Інститут проблем виховання АПН УКРАЇНИ

РАТКО МАРИНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 37.036 (477)

ВИХОВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ СВІТОГЛЯДНХ УЯВЛЕНЬ В ПРОЦЕСІ ОСВОЄННЯ ЦІННОСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Мелітопольському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України, м. Мелітополь

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Масол Людмила Михайлівна

Інститут проблем виховання АПН України,

завідувач лабораторії естетичного виховання

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Шевнюк Олена Леонідівна

НПУ імені М.П. Драгоманова, Інститут педагогіки та психології, завідувач кафедри образотворчого мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

П’ятницька-Позднякова Ірина Станіславівна

Миколаївський державний університет

імені В.О. Сухомлинського, завідувач

кафедри мистецтвознавства

Провідна установа: Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра музикознавства, методики музичного виховання та акторської майстерності, Міністерство освіти і науки України, м.Тернопіль

Захист відбудеться “28” лютого 2006 р. о 16 годині на засіданні вченої спеціалізованої ради

К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м.Київ,
вул. М.Берлинського, 9, 8-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “27” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г. П. Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. З активізацією євроінтеграційних процесів в українському суспільстві з особливою гостротою постають проблеми світоглядного рівня, осмислення яких складає основу духовного життя будь-якої соціокультурної системи. Ступінь усвідомленості кожним громадянином нашої країни національних духовно-світоглядних засад і спроможність адаптувати на їх ґрунті новітні культурно-технологічні досягнення Заходу в подальшому визначать місце української держави у світовому співтоваристві.

Основоположне значення світоглядних уявлень у життєдіяльності людини акцентується у низці психолого-педагогічних праць (Л.Божович, Н.Менчинська, Т.Мухіна та ін.). Феномен світогляду ґрунтовно висвітлюється у філософській літературі: досліджується його сутність (Є.Андрос, В.Іванов, В.Жадько, В.Шинкарук та ін.), структура (Р.Арцишевський, А.Буянов, А.Райдугін, С.Резванов, К.Шуртаков та ін).

Уявлення як психологічне явище, його атрибутивні характеристики з’ясовуються у працях Б.Ананьєва, А.Валлона, Л.Веккера, Є.Ігнатьєва, Г.Костюка, С.Рубінштейна, Ф.Шемякіна та ін. Місце і роль уявлень у пізнавальному процесі перебуває у полі розгляду гносеології (І.Михайлова, Г.Орлов, А.Славін та ін.). Проте, не зважаючи на неодноразове вживання цього поняття у різних дослідницьких контекстах, до сьогодні немає чіткої дефініції терміна “світоглядні уявлення”, хоча і простежуються спроби визначення систематики світоуявлень (Ф.Лазарєв, М.Трифонова, В.Черноволенко, В.Щербінін).

З’ясуванню корелятивних зв’язків культури і світогляду присвячено роботи А.Азархіна, Н.Барга, В.Малахова, А.Швейцера. Під різними кутами зору вивчається проблема взаємодії мистецтва і світогляду: висвітлюються точки перетину світоглядної свідомості і художньої творчості, коло світоглядних питань, що розглядаються у мистецьких творах, особливості їх художнього осмислення. Це дисертаційні дослідження Т.Велюгіної, В.Личковаха, Л.Морєвої, Г.Нечаєвої, Н.Поповича, С.Уланової, Г.Щедріної та ін., монографії В.Бранського, В.Діденка, А.Зіся, А.Казіна, В.Мартинова, В.Москвіної і Г.Мокроусова та ін., статті Л.Закса, В.Мазепи, В.Медушевського та ін. Протягом останніх десятиріч актуалізувалися проблеми виявлення національних специфік світообразу (Г.Гачов), ментальних основ української нації (А.Бичко, П.Гнатенко, О.Колісник, О.Кульчицький та ін.), світоглядних універсалій вітчизняної культури (С.Кримський, І.Мойсеїв, Н.Хамітов). Водночас в існуючих на сьогодні естетико-культурологічних дослідженнях не відстежується чітко концептуалізованої світоглядної системи мистецтва і української художності зокрема.

Огляд досліджень у галузі сучасної педагогічної теорії та практики засвідчив відсутність спеціальних науково-педагогічних робіт, присвячених вирішенню проблеми виховання у шкільної молоді саме світоглядних уявлень. Остання побіжно розглядається в низці праць, сфокусованих довкола аналізу питань формування в учнів світогляду в цілому (Є.Дурманенко, І.Метлик, О.Паладянц, Ю.Руденко та ін.), обгрунтування критеріїв і педагогічних умов розвитку гуманістичного світобачення (А.Васильєва, Р.Рогова).

Проблема виховання світоглядних уявлень старшокласників не зайняла належного місця у дослідженнях з художньої педагогіки. Вона частково висвітлюється у дисертації Т.Михайлової, побудованої на матеріалі авторського курсу “Світостворіння”, та у низці праць, сконцентрованих довкола визначення умов формування художнього світогляду школярів (О.Артюхова), форм і методів їх світоглядного становлення у процесі опанування мистецтва слова (І.Ісаєва, Г.Карпова, Е.Квятковський), кіно (І.Любинський).

Окремі аспекти досліджуваної проблеми (пошук напрямів формування в учнів старшої школи морально-етичних основ буття, художньої картини світу, світообразів, проникнутих національною ідеєю) розглядаються у теоретичних і науково-методичних розробках, що стосуються обґрунтування змісту та методики викладання курсів зі світової та української художньої культури (Л.Предтеченська, Л.Кондрацька, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Солодовников, О.Шевнюк, О.Щолокова та ін.).

