київський НАЦІОНАЛЬНий університет ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Варивода Василь Іванович

УДК 342.951

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ПРОСТИТУЦІЇ

12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник

Олефір Віктор Іванович, доктор юридичних наук, доцент,

Київський національний університету внутрішніх справ,

вчений секретар секретаріату Вченої ради

Офіційні опоненти:

ОСТАПЕНКО Олексій Іванович, доктор юридичних наук, професор,

Львівський університет бізнесу і права,

перший проректор

ЦВІГУН Дмитро Петрович кандидат юридичних наук, доцент,

Вінницький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом,

завідувач кафедри права

Провідна установа

Національна академія державної податкової служби (м. Ірпінь),

кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності

Захист відбудеться 26 квітня 2006 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1)

Автореферат розісланий 25 березня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Права людини в сучасному світі – це проблема, розв’язання якої є стрижнем діяльності міжнародного співтовариства та потребує співробітництва всіх держав світу. Людство, яке пройшло крізь безліч кривавих локальних конфліктів та пережило жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, цивілізованого життя без поваги до людини і громадянина, забезпечення їх прав, потреб, інтересів та свобод. Саме тому права людини закріплюються в міжнародному та національному законодавстві, де вони поділяються на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.

Одним із брутальних видів порушення прав людини і громадянина в сучасному світі є насильницька проституція та торгівля жінками. Протягом останнього десятиліття для України, як і для багатьох країн світу, ця проблема набула значного розмаху, людство стикнулося з відкритими чи дещо завуальованими фактами купівлі та продажу людей, їх експлуатацією, організованою транснаціональною діяльністю з утримання притонів і звідництва, відвертої проституції та втягнення до неї неповнолітніх, тобто – проявами “білого рабства”. Щорічно мільйони людей у світі стають жертвами насильницької проституції та торгівлі людьми, що призводить до збіднення генофонду певних нації. Слід наголосити на тому, що протягом 1970 – рр. жертвами насильницької проституції та торгівлі людьми стали понад тридцять мільйонів осіб.

Саме тому нині відбувається бурхливий процес обговорення проблеми проституції та інших явищ, які спричинені нею. Така діяльність та викликані нею наслідки, якими є торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації, несумісні з цінністю людини та громадянина, є загрозою їх благополуччю, сім’ї та суспільству.

Ставлення світової спільноти до проституції характеризується трьома моделями законодавчого регулювання. Перший – законодавча заборона проституції. Ця модель поширена загалом, в країнах, де чинні закони шаріату. Другий – законодавче визнання проституції як явища, а це означає, що проституція та добровільне заняття нею не караються законом. Покаранню підлягають лише окремі форми сприяння проституції, тобто сутенерство, втягнення та примушення до проституції тощо. Так вважає більшість європейських країн. Третя модель характеризується тим, що в країні до проституції ставляться не як до явища, а як до професії і проституція визнається як вид певної діяльності. Всі заходи, зокрема діяльність, спрямована на її розвиток, визнаються легальними.

Україна на сучасному етапі становлення державності належить до першої моделі, яка, загалом, не є властивою для країн з демократичними формами правління. Ґрунтуючись на тому, що Україна є на шляху розбудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому забезпечуються пріоритети загальнолюдських цінностей, тобто, вона претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, що прямує шляхом надання пріоритетності правам людини і верховенства права, настає нагальна потреба у врегулюванні такого соціального явища, як проституція, та супутніх явищ.

Зазначена проблема не є новою, багато тисячоліть вона була предметом дослідження правотворців і правозастосовників ще з моменту виникнення цього явища. Але, в умовах сьогодення проблема проституції та супутніх їй явищ набуває нових аспектів, особливо, якщо подивитись на неї крізь призму забезпечення та реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Зокрема, на рубежі XIX-XX століть ґрунтовний аналіз причин існування проституції було здійснено у працях учених В. В. Авчинського, К. І. Бібікова, А. Беренштейна, В.М. Броннера, П.А. Граціанова, А.І. Лістратова та Я.І. Ліфшицова, П.Е. Обозненко, В.М. Тарковського, А.І. Федорова, та інших.

