ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С. КОСТЮКА
КАПУСТЮК ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА
УДК 159.923.2(075)
САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ
ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ОСОБИСТОСТІ
19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в лабораторії когнітивної психології Інституті психології
ім. Г.С.Костюка АПН України
Науковий керівник | член-кореспондент АПН України
доктор психологічних наук, професор
Чепелєва Наталія Василівна,
Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, заступник директора
Офіційні опоненти: | доктор соціологічних наук, професор
Пірен Марія Іванівна,
Національна академія державного управління
при Президентові України, кафедра політології, професор;
кандидат психологічних наук,
старший науковий співробітник
Панок Віталій Григорович,
Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи,
директор |
Захист відбудеться 23 жовтня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.453.01 в Інституті психології імені Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ – 33, вул. Паньківська, 2
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології
імені Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ – 33,
вул. Паньківська, 2
Автореферат розісланий 21 вересня 2007 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Уведення в контекст психології проблеми самопрезентації спричинено багатьма обставинами, головною з яких є необхідність в осмисленні феномена самопрезентації у світлі сучасних тенденцій суспільного розвитку. Не менш важливим є вивчення явища самопрезентації для отримання цілісного психологічного знання про сутність людини та її розвиток в умовах надалі все складніших відносин її із оточуючим і власним внутрішнім світом. Не останнє місце у переліку складнощів на шляху дослідження феноменології самопрезентації займає і та обставина, що остання тривалий час була виключною компетенцією представників найрізноманітніших шкіл і течій зарубіжної психології (Є. Аронсон, Р. Баумейстер, М. Вейґольд, І. Гоффман, І. Джонс, Д. Майерс, Т. Піттман, М. Снайдер, Дж. Тедеші, Р. Чалдіні, В. Шленкер).
Поява останнього часу у російській (Н. В. Амяга, Г. В. Бороздіна, Є. Л. Доценко, Ю. М. Жуков, О. М. Зимачова, А. С. Кравченко, І. Ю. Малкова, К. В. Михайлова) і українській (З. Карпенко, Н. В. Корчакова, Н. М. Токарева) психології певної кількості досліджень феномена самопрезентації заклали лише початкову основу для формування необхідної емпіричної бази, відповідно є обмеженими можливості узагальнення отриманих результатів навіть у формі тимчасово прийнятного психологічного концепту. Ці обставини, поруч із об’єктивною складністю феномена самопрезентації, вимагають застосування комплексного підходу, змушують розглядати самопрезентацію як міждисциплінарну проблему.
Отже, проблема самопрезентації, за винятком окремих її аспектів соціологічного та політологічного змісту (П. С. Гуревич, Н. Є. Завацька,
А. С. Коваль-чук, Ф. А. Кузін, Е. Б. Перепелиця, Г. Почепцов, Т. В. Скрипаченко,
Б. Г. Ушаков, В. М. Шепель), спеціальному психологічному аналізу не піддавалася, а наявні у літературі спорадичні випадки опису самопрезентації залишаються на рівні невідрефлексованих феноменологічних проявів, до того ж у площині найрізноманітніших за своїм змістом актів безпосередньої чи опосередкованої взаємодії.
Таким чином, можна констатувати, що, попри наявність певного інтересу, проблема самопрезентації і до теперішнього часу залишає чимало відкритих питань. Зокрема, спостерігається надзвичайна строкатість різних теоретичних підходів, термін самопрезентація обтяжений різним, подекуди відверто суперечливим змістом. Все це робить теоретично і практично вагомим завдання систематизації та інтеграції наявних поглядів у рамках певної психологічної теорії, побудови теоретичної моделі самопрезентації як психологічного явища, розроблення адекватних цій моделі методів вивчення, а також засобів, спрямованих на сприяння особистості у виборі власного вектору розвитку, зокрема, як суб’єкта самоактуалізації і самореалізації.
Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психологічній літературі було визначено тему дисертаційного дослідження „Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідних тем лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України „Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики”. Номер держреєстрації 0199U002-. „Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду”. Номер держреєстрації 0104U000222. Тема затверджена
19 листопада 2001 р. на Вченій Раді Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 10) та затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН в Україні (протокол № від 27 листопада 2001 р.)
Об’єкт дослідження – процес самопрезентації особистості.
Предмет дослідження – психологічні чинники та засоби представлення себе Іншому як носія позитивного Я.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні експериментальним шляхом особистісно-ситуаційних чинників актуалізації процесу і стратегій самопрезентації, а також у розбудові на цій основі програми психологічних впливів (психотренінгу), спрямованих на формування в особистості адекватних для неї засобів створення позитивного іміджу.
