинах із розумово відсталими дітьми-інвалідами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в створенні та апробації програми тренінг-курсу для батьків дітей з розумовою відсталістю, розробленні прийомів їх психологічної корекції у процесі соціально-психологічного групового навчання. Результати дисертаційного дослідження можуть зацікавити як практичних психологів, так і соціальних працівників та інших спеціалістів, що працюють із даною категорією дорослих. Розроблений тренінг особистісного зростання може бути використаний не тільки в корекційних, а й у навчальних та діагностичних цілях. Впровадження даної програми в практику соціально-психологічної роботи з батьками дітей з особливими потребами відповідає основним завданням психологічної служби, які відображені у Листі № 1/9 380 від 11.08. 2003 р. Міністерства освіти і науки України і полягають у "проведенні навчання для педагогів і батьків із застосуванням інтерактивних методів: тренінгів, ділових ігор, психолого-педагогічних консиліумів".

Даний тренінг був проведений серед членів спілки матерів розумово відсталих інвалідів "Сонячний промінь" , благодійного товариства допомоги дітям та дорослим інвалідам із розумовими вадами "Голосіїво", громадської організації Товариство сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями "Родина", батьків, які відпочивали разом із дітьми у літньому таборі "Берегиня", а також матерів, що відвідують Київський міський центр соціальних служб для молоді (ССС "Центр соціалізації молоді з функціональними обмеженнями").

Особистий внесок здобувача в наукову працю, виконану в співавторстві, полягає в розкритті особливостей саморегуляції дорослих, що виховують дітей з інтелектуальною недостатністю; у створенні їх типології; у розробці методичного інструментарію та інтерпретації отриманих експериментальних даних.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена обґрунтуванням вихідних теоретико-методологічних положень, всебічним теоретичним аналізом проблеми, використанням стандартних та валідних методів, адекватних меті й завданням дослідження, достатньою репрезентативністю вибірки, проведенням якісного та кількісного аналізу отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й зміст дисертації доповідався на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології" (Київ, 2003 р.); на V Міжнародному "Тижні освіти дорослих" в Україні: "Освіта дорослих для безпеки життя" (Київ, 2003 р.); на науково-практичному семінарі "Соціально-психологічний вимір проблем сім'ї" (Київ, 2004 р.); на Других міських методичних зборах спеціалістів мережі соціальних служб для молоді "Досвід діяльності, підтримка та розвиток руху груп взаємодопомоги для людей з медико-соціальними проблемами в територіальній громаді міста Києва" (Київ, 2004 р.); на V Міжнародному "Тижні освіти дорослих" в Україні: "Освіта дорослих для демократії" (Київ, 2004 р.); на Міждисциплінарному семінарі "Чужої біди не буває" (22 жовтня 2004 р.); на науково-практичній конференції "Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування і ефективного функціонування" (12 травня 2005 р. в місті Черкаси).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено в 11 наукових публікаціях (10 - одноосібних), 5 із них - у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (205 джерел), додатків. Робота викладена на 168 сторінках друкованого тексту, ілюстрована 17 таблицями, 28 гістограмами, 1 графіком, 11 психологічними характеристиками (портретами), 3 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, висвітлено його методологічну основу, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі дисертації "Соціально-психологічний аналіз стану батьків розумово відсталих дітей" обґрунтовано значущість проблеми кризових ситуацій, в яких опинились батьки дітей-інвалідів, та їх хронічний екстремальний характер; подано характерні особливості та спільні моменти у фазах розвитку психологічних станів носіїв різного травматичного досвіду та детермінанти, що їх зумовлюють; здійснено аналіз підходів до вивчення психологічних особливостей батьків дітей з особливими потребами та пошуку найбільш ефективних шляхів психологічної допомоги їм в межах різних теоретичних моделей стресового розладу; запропоновано основні елементи класифікації різноманітних технік психокорекції наслідків травматичних впливів (об'єкт, предмет та засоби корекції).