На даний час суттєвим науковим підґрунтям для виконання дослідження стали загальнотеоретичні наукові праці, розробки фахівців у галузі управління, конституційного, адміністративного та кримінального права, кримінології. Зокрема автор спирався на грунтовні дослідження Александрова Ю.В., Арсеньєвої М.І., Бандурки О.М., Бєлого П.Н., Битяка Ю.П., Габіані А.А., Гілінського Я.І.Голода С.І., Голосніченка І.П., Горянова К.К., Джужі О.М., Додіна Є.В., Дорогіх М.М., Дюкова В.В., Дьяченка А.П., Єрохіної Л.Д.Ігнатова А.Н., Клюшніченка А.П., Коваля Л.В., Колпакова В.К., Комзюка А.Т., Коржанського М.Й., Коровіна А.А., Красулі С.Н., Кузнєцовой Н.Ф., Куца В.М., Кучерявенка М.П., Лебеденка В.І., Лизогуба Я.Г., Лихарева В.В.Мануільского М.А., Морозової В.О., Олефіра В.І., Орлеана О.М., Остапенка О.І., Римаренка Ю.І., Рябченко О.П., Сініцина Ф.Л., Фоміна Ю.Є., Цвігуна Д.П., Шкарупи В.К. та інших.

І все ж ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо щодо вивчення адміністративно-правового регулювання проституції, коли сьогоднішні стандарти прав і свобод людини і громадянина вийшли далеко за межі тих уявлень, які панували десятиліттями в умовах жорсткого адміністрування та централізації ще за радянських часів.

Отже, відсутність системного та комплексного дослідження суспільних відносин у сфері протидії проституції та супутніх їй явищ, необхідність впровадження дійових форм протидії цьому явищу, а також відсутність належного наукового забезпечення діяльності органів державного управління з протидії проституції та супутнім явищам зумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000 _ рр.”) та Національної академії внутрішніх справ України (Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2005 – рр., “План науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Національній академії внутрішніх справ України на 2003 р. та на 2005 р.”). Актуальність цього напряму досліджень випливає із Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2000 _ р., Програми боротьби з незаконною міграцією, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в XXI столітті. Робота спрямована на виконання Указів Президента України “Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією”, та “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”, тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою є комплексне системне дослідження теоретико-прикладних засад протидії проституції та супутніх їй явищ, тобто, розкриття суті проблеми, правової протидії цьому негативному явищу і, на основі здійсненого системного аналізу, розробка рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ по профілактиці та припиненню поширення проституції, втягнення в цю сферу нових осіб, а також виробити науково-практичні рекомендації щодо протидії проституції та торгівлі людьми у сучасному суспільстві.

Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

- проаналізувати історичний аспект, соціальну природу, визначити причини та умови існування проституції, а також дати їм адміністративно-правову характеристику;

- здійснити аналіз економічних і соціальних причин та умов існування проституції, визначити шляхи розв’язання проблем;

- дослідити та визначити загрози, що містить у собі проституція та торгівля жінками для національної безпеки;

- дослідити правове регулювання протидії проституції у зарубіжних країнах, визначити можливість імплементації правових норм у національне законодавство;

- визначити шляхи протидії проституції та торгівлі жінками;

- узагальнити організаційно-правові заходи, які застосовуються органами внутрішніх справ у протидії трафіку з метою сексуальної експлуатації, визначити якісно нові та ефективні шляхи врегулювання;

- вивчити світову практику застосування адміністративно-правових заходів щодо протидії проституції та теоретично обґрунтувати можливість їх використання в Україні;

- розглянути та науково обґрунтувати шляхи вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у протидії проституції та пов’язаних з нею правопорушень і злочинів;

- розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо декриміналізації та правової регламентації (легалізації) заняття проституцією;

- розробити проект закону ”Про протидію насильницькій проституції та торгівлі людьми”.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративно-правової протидії проституції.

Предметом дослідження є система національних та міжнародних адміністративно-правових норм, які регламентують та протидіють проституції, міжнародний досвід діяльності правоохоронних органів у цій сфері.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження у праці використано сукупність методів наукового пізнання. Дисертант здійснює науковий аналіз, спираючись на загальнонауковий діалектичний метод та системний аналіз соціальних явищ у сфері, яка є предметом дослідження.

Під час дослідження також застосовувались окремі методи наукового пізнання: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та статистичний, інтерв’ювання осіб, які займаються проституцією, участь у заходах, спрямованих на протидію проституції, інтерв’ювання та опитування працівників органів внутрішніх справ, до службових обов’язків яких належить протидія проституції, безпосереднє вивчення адміністративно-правових справ про притягнення до відповідальності за заняття проституцією, а також узагальнення та аналіз отриманих емпіричних даних за офіційними статистичними даними МВС України з протидії проституції та злочинами пов’язаними з нею. Використовуючи історико-правовий метод та метод порівняльно-правового аналізу, простежено еволюцію як міжнародних, так і національних правових норм щодо протидії проституції. За допомогою системно-структурного та конкретно-соціологічного методів досліджено рівень проституції в Україні, а також зміст, недоліки та місце норм, які передбачають відповідальність за заняття проституцією. Метод порівняльно-правового аналізу використано під час юридичного аналізу складу адміністративного правопорушення ”заняття проституцією”. Логіко-нормативний метод застосовано при розробці проекту закону, правил та відповідних статей. При вивченні понад 160 адміністративних справ за заняття проституцією, опитуванні (анкетуванні) працівників органів внутрішніх справ – 527, постраждалих від торгівлі жінками – 18, осіб які займаються проституцією – 32, інших респондентів – 316 осіб, а також при проведенні контент-аналізу видань ЗМІ за 2000 – рр. широко застосовувався метод статистичного аналізу.