Проте аналіз науково-педагогічної літератури засвідчив недостатність актуалізації світоглядного потенціалу комплексу видів вітчизняного мистецтва у вихованні світоглядних уявлень старшокласників, незакцентованість при цьому на національно-ментальних основах світобачення та культуротворчості українства, відсутність системної технології, спрямованої на виховання світоуявлень школярів, і тяжіння до застосування однотипних алгоритмів освоєння художніх цінностей зокрема. Як результат, світоглядні уявлення вихованців фрагментарні, асистемні, національно знебарвлені, слабко виявлена їх естетична іпостась. Розв’язання цієї суперечності потребує обґрунтування змісту, педагогічних умов та технології виховання цілісної системи світоглядних уявлень в учнів старшої школи.

Отже, актуальність, недостатність теоретичної та методичної розробленості означеної проблеми зумовили вибір теми наукового дослідження “Виховання у старшокласників світоглядних уявлень в процесі освоєння цінностей української художньої культури”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до наукового напряму кафедри методики музичного виховання та хореографії Мелітопольського державного педагогічного університету “Зміст освіти, форми, методи і засоби підготовки вчителів”. Тему дослідження затверджено вченою радою НПУ ім. М.П. Драгоманова (протокол № 7 від 24.02.2000 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 13.04.2000 р.).

Об’єкт дослідження: процес художньо-естетичного виховання учнів старших класів у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження: педагогічні умови, зміст і технологія виховання світоглядних уявлень старшокласників у процесі освоєння цінностей вітчизняної художньої культури.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити педагогічну модель, яка забезпечує ефективність виховання світоглядних уявлень учнів старшої школи під час вивчення художньої культури України.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що ефективність формування цілісної системи світоуявлень старшокласників підвищиться якщо:

· у навчально-виховному змісті буде концептуалізовано систему світоглядних ідей, які різноаспектно розкриватимуть художньо-світоглядний образ кожного історичного етапу розвитку українського мистецтва та його національну специфіку, сфокусовану в культурних архетипах, а навчальний матеріал буде структуровано на засадах холістської інтеграції;

· реалізуватиметься виховна технологія, яка забезпечуватиме можливість культурно-світоглядного самостановлення учнів старших класів у процесі освоєння вітчизняних художніх цінностей за алгоритмами, конгруентними специфіці їх творення та арте-буття.

Відповідно до мети та гіпотези сформульовано такі завдання дослідження:

1. З’ясувати стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці.

2. Уточнити сутність феномену “світоглядні уявлення особистості” та коло їх аспектних груп.

3. Розкрити специфіку світоглядної системи мистецтва та особливості її репрезентації в українській художності з метою їх втілення у змісті загальної мистецької освіти.

4. Визначити критерії та рівні сформованості світоглядних уявлень старшокласників

5. Розробити та експериментально перевірити педагогічну модель виховання світоуявлень в учнів старшого шкільного віку (принципи, зміст, педагогічні умови, технологію).

6. Підготувати методичні рекомендації щодо виховання світоглядних уявлень старшокласників для вчителів художньої культури гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл.

Методологічну основу дослідження становлять: положення філософської та педагогічної антропології щодо духовно-світоглядного становлення особистості (Л.Лузіна, Г.Сковорода, В.Шинкарук, П.Юркевич); дослідження в галузі основних психологічних процесів (Б.Ананьєв, С.Рубінштейн, І.Бех); історіософські концепції розвитку вітчизняної та зарубіжної культури (В.Бичков, Ю.Павленко); фундаментальні праці естетико-культурологічного, мистецтвознавчого змісту, в яких висвітлено світоглядну систему мистецтва, світоглядові основи вітчизняного культуротворчого процесу (М.Каган, С.Кримський, В.Овсійчук), питання інтерпретації художніх текстів (Г.Гадамер, Ж.Дерріда, В.Кандинський, О.Петрова).

Теоретичною основою дослідження стали: ідеї засадничих досліджень в галузі виховання шкільної молоді, художньо-естетичного виховання та освіти (Л.Кондрацька, Л.Масол, О.Олексюк, О.Рудницька Л.Школяр, Н.Щуркова); праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань інтегрованого навчання (І.Козловська, Н.Чапаєв, Б.Юсов); нормативи документів: Закону України “Про освіту”, Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Концепції та Комплексної програми художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.

Методи дослідження:

-теоретичні: аналіз наукової літератури (в єдності ретроспективного та системно-структурного підходів), нормативних документів, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду, шкільної документації та програм (з метою встановлення рівня теоретичного та практичного розв’язання проблеми, визначення понятійного апарату дослідження, формування його концептуальних положень); аналітико-синтетичний розгляд творів мистецтва (задля пошуку адекватних механізмів освоєння їх художньо-світоглядного змісту); моделювання структурно-логічних і змістовних основ виховання світоглядних уявлень старшокласників;

-емпіричні: анкетування, бесіда, інтерв’ю, тестування, проективні методики, творчо-діагностуючі завдання (для виявлення рівнів сформованості світоуявлень школярів); педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний) для аналізу реального стану виховання світоглядних уявлень учнів старшої школи та перевірки ефективності розробленої педагогічної моделі; статистичні методи обробки експериментальних даних.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота відбувалась упродовж 1998-2005 років. Для проведення констатувального етапу педагогічного експерименту було залучено 500 учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва і Київської області, м. Мелітополя і Куйбишевського району Запорізької області. Формувальний експеримент здійснювався на базі гімназії №10, навчально-виховного комплексу естетичного профілю №9 (м.Мелітополь), Скандинавської гімназії (м.Київ) і охопив близько 180 старшокласників.

