Малець Наталія Богданівна

УДК 323.2(477):929 Остапчук “1873/1959”

Громадсько-політична діяльність
Яцка Остапчука (1873-1959)

Спеціальність: 07.00.01 Історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.

Науковий керівник: Патер Іван Григорович,
доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії.

Офіційні опоненти: Гелей Степан Дмитрович,
доктор історичних наук, професор, Львівська комерційна академія, завідувач кафедри історії і політології, проректор з гуманітарної освіти та виховання;

Босак Орест Іванович,
кандидат історичних наук, доцент, Українська академія друкарства, доцент кафедри українознавства.

Провідна установа: Львівський національний університет ім. І. Франка (м. Львів).

Захист відбудеться „29” травня 2007 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за адресою:
79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий „25” квітня 2007 року.

Вчений секретар
спеціалізований вченої ради
доктор історичних наук Середа О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. За роки утвердження української державності наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. розширено тематику досліджень, історична біографістика стала важливим напрямком української історичної науки. У переважній більшості наукових праць такого характеру розкрито творчу спадщину науковців, політиків, громадських діячів, які своєю діяльністю сприяли утвердженню національної ідеї.

Громадсько-політична праця Яцка Остапчука – відомого українського діяча кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., – цікава для науковців і громадських кіл тим, що вона яскраво віддзеркалює переплетіння соціальних і національних аспектів українського руху в зазначений період. Вона припала саме на час політизації українського національного руху в Галичині, Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр., міжвоєнний період перебування Закарпаття у складі Чехословачинни.

Як громадсько-політичний діяч Я. Остапчук впливав на процес формування світоглядних орієнтацій українців Галичини і Закарпаття, захищав національні і соціально-економічні права українців, обстоював ідеї державності і соборності України. У своїй діяльності він зосереджувався на розв'язанні важливих суспільних проблем – формування національної самосвідомості, захист національних інтересів, створення інституцій громадянського суспільства, які й сьогодні залишаються надзвичайно актуальними.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках науково-дослідної теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України "Суспільно-політичне та духовне життя в Україні у контексті взаємин з народами Центрально-Східної Європи (ХІХ – ХХ ст.)"

Мета дисертаційної роботи – дослідження ролі Я. Остапчука в громадсько-політичному житті західноукраїнських земель наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.

Для досягнення названої мети автор поставив завдання дослідити:

– особливості формування світогляду та перші політичні кроки в Русько-Українській радикальній партії;

– діяльність в Українській соціал-демократичній партії;

– парламентську працю в Державній Раді у Відні;

– громадсько-просвітню роботу у Фрайштадтському таборі полонених українців у роки Першої світової війни;

– роль у національно-культурному відродженні Закарпаття у складі Чехословаччини.

Об’єкт дослідження – громадсько-політична діяльність Я. Остапчука в контексті політичних процесів у Галичині та Закарпатті наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.

Предмет дослідження – формування світогляду Я. Остапчука та фактори, які впливали на цей процес, основні напрямки його громадської та політичної діяльності.

Хронологічні рамки охоплюють 1873–1959 рр. – період життя і діяльності Я. Остапчука, що дає змогу дослідити і висвітлити його внесок у суспільно-політичне життя України першої половини ХХ ст.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана на основі використання історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний), емпірико-теоретичних (аналіз, синтез), загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція) методів. Методологічною основою праці слугували принципи об'єктивності й історизму. Важливу роль відіграв біографічний метод, який передбачає дослідження історичних явищ і процесів крізь призму життя й творчості окремих представників епохи.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії досліджено громадсько-політичну діяльність відомого політика, просвітянина Яцка Остапчука на тлі суспільних процесів у Галичині та Закарпатті. Охарактери-зова-но його діяльність в національному русі галичан наприкінці ХІХ на початку ХХ ст., розкрито роль у діяльності табору для військовополонених українців у м. Фрайштадті (Австрія); проаналізовано внесок у національ-но-культурне відродження Закарпаття у складі Чехословаччини 1920–30-х рр.

Отримали подальший розвиток дослідження проблеми діяльності Русько-української радикальної (РУРП) та Української соціал-демократичної партій (УСДП), Соціал-демократичної партії Підкарпатської Русі (СДППР).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в таких галузях, як науково-дослідницька (при підготовці фундаментальних праць з історії України), навчальна (у процесі розробки та викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах), а також – практичній політичній (для діяльності політичних партій, товариств) і краєзнавчій.

Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, а також на річних звітних конференціях викладачів Закарпатського державного університету, міжнародній науковій конференції, присвяченій 60-річчю Карпатської України (Ужгород, ), міжнародному науковому конгресі "Українська історична наука на порозі XXI століття" (Чернівці, 2000), всеукраїнському науково-методичному симпозіумі "Національна історична освіта: погляд у XXI століття" (Тернопіль, 2001), регіональній науково-практичній "Перша світова війна в історичній долі українського народу" (Львів, ), міжнародній науковій конференції "Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина" (Донецьк, 2006).

Структура і зміст дисертації. Дослідження побудоване за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації – 165 с., перелік джерел та літератури становить 350 позицій. Загальний обсяг дисертації – 191 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об'єкт, мету й зав-дання дослідження; його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі "Джерела та історіографія" проаналізовано стан дослідження проблеми та джерельну базу дисертаційної роботи.