Наукова обґрунтованість висунутих у дисертації теоретичних положень і практичних рекомендацій забезпечується тим, що вони сформульовані на підставі досліджень як українських вчених-правознавців, так і зарубіжних авторів у галузі міжнародного права, теорії держави та права, адміністративного і кримінального права та процесу, кримінології та інших галузей правової науки, а також на основі праць філософів і соціологів, які вивчали питання профілактики проституції.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми наукового дослідження і полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній літературі комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних питань протидії проституції на сучасному етапі, в якому обґрунтовується причинний зв’язок між проституцією та торгівлею людьми.

Відповідно до такого підходу отримано результати, що характеризуються науковою новизною:

вперше

- здійснено конструктивно-критичний аналіз проблем, пов’язаних з існуванням проституції, який полягає в тому, що саме проституція є однією з найважливіших причин та умов розвитку торгівлі людьми;

- запропоновано проект Закону ”Про протидію насильницькій проституції та торгівлі людьми”, сформульовано та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства у сфері протидії проституції та торгівлі людьми;

- обґрунтовано та запропоновано правову регламентацію заняття проституцією, а також розроблено ”Правила надання сексуальних послуг (заняття проституцією)”;

- розроблено та запропоновано власне визначення ”проститутка” (повія);

по-новому

- визначено механізм попередження й припинення проституції у юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ, а також підвищення їх ефективності;

- визначені основні напрями діяльності правоохоронних органів та їх можливості з протидії проституції та торгівлі жінками;

удосконалено

- форми сприяння органам внутрішніх справ урядовими та неурядовими організаціями, які здійснюють протидію проституції та торгівлі жінками і надають правову допомогу їх жертвам;

- правозастосовчу практику органів внутрішніх справ у протидії проституції та торгівлі жінками.

Практичне і теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що за безпосередньої участі автора було розроблено і впроваджено у навчальний процес кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ України теми, які стосуються діяльності органів внутрішніх справ з протидії проституції та торгівлі жінками. Окремі пропозиції дослідження можуть бути використані: *

у навчальному процесі – при вивченні курсу “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність”, “Діяльність міліції громадської безпеки”, “Основи міграційного права”, “Міграційні процеси в сучасній Україні”, а також інших спеціальних курсів у навчальному процесі юридичних навчальних закладів (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ України);*

у правотворчості – в результаті проведеного дослідження розроблені пропозиції щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства, відомчих нормативних актів та розробці єдиного нормативного документа у сфері протидії насильницькій проституції та торгівлі людьми (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження);*

у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить вдосконалити діяльність органів внутрішніх справ, урядових і неурядових організацій щодо здійснення діяльності з протидії проституції та торгівлі людьми (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність МВС України);*

у науково-дослідній сфері – висновки та пропозиції дисертації можуть бути основою для подальших теоретичних та наукових розробках у сфері протидії проституції та торгівлі жінками.

Особистий внесок здобувача полягає в одержанні нових наукових результатів викладених в дисертації. Дослідження виконане здобувачем самостійно, з використанням сучасних досягнень науки адміністративного, конституційного та кримінального права. Всі сформульовані в ньому положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ України. Основні положення і висновки дослідження доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях: міжнародному семінарі “Права людини та робота міліції з маргінальними групами” (Київ, НАВСУ, 29 березня 2002 р.); науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених-управлінців, присвяченій питанням реформування національного законодавства та відомчої системи освіти МВС України “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (Київ, НАВСУ, 16 квітня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Досвід Республіки Польща в державному будівництві” (Київ, 23 – жовтня 2004 р.); міжнародних семінарах ”Європейський союз: заснування, розширення, політика надання притулку та імміграції” та ”Рада Європи та Європейська конвенція по правам людини” (Київ, НАВСУ, 15 – квітня 2005 р.); науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених ”Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (Київ, НАВСУ, 15 квітня 2005 р.); міжнародному семінарі ”Європейське законодавство з питань боротьби з торгівлею людьми” (Київ, НАВСУ, 6 – червня 2005 р.).

