ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

БЕТТЕЛЬГЕЙЗЕ Даанж Дмитрівна

УДК 165.12

ФЕНОМЕН ПЛАНЕТАРНОЇ СВІДОМОСТІ:

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Білецький Ігор Павлович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри

теорії культури і філософії науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Чешко Валентин Федорович,

Харківський національний економічний університет,

професор кафедри філософії і політології;

доктор філософських наук, професор

Лозовой Віктор Олексійович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, завідувач

кафедри культурології.

Захист відбудеться 12 грудня 2007 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051. 06 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, м. Харків, пл. Свободи, , ауд. IV–65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 12 листопада 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Українець Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан світу характеризується чітко вираженим прагненням до об'єднавчих процесів, що відбуваються на всіх рівнях і охоплюють усі сфери життя. Ці об'єднавчі тенденції спостерігаються в геополітиці, у міжнародних господарсько-економічних зв'язках, що розширюються, в організації науково-дослідної діяльності, в освіті й у соціокультурній сфері.

У цьому зв’язку необхідно відзначити функціонування таких міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО, Всесвітня торговельна організація (ВТО); політичних об'єднань типу Європейського союзу (ЄС); міжнародних науково-дослідних проектів, здійснюваних за участю вчених і фахівців десятків країн, із залученням сотень університетів, заводів, лабораторій (CERN-Європейський центр ядерних досліджень, Міжнародна космічна станція (МКС), проекти Міжнародних космічних баз і поселень, Міжнародна радіоастрономічна станція ALMA, “Геном людини”); створення єдиного освітнього простору (Болонський процес) та інші численні проекти.

Процеси ці набувають усе більш масштабного й цілеспрямованого характеру, все чіткіше проглядається тенденція до створення загальнолюдської, тобто планетарної спільноти.

Не можна не відзначити, що сучасний світ перебуває в стані кардинальної трансформації, у ньому відбувається стрімке оновлення умов життя й праці людини (телебачення, програмне керування, всесвітня інформаційно-пізнавальна мережа – Інтернет, мобільний зв'язок, високошвидкісний транспорт), міняються традиційні установки та уявлення.

Говорячи словами Е. Тоффлера, ми вже є “свідками виникнення на планеті нової цивілізації”, що перетворить усю світову систему й у якій “зазнає мутації все”.

У результаті цієї мутації людство опинилося перед проблемою як докорінної зміни традиційного світового порядку, так і зміни самої біосоціальної природи людини та її свідомості.

Буденна свідомість усе частіше вступає в суперечність із реаліями нової дійсності, технологічні досягнення якої вражають уяву, а нерідко викликають сум'яття й розгубленість. Недарма ще в 1970-му році Е. Тоффлер заговорив про ефект футурошоку, суть якого, за його визначенням, полягає в тому, що величезна маса людей зазнає стресу й дезорієнтації, не встигаючи адаптуватися до ритму життя і науково-технічних досягнень, які прискорюються. Звідси в сучасної людини страх перед майбутнім, руйнування традиційної родини, занепад моралі, культурна і світоглядна дезорієнтація, все більша невпевненість у здатності політичної й інтелектуальної еліти вивести світ з духовної та екологічної кризи.

Усі ці явища потребують нагального філософського осмислення й вироблення нових світоглядних стратегій, що адекватно відбивали б масштаби сучасних трансформаційних процесів. Причому мова йде не лише про новий рівень їх філософського осмислення, а й про прийняття цих процесів на рівні буденної свідомості.

Свідченням актуальності означеної проблеми є все більший інтерес політичних еліт, наукових кіл і представників філософсько-гуманітарного знання до питань свідомості, що змінюється.

Про це ж свідчать і міжнародні саміти керівників провідних держав світу, які стають усе регулярнішими й на яких обговорюються все більш глибокі суперечності між багатими та бідними країнами, вплив релігійної і національно-етнічної свідомості на антиглобалістські настрої.

Суспільна й індивідуальна свідомість усе частіше стає об'єктом філософського і соціогуманітарного осмислення (Е. Тоффлер “Футурошок”, Д. Радьяр “До планетарної свідомості”, Д. Нейсбіт “Мегатренди” і “Висока технологія, глибока гуманність”, С. Гроф “Революція свідомості: Трансатлантичний діалог”, В.В. Налімов “Спонтанність свідомості”, А. Печчеї “Людські якості”, М. Моїсєєв “Інформаційне суспільство: можливість і реальність”, П. Кругман “Велика неправда”, Т. Фрідман “Плоский світ”, С.Г. Кара-Мурза “Маніпуляція свідомістю”, Г. Бейтсон “Екологія розуму”, “Ангели страшаться” та ін.).

Починаючи з 1960-х років, усе наполегливіше звучать заклики до єднання й усе більше наводиться аргументів на користь необхідності вироблення єдиної стратегії розвитку світового суспільства, формування єдиних філософсько-світоглядних і етичних установок.

Можна без перебільшення сказати, що ця проблематика опинилася в центрі всіх соціогуманітарних наук кінця ХХ–початку ХХІ ст. і спричинила появу цілої низки нових наукових дисциплін (прогностика, футурологія, глобалістика, біоетика, глобальна екологія, соціальна динаміка, синергетика тощо).

У результаті науково-технічного прогресу перед людством постала проблема не тільки докорінної зміни традиційного світового порядку, а й проблема зміни самої людини. Характер і форма цих змін торкаються не лише сьогодення людства, але й багато в чому визначають його майбутнє. Саме тому вони вимагають усебічного осмислення. Насамперед, на рівні загальнофілософському, потім на рівні узгодження різнорідних соціокультурних інтересів різних держав та груп населення (цивілізацій, у розумінні А. Тойнбі й С. Хантінгтона) і, нарешті, підготовки індивідуальної свідомості до сприйняття нових ідей та нових реалій.

