Київський національний університет

Імені Тараса Шевченка

МИЦЮК СВІТЛАНА ВАСИЛІВНА

УДК 330. 101. 8 (477)

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

08.00.01.- економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорі економічного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Чухно Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

членкор. НАН України

Кваснюк Борис Євгенович,

Державна установа “Інститут економіки та

прогнозування НАН України”,

заступник директора

кандидат економічних наук

Жаліло Ярослав Анатолійович,

Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України,

завідувач відділу економічної та соціальної стратегії

Захист відбудеться 11 січня 2008 р. о 16.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Васильківська 90-а, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, кім. 12.

Автореферат розісланий 10 грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор В.Л. Осецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна глобалізація, розширення кола країн, що вступають до Світової організації торгівлі, та ринкові реформи в країнах постсоціалістичного економічного простору знижують власні бар’єри на шляху до відкритої національної економіки; запровадження моделей інноваційного розвитку, посилення конкуренції всередині їх. Вони стали тими основними чинниками, які піднесли проблему конкурентоспроможності продукції до рівня особливо важливих і гостро актуальних.

Конкурентоспроможність продукції нині висунулася в ряд практичних проблем, розв’язання яких продиктоване інтересами національної безпеки країн, виживання окремих галузей і підприємств.

З іншого боку, цей процес сформувався так швидко, що економічна наука лише протягом останніх двох-трьох десятиліть поставила для себе і почала досліджувати конкурентоспроможність як самостійну теоретичну проблему.

В основі теоретичних досліджень конкурентоспроможності лежать праці таких видатних представників світової економічної думки, як Ф.Еджуорт, А.Курно, Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, Й.Шумпетер, пізніших дослідників, таких як Е.Альтман, П.Дойл, П.Друкер, Е. Діхтель, Б. Карлоф, Х.Клодт, М.Мескон, М.Портер, П.Пратт, А.Стрікленд, Д.Сакс, Е.Хорн, Х.Шеберт та інші.

Певний внесок у дослідження окремих аспектів проблеми конкурентоспроможності зробили науковими працями вітчизняні вчені. Серед них роботи В.Базилевича, Я.Базилюк, В.Будкіна, І.Бураковського, З.Борисенка, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, Я.Жаліла, М.Зверякова, Б.Кваснюка, С.Киреєва, А.Костусєва, Д.Лук’яненка, Ю.Макогона, В.Мунтіяна, А.Поручника, І.Радіонової, О.Рогача, В.Рокочої, А.Чухна, О.Шнипка та багатьох інших. Найбільш значимі роботи: колективу вчених Антимонопольного комітету України, Центру комплексних досліджень з питань антимонопольної політики та Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України”. Аналітична доповідь “Конкуренція в Україні“ (2006) та монографія “Конкурентоспроможність національної економіки” (2005). У центрі уваги їх авторів стан і шляхи розвитку конкуренції в Україні, національна конкурентоспроможність, її оціночні числові характеристики. Однак, стосовно питання конкурентоспроможності залишаються нерозв’язаними цілий ряд проблем теорії і практики. Першочерговими в цьому контексті є проблеми з’ясування змісту, структури, логіки системного підходу до конкурентоспроможності продукції. Спроба розв’язання цього завдання і є одним з основних у дисертаційному дослідженні. На цій основі в дисертації досліджуються, зокрема, фактори (чинники) конкурентоспроможності продукції на макрорівні і на рівні підприємства. В сучасних умовах на особливу увагу заслуговують проблеми взаємозв’язку і системної узгодженості факторів конкурентоспроможності, конкурентних стратегій різних рівнів, що вимагає відповідних теоретичних розробок і узагальнень для обґрунтування методичних підходів щодо прийняття правильних стратегічних рішень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема держбюджетних тем №01БФ040-01 “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U006977) та №06БФ040-01 “Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя” (державний реєстраційний номер 0106U006542).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне науково-теоретичне дослідження проблем підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та обґрунтування основних напрямків її досягнення.

Реалізація цієї мети обумовила необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

дослідити існуючі підходи до визначення економічної сутності категорії “конкурентоспроможність” і обґрунтувати зміст системного підходу до теоретичного дослідження конкурентоспроможності продукції;

визначити загальносвітові та національно-специфічні фактори і критерії конкурентоспроможності продукції;

дослідити формування конкурентного середовища як взаємозв’язаний, збалансований процес становлення і розвитку макроекономічних чинників зростання рівня конкурентоспроможності;

дослідити інституціональні чинники зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції як особливо актуальні й важливі для економіки перехідного періоду;

проаналізувати систему державного управління якістю продукції в контексті макроекономічних чинників зростання рівня конкурентоспроможності;

дослідити вплив інноваційної діяльності на конкурентоспроможність продукції;

проаналізувати процес формування умов конкуренції і механізмів зростання інноваційної активності підприємств;

на основі досвіду інноваційно-активних підприємств обґрунтувати шляхи удосконалення системи управління інноваційного процесу.

Об’єктом дослідження є економічні відносини ринкової конкуренції і конкурентоспроможності.

Предметом дослідження є система методологічних, науково-теоретичних, організаційних, нормативно-правових, технологічних і практичних проблем конкурентоспроможності продукції та шляхи й напрямки їх реалізації.

Методи дослідження. В основу наукового дослідження покладено загальнонаукові методи пізнання: системності діалектики й історизму – при визначенні концептуальних основ конкурентоспроможності продукції, її факторів і критеріїв; системного підходу, аналогії й порівняльного аналізу – групування і класифікації, принципи інституціоналізму - при дослідженні макроекономічних чинників зростання рівня конкурентоспроможності; аналізу і синтезу – у процесі дослідження інноваційної діяльності підприємств.

При розв‘язанні поставленого у роботі завдання щодо обґрунтування шляхів і напрямків удосконалення системи управління процесом інновацій на підприємствах застосовувались методологічні засади системного підходу, єдності загального, особливого і одиничного.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, публікації у виданнях науково-методологічного характеру; статистичні та аналітичні матеріали державних статистичних органів України, первинна інформація діяльності підприємств України.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснене комплексне науково-теоретичне дослідження проблем конкурентоспроможності продукції та визначено шляхи і напрямки підвищення рівня конкурентоспроможності продукції. При цьому одержано наукові результати, які становлять наукову новизну і виносяться на захист:

вперше:

- розкрито сутність економічної категорії “конкурентоспроможність” як узагальнюючої форми відносин виробників продукції з приводу здатності їх та їхньої продукції (передусім, за витратами виробництва та якістю продукції) відповідати суспільним конкретно-історичним ринково-конкурентним вимогам;

- обґрунтовано механізм підвищення конкурентоспроможності продукції, який базується на активізації економічних інтересів суб’єктів господарювання, поглибленні взаємодії індивідуальної і колективної заінтересованості в результатах господарської діяльності й поєднує розвиток інноваційної діяльності на підприємствах, застосування нових технологій, які забезпечують підвищення рівня використання матеріальних і трудових ресурсів, зниження затратності виробництва і підвищення якості продукції, з ринковими механізмами відповідності продукції попиту на вітчизняному і зовнішніх ринках, світовим стандартам, що забезпечує її конкурентоспроможність і реалізацію за цінами світового ринку;

- визначено науковий системний підхід до підприємства як цілісної мікрогосподарської системи, спрямований на розв’язання суперечностей між товарною та інноваційною стратегією його розвитку шляхом виявлення пріоритетних напрямків зростання стратегічного потенціалу конкурентоспроможності продукції, оптимізації співвідношення “ціна-якість” і забезпечення у довгостроковій перспективі стійкого попиту на продукцію та своєчасного реагування на зовнішні й внутрішні загрози конкурентоспроможності підприємства та його продукції;

удосконалено:

- методику системного управління процесом оновлення продукції в інноваційно-активних підприємствах шляхом уточнення понятійного апарату, групування продукції за ступенем її новизни, застосування показників відновлення продукції, змінюваності моделей, ефективності процесу оновлення продукції, відповідності світовому рівню, що дозволяє оцінити якість і конкурентоспроможність основної продукції на вітчизняному і світових ринках високотехнічної продукції;

дістало подальший розвиток:

- методологія системного підходу до дослідження конкурентоспроможності продукції, аналіз взаємозв’язку і відмінностей між поняттями конкурентоспроможності окремого виду продукції, конкурентоспроможності підприємства, галузі, країни;

- класифікація чинників конкурентного середовища за ознакою їх походження – економічного і неекономічного та характеристика специфіки їхнього впливу на підвищення конкурентоспроможності продукції;

- визначення основних причин і наслідків диспропорцій чинників конкурентоспроможності вітчизняної продукції, системність і необхідність комплексного застосування важелів розбудови соціально-економічного середовища, сприятливого для збалансованого становлення сучасних чинників конкуренції та конкурентоспроможності продукції;

- обґрунтування необхідності розробки й умов використання стратегій диверсифікації товарної політики підприємств (концентричної, вертикальної, латерної) та доведення пріоритетності в умовах відновлення платоспроможного попиту науково-технічних переваг продукції порівняно з перевагами, що створюються низькою ціною продукції.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних у дисертаційній роботі результатів полягає у можливості їх використання у процесі розробки національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також у навчальному процесі при викладанні та вивченні основ економічної теорії.

Основні наукові результати дослідження були впроваджені в роботу: Міністерства промислової політики України (Довідка № 01/3-1-270 від 15.05.2002р.), Міністерства економіки України (Довідка № 57–24/79 від 19.03.2007 року), економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Довідка № 013/503 від 08.06.2007 року).

Особистий внесок здобувача представлений дослідженням проблеми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах зростання відкритості економіки, особливу увагу приділено формулюванню науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо комплексу заходів економічної політики, які складаються в цілісну стратегію забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Сформульовані в дисертаційній роботі наукові положення, висновки, рекомендації та пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати проведених досліджень обговорювались на науково-теоретичній конференції “Шляхи диверсифікації експорту України на світовий ринок послуг” (2002 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Управління організаційно-технічними та фінансово-економічними змінами на промислових підприємствах” (23-24 березня 2006 р., м. Київ), VI Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні” (14-15 квітня 2006 р., м. Київ), конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (24 жовтня 2006 р., м. Київ).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 10,1 друкованих аркушів, у тому числі 2 брошури і 8 статей у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, трьох додатків і списку використаних джерел із 195 найменувань. Основний обсяг роботи становить 196 сторінок, включаючи 17 таблиць, 12 рисунків, 24 формули.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, проаналізовано стан наукової розробки даної проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, висвітлено інформаційну базу дослідження та його методи, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, ступінь їх апробації.

В першому розділі “Методологічні проблеми дослідження конкурентоспроможності продукції” з’ясовується економічна сутність категорії “конкурентоспроможність”.

Особливість авторського підходу до цієї неоднозначно тлумаченої в економічній літературі проблеми полягає у тому, що крім висвітлення поняття конкурентоспроможності з тієї точки зору, з якої воно постає як похідне від понять конкуренції, конкурентної боротьби, конкурентного ринку, серед яких узагальнюючим є поняття конкуренції, воно виявляється як похідне від більш загального поняття “економічної спроможності” - здатності продукції (її виробника) відповідати суспільним нормативам її виробництва й реалізації, суспільним конкретно-історичним потребам.

В умовах ринкової економіки економічна спроможність виступає як конкурентна спроможність. Інакше кажучи, конкурентоспроможність є конкретною формою економічної спроможності виробника продукції в умовах конкурентного ринку. Як економічна категорія, вона відображає відповідно конкретно-історичним умовам економічні відносини між виробниками продукції з приводу забезпечення її економічної спроможності, тобто з приводу забезпечення рентабельного виробництва, здатності приносити відповідний ринковим нормативам прибуток.

Економічна категорія конкурентоспроможності має конкретно-історичну природу і може бути розкрита у зв’язку з конкретно-історичним аналізом самої конкуренції. Саме положення про конкурентоспроможність, як похідну категорію від економічної категорії конкуренції, лежить в основі підходу дисертанта до розкриття її економічної сутності та змісту. Ми виходимо з того, що певному рівню конкуренції, її інтенсивності відповідає і певний рівень вимог до учасника конкурентної боротьби. З розвитком конкуренції змінюються й розвиваються вимоги до її учасників. Конкурентоспроможність – це динамічний процес пристосування до вимог і умов ринку. Її неможливо забезпечити назавжди. Вона завжди відносна. Необхідність постійно адаптовуватися до конкурентних умов і вимог ринку породжує у виробника прагнення до забезпечення абсолютної конкурентоспроможності, “виходу” за межі самої конкуренції в конкурентному середовищі. Формою реалізації такої абсолютної конкурентоспроможності є монополія, що виникає на основі постійного оновлення та постійної диференціації конкуруючої продукції.

Саме похідним від конкуренції характером конкурентоспроможності пояснюємо той факт, що вона постала у світі й набула вагомого значення як актуальна проблема лише в два-три десятиріччя, водночас теорія конкуренції постійно розвивалася протягом останніх півтора століття.

У теорії та практиці дослідження конкурентоспроможності розрізняють конкурентоспроможність продукції, конкурентоспроможність підприємства, галузі, регіонів, країни тощо, що цілком виправдано й обґрунтовано. У центрі уваги в даному дослідженні – конкурентоспроможність продукції, тому наголошується, що в будь-якому разі конкурентоспроможність є конкурентоспроможністю продукції, чи в структурі продукції підприємства, чи продукції всередині галузі, національного господарства, на міжнародному ринку.

Конкурентоспроможність продукції у дійсності не існує абстрактно, поза конкретною сферою конкуренції, конкурентних сил, факторів. Залежно від того, до якої сфери конкуренції (конкурентного середовища) належить продукція, сукупність факторів конкурентоспроможності є різною. Чим ширшою є сфера конкурентного середовища, тим складніша є сукупність факторів конкурентоспроможності. Саме по цій лінії пролягає відмінність між поняттями конкурентоспроможності окремого виду продукції, конкурентоспроможності підприємства, галузі, країни тощо.

У дисертаційній роботі доведено, що конкурентоспроможність товару відображає ступінь його привабливості для кінцевого споживача. В цьому контексті не може бути аналізу конкурентоспроможності продукції поза визначенням і оцінкою факторів конкретного конкурентного середовища (підприємства, галузі, країни). З точки зору того, як структура і розвиток економіки впливають на способи, якими підприємства досягають і зберігають конкурентні переваги.

Методологічні підходи до такого аналізу мають враховувати щонайменше дві важливі обставини. Перша з них полягає в тому, що сучасні світові політико-економічні процеси, пов’язані з інтернаціоналізацією і глобалізацією життя, супроводжуються недостатньою відкритістю національних економік, поширенням і посиленням інтенсивності впливу факторів міжнародної конкуренції. Конкурентоспроможність має системний характер і формується на всіх рівнях. Друга обставина пов’язана з тим, що жодна з країн світу не може бути конкурентоспроможною скрізь і по всіх видах продукції, які в ній виробляються, оскільки кожна країна серед іншого має свої об’єктивно обумовлені унікальні джерела формування конкурентних переваг. Конкурентоспроможність у цьому контексті – це здатність створювати, нарощувати й утримувати конкурентні переваги.

Проблеми визначення та аналізу факторів, критеріїв і показників оцінки конкурентоспроможності. Тут конкурентоспроможність розглядається як узагальнююча, інтегративна характеристика продукції (її виробника), з одного боку, і конкуренції стосовно цієї продукції - з другого. Вся сукупність факторів конкурентоспроможності має включати обидві сторони проблеми. На думку автора, найбільш системно ця сукупність факторів конкурентоспроможності висвітлюється і класифікується у концепції М.Портера, що дало підставу для використання її як основи для подальшого дослідження. Тут фактори конкурентоспроможності – це, по суті, фактори створення, розширення (зміцнення, нарощування) й утримування конкурентних переваг, в основі яких – інновації, включаючи нові технології, нові методи роботи, кращі способи конкурентної боротьби, нові засоби виробництва, нові підходи до маркетингу, нові методики підвищення кваліфікації працівників. На противагу класичній економічній теорії нова теорія М.Портера ґрунтується на тому, що наявність у країні певного набору факторів, які утворюють так званий “ромб” у певний момент часу, у процесі створення й утримання конкурентних переваг є менш значущим, ніж наявність сприятливих умов для факторів – швидкість і ефективність їх створення та оновлення в окремих галузях. Особливе місце в новій теорії конкурентоспроможності продукції окремих країн і регіонів посідає ідея кластерів, як географічного зосередження фірм, постачальників, пов’язаних галузей і спеціалізованих інститутів, які відіграють особливу роль в окремих країнах і регіонах, а також ідея досягнення конкурентних переваг фірми через координацію діяльності за кордоном за допомогою організації регіональної або глобальної мережі.

В роботі висловлюється думка, що складнішою порівняно з проблемою факторів в економічній теорії є проблема критеріїв і показників оцінки рівня конкурентоспроможності, особливо останніх, що зумовлено надзвичайною широтою й багатоаспектністю єдиної системи її забезпечення, в якій виділяються, зокрема, технічний, організаційний, економічний, соціальний, правовий, комерційний. При дослідженні цих проблем дисертант робить висновок, що критерії конкурентоспроможності змінюються з розвитком економіки та конкурентного середовища. Сучасні критерії органічно пов‘язані з глобалізацією економіки й бурхливим розвитком постіндустріальних технологій і відображають інноваційні переваги продукції у світовому просторі. Відбувається інтенсивний перехід у системі показників конкурентоспроможності продукції від частки на місцевому ринку до частки експорту нової продукції високої якості.

У другому розділі “Макроекономічні чинники зростання конкурентоспроможності продукції” розглянуто макроекономічні засади формування конкурентного середовища, в якому підприємства можуть підвищувати свої конкурентні переваги, проаналізовано ступінь впливу макроекономічних чинників на конкурентне середовище в Україні. Для нашої країни, яка має намір стати членом Європейського Союзу, створення й розвиток конкурентного середовища, це питання є надзвичайно важливим. Обґрунтовано напрями використання всіх можливих джерел підвищення рівня національної конкурентоспроможності. Розуміння джерел конкурентності, змін, які відбуваються в національній економіці під впливом макроекономічних чинників і переходу до інформаційного суспільства, дозволить як уряду, так і керівникам підприємств приймати виважені рішення щодо посилення ринкових позицій.

У дисертації доведено, що формування конкурентного середовища зумовлює необхідність сучасного стану висококонцентрованих і монополізованих товарних ринків України, з’ясування природи й визначення чинників, що спричиняють виникнення бар’єрів, які ускладнюють вихід нових суб’єктів господарювання на ці ринки. В дисертації зроблено висновок, що існуючі проблеми формування конкурентного середовища і передумови визначення бар’єрів потребують аналізу взаємодії монопольних і конкурентних елементів економічних відносин, що вивчаються в економічному просторі та мають історично обумовлений характер. Формування конкурентного середовища потребує створення дієвих механізмів державного регулювання діяльності суб’єктів монополізації та посилення захисту підприємств і споживачів від монопольних проявів, насамперед з боку суб’єктів природних монополій.

У роботі з’ясовано, що більшість вітчизняних суб’єктів виявилися не готовими до цивілізованих форм і методів конкуренції, як наслідок, слабкими конкурентні позиції України є на міжнародному ринку: частка вітчизняного експорту у світовому становить 0,2% з перевагою товарів із низькою доданою вартістю.

У дисертації зроблено висновок, що конкурентні переваги, які характеризують об’єкти або суб’єкти господарювання, є факторними ознаками, а конкурентоспроможність – результуючою. Згідно із теорією Портера, зрозуміло, що конкурентоспроможність є проявом системи багатьох факторів, які створюють різні конкурентні переваги залежно від конкурентного середовища. Необхідним елементом ринкового механізму є конкуренція, яка в умовах глобалізації зростає, змінюються її суть, форми і методи. Кожний суб’єкт конкуренції має індивідуальний набір переваг.

Показано, що в Україні існує певний інституційний вакуум. Деякі ринкові інститути взагалі відсутні в сучасній економічній системі або представлені дуже слабо. Оскільки недостатній розвиток, недосконалість або відсутність ринкових інституційних механізмів в Україні властиві не частковим, а фундаментальним характеристикам її сучасної економічної системи, то така система ще не спроможна забезпечити зростання конкурентоспроможності української продукції. Для становлення інституційної системи, яка б відповідала потребам конкурентоспроможності, необхідно змінити економічну роль держави. Аналіз механізму інституційних змін свідчить, що законодавчий процес, у ході якого змінюється інституційна структура конкурентної політики, не може відбутись без підвищення ефективності діяльності підприємств, приходу на підприємства ефективного власника та зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Наголошується, що політика держави щодо зростання конкурентоспроможності продукції має розвиватися у двох основних напрямах: по-перше, посилення рівня конкуренції на монополізованих ринках шляхом розвитку малого та середнього бізнесу, по-друге, дієве регулювання вже існуючих монополістичних утворень і недопущення створення нових. Найсуттєвішими проблемами в цій сфері є певні методичні прогалини у вітчизняному законодавстві, а також невирішеність низки питань з приводу можливостей антимонопольними органами одержання необхідної статистичної та юридичної інформації. Зроблено висновок, що один з найважливіших напрямів щодо забезпечення умов для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Антимонопольний комітет України та його регіональні відділення повинні вдосконалювати власну базу інформаційних ресурсів і мати можливість користуватися інформаційними ресурсами інших органів державної влади, мати безперешкодний доступ до інформації про результати діяльності господарюючих суб’єктів національної економіки.

У дисертації зазначено, що сучасні процеси економічного розвитку відображають головні зміни, що відбуваються з другої половини XX ст. у механізмах конкуренції і технологічного базису економіки, пов’язані з категоріями якості та конкурентоспроможності продукції, послуг і процесів їх створення. Проблема якості в сучасних умовах є найважливішим чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної, оборонної й екологічної безпеки, а конкурентоспроможність – чинником економічної стабільності та стійкого розвитку суспільства в умовах перехідної і ринкової економіки. Якість продукції, як міра споживчої вартості і конкурентоспроможності, істотно зв’язана з кон’юнктурою ринку і може змінюватися без зміни внутрішніх властивостей продукції, тому якість можна розглядати як інтенсивність властивостей, що становлять її споживчу вартість, ступінь або міру її корисності у визначеній економічній ринковій ситуації.

Так, за наявними даними суттєвий вплив конкуренції з боку іноземних товарів і послуг визначали у 2005 році 12-18% промислових підприємств, 1-3% будівельних організацій, 8-10% підприємств транспорту. Виявлено, що для окремих галузей більш істотним є рівень внутрішньої конкуренції, про що свідчать дані табл.1.

Таблиця 1

Рівень внутрішньої та зовнішньої конкуренції в окремих видах економічної діяльності у 2005 році

Вид економічної діяльності | Бальна оцінка відчутності конкуренції з боку товарів |

вітчизняних виробників | близького зарубіжжя | далекого зарубіжжя | 1234Фінансова діяльність3,92,31,9Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів

3,7

2,5

2,1Міський та автодорожній транспорт3,51,91,6Будівництво3,41,7 | 1,4Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3,3

2,4

2,1Авіаційний транспорт2,8 | 2,01,6Водний транспорт2,72,43,0Легка промисловість2,92,93,4Хімічна та нафтохімічна промисловість

2,9

3,1

3,4Машинобудування2,93,43,3Економіка в цілому3,32,42,0Джерело: Конкуренція в Україні. Аналітична доповідь щодо стану, тенденцій і проблем розвитку економічної конкуренції в Україні у 2000-2005 роках. – К.: Антимонопольний комітет України, Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політик, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, 2006.

У процесі дослідження з’ясовано, що ефективність забезпечення якості вимагає постійної оцінки і використання всієї сукупності чинників, що впливають на життєвий цикл будь-якої продукції або послуги. Застосування кількісних методів для оцінки якості й конкурентоспроможності можливо за рахунок введення ряду нових понять, насамперед, таких як кваліметрія, властивість, ознака, параметр продукції, показник якості продукції, інтегральні показники якості продукції, індекс і рівень якості продукції, методи визначення й оцінки якості продукції та ін.

Застосування методів кваліметрії і їх практичне використання набули великої ваги і практичної значимості. З огляду на універсальність ідей, основних положень і методів кваліметрії відбувається процес розширення її початкових меж. Об’єктами кваліметрії є тепер не тільки продукція, а й послуги (утворювальні, медичні, сервісні та ін.), а також різноманітні процеси (виробничі, трудові, експлуатаційні та ін.).

Для України завдання підвищення конкурентоспроможності продукції вимагає впровадження широкомасштабних інституціональних реформ, формування об’єднань нового типу, стратегічно важливих комплексів територіального, галузевого, міжгалузевого, національного і транснаціонального рівнів, здатних опанувати сучасні макротехнології, що дають найбільшу економічну віддачу в контексті зростання конкурентоспроможності продукції.

У третьому розділі “Інноваційна діяльність підприємств як провідна ланка зростання конкурентоспроможності продукції” здійснено пошук адекватної ринковій системі господарювання стратегії розвитку підприємств, забезпечення конкурентних переваг на внутрішньому і світовому ринках. Виявлено вплив інноваційної діяльності підприємств через критичне переосмислення існуючих підходів до феномену фірми. Систематизовано механізми і фінансові інструменти зростання інноваційної активності підприємств. Викладено пропозиції щодо удосконалення системи управління оновленням продукції в інноваційно-активних підприємствах.

Аналіз технологічного оновлення виробництва продукції і шляхів підвищення її конкурентоспроможності виявив обмеженість традиційного підходу до управління якістю продукції, орієнтованого переважно на виробничий етап життєвого циклу виробу. Ефективність впливу інноваційної діяльності на конкурентоспроможність продукції можна визначити після завершення інноваційного циклу, в процесі поширення і комерціалізації результатів інноваційно-виробничої діяльності. Доведено, що тільки після появи новинки-товару (інноваційного продукту) на ринку відбувається оцінка рівня його конкурентоспроможності, здатності задовольняти потреби споживачів. Виявлення переваг продукції при розв’язанні споживачем своїх проблем може відбуватися шляхом порівняння фактичних і потенційних результатів, сильних і слабких сторін запропонованих товарів і послуг. Така дія конкуренції сприяє більш повному задоволенню потреб у різноманітній високоякісній продукції і послугах, захищає споживачів від диктату виробників, протидіє монополії.

Доведено, що існуючі теоретичні підходи до визначення вихідних факторів конкурентоспроможності – чинників виробництва та попиту на продукцію - мають бути доповнені науковим підходом до підприємства як цілісної мікрогосподарської системи, інтегруючої у собі здатність розробляти і реалізовувати власні ефективні стратегії конкурентоспроможності продукції. Його використання можливе за умов дотримання низки вимог щодо оптимізації співвідношення “ціна-якість”, що забезпечувало б у довгостроковій перспективі стійкий попит на продукцію підприємства у традиційних і нових сегментах ринку й дозволяло своєчасно реагувати на зовнішні та внутрішні загрози розвитку підприємства.

Запропоновано структурувати проблему оптимізації стратегічного розвитку підприємства таким чином, як це показано на рисунку.

Рис.1. Структурування проблеми оптимізації стратегії підтримки конкурентоспроможності продукції

Інформаційне забезпечення дає змогу проаналізувати перспективні можливості підприємства; інтелектуальний потенціал, наявність або можливість запозичення нематеріальних активів, матеріально-технічне і фінансове забезпечення - визначити межі товарного асортименту конкурентоспроможної продукції за рахунок інноваційного вдосконалення, які мають сприяти на підприємстві веденню політики випереджальної модернізації продукції та стимулювати самовідтворення інновацій. Наявність нормативних актів дозволяє виявити вплив держави на підтримку та стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції.

Визначення складових впливу інноваційної діяльності підприємств на конкурентоспроможність продукції вимагає з’ясування, передусім, проблеми суперечностей інноваційного розвитку економіки в цілому. Конкуренція підприємств на товарних та інших ринках є, як правило, результатом боротьби протилежних інтересів, економічного і технологічного процесу взаємодії, взаємозв’язку й боротьби між різними виробниками з метою забезпечення кращих можливостей виробництва та збуту своєї продукції. Суперечності інноваційної діяльності виникають між окремими ланками інноваційного процесу; між якісно новими технологіями й рівнями технологій традиційного характеру різних, технологічно та організаційно пов’язаних виробництв; між різними факторами інноваційної діяльності в межах підприємства – персоналом, технікою, наявністю нематеріальних активів, можливостей залучення і використання кредитних, інвестиційних та інших фінансових ресурсів; між використанням запозичених наукових ідей, технологій через використання трансферних механізмів і власною розробкою новітніх видів продукції.

Крім того, в перехідний період вкрай негативно впливають на інноваційну діяльність підприємств прорахунки в макроекономічній політиці, структурних пріоритетах. Так, за статистичними даними, фактичними пріоритетами економічного розвитку є низькотехнологічні ресурсо- та екологомісткі галузі. При збільшенні обсягів продукції промисловості на 15,6% у 2005 р. зростання в чорній металургії становило 24,%, кольоровій – 22,9%. Показово, що з 1993 р. темпи зростання цін на основні витратоутворюючі види продукції (паливна промисловість, електроенергетика, чорна металургія тощо) у 2,5-3 рази перевищили темпи зростання цін на товари кінцевого споживання, що завдало негативного впливу на показник ефективності їх виробництва. Зосередження уваги останнім часом на розрахунках з ПЕК визначає останній як фактичний структурний пріоритет, на користь якого перерозподіляються вкрай дефіцитні в українській економіці грошові ресурси, що обмежує можливості державного фінансування фундаментальних досліджень як початкової стадії інноваційного процесу. Перехід до ринку, який потребує підвищення конкурентоспроможності продукції, відбувається при зниженні її технологічного рівня й ефективності, збереженні суттєвих структурних диспропорцій.

Встановлено, що потенційні можливості підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на основі оновлення технологій і продуктів значною мірою зумовлені розробкою й використанням механізмів зростання інноваційної активності підприємств. Це пояснюється незадовільним станом підприємств у сучасних умовах, необхідністю їх реструктуризації, спрямованої на реалізацію ефективної конкурентної стратегії.

Розглянуті в роботі на макро- та мікроекономічному рівні механізми і фінансові інструменти зростання впливу інноваційної діяльності підприємств на підвищення конкурентоспроможності продукції дали змогу сформулювати пропозиції щодо використання стимулюючих заходів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. Показано, що активне впровадження інновацій притаманне широко диверсифікованим вітчизняним компаніям, які випускають конкурентоспроможну продукцію – “Інтерпайп”, “Норд”, “Індустріальний Союз Донбасу”, “Дарниця”, “Славутич” та ін. Диверсифікація дозволила розширити товарну номенклатуру, створити нові зразки продукції високої якості, збільшити можливості маневрування в умовах нестабільності ринкової кон’юнктури, знизити ризик інноваційної діяльності.

Запропоновано заходи, спрямовані на удосконалення системи управління оновленням продукції в інноваційно-активних підприємствах, як основи успішної реалізації товарної стратегії, а саме:

виділено п’ять ступенів новизни продукції, що дозволяє підвищити ефективність асортиментної політики виробництва;

визначено основні напрями аналізу оновлення виробів, що дає змогу більш об’єктивно визначити вид інновацій і систему управління оновленням виробництва продукції;

систематизовано принципи зниження витрат і ризиків на оновлення продукції;

визначено основні напрями удосконалення системи управління якістю продукції й наведено показники її вимірювання в ринкових умовах господарювання.

Обґрунтовані та запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні підходи щодо визначення стратегій конкурентоспроможності вітчизняних підприємств сприятимуть орієнтації структурних перетворень економіки України, переходу на інноваційну модель розвитку.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз методологічних і практичних проблем дослідження конкурентоспроможності продукції дозволяє зробити наступні узагальнення й висновки:

Конкурентоспроможність є економічною категорією, що має конкретно-історичну природу. Певному рівню конкуренції, її інтенсивності відповідає певний рівень вимог до учасника конкурентної боротьби, що характеризує його конкурентоспроможність. Конкурентоспроможність є конкретною формою економічної спроможності виробника продукції в умовах конкурентного ринку. Вона є узагальнюючою характеристикою того становища, яке посідає той чи інший суб’єкт (країна, галузь, фірма) або об’єкт (продукція, послуга, ідея) на тому чи іншому внутрішньому або зовнішньому ринку. Проте в будь-якому разі конкурентоспроможність у кінцевому рахунку є конкурентоспроможністю продукції.

З одного боку, вона суттєвим чином залежить від значної кількості різноманітних факторів, що впливають на споживчі якості та ціну товару, з іншого боку - від гостроти конкуренції, її інтенсивності, різноманітності форм і методів конкурентної боротьби, сфери конкуренції, тобто є функцією конкурентного середовища.

Обґрунтовано економічну природу конкурентного середовища, як форми взаємодії окремих суб’єктів господарювання, держави, інститутів колективного захисту, факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на умови економічної діяльності, що визначають відповідний рівень економічного суперництва та вагомість впливу окремих економічних агентів на загальну ринкову ситуацію. Разом з тим теорія конкуренції в її економічному контексті виходить за межі дослідження основних закономірностей еволюції природи конкурентних відносин і механізму формування й розвитку конкурентного середовища. Інтеграція фундаментальних теоретичних передумов, передусім теорій конкуренції, концепцій конкурентоспроможності економіки, елементів інституціональних підходів у контексті особливостей сучасних процесів підвищення рівня конкурентоспроможності продукції дає підстави для висновку стосовно формування нової, конкурентної політики в економічній науці.

Фактори конкурентоспроможності, що утворюють т.з. “ромб” конкурентних переваг, за М.Портером, діють у взаємозв’язку і взаємозалежності, утворюють цілісну систему, що проявляється у їх здатності як до взаємного посилення, так і до взаємного послаблення. Складність і тривалість становлення конкурентоспроможності зумовлює неоднакову роль уряду на різних його етапах. Проте у будь-якому періоді ця роль має спрямовуватись на примноження дії сил у ромбі конкурентних переваг, на прискорення інноваційного процесу. Разом з тим забезпечення конкурентоспроможності продукції – справа, перш за все, самих компаній.

Виявлені позитивні й негативні тенденції конкурентної політики в Україні, фактори, що позитивно впливають на зростання конкурентоспроможності продукції. Разом з тим визначено три основні чинники, що послабляють конкурентні процеси України, а саме: нерозвиненість внутрішньої конкуренції, відсталість основних виробничих технологій, слабкий розвиток маркетингу. Зроблено висновок, що конкурентна політика – це справа всієї держави, а не лише Антимонопольного комітету. Проте саме Антимонопольний комітет має бути генератором ідей, що лежать в основі конкурентної політики, пропонувати корективи до неї залежно від змін в економічному становищі країни, прогнозувати результати втілення її в життя.

Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку України диктує необхідність розробки і запровадження нової моделі підвищення конкурентоспроможності продукції, суть якої полягає у створенні ефективної системи інституціонального й економічного середовища для її суб’єктів з метою забезпечення їх стабільного розвитку. В українській практиці господарювання ще недостатньо втілено світовий досвід формування й підтримки параметрів конкурентоспроможності продукції. В Україні існує певний інституціональний вакуум, а такі основоположні ринкові інститути, як приватна власність, “ефективні власники”, вільні ціни, конкуренція, податкова система ринкового типу, відкритість економіки, ще й досі відстають у своєму розвитку та домінуванні.

У сукупності це вимагає формування об’єднань нового типу, стратегічно важливих комплексів територіального, галузевого, міжгалузевого, національного і транснаціонального рівнів, здатних опанувати сучасні технології, що дають найбільшу економічну віддачу в контексті зростання конкурентоспроможності продукції.

Державі необхідно розробити стратегію підтримки вітчизняного підприємництва і створення ефективних механізмів, які через систему інтересів створювали б конкурентні засади для розвитку економіки, примушували б підприємців розвивати й удосконалювати виробництво та підвищувати якість продукції, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати стабільне поповнення дохідної частини бюджету, а найманих працівників – ефективно працювати.

Досвід розвинених країн свідчить, що проблема неефективного функціонування інституціонального механізму є основною причиною зниження продуктивності і національної економіки, конкурентоспроможності продукції.

Розкрито проблему критеріїв і показників конкурентоспроможності продукції. Доведено, що критерії конкурентоспроможності змінюються з розвитком економіки і конкурентного середовища. Сучасні критерії органічно пов’язані з глобалізацією економічних відносин, відкритістю національних економік і бурхливим розвитком постіндустріальних технологій, заснованих на інноваціях. Сучасні критерії – це інноваційні критерії, це частка не на місцевому ринку, а частка експорту нової продукції високої якості. У теоретичному аспекті розв’язання проблеми визначення впливу інноваційної діяльності підприємств на конкурентоспроможність можливе на основі переосмислення існуючих підходів до феномену підприємства, а саме: неокласичної версії – економічної теорії фірми; інституціональної; еволюційної; менеджеріальної.

Насамперед це вимагає оптимізації стратегічного розвитку підприємств шляхом формування товарного асортименту, що узгоджує поточні потреби потенційних споживачів і забезпечує регулярне одержання достатньої для відтворення прибутку виручки із стратегічними потенційними потребами ринку відповідно до майбутніх запитів покупців. Роль інновацій у забезпеченні конкурентних позицій підприємства полягає в необхідності реалізації його перспективних можливостей, виявлення кількісної та якісної оцінки інтелектуального потенціалу. У поєднанні з аналізом наявності або можливості запозичення нематеріальних і матеріальних активів, ресурсним і фінансовим забезпеченням це дає змогу визначити межі товарного асортименту конкурентоспроможної продукції за рахунок інноваційного розвитку.

Головним принципом, якого мають дотримуватися інноваційно активні підприємства, орієнтовані на випуск конкурентоспроможної продукції, є узгодженість їхньої діяльності з положеннями загальної системи управління якістю (Total Quality Management) та дотримання міжнародних стандартів (МС) ISO серії 9000. Незважаючи на складність процесу інтеграції української економіки у світову систему, повноправна участь України у СОТ цілком відповідає її довгостроковим інтересам для розв’язання економічних і соціальних завдань.

Підвищення конкурентоспроможності продукції потребує удосконалення механізму господарювання як єдності ринкового механізму й державного регулювання, взаємопов‘язаної сукупності заходів, спрямованих на приведення в дію механізмів і фінансових інструментів зростання інноваційної діяльності підприємств: ціноутворення, виробництво наукомісткої продукції, держзамовлення, інвестиційна політика і т. ін. До фінансових інструментів належить оподаткування, кредит, амортизація, санкції за порушення вимог до якості, регулювання складу витрат.

Стратегія підвищення конкурентоспроможності має послідовно реалізувати положення теорії “життєвого циклу”, менеджеріальної теорії, теорії технологічних змін і здійснювати диверсифікацію товарної продукції, у тому числі концентричну, вертикальну й латеральну диверсифікацію виробництва продукції.

Запропоноване групування продукції за ступенем її новизни, на основі аналізу оновлення виробів і використання системи показників дає можливість оцінювати досягнення підприємств у рівні конкурентоспроможності продукції з метою управління інноваційною діяльністю. Розроблено комплексну систему управління інноваційною діяльністю, що складається з підсистем збору даних, маркетингових досліджень ринкового середовища й дозволяє підвищити ефективність управлінських рішень і контроль за їх виконанням на основі аналізу процесу оновлення продукції та його впливу на економічні показники.

Важливою умовою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Антимонопольний комітет повинен удосконалювати власну базу інформаційних ресурсів і мати можливість користуватися інформаційними ресурсами інших органів державної влади, отримувати безперешкодний доступ до інформації про результати діяльності господарюючих суб’єктів у межах національної економіки та за кордоном.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Мицюк С.В. Проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія Економіка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – Вип. 49. – С.79-80.

2. Мицюк С.В. Підвищення якості продукції та його вплив на конкурентоспроможність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія Економіка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип. 55-57. – С.154-157.

3. Мицюк С.В. Проблеми науково-технологічного удосконалення виробництва // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія Економіка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип. 63. – С.41-42.

4. Мицюк С.В. Вплив науково-технологічного удосконалення виробництва на конкурентоспроможність продукції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Матеріали науково-теоретичної конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2003. – Вип.43, ч. ІІ. – С.152-155.

5. Мицюк С.В. Реструктуризація підприємств та конкурентоспроможність продукції // Вісник Київського національного університету імені