1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

БОСА ЛЮБОВ ГРИГОРІВНА

УДК 39(4 укр.) “18-20”:316.35

СОЦІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

кінця ХІХ - початку ХХІ століття

Спеціальність 07.00. 05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі “Український етнологічний центр”

Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Науковий керівник

Офіційні опоненти:

Провідна установа : |

доктор історичних наук, професор,

академік НАН України

Скрипник Ганна Аркадіївна,

директор інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

доктор мистецтвознавства

Стельмащук Галина Григорівна,

Львівська академія мистецтв МОН України,

професор кафедри історії і теорії мистецтв

кандидат історичнимх наук, доцент кафедри етнології,

античної та середньовічної історії

Чучко Михайло Костянтинович

Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Кафедра етнології та краєзнавства, історичний факультет, м. Київ. |

Захист відбудеться “_________________2007р. о____ годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 при Інституті мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою:м. Київ, вул. М. Грушевського,4

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою:

м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий “____” ________________2007 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Микитенко О.О.

Підписано до друку 10.01.2007. Формат: 60Ч90 1/16

Ум. друк. арк. 1.0 Тираж 100 прим. Зам № 134.

________________________________________

Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології

ім. М. Т. Рильського

м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси соціалізації в кожному суспільстві мають багаторівневий і багатоаспектний характер. Між процесами соціалізації та розвитком самого суспільства існує глибинний смисловий і структурний зв’язок. Тож соціалізація молодої особистості в певному розумінні увінчує культурно-історичний шлях нації і водночас спирається на нього. Відбувається це через включення механізму культурної регуляції соціалізаційного процесу (культурні сценарії) та через культурних агентів - окремих людей і спільнот різного рівня та характеру, завдяки чому задаються соціально-нормативні канони особистості стосовно кожного історичного періоду. Поняття “особистість” співвідноситься з поняттям “традиція”. На ньому базується процес соціалізації, який передбачає засвоєння індивідом соціокультурного досвіду й означає успадкування, підключення до групової пам'яті, укорінення в минулому, що дає йому можливість орієнтуватися у світі, забезпечує стабільність.

Дослідження процесу соціалізації як одного з формоутворюючих елементів культури в сучасній науці набуває стратегічного характеру, оскільки різкі зміни в соціокультурному середовищі змушують людину шукати стійкі еталони і моделі поведінки, які мали б допомогти їй подолати кризу ідентичності, знайти себе в новій ситуації і відновити зв’язок поколінь, що був втрачений за попередній період як на індивідуальному, так і колективному рівнях.

У сучасному суспільстві спостерігається зменшення вагомості найважливіших інститутів соціалізації: сім’ї та освітніх закладів. Останнім часом помічені тенденції псевдосоціалізації, асоціалізації, неконтрольованих суспільством стихійних явищ, які супроводжуються аномійними процесами (лібералізація моралі, споживацькі інстинкти, втрата самоідентичності, розірваність соціокультурних зв’язків, маргінальність світоглядної парадигми, індивідуалістські цінності).

Через аналіз молодіжної культури, зокрема субкультурних проявів, як певного етапу соціалізації, можливо простежити процес інкультурації молодого покоління та формування його самоідентичності. Пошук механізмів, що забезпечують суспільну стабільність через соціалізаційні процеси, визначення їх перспективних моделей в сучасному українському соціумі залишаються найважливішими проблемами науки і практики.

Усвідомлення суспільством проблем національного самозбереження та виживання має привести до етнокультурного спрямування процесів соціалізації молоді, підсумком якої є формування національної ідентичності особистості, а вищим рівнем і способом такого становлення є національне самовизначення.

2

Актуальність теми, її науково-практична значущість визначили мету дослідження: виявлення закономірностей та особливостей соціалізації української молоді кінця ХІХ- поч. ХХІ ст. Досягнення означеної мети потребувало вирішення таких завдань:

· прослідкувати процес формування етнологічних знань про предмет дослідження, охарактеризувати стан вивчення теми; визначити її теоретико-методологічні основи, вивчити і відібрати джерела;

· розкрити категоріальну структуру процесу соціалізації як способу конструювання картини світу;

· на основі конкретного історико-етнологічного дослідження розкрити особливості соціалізації української молоді в умовах традиційного суспільства кінця ХІХ- поч. ХХст., тоталітарної системи ХХст. та в умовах перехідного суспільства кінця ХХ- поч. ХХІ ст.;

· виявити і показати механізми трансформацій в процесах соціалізації молоді кінця ХІХ- поч. ХХІ ст.;

· знайти і науково означити підгрунтя та можливі точки кореляції між традиційною і новітньою формами соціалізації молоді.

Об’єктом дослідження є українська молодь як соціокультурна група суспільства.

Предметом дослідження є процес соціалізації української молоді в окремі історичні періоди розвитку українського суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють кінець ХІХ- поч. ХХІ ст. Такий вибір обумовлений певною мірою принциповими розбіжностями у процесах соціалізації молоді в Україні в різні історичні періоди, а також особливостями впливу зовнішніх обставин, в першу чергу через трансформації політичних систем. У кінці ХІХ ст. в українському соціумі домінувала традиційна модель соціалізації. До кінця 1930-х років завершився найдраматичніший період у становленні нової радянської моделі соціалізації, відмінної від традиційної. До 60-х років сформувались і відносно стабілізувались основні риси радянської моделі соціалізації, як базової для радянської системи. З кінця 80-х і по сьогоднішній час активно відбуваються нові трансформаційні процеси в соціалізації молоді. Нині ця модель знаходиться у стані формування.

Територіально дослідження окреслюється Центральною та Південною Україною із залученням окремих матеріалів з інших регіонів.

Методологія та методи дослідження. Для розв’язання поставлених у дослідженні завдань використано комплекс методів, які доповнюють один одного. Теоретичні методи: аналіз, порівняння, узагальнення даних із проблеми дослідження; метод теоретичного моделювання при визначенні логічної структури дослідження. Емпіричні методи: включене спостереження, інтерв’ю, методи фокус-груп, метод аналізу документів.

19

программ, направленных на возрождение национально-духовных ценностей, будет способствовать адекватной социализации молодежи.

Ключевые слова: социализация, инкультурация, индоктринация, интериоризация, инициация, культурный сценарий, молодежная община, субкультура.

Bosa L.G. Socialization of the Ukrainian young people of end ХІХ - beginning of the ХХІ item. - Manuscript. Thesis for a candidate degree in historscal sciences, speciality 07.00. 05 - ethnology. - Institute of Artstudies, Folclorе and Ethnology named after M.T. Rylskiy of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to complex research of features and conformities to the law of socialization of the Ukrainian young people of end of ХІХ-ХХІ centuries. The categorical structure of the process of socialization is exposed as a method of constructing the picture of the world. On the basis of various verbal and non-verbal sources the author reconstructs the models of socialization of the Ukrainian younh under the conditions of traditional society at end of the ХІХ-ХХ centuries, totalitarian system ХХ century and in the transition period from the end of ХІХ till - ХХ – th centuries, but in the conditions of transitional society of ХХ item.

The place and the role of cultural agents of socialization (family, community, society of persons of the same age) is reflected. The mechanism of transformations are shown in the processes of socialization of young people at the end of the ХІХ-ХХІ century. Possible points of correlation is scientifically marked and found between the traditional and the newest forms of young people socialization.

Keywords: socialization, incoultouratsiya, indoctrinatsiya, interiorizatsiya, initiation, cultural scenario, youth communities, subculture.

18

Боса Л.Г. Социализация украинской молодежи конца ХІХ - начала ХХІ века - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук за специальностью 07.00. 05 – этнология. - Национальная академия наук Украины. Институт искусствоведения фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию социализации украинской молодежи конца ХІХ- нач. ХХ в. В работе раскрыта категориальная структура процесса социализации как способа конструирования картины мира. На основе разнообразных устных и письменных источников автор реконструирует модели социализации украинской молодежи в условиях традиционного общества конца ХІХ- нач. ХХ в., тоталитарной системы советского периода и в условиях переходного общества конца ХХ- нач. ХХІ в. В исследовании показано место и роль культурных агентов социализации (семья, община, общество ровесников) в данные периоды. Выявлены формы и механизмы трансформаций в процессах социализации молодежи.

Автор приходит к выводам, что в традиционном украинском обществе конца ХІХ- начала ХХ века социализация имела адаптационный характер, главными культурными агентами были семья и община (взрослая и молодежная). Культурный сценарий реализовывался посредством семейной и календарной обрядности. В УССР социализация имела характер подчинения; место традиционных агентов социализации заняло государство. Системе удалось использовать молодежь как средство борьбы со старым миром (религиозным мировоззрением и семейными традиционными ценностями).В современном переходном обществе конца 80-х годов ХХ в. активно происходят процессы переоценки главенствующих мировоззренческих и культурно–этических ценностей, влияющих и на процессы в социализации молодежи. В нынешнее время в украинском обществе роль государственного фактора, так же как и семьи, заметно уменьшилась. При этом СМИ через группы ровесников и молодежные субкультуры перебирают на себя определяющую роль культурных агентов социализации молодежи. Неупорядоченные социокультурные процессы в настоящее время способствуют стихийной социализации.

Автором отмечены точки корреляции между традиционной и новейшей формами социализации молодежи, позволяющие говорить о формировании в украинском социуме “адаптационно-деятельностной модели” социализации, которая может стать определенным алгоритмом выхода из кризисных состояний общества. Создание необходимых условий для проявления творческого потенциала молодежи, ее самовоспитания и самоосознания, поддержки института семьи, учебных и воспитательных

3

Системний підхід надав можливість побачити складові процесу соціалізації у їхній взаємозалежності,що прямо чи опосередковано пов'язано з певними сферами життя суспільства: етнокультурною, політичною, релігійною, педагогічною та ін.

Діахронний підхід дозволив визначити якісні зміни в явищах, що досліджуються, зафіксувати часові межі цих змін. Вибраний нами для дослідження період дозволяє виокремити і прослідкувати становлення різних моделей соціалізації молоді в прямій залежності від існуючих зовнішніх факторів та змін в соціокультурних системах. А також відновити картину світу молоді в кожній з існуючих систем.