Джерельну базу дослідження становлять документи інституцій державної влади Австро-Угорщини і Чехословаччини, матеріали політичних партій і організацій Галичини і Закарпаття; спогади українських діячів, пресові кореспонденції, епістолярій Я. Остапчука і його соратників. Їх можна поділити на дві категорії: неопубліковані архівні та опубліковані документи. До першої категорії належать, передусім, неопубліковані документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі – ЦДІАУЛ). Це – документи керівних органів СДРПА, РУРП, УСДП, матеріали особистих фондів діячів РУРП М. Павлика, УСДП – Ю. Бачинського, В. Старосольського, В. Левинського, НТШ, які дають можливість охарактеризувати місце та роль Я. Остапчука в громадсько-політичному житті Галичини (наприкінці XIX – на початку XX ст.), його бачення внутрішньо-політичної боротьби в РУРП та УСДП, а також – зв'язки з тогочасними політичними діячами краю.

Другу групу джерел цієї категорії становлять офіційні документи владних структур, у тому числі циркуляри і розпорядження Міністерства внутрішніх справ у Відні і Галицького намісництва про нагляд за національним рухом, матеріали щодо конфіскації друкованих видань, звіти і донесення поліції про з'їзди і конференції партій, організовані РУРП і УСДП демонстрації, віча, збори, страйки. Ці джерела, які знаходяться у фондах Державного архіву Львівської області, Державного архіву Тернопільської області і ЦДІАУЛ, характеризують політичну і організаційну діяльність Я. Остапчука до його переїзду на Закарпаття.

Третя група – стенографічні звіти австрійської Державної ради (1907–1911), які відображають зміст порушених питань у парламенті й характеризують діяльність Я. Остапчука в складі об'єднаного соціал-демократичного клубу, його взаємини із представниками УНДП і УРП.

До четвертої групи належать матеріали фондів "Союз визволення України" (ф. ) та "Український табір полонених Фрайштадт" (ф. ) Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, які дали змогу достатньо повно розкрити його діяльність у роки Першої світової війни.

П'ята група джерел – матеріали Державного архіву Закарпатської області (ф. , 28), що характеризують громадсько-політичну діяльність на Закарпатті у міжвоєнний період XX ст.

Важливим джерелом для дослідження даної проблеми є матеріали сімейного архіву О. Мальця (м. Мукачеве Закарпатської області) – правнука Я. Остапчука, з його численими спогадами, промовами в австрійському парламенті, на партійних з'їздах і конференціях, вічах, а також – різноманітна кореспонденція.

Окрему групу джерел склала видавнича продукція соціал-демократії, агітаційно-пропагандистська література, брошури, календарі "Вперед", "Просвіти", праці лідерів УСДП С. Вітика, М. Ганкевича, В. Левинського, а також матеріали тогочасної періодики (газети "Воля", "Земля і воля", "Вперед", "Праця", "Червоний прапор", "Розвага", "Вістник СВУ").

Важливим джерелом для написання даної роботи є спогади Я. Остапчука "Подих з недавньої бувальщини (Думки і спогади з мого життя)", поділені на чотири частини: 1) "Дитячий і хлоп'ячий вік"; 2) "Гімназійні часи"; 3) "Який то вітер шумно грає"; 4) "Під прапором УСДП". Кожна частина насичена детальною інформацією про громадсько-політичне життя Збаражчини 1890–1912 рр. У його спогадах є описи численних зустрічей з І. Франком, М. Павликом, С. Шмігером, А. Гарматюком, С. Гарматієм, П. Думкою, А. Шмігельським, А. Грицуняком, Р. Яросевичем, М. Ганкевичем, Т. Меленем, С. Вітиком, В. Старосольським, М. Січинським та ін.

І. Макух у спогадах "На народній службі" (К., 2001) підкреслював активність населення Збаразького і Снятинського повітів як таких, що відзначалися високим рівнем національної свідомості, де працювали радикал А. Шмігельський, соціал-демократ Я. Остапчук.

У "Споминах з мого життя" (К., 2001) відомий діяч УСДП А. Чернецький, аналізуючи внутрішньопартійні суперечності в партії на початку XX ст. розкрив суть конфлікту між старшою і молодшою генераціями українських соціал-демократів, у якому істотну роль відіграв Я. Остапчук.

Зібраний джерельний масив документів дозволяє всебічно охарактеризувати громадсько-політичну діяльність Я. Остапчука. Проте, слід зазначити, що наявна джерельна база нерівномірно розподілена у різні періоди життя українського політика: галицький період (1873–1912) представлений набагато повніше, ніж закарпатський

В українській та зарубіжній історіографії немає спеціальних робіт, присвячених громадсько-політичній діяльності Я. Остапчука першої половини XX ст.

Одним з перших виокремив Я. Остапчука як одного з лідерів соціал-демократичного руху Галичини Л. Ганкевич у статті "З минулого нашої партії (Матеріали до історії)" (1920), в якій показав його участь в аграрному страйку 1902 р., з'їздах, конференціях, нарадах партії, перемогу на парламентських виборах 1907 р. М. Ганкевич у статті "З перед двайцяти літ (Початки української соціал-демократії в Галичині)" (1920) виділив перехід Я. Остапчука до соціал-демократів, назвавши його "найвизначнішим організатором мужицтва". Про роботу Я. Остапчука в таборі полонених у роки Першої світової війни згадував В. Дорошенко у статті "РУП і УСДРП" (1920).

