ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МЕЛЬНІКОВА Юлія Олександрівна
УДК 821.161.2.0. “19”
РОМАНІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ХРИСТИЯНСЬКОГО МІФУ
У “QUID EST VERITAS?” (“ЩО Є ІСТИНА?”)
НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВИ
10.01.01 – українська література
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української та зарубіжної літератури Бердянського державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Ковалів Юрій Іванович,
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
професор кафедри новітньої української літератури.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Погрібний Анатолій Григорович,
Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
професор кафедри історії літератури та журналістики;
кандидат філологічних наук
Ковацька Оксана Миколаївна,
літературний редактор “Газети по-українськи”.
Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.
Захист відбудеться “23” березня 2007 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирська. 58.
Автореферат розіслано 21 лютого 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Ткаченко Л.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Історична проза, якій властиве інтелектуальне переосмислення значущих фактів минулого, завжди користувалася неабиякою популярністю. Маючи солідну античну традицію (логографи, аннали, життєписи тощо), вона в епоху середньовіччя набула жанрового вигляду агіографії, апокрифу, хроніки, літопису, вплинула на появу повістей і романів Нової доби, в яких, замість історичних героїв, на перший план виводилась індивідуальна доля звичайної людини як типового представника суспільства. Такі тенденції зумовлювали романне бачення дійсності, що розгорталася в багатоплановому епічному часі, зосередженому на приватному житті особистості.
Звернення до історичної минувшини було актуальним для українських прозаїків ХХ ст., зокрема для О. Соколовського, З. Тулуб, К. Гриневичевої, П. Загребельного, Р. Іваничука, Р. Федоріва, Вал. Шевчука та ін. Одна з яскравих постатей українського письменства – Наталена Королева (1888–1966), творчість якої є визначною сторінкою історії української літератури першої половини ХХ століття.
Підґрунтя історичної прози авторки (оповідання, повісті, романи) становлять міфологія, культурологія та християнська історіософія, що найповніше позначилося на романі “Quid est Veritas?” (“Що є істина?”), який був написаний у 1939 році і частково друкувався в тогочасній періодиці (журнал “Дзвони”). Повністю виданий 1961 року у чиказькому видавництві Миколи Денисюка. В Україні цей твір вийшов друком на сторінках журналу “Всесвіт” (1996. – № 2–4).
Працюючи над романом, Наталена Королева врахувала традицію української і світової історичної прози, запропонувала своє метаантропологічне бачення сакральної події, пов’язаної з постаттю Раббі Галилейського (Ісуса Христа), в якій відображена суть божественної і людської історії, а також образів Понтія Пілата, Марії Магдалини, Йосифа Ариматейського та ін., що втілювали в собі трагічні колізії прозріння римського соціуму в період раннього християнства.
До вивчення творчості Наталени Королеви зверталися в окремих наукових та есеїстичних розвідках відомі літературознавці: С. Андрусів, В. Антофійчук, Н. Мафтин, О. Мишанич, І. Набитович, А. Нямцу, Ю. Пелешенко, Н. Сорока, Р. Федорів, В. Шевчук та ін. У Львові 2003 р. під науковою редакцією О. Мишанича вийшов біобібліографічний покажчик, в якому зібрано бібліографію видань творів, словників, перекладів, публікацій Наталени Королеви, а також літературних джерел про її життя і творчість (укладач – К. Костишина). Останнім часом з’явилися праці К. Буслаєвої, І. Голубовської, І. Остащука, Т. Попової-Мозовської, в яких висвітлено певні аспекти прозової спадщини Наталени Королеви. В. Антофійчук та А. Нямцу, аналізуючи проблеми поетики традиційних сюжетів та образів в українській літературі, дослідили функціонування новозавітного матеріалу у творах письменників ХІХ–ХХ ст., трактування образів Христа, Юди, Марії Магдалини, Понтія Пілата та ін. У розділах, які стосуються безпосередньо творчості Наталени Королеви, розглянуто роман “Quid est Veritas?”, зокрема охарактеризовано образи головних героїв твору.