Принцип історизму, що передбачає зв'язок минулого, сьогодення і проекцію в майбутнє, дозволив спостерігати й аналізувати феномен соціалізації молоді в контексті конкретних історичних подій в Україні та узагальнити причинно-наслідкові зв'язки між низкою розрізнених соціокультурних фактів, які аналізувались у дослідженні.

Принцип єдності теоретичного й емпіричного реалізувався на основі широкого використання різноманітних документальних та етнографічних джерел для підтвердження теоретичних побудов автора. Через багатоаспектність предмета дослідження певною мірою застосовувались методи і теоретичні напрацювання історії, культурантропології, етнопедагогіки, соціальної психології та ін.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні аналізу в певних часових межах широкого комплексу питань пов'язаних з проблемою соціалізації української молоді. Реконструйовано моделі соціалізації молоді у визначених автором періодах.

Розкрито механізми трансформацій процесів соціалізації української молоді. Елементи новизни містяться в інтерпретаційних підходах до відомих історичних подій і фактів.

До наукового обігу вперше залучено різноманітну інформацію: матеріали Рукописного архіву ІМФЕ ім М.Т. Рильського НАН України, Кіровоградського обласного державного архіву, нормативно-правові акти державної влади, документи партійних органів. Публіцистична й агітаційно-пропагандистська література і періодика радянського часу вивчались нами як складова частина соціально-культурного середовища, в якому соціалізувалась молодь. Важливим джерелом інформації стали передусім усні джерела - польові матеріали, зібрані автором у 1999-2006 р.р. Здійснено аналіз культурної продукції, що презентує різноманітні субкультури (пісні, притчі, маніфести, графіті тощо).

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що воно пропонує цілісний підхід до вивчення процесу соціалізації української молоді як на теоретичному рівні, так і на рівні конкретних етнологічних студій. Робота служить поширенню і систематизації наукового знання про

4

загальні процеси соціалізації молоді, її інкультурацію та про молодіжну культуру взагалі і конкретних субкультури зокрема. З цього погляду робота здобуває практичну значимість, як в аспектах прогнозування соціокультурної поведінки молоді, так і в аспекті розуміння її соціокультурного значення. Висновки дисертації і її фактологічна база введені до наукового обігу, можуть бути використані як основа для подальших досліджень у цій сфері, а також при розробці соціокультурної політики стосовно молодіжних програм.

Основні положення дисертації апробовані автором на конференціях:

2001 – Всеукраїнська наукова конференція “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь”, Київ. АПН України, МОН України, Міністерство культури і мистецтв України,

2001 - Науково-методична конференція “Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи”. Ніжин, 22-23 листопада.

2002 - Міжнародна конференція:“Україна на межі тисячоліть”. ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України, Київ. 19-20 листопада.

2004 – Міжнародна наукова конференція “Людина в просторі етнічної культури.” ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ. 14-15 травня.

2005 - Всеукраїнська наукова конференція “Наукова спадщина Володимира Ястребова в контексті самоусвідомлення українців”, Кіровоград.7 -8 грудня.

У вступі обгрунтовано актуальність та наукову значимість теми. Окреслені хронологічні рамки дослідження, висвітлена історіографія проблеми та джерельна база, визначені мета і завдання дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, перелік наукових конференцій, на яких було апробовано основні положення роботи, список публікацій, у яких викладено основний зміст дослідження.

Перший розділ “Історіографія та методологія” складається з двох підрозділів та висновків. В підрозділі 1.1. “Питання соціалізації молоді у вітчизняних та зарубіжних історико-етнологічних працях” зазначається, що етнологічна перспектива вивчення юності представлена двома, відносно самостійними напрямками аналізу даного феномена: молодь у традиційних суспільствах та молодь в умовах,що змінюються. Тож у рамках першого можна назвати авторів, які розглядають даний період як визначену культурно-історичну цінність: В. Ястребов 1, В. Боржковський 2, Ф. Савченко 3, М. Грушевський 4.

____________________________________________________________________________________

1. Ястребов В. Новые данные о союзах неженатой молодежи на юге России. // КС. 1896. -Т.15. Октябрь.- С.110-128.

2. Боржковский В. "Парубоцтво" как особая группа в малоросском сельском обществе. // КС. 1887.- Т.18.- С. 765.

3. Савченко Ф. Парубоцькі та дівоцькі громади на Україні. // ПГПУ. 1926. - Вип. 3. - С.85-92.

4. Грушевський М. Постриження й інші обряди, відправлювані над дітьми й підлітками. // ПГПУ. Київ, 1926. - Вип.1,2. С.83-86.

17

5. Боса Л. Соціалізація української молоді в умовах тоталітарної системи ХХ століття. Народна творчість та етнографія. №5, 2006. - C. 73-79.

6. Боса Л. Молодіжні субкультури в Україні - криза чи становлення нової моделі соціалізації? Матеріали до української етнології. Випуск 5 (8). Київ, – 2005. – С. 18-23.

7. Боса Л. До проблеми новітньої соціалізації молоді. Наукові праці та матеріали конференції. Вип.1. - Київ: “Знання”, 2002. – С.433-434.

8. Боса Л. Громадянське суспільство та громадянська соціалізація молоді в сучасній Україні. Наукові записки НДПУ ім. М. Гоголя. Ніжин.-2001.- С.16-19.

9. Боса Л. Педагогічні технології проектування як ефективний засіб сприяння громадянської соціалізації особистості. Наукові записки. Вип. №45. – Ч.1.- Кіровоград – 2002.- С.39-43.

10. Боса Л. Особливості процесу соціалізації молоді в сучасному українському соціумі. Жіночий світ. Київ, Ч. 2 (18). - 2004. - С. 13-15.

АНОТАЦІЇ

Боса Л.Г. Соціалізація української молоді кінця ХІХ - початку ХХІ століття - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00. 05 – етнологія. - Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей та закономірностей соціалізації української молоді кінця ХІХ- поч. ХХІ ст. В дисертації розкрито категоріальну структуру процесу соціалізації як способу конструювання картини світу. На основі різноманітних усних і писемних джерел автор реконструює моделі соціалізації української молоді в умовах традиційного суспільства кінця ХІХ- поч. ХХст., тоталітарної системи ХХст. та в умовах перехідного суспільства кінця ХХ- поч. ХХІ ст. Висвітлено місце і роль культурних агентів соціалізації (сім’я, громада, товариство ровесників) в певні часові періоди. Виявлено і показано механізми трансформацій в процесах соціалізації молоді кінця ХІХ- поч. ХХІ ст. Знайдено і науково означено підгрунтя та можливі точки кореляції між традиційною та новітньою формами соціалізації молоді.

Ключові слова: соціалізація, інкультурація, індоктринація, інтеріоризація, ініціація, культурний сценарій, молодіжна громада, субкультура.

16

2. Ті, що повністю випадають із суспільства (криміногенні угрупування).

3. Ті, що орієнтуються на продукування суспільних ідеалів, від яких відмовилося або не спромоглося їх реалізувати суспільство (це завдання змушена брати на себе молодь). Вдалим прогнозом щодо майбутнього стану культури в суспільстві буде створення необхідних умов для вияву творчого потенціалу молоді, її самовиховання та самоусвідомлення, що одночасно сприятиме й адекватній соціалізації молоді.

У результаті нашого дослідження виявлений ступінь залежності процесів, що відбуваються в українській родині на рубежі XX-XXІ сторіч, від макросоціальних перетворень в Україні. Сучасна родина лише віддалено нагадує родину XІX і навіть початку XX сторіччя як за фізичними характеристиками (складом, розміром, способом життя), так і за тими морально-етичними, соціально-психологічними функціями, які суспільство й особистість поклали на родину. Водночас вона має риси традиційної системи соціалізації, що на рівні установок є найбільшою цінністю для особистості.

Ми вважаємо, що повновартісна державна та суспільна підтримка інституту сім’ї, навчальних і виховних програм спрямованих на національно-духовні цінності, має привести до врівноваження системи соціалізації молоді в цілому. Позитивне вирішення даних аспектів соціалізації рівноцінно процесу природнього самовідновлення української нації після періоду геокультурних та історичних деформацій.

Враховуючи всі вищезазначені підходи до проблем соціалізації, аналізу самого процесу соціалізації, особливості перебігу даного процесу у різних культурах, типах суспільства, часових і просторових вимірах особистості, можна констатувати, що в українському соціумі формується “адаптаційно-діяльнісна модель” соціалізації, яка є певним алгоритмом виходу з кризових станів суспільства.

Зміст і основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Боса Л. Етнонаціональна ідентичність як психологічна проблема. Матеріали до української етнології. //Зб. наукових праць. Вип.1(4).- Київ.- ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. - 1995. - С. 243-244.

2. Боса Л. Інформаційний простір сучасної України як фактор соціалізації особистості. // Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура. Київ. - ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. - 2000. - С.18-23.

3. Боса Л. До проблеми новітньої соціалізації особистості в умовах трансформації українського суспільства. Матеріали до української етнології. //Збірник наукових праць. Вип. 2 (5). - Київ. - ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. - 2002. – С. 44-48.

4. Боса Л., Босий О. Дослідник степової України. Народна творчість та етнографія. – 2005. – №3. – С.105-109.

5

Різноманітний матеріал про діяльність молодіжних громад українців і пов'язані з цим звичаї і соціонормативні уявлення у контексті звичаєвого права містять етнографічні записи кінця ХІХ та поч. ХХ ст., зроблені етнографами М. Дикарівим, М. Сумцовим, В. Гнатюком, З. Кузелею, В. Камінським, К. Грушевською та ін. У сучасних вітчизняних етнологічних студіях проблеми, дотичні до теорії соціалізації молоді, зокрема зміст і специфіка ініціацій в українців, питання гендерної соціалізації у дівчат, особливості дитячої обрядовості та статевовікової стратифікації українців розкрили В. Балушок, В. Борисенко, Г. Бондаренко, О. Боряк, Н. Гаврилюк, О. Кісь, О. Курочкін, Р. Кирчів, М. Маєрчик, В. Сироткін, Г. Стельмащук, М. Тиводар, І. Щербак та ін. Т. Бернштам 5 у монографії "Молодежь в обрядовой жизни русской общины XIX - начала XX века" дослідила роль і місце молоді в житті сільської общини, показала її особливий стан і статус в обрядовій сфері. Розглядаючи „час життя” молоді в традиційній селянській культурі, вона показала, що молодь перебувала не в рамках опозиції до дорослих (будні-свята), а в специфічній тимчасовій системі - „грі”.

Соціокультурні аспекти соціалізації молоді у сучасному урбанізованому суспільстві розкриті у працях Е. Болдінга, Дж. Гарбаріно, К. Девіса, Дж. Квортрупа, С. Фріса, Ф. Елкінда, Ш. Айзенштадта, Т. Парсонса, І. Кона, М. Осоріної, Е. Омельченко, С. Щеглової, Е. Ярської-Смирнової. Особливе зацікавлення викликає дослідження Т. Щепанської 6 “Символіка молодіжної субкультури". Її праця надає унікальну інформацію про процеси кодування і символізації в молодіжній культурі, їх ролі, значення та функцій, і конкретному прояві цих процесів у житті субкультурного співтовариства.

Проблеми молодіжної неформальної ініціативи досить докладно розглядалася в західній суспільній та психологічній науці. Тут можна виокремити праці прихильників концепції “кризи покоління” Т. Парсонса, Л. Фоєра, Д. Старра, Ж. Менделя, К. Келлі, М. Мід. З позицій етнографічного аналізу та символізму молодіжний неформалітет розглядається в класичній роботі В. Тернера “Символ і ритуал” 7.

В Україні відповідною проблематикою займаються переважно соціологи. Так, серед досліджень, розроблених інститутом Українського НДІ

___________________________________________________________________

5. Бернштам А. Молодежь в обрядовой жизни русской общины ХІХ- начала ХХ века.: Половозрастной аспект традиционной кул-ры /АН СССР, Ин-т этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. Л.: Наука, 1988. – 277c.

6. Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры. CПб., 1993; Щепанская Т.Б. Антропология молодежного активизма. СПб., 1999. С.262-302.

7. Тернер В. Ритуальный процесс. Структура и антиструктура: Пер. с англ. //Тернер В. Символ и ритуал. – Москва: “Наука”, 1983. – С. 104-264.

6

проблем молоді в галузі формування та становлення сучасного молодіжного руху, слід назвати роботи В. Головенька. Крізь призму соціально-економічних та політичних трансформацій досліджують в своїх роботах молодіжне середовище М. Головатий, О. Яременко, В. Кулік, Т. Голобуцька, О. Голобуцький. Над проблемами самовизначення та соціальної адаптації молодого покоління працюють провідні спеціалісти Інституту соціології НАН України. Тут необхідно згадати роботу І. Мартинюка “Проблеми життєвого самовизначення молоді. Досвід прикладного дослідження”, де аналізується категорія життєвого самовизначення і пов’язані з нею поняття — життєві цілі, плани, перспективи, життєвий вибір, самореалізація особистості та ін.

Щодо вивчення національної самосвідомості молодого покоління України можна відзначити соціологічне дослідження, здійснене групою науковців Львівського університету під керівництвом професора Т. Старченка та д.с.н. Н. Черниш. Колектив зібрав багатий матеріал та проаналізував головні тенденції національного самовизначення студентської молоді. Проблеми молодіжного неформалітету досліджували В. Тарасенко, С. Савченко.

Проте в етнологічному аспекті проблеми соціалізації й адаптації української молоді в умовах, що змінюються, вивчалися недостатньо й узагальнюючих праць поки що немає. Проблеми виникнення і практики різного роду неформальних об'єднань, як певного етапу в соціаліза-ційних траєкторіях сучасної молоді на сьогодні вивчені теж недостатньо.

У підрозділі 1.2. “Категорія соціалізації в контексті етнологічних студій ХХст.” аналізуються сучасні наукові підходи щодо категорії соціалізації, основними з яких є: психоаналітична теорія, або теорія “особистого контролю” (З.Фрейд); теорія рольового тренінгу (Т. Парсонс); теорія “соціального навчання” (Дж. Долгардт, Б. Скінер); теорія міжособистісного спілкування (Ч. Кулі, Дж. Мід); когнітивна модель Ж. Піаже, А. Маслоу та ін.; модель інкультурації Ф. Боаса і В. Маліновського; еволюційна модель Е. Еріксона; соціальний трансакціонізм Е. Берна; культурно-історичний підхід (Л. Виготський). Також в підрозділі викладені концептуальні підходи, якими користувався автор, і які найбільш повно відповідають його уявленням та дозволяють досягати поставлених завдань.

Тож наш погляд на проблему соціалізації збігається з культурно-історичною концепцією Л. Виготського 8 та думками його послідовників про те, що формування особистості детерміноване безпосередньо культурою етносу, яка по суті є моделлю світу - природного, соціального і ціннісного на відміну від теорій, зорієнтованих на безпосередньо суспільну детермінацію індивіда. Близькою до даного підходу була і позиція М. Грушевського,

______________________________________________________________

8. Выготский Л.С. Мышление и речь. //Собр. Соч. в 6 т. - М.: Педагогика, 1982.- Т.2.- С.361.

15

здійснити автоматично-інструментальний контроль за особою в групі. В суспільстві інтенсивно використовуються природні характеристики юнацького віку щодо групоутворення. Молодіжні середовища підпорядковуються піонерським, комсомольським організаціям, через які однолітками контролювався кожен індивід. Все, що не потрапляло в дану систему, переслідувалось. Тому вважаємо правомірним визначити фактор тоталітарної держави як визначальний для даного історичного періоду і відповідної соціалізації молоді.

3. В сучасному перехідному суспільстві з кінця 80-х і по сьогоднішній час активно відбуваються нові трансформаційні процеси соціалізації молоді. Нині ця модель знаходиться у стані формування. На зламі ХХ-ХХІ ст. в черговий перехідний період для українського суспільства роль державного фактору ослабла. Водночас непослідовна демократизація суспільних процесів відбилась і на загальній соціалізації молоді, яку дослідники називають кризовою. В такий час психологічні особливості юнацького віку, накладаючись на неупорядковані суспільні процеси, збільшують вагу стихійної соціалізації. Молодіжні культури через групи ровесників та ЗМІ перебирають на себе визначальну роль культурних агентів соціалізації. Традиційні агенти: родина та освітньо-виховна система, залишаючись важливими факторами соціалізації, відчувають значну конкуренцію з боку інших факторів.

У дослідженні підтверджується теза Л. Виготського про те, що найважливіші моменти зрушення у свідомості народу відбуваються при засвоєнні системи культури кожним наступним поколінням, можливості якого проявляються на етапі її засвоєння. На нашому матеріалі знайшла своє підтвердження і концепція Е. Еріксона щодо метаболізму молодого покоління, в надрах якого в період кризи самоідентичності, яка співпадає з кризою в суспільстві, формується відповідь на питання про майбутнє суспільства.

Також наше дослідження є одним із підтверджень гіпотези М. Мід, щодо префігуративної культури, в якій міститься орієнтація на майбутнє.

Вважаємо утворення сучасних молодіжних суб- та контркультури своєрідною протидією на стан глобального відчудження особистості в культурі, аномії в суспільстві, протестом проти технократичногго суспільства. Тож фундаментальною закономірністю трансформації суспільної думки кожної епохи є процес переоцінки пануючих в суспільстві цінностей. Важливим фактором досягнення гармонії в цьому є застосування принципу рівноваги між стабільністю і змінами. Співпадання пошуків власного сенсу існування української молоді і періоду активних суспільних перетворень розділяє молодіжне середовище на такі нерівнозначні групи:

1. Ті, що швидко адаптуються до змін, які нав’язуються зовні (космополітичні програми навчання, дозвілля, самореалізації).

14

Також в молодіжних середовищах можна спостерігати етнокультурні моделювання. Виявлено, що специфікою українських молодіжних субкультур стало привнесення в конструювання загальномолодіжного “міфу” власних національних особливостей, традицій та ментальності. На живому матеріалі досліджуються етномоделювання в субкультурах через поширення козацьких бойових мистецтв, неоязичницьких та скіфських общин, які мають новітнє міфологічне наповнення, чим викликають зацікавленість молоді. Спонтанні етнокультурні моделювання прослідковано на прикладі кіровоградського студентстського товариства “Ексампей”. Зацікавлення давніми традиціями привело до реконструкційної діяльності молоді в таборах, творчих майстернях і концертній діяльності.

В даних узагальнених настановах та прикметах, характерних для сучасних субкультурних спільнот, виявлені ряд типологічних рис, що були притаманні молодіжним парубоцьким та дівочим громадам, які існували в традиційному українському суспільстві ще в кінці ХІХ- поч. ХХ ст. Зокрема, це: активне конструювання вікового самоусвідомлення та субкультури. Вікові відмінності завжди втілюються в груповому „ми”, що стимулює створення специфічних вікових організацій. Така спільність завжди має елементи власної знакової системи, включає певні вікові обмеження; попередні випробовування, посвячувальні ритуали (залишки ініціацій), знання традицій і ритуалів спільноти, навчання і передача їх нововключеним, дотримання вироблених традицією правил поведінки, отримання індивідом певних соціальних обов’язків та ритуальних ролей відповідно до свого статусу та ін. Але існує принципова відмінність, яка полягає у різниці кінцевих результатів соціалізації відповідно до кожного соціально-нормативного середовища.

Основні результати дослідження узагальнено у висновках. Порівняння моделей соціалізації української молоді в різні історичні періоди дає підстави стверджувати, що:

1. В умовах традиційного суспільства соціалізація має адаптаційний характер, головними агентами виступають сім’я та громада. Інкультураційний сценарій здійснюється через звичаєво-обрядову сферу. Для традиційного українського суспільства характерним було вбудовування молодіжних парубоцьких та дівочих громад в структуру дорослої громади, що забезпечувало пріоритетність родини та громади як культурних агентів соціалізації. Відтак головним завданням молодіжних громад було сприяння інтеграції індивіда в традиційний соціум, убезпечення індивідуальних ненормативних дій, психологічно обумовлені прояви “антиповедінки” мали ритуалізований характер.

2. В умовах тоталітарної системи ХХ ст. в УРСР соціалізація мала характер підпорядкування. Роль традиційних агентів в цій ситуації перебирає на себе держава. Системі вдалось використати молодь як засіб боротьби зі старим світом, виробити рефлекторне, на рівні автоматизму підкорення ідеї,

7

який коло завдань етнографії розглядав в рамках генетичної соціології-науки, яка вивчає, за його формулюванням “основні питання розвою людського громадського життя” 9.

В підрозділі аналізуються наукові категорії, що співвідносяться з терміном “соціалізація”. Категорія соціалізації розглядається як процес операційного оволодіння культурними сценаріями, характерними для певної культурної традиції. Розкрито поняття життєвого сценарію як "неусвідомлюваного плану життя кожної особистості”, який включає елементи сімейного і культурного сценаріїв. Показано, що взаємодія цих сценаріїв впливає на життєву драму кожної особистості і тим самим розгортається в історію народу. Культурні сценарії - це прийняті й очікувані драматичні форми, що відбуваються в даному суспільстві. Вони визначаються словесними і мовчазними угодами, які поділяє більшість людей. Зазначається, що культурні сценарії відбивають те, що зазвичай розуміють під національним характером.

Серйозні дослідження проблем соціалізації, розробка наукового інструментарію, що були успішно започатковані в українській науці ХІХ – поч. ХХ ст., у радянський період призупинились. Г.Скрипник, узагальнюючи методологічний народознавчий доробок академічних наукових установ 20-х років, відзначає, що “започатковані в цей період новітні напрямки досліджень не втратили своєї наукової значимості і для сучасної етнологічної науки” 10. Тож можна констатувати, що і сьогодні етнологічні аспекти теорії соціалізації молоді знаходяться в стадії розвитку та удосконалення концептуальних і методологічних положень.

У розділі 2. “Процеси соціалізації в українському суспільстві кінця ХІХ-середини ХХ ст.”, який складається із двох підрозділів та висновків, показані особливості соціалізації української молоді за умов традиційного суспільства та за умов тоталітарної системи- радянського періоду, визначаються механізми трансформаційних процесів .

У підрозділі 2.1. “Звичаєво-обрядова сфера як програма етносоціального успадкування у традиційній системі соціалізації” показано, що основна роль у відтворенні етносу належить міжпоколінній, діахроннній етнокультурній інформації. За природніх умов розвитку покоління, що тісно пов'язане з попереднім та наступним, у традиційному ключі засвоює та транслює програму етносоціального успадкування, яка виражається в собливій cценарній формі через певну систему обрядовості,

_____________________________________________________________

9. Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціольогія). Прага, 1921.- С.38-43.

10. Скрипник Г.А. Народознавчий доробок академічних наукових установ 20-х років ХХ ст. Матеріали до української етнології . Збірник наукових праць. Вип. 2 (5). К., 2002. – С. 262-271.

8

ідеалів, настанов та стереотипів, що відбивають наступність поколінь. У цьому зв’язку механізм інкультурації відповідає за інтеріоризацію продуктів даної культури і вироблення певного емоційного ставлення до її елементів: традиції, звичаїв, міфів, історичних подій, персонажів, фольклору. Саме такі соціальні емоції спрямовують процес соціалізації в потрібне русло, інтеріоризуючи одні елементи культури і відштовхуючи інші.

Суспільство прагне зберігати соціальну пам’ять. Для цього воно стандартизує колективний досвід і насаджує його зразки.

Для нас важливо, що соціалізація індивіда в новому статусі передбачає чергове втручання в його „природні“ характеристики. Здійснюється наступний крок до його окультурення; переведення біологічних процесів у сферу умовного дозволяє керувати ним за допомогою ритуалу. В процесі інкультураційних сценаріїв, за якими з дитинства засвоювалися необхідні норми, настанови, знання та вміння, проявлялася і певна символізація визначальних для індивіда життєвих етапів, які розглянуто в даному підрозділі. Нами проаналізована одна з найважливіших функцій ритуалу у суспільстві – соціалізуюча.

На основі вивчення етнографічних матеріалів, зібраних українськими науковцями ХІХ-ХХст. нами доведено, що родові й общинні зв'язки в рамках традиційної культури є найбільш актуальними і значимими. Тому головними агентами традиційної соціалізації були сім’я та громада. Автором зазначається, що святково-обрядова культура українців з часом втратила свою магічну складову, але при цьому сповна виконувала свою соціалізаційну функцію, щоденно згуртовуючи громаду, включаючи всі вікові і соціальні групи населення в один “космотворчий процес”, сприяла етнокультурній трансмісії, становлячи таким чином одну з форм самоорганізації і самозбереження сільської громади. В структурі народного календаря була закладена універсальна система традиційної соціалізації молодої людини, що відбивало єдиний процес життя індивіда, громади, етносу, природи.

Проаналізовані нами етнографічні матеріали кінця ХІХ- поч. ХХ ст. дають змогу стверджувати, що в цей період молодіжна обрядовість залишалась досить цілісною, і в загальних рисах вписувалась у межі загальноукраїнських календарних і сімейно-побутових обрядових структур. Хоча на певних теренах вона і характеризується більшою варіативністю, етнокультурною строкатістю, але в цілому відповідає притаманному для всієї України сімейно-побутовому та календарно-землеробському циклу свят. Не зважаючи на потужну русифікаційну політику, все ж сила української стихії в кінці ХІХ- на поч. ХХ ст. в Україні була досить зачною, про що свідчать матеріали зібрані В. Ястребовим “Материалы по этнографии Александрийского и Єлисаветградского уезда...”, А. Конощенком “Українські пісні з нотами”, І. Бесарабом “Материалы для этнографии Херсонской губернии”, П. Рябковим “Материалы с этнографии Новороссийского края” та ін.

13

людей, але й формують їхню життєву стратегію і в той же час створюють проект майбутнього суспільства.

В підрозділі також приводиться класифікація субкультурних утворень, яка здійснена на результатах аналізу матеріалів вітчизняних дослідників субкультур.

У підроздіді 3.2. “Молодіжна субкультура та група ровесників як фактор новітньої соціалізації” відзначається, що молодіжна субкультура – це визначений стиль життя. Вона змінює картину світу та структурує діяльність молодої людини в руслі цього способу життя. У кожній субкультурі існує центральне субкультурне явище чи подія, яка має ритуалізований характер. Значна частина молодих людей повністю занурююється в певні субкультурні групи, щоб з їх допомогою отримати психологічну стабільність. Часто такі групи мають контркультурне забарвлення, служать викликом суспільству, водночас виявляють своє значення як частина механізму культурних інновацій. Особливості процесу соціалізації молоді в Україні розкриваються в контексті сучасних світових глобалізаційних процесів, зокрема, розглядаються поширені в Україні рок і хіп-хоп культура (з її складовими: репом, брейком, графіті).

При дослідженні особливостей соціалізаційного процесу в неформальних молодіжних середовищах задіяно вітчизняні та зарубіжні джерела з даної проблеми; узагальнюються вже відомі аспекти та осмислюються ще не розкриті питання, які стосуються регіональних проявів субкультурної активності молоді, порівняльної характеристики процесу соціалізації у різні часові періоди; проаналізовано тексти музичного фольклору, образотворчої діяльності та матеріали фокусованих інтерв’ю. Проведено паралелі ініціаційних практик у традиційному суспільстві та в ритуалізованій діяльності сучасних молодіжних субкультурних товариств. Розглядаються статусні характеристики в молодіжних середовищах, аналізується зміна “картини світу” молодої людини відповідно до установок певної субкультури.

Констатується, що в Украні субкультури виникають у певних "порожнечах" існуючої культури, вбираючи в себе елементи "залишені за бортом" суспільством. У цьому аспекті субкультура продовжує середньовічні традиції неофіційної, карнавальної культури, і саме тут виявляється її інноваційний характер стосовно офіційної культури суспільства. Адже саме через обрядові, святкові дійства та ритуальну “антиповедінку” нейтралізувались асоціальні прояви молоді, що було характернио для обрядовості українців у традиційній культурі. Водночас субкультурна активність молоді є і втечею від реального життя. Існує проблема відчуження та самотності, що часто ставить молодь перед деструктивним вибором. Цим користуються лідери різноманітних деструктивних культів та криміналізованих угрупувань.

12

викликані глобальними катастрофами, відбувалось переструктурування українського етносу, що яскраво засвідчили події початку 90-х років ХХ ст., яке продовжується і сьогодні.

Розділ 3. Особливості соціалізації молоді в умовах перехідного суспільства кінця ХХ - поч. ХХІ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Зміна моделей соціалізації та молодіжна культура” окреслюються основні тенденції соціалізаційних траєкторій, які були пов’язані з трансформаціями суспільних інститутів. Стверджується, що розповсюдження досягнень індустріальної цивілізації сприяли тенденції виокремлення цілком самостійної соціальної групи молоді з власною культурою, стилем спілкування, специфічними інтересами та потребами. Тож молодь – поняття конкретно-історичне, залежне від характеру і рівня розвитку суспільства.

Відзначається, що в індустріальних та в постіндустріальних суспільствах виникає значний структурний розрив між родиною, у якій дитина виросла, і соціальною системою, в якій їй потрібно зайняти визначене місце. Тому і виникає нова структурна позиція в суспільстві — позиція молодої людини. Відповідно до цього молодіжна культура розуміється як інститут, що регулює процес відділення дитини від родини і підготовку молоді до заняття своєї статусної позиції в дорослій соціальній системі. Сім’я залишається первинною ланкою, але в сучасних умовах інститут сім’ї знаходиться під впливом суттєвих змін в процесі трансляції норм, ціннісних орієнтацій, способів і форм взаємодії між поколіннями.

Якщо говорити про молодіжну субкультуру взагалі, то вона є природним елементом постмодерної культури, яка характеризується різноманіттям цінностей. Швидкі соціальні зміни в суспільстві, створюючи розрив між поколіннями, сприяють зростанню ролі групи ровесників у процесі соціалізації молоді. Роль головного транслятора ідей, образів, понять, символів нині виконує не традиція, а засоби масової комунікації. Вони є надзвичайно потужним інструментом впливу на суспільну свідомість, якому під силу змінювати установки, цінності, ідеали. Тому в період кризи соціальних інститутів виховання молодіжна субкультура набуває виразних контркультурних рис.

Альтернативою "офіційним" інститутам соціалізації є формування своєрідних “контргруп” дозвілля - тимчасових спонтанних співтовариств інформаційного типу. І якщо ідентифікація особистості в рамках формальних груп (студентська група, виробничий колектив, родина) слабшає, то ідентифікація з групами дозвілля, навпаки, підсилюється. Але поряд з девіантними формами самовираження зафіксовано і зростання неформальних субкультурних спільнот, які можливо розглядати як такі, що продукують нові культурні