Донецький національний університет

Бобровський Артем Сергійович

УДК 94:304.4(477.6)“1943/1965”

Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі у 1943 – середині 1960-х років

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Нікольський Володимир Миколайович,

професор кафедри історії України

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Михайлюк Віталій Павлович,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

доктор історичних наук, професор

Саржан Анатолій Опанасович,

завідувач кафедри історії і права

Донецького національного

технічного університету

Захист відбудеться 30.10. 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 25.09. 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

Загальна характеристика роботи

Найважливіша проблема, з якою зіткнулася Україна сьогодні, полягає в тому, що проведені за останні роки політичні й економічні реформи не враховували, належною мірою, соціальний фактор, часто реалізовувалися на шкоду широким верствам українського суспільства. Важке економічне положення протягом 1990-х рр. значно знизило можливості держави в сфері соціального захисту, що привело до помітного зниження соціальних стандартів. У сучасний період намітилася об'єктивна тенденція до подолання важких соціальних наслідків економічних реформ. У той же час, влада, поки ще, не здатна створювати сприятливі умови для зростання матеріального добробуту громадян і підвищення їхнього життєвого рівня. Держава, безумовно, повинна відіграти головну роль у покращенні рівня і якості життя населення, однак для цього необхідно враховувати історичні уроки, у тому числі й одного з важливих у соціальному відношенні повоєнного періоду. Усе це суттєво актуалізує розробку й вивчення різноманітних проблем з історії соціального розвитку суспільства, здійснення соціальної політики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація розкриває один з аспектів науково-дослідної теми “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (№  ), що розробляється колективом кафедри історії України Донецького національного університету.

Об’єктом дослідження є соціальна політика радянської держави в 1943 – середині 1960-х років.

Предметом дослідження є основні напрями, засоби, методи та наслідки впровадження в зазначений період державної соціальної стратегії в Донбасі.

Метою дисертації є комплексний аналіз соціальної політики радянської держави та її реалізації в Донбасі в 1943 – середині 1960-х років, особливостей упровадження щодо різних суспільних груп, відповідності її потребам населення регіону, а також соціальних наслідків.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

-

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1943 – середини 1960-х рр. Нижня межа пов’язана із звільненням Донбасу від окупації і початком проведення заходів щодо відновлення соціально-економічної сфери регіону. Верхня межа зумовлена зміною влади в країні та відповідно трансформацією державної соціальної політики.

Територіальні межі окреслені кордонами української частини історико-географічної назви “Донбас”, більшу частину якого становили територія Донецької (1943 – 1961 рр. – Сталінської) та Луганської (1943 – березень 1958 рр. – Ворошиловградської) областей. Тому вивчення соціальної політики радянської держави обмежено цими двома областями.

Наукова новизна роботи полягає у здійсненні комплексного дослідження соціальної політики радянської держави в Донбасі на основі критичного аналізу досягнень історіографії та систематизації широкого кола джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. Критично проаналізовано і охарактеризовано державну політику та її наслідки відносно рівня грошових прибутків робітників та службовців, партійно-державної номенклатури, селян, пенсійне забезпечення, систему реабілітації інвалідів протягом 1943 – середини 1960-х років у Донбасі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників, при читанні лекцій і спецкурсів з краєзнавства та історії України.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що наукові результати наведені в дисертаційній роботі, одержані автором особисто. Вони дозволили комплексно проаналізувати наслідки впровадження радянської державної соціальної політики в Донбасі. За матеріалами дисертації опубліковано дванадцять наукових робіт (з них шість у фахових виданнях) загальним обсягом 5 друкованих аркушів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на 7 міжнародних та регіональних наукових конференціях, в тому числі на конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003 – 2004 років (Донецьк, квітень 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.” (Луганськ, квітень  р.), ІІ Міжрегіональній студентській науковій конференції “Україна і світ: історія і сучасність” (Маріуполь, листопад  р.), Міжнародній науковій конференції “Внесок Донбасу в розвиток вітчизняного промислового потенціалу” (Луганськ, листопад  р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, березень  р.), ІІІ Міжрегіональній студентській науково-практичній конференції “Українська державність: історія і сучасність” (Маріуполь, листопад  р.), Ювілейній конференції професорсько-викладацького складу, присвяченої 70-річчю історичного факультету Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2005 – 2006 років (Донецьк, квітень 2007 р.).

Обсяг і структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, п’ятьох розділів, які поділяються на п’ятнадцять підрозділів, посилань, висновків, списку літератури і джерел, 50 додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 300 сторінок: основного тексту – 185 сторінок, додатків – 50 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт дослідження, його хронологічні та географічні межі, сформульовано мету, завдання, окреслено наукову новизну, практичне значення та методологічне підґрунтя дисертації.