Особливої уваги вимагає підготовка саме індивідуальної свідомості до сприйняття планетарних ідей і переходу на планетарний рівень сприйняття нового масштабу дійсності.

Без розв’язання цих завдань побудова й нормальне функціонування планетарної спільноти практично неможливе. Іншими словами, без нової свідомості, яка відповідає планетарним масштабам трансформацій сучасного світу, тобто без планетарної свідомості, об'єднавчі зусилля людства виявляться неефективними, а подальший прогрес цивілізації – безперспективним.

Фактично йдеться про реструктуризацію буденної свідомості, про її якісну перебудову. Як справедливо вважає Дейн Радьяр, успіх планетаризації визначатиметься наявністю достатньої кількості людей, котрі мислять планетарно. Підготовка ж людей, які мислять планетарно, – це комплексне завдання об'єднаних зусиль держави, філософії й освіти. Завдання надзвичайно складне, оскільки стосується свідомості всіх мешканців планети, переважна частина яких живе в умовах, що не відповідають елементарним людським потребам.

Таким чином, дослідження заявленої проблеми набуває особливого значення для вирішення цілого ряду завдань, пов'язаних із кардинальними проблемами світу, що глобалізується. Філософсько-антропологічний аналіз напрямку й закономірностей трансформації суспільної та індивідуальної свідомості дозволяє поглибити розуміння сучасних процесів, акцентує увагу на загальнофілософських принципах стратегії побудови планетарної спільноти. Крім того, спеціальне дослідження означеної проблеми сприятиме актуалізації сучасного етапу розвитку філософських наук, оскільки свідомість і як найважливіший атрибут людського буття, що постійно розширюється й трансформується, і як одна з провідних категорій філософії потребує нових осмислень, зумовлених розвитком науки та мінливими соціокультурними контекстами.

Ступінь розробленості проблеми. Планетарна свідомість – відносно новий об'єкт філософської рефлексії, що привертає до себе все більше уваги не лише представників власне філософської думки, а й інших сфер соціогуманітарного і наукового знання.

Планетарна свідомість – це феномен, що перебуває в процесі свого становлення, хоча джерела його сягають праць Іммануїла Канта. У трактаті “До вічного миру” (1795 р.) і в ряді інших своїх робіт він уперше обґрунтував ідею закономірності руху людського суспільства до загальнопланетарного федеративного устрою й розвитку свідомості від індивідуальної до родової (загальнолюдської).

Звернення до цих ідей і їх розроблення почалося в кінці ХІХ – на початку ХХ століття (П. Тейяр де Шарден, М.Ф. Федоров, В.С. Соловйов, В.І. Вернадський, А.Є. Фьорсман, П. Флоренський, Е.К. Ціолковський, Е. Дюркгейм, П. Сорокін).

У 1960-і роки розвиток теорії планетарної свідомості здійснюється прогнозистами (Г. Берже, І.В. Бестужев-Лада, Е. Янч, Р. Юнгк, Ж. Фурастьє, Б. Жувенель та інші), а в 1970-80-і роки естафета переходить до футурологів (О. Флехтгейм, Е. Ласло, А. Печчеї, Е. Тоффлер, Д. Форрестер, Дж. Нейсбіт та інші).

Останніми десятиліттями ця проблема активно вивчається також трансгуманістами (Н. Бостром, В. Віндж, М. Мор та інші), філософами (М. Моїсєєв, Ф. Фукуяма, Ю. Хабермас, Д. Белл, Й. Масуда та інші), біоетиками (В.Р. Поттер, В.А. Кордюм, П.Д. Тищенко, В.Ф. Чешко, Р. Пірсон та інші). Разом із тим слід зазначити, що цілісного філософського уявлення про сутність планетарної свідомості поки не сформувалося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в рамках планової наукової тематики кафедри “Концепція цілісності: проблема духовності в науці і культурі” (д/р UA № 01008737).

Мета дисертаційного дослідження – виявити умови формування планетарної свідомості й визначити напрямок її розвитку, і на цій основі розкрити значення та роль планетарної свідомості в становленні сучасного філософського дискурсу, пов’язаного з трансформаційними процесами в суспільстві й шляхами розвитку особистості. Для досягнення цієї мети передбачається розв’язання таких завдань:

- проаналізувати умови й передумови виникнення поняття “планетарна свідомість”;

- виявити й описати сутнісні характеристики і сформулювати на цій основі концепти “планетарна свідомість” та “планетарна людина”;

- обґрунтувати концепт “планетарна свідомість” як вектор розкриття природи людини;

- систематизувати запропоновані філософським і соціогуманітарним знанням основні принципи й способи формування планетарної свідомості та планетарної людини.

Об'єктом дослідження є роль конвергентно-глобалізаційних процесів і технологій у сучасному світі та їх вплив на соціокультурне становище людини й трансформацію її свідомості.

Предмет дослідження – умови формування і сутнісні характеристики планетарної свідомості й планетарної людини.

Теоретико-методологічна основа роботи зумовлена специфікою і складністю її предмета й дослідницьких завдань. У зв'язку з цим використано системну методологію наукового аналізу із залученням комплексу історико-генетичного, культурно-антропологічного й компаративістського методів.

