ЗАГАЛНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
Халамендик Вікторія Борисівна
УДК:
інфраструктура СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: філософсько-методологічний аналіз
09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України у відділі соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді.
Науковий консультант – доктор філософських наук, професор,
Бех Володимир Павлович,
Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова, перший проректор
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Култаєва Марія Дмитрівна,
Харківський національний педагогічний
університет імені Григорія Сковороди,
завідувач кафедри філософії
доктор філософських наук, професор
Лукашевич Микола Павлович,
Інститут підготовки кадрів державної
служби зайнятості Міністерства
праці та соціальної політики
України, завідувач кафедри
соціології та соціальної роботи
доктор філософських наук, професор
Мигович Іван Іванович,
Ужгородський національний університет,
професор кафедри соціальної роботи
Провідна установа: Національний технічний університет України (КПІ),
кафедра філософії, м. Київ,
Міністерство освіти і науки України
Захист дисертації відбудеться 26.04.2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти
АПН України, за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України, за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.
Автореферат розісланий 26.03. 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л. С. Горбунова
ЗАГАЛьНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження. Сьогодення України вимагає від науковців глибокого проникнення в сутність об’єктивних законів суспільного розвитку й використання цього знання в інтересах розбудови соціально-орієнтовного суспільства. Його необхідність потребує крім теоретичної складової ще й матеріально-технічних, фінансово-економічних, інфраструктурних в широкому розумінні (наприклад, основні фонди в промисловості), часових, моральних ресурсів. Постає завдання комплексного вирішення цієї проблеми через організаційну діяльність – затвердження програми, яка б мала законодавче підґрунтя, етапність здійснення за підтримки Кабінету Міністрів, побудову, відновлення та модернізацію існуючої інфраструктури і т. п.
Необхідною передумовою формування соціально-орієнтованого суспільства є розвинене громадянське суспільство, одним із чинників процесу формування якого є соціальна робота, що виступає засобом досягненням життєво важливих параметрів соціально-економічного розвитку суспільства і розглядається як механізм поєднання потреб пересічного громадянина та суспільного виробництва під патронатом держави. Для досягнення своєї головної мети по створенню умов для соціальної адаптації та самореалізації особистості соціальна робота повинна володіти необхідним ресурсним потенціалом, основною складовою якого є кадри. Крім цього, важливе значення має інструментальна база, тобто інфраструктура – комплекс інформаційно-речовинних та енергетичних компонентів, які створюють умови для життя і активної участі представників всіх, в тому числі й вразливих та з особливими потребами верств населення в різних сферах життєдіяльності суспільства.
Враховуючи сутність і важливість соціальної роботи, – відтворення життєдіяльності людини як єдиного джерела соціального світу і головного суб’єкта соціального життя, – виникає необхідність теоретичного та методологічного обґрунтування аспекту інфраструктурного забезпечення системи соціальної роботи. Досвід держави щодо планомірного створення як соціальної інфраструктури, так і її підсистеми – інфраструктури соціальної роботи, досліджений і концептуалізований недостатньо повно й вичерпно, тому в нашому дослідженні ставиться завдання проаналізувати й узагальнити найбільш цінний теоретичний і практичний досвід розвитку й функціонування основних компонентів інфраструктури соціальної роботи, які сприяють створенню умов для реалізації потреб представників усіх без винятку верств населення країни. Варто зауважити, що дослідження і розгляд проблем інфраструктури соціальної роботи – це й пошук резервів динамічнішого розвитку демократичної, правової, соціальної держави, до якої прагне Україна.
Для визначення рівня складності обраної для аналізу проблеми важливо знати ступінь її наукової розробки. Огляд науково-філософської, соціологічної, психологічної, економічної літератури свідчить про те, що теоретична думка досліджувала окремі аспекти логічного зв’язку між соціальною роботою як специфічним видом діяльності та її інфраструктурним забезпеченням. Але комплексне, всебічне дослідження інфраструктури соціальної роботи досі відсутнє.
Аспекти виробничої і соціальної інфраструктури вивчали економісти, соціологи, географи, розглядаючи при цьому фактори і чинники, які мали відношення до певної галузі наукових знань. У науковій літературі цей пошуковий напрям дослідницької думки знайшов відображення у роботах англійського економіста, публіциста й соціолога Е. Говарда, французького архітектора Т. Гарнье, російських цивільного інженера й архітектора В. Семенова, географів М. Барановського та М. Колосовського, В. Воровки, Т. Калашникової, Ю. Саушкіна, Б. Хорева, економістів С. Хейнмана, А. Пробста.
Різні аспекти впливу матеріально-речовинних елементів на ефективну діяльність людини були проаналізовані в працях філософів і соціологів В. Афанасьєва, Л. Когана, М. Лапіна, Ж. Тощенка, А. Ягодки та інших, які вивчали проблеми соціального управління і планування. Втім проблеми інфраструктури соціальної роботи як складової соціальної інфраструктури досі не були предметом соціально-філософського аналізу. Дотепер у науковій літературі відчувається нестача монографічних досліджень, присвячених її комплексному розвитку та системному функціонуванню. З нашої точки зору, існує нагальна необхідність соціально-філософського виміру проблем формування інфраструктури соціальної роботи.