Проблема психотравмуючого впливу народження хворої дитини на їх батьків майже не перебувала у фокусі науково-практичного розгляду в вітчизняних дослідженнях (насамперед через ідеологічні обставини минулого). На Заході ця проблема стала набувати соціального значення ще у 60-х роках ст. і стала предметом наукового дослідження в роботах Dearling A. (1993), Barham P., Hayward R. (1994), Seligman M., Darling R.B. (1995), Johnson Dale L. (1997). У пострадянському просторі проблеми сімей, що виховують дітей з особливими потребами, висвітлювались у працях таких дослідників, як Е. В. Тиха (формування самосвідомості батьків, які переживають психотравмуючу ситуацію), Л.М. Шипицина ( взаємини в родинах, де виховуються діти з розумовою відсталістю; особистісні особливості матерів, що виховують дітей з розумовою відсталістю), Е.Г. Ейдеміллер, В. Юстицкис (структурно-функціональні особливості сімей із психічно хворим; основні напрямки розвитку сім'ї психічно хворого), Р.Ф. Майрамян, В.А. Вишневський (поява у батьків різних соматичних захворювань, астенічних та вегетативних розладів, депресивної симптоматики), В.В. Ткачова (виникнення у батьків дітей-інвалідів особистісних порушень, певних характерологічних рис особистості, переважаючих особистісних тенденцій), І.Б. Іванова (соціально-психологічні проблеми родин) та деяких інших. У 1999 році Міжнародним благодійним фондом "Дослідницький центр соціальної політики" було проведено дослідження кризових ситуацій та шляхів їх подолання в сім'ях інвалідів із психічними захворюваннями. Однак дане соціальне дослідження спиралось на досить-таки невеликий масив респондентів: 39 осіб. Ми розділяємо погляди В.В. Ткачової та Е.В. Тихої, які вважають, що зроблені тільки "перші кроки у вирішенні даної проблеми", а саме "психологічні зміни в структурі особистості таких батьків досліджені тільки в аспекті побудови навчально-виховної й реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами".

Характеризуючи психологічний стан названих родин, слід зазначити, що тут ми маємо справу з особливою екстремальністю, яка у часі взагалі не обмежена. Вона може збігатися з усім життям батьків дітей-інвалідів, ототожнюватись з ним і навіть виходити за його межі, бо батьки не можуть абстрагуватися від думок про те, що станеться з їх дітьми, коли ті залишаться без батьківського піклування. Тобто йдеться про ситуацію постійної екстремальності та перманентного стресу, результатом якої, на думку дослідників Г.В. Кукуруза, В.І. Лебедев, Л.Н. Юр'єва та ін., є перенапруження, демобілізація механізмів адаптації, психічна дезадаптація, яка супроводжується зниженням загального рівня продуктивності психічної діяльності, підвищеною тривожністю, дратівливістю, почуттям приреченості.