Більшість літературознавчих студій висвітлювали засвоєння євангельських мотивів, сюжетів та образів в історичних творах, менше уваги надавали “проблемі теорії жанрів художньої християнської прози” Голубовська І. Творчість Наталени Королеви в контексті розвитку української літератури першої половини ХХ ст.: Автореф. дис... к.філол.н. / 10.01.01 – українська література. – Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. – К., 2002. – С.1..
Не завжди виникала потреба жанрового уточнення твору Наталени Королеви, який вона в одному випадку називала повістю, в іншому – романом. Лишалися поза увагою романні ознаки композиції “Quid est Veritas?”, що складається із переплетіння драматичних сюжетних ліній, зорієнтованих не тільки на містерію Раббі Галилейського, а й зосереджених навколо символіки святого Грааля тощо. Однопланові християнські легенди перетікають у розгорнуту оповідь, в основу якої покладено екзистенційні пошуки людини, що потрапила в екстремальну ситуацію. Потребою з’ясування цієї проблематики зумовлена актуальність роботи. Такими ж мотивами визначено вибір об’єкта дослідження – роман “Quid est Veritas?” Наталени Королеви, в якому письменниця реалізувала своє бачення сакральної історії. Предметом дослідження є романне переосмислення канонічних, агіографічних, апокрифічних текстів християнської історичної прози в цьому романі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковими планами кафедри української та зарубіжної літератури Бердянського державного педагогічного університету, де робота виконувалася протягом 1999–2003 років.
Мета дисертаційної роботи полягає у висвітленні романічної проблематики християнського міфу в “Quid est Veritas?” Наталени Королеви і передбачає розв’язання комплексу завдань:
виявити зв’язки твору з традицією історичної прози та історичного роману;
з’ясувати романічні особливості історичної прози;
простежити ґенезу історичного роману в українському літературознавстві;
дослідити жанрову відповідність “Quid est Veritas?” Наталени Королеви в аспекті загальних особливостей ідейно-образного змісту твору;
визначити ознаки авторської концепції минувшини, зорієнтованої на легендаризацію подій раннього християнства;
висвітлити своєрідність художнього світу в романі “Quid est Veritas?” Наталени Королеви;
розкрити своєрідність авторської рецепції євангельських образів (Понтія Пілата, Марії Магдалини та ін.) та еволюцію їх світогляду;
узагальнити спостереження над специфікою романного мислення Наталени Королеви.
Реалізації сформульованої мети та окресленню завдань підпорядкована теоретико-методологічна база дисертаційного дослідження, до складу якої входять порівняльно-історичні, типологічні, рецептивні, структуральні, системно-функціональні методологічні принципи. Використано теоретичні праці С. Аверінцева, В. Агеєвої, М. Бахтіна, О. Білецького, О. Галича, М. Еліаде, О. Лосєва, М. Костомарова, М. Наєнка, А. Погрібного, В. Топорова, І. Франка та ін.; літературознавчі роботи, присвячені проблемам жанрології та роману в українській літературі, а саме: С. Андрусів, Є. Барана, Н. Бернадської, А. Гуляка, С. Злобіна, М. Ільницького, Н. Копистянської, В. Оскоцького, Я. Поліщука, М. Сиротюка.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснено жанрову ідентифікацію твору „Quid est Veritas?” Наталени Королеви як роману; з’ясовано специфіку романічної проблематики; зроблено спробу розкрити спосіб авторської інтерпретації християнської історичної прози, зокрема канонічних, апокрифічних, агіографічних текстів; виявлено мотиви авторської легендаризації сакрально-містеріальної дійсності раннього християнства; означено принципи нового прочитання трагічної долі Раббі Галилейського, Понтія Пілата, Клавдії Прокули, Марії Магдалини; доведено правомірність романічного переосмислення християнської історії.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні сучасної романізації сюжетів історичної прози.
