КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

САФОНОВА ВІРА ЄВГЕНІВНА

УДК 330.37

ІННОВАЦІЙНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01 Ї Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Бобров Віталій Якович,

Інститут вищої освіти АПН України,

завідувач відділу економіки і управління вищою освітою

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Ніколенко Юрій Васильович,

Академія муніципального управління,

завідувач кафедри економіки

кандидат економічних наук, професор

Хмелевський Микола Олександрович

Інститут економіки і бізнесу

на транспорті Національного транспортного

університету, директор

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра теоретичної та

прикладної економіки, м. Київ

Захист відбудеться “ 25 ” квітня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 23 ” березня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У дослідженні інноваційних проблем вищої школи все більшого наукового і практичного значення набуває проблема макроекономічного прогнозування і планування розвитку системи вищої освіти у перспективному періоді XXI століття. Оскільки реалізація цієї потреби в Україні сьогодні перебуває ще на початковій сходинці, постає першочергове завдання теоретичного обґрунтування та створення організаційних передумов передбачення та прогнозування розвитку вищої освіти в Україні, вивчення досвіду прогнозування й планування освіти в розвинутих країнах світу, обґрунтування механізму та визначення кількісних і якісних параметрів формування вузівської системи і структури студентського та викладацького складу у прогнозному періоді.

Серед опублікованих праць, присвячених різним аспектам системи освітньої галузі, практично відсутні дослідження з макроекономічного прогнозування розвитку вищої освіти в Україні. На жаль, ця проблема не знайшла активної розробки і в документах відомчих організацій та науково-дослідних інститутів. В той же час головне завдання, яке ставить держава перед Міністерством освіти і науки України щодо задоволення зростаючих потреб економіки, управління і соціальної сфери у висококваліфікованих спеціалістах з урахуванням перспективи та підвищення якості їх підготовки і забезпечення робочими місцями Ї неможливо вирішити без прогнозування розвитку як системи вищої освіти в цілому, так і її основної первинної ланки Ї вищого навчального закладу (ВНЗ).

У процесі прогнозування розвитку вищої освіти необхідно враховувати велику кількість чинників, інколи неоднозначно пов’язаних між собою та тих, що впливають на динаміку функціонування ВНЗ як безпосередньо, так і опосередковано. Процес прогнозування розвитку вищої освіти слід розглядати як невід’ємну частину прогнозування усієї економічної і соціальної системи країни. І на сьогодні особливо гостро стоїть проблема при регулюючій ролі держави не допустити тих недоліків, які мали місце в командно-централізованій системі планування вищої освіти України, що існувала в минулому. Тому виникає необхідність створення такої структури на демократичних основах побудованої системи прогнозування і планування розвитку вищої освіти, яка б дозволила вищим навчальним закладам самостійно і найбільш раціонально вирішувати навчально-методичні, науково-дослідні та інші завдання у підготовці майбутніх фахівців. Посиленої уваги науковців вимагає також розробка нових теоретико-методологічних підходів до проблеми фінансового забезпечення функціонування вищих навчальних закладів за рахунок впровадження більш ефективної системи організації та прогнозування доходів і витрат в їх навчально-методичний та організаційно-економічній діяльності.

Проблемами розвитку економіки і управління вищою освітою, її реформування і фінансування в Україні займаються наукові установи Національної академії наук України, Академії педагогічних наук, галузеві науково-дослідні інститути і вищі навчальні заклади. Значні розробки з цієї тематики мають вітчизняні вчені: В.П. Андрущенко, Й.М. Бескид, В.Я. Бобров, Є.М. Бойко, О.Д. Василик, М.Б. Євтух, В.А. Євтушевський, І.С. Каленюк, К.В. Корсак, В.Г. Кремень, В.І. Куценко, В.І. Луговий, О.І. Навроцький, Ю.В. Ніколенко, О.С. Падалка, О.Л. Сидоренко, А.А. Чухно, Г.А. Штейн, В.В. Юхименко, В.Я. Яблонський та інші.

Серед російських учених, які досліджували питання теорії та практики економіки вищої освіти, можна назвати А.І. Анчишкина, В.І. Басова, С.А. Белякова, С. Глазьєва, А.А. Глухова, А.Б. Дайновського, В.І. Єврошина, В.А. Жаміна, Е.Н. Жильцова, С.Л. Костаняна, Д.І. Правдіна, О.Я. Савельєва, Г.Е. Слезінгера, С.Б. Смирнова, С.Г. Струміліна, Д.І. Чупрунова, Ю.Д. Чур’янова, В.П. Щетиніна та інших.

Деякі аспекти проблеми досліджувалися зарубіжними вченими, такими як Г. Беккер, Ч. Бексон, М. Блауг, Г. Брок, Дж. Вейзе, Е. Денісон, П. Друкер, Е. Кол, Я. Мінцер, Ф. Махлуп, Я. Тінберген, Т. Шульц та інші.

Надбання вчених та фахівців, які працюють в галузі теорії, методології та організації вищої освіти, є значним внеском у вирішення питань вдосконалення функціонування закладів освіти.

Попри значної уваги вчених до окремих аспектів функціонування вищих навчальних закладів, варто зауважити, що науковці розглядають переважно проблеми реформування освіти як галузі, не приділяючи уваги проблемам макроекономічного прогнозування розвитку вищої освіти. Тому невирішеними залишається питання методологічних й організаційних основ прогнозування розвитку вищої освіти, макроекономічного моделювання основних напрямів її розвитку, прогнозування фінансово-економічного розвитку системи вищої освіти. Отже дослідження макроекономічного прогнозування розвитку вищої освіти України в трансформаційний період є досить актуальним науковим завданням, вирішення якого має практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з проблематикою науково-дослідних тем відділу економіки і управління вищою освітою Інституту вищої освіти АПН України “Наукові основи економіки і управління розвитку вищої освіти в трансформаційний період” (2000-2003рр.), номер державної реєстрації 0100U000344 та “Тенденції і механізм розвитку економіки вищої освіти в Україні” (2003-2005 рр.), номер державної реєстрації 0103U000961. До спільної планової монографії відділу підготовлений і схвалений розділ “Макроекономічний механізм формування прогнозів структури вузівської системи, студентського контингенту та викладацького складу”. Вибраний напрям дисертаційного дослідження входить в структуру тематики “Актуальні проблеми перехідної економіки України” (номер державної реєстрації 0103U004015), яку розробляє упродовж років кафедра економічної теорії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. В контексті даної теми автором підготовлений підрозділ 1.1. “Соціально-економічні та організаційні передумови наукового передбачення розвитку вищої освіти в Україні”.

Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування основних положень концепції та механізму прогнозування системи вищої освіти в умовах ринкової трансформації суспільства.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

– здійснити системний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, визначити проблематику й ступінь розроблення даної проблеми в науковій літературі та напрями дослідження сутності, основних особливостей передбачення розвитку вищої освіти у перспективному періоді;–

обґрунтувати загальну концепцію та інноваційні основи прогнозування і планування розвитку вищої освіти;

– дати аналіз та обґрунтувати методологічні підходи інформаційного забезпечення прогнозування в галузі вищої освіти;

– розкрити особливості моделювання макроекономічних показників розвитку вищої освіти;

– розробити методичні рекомендації щодо вибору та застосування основного інструментарію прогнозування розвитку вищої освіти для їх використання на практиці;

– проаналізувати динаміку та прогнозні параметри розвитку та удосконалення структури вузівської системи, студентського контингенту та викладацького складу у процесі модернізації вищої освіти;–

обґрунтувати економічні засади прогнозування фінансового забезпечення сфери вищої освіти, виходячи з двох головних напрямів: державного бюджетного фінансування та ефективного використання позабюджетних джерел.

Об’єкт дослідження – система вищої освіти України, її структурні складові як основа інноваційного розвитку галузі в нових соціально-економічних умовах.

Предмет дослідження – концепція, стратегія та механізм прогнозування в системі вищої освіти України.

Методи дослідження. В дисертації застосовувались загальнонаукові та спеціальні методи економічної теорії. При визначенні соціально-економічних та організаційних передумов наукового передбачення розвитку вищої освіти був застосований структурно-генетичний аналіз.

Методом системного аналізу досліджені принципи та особливості прогнозування і планування розвитку вищої освіти, визначені параметри формування прогнозної структури вузівської системи, студентського контингенту та кадровий потенціал освіти, основні тенденції й механізм державного фінансування та надходження позабюджетних коштів.

Методом порівнянь проаналізовано інформаційне забезпечення параметрів побудови комбінованих прогнозів в галузях економіки, науково-технічної сфери й освіти.

Графічний метод використовувався як найбільш доцільний спосіб реалізації обґрунтування етапів формування інформаційної основи прогнозу розвитку вищої освіти, етапів прогнозування (стратегічного планування) розвитку ВНЗ, організаційної структури вузу.

При вивченні процесу прогнозування у державному секторі управління вищою освітою застосовано метод кількісно-якісної прогнозної оцінки підготовки спеціалістів у наступному періоді.

Для виконання роботи використано законодавчо-нормативну базу України, яка забезпечує правові основи функціонування вищої освіти, фактичні матеріали періодичних видань, статистичних збірників, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає: а) у комплексному дослідженні методології та механізму прогнозування розвитку вищої освіти в умовах переходу українського суспільства до інноваційної економіки; б) обґрунтуванні концепції, інструментарію та методів прогнозування в галузі вищої освіти на основі нової перспективної парадигми її розвитку. В дисертації

вперше:–

вивчено і проведено теоретико-методологічне дослідження основних підвалин прогнозування розвитку системи вищої освіти України, зокрема, *

обгрунтовані соціально-економічні та організаційні передумови наукового передбачення, на основі якого має здійснюватися сам процес прогнозування, планування і управління освітньою діяльністю в умовах інноваційного розвитку економіки країни,*

розкрито особливості та здійснено аналіз принципів прогнозування і планування стосовно вищої освіти, які дозволяють у теоретичному й практичному плані на науковій основі здійснювати цей процес як системний і неперервний в умовах реформування і модернізації галузі; обгрунтовані наукові підходи до структурного удосконалення галузі вищої освіти на основі інноваційної моделі структурної перебудови української економіки; –

проведено аналіз інформаційного забезпечення прогнозування і планування в галузі вищої освіти, визначені етапи формування інформаційних основ прогнозу розвитку вищої освіти в Україні на макроекономічному рівні.

Удосконалено: –

макроекономічні підвалини механізму прогнозування системи вищої освіти в умовах інноваційного розвитку, зокрема здійснено моделювання основних макроекономічних показників розвитку вищої освіти та визначені критерії ефективності;–

на основі аналізу значного статистичного та фактичного матеріалу систему кількісних та якісних параметрів формування прогнозів модернізації структури вузівської системи, оптимізації мережі вищих навчальних закладів, студентського контингенту, виходячи із наступних потреб ринкової економіки, виробництва і управління у висококваліфікованих спеціалістах, також перспективу підготовки науково-викладацьких кадрів на основі сучасних вимог до вищого рівня та якості викладання у вищій школі;–

нові підходи та інструментарій прогнозування фінансово-економічної системи вищої освіти, які в першу чергу повинні передбачити заміну попереднього витратного механізму на сучасну економіко-заощадливу модель, використовуючи диференційований підхід до потреб кожного вищого навчального закладу. Удосконалено механізм фінансування розвитку вищих навчальних закладів як на державному рівні через застосування методів бюджетного прогнозування (гнучкого бюджетного прогнозування, неперервного бюджетного прогнозування, вертикального бюджетного прогнозування, динаміко-статистичного, економіко-математичного моделювання та оптимізаційно-варіантний), так і ефективного використання позабюджетних джерел фінансування.

Дістало подальшого розвитку:–

теоретичне обґрунтування сучасних тенденцій і перспектив реформування вищої освіти в умовах демократизації та ринкових перетворень в економіці країни, зокрема, подолання суперечності між сферою вищої освіти і ринком праці, відірваність вузівських досліджень від світових наукових досягнень та ін;–

аналіз сучасної практики прогнозування і планування вищої освіти в розвинутих країнах світу; –

дослідження методів прогнозування у процесі стратегічного розвитку вищої освіти у напрямку якісної підготовки та перепідготовки фахівців за умов прискореного та інноваційного розвитку вітчизняної економіки, науки і культури.

Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтовані теоретичні положення та висновки є певним внеском у розробку економічної теорії. Практичне значення сформульованих в дисертації наукових положень, полягає в тому, що *

обґрунтовані нові методи прогнозування і планування розвитку вищої освіти в умовах ринкових та інноваційних перетворень;*

розроблено рекомендації інноваційного впровадження інструментарію прогнозування розвитку вищої освіти у відділі економіки і управління вищою освітою Інституту вищої освіти АПН України при підготовці матеріалів до Національної доктрини розвитку освіти України у ЧЧІ столітті, прийнятої другим з’їздом працівників освіти України (довідка № 278 від 24 жовтня 2005 року);*

обґрунтована пропозиція впровадження у практику діяльності ВНЗ прогнозних комплекс-планів з метою здійснення чіткої і послідовної організаційно-навчальної, науково-дослідної, виховної та соціальної системи поточних і перспективних завдань;*

окремі результати роботи та запропонована методика прогнозування можуть бути використані вищими навчальними закладами у процесі удосконалення фінансово-економічної системи вищої освіти як на державному рівні, так і у перспективі ефективного використання позабюджетних джерел фінансування;*

основні положення і рекомендації дисертаційного дослідження використані в плановій монографії “Тенденції і механізм розвитку економіки вищої освіти України” відділу економіки і управління вищою освітою Інституту вищої освіти АПН України; курсі лекцій з дисципліни “Державне регулювання економіки” кафедри економічної теорії та навчальній програмі “Економіка освіти” кафедри теорії і методики економіки освіти Київського національного університету імені М. П. Драгоманова (довідка № 05-10/2017 від 20.10.05);*

матеріали дослідження знайшли своє наукове і практичне втілення в спецкурсах “Прогнозування і планування в умовах ринку” та “Соціально-економічне прогнозування”, які викладаються дисертантом на кафедрі економіки і підприємництва Бориспільського інституту муніципального менеджменту при Міжрегіональній Академії управління персоналом (довідка №133 від 26. 09. 2005).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Актуальні питання гуманітарних, економічних і правових наук в умовах сучасних трансформаційних процесів” (Миколаїв, квітень, 2002 рік), “Наукові засади розвитку університетської освіти в малих містах України” (Умань, жовтень, 2003 рік), на всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Перспективи і проблеми підготовки викладачів економічних дисциплін” (Переяслав-Хмельницький, травень, 2003 рік), “Наукові засади економіки і управління освітою” (Переяслав-Хмельницький, квітень, 2004 рік), “Національний інтелектуальний капітал як чинник економічного і соціального прогресу” (Київ, жовтень, 2004 рік), “Вища освіта України і Болонський процес” (Переяслав-Хмельницький, квітень, 2005 рік), на міжнародних міждисциплінарних науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми науки і освіти” (Алушта, травень, 2004 рік), “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Житомир, листопад, 2004 рік), на міжнародній конференції “Науково-методичне забезпечення інноваційних процесів у вищих навчальних закладах України” (смт. Буча, Київська обл., листопад, 2005 рік), на спільному семінарі “Актуальні проблеми перехідної економіки України” (Київ, жовтень, 2003 рік), на “круглому столі” до 70-річного ювілею кафедри економічної теорії “Економічна теорія на початку XXІ століття в контексті трансформаційних процесів в Україні та завдань економічної освіти” (Київ, НПУ імені М. П. Драгоманова, березень 2005 рік).

Наукові публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 22 наукові роботи загальним обсягом 8,03 друк. аркушів, з них 7 Ї у наукових фахових виданнях, 15 Ї у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг – 235 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 197 сторінках. Список використаних джерел містить 195 найменувань, серед яких іноземною мовою Ї 7. У роботі подано 9 таблиць на 4 сторінках, 19 рисунків на 11 сторінках, 9 додатків на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, показано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Методологічні й організаційні основи прогнозування сучасного розвитку вищої освіти” досліджуються соціально-економічні та організаційні передумови наукового передбачення розвитку вищої освіти в Україні, розкриті інноваційні основи прогнозування і планування розвитку вищої освіти.

Дослідження цієї проблеми має значну наукову цінність з точки зору обґрунтування основних підвалин побудови усієї багатогранної структури прогнозування і планування у будь якій галузі матеріальної чи духовної сфери. Характерні риси та особливості прогнозування притаманні системі вищої освіти.

В дисертації підкреслюється, що у сучасному динамічно змінюваному світі своєчасне врахування в галузі освіти нових проблем і обставин є нагальною необхідністю оволодіння знаннями й методикою передбачення. В роботі теоретично доведено, що саме на основі наукового передбачення має здійснюватися прогнозування, планування і управління процесом освітньої діяльності, формування інноваційно-інформаційної моделі функціонування структур системи вищої освіти.

Значна увага приділена обґрунтуванню загальних наукових методів і підходів до процесу прогнозування, які доцільно запровадити у всій центральній та регіональній структурі вищої школи — зокрема, комплексного, системного, структурного методів. В роботі доведено, що системно-структурний метод передбачає вирішення двох взаємопов’язаних завдань: з одного боку, провести аналіз цілісної системи вищої освіти, як такої, що динамічно розвивається, з другого — здійснити аналіз системи освіти, розчленувавши її на складові загальної структури: окремі регіони, вищі навчальні заклади, їх матеріальну базу, кадровий склад, контингент студентів у періоди прийому і випуску спеціалістів. Аналіз цих складових здійснено у їх взаємодії та взаємозв’язку.

Особливу увагу звернуто на дослідження інноваційних основ теорії прогнозування і планування розвитку вищої освіти. Розкрито сутність таких понять як об’єкт прогнозування і прогнозний фон. Об’єктами прогнозування в цілому може виступати діяльність установ вищої освіти й вихідні результати їх функціонування, тобто внутрішні змінні у вигляді кількісних та якісних характеристик таких процесів, як навчальні, допоміжні навчально-методичні, обслуговуючі, наукові, інноваційні, а також забезпечення діяльності ВНЗ фінансовими, матеріальними, кадровими, інформаційними ресурсами. Отже, об’єктом прогнозування може бути будь-який процес, що відбувається у внутрішньому середовищі системи вищої освіти. Щодо змісту поняття прогнозний фон стосовно сфери вищої освіти, то до нього слід віднести усі ті процеси, які спостерігаються у зовнішньому середовищі і які найбільш істотно впливають на об’єкти прогнозування, виступаючи зовнішніми перемінними.

Надзвичайно важливо враховувати демографічні прогнози, що характеризують динаміку народонаселення, чисельність населення на перспективу, половіковий склад, трудовий потенціал, розміщення його по країні, міграційні процеси. Вони дозволяють визначити потенціальні трудові ресурси, потреби у спеціалістах різного профілю (за даними Держкомстату чисельність населення України скоротилася з 51,9 млн. чол. в 1990 р. до 46,9 млн. чол. на 1 січня 2006 р.).

Особливе місце у процесі прогнозування розвитку вищої освіти займає обґрунтування передбачуваних науково-технічних досягнень, їх використання у виробництві й інших сферах господарства. Цей напрям прогнозування охоплює перспективи розвитку фундаментальних наук та досліджень провідних напрямів НТП, в рамках яких мають розроблятися науково-технічні та інноваційні програми для вищих навчальних закладів.

В роботі обґрунтовані методологічні і практичні принципи розробки прогнозів і планів в системі вищої освіти. До них відносяться принципи альтернативності, системності, цілеспрямованості та пріоритетності, оптимальності, збалансованості та пропорційного розвитку, принцип неперервності. Серед завдань і вимог забезпечення неперервності прогнозування і планування розвитку вищої освіти на перше місце дисертант ставить економічні: а) забезпечення потреб розширеного відтворення спеціалістів різних категорій; б) дотримання відповідності між рівнем складності праці, що прогнозується, та рівнем підготовки спеціалістів, між перспективами (з врахуванням науково-технічного прогресу) розвитку окремих галузей виробництва й перспективним плануванням підготовки для них кадрів; в) забезпечення збалансованості підготовки спеціалістів з основними напрямами і обсягами наукових досліджень та строками використання їх результатів в економіці; г) встановлення чіткої відповідності якості підготовки спеціалістів з вимогами, які будуть пред’явлені випускнику через певний прогнозний період щодо його професійних знань та набутих практичних навичок і досвіду.

В дисертації обґрунтовано принцип єднання галузевого і регіонального планування на основі прогнозів, які мають розроблятися з врахуванням інтересів даного регіону й раціонального використання місцевих ресурсів і фінансування. В роботі також висловлений погляд на те, що, з точки зору прогнозування майбутнього розвитку і розміщення вищих навчальних закладів на території України, важливо визначити теоретико-практичні підходи до економічного й адміністративного районування.

На основі вивчення сучасної практики прогнозування і планування вищої освіти розвинутих країн світу (досліджено на фактичному і статистичному матеріалі США, Японії, Франції), визначено основні позитивні риси, особливості та практичний досвід цих країн, який може бути використаний з врахуванням історичних і національних традицій у вищій школі України. Так, більшість макроекономічних прогнозів в західних освітніх системах розробляється за допомогою п’яти головних методів, зокрема, методів експертних оцінок, економічних індикаторів, моделі динамічних рядів, економічного моделювання, обґрунтування прогнозної моделі “витрати-випуск”.

У розділі 2 “Макроекономічний механізм прогнозування системи вищої освіти в умовах інноваційного розвитку” зроблено аналіз інформаційного забезпечення прогнозування і планування в галузі вищої освіти; розкрита сутність моделювання основних макроекономічних показників розвитку вищої освіти; визначені кількісні і якісні параметри формування прогнозів структури вузівської системи, студентського контингенту та викладацького складу.

На основі проведених досліджень, вивчення численних джерел вітчизняних і зарубіжних видань, присвячених інформаційному забезпеченню параметрів побудови комбінованих прогнозів в галузях економіки, науково-технічної сфери й освіти, важливо визначити етапи формування інформаційних основ прогнозу розвитку вищої освіти в Україні.

На першому етапі повинно здійснюватися прогнозування величин загальних внутрішніх витрат на дослідження й розробку джерел фінансування. Формування прогнозу внутрішніх витрат на вищу освіту за джерелами фінансування має здійснюватися за двома основними напрямами: перший включає прогнози ВВП, витратної частини державного бюджету, фінансування промислових підприємств, кредитно-банківські джерела фінансування; другий Ї прогноз витрат на вищу освіту, прогноз коштів приватного сектору, прогноз коштів іноземних джерел, прогноз внутрішніх витрат на наукові дослідження.

На другому етапі необхідно підготувати інформаційні дані, які дали б можливість прогнозувати обсяг коштів, що поступають з різних джерел фінансування, у розрахунку на кожного студента, викладача та працівника ВНЗ, на проведення НДР. Оскільки для кожної з цих складових існує своя специфіка розрахунків, тому потрібна розробка прогнозу відповідної індивідуальної моделі.

На третьому етапі підготовка інформаційної бази для розрахунку чисельності вузівського персоналу має спиратися на цілий ряд параметрів, зокрема, необхідно:*

визначити соціально-економічні фактори, що впливають на формування і розвиток кадрового потенціалу вищої школи;*

розробити економіко-математичні моделі розвитку кадрового потенціалу системи вищої освіти на перспективний період;*

провести прогнозні розрахунки динаміки розвитку студентського, викладацького, наукового і технічного персоналу ВНЗ;*

розробити механізм, впровадження якого могло б ефективно відбитися на формуванні оптимальної структури (у тому числі з науковими ступенями і званнями) кадрового складу ВНЗ України.

На четвертому етапі готуються інформаційні дані, на основі яких розробляється прогноз розвитку матеріально-технічної бази діяльності ВНЗ у перспективному періоді. За основу необхідно брати прогнози величини внутрішніх витрат, зокрема частки, що приходиться на придбання устаткування, комп’ютерної техніки, обладнання навчальних кабінетів і лабораторій, придбання навчальної літератури, поточні капітальні витрати.

На п’ятому етапі на основі чисельності персоналу й обсягу внутрішніх витрат прогнозується середня заробітна плата викладачів вищого закладу та його працівників, розмір стипендій студентам. Даний прогноз корегується з врахуванням зміни державних і недержавних джерел фінансування та оцінок очікуваного рівня інфляції.

На шостому етапі здійснюється підготовка інформаційної бази, яка має служити прогнозу результативності наукових досліджень на основі розроблених і затверджених програм НДР.

Прогнозування в галузі вищої освіти має базуватися на інформації, яка концентрує дані зовнішніх і внутрішніх чинників, до яких відносимо врахування глобальних (світових) зрушень в галузі науки, освіти, інноваційних технологій.

Прогнозування науково-освітньої сфери має відбуватися не автономно (ізольовано, вузьковідомчо), а у зв’язку з прогнозним процесом всієї соціально-економічної системи України. Зокрема, воно повинно спиратися на макроекономічні прогнози по країні в цілому, міжгалузеві й міжрегіональні прогнози, прогнози народногосподарських показників, підприємств, об’єднань, окремих виробництв, також структур невиробничої сфери, управління тощо. Цей висновок засвідчує розроблена нами комплексна схема прогнозу науково-освітньої сфери (рис. 1).

Логічним продовженням дослідження інформаційних основ прогнозування є система мікро- та макроекономічних показників. Тільки з їх допомогою можуть бути реалізовані логіка, принципи й методологічні підходи до стратегічного планування і прогнозування. Вартісні й натуральні показники виступають у вигляді кількісних і якісних. Кількісні показники характеризують прямі безпосередні результати діяльності ВНЗ в рамках Міністерства освіти і науки України. Якісні показники у системі вищої освіти мають у прогнозних розробках визначити рівень знань підготовлених спеціалістів, якість навчального процесу, ефективність різних сторін діяльності вузу.

Рис. 1 Схема прогнозу науково-освітньої сфери

В дисертації обґрунтована сутність методів розробки прогнозів і планів стосовно стратегічного планування у сфері вищої освіти, які найбільш доцільні в сучасних умовах модернізації галузі, зокрема: експертні (оціночні) або евристичні методи; методи соціально-економічного аналізу; методи прямих педагогіко-економічних розрахунків; балансовий метод; економіко-математичні методи і моделі; методи системного аналізу і синтезу. Важливо застосовувати метод багатофакторних моделей, що дозволяє одночасно враховувати вплив декількох факторів на рівень прогнозованого показника.

На основі аналізу зарубіжної літератури та досвіду функціонування великих фірм і корпорацій (у тому числі і в Україні) автор прийшов до висновку, що досягнуті успіхи у підприємництві багато в чому залежать від науково обґрунтованої розробки та впровадження так званих бізнес-планів. Такий мікропрогнозний план (може підійти назва “комплекс-план”), на нашу думку, доцільно розробити для будь-якого вищого навчального закладу.

Значна увага в дисертації приділена визначенню кількісних і якісних параметрів прогнозування структури вузівської системи, студентського контингенту та викладацького складу, виходячи із інноваційної парадигми. Основна увага у дослідженні звернута на створення оптимальної структури системи вищої освіти. З цією метою проаналізовано існуючу класифікацію типів вищих навчальних закладів, їх структуру за рівнями акредитації (у тому числі по регіонах), за формами власності (державних і недержавних), також розподіл вузів III-IY рівнів акредитації за видами навчальних закладів по міністерствах і відомствах. В результаті аналізу встановлені негативні тенденції, диспропорції й неефективність сучасної вузівської системи в Україні. В дисертації зазначено, що для прогнозування розвитку вузу має бути застосована теорія стратегічного планування, яка повинна ґрунтуватися не на екстраполяції досягнутих результатів, а на всебічному врахуванні зовнішніх і внутрішніх факторів функціонування вузу.

На основі статистичного аналізу в дисертації досліджено механізм прогнозування контингенту студентів на перспективний період і тих чинників, які впливають на цей процес. Зокрема, кількість студентів у перспективному періоді залежатиме від: а) зростання виробництва, зміни його структури під впливом розвитку науки, техніки, нових технологій; б) зменшення кількості спеціалістів у зв’язку з виходом на пенсію частини з них по старості й інвалідності; в) часткової заміни спеціалістів-практиків фахівцями, що мають вищу і середню спеціальну освіту. При прогнозних розрахунках слід виходити із базової потреби фахівців на початок запланованого періоду (перший етап), а пізніше (другий етап) визначати додаткові потреби, що викликані зростанням і вдосконаленням виробництва, необхідністю заміщення спеціалістів з різних причин. Розроблені таблиці і графіки засвідчують про певні тенденції у складі студентського контингенту, перша з них торкається зменшення кількості студентів І-ІІ рівнів акредитації з 1991/92 до 2005/06 навчального року на 32%, і друга протилежна тенденція Ї зростання чисельності студентів у вищих навчальних закладах ЙЙЙ-ЙY рівнів акредитації за вказаний період у 3,1 рази (з 876,2 тисяч до 2709,1 тисяч). Така динаміка кількісних змін контингенту студентів у вищих навчальних закладах відбулася через поступове нарощування державного замовлення на випускників вузів, запровадження нових спеціальностей у розрізі сучасних технологій, інформатики, управління.

Прогнозування сучасної структури системи вищої освіти, її важливої складової Ї контингенту студентів засвідчує про необхідність дослідження ще одного провідного чинника Ї підготовки висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів (НПК). В дисертації проаналізована структура й основні чинники, що характеризують кадровий контингент ВНЗ, який складається з підсистем: науково-педагогічних кадрів, зайнятих у навчальному процесі; наукових кадрів дослідницьких підрозділів вузів; наукових кадрів адмінгосподоговірних підрозділів. Обґрунтована система підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи, яка передбачає: а) визначення прогнозованої кількості науково-педагогічних працівників на встановлену перспективу (5-10 років); б) визначення структури й змісту підготовки НПК у відповідності з навчально-педагогічними завданнями прогнозованого періоду; в) розроблення економіко-математичної моделі прогнозування розвитку кадрового потенціалу вузівської освіти та його складових; г) визначення впливу соціально-економічних чинників на формування і розвиток кадрового потенціалу вищої освіти.

Визначена орієнтовна перспектива підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації Ї кандидатів і докторів наук. Внесені пропозиції щодо вдосконалення системи підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи через аспірантуру і докторантуру.

Розділ 3 “Прогнозування фінансово-економічного розвитку системи вищої освіти” присвячений дослідженню проблеми прогнозування фінансово-економічного розвитку системи вищої освіти, виходячи із попередньо розроблених методів аналізу. Передусім увага звернута на прогнозування фінансового забезпечення розвитку вищих навчальних закладів на державному рівні. В роботі аналізуються п’ять складових фінансових потоків, які забезпечують фінансову діяльність ВНЗ: а) держбюджетне фінансування; б) позабюджетні кошти на надання платних освітніх послуг громадянам України; в) валютні кошти, які ВНЗ отримують за контрактну підготовку іноземних громадян; г) госпрозрахункові кошти від виконання договірних робіт для підприємств і організацій; д) позабюджетні кошти за надання ресурсів (землі, обладнання, приміщення) юридичним особам.

Новації наступної моделі фінансування вищої школи в першу чергу повинні передбачати: заміну попереднього витратного механізму виділення коштів з державного бюджету на цільовий, тобто той, що враховував би не лише затрати освітнього закладу на підготовку одного студента, але й характер конкретних програм навчання та наукових досліджень. При цьому слід враховувати диференційований підхід до потреб кожного вищого навчального закладу.

В дисертації доведено, що прогнозування фінансових ресурсів на вищу школу передбачає визначення планової потреби ВНЗ у коштах, необхідних для виконання перспективної програми підготовки спеціалістів для різних галузей господарства та запланованих новацій. В роботі визначені основні показники планування витрат на вищу освіту Ї трудові, матеріальні і фінансові норми витрат.

Проведено аналіз комплексної класифікації методів бюджетного прогнозування, які можуть бути корисними у практиці розроблення економіко-фінансових програм.

В дисертації проаналізовані методи прогнозування від досягнутого, які можуть бути використані у практиці бюджетного планування: метод нарощування (розрахунок бюджетних показників на підставі звітних показників попереднього бюджетного періоду з урахуванням перспектив діяльності ВНЗ у майбутньому бюджетному періоді); пріоритетний метод (формування бюджетних показників на основі даних попереднього бюджетного періоду з обґрунтуванням пріоритетних напрямів скорочення чи збільшення відповідних бюджетних сум); факторний метод (корегування звітних бюджетних показників з урахуванням з урахуванням впливу факторів внутрішнього (структура, технологія, ресурси, завдання) та зовнішнього середовища (абітурієнти, залучені до навчального процесу, викладачі інших вузів, міжнародні зв’язки тощо); коефіцієнтний (індексний, підвищення цін, зміни заробітної плати), що дають змогу перетворити звітний бюджет у прогнозний шляхом здійснення відповідних корективів, які відображають прогнозовані зміни у реально побудований проект бюджету.

Орієнтовні дані прогнозу фінансування вищої освіти України у 2005-2010 роках можна уявити з даних табл.1.

Обсяг фінансування на вищу освіту від загальної суми витрат накресленої МОН України програми розвитку освіти в 2005-2010 роках має складати приблизно 46%, за період з 2005 по 2010 рік вони мають зрости відповідно по роках з 917,6 до 2357,5 млн. грн., тобто в 2,6 рази. Враховуючи зростаючі потреби вузів у фінансових ресурсах, важливим елементом стратегічного розвитку системи вищої освіти стає залучення позабюджетних коштів. Автором визначена класифікація освітніх послуг, обгрунтовані основні напрями та механізм їх використання, звернута увага на вартісні та ціноутворюючі показники.

Таблиця 1

Прогнозний обсяг джерел фінансування вищої освіти в 2005-2010 рр.

млн.грн.

Джерела

фінансування | Обсяг фінансування,

всього | У тому числі по роках | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | Державний бюджет | 10679,76 | 872,46 | 1727,36 | 1878,26 | 1940,16 | 2044,16 | 2217,36 | Місцеві бюджети | 504,04 | 39,84 | 64,84 | 74,84 | 89,84 | 104,84 | 129,84 | Інші джерела | 61,80 | 5,30 | 8,30 | 10,30 | 12,30 | 15,30 | 10,30 | Всього | 11245,60 | 917,60 | 1800,50 | 1963,40 | 2042,30 | 2164,30 | 2357,50 |

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання щодо інноваційних основ макроекономічного прогнозування розвитку системи вищої освіти України. На основі загальної концепції дослідження в дисертаційній роботі зроблені наступні висновки:

1. Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування об’єктивних закономірностей і особливостей наукового передбачення як фундаменту для аналізу теоретичних і практичних основ прогнозування у галузі вищої освіти. Розкрита сутність таких категорій як “гіпотеза”, “прогноз”, “програма”, “план”, яка побудована на “цеглинах” наукового передбачення діяльності людини, що базується на пізнанні об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Наукове та практичне значення дослідження процесу передбачення в діяльності вищих навчальних закладів полягає в тому, що оволодіння теорію і методами передбачення дозволяє прогнозувати важливі інноваційні програми в системі вищої освіти і досягнення позитивних результатів.

2. У теоретико-методологічному аспекті визначені основні економічні категорії та принципи, які лежать в основі самого процесу прогнозування у сфері вищої освіти. До них відносяться принципи альтернативності, системності, цілеспрямованості, оптимальності, збалансованості та пропорційного розвитку й неперервності процесу прогнозування в структурних підрозділах системи вищої освіти. Кожний з вказаних принципів має бути покладений в основу створення прогностичної моделі економічного, соціального, інноваційного, структурно-організаційного, науково-дослідного та інших напрямів розвитку вищої школи.

3. Проведено дослідження методів сучасної практики прогнозування і планування навчально-методичного та науково-дослідного процесу у вищих навчальних закладах провідних зарубіжних країн — США, Франції і Японії. По кожній освітній системі цих країн зроблено пропозиції, які можуть бути корисними з точки зору приєднання України до Болонської конвенції.

4. Досліджено макроекономічний механізм прогнозування системи вищої освіти в умовах інноваційного розвитку. Здійснено нові підходи до аналізу інформаційних основ макроекономічного прогнозування розвитку вищої освіти та ґрунтовно розкрито зміст шести етапів їх формування. У логічній послідовності визначені мікро- та макропоказники, за допомогою яких можуть бути реалізовані принципи та методи прогнозних розробок. Обґрунтована сутність експертних (оціночних) або евристичних методів, методів соціально-економічного аналізу, прямих педагогіко-економічних розрахунків, економіко-математичних методів та моделей, системного аналізу і синтезу. Їх використання є важливим для створення багатофакторних моделей, що дозволяє одночасно враховувати вплив декількох факторів на систему показників та рівень прогнозування.

5. В дисертації запропонована нова форма прогнозування і планування поточної і перспективної діяльності ВНЗ на основі комплекс-плану. Ця система мікро прогнозування себе ефективно зарекомендувала в економічній галузі. В дисертації розроблено конкретний проект структури комплекс-плану для вищих навчальних закладів України, яка включає наступні розділи: 1. Основні дані, що характеризують заклад вищої освіти; 2. Основні напрями і цілі діяльності вузу; 3. Аналіз за минулий період (досягнення і невирішені питання за останні п’ять років); 4. Стратегічні завдання на перспективу і обсяги набору студентів, кадровий склад вузу, орієнтовні дані підготовки спеціалістів, виходячи з реальних умов; 5. Новації в організаційно-методичній роботі по вдосконаленню навчального процесу; 6. Науково-дослідницькі й проектно-конструкторські роботи; 7. Матеріально-технічне забезпечення; 8. Аналіз і прогноз фінансово-господарської діяльності; 9. Основні напрями навчально-виховної та культурно-освітньої роботи у вузі.

6. Досліджено динаміку та основні параметри формування прогнозів структури вузівської системи, студентського контингенту та науково-викладацького складу. Звернуто увагу на необхідність кардинальних змін у структурній перебудові системи вищої освіти, оптимізації мережі ВНЗ, як об’єктивної необхідності, зумовленої вимогами сучасного інноваційного розвитку суспільства.

На основі аналізу трьох органічно взаємопов’язаних складових вузівської системи (організаційна структура ВНЗ, студентський контингент і викладацькі кадри) визначено конкретні шляхи подолання у процесі прогнозування ряду негативних тенденцій та диспропорцій, таких як:*

невідповідність пропорційності між державними і приватними навчальними закладами у підготовці фахівців різних спеціальностей та навчальних стандартів, оптимального співвідношення “прийом-випуск”;*

диспропорційність між закладами Й–ЙЙ і ЙЙЙ–ІY рівнів акредитації, яка проявляється у відсутності в управлінських органах освіти наукової обґрунтованості сучасних і наступних потреб матеріальної і нематеріальної сфер у підготовці фахівців для різних галузей економіки, управління, культури (нині продовжує діяти “стихійна хвиля”);*

протиріччя структурного характеру у вузівській системі: запропоновано подолати один із суттєвих недоліків вертикальної структури Ї галузеву приналежність вищих навчальних закладів до різних міністерств, відомств, яка породжує дублювання у підготовці фахівців тої чи іншої спеціалізації, послаблення контролю за якістю навчального процесу, вузьку спеціалізацію навчальних програм, труднощі у працевлаштуванні випускників вузів. Обґрунтовано нову схему прогнозування навчально-методичного та організаційно-наукового процесу розвитку ВНЗ, виходячи із останніх вимог “Концепції розвитку освіти України” та “Програми розвитку освіти в Україні на 2005-2010 роки”, прийнятих Міністерством освіти і науки України.

7. Досліджено прогнозування фінансового забезпечення розвитку вищих навчальних закладів на державному рівні, визначені основні показники планування витрат на вищу освіту – трудові, матеріальні і фінансові норми витрат, які лежать в основі визначення нормативів асигнувань на різні види діяльності вузів. Проведено аналіз динаміки і структури бюджетних видатків на вищу освіту протягом 1995-2003 рр. Обґрунтовані новації наступної моделі фінансування вищої школи, які в першу чергу повинні передбачити заміну попереднього