У першому розділі – Історіографія, джерельна база та методологія дослідження – розглянуто ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерела, покладені в основу дисертації та розкрито теоретико-методологічні засади дослідження.

У першому підрозділі “Ступінь наукової розробки проблеми” зазначено, що соціальна політика, як один з найважливіших напрямів діяльності держави, завжди привертала увагу вчених. Історіографія цієї проблеми є досить широкою та нараховує багато різноманітних наукових робіт. Усі дослідження можна поділити на декілька груп.

Першу групу становлять дослідження, у яких розробляються теоретичні питання. Певну частину становлять праці присвячені розгляду методики вивчення соціальної політики радянської держави Никольский В. Н. К вопросу об использовании математических методов при изучении социальной политики советского государства в 20-е годы // Тезисы докладов VI Всесоюзного совещания по проблеме “Комплексные методы в исторических исследованиях”. Москва, 13 – 19 февраля  г. – М., . – С. – 219; Народное благосостояние: методология и методика исследования / Под ред. Н. М. Римашевской. – М., . – 302 с.. Значне місце займають загальні дослідження, у яких розглядаються концептуальні питання щодо механізму формування та реалізації соціальної політики радянської держави, її місця у політичній стратегії КПРС Савастенко А. А. Социальная политика КПСС и формирование нового человека. – Минск, . – 21 с.; Соловьев А. И. Социальная политика партии: достижения, противоречия, проблемы. – М., . – 52 с..

До другої групи входять роботи, присвячені історії формування, впровадження, наслідкам соціальної політики радянської держави.

Соціальна політика, як один з аспектів, розглядалася у комплексних працях з історії досліджуваного періоду Історія Української РСР: У 8 томах, 10 кн. / Гол. ред. кол.: А. Г. Тевельов (гол. ред.) та ін. – К., 1977 – Т. 8.: Радянська Україна у період зміцнення соціалізму і поступового переходу до комунізму (1945 – 70-ті роки). – К., 1979. – 390 с.; Нариси історії Комуністичної партії України. – К., . – 762 с.. В них подано фактичний матеріал про відбудову й розвиток соціальної сфери, динаміку зростання номінальної заробітної плати, житлове будівництво тощо.

У низці робіт соціальна політика стала предметом спеціального дослідження Социальная политика Советского государства: укрепление ведущей роли рабочего класса в социалистическом строительстве / В. З. Дробижев, В. П. Михеенков, В. С. Кожурин, Е. К. Миннибаев. – М., . – 333 с.; Загвоздкин Г. Г. Социальная политика ВКП(б) и Советского государства в годы Великой Отечественной войны: Автореф. дис. ... доктора ист. наук. – Л., . – 43 с.. Проте вони розглядають діяльність органів влади щодо впровадження політики відносно радянської держави в цілому і відповідно містять небагато матеріалу з історії її реалізації в УРСР та Донбасі.

Ґрунтовним дослідженням з історії впровадження соціальної політики радянської держави в Донбасі є дисертація А. О. Саржана Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х – кінець 80-х років ХХ ст.: Дис. ... д-ра іст. наук. – Донецьк, 2004. – 608 с.. Аналіз реалізації соціальної політики в регіоні є лише одним з аспектів роботи. Тому ряд питань у галузі соціального захисту, динаміки реальної заробітної плати було розглянуто узагальнено, що свідчить про потребу більш докладного їх вивчення.

Значна частина досліджень присвячена соціальній політиці щодо певних суспільних верств – робітників та службовців Історія робітничого класу Української РСР: В 2-х т. – К., . – Т. – 2; Бачинський В. М. КПРС у боротьбі за підвищення добробуту трудящих. За матеріалами промислових підприємств України (1959 – 1966 рр.): Автореф. дис. …канд. іст. наук. – К., . – 23 с.; История рабочих Донбасса. В 2-х т./ Гл. редкол.: Ю. Ю. Кондуфор (гл. ред.) и др. – К., . – Т. . – 431 с.; Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття / В. М. Василенко, О. М. Данілін, З. Г. Лихолобова та ін. – Донецьк, .– 339 с., селян Історія селянства Української РСР: В х т. – К., . – Т. – 2; Діденко В. В., Шкварець В. П. Заходи компартії по поліпшенню добробуту колгоспного селянства після ХХ з’їзду КПРС (на матеріалах УРСР) // Наукові праці з історії КПРС. – 1969. – Вип. . – С. – 151; Задніпровський О. І. Голод 1946 – 1947 гг. в селах Донетчины // Новые страницы в истории Донбасса: Ст. – Донецк, . – Кн. . – С. – 134; Історія українського селянства: Нариси в 2 т. – К., . – Т. . – 653 с.; Рибак І. В. Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946 – 1955 рр.) // Український історичний журнал. – 1994. – №1. – С. – 72; Михайлюк В. П., Зиза М. М. Зміни виробничих відносин в аграрному секторі України (50 – 80-і рр. ХХ ст.) // Історичні записки: Зб. наук. пр. — Луганськ, . — Вип. . — С. – 122 та ін., партійно-державної номенклатури Метьюз М. Становление системы привилегий в советском государстве // Вопросы истории. – 1992. – №2-3. – С. 45 – 61; Кульчицький С.В. Партійно-державний апарат у системі влади // Український історичний журнал. – 1994. – №6. – С. – 15 та ін.. Проте, серед них відсутні комплексні роботи які б вивчали соціальну політику відносно всіх суспільних верств та її реалізацію у Донбасі.