Практичне значення. Основні положення та пiдсумковi матеріали дослідження можуть бути використані при плануванні, написанні й читанні спецкурсів, спецсемiнарiв з iсторiї української лiтератури ХХ ст., зокрема прозової творчої спадщини Наталени Королеви; для написання навчальних посiбникiв і монографій із проблем вивчення української літератури для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів.
Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що в дисертації вперше системно досліджено жанрову специфіку твору Наталени Королеви, виявлено естетичну роль предметних образів роману в художньому освоєнні християнського міфу, канонічних, агіографічних, апокрифічних текстів. У дисертації враховуються досягнення науковців як минулого, так і сучасності. Водночас усі ідеї роботи, висновки та сформульовані концепції належать її авторові. Будь-які форми використання результатів досліджень інших літературознавців оформлені відповідними посиланнями.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були представлені у виступах на Міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 26–29 вересня 2000 р.), Всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, Бердянський державний педагогічний інститут ім. П.Д. Осипенко, 20–21 вересня 2001 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, Південноукраїнський державний педагогічний університет
ім. К.Д. Ушинського, 15–16 травня 2002 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України, 18–20 червня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Григорій Сковорода та українська культура ХІХ–ХХ століть”, присвяченій 280-й річниці від дня народження Г.Сковороди (Харків, Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2–3 грудня 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Ґендерна влада: літературні та культурні стратегії” (Бердянськ, Бердянський державний педагогічний університет, 24–26 вересня 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, Бердянський державний педагогічний університет, 19–20 вересня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Творчість В. Гнатюка в контексті сучасної культури України” (Тернопіль, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, 11–13 травня 2006 р.), Десятому філологічному семінарі “Теоретичні й методологічні проблеми літературознавства” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 18 грудня 2006 р.).
Результати дослідження знайшли відображення в семи статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України.
Структура та обсяг дисертації зумовлені окресленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 167 сторінок, обсяг основного тексту – 154 сторінки. Список використаних джерел містить 153 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, аналізується стан наукового вивчення проблеми, окреслено теоретико-методологічні засади, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, а також з’ясовано наукову новизну і практичне значення основних положень праці.
У першому розділі дисертації “Жанрова специфіка “Quid est Veritas?” Наталени Королеви в контексті загальних особливостей ідейно-образного змісту” визначено жанрові межі твору, вирішено проблеми термінологічного наповнення словосполучення “історична проза”, “історичний роман”, уточнено жанрову дефініцію твору як “роман-легенда”.
Підрозділ 1.1. “Ґенеза історичного роману в українському літературознавстві як однієї з модифікацій жанру” присвячений аналізу еволюції історичної прози та історичного роману, їх спільних та відмінних жанрових ознак, висвітленню шляхів засвоєння канонічних, апокрифічних, агіографічних текстів сучасною романістикою. Разом із тим зауважено поширену в літературі практику невідповідного жанрового означення того чи іншого твору певним письменником. Наталена Королева – не виняток, назвавши “Quid est Veritas?” повістю. Аналіз структурних особливостей цього твору дає підстави вважати його романом із розгалуженою композицією, різними сюжетними лініями, що часто переплітаються, неодноразовими “локальними” кульмінаціями, у які виливається розвиток дії, відмінними характерами героїв, кожен з яких переживає власну життєву драму. Така поліфонічність зображення засвідчує його романічні властивості, здатність поєднувати метафізичний погляд на людське призначення з історичним поглядом на її існування.
Історичний роман відзначається різноманітністю тематики, поліфонізмом, суттєвим розширенням хронологічних рамок оповіді, посиленою увагою до внутрішнього світу героїв. На стадії становлення історичного роману як окремого прозового жанру він, внаслідок дії різного роду специфічних обставин, передусім того, що душевне переживання не може бути документально підтвердженим, усвідомлювався як жанр, який протистоїть роману психологічному. У ХХ ст. ситуація докорінно змінюється. “Історична психологія” перестає бути рідкістю, доповнюючись “позаісторичною” психологією, а також “легендарною”, як у романі “Quid est Veritas?”. Наталена Королева обстоює авторське бачення ситуації становлення християнства, світоглядної еволюції євангельських та апокрифічних персонажів, вдається до творчої полеміки з романічною традицією.