М. Стахів у монографії "Проти хвиль. Історичний розвиток українського соціалістичного руху на західних українських землях" (Львів, 1934) звернув увагу на виборчу активність повітової організації УСДП у Збаразькому повіті, яку очолював Я. Остапчук.

У радянську добу дослідники частково розробляли проблеми соціалістичного руху на західноукраїнських землях, але у відповідності до канонів пануючої ідеології. Серед них варто виділити наукові праці М. Кравця, в яких згадується позиція Я. Остапчука в контексті діяльності РУРП і УСДП наприкінці XIX – на початку XX ст.

Значний внесок у дослідження проблеми зробили українські історики в діаспорі. Джон-Пол Химка у наукових працях "Галицькі селяни і український національний рух у XIX ст." (1988), "Український соціалізм у Галичині (до розколу в радикальній партії 1893)" (1979), "Соціалізм в Галичині. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890)" (1983) охарактеризував процес зародження українського соціал-демократичного руху і роль Я. Остапчука в ньому.

В. Чернявський в "Історії Збаража" (Торонто, 1964) описав "проводи" Я. Остапчука до віденського парламенту, помилково вважаючи, що на короткий час перед виборами він відійшов від радикалів і вступив до соціал-демократичної партії. На його думку, політичну кар'єру Я. Остапчука перекреслив вступ разом з С. Вітиком до інтернаціонального соціалістичного клубу у віденському парламенті, що викликало в Збаражчині велике обурення.

У статтях М. Голубця, К. Даниленка, П. Дубрівного, присвячених діяльності Союзу визволення України, епізодично охарактеризовано діяльність Я. Остапчука у таборі військовополонених.

П. Стерчо у монографії "Карпато-Українська держава. До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр." (Львів, 1994) охарактеризував роль Я. Остапчука у формуванні українських інституцій на Закарпатті, зокрема детально висвітлив його участь у створенні товариства "Просвіта" в Ужгороді (1920).

У монографії "Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948) " (Ужгород, 1994) П. Магочій у додатках подав 81 біографію найвидатніших національних діячів Підкарпатської Русі, що брали активну участь у громадському житті після 1918 р. Відповідно до розроблених автором питань анкети, Я. Остапчука названо землевласником, українофілом з прочехословацькою політичною орієнтацією. Говорячи про його діяльність, автор об'єктивно зазначив, що Я. Остапчук у 1920 р. організував Соціал-демократичну партію Підкарпатської Русі і був її діяльним членом; до 1938 р. працював у Товаристві "Просвіта", був заступником голови; не відіграв ролі в автономному уряді, після приходу угорців емігрував у Чехію.

Після відновлення незалежності України у 1991 р. посилилась увага вітчизняних науковців до проблем суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях першої половини XX ст. та його лідерів.

Зокрема, М. Кугутяк у статті "Радикальна партія в Східній Галичині" (1990), розглядаючи процес зародження й розвитку радикального руху у краї, виділив когорту талановитих організаторів, яких радикали висунули з народу. У ній автор назвав Я. Остапчука поруч з І. Сандуляком, П.Думкою, А. Шмігельським, М. Гарматієм, М. Шлемкевичем, С. Новаківським.

У статті "Молоді" радикали в суспільно-політичному житті Галичини" (1991) Я. Грицак проаналізував утворення нової структури українського політичного життя в краї наприкінці XIX ст. З’ясовуючи питання про перетворення радикальної партії у соціал-демократичну, яке розглядалося на VII партійному з'їзді 30 жовтня 1898 р., автор підкреслив, що цю ідею обстоював Я. Остапчук.

У численних працях, присвячених парламентській традиції галицьких українців у другій половині XIX – на початку XX ст., О. Аркуша показала, що в умовах перетворення мас населення із середньовічних підданих у громадян нового часу парламентаризм дозволяв відчути себе співучасником системи влади, привчав людей до відповідальності за свої дії у політиці, підштовхував суспільство до структуризації на підставі нових груп інтересів, прискорював формування національної свідомості. Аналізуючи виборчу кампанію 1895 р. до Галицького сейму, дослідниця характеризує її в контексті українсько-польських взаємин останнього десятиріччя XIX ст. Чимало уваги звернено на проведення виборів на Збаражчині, де 1895 р. було обрано послом до Галицького сейму Дмитра Остапчука (1844–1907) – батька Яцка.

У монографії І. Чорновола "Українська фракція Галицького крайового сейму. 1861–1901 рр. (Нарис з історії українського парламентаризму)" (Львів, 2002) подано важливі дані про політичну діяльність українських сеймових послів, впорядковано матеріали до їхніх біографій. Це дозволяє відтворити політичний портрет Дмитра Остапчука.

І. Патер дослідив історію Союзу визволення України в контексті міжнародних відносин Центрально-Східної Європи 1914–1918 рр., його боротьбу за відродження незалежної Української держави, діяльність у ньому представників галицької інтелігенції, зокрема Я. Остапчука.