Проблема адаптації батьків розумово відсталих дітей в умовах хронічної екстремальності вимагає глибшого висвітлення певних аспектів діяльності людини у кризових ситуаціях. Аналіз відповідної психологічної літератури вказує на недостатню розробку термінологічного аспекту даної проблеми, відсутність чітких критеріїв, що відокремлюють екстремальну ситуацію від звичайної, плутанину у використанні термінів "стрес", "критична ситуація", "екстремальна ситуація", "посттравматичний стресовий розлад", "екстремальні умови", "особливі, утруднені, незвичайні" умови, "важкий стан", "життєва колізія" тощо. Ми вважаємо одним із важливих критеріїв екстремальності невизначеність, відсутність чи недостатність інформації, необхідної для задоволення потреб. Теоретичним підґрунтям даного положення може бути інформаційна теорія П.В. Симонова, відповідно до якої сила та якість людських емоцій визначаються силою потреби та оцінкою можливостей її задоволення у конкретній ситуації, а емоція стає негативною за умов непоінформованості або наявності інформації, недостатньої для задоволення потреб, досягнення цілей. Внутрішній зв'язок понять "кризова ситуація", "екзистенціальний вакуум" та "екзистенціальна криза" зумовлює доцільність вивчення проблеми подолання батьками розумово відсталих дітей критичної ситуації саме в екзистенціальній парадигмі. Спроба подолання життєвої кризи межує з проблемою посттравматичного стресового розладу; зумовлює виникнення певних психологічних особливостей у носіїв травматичного досвіду та породжує спільні проблеми, які виникають у різних об'єктів травматизації. В межах проблеми посттравматичного стресового розладу практично відсутні дослідження впливу на людину ситуації хронічної екстремальності. І хоча в психологічній літературі широко висвітлюються особливості саморегуляції людини в змінених (екстремальних) умовах Л.П. Гримак, В.А. Іванніков, А.А. Кроник, Г. Мир, В.А. Стадник, А.І. Черкашин та ін., виділяються певні механізми та засоби її адаптації у критичній ситуації, проблема психотравмуючого впливу народження хворої дитини на їх батьків та саморегуляції останніх майже ніколи не перебувала у фокусі науково-практичного розгляду (за винятком деяких нечисленних досліджень, які не стосуються саме ситуації батьків розумово відсталих дітей). Аналіз проблеми адаптації особистості в умовах маргінальної соціальної ситуації та хронічної екстремальності диктує доцільність її вирішення шляхом формування навичок використання власних ресурсів, оволодіння вміннями, які дозволяють переводити негативну енергію стресу у власний творчий потенціал.

Специфіка адаптації членів родин, у яких виховується дитина-інвалід, до умов хронічного стресу обумовлюється особливостями кризової ситуації, що породжує дефіцит сенсу у подальшому житті людини. Адаптація в умовах кризи вимагає певної трансформації особистості, яка може піти різними напрямками і, з одного боку, втілюватись у неконструктивні, низькоадаптивні способи поведінки, а з іншого - актуалізувати резерви психіки людини, все те позитивне, що несе в собі суспільний розвиток. Душа людини, "дана при народженні, ... може змінюватися в обидва боки, або втрачаючи духовність, або здобуваючи її додатково", - вважає Г. Мир. Який шлях обрати - це вирішує сама людина. Розглядаючи дану проблему з позицій гуманістичної психології, спираючись на її термінологічний тезаурус, будемо вважати другий напрямок єдино нормальним шляхом трансформації особистості. (Зло - це патологія добра). Цей шлях вимагає від людини напруженої внутрішньої роботи з удосконалювання регулятивної сфери, оволодіння новими механізмами саморегуляції. Тому вивчення проблеми саморегуляції людей, що проходять процес особистісної трансформації в умовах хронічного стресу, і пошук шляхів допомоги їм у процесі психокорекційної роботи і є організуючим стрижнем нашого дослідження.

У другому розділі "Емпіричне вивчення особистісних якостей батьків розумово відсталих дітей" розкрито специфіку соціальної ситуації членів таких родин, визначена своєрідність їх психологічного профілю, окреслено коло першочергових проблем, які необхідно вирішувати в процесі психокорекційної роботи з даною категорією дорослих.

У дослідженні брали участь 120 родин, діти з яких відвідують благодійне товариство "Джерела", приватну "Школу Життя" для дітей-інвалідів, спілку матерів розумово відсталих інвалідів Оболонського району м. Києва "Сонячний промінь", благодійне товариство допомоги дітям та дорослим інвалідам із розумовими вадами "Голосіїво", громадську організацію Товариство сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями "Родина" та деякі інші реабілітаційні центри міста Києва. Вік досліджуваних від 19 до 70 років .

Дослідження складалося з чотирьох етапів.