Оскільки інфраструктура є частиною системи суспільного відтворення людини, то виникає потреба зауважити внесок теоретиків у справу дослідження соціальної сфери. Це російські та українські вчені В. Баранівський, В. Барулін, О. Богданов, М. Данилевський, Г. Заславська, Л. Коган, М. Лапін, І. Надольний, І. Предборська, І. Степаненко, Ж. Тощенко, Л. Якушев та інші.
Важливим внеском у розвиток соціальної роботи як науки є праці М. Річмонда, С. Шардлоу, Р. Міддлмена, Г. Гольдберга, російських вчених В. Бочарової, С. Григор’євєва, К. Кузьміна, В. Курбатова, С. Тетерського, Л. Топчій, П. Павленка, М. Ромм, Т. Ромм, О. Сорвіної, Є. Холостової, М. Фірсовова, Б. Шапіро та інших. Вони розглядають історію виникнення і розвитку соціальної роботи, порушують питання теорії, методології, практики. Однак при цьому вони обходять увагою аспекти інформаційно-речовинного та енергетичного забезпечення соціальної роботи.
Вагомий внесок у науково-філософське дослідження онтологічних, морфологічних, функціональних та організаційних проблем соціальної роботи як цілісної системи, обґрунтування її методологічного базису та категорійного апарату зробили вітчизняні науковці В. Андрущенко, В. Астахова, В. Асєєв, В. Бех, І. Бех, М. Євтух, І. Звєрєва, В. Киричук, О. Кузьменко, М. Лукашевич, І. Мигович, М. Михальченко, І. Пінчук, Л. Романенкова, С. Толстоухова та інші.
Історію соціальної роботи в Україні плідно досліджували і досліджують А. Горілий, В. Полтавець, Г. Попович. Зміст та організацію соціальної роботи в Україні розглядають О. Безпалько, Р. Вайнола, О. Горпинич, І. Грига, А. Капська, Г. Лактіонова, Т. Семигіна, К. Шендеровський та інші. Протягом останніх років вони все більше звертаються також до проблем теорії та методології соціальної роботи.
Психолого-педагогічним аспектам соціальної роботи та професійній підготовці працівників соціально-педагогічної сфери приділяють увагу, крім вже названих вище, такі науковці, як Л. Димитрова, С. Іщук, Б. Новіков, В. Поліщук, Л. Коваль, С. Хлебік та інші. У працях О. Беци, З. Зайцевої, І. Зязюна, В. Кравця, С. Кротюка, М. Коваль, В. Ковальчук, О. Максимовича, В. Москаленко, Н. Ничкало, інших авторів аналізуються аспекти соціальної допомоги та реабілітації особистості залежно від наявних у неї проблем у навчанні, адаптації у сім’ї, товаристві ровесників чи трудовому колективі, пошуку роботи та фізичної реабілітації. Питання превентивної роботи висвітлювалося в працях В. Алфімова, М. Босенко, В. Оржеховської, М. Панасюка, О. Пилипенка, В. Слюсаренка.
Одним із актуальних завдань вчених і практиків у сучасних умовах є осмислення науково-практичних проблем управління соціальною роботою. Саме цим обумовлена поява в Україні організаційного чинника здійснення соціальної політики держави – менеджменту соціальної роботи, сутність якого відображена в роботах багатьох названих вище авторів.
До робіт загального характеру, в яких соціальна діяльність розглядається як інструмент реалізації соціальної політики держави та як феномен соціального життя взагалі, варто віднести монографії, окремі роботи та публікації багатьох авторів, яких ми вже називали, а також М. Головатого, Е. Лібанової, Г. Щокіна, Ю. Якутової, О. Яременка та ін.
Всі названі матеріали, накопичені сучасною вітчизняною та світовою теоретичною думкою допомогли нам здійснити філософсько-методологічний аналіз проблеми інфраструктури соціальної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає філософській тематиці науково-дослідної роботи відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України “Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді”. Шифр: 0106U002013.
Проблемна ситуація дисертаційного дослідження полягає у тому, що дослідження, вже здійснені науковцями, розкривають взаємозв’язок між соціальною роботою та масштабом її інформаційно-речовинного та енергетичного забезпечення недостатньо. Це не сприяє динамізації розвитку вітчизняної системи соціальної роботи, націленої на гарантоване забезпечення соціальних прав пересічного громадянина України на рівні вимог Європейської соціальної хартії (1961 р.)
Основна гіпотеза дослідження полягає в науковому припущенні про те, що інфраструктура соціальної роботи є інструментом відтворення сутнісних сил кризової людини, під якою авторка розуміє людину, котра потрапила у важкі життєві обставини і не хоче або не може самостійно їх подолати, з метою її якісної життєдіяльності.
Метою дослідження є філософський аналіз та концептуальне подання інфраструктури соціальної роботи в умовах формування та розбудови соціально-орієнтованого суспільства.