У ґрунтовній праці, присвяченій діяльності Української соціал-демократичної партії в Галичині, О. Жерноклеєв показав історичні передумови зародження в краї соціал-демократичного руху, проаналізував його соціальну базу, розкрив сутність ідеології галицько-української соціал-демократії та джерела її формування, з'ясував місце УСДП в суспільно-політичному житті краю, охарактеризував організаційне оформлення УСДП як складової частини СДПРА. Висвітлюючи її участь у парламентських виборах, автор зазначив, що у травні 1907 р. послами до Державної ради були обрані Я. Остапчук і С. Вітик, які увійшли до соціал-демократичної фракції, що розділилася на п'ять автономних національних секцій: німецьку, чеську, польську, італійську та українську.

Отже, на сьогодні відсутні комплексні дослідження, присвячені ролі та місцю Я. Остапчука в суспільно-політичному житті України. У наявній науковій лі-тературі достатньо упущень, перекручень, суперечностей, заідеологізова-ності. Історики здебільшого приділяли увагу (хоча епізодично) участі Я. Остапчука в політичному житті Галичини наприкінці XIX – на початку XX ст. Таким чином, історіографія та джерела досліджуваної проблеми не є систематичними, не охоплюють питання загалом.

У другому розділі "РУРП і Яцко Остапчук" показано формування світогляду молодого галицького політика, його організаційно-політична діяльність у лавах Русько-української радикальної партії.

Народився Яцко Остапчук 4 січня 1873 року в Луб’янках Нижніх біля Збаража. Батьки Яцка були “середньо-заможні” селяни, прості хлібороби, однак, як і більшість українських господарів, надзвичайно працьовиті, “запопадливі і непосидющі”, що також неабияк вплинуло на формування характеру їхнього сина. Батько – освічена людина, деякий час навіть дякував і при цьому в зимовий час навчав грамоти сільську дітвору в церковній школі.

Розглядаючи еволюцію поглядів Я. Остапчука, слід відзначити, що вона відбувалася в умовах утворення перших національних партій з конкретними програмами і залучення широких народних мас до активної політичної боротьби. Австрійська конституція 1867 р., проголосивши свободу слова, зборів і асоціацій, стала важливим фактором, який забезпечував і одночасно спрямовував розвиток національно-визвольного руху легальним шляхом, на відміну від того, що діялось в той час в Російській імперії. Однак, реформи 1860-х рр. остаточно закріпили за польською елітою монополію політичної влади в Галичині.

Значний вплив на еволюцію Я. Остапчука до народовців мало членство з 1889 р. у таємній громаді при Тернопільській гімназії, а також дружба з С. Шмігером, А. Гарматюком, І. Янковським. Вони часто зустрічалися разом, обговорювали різні політичні проблеми, декламували вірші Т. Шевченка, І. Франка, а інколи і свої твори.

У 1890 р. Я. Остапчук познайомився з І. Франком і М. Павликом, які вплинули на формування політичного світогляду Я. Остапчука як радикала. Співпрацюючи з ними у редакції часопису " Народ", вів адміністративні справи, відповідав на листи, переписував статті М. Драгоманова.

Після створення РУРП зустрічі Я. Остапчука та І. Франка стали регулярними. Через Я. Остапчука І. Франко і М. Павлик мали тісний контакт з “народними самородками” Тернопілля: П. Думкою, Я. Марценюком, С. Гарматієм та іншими радикалами.

У надрах РУРП виник гурт молодих і здібних інтелігентів-радикалів, які стали на марксистські позиції. Польські соціал-демократи тримали з ними тісний контакт. Це були М. Ганкевич, В. Старосольський, Р. Яросевич, С. Вітик, Є. Косевич, Ю. Бачинський, О. Темницький. При зустрічах у Львові діячі впливали також на молодого радикала Яцка Остапчука. Ця група виступила на VII Крайовому з’їзді РУРП в 1898 р. вже з пропозицією про зміну назви радикальної партії на соціал-демократичну.

Отже, у першій половині 1890-х  рр. Я. Остапчук входив до РУРП, поділяв у ній погляди "старших". Організувавши повітовий комітет партії, який став одним з найдіяльніших у Галичині, захищав соціально-економічні інтереси селянства. Завдяки нарадам, зборам, вічам, виборчим кампаніям значно розширив кількість прихильників у повіті. З другої половини 1890-х рр. виступав на боці "молодих", прагнучи переіменувати РУРП на УСДП, аби виразніше захищати соціальні інтереси найбіднішого селянства та українських робітників.

У третьому розділі "Діяч соціал-демократичного руху в Галичині" проаналізована участь Я. Остапчука у формуванні політичної платформи УСДП, його організаційно-політична діяльність у лавах цієї партії, а також – парламентська праця у віденському парламенті.

Соціал-демократичний рух в Галичині виник і розвивався під впливом західноєвропейського, передусім німецького та австрійського соціал-демократичного руху. Після розколу РУРП та утворення ряду нових політичних партій на зламі XIX–XX ст. було в основному завершено формування партійної структури українського політичного табору в Галичині, в якому соціал-демократія взяла на себе роль лівого опозиційного крила.