Публікації за темою дисертації. Основні положення наукової праці, теоретичні висновки і практичні рекомендації, висвітлено у 4-х статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також дві _у тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладення матеріалу. Праця складається із вступу, трьох розділів, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел (286 найменувань) та 5 додатків. Обсяг основного тексту становить 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, розкрито зміст і ступінь наукової розробки одержаних результатів, їх значущість, висвітлено зв’язок роботи з науковими планами й програмами, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, вказано на теоретичне і практичне значення роботи, її наукову новизну, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1. “Теоретико-методологічні засади дослідження проституції як антисоціального явища” присвячено дослідженню сукупності причин виникнення та існування проституції, вивченню поняття даного явища.

У підрозділі 1.1. “Інституціональні причини існування проституції” досліджено виникнення, історичний розвиток та інституціональні причини проституції, сутність та правове становище цього явища з моменту появи і до тепер, досліджено та визначено етимологію терміну проституція.

У дисертації досліджено перші документальні згадування про проституцію, які виявляються вже в джерелах, що відносяться до історії становлення найдавніших держав людської цивілізації – Єгипту, Персії, Древньої Греції, Древнього Рима, Індії тощо.

Термін “проститутка” чи “повія” почав вживатися в організованому Солоном (між 640 і 635 рр. – біля 559 рр. до н. е.) “публічному будинку”, він означав – “існуючі у борделі для продажу (prostasai)”. Римське слово ”prostare“ – означає продаватись публічно, проституювати – також як “prostibulum” – утворилось з слів “продажна дівчина”, “проститутка”.

Під час дослідження автором доведено, що у різні періоди історії ставлення держави до проституції було неоднозначним. Уже на початкових стадіях розвитку російської державності приділялася значна увага боротьбі з “непотребством”. Також вивчено причини існування проституції у дореволюційний та післявоєнний періоди.

Автор дійшов висновку, що у певні історичні періоди проституція заохочувалася державою і таке відношення до неї було до кінця XV століття. Більшість європейських країн обирають політику регламентації проституції, а не політику заборони.

З’ясовано, що існування проституції в різні періоди то регулюється державою, то переслідується нею. Досліджено основні ознаки проституції, які існували у суспільній і науковій думці XIX – початку XX ст., такі як: продажність, публічність, професійність.

Найбільш вичерпним визначенням проституції можна вважати таке: проституція – певна форма позашлюбних статевих відносин (зносин), яка визначається тим, що індивід займаючись проституцією, постійно і безумовно віддає своє тіло, більш-менш без вибору, невизначеній кількості осіб; деколи – без винагороди, у більшості випадків, продаючи своє тіло для зносин або інших статевих дій з цими особами, або, провокуючи їх статеве збудження і задоволення.

Підрозділ 1.2. “Ознаки та юридичний склад адміністративного правопорушення, що полягає в занятті проституцією” розкриває зміст та склад проступку. Ґрунтуючись на визначених ознаках проституції, дисертант вважає, що адміністративне правопорушення “заняття проституцією” являє собою неодноразове надання оплачуваних сексуальних послуг, які характеризуються сукупністю таких складових елементів: сексуальні послуги – дії, спрямовані на задоволення статевих потреб іншої особи; сплачуваність – оплата такого ґатунку послуг на основі попередньої домовленості; неодноразовість – здійснення акту проституювання два й більше разів, за умови, що раніше за такі діяння особа не притягувалася до адміністративної відповідальності.

Автор визначив, що лише за наявності цих ознак у своїй сукупності, заняття проституцією стає адміністративно-карним діянням. Матеріальною складовою усіх адміністративних правопорушень є їх суспільна небезпека. Питання про те, якій групі суспільних відносин, охоронюваних нормами адміністративного права, завдає шкоди заняття проституцією в юридичній літературі є дискусійним. Автором досліджено різні погляди з цього питання. Зокрема, зазначається, що об’єктом посягання проституції, на думку Л.В. Коваля, є моральне здоров’я суспільства, П.Н. Бєлий об’єктом правоохорони ст.1811 КУпАП вважає громадський порядок та принципи моралі, Ю.Є. Фомін – що вона посягає на принципи моралі, а В.О. Морозова стверджує, що об’єктом правової охорони даного правопорушення є громадська мораль.

Автором визначено родовий об’єкт посягання розглянутого правопорушення – це суспільні відносини, що функціонують у сфері охорони здоров’я населення, причому наголос робиться на взаємини статей, статеву свободу особи, сексуальну культуру, виховання й пов’язані з ними питання фізичного, морального, психічного й соціального благополуччя особи.

Безпосередній об’єкт посягання – це фізичне, психічне, моральне й соціальне благополуччя конкретної людини, її здоров’я.

Досліджено об’єктивну сторону адміністративного правопорушення заняття проституцією та ознаки об’єктивної сторони адміністративного делікту.

Проаналізувавши чинне адміністративне й кримінальне законодавство, що стосується питання протидії проституції, автор дійшов висновку, що суб’єктом правопорушення заняття проституцією може бути не тільки жінка, але й чоловік. Відповідальність за оплатні сексуальні послуги, які чоловік надає жінці – виходить за рамки поняття проституції.