У підрозділі 1.2. “Генологічні параметри “Quid est Veritas?” Наталени Королеви” досліджено твір “Quid est Veritas?”, який в українському літературознавстві звичайно зараховують до розряду історичних повістей, як це робила сама авторка. Розкрито питання жанрової природи твору: масштабність романічної проблематики, складність сюжетно-композиційної будови “Quid est Veritas?” дає можливість твердити, що йдеться про синтетичний жанр, в якому помітні сліди історичної прози, поєднано риси історичного роману та роману-легенди, а дія розгортається на матеріалі християнської минувшини. У творі наявні й такі неодмінні атрибути історичної прози, як історичне тло та історичний колорит.
Переосмислюючи євангельські події і значення художніх образів Понтія Пілата, Марії Магдалини та ін., Наталена Королева доповнює, уточнює, поглиблює легендарно-міфологічні джерела. Легенда, яка править за основу роману, містить у собі біблійні сюжети, закінчується повчальним підсумком, вирізняється композиційно і сюжетно вільною формою викладу, контамінацією різних епізодів і мотивів, розмаїттям тем, сюжетів, надаючи оповіді легендного характеру.
Історичний матеріал присутній у структурі твору у вигляді колориту доби, а також виступає в ролі тла, на якому відбувається розвиток подій, а крім того – безпосередньо визначає характер і основні особливості дії. Отже, історія в романі “Quid est Veritas?” постає внутрішньою формою для легенди як середовища існування історичного світу в усій його складності й незбагненності для сучасної людини.
Означуючи твір Наталени Королеви “Quid est Veritas?” як роман-легенду на історичному матеріалі, варто, з одного боку, підкреслити пріоритетне значення в його ідейно-образному змісті саме легендарного начала як основи синтезу різних начал, а з іншого – показати наявність у ньому історичного масиву, пов’язаного з добою становлення християнства.
Підрозділ 1.3. “Християнський міф як структурна основа роману Наталени Королеви “Quid est Veritas?” присвячений інтерпретації християнського міфу у творчості письменниці. Досліджено еволюцію світогляду Наталени Королеви, починаючи від збірки малої прози “Во дни они” (1935), в якій уперше письменниця осмислила проблеми влади, месіанства, любові, зради, віри, екзистенційного вибору, і завершуючи великою епічною формою – романом, до якого окремі євангельські новели увійшли як епізоди. При цьому значно поглиблюється розкриття означених проблем, що набувають філософської універсальності. Суттєвих змін зазнає й ідейно-естетична концепція Наталени Королеви стосовно ролі християнства в історії людства: якщо в новелах акцентується його значення для пробудження юдейського національного духу, месіанське начало, то в романі виразно наголошується на загальнолюдському началі християнської релігії, її гуманістичній спрямованості, розкритій через образ Світла.
Легендне начало поєднується у творі з конкретно-історичним, пов’язаним із добою становлення християнства. Використання імен персонажів християнської міфології (Понтій Пілат, Йоканаан, Марія Магдалина, Йосип Ариматейський та ін.) спонукає до розшифрування міфопоетичного коду роману Наталени Королеви, який збагачує його художню тканину й розширює жанрові межі.
