Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

Хомин Олег Володимирович

УДК 38.334.316

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ФОРМА СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Спеціальність 08.00.01. – економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Задорожний Григорій Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Осецький Валерій Леонідович, в. о. завідувача кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат економічних наук, доцент Приходько Надія Іванівна, завідувач кафедри обліку і аудиту Харківського торгово-економічного інституту Київського національного торгово-економічного університету

Захист відбудеться 14 грудня 2007 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61002, Харків-2, вул Мироносицька, 1, ауд. 4-11.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені

В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, майдан Свободи, 4.

Автореферат розісланий 12 листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Соболєв В. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В економічному науковому дискурсі в останнє десятиліття з'явилися нові поняття, що більш глибоко й всебічно відображають кардинальні зміни в економічному житті. Найбільш загальними поняттями стали економіка знань й освітнє суспільство. Але поки що мало звертають уваги на те, що їхній появі передували трохи інші процеси, які готовили ґрунт для економіки знань, котра перебуває лише в стадії становлення в різних країнах. Мова йде про підприємницьку економіку (entrepreneurial economy) і підприємницьке суспільство (entrepreneurial society). Тим часом перехід до економіки знань можна пояснювати й на підставі тих змін, які відбуваються у підприємницькому секторі.

Розуміння ролі знання і уміння виробляти нове знання, здатність застосовувати його для блага людства зараз стає одним з найбільш актуальних завдань для дослідження сучасною суспільствознавчою наукою, насамперед економічною теорією. Без цього неможливо подолання глобальних криз, породжених техногенною цивілізацією. Актуальність дослідження також обумовлена тим, що в період швидких соціокультурних і економічних змін людина найчастіше має справу не з готовими системними знаннями, а з інформацією, з якої нове знання потрібно ще зуміти правильно виділити та знайти оптимальні шляхи його використання. Творчо працюючий фахівець є не стільки споживачем готової інформації, скільки генератором, інтерпретатором і розповсюджувачем знання. Ще в більшій мірі це стосується так званих інтелектуальних підприємців, які стають практичним рушієм процесу формування економіки знань. Сам феномен підприємництва недостатньо розглядати тільки як предметно-матеріальну сферу інновацій. В умовах зростання ролі знання мова повинна йти й про другу сторону цього феномену - ідеально-творчі засади, що вже не дозволяє характеризувати підприємництво лише як суто економічне явище. Причини його розвитку усе більше лежать у духовній сфері, у сфері цінностей, мотивацій, пізнання, освіти.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Питання формування “контурів” економіки знань знайшли своє відображення у працях вітчизняних і закордонних авторів: Антипиної О., Астахової І., Архиєреєва С., Варшавського А., Васильчука Ю., Вільховченко Е., Гейця В., Гелбрейта Дж., Григоряна Г., Дракера П., Задорожного Г., Іноземцева В., Інглегарта Р., Кіма М., Мелоуна М., Осецького В., Приходько Н., Сакайї Т., Стьопіна В., Тоффлера Е., Фукуями Ф., Чухна А., Едвінсона Л. та інших.

Однак існує необхідність в уточненні визначень таких понять як “знання”, “інформація”, “інтелектуальний капітал”, “економіка знань”, розкриття змісту категорії “інтелектуальне підприємництво”.

Забезпечення успішного позиціювання сучасної держави у світі, що глобалізується, потреба в переході до навчання фахівців у режимі безперервної освіти стають необхідними відповідями на викликни економіки, заснованої на знаннях. Перспективні підходи, котрі могли б при подальшій розробці дати нові плідні імпульси для осмислення нової ролі знання, і можуть бути виділені при дослідженні сфери інтелектуального підприємництва, чому й присвячена дисертаційна робота.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконувалася в рамках планових тем науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Особливості формування соціального ринкового господарства в Україні в умовах глобалізації” (ДР № 0103U004258) і “Соціальна економіка як визначальний пріоритет ринкової трансформації в Україні” (ДР № 0106U002230).

Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота має за мету визначення змісту, основних характеристик і ролі інтелектуального підприємництва у процесі формування економіки знань і обґрунтування практичних рекомендацій щодо підготовки підприємців-інтелектуалів і їх місця в задоволенні найбільш розвинутих потреб населення України.

У рамках поставленої мети вирішуються наступні завдання:

-

-

-

-

-

Об'єктом дисертаційного дослідження стала система виробничих відносин в умовах становлення економіки, заснованої на знаннях, що перетворюються у визначальний ресурс її розвитку.

Предметом дисертаційного дослідження є відносини інтелектуального підприємництва як однієї з фундаментально-практичних основ сучасного соціально-економічного розвитку людського суспільства.

Методи досліджень. Основою дисертаційного дослідження послужили загальні методологічні принципи пізнання: діалектичний – при розкритті протиріч формування економіки знань і розвитку науки; аналізу і синтезу – для обгрунтування змісту інтелектуального підприємництва і зростання ролі постнекласичної науки; системний і конкретно-історичний підходи – при виявленні трансформації розуміння підприємництва і його ролі у розвитку суспільства; функціонально-структурний – для визначення внутрішньої структури діяльності інтелектуальних підприємців; порівняльний аналіз – при виявленні головних ознак і властивостей традиційного та інтелектуального підприємництва та його продуктів. Використано історико-наукові, філолофсько-методологічні, соціально-економічні та ноосферні розробки як вітчизняних, так і закордонних вчених.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження були офіційні статистичні дані, нормативно-правові акти, монографії та публікації у періодичних виданнях вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, присвячених проблемам формування економіки знань і ролі підприємництва у цьому процесі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в авторському визначенні нового соціально-економічного феномену - інтелектуального підприємництва як однієї з основних форм становлення економіки знань. Особисто здобувачем виявлено і обгрунтовано наступні положення наукової новизни:

вперше:

1.

2.

3. Доведена необхідність дворівневого аналізу феномену знання в сфері інтелектуального підприємництва. На першому – особистісному рівні знання є внутрішнім чинником свідомості людини, джерелом її постійного прагнення до створення єдиного цілісного знання про світ (“universum”), що може реалізовуватися лише у ціннісноорієнтованому середовищі, а тому в умовах глобалізації стає постійною “проблемною” сферою формування способів і форм реалізації технічної сторони підприємницько-господарського життя. На другому – мікроекономічному рівні знання виступає як фундаментальна основа інтелектуального капіталу підприємницької фірми й функціонує в трьох основних формах: “живе” знання (творчі здібності й інноваційно-якісні характеристики працівника), оречевлене знання (техніка, технології, організаційно-управлінські системи) і знаннємістка інформація (патенти, ліцензії, торгівельні марки, методичні рекомендації, наукові повідомлення й т.і.). Лише “живе” знання має здатність до самозростання як рефлективне, найбільш гнучке, відкрите й самонакопичувальне з точки зору конкурентних переваг підприємницької фірми. Теоретичне знання одночасно є джерелом трьох вказаних форм знання і формування соціального зовнішнього середовища фірми.

Дістали подальшого розвитку:

4. Доведення, що суто економічний підхід до дослідження сучасних суспільних явищ породжує одностороннє, неповне знання, недостатнє як для реалізації імперативу виживання людства в умовах глобалізації, так і для вирішення актуальних господарських проблем на рівні окремої людини, фірми та суспільства. Подальший розвиток економічної теорії передбачає перехід на принципи постнекласичної науки, що дозволяють розглядати економіку як цілісний людинорозмірний комплекс і досліджувати його на основі використання міждисциплінарних запозичень.

5. Положення, що зростання значення знання призводить до сутнісних змін у соціально-економічній сфері суспільства, де наростає протиріччя між індивідуалізацією, розділеністю і необхідністю зростання значущості сумісності у вирішенні загальних завдань. Воно проявляється у новій соціальній стратифікації, критерієм якої стає володіння/неволодіння знаннями, і різкому зростанні нерівності доходів. Розв’язання протиріччя потребує відходу від методів управління, що властиві економіко-індустріальній епосі. Суспільство й уряд повинні прикладати максимум зусиль і ресурсів для забезпечення кожному члену суспільства доступу до освіти і знань незалежно від його матеріального стану. Управління знаннями про знання повинно стати основою управління стратегічним розвитком суспільства і підприємства.

6. Докази тенденції наростання протиріччя між ідеально задуманим економічним проектом і реальним результатом діяльності щодо його практичного втілення, котре є наслідком внутрішньої суперечності сучасного світосприйняття і науки. Стрімке зростання функціональної ролі наукових досліджень, що спрямовані на швидке одержання прибутку і суто кон’юнктурні цілі, наносить опосередковану шкоду фундаментальній науці, котра озброює людину знанням загальних закономірностей і фундаментальними смислами життєдіяльності. Прикладна наука грає “на пониження”, суспільні витрати якого стали надзвичайно високими: омертвлення природи, втрата цілісності світосприйняття через безкінечне подрібнення знання, зниження потенціалу фундаментальних ідей та медіаційних пошуків. Плюралістичність знання зводиться не до заперечення інтегрального характеру самої науки, що вивчає єдиний об’єкт, але у різних іпостасях, а до різних, у більшості конкуруючих, можливостей і шляхів діяльності. Виявити їх й визначити соціальні наслідки практичної реалізації – завдання наукового, в т. ч. і економіко-теоретичного знання.

7. Доведення необхідності широкої світоглядної та наукової підготовки майбутніх підприємців-інтелектуалів, головною професійною якістю яких є не просто вміння засвоїти наявні знання, а розвиток абстрактного мислення, творчості, необхідності спиратися на етичні принципи господарства при прийнятті управлінських рішень. Запропоновано увести до державних стандартів підготовки економістів-магістрів обов’язкові навчальні курси “Філософія господарства”, “Господарська етика”, Духовна антропологія”, “Філософія сучасного природознавства”, а для аспірантів-гуманітаріїв – кандидатський іспит з предмету “Історія і філософія науки”.

Практичне значення отриманих результатів.

Основні положення і висновки роботи дають можливість для розширення розуміння ролі та значення інтелектуального підприємництва у соціально-економічному розвитку суспільства в період переходу до глобальної економіки та виокремленні знань як головного ресурсу такого розвитку. Теоретичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (довідка №286 від 16.10.2007 р.). Вони сприяють поглибленню змісту та логіки викладання навчальних курсів економічної теорії, соціальної економіки, менеджменту, а також широко використовуються при вивченні спецкурсів з економіки знань, управління знаннями.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації можуть бути використані при розробці та проведенні державної політики у сфері становлення економіки знань, при розробці національної концепції і стратегії підтримки розвитку підприємництва, реформуванні сфери освіти, регіональних стратегій соціально-економічного розвитку з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Особистий внесок здобувача. Внесок дисертанта у спільні публікації відображено у їх переліку в авторефераті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи апробовані на Першому міжнародному симпозіумі “Економічний розвиток і стратегічне планування в Східній Європі в контексті глобалізації: можливості й проблеми” (м. Харків, 2003 р.); на науково-практичних конференціях: “Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія” (м. Донецьк, 2005 р.); “Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації” (м. Полтава, 2005 р.; 2007 р.) і на Другому міжнародному симпозіумі “Соціальна економіка у світі, що глобалізується: значення і роль у реалізації імперативу виживання людства” (м. Харків, 2006 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані у 9 наукових статтях, загальним обсягом 5,6 д. а., з них 7 (5 д.а.) - у спеціальних наукових фахових наукових виданнях з економічних наук, що затверджені ВАКом України.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 165 сторінок машинописного тексту, в тому числі основний обсяг становить 151 сторінок. Дисертація містить 5 таблиць і 5 рисунків. Перелік використаних джерел включає 176 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і основні завдання дослідження, викладено елементи наукової новизни, а також розкрито теоретичну і практичну значимість отриманих автором результатів.

У першому розділі “Економіка знань як актуальна основа сучасного розвитку суспільства” досліджується роль знання в структурі людської діяльності, аналізується зміст економіки знань і обгрунтовується необхідність переходу до неї в Україні, а також розкривається методологічне значення постнекласичного знання як теоретичної основи досліджень сучасної економіки.

Вихідні положення дослідження переходу до економіки знань знаходяться у тих ідеях нобелівських лауреатів з економіки про значення знання для економічного зростання. Серед них були такі, які безпосередньо розмірковували про зростаючу роль знань і науки: С. Кузнець, Т.-В. Шульц, Г.-С. Беккер, Ф. Хайєк, теоретичну спадщину котрих в аспекті теми дисертації проаналізовано у роботі.

При формуванні економіки знань особливо актуальною стає проблема управління знаннями, що пов’язано зі зміною головного предмета праці: ним у зростаючій мірі виступає сама людина, її свідомість. Найбільш змістовними причинами, котрі зумовлюють нову роль знання й управління ним у сучасному суспільстві, є наступні.

По-перше, швидкі зміни, пов'язані із глобалізацією й вибуховим розвитком електронно-комп'ютерних технологій, що значно збільшують як кількість, так і ступінь соціальних й інших ризиків, яким піддаються усі господарюючі суб'єкти у своїй повсякденній діяльності. Визначення ризиків, зниження ступеня невизначеності, створення механізмів захисту від ризиків стає найважливішим актуальним завданням наукової і господарської діяльності.

По-друге, сутнісні зміни у соціальній сфері суспільства, де наростає протиріччя між індивідуалізацією, розділенням і необхідністю зростання значимості сумісності у рішенні загальних завдань і досягненні загальних цілей. Воно проявляється в тому, що спостерігається нова соціальна стратифікація, критерієм якої стає володіння/неволодіння знаннями. Виділення знань як основного засобу виробництва при переході до постіндустріального суспільства дозволяє їхнім носіям одержувати гідну матеріальну винагороду, що пропорційна їхньому індивідуальному внеску в суспільний прогрес.

По-третє, досить жорстка система конкуренції. У ній виграє той виробник, чий продукт або послуга є більш знаннєємними, незалежно від того, чи може споживач використати всі інтелектомісткі функціональні можливості даного продукту. Знаннєємність товару стає для споживача найважливішим фактором престижності володіння, що найчастіше перетворюється у самодостатній суб'єктивний критерій самоцінності людини, що зовні виражає її індивідуальність.

По-четверте, у діяльності людини яскраво загострюється протиріччя між ідеально задуманим проектом і реальним результатом діяльності з його практичного впровадження, котре багато у чому є наслідком того протиріччя, що властиве сучасному світорозумінню й науці. В останні десятиліття стрімко зросла функціональна роль наукових досліджень, які спрямовані на негайне отримання прибутку, і переслідують чисто кон'юнктурні цілі. Відбувається це на шкоду науці фундаментальній, що озброює знанням загальних закономірностей, виявленням загального фундаментального змісту. Результати прикладної науки здебільшого “не вписуються” в “розвиток Універсуму” як процесу “його сходження щаблями Розуму” (М. Мойсеєв). Прикладна наука сьогодні грає на пониження, втрати від якого виявилися занадто великими: омертвлення природи і екологічна криза, втрата цілісності сприйняття, що супроводжується нескінченним дробленням знання, що втрачає загальний обрій, вичерпання потенціалу фундаментальних ідей. Імператив виживання людства вимагає, щоб одиничні рішення приймалися не поза знанням загальної картини розвитку. Плюралістичність знання полягає не в запереченні інтегрального характеру самої науки, що вивчає єдиний об'єкт, але у різних іпостасях, а в тому, що є різні, здебільшого конкуруючі можливості й шляхи діяльності. Виявити їх і визначити соціальні наслідки їхньої практичної реалізації - ось завдання науки.

Ці характеристики-причини зумовлюють необхідність переходу до економіки знань, котру можна охарактеризувати декількома основними ознаками. По-перше, у ній спостерігається перехід від переважно речового виробництва до переважного створення нематеріальних цінностей - знань та інформації. По-друге, клас професіоналів і фахівців, що займаються переважно розумовою працею, перетворюється у провідну групу зайнятих, тим самим займаючи зростаюче положення в структурі найму на роботу. По-третє, колосально збільшуються як витрати на придбання знань й інформації, так і доходи від їхнього виробництва й поширення. Найбільші фінансові обіги уже зараз пов'язані саме зі сферами створення нових знань й обробки нової інформації. Пануючими технологіями стають технології маніпуляції людською свідомістю як особливий тип інформаційних технологій. По-четверте, нововведення, відбиті в мінливих взаєминах між наукою й технологією, усе в більшій мірі залежать від успіхів у сфері теоретичного знання і його кодифікації. Відповідно, інтелектуальні організації, будучи пов'язаними з кодифікацією теоретичного знання, усе більше перетворюються в провідні центри розвитку сучасного суспільства.

Сполучення й різні конфігурації ознак знання як інтелектуального продукту визначають зміст сучасного суспільного виробництва, де спостерігається поступове витіснення традиційних індустріальних засобів виробництва новими, що продукують прогресивні знання як основне джерело суспільного багатства. Роль знання відображається такими об'єктивними показниками як зростання доданої вартості в галузях, заснованих на знаннях (за останні 15 років у більшості країн ОЄРС він у середньому склав 3%, стабільно перевищуючи темпи загального економічного зростання в традиційних галузях – 2,3%) і збільшення частки знаннєємних галузей у сукупній доданій вартості (Німеччина – з 51% до 60%, Великобританія – з 45% до 51%, Фінляндія – з 34% до 42%).

Нове розуміння знання і його нова роль у суспільному виробництві з необхідністю веде до кардинальної зміни головного завдання економічної науки: від дослідження виробничих відносин в рамках матеріального індустріального виробництва поле її аналізу зміщається у бік нематеріального, духовного виробництва, де панують духовні, інтелектуальні, знаннєві відносини, що стає визначальним в розвитку суспільного виробництва. Майбутнє економічної теорії усе більше пов'язується з розвитком теорії економіки знань.

Практичне використання знання для соціально-економічного розвитку вимагає конкретизації його теоретичного аналізу, стає недостатньою теза, що знання має властивість загальності. На наш погляд, необхідний дворівневий аналіз феномену “знання”. На першому - особистісному рівні знання є внутрішнім чинником свідомості людини, джерелом її постійного прагнення до створення єдиного цільного знання про світ (“universum”), що може реалізовуватися тільки у цінністноорієнтованному середовищі, а тому в умовах глобалізації стає постійною “проблемною” областю, навколо якої повинні формуватися способи й форми реалізації технічної сторони господарського життя. На другому - мікроекономічному рівні знання виступає як фундаментальна основа інтелектуального капіталу компанії, що функціонує в трьох основних формах: “живе” знання (творчі здібності та інноваційно-якісні характеристики працівника), упредметнене знання (техніка, технології, організаційно-управлінські системи) і знаннємістка інформація (патенти, ліцензії, торговельні марки, методичні рекомендації, наукові повідомлення й т. ін.). Лише “живе” знання має здатність до самозростання як рефлексивне, найбільш гнучке, відкрите й самонакопичувальне з погляду конкурентних переваг компанії. Теоретичні знання одночасно виступають джерелом трьох зазначених форм знання й формування соціального оточення (зовнішнього середовища) фірми. “Живе” знання в умовах формування економіки знань реалізується в новому суспільно-практичному феномені, що одержав назву “інтелектуальне підприємництво”, про який йде мова у другому розділі роботи.

Практичні аспекти формування економіки і суспільства знань оцінюються за новим показником, розробленим ООН, - індексом К-суспільства (Knowledge sociaty), тобто суспільства, що засновано на знаннях. Він є синтетичним і визначається трьома головними показниками: індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа); індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр); індексом якості розвитку суспільства (Іяр). Кожен з цих індексів формується рядом індикаторів, що наведені у таблиці 1.

Значення К-індексу зводиться до того, що він свідчить про нову еру в оцінці країн на початку нового століття. Країни, що накопичили своє багатство в індустріальний вік, тобто опиралися на знання “як робити”, ще не відповідають новим критеріям суспільного розвитку, де почали панувати знання “як співіснувати”. Тобто концентрація багатств зараз повинна узгоджуватися з соціально справедливими принципами їх споживання усіма членами суспільства. Це значить, що економіка знань не може сприйматися й аналізуватися в системі координат індустріального суспільства й матеріального багатства. У ній на перший план виходять соціально справедливі відносини, що мають за рахунок нових знань забезпечувати нову якість життя людей й їх надійну безпеку, перш за все у соціальному плані.

Таблиця 1

Порівняння України з Європою-5 за головними показниками суспільства, заснованого на знаннях Див. Зеркало недели, 3.09.2005. – С. 16.

Порівняння за індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа)

Країна | Ііа | Термін навчан-ня в школі (роки) | Молодь до 15 років, що отримує освіту (% від насел.) | Кіль-кість газет на 1000 чол. | Кількість Інтернет-користу-вачів на 10000 чол. | Кількість телеф. ліній на 100 чол. | Кількість моб. телефонів на 100 чол.

Європа-5 | 0,704 | 15,92 | 18,17 | 426,8 | 4897 | 68,53 | 78,3

Україна | 0,176 | 11,5 | 17,05 | 54 | 180 | 21,61 | 8,38

Порівняння за індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр)

Країна | Іпр | Витрати на дослідження та інноваційний розвиток (% від ВВП) |

Витрати на оборону (% від ВВП) | Витрати на охорону здоров'я

( % від загальних державних витрат) | Кількість учнів на одного вчителя в початковій школі | Індикатор свободи від корупції (по 10-бальній шкалі)

Європа-5 | 0,761 | 2,80 | 1,760 | 13,0 | 11,3 | 9,22

Україна | 0,383 | 0,95 | 1,793 | 7,6 | 20,0 | 2,30

Порівняння за індексом якості розвитку суспільства (Іяр)

Країна | Іяр | Дитяча смертність (кількість померлих дітей віком до 5 років на 1000 народжених) | GINI індекс | Частка екологічно захищеної території (% від загальної площі) | Викиди СО2 (метричні тонни на душу населення)

Європа-5 | 0,735 | 4,4 | 26,80 | 8.64 | 8,9

Україна | 0,620 | 20 | 28,96 | 1,00 | 6,2

Україна за індексом інтелектуальних активів знаходиться на 44 місці й має наближені до середньоєвропейських індикатори щодо майбутніх інтелектуальних активів суспільства, але окремі індикатори є більш низькими в цьому плані (охоплення населення засобами телекомунікацій і пресою). За індексом перспективності розвитку Україна займає 41 місце, що зумовлене високим рівнем корупції (індикатор свободи від корупції - 2,3 за десятибальною шкалою), низькими витратами на дослідження та інноваційний розвиток країни, незначним рівнем державної підтримки охорони здоров'я, середнім значенням кількості дітей на одного вчителя у початковій школі. За індексом якості розвитку Україна займає 26 місце.

Загальна картина місця України в рейтингу К-суспільств свідчить, що, по-перше, у країні багато робиться щодо майбутнього інтелектуальних активів розвитку, але в ній існує великий дефіцит знання “як співіснувати”; по-друге, майже трикратне відставання України від Європи-5 за витратами держави на дослідження та інновації закладає зростаючу тенденцію щодо відставання нашої країни від розвинених держав в економіці, науці й технологіях у майбутньому; по-третє, країна майже вичерпала себе як постачальник дешевої робочої сили з переважно низькотехнологічною й енергозатратною промисловістю. Ці обставини мають стати основою для глибокого осмислення нинішніх і майбутніх пріоритетів розвитку країни, розробки її соціально-економічної стратегії розвитку в епоху становлення суспільства знань.

Широке розгортання тенденцій формування економіки знань стане можливим тоді, коли в українській еліті почне панувати нове постнекласичне мислення, коли вона зрозуміє, що знань індустріального, а тим більше агрописьмового суспільства сьогодні зовсім недостатньо для того, щоб “вписатися” у процес глобалізації, забезпечувати соціально-економічні умови для розвитку всієї нації, всього населення країни. Реалізація соціальної, людиноспрямованої природи принципів постнекласичної науки стає необхідною цільовою передумовою економічних досліджень.

У другому розділі “Інтелектуальне підприємництво: зміст, особливості та значення в процесі становлення економіки знань” аналізується інтелектуальне підприємництво як новий соціально-економічний феномен, досліджується інтелектуальний капітал як інтерспецифічний ресурс інтелектуального підприємництва, а також обгрунтовується необхідність широкого запровадження внутріфірмового управління знаннями як одної із головних засад переходу до інноваційного розвитку.

Підприємництво є особливою формою прояву суспільно-економічних відносин, які виникають у ході ініціативної інновативної діяльності індивідуальних (колективних) господарюючих суб'єктів у сферах виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, націленої, як правило, на одержання прибутку (доходу) і здійснюваної від свого імені, на свій ризик і під свою майнову відповідальність.

Підприємницьку поведінку слід визначити як упорядковану сукупність усвідомлених, особистісно і соціально значимих дій підприємця, що відображають використовувані ним принципи відбору економічних альтернатив. Разом з тим, ця характеристика дій підприємця поширюється на його внутрішній світ, що відрізняється постійною ініціативно повторюваною особливістю й цілісністю, заснованою на єдності духовного, соціального і біологічного в кожному господарюючому суб'єкті. Порушення цієї єдності породжує внутрішнє протиріччя у свідомості підприємця. Воно проявляється, як правило, у тимчасово виникаючій невідповідності особистісного суспільному (проблема можливостей) або особистісного індивідуальному (проблема засобів). Шляхи розв’язання протиріччя двоякі. Протиріччя як проблема можливостей розв’язується через зміну макрогосподарської системи (у транзитивних суспільствах - перехід до ринкових відносин, які повинні створювати умови для легалізації тіньового підприємництва, що існувало при соціалізмі). Проблема засобів розв’язується самим підприємцем у полі власної діяльності через цілеспрямоване підвищення власного потенціалу (фінансового, культурно-освітнього, соціального, фізичного).

Для більш глибокого розуміння підприємницької діяльності важливим є положення про єдність предметно-матеріальних й ідеально-творчих складових цієї діяльності. Виходячи з недостатності методологічного апарату класичної та некласичної економічної теорії, була обґрунтована необхідність підходу, заснованого на прийнятті в цілому дуалістичного світоглядного принципу, особливість якого полягає у тому, що у центр предмета дослідження ставиться взаємодія людини (підприємця) і середовища його діяльності, що розуміється як динамічна нерівноважна взаємодія двох єдностей матеріального та ідеального – людського і природного. Такий підхід обумовлений не лише необхідністю подальшого творчого розвитку теорії підприємництва - усуненням історичного поділу між предметно-матеріальним та ідеально-творчим началами підприємницької діяльності, але й тією новою роллю підприємництва, що виникає в умовах формування підприємницької економіки як попередниці та найважливішої форми економіки знань.

Цей підхід відповідає й принципам досліджень постнекласичної економічної науки, що виходить за межі механістичної картини світу, і ставить людину в центр наукових досліджень, тобто зосереджує увагу на особистості підприємця і його новій ролі як у процесі пізнання швидко мінливої реальності, так й у самій господарській практиці, де він стає головним збурювачем спокою і порушення рівноваги в економічних процесах. Такий підприємець якісно обновляє зовнішнє середовище на основі пошуку й вивчення нових можливостей задоволення людських бажань і потреб.

Розглядати підприємництво лише як чисто економічний феномен методологічно невірно, тому що він усе більше стає феноменом соціокультурним, що переслідує соціально-економічні цілі. Акцент робиться на тім, що воно розглядається як процес самоорганізації, постійного самовідновлення, мотивованого своїми цілями-потребами підприємця, що хазяйнує у форматі динамічної взаємодії з іншими суб'єктами мікро- і макросередовища. У цій взаємодії широко використається наявна соціокультурна інформація, що дозволяє задовольняти потреби інших людей за допомогою того, що сам підприємець максимізує свої можливості щодо розвитку і задоволення своїх соціально-економічних потреб. На сучасному етапі розвитку суспільства саме зміст своєї діяльності підприємець ставить в основу власної справи, що, з одного боку, збігається з метою його саморозвитку, а з іншого боку, - завдяки спрямованому на себе розвитку, він сприяє задоволенню суспільних потреб. Особливо важливо вказати, що багато нових суспільних потреб створюються самими підприємцями, нав'язуються споживачам через рекламу, створюючи нові підприємницькі ніші.

У теоретичному плані такий підхід виводить саму теорію розвитку підприємництва на якісно новий виток: на перший план у теоретичному аналізі висувається синергетический ефект, що досягається в процесі динамічного саморозвитку підприємця за допомогою нарощування енерго-масо-інформаційного обміну із зовнішнім середовищем. Найважливішим аспектом, поза яким стає неможливо зрозуміти нову природу підприємництва в умовах формування економіки знань, є необхідність цілісного розгляду двох компонентів підприємницької діяльності: предметно-матеріальної та ідеально-духовної. Причому другий компонент починає відігравати визначальну роль у розвитку феномену підприємництва. Якщо раніше дослідники завжди і одностайно говорили про одержання прибутку як єдиної мети підприємницької діяльності, то тепер акценти істотно змінюються. У серйозних дослідженнях, присвячених з'ясуванню природи сучасного підприємництва, автори цілком обґрунтовано розглядають підприємництво як процес особистісного або системного самовідновлення (personal and organizational renewal) і самоорганізації через втілення в життя ідей щодо створення нових або розвитку діючих підприємств різних сфер діяльності та форм власності. Таке широке тлумачення підприємництва цілком виправдано і дозволяє більш всебічно й виважено, значно глибше у теоретичному плані підійти до розкриття його сучасних особливостей.

В руслі такого підходу слід досліджувати й новий феномен – інтелектуальне підприємництво, що тісно пов’язаний з становленням економіки знань. Зараз найбільш прогресивні підприємці розуміють, що нові умови ведення бізнесу створюють таку ситуацію, коли орієнтація лише на прибуток стає майже однозначно запорукою того, що прибутку не буде. Прибуток для них вже не є головною метою підприємницької діяльності. Вони розглядають його як похідне явище, що з’являється сомо собою, якщо є інноваційна ідея, інноваційний проект та інноваційний продукт. Головне для таких підприємців – реалізувати свої знання, інтелект через створення чогось такого, чого ще не було. Цим новим вони впливають на свідомість споживачів, задають моду, створюючи свою нішу на ринку. При цьому намагаються передбачити майбутнє, в якому саме знання будуть відігравати провідну роль, і “брати” свої ідеї саме з майбутнього. Продукт таких ідей повинен нести людям нові знання, стимулювати людей у їх прагненні до нових знань.

Під інтелектуальним підприємництвом, на наш погляд, слід розуміти особливий вид діяльності підприємців-інтелектуалів щодо створення сприятливих умов для задоволення складних потреб людини, спрямованих на її розвиток і формування майбутнього, заснований на знаннях, що постійно оновляються, здатності інтелектуалів до абстрактного мислення як передумови визначення й попередження соціальних ризиків.

Підприємці-інтелектуали створюють продукти з особливими властивостями: значна, майже необмежена можливість диверсифікованості; інноваційна спрямованість на кожну окрему людину в конкретному місці й у конкретний час; речовинний або ідеально втілений результат застосування знання як реалізації “творчої деструкції” (проходження виробничого шляху від творчого порушення існуючої рівноваги до відновлення локальної ринкової рівноваги через створення інноваційного продукту).

Творче порушення рівноваги стає постійною передумовою розвитку інтелектуального підприємництва. Підприємець-інтелектуал не може зупинятися на досягнутому, тому що при сучасному розвитку техніки і технологій часовий лаг між реалізацією ним своєї ідеї й реалізацією її конкурентами скорочується до мінімуму. Тому постійний пошук нових ідей, концепцій, напрямків кардинального вдосконалення продукту стає закономірністю інтелектуального підприємництва. Для того, щоб бути “на гребні” хвилі сучасної конкуренції підприємцеві-інтелектуалові чужде вузьке “тунельне бачення” поля свого бізнесу, йому необхідна найбільш широка світоглядна й наукова підготовка, а критичне мислення й оволодіння медіаційною технологією стають необхідними вміннями підприємців-інтелектуалів. При цьому головною їхньою професійною характеристикою-властивістю є не просто вміння засвоювати наявні знання, але стає розвиток абстрактного мислення, уміння до творчості через проведення медіативного (не інверсійного) пошуку у рамках світової та національної культури, необхідність опиратися на етичні принципи і ціннісні засади господарства при прийнятті управлінських рішень, що вимагає найширшої освіти і фундаментальних знань, котрі стосуються розуміння стилів і сенсів життя.

Підприємець-інтелектуал не “зациклюється” на технологіях, істинною його турботою стають ідеї, які породжуються творчістю, нестандартним мисленням, найширшою освіченістю. Особливу значимість здобуває етична, культурна сторона справи, вміння адаптувати свою стратегію розвитку (на базі сильних і слабких сторін) до найбільш значимих і постійних особливостей оточення. Але значно вагомою причиною підвищення значимості культури й етики є те, що найбільш прогресивно мислячі західні вчені вже давно стурбовані тим, що економіка споживання вичерпує себе, а моральність загнана на задвірки повсякденного життя. Тому знову затребуваними стають знання про позаринкові цінності й неринкові механізми регулювання неабиякої частини суспільних благ, про значення моральності в економіці й соціумі, про необхідність самоконтролю науки совістю. Етичні знання й моральні смисли стають тією складовою-основою, котра багато в чому повинна визначати дії підприємця-інтелектуала. Широкий кругозір, творче мислення, вміння доводити свою ідею до практичного втілення й насичення новим товаром ринку - ось ті головні якості, що сьогодні потрібні підприємцю й більш за все ціняться у сфері бізнесу.

Висновки

Становлення економіки знань - це реальність початку ХХІ століття. Однак не у всіх країнах усвідомили цю реальність і приймаються адекватні заходи для її реалізації.

Аналіз нової ролі знання дозволив виявити тенденцію стрімкого зростання значення знання та інтелекту у сучасному суспільному розвитку. Зараз для реалізації імперативу виживання людства недостатньо функціональних знань, життєдіяльність людини потребує знання загальних закономірностей, нового визначення фундаментальних смислів існування. Це привело до того, що на перший план у сучасному підприємництві виходить розвинений інтелект, здатний до творчої миследіяльності. Саме внутрішня інтелектуальна миследіяльність стає не просто бажаною, а вкрай необхідною для тієї людини, яка хоче стати підприємцем у сучасному складному й багатовимірному світі, де інформація передається в реальному часі, а глобальні тенденції вже стали “безумовним авторитетом”, який підкорює собі всіх і вся. Саме визначення підприємництва як інноваційної діяльності вже говорить про те, що інтелектуальна складова тут винна бути і є головною засадою розвитку. Саме новизна як продукт творчості інтелектуального мислення завжди виділяла підприємницьку діяльність серед інших видів виробничої діяльності.

Інтелектуальне підприємництво не має за головну мету кількісне задоволення первинних потреб; його місія набагато ширша: якісне оновлення як оточуючого світу, так і самої людини. Сучасне економічне знання повинне стати гуманістично орієнтованим і соціально відповідальним, тому що тільки в такій іпостасі воно може стати тим підґрунтям, що дозволить вирішувати актуальні господарські проблеми як на рівні окремої людини й фірми, так і на рівні всього суспільства. Чисто економічний підхід до дослідження сучасних суспільних явищ може дати тільки однобічне знання, чого зараз уже зовсім недостатньо для реалізації імперативу виживання людства. Тому подальший розвиток економічної теорії потребує якнайскорішого переходу на принципи постнекласчної науки, більш широкого використання набутків інших наук про людину, суспільство й природу при всебічному дослідженні соціально-економічних процесів і явищ.

Основою сучасного розвитку стають знання й інновації, а тому значно зростає суспільна роль підприємництва як рушія порушень спокою, рівноваги, прагнення до нового. Сьогодні більш глибоко розуміється природа самого підприємництва. Найважливішим аспектом, поза яким стає неможливо нове розуміння підприємництва в умовах формування економіки знань, є необхідність цілісного розгляду двох компонентів підприємницької діяльності: предметно-матеріального та ідеально-творчого (духовного). Другий компонент починає відігравати визначальну роль у розвитку феномена підприємництва, котрий зараз розглядається як процес особистісного або системного самовідновлення й самоорганізації підприємця через втілення в життя ідей для створення нових або розвитку діючих підприємств різних сфер діяльності.

Новим особливим видом підприємництва стає інтелектуальне підприємництво, що прямо пов'язане з підвищення ролі знань й інтелекту в суспільному виробництві й виражає нову закономірність соціально-економічного розвитку суспільства. Особливу роль у зв'язку із цим грає відносно новий фактор виробництва - підприємницькі здібності, які засновані на використанні знань й інформації, котрі відкривають широкі можливості зміни виробництва товарів і послуг, що користуються попитом. Це ж, у свою чергу, пов'язане з тим, що для задоволення нових потреб необхідно знову й знову напружувати інтелект, щоб винайти нові способи їх задоволення. Більше того, підприємець-інтелектуал створює нові потреби, нові ніші на ринку і у цій ролі стає “двигуном” сучасного розвитку.

Проблема підготовки підприємців-інтелектуалів стає найбільш значимою у сфері економічної освіти. Тому вкрай потрібно цілеспрямовано формувати широке світобачення майбутніх підприємців. З