За загальним правилом вік, при досягненні якого настає адміністративна відповідальність, є 16 років. Вважається, що із цього моменту людина має достатній рівень свідомості, фізичного й психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінювати значимість і зміст вчинених нею дій. Однак, проституцією займаються й особи молодші 16 років. Це, так звана, дитяча проституція. Існування такої підтверджують і факти, добуті в процесі дослідження. Відповідно до них кількість малолітніх повій досягає майже 17 % загального числа таких осіб. Щоправда, неповнолітні у віці до 16 років до адміністративної відповідальності не притягуються, а тому неповнолітня особа не є суб’єктом правопорушення заняття проституцією. До них, як правило, за таку діяльність застосовуються заходи громадського впливу відповідно до ст. 24-1 КУпАП.

Дисертантом запропоновано таке розуміння терміну “проститутка” (повія): проститутка (повія) – особа (чоловічої чи жіночої статі), в діях якої виявлено та зафіксовано факт проституювання у встановленому законом порядку, відносно якої винесено рішення за фактом проституювання або притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Адміністративно-правовий делікт заняття проституцією, на думку дисертанта, являє собою продовжуване, формальне, складне правопорушення, суть якого полягає в кількаразовому наданні різним особам оплатних послуг сексуального характеру.

Підрозділ 1.3. “Проституція як загроза національній безпеці” торкається, передусім, національного аспекту суспільного розвитку, який зумовлений таким різновидом трафіку – як переміщення і торгівля жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації, що став масштабним і загрозливим явищем. Накопичений досвід протидії цьому явищу в Україні доводить, що процес втягнення в проституцію містить загрозу громадському порядку, моралі і здоров’ю громадян. Існують випадки коли повія хворіє на певні венеричні захворювання, або взагалі хвора на СНІД, надає сексуальні послуги і тому неважко уявити, скільки клієнтів вона могла інфікувати.

Автором досліджено, що у самій лише Україні кількість жінок, які виїжджають за кордон з метою проституювання, приголомшує. Згідно зі статистикою Міністерства внутрішніх справ України, за останні 10 років виїхало 400 тисяч жінок віком до 30 років. Посольство Таїланду в Москві, яке розглядає заяви на візи з Росії і України, повідомляє, що кожного дня воно отримує близько тисячі таких заяв і більшість із них від жінок. Відомо, що лише у 1998 р. під приводом працевлаштування було незаконно вивезено за кордон 158 жінок, які використовувались у сфері секс-бізнесу. Повернулося в Україну тільки 56 осіб. Згідно з інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з 1990 р. по теперішній час понад 500 тисяч українок були вивезені за кордон шляхом обману, з них понад 100 тисяч – з метою залучення в секс-індустрію.

Таким чином, на думку дисертанта, беззахисність жінок і дітей, втягнутих у проституцію як усередині країни, так і за її межами, повинна стати предметом для перегляду відносин до проституції як до явища. Ці особи перебувають в нерівних відносинах з “роботодавцями”, що диктують їм умови роботи з сутенерами й іншими посередниками, що живуть за рахунок їхньої праці, із клієнтами, чиїм сексуальним вимогам вони не можуть відмовити, з корумпованими чиновниками, які очікують чи навіть вимагають хабар і різні послуги.

Дисертант приходить до такого висновку, якщо жінка чи дівчина була переправлена з однієї країни в іншу навіть з її згоди, у результаті чого вона потрапила в рабство чи підневільний стан, її варто кваліфікувати як жертву торгівлі людьми. Незважаючи на рід занять, жінка не перестає бути громадянкою України, а з цього випливає, що вона перебуває під захистом держави, яка зобов’язана її захищати.

З огляду на багатоплановість сучасної насильницької проституції та работоргівлі, автор зазначає, що їх існування загрожує життєвим інтересам особи, нації і держави.

Трафік загрожує національній безпеці, та збідненню генофонду нації.

Дисертант визначив необхідність того, щоб законодавство, яке передбачає санкції за насильницьку проституцію та торгівлю людьми має співвідноситися з законодавством про організовану злочинність і відповідними процесуальними нормами.

Розділ 2. “Економічні і соціальні умови існування проституції та торгівлі жінками” складається з трьох підрозділів, що розкривають зміст комплексу причин, які зумовлюють існування проституції та торгівлі жінками.

У підрозділі 2.1. “Дискримінація жінок, як один із важливих факторів втягнення жінок у проституцію” здобувач досліджує гендерну нерівність між чоловіком і жінкою. Бідність і втрата робочих місць насамперед торкнулися жінок, оскільки в Україні безробіття серед жінок вище, ніж серед чоловіків. Гендерний розподіл трудових доходів свідчить про уразливість жінок з погляду розмірів оплати їхньої праці. Середній розмір заробітної плати в жінок істотно менший, ніж у чоловіків і цей розрив має тенденцію до зростання.