Відповідно до предмета та мети дослідження було висунуто такі гіпотези:
– зміст і тип самопрезентації особистості позитивного Я-образу перебуває у залежності як від впливу чинників особистісного і ситуативного характеру, так і від напрямку обрання нею вектору саморозвитку як системоутворювального фактору самопрезентації;
– характер співвідношення константності та варіабельності самопрезентації в ситуаціях міжособової взаємодії корелює із сформованим на попередньому етапі соціалізації індивідуальним досвідом реалізації особистістю комунікативних настанов;
– статева належність постає однією із важливих детермінант змістових і процесуальних характеристиках самопрезентації;
– здатність особистості до самопрезентації позитивного Я-образу уможливлюється в разі успішного оволодіння нею в умовах спеціального навчання рефлексивними техніками самоатрибуції і атрибуції іншого, а також самоконтролю і саморегуляції.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення мети передбачали розв’язання таких завдань:
1. здійснити теоретичний аналіз і узагальнення наявних у соціально-психологічній літературі основних підходів до проблеми самопрезентації особистості загалом, юнацького віку зокрема;
2. розробити інструментарій діагностики самопрезентації, обґрунтувати доцільність уведення до методичного комплексу інших прийомів, релевантних досліджуваному явищу;
3. шляхом емпіричного дослідження встановити особистісно-ситуаційні інваріанти, якими забезпечується досягнення особистістю бажаного ефекту самопрезентації;
4. визначити характер співвідношення константних і варіабельних компонентів прояву самопрезентації у ситуаціях інтеракційної взаємодії;
5. виявити специфіку розгортання процесу самопрезентації залежно від актуального стану комунікативної взаємодії і досвіду статевої соціалізації особисто-сті;
6. на основі результатів констатувального дослідження розробити психологічну модель структурно-динамічної організації самопрезентації, її компонентів і функцій;
7. створити і верифікувати програму оптимізації здатності особистості до самопрезентації позитивного Я-образу;
8. здійснити підсумковий якісний і кількісний порівняльний аналіз отриманих результатів, окреслити можливі шляхи їх впровадження у практику роботи психологічної служби вищої ланки освіти.
Методологічну основу дослідження склали: загальнопсихологічні положення про сутність, розвиток та закономірності становлення самосвідомості особистості (К. О. Абульханова-Славська, Л. І. Анциферова, О. Г. Асмолов,
Г. О. Балл, М. Й. Боришевський, В. А. Брушлінський, Г. С. Костюк,
С. Д. Максименко, В. О. Моляко, В. В. Москаленко, А. Б. Орлов, В. Г. Панок,
М. І. Пірен, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко,
П. Р. Чамата, Н. В. Чепелєва) загалом, на етапі професійної підготовки у закладах вищої освіти (Л. В. Долинська, О. М. Волкова, О. К. Дусавицький, М. М. Заброцький, І. А. Зязюн, О. В. Киричук, В. Г. Кремень, Л. М. Мітіна, С. О. Мусатов, М. В. Савчин, В. А. Семиченко) зокрема; теоретичні основи розуміння самопрезентації як єдності внутрішнього і зовнішнього, особистісного і ситуативного (Р. Аркін, І. Гофман,
В. А. Лабунська, Б. Шленкер); уявлення про соціально-психологічні чинники процесу самопрезентації (Н. В. Амяга, О. В. Зінченко, Ю. С. Крижанська, М. С. Неслер, Г. Г. Почепцов, О. А. Соколова-Бауш, В. П. Третьяков); концептуальні положення теорії цілепокладання (О. Н. Арестова, Н. Ф. Наумова, Ю. М. Швалб, А. І. Яценко); положення та принципи психологічної теорії ситуації (Л. Ф. Бурлачук, Н. В. Вітт, В. Н. Дружинін, Е. Ю. Коржова, Н. Б. Михайлова, Р. Нісбетт, Л. Росс, В. І. Уварова); базові теоретичні положення ґендерної психології (С. Бем, Т. В. Бендас,
В. О. Геода-кян, Т. В. Говорун, Д. М. Ісаєв, В. Е. Каган, І. С. Клецина, І. С. Кон,
Е. Т. Соколова), а також сучасні підходи до змісту і форм надання особистості психологічної допомоги (О. Ф. Бондаренко, Н. Ф. Каліна, В. В. Рибалка,
Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко).
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного (зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) та емпіричного дослідження. На різних етапах емпіричного дослідження добирався і використовувався комплекс методів і прийомів, що включав спостереження, опитування (у формі анкетування, інтерв’ю, бесіди), аналіз продуктів діяльності, експертне оцінювання, індивідуальні та групові техніки, спрямовані на розвиток здатності особистості до самопрезентації.
Отримані дані піддавалися кількісному (кореляційному, кластерному, факторному) аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовним узагальненням. Статистичне оброблення даних та графічна презентація результатів здійснювалися за допомогою персонального комп’ютера на базі пакету статистичних програм SPSS 12.0.
Організація і експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалось на базі Мукачівського технічного інституту. Загальна кількість досліджуваних становила 231 особу: серед них 122 – представників чоловічої статі і 109 – жіночої. Дослідження здійснювалося впродовж 2002–2006 рр.
На першому етапі (2002 р.) були визначені теоретико-експериментальні підходи до порушеної проблеми, конкретизовані методи та загальна стратегія дослідження.