Вивчення особливостей соціальної ситуації батьків дітей-інвалідів, яке проводилось на першому етапі, показало, що погіршення матеріального стану, постійне афективне напруження, зростання психологічного та фізичного навантаження на кожного із членів родини призводить до порушення родинних стосунків, до нерівних, а часто і конфліктних відносин між членами родини, а інколи і навіть до її розпаду. Встановлено, що момент постановки діагнозу дитині стає психотравмуючим фактором для її батьків, який призводить до значних змін у самосвідомості та сфері їх емоційної саморегуляції. У випадках недостатньої психологічної підтримки з боку родичів і знайомих, за умов особливої чутливості жінки і властивій їй базальній тривозі, зростає емоційна нестійкість матері та рівень її тривожності. У більшості випадків один із членів сім'ї (як правило, - мати) змушений залишити роботу, улюблену справу, відмовитися від перспектив кар'єрного росту. Таким чином, різко порушуються або деформуються життєві цілі членів такої родини, у них формується комплекс "власної неповноцінності". Поступово зникають друзі, зростає соціальна ізольованість та вимушена самітність членів сім'ї, знижується рівень їх соціальної й психологічної компетентності та соціальної активності, родина набуває рис маргінальності. Часткова маргінальність, на нашу думку, пов'язана з ситуацією, коли члени такої групи через певні об'єктивні обставини позбавляються можливості органічного зв'язку з соціумом і цей зв'язок зі всебічного стає надзвичайно обмеженим, однобічним. Приміром, це необхідний зв'язок батьків дітей-інвалідів з органами соціального забезпечення, медичними установами, у кращому випадку з колегами по роботі, якщо таку вдається зберегти. Водночас це виключення зі сфери, що перебуває за межами цих вищенаведених необхідних контактів. Отже, тут відбувається помітне звуження соціально-психологічної комунікації.

На другому етапі дослідження виявлено особистісні якості матерів (90%) та інших дорослих членів (10%) родин розумово відсталих дітей як прояви тенденції, що відображає специфіку їх соціальної ситуації. Проведено констатуючий експеримент із використанням проективної методики "Неіснуюча тварина". В результаті порівняння результатів, отриманих в експериментальній (батьки дітей-інвалідів - 60 осіб) та двох контрольних групах (батьки здорових дітей - 70 осіб та студенти КНЕУ - 42 особи), встановлено ознаки, що відрізняють першу групу від двох інших. До них відносяться: високий рівень егоцентризму, низький рівень зацікавленості в інформації про себе, високий рівень демонстративності та недиференційованої обачливості, нестабільність самооцінки тощо. Результати діагностики за проективною методикою "Неіснуюча тварина" відображені у таблиці 1.

Таблиця 1.

Результати діагностики за проективною методикою "Неіснуюча тварина"

Особистісно-характерологічні особливості дорослих | Частка досліджених (%)

Результати констатуючого діагностичного зрізу | Результати контрольного діагностичного зрізу

Егоцентризм | 86,0 | 60,7

Зацікавленість в інформації про себе | 53,7 | 73,1

Істероїдно-демонстративна манера поведінки | 45,5 | 31,5

Недиференційована обачливість | 72,5 | 45,9

Адекватна самооцінка | 40,5 | 58,3

Завищена самооцінка | 50,5 | 38,7

Занижена самооцінка | 9,0 | 3,0

Позитивна оцінка своїх дій | 49,3 | 35,9

Жалкування з приводу своїх дій, слів або поведінки | 45,0 | 25,1

Легковажне ставлення до навколишнього світу | 5,0 | 14,7

Визначено, що під впливом несприятливих соціально-психологічних факторів у матерів та інших дорослих членів родин розумово відсталих дітей формуються певні особистісні утворення, які найбільшою мірою зачіпають сфери самооцінки та саморегуляції. Адаптаційну функцію виконують механізми психологічного захисту, які відрізняють дану категорію дорослих (хоча йдеться, перш за все, про жіночу екстремальність та саморегуляцію) від батьків, що виховують повноцінних дітей.

На третьому етапі емпіричного дослідження вивчено особистісні риси батьків дітей-інвалідів (спеціальна “Школа Життя” – 60 осіб) та батьків здорових дітей (загальноосвітня СШ №115 м. Києва, 5-6 кл. – 70 осіб) за тестом Кеттелла 16PF. Установлено, що представники основної групи демонструють порівняно низький рівень емоційної стійкості, гнучкості (радикалізму), самоконтролю поведінки, доброзичливості та довірливості, а також завищений рівень владності (домінантності), порядності, відповідальності, обов'язковості (супер-его), м'якосердності (премсії), підозрілості (протенсії), проникливості, провини (гіпотимії), самостійності (самодостатності) та ергічної напруги (фрустрованості). Підрахунок факторів другого порядку (див. табл. 2) показав такі закономірності: рівень тривожності (фактор F1) і конформності (фактор F4) у батьків дітей-інвалідів вищий, ніж у представників контрольної групи; рівень екстраверсії й чутливості практично однаковий: у членів основної групи рівень чутливості трохи нижчий, що можна пояснити деякою притупленістю емоцій в осіб, які знаходяться у стані посттравматичного стресового розладу.

Таблиця 2.

Значення факторів другого порядку

Фактори другого порядку | Основна група | Контрольна група

F1 Тривожність | 6, 39 | 4,97

F2 Екстраверсія | 6,50 | 6,47

F3 Чутливість | 4,99 | 5,23

F4 Конформність | 6,15 | 5,90

Установлено, що самооцінка й саморегуляція батьків дітей-інвалідів відрізняються більшою диференційованістю, особистісні риси загострюються, що свідчить про демобілізацію механізмів адаптації в умовах хронічної екстремальності, психологічними маркерами (симптомами) якої можна вважати притупленість емоцій і загальну тривожність.

На четвертому етапі в процесі групової роботи з батьками розумово відсталих дітей проведено психологічну діагностику з використанням проективних методик ("Неіснуюча тварина", "Намалюй свій характер", "МКВ") та тестів особистості: Г. Айзенка, Р. Кеттелла та ін. Визначено такі психологічні закономірності реагування особистості на дану психотравмуючу ситуацію, як самообвинувальні реакції й зростання внутрішньої конфліктності, побудова психологічних захистів та їх консолідація, чутливість до критичних зауважень, вразливість, стенічність у відстоюванні своєї незалежності та самореалізації, перевтома та незадоволена потреба у любові. Загальнолюдські проблеми набувають у батьків дітей із інтелектуальною недостатністю більш високого ступеня виразності та загостреності. Порівняно із членами контрольної групи, вони відрізняються перевагою анаболічних (схильність до накопичення енергії) та трофотропних (перезбудження) тенденцій, результатом чого є перенапруга, перевтома та виснаженість (що позначається на працездатності представників даної категорії батьків), а також перевагою негативних емоцій та потребою у спокої. Установлено, що у членів основної групи виражена потреба в емоційному прилученні до соціуму та захищеності в соціальному плані, серед них багато осіб альтруїстичного типу. У більшості батьків дітей-інвалідів домінуючим інстинктом (за методикою В.І. Гарбузова) є інстинкт альтруїзму (80%), що відображає їх базальну схильність до опікування слабких, дітей і літніх, біженців, до місіонерської діяльності, служіння релігійним ідеалам, ідеалам гуманізму і суспільним інтересам.

Окреслено також коло проблем, які мають бути в центрі уваги в процесі психокорекційної роботи з даною категорією дорослих. До них належать хворобливий егоцентризм, фіксованість на проблемах своєї особливої дитини, неадекватна самооцінка, почуття провини, формування негативного світовідчування, зниження рівня соціальної та психологічної компетентності, нав'язливий характер переживань, труднощі в міжособистісних контактах, порушення часових перспектив, фізіологічне та нервове виснаження, фрустрація потреб у самореалізації, зниження рівня працездатності та цілеспрямованої активності та деякі інші.

У третьому розділі "Особливості психокорекційної роботи з батьками розумово відсталих дітей" визначено етапи адаптації та психологічні типи батьків дітей-інвалідів, розроблено методику соціально-психологічного навчання даної категорії батьків у процесі групової роботи.

Відособленість та самітність людини, яка виховує дитину з особливими потребами, підсилюється виникненням багатьох перепон на шляху до самореалізації такої особистості. Однак сильний потяг її до самореалізації та необхідність адаптації до життя в суспільстві зумовлює проходження таких трьох етапів пристосування особистості до нових несприятливих умов: етап потрапляння у нове середовище, етап вимушеної адаптації до нової несприятливої ситуації, етап виходу.

Згідно з результатами нашого спостереження, на першому етапі відмічається перевага анаболічних тенденцій, підвищення рівня ергонапруженості, зниження соціальної та психологічної компетентності, виникнення тривожно-депресивного настрою. Формуються особистісні риси, які стають умовами неврозу, страждає сфера саморегуляції, зростає внутрішня конфліктність.

На другому етапі в процесі формування компенсаторної захисної поведінки загострюються конституційно задані властивості, виробляються певні особистісні утворення. Скориставшись типологією Л.Н. Собчик, що лежить в основі теорії провідних тенденцій ("спрямованість зовні", "спрямованість усередину особистості"), ідеєю К. Хорні про три базові настанови або життєві філософії особистості ("рух до людей", "рух проти людей", "рух від людей"), круговою психограмою Т. Лірі, а також результатами власних спостережень із залученням тестового матеріалу, ми розробили свій варіант кругової психограми, що відображає вісім найбільше яскраво виражених типів поведінки батьків розумово відсталих дітей у соціумі (див. рис. 1). Як свідчать наші дослідження, серед особистісних змін, які відбуваються у дорослих членів таких родин на етапі адаптації, можна відмітити загострення двох біполярних рис, що відіграють особливу роль у подальшому виборі особистісного шляху. Їх можна поєднати наступним чином: альтруїзм - егоцентризм; залежність - незалежність. Сполучення цих рис ще з двома загостреними біполярними рисами (конформність - конфліктність; відокремленість - соціальна спритність) є підставою для виділення таких типів батьків розумово відсталих дітей: прагматичний, субпрагматичний, залежно-конформний (конформно-лицемірний), альтруїст-конформіст, альтруїст- ізольований, екзистенційний, негативістський та радикально-авторитарний типи (див. рис.1). Кожен із цих типів відбиває тяжіння до певної світоглядної та поведінкової позиції у соціумі. Запропонована типологія знайшла своє підтвердження в процесі співбесіди з співробітниками реабілітаційних центрів, що відвідали семінар "Основи психолого-педагогічної корекції та організації комплексної реабілітації дітей з вадами здоров'я" 8-10 липня 2004 р. у м. Євпаторія.

Рис. 1. Психологічні типи батьків розумово відсталих дітей

Нарешті, на останньому етапі відбувається вибір людиною життєвого шляху: деструктивного, низькоадаптивного чи конструктивного. При виборі останнього йде активний пошук та використання резервів психіки, сфери саморегуляції.

Установлено, що психокорекційна робота з досліджуваною категорією батьків має відбуватися на всіх трьох етапах адаптації особистості. Найскладнішою така робота є на першому етапі, оскільки наштовхується на численні перепони у вигляді механізмів психологічного захисту. Робота на другому етапі має враховувати особливості сформованої у батьків компенсаторної захисної поведінки та характер особистісних змін, які зумовлюють їх належність до певного соціально-психологічного типу та окреслюють подальший напрямок життєвого вибору. Психокорекція на третьому етапі має бути спрямована на вибір конструктивного шляху, на актуалізацію того, що може принести соціальний розвиток представників цільової групи. На цьому етапі підключаються резервні компенсаторні механізми психіки та важелі саморегуляції, використовується потяг до самореалізації та багатий творчий потенціал батьків.

Розроблений та апробований нами тренінг особистісного зростання спрямований на формування у батьків розумово відсталих дітей адекватної самосвідомості та підвищення рівня соціальної та психологічної компетентності. Перевага у даної категорії батьків трофотропних тенденцій (відповідно до наших досліджень) диктує необхідність використовувати "відновлювальну" (термінологія В.А. Стадника) психокорекцію (на відміну від мобілізуючої й раціональної). З огляду на ослабленість сфери саморегуляції доцільно використовувати у процесі проведення занять методик активної нервово-м'язової релаксації, аутогенного тренування, а також цілеспрямовано формувати одну з головних особистісно-регуляторних рис - упевненість в собі. Оскільки зміни у психологічній сфері (підвищення тривожності, розширення палітри самозахисних реакцій, посилення афективної нестабільності, порушення ціннісних утворень) відбивається на специфіці оперативних та особистісно-регуляторних якостей (упевненість, обережність, критичність та ін.), вважаємо за необхідність формування у батьків, крім упевненості у собі, таких рис, як товариськість, гнучкість поведінки, аутосимпатія, самоповага тощо.