Другий розділ “Традиційний сюжет та його інтерпретація в романі Наталени Королеви “Quid еst Veritas?” містить три підрозділи. У підрозділі 2.1. “Художнє осмислення минувшини у романі” розкривається самобутність поглядів письменниці на проблеми минувшини, простежуються чинники, які зумовили її інтерес до соціальних, морально-етичних та культурологічних проблем історії. Історична концепція, покладена в основу роману-легенди “Quid est Veritas?”, виразно зорієнтована на легендаризацію подій минулих часів, виведення їх за рамці вузько причинно-наслідкового розуміння й сприйняття. Засади для такої легендаризації не привносяться до тексту роману “ззовні”, а логічно виростають на ґрунті історичної оповіді з авторським баченням історичного змалювання реалій та їх інтерпретації в канонічних і неканонічних текстах.
Під історією Наталена Королева розуміє не лише сукупність певних документально зафіксованих відомостей, а й те, що протягом століть і тисячоліть встигло перетворитися на легенду, яку авторка сприймає за інформацію, рівновелику відповідним документам. Події, предмети, явища, особи піднесені у творах письменниці над реалістично-побутовим рівнем повсякдення, збагачені й ускладнені легендарно-міфологічним або й містично-фантастичним пафосом.
Будь-який епізод твору є складовою частиною загальної картини, в основу якої покладено авторське трактування минувшини як легендарної доби на межі передісторичного та нового часу. Від цього події й образи роману набувають універсального звучання й змісту, починають сприйматись як своєрідна модель. Для Наталени Королеви легенда, незалежно від того, чи вона євангельська, чи уснопоетична, містить у собі ймовірну картину минулих подій. Водночас письменниця не перебільшує ролі і значення документально підтверджених або зафіксованих у розповідях фактів та відомостей, які вона наводить у виносках для підтвердження тих чи інших моментів основної оповіді.
Образи біблійних персонажів, які в рецепції авторки постають як історичні постаті, архетипізовані: кожен із них інтерпретований передусім як позачасова універсальна модель колективної свідомості, що за нових умов виявляє здатність до відтворення. Усі образи Наталени Королеви будуються на підставі певної риси характеру, притаманної героям усної народної творчості європейських і східних народів.
Асоціоніми Страх, Самотність, Смерть, Доля, Стихія, Держава, Віра, Любов, Істина разом із деякими іншими поняттями метафізичного характеру в інтерпретації Наталени Королеви стають онтологічним “каркасом”, основою людського буття, а в окремих випадках – його кінцевою метою. Більшість із них виявляються нерозривно пов’язаними один з одним: без Любові недосяжною стає Віра, без Віри, в свою чергу, розмивається й зникає шлях до Істини, без подолання Страху, Самотності, а інколи й самої Смерті цей шлях, як правило, заводить у глухий кут. Концепція минувшини у Наталени Королеви, хоч і внутрішньо суперечлива, залишається цілісною і є, насамперед, концепцією людини, яка в пошуку Істини та Віри зважується на самопізнання й осягнення світу та його законів.
У підрозділі 2.2. “Особливості оповідної манери письменниці” розкрито особливості романного мислення Наталени Королеви, відзначено достатньо високий ступінь внутрішньої цілісності “Quid est Veritas?”. Все, що відбувається в цьому творі, розгортається у впорядкованому згідно з його власними внутрішніми законами часопросторі, де одна подія логічно й аргументовано випливає з іншої й зумовлює третю. Взаємозалежність подій найчастіше має не тільки хронологічно лінеарний, а й причинно-наслідковий характер.
Велика кількість подій, які відіграють важливу роль у розвитку сюжету, подається в романі не шляхом безпосереднього опису, а через сприйняття цих подій тими чи іншими персонажами, що виявляється часто ретроспективним. Саме в такий спосіб представлені читачеві, скажімо, суд Понтія Пілата над Раббі Галилейським, вечеря Раббі у домі Лазаря та його сестер, воскресіння Раббі й зникнення його тіла з гробниці, відставка Понтія Пілата тощо.
Особливості оповідної манери письменниці полягають у розкритті подій не через їх об’єктивний опис, а через суб’єктивне сприйняття персонажами, більшість з яких вирізняються драматичною долею (Понтій Пілат, Клавдія Прокула, Марія Магдалина, Йосип Ариматейський), несуть на собі трагізм світу та індивідуального життя.
Простежено еволюцію головних героїв роману – Понтія Пілата, Марії Магдалини, образи яких у романі Наталени Королеви відрізняються від загальновизнаного і традиційного наповнення: спосіб життя Магдалини як гетери, її минуле, на відміну від євангельського прообразу, не має в тексті “Quid est Veritas?” присмаку “гріховності”. Навпаки, поетизація її образу, повсякчасне наголошення авторкою на винятковості героїні, здатності до духовного піднесення, чутливості до прекрасного у всіх його проявах уже з перших епізодів твору готує читача до сприйняття її подальшої долі хранительки культового смарагдового келиха. В еволюції образу Марії Магдалини істотне значення надається її внутрішній готовності служити Вірі та відданості справі, що уособлюється в образі Раббі Галилейського.
У ролі компонента, який пов’язує Понтія Пілата і Марію, виступає Йосиф Ариматейський. Для розуміння сутності образу Магдалини, а також особливостей еволюції цього образу в межах роману згаданий персонаж є надзвичайно важливим, хоч, безумовно, ще більшої ваги він набуває в наверненні Понтія Пілата на шлях переосмислення основних засад і принципів життя, спокути та пошуків Істини. Йосиф у рамках оповіді виконує роль своєрідної “істини в останній інстанції”. Він знає, розуміє і вміє інтерпретувати слова та вчинки Раббі Галилейського, які для “звичайних” людей залишаються значною мірою незрозумілими.
Йосиф, якого авторка характеризує як “аргонавта духу”, фактично стоїть на початку шляху до смарагдового келиха та Істини, яку цей келих символізує. Він вручає Марії Магдалині сакральну посудину, покладаючи на неї обов’язок збереження, захисту від можливих загроз. Образ Йосифа за певних умов можна було б представити й як одне з уособлень автора чи оповідача, головна мета якого полягає в роз’ясненні безумовної взаємозалежності та найтіснішого зв’язку між основними учасниками подій та ритуальними предметами на кшталт смарагдового келиха. Не менш важливим є й те, що саме Йосиф фактично готує й “виводить” і Пілата, і Магдалину на той рівень духовності, на якому кожен із персонажів досягає стану внутрішньої готовності до адекватного сприйняття вчення Раббі Галилейського.
У підрозділі 2.3. “Онірична парадигма “Quid est Verіtas?” Наталени Королеви” досліджено художнє значення сновидінь, які сприяють висвітленню прихованого, утаємниченого, часто виявляються свідченнями істин, які ще не пізнані персонажами або пов’язані з містичною сферою їхнього життя. Сон у романі постає одиницею художнього тексту, що концентрує в собі вагомі інтенції автора, адже архетип сну, як і міф, дає змогу виявити в тексті авторський задум опосередковано, через образи, які в сновидінні набувають символічних значень. Так, сон Понтія Пілата – зав’язка твору, де порушуються основні проблеми роману – “Я” та “інші”, “Я” – “усі”, “людина” і “влада”. Сон дружини Пілата Клавдії Прокули виступає межею, що поділяє її життя на дві частини, пов’язує її долю з долею Раббі Галилейського. Окрему категорію архітектонічних елементів композиції роману складають “сни наяву”, мрії-згадки, марення, пророчі видіння, візії.
Третій розділ дисертації “Художній світ роману Наталени Королеви “Quid est Veritas?” містить п’ять підрозділів. У підрозділі 3.1. “Археологізм” як художня домінанта романічного дискурсу” розглядається предметно-зображальне тло, яке в аналізованому творі є естетично активним. Воно не лише становить “декорацію” до дії, а включено до сюжету, мотивує його повороти, виконує характеристичні функції.
Для роману “Quid est Veritas?” характерна посилена увага до предметної образності, “археологізм уяви” (М. Зеров), що є стильовою домінантою. У коментарях до кожного розділу Наталена Королева показала, як творяться окремі фрагменти роману: історичний факт “оживає” в її уяві, доповнюючись реальними спогадами про аналогічну ситуацію, – звідси численні деталі, з яких твориться пластика художнього образу.
У підрозділі 3.2. “Роль предметно-матеріальних образів у романі “Quid est Veritas?” Наталени Королеви” проаналізовано предметні реалії, які створюють декоративне тло оповіді і лише часом мотивують сюжетно-композиційні ходи чи характеризують персонажів. Предметні реалії, які належать до римської культури, умовно можна поділити на такі групи: споруди і житлові приміщення (амфітеатр, преторія, villa rustica, insula, prediola, перистиль, триклініум, унктуарій, воміторіум); одяг і прикраси (туніка-пальмата, гіматіон, тога, ексоміда, стола, фібула, стьожка патриціанок); предмети побуту (лектика, стилос, каламос, диптихон, лекіф, кратера, ритон).
Деякі предметні реалії Наталена Королева переносить до твору з історичних джерел. Це, зокрема, стосується римських військових “штандартів”, через які розгорівся конфлікт між Понтієм Пілатом та іудейським духовенством (духівництвом). Знамена як предметна реалія – не лише історичний факт для письменниці. За допомогою їх образу поглиблюється мотив конфлікту культур, влади завойовників та іудейського народу, а також увиразнюється психологічна характеристика Пілата – таким способом авторка підкреслює його неспроможність зрозуміти цінності іншого етносу, зневагу до колонізованого народу.
У центрі художнього світу – образ Грааля, відтворений у його земній, пластичній природі та в духовній іпостасі як символу Істини; у цьому образі перетинаються всі сюжетні лінії роману. Характерним є використання письменницею цілісних синонімічних рядів образів (яйце – лотос – Місяць – келих Грааля – серце), а також образів-лейтмотивів (танець, квітка пасифлори, запах коштовного нарду) як у межах окремих розділів, так і в усьому романному просторі твору. Наталена Королева використовує і середньовічний принцип „двоїстості” в зображенні предметів, в основі якого – опозиція „духовної” і „тілесної” природи.
Творячи “мозаїчні панно з предметних реалій” (В. Шевчук), Наталена Королева черпає окремі образи з історичних, з біблійних текстів, з легенд і переказів різних народів, у тому числі й переказів роду Медінаселі, до якого належала письменниця. Наталена Королева спирається і на власні спостереження, набуті під час археологічних розкопок, і на записи дядька Евгеніо де Кастра. Однак те, що в історичному чи сакральному тексті було звичайною “реалією”, у романі стає художнім образом. Насамперед, предмети, відтворені через відчуття (зорові, слухові, запахові), набувають конкретно-чуттєвого втілення, а також вступають в асоціативні відношення з іншими образами – персонажами, речами й абстрактними поняттями. Отже, предметні реалії стають функціонально активними в образному світі твору, виражаючи художню концепцію Наталени Королеви.
У підрозділі 3.3. “Естетично-художні функції описів у романі” розглянуто предметну образність у романі “Quid est Veritas?”. В описах домінують флористичні, запахові деталі та зображення коштовностей, що насичує внутрішній світ роману орієнтальним колоритом. В аналізованому романі практично неможливо чітко виділити описи як фрагменти тексту: вони “розпорошені” в окремих штрихах, злиті з роздумами героїв, їх спогадами; описи дій, ландшафтів, будівель і приміщень переплітаються між собою, творячи мозаїчні картини. Наталена Королева бере певний мотив і варіює його на різні лади, доповнює новими деталями, асоціаціями, розгортаючи його за музичними законами (варіювання теми).
Увага акцентується на численних в описах Наталени Королеви флористичних деталях та образах самоцвітів, що є звичними ознаками орієнтального стилю. Оригінальне поєднання флористичного образу з образом коштовностей розгортається в зображенні квітки пасифлори. Таке поєднання є одним із лейтмотивів роману. З цією квіткою пