ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

СЕМЕНКО Віталій Васильович

УДК: 329 (436)

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ АВСТРІЇ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, МОН України

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Бурдяк Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри

політології та державного управління

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Варзар Іван Михайлович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри політичних наук

кандидат політичних наук, доцент

Москалюк Михайло Федорович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, заступник директора Інституту історії і політології

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 26.06.2006 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий 25.05.2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні глобальні та трансформаційні процеси, які є характерними для політичних систем розвинених країн Західної і Центральної Європи, зростаюча взаємозалежність суб’єктів міжнародних відносин на рубежі ХХ – ХХІ ст. зумовлюють розширення європейського інтеграційного простору, сприяючи розбудові єдиної архітектурної моделі, забезпеченню добробуту, стабільності і безпеки. Досвід Австрії як члена ЄС, а також партнера України у двосторонніх відносинах, безсумнівно, має велике значення для української держави, яка після розпаду СРСР зазнала глибинних процесів трансформації і державотворення, зокрема переходу від однопартійної до плюралістичної моделі. Саме тому доцільним та актуальним видається дослідження особливостей партійної системи Австрії і тенденцій її розвитку в умовах модернізації суспільства, функціонування політичних партій, особливостей переходу від двопартійної до багатопартійної системи, її становлення та розвитку в австрійському суспільстві.

Важливу роль у процесах змін сучасного світу відіграють політичні партії. Як підтверджує світовий досвід, найефективнішими та стабільними вважаються двопартійні системи (США, Велика Британія), а також система поміркованого плюралізму, яка сформована у багатьох країнах Західної та Центральної Європи, зокрема в Австрії. Політичні партії Австрії як активні суб’єкти політичного процесу у механізмі стримувань і противаг між владними структурами, що безпосередньо впливають на формування цих структур політичної системи, відзначаються гнучкістю, динамізмом, центробіжним характером міжпартійної конкуренції. Саме узгодженість провідних партій Австрійської Республіки забезпечила, певною мірою, досягнення значної політичної стабільності та керованості країни. Водночас зауважимо, що узгодженість та тривалість цієї стабілізації відбувалася лише у перші десятиліття після Другої світової війни, коли вдалося досягти консолідації демократії. Але вже у 1980-х рр. почався спад консенсусної демократії між провідними партіями СДПА (Соціал-демократична партія Австрії) та АНП (Австрійська народна партія), який зумовив розквіт популярності АПС (Австрійська партія свободи) на чолі з Й. Хайдером та Партії Зелених у 1986 р. і ЛФ (Ліберальний Форум) у 1994-1995 рр. З розвитком європейської ринкової економіки послабився вплив системи соціального та економічного партнерства в країні. Скоротилася традиційно висока кількість виборців на виборах, зменшилася, відповідно, організаційна концентрація партійної системи. Змінилися фактори партійної ідентичності. Замість таких факторів, як клас (зазвичай для соціал-демократичного табору), релігія (найперше для християнсько-консервативного табору), національність (для німецько-національного табору), постали нові фактори, зокрема: покоління, освіта, сім’я, що зумовили зміни в політичній культурі консенсусної демократії.

Австрійський досвід розвитку партійної системи, парламентаризму, пропорційної виборчої системи, нейтрального статусу, а також феномену соціального партнерства є актуальним для України. Слід відзначити давні і дружні багатогранні стосунки України з Австрією, які становлять першорядний інтерес для історії політичної думки, культури обох наших народів: міжпарламентська співпраця, міжвідомче, міжрегіональне, торговельно-економічне, культурне та гуманітарне співробітництво. Варто наголосити також на важливості для України головування Австрії в ЄС у 2006 р., оскільки Україна зацікавлена у послідовному інтегруванні до сучасної Європи і світу, поглиблюючи, зокрема партнерські стосунки розбудовою Єврорегіону “Верхній Прут”, який відіграє роль своєрідного “моста” і сприяє прискоренню процесу інтеграції.

Значний інтерес для України становить австрійська практика постійного нейтралітету. Це зумовлено певною подібністю як історичного досвіду, територіальних, геополітичних, економічних параметрів країн, так і дебатів, що розгортаються у них сьогодні щодо нейтрального або позаблокового статусу. Формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищує рівень своєї кооперації з НАТО, яка дедалі більшою мірою набуває рис системи колективної безпеки та об’єктивно стає головним елементом майбутньої загальноєвропейської системи безпеки. Для України, яка обрала курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури, важлива підтримка Австрії під час її головування у ЄС. Австрія ж розглядає Україну як важливого політичного актора у процесі реалізації європейської політики сусідства, тому що рішуче налаштована використати можливості свого головування для подальшого розвитку тісних і динамічних взаємин між Україною та ЄС. Все це надає особливої актуальності зазначеній проблемі та зумовлює необхідність дослідження специфіки розвитку партійної системи Австрії у контексті європейських трансформаційних процесів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках планової науково-дослідної тематики кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Політичний розвиток: проблеми теорії і практики” (№ державної реєстрації – № 0104U004284).

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності та досягнень вітчизняної і зарубіжної політичної науки, автор ставить за мету проведення комплексного політологічного аналізу розвитку партійної системи Австрії у контексті європейських трансформаційних процесів.

З огляду на поставлену мету, автор визначив такі дослідницькі завдання:

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження виступає політична система і суспільство Австрії періоду завершення холодної війни та євроінтеграції.

Предметом дослідження є особливості розвитку партійної системи Австрійської Республіки у сучасних процесах європейської трансформації.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені динамікою і характером змін, що відбулися у політичній сфері австрійського суспільства. Вони охоплюють кінець 80-х рр. XX ст. – початок ХХІ ст., тобто процес трансформації австрійської двопартійної в багатопартійну систему поміркованого плюралізму, подальше піднесення праворадикальної АПС, виникнення альтернативних, зелених політичних партій та занепад соціал-демократії.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі автор виходив з вимог загальнонаукових та філософських принципів, необхідних для пізнання політичних явищ. Послідовно й творчо використано теоретико-методологічні підходи зарубіжних і вітчизняних вчених до вивчення політичних партій та партійних систем, їх особливостей, походження, структури, функцій: методи діалектики, компаративізму (для безпосереднього порівняння партійних систем Австрії й інших європейських країн), аналізу, синтезу, політичного моніторингу, прогнозу тощо. Використання цих методів наукового дослідження дало змогу застосувати принципи логічності, конкретності, об’єктивності. Автор застосував структурно-функціональний підхід (щодо місця та особливостей політичних партій і партійної системи в політичній системі суспільства), системний (для дослідження партійної системи як елемента політичної системи суспільства), інституціональний підхід (для розгляду політичних партій як інститутів, виразників інтересів соціальних груп), методи опису основних властивостей і рис досліджуваного об’єкта, історичний (для дослідження еволюції партійної системи Австрії у хронологічній послідовності), геополітичний (для визначення місця Австрії у геополітичному просторі в контексті еволюції стратегії розширення ЄС і НАТО на Схід з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, етнічних, релігійних та інших чинників).

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх вирішення. У межах здійсненого дослідження отримано результати, які мають наукову новизну:

–

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що зміст, основні концептуальні ідеї та джерельна база дослідження є об’єктивним відтворенням реальних суспільно-політичних процесів в Австрії на межі ХХ – ХХІ ст., які можуть бути використані при аналізі соціально-політичних процесів у суспільствах, що зазнають впливу процесів модернізації і трансформації на політичні системи. Основні положення і висновки дисертації можна також використати в подальших дослідженнях з проблем розвитку партійної системи Австрії, при підготовці узагальнюючих праць з теоретичних і прикладних питань політичних партій та партійних систем, багатопартійності, їх взаємодії з політичною трансформацією і модернізацією, політичною системою, а також робіт із наступних дисциплін: теорії міжнародних відносин, політичної філософії. Матеріали, основні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів: “Політичні партії і партійні системи”, “Теоретичні і методологічні проблеми політологічних досліджень”, при розробці лекцій, спецкурсів з політології, трансформаційних процесів сучасності, державного управління, методичних рекомендацій на допомогу викладачам і студентам вищих навчальних закладів України, при підготовці підручників, посібників з партології та політології.

Дисертаційна робота, з практичного боку, може також бути рекомендованa зовнішньополітичним організаціям і установам України й інших країн СНД. Отримані в процесі дослідження дані можуть використовуватися політичними лідерами, партіями, громадськими організаціями, органами законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації для застосування в їх теоретичній та практичній діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Теоретичні та методологічні аспекти дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових конгресах, конференціях та науково-практичних семінарах: “П’ятий міжнародний конгрес україністів” (Чернівці, серпень 2002 р.), V Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, вересень 2005 р.), “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” (Чернівці, жовтень 2005 р.), міжнародна науково-практична конференція “Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність” (Івано-Франківськ, жовтень 2005 р.), міжнародна науково-практична конференція “Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України” (Донецьк, листопад 2005 р.), регіональна науково-практична конференція “Вибори 2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні” (Тернопіль, листопад 2005 р.). IV Всеукраїнська наукова конференція “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави” (Київ, грудень 2005 р.). Участь у конференціях відбувалася у формі доповідей, повідомлень, виступів, дискусій, зокрема в роботі “круглих столів”, окремих секцій та тематичних семінарів.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення, результати і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об’єктом дисертаційного дослідження, мета та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на три підрозділи, висновків, списку використаних джерел (346 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 203 ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, розкрито зв’язок з науковими програмами і темами, основні теоретико-методологічні підходи та методи дослідження, визначено мету, завдання, предмет, об’єкт, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відомості про апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

Перший розділ “Сучасні теоретичні і методологічні засади дослідження політичних партій та партійних систем” включає три взаємопов’язані підрозділи, де висвітлено науково-теоретичні та методологічні аспекти дослідження політичних партій і партійних систем, джерела з даної проблеми, основні чинники, що зумовили інтерес вчених до її вивчення.

В цьому контексті визначені особливості розвитку партійної системи Австрії після Другої світової війни в руслі європейських процесів трансформації та модернізації.

У першому підрозділі “Досягнення, проблеми і перспективи досліджень політичних партій” виявлено основні теоретичні та методологічні підходи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених до предмету аналізу.

Сучасному визначенню політичної партії світова політологія зобов’язана Е.Берку, Д.Юму. Методологічні конструкції, розроблені в класичних теоріях М.Вебера, Р.Міхельса, М.Острогорського є актуальними в сучасній теорії політичних партій. Значну роль у розробці цієї теорії відіграють представники європейської та американської політичної науки Я.Бадж, Е.Вятр, К.Джанда, М.Дюверже, Р.Катц, О.Кіркхаймер, В.Кротті, Дж.ЛаПаломбара, М.Лейвер, А. Лейзерсон, А.Лейпхарт, К.Лоусон, П.Маєр, П.Меркл, А.Панеб’янко, Дж.Помпер, С.Роккан, Дж.Сарторі, К.Стром, Р.Таагепера, Ж.Шарло, М.Шугарт. Серед вітчизняних дослідників слід відзначити А.Білоуса, І.Варзара, Т.Грановського, В.Журавського, І.Кресіну, А.Обичкіна, О.Оксаку, М.Примуша, Г.Пушкарьову, А.Романюка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Шаповала, Ю.Шведу, Т.Шмачкову.

Австрійську Республіку, одну з провідних держав ЄС з функціонуючою системою поміркованого плюралізму на межі ХХ – ХХІ ст., що постала в політичній системі внаслідок трансформаційних тенденцій, справедливо можна класифікувати як сучасну демократію, де існує влада народу і влада для народу, де розвиток політичних партій є виразником розвитку всього суспільства.

Другий підрозділ “Концептуальні підходи до дослідження партійних систем” містить різноманітні концептуальні та теоретичні засоби до визначення партійної системи. Дослідженнями у галузі партології займалися, крім вище згаданих, В.Бурдяк, А.Бутенко, Г.Голосов, Ю.Древаль, Л.Дунаєва, В.Коломійцев, А.Кочетков, М.Москалюк, І.Музика, О.Науменко, В.Якушик. Серед зарубіжних учених слід назвати К.фон Байме, Дж.Блондель, М.Вейнер, С.Ерссон, Г.Каак, Ж.Кермонн, Е.Лейн. Узагальнюючи думки науковців, можна зазначити, що партійна система – це політичний простір, який складається з політичних партій та упорядкованої певним чином сукупності відносин між собою й іншими елементами політичної системи суспільства. Коротко її визначають як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями.

У контексті дослідження трансформації партійної системи Австрії на межі ХХ – ХХІ ст. фундаментальною типологією партійних систем є типологія Дж.Сарторі, за якою вона проходить три великі фази: cистема обмеженого плюралізму (1945-1966); двопартійна система (1966-1983), в межах якої слід виділити систему з домінуючою партією (1970-1983), так звана ера Б.Крайського (СПА); система обмеженого плюралізму (1983 – поч. ХХІ ст.).

У третьому підрозділі “Джерельна база дослідження” з метою грунтовного та всебічного розкриття теми дисертаційного дослідження автором використані різноманітні за видами та походженням джерела. Розглянуто законодавчі і нормативно-правові акти органів державної влади Австрії, збірники офіційних документів, офіційні статистичні дані та дані соціологічних опитувань державних і недержавних структур, виступи, інтерв’ю державних діячів, партійних лідерів, учасників подій, програми політичних партій.

Значної уваги заслуговують праці австрійського політолога А.Пелінки, який дослідив партії і вибори в Австрії, партійну систему та її трансформацію, політичну культуру. Для з’ясування логіки розвитку політичних процесів, стратегії й тактики різних політичних сил велике значення мають різноманітні спогади, виступи, інтерв’ю, заяви провідних політичних та державних діячів, лідерів центральних і регіональних партійних організацій, безпосередніх учасників подій. Варто виділити роботи К.Вальдхайма, Ф.Враніцького, Б.Крайського, Й.Хайдера, В.Швейцера, В.Шюсселя. Досить цінним є дослідження Х.Дахса, в якому він вивчає структуру і розвиток партійної системи Австрії, а також праці В.Гатті, Х.Зікінгера, Н.Лезера, К.Лутера, Е.Проста, Р.Рілля, Е.Фрьошль, де проаналізована діяльність провідних політичних партій, представлених з 1945 р. у парламенті держави. Значний інтерес викликають матеріали, в яких розкриваються складні процеси євроінтеграції за участю Австрії. Сюди, насамперед, відносяться праці М.Гелера, К.Лісмана, В.Хуммера, Х.Шарзаха, В.Штрайтенбергера.

У другому розділі “Нові тенденції у розвитку партійної системи Австрії” розкривається процес формування й особливості партійної системи Австрії у повоєнний період у контексті європейських процесів трансформації.

У першому підрозділі “Розвиток австрійської партійної системи після Другої світової війни” досліджено основні етапи партійної системи Австрії. Післявоєнний розвиток Австрії подає конкретний приклад ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Стосовно розвитку партійної системи, можна визначити такі з них: по-перше, надзвичайно міцні позиції двох домінуючих партій СПА і АНП; по-друге, досить сильно виявлена як суспільний та політичний фактор система соціального партнерства. Складний досвід Першої Республіки підказав обом партіям, що компроміс – це та ціна, яку необхідно заплатити за демократичне відродження держави.

Автор довів, що за період діяльності однопартійного соціал-демократичного уряду, СПА остаточно перетворилася на державну партію. Суспільство було соціал-демократизованим, держава соціального й економічного благоденства була надовго (майже до початку 80-х рр.) убезпечена від світової економічної кризи, а соціал-демократичний рух, навпаки, став опорою держави.

Починаючи з 80-х рр. ХХ ст., політичні зміни, які охопили світ, стали відчутні і в Австрії. Мобільність виборців великою мірою впливала на зміну в розстановці сил партійної системи, на загострення конкуренції між партіями. Домовленості в рамках системи соціального партнерства досягалися рідше, вплив їх зменшився. ЗМІ перетворились у суттєвий політичний фактор. Зелені стали першою партією, що зруйнувала традиційний трикутник – СПА, АНП, АПС – у Національній раді і зробила істотний внесок у розвиток плюралізму в австрійській партійній системі. Голосуючи за АПС та її лідера Й.Хайдера, частина виборців не стільки схвалювала її програму, скільки висловлювала недовіру СПА й АНП. Це був протест австрійців проти привілеїв, політики скорочення робочих місць на націоналізованих підприємствах. Внаслідок цих політичних змін відбулося розширення партійного ландшафту, зростання партійної конкуренції. Поляризація політичних сил набула відкритого характеру, ознаменувала собою радикальну зміну в політиці післявоєнної Австрії.

У другому підрозділі “Поява австрійського популізму та його вплив на зміни в партійній системі країни” автор детально праналізував феномен австрійського популізму на прикладі АПС.

Досліджуючи популізм, дисертант зробив висновок про те, що він несумісний з функціями управління і прийняття рішень. Арена, на якій популізм має успіх, доводить автор, та, на якій відчутна недостатність легітимності і наявні кризи: економічна напруга, модернізація, дефіцит демократії тощо. Правопопулістські партії однак не лише діагнозують кризи, але більше того, вони самі дискурсивно їх відтворюють і інсценують. Такі партії функціонують як акумулятор популістської мобілізації населення. Відповідно до цього, ці партії не зацікавлені в подоланні суспільних криз. На першому місці в їх діяльності стоїть, значною мірою, делегітимізація представницької парламентської системи. Агітація проти системи спрямована на центральні інститути політичної системи, проти класичних форм і носіїв представництва в ліберальній демократії.

Проте зміни, яких зазнала АПС, ставши владною, досить вагомі (зміни в організаційній структурі, зовнішньому образі, тематичних позиціях, структурі кадрів функціонерів, виборчого складу тощо). Зазвичай вчені схиляються до думки, що необхідність харизматичної фігури лідера, якому в минулому приписували всі виборчі успіхи, в сучасний період відійшла на задній план. Факти про стан партії, про наслідки її управлінської діяльності все ще неоднозначні.

Урядова політика за участю правопопулістської АПС розвивалася зі змінним успіхом, оскільки в минулому вона набирала голоси серед виборців з ксенофобськими поглядами, які виправдовували дії націонал-соціалізму. Ця партія на чолі з Й.Хайдером раніше постійно критикувала інститути та урядовців політичної системи, активно виступала проти тих, хто на верху, і пропонувала надто спрощені рішення комплексних проблем, що часто звучали як месіанські. Дисертант відзначає, що популізм в управлінській діяльності містить у собі тоталітарні тенденції, і, на жаль, приклад сучасної Австрії не дає змоги заперечити таку оцінку.

У третьому підрозділі “Ставлення австрійських партій до членства країни у Європейському Союзі” автор досліджує основні позиції політичних партій щодо європейського вибору та євроінтеграції.

СПА й АНП – дві великі політичні партії, виключали можливість повного вступу Австрії в ЄС з політичних причин, пов’язаних з нейтралітетом країни. Однак орієнтація провідних представників урядової коаліції поступово змінювалася, і вони все активніше звертали свої думки та погляди у бік Заходу. Лідери опозиційної АПС розуміли, що для цього доведеться заплатити певну ціну – відмовитися від постійного нейтралітету і заявити про готовність вступити в ЄС. АПС стверджувала, що, відкладаючи вирішення інтеграційних питань, Австрія ризикує відстати і навіть залишитися в ізоляції, у той час як всі інші європейські нейтрали виявляли у відношенні до ЄС підвищену активність. Лідери опозиційної Партії Зелених вважали, що для нейтральної Австрії вступ до ЄС створить, поряд з іншим, складну проблему. Зелені боялися перетворення країни в периферію ЄС і знаходили підтримку щодо цього питання серед багатьох представників селянства, які турбувалися за своє майбутнє. Та, незважаючи на збереження нейтрального статусу, Австрія стала членом ЄС. Її вступ було врегульовано доповненням до Федеральної Конституції.

Після вступу до ЄС АНП виступає за подальше його розширення і вважає, що особлива відповідальність відводиться Австрії стосовно країн-сусідів з ЦСЄ. АНП є прихильником формування ЄС на засадах федералізму і виступає за залучення регіонів до інтеграційного процесу ЄС. На думку лідерів АПС, Австрії відводиться особлива роль в Європі, на що вказують її центральне географічне положення та історія, і що Європа лише частково представлена Європейським Союзом, адже він – лише частина європейської дійсності, тож повинен розвиватися не до федеративної держави, а до конфедерації держав. Соціал-демократи виступають за таку політику, яка розглядає мир як визначальну цінність ЄС. Для СПА ЄС є союзом солідарності, рівності шансів, толерантності, безпеки всіх держав. Австрія, маючи надійну концепцію безпеки у формі нейтралітету країни і в поєднанні з міжнародною кооперативною солідарністю, сприяє міжнародній безпеці та миру. Зелені підкреслюють, що борються за демократичний, соціальний і екологічний ЄС.

У третьому розділі “Особливості і специфіка політичного розвитку Австрії”, який складається з трьох підрозділів, розглянуто її особливості та специфіку політичного розвитку, проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції, а також реакцію Євросоюзу щодо участі ультраправої, популістської АПС в урядовій коаліції. Проаналізовано, зокрема неоднозначність позицій провідних політичних партій Австрії, населення держави щодо політики постійного нейтралітету, який зазнав значних змін впродовж повоєнного періоду.

У першому підрозділі “Вступ Австрії до Європейського Союзу” автор відзначає специфічну роль країни в центрі Європі. Історично сформувалася самосвідомість цієї держави, невіддільно пов’язана з ідеєю розв’язання наднаціональних європейських проблем. Цим пояснюється її активна участь у справі досягнення ідеалів і цілей європейської інтеграції.

Свідченням росту зовнішньополітичного авторитету нейтральної Австрії є перетворення її столиці в післявоєнні роки у своєрідний світовий політичний центр, місце розташування важливих установ ООН, ОБСЄ, МАГАТЕ, ОПЕК, ЮНІДО й інших міжнародних організацій. Упродовж усього післявоєнного періоду Австрія брала участь у формуванні наднаціональних інститутів в Європі. Вона проводила активну діяльність у роботі ЄАВТ, постійно підтримуючи з нею робочі стосунки. Оскільки вступ Австрії до ЄС відбувався вже на основі Маастрихтського договору, започаткувавши новий етап у процесі створення ще тіснішого союзу між народами Європи, у дисертаційному дослідженні детально проаналізовані ті цілі, які договір визначив для Євросоюзу, а значить, поширював їх і на свої складові – країни-члени ЄС.

Дисертант акцентує увагу, що значно складнішою виглядала ситуація з нейтралітетом Австрії, який носив постійний характер, був закріплений в основних положеннях Конституції держави і визнавався нормами міжнародного права. Враховуючи своє геостратегічне положення, Австрія була зацікавлена у функціонуванні ефективної системи європейської безпеки. Більше того, вона зовсім не суперечила основним положенням політики нейтралітету, а статті Маастрихтських угод не передбачали жодних обмежень щодо нейтрального статусу нових країн-кандидатів. Таким чином, Австрія й інші нейтральні країни висловлювались за активну участь у всіх невійськових сферах зовнішньої політики та політики безпеки, в яких вони фактично грали традиційно важливу роль на міжнародній арені.

Другий підрозділ “Трансформація поглядів австрійських партій щодо нейтралітету після вступу до Європейського Союзу”, присвячений аналізу трансформації позицій провідних політичних партій Австрії щодо доцільності збереження нейтрального статусу країни в руслі євроінтеграційних процесів. Австрійський нейтралітет має основні положення міжнародного права. Завершення холодної війни і зміна стратегічного балансу сил на європейському континенті поставили цілий ряд питань щодо місця Австрії як члена ЄС у новій Європі.

В Австрії швидко формується міжпартійний консенсус щодо доцільності приєднання до НАТО. Першим, хто ще в 1990 р. висловився про необхідність зміни зовнішньополітичного курсу Австрії і вступу її в НАТО в зв’язку з втратою колишнього значення нейтралітету, був лідер АПС Й.Хайдер. СПА вважає, що недоцільним є рішення про скасування нейтрального статусу із положеннями міжнародного права, і, що немає ніякої поважної причини для вступу Австрії в НАТО чи в будь-який інший військовий блок, тому що, завдяки нейтралітету в сполученні з міжнародною кооперативною солідарністю, Австрія має у своєму розпорядженні надійну концепцію безпеки. Партія Зелених відстоює збереження нейтралітету, який сприятиме миру і безпеці в Європі й розвиватиме спільну політику з рештою нейтральних позаблокових держав. АНП, зокрема зауважує, що підписання нейтралітету у 1955 р. було правильним кроком, але після завершення холодної війни він втратив своє значення.

Відхід від геополітики постійного нейтралітету і приєднання до європейських та євроатлантичних структур стає для Австрії досить суперечливим. Для Австрії, яка є активним партнером НАТО, нейтралітет відігравав і відіграє важливу роль у системі європейської безпеки, у справі запобігання розширенню військових блоків. Він надалі залишатиметься обов’язковим міжнародно-правовим інститутом.

У третьому підрозділі “Політика Європейського Союзу щодо діяльності уряду ультраправої АПС” проаналізовано результати чергових виборів до Національної Ради в жовтні 1999 р., які сколихнули європейську громадськість, оскільки ознаменували собою перемогу ультраправої популістської АПС та її входження до урядової коаліції разом з АНП.

Уособленням правового популізму в Австрії став австрійський політик Й.Хайдер, який викликав політичний конфлікт з ЄС. Досить показовою в цьому сенсі стала позиція Євросоюзу стосовно подій в Австрії, коли там до влади прийшли праві націоналісти. Після декількох попереджень, країни ЄС оголосили про введення двосторонніх санкцій проти Австрії (31 січня 2000 р.), але вони виявилися настільки неефективними, що їх довелося терміново скасувати (вересень 2000 р.). Таким чином, ЄС підтвердив свою поразку і першу кризу у австрійському питанні щодо врегулювання подібних ситуацій, оскільки ЄС не має чіткого механізму взаємовпливів всередині Європи.

У висновках узагальнено основні результати дослідження. До головних висновків належать:–

політологічний аналіз стану розробки досліджуваної проблеми показав, що політичний розвиток партійної системи Австрії є важливою темою наукового дискурсу західних, в тому числі і австрійських вчених, меншою мірою до них звертаються вітчизняні науковці. Україна визначила шлях політичних, економічних, соціальних реформ, близький до австрійського, і тому це вимагає глибокого вивчення досягнутого у Австрійській Республіці, узагальнення й запозичення позитивного досвіду для подальшого його використання в ході демократичних змін у нашій країні;

–

–

практика розвитку сучасної Австрії показала, що значний вплив на еволюцію партійної системи справила ультраправа, постфашистська АПС, очолювана харизматичним лідером-популістом Й.Хайдером, зростаюча популярність якої викликала стурбованість у Західній Європі, а сам лідер якої сфокусував основну критику на політичні правлячі партії АНП та СПА, іноземців, європейську інтеграцію, корупцію, корпоративізм; –

автором обгрунтовано особливості реакції ЄС на участь АПС в урядовій коаліції. Тріумф цієї правопопулістської політичної партії викликав негативне ставлення ЄС до Австрії, наполягання на неприпустимості перебування АПС при владі на чолі з харизматичним популістським лідером Й.Хайдером, що своїм ворожим ставленням до іноземців завоював симпатії значної кількості виборців;

–

–

–

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.

2.

3.

4.

5.

6. Семенко В. Соціологія політичних партій М. Острогорського і Р. Міхельса // Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості. Матеріали наукової конференції. 20-21 жовтня 2005 р., м. Чернівці. – Чернівці, 2005. – С. 148-149.

7. Семенко В. Демократичність пропорційної виборчої системи // Вибори-2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні. Матеріали регіональної науково-практичної конференції (теоретична частина), м. Тернопіль, 11 листопада 2005 року. – Тернопіль, 2005. – С. 83-85.

АНОТАЦІЯ

Семенко В.В. Особливості розвитку партійної системи Австрії у контексті європейських трансформаційних процесів. – Рукопис (203 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2006.

У дисертації вперше в українській політичній науці здійснено комплексний аналіз особливостей розвитку партійної системи Австрії у контексті європейських трансформаційних процесів.

Здійснено системний аналіз нових тенденцій розвитку партійної системи Австрії, змін у партійному ландшафті на зламі ХХ – ХХІ ст. Доведено, що партійна система Австрії здійснила перехід від двопартійної до багатопартійної системи обмеженого плюралізму. Досліджено особливості і специфіку політичного розвитку, зокрема особливості зовнішньої політики, вступу до ЄС, трансформацію поглядів політичних партій Австрії щодо нейтрального статусу, її участь у процесах європейської інтеграції.

Ключові слова: Австрія, політичні партії, партійна система, багатопартійність, нейтральний статус, трансформаційні процеси, європейська інтеграція.

АННОТАЦИЯ

Семенко В.В. Особенности развития партийной системы Австрии в контексте европейских трансформационных процессов. – Рукопись (203 с.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2006.

В диссертации впервые в украинской политической науке осуществлен комплексный анализ особенностей развития партийной системы Австрии в контексте европейских трансформационных процессов на рубеже ХХ – ХХІ вв. Осуществлен системный анализ новых тенденций развития партийной системы Австрии, изменений в партийном ландшафте на рубеже ХХ – ХХІ вв. Доказано, что партийная система Австрии пережила переход от двухпартийной к многопартийной системе умеренного плюрализма. Исследованы особенности и специфика политического развития, в частности особенности внешней политики, вступление в ЕС, трансформация позиций политических партий Австрии относительно нейтрального статуса, ее участие в процессах европейской интеграции.

Ключевые слова: Австрия, политические партии, партийная система, европейская интеграция, многoпартийность, нейтральный статус, трансформационные процессы.

SUMMARY

Semenko W.W. Peculiarities of the Austrian party system development in the context of the European transformational processes. – Manuscript (203 p.).

The Thesis is submitted for obtaining the degree of Candidate of Political Science in speciality 23.00.02 – Political Institutes and Processes. Chernivtsi Yuriy Fed’kovych National University, Chernivtsi, 2006.

For the first time in the Ukrainian political science the thesis presents versatile research of the Austrian party system peculiarities in the context of the European transformational processes.

After the end of World War II and in the late 1980s most political scientists considered Austria a classic case of constitutional democracy, that is, a political system in which cohesive social groups are closely identified with political parties. According to this theory, Austrian politics were dominated by the two biggest parties, often forming grand coalitions. The two parties were the Conservative-Christian democratic and the Social-democratic . Since the mid-80’s, however, a smaller party gained more and more electoral support, the , led by J.Haider. The party benefiting the most from the losses by the major parties was the FPЦ, which doubled its vote. Moreover, for the first time ever, members of the Green political movement entered Parliament and caused the many-parties phenomenon. The two bigger parties lost more and more support to the FPЦ, so that in the 1999 parliamentary elections SPЦ, FPЦ and ЦVP gained almost exactly the same amount of votes. The result was a coalition government of ЦVP and FPЦ under Chancellor W. Schьssel.

This development led to an outcry from many in Austria, the international community as well as Jewish and non-Jewish organizations around the world. The EU imposed sanctions on Austria. Although the Freedom Party remained a junior partner in the governing coalition, J.Haider and the Party’s influence was greatly diminished. As his political fortunes rise and fall, J.Haider has demonstrated that he continues to be