В осмисленні феномена планетарної свідомості спираємося на значущі в методологічному й евристичному плані роботи таких авторів: І. Кант, П. Тейяр де Шарден, В.І. Вернадський, Е. Дюркгейм, П. Сорокін, Ж. Фурастьє, Бертран де Жувенель, Д. Радьяр, Дж. Нейсбіт, Р. Докінз, Д. Пірс, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма.

Крім того, у роботі було використано окремі положення, тези та ідеї Кан Ювея, Ортеги-і-Гассета, А. Бергсона, О. Шпенглера, К.Г. Юнга, Г. Гурджієва, П. Успенського, А.Є. Фьорсмана, П. Флоренського, Ж. Піаже, Ш. Ауробіндо, Т. Куна, Мак-Гейла, О. Флехтгейма, Л. Мемфорда, М. Мак-Люена, Д. Форрестера, А. Печчеї, А. Маслоу, Е. Фромма, І. Масуди, Ф. Блума, Д. Бома, С. Грофа, М. Моїсєєва, С. Паульсена, Р. Пенроуза, Р. Рорті, Х. Сколімовськи, В. Стьопіна, А.толярова, В.З. Тарантула, А.Дж. Тойнбі, Л. Уайта, Л. Уїлсоу, Р. Фрідмана, С. Хантінгтона, К. Ясперса, Ніка Бострома, К. Уїлбера, В. Вінджа, Макса Мору, Ю. Хабермаса, І.З. Цехмістра, В.Ф. Чешка.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробленні й репрезентації концептуальних понять “планетарна свідомість” і “планетарна людина”, пов'язаних з осмисленням масштабних цивілізаційних змін останніх десятиліть, що охоплюють як усе суспільство в цілому, так і кожну людину окремо. Ці поняття розширюють простір філософської рефлексії, сприяють виявленню закономірностей і глобальної еволюції розвитку суспільства й людини.

Результати дослідження, що становлять наукову новизну та виносяться на захист, є такими:

-показано, що генезис поняття “планетарна свідомість” сягає положень та ідей таких робіт І. Канта, як “До вічного миру”, “Про різні людські раси”, “Ідеї загальної історії у всесвітньо-громадянському плані”, “Антропологія з прагматичної точки зору”;

- здійснено аналіз таких понять, як “надіндивідуальна свідомість” (Е. Дюркгейм), “ноосфера” та “ноосферна свідомість” (В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден), “пневматосфера” (П. Флоренський), “техносфера” (А.Є. Фьорсман), “Колективний Інтелект” або “Колективний Розум” (М. Моїсєєв), “глобальна свідомість” (Римський клуб), і здійснено їх диференціацію;

- виявлено й описано сутнісні характеристики планетарної свідомості та обґрунтовано гіпотезу про те, що планетарна свідомість є системотвірним чинником розвитку і планетарної спільноти, і планетарної людини як втілення ідеальної особистості в повноті розкриття її фізичних та духовних якостей;

- висунуто положення про правомірність розгляду планетарної свідомості як способу заповнення етичного вакууму, що утворився внаслідок втрати релігією свого духовно-морального авторитету, з одного боку, і поширення постмодерністського релятивізму – з іншого;

- обґрунтовано положення про планетарну свідомість як про новий більш високий етап еволюції свідомості людини в період становлення планетарної спільноти;

- встановлено етапи формування поняття “планетарна людина” як ідеальної проекції людської особистості (“шляхетна людина” Конфуція, “надлюдина” Ніцше, “постлюдина” в сучасному трансгуманізмі);

-виявлено основні чинники й способи впливу сучасних технологій на культурну трансформацію людини і людства (могутній мас-медійний та інформаційний вплив на свідомість, генна інженерія й нанотехнології).

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження. Отримані результати: а) акцентують увагу на теоретичних аспектах трансформації індивідуальної й суспільної свідомості, викликаних сучасними масштабними конвергентно-глобалізаційнними процесами; б) розширюють поле філософської рефлексії за рахунок обґрунтованих і використаних у дисертації категоріальних понять “планетарна свідомість” і “планетарна людина”.

Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях феноменів, пов'язаних із планетаризацією людської спільноти, планетаризацією свідомості й подальшим розвитком особистості, а також для підготовки вузівських курсів із філософії, культурології, історії філософії та біоетики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійної дослідницької роботи автора. Статті №№ –9 підготовлено автором одноосібно. У публікаціях № і № дисертантові належить 50% опублікованого матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї й положення дисертації обговорювались на науково-теоретичному семінарі кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, на VI Міжнародній науково-практичній конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2005), VI Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки й освіти” (Алушта, 2005), Міжнародних наукових конференціях “Человек, культура и общество в контексте глобализации” (Москва, 2005, 2006), Республіканській науковій конференції за міжнародною участю “Гуманизм социальный, либеральный и религиозный” (Нижневартовск, 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в наукових статтях, 7 із яких опубліковано в наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначена метою і характером дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаної літератури, який нараховує 220 найменувань. Повний обсяг роботи становить 180 сторінок, із них 170 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, схарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено мету й завдання роботи, об'єкт, предмет і методи дослідження, обґрунтовано його наукову новизну, наведено основні положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів; названо форми апробації основних положень дисертації та подано її структуру.

У першому розділі “Концепт “планетарної свідомості” розглянуто теоретичні й методологічні аспекти філософсько-антропологічної інтерпретації концепту “планетарна свідомість”, подано обґрунтування необхідності його введення в сучасний філософський дискурс як категорії, пов'язаної з осмисленням глобалізаційних процесів, що охоплюють геополітичну, соціально-економічну, екологічну, духовно-аксіологічну та світоглядну сфери життя світової спільноти.