Я. Остапчук взяв участь у закритій нараді українських соціал-демократів 17 вересня 1899 р. у Львові, що відіграла роль установчої конференції УСДП як складової частини СДРПА. Засновники нової партії визнали Гайнфельдську програму австрійської соціал-демократії, ухвалили підготувати власне партійне видання, а в роботі серед робітників – “йти пліч-о-пліч з рештою соціал-демократів”. Після тривалої дискусії з приводу ставлення до інших політичних партій, вирішено було вести з ними боротьбу, як і з тогочасним австрійським урядом.

У грудні 1899 р. у Львові на з’їзді Польської соціал-демократичної партії Я. Остапчук висловив надію, що новостворена УСДП буде працювати для зближення українського і польського народів "в інтересах побудови нового, кращого життя – на основі свободи, рівности і братерства". Із польських соціал-демократів йому найбільше імпонувала особистість Г. Дашинського, який на з’їзді виголосив доповідь про політичне становище в Австро-Угорщині взагалі, і в Галичині зокрема. На цьому етапі (1900–1903) він відстоював ідею співпраці з польськими соціал-демократами.

Повернувшись до Збаража, Я. Остапчук негайно взявся до скликання повітової наради у січні 1900 р. а також створив повітовий комітет УСДП. На нараді визначено основні напрями роботи збаразьких соціал-демократів: боротьба за загальне і рівне виборче право, захист соціально-економічних інтересів селянства, культурно-просвітна праця (підтримка боротьби за український університет і рідне шкільництво, будівництво Народних домів, організація читалень, створення народної бібліотеки в Збаражі).

Щодо участі у виборчих кампаніях, то Я. Остапчук пропонував не висувати своїх кандидатів при існуючій виборчій системі, а обмежитися підтримкою кандидатів інших політичних партій, які б вимагали зміни закону про вибори. На його думку, більше значення для збаразьких соціал-демократів мало використання свободи зборів для політичної агітації, ніж безнадійна підтримка своїх кандидатів у виборах

Розширенню масової бази руху сприяла й діяльність УСДП під час аграрного страйку в Галичині влітку 1902 р. Я. Остапчук був у епіцентрі страйкових подій. Для нього селянський страйк не став новиною, адже ідею страйків він підтримував ще перед заснуванням соціал-демократичної партії, і підкреслював, що віра його однодумців у страйки була однією з причин переходу в УСДП.

Революція в Росії 1905 р. помітно позначилася на внутрішньополітичній ситуації в Австро-Угорщині. Я. Остапчук сподівався, що перемога революційних сил в Росії допоможе галичанам у боротьбі за здобуття загального рівного виборчого права. Після проголошення нового виборчого закону, у січні 1907 р. політичні партії почали розглядати можливі кандидатури на послів австрійського парламенту. Українські соціал-демократи, які йшли на вибори самостійно, в окрузі Тернопіль-Збараж висунули кандидатуру Я. Остапчука.

На передвиборчих зборах 20 березня 1907 р. в Збаражі, 22 березня – у Тернополі взяли участь виборці із 47 сіл Збаразького повіту, які підтримали кандидатуру Я. Остапчука. Вибори до нового віденського парламенту закінчилися в середині червня 1907 р. УСДП здобула 8% всіх голосів, відданих за український політичний табір (21% припав на УРП, решта – на УНДП). Від УСДП послами до парламенту були обрані Я. Остапчук і С. Вітик. У складних несприятливих умовах молода українська партія цілком слушно вважала здобуття двох мандатів своїм успіхом.

У новому парламенті представники української соціал-демократії Галичини увійшли до соціал-демократичної фракції, яка розділилась на п’ять автономних національних фракцій. У виступах, інтерпеляціях Я. Остапчук вимагав реорганізації крайової адміністрації в Галичині, заснування українського університету та значного збільшення кількості українських шкіл.

Послом у віденському парламенті Я. Остапчук працював з червня 1907 р. по червень 1911 р. Це була одна з найяскравіших сторінок його діяльності. Завдяки ораторським здібностям він викривав антинародну політику цісарського правлінні, критикував і засуджував галицьке москвофільство, захищав інтереси і права українських робітників і селян, вважаючи це основним завданням у парламентській праці.

1912 р. Я. Остапчук переселився зі своєю сім’єю до Ізбудья-Радвані, тепер Радвань над Лаборцем (Словаччина). Він відійшов на деякий час від політичного життя і пішов на "добровільне вигнання, пішов працювати на культурному полі найбільш занедбаної частини українського народу".

У четвертому розділі "Участь у національно-визвольних змаганнях (1914 – 1939 рр.) аналізується культурно-просвітницька діяльність Я. Остапчука в роки Першої світової війни, а також – громадсько-політична праця на Закарпатті у міжвоєнний період XX ст.

Перша світова війна стала могутнім каталізатором процесів історичного розвитку. Напередодні війни українці Галичини і Наддніпрянщини зосереджувалися на розв’язанні конкретних національних завдань, які можна було досягти здебільшого легальними засобами, зумовленими реальними можливостями під владою Австро-Угорщини та Росії. Я. Остапчук усвідомлював, що вибух війни давав шанс кожній поневоленій нації вибороти свою державність.

