ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кульчицька Олена Василівна

УДК 94 (477.7) “1890/1917”: [061.2 +061.233]

ГРОМАДСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

В КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

(на матеріалах Херсонської губернії)

07. 00. 01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, заслужений

працівник народної освіти України

Тригуб Петро Микитович,

завідувач кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики Миколаївського

державного гуманітарного університету

ім. Петра Могили

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Турченко Галина Федорівна,

професор кафедри історії України

Запорізького національного університету

кандидат історичних наук

Левченко Лариса Леонідівна, директор Державного

архіву Миколаївської області

Захист відбудеться 29.01. 2008 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 11.051.02 Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд.32

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 24.12. 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні, коли Україна розбудовує громадянське суспільство, яке повинно відповідати потребам усіх націй і народностей, що населяють нашу державу, природним є інтерес до різних етапів вітчизняної історії, до численних громадських організацій, соціальних рухів і політичних партій, що діяли на теренах нашої країни в минулому і брали участь у вирішенні різноманітних проблем громадсько-політичного життя.

Кінець XIX – початок XX ст. в історії України характеризувався формуванням аграрно-індустріальної економіки, змінами у соціальній структурі суспільства, динамізмом і багатобарвністю політичного життя. Події відповідного періоду знайшли своє віддзеркалення й на землях південного регіону. Історико-політичний досвід кінця XIX – початку XX ст. довів, що найбільш активна частина населення Півдня України залучалась до громадсько-політичного життя через участь у різноманітних недержавних організаціях, загальноросійських і національних партіях.

На сучасному етапі з’явилася можливість дослідити їх діяльність, не оглядаючись на ідеологічні стереотипи попередньої доби, використати можливий досвід для політичного й духовного відродження нашого суспільства.

Особливого значення в цьому плані набуває визначення ролі громадських організацій, завдяки яким були створені недержавні соціальні структури, що легітимізували систему громадського представництва і самоврядування й зламали державну монополію на соціальну ініціативу.

Певний слід на південних землях України залишили по собі місцеві відділи російських політичних партій. Зокрема, своїх прихильників у Херсонській губернії знайшла Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), партія соціалістів-революціонерів (есерів), конституційно-демократична партія (кадети), правомонархічні партії та деякі інші. Крім загальноросійських партій на південних просторах України функціонували й осередки Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), “Спілки”, Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), єврейського “Бунду”, “Поалей-Ціону”, Соціалістичної єврейської робітничої партії (СЄРП) тощо. Своїми заходами вони сприяли активізації національно-визвольного руху в краї. Варто наголосити на тому, що кожна з партій, незважаючи на відмінність програм, стратегії і тактики, методів боротьби, мала потенційні можливості для реалізації власних задумів. Проте жодна з них, окрім більшовиків, так і не спромоглася втілити в життя свої наміри, лишивши по собі тільки повчальний історичний досвід.

Сьогодні, коли в Україні взагалі і в південному регіоні зокрема, діє розгалужена мережа громадських і політичних утворень, які функціонують відповідно до статей 36, 37 Конституції України, існує потреба ґрунтовного вивчення досвіду першопрохідників у громадсько-політичній справі. Тому комплексне дослідження питань функціонування громадських об’єднань і діяльності місцевих відділів політичних партій Півдня України на межі XIX-XX століть має наукове і пізнавальне значення. Дисертант зосереджує увагу на південноукраїнських землях у межах Херсонської губернії, враховуючи доцільність дослідження на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки саме регіональних аспектів. Зазначимо, що сучасні науковці визначають регіон як історично сформований ареал, більш-менш однорідний за економіко-географічними умовами, соціокультурними уподобаннями населення, національно-культурною аурою Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – С.82. .

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена декількома аспектами. По-перше, її недостатнім вивченням у вітчизняній історіографії та потребою всебічного розгляду діяльності громадських і політичних утворень кінця ХІХ – початку ХХ ст.; по-друге, необхідністю врахування регіонального фактора; по-третє, можливістю використання досвіду досліджуваних об’єднань сучасними громадськими і політичними організаціями, що дозволить їм відіграти конструктивну роль у розробці громадсько-політичних заходів південного регіону відповідно до умов сьогодення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано за індивідуальним планом у контексті наукової проблеми “Актуальні питання історичного, політичного, соціально-економічного і культурного розвитку Нижнього Подніпров’я та Побужжя”, якою займається кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ – РК 0106U006355 від 19.06.2006 р.

Мета дисертаційної роботи визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня її наукової розробки і полягає у комплексному вивченні характерних рис громадських організацій та місцевих осередків політичних партій, особливостей їх функціонування в межах Херсонської губернії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Відповідно до цього дисертантом визначаються основні завдання дослідження:

- проаналізувати та систематизувати історіографічні здобутки у вивченні даної проблеми, розкрити методологічні засади дослідження;

- виділити основні типи громадських і політичних об’єднань, що діяли на Півдні України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., охарактеризувати напрямки їх діяльності;

- проаналізувати структуру, цілі та завдання досліджуваних об’єднань, визначити специфіку їх роботи в південному регіоні;

- розкрити причини, що обмежували діяльність громадських і партійних організацій та сприяли їх занепаду;

- сформулювати практичні рекомендації щодо можливостей використання надбань та досвіду означених установ другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у сучасних умовах.

Об’єктом дослідження виступають громадські організації та осередки політичних партій Півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. як складова частина громадсько-політичного життя відповідного регіону.

Предметом дисертаційного дослідження є цілі, завдання та форми діяльності громадських і політичних об’єднань Півдня України з кінця ХІХ ст. до лютого 1917 р.

Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом з кінця XIX ст. до лютого 1917 року. Саме в цей час уряд Російської імперії був неспроможним вирішити ряд соціально-економічних, політичних, культурно-освітніх та інших проблем, що існували в суспільстві. Актуальною така ситуація була й для Херсонської губернії, активні мешканці якої створювали різноманітні товариства й осередки політичних партій. Нижньою хронологічною межею слід вважати 90-ті роки ХІХ ст. – час, що пов’язаний із появою перших політичних організацій та швидким піднесенням різноманітних товариств у південному регіоні. Верхня межа – лютий 1917 р. – зумовлена революційними подіями, докорінними змінами в суспільстві, внаслідок яких громадські й політичні організації діяли в абсолютно нових умовах, що є предметом окремого вивчення. Однак у випадках, обумовлених логікою викладу, автор інколи свідомо відходить від зазначених хронологічних меж.

Територіальні межі дисертації охоплюють південні землі України кінця XIX – початку XX ст. у межах Херсонської губернії.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у наступному:

- з урахуванням досягнень історичної науки на дисертаційному рівні зроблена одна з перших спроб комплексно розглянути функціонування громадських і політичних об’єднань Півдня України з 90-х рр. ХІХ ст. до лютого 1917 р.;

- на основі аналізу відомих і введених у науковий обіг нових фактів та матеріалів істотно доповнено знання про мережу громадських і політичних організацій в межах Херсонської губернії;

- запропоновано власну класифікацію громадських об’єднань досліджуваного періоду, в основу якої покладено етнотериторіальний критерій, що, в першу чергу, враховує специфіку південного регіону України;

- визначено основні напрямки організацій та види їх практичної діяльності;

- приділено увагу функціонуванню фізкультурно-спортивних товариств та єврейським політичним організаціям;

- розглянуто труднощі, які доводилось долати представникам південноукраїнської громадськості, позитивні й негативні сторони функціонування вказаних об’єднань;

- систематизовано й узагальнено досвід громадських організацій і місцевих відділів політичних партій у контексті сучасних процесів державотворення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в процесі підготовки лекційних курсів з історії України, спецкурсів з проблем громадсько-політичного життя південного регіону, при написанні курсових і дипломних робіт, узагальнюючих праць з історії нашої країни. Досвід громадських організацій і осередків політичних партій, що діяли в межах Херсонської губернії у кінці ХІХ – на початку ХХ ст., може бути використаний сучасними культурно-освітніми організаціями, благодійними фондами, політичними партіями в роботі з громадськістю. Зібраний та узагальнений у дослідженні фактичний матеріал сприятиме суттєвому розширенню інформаційного простору в історичній науці.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному і комплексному розв’язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, що дозволяє глибше і повніше пізнати історію громадських та політичних організацій Півдня України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити їх специфіку та узагальнити значення досліджуваних об’єднань для сьогодення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Ольвійський форум 2007: стратегії України в геополітичному просторі” (Ялта, Крим, Україна) та щорічних науково-методичних конференціях “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2001, 2002), “Могилянські читання” (Миколаїв, 2001, 2003).

Публікації. Результати дослідження викладено в 9 публікаціях, 7 з яких – у фахових виданнях, загальним обсягом 3,7 друкованого аркуша.

Структура дисертації обумовлена характером і змістом, метою та завданням дослідження. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів (десяти підрозділів), висновків, списку посилань до кожного розділу, списку використаних джерел та літератури (463 найменування), трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 292 сторінки, з них основного тексту – 185 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність наукової розробки проблеми, вказуються предмет, об’єкт, мета, завдання дослідження, визначаються хронологічні та територіальні рамки роботи, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація; розкривається структура виконаної роботи.

У першому розділі – “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” – висвітлено стан наукового вивчення питання, охарактеризовано джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. За науково-концептуальними та ідейно-політичними критеріями історіографію з даної проблеми можна умовно поділити на три періоди: 1) дореволюційний (з кінця ХIX ст. до 1917 р.); 2) радянський (з 1917 р. до 1991 р.); 3) сучасний (з 1991 р. – до сьогодення).

Для першого періоду характерна поява обмеженої кількості літератури, яка започаткувала вивчення досліджуваних об’єднань. Окремим типам громадських організацій та їх діяльності на Півдні України присвятили свої розвідки такі автори, як В.Ільїнський, А.Вєліцин, А.Бориневич та інші Ильинский В. Благотворительность в России (История и настоящее положение). – СПб.: Тип. Императорского человеколюбивого общества, 1908. – 32 с.; Велицын А. Немцы в России. Очерки исторического развития и настоящего положения немецких колоний на юге и востоке России. – СПб.: Тип. Об-ва Общественная польза, 1893. – 282 с.; Бориневич А. Общественная деятельность женщин Одессы. – Одесса: Тип. А.Шульце,1893. – 15 с.. Історія функціонування партій та їх осередків кінця ХІХ – початку ХХ ст. взагалі та їх південних підрозділів зокрема знайшла своє відображення в працях Ю.Стєклова, Д.Пасманіка, в збірнику “Общественное движение в России в начале ХХ века” Стеклов Ю. Политические партии (их организации, состав, сила и деятельность). – СПб.: Типолитография О.М.Миллер, 1905. – 103 с.; Пасманик Д. Критика “теорий” Бунда. – Одеса: Кадима, 1906. – 64 с.; Общественное движение в России в начале ХХ века / Под ред. Л.Мартова, П.Маслова, А.Потресова. – СПб., 1914. – Т.3. – Кн. 5. – 643 с.. Проте названі видання мають здебільшого узагальнюючий характер і несуть на собі відбиток суб’єктивізму. Таким чином, у дореволюційний період була розпочата робота по збиранню та вивченню основних джерел з наведеної проблеми, хоча громадські та політичні організації Півдня України у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. не стали предметом самостійного вивчення.

У радянський період розвитку вітчизняної історичної науки ця тема також не отримала належного розвитку, оскільки дослідники зосередили свою увагу, переважно, на проявах політичного життя. 1920-ті – 1930-ті рр. відзначаються появою праць, А.Борового, П.Лепешинського, В.Стального та ін. Боровой А. Анархизм. – М.: Революция и культура, 1918. – 169 с.; Лепешинский П. Меньшевики. – Б.м.: Молодая гвардия, 1931. – 71 с.; Стальний В. Кадети (Конституційно-демократична партія народної свободи) – Х.: Пролетарій, 1929. – 64с., присвячених діяльності окремих партій. Українські політичні партії досліджували Й.Гермайзе, О.Риш Гермайзе Й. Нариси з історії революційного руху в Україні. – Т. 1: Революційна Українська Партія (РУП). – Б.м.: Книгоспілка, б.р. – 388 с.; Риш А. Очерки по истории Украинской социал-демократической “Спилки”. – Х.: Пролетарий, 1926. – 142 с., але питання про становлення партійних осередків на Півдні України залишилися майже не розробленими. Науковій літературі 50-х-70-х рр. ХХ ст. притаманна істотна нерівномірність у вивченні досліджуваних об’єднань, оскільки перевага у дослідженнях надавалася більшовицьким організаціям Большевики в борьбе против мелкобуржуазних партий в России (1910-1920 гг.): Сб. статей / Редкол.: И.Г.Рябцев и др. – М.: Мысль, 1969. – 172 с.; Нариси історії Миколаївської обласної партійної організації. – Одеса: Маяк, 1969. – 418 с. та ін.. Із зарубіжних видань цих часів відзначаються твори українця П.Феденка, в яких він сформулював висновок про сприяння українських партійців національному і соціальному визволенню населення Феденко П. Український рух у ХХ столітті. – Лондон: Наше слово, 1959. – 267 с..

У 1970-х – 1980-х роках увагу істориків привернуло функціонування національних політичних утворень, зокрема, діяльність у південному регіоні України єврейських партій Пясковский А. Сионизм в дореволюционной России // История СССР. – 1973. – № 5. – С. 33-48. та слабкість позицій українських Курас И. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. – К.: Наукова думка, 1978. – 314 с.; Його ж. Повчальний урок історії. (Ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичної робітничої партії). – К.: Політвидав України, 1986. – 184 с.; Гамрецький Ю. Більшовики та їхні політичні противники на Україні в 1917 р.: співвідношення сил // Український історичний журнал. – 1987. – № 11. – С. 64-79.. Серед досліджень, присвячених громадським організаціям кінця ХІХ – початку ХХ ст., виділяються роботи А.Д.Степанського Степанский А. Общественные организации в России на рубеже ХІХ–ХХ веков: Пособие по спецкурсу / Под ред. Н.П.Ерошкина. – М.: б.и., 1982. – 90 с. та ін. праці., в яких він дає характеристику дореволюційних товариств, підкреслює складну процедуру їх заснування та ін. У 80-х – 90-х рр. науковці продовжили вивчення недержавних і політичних об’єднань, однак цілісної картини розвитку громадських і політичних формувань південного регіону створено не було Непролетарские партии России: Урок истории / Под общ. ред. И.И.Минца. – М.: Мысль, 1984. – 566 с. та ін. .

Отже, проблема досліджуваних організацій Півдня України на межі ХІХ – початку ХХ ст., що діяли в межах Херсонської губернії, в радянській науковій літературі висвітлена фрагментарно, в контексті загальних питань громадсько-політичного життя нашої країни.

У розвитку сучасної історіографії можна виділити три періоди: 1) перша половина 1990-х рр.; 2) друга половина 1990-х – 2000 р.; 3) праці початку ХХІ ст. На початку 1990-х років історики стали детальніше вивчати окремі товариства й осередки політичних партій Коновець О. Просвітницький рух в Україні ХІХ – першої третини ХХ ст. – К.: Хрещатик, 1992. – 119 с.; Петришина Л., Юрій А. Анархісти в Одесі в період першої революції в Росії // Наукові праці з питань політичної історії. – Вип. 172. – К.: Либідь, 1992. – С. 95-99.; Шморгун П.М. Про формування національних традицій у Південній Україні на початку ХХ століття // Південь України і складання української державності: історія і сучасність. Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 травня 1994 р. – Одеса, 1994. – С. 85-88. та ін., спробували об’єктивно показати місце і роль досліджуваних об’єднань у розвитку подій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Особливістю наукової літератури другої половини 90-х рр. стало активне вивчення окремих типів громадських організацій Півдня України Орлова З.С., Шинкаренко О.І. З історії благодійництва на Херсонщині. – Херсон: Державний архів Херсонської області, 2000. – 24 с; Ярещенко О. Одеська “Просвіта”: історія, сучасність. – Одеса: Маяк, 1998. – 112 с. та ін.. Проблему функціонування політичних партій піднімали О.Голобуцький, В.Кулик, І.Калмакан, О.Бриндак Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Смолоскип, 1996. – 124 с.; Калмакан І., Бриндак О. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті. – Одеса: Astroprint, 1997. – 191 с.. Окремі питання щодо діяльності громадських і політичних об’єднань порушували у своїх дисертаціях А.І.Мисечко, В.С.Савчук, О.М.Лебеденко Мисечко А.І. Український культурно-освітній рух на Півдні України (1900-1914 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Одеський державний ун-т ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 1999. – 15 с.; Савчук В.С. Історико-науковий аналіз діяльності природничо-наукових товариств Півдня України, Криму і Бессарабії: друга половина ХІХ – початок ХХ ст.: Автореф. дис. … д-ра іст. наук: 07.00.07; 07.00.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1996. – 50 с.; Лебеденко О.М. Анархізм в Україні (кін. XIX – поч. XX ст.): Автореф. дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України. – К., 1996. – 46 с. та інші науковці. Разом із тим процес функціонування громадських і політичних утворень Півдня України кінця ХІХ – початку ХХ ст., що діяли в межах Херсонської губернії, в історичній науці був висвітлений уривками.

На початку ХХІ ст. в українській історіографії з’явилися наукові праці, які суттєво доповнили знання істориків про практичну діяльність громадських організацій і місцевих відділів політичних партій. До них слід зарахувати посібники з політичної історії України Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ – ХХ ст.) / Я.Й.Малик, Б.Д.Вол, С.Д.Гелей та ін.: За заг. ред. д-ра іст. наук, проф. Я.Й.Малика. – Львів: Світ, 2001. – 296 с. та ін. праці., роботи, що висвітлюють окремі аспекти історії регіону Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 516 с.; Турченко Ф.Г., Турченко Г.Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. – 1921 р.): Історичні нариси. – К.: Ґенеза, 2003. – 304 с.; Шкварець В.П., Мельник М.Ф. Історія рідного краю. Миколаївщина. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2003. – 280 с. , оригінальні монографії, в яких розкривається історія як українських, так і російських політичних партій та їх осередків (напр. праці С.П.Донченка, А.І.Павка, О.П.Сарнацького) Донченко С.П. Ліберальні партії України (1900-1919). – Дніпродзержинськ: Видавничий відділ ДДТУ, 2004. – 379 с.; Павко А.І. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. – К.: Плеяди, 2002. – 552 с.; Сарнацький О.П. Царизм та українські політичні партії (1900-1917). – Запоріжжя.: ЗНТУ, 2006. – 709 с. . Підводячи загальний підсумок аналізу літератури та визначаючи стан історіографічної розробки теми дослідження, слід визнати суттєвий внесок істориків у вивчення окремих її аспектів. Однак, загальний огляд історіографії переконує в тому, що історія громадських і політичних організацій Півдня України кінця ХІХ – початку ХХ ст., досліджена ще далеко не повністю і може бути об’єктом самостійного вивчення.

У першому розділі також охарактеризовано джерельну базу дисертації. Вона складається з архівних та друкованих джерел. Архівні джерела представлені комплексом документів, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) – фонди 3673, 3807; Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) – фонди 57, 265; Центральному державному історичному архіві України м.Києва (ЦДІАК) – фонди 268, 339, 349, 350, 359, 385, 419. Значно розширили уявлення про існування недержавних і політичних організацій на регіональному рівні матеріали, що знаходяться в фондах державних архівів Миколаївської (фонди 206, 208, 229, 230), Одеської (фонди 2, 274, 314, 634), Херсонської (фонди 1, 243, 282) областей. Частина з яких архівних матеріалів за темою дослідження вводиться у науковий обіг уперше.

Друковані джерела за принципом походження та цільового призначення можна умовно поділити на такі групи: 1) офіційно-нормативна документація; 2) документи та матеріали громадських і політичних об’єднань; 3) статистичні матеріали; 4) періодична преса; 5) мемуарна література.

До першої групи друкованих джерел належать збірники документів і матеріалів державних органів Російської імперії, які містять окремі питання регламентації щодо функціонування досліджуваних організацій Свод законов Российской империи. – Пг.: Гос. тип., 1915. – Т. 13: Устав об общественном призрении. – 245 с..

Другу групу джерел становлять документи і матеріали громадських об’єднань і осередків політичних партій Херсонської губернії. Важливе місце серед них займають статути Устав общества “Польский дом” в Одессе. – Одесса.: Тип. “Гуттенберг”, 1907. – 8 с.; Устав Херсонского общества содействия физическому воспитанию детей. – Херсон, б.и., 1897. – 14 с. та ін. , звіти різноманітних об’єднань Отчет Николаевского благотворительного общества за 1909-1910 гг. – Б.м.: б.и., б.г. – 71 с. та ін., пам’ятні книжки Памятная книжка Херсонской губернии на 1910 год. – Херсон.: Тип. Херсонского губернского правления, 1910. – 217 с., адрес-календарі Адрес-календарь и справочная книжка города Николаева (Херсонской губернии) на 1900 год. – Николаев.: Изд. П.А.Ковалева; Тип. Л.П.Белолипского, 1899. – 253 с. та ін. , історичні огляди різноманітних товариств Десятилетие Одесского общества покровительства отбывшим наказание и бесприютным. – Одесса.: Коммер. тип. Б.Сапожникова, 1897. – 47 с. , програмні документи партій, які були взяті за основу партійними об’єднаннями на місцях Программы политических партий и организаций в России конца XIX – XX века. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1992. – 231 с.; Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття / Упорядник, автор передмови і приміток О.Федьков; Ред. В.І.Мельничук. – Тернопіль: Ред. видав. відділ управління по пресі, 1991. – 83 с.. Вони дають можливість не тільки дослідити внутрішню історію недержавних і політичних утворень, але й простежити вплив даних організацій на громадсько-політичне життя південного регіону в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Третя група – це статистичні матеріали, що містять відомості про соціальний, національний склад населення, рівень його освіченості тощо Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г.: Наличное население обоего пола по уездам с указанием числа лиц, преобладающих родных языков / Под ред. Н.А.Тройницкого. – СПб., 1905. – Вып. 7. – 38 с. .

До четвертої групи джерел належать періодичні видання, які різнопланово висвітлюють події громадського й політичного життя південного регіону. Серед них слід виділити часописи “Рідний край”, “Летопись революции”, газети “Одесские новости”, “Николаевская газета”, “Юг” та інші. От правления Николаевского благотворительного общества // Южанинъ. – 1893. – 29 декабря. – С. 1.; В музыкальном обществе (Из письма в редакцию) // Одесские новости. – 1906. – 5 октября. – С. 2.; Чертков В. Исповедь бывшего революционера // Николаевская газета. – 1908. – 15 июля. – С. 2. та ін.

П’ята група представлена мемуарною літературою, матеріали якої дали змогу відтворити реальну історичну картину зазначеного періоду. Савинков Б. Воспоминания террориста. – М.: Пролетарий, 1991. – 269 с.; Кристаловский И. Из истории зарождения и развития большевизма в Одессе (Воспоминания) // Летопись революции. – 1924. – № 2 (7). – С. 136-155. Завдяки своїй інформативності мемуари суттєво доповнили свідчення інших джерел, хоча автором критично перевірялася інформація, що міститься в них.

Аналіз джерельної бази даного дисертаційного дослідження свідчить про її достатність і достовірність, що дозволяє докладно, з позицій сучасної наукової методології висвітлити діяльність громадських і політичних організацій зазначеного періоду.

Методологічною основою дисертаційного дослідження виступають визнані принципи наукового пошуку, а саме: об’єктивність та історизм, які позитивно впливають на якість дослідження, рівень зазначених у ньому проблем, ступінь їх обґрунтованості та доказовості. Дана дисертація виконана на основі комплексного й альтернативного підходу до вивчення політичної історії, проблемно-хронологічного, порівняльного та інших методів.

У другому розділі – “Громадські організації Півдня України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. ” – здійснено історичний огляд мережі громадських організацій, створених в зазначений час на теренах Півдня України в межах Херсонської губернії, висвітлено основні напрямки та принципи їх діяльності, оцінено вплив досліджуваних об’єднань на мешканців південного регіону, визначено причини, що перешкоджали їх функціонуванню. Головну увагу зосереджено на діяльності благодійних, культурно-освітніх та фізкультурно-спортивних утвореннях.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. нагальною проблемою мешканців південного регіону було безробіття та впадання в жебрацтво. З метою обмеження таких негативних явищ у суспільстві й створювалися благодійні товариства. Вони допомагали найменш захищеним верствам населення: забезпечували робочими місцями певний контингент людей, надавали важливі послуги інвалідам, багатодітним, малозабезпеченим та іншим соціально незахищеним категоріям, зменшуючи таким чином соціальну напругу в Херсонській губернії. Відмінність благодійних товариств одне від одного визначалася їх статутами і зводилася до того, що одні спрямовували свої дії на всіх нужденних без винятку (Благодійне товариство у Вознесенську, Товариство по влаштуванню нічліжних будинків і дешевих їдалень у Миколаєві, Товариство допомоги бідним Одеси тощо), а інші надавали допомогу людям певного стану, статі, національності, віросповідання. (Товариство допомоги бідним іудейського віросповідання в Херсоні, Приходське людинолюбне товариство при римо-католицькій церкві в Миколаєві, Німецьке благодійне товариство в Одесі). Автором охарактеризовано основні форми і методи їх діяльності, визначені недоліки роботи. Показано активну громадську позицію К.Лазарєвої, Є.Воронцової, І.Коваленка, М.Маразлі, П.Бунцельмана та ін. благодійників.

Яскравою сторінкою в історії громадських організацій південного регіону стало функціонування культурно-просвітницьких організацій. Специфіка їх роботи полягала в організації діяльності, що спрямовувалася на розвиток творчого потенціалу південних мешканців, підвищення рівня їх інтелектуальних можливостей. Наголошено на розмежуванні об’єднань даного типу на окремі групи: загальноімперські – поширювали свою діяльність на широкі верстви населення (місцеві відділи Імператорського музичного товариства, Комітети народних читань), місцеві – орієнтувалися на окремі верстви населення (Новобузьке просвітницьке товариство, Херсонське товариство витончених мистецтв), третю групу склали національні („Польській дім в Одесі”, Німецьке товариство освіти південної Росії, “Просвіти”, “Українські хати” та деякі інші). Активну роботу по впровадженню культурно-просвітницьких заходів в регіоні здійснювали такі громадські діячі, як В.Левашов, П.Чехович, М.Аркас, І.Луценко, А.Каленкевич, В.Трестер та ін.

В дисертації підкреслено особливу роль національних культурно-освітніх товариств, в яких так звані інородці” вбачали джерело збереження власної мови, культури, традицій і віросповідання. Головним напрямком їх роботи було проведення різноманітних курсів, впровадження національної освіти, видання й поширення преси та книжок, розвиток мистецтва тощо. Ці організації сприяли формуванню національно свідомого громадянства. Однак за умов царату їх діяльність не могла набрати значних обертів.

Окрему увагу приділено фізкультурно-спортивним об’єднанням, практична діяльність яких сприяла зародженню і поширенню серед південної громадськості таких видів спорту, як гімнастика, вітрильний, велосипедний спорт, футбол та деяких інших; формувала у пересічних громадян прагнення до здорового способу життя. Однак значна частина таких товариств мала закриту (клубну) форму, що обмежувало доступ до участі в них широких кіл громадськості й свідчило про їх елітарність.

У розділі також наголошено на тому, що представникам досліджуваних організацій бракувало досвіду громадської роботи. Вони припускалися помилок і прорахунків, відчували на собі тиск влади, в наслідок чого не досягали бажаного результату. Водночас зазначено, що всі громадські організації, незалежно від напрямків їхньої роботи, користувалися легальними методами впливу на мешканців Півдня України, пробуджуючи в них активність до громадських справ.

У третьому розділі – ”Партійні організації південного регіону у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” – досліджено основні спектри політичних організацій, проаналізовано теоретичні й практичні принципи діяльності осередків загальноросійських і національних партій, їх соціальну базу, визначено чинники, що перешкоджали продуктивній діяльності місцевих партійців.

На зламі століть Південна Україна відчула на собі множинність ритмів історії та інтелектуального життя народів за прогресуючої немочі царату. Дестабілізаційні процеси, що панували в суспільстві, привели до активної політизації широких кіл громадськості. Політичні реалії зумовили той факт, що південноукраїнський регіон у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. мав свої відгалуження загальноімперських, українських та єврейських політичних партій.

Серед них були представники соціал-демократичного спектра, які виступали на захист інтересів пролетаріату, селян, трудової інтелігенції, вели пропагандистську роботу в їх середовищі. Встановлено, що найбільш активно проявили себе південні комітети РСДРП, бундівська організація та комітет “Поалей-Ціону” в Одесі. Певну агітаційну роботу проводили місцеві відділи “Спілки” та УСДРП у Херсоні. Загальною ознакою вказаних обєднань були внутріпартійні непорозуміння, що приводили до розпаду партійних осередків.

Неонародницький напрямок репрезентували прихильники еволюційного розвитку країни: члени Єлисаветградського комітету есерів, Миколаївської робітничої організації соціалістів-революціонерів, та близькі за своєю сутністю до есерівських організацій місцеві комітети СЄРП, що діяли в Одесі та Херсоні й окремі представники УПСР. На підставі досліджуваного матеріалу зроблено висновок, що основні зусилля південних есерів спрямовувалися на агітаційно-пропагандистську діяльність, терористичні акти та експропріації. Підкреслено, поширення їхнього впливу на селян Херсонської губернії, в наслідок чого в таких селах як Новодобрянка, Братське, Олександрівка, Лиса Гора (Єлисаветградського повіту), Губівка (Олександрійського повіту) та деяких ін. були створені сільські есерівські організації, робота яких так і не привела до масових заворушень на селі. Доведено, що в політичній боротьбі із самодержавством неонародницькі осередки не виправдали себе як організатори й практичні керівники, оскільки не досягли своєї кінцевої мети.

Аморфні політичні утворення, що складалися з окремих представників інтелігенції, люмпен-пролетаріату, робітництва, селянства, представляли анархістську течію. Прагнучи зруйнувати не тільки державу, а й будь-яку владу, анархісти часто вдавалися до експропріацій і терактів, які стали невід’ємною частиною їх діяльності й відвернули від них значну частину громадськості. Вказано, що найбільш активну діяльність анархісти проявили в Одесі.

Певне коло прихильників на Півдні України знайшли ліберал-демократи: комітети кадетів у Миколаєві, Одесі, Херсоні, місцеві відділи октябристів і осередки УДП та УДРП. Строкатий національний склад місцевих організацій загальноросійського спрямування (перебування в партійних лавах росіян, українців, євреїв) пояснювався бажанням середнього стану суспільства вплинути на стабілізаційні процеси в регіоні і можливістю використати право на культурне самовизначення, передбачене положеннями партійних програм. На жаль, непослідовні дії ліберал-демократів не дозволили їм реалізувати свої задуми повною мірою.

Автором відзначено, що на початку ХХ ст. південний регіон був представлений широкою мережею партійних організацій консервативно-монархічного спектра, які виступали єдиною протидіючою силою місцевим осередкам інших політичних напрямків і створювали перешкоди для розвитку національних рухів. Найсильніші позиції монархічні відділи Союзу російського народу (СРН), Союзу ім. Михайла Архангела (СМА), Союзу російських людей (СРЛ) мали в Одесі, інтелектуально-духовному і революційно-політичному центрі Херсонської губернії. Оцінюючи діяльність монархічних організацій робиться акцент на тому, що вони не стали міцною політичною силою, оскільки їм бракувало внутріпартійної дисципліни, порядності керівництва і рядових членів. Відкритий антисемітизм, надмірна реакційність, ненависть до революційно налаштованих мешканців Півдня України відштовхнули від консервативно-монархічних організацій пересічних громадян.

Дисертантом підкреслено, що на межі ХІХ – ХХ ст. представники південної громадськості надали перевагу місцевим відділам загальноросійських партій, що, на наш погляд, було пов’язано з багатонаціональністю Херсонської губернії, наявністю значного відсотка єврейського населення, російськомовністю міст, жвавими міграційними й урбанізаційними процесами.

У розділі також наголошено на тому, що осередки українських (РУП, УСДРП, “Спілка”, УПСР,УДП) та єврейських (“Бунд”, “Поалей-Ціон”, СЄРП) політичних партій внаслідок відсутності чіткої тактики своєї діяльності, недостатньої організованості та згуртованості основних сил нації, не змогли взяти на себе роль лідерства в політичному житті регіону й поступалися досвідом і популярністю осередкам загальноросійських політичних партій . В той же час українські та єврейські партійці, відстоюючи своє право впливати на політичне життя краю, підтвердили наявність національних рухів на Півдні України. В цілому діяльність місцевих відділів політичних партій свідчила про політизацію мешканців південного регіону та їх участь в революційних подіях початку ХХ ст.

У висновках узагальнюються основні положення і формулюються підсумки роботи, які винесено на захист дисертаційного дослідження:

1. З’ясовано, що попри те, що джерела з нашої проблематики вже вивчалися, інформація більшості з них, зокрема зосереджених в архівах і бібліотеках південних областей України, ще не вводилася до наукового обігу. Вважаємо за необхідне відзначити, що інформаційний потенціал джерел, використаних попередніми дослідниками, ще не повністю вичерпаний. Дана проблема є однією з найактуальніших у сучасному джерелознавстві. Отже, дисертант, застосовуючи сучасні принципи наукового пізнання, методи і прийоми дослідження, розширив інформаційні можливості джерел, з якими наукова громадськість уже була ознайомлена. Таким чином, багата джерельна база створила можливості для всебічного висвітлення обраної проблеми.

2. Доведено, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на Півдні України існувала розгалужена система громадських організацій, загальними рисами функціонування яких були, зокрема, наявність організаційної структури, самокерованість, аполітичність, легальність, підзвітність місцевій та центральній владі, діяльність у межах загальнодержавних законів, існування на демократичних засадах, фінансова замкненість у колі своїх членів, нестабільне отримання допомоги від земств, адміністрацій міста, інших державних структур, прагнення встановлювати зв’язки з іншими громадськими об’єднаннями.

3. Враховуючи специфіку напрямків діяльності досліджуваних товариств, виокремлено три найбільш поширені їх типи, а саме: благодійні, культурно-освітні та фізкультурно-спортивні.

4. Зазначено, що чільне місце у системі громадських організацій належало благодійним товариствам. Вони допомагали найменш захищеним верствам населення: забезпечували робочими місцями певний контингент людей, надавали соціально важливі послуги для інвалідів, багатодітних, малозабезпечених та інших соціально незахищених категорій, зменшуючи таким чином соціальну напругу в Херсонській губернії. Відмінності між благодійними товариствами визначалися їх статутами і зводилася до того, що одні спрямовували свої дії на всіх нужденних без винятку, а інші – надавали допомогу людям певного стану, статі, національності, віросповідання.

5. Вказано, що підвищенню культурно-освітнього рівня мешканців південного регіону сприяли такі організації, як “Комітети народних читань”, місцеві відділи “Імператорського музичного товариства”, “Просвіти” та деякі інші. Обґрунтовано, що південні “Просвіти” заповнили порожню нішу в діяльності тогочасних культурно-освітніх товариств, істотно впливаючи своїми заходами на формування національної свідомості громадськості Півдня України, оскільки їх головні зусилля спрямовувалися на активізацію національного життя українців, плекання паростків української традиції, відродження пам’яті нації.

6. Підкреслено, що інтенсивні міжетнічні контакти, активну участь в яких брали народи, суттєво відмінні за звичаями, менталітетом, рівнем етнічної свідомості й соціального розвитку, стали принципово важливою ознакою громадського життя Півдня України на межі ХІХ-ХХ ст. Національні товариства, за цілями та завданнями, що висувалися ними, належали, переважно, до доброчинних і культурно-освітніх, наприклад: “Одеське грецьке благодійне товариство”, “Товариство допомоги бідним євреям Миколаєва”, “Південноросійське німецьке товариство”, “Польський дім в Одесі”, “Парафіяльне людинолюбне товариство при римо-католицькій церкві в Миколаєві” та ін. Низька ефективність, нестабільність й обмеженість діяльності пояснюються, передовсім, непослідовною політикою царату. З одного боку, право на свободу об’єднань закріплювалось маніфестом 17 жовтня 1905 р. і дозволом місцевої влади на відкриття різноманітних товариств, у тому числі і національно-конфесійного спрямування. З іншого – в активних діях членів означених організацій уряд вбачав “крамолу”: схильність до сепаратизму та революційних тенденцій, що загрожували підвалинам монархічної держави. Як наслідок, організації такого напрямку швидко закривались. Однак завдяки своїм буденним справам вони ставали не тільки осередками виховання активної громадської позиції етнічного населення Півдня України, а й сприятливим ґрунтом для розвитку культурно-освітніх і соціальних процесів у регіоні.

7. Виявлено специфіку фізкультурно-спортивних товариств, які класифіковано