На другому етапі (2003–2004 рр.) на базі розробленої психологічної моделі шляхом констатуючого дослідження із використанням комплексу психодіагностичних методів і прийомів був встановлений актуальний рівень розвитку та особливості процесу самопрезентації, а також їх зв’язок із особистісними і ситуаційними змінними, визначено загальну стратегію програми формувальних впливів.
На третьому етапі (2005–2006 рр.) здійснювалась апробація та верифікація одержаних за допомогою зазначеної програми результатів, сформульовано висновки, накреслено шляхи практичного впровадження отриманих результатів.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, поєднанням якісного і кількісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм оброблення даних.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що в ньому вперше на засадах принципу особистісно-ситуаційного підходу вивчається соціально-психологічна проблема, що полягає у з’ясуванні психологічної природи самопрезентації, визначенні структурно-динамічної організації та психологічного змісту її складових, що відповідають статусу типологічних утворень; запропоновано структурно-динамічну модель самопрезентації, що складається із трьох складових (особистісної, адаптивної, експонованої), якими зумовлюється обрання особистістю відповідної стратегії (пізнавальної, адаптивної, самозахисної) і форми актуалізації Я, зокрема, в функції реальної, поточної чи пред’явленої ідентичності; показано, що розроблена модель самопрезентації дозволяє розглядати вказаний феномен з огляду його внутрішньоособистісного та ситуаційного компонентів; встановлено, що самопрезентація є відносно цілісним, ієрархічно організованим психічним феноменом, провідну роль у ґенезі і способах вияву останньої у ситуаціях інтеракційної взаємодії відіграє потреба в утвердженні персонального самобуття шляхом створення позитивного образу Я та відповідного йому іміджу; показано, що самопрезентація як соціально-психологічний феномен відіграє роль засобу і умови вияву у соціумі відповідного вектору самовизначення, зокрема, автентичного, амбівалентного та конвенційного; визначені якісні характеристики і особливості самопрезентації у юнацькому віці залежно від статевої приналежності.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблений у даному дослідженні комплекс прийомів виявлення особливостей самопрезентації може бути використаний практичними психологами як психодіагностичний інструмент, який може слугувати основою у індивідуальному консультуванні з питань побудови особистістю найбільш адекватних стратегій самопрезентації,
а також організації процедури її оптимізації, яка поєднує у собі інформаційні та навчальні компоненти; розроблений на основі результатів даного дослідження курс „Самопрезентація як засіб персоналізації особистості”, містить матеріали з проблеми самопрезентації та її змістових аспектів, конкретні рекомендації, методичні прийоми та критерії оцінки рівня сформованості здатності особистості до самопрезентації як засобу створення нею власного позитивного Я-образу, які можна використовувати у навчальному процесі з метою стимуляції самопізнання й саморозвитку.
Отримані результати можуть бути використані широким колом спеціалістів в галузі освіти, професійної орієнтації, менеджменту тощо.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Головні положення та результати наукового дослідження доповідалися і були схвалені на Міжнародній науковій конференції „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001), Міжрегіональному науковому семінарі „Конструктивна психологія і професіоналізація особистості” (Тернопіль, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці” (Переяслав-Хмельницький, 2002), Шостій Міжнародній конференції молодих науковців „Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 2003), Науково-практичній конференції „Психологія особистості безробітного” (Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-психологічні проблеми тендерної стратифікації суспільства” (Луганськ, 2004), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005), а також на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.
Теоретичні положення та практичні результати впроваджено у програму спецкурсу з соціальної психології Мукачівського технічного інституту (довідка № від 27.12.2006 р.), Миколаївського „Відкритого міжрегіонального інституту розвитку людини „Україна” (довідка № від 29.12.2006 р.), Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Даля (довідка № /д 22 від 22ю12. 2006 р.), Рівненського державного гуманітарного університету (довідка № від 28.11.2006 р.).
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відбито у
16 публікаціях. Із них 9 – у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 227 найменувань та додатку. Основний зміст дисертації викладено на 192 сторінках. Дисертація містить 19 таблиць та 9 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методологічні основи, висвітлено наукову новизну і теоретичне значення роботи, а також практичну значущість отриманих результатів, визначено гіпотезу, наведено дані про апробацію і впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження у практику.
У першому розділі – “Теорія та методологія дослідження феномена самопрезентації в соціальній психології” – викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано й узагальнено провідні напрямки та підходи до її вивчення, розроблено концептуальну модель, процедуру та засоби емпіричного дослідження.
У розділі констатується, що психологічні уявлення про феномен самопрезентації особистості можуть бути представлені у 10 напрямках: символічного інтеракціонізму, або соціальної драматургії (самопрезентація як продукт рефлексії знань інших про себе, як проекція соціуму на індивіда як носія „об’єктивної, прилюдної самосвідомості”) (І. Гоффман, М. Куні, Дж. Мід,
Р. Фогельсон), процесуального інтеракціонізму (самопрезентація як процес (Р.Дженкінс), когнітивного дисбалансу (пошук індивідом гармоніїї між власною самооцінкою і оцінкою інших) (А. Андерсон, Д. Тейлор), теорії унікальності (утвердження свої відмінності і унікальності), аттракції (прагнення бути привабливим для інших (Л. Харпер, Л. Ріфкінд), керування враженням (потреба бути в центрі уваги) (Д. Майерс, Г. Мюррей), ефективності (доведення власної ефективності) (Дж. Уайт, Р. Чармза), і прагнення до влади (І. Джонс, Т. Піттман), гуманістичної (екзестенційної) парадигми (самопрезентація як життєва стратегія і частина світобачення) (С. Джурард, А. Маслоу, К. Роджерс, Дж. Стівенс,
Е. Фромм), теорії маніпуляції (самопрезентація як різновид маніпулятивного впливу) (Є. Л. Доценко), комунікативного етикету (як додержання правил ділового спілкування (Ю. М. Жуков).
Зазначається, що загальним моментом для переважної більшості сучасних зарубіжних дослідників феноменології самопрезентації є панівна орієнтація останніх на формально-динамічну складову процесу самопрезентації на шкоду змістовій, яка й утворює атрибутивну ознаку самого цього поняття, іншими словами – присутність Я, або „само” у такому тлумаченні залишається якщо не випадковим, проте і не обов’язковим її елементом.
Констатується, що у вітчизняній соціально-психологічній літературі проблема самопрезентації, попри появи певної кількості публікацій (Г. В. Бороздіна,
Є. Л. Доценко, Ю. М. Жуков, З. Карпенко, Н. В. Корчакова, О. С. Кравченко,
І. Ю. Малісова, К. В. Михайлова), не набула статусу самостійної, а праці останнього часу виконуються головним чином в руслі задач політичної психології (зокрема, в контексті дослідження іміджу як часткового аспекту самопрезентації – Л. Браун, О. С. Виханський, А. Б. Зверінцев, Г. Г. Почепцов, Т. В. Скрипаченко,
В. М. Шепель), до того ж за відчутним впливом зарубіжних теорій і із застосуванням відповідних їм вимірювальних психотехнік.
У розділі наводиться аргументація щодо вибору як теоретичної платформи даного дослідження принципу особистісно-ситуаційного підходу (Л. Ф. Бурлачук, Н. В. Гришина, О.Ю.Коржова, А.В.Філіпов), а також стосовно доцільності обрання об’єктом уваги таких представників соціальної страти суспільства, як студентська молодь. Зазначається, зокрема, що дослідження самопрезентації у юнацькому віці має, з огляду соціальної психології, особливе значення, позаяк цей етап уведення особистості у соціум відкриває для неї якнайширші альтернативи вибору актів самовиявлення і самоствердження. Відповідно з цим, процес самопрезентації у юнацькому віці отримує не лише соціально-психологічну змістовність, зокрема, через ідентифікацію особистості із певними соціальними групами, але й і особистісну – як можливість задоволення притаманній даній віковій категорії інтенції до утвердження позитивного Я як у власних очах, так і з боку Іншого.
У підсумку здійсненого у розділі аналізу і систематизації досвіду дослідження проблеми самопрезентації констатується, що проблема самопрезентації особистості залишається на теперішній час дискусійною і далекою від свого вирішення. Спроби концептуалізації за допомогою наявних дотепер теорій мають здебільшого несумісний, інколи і прямо протилежний зміст.
Уразливим місцем залишаються питання про методи і прийоми емпіричного дослідження цього феномену, про зміст і специфіку функціонування останнього залежно від вікових особливостей, статевої належності (досвіду ґендерної ідентифікації), соціального статусу (рольового репертуару), про характер співвідношення константного (особистісного) і варіабельного (ситуаційного) в структурі самопрезентації, а також про зв’язок засобів самопрезентації із змістовими характеристиками утворюваного Я-образу, досягнення особистістю самототожності (автентичного Я) у мінливих ситуаціях взаємодії із соціальним світом тощо.
В розділі наводиться і обґрунтовується авторське визначення самопрезентації, зокрема, як системи утворюваних у попередньому досвіді людини диспозиційних та варіативних психологічних утворень, які виконують функцію засобу маніфестації себе Іншому як носія позитивного Я, а також теза про необхідність уведення в дослідницький контекст ґендерної складової. Особливий акцент у розділі ставиться на необхідності розроблення інструментальних засобів дослідження, майже повна відсутність яких змушує дослідників вдаватися до описів, не позбавлених впливу суб’єктивізму, відтак і належної доказовості.
Обґрунтування висунутих нами гіпотез, а також евристичності запропонованого ними визначення самопрезентації, складає зміст другого (емпіричного) розділу даного дослідження.
У другому розділі – “Дослідження структури і функції самопрезентації” – подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується комплекс застосовуваних методів і прийомів, наводяться результати аналізу масиву даних, отриманих на етапі констатуючого експерименту.
Емпіричне дослідження здійснювалося на базі Мукачівського технічного інституту. Вибірку досліджуваних склали студенти випускних курсів вказаного інституту. Загальна кількість досліджуваних становила 231 особу: із них 122 – чоловічої і 109 – жіночої статі. Дослідження здійснювалося впродовж 2002-2006 рр.
Загальна процедура емпіричного дослідження складалась із 4 етапів.
Перевірка розробленої нами версії опитувальника самопрезентації на відповідність наявним психометричним вимогам складала зміст першого етапу.
В результаті факторизації вихідної множини показників (52) було отримано три фактори, до яких увійшло (із факторною вагою не менше 0.40) 36 змінних. Додатковим свідченням надійності отриманої факторної структури показників слугував одержаний методом кластер-аналізу розподіл досліджуваних за трьома таксонами, зміст показників яких майже цілком узгоджувався із даними факторного аналізу. За психологічним сенсом показників досліджуваних, що увійшли до виокремлених таксонів, перший був проінтерпретований як такий, що відповідає особистісному, другий – пластичному, і третій – експонованому типу самопрезентації. Відповідно перший кластер був утворений за рахунок 114,
другий – 63 і третій – 54 досліджуваних.
Мета другого етапу полягала у селекції (шляхом застосування факторного аналізу) із загального переліку методичних прийомів, зокрема, опитувальника самоставлення (С. Пантілєєв), шкали самоповаги (М. Розенберг), опитувальника рівня суб’єктивного контролю (Е. Бажин), тесту сенсожиттєвих орієнтацій
(Д. Леонтьєв), тест-опитувальника „Упевненість у собі”, Фрайбургського особистісного опитувальника, методики „Мотивація успіху і страх невдачі”
(О. Реан), опитувальника „Тривожність студентів”, тест-опитувальника „Самоконтроль спілкування”, опитувальника емоційної експресії, методики вимірювання ригідності, шкали визначення загальної самооцінки, а також опитувальника реалізації потреби особистості у саморозвитку, найбільш інформативних показників. У підсумку із первинної множини показників (42) було залишено 32, факторне навантаження яких становило не менше заданої нами величини (0.40).
Третій етап передбачав перевірку припущення щодо наявності інтер- та інтрагрупових відмінностей носіїв встановлених типів самопрезентації за їх статевою належністю. В результаті був підтверджений факт наявності у першому і другому випадку значної кількості статистично значущих відмінностей. Оцінка достовірності інтрагрупової диференціації типів самопрезентацій дозволила виявити наявність відмінностей як у групі жінок, так і чоловіків. У першому випадку співвідношення типів становило 39 досліджуваних жіночої статі із особистісним, 37 – пластичним і 33 – із експонованим типом самопрезентації. Відповідно у другому таке співвідношення становило 75, 26 і 21. Змістовий аналіз та інтерпретація отриманої для кожної із виокремлених типів характерної для них констеляції психологічних змінних складав зміст четвертого етапу.
Встановлено, що за умови спільних для чоловіків і жінок типів і стратегій самопрезентації, відповідно і прагнення до самототожності, конкретний зміст, ієрархія і міра виразності притаманної цим типам констеляції особистісних змінних виявляється відмінною.
Беручи до уваги отриманий для групи досліджуваних із експонованим типом самопрезентації (n = 54) симпотомокомплекс утворень, стратегію (самозахисна) і орієнтацію останніх на вектор самовизначення (пред’явлена ідентичність), було визначено доцільним створення із них експериментальної групи як об’єкта спеціальних психологічних впливів.
Основою для розбудови змісту і послідовності застосування розробленої нами програми психотехнічних вправ слугувала створена нами на базі констатувального етапу емпірична модель розгортання процесу самопрезентації у домінантних ситуаціях інтеракційної взаємодії особистостей (див. рис. 1).
У третьому розділі – “Формування здатності особистості до створення позитивного іміджу” – подається загальна процедура організації та послідовність застосування програми психотехнічних вправ, обґрунтовується закладений в її зміст комплекс методичних прийомів, аналізуються результати, отримані на етапі формування, здійснюється порівняльний аналіз ефективності розробленої програми, накреслюються перспективи впровадження отриманих результатів.
Зміст програми складався із 10 сесій (занять) тривалістю 1,5-2 години кожна. Експериментальна група була поділена на тренінгові, кожна з яких за своєю кількістю не перевищувала 20 осіб.
Рис. 1. Структурно-динамічна модель розгортання процесу самопрезентації особистості у просторі соціокультурних ситуацій
Загальна мета програми полягала у формуванні складових Я, якими забезпечується можливість успішної самопрезентації (здатність до рефлексії, усвідомлення власної унікальності, актуалізація творчого потенціалу, розуміння і прийняття інших), а також в оволодінні відповідними для цього засобами.
Програма складалася із З частин: пропедевтичної, що мала на меті усвідомлення досліджуваними змісту їх актуальних прагнень (17 тест-завдань), із серії вправ (19), спрямованих на формування в особистості впевненості у собі і здатності до успішної інтеграції у групову діяльність, а також серії вправ (20) на оволодіння досліджуваними ефективними засобами самопрезентації в різноманітних ситуаціях інтеракційної взаємодії.
Якісно-кількісна оцінка ефективності впровадження експериментальної програми здійснювалась шляхом порівняльного аналізу із даними досліджуваних контрольних груп за допомогою методичних прийомів, що використовувалися на етапі констатації.
Встановлено, зокрема, що за відсутності спеціально організованих впливів, спрямованих на вирішення задачі оволодіння особистістю ефективними стратегіями і техніками (вербальними і невербальними) самопрезентації, утворений на етапі попереднього онтогенезу досвід її діяльності і зумовлені ним домінантні соціогенні настановлення на самореалізацію в ситуаціях прямих інтеракційних взаємин, суттєво обмежує можливості особистості у зайнятті нею позиції усвідомленого і відповідального ставлення до себе і власного процесу життєздійснення. Зазначений висновок спирається на фактичний матеріал, що вказує на незначущі відмінності, які мають місце на завершальному етапі дослідження у контрольних вибірках за показником їх належності до типу самопрезентації (див. табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл досліджуваних контрольної групи (n=177) за типом самопрезентації до (А) і по завершенні (Б) дослідження
Тип самопрезентації | Чоловіки (n=101) | Жінки (n=76)
А | Б | А | Б
абс. | % | Абс. | % | абс. | % | абс. | %
Особистісний | 75 | 65,8 | 71 | 70,3 | 39 | 34,2 | 42 | 55,3
Пластичний | 26 | 41,3 | 30 | 29,7 | 37 | 58,7 | 34 | 44,7
Експонований
І, навпаки, суттєве збільшення, в разі застосування розвивальних психотехнік, відсотку досліджуваних із продуктивним (особистісним) типом самопрезентації, за винятком незначної кількості досліджуваних чоловічої (19%) і жіночої (18,2%) груп, попередні настановлення яких щодо способу самопрезентації виявилися консервативними (див. табл. 2).
Таблиця 2
Розподіл досліджуваних експериментальної групи (n=54) за типом самопрезентації до (А) і по завершенні (Б) дослідження
Тип самопрезентації | Чоловіки (n=21) | Жінки (n=33)
А | Б | А | Б
абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | %
Особистісний | 9 | 42,8 | 18 | 54,5
Пластичний | 8 | 38,2 | 9 | 27,3
Експонований | 21 | 100 | 4 | 19,0 | 33 | 100 | 6 | 18,2
Статистичний аналіз (за критерієм Стьюдента) інтергрупових відмінностей показників, отриманих на постекспериментальній стадії контрольною (досліджувані із особистісним і пластичним типом самопрезентації – див. табл. 3) і експериментальною (див. табл. 4) групами чоловіків і жінок, не виявив між ними значимих відмінностей за переважною кількістю досліджуваних змінних. Це свідчить про досягнення досліджуваними обох вибірок певного рівня розвитку психологічних утворень, що вказує на оволодіння ними такою стратегією самопрезентації, яка дозволяє стверджувати факт сформованості у переважної їх більшості усталеної потреби у саморозвитку, відтак і усвідомлення ними необхідності в авторському способі вияву почуттів, думок і поведінки в широкому просторі ділових і міжперсональних взаємин.
Таблиця 3
Динаміка рівнів реалізації потреби у саморозвитку досліджуваних
контрольної групи (n=177) до (А) і після завершення (Б) дослідження
Рівень реалізації | Тип самопрезентації | Чоловіки (n=101) | Жінки (n=76)
А | Б | А | Б
абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | %
Високий | Особистісний | 52 | 51,5 | 49 | 48,5 | 39 | 51,3 | 34 | 44,7
Пластичний | 9 | 8,9 | 12 | 11,8 | 11 | 14,5 | 16 | 21,1
Експонований–
Середній | Особистісний | 33 | 32,7 | 29 | 28,8 | 18 | 23,7 | 16 | 21,1
Пластичний | 7 | 6,9 | 11 | 10,9 | 8 | 10,5 | 10 | 13,1
Експонований
Таблиця 4
Динаміка рівнів реалізації потреби у саморозвитку досліджуваних експериментальної групи (n=54) до (А) і після завершення (Б) дослідження
Рівень реалізації | Тип
самопрезентації | Чоловіки (n=21) | Жінки (n=33)
А | Б | А | Б
абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | %
Високий | Особистісний | 6 | 28,6– | 11 | 33,3
Пластичний | 3 | 14,3 | 5 | 15,1
Експонований–
Середній | Особистісний | 5 | 23,8 | 7 | 21,2
Пластичний | 5 | 23,8 | 4 | 12,2
Експонований
Низький | Особистісний
Пластичний
Експонований | 21 | 100 | 2 | 9,5 | 33 | 100 | 6 | 18,2
Таким чином, здійснений зіставний аналіз ефективності впровадження розробленої у даному дослідженні експериментальної програми оптимізації здатності особистості до самопрезентації дозволив отримати достатню аргументацію для констатації факту досягнення такого рівня розвитку останньої, який цілком узгоджується із уявленням про особистість як суб’єкта власної активності.
ВИСНОВКИ
У висновках підбиваються підсумки проведеного теоретичного і емпіричного дослідження, на підставі отриманих результатів формулюються загальні висновки, накреслюються перспективи подальшого вивчення проблеми.
Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити низку висновків, що підтвердили сформульовані гіпотези:
1. Підтверджено ефективність особистісно-ситуаційного підходу як продуктивної основи дослідження феноменології самопрезентації.
2. Теоретичний аналіз наявних у зарубіжній і вітчизняній психології підходів до проблеми самопрезентації дозволив обґрунтувати модель самопрезентації, що містить у собі визначення, функції, критерії, опис різних типів її вияву.
3. Показано, що провідним механізмом створення особистістю позитивного образу Я постає сформований на етапі онтогенезу усталений досвід самопрезентації.
4. Шляхом емпіричного дослідження встановлено три типи (особистісний, пластичний, експонований) творення особистістю образу Я, а також релевантні їм три стратегії (пізнавальна, адаптивна, самозахисна), обрання особистістю варіантів виявлення самототожності (реальної, поточної, пред’явленої) в процесі реалізації комунікативних актів.
5. Встановлено, що самопрезентація особистості є психічним утворенням, яка включає до себе внутріособистісну складову, що описується в термінах її атрибутивних характеристик (саморефлексія, самототожність, інтернальність) і ситуаційну компоненту, що актуалізується у значущих ситуаціях безпосередньої чи опосередкованої взаємодії. При цьому для носіїв особистісного і експонованого типу ситуаційний чинник залишається не актуалізованим, що дозволяє представнику першого типу зберігати притаманну йому інтенцію до самоствердження, а другому – не виходити за межі соціально унормованих приписів регуляції власної активності. На противагу зазначеним, пластичний тип перебуває у прямій залежності від ситуації, особистісний сенс якої провокує схильність останнього до поведінки, характерної для вищевказаних типів.
6. Показано, що головними функціями самопрезентації постають екзистенційна і рефлексивна, які забезпечують особистості відповідальне і усвідомлене ставлення як до соціальної дійсності, так і до самої себе.
7. Одержані результати дають підстави стверджувати, що самопрезентація не обмежується актами пред’явлення свого поверхового, зовнішнього Я, але включає до свого змісту внутрішні аспекти Я як її іманентної складової.
8. Доведено, що оволодіння досліджуваними техніками самопізнання, самоатрибуції себе та іншого, самоконтролю і саморегуляції сприяє актуалізації механізму саморефлексії і на цій основі вияву в актах взаємодії сутнісних характеристик Я як суб’єкта самопрезентації.
9. Констатовані певні статеві відмінності за сферою прояву самопрезентації.
Схильність жінок до емоційної забарвленості процесу взаємодії, імпульсивності, відкритості і спонтанності, разом з тим і до домінування у процесі спілкування, до дотримання соціальних нормативів, пов’язується із наявністю у них соціально бажаних рис, зниженим самоконтролем і підвищеним рівнем екстернальності. Зазначений комплекс корелює із належністю їх переважно до експонованого типу самопрезентації, відповідно і до застосування адаптивної та самозахисної стратегій.
Емоційна стриманість, підвищений самоконтроль і відсутність внутрішньої конфліктності, внутрішній локус контролю, почуття незалежності, самовпевненість і самоцінність у чоловіків мають корелятивні зв’язки із їх приналежністю до особистісного типу самопрезентації і застосування пізнавальної стратегії.
Разом з цим, однакові психодіагностичні методи мають для чоловіків і жінок різний психологічний зміст – звідси і різні лінії їхньої самопрезентаційної поведінки.
Очевидно, що отримані у даному дослідженні результати і зроблені на їх підставі висновки не вичерпують усієї складності досліджуваної проблеми. Подальше поглиблене вивчення типології форм самопрезентації з позиції особистісно-ситуаційного підходу може виявитися продуктивним як на рівні дослідження окремої особистості, так і різних за віком і статтю угрупувань осіб, об’єднаних за навчальною чи професійною ознакою.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Пастушенко О. М. Поняття іміджу і самопрезентації в соціальній психології // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2001. – Т. 3. – Ч. 8. – С. 183–187.
2. Пастушенко О. М. Ставлення об’єкта як фактор ефективності процесу самопрезентації особистості // Зб. наукових праць Інституту психології ім.
Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології /
За ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2002. – Т. 4. – Ч. 4. – С. 208–211.
3. Пастушенко О. М. І. Гофман і Г. Мід про проблеми презентації та соціальної взаємодії // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред.
С. Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2002. – Т. 4. – Ч. 5. – С. 175–178.
4. Капустюк О.М. Самопрезентація особистості як соціально-психологічна проблема // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2003. – Т. 4. – Ч. 2. – С. 179–182.
5. Капустюк О. М. Самопрезентація і саморозкриття та їх мотиваційна основа // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2003. – Т. 5. – Ч. 7. – С. 95–102.
6. Капустюк О. М. Дослідження рівня сформованості вмінь та навичок тактичної та стратегічної самопрезентації особистості // Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2004. – Т. 6. –
Вип. 3. – С. 151–160.
7. Капустюк О. М. Методологічні та організаційні засади дослідження процесу самопрезентації особистості // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наукових праць Східноукраїнського національного університету. – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2004. – № (7) – С. 67–69.
8. Капустюк О. М. Співвідношення внутрішнього і зовнішнього в процесі самопрезентації особистості // Розвиток особистісної активності. Теоретичні аспекти / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Міленіум, 2005. – С. 45–54.
9. Капустюк О. М. Самопрезентація особистості як соціально-психологічна адаптація до нетипових ситуацій // Особисті освітні потреби в системі післядипломної педагогічної освіти: Науково-методичний збірник / За ред.
М. М. Заброцького. – Житомир – Київ, ЖОІППО, 2005. – С. 142–146.
10. Капустюк О. М. Соціально-психологічні передумови ефективності процесу самопрезентації особистості. // Наукові записки Інституту психології
ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. акад. Максименка С.Д. – К: Главник,
2005. – Вип. 26. – С. 209–212.
11. Капустюк О.М. Регулятивні функції і поведінкові кореляти самопрезентації // Наукові записки Институту психології ім. Г. С. Костюка
АПН України / За ред. акад. С.Д.Максименка. – К.: Міленіум, 2007. – Вип. 32. –
С. 123–135.
Тези доповідей на науково-практичних конференціях:
12. Капустюк О. М. Стратегії процесу самопрезентації особистості // Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, – Київ – Хмельницький – Кам’янець-Подільський: Хмельницький гуманітарний педагогічний інститут,
2002. – Ч. 1. – С. 131–133.
13. Капустюк О. М. Імідж і самопрезентація як один із чинників його створення // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 30-річчю наукової та педагогічної діяльності видатного українського психолога, акад. Сергія Дмитровича Максименка. – К.: Міленіум, 2002. – Т. 4. – С. 304–306.
14. Капустюк О. М. Феномен самопрезентації і соціально-психологічні умови, що зумовлюють її ефективність. // Консультативна психологія і професіоналіза-ція особистості. Матеріали Міжрегіонального наукового семінару. – Луцьк: „Вежа”, 2002. – С. 74–75.
15. Капустюк О. М. Спілкування як одна з основних умов процесу самопрезентації. // Проблема особистості в науці: результати дослідження та перспективи досліджень: Тези доповідей Шостої Міжнародної конференції молодих науковців. – К: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. – С. 18–20.
16. Капустюк О. М. Дослідження процесу самопрезентації особистості. // Психологія особистості безробітного: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 2004. – С. 88–93.
АНОТАЦІЯ
Капустюк О.М. Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2007.
У дослідженні на засадах особистісно-ситуаційного підходу розкриваються чинники та засоби розгортання процесу самопрезентації в ситуації інтеракційної взаємодії.
Пропонується типологія самопрезентацій, що спирається на сформованих у попередньому досвіді особистості способах досягнення нею позитивного іміджу. Наводяться результати емпіричного дослідження впливу типу самопрезентації (особистісного, пластичного, експонованого) на обрання особистістю стратегії (пізнавальної, адаптивної, самозахисної) поведінки в широкому контексті інтеракційної взаємодії.
Встановлено залежність між типом самопрезентації і характером проектування особистістю вектору самовизначення Я як суб’єкта самоактуалізації, зокрема, у функції реальної, поточної чи пред’явленої ідентичності.
Здійснений аналіз психологічних відмінностей між вибірками досліджуваних чоловічої та жіночої статі за способом самопрезентації в ситуаціях інтеракційної взаємодії дозволив виокремити перелік особистісних детермінант, що зумовлюють специфіку функціонування процесу самопрезентації у чоловіків і жінок.
Доводиться, що спеціальна організація процесу оволодіння особистісним типом самопрезентації сприяє консолідації психологічних утворень, що постають механізмом, водночас і засобом створення особистістю позитивного Я-образу.
Ключові слова: самопрезентація, особистість, ситуація, імідж, інтеракційна взаємодія, стратегія, ідентичність.
АННОТАЦИЯ
Капустюк О.М. Самопрезентация как средство создания положительного имиджа личности. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной работы. – Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2007.
Диссертация посвящена исследованию проблемы самопрезентации как средству созданию личностью положительного Я-образа.
На основе проведенного анализа и обобщения, имеющихся на сегодня в зарубежной и отечественной психологии подходов к исследуемой в данной работе проблеме, обосновывается целесообразность использования