Навесні 1915 р., підтримуючи діяльність Союзу визволення України, у Фрайштадтський табір для військовополонених прибув Я. Остапчук (разом з  К. Даниленком, О. Охрімовичем) для проведення просвітницької роботи. Він увійшов до "Просвітнього відділу СВУ", який став організатором національно-освідомлюючої праці, зокрема, українознавчих курсів, театральних вистав, концертів, доповідей. Улюбленою його справою була організація віч (загальних зборів всіх полонених), де обговорювалися актуальні політичні й військові події, матеріально-побутові проблеми у таборі. Віча, на яких головував колишній посол до Державної ради у Відні, збирали до кількох сотень полонених і були ефективним засобом національно-патріотичного виховання скитальців.

Я. Остапчук, разом із іншими представниками галицької інтелігенції, приділяв велику увагу роботі з неграмотними. Для цього у таборі було засновано три бібліотеки: дві – для полонених і одна – для співробітників Просвітнього відділу СВУ і табірного активу з книжковим фондом більше 1000 одиниць. Із натхненням Я. Остапчук виступав у складі українського народного хору, допомагав табірному театру, який було створено на основі драматичної (артистичної) секції.

Після розпаду Австро-Угорщини Я. Остапчук поринув у громадсько-політичне життя Закарпаття. Майже одночасно утворилися Головна Народна Руська Рада в Ужгороді і Народна Руська Рада в Пряшеві. На перших порах Ужгородська Народна Руська Рада не мала чіткої програми, хотіла залишити край у межах Угорської держави, добиватися від неї дозволу на навчання в народних школах рідною мовою і церковної автономії. Я. Остапчук був на боці Пряшівської Народної Руської Ради, яка виступала за злуку з Україною, "як тільки настане там порядок, або з Чеською республікою, якщо там скорше запанує лад".

З обуренням Я. Остапчук сприйняв утворення "Карпато-руської народної ради" з програмою москвофільських кіл та вихід російською мовою "Голоса русского народа". Ця рада проголосила культурну і мовну єдність Підкарпатської Русі з Росією.

За умов, коли на політичній карті Підкарпатської Русі почали з’являтися нові політичні партії, Я. Остапчук виступив 16 травня 1920 р. з ініціативою створення соціал-демократичної партії. На нараді обрано перше партійне керівництво у складі: Я. Остапчук, Є. Пуза, С. Клочурак, В. Шуба, В. Климпуш, І. Товтин, І. Михалко та І. Чулак. В організаційному плані соціал-демократи краю були пов’язані з Чехословацькою соціал-демократичною партією, а в своїй діяльності визнавали основні принципи II Інтернаціоналу.

Для Соціал-демократичної партії Підкарпатської Русі ідейно близьким було праве крило СДПЧ, яке мало значний вплив на маси, висувало реальнішу програму в економічній, політичній і соціальній сферах. Його лідери входили до складу урядів, через парламент тиснули на владні структури Чехословаччини, проявляли схильність до погодження з діями президента Т. Масарика і коаліційного уряду.

Активною була передвиборча і парламентська діяльність Я. Остапчука в 1920-х роках. У Підкарпатській Русі тричі проводили вибори до чехословацького парламенту (1924, 1925 і 1929). Особливо активною була виборча кампанія 1924 р., в якій соціал-демократи ввійшли до урядової коаліції разом з Республіканською партією землеробського і малоземельного люду, Русинською хліборобською партією, Карпато-руською трудовою партією землеробів. Їх підтримали національні соціалісти, Руська народна партія, Громадянська партія. У своїх виступах на передвиборчих зборах, мітингах Я. Остапчук виступав за надання широкої автономії краю, підвищення заробітної плати, ліквідацію безробіття, проведення земельної реформи, зниження податків, надання допомоги безробітним, гарантування свободи слова, друку тощо.

Соціал-демократи Підкарпатської Русі на виборах 1924 р. набрали 20 голосів, що дало можливість отримати один мандат у сейм Чехословацької республіки – (Я. Остапчук).

Водночас Я. Остапчук активно включився у національно-культурне життя, став одним із співзасновником товариства "Просвіта" у 1920 р. на Підкарпатській Русі. Він прагнув, що у кожному селі працювала читальня "Просвіти". Адже через них можна було прилучити селянство до української ідеї. Загалом на кінець 1937 р. “Просвіта” нараховувала 18 членів, 14 філій, 225 читалень. Крім цього, в товаристві існувало 152 театральні гуртки, 88 хорів, 18 оркестрів, 45 спортивних товариств. Як просвітянин, намагався залучити до культурно-освітньої роботи вчительство краю. У 1923 р. разом з А. Волошиним, Ю. Реваєм, В. Желіваєм, О. Маркушем та ін. він став співзасновником Педагогічного товариства Підкарпатської Русі.

Спільно з Ю. Бращайком, Є. Пузою, А Волошиним, В. Гaджегою, С. Клочу-раком, Я. Остапчук очолив 4 травня 1920 р. "Товариства военных инвалидов, вдов и сирот на Подкарпатской Русси "Надия" в Ужгороде".

У післявоєнний період від активної політичної діяльності відійшов, писав спогади, подорожував, спілкувався з багатьма громадсько-політичними діячами, відвідав низку наукових інституцій. Зокрема, у 1959 році Я. Остапчук відвідав Інститут суспільних наук у м. Львові на запрошення його директора – академіка І. Крип’якевича.

У висновках викладено результати дослідження, обгрунтовано положення, які виносяться на захист:

1. Формування суспільно-політичних поглядів Я. Остапчука (1873–1959 рр.) припало на час перебування Галичини у складі Австро-Угорської монархії. Сімейне виховання в дусі національної свідомості, патріотизму; навчання у народних школах та гімназіях Тернополя та Львова, зустрічі й знайомства з І. Франком, М. Павликом, О. Барвінським, П. Думкою, С. Гарматієм, С. Шмігером, А. Шмігельським, І. Янковським вплинули на зацікавлення громадською працею у шкільному віці. Навчаючись у Тернопільській гімназії 1889 р., став членом таємної учнівської громади, а 1891 р. її очолив. Вивчаючи українську мову, історію, літературу, беручи участь у Шевченківських святах, декламуючи поезію Т. Шевченка та І. Франка, ведучи дискусії над теорією Лапласа про постання світу, творами Ч. Дарвіна, книжкою Ю. Дрепера "Боротьба віри з наукою", якими тоді зачитувалася молодь, поступово прихилився до народовського руху.

2. Співпраця з І. Франком і М. Павликом (адміністративні справи, написання листів, переписування статей М. Драгоманова, народних приповідок та ін.) посилили зацікавлення політичним життям краю. Національне піднесення серед українців Галичини, боротьба за виборчу реформу, розширення українського представництва у центральних і крайових інституціях влади, створення українського університету, становлення та діяльність українських партій і організацій, їх участь у виборчих кампаніях, суспільно-політична атмосфера в краї у 1880–1890-х рр. загалом мали вагомий вплив на його політичні переконання, через які у 1892 р. не здобув гімназійної освіти, повернувся в село і присвятив себе громадсько-політичній роботі на Збаражчині. У першій половині та середині 1890-х рр. Я. Остапчук тяжів до групи „старших радикалів” у Русько-українській радикальній партії, тримався осторонь внутрішньопартійної боротьби.

3. Активну організаційно-політичну роботу в РУРП розпочав у 1895 р. Спільно із своїми однодумцями організовував у селах повіту віча, довірочні наради, вів передвиборчі кампанії до Державної Ради у Відні, Галицького сейму, Збаразької повітової ради. Його зусиллями за один рік організаційної роботи було створено Збаразьку повітову організацію РУРП. Результатом її діяльності слід вважати перемогу Д. Остапчука, – батька Я. Остапчука, на виборах 1895 р. до Галицького крайового сейму, а також – перемогу прихильників РУРП на виборах до Збаразької повітової ради у 1896 р. Підтримка кандидатури І. Франка на додаткових виборах до віденського парламенту (1898) не дала очікуваного результату через фальсифікації з боку австрійської влади.

4. На VI з’їзді РУРП (1897), на якому визначилися дві лінії: перша – вимагала перейменування партії у соціал-демократичну, друга – виступала за збереження status quo, Я. Остапчук підтримував першу. На VII з’їзді партії (30 жовтня 1898 р.) він разом з Р. Яросевичем відкрито відстоював перетворення партії у соціал-демократичну. На його вибір вплинув той фактор, що РУРП стала, за його словами, пристановищем заможних і середньозаможних селян, ставилася байдуже до сільського і міського пролетаріату. На нараді головної управи РУРП 7 травня 1899 р., конференції її членів і делегатів від місцевих організацій 21 травня 1899 р., Я. Остапчук пропонував від імені Збаразької повітової управи РУРП змінити назву партії на соціал-демократичну. Він вважав, що програма і тактика РУРП розходяться з тією метою, для реалізації якої вона була створена.

5. Не погодившись з ухвалою конференції, Я. Остапчук вийшов з лав РУРП і брав участь в установчій конференції УСДП 17 вересня 1899 р. На нараді у січні 1900 р. утворено на чолі з Я. Остапчуком Збаразький повітовий комітет соціал-демократичної партії. Основними напрямками його роботи були: боротьба за демократизацію виборчої системи, соціально-економічні інтереси селянства, культурно-просвітня праця, святкування Першого травня. Здобутками збаразьких соціал-демократів у 1900–1905 рр. стали проведення селянського страйку 1902 р., перемога на виборах до Збаразької повітової ради 1904 р., розбудова партійної організації у повіті.

6. За ухвалою керівництва УСДП Я. Остапчук кандидував 1907 р. до Державної ради в окрузі Збараж-Тернопіль-Козова. Завдяки активній виборчій кампанії, підтримці селян Тернопільщини, його виборчій програмі він став послом австрійського парламенту. Увійшовши до опозиційної соціал-демократичної фракції, співпрацював з Українським клубом, підтримував його національні вимоги. Парламентська діяльність Я. Остапчука (1907–1911) була спрямована на реорганізацію краєвої адміністрації в Галичині, прийняття нового виборчого сеймового закону, реформування податкової системи, скорочення контингенту рекрутів, відміну смертної кари, покращення соціального забезпечення робітників і селян, заснування українського університету, значне збільшення кількості українських шкіл. У загостренні українсько-польських відносин звинувачував, передусім, польську сторону, підтримував критику Українським клубом політики галицької адміністрації, Польського кола і москвофілів. Активною позапарламентською діяльністю намагався допомогти краянам у конкретних громадських і особистих справах, виграти А. Шмігельському сеймові вибори 1908 р. у Збаразькому повіті.

7. Постанови першого з'їзду УСДП (1903) про обмеження організаційної роботи у селі інституціями "мужів довір'я" викликали опозицію в особі Я. Остапчука та його збаразьких прихильників, до якої приєдналися В. Старосольський, Ю. Бачинський і В. Левинський. Вони виразно підкреслювали українську національну ідею, вважали, що партія повинна поширити свою діяльність серед українських робітників краю. Якщо у 1900–1903 рр. Я. Остапчук вірив у співпрацю з польськими соціалістами (після відвідання з'їзду польської соціал-демократичної партії у Львові у грудні 1899 р.), то в другій половині першого десятиріччя XX ст. він відстоював самостійність УСДП та її виразне відмежування від Польської соціалістичної партії.

8. Після поразки на виборах до віденської Державної ради 1911 р., розколу УСДП, Я. Остапчук відійшов від політичного життя на певний період, переїхавши на Закарпаття. У роки Першої світової війни співпрацював з Союзом визволення України, брав участь у культурно-просвітній роботі серед українців-полонених російської армії у Фрайштадтському таборі. Працюючи у Просвітньому відділі СВУ, товаристві "Просвіта", через обговорення політичних і військових подій на вічах, видання газети "Розвага", постановку українських вистав, хорове музичне мистецтво, Я Остапчук пропагував ідеї національної державності й соборності, сприяв формуванню у військовополонених національної свідомості і політичної культури.

9. У міжвоєнний період XX ст. Я. Остапчук присвятив себе політичному і національно-культурному відродженню Закарпаття. За відсутності проукраїнських партій на початку 1920-х рр. він виступив співзасновником та одним з лідерів Соціал-демократичної партії Підкарпатської Русі. Його життєвий і політичний досвід допомагав у боротьбі за автономію краю, покращення соціально-економічних відносин, демократизацію політичної системи, а також – у виборчих кампаніях 1920-х рр. до чехословацького парламенту. Паралельно з політичною діяльністю, будучи одним з лідерів ужгородської "Просвіти", педагогічного товариства, Я. Остапчук сприяв задоволенню культурно-освітніх потреб українців Закарпаття.

Публікації

Основні положення дисертації викладено у 4 статтях:

1.

2.

3.

4.

Анотація

Малець Н.Б. Громадсько-політична діяльність Яцка Остапчука (1873-1959). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Львів, 2007.

У дисертації досліджено громадсько-політичну діяльність Я. Остапчука в контексті політичних процесів у Галичині та Закарпатті наприкінці XIX – в першій половині XX століття. У роботі простежено особливості формування його світогляду, діяльність у Русько-українській радикальній і Українській соціал-демократичній партях, проаналізовано парламентську працю в Державній Раді у Відні, культурно-просвітницьку роботу у Фрайштадтському таборі полонених українців у роки Першої світової війни, його роль у національно-культурному відродженні Закарпаття у складі Чехословаччини в 1920–30-х рр.

Ключові слова: український рух, Русько-українська радикальна партія, Українська соціал-демократична партія, національно-культурне відродження.

Аннотация

Малец Н.Б. Общественно-политическая деятельность Яцка Остапчука (1873–1959). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины, Львов, 2007.

Впервые исследуется общественно-политическая деятельность Я. Остапчука в контексте политической жизни Галиции и Закарпатья в конце XIX – первой половине XX в.

Освещено формирование общественных взглядов Я. Остапчука, влияние семейного воспитания в национальном духе, обучения в народных школах и гимназиях Тернополя и Львова, встречи с И. Франко, М. Павликом, А. Барвинским, П. Думкой, С. Гарматием, С. Шмигером, А. Шмигельским, И. Янковским, общественно-политическая атмосфера в крае в 1880–1890-х гг. Анализируется организационно-политическая деятельность в составе Русько-украинской радикальной партии и Украинской социал-демократической партии; участие в избирательных кампаніях в Государственной совет в Вене, Галицкий сейм во Львове, Збаражский повитовий совет; организация крестьянской стачки 1902 г.

Раскрыта парламентская деятельность (1907-1911) в австрийском Государственном совете, направленная на реорганизацию краевой администрации в Галиции, принятие нового избирательного сеймового закона, реформирование налоговой системы, улучшение социального обеспечения рабочих и крестьян, открытие украинского университета. В обострении украинско-польских отношений ситал виновной польскую сторону. Находясь в оппозиционной социал-демократической фракции венского парламента сотрудничал с Украинским клубом, поддерживая его национальные требования.

Прослежены основные направления просветительской работы во время Первой мировой войны, раскрыта роль Я. Остапчука в национально-культурном возрождении Закарпатья в 1920–30-х гг. В частности, он выступил одним из основателей Социал-демократической партии Подкарпатской Руси, культурно-просветительских обществ: "Просвита", Педагогического общества Подкарпатской Руси и других.

Ключевые слова: украинское движение, Русько-украинская радикальная партия, Украинская социал-демократическая партия, национально-культурное возрождение.

Summary

Malets’, Natalia. Social and Political Activities of Iatsko Ostapchuk (1873-1959). – Manuscript.

A dissertation for the degree of the Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.01 – History of Ukraine. – Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy