Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Батажок Світлана Григорівна

УДК 338.24.021.8:330.16(477)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ГАРАНТІЇ

В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ–2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії економічного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Мандибура Віктор Омелянович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Лібанова Елла Марленівна,

Інститут демографії та соціальних

досліджень НАН України, директор

кандидат економічних наук, доцент

Тропіна Валентина Борисівна,

Науково-дослідний фінансовий інститут

Міністерства фінансів України, докторант

Захист дисертації відбудеться 26 жовтня 2007 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13. Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, ауд. 203

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 56, кімната 12

Автореферат розісланий 24 вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Осецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Процес суспільної трансформації, що відбувається в Україні, спрямований на формування та розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, найважливішою ознакою якої є наявність надійної системи соціального захисту населення. Проте ринкова трансформація вітчизняної економіки має досить суперечливі результати, які повною мірою не відповідають задекларованим цілям соціально-економічних перетворень. Так, водночас із позитивними процесами, набули суспільно загрозливих масштабів такі негативні явища як неприпустиме соціально-економічне розшарування населення, його маргіналізація та поширення глибокої бідності (злиднів).

В умовах, за яких спостерігається певна неспроможність держави щодо гарантованого забезпечення громадянам реалізації їх основних соціально-економічних прав закріплених Конституцією України, надзвичайно важливим та актуальним є питання поглиблення науково-теоретичних та практично-прикладних досліджень у сфері посилення надійності соціального захисту економічно вразливих верст населення, а також представників найманої праці. Зокрема це стосується такого напряму економічної теорії як дослідження системи відносин і суперечностей, що виникають в процесі реалізації соціально-економічних гарантій та виявлення реальних можливостей (фінансових, організаційних, нормативно-правових) їх забезпечення державою в умовах процесу поглиблення ринкової трансформації. Зазначене потребує також пошуку шляхів підвищення надійності та ефективності механізмів забезпечення реалізації соціально-економічних гарантій, передусім мінімальних.

Стан наукової розробки проблеми. В сучасних умовах вітчизняні науковці приділяють постійну увагу проблемам дослідження соціально-економічної сфери. Зокрема окремі проблеми теоретичного дослідження сутності соціально-економічних гарантій, визначення параметрів їхнього соціально припустимого, зокрема мінімального рівня, в контексті підвищення добробуту населення та подолання бідності проводили такі відомі вітчизняні науковці як Антонюк В., Базилевич В., Богиня Д., Бондар І., Борецька Н., Гнибіденко І., Гражевська Н., Гріш-нова О., Карлін М., Кір’ян Т., Колот А., Лагутін В., Латік В., Лібанова Е., Макарова О., Мандибура В., Новіков В., Онікієнко В., Палкін Ю., Папієв М., Ревенко А., Соколик М., Тропіна В., Чухно А. Серед зарубіжних науковців дослідження із зазначеного напряму здійснювали А.Маршалл, С.Смірнов, Д.Пєтерс, Н.Абакумова, П.Спікер, M.Кахілл, С.Раунтрі, Дж. Maк, С.Ленслі, Д.Пякод та ін.

Водночас малодослідженими економічною теорією є питання, пов’язані із поглибленням розуміння сутності відносин та процесів, що охоплюються науковими категоріями “соціально-економічна політика”, “соціально-економічна справедливість”, “соціально-економічні гарантії”, “мінімальні соціальні гарантії”, “соціально-економічні індикатори”, “соціально-економічні нормативи”, “соціально-економічні стандарти” та ін.

До цього часу продовжують залишатися ще до кінця не розкритими економічною наукою економічна природа соціально-економічних гарантій, їх категоріальне наукове відображення, а також зміст та система внутрішнього структурування складових елементів суспільного механізму надання соціально-економічних гарантій (організаційно-економічного, соціально-мотиваційного, інституційного та ін.). Це гальмує процес запровадження економічно дієвих та соціально ефективних механізмів надання населенню соціально-економічних гарантій за всім спектром, який притаманний цивілізованому суспільству, що дозволить забезпечити оптимальну реалізацію в умовах ринкової трансформації принципів соціально-економічної справедливості.

Потребує також подальшого методологічного обгрунтування існуюча ієрархічна підпорядкованість та системна класифікація зазначених категорій із урахуванням впливу на них соціально-економічної політики, що реалізується державою на різних етапах суспільного розвитку, зокрема, на етапі кардинальної суспільної трансформації. Зрештою поверхневе або “викривлене” розуміння сутності цих категорій неминуче призводить до неадекватного сприйняття реаль-ної складності існуючих соціально-економічних процесів законодавчою та виконавчою гілками державної влади. Внаслідок цього загострюються проблеми гарантованого забезпечення соціально-економічних прав населення, посилюється суспільна нестабільність, загострюються конфлікти, тобто підривається база розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки відповідно до європейського вибору України. До того ж недостатній рівень наукового узагальнення та практичного використання цінного досвіду, що мають країни розвиненої ринкової економіки у сфері гарантованого забезпечення соціально-економічних прав громадян, не сприяє розбудові ефективної вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою комплексних науково-дослідних держбюджетних тем: економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U006977 № 01БФ040-10), кафедри економічної теорії “Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя” (ТЗ НДР № 06БФ040-01). Особистий внесок автора у рамках проведення досліджень зазначених тем полягає в поглибленні методологічних засад дослідження соціально-економічних гарантій та механізмів їх реалізації в умовах ринкового реформування економіки України.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний політико-економічний аналіз соціально-економічних гарантій, що забезпечується або контролюється державою та конкретні механізми їх реалізації і шляхи підвищення дієвості в умовах трансформаційної економіки.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

1. Здійснити огляд методологічних аспектів еволюції наукових поглядів щодо сутності соціально-економічних гарантій та необхідності і можливості їх реалізації в ринкових умовах.

2. Поглибити сутнісне розуміння змісту категорій “соціально-економічні гарантії”, зокрема “мінімальні соціально-економічні гарантії”, визначити їх роль і місце в системі соціальної та економічної політики держави, а також в системі забезпечення задоволення потреб населення, передусім, соціального захисту малозабезпечених верств.

3. Виокремити існуючі теоретичні підходи до класифікації соціально-еконо-мічних гарантій, зокрема мінімальних, та, на основі узагальнення світового досвіду, виявити проблеми і визначити дієві заходи щодо їх реалізації у сучасних умовах.

4. Визначити найбільш суперечливі аспекти вибору соціально-економічних індикаторів та показати шляхи розв’язання проблем, що виникають при реалізації принципу соціальної справедливості у процесі визначення та нормативно-правового закріплення їх вартісних і натуральних показників.

5. Здійснити оцінку надійності механізмів визначення соціально припустимих рівнів мінімальних соціальних гарантій та існуючих проблем їх практичного надання, зокрема, обґрунтувати необхідність переходу до переважного їх надання у формі адресної соціальної допомоги.

6. Розкрити зміст найбільш оптимальних підходів забезпечення соціальної справедливості у розв’язанні проблеми надання соціально-економічних пільг, визначити найбільш ефективні способи забезпечення реалізації їх компенсаційної складової та обґрунтувати необхідність і шляхи згортання соціально невиправданих привілеїв.

7. Визначити шляхи вдосконалення механізму реалізації мінімальних соці-альних гарантій в умовах трансформаційної економіки України, зокрема механізму мінімальної заробітної плати та інших мінімальних соціальних гарантій.

Об’єктом дослідження є система відносин, що виникають у процесі гарантованого забезпечення реалізації основних соціально-економічних прав населення, передусім, малозабезпечених та соціально вразливих верств.

Предметом дослідження є соціально-економічні гарантії в умовах ринкового реформування та конкретні механізми державного забезпечення їх реалізації на засадах соціальної справедливості.

Теоретичні й методологічні засади дослідження. Методологічними засадами проведеного дослідження є фундаментальні положення економічної науки, критичне осмислення та синтез концепцій і положень найбільш визнаних шкіл сучасної економічної науки, що стосуються предмету дослідження, праці вчених економістів і соціологів, законодавчі акти, урядові рішення і постанови, міжгалузеві методичні рекомендації. Теоретичною основою дослідження є діалектичний метод пізнання взаємообумовлюючих процесів, що визначають розвиток і вдосконалення системи відносин, які виникають в процесі надання соціально-економічних гарантій, та системний підхід до аналізу сутнісного змісту категорій “соціально-економічна політика”, “соціально-економічні гарантії” та систем і механізмів їх забезпечення.

Під час підготовки дисертації використовувались сучасні загальнонаукові і спеціальні методи та підходи. Зокрема, якісний аналіз і метод наукового абстрагування – при обґрунтуванні сутнісного змісту категоріального апарату та формування методологічного підходу щодо його класифікації (п. 1.2, 1.3); методи аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта дослідження в результаті розчленування його на окремі складові елементи (розділ 1); історичний метод – при дослідженні передумов формування сучасних уявлень про соціально-економічну справедливість та роль і місце соціально-економічних гарантій в цивілізованому ринковому середовищі (п. 1.1, 1.2); описовий – для характеристики існуючих форм та елементів системи і механізмів реалізації соціально-економічних гарантій (розділи 1, 2); графічний – для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного зображення ряду теоретичних та практичних положень дисертаційного дослідження; математичних залежностей – при визначенні стану та глибини бідності різних суспільних верств (п. 2.2).

Інформаційною базою підготовки дисертації є законодавчі та нормативні акти з питань соціального захисту населення та забезпечення реалізації соціаль-но-економічних гарантій, статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Національного банку України, Федерації профспілок України, Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної Організації Праці, науково-дослідницьких організацій України, наукові публікації та документи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико-методологічного комплексу проблем визначення сутності соціально-економіч-них гарантій та вдосконалення механізмів їх реалізації в умовах ринкової трансформації. Теоретичні та практичні результати роботи:

вперше:

- методологічно обґрунтовано структурування архітектоніки внутрішніх елементів “соціально-економічної політики”, що віддзеркалює особливості взаємозв’язку економічної і соціальної політики, характеризує взаємодію базисних і надбудовних відносин, та включає: 1) політику соціально-економічного захисту; 2) політику розподілу і перерозподілу суспільного продукту в сфері кінцевого споживання; 3) політику зайнятості та охорони праці; 4) політику соціально-економічного узгодження та оптимізації інтересів різних суспільних верств і класів; 5) функціонально-цільові складові соціально-економічної політики, зокрема: політику соціально-економічного захисту материнства і дитинства; соціально-економічні складові молодіжної політики; політику захисту прав споживачів (консюмеризм) тощо;

- теоретично доведено необхідність класифікації соціально-економічних гарантій за чотирма критеріями: структурно-економічними ознаками; виконанням державою зобов’язань щодо дотримання принципів соціальної справедливості; роллю держави у реалізації або контролі за реалізацією соціально-економічних гарантій; за їх належністю до структурних складових системи соціально-економічного захисту населення;

- розкрито зміст підходу щодо визначення чотирьох можливих рівнів диферен-ціації натурально-вартісної бази мінімальних соціально-економічних гарантій з позиції забезпечення процесу відтворення людини в сучасних умовах: “відтворювально-достатнього мінімуму”; “соціально припустимого мінімуму”; “мінімуму соціально-економічної деградації”; “мінімуму фізіологічної деградації”;

отримало подальший розвиток:

- поглиблення розуміння сутнісного змісту системи відносин, що охоплюється такими економічними категоріями як “соціально-економічна політика”, “соціально-економічна справедливість”, “соціально-економічні гарантії”, “мінімальні соціально-економічні гарантії”, “бідність” та “глибока бідність (злиденність)”;

- оцінка стану малозабезпеченості, що є підставою для надання соціально-економічних гарантій та визначення базових індикаторів диференціації населення за глибиною недоспоживання, які відповідають таким станам маргінального забезпечення задоволення потреб життєдіяльності людини як бідність, злидні й межа фізіологічного виживання;

- уточнення підходів щодо вдосконалення порядку визначення та затвердження мінімальних соціальних гарантій і забезпечення реалізації їх регулюючої соціальної функції для двох основних груп населення: працездатного, що працює на умовах найму; непрацездатного непрацюючого населення (пенсіонери, інваліди та утриманці);

- поглиблення уявлення щодо реальних можливостей розв’язання проблеми соціально справедливого надання пільг малозабезпеченим верствам населення шляхом адресних компенсацій, а також визначення умов та конкретних заходів прискореного згортання необґрунтованих привілеїв сучасної бюрократії в умовах поглиблення ринкових трансформацій;

удосконалено:

- методичні підходи щодо оцінки репрезентативності соціально-економічних індикаторів визначення вартісних рівнів малозабезпеченості та виміру глибини недоспоживання життєвих благ найбільш соціально вразливими верствами населення;

- методику визначення глибини бідності для різних категорій громадян України, за якою глибина бідності для бідніших, найбідніших і злиденних верств є величиною адекватною певним відхиленням поточної вартості їх життя від загальноприйнятого в державі критерію бідності.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що основні положення, які викладені автором у дисертації, доведені до рівня методичних розробок та прикладних рекомендацій. Вони призначені для використання при опрацюванні програм соціально-економічного розвитку України, для підготовки проектів законодавчих і нормативних актів з питань реформування механізмів соціального захисту та соціального забезпечення населення, удосконалення складових організації цільових програм забезпечення життєвого рівня.

Наукові розробки та пропозиції автора були використані органами виконавчої та представницької влади: пропозиції підвищення репрезентативності визначення реального стану диференціації доходів малозабезпечених верств населення із урахуванням “тіньової” складової споживання, та оцінки соціально припустимих обсягів обмеження споживання матеріальних благ та послуг, в процесі доопрацювання Державним Комітетом статистики України “Методики комплексної оцінки бідності” та “Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення” (довідка від 26.03.06№16-29/11-5); пропозиції щодо оптимального перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних програм між підприємствами різної форми власності, органами місцевого самоврядування та відповідними структурами органів державної влади були враховані робочою групою Білоцерківської міської ради при розробці програми соціально-економічного розвитку міста Біла Церква на період 2005–2010 рр., у розділі “Соціальні гарантії та програми” (довідка від 17.04.2007 № 1–7–1196). Результати роботи використані у навчальному процесі Білоцерківського державного аграрного університету при викладанні дисциплін: “Економіка добробуту” (у темах: Показники та індикатори рівня життя населення; Теоретичні питання аналізу проявів антидобробуту; Система соціально-економічних гарантій та її вплив на зростання добробуту населення) та “Державні фінанси” (у темі: Державні фонди України, види, розміри та методика нарахування внесків до них; Соціально-економічний зміст і роль державної системи страхування в умовах ринкової економіки України) (довідка від 20.04.2007 № 01–12/582).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо комплексного теоретичного й практичного аналізу сутності, структури і виду соціально-економічних гарантій та концептуальних засад підвищення ефективності механізмів їх реалізації в умовах ринкового реформування і використання при цьому у вітчизняних умовах досвіду країн розвиненої ринкової економіки. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Обсяг особистого внеску в роботах, опублікованих у співавторстві, наведений окремо у списку опублікованих праць. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які напрацьовані особисто автором.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні проблемної секції та засіданні кафедри економічної теорії економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом 2005–2006 рр. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідались автором та отримали позитивну оцінку на дев’яти конференціях, а саме: Науково-практичній конференції “Еволюція освітнього простору України” (м. Біла Церква, 16–17 травня 2003р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 21–22 березня 2003р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (м. Київ, 26 березня 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Формування нової парадигми страхування” (м. Київ, 1–2 грудня 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні” (м. Київ, 14–15 квітня 2006р.); Всеукраїнській науково-дискусійній конференції “Інвестиційні ресурси відтворювальних процесів в умовах глобалізації економіки” (м. Феодосія,
29 червня – 2 липня 2006р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Конкурентоспроможність національної економіки” (м. Київ, 23–24 березня 2007р.); Державній науковій конференції “Аграрна наука виробництву: проблеми економічного розвитку АПК” (м. Біла Церква, 23–25 листопада 2006р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіони України в формуванні національної інноваційної системи в умовах глобалізації економіки” (м. Феодосія, 17–20 травня 2007р.).

Публікації. Основні результати та висновки дисертаційної роботи опубліковано в 12 наукових працях, в яких автору належить 14,2 друк. арк., у тому числі: одноосібній монографії (6,2 друк. арк.); 9 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, з яких шість є одноосібними (особисто автору належить 6,4 друк. арк.); розділі в навчальному посібнику та тезах конференції (особисто автору належить 1,6 друк. арк.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках комп’ютерного тексту, що містять 9 таблиць, 5 рисунків, 5 формул.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми соціально-економічних гарантій в умовах ринкової трансформації, проаналізовано стан розробки проблеми, її значення для соціально-економічного розвитку України, обґрунтовано об’єктивну необхідність дослідження даної теми, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення та зв’язок роботи з науковими програмами, наведено дані про апробацію одержаних наукових результатів дослідження.

У першому розділі “Методологічні аспекти дослідження соціально-економічних гарантій” узагальнено теоретичні напрями еволюції наукових поглядів на сутність соціально-економічних гарантій в контексті розвитку політико-економічних концепцій соціально-економічної справедливості та добробуту; розкрито сутність змісту соціально-економічних гарантій в системі соціаль-но-економічної політики з позицій системного методу й розроблено наукові підходи до класифікації соціально-економічних гарантій та їх мінімальної складової, а також визначено їх роль в системі соціального захисту населення.

Дослідженням встановлено, що наукові погляди щодо сутності, суспільної ролі та шляхів і механізмів реалізації соціально-економічних гарантій мають чотири основні напрями, які формують підходи до вирішення цієї проблеми з позицій соціально-класових інтересів: загально-гуманістичний; політико-економічний (з такими внутрішніми складовими як право-ліберальна, правоцентристська, лівоцентристська та ліворадикальна); бюджетно-статистичний; нормативно-прикладний.

Загальний рівень соціально-економічних гарантій визначається існуючою в країні можливістю реалізації принципу соціально-економічної справедливості, що відображає ступінь рівності (або нерівності) в економічному становищі людей, і об'єктивно зумовлюється панівним критерієм відтворення умов життєдіяльності людей та залежним від нього рівнем матеріального й духовного розвитку суспільства. Ключовим положенням у визначенні соціально-економічної справедливості є рівність.

Позиція автора полягає у тому, що міра рівності – це, насамперед, надання всім членам суспільства рівних стартових умов в реалізації здібностей та приблизно однаковий для всіх членів суспільства спосіб добування засобів відтворення життя, який повинен забезпечувати еквівалентну залежність міри трудової та іншої легітимної соціально-економічної діяльності (у т.ч. підприємницької) і міри кінцевого споживання особи (сім’ї). Вона може бути забезпечена шляхом системної реалізації соціальної та економічної політики держави демократичного типу, що оптимально узгоджує інтереси всіх суспільних верств та класів.

Гарантії, що надаються державою є соціально-економічними: соціальними – з огляду на їх спрямованість на певні групи та верстви населення, які особливо потребують державної підтримки; економічними – стосовно визначення величини гарантій з одночасним оптимальним забезпеченням їх необхідного розміру і фінансово-ресурсних можливостей держави та національної економіки.

Структура архітектоніки взаємозв’язку “соціально-економічної політики” та її внутрішніх структурних елементів, у тому числі соціально-економічних гарантій показана на схемі рис.1. Авторська позиція полягає у тому, що “соціально-економічна політика” віддзеркалює особливості взаємозв’язку економічної і соціальної політики, характеризує взаємодію базисних і надбудовних відносин та включає: 1) політику соціально-економічного захисту; 2) політику розподілу і перерозподілу суспільного продукту в сфері кінцевого споживання; 3) політику зайнятості та охорони праці; 4) політику соціально-економічного узгодження та оптимізації інтересів різних суспільних верств і класів; 5) функціонально-цільові складові соціально-економічної політики, зокрема: політику соціально-економічного захисту материнства і дитинства; соціально-економічні складові молодіжної політики; політику захисту прав споживачів (консюмеризм) тощо.

Рис. 1. Системний взаємозв’язок соціально-економічної політики і системи
соціально-економічних гарантій

Система соціально-економічного захисту, як основний елемент соціально-економічної політики, складається з декількох системних складових. Основним її системним блоком є система державного забезпечення реалізації соціально-економічних гарантій. Цей структурний блок діє у тісному взаємозв’язку з такими структурними блоками системи соціально-економічного захисту як: 1) соціально-економічне страхування; 2) соціально-економічна допомога; 3) соціально-еконо-мічне забезпечення; 4) соціально-економічна підтримка; 5) соціально-економічне обслуговування.

Автором доведено, що політико-економічна сутність категорії “соціально-економічні гарантії” полягає у гносеологічному віддзеркаленні системи відносин, які виникають між персоніфікованими, асоційованими та інституційними суб’єктами і державою (як базовим суспільним інститутом) з приводу гарантованого забезпечення права на якісне споживання життєвих благ (матеріальних, соці-альних та духовних). “Мінімальні соціально-економічні гарантії” є системою гарантування державою соціально припустимого рівня задоволення потреб відтворення життєдіяльності малозабезпечених та соціально вразливих верств населення. Основною умовою дії цієї системи є державне забезпечення через перерозподіл суспільного продукту шляхом солідарної участі у фінансуванні необхідного для цього обсягу благ економічно активними верствами, які спроможні при цьому самостійно забезпечити свій особистий добробут.

Широкий спектр соціально-економічних гарантій має відповідні механізми, за допомогою яких, шляхом використання необхідних фінансових та матеріальних ресурсів і конкретних інструментів (індикаторів, нормативів, стандартів, програм), відбувається їх забезпечення. Функціонування цих механізмів та забезпечення повноти реалізації соціально-економічних гарантій здійснюється або контролюється державою.

Виявлені автором в процесі дослідження недоліки сучасних підходів до класифікації соціально-економічних гарантій можна пояснити: по-перше, існуванням досить широкого спектру та істотних відмінностей між тими критеріями, що можуть бути покладені в основу класифікацій соціально-економічних гарантій; по-друге, існуючими відмінностями у науковому розумінні змісту самих категорій “соціальні гарантії” – “соціально-економічні гарантії” та “мінімальні соціальні гарантії” – “ мінімальні соціально-економічні гарантії; по-третє, відмінностями у ролі й місці держави та її інституційних рівнів у процесі визначення параметрів, складу та структури соціально-економічних гарантій, регламентації процедури їх надання, а також безпосереднього гарантування реалізації або контролю за виконанням процесу надання гарантованих прав конкретним верствам населення.

Автор доводить, що проведення найбільш повної та системно структурованої класифікації соціально-економічних гарантій можна здійснити лише за умови, якщо цей феномен суспільного життя розглядати системно за чотирма критеріями.

Перший критерій розкриває класифікацію соціально-економічних гарантій за їхніми структурно-економічними ознаками. За цим підходом соціально-економічні гарантії можуть бути класифіковані за такими основними формами.
1. Соціально-економічні гарантії, що визначені у грошовій формі, і які, як правило, регламентують на державному рівні обсяги коштів (доходів), нижче яких населення не повинно отримувати персоніфіковані грошові виплати (це стосується визначених державою та законодавчо затверджених розмірів мінімальної заробітної плати й мінімальної пенсії за віком або різних видів соціальної допомоги, компенсацій та стипендій. 2. Соціально-економічні гарантії, які діють у формі законодавчо закріпленої за особою можливості отримати безоплатну послугу. Надані у цій формі соціально-економічні гарантії можуть бути надзвичайно диференційовані як за кількісними обсягами, так і за якісними рівнями послуг, що отримують певні категорії населення. До останньої форми належать: гарантії забезпечення прав громадян на безоплатне отримання послуг (освіта або медичні послуги, послуги рекреаційно-оздоровчого характеру та фізичної культури). 3. Соціально-еконо-мічні гарантії, які надаються державою у формі зниження рівня цін і тарифів на товари і послуги масового попиту, що забезпечується шляхом покриття витрат на їх виробництво за рахунок бюджетних дотацій. Необхідно зазначити, що в процесі ринкового реформування (пов’язаного передусім з лібералізацією цін) ця форма соціальних гарантій фактично остаточно втратила своє значення. 4. Соціально-економічні гарантії найманих працівників (гарантії зайнятості та страхового забезпечення у разі безробіття, хвороби або каліцтва тощо), а також сім’ям (у разі втрати годувальника). 5. Соціально-економічні гарантії забезпечення споживчих прав населення на ринку товарів та послуг щодо їх якості та безпеки для здоров’я і життя (як складова консюмеризму). 6. Житлові гарантії та гарантії забезпечення здорових умов середовища проживання людини.

Другий критерій відображує виконання зобов’язань держави щодо реалізації принципів соціально-економічної справедливості. Вони мають бути розкритими у їх системному взаємозв’язку з такими соціально-економічними категоріями як “пільги”, “безоплатні послуги”, “компенсації” та “привілеї”. Серед законодавчо закріплених соціально-економічних гарантій окремо можна виділити категорію “соціальні пільги”. Ця категорія за своєю суттю характеризує надзвичайно складні й соціально-конфліктні економічні відносини в системі, що є складовою регулювання життєвого рівня населення. Важливою економічною особливістю пільг є те, що вони надаються не у грошовій формі, а у формі безкоштовних послуг, що споживаються певними категоріями населення.

Залежно від категорій одержувачів та видів пільг, їх можна розподілити на дві основні й досить відмінні форми: 1) компенсації (або життєво необхідні та соціально виправдані пільги); 2) привілеї (тобто такі пільги, які не є економічно необхідними і соціально справедливими, та якими користується бюрократія).

У соціальному плані відмінність пільг від привілеїв проявляється у тому, що переважна більшість перших за своєю сутністю є соціально виправданими й справедливими економічними компенсаціями та суспільними відшкодуваннями окремим громадянам і певним групам населення, а їх надання не суперечить принципу соціальної справедливості. Водночас привілеї за своєю сутністю є такими пільговими перевагами, що не мають під собою ні економічного обгрунтування, ні суспільного виправдання і які своєю дією суперечать засадам со-ціальної справедливості. До того ж існування привілеїв, як специфічного способу розподілу життєвих благ, суперечить також і основним умовам та тенденціям функціонування ринкових відносин.

За третім критерієм соціально-економічні гарантії можна групувати за структурними складовими системи соціально-економічного захисту населення, що ними забезпечуються. Тобто, наявність в системі соціально-економічного захисту таких внутрішніх структурних складових як система соціально-економічного страхування, система соціально-економічного забезпечення, система соціально-економічного обслуговування, система соціально-економічної підтримки потребує відповідних інструментів їхнього гарантування. Забезпечуючи системний захист населення, соціально-економічні гарантії зазначених блоків взаємопов’язані та їхня реалізація носить комплексний характер. Так гарантії, що належать до системи страхування, нерозривно пов’язані із гарантіями матеріального забезпечення застрахованих у разі настання страхового випадку (хвороба, каліцтво, втрата годувальника, стихійне лихо тощо), тобто із забезпеченням відшкодування вартості лікування та інших форм страхового забезпечення, а також у разі втрати працездатності при досягненні особою пенсійного віку, коли гарантія пенсійного страхування впродовж періоду трудової діяльності трансформується в гарантію пенсійного забезпечення особи в старості.

Четвертий критерій класифікації розкриває роль держави у реалізації або контролі за реалізацією соціально-економічних гарантій. За цим критерієм со-ціально-економічні гарантії мають структуруватись за якісними ознаками, що характеризують ступінь повноти їх реалізації державою. За цим підходом роль держави у забезпеченні гарантованих соціально-економічних прав населення можна структурувати таким чином: 1) соціально-економічні гарантії, що абсолютно визначаються та реалізуються державою на рівні центральних органів влади та їхніх інституційних структур; 2) соціально-економічні гарантії, що визначаються та реалізуються державою на всіх її функціональних рівнях: загальнонаціональному, регіональному та місцевому; 3) соціально-економічні гарантії, що лише визначаються державою, а їх реалізація суб’єктами соціально-економічних відносин знаходиться під контролем та санкціями інститутів державної влади.

Світовий досвід засвідчує, що соціальна функція держави загалом, і особливо в умовах ринкової трансформації та кризових періодів, переважно спрямовується на: 1) посилення задоволення потреби в соціальних гарантіях; 2) необхідність встановлення обґрунтованих та законодавчо-регульованих соціальних нормативів, створення комплексної системи соціального захисту населення на перспективу; 3) визначення граничних рівнів зростання „соціальних витрат”, ігнорування яких може стати значною перешкодою до просування реформ.

Забезпечення цих умов передбачається шляхом впорядкування та вдосконалення існуючих в державі ще з попередніх часів різних нормативів фінансових та матеріальних витрат, які по-перше, ще є далекими від сучасних соціально-економічних реалій; по-друге, використовуються з причин їхньої невпорядкованості, враховуючи існуючі умови та економічні можливості держави; і по-третє, інституційних змін в системі держави, що призводять до значних змін у джерелах формування державного і місцевих бюджетів, а загальна економічна ситуація впливає на обмеження джерел фінансування соціальних витрат.

У другому розділі “Особливості гарантування державою соціально-економічних прав населення” розглядається світовий досвід надання соціально-економічних гарантій з позиції реалізації принципів соціальної справедливості в контексті можливостей використання цих здобутків у вітчизняній практиці; висвітлюються питання розгляду суперечностей системи надання соціально-економічних гарантій, зокрема, визначення вартісних індикаторів та соці-ально-економічних нормативів в умовах трансформаційної економіки; важливе місце займають проблеми забезпечення прав населення на соціально-економічні компенсації, що мають бути поєднані з процесом обмеження бюрократичних привілеїв в умовах ринкової трансформації.

При узагальненні світового досвіду реалізації соціально-економічних гарантій автором досліджувались ті напрями, які у вітчизняних умовах є найбільш гострими, а їх практичне розв’язання та конкретна реалізація майже не враховує, або недостатньо враховує здобутки, що мають країни з розвиненою ринковою економікою, зокрема це стосується: 1) вдосконалення механізму гарантування мінімальної оплати праці; 2) підвищення гарантій захисту персоналу у разі банкрутства підприємств; 3) посилення гарантій захисту прав споживачів на ринку товарів та послуг для населення; 4) запровадження механізмів індексації доходів населення та реалізації соціально-економічної справедливості у податковій системі.

Ринкова трансформація неминуче пов’язана із загостренням соціально-економічних суперечностей, суспільно небезпечним розшаруванням в рівні та якості життя різних верств населення. В цих умовах держава є не лише арбітром узгодження соціально-класових інтересів, а як базовий інститут суспільства, шляхом реалізації положень соціально-економічної політики забезпечує необхідний соціально-економічний захист населення, зокрема шляхом перерозподілу доходів та надання конкретним верствам відповідних соціально-економічних гарантій. Водночас свої загальнонаціональні функції держава може найбільш прийнятно виконувати в умовах демократії, тобто тоді коли жодна з класово-політичних сил суспільства не має можливості узурпувати державу і закріпити панування свого інтересу у соціально-економічній політиці, що буде реалізовуватись на антагоністичних засадах до переважної більшості населення. Практика засвідчує, що недотримання державою соціально-економічних прав щодо малозабезпечених верств населення проявляється за умов, коли вартісні величини мінімальних соціально-економічних гарантій встановлюються на рівні, нижчому від того, на який громадяни мають право, що безпосередньо закріплене в основному законі (конституції). Саме тому вкрай важливо чітко визначити вартісні індикатори різних проявів малозабезпеченості.

Автором доведено, що структура показників стану малозабезпеченості має включати щонайменше три внутрішньо окреслені рівні недоспоживання, які характеризують якісно відмінні умови статусу життя людини, а саме: рівень, що відповідає початковому стану ”занурення” від добробуту у бідність; рівень такої глибини бідності, що характеризує її перехід у злидні; і рівень фізіологічного виживання людини. Кожному з означених рівнів відповідає власний індикатор, що кількісно визначає межу переходу одного якісного стану недоспоживання в інший. До числа цих показників належать мінімальний споживчий бюджет (або межа малозабезпеченості), прожитковий мінімум (або межа злиденності) і фізіологічний мінімум (або межа фізіологічного виживання). Кожен з цих мінімумів має своє соціально-економічне значення. Так мінімальний споживчий бюджет визначає мінімум вартісного еквівалента, що є достатнім для простого відтворення людини, тобто не передбачає виділення ресурсів на забезпечення всебічного та гармонійного розвитку особистості. Мінімум споживання на рівні відтворювальної достатності дозволяє забезпечити ресурсну достатність, яка не допускає недоспоживання необхідних життєвих благ, тобто не призводить до небажаних для режиму простого відтворення обмежень задоволення потреб особи у споживанні.

Водночас прожитковий мінімум є індикатором, що визначає такий стан глибини бідності, коли вона стає загрозливою для відтворення людини, а саме, коли ресурси (грошові та натуральні), які отримуються для забезпечення потреб життєдіяльності стають настільки обмеженими, що відтворення перетворюється на свій антипод – деградацію (соціальну та фізичну) людини, що перебуває у стані злиднів.

За умови коли реальний стан економіки не дозволяє державі гарантувати реалізацію мінімально достатнього забезпечення споживання, вона має визначити той соціально припустимий рівень гарантованого мінімуму забезпечення задоволення потреб, який хоч і буде нижчим (оціночно на 10–30%) від мінімуму відтворювальної достатності, проте не буде “гарантувати” людині життя у глибокій бідності, тобто у стані такого мінімуму забезпечення потреб життєдіяльності, за якого відбувається соціальна та фізіологічна деградація особистості.

Проведений автором порівняльний аналіз (на основі використання методики В.Мандибури) співвідношення реального рівня мінімальної заробітної плати і пенсії, та рівня діючого прожиткового мінімуму до рівня мінімального споживчого бюджету (МСБ), що був соціальним індикатором з 1991 до 1994 року, до моменту коли його дія була призупинена “до подолання кризового стану економіки” відображує графік рис. 2.

Графік наглядно ілюструє, що існуюче на сьогодні становище щодо забезпечення гарантованого рівня споживання малозабезпечених верств населення відносно кризового періоду 1993–1999 рр. суттєво покращилось, проте в сучасних умовах держава не забезпечує гарантування суспільно припустимого рівня споживання в межах 10–30% від рівня мінімальної відтворювальної достатності, оскільки розрив у рівнях мінімальної зарплати та пенсії становить більше 50%. До того ж розміри гарантованого мінімуму встановлюються не як частка від соціально припустимого (сьогодні він ототожнюється з прожитковим) мінімуму, а в абсолютних величинах, враховуючи фінансові можливості бюджету. Тобто формування цих соціальних видатків не пов'язано із застосуванням соціально припустимого мінімуму (який є суттєво заниженим), а базується на використанні ресурсного методу, що є некоректним підходом з точки зору реалізації принципу соціально-економічної справедливості.

Рис.2. Динаміка мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму
та мінімальної пенсії відносно величини вартості
мінімального споживчого бюджету

Обґрунтованість висновків стосовно суттєвого заниження гарантованих рівнів мінімальної заробітної плати та пенсії також підтверджує розрахунки автора щодо співставлення вартісних величин межі фізіологічного виживання для 1990 та 2007 років, що визначені на основі спрощеного продуктового кошика (0,5 кг житнього хліба та 0,5 л молока 2,5% жирності, який забезпечує добову енергетику у 1810 кілокалорій). За даними ЦСУ УРСР середня ціна 1 кг хліба у 1990 році становила 22 коп., 1 л молока – 26 коп. Середня місячна ціна продуктового набору фізіологічного виживання у 1990 році за розрахунками становила 7 крб. 32 коп. За даними Держкомстату України в середньому 1 кг житнього хліба у січні 2007 р. коштував 2,26 грн, 1 л молока – 2,87 грн. Місячна вартість кошика фізіологічного виживання у січні 2007 року становила 78 грн 08 коп. У 1990 році: мінімальна заробітна плата в УРСР становила 70 крб., або була у 9,5 разів більшою за фізіологічний мінімум; мінімальна пенсія дорівнювала 60 крб., або була у 8,2 разів більшою за фізіологічний мінімум; МСБ (мінімум відтворюваль-ної достатності) дорівнював 110 крб., або перевищував фізіологічний мінімум
у 15 разів. У січні 2007 року мінімальна заробітна плата в Україні становила 400 грн, і лише у 5,1 разів перевищувала фізіологічний мінімум; мінімальна пенсія – 380 грн, або була більшою за фізіологічний мінімум у 4,9 разів; затверджений прожитковий мінімум дорівнював 492 грн, тобто був лише у 6,3 разів більший за мінімум виживання.

Наведені в дисертації розрахунки доводять, що база поширення соціальних конфліктів в Україні залишається ще достатньо високою.

В роботі доведено, що важливою проблемою реформування механізмів соціального захисту населення є упорядкування системи гарантій, пільг та привілеїв. Позиція автора полягає у тому, що існуюча в Україні система владних привілеїв є рудиментарною і до того ж спотвореною формою адаптації колишньої системи номенклатурно-бюрократичних привілеїв до умов ринкової трансформації. Проте ліквідувати існуючу на сьогодні систему привілеїв надзвичайно важко, але її можливо кардинально трансформувати. На перше місце в процесі трансформування системи привілеїв державної бюрократії необхідно поставити заходи, що пов’язані із забезпеченням безпосередньої службової
діяльності працівників вищої ланки управління і які дозволяють державним службовцям більш повно реалізувати свої організаційні здібності та поліпшити умови виконання службових обов`язків і паралельно із цим скасувати всі інші.

У третьому розділі “Шляхи вдосконалення механізму надання соціально-економічних гарантій в Україні”, розкривається специфіка реалізації соціально-економічних гарантій в умовах процесу суспільної трансформації вітчизняної економіки, з огляду на які визначено можливі шляхи вдосконалення механізму їх визначення і надання. Особливу увагу приділено особливостям надання гарантій: працездатній частині населення, зокрема щодо гарантованого мінімуму оплати праці, що забезпечує відтворення робочої сили, та економічних гарантій працюючим у разі банкрутства підприємства; непрацездатній непрацюючій частині населення, насамперед, щодо гарантованої адресної соціаль-ної допомоги та пенсійного забезпечення.

В роботі обґрунтовано, що за своєю суттю механізми державного соціального захисту та забезпечення соціально-економічних гарантій є сукупністю діючих економічних і соціальних важелів, інструментів, заходів, стимулів та мотивацій, що використовуються державою та іншими інститутами суспільного регулювання в ринкових умовах з метою досягнення необхідного рівня народного добробуту. Проте існування в суспільній практиці форм і принципів соціального захисту, що не є адекватними внутрішній сутності домінуючих суспільних відносин, а це особливо проявляється в період суспільної трансформації, призводить до поглиблення деформацій, які мають негативні наслідки. Тому чим більше механізми соціально-економічного регулювання та гарантування відповідатимуть природі суспільних відносин та потреб, тим динамічніше зростатиме рівень життя населення.

Активна участь держави в процесі розподілу і перерозподілу валового внут-рішнього продукту на засадах соціальної справедливості є одним з найважливіших напрямів її діяльності. Цей напрям розподільчих відносин має надзвичайно великий вплив на процес забезпечення соціально-економічних гарантій як для соціально активної, працездатної частини населення, так і для найбільш соціаль-но вразливих верств. Характерна особливість реформування вітчизняної системи соціального захисту полягає у тому, що цей процес розпочався в складних умовах та по суті перетворився у непродуманий та поспішний демонтаж радянсь-кого інституту суспільних фондів споживання і всієї