Основні завдання дослідження закономірно випливають зі змісту зазначеної мети:
– здійснити історико-методологічний аналіз інфраструктури соціальної роботи, дослідивши при цьому ґенезу соціального явища і поняття “інфраструктура” у науковій спадщині, уточнивши соціально-філософські параметри концепту “інфраструктура соціальної роботи”, обґрунтувавши принципи, методи й категоріальний апарат дисертаційного дослідження;
– провести теоретичний аналіз проблеми інфраструктурного забезпечення системи соціальної роботи через розгляд останньої як виду продуктивної діяльності людини та з’ясування визначальних філософських характеристик інфраструктури соціальної роботи – природи, сутності, змісту, форми та функцій;
– здійснити інструментально-функціональний аналіз інфраструктури соціальної роботи, класифікувавши компоненти та елементи інфраструктури соціальної роботи за різними принципами, проаналізувавши процес управління розвитком інфраструктури соціальної роботи з визначенням шляхів його оптимізації, створивши евристичну модель функціонування інфраструктури соціальної роботи в соціально-орієнтовній державі;
– дослідити процес формування інфраструктури соціальної роботи в Україні через виявлення і аналіз існуючих (найбільш загальних) проблем сучасного світу та тенденцій модернізації соціальної інфраструктури в країнах Європейського Союзу, означивши про цьому перспективи інтеграції національної та європейської систем соціальної роботи.
Об’єктом дослідження є соціальна робота як цілісна соціальна система.
Предметом дослідження є інфраструктура соціальної роботи як об’єктивована умова відтворення сутнісних сил кризової людини з метою забезпечення оптимальної життєдіяльності.
Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження. Загальною основою дослідження є діалектична методологія соціального пізнання.
В дисертаційній праці широко використано різні за дисциплінарною галуззю праці вітчизняних і зарубіжних фахівців з історії філософії, соціальної філософії, культурології, права, державотворення, соціальної роботи, соціальної педагогіки, психології, етики, історії культури, економіки, архітектури та інших галузей знання. Тож, емпіричною основою концептуальних узагальнень став широкий масив результатів наукових досліджень, залучених з широкого кола гуманітарних знань.
В науковому дослідженні застосовано такі принципи:
– принцип поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, що сприяв виявленню загальних закономірностей у функціонуванні об’єктів інфраструктури соціальної роботи на основі аналізу емпіричних даних та використання узагальнених теоретичних положень дослідників соціальної роботи, а також здійснення аналізу специфіки інфраструктури соціальної роботи в Україні, що є важливою передумовою формування соціально-орієнтованого суспільства;
– принцип поєднання системного та інструментально-функціонального підходів до об’єкта дослідження, який дозволив здійснити теоретичні та методологічні узагальнення, визначити соціально-філософський сенс концепту “інфраструктура соціальної роботи”, розглянути соціальну роботу як складну цілісну систему, компоненти якої визначені об’єктивними умовами і суб’єктивними чинниками, а також як комплексний соціальний феномен;
– поєднання ретроперспективного, ситуативного та перспективного методів дозволило простежити історично зумовлені тенденції розвитку соціальної роботи й виокремити її компоненти, одним з яких є інфраструктура;
– в межах функціонального методу визначається сутність і змістова спрямованість функцій інфраструктури соціальної роботи як її інструмента для реалізації основних завдань;
– моделювання та аналітичне прогнозування дозволили обґрунтувати діяльнісно-структурну модель функціонування інфраструктури соціальної роботи та визначити перспективи її розвитку в соціально-орієнтовній державі.
Крім того, особливості методології дисертаційного дослідження визначалися специфікою об’єкта і предмета дослідження, а також особливостями авторських оцінок емпіричного матеріалу дослідження.
У дисертації вперше у вітчизняній філософії на підставі застосування системного підходу створена цілісна концепція інфраструктурного забезпечення соціальної роботи і визначена її багатогранна роль в умовах становлення соціально-орієнтованого суспільства. Наукова новизна дисертації конкретизована у таких положеннях:
1.
Вперше розкрито соціально-антропологічний вимір інфраструктури соціальної роботи: за своєю сутністю і змістом вона є сукупністю спеціалізованих інструментальних засобів задоволення соціовітальних потреб кризової людини, тобто людини, котра потрапила у важкі життєві обставини і не може або не хоче самостійно їх подолати.
2.
Вперше соціально-філософськими засобами концептуалізовано головну мету розвитку і функціонування інфраструктури соціальної роботи, яка полягає у винайденні інформаційно-речовинних та енергетичних засобів для забезпечення життєдіяльності кризової людини через творення та відтворення її сутнісних сил і формування умов для соціально-економічного розвитку суспільства.
3.
Обґрунтовано необхідність розгляду інфраструктури соціальної роботи як процеса, під час якого створюються й еволюціонують умови життєдіяльності кризової людини, та продукта, тобто самостійного системного явища, що має об’єктивовану природу і виконує зовнішні та внутрішні функції.
4.
Розвинуто уявлення про гуманістичне призначення інфраструктури соціальної роботи – воно повинно мати два основних виміри: виявляється у підтримці стабільності, морального здоров’я кризової людини, а також у зміцненні гуманістичних основ держави і пріоритету особистості та її прав у державній політиці.
5.
Розвинуто уявлення про роль соціальної інфраструктури в процесі модернізації суспільства, формуванні людини, глобальних перетвореннях, як особистої свідомості людини, так і суспільної завдяки інформатизації, комп’ютеризації, мережевості сучасного світу.
6.
Обґрунтовано теоретичну і практичну доцільність розгляду інфраструктури соціальної роботи, як, по-перше, компонента системи соціальної роботи, по-друге, підсистеми соціальної інфраструктури, по-третє, підсистеми системи соціальної роботи, по-четверте, сфери діяльності для соціальних працівників.
7.
Обґрунтовано необхідність застосування комплексного підходу для оцінювання ефективності інфраструктури соціальної роботи: крізь призму циклів життєдіяльності людини; відповідно до законодавства; за вадами кризової людини; за ступенем використанню речовини, енергії, інформації; за потребами регіону тощо.
8.
Удосконалено класифікацію об’єктів інфраструктури соціальної роботи за масштабами діяльності; за характером формування, в залежності від місця у секторі громадянського суспільства; за критерієм підтримки та фінансування, за видами послуг чи допомоги вразливим верствам населення; відповідно до галузей життєдіяльності людини; типології клієнтів соціальної роботи та ролі в задоволенні потреб різних прошарків населення тощо.
9.
Розвинуто уявлення про функції системи соціальної роботи і її інфраструктури з точки зору загального життєвого циклу людини: функція творення і вдосконалення людини – тобто підготовка до праці (від народження до отримання професії), функція відтворення людини в процесі праці, функція збереження людини, тобто її обслуговування після праці, окреслені нові підходи до планування, управління, фінансування інфраструктури соціальної роботи в соціально-орієнтованій державі.
10.
Внесено пропозиції щодо процесу інтеграції національної та європейської систем соціальної роботи. Теоретичні пропозиції знаходять свій прояв через концептуалізацію досліджуваної проблеми, соціальне прогнозування, розробку сучасної ідеології розвитку системи, обґрунтування принципів її реформування, а також через аналіз логіки розвитку змісту проблеми й побудову імітаційних моделей. Практичний рівень розробки проблеми функціонування системи соціальної роботи знаходить свій прояв через нормативно-правове забезпечення, створення умов для реалізації прав людини, вдосконалення управління системою соціальної роботи та її інфраструктурним забезпеченням, вивчення та поширення передового досвіду реформування системи соціальної роботи. Вкрай важливим в цьому контексті є підвищення кваліфікації державних службовців, створення експертних бюро, проведення експертизи соціальних проектів, обмін проектами та кадрами, паспортизація існуючих об’єктів соціальної інфраструктури на предмет їх зв’язку з системою соціальної роботи.
11.
Визначено шляхи інтеграції національної та європейської систем соціальної роботи, а саме: дотримання соціальних прав людини, врахування особливостей міжнародного поділу праці та тенденцій розвитку особистості. Останній шлях є надзвичайно важливим, оскільки йдеться про зміну усвідомлення людиною самої себе у світі в результаті усвідомлення, що нова глобальна цивілізація повинна стати цивілізацією нової – не матеріальної, а духовної якості життя.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати мають цінність для розуміння і теоретичного аналізу сучасних соціальних процесів. Напрацьовані матеріали можуть бути використані в державних проектах розбудови соціально-орієнтовної держави в Україні та інших програмах державного забезпечення реалізації соціальних прав людини, розробки стратегій соціальної згуртованості українського суспільства тощо.
Аксіологічні ідеї дослідження можуть бути державно-управлінськими настановами та методологічною основою для розробки соціально-економічних, соціологічних та організаційно-правових досліджень процесів життєдіяльності соціального організму країни або його підсистем, використовуватися державними службовцями, філософами, економістами, правознавцями, соціальними працівниками, соціологами, політологами, культурологами.
Результати дослідження можуть бути використані в матеріалах таких навчальних дисциплін і курсів, як “Соціальна політика”, “Соціальна філософія”, “Соціальна робота”, “Менеджмент соціальної сфери” та інші, а також слугувати імперативами у висвітленні сучасних проблем державотворення, менеджменту, соціального захисту населення, боротьби з бідністю та ін.
Ідеї наукового дослідження пройшли широку апробацію. Вони обговорювалися на науково-практичних конференціях і семінарах, під час засідань відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України.
Принципові ідеї, теоретичні положення дисертаційного дослідження було викладено на таких конференціях і семінарах: науково-практична конференція “Вища освіта України у національному і глобальному вимірах” (м. Київ, квітень 2004); ІІІ Міжнародна наукова конференція “Болонський процес – наближення національних освітніх стандартів до системи ЕСТS: проблеми і перспективи” (м. Судак, вересень 2004); науково-практична конференція “Гендерний аналіз політико-владних відносин сучасного українського суспільства” (м. Запоріжжя, вересень 2004); науково-практична конференція “Формування гуманістичного менеджменту як інноваційної технології в умовах модернізації українського суспільства” (м. Запоріжжя, грудень 2004); IV міжнародний семінар “Проблемы управления многоэтничными сообществами в условиях глобализационных и цивилизационных вызовов” (м. Алушта, травень 2005); науково-практична конференція “Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування” (м. Черкаси, травень 2005); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (м. Запоріжжя, травень 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція “Формування і розвиток гуманістичного менеджменту як нової парадигми XXI століття” (м. Запоріжжя, жовтень 2005); V міжнародний семінар “Религия и гражданское общество: через межкультурные коммуникации – к диалогу цивилизаций” (м. Ялта, жовтень 2005); II Міжнародна наукова конференція “Проблеми підготовки професійних кадрів з менеджменту в умовах реформування вищої освіти України” (м. Львів, лютий 2006); Міжнародна науково-практична конференція “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (м. Київ, березень 2006); Міжнародна науково-практична конференція “Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники” (м. Запоріжжя, березень 2006); Міжнародна науково-практична конференція “Концептуальні засади стратегії європейського вибору України” (м. Запоріжжя, вересень 2006).
Основні висновки дисертації викладені авторкою у монографії “Інфраструктура соціальної роботи: теоретико-методологічний аналіз” (2006 р.). Окремі аспекти досліджуваної проблеми викладені у 24 наукових публікаціях та 3 тезах.
Структура і обсяг роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків. Обрана послідовність подання матеріалу зумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Обсяг роботи – 461 сторінка тексту, що містить у собі 8 таблиць, дві діаграми, одну схему і включає список використаних джерел (у кількості 336 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації
У вступі обґрунтовується актуальність теми, здійснено огляд стану і напрямів її розробки, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, положення, що визначають наукову новизну роботи, практичну цінність отриманих результатів, структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ дисертаційного дослідження “Історико-методологічні основи дослідження інфраструктури соціальної роботи” складається з трьох підрозділів, в яких обґрунтовуються теоретичні та методологічні основи розв’язання досліджуваної проблеми.
У першому підрозділі “Інфраструктура як соціальне явище та поняття” інфраструктуру розглянуто як соціально-економічне явище, здійснено аналіз численних визначень інфраструктури в різних галузях знання – економіці, архітектурі, філософії, соціології, який дозволив зробити висновок про те, що інфраструктура розглядалася дослідниками як матеріальна умова для розміщення і функціонування суспільного виробництва. Згодом було виокремлено її галузь – соціальну інфраструктуру, головним завданням якої є забезпечення нормальної життєдіяльності населення. Застосовуючи вертикальний підхід, авторка пропонує класифікацію галузей інфраструктури за сферами діяльності людини, розглядаючи соціальну, інституціональну, екологічну, інформаційну інфраструктури та інфраструктуру в галузі освіти, охорони здоров’я та інші.
Аналіз і узагальнення існуючої наукової літератури, присвяченої інфраструктурі, дозволяє зробити висновок про те, що вона (інфраструктура) є комплексом галузей, що надають послуги матеріальному виробництву, забезпечують відтворення шляхів, зв’язку, транспорту (виробнича інфраструктура), забезпечують економічний обіг у народному господарстві (інфраструктура товарного ринку), надають послуги населенню інформаційного та освітнього змісту (інформаційна та інфраструктура освіти), створюють умови для охорони здоров’я людини (інфраструктура охорони здоров’я та соціальної роботи) та збереження і відтворення навколишнього природного середовища (екологічна інфраструктура).
Соціальна інфраструктура, будучи сукупністю галузей, створює необхідні умови для повноцінного життя населення і розвитку людського потенціалу. У свою чергу, кожна з галузей соціальної інфраструктури є складною соціально-економічною системою з притаманними їй ознаками, властивостями, закономірностями й особливостями формування і функціонування. Разом з тим соціальна інфраструктура може й повинна розглядатися як самостійна система більш високого порядку, що поєднує цілком визначені галузі (системи), пов’язані між собою відповідними відносинами різної складності та ступенем взаємовпливу, які мають єдину загальну мету – забезпечення життєдіяльності населення і формування умов для соціально-економічного розвитку.
Авторка пояснює необхідність привернення уваги науковців до проблем інфраструктури тим, що інфраструктура все активніше стає складовою частиною відтворювального процесу, поглинає значну частину капітальних вкладень і трудових ресурсів. Це перше. Подальше поглиблення міжнародного поділу праці й посилення інтеграційних процесів у світовому господарстві підвищують навантаження на галузі економіки, які покликані обслуговувати складне й розширене суспільне виробництво, створювати матеріальні умови для нормальної життєдіяльності населення, функціонування суспільних і міждержавних відносин. Це друге. І нарешті, у теоретичному плані інфраструктура є поки що малодослідженою галуззю, її конкретний зміст залишається розпливчастим і суперечливим щодо багатьох формулювань. Серед дослідників немає ще єдності поглядів на місце і роль інфраструктури в системі суспільного відтворення, групування її галузей, остаточно не визначена межа між інфраструктурою та основним виробництвом, між різними її групами, слабо досліджені також питання удосконалювання економічного механізму господарювання у цій важливій складовій суспільної праці. Вивчення умов функціонування, внутрішніх зв’язків і зовнішніх факторів кожної із систем і всієї інфраструктури в цілому є надзвичайно важливим і необхідним для вироблення ефективних засобів повноцінного функціонування соціально-економічної галузі соціально-орієнтованої держави.
У другому підрозділі “Соціально-філософський сенс концепту “інфраструктура соціальної роботи” здійснена спроба дати визначення поняттю “інфраструктура соціальної роботи”. Для цього авторка детально розглядає термін “соціальна робота”, позначаючи ним вид професійної діяльності соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів, спрямований на задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів і потреб різних груп населення (особливо, незахищених соціально) через створення умов, що сприяють успішній соціалізації людини та відновленню чи поліпшенню її здатності до соціального функціонування.
Розгляд такого явища як відчуження людини дозволив дослідниці ввести і використовувати у подальшому викладі матеріалу поняття “кризова людина”. Його сутністю є характеристика людини, яка потрапила у важкі життєві обставини і не може або не хоче самостійно їх подолати. Запропоновано розглядати три категорії кризових осіб. Підставою для такої класифікації обрано усвідомлення людиною своєї проблеми і мотивацію щодо її подолання.
Перша категорія – кризова людина, яка чітко усвідомлює свій стан (фізичний, психоемоційний, матеріальний тощо) і має мотивацію щодо його подолання або самостійно, або за допомогою соціального працівника. Друга категорія – кризова людина, яка чітко усвідомлює свій стан, але не має мотивації щодо його подолання, використовуючи це як козир для отримання певних благ: від держави (грошова допомога, пільги тощо), від оточення (співчуття, увага тощо). Третя категорія – кризова людина, яка не усвідомлює свого стану і не має мотивації щодо його подолання. Це найважча категорія для роботи, оскільки лише активна діяльність соціального працівника (практично без участі клієнта) може частково вирішити проблеми кризової людини.
Створити умови для якісного життя і активної участі представників кризових верств населення в економічному, політичному, соціальному, духовному житті суспільства, покликаний комплекс інформаційних, речовинних, енергетичних компонентів, зокрема, служби, організації і установи та їх підрозділи, тобто інфраструктура соціальної роботи. Її можна вважати інструментом, який застосовує соціальна робота для реалізації своєї головної мети.
Обмеження змісту поняття інформаційними, речовинними та енергетичними компонентами, що забезпечують загальні умови життєдіяльності кризової людини в різних сферах суспільного життя дозволило окреслити ту сферу об’єктивної реальності, що відбиває це поняття. При цьому пріоритет має не лише субстанція речовини (як це зазвичай відчувалося у роботах дослідників інфраструктури XX століття), а й інші компоненти – інформація та енергія). Все те, що належить духовному світу, зберігає своє значення при розгляді інфраструктури соціальної роботи.
Для плідного історико-методологічного дослідження інфраструктури соціальної роботи авторка визначає інструментарій дослідження, тобто його методи, принципи та категорії. Це завдання виконує третій підрозділ першого розділу “Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження”.
Соціальна робота, поєднуючи в собі риси гуманітарних та природничих наук, охоплює велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, закономірності та тенденції, принципи й методи досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів тощо. Відомо, що аналіз різних сторін людського буття, його сенсу, умов та механізмів розвитку особистості, здійснює філософія. Тому цілком природно, що методологією наукового дослідження теорії соціальної роботи виступають філософські ідеї і принципи, ідеали та нормативи, загальні наукові засади.
Конструктивність наукової роботи гарантується упорядкованістю дій щодо вибору засобів аналітичної роботи, яка розпадається на три частини. Перша з них стосується обґрунтування загальних принципів та методів дослідження проблеми, друга – аналізу проблемної ситуації з метою її уточнення, третя – синтезу визначених елементів в органічну цілісність, які, підтримуючи одне одного, забезпечують ефективність життєдіяльності цілого та його подальший розвиток. Усе це є знаряддям організації предметного змісту дослідження проблеми інфраструктурного забезпечення соціальної роботи.
Авторка зупиняється на розгляді системного та структурно-функціонального підходів для подальшого дослідницького пошуку, обґрунтовує зміст понять, які беруть участь у процесі наукового дослідження феномену інфраструктури соціальної роботи – “індивід”, “людина”, “особистість”, “сутнісні сили людини”, “робоча сила”, “необхідна та прибуткова праця”, “людський капітал”, “інтелектуальний капітал”, “соціальний капітал”, “громадянське суспільство”, “соціальна держава” та інші.
Логіка дослідження дозволила розглянути соціальну роботу не лише як вид професійної діяльності, а як системне утворення у другому розділі “Теоретичний аналіз проблеми інфраструктурного забезпечення системи соціальної роботи”. тут виявлено специфіку соціальної роботи як виду продуктивної діяльності людини, визначені зв’язки між компонентами, елементами системи та обґрунтовано необхідність її інфраструктурного забезпечення, розглянуто інфраструктуру соціальної роботи як самостійне явище, що має свою природу, сутність, зміст, форми та провідну функцію, яка полягає у відтворенні сутнісних сил окремої людини і розвитку соціального організму країни.
Універсальним методологічним засобом для реалізації поставленої мети першого підрозділу другого розділу “Соціальна робота як вид продуктивної діяльності людини” обрано діяльнісний підхід, за допомогою якого пояснюються генетичні засади походження та глибинний зміст соціальної роботи. Розглядаючи соціальну роботу як діяльність, враховуючи природу й сутність відчуження, до наведених в науковій літературі функцій діяльності, авторка додає ще одну: діяльність як форма відчуження праці людини у вигляді інфраструктури.
Доведено, що соціальна робота як необхідна праця посідає певне місце та відіграє значну роль в кожній зі сфер життєдіяльності людини. В економічній сфері життєдіяльності людини вона сприяє відтворенню її сутнісних сил взагалі та робочої сили зокрема. Продуктом соціальної роботи в економічній сфері є нова робоча сила, яка об’єднує культуру, знання, уміння та навички людини, зайнятої у виробництві. Культура, знання, уміння та навички людини повинні охоплювати розвиток особистості протягом усього її життя в усіх куточках планети на певному якісному рівні. Це особлива зона відповідальності людини.
В соціальній сфері соціальна робота зосереджується на процесі формування та задоволення соціовітальних (конгломерат поєднання вітальних, тобто життєво необхідних, та соціальних) потреб людини, які є системоутворюючим чинником соціальної діяльності через своє інфраструктурне забезпечення. Вона виступає фактором формування громадянського суспільства. Продуктом необхідної праці у цій сфері є родове життя людини та форма його організації – громадянське суспільство.
В політичній сфері соціальна робота сприяє самоорганізації людини зокрема, громадянського суспільства в цілому та надає державі риси соціальності. Продуктом необхідної праці в цій галузі є соціальна держава.
В духовній сфері завданням соціальної роботи є створення теорії та наукове обґрунтування тих явищ, що відбуваються в сучасному світі. Як наслідок, процесом є навчання та специфічний вид невиробничої діяльності, а продуктом необхідної праці є теорія соціальної роботи, академічна дисципліна.
Вся необхідна праця, втілена в людині, розгалужена в її якостях та суспільних відносинах, збагачена організаційними навичками, професійними знаннями, перебуває під захистом соціальної держави, веде до накопичення соціального капіталу, який дисертантка вважає одним із механізмів функціонування системи соціальної роботи.
Соціальний капітал виступає атрибутом колективів індивідів, даючи їм серйозні переваги в реалізації життєвих цілей, в кар’єрі, захисті майна, доступі до інформації. Соціальна робота допомагає здійснювати процес накопичення соціального капіталу тим, хто не може здійснити це самостійно, завдяки своєму інфраструктурному забезпеченню. Тут варто означити три рівні дії соціального капіталу: індивідуальний, організаційний та рівень суспільства.
На індивідуальному рівні до отриманих вигод соціального капіталу дослідники відносять рівень здоров’я, виховання і навчання дітей, особисті плідні зв’язки із суспільством та неурядовими організаціями, можливості ефективного пошуку й отримання роботи, задоволення життям, розвинену мережу зв’язків з “потрібними людьми”, вивільнення часу (використання послуг), відсутність потреби самостійно вирішувати всі проблеми, більш широку соціальну ідентифікацію. На організаційному – зниження плинності кадрів, наступність персоналу, неформальні можливості підвищення кваліфікації, колективний приріст знань. На рівні суспільства – полегшення соціального контролю і передачі соціального досвіду, соціальну солідарність, здешевлення бюрократичної машини.
Отже процес накопичення соціального капіталу свідчить про те, що неприбуткова діяльність – соціальна робота – фактично є прибутковою. Діяльність може бути продуктивною як безпосередньо, так і опосередковано. Соціальна робота, яка допомагає людині відновити свої сутнісні сили для подальшої праці заради подальшого отримання особистого та суспільного прибутку є прикладом опосередкованої продуктивної діяльності.
Завдання другого підрозділу “Система соціальної роботи та необхідність її інфраструктурного забезпечення” полягає у тому, щоб дослідити й обґрунтувати генетичну обумовленість та специфіку інфраструктури як складової системи соціальної роботи. Системна методологія виявляється найбільш упорядкованою надійною основою для наукового дослідження, оскільки її застосування дозволяє аналізувати та варіювати компонентами системи і послідовно поєднувати їх один з одним.
В дослідженні соціальна робота подана як цілісна система, універсальна, інтегрована, здатна до сталого функціонування і розвитку в залежності від динаміки потреб населення країни, яка потребує інфраструктурного забезпечення. Система соціальної роботи має свою структуру, що охоплює такі елементи як особистість, громадянське суспільство, кадри, технологію, матеріали задоволення потреб, соціальну інфраструктуру, орган управління, нормативну базу, канали комунікацій та два інгредієнти: суб’єктивний, який існує у вигляді потреб людини та об’єктивний – у вигляді соціальної сфери суспільства.
Оскільки соціальна робота є породженням родового життя людини, вона саморозгортається на основі функціонування та розвитку громадянського суспільства, її призначення полягає в забезпеченні умов життя людини в громаді. Це означає, що соціальна робота визначається потребами кризової людини та перебирає на себе функцію забезпечення не лише її вітальних, а й соціальних потреб.
Вітальні потреби зберігаються у людини в перетвореному вигляді, не існують ізольовано від соціальних, у кінцевому результаті вони опосередковуються соціальним розвитком. Це створює конгломерат вітальних та соціальних потреб і можливість їх задоволення через соціум, що в дисертації позначено як соціовітальні потреби, головними з яких є житло, охорона здоров’я, освіта, робота, пенсійне забезпечення. Відомо, що розвиток сучасного суспільства відбувається за рахунок виникнення нових знань та технічного процесу. Цим обумовлюється і постійне збільшення та модифікація потреб людини, тому в перспективі видається необхідним розширення переліку соціовітальних потреб людини.
Пряме відношення до задоволення індивідуальних потреб та забезпечення соціальної згуртованості мають соціальні права, тобто право на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування та інші.
Розглядаючи функції системи соціальної роботи та її інфраструктури, авторка подає власну класифікацію з точки зору загального життєвого циклу людини: функція творення людини, тобто підготовка до праці (від народження до отримання професії), функція відтворення людини в процесі праці, функція збереження людини, тобто її обслуговування після праці. На першому етапі інфраструктура соціальної роботи виконує профорієнтаційну, комунікаційну функції, розкриття творчого потенціалу, участь у формуванні духовних потреб, організацію дозвілля, ізоляцію від негативного соціального середовища. На другому етапі – діагностика, правозахисна допомога, надання медико-соціальних та соціально-реабілітаційних, інформаційних, соціально-економічних, юридичних, психологічних послуг тощо. Різновидами соціальної діяльності на третьому етапі є правозахисна допомога, надання соціально-побутових, медико-соціальних та соціально-реабілітаційних, інформаційних, соціально-економічних, юридичних, психологічних послуг тощо.
Якщо елементи системи соціальної роботи, серед яких особливу увагу приділяємо інфраструктурі, задовольняють соціовітальні потреби особи, маємо ефективність їх діяльності на суб’єктивованому рівні.
Об’єктивованим продуктом діяльності системи соціальної роботи та її інфраструктури є соціальний капітал, що має тісний зв’язок з поняттями інтелектуального та людського капіталів і цей зв’язок дає можливість більш широко розглянути та проаналізувати корисність його накопичення для людини зокрема, і для суспільства в цілому. Отже людина, яка вийшла із кризового стану вже може забезпечити себе роботою і накопичувати соціальний капітал, який дає їй певний прибуток. Тобто, місія соціальної роботи полягає в тому, щоб вивести людину із кризового стану та підготувати її до роботи, паралельно створюючи можливості для накопичення соціального капіталу.
Таким чином, аналіз головних функцій системи соціальної роботи та її інфраструктури дозволяє нам визначити позитивну роль останньої в процесі формування і накопичення інтелектуального та соціального капіталу людини, яка потрапила в складні життєві обставини й потребує сторонньої допомоги.
Зазначимо, що соціальній системі властиві дві множини зв’язків і відносин: множина внутрішніх і множина зовнішніх зв’язків. Перша множина інтегрує в єдине ціле елементи системи. Саме внутрішні зв’язки системи, її структура є основними системоутворюючими зв’язками, які формують, перш за все, системні, інтегративні якості, які не при-таманні окремим елементам системи.
Що стосується другої мно-жини, то вона забезпечує комунікацію системи із зовнішнім середо-вищем, надходження в систему необхідних для її функціонування речовин, енергії та інформації. Середовище, зовнішні зв’язки вплива-ють на систему, викликають різні зміни в її складі та структурі. Але зовнішнє завжди проявляється через її внутрішнє – структуру, орга-нізацію. Останнє стає можливим завдяки так званому принципу зовнішнього доповнення. Тож є сенс роз-раховувати, що завдяки самовідтворенню та взаємопереходам між сукупностями внутрішніх та зовнішніх зв’язків інфраструктура соціальної роботи набуває функціонального забарвлення.
Через дослідження зовнішніх зв’язків між системою соціальною роботи, її окремими елементами та інфраструктурою (як одним з елементів), авторка досліджує та обґрунтовує необхідність інфраструктурного забезпечення всієї системи соціальної роботи як єдиного цілого. Система соціальної роботи та її елемент – інфраструктура можуть розглядатися відповідно як ціле та його складова, що пов’язані між собою генетичними, структурними зв’язками, зв’язками взаємодії, перетворення, функціонування, управління та розвитку.
Отже, інфраструктура соціальної роботи – це компонент системи соціальної роботи, її підсистема, яка через дію своїх елементів створює умови та обумовлює якість надання допомоги кризовій людині для поліпшення або відтворення її життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя в економічному, соціальному, політичному та духовному житті суспільства протягом життєвого циклу людини.
У третьому підрозділі “Філософські характеристики інфраструктури соціальної роботи: природа, сутність, зміст, форма та функції” природа інфраструктури соціальної роботи визнається об’єктивованим результатом людської діяльності; її сутністю є інструментальні засоби задоволення соціовітальних потреб кризової людини та процес переробки інформації, речовини та енергії у форму, яка є придатною для засвоєння кризовою людиною; зміст інфраструктури соціальної роботи – це система чи сукупність спеціалізованих компонентів інструментальних засобів задоволення соціовітальних потреб кризової людини або специфічних груп населення, територіальних громад, що вибудовані з урахуванням ментальності, віку, статі, специфічних рис характеру та виду виробничої чи професійної діяльності клієнтів.
Філософське розуміння інфраструктури соціальної роботи може ґрунтуватися на аналізі її форм – зовнішньої та внутрішньої. Форма системи інструментальних засобів задоволення соціовітальних потреб людини,