Економічний спад призвів до різкого скорочення робочих місць і зростання безробіття (за державною статистикою – 11 %, або 5,28 млн осіб є безробітними). Також в Україні відслідковується рівень економічної дисгармонії. За статистичними даними рівень бідності в Україні становить 27 % (12,96 млн осіб), населення України опинилося за межею бідності, а мінімальний рівень життя забезпечених груп населення на багато перевищує рівень життя малозабезпечених.

В умовах хаосу, убогості і беззаконня найбільш страждаючою стороною є жінки. Майже 30 % українських жінок є безробітними, незаможними та самотніми, нужденними в конкретних формах соціальної підтримки. Прибутки цієї категорії населення багато в чому обмежуються наданими соціальними виплатами і, як правило, вони живуть за межею бідності.

Не витримуючи фінансових і економічних труднощів, жінки намагаються знайти собі застосування там, де вони можуть бути потрібними, задумуються над тим, чи не поповнити ряди жінок, які займаються проституцією. Чому проституцією? – Тому, що існує зацікавленість величезного числа її споживачів.

На думку дисертанта, для подолання дискримінації жінок, потрібно передусім змінити своє ставлення до них, як до повноправних членів суспільства, відповідно до закріплених Конвенцією ООН у 1979 р. “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”.

Будь-яка політика щодо проституції тісно пов’язана з політикою загалом, так само, як запобігання насилля проти жінок пов’язане із загальним юридичним, соціальним та економічним становищем: антинасильницькі та правозахисні стратегії є двома сторонами однієї проблеми.

Підрозділ 2.2. “Проституція у контексті торгівлі жінками у сфері секс-індустрії” розкриває взаємозв’язок та взаємозначимість таких явищ як ”проституція” та ”торгівля жінками”, значення у секс-індустрії, а також обумовлює шляхи врегулювання проблем проституції.

Як стверджує дисертант, комерціалізоване насильство, тобто примусова проституція та торгівля жінками з метою їх використання у секс-індустрії – останніми роками набуло значних розмірів.

Автор розглядає безпосередній зв’язок між торгівлею жінками і проституцією, який полягає у тому, що про торгівлю жінками мова може вестись тоді, коли хтось, використовуючи насильство, обман або зловживаючи своїм службовим становищем, примушує жінку до проституції. При цьому немає значення, займалась вона проституцією раніше чи ні. Основою такого посягання є – порушення свободи жінки.

Отже, поняття ”проституція” та ”торгівля жінками” тісно пов’язані, але поєднувати чи навіть підміняти одне поняття іншим, не припустимо.

Дисертантом досліджено праці вчених з врегулювання проблем проституції та досвід зарубіжних країн щодо неї. На підставі аналізу світового досвіду, автор дійшов висновку про неефективність протидії проституції як антисоціальному явищу. Зрештою, протидія проституції, її заборона чи будь-яка інша протидія у нашій країні, не зможе належним чином вплинути на вуличну проституцію, ліквідацію закладів секс-індустрії, які є джерелом значних прибутків. Така заборона призводить лише до її тінізації.

На думку автора, на сучасному етапі розвитку українського суспільства найбільш доцільною політикою щодо проституції, з боку держави, буде все-таки інше ставлення до неї – її регламентація, яка уможливить контроль проституції.

Для розв’язання питання легалізації проституції автор пропонує два головні законодавчі варіанти врегулювання цього явища: підвищити адміністративно-правові санкції за порушення правил заняття проституцією, тобто визнати її як професію та чітко її регламентувати. З цією метою дисертант розробив ”Правила надання сексуальних послуг (заняття проституцією)” та проекти статей до КУпАП; з метою подальшої регламентації проституції необхідно передбачити її декриміналізацію. Автором запропоновано проект Закону ”Про протидію насильницькій проституції та торгівлі жінками” та зміни і доповнення до Кримінального кодексу України.

Дані пропозиції обґрунтовано результатами проведеного дослідження _соціологічного опитування з метою визначення відношення до проституції та питань її легалізації, участь у якому взяли 593 особи, які показали, що більшість громадян України вважають за необхідне дозволити в країні проституцію. На питання ”Чи вважаєте Ви за необхідне легалізувати проституцію?” позитивно відповіли 59,7 % респондентів, 30,9 % – негативно ставляться до легалізації проституції, 9,4 % – не визначилися з відповіддю.

Отже, автор вважає, що з урахуванням подальшої інтеграції України до Європейського Союзу перевагу варто віддати європейським стандартам, у яких заняття проституцією законодавчо не забороняється, а в окремих з них регламентується надання сексуальних послуг (Австрія, Венгрія, Греція, Німеччина, Нова Зеландія, Нідерланди).

У підрозділі 2.3. “Взаємозв’язок та взаємообумовленість проституції та порнографії” зазначено, що проституція набуває все більшого поширення в Україні і важливим фактором розвитку її є саме порнографія. У дослідженні зазначено, що як мінімум у 60 країнах світу відслідковується торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації та використання у порнобізнесі, за деякими оцінками, лише у країнах Азії щорічно продається 250 тисяч людей.

Твердження, що порнографія в Україні поширюється через ряд каналів, насамперед, через засоби масової інформації обумовлено дослідженням даних МВС України, матеріалів та видань ЗМІ та інформації, яку містить глобальна мережа Інтернет. Крім того, у будь-якому кіоску, на вулицях, на ринках, у книгарнях можна придбати різноманітні порнографічні видання із зображенням відверто сексуальних сюжетів. Порнографічні фільми на касетах та різноманітних електронних носіях продаються під рубриками “м’який секс”, “крутий секс”, “чорний секс”, “аматорський секс”, тощо. Для “знавців” продаються аматорські відеокасети зі сценами насильства і використанням дитячого сексу.

Здобувач здійснив дослідження національного та міжнародного законодавства, яке спрямоване на протидію розповсюдженню порнографії та виробів порнографічного характеру, зокрема, Закон України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р. № 1296-IV який містить визначення порнографії та термінів, пов’язаних з даним явищем та надав йому правову характеристику.

Дисертантом акцентується увага, що сексуальна експлуатація поширюється не тільки на дорослих, але і на дітей. До порнографії та проституції, останнім часом залучаються й діти, що є загрозливим феноменом. Автор зазначає, що поширення дитячої порнографії є однією з форм комп’ютерної злочинності, яка стала частиною сексуальної експлуатації жінок та дітей в глобальному масштабі. Визначено причини, мотиви дитячої проституції та використання їх у порнобізнесі, а саме: не благополучність родини; сімейне насильство; безпритульність/бездоглядність; втягнення неповнолітніх до алкоголізму та наркоманії; демонстрація та рекламування в ЗМІ порнографічної продукції; відсутність коштів на кишенькові витрати.

Небезпечність порнографії для суспільства виявляється у втягненні до неї неповнолітніх, особливо у створенні умов, які сприяють вчиненню більш небезпечних правопорушень та навіть злочинів. Даний феномен необхідно вивчати, беручи до уваги швидкість, з якою він розвивається. Доведено, що проституція є джерелом порнографії, побутового п’янства, венеричних інфекцій та СНІДу.

Розділ 3. “Адміністративно-правові заходи протидії проституції та торгівлі жінками” присвячено аналізу міжнародної та національної практики протидії проституції та торгівлі жінками органами внутрішніх справ, урядовими та неурядовими організаціями.

У підрозділі 3.1. “Досвід правового регулювання зарубіжних країн у протидії проституції та торгівлі жінками в контексті торгівлі людьми” автор проаналізував перші міжнародні акти, що стосуються проституції, сексуальної експлуатації та торгівлі жінками, зокрема, ”Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами” прийняту Генеральною Асамблеєю ООН у 1949 р. Підписання Україною з іншими державами світу у грудні 2000 р. в Палермо Конвенції ООН, спрямованої проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу “Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї”, стало ще одним важливим кроком до посилення боротьби з цим явищем.

Конвенція здебільшого спрямована на заборону проституції як примусової, так і добровільної, сексуальної експлуатації і використання жінок у проституції і сексуальній індустрії. Загалом Конвенція була спрямована проти сексуальної експлуатації жінок. Основним універсальним документом, що закладає основу системи протидії проституції та торгівлі жінками в контексті торгівлі людьми, на думку дисертанта, повинен стати Протокол “Про профілактику, припинення і покарання за торгівлю людьми, особливо жінками і дітьми”, додаток до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

Також дисертант дослідив зарубіжне законодавство у цій сфері та надав йому адміністративно-правову характеристику.

Міжнародні документи стали основою для законодавства багатьох країн, у рамках яких розроблені закони з протидії работоргівлі. Дисертант дослідив законодавство Бельгії, Голландії, Іспанії, Італії, Королівства Таїланд, Малайзії, Німеччини, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Філіппін, Швейцарії та Швеції.

Провів порівняльний аналіз кримінального законодавства України та зарубіжних країн у частині протидії діяльності з торгівлі жінками і дітьми з метою сексуальної експлуатації і примусової праці.

В результаті проведеного аналізу міжнародного законодавства та законодавства зазначених держав дисертант дійшов висновку, що майбутні міжнародні норми і стандарти мають ґрунтуватися на принципах гуманізму, рівності, справедливості – спрямовані на захист загальнолюдських цінностей – свободу, честь і гідність людини і громадянина, а також мають бути імплементовані в законодавство та правозастосовну практику України. Також головним, на думку автора, є захист прав потерпілих у країнах доставки і на батьківщині так, як це викладено в Декларації 1947 р., оскільки, незважаючи ні на що, вони залишаються людьми.

Підрозділ 3.2. “Організаційно-правові аспекти протидії трафіку з метою сексуальної експлуатації”. Розкриває організаційну структуру трафіку, діяльність злочинних організованих груп, яка пов’язана з незаконним переміщенням жінок та дітей з метою використання їх у секс-індустрії, насильницькій проституції та торгівлі живим товаром. Міжнародно-правова спільнота у своїх документах для визначення торгівлі людьми застосовує англомовний термін “трафікінг” (trafficking – англ.), який означає торгівлю рабами, наркотиками і незаконну торгівлю взагалі.

Дисертант зазначив, що торгівля “дівчатами” з метою використання їх переважно у секс-індустрії приносить колосальні доходи кримінальним організаціям по обидві сторони кордону, а теоретичні дослідження і практика протидії трафіку демонструють, що більшість представників правоохоронних структур не мають достатнього досвіду в цій сфері, а тому не приділяють значної уваги даній проблемі.

Дисертантом досліджено правову основу, систему та діяльність державних органів та організацій щодо протидії трафіку, проституції та торгівлі жінками, зокрема проаналізовано діяльність підрозділів МВС України (служба дільничних інспекторів міліції, відділ по боротьбі з проституцією та звідництвом ГУ МВС України в м. Києві, відділ по боротьбі з правопорушеннями у сфері громадської моральності при ГУ МВС України в м. Києві, Департамент по боротьбі з торгівлею людьми при МВС України та У(В)КР ГУ УМВС України в областях, утворені спеціалізовані підрозділи (відділи, відділення, групи) по боротьбі зі злочинами пов’язаними з торгівлею людьми), СБУ, Державної прикордонної служби України та неурядових правозахисних організацій з протидії даним явищам. Досліджено та проаналізовано статистичні дані щодо осіб притягнутих до адміністративної відповідальності за ”заняття проституцією” (ст. 181-1 КУпАП), які становлять: 2001 р. – кількість розглянутих правопорушень, за якими винесено постанови (рішення) становила – 2117; кількість осіб, стосовно яких винесено постанови (рішення) становила – 2117. 2002 р. – кількість розглянутих правопорушень, за якими винесено постанови (рішення) становила – 2195; кількість осіб, стосовно яких винесено постанови (рішення) становила – 2186. 2003 р. – кількість розглянутих правопорушень, за якими винесено постанови (рішення) становила – 2410; кількість осіб, стосовно яких винесено постанови (рішення) становила – 2409. 2004 р. – кількість розглянутих правопорушень, за якими винесено постанови (рішення) становила – 1408; кількість осіб, стосовно яких винесено постанови (рішення) становила – 1408.

У підрозділі 3.3. “Застосування адміністративно-правових заходів у протидії проституції та заходи забезпечення провадження у справах за заняття проституцією” дисертантом розкрито зміст адміністративно-попереджувальних заходів та аналіз заходів щодо забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, яке полягає у занятті проституцією.

Для припинення заняття проституцією законодавством передбачене використання адміністративного затримання, шляхом доставляння в орган внутрішніх справ, виклику правопорушника в органи внутрішніх справ тощо.

Автором зроблено висновок, що застосування адміністративного затримання, як запобіжного заходу, засновано на нормах матеріального права й спрямовано на запобігання протиправним діям, і є заходом забезпечення провадження регламентованого нормами адміністративного права, що слугує встановленню об’єктивної істини у справі й створення умов для здійснення юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ.

Використання адміністративно-процесуальних заходів дозволяє працівникам правоохоронних органів забезпечувати вплив на протиправну діяльність осіб, яких виявлено в занятті проституцією й сприяти встановленню об’єктивної істини у справах такого роду.

При проведенні адміністративно-попереджувальних заходів щодо протидії проституції державні органи могли б використовувати, на думку автора, крім передбачених заходів, і інші. Наприклад: видворення з місцевості, де особа не проживає але займається проституцією до її постійного місця проживання; сповіщення членів сім’ї особи, яка займається проституцією, навчальні заклади у яких навчається особа, яка займається проституцією з метою попередження та припинення проституювання; заборона відвідувати певні заклади (масові розважальні центри, ресторани, готелі тощо), якщо встановлено, що таке відвідування переслідує мету заняття проституцією.

Застосування таких заходів не розв’яже проблему існування проституції, але надасть можливість правоохоронним органам більш ефективно проводити профілактичну