У підрозділі 1.1 “Генезис концепту “планетарної свідомості” проаналізовано передумови, історію виникнення і становлення цього поняття. Зазначено, що спроби осмислити поняття “планетарна свідомість” розпочалися ще у XVIII столітті, коли Просвітниками була сформульована ідея Всесвітнього федерального уряду, наділеного реальними законодавчими, судовими й виконавчими повноваженнями, а І. Кант наприкінці того ж століття опублікував свій філософський трактат “До вічного миру”, у якому обґрунтував думку про необхідність установлення права всесвітнього громадянства.

З огляду на те, що останніми десятиліттями до наукового обігу ввійшли такі поняття, як “глобальна свідомість”, “планетарна свідомість”, а також “колективна свідомість” і “колективне несвідоме”, смислові відношення між якими часто є амбівалентними, уточнено обсяг змісту та вироблено їх попереднє термінологічне розмежування. Пропонується таке визначення цих категоріальних понять:

ГЛОБАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – це свідомість, пов'язана з осмисленням глобалізаційних процесів, свідомість, що охоплює переважно сферу геополітичних, соціально-екологічних і екологічних аспектів.

ПЛАНЕТАРНА СВІДОМІСТЬ визначається передусім як філософсько-світоглядна категорія для позначення свідомості, що керується у своїх діях загальнолюдськими принципами й етичними цінностями, які сприяють стабільному розвитку техногенної цивілізації за умови збереження її людської (біосоціальної) природи. Це новий, більш високий ступінь розвитку індивідуального духу, здатного до осмислення і сприйняття глобалізованого світу як єдиної планетарної спільноти.

ПЛАНЕТАРНА СВІДОМІСТЬ – це і є в потенціалі найбільш продуктивний шлях розвитку людини, актуалізації її здібностей, що включає абсолютну повагу прав і свобод інших людей та співучасть у долі всього людства.

Тільки на рівні планетарної свідомості можливий продуктивний розвиток і завершення глобалізаційних процесів в аспекті не лише національно-державних, але й транснаціональних, трансдержавних і загальнолюдських економічних та соціокультурних інтересів.

Поняття “КОЛЕКТИВНА СВІДОМІСТЬ” (надіндивідуальна свідомість), запропоноване французьким філософом і соціологом Е. Дюркгеймом, означає всього лише властивий будь-якому суспільству рівень свідомості, відмінний від суми індивідуальних свідомостей.

Поняття КОЛЕКТИВНИЙ ЗАГАЛЬНОПЛАНЕТАРНИЙ РОЗУМ, запропоноване М. Моїсєєвим, є розвитком думок Е. Дюркгейма про неідентичність колективного розуму сумі індивідуальних знань, відповідає інформаційній епосі (що зближує його концептуальний зміст і з глобальною, і з планетарною свідомістю, у той же час не ототожнюючи його з жодним із них). (Усереднено визначальний нормативний тип).

КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ – поняття, введене в науку К. Юнгом, означає сферу глибинних шарів людської психіки, що мають стійкі риси давнього досвіду людини. Отже, ні глобальна, ні тим більше “колективна свідомість” / “колективне несвідоме” не можуть розглядатися як синоніми “планетарної свідомості”.

Обґрунтовано думку про те, що проблема переходу на рівень планетарної свідомості може бути розв’язана в рамках сучасної філософської антропології і космізму на основі ідей І. Канта, В.І. Вернадського, П. Тейяра де Шардена, Д. Радьяра, О. Шпенглера, Ортеги-і-Гассета, Кан Ювея, А. Тойнбі, Е. Тоффлера, А. Печчеї, Ю. Хабермаса, М. Моїсєєва, С. Грофа, І. Ласло та ін. Зокрема йдеться про продуктивність положення Канта, згідно з яким вища мета природи полягає в розвитку всіх її задатків, закладених не в окремій людині, а в людстві в цілому і що ця вища мета може бути досягнута тільки в спільній правовій державі або конфедерації держав. Щоб виконати свою місію, людство має об'єднатися в єдиний рід, тобто в єдине людство, причому ця місія може бути виконана “не обов'язково в межах Землі”.

У свою чергу концепція особистості, що розвивається, на початку ХХ століття актуалізувала соціальні аспекти буття людини (ідея колективної свідомості Е. Дюркгейма, концепція Ж. Піаже про визначальну роль соціального середовища в становленні людини, архетипи колективного несвідомого К. Юнга).

Кантівська ідея про прогрес як рух до єдиного людського роду, підтверджена дослідженнями названих вище авторів, дає підстави зробити висновок, що свідомість повинна розширювати свої межі від індивідуального до загальнолюдського чи планетарного. За словами Д. Радьяра, весь розвиток ХХ століття свідчить про кардинальні зміни цивілізації і про те, що планетарний вимір стане характерною рисою XXI століття.

З погляду становлення й розвитку ідеї планетарної свідомості та планетарної спільноти розглянуто судження М.Ф. Федорова, П. Флоренського, В.І. Вернадського, китайського філософа Кан Ювея, Ортеги-і-Гассета, О. Шпенглера, А. Тойнбі, М. Моїсєєва, С. Грофа, І. Ласло, П. Рассела, А. Печчеї, індійських мислителів Шрі Ауробіндо і С. Радхакрішнана.