Відновлення соціальної сфери, життя та побут населення міст України в 1943 – 1945 рр. досліджували Т. В. Вронська, В. М. Дудник Вронська Т. В. В умовах війни: життя та побут населення міст України (1943 – 1945 рр.). – К., . – 82 с.; Дудник В. М. Відбудова міського господарства України у 1943 – 1950 рр.: Автореф. дис. ...канд. ист. наук. – К., . – 18 с.; М. Р. Плющ розглянув процес урбанізації та зростання міського населення у повоєнні роки в УРСР Плющ М. Урбанізація і зростання міського населення у повоєнні роки // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник наукових статей. Вип. 15. – К., . – С. –77.. У цих працях міститься значний матеріал щодо відбудови економіки, соціальної сфери.

Вивченню добробуту та повсякденного життя населення присвячені праці С. П. Фігурнова, Н. Я. Бромлея. Вони дослідили динаміку змін реальної заробітної плати, рівень життя населення СРСР  Фигурнов С. П. Реальная заработная плата и подъем материального благосостояния трудящихся в СССР. – М., 1960. – 199 с.; Бромлей Н .Я. Уровень жизни в СССР. 1950 – 1965 гг. // Вопросы истории. – 1966. – №7. – С. 3 – 18.. Л. О. Гордон, Б. М. Левін розглянули побут населення СРСР у 1960-х роках Гордон Л. А., Левин Б. М. Пятидневка: культура и быт. – М., 1967. – 79 с.. У сучасний період науковці також досліджують повсякденне життя населення, наскільки змінилося життя працівників, як і чому еволюціонувала картина світосприйняття пересічної радянської людини Зубкова Е. Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945 – 1953. – М., 1999. – 229 с.; Ісайкіна О. Д. Побут і дозвілля міського населення України в повоєнний період (1945 – 1955 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., . – 18 с.; Кононенко В. В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945 – 1953 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., . – 20 с.; Швидкий В. П. Бродяжництво й жебрацтво як елементи соціального життя в Україні у першій половині 1950-х рр. // Український історичний журнал. – 2007. – №1. – С. – 169.. М. С. Герасимова досліджує повсякденне життя, девіантні форми поведінки населення Донбасу в період 1945 – 1953 років Герасимова М. С. Девіантні форми поведінки у буденному житті населення Сталінської області в перші післявоєнні роки (1945 – 1953 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Наук. журн. – 2002. – №3/4(11/12) – С. – 149. .

Проблемам соціального захисту присвячені роботи дослідників історії держави та права 50 лет советского социального обеспечения. Материалы конференции / Под ред. Д. П. Комаровой. – М., 1967. – 240 с. Алексанов П. А. Развитие социального обеспечения советского крестьянства // Вопросы истории СССР. – 1974. – №9. – С. 18 – 32; Поздняков С. Становление и развитие системы социального обеспечения в СССР и РСФСР в 1917 – 1991 гг. // Социальное обеспечение. – 2002. – №12. – С. 27 – 36.. Певна частина праць присвячена періоду Другої світової війни, у них висвітлюються проблеми державного соціального забезпечення інвалідів війни, родин військовослужбовців, дітей-сиріт Гриценко Т. Г. Коммунистическая партия – организатор помощи семьям военнослужащих, инвалидам и детям-сиротам на освобожденной территории Украины (1943 – 1945 гг.): Автореф. дис. ...канд. ист. наук. – К., 1973. – 24 с.; Ізюмов В. І.. Соціальний захист постраждалого населення Донбасу в роки Великої вітчизняної війни // Історичні і політологічні дослідження: Науковий журнал. – 2002.– №2.– С. – 142; Голиш Г. М. Становище неповнолітніх громадян України в період німецько-радянської війни (1941 – 1945 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Черкаси, . – 20 с..

Аналіз наукової розробки проблеми свідчить про недостатній рівень вивчення теми, відсутність ґрунтовних досліджень, що робить актуальним створення узагальнюючої наукової праці.