Запропоновано наступну тематику тренінгу:

1.

Мета: сформувати концептуальне уявлення проблеми впевненості та початкові

навички впевненої поведінки.

2.

Мета: сформувати уявлення про конструктивне та неконструктивне мислення.

3.

Мета: сформувати навички планування впевненого контакту з використанням

системи ОВУН (описати, виразити, уточнити, наслідки).

4.

Мета: сформувати уявлення про позитивні твердження, що переборюють

проблеми; виробити навички контролю над гнівом із використанням "випускних

клапанів", реалістичних тверджень та через прощення.

5.

Мета: сформувати навички використання технік прямого впливу для управління ситуацією та поведінкою.

6.

Мета: сформувати уявлення про моделі спілкування (за В. Сатир) та початкові навички використання останніх під час моделювання ситуацій та у реальному спілкуванні.

7.

Мета: сформувати навички використання невербальної поведінки, способів початку та підтримки бесіди, а також інших розмовних навичок.

Даний тренінг пройшов апробацію серед членів спілки матерів розумово відсталих інвалідів "Сонячний промінь", благодійного товариства допомоги дітям та дорослим інвалідам із розумовими вадами "Голосіїво", громадської організації Товариство сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями "Родина", батьків, які відпочивали разом із дітьми у літньому таборі "Берегиня", а також матерів, що відвідують Київський міський центр соціальних служб для молоді (ССС "Центр соціалізації молоді з функціональними обмеженнями").

Результати проведеного експерименту показали, що розроблена нами програма тренінгів з урахуванням особистісних особливостей батьків розумово відсталих дітей є досить ефективною. Показником позитивного впливу занять на дану категорію дорослих стало загальне зниження рівня депресивності (див. табл. 3).

Таблиця 3.

Рівні депресивності (за опитувальником депресивності Бека)

Назва організації | На початку тренінгу (у балах) | Наприкінці тренінгу (у балах)

"Сонячний промінь" | 16,8 | 7,8

"Голосіїво" | 19,25 | 9

"Родина" | 8 | 6,33

"Берегиня" | 10,88 | 6, 33

"Центр соціалізації молоді з функціональними обмеженнями" | 7,8 | 1,5

Спостерігались випадки, коли стан матері, що на початку тренінгу характеризувався як "явно виражена депресивна симптоматика" або "помірно виражена депресія", наприкінці оцінювався як "відсутність депресивної симптоматики". Не було жодної слухачки, у якої б наприкінці тренінгу підвищився рівень депресивності. В середньому по всіх групах рівень депресивності знизився на 6, 35 балу.

За допомогою методики "Самопочуття - активність - настрій" (САН) була проведена діагностика емоційного стану кожного слухача перед початком та після закінчення кожного із тренінгів. Показники самопочуття, активності та настрою підвищувались у кожного слухача наприкінці кожного заняття.

При порівнянні малюнків "Неіснуючої тварини" до і після відвідування тренінгових занять були відзначені такі позитивні зрушення в особистісній сфері батьків (у першу чергу у сферах саморегуляції та мотивації): зниження рівнів егоцентризму, тривожності, недиференційованої обачливості, інфантилізму та нестабільності самооцінки; зміцнення контролю за своїми рішеннями та підвищення їхньої обґрунтованості, обдуманості та раціональності.

Дані анкетування, яке проводилось серед батьків розумово відсталих дітей після закінчення кожного циклу тренінгових занять, також свідчать про їх позитивний вплив на учасників.

Результати дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Перспективу подальшого дослідження ми вбачаємо у розробленні соціально-психологічних