У підрозділі 1.2. “Планетарна свідомість як вектор розкриття природи людини” обґрунтовано думку про те, що планетарна свідомість – це своєрідна відповідь людства на нову цивілізаційну ситуацію, характерною рисою якої є глобалізаційні процеси. Водночас вона виступає як еволюційний вектор розкриття природи людини, актуалізації її природних здібностей, розгортання духу від індивідуального буття до буття загальнолюдського, родового (І. Кант), у масштабах якого людина тільки й може реалізуватися.

Важливим моментом у розвитку цього положення є думка Тейяра де Шардена про планетарний щабель розвитку свідомості людства, що мислиться в нього як природне прагнення до масового об’єднання з метою ефективного використання “матеріальних і духовних сил”. “Еволюція, – стверджує він, – зростання свідомості. Зростання свідомості – спонукання до єднання”. Планетарна свідомість, за Тейяром де Шарденом, – це ступінь розвитку свідомості, що прогресує від філогенезу до колективної свідомості. У цьому зв'язку розглядаються типологічно близькі за змістом судження І. Канта (висловлені ним у роботах “До вічного миру”, “Про різні людські раси”, “Ідеї загальної історії у всесвітньо-громадянському плані”, “Антропологія з прагматичної точки зору”), Кан Ювея (“Велика Єдність”), Д. Радьяра (“До планетарної свідомості”), Е. Дюркгейма, Ж. Піаже, К. Юнга, Е. Фромма, М. Хайдеггера, А. Маслоу, Ф. Фукуями, Ю. Хабермаса, М. Моїсєєва, Й. Масуди та ін.

У другому розділі "Планетарна свідомість як метаморфоза людства” (до проблеми формування “планетарної спільноти”) простежено процес формування ідеї “планетарної спільноти” у різних сферах гуманітарного (художня література, переважно у формі наукової фантастики), соціогуманітарного (футурологія, прогностика, проспективізм), наукового (біологія, нейробіологія, генетика, фізика) і філософського знання. З'ясовано значення смислових інтенцій понять “планетарна спільнота” і “планетарний розум”, репрезентація їх у контексті антропологічного й аксіологічного виміру в названих сферах.

У підрозділі 2.1. “Наукова фантастика як проекція майбутнього” досліджено вплив науково-фантастичної літератури на формування концептів “планетарна спільнота” і “планетарна свідомість”. Обґрунтовано думку про те, що ідея планетарної свідомості знаходить своє відображення не лише в класичній філософії, але також у футурології й науковій фантастиці – одній із перших спроб художньо-філософського осмислення процесів, пов'язаних із розвитком наукового знання і технологій (освоєнням інших планет, розвитком роботехніки та штучним інтелектом). У науковій фантастиці проектування свідомості за межі земного кола в космічний простір являє собою виток еволюції свідомості. Постульовано думку про те, що на розвиток свідомості серед інших чинників могутній вплив справляє розширення просторових уявлень людини про навколишній світ (коперниканський переворот у космології, відкриття Америки, польоти в космос). Розпочате у ХХ столітті осмислення людиною космічного простору не могло не вплинути як на суспільну, так і на індивідуальну свідомість.

Жанр наукової фантастики дозволив змоделювати на сторінках літературних творів багато ситуацій майбутнього, зокрема уявлення про надіндивідуальні (загальнолюдські, планетарні) форми свідомості. Одними з найбільш продуктивних у цьому аспекті є твори Г. Уеллса, Д. Кемпбелла, А. Ван Вогта, Г. Каттнера, А. Азімова, Р. Бредбері, Р. Джоунса, А. Кларка, Ф. Саберхагена. Космос із перспективами освоєння близьких і далеких світів, пошуком позаземних цивілізацій і можливих форм розумних істот, подорожей у часі тощо, – усе це загострило інтерес до майбутнього. Космос виступає в цьому разі як метафора, покладена, по суті, у саму основу наукової фантастики, що являє собою художню модель проектування еволюції людини (і людства в цілому) в напрямку космічної експансії, модель, сполучену з ідеєю про нерозривний зв'язок Людини і Космосу.

На перший погляд, космос є всього лише невід'ємною частиною поетики наукової фантастики, але за уважнішого розгляду виявляється, що космос у науковій фантастиці – потреба самої свідомості, яка прагне до осягнення меж людського потенціалу, до нових проекцій світобудови, що відкриваються перед людиною.

У науковій фантастиці проектування свідомості за межі земного кола в космічний простір являє собою виток еволюції свідомості – її екстраполяції в майбутнє, у нові світи, у нові сфери.

Тема космічної експансії, таким чином, постає і як пряме вираження споконвічної мрії людства про подорожі за межі земного кола (казковий килим-самоліт, античні історії про польоти на Місяць і навіть до Сонця – “Правдива історія” Лукіана), і як проекція можливостей сучасних технологій, і певною мірою внаслідок цього як метафора всеохопної людської свідомості.

У підрозділі 2.2. “Футурологія і прогностика про перспективи розвитку сучасної цивілізації” відзначено, що в другій половині ХХ століття до проблеми планетарної свідомості й пов'язаних із нею аспектів цивілізації звернулися футурологія та проспективізм, репрезентовані роботами Г. Берже , Р. Юнгка, Е. Янча, Ж. Фурастьє, Б. де Жувенеля, Дж. Мак-Гейла, Д. Радьяра, О. Флехтгейма, Е. Тоффлера, Дж. Форрестера і подружжя Медоузів, Е. Ласло, А. Печчеї, Ф. Фукуями, Ю. Хабермаса.

Показано, що посилюється увага до теоретичного осмислення об'єднавчих процесів у сферах світової економіки (транснаціональні й міжнародні фінансово-промислові організації), світової екології (охорона довкілля) і освоєння космосу. Людство все більше утверджується в думці, що сьогодні не стільки минуле визначає сьогодення й майбутнє, скільки прогнозування майбутнього, визначаючи його домінанти і лінії розвитку, формує вигляд сьогодення. Зважаючи на це, в нинішніх умовах свідомість повинна випереджати події, спрямовуючи і даючи їм правильну орієнтацію, а не йти за ними.

Переконання це не результат спекулятивних припущень, а непорушний висновок здійснених у 70-80-х роках минулого століття масштабних наукових досліджень стану сировинних, продовольчих та екологічних ресурсів нашої планети. Висновки цих досліджень досить тривожні.

У найбільш загальному вигляді йдеться про те, що людство практично підійшло до меж екстенсивного зростання в зв'язку з неефективним використанням обмежених природних ресурсів Землі, зумовленим анархічною системою світової економіки.

У ситуації обмеженості природних ресурсів усе більш нагальним є питання про планетарне планування й про створення науково обґрунтованих сценаріїв розвитку майбутнього всього людства.

Зазначено, що як науковий напрямок прогнозування майбутнього і сфер соціальної практики футурологія почала формуватися в 60-х роках ХХ століття й набула подальшого розвитку в роботах відомих мислителів – прогнозистів, футурологів та соціологів ХХ століття.

Тоді ж, у середині ХХ століття, формується проспективізм – течія в соціально-філософській думці й прогностиці, що сягає досліджень Гастона Берже, який увів новий термін “проспекція” – метод дослідження майбутнього і нове ставлення до майбутнього. Прогностика – спосіб розроблення прогнозів (керування соціальними процесами, проектування, планування соціально-економічного й політичного розвитку в масштабах усього людства, а не окремої держави, нове ставлення до майбутнього).

Практика світового моделювання, досліджень стану й перспектив розвитку світової динаміки (Доповіді Римському Клубу) і перехід до практичної діяльності на основі принципу “Думати глобально, діяти локально” все більше переконують суспільство в імперативній необхідності вироблення концепції стійкого розвитку, основою якої може бути лише новий рівень свідомості – свідомості планетарної.

Таким чином, забезпечуючи практичну реалізацію людських ідеалів для кожного мешканця планети, планетарна свідомість є і вищою формою гуманізму як необхідною умовою виживання людства.

У підрозділі 2.3. “Метаморфоза людства” розглянуто сформовані у філософському і науковому знанні варіанти уявлень про можливі напрямки й характер трансформацій природи людини та її свідомості в контексті досягнень високих технологій і наукових відкриттів.

Епоха постмодерну через розвиток сучасних технологій являє собою не лише кризу проекту Просвітництва, але й канон докорінних соціокультурних трансформацій. Зрештою осередком усіх глобальних та етичних проблем, їх вихідним і кінцевим моментом – будь то енергетичні ресурси чи екологічна безпека – виявляється природа людини й метаморфози її свідомості.

Проблема планетарної свідомості переміщається в центр усіх сучасних проблем, і тільки в цій площині ці проблеми й можуть бути розв’язані.

У світлі судження Тейяра де Шардена “еволюція – це зростання свідомості” основоположними стають питання про вектор людської свідомості, що зростає, і про її сутнісні характеристики. Не менш важливим є й питання про те, як вона корелює зі зміною самої людини – з її ментальною й біологічною (людською) організацією.

Можна припустити, що вищою формою свідомості є її всеосяжність, універсалізм, планетарно-галактичний рівень, із вектором спрямованості в нескінченність, котру Тейяр де Шарден загадково-метафорично позначив як “точку Омеги”.

Філософія традиційно вивчає питання свідомості з погляду її онтології і гносеології. Що стосується трансформації свідомості в перспективі майбутнього, то лише окремі філософи насмілюються робити її предметом своїх міркувань (із відомих сучасних учених – Р. Рорті “Філософія і майбутнє”, Ф. Фукуяма “Наше постлюдське майбутнє: Наслідки біотехнологічної революції”, Ю. Хабермас “Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?”, Й. Масуда “Гіпотеза про генезис Homo Intelligens” тощо).

У той же час усе більш наполегливо заявляє про себе прогностика як один із напрямків прогнозування майбутнього. Саме прогностика почала осмислювати явища з універсальних позицій. Згідно з прогностикою, людство вже півстоліття стоїть “на порозі метаморфози” своєї свідомості і свого вигляду.

На основі аналізу ідей Д. Хакслі, А. Азімова, В.В. Тарантула, У. Хейзелтайна, Й. Масуди, які у своїх працях торкаються трансформації людської природи й перспектив розвитку сучасної цивілізації, зроблено висновок: якщо з початком конвергентно-глобалізаційних процесів і секвенування ДНК основна увага концентрувалася на соціально-політичних та етико-медичних проблемах, то на сьогоднішньому етапі все більш важливого значення набувають корінні питання природи й духовно-творчих можливостей людства в цілому, спрямованості розвитку свідомості та її ціннісних установок. За даними енциклопедії “Глобалістика”, у результаті напруженості взаємодії людини і біосфери, що продовжує зростати, світ перейшов зі стану стійкості в стан саморуйнування. Саме через це людству слід вибудувати спільну систему цінностей у вигляді інтеграції національних культур і етно-національних свідомостей у всесвітню культуру, що базується на планетарній свідомості.

Діалог про природу людини, останнім часом, на жаль, не в пошані у філософів, як зауважив Ф. Фукуяма. Він повинен відновитися й вийти на рівень, який відповідає масштабності проблем, що постали перед людством.

У підрозділі 2.4. “Розум майбутнього (до проблеми формування “людини майбутнього”) акцентовано увагу на тому, що в плані вивчення планетарної свідомості особливий інтерес становить проблема подальшого розвитку свідомості, розширення її меж, тобто проблема “розуму майбутнього”.

Виникає питання, чи можливе в принципі розширення меж свідомості, а, якщо так, то в яких межах і в яких напрямках. У зв'язку з цим здійснено аналіз природи свідомості з погляду сучасних уявлень, який дозволяє з упевненістю констатувати, що в основі метаморфози людства лежить зміна свідомості.

Показано, що глобальний етнос, загальнолюдська мораль, фізична трансформація – усе це стало набагато ближчим і реальнішим завдяки науковим відкриттям у сфері людської природи (роботи англійського фізика-теоретика Р. Пенроуза, Д. Бома, П. Тейяра де Шардена, Р. Докінза, А. Маслоу, Д. Блума, Ж. Піаже, І.З. Цехмістра, В.Ф. Чешка).

Розвиток “розуму майбутнього” і “планетарної свідомості”, специфічної за генезисом категорії, таким чином, можна уявити як цілеспрямований саморозвиток, говорячи словами Д. Бома, структуру, що постійно розширюється та актуалізується й ніколи не може бути завершеною, оскільки перебуває в русі “значень, що розгортаються”.

До рушійних чинників розвитку свідомості можна зарахувати такі.

По-перше, це генетична зумовленість структури мозку, у якій закладені як індивідуальні потенційні здібності окремої особистості, так і загальна епістемологічна здатність до осмислення навколишнього світу, здатність, орієнтована на масштаб Усесвіту.

По-друге, це фенотипові модифікації вияву індивідуальних генів, вплив якого виявляється дистантним. Говорячи словами Р. Докінза, “довга рука гена не знає кордонів. Увесь світ покритий перехресними казуальними стрілками між генами та їх фенотиповими ефектами”.

По-третє, це інтенсивна технологізація формування свідомості (генна інженерія, нанотехнології, чіпи, освітньо-інформаційні технології), здатна впливати на розвиток і розширення можливостей мозку й свідомості.

По-четверте, здатність мозку до вироблення нових міжнейронних структур, до збільшення обсягу пам'яті в міру включення у свідомість нових рівнів осмислення світу (планетарна свідомість) і нових форм мистецтва.

У підрозділі 2.5. “До планетарної спільноти” показано, що припущення й прогнози філософів, письменників і футурологів, учених про майбутнє людства як про планетарну спільноту все більш зримо набувають реальних рис у всіх сферах людської діяльності:

-політичній (ООН, ЮНЕСКО, ЄС);

-науковій (CERN, МКС, “Геном людини”, АLМА, проекти колонізації планет);

-освітній (уніфікація освітніх програм, Болонський процес);

-культурній (мультикультуралізм, взаємодія і взаємопроникнення культур, експансія й уніфікація мас-медійних технологій, Інтернет).

Названо чинники, що перешкоджають становленню планетарної спільноти (соціальна диференціація, унаслідок якої 5 млрд мешканців Землі зазнають тих чи інших труднощів у задоволенні базових потреб; культурна багатополюсність чи поліцивілізаційність, релігійні суперечності й низький культурно-освітній рівень більшості населення планети). Висунуто й обґрунтовано ідею подолання перелічених перешкод і суперечностей на шляхах гармонізації міжцивілізаційних інтересів та розвитку індивідуальної свідомості особистості в контексті спільних інтересів.

Обґрунтовано необхідність концепту “планетарна людина” як прогностичної моделі властивостей і якостей ідеальної людини, як вектора цілеспрямованого формування свідомості особистості нового цивілізаційного етапу розвитку людства. Розглянуто еволюцію становлення цього поняття (“шляхетна людина” – “істинний християнин” – “надлюдина” – “постлюдина” – “планетарна людина”).

Визначено категоріальний зміст концепту “планетарна людина” і розглянуто напрямки його формування у світлі пропонованих філософією, науковими технологіями та біоетикою ідей (зокрема, розглянуто концепцію трансгуманізму з його ідеєю постлюдини, керованою еволюцією й соціобіокультурною коеволюцією). Запропоновано також програму формування планетарної свідомості, у якій провідна роль приділяється освітньо-виховним програмам і гуманістичним світоглядним установкам, що відкривають широке поле діяльності для філософії.

У третьому розділі “Сучасні технології в культурній трансформації людини” проаналізовано вплив на сучасні трансформаційні процеси високих технологій – хай тек, хай х’юм і мас-медійних технологій, що насаджують певні поведінкові установки, звички, культурні цінності, світоглядні орієнтації,. Показано, що НТР із другої половини ХХ століття стала визначальним чинником суспільного розвитку.

Відзначено роль науково-технологічного аспекту в трансформаційних процесах, зокрема грандіозні наукові проекти, здійснювані за участю тисяч учених із сотень університетів різних країн. У цьому відношенні показовими є приклади таких міжнародних наукових проектів, як CERN, МКС і “Геном людини”. Що стосується СЕRNа (Європейського центру ядерних досліджень), то результатом його діяльності стало створення Всесвітньої комп'ютерної мережі – Інтернету, а зараз у ньому відбувається підготовка до експериментів, що можуть докорінно змінити наукові уявлення про будову речовини і світу (проекти ATLAS і ALISA).

Нового, воістину загальнолюдського масштабу набувають питання, пов'язані з освоєнням далекого космосу та із завершенням проекту “Геном людини”, метою якого є створення біологічного портрета людини.

Необхідність загальнопланетарних зусиль для подальшого розвитку людства демонструють міжнародні виставки наукових і технологічних досягнень. Так, наприклад, на EXPO–2005 у Японії були

репрезентовані такі тематичні аспекти, як “Усесвіт і Земля в уявленні Людства”, “Існування людства і наука життя”, “Технології й етика: минуле і майбутнє”, “Демонстрація стилів життя громадян нового глобального суспільства”.

У зв'язку з тим, що на життя сучасного суспільства й кожної людини усе більше впливають наука і технології, одним з об'єктів розгляду є філософія техніки (Е. Капп, Ф. Дессауер, М. Хайдеггер, Ж. Еллюль, Ф. Тоффлер, Г. Маркузе, Дж. Нейсбіт та ін.).

Показано, що вже на цьому етапі розвитку суспільства сучасні науково-технічні досягнення дають широкі можливості для маніпулювання людською свідомістю і навіть втручання в її геном. Про це з усе більшою тривогою говорять філософи й біологи. Йдеться про завершення процесу секвенування ДНК, який відкриває перед ученими можливість за допомогою біотехнологій створювати нові типи комбінацій генома, що призведе до зміни самої природи людини. Тривогу викликає те, що вже сьогодні проводяться експерименти з клонування, з уживлення чіпів, із заміни окремих частин тіла й органів людини. Загроза настільки реальна, що ЄС був змушений ужити санкцій щодо обмеження біотехнологічних утручань у природу людини (у статті 3 “Хартії основних прав людини” ЄС запроваджується заборона на євгеніку й репродуктивне клонування людини). Проблема ця настільки гостра, що вона породила новий науковий напрямок – біоетику.

З огляду на це виникає проблема захисту індивідуальної свідомості від несанкціонованого біотехнологічного впливу на неї й водночас впливу з метою формування планетарного світогляду.

Нові наукові дані про вроджені когнітивні здібності, а також усвідомлення людством себе як єдиного генофонду планети означає, що культурний релятивізм повинен бути замінений на культурні й морально-етичні універсалії як фундамент планетарної свідомості.

Цей поворот свідомості продиктований сучасним станом цивілізації, що стала на новий етап свого розвитку, який позначений домінантною роллю високих технологій у всіх сферах життєдіяльності людини.

Відповідно до технологічного детермінізму Л. Уайта, саме технологія є базисом усіх чинників культури й визначає її розвиток і зміну: “рушійна сила культури знаходиться в її технології”. Однак при цьому, зауважує він, говорячи про головну роль технології, “не слід випускати з уваги і вплив, що справляється на технологію соціальним, філософським та емоційним чинниками”, тобто культурою.

Сучасні технічні досягнення рухають уперед усі галузі науки й виробництва – від генетики до нанотехнологій, але в той же час вони можуть зруйнувати всю планету, якщо їх не передбачати і не програмувати кінцевий результат їхньої дії, якщо не координувати їх з культурою і філософсько-гуманітарним знанням, що набуває форми планетарної свідомості.

У висновках узагальнено результати дослідження. Здійснений у дисертації аналіз доводить необхідність уведення в поле філософської рефлексії категоріальних понять “планетарна свідомість” і “планетарна людина”, що розширюють можливість адекватного опису й осмислення масштабних цивілізаційних змін, які торкнулися не лише усієї світової спільноти, але й кожної особистості зокрема. Цим зумовлюється прогностична та евристична роль означених понять.

У контексті розглянутого в дисертації матеріалу поняття “планетарна свідомість” і “планетарна людина” подаються як актуальні для сучасного етапу розвитку цивілізації феномени, що перебувають у процесі становлення, хоча джерела їх сягають ідей Іммануїла Канта і, певною мірою, Конфуція.

Показано, що концепція планетарної свідомості як закономірного й самою природою закладеного в людині ступеня свідомості, який зумовлює рух людства від примітивно-агресивної і нещадної боротьби за виживання до процвітання й вічного миру в умовах загальносвітової держави, уперше була окреслена І.Кантом наприкінці ХVIII століття, але свого подальшого розвитку набула лише до початку ХХ століття.

На основі аналізу ідей та положень, висловлених у працях Е.Дюркгейма, М.Ф. Федорова, П. Флоренського, К. Ціолковського, М. Бердяєва, Кан Ювея, Шрі Ауробіндо, В.І. Вернадського, П. Тейяра де Шардена, Ортеги-і-Гассета, Д. Радьяра, зроблено висновок про те, що планетарна свідомість починає інтерпретуватися науковою спільнотою як адекватна відповідь людства на нову цивілізаційну ситуацію, характерною рисою якої є конвергентно-глобалізаційні процеси. Водночас це концептаульне за змістом поняття є необхідним для розкриття природи людини, розгортання її духу від індивідуального буття до буття загальнолюдського, родового (І. Кант), у масштабах якого людина тільки й може реалізуватися.

Подальше осмислення провідної ролі свідомості у світових об'єднавчих процесах, необхідності її розвитку та розширення світоглядних обріїв відбувалось у рамках нових наукових напрямків – філософії техніки, прогностики, футурології, біоетики і, як це не дивно, у рамках науково-фантастичної літератури як різновиду художньої літератури.

Наукова фантастика стала однією з перших спроб художньо-філософського осмислення процесів, пов'язаних з освоєнням інших планет, розвитком роботехніки і штучним інтелектом. Жанр наукової фантастики дозволив змоделювати на сторінках літературних творів багато ситуацій майбутнього, зокрема уявлення про