У другому підрозділі “Характеристика використаних джерел” наводиться джерельна база дослідження. Беручи за основу принцип розподілу за походженням, виділяють: законодавчі акти, програмні та директивні документи керівних органів, статистичні, архівні матеріали та періодичні видання.

Перша група представлена законодавчими актами, що були обов’язковими до виконання та визначали найважливіші питання внутрішньої політики Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В пяти томах, 1917– 1967 гг. Сборник документов за 50 лет. – М., 1967–1968. – Т. – 5; Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам в 4-х томах – М., 1957 – 1958. – Т. 2 – 4.. У них відображено всі головні напрями впровадження соціальної політики держави.

До другої групи належать документи комуністичної партії Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898–1988). – 8-е изд., доп. и испр. Т. 7 – 10 / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. – М., 1985 – 1986.; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: в 2-х томах. / Ін-т історії партії при ЦК Компартії України. – К., – 1977. – Т. – 2. . Їх аналіз дозволяє виділити основні напрями соціальної стратегії держави, регіональні особливості її реалізації.

Третю групу становлять статистичні матеріали, опубліковані у збірниках, довідниках Донецкая область за 50 лет. Стат. сборник. – Донецк, 1967. – 340 с.; Народное хозяйство Ворошиловградской области: статистический сборник. – Донецк, 1971. – 245 с.; Народное хозяйство Донецкой области: статистический сборник. – Донецк, 1972. – 232 с..

Четверту групу становлять архівні матеріали. У дослідженні використовуються 12 фондів двох центральних та двох обласних архівів.

Документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) є дуже цінним джерелом для дослідження. Слід виділити фонд 1 – “ЦК Компартії України”. Найбільш цікаві документи знаходяться у справах описів 23-24 – “Документи загального відділу 1941 – 1967 рр. (особливий сектор) ЦК КПУ (секретна частина)”. У цьому фонді міститься інформація з багатьох питань розвитку соціальної сфери та наслідків упровадження державної політики в регіонах.

З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) варто виділити фонд 2 – “Рада міністрів УРСР”. В ньому містяться дані з питань розвитку соціально-економічної сфери, листування з місцевими органами, звіти та довідки. Значна кількість джерел з питань соціального захисту населення зосереджена у фонді 348 – “Міністерство соціального забезпечення УРСР”. Він вміщує відомості з розмірів державної допомоги нужденним, рівень її доступності для різних категорій населення.

У дослідженні використано матеріали державних архівів Донецької та Луганської областей У Державному архіві Донецької області опрацьовано матеріали фондів 2794 – “Виконавчий комітет Донецької обласної ради депутатів трудящих”, 326 – “Донецький обласний комітет Комуністичної партії України”, 4249 – “Статистичне управління Донецької області”), 5154 – “Відділ соціального забезпечення Виконавчого комітету Донецької обласної ради депутатів трудящих”; фонд 5547 – “Планова комісія Виконавчого комітету Донецької облради”. У Державному архіві Луганської області опрацьовано документи “Луганського обласного комітету Компартії України” – фонд 179, “Виконавчий комітет Луганської обласної ради депутатів трудящих” – фонд 1779, “Статистичне управління Луганської області” – фонд 2519 та інші., документи яких дали змогу проаналізувати впровадження соціальної політики держави на регіональному рівні. Вони зберігають матеріали, які дають можливість вивчити механізм, форми та наслідки реалізації соціальної політики держави в Донбасі. Уперше до наукового обігу вводяться раніше засекречені матеріали щодо рівня матеріального забезпечення обласної партійної номенклатури регіону.

П’ятою групою використаних джерел є періодичні видання У дослідженні використані центральні союзні та республіканські видання (“Правда”, “Известия”, “Правда Украины”, “Радянська Україна”), галузеві журнали (“Социальное обеспечение” “Колгоспник України”, “Тваринництво”, “Механізація сільського господарства”). Значний фактичний матеріал з розвитку соціальної сфери міститься в регіональній пресі (“Социалистический Донбасс”, “Радянська Донеччина”, “Ворошиловградская правда” тощо)..

Таким чином, для дослідження соціальної політики радянської держави в 1943 – середині 1960-х рр. та її реалізації в Донбасі опрацьовано різноманітні джерела, що дозволяють виконати об’єктивний системний аналіз зазначеної проблеми.

У третьому підрозділі “Принципи, підходи та методи дослідження" зазначено, що теоретико-методологічною базою дисертації є принципи історизму, об’єктивності, науковості, системний та комплексний підходи.

Для досягнення поставлених завдань було застосовано конкретні пізнавальні засоби – наукові методи. Використано методи аналізу та синтезу, класифікації, порівняльний, статистичний, історичний, логічний методи.

