Дніпропетровський національний університет
Дніпропетровський національний університет
БЛОХ Юлія Миколаївна
УДК 94 : 327 (410) „1902 / 1914”
ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ДИСКУСІЇ В АНГЛІЇ СТОСОВНО ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(1902 – 1914 РР.)
07.00.02 – Всесвітня історія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Дніпропетровськ – 2007
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Троян Сергій Станіславович
(Рівненський державний гуманітарний університет, професор кафедри політичних наук).
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Калашніков Віктор Михайлович
(Дніпропетровський національний університет, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства);
кандидат історичних наук, доцент
Сахновський Євген Васильович
(Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри історії нового та новітнього часу).
Провідна установа: Інститут історії України
Національної Академії Наук України (відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин)
Захист відбудеться „ 7 ” лютого 2007 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.
Автореферат розісланий „ 2 ” січня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. На рубежі ХІХ - ХХ ст. Велика Британія перебувала на порозі великих змін. Після війни з бурами, втративши промислову гегемонію у світі та можливість використовувати суперечності континентальних держав, Велика Британія вже не могла дотримуватись політики ізоляції, яка із блискучої перетворилась у досить небезпечну. У новій обстановці раніше вигідна ізоляціоністська політика загрожувала залишити Англію на самоті у випадку конфлікту з потужною коаліцією ворожих держав. Спираючись на могутній флот і великий економічний потенціал, вміло граючи на франко-німецьких і російсько-австро-німецьких суперечностях, Англії впродовж певного часу вдавалося залишатися не зв’язаною будь-якими військовими зобов’язаннями. Проте зростання напруженості в Європі та протистояння між країнами за перерозподіл колоній робили таку позицію Великої Британії надзвичайно вразливою. Правлячі кола Великобританії дійшли висновку, що політика „блискучої ізоляції” втратила перспективи на успіх через різке загострення міжімперіалістичних суперечностей, і зробили ставку на створення військових і політичних альянсів.
Перед Едуардом VІІ постало складне завдання: він повинен був перетворити на друзів і союзників Британії її давніх ворогів і суперників – Францію та Росію, чого можна було досягнути, зробивши їм значні поступки. Урядовці стверджували, що відхід від „блискучої ізоляції” до блокової політики на початку ХХ ст. – це єдиний спосіб зберегти „баланс сил” у Європі та світі загалом. Перспектива одночасного зіткнення з декількома противниками змусила Англію відмовитися від попереднього курсу та перейти до політики підписання компромісних угод з давніми суперниками в ім`я створення єдиного фронту проти Німеччини, що викликало в англійському суспільстві дискусії і політичну боротьбу. Тому важливо проаналізувати вплив цих внутрішньополітичних дискусій на зовнішню політику Великої Британії напередодні Першої світової війни. Вивчення позицій, поглядів, концепцій різних груп британського суспільства дає можливість глибше зрозуміти, чим керувалися правлячі кола при виборі зовнішньополітичного курсу.
Блокову політику уряду А. Бальфура продовжили кабінети Г. Кемпбелл-Баннермана та Г.Г. Асквіта. На початку ХХ ст. почала формуватися політико-ідеологічна концепція розвитку зовнішньополітичних орієнтирів держави, яка складалася на основі компромісу провідних політичних традицій країни (консервативної, ліберальної та лейбористської). Спочатку консерватори, потім соціалісти й ліберали запропонували свої варіанти подальшого розвитку Британської імперії на міжнародній арені. Преса, значна частина громадськості почали тиснути на уряд з вимогами змінити попередній тривалий зовнішньополітичний курс країни. Перші роки ХХ ст., переддень Першої світової війни для Великобританії – це історія гострих партійних зіткнень, боротьби парадигм. Але у підсумку було знайдено політичний консенсус, який спирався на історичні традиції, водночас серйозно поновивши їх, врахувавши інтереси різних груп британського суспільства. Разом з тим, внутрішньополітична боротьба і процес знаходження компромісів, зв’язок урядової політики та офіційної громадської думки, роль останньої у проведенні зовнішньої політики британського імперіалізму на даний час продовжують залишатися недостатньо дослідженими.
Нарешті, проблеми, які вирішували країни Заходу в перші десятиліття ХХ ст. – вибір стратегічного курсу розвитку, партнерів тощо, – постали зараз і перед Українською державою. Тому важливим і цікавим для сучасної України є вивчення досвіду країн, які зуміли віднайти свої варіанти політичного компромісу заради соціального добробуту суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в рамках тематики „Всесвітня історія у контексті сучасної цивілізації”, що становить основу планової наукової проблеми кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 4 від 11 січня 2000 р.).
Метою дослідження є обґрунтування та інтерпретація поглядів і концепцій різних груп британського суспільства з основних проблем зовнішньої політики впродовж 1902 – 1914 рр.
Досягнення дослідницької мети передбачає вирішення таких основних завдань:
- дослідити еволюцію поглядів у британському суспільстві на процес переходу країни до блокової політики;
- охарактеризувати ставлення громадськості, консервативної опозиції, ліберальних урядів і лейбористської меншості до союзних договорів з Японією, Францією та Росією;
- проаналізувати ставлення британського суспільства до спроб уряду зблизитися з Німеччиною напередодні Першої світової війни;
- виявити засоби, форми та методи впливу на британські правлячі кола антивоєнних настроїв у суспільстві перед Першою світовою війною;
- визначити вплив політичної боротьби в Англії на еволюцію її зовнішньої політики.
Об’єкт дослідження – зовнішня політика Великої Британії на початку ХХ ст.
Предмет дослідження – внутрішньополітичні дискусії, погляди широкої громадськості, урядовців, зовнішньополітичного відомства, членів провідних партій стосовно зовнішньої політики Великої Британії на початку ХХ ст.
Хронологічні рамки охоплюють часовий проміжок 1902 – 1914 рр. Нижня хронологічна межа дослідження співпадає із завершенням англо-бурської війни (1899 – 1902 рр.). У 1902 р. Великобританія опинилась перед загрозою створення проти неї континентальної ліги. Відкинувши ідею союзу з Німецькою імперією, вона здійснила перші заходи, щоб вийти зі стану „блискучої ізоляції”, уклавши 30 січня 1902 р. договір з Японією. Як верхню межу взято 1914 рік – початок Першої світової війни, яка кардинально змінила політичні пріоритети керівництва країни.
Методи наукового дослідження. Методологія наукового дослідження ґрунтується на поєднанні принципів історизму, об’єктивності, системності з використанням на основі міждисциплінарного підходу сукупності методів, які дають змогу всебічно дослідити характер, особливості та хід дискусій у британському суспільстві щодо зовнішньої політики Англії перед Першою світовою війною: 1) порівняльно-історичного – дозволяє показати еволюцію та боротьбу різних концепцій, у кінцевому підсумку – процес вироблення соціально-політичного консенсусу; 2) конфліктологічного - допомагає пізнати динамічну та суперечливу картину політичного життя, дозволяє здійснити критичний аналіз різних точок зору, поглядів, виявити їх внутрішні суперечності, проаналізувати суть конфліктів; 3) просопографічного – метод дослідження колективних біографій, який передбачає вивчення характеристик групи діючих в історії осіб і дозволяє аналізувати динамічні аспекти обраного соціуму, виявляти закономірності його формування, способи його функціонування у конкретній історичній ситуації; 4) контент-аналізу – передбачає підбір і виклад матеріалу на основі вивчення конкретних носіїв інформації – історичних документів, книг, статей, преси та періодики і т.д.; 5) фактор-аналізу – зведення великої кількості конкретних історико-політичних даних початку ХХ ст. до основних, визначальних.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному „англознавстві” комплексно вивчаються дискусії у британському соціумі щодо зовнішньополітичних проблем країни початку ХХ ст. Всебічно проаналізовані зовнішньополітичні концепції основних груп політичної еліти (парламенту, уряду, королівського двору, політичної преси і т.д.) Великої Британії та їх взаємодія щодо формування нового курсу держави на міжнародній арені. Доведено вплив окремих державних і політичних діячів на формування політики британських правлячих кіл. Вперше, як у сучасній вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії, зроблена спроба осмислити загальний результат взаємовпливу еліти та широких прошарків соціуму з точки зору подальшого розвитку британського суспільства, показана здатність політичної еліти до адаптації нових ідей і рухів, яка дозволяла їй гнучко реагувати на будь-які зміни в країні. Висвітлення обраної теми під таким кутом зору на основі вивчення комплексу раніше невідомих джерел або нового прочитання вже введених у обіг іншими дослідниками, але сьогодні або зовсім забутих, або мало вживаних документів, також обумовлює наукову новизну роботи.
Практичне значення дисертації полягає, насамперед, у можливості використання даних дослідження при вивченні всесвітньої історії ХХ ст., зокрема подальшому вивченні внутрішньополітичної боротьби в Англії напередодні Першої світової війни. Матеріали та висновки дисертації можуть бути корисні при викладанні загальних курсів нової та новітньої історії країн Заходу. Основні положення і зібраний матеріал даної праці можуть знайти застосування і в педагогічній практиці – при читанні загальноісторичних і спеціальних курсів із всесвітньої історії, країнознавства Великобританії, проведенні семінарських занять із студентами історичних факультетів, у викладанні курсу нової історії Заходу у старших класах середньої школи. Окрім того, дисертація може бути корисною і цікавою не лише історикам, викладачам і студентам, а й усім, хто не байдужий до історії, особливо тих її проблем, які пов’язані з аналізом та оцінкою політики великих держав напередодні Першої світової війни. Результати та науково-теоретичні узагальнення можуть бути використані при написанні наукових і популярних праць з історії Великобританії, історії міжнародних відносин, історії дипломатії нового часу.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та її результати обговорювалися на спільному засіданні кафедри політичних наук і кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету та на засіданні кафедри всесвітньої історії Дніпропетровського національного університету. Апробація результатів дослідження проводилась на таких конференціях: І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), „V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції”, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, 29 вересня 2005 р.), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта – 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень – 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), 4-й Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченій 15-й річниці незалежності України „Шевченківська весна” (м. Київ, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2-3 березня 2006 р.), щорічній звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 2006 р.).
Публікації. За темою дослідження автором опубліковано 12 наукових статей і матеріалів, з них 7 видані у фахових збірниках, які входять до переліку ВАК України.
Структура дисертації визначається постановкою проблеми, мети і завдань наукового дослідження. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (344 найменування), додатку. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, з яких 182 сторінки займає основний текст.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, хронологічні рамки, мету і завдання дисертації, методи дослідження, теоретичне та практичне значення дисертації. Викладено положення, що становлять наукову новизну, і результати апробації підсумків дослідження.
Перший розділ – „Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження” – складається з двох підрозділів. У першому підрозділі - „Аналіз джерел” - дисертанткою розглядається комплекс неопублікованих та опублікованих матеріалів. Із неопублікованих джерел були вивчені та використані матеріали Архіву зовнішньої політики Російської імперії при МЗС Російської Федерації (фонди „Канцелярія міністра закордонних справ”, „Перський стіл”) та Російського державного воєнно-історичного архіву (фонди „Канцелярія Військового міністерства”, „Штаб генерал-фельдцехмейстера”, „Головне управління Генерального Штабу – відділ генерал-квартирмейстера”). Фонди включають дипломатичну переписку, консульські донесення, рапорти військових агентів, звіти представників різних відомств Англії, Росії й інших країн, статистичні дані, а також щоденники та мемуари, які дають можливість краще висвітлити закулісний бік дипломатії. Документи містять відомості про засідання британського парламенту, конференції та збори політичних партій, дії уряду в плані зовнішньої політики, огляд британської преси. Фонди включають немало особистого листування, чернеток службових документів, копій документів із іноземних архівів.
Із офіційних документів і матеріалів перш за все необхідно відзначити таке важливе джерело, як стенографічні звіти парламентських дебатів. У них відображена діяльність вищого законодавчого органу країни, ідейно-політична боротьба партій і політичних груп, які до нього входили, у тому числі з приводу проблем зовнішньої політики. У 1926 – 1938 рр. в Англії побачила світ 11-томна офіційна публікація дипломатичних документів „British documents on the origins of the War, 1898 – 1914”. Вміщені там матеріали не лише суттєво доповнюють аргументацію політичних дискусій в англійському суспільстві з досліджуваної проблематики, але й дозволяють документально підкріпити інші джерельні дані щодо особливостей зовнішньої політики Великої Британії на початку ХХ ст.
Серед публікацій документів, присвячених міжнародним відносинам на рубежі ХІХ – ХХ ст., варто виділити матеріали радянського журналу „Красный архив”. Деякі аспекти зовнішньо- та внутрішньополітичної боротьби в британському суспільстві знайшли своє відображення у матеріалах даного тематичного збірника.
Цінний фактичний матеріал з історії Англії можна віднайти у численній мемуарній літературі. Спогади та щоденники британських політичних діячів (Р. Холдена, Д. Ллойд-Джорджа, Л. Емері, У. Черчілля, Е. Грея, Д. Клайнса, Ф. Сноудена та ін.) відображають не тільки їх особисті погляди на зовнішньополітичні проблеми країни, але й дозволяють прослідкувати перипетії внутрішньополітичної та парламентської боротьби з тих чи інших міжнародних проблем.
Велику групу джерел складають матеріали публіцистичного характеру: періодика, політичні брошури й трактати, публікації праць, промов державних і політичних діячів. Вони не просто відображали позицію партії з того чи іншого питання зовнішньої політики, але й були зорієнтовані на певну аудиторію. Враховуючи специфіку розвитку передових держав світу наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., вплив на їх зовнішню політику монополістичного капіталу, серйозна увага приділена аналізу положень праць Дж. Гобсона та В. Леніна.
Політичні дискусії з проблем зовнішньої політики знайшли своє відображення і на сторінках преси. Були використані насамперед матеріали британських газет „Таймс”, „Стандарт”, „Дейлі ньюс”, „Манчестер гардіан”, журналів „Нейшинал ревю”, „Фортнайтлі ревю”, „Контемпорарі ревю”. Поряд з цим велика увага приділена аналізу відповідних матеріалів у російській і радянській пресі („Вестник Европы”, „Новый Восток”, „Русское богатство”, „Борьба классов”, „Историк-марксист” та ін.).
У другому розділі – „Історіографічний огляд” – аналізується наукова література, у тому числі монографії, колективні праці, статті за темою дослідження. У сенсі їх аналізу ми вважаємо за доцільне виокремити праці: а) британських, б) інших західних; в) російських (у т.ч. радянських) і г) українських науковців.
Характерною і навіть головною рисою британської історіографії політичної історії є її партійність. Головні праці з історії британських політичних течій початку ХХ ст. з`явились лише після Другої світової війни. Професор Оксфордського університету А.Дж.П. Тейлор у книзі „Боротьба за панування в Європі. 1848 - 1918” обмежився розглядом дипломатичної історії континенту. Проте в розділі, присвяченому Великобританії, проаналізував ставлення консерваторів до тред-юніонів, заторкнувши при цьому окремі аспекти дискусій із проблем зовнішньої політики.
У 50-60-ті рр. ХХ ст. з`явилися праці І. Ніша, Дж. Гренвіла, присвячені історії трансформації громадської думки в англійському суспільстві напередодні Першої світової війни. На сторінках історичних праць розгорнулись дискусії навколо оцінки процесу зміни стратегічного курсу країни на початку ХХ ст. Дж. Монгер у своїй праці чітко сформулював цілі, які переслідували англійські правлячі кола впродовж 1900 – 1907 рр. Він подає також окремі положення меморандумів керівників військової розвідки, які активно пропагували союз із Росією.
Спільна робота істориків Т. Деррі та К. Блоунта включає розділ, де дається характеристика тим групам британського суспільства, які виступали за відхід від політики „блискучої ізоляції”. Діяльності ліберальної партії у 1905 – 1914 рр. та її ролі у політичному житті суспільства присвячена праця К. Кросса.
У 80-х рр. ХХ ст. глибокий аналіз політичних, економічних, стратегічних мотивів британської дипломатії здійснили Л. Сімен та Е. Фаучтуонгер. Стан англо-німецьких відносин у 1860 – 1914 рр. відбиває робота П.М. Кеннеді. Історик звертає увагу не лише на проблему англо-німецького антагонізму, але й вказує на важливість альянсу з Францією, наводить аргументи, переконання політичних кіл, які схвалювали такий договір.
Ряд англійських істориків займали компромісну позицію між основними напрямками історіографії. До них належить Г. Нікольсон, син заступника статс-секретаря закордонних справ сера Артура Нікольсона. Книга Г. Нікольсона є цікавим, добре документизованим нарисом зовнішньої політики й дипломатії Великої Британії. Автор ввів у науковий обіг нові документи із особистого архіву батька.
Помітною у 90-і рр. ХХ ст. стала робота Р. Черчілля. Дослідник, використавши чималу кількість раніше неопублікованих документів, проаналізував ставлення різних груп британського суспільства до конвенції з Росією 1907 р.
Традиційно значне місце у британській історіографії займають біографії політичних діячів. На сьогоднішній день опубліковані життєписи майже всіх провідних діячів ХХ ст. Найбільш значимими із них є біографії Дж. Чемберлена, Д. Гарді, двотомна біографія короля Едуарда VІІ та ін., в яких містяться розрізнені відомості із досліджуваної проблематики.
Помітний внесок у дослідження проблеми зробила й американська історіографія. Історики У. Лангер, С. Ховард розглядали початковий період формування Антанти – підписання франко-російського союзу, мотиви відходу Великобританії від політики „блискучої ізоляції”, передумови англо-японського та англо-французького зближення.
Вагомим доробком у вивченні британської громадської думки у передвоєнний період стали праці російських і радянських істориків. У дореволюційній Росії деякі проблеми зовнішньої політики розглядались у книгах і статях Є.В. Тарле, А.Є. Снєсарєва, І.В. Шкловського та ін.
Вивчення зовнішньої політики англійських кабінетів досліджуваного періоду в радянській історіографії почалося вже в 20-х рр. ХХ ст. Загострення міжімперіалістичних суперечностей, роль у них Англії та її участь у формуванні блоків держав висвітлюються в працях Ф.А. Ротштейна, А.С. Єрусалимського, М.О. Єрофєєва, Г.Л. Бондаревського, Б.М. Туполєва, А. Могилевича, М. Айрапетяна, Ф.В. Наливайка, А.В. Ігнатьєва, К.Б. Виноградова, А.Ф. Остальцевої.
З середини 90-х рр. ХХ ст. з`явилася значна кількість нових праць, присвячених різноманітним, у тому числі зовнішньополітичним, проблемам британської історії. Це було зумовлене тим, що для сучасних науковців відкрилися нові можливості для дослідницької роботи. В останнє десятиріччя посилився інтерес до біографій політичних діячів. Світ побачили нові біографії У. Черчілля, Д. Макдональда, Едуарда VІІ, Ллойд-Джорджа, Керзона та ін. Але тільки у ряді досліджень сучасних російських істориків (Т. Гелли, Н. Кручиніної та ін.) частково розглядається вплив політичних сил Англії на вибір курсу на міжнародній арені початку ХХ ст.
В українській історіографії окремі аспекти проблеми заторкувались істориками В.М. Калашніковим, Ю.В. Бураковим, Л.Ю. Питльованою, В.П. Фісановим, С.С. Трояном, Т.С. Бондарчук, О.В. Набокою, Є.В. Сахновським, О.Є. Сахновським, О.М. Петраш, О.В. Корнєєвою, М.В. Ширяєвим. Так, Т. Бондарчук вивчала англійську суспільно-політичну думку відносно політики країни в Індії (ХVІІІ – ХІХ ст.). О.М. Петраш досліджувала британську громадську думку щодо англо-бурської війни. Трансформаційні процеси в Британській імперії після Першої світової війни вивчала О.В. Корнєєва. Непрості англо-німецькі відносини на рубежі ХІХ – ХХ ст. досліджувала Л.Ю. Питльована, а колізії суперечностей між Великою Британією та Росією в 1907 – 1922 рр. стали предметом дослідження М.В. Ширяєва.
Отже, аналіз результатів вивчення британської історії початку ХХ ст. дає можливість зробити висновки, що в дослідників різних країн немає особливих відмінностей щодо оцінки дій уряду Великої Британії, правлячих партій, громадських організацій, окремих державних чи політичних діячів у складний передвоєнний період. Поряд з цим необхідно також вказати на те, що в наявній науковій літературі залишалися без відповіді багато серйозних питань щодо ступеня впливу на політику громадської думки у процесі вирішення зовнішньополітичних проблем початку ХХ ст. Це обумовило вибір наукової дослідницької теми, комплексне розв’язання якої дозволяє здійснити наявний спектр оригінальних та опублікованих джерел.
У другому розділі – „Політична боротьба в Англії в зв’язку з переходом країни від „блискучої ізоляції” до політики союзів” – докладно проаналізовано причини, які викликали переорієнтацію громадської думки на користь відходу від попередньої традиційної політики „блискучої ізоляції” до політики укладання союзів.
У першому підрозділі – „Причини завершення епохи „блискучої ізоляції”: особливості міжнародного становища Великої Британії на початку ХХ ст.” – йдеться про еволюцію поглядів у британському суспільстві в період зміни стратегічного зовнішньополітичного курсу країни. На початку ХХ ст. у правлячих колах Великобританії почались широкі дискусії про зовнішньополітичні орієнтири, напрямки, форми та методи англійської дипломатії. „Ізоляція” стала досить небезпечною. Протиріччя між австро-німецьким і франко-російським блоками могли відійти на другий план перед їх спільною антипатією до Англії. Прихильники політики блокування зайняли провідні позиції. Прагнення перейти до блокової політики суттєво посилилось у роки англо-бурської війни (1899-1902 рр.), у ході якої Англія особливо відчула свою „самотність”. У тому, що потрібно шукати надійного союзника, розходжень не було. Відмінності стосувалися лише методів досягнення цієї мети і вибору стратегічного партнера. Одна частина суспільства схилялась до створення „Англо-тевтонського блоку” (Німеччина, Японія та США), інша – до Франції та Росії. Повернення до попередньої політики „блискучої ізоляції” вимагала частина ліберальної партії, яка в підсумку опинилась у меншості. Урядова політика на зближення з давніми суперниками знайшла підтримку серед широкої громадськості. Єдине, що вимагалось від британських дипломатів, політиків, керівництва державою – не помилитись з вибором надійного союзника.
Другий підрозділ – „Дискусії в англійському суспільстві та політичних колах щодо укладення англо-японського союзу 1902 р.” – присвячений аналізу громадської думки з приводу укладення договору з країною Далекого Сходу. Скориставшись зростаючими протиріччями між самурайською Японією та царською Росією, Велика Британія намагалась зміцнити свої позиції на Далекому Сході. Договір 1902 р. викликав потік різного роду відгуків і коментарів. Проаналізовано ті оцінки, висновки та коментарі, що з`являлися на сторінках преси, досліджень і оголошувалися в ході парламентських дебатів після 30 січня 1902 р. І прихильники угоди з Японією, і та меншість, яка виступала з критикою союзного договору або сумнівами у його доцільності, все ж бачили у ньому цілковито необхідний елемент британської зовнішньої політики в Азії. Якщо критикували, то критикували не саму ідею єдиної політики або спільного виступу Англії та Японії, ідею союзу між ними, а конкретні умови договору, в необхідності підписання й опублікування якого на той момент вони не були впевнені. Договір критикували також за нерівномірність зобов’язань, за надто великі зобов’язання, які Англія, на їх думку, взяла на себе у порівнянні з Японією.
У третьому розділі – „Угоди Англії з Францією (1904 р.) і Росією (1907 р.) та створення Антанти: громадська думка та позиція британського політикуму” – розглядаються позиції різних груп британського суспільства стосовно кардинальних змін зовнішньої політики, зокрема їх реакція на підписані договори з Францією та Росією. Поданий аналіз внутрішньополітичної боротьби навколо проблем середньосхідної політики та загальних питань зовнішньополітичних орієнтирів.
У першому підрозділі – „Англо-французька антанта 1904 р. в оцінці суспільно-політичної думки” – подана стисла характеристика переговорів між Великою Британією та Францією, а також основні аспекти дискусій, переговорів, обговорень, прийняття компромісних рішень з приводу укладеного договору 1904 року. Значна частина державних діячів продовжували відчувати загрозу нападу з боку Франції та Росії. У військовому міністерстві прагнули, по-перше, створити національну армію для оборони англійської території від іноземного вторгнення, наприклад, французького, по-друге, організувати експедиційний корпус, який у випадку загрози з боку російської армії готовий буде до відправки у будь-який пункт колоніальної імперії. Проте можна констатувати, що для англійських імперіалістичних кіл характерне майже одностайне схвалення договору. Не проявили ентузіазму лише газети, тісно пов’язані із фірмами, що діяли в Марокко. До них належали консервативна „The Morning Post”, ліберальна „The Daily Chronicl” та ін.
Політика британського уряду, спрямована на покращення відносин з Францією, знайшла в країні значну кількість прихильників. Хто б наважився засудити угоду, яка усувала будь-які наміри до війни між Францією та Англією після стількох непорозумінь в Африці й Азії? Хто міг би протестувати проти спроб підписання договору такого ж типу з Росією, яка щойно пережила революцію? Потрібно було, щоб Росія відмовилась від будь-яких спроб експансії у напрямку до індійського кордону. Але в Ірані та навіть в Малій Азії можна було запропонувати їй будь-яку компенсацію, низку угод, на зразок тієї, яку Франція й Англія підписали відносно Єгипту та Марокко. Серед британських правлячих кіл у трактуванні зв’язків англо-французьких відносин з англо-російськими спостерігалися дві тенденції. Одна частина розглядала зближення з сусідкою за каналом як спосіб відриву Франції від Росії. Інша ж, навпаки, вбачала у покращенні відносин з Францією шлях до врегулювання суперечок з Росією, шлях до об`єднання з франко-російським союзом, і в кінцевому підсумку – шлях до „троїстої угоди”.
У другому підрозділі – „Британське суспільство й англо-російський договір 1907 року” – розкрито причини зміни британської політики, громадської думки на користь зближення з давнім ворогом – царською Росією. Англійський Кабінет вірно в той час „прочитав” і курс царського уряду в момент підписання договору 1907 р., і перспективи його зміни надалі. Міністра закордонних справ Великобританії Едуарда Грея у той час вважали „кращим дипломатом старої школи”. В Росії він вважався „кращим другом самодержавства”, у Франції – „кращим організатором Антанти”. Зміцнились у британському суспільстві також позиції Кемпбелл-Баннермана, Асквіта, Морлі, які немало доклали зусиль у підписанні компромісної угоди.
Як відомо, укладення Антанти спочатку між Англією та Францією, а пізніше залучення до неї Росії, вважається ще й сьогодні в основному заслугою Едуарда VII. Дійсно, особиста участь короля надзвичайно велика. Як його відомий візит у травні 1903 р. підготував тісні зв’язки між Англією та Францією, так і пізніше зустріч в Ревелі зміцнила союз Англії з її давнім супротивником – царською Росією.
Британський уряд не зустрів серйозної опозиції принциповим основам своєї політики. Більшість партій (від фабіанців і правих лейбористів до консерваторів) відкрито підтримували зовнішню політику ліберального кабінету. Сильною була протидія лише з боку британської колоніальної адміністрації в Індії та вкрай правих груп ліберальної партії. Серед британських правлячих кіл впливовим лишалось „середньосхідне” угрупування, яке знаходилось в опозиції, коли мова йшла про налагодження відносин з царизмом. Дані групи критикували Грея, Кемпбелл-Баннермана, Морлі, Асквіта й інших лідерів ліберальної партії за компромісну угоду про поділ Ірану на сфери впливу і за те, що невирішеним залишалось питання про Перську затоку.
Четвертий розділ – „Англо-німецьке зближення та дискусії в англійському суспільстві” – присвячений аналізу проблеми англо-німецького зближення в системі зовнішньополітичних поглядів британських правлячих кіл. Проаналізовано ставлення суспільства до налагодження більш прагматичних відносин з Берліном. Розділ складається з двох підрозділів: 1. „Суспільна оцінка стану та перспектив відносин між Англією і Німеччиною”; 2. „Ставлення британської громадськості до місії Холдена”.
Зовнішньополітичний курс на зближення з Німеччиною, який прискорював початок Першої світової війни, викликав побоювання і обурення серед широких мас англійського населення. Громадська думка все частіше констатувала, що уряд не тільки не враховує історичні уроки, але й у пошуку нових зовнішньополітичних шляхів допускає все більше помилок і тим самим прискорює наближення нової воєнної катастрофи. В умовах зростання тривожних почуттів перед агресивними планами Німеччини, громадськість вимагала недопущення німецької військово-морської експансії. Британський уряд знову ж таки використав свій улюблений прийом виправдовування в очах громадськості й усього світу – „ми озброюватись та воювати не хочемо, але нас змушують до цього”.
Форін офіс турбувався вже не про роззброєння, а про те, щоб звинуватити Німеччину у всіх смертельних гріхах і дати відсіч в англійському парламенті групі лівих радикалів, які наганяли страх на МЗС, розвінчуючи мізерність досягнутих результатів. Переговори припинились внаслідок непорозуміння між сторонами: Німеччина вимагала від Англії безумовного нейтралітету, на який та не йшла, не бажаючи віддавати у повне розпорядження Берліна весь європейський континент. Місія Холдена до Берліна 1912 р. була останньою рекогносцировкою перед генеральною битвою. Пацифістська зовнішність і тут приховувала акт підготовки до війни. Громадськість оцінила його візит як чергову спробу пошуку компромісу. Впливові кола, відчуваючи небезпеку спалаху світового конфлікту, прагнули до тимчасового примирення з Німеччиною. Англійські дипломати вважали, що якщо не вдасться відвернути воєнну загрозу, то, принаймні, можна буде відтягти її початок. І максимум зусиль у цей період, не дивлячись на критичні виступи депутатів із мілітаристською позицією, доклали пронімецькі елементи на чолі з Дж. Морлі, пацифісти з ліберальної партії й так звані „нейтралісти”, які виступали за збереження тимчасового нейтралітету. Перша світова війна, яка почалася через два роки після поїздки Холдена, показала в повній мірі непримиримі суперечності між двома великими та сильними державами Європи.
У п’ятому розділі – „Антивоєнні настрої у британському суспільстві: протистояння мілітаристській тенденції” – розглядається ставлення англійського суспільства до військової небезпеки, гонки озброєнь, яку проводив уряд, здійснено аналіз антивоєнних настроїв і боротьби за всезагальний мир напередодні Першої світової війни.
У першому підрозділі – „Мілітаризм і антимілітаризм в Англії в умовах загострення міжнародної обстановки початку ХХ ст.” – проаналізовано аргументи „за” і „проти” воєнних дій серед політичних, державних діячів, учених, журналістів, пересічних громадян Великої Британії. Серед британських політичних партій чітку антивоєнну позицію зайняла лише лейбористська. Консерватори та ліберали підтримували дії уряду. Надзвичайно сильними були пацифістські настрої в Незалежній робітничій партії (НРП). Однак напередодні Першої світової війни правляча верхівка лейбористської партії та її депутати у парламенті відмовились від боротьби проти гонки озброєнь. Вони виступали за ліберальні реформи і вели подвійну гру: запевняли, що проти озброєнь, але всіма силами підтримували уряд, який здійснював підготовку до війни. Опозиційні елементи в НРП і лейбористській партії, які виступали проти підкорення лібералам, за самостійну політику робітничих партій, виявились недостатньо сильними, щоб досягти свого. У результаті робітники були позбавлені програми боротьби проти війни та не мали керівників, які змогли б організувати їхні сили.
У другому підрозділі – „Дискусії з проблем війни та миру в період липневої кризи 1914 р.” – подана характеристика пацифістського руху, мілітаристських течій у переддень Першої світової війни. Проаналізовано програмні документи правлячих партій, які стосувались питання війни та миру. НРП з самого початку була головною антивоєнною політичною організацією в Англії, не виходячи у своїх діях за конституційні, легальні рамки. У членів НРП були найрізноманітніші причини відмовлятися підтримувати війну. Одні виходили із християнського пацифізму, інші – з моральних переконань про гріховність будь-якого насилля. Окремі пацифісти виступали проти війни з мотивів соціалістичного характеру: вони вважали її результатом імперіалістичного суперництва, яке англійці не повинні підтримувати. До цих противників війни в НРП згодом приєдналася група людей, чия вагомість визначалася не їх кількістю, а впливом, талантом і в деяких випадках багатством, які вступили до НРП або встановили з нею контакт через Союз демократичного контролю (притулок пацифістів ліберального спрямування), Товариство противників військової повинності чи Національну раду боротьби за громадянські свободи. НРП не наважувалась відкрито засудити ставлення лейбористської партії до війни. Що стосується відверто марксистської та революційної Британської соціалістичної партії, то вона вимагала домогтись негайного миру на умовах, які не допустили б повторення світової війни в майбутньому.
Антивоєнні настрої більшості англійського суспільства напередодні Першої світової війни були цілком зрозумілими. Майже кожен рік ХХ ст. приносив звістки про міжнародні кризи та воєнні зіткнення. І тому саме в час, коли справа йшла до великої війни, очевидно, що більшість англійців прагнули відвернути катастрофу, яка насувалася. Водночас правлячі кола та преса, яку вони контролювали, посилено поширювали хибні твердження, нібито всі громадяни імперії одностайно підтримують уряд у підготовці до війни. У період липневої кризи 1914 р. лунала, з одного боку, мілітаристська, а, з іншого, шовіністична пропаганда. Пацифістський рух сприяв припиненню і недопущенню одних, пом’якшенню інших конфліктів, а також створенню правової основи їх мирного врегулювання. І хоча світова війна все ж розгорілася у 1914 р., перекресливши зусилля пацифістів, проте їх ідеї та досвід зберігають своє значення.
У Висновках узагальнено основні положення і результати дослідження. Аналіз стану наукового вивчення теми дозволив констатувати, що внутрішньополітичні дискусії у британському суспільстві з приводу напрямків зовнішньої політики напередодні Першої світової війни є малодослідженими в історичній науці, тим самим підтверджуючи актуальність даної дисертаційної роботи. Залучена до дослідження джерельна база, на нашу думку, є достатньо репрезентативною і достовірною, що дозволило виконати визначені у дисертації дослідницькі завдання.
Велика Британія на початку ХХ ст. починає програвати іноземним конкурентам і втрачати статус „майстерні світу”. Прем’єр-міністр А. Бальфур почав активний пошук шляхів зміцнення міжнародного становища Англії, що виявилося насамперед у відмові від політики „блискучої ізоляції”. У цьому його підтримали консерватори та праві ліберали (ліберал-імперіалісти). Союз з Японією був першим кроком на шляху створення Англією свого власного міжнародного угруповання. Прихильниками англо-японського зближення, у першу чергу, були торговці, чиновники та кореспонденти англійських газет в Індії, на Далекому та Середньому Сході, де гостро стикались англо-російські інтереси. Ліберальна опозиція (праві та центр) вважала договір несвоєчасним і невиправданим відходом від політики „свободи рук”. Проте вони критикували не саму ідею союзу з Японією, а конкретні його умови. Преса зайняла прояпонську позицію. У багатьох друкованих виданнях спостерігалося незвичне поєднання проросійської та прояпонської орієнтації. Громадськість хоча і підтримала договір, проте висловлювала насторожене ставлення до новоспеченого союзника.
Договір з Францією 1904 р. підтримали представники торгових палат, фінансові олігархи лондонського Сіті, консерватори, які виражали інтереси земельної аристократії, банківської олігархії та магнатів важкої промисловості. Британським фінансово-промисловим колам був вигідний договір з Францією з комерційної точки зору. Переважна частина лібералів теж була задоволена союзом. Не проявили ентузіазму лише газети, які були тісно пов’язані з фірмами, що діяли в Марокко.
Складне міжнародне становище, страх перед можливою російсько-німецькою змовою – все це посилювало прагнення певної частини правлячих кіл піти на угоду з Росією. Передові елементи робітничого класу, керівники лейбористської партії, організації тред-юніонів, широкі кола демократичної громадськості виступали проти зближення з „кривавим режимом” російського імператора. Незадоволення викликали умови поділу Ірану (допуск царської Росії в Центральний Іран). Центром опозиції були англійські колонізатори в Індії, фінансові та торгово-промислові ділки в Ірані, частина лібералів, „середньосхідне” угруповання у парламенті, що вказувало на велику та небезпечну ціну, яку довелося заплатити за „російську дружбу”. Преса схвалювала угоду, але мотиви позитивної оцінки не розвивала. Після підписання договору постало питання, чи зможе Англія змінити свою суспільну думку стосовно Росії. Але в умовах зростаючого англо-німецького антагонізму, гонки озброєнь частина британського суспільства таки змінила свої погляди на користь Росії.
Напередодні Першої світової війни відбулося різке посилення суперечностей між Англією та Німеччиною на грунті економічного, колоніального, морського суперництва. Цих суперечностей не могли усунути переговори між Берліном і Лондоном, які відбулися у 1912 р. і були пов’язані з так званою місією Холдена. Найбільший вплив пронімецькі елементи мали в пацифістському крилі ліберальної партії. Впливовою в уряді була так звана група „нейтралістів”, які сподівались зіштовхнути Німеччину та Росію, зберегти тимчасовий нейтралітет. Прихильники гонки морських озброєнь виявились сильнішими за радикальних членів кабінету. Лейбористи були стурбовані покращенням відносин з Німеччиною. Головне їх бажання – зосередитись на соціальних реформах. Голоси консерваторів не мали суттєвого значення. Все гучніше лунали слова застереження щодо майбутнього і нагадування про уроки історичного минулого.
Проблема війни та миру перебувала у центрі пильної уваги лівих депутатів парламенту, які виступали з численними антивоєнними промовами, організовували мітинги протесту. Найбільш стійкими противниками війни виявилися члени НРП. Вони не дозволили своїм лідерам зробити різкий поворот до шовінізму одразу ж після початку війни. Однак, якщо не враховувати закликів до демонстрацій, лейбористська парламентська фракція не зробила жодної спроби надати конкретного