Наукова новизна дослідження: конкретизовано світоглядну систему мистецтва і визначено виховний потенціал архетипів вітчизняної культури; виділено групи різноаспектних світоглядно-виховних ідей; вперше запропоновано спосіб упорядкування навчального змісту курсу “Художня культура України” з урахуванням динаміки національно-культурних архетипів, на основі світоглядних ідей та на різних інтегративних рівнях; розроблено технологію виховання світоглядних уявлень старшокласників та алгоритми освоєння художніх явищ типологічно різних груп.

Теоретичне значення здобутих результатів: уточнено зміст терміну “світоглядні уявлення особистості”, з’ясовано особливості функціонування архетипів у національній художній культурі; визначено концептуальні ідеї виховання світоуявлень старшокласників у процесі освоєння цінностей української художньої культури та обґрунтовано складові педагогічної моделі формування цього особистісного утворення; встановлено критерії та рівні вихованості світоглядних уявлень учнів старшої школи.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації форм, методів і прийомів виховання світоглядних уявлень старшокласників, створенні методичних рекомендацій щодо освоєння змісту окремих розділів курсу “Художня культура України” в умовах поглибленого вивчення цього предмету. Напрацьований під час дослідження методичний матеріал може знайти відображення і у спецкурсі “Методика викладання художньої культури” для студентів вищих педагогічних закладів та у процесі підвищення кваліфікації вчителів дисциплін художньо-естетичного циклу.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались на звітних науково-практичних конференціях викладачів МДПУ (Мелітополь, 2000, 2003), обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Зміст загальної середньої образотворчої освіти і підготовка вчителів образотворчого мистецтва (Київ, 1999 р.).

Технологію виховання світоглядних уявлень впроваджено у навчально-виховну роботу зі старшокласниками гімназії № 10 м. Мелітополь (довідка № 387 від 26.04.2005 р.), навчально-виховного комплексу №9 м. Мелітополь (довідка №128 від 19.05.2005), школи “Інтелект” смт. Куйбишеве Запорізької обл. (довідка №06-730 від 24.05.2003р.), Скандинавської гімназії м.Києва (довідка №249 від 2.06.2005).

Публікації. Матеріали дослідження представлені у 7 одноосібних публікаціях, 5 з яких – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 322 найменувань (з них 8 – іноземними мовами), додатків. Повний обсяг дисертації – 327 с., основний зміст – 196с., додатків – 105с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і розкрито ступінь дослідженості проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, висвітлено методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію та впровадження здобутих результатів, визначено експериментальну базу дослідження.

У першому розділі “Проблема виховання світоглядних уявлень старшокласників у теорії та шкільній практиці” розкриваються філософські, психолого-педагогічні, естетико-культурологічні аспекти досліджуваної проблеми; на основі аналізу наукових джерел визначено сутність поняття “світоглядні уявлення особистості”, окреслено систематику світоглядних уявлень, світоглядну систему мистецтва та специфіку її репрезентації в національній художності, визначено виховний потенціал архетипів української культури, з’ясовано стан проблеми виховання світоуявлень старшокласників у педагогічній теорії та виховній практиці загальноосвітніх закладів.

Аналізу сутності феномену “світогляд”, його структурної організації присвячено значну кількість філософських, психолого-педагогічних досліджень. (Р.Арцішевський, Л.Божович, В.Іванов, Н.Менчинська, В.Шинкарук, Ю.Щербінін та ін.). Відправним для нас стало розуміння цього явища як форми суспільної самосвідомості людини, крізь призму якої вона сприймає, осмислює, оцінює суще, визначає своє місце в ньому, та способу духовно-практичного світоперетворення, спрямованого на гармонізацію взаємовідносин особистості зі світом. У визначенні структури світогляду логічним вважаємо виділення пізнавальної, аксіологічної та праксеологічної підсистем. Її базисом є пізнавальна субсистема, до складу якої входять світоглядні уявлення.

Огляд наукових робіт у галузі вивчення основних психологічних процесів (Б.Ананьєв, Л.Веккер, Є.Ігнатьєв, Г.Костюк, С.Рубінштейн та ін.) дає підстави розглядати уявлення як вищу форму чуттєвого відображення світу. У з’ясуванні співвідношення уявлень з раціональними формами свідомості за основу приймаємо лінію дослідницьких підходів (А.Валлон, Н.Михайлова, А.Славін, Ф.Шемякін та ін.), що ґрунтується на діалектичному принципі розв’язання цієї проблеми – уявлення і раціональні форми пізнання нетотожні і водночас глибоко пов’язані утворення. Включаючись у цілісний мисленнєвий процес, уявлення пронизуються сутнісними значеннями речей, розкритими у формі понять, ідей, сформульованих у слові, постають чуттєвими носіями думки як образи осмислені й усвідомлені.

На основі визначених у дослідженні позицій щодо сутності поняття “уявлення” та синтезу базових характеристик феномену “світогляд” запропоновано наступну дефініцію світоглядних уявлень особистості: це цілісна система опосередкованих мисленням і мовою узагальнених образів, які виникають у свідомості суб’єкта поза прямою дією явищ, об’єктів на органи чуття як результуюча пізнання людини, природи, суспільства, всесвіту в їх граничній цілісності та проекції бажаної сутності; вони мають характер ціннісно-смислових утворень і опосередковують діяльнісний план буття особистості.

Теоретичне узагальнення наукових підходів щодо класифікації світоглядних уявлень (В.Буянов, Ф.Лазарєва і М.Тріфонов, А.Спіркін, В.Черноволенко та ін.) дало змогу визначити пріоритетним спосіб їх систематизації відповідно до основних галузей філософського знання: онтологічні, антропологічні, соціологічні, аксіологічні, гносеологічні, етичні, естетичні світоуявлення.

Світоглядні уявлення функціонують як невід’ємний компонент кожної зі сфер духовної культури, яка виявляється полем їх формотворення та об’єктивації. Унікальність мистецтва як синтетичного способу освоєння дійсності, ізоморфного культурі в цілому, обумовлює універсальність його світоглядного змісту. Різноаспектні світоглядні уявлення, включаючись у тканину художніх форм, опосередковуються естетичним ставленням митця до дійсності. Основою їх входження в мистецтво є естетичний ідеал. У визначенні сутності останнього ключовим вважаємо концепт “естетично досконале”, специфічність якого репрезентує передусім категорія гармонії.

Відповідно до ідеї концентричного розташування аспектних груп світоглядних уявлень та їх розмежування на ядро і периферію, концепт “естетично досконале” (як центральне організуюче всю світоглядну систему мистецтва начало) та категорію гармонії пропонуємо включити в ядро світоглядної системи мистецтва. Категорії “прекрасне”, “піднесене”, “трагічне”, “комічне”, “гра” та ін. складають перший ближній концентр цієї системи. Ядро із цим сектором утворює специфічний – естетичний – компонент світоглядної системи мистецтва. Далі розташовуються інші концентри світоглядних уявлень, неестетичні за походженням – онтологічний, антропологічний, соціологічний і т.д. (периферія). Зазначені вище естетико-категоріальні структури пронизують всю вертикаль цих груп, естетизуючи їх.

В основі феноменального буття національної культури лежить національний образ світу (Г.Гачов), що є неповторною системою характерних для нації світоуявлень. Адекватним його дослідженню є метод виявлення культурних архетипів. Аналіз культурфілософських та етноантропологічних праць доводить, що архетипи національної культури суть: певні первообрази, протоідеї, які в історичному часі постійно виявляються в нових формах, змістовно збагачуються, але не зникають (С.Кримський, В.Марков); символічні вираження онтологічних основ культури, що впливають на конституювання рядів її соціокультурних типів і виконують в них інтегруючу функцію (К.Дайбов, В.Литвинов); константи національної духовності (М.Любавін); світоглядні засади нації, на яких базується культурно-значуща творчість її представників і котрі увиразнюють національну колоритність вітчизняної культуротворчості (Н.Хамітов). З огляду на зазначене вважаємо, що у національній художній культурі архетипи функціонують, з однієї сторони, як виражені певними художніми образами коди національного менталітету, що визначають уявлення про естетично досконале нації (національний образ світу), з іншої – постають як соціокультурні матриці, що задають цілість мистецьких явищ, континуальність художньо-творчого процесу і забезпечують включеність останніх у всесвітньо-культурний полілог.

Детальний аналіз наукових досліджень у галузях етнокультурології, етнопсихології, релігієзнавства, мистецтвознавства (А.Бичко, О.Козаренко, О.Колодний, О.Кульчицький, І.Мірчук, В.Овсійчук та ін.) дав можливість концептуалізувати систему архетипів української культури та визначити їх виховний потенціал: світоглядної толерантності (поліфонічність, “відкритість” світобачення), краси (прагнення досконалості у всьому, здатність бачити прекрасне у довколишньому і мистецтві), релігійності (культивування одвічних цінностей – любові, віри, надії, милосердя, благоговіння перед духовним Абсолютом), кордоцентризму (настанова на екзистенційне спілкування), софійності буття (згармонізованість взаємовідносин особистості зі світом, уникнення у всьому крайнощів, пошук смислонасиченості буття), онтологічного оптимізму (оптимістичність світобачення), цінності особистості (культивування ідеалів персоналізму,справедливості, свободи, шанобливого ставлення до жінки), природи (опоетизоване ставлення до природи, землі), України-Русі (цілісність образу України як держави, нації), гри (превалювання почуття м’якого гумору). Дисертантом встановлено також факт змінності ієрархічної вертикалі архетипного ряду вітчизняної культури на різних історичних етапах національного культуротворення.

Огляд шкільних програм з української та світової художньої культури засвідчив, що їх автори (Л.Предтеченська, О.Щолокова, Л.Кондрацька, Л.Масол та ін.), орієнтуючись на вирішення завдання художньо-естетичного виховання учнів, не приділяють достатньої уваги світоглядному становленню старшокласників, а саме: у змісті проаналізованих програмних концепцій не виділено або не підсилено різноаспектні світоглядні ідеї та архетипи, характерні для кожної епохи національного культурно-мистецького розвитку, неувиразнено естетичну специфіку репрезентованих вихованцям світоглядних ідей, недостатньо використано можливості вищих рівнів інтегрування художнього матеріалу.

У дисертації проаналізовано стан проблеми у практиці роботи різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Опираючись на викладені у дослідженні ключові теоретичні положення, сформульовано критерії – мотиваційний, образно-пізнавальний, оціночно-рефлексивний, діяльнісно-практичний, за якими визначалися рівні сформованості світоуявлень старшокласників різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Результати діагностуючого обстеження виявили в цілому незадовільний стан виховання світоглядних уявлень школярів (близько 46,9% респондентів – низький рівень, 32,9% – середній, 20,2% – високий). Під час констатувального експерименту встановлено такі суттєві негативи світобачення сучасної шкільної молоді як: посилення меркантильності, слабка естетична і національна зорієнтованість, асистемність, фрагментарність світоуявлень, наявність світоглядних “кліше”. Зафіксований стан речей, окрім суспільних чинників та вказаних вище недоліків у навчальному змісті, обумовлено також відсутністю ефективної технології виховання у старшокласників світоглядних уявлень і, зокрема, тяжінням у практиці роботи вчителів до застосування однотипних схематичних алгоритмів освоєння мистецьких творів, які не дозволяють розкрити глибинний – духовно-світоглядний, архетипний – зміст вітчизняних художніх цінностей.

У другому розділі “Педагогічна система виховання світоглядних уявлень учнів старшої школи у процесі освоєння цінностей вітчизняної художньої культури” розглядається педагогічна модель формування світоуявлень старшокласників, обґрунтовується авторська концепція курсу “Художня культура України”, подається опис дослідно-експериментальної роботи, під час якої здійснено перевірку ефективності розробленої моделі, аналіз результатів формувального експерименту.

В основу побудови педагогічної моделі виховання цілісної системи світоглядних уявлень учнів старшої школи було покладено такі концептуальні ідеї: “відкритості” способу функціонування складних нелінійних систем (освітнього процесу, художньої культури та її цінностей); національно-культурних архетипів як символічних позначень cвітоуявлень; “антропокультурності” як єдності і взаємозумовленості природного і соціокультурного онтовимірів людини; діалектичної єдності детермінізму та індетермінізму світоглядного становлення особистості; освоєння художніх цінностей у відповідності зі специфікою їх творення та arte-буття (міметичності, неміметизму, ігрової суті).

З урахуванням визначених у дослідженні теоретичних позицій та результатів констатувального експерименту обґрунтовано складові моделі: мету, принципи, зміст, педагогічні умови, технологію виховання, результати.

Принципи: культуровідповідності, природовідповідності, інтегральності, онтологічності, суб’єктності, резонансних впливів на особистість.

Зміст включав подані у модусі естетично досконалого різноаспектні світоглядно-виховні ідеї (естетичні, онтологічні, антропологічні, соціологічні, аксіологічні, етичні, гносеологічні), притаманні вітчизняній культурі кожного з періодів її розвитку, в яких відбито своєрідність артикуляції архетипних констант. Ці ідеї складали основу курсу “Художня культура України”, розробленого за авторською концепцією (для учнів старших класів гуманітарного та естетичного профілю гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл). Структуруваня його навчального матеріалу визначав холістський тип інтеграції і, відповідно, низка різнопорядкових інтеграторів, а репрезентування вітчизняних художніх цінностей відбувалося у контексті світової культури та мистецтва.

Сформульовано педагогічні умови забезпечення ефективності перебігу процесу виховання світоуявлень старшокласників, серед яких: необхідність засвоєння учнями інтерпретативних установок для опанування духовно-світоглядного змісту художніх цінностей типологічно різних груп; опора на життєвий досвід вихованців та врахування їх вікових особливостей; організація на уроках з вітчизняної художньої культури спілкування з “живим” мистецтвом, переживання буттєвісно значущих почуттів; спонукання старшокласників до самопізнання і саморозуміння; ініціювання внутрішньої активності, самостійності і креативності школярів; надання учням права світоглядного вибору і стимулювання волі до його здійснення; практикування різнофокусних і різночасових формуючих впливів стосовно окремих вихованців та їх груп.

Технологія вибудовувалась за логікою поступового переходу від зовнішньої визначеності формування світоглядних уявлень старшокласників до самозумовленості їх культурно-світоглядного становлення. Її центр становив спектр алгоритмів освоєння мистецьких творів, конгруентних специфіці репрезентації їх художньо-світоглядного змісту. Технологія передбачала поділ на етапи відповідно до завдань дослідної роботи та особливостей структурування компонентів курсу Художня культура України”. На кожному з етапів добиралися відповідні організаційні форми, навчально-виховні методи і прийоми, засоби виховання.

До форм віднесено: різні види і жанри уроків
(подвоєний урок; урок-інтерв’ю, урок-бенефіс, урок-філософський роздум, урок-вітальня та ін.), семінари, екскурсії, відвідування культурно-мистецьких закладів.

З-поміж методів виділено: аналітико-інтерпретативні – методи, які стосувалися внутрішньої сторони тексту (семіотичний, напівсимволічного семіозису, пневматичний; медитативно-асоціативний і пост-адеквацій; деконструкції, хепенінгу), і методи, які мали відношення до зовнішніх зв’язків тексту (соціологічний, історико-культурний, біографічний, творчо-генетичний, порівняльний, вивчення критичної літератури); пояснювально-ілюстративні (розповідь, лекція, командне викладання та ін.); проблемні (виховання “від супротивного”, вільного вибору та ін.); евристичні (метод мікровідкритів, діалектичні діалоги та ін.); ігрові (сюжетно-рольові ігри – драматизації, розповідь героя, іронічний телефон та ін.; ігри-подорожі – прогулянки, репортажі з епохи, музею; ігри-змагання – “Що? Де? Коли?” та ін.), модельні (метод монтажу, ідеальних типів, життєвих ситуацій; диспути – форум, симпозіум, дебати та ін.); імпресивні (стимулювання цікавим змістом, метод інтриги та ін.); експресивні (написання відгуків, листів; створення живописних композицій, поезій; метод створення “креативного поля” та ін.); рефлексивні (самоаналіз, сповідь, стоп-рефлексія та ін.).

Серед засобів: наочні, технічні, мульті-медіа.

У системі дослідно-експериментальної роботи суттєвого значення надавалося організації змісту виховання світоглядних уявлень старшокласників. Практикувалося крупноблочне упорядкування матеріалу курсу “Художня культура України”. Останній розчленовувався на чотири макросистеми (художньо-історичні типи), в основі виділення яких – еволюціонування українського націостановлення та світоглядних форм вітчизняної культури: художня культура давнього населення України (міфоязичницька), староукраїнська художня культура (християнська), класична (світська), новоукраїнська (суб’єктна). Центральне інтегруюче начало в макрокультурних типах – певна світоглядна вісь: “природа”, “Бог”, “людина в довкіллі”, “Я” в Універсумі”.

Рис.1. Педагогічна модель виховання світоглядних уявлень старшокласників.

Здійснено внутрішню диференціацію блоків на навчальні розділи (культурно-історичні епохи), конфігурування художнього матеріалу яких визначала динаміка архетипного ряду вітчизняної культури; основні інтегратори – центруючі архетипну вертикаль універсалії та світоглядні суб-осі. Висвітлення художньо-світоглядного змісту мистецьких творів у розділах відбувалось крізь призму категорій гармонійне, прекрасне, піднесене, гра та ін., які у своїй змістовній наповненості теж відігравали системотвірну роль. Структурування художньої інформації в межах навчальних тем визначали рівні міжвидового синтезу, внутрішньовидової інтеграції, комплементації, контекстно-диференційованого викладу, а інтегруючими одиницями були конкретні світоглядні ідеї.

З метою перевірки вихідних теоретичних положень дослідження впродовж 2002–2005рр. у гімназії №10, навчально-виховному комплексі №9 м.Мелітополя, Скандинавській гімназії м.Києва було проведено формувальний етап експерименту. Апробація розробленої моделі здійснювалась у процесі упровадження поетапної технології виховання світоглядних уявлень старшокласників в 10-х класах гуманітарного та естетичного профілю вказаних вище загальноосвітніх закладів, де курс “Художня культура України” вивчався поглиблено – 2 год. на тиждень.

Перший етап було спрямовано на стимулювання у вихованців зацікавленості у спілкуванні з пам’ятками вітчизняного мистецтва, усвідомлення ними значущості сформованості цілісної системи “сродніх” світоуявлень, самопізнання, розвиток художньо-образних уявлень учнів. Він охоплював вивчення І-го навчально-змістового блоку. На даному етапі превалювали формуючі (керовані) впливи на особистість старшокласника. У системі роботи переважали імпресивні, пояснювально-ілюстративні методи; суттєвого значення надавалось екскурсіям, відвідуванню культурно-мистецьких закладів, стилізованому оформленню класної кімнати; освоєння світоглядних ідей здійснювалось в межах циклу: життєвий (онто-) образ – художній образ – духовно-світоглядний смислообраз; упроваджувалось ведення щоденника “Я вивчаю себе”.

Застосовувався узагальнений алгоритм опанування художніх цінностей, який ґрунтувався на історико-культурному методі і передбачав: сприйняття твору як сфери чуттєвих знаків, їх співставлення з позахудожніми знаннями реципієнта, розкриття внутрішнього смислу тексту (тлумачення мотивів і форм як сфокусованого вираження світоуявлень епохи). Допускалась більша інтерпретативна свобода учнів.

Другий етап було орієнтовано на накопичення художньо-культурних мислеобразів і архетипних уявлень старшокласників, усвідомлення ними ціннісно-смислової основи власної світоглядної позиції, розвінчування їх світоглядних “кліше” і формування системи “сродніх” світоуявлень. Він включав вивчення ІІ-го і ІІІ-го змістових блоків курсу і відзначався посиленням ролі самоактивності вихованців. Інтенсивніше підключалися евристичні, модельні та ігрові методи, активніше впроваджувалися групові форми навчання (довільні й організовані, в інтер- та інтраактивному режимах спілкування), індивідуальні, самостійні форми роботи (жанр листування – з вчителем, автором; сповідь та ін.), застосовувався модифікований варіант аксіобіографічної методики, прийом “Зведення до абсурду”.

На цьому етапі поряд зі спрощеним процесуальним механізмом впроваджувався розгорнутий алгоритм освоєння художніх цінностей (міметичних), що включав: налаштування школярів на “софійне” осягнення художнього образу; чуттєве сприйняття і передрозуміння змісту; аналіз (виявлення закодованої авторської ідеї твору, архетипних значень – досягнення розуміння художнього образу та повноти співпереживання); співтворчість (поглиблене тлумачення авторської ідеї в контексті світоглядних реалій сучасності, історії національної і світової культури); оцінку та особистісне привласнення світоглядного смислообразу. Окрім того, сам аналіз відбувався за схемами, в основу яких покладено семіотичний метод:

а) для візуальних мистецтв – визначення сюжетної сторони образу; виявлення прихованого смислу (ідеї, архетипів) через диференціювання художнього образу на локальні образи (“ключові” і зв’язки) та інтерпретування ключових образів за керування правилом погодженості й несуперечливості локальних тлумачень (звертання з цією метою до прямих і посередніх джерел інформації про твір);

б) для музичних творів: диференційоване сприйняття твору, виявлення знаків-інтонем (авторських, національних і т.д.); розшифрування музичних знаків (в межах значень даного твору, у зіставленні з іншими творами автора та ін.); асоціативно-інтуїтивне розуміння нестрого знакових музично-мовних елементів; осягнення драматургії твору, виведення загального художньо-світоглядного смислу; фіксація цілісного смислообразу.

Процесуальний аспект освоєння сакральних художніх цінностей доповнювався пневматичним методом, який поєднував історико-текстологічне (очевидне) і містико-алегоричне трактування художнього образу.

На третьому етапі актуальності набуло утвердження вихованців у світоглядному виборі, діалектизування їх світобачення, розширення кола художньо-світоглядних уявлень старшокласників, попередження та подолання мімікрійності їх світообразів. Вказаний етап охоплював вивчення ІV-го змістового блоку курсу і характеризувався переважанням позиції “Я” (організація навчання у форматі “учень-учень”, індивідуальне розв’язання завдань) над діяльністю у форматі “Ми” (формуючими впливами у системі “вчитель-учні”). Практикувались різні модифікації групових форм роботи (у режимі “Мозаїка”, метод проектів і т.п.), методи прикладу, діалектичних діалогів, прийоми “Гротеск”, “Удаваний успіх”, проблемні (виховання “від супротивного”), рефлексивні (стоп-рефлексія та ін.), експресивні групи методів.

Упроваджувалося широке коло алгоритмів освоєння художніх творів і схем аналізу зокрема. Так, для напівфігуративних візуальних мистецтв в межах охарактеризованого вище алгоритму застосовувалась аналітична схема, що базувалася на методі напівсимволічного семіозису: визначення змістового плану (реконструкція відсутнього сюжету через членування тексту на фігуративні і пластичні елементи і розшифрування їх семантики емпірико-раціональним способом та інтуїтивно); характеристика плану “вираження” (розбивка тексту на хроматичні і лінійні фігури, вивчення їх якостей та взаємовідношень); співставлення змісту двох планів і виведення загального смислу твору.

Для неміметичних текстів, які належать до трансцендентальної системи, розроблено алгоритм, що включав: акцентування уваги старшокласників на особливостях творчого методу митців; налаштування на входження до ірраціональних художніх світів на рівні “одкровення”; занурення в художньо-енергетичні шари пам’ятки (тривале споглядання, “вчуття”, вслуховування); переживання внутрішнього акту переходу в духовні виміри; “прозрівання” духовно-світоглядних смислів та їх особистісне привласнення (опанування світоглядних ідей та архетипних значень внаслідок інтуїтивного осяяння, доповненого елементами семіотичного аналізу); пост-адеквації змісту.

Процесуальний механізм опанування неміметичних композицій формотворчої орієнтації розгортався у послідовності: налаштованість на сприймання, заглиблення в живописну стихію (чи царину пластики) і “вихід” в індивідуально-ірреальні авторські світи в межах “земної базової горизонталі”; смислове осягнення твору; імерсія та особистісне привласнення духовно-світоглядних значень (занурення у глибини “Я”, самопізнання, переживання душевного осяяння); пост-адеквації та особистісна творчість.

Алгоритм освоєння постмодерністських ігрових творів передбачав: ацентування уваги школярів на характерних для конкретного тексту поняттях нонкласики (гра, лабіринт, симулякр та ін.); сприймання і виявлення першого “дна” твору; деконструкцію тексту (розкриття другого “дна”– “розмонтування” і “монтаж” деталей); особисте ставлення і привласнення світоглядних смислів.

Освоєння ігрових art-практик відбувалося у послідовності: установка (посвячення старшокласника у правила конвенційної гри – код акції, поінформування про елементи “художньої” мови); знайомство з art-об’єктом чи дією (через відповідну “документацію”); “розкручування” коду (асоціативне осягнення контекстних значень – осмислення онтологічних, етичних проблем і т.п.); особистісне ставлення.

Для ігрових художніх систем застосовувався і хепенінговий (довільний) варіант витлумачення: розкриття змісту на рівні першого“дна”.

Результати формувального експерименту засвідчили позитивні зрушення у динаміці рівнів сформованості системи світоглядних уявлень старшокласників. За даними діагностуючого зрізу учні КГ наприкінці експериментальної роботи мали такі результати: високий рівень – 24% (К1), 22,3% (К2), середній – 41,2% (К1), 40,9% (К2); низький – 34,8% (К1), 36,8% (К2). На відміну від них в ЕГ кількість учнів з високим рівнем сформованості світоуявлень складала 39,7%(Е1) і 35,9%(Е2), з середнім рівнем – 45,8%(Е1), 44,1%(Е2), з низьким 14,5%(Е1) і 20% (Е2). У вихованців обох експериментальних груп відбулися такі якісні зміни, як зростання здатності до розуміння духовно-світоглядного змісту мистецьких цінностей, розширення художньо-світоглядного тезаурусу та кола відрефлектованих на особистісному рівні світоглядних уявлень, посилення їх системності, діалектичності, естетичної та національної зорієнтованості.

Викладене вище дозволяє зробити висновок про ефективність запропонованої педагогічної моделі.

ВИСНОВКИ

Аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури дав змогу визначити світоглядні уявлення особистості як цілісну систему опосередкованих мисленням і мовою узагальнених образів, що виникають у свідомості суб’єкта поза прямою дією явищ, об’єктів на органи чуття як результат пізнання людини, суспільства, природи, космосу в їх граничній цілісності і проекції бажаної сутності; вони мають характер ціннісно-смислових утворень і опосередковують діяльнісний план буття особистості. Встановлено, що класифікаційна система світоглядних уявлень включає сім аспектних груп: онтологічну, антропологічну, соціологічну, аксіологічну, гносеологічну, етичну, естетичну.

У дослідженні конкретизовано світоглядну систему мистецтва. В її ядро входить концепт “естетично досконале” як центральне системоорганізуюче начало та категорія гармонії – інденсат найтиповіших характеристик останнього; перший ближній концентр складають категорії прекрасне, піднесене, трагічне, комічне, гра як різні модуcи об’єктивації естетично досконалого. Ядро із цим сектором репрезентують специфічний – естетичний – компонент світоглядної системи мистецтва. Далі розташовуються концентри неестетичних за походженням уявлень – онтологічний, антропологічний, соціологічний та ін. – периферія.

Специфічне та інваріантне в національному світобаченні корелює з архетипами національної культури. У художній культурі архетипи функціонують як виражені художніми образами коди національного менталітету, що визначають уявлення про естетично досконале нації, та як соціокультурні матриці, що задають цілісність мистецьких явищ, тяглість художньо-творчого процесу і забезпечують включеність останніх у всесвітньо-культурний полілог. До кола архетипів української культури включено універсалії: світоглядної толерантності, краси, релігійності, кордоцентризму, софійності буття, онтологічного оптимізму, цінності особистості, природи, України-Русі, гри. У дослідженні виявлено факт історичної динаміки архетипного ряду вітчизняної культури та розкрито виховний потенціал архетипних констант.

На підставі аналізу шкільних програм з української художньої культури зроблено висновок про недостатню зорієнтованість їх змісту на потреби становлення у старшокласників цілісної системи світоуявлень в їх національній та естетичній іпостасності.

Встановлення критеріїв сформованості світоглядних уявлень учнів старших класів (мотиваційного, образно-пізнавального, оціночно-рефлексивного, діяльнісно-практичного) дало змогу визначити інструментарій для діагностики та диференціювати особливості їх вихованості за трьома рівнями. Наявність значної кількості учнів старших класів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів з низьким рівнем сформованості системи світоуявлень, виявленої за результатами констатувального етапу дослідження, є свідченням недостатньої ефективності навчально-виховної роботи за цим напрямом.

Відповідно до визначених у дослідженні концептуальних ідей розроблено та апробовано педагогічну модель, спрямовану на досягнення її провідної мети – виховання у старшокласників цілісної системи світоуявлень, яка забезпечує гармонійне співіснування зі світом. В її межах охарактеризовано принципи (культуровідповідності, природовідповідності, інтегральності, онтологічності, суб’єктності, резонансних впливів на особистість). Концептуалізовано (у фокусі естетично досконалого) різноаспектні світоглядно-виховні ідеї, в яких відображено конотативні значення національно-культурних архетипів. Їх виділено у межах навчального матеріалу курсу “Художня культура України”, який було упорядковано на крупноблочній основі, доповненій внутрішнім диференціюванням на культурно-історичні епохи та тематичним інтегруванням (на рівнях міжвидового синтезу, внутрішньовидової інтеграції, комплементації, контекстно-диференційованого викладу), і структуровано довкола інтеграторів різного порядку узагальненості (еволюціонування українського націостановлення, естетичний ідеал, світоглядні вісі та ідеї, ієрархія архетипів).

Визначено педагогічні умови забезпечення виховання в учнів старшої школи світоглядних уявлень: засвоєння інтерпретативних установок щодо опанування духовно-світоглядного змісту художніх цінностей (міметичних, неміметичних, ігрових); опора на життєвий досвід вихованців і врахування специфіки їх віку; забезпечення спілкування школярів із “живим” мистецтвом, переживання буттєвісно значущих почуттів; ініціювання внутрішньої активності, самостійності, креативності старшокласників; стимулювання самопізнання і саморозуміння, волі до здійснення свідомого світоглядного вибору; практикування різнофокусних і різночасових формуючих впливів стосовно окремих вихованців та їх груп.

Обґрунтовано технологію виховання світоуявлень старшокласників, яка передбачала поступовість переходу від керованих впливів у системі “вчитель – учні” через посилення самоактивності вихованців до превалювання позиції “Я” над керованою діяльністю у форматі “Ми”, а також впровадження спектру алгоритмів освоєння художніх цінностей типологічно різних груп. На кожному з етапів технології застосовувавались адекватні вирішенню відповідного кола завдань та специфіці навчального змісту організаційні форми, навчально-виховні методи і прийоми (аналітико-інтерпретативні, пояснювально-ілюстративні, проблемні, евристичні, ігрові та модельні, імпресивні, експресивні, рефлексивні), засоби виховання.

Дані формувального етапу експерименту засвідчили підвищення рівня сформованості системи світоглядних уявлень старшокласників експериментальних груп за усіма критеріями: відбулося зростання здатності вихованців до розуміння художньо-світоглядного змісту творів, розширення спектру їх світоуявлень, посилення цілісності, діалектичності, естетичної та національної зорієнтованості світообразів. Це довело ефективність розробленої і апробованої моделі та є підтвердженням правильності висунутої гіпотези дослідження.

Укладено методичні рекомендації для вчителів художньої культури, в яких подано планування змісту окремих розділів курсу “Художня культура України”, описано приклади тематичного інтегрування матеріалу, охарактеризовано особливості практичного застосування алгоритмічних схем освоєння духовно-світоглядного змісту художніх цінностей.

Розглянута проблема в подальшому може бути досліджена в аспектах, що стосуються: розкриття потенціалу “мовно”-понятійної інтеграції мистецтв у формуванні світобачення школярів, підготовки студентів педагогічних вузів до забезпечення світоглядного становлення учнівської молоді у процесі опанування культурознавчих дисциплін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ратко М.В. Впровадження інтегративного навчання у галузь художньої освіти // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – К.: Наук. світ, 2002. – С. 120–129.

2. Ратко М.В. Інтеграція як основа побудови курсу “Світова художня культура” (аналіз підходів до її інтерпретації, форми реалізації) // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць. – Київ – Запоріжжя, 2000. – Випуск 18. – С. 210–216.

3. Ратко М.В. Періодизація художньої культури України в контексті світоглядних універсалій // Мистецтво та освіта. – 2005. – №2. – С. 17–22.

4. Ратко М.Світ українського бароко // Мистецтво та освіта. – 2003. – №4. – С. 48–55.

5. Ратко М.В. Світоглядний зміст мистецтва: його специфіка та особливості впливу на виховання особистості учня // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Київ – Житомир: Вид-во Волинь, 2003. – Кн. 2 – С. 6–14.

6. Ратко М.В. інтегративні підходи у художньо-естетичній освіті // Зміст загальної середньої освіти і підготовка вчителів образотворчого мистецтва: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / Ред. кол. Рудницька О.П. та ін. – Київ, 2000. – Ч. 2. – С. 70 – 74.

7. Ратко М.В. Виховання світоглядних уявлень старшокласників у процесі освоєння курсу “Художня культура України”: Методичні рекомендації для вчителів художньої культури гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл. – Мелітополь, 2005. – 20с.

АНОТАЦІЯ

Ратко М.В. Виховання