У вивченні соціально-економічних процесів особливе значення має статистичний метод. Дослідження кількісних показників та порівняння їх із загальними тенденціями розвитку дозволяє зробити відповідні аргументовані висновки. Головним при цьому є наявність достовірних, репрезентативних даних, коректність застосування статистичного методу. Основна мета застосування статистичного методу в досліджені полягала в тому, щоб у результаті математичної обробки показників одержати нову, безпосередньо не виражену у вихідних даних інформацію, аналіз якої дав нові знання про досліджувані явища і процеси. Заключною стадією в застосуванні статистичного методу в дослідженні стала інтерпретація результатів обробки й аналізу кількісних даних та узагальнення отриманих підсумків.

У другому розділі “Грошові прибутки населення” розглянуто державну політику щодо регулювання грошових прибутків робітників та службовців, селян, регіонального партійно-державного керівництва.

У першому підрозділі “Зарплатня робітників та службовців” показано, що політика держави щодо грошових доходів працівників поділялася на декілька напрямів. З одного боку, відбувалося впорядкування трудового законодавства, з іншого – підвищувалися розміри посадових окладів та мінімальна зарплатня. Серед робітників за рівнем оплати праці провідне місце посідав персонал підприємств паливної промисловості та чорної металургії. Заробітна плата їх була в середньому на 20% більше ніж середня в регіоні. Промислово-виробничий персонал підприємств легкої та харчової промисловості отримував найнижчу заробітну плату серед усіх інших категорій робітників – на 50% нижче середньої. Зарплатня службовців залежала від розміру посадового окладу. На однакових посадах в різних галузях було встановлено різні оклади. Зростання середньої платні в 1960 – 1965 рр. спричинило зменшення різниці в оплаті праці різних категорій службовців. Урешті-решт це сприяло падінню престижу певних професій, але, з іншого боку, сприяло покращенню добробуту низькооплачуваних груп працівників. За допомогою матеріальних переваг вони були зацікавлені в праці на підприємствах певної галузі економіки. Незважаючи на позитивні заходи з покращення системи нарахування та збільшення мінімальної зарплатні, співвідношення в обсягах оплати праці залишалося незмінним.

У другому підрозділі “Оплата праці селян” проаналізовано державну політику, яка визначалася такими чинниками. По-перше, влада розглядала село як сировинний придаток міст, джерело постачання продуктів харчування та резерв для поповнення робітничого класу. Селяни мали найнижчі статки серед інших груп працівників. Це було свідомою політикою влади. За рівнем оплати праці трудівники, зайняті в сільськогосподарському виробництві, розподілялися на декілька груп. Найвищі статки серед селян мали працівники машинно-тракторних станцій, ветеринарний та допоміжний сільськогосподарський персонал. Значно менше отримували члени радгоспів. Найбільш низькі доходи мали колгоспники, особливо у відсталих господарствах. Слід зазначити, що в цей період навіть одноосібне присадибне господарство – одне з основних джерел доходів селян зазнавало утисків. По-друге, прагнення керівництва підвищити ефективність сільського господарства змушувало владу вжити ряд заходів з покращення тодішнього становища. У другій половині 1950 – початку 1960-х рр. зростає обсяг капіталовкладень у галузь. На законодавчому рівні приймається ряд постанов з посилення матеріального зацікавлення селян. Унаслідок цього їх прибутки значно збільшилися, проте були меншими за середні доходи робітників та службовців регіону.

У третьому підрозділі “Заробітна плата партійно-державної номенклатури” показано, що офіційний розмір окладів партійних працівників був традиційно низьким. Було встановлено партмаксимум, коли керівний склад не міг мати постачання краще за передових робітників та кваліфікованих фахівців. Проте, окрім зарплатні, відповідальні працівники партії мали ще декілька джерел покращення добробуту. За характером нарахування їх можна розподілити на загальні (лікувальна допомога) та елітні (“побутове обслуговування”, “тимчасова грошова допомога”). Заробітна плата співробітників місцевих органів влади дорівнювала аналогічним посадовим окладам партійних керівників. Найбільш низькою залишалася зарплатня працівників установ влади в сільській місцевості. З середини 1950-х рр. приховані джерела доходів номенклатури, такі як “тимчасова допомога” та інші, відійшли на другий план. Рівень оплати праці керівного складу господарських, державних органів та громадських об’єднань залишався стабільним протягом усього досліджуваного періоду.

У третьому розділі “Зміни в сімейних бюджетах населення” на підставі бюджетних обстежень, що регулярно проводилися в регіоні органами статистики, розглянуто прибутки, видатки, а також купівельну спроможність населення.

У першому підрозділі “Структура прибутків” доведено, що заробітна плата становила головне джерело доходів у родинах робітників та службовців. Кваліфіковані працівники промисловості отримували найбільшу заробітну плату, що пов’язано з політикою держави в промисловій сфері. Найменшу платню, а відповідно й менші сімейні статки, мали малокваліфіковані працівники, службовці та медпрацівники. Суттєвою допомогою сімейному бюджету була винагорода за вислугою років, проте її розмір також залежав від кваліфікації та галузі виробництва. Через систематичне збільшення зарплатні та пенсій допомоги від держави зросли реальні прибутки населення, унаслідок чого зменшилася питома вага працюючих членів родини та значно зріс внесок голови родини до сімейного бюджету.

У другому підрозділі “Розподіл видатків” розглянуто рівень витрат на придбання продуктів харчування, товарів довгострокового використання, відпочинок, сплату житлово-комунальних послуг та податків. Аналіз структури витрат свідчить про покращення харчування. Збільшилися витрати на придбання промтоварів та зріс рівень забезпечення ними населення. Родини з високими доходами могли придбати більше побутової техніки, меблів, краще харчуватися. Але, навіть порівняно з нормами того часу, обсяги споживання певних продуктів були значно нижчими за встановлений рівень. Унаслідок покращення роботи державної торгівлі змінилася структура джерел постачання товарів. Надходження з установ держторгівлі в середині 1960-х рр. посідають головне місце, а ринок та присадибне господарство відходять на другий план. Невеликою залишається частка витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Більшу частину їх реальної вартості сплачувала держава. Зростає питома вага витрат на відпочинок, дитячі заклади, що свідчить про зростання добробуту населення. Водночас приблизно десяту частину всіх прибутків держава вилучала за допомогою системи державних позик та податків.

У третьому підрозділі “Купівельна спроможність населення” показано, що купівельна спроможність населення Донбасу значно зросла, але мала свої особливості. За відсутності вільного ринку велика заробітна плата важила небагато. Навіть карбованець для різних категорій населення мав різну купівельну спроможність. За таких умов справжня купівельна спроможність карбованця могла проявитися лише у сфері приватної торгівлі, де ціни визначалися на реальні товари, й були набагато вищими і росли набагато швидше державних й кооперативних.

До середини 1950-х років реальні прибутки населення збільшувалися головним чином за рахунок зниження цін на товари, потім через зростання заробітної плати та пенсій. Населення почало краще харчуватися, отримало можливість купувати якісні продукти. Слід зазначити, що держава в цей час активно чинить спротив розвитку індивідуального присадибного господарства та прагне ліквідувати як явище “приватників” та спекулянтів. Однак у середині 1960-х років установи держторгівлі не могли повністю задовольнити потреби міського та сільського населення у товарах. Це призвело до зростання цін на ринках регіону в першій половині 1960-х рр. Державні ціни на товари були значно меншими за ринкові, проте товарів не вистачало. На ринку навпаки ситуація кардинально відрізнялася. Урешті-решт, при загальному зростанні купівельної спроможності, придбати гарні товари стає досить важко й заощадження населення осідають в ощадкасах.

У четвертому розділі “Соціальний захист населення” проаналізовано пенсійне забезпечення населення, систему реабілітації інвалідів, заходи з охорони материнства та дитинства.

У першому підрозділі “Пенсійне забезпечення” показано, що за період 1943 – середини 1960-х рр. було поширено дію пенсійного законодавства на нові категорії осіб, збільшено розміри виплат. Унаслідок цього зменшився розрив між середньою пенсією та середньою зарплатнею. Однак пенсіонери чітко розподілялися на групи за рівнем доходів. Визначальним було поняття працездатності, трудового стажу та розміру зарплатні на колишньому місці праці. У більш вигідному становищі перебували колишні працівники підприємств стратегічних галузей промисловості. Пенсійне забезпечення селян здійснювалося за рахунок створених ними кас взаємодопомоги. Проте розміри виплат були значно нижчими, ніж у робітників та службовців, оскільки залежали від фінансового стану колгоспів. За особливі заслуги перед владою призначалися персональні пенсії. Розмір цих виплат був невеликим, проте головну роль відігравали пільги при сплаті за комунальні послуги, користуванні транспортом та отриманні інших суспільних благ. Характерною рисою радянської системи було те, що рівень соціального забезпечення не залежав від будь-якого соціального стандарту, наприклад, прожиткового мінімуму. Це давало можливість не фіксувати в загальнодержавному масштабі "смугу бідності", що апріорі означало відсутність у радянській державі бідних, як визначеного соціального прошарку населення.

У другому підрозділі “Реабілітація інвалідів” наведено дані, які свідчать про те, що масштаби інвалідності у Донбасі були значними. Встановленням ступеня втрати працездатності опікувалися спеціально створені лікарсько-трудові експертні комісії. На початку 1950-х років вони мали значну кількість недоліків у своїй роботі – недостатню кількість фахівців, їх низьку кваліфікацію. Під час визначення ступеня втрати працездатності допускалося чимало помилок. Протезування було однією зі складових соціально-трудової реабілітації інвалідів. Погане фінансування соціальної сфери, у тому числі і протезної промисловості, низький рівень зарплатні працівників призводили до значної плинності кадрів. Протези надавалися зі значним запізненням, незадовільної якості, що призводило до погіршення здоров’я інвалідів. У СРСР діяла централізована система професійного навчання та працевлаштування інвалідів. Проте до середини 1950-х років для інвалідів навіть на спеціалізованих підприємствах не було створено належних умов праці, порушувалися норми санітарії та техніки безпеки, досить низькою та нерегулярною була заробітна плата. Середня пенсія та зарплатня, на яку вони могли розраховувати, були менше середньої заробітної плати робітників. Тому значна кількість інвалідів приховували реальний власного здоров’я, щоб отримувати більш високу платню та, в перспективі, пенсію за вислугою років. Для непрацездатних осіб було створено систему пільг, якою намагалися пом’якшувати нерівності державної системи соціального забезпечення та покращувати добробут непрацездатних. Розмір зекономлених (через привілеї) коштів не компенсував рівень доходів до втрати працездатності. Інваліди опинилися в особливих медичних і соціальних умовах, що закріплювали їхню ізольованість.

У третьому підрозділі “Охорона материнства та дитинства” доведено, що родина розглядалася як найважливіший інститут радянського суспільства, тому перебувала під контролем держави й партії; материнство кваліфікувалося як важлива соціальна й державна функція жінок та підтримувалося державою морально й матеріально. При цьому держава надавала жінкам додаткові “охоронні” права, пільги й послуги (оплачені декретні відпустки, допомогу на дітей, розгалужену мережу доступних дитячих дошкільних і позашкільних установ тощо.). Однак якість послуг у пропонованих державою соціальних установах, так само, як і рівень розвитку виробництва товарів повсякденного попиту, були низькими, не відповідали вимогам. Витрати на утримання дітей у дошкільних закладах були значно вищими за державну допомогу. Розміри виплат через вагітність та пологи, а також допомога при багатодітності були невеликими й не досягали рівня середньої заробітної плати в регіоні.

У п’ятому розділі “Соціально-побутова сфера” вивчено відбудову соціальної сфери регіону, житлове будівництво та комунальне господарство.

У першому підрозділі “Відбудова та розвиток соціальної сфери” наведено свідчення про те, що політика радянської держави щодо відновлення соціальної сфери Донбасу підпорядковувалася загальному курсу на розвиток передусім стратегічних галузей промисловості. Залежно від цього вирішувалися найбільш нагальні проблеми: відбудова житлового господарства, постачання населення продуктами та товарами через роздрібну мережу, забезпечення водою та іншими найбільш необхідними побутовими послугами. Причому перевага надавалася містам – адміністративним та промисловим центрам регіону. Забезпечення соціальними благами було потужним важелем впливу на громадян. Керівництво підприємств мало можливість значно покращити соціально-побутові умови власних робітників, наприклад, за рахунок надання житла, пільг при отриманні кредиту на індивідуальне будівництво або забезпечення товарами та продовольством через відділи робітничого постачання. Таке свідомо нерівне становище населення регіону повинно було дати потрібні владі наслідки. Але це викликало значні диспропорції у просторовому та соціальному охопленні всього населення області державною допомогою.

У другому підрозділі “Житлове будівництво” показано, що житлова криза вирішувалася за допомогою будівництва дешевого, та не дуже комфортного житла. Нестача коштів для фінансування компенсувалася за рахунок залучення заощаджень та безкоштовної праці населення. Приблизно 35% житла було зведено за рахунок населення. Планувалося усуспільнити не лише житло та проживання в скупчених житлових масивах (що було більш дешевим для держави), а також приготування їжі, виховання дітей, особистий час мешканців. Усі ці функції держава прагнула взяти під контроль. Згодом це мало прискорити необхідні суспільні зміни. Значну роль у досягненні цієї мети мало відіграти створення потужної промисловості та будівництво навколо підприємств відповідної соціально-побутової інфраструктури. Житло також стало стимулом відповідних суспільних змін. До середини 1960-х років у цілому вдалося вирішити житлову проблему в регіоні. Проте обсяги будівництва відставали від темпів зростання кількості населення. Значна частина родин й надалі мешкала в непридатних умовах. Багато працівників проживали на відомчій житловій площі. У разі звільнення робітника з підприємства, його родину виселяли з відомчого житла без надання іншого помешкання.

У третьому підрозділі “Комунальне господарство” досліджено комунальне господарство регіону, яке було досить швидко відновлене після війни. Воно традиційно складалося з установ, що підпорядковувалися відомствам та місцевим радам. Відомча роз’єднаність призводила до того, що певна частина переважно сільських поселень часто були позбавлені найнеобхіднішого. Багато населених пунктів потерпали від нестачі питної води, не мали постійного транспортного сполучення. На початку 1960-х років владі вдалося вирішити найбільш гострі проблеми. Однак, стратегія на пріоритетний розвиток важких галузей економіки відсувала на другий план соціальну політику держави, соціально-побутова сфера Донбасу внаслідок цього розвивалася нерівномірно. Спостерігається більш потужний її розвиток у великих містах та промислових центрах.

У висновках підбито підсумки дослідження проблеми, зроблено узагальнення.

Соціальна політика радянської держави формувалася під впливом ідеології й була спрямована на зміну суспільних відносин та побудову соціалізму, і згодом – комунізму. Важливою складовою діяльності влади було прагнення досягти переваг над капіталістичними країнами у військово-промисловій сфері. Для реалізації соціальної політики в регіоні керівництво країни використовувало низку засобів: примусові, фіскальні заходи, а також матеріальне заохочення. Аналіз соціальної політики радянської держави в 1943 – середині 1960-х років свідчить про її патерналістській характер. Усі заходи з втілення соціальної стратегії здійснювалися державними органами. Вони мали всю повноту влади, тоді як усі інші суспільні елементи були лише об’єктами політики, або використовувалися державою.

Керівну та спрямовуючу роль в реалізації радянської соціальної стратегії відігравала комуністична партія. Партійно-радянська номенклатура була привілейованою групою в суспільстві й мала значні переваги в матеріальному забезпеченні.

Рушійною силою суспільних змін мав стати робітничий клас. Більшу частину ресурсів влада спрямовувала на розвиток стратегічних галузей промисловості. Працівники підприємств цих галузей матеріально заохочувалися за допомогою високої заробітної плати та пенсії, надання житла, забезпечення товарами через відомчу систему постачання та іншими суспільними благами. Фінансування інших галузей промисловості та соціальної сфери відбувалося за залишковим принципом. Працівники підприємств легкої, харчової промисловості, освіти, медицини, соціального забезпечення та побутового обслуговування отримували значно меншу заробітну плату

Селяни мали найменші в регіоні прибутки, більшу частину яких становили доходи, отримані з присадибного господарства. Сільське населення розглядалося владою як джерело поповнення робітничого класу, а село як сировинний придаток промисловості.

З 1943 р. і до початку 1950-х років розвитку соціально-побутової інфраструктури в регіоні, виробництву товарів повсякденного використання, забезпеченості житлом надавалося другорядне значення. Проте в період середини 1950-х рр. – початку 1960-х рр. зростання добробуту населення, покращення умов життя, а також забезпечення необхідними товарами, житлом, комунальними та побутовими послугами стає для влади одним з пріоритетних напрямів діяльності. У цей період збільшується мінімальна заробітна плата, розширюється сфера дії пенсійного законодавства, зростають пенсії, вирішується найбільш гостра житлова проблема. Однак сутність соціальної політики залишається незмінною. Унаслідок цього зберігається диспропорція в матеріальному забезпеченні працівників стратегічних та інших галузей економіки.

У середині 1960-х рр. через прорахунки керівництва країни матеріальний стан населення погіршується. Форсований розвиток промисловості в Донбасі зумовив однобічний розвиток соціальної сфери – це призводило до багатьох негативних соціальних наслідків, відлуння яких буде довго впливати на становище населення регіону.

Слід відзначити про суперечливі наслідки радянської соціальної політики. З одного боку, її реалізація в регіоні призвела до голоду 1946-1947 рр., низького рівня забезпечення громадян соціальними благами. З іншого боку, практично всі верстви населення були включені в державну систему соціального захисту, не існувало безробіття. Держава забезпечувала невисокі, проте стабільні, прибутки більшості працівників, надавала можливість купувати найнеобхідніші товари за низькими цінами, наділяла безкоштовним житлом, медичними та освітніми послугами, відшкодовувала значну частину житлово-комунальних витрат та видатків на відпочинок.

В роботі залишилися нерозглянутими питання соціальної політики у сфері збільшення народжуваності, культури та освіти, охорони здоров’я, оскільки вони можуть бути предметом окремих досліджень.

Список опублікованих праць

1.

2.

3.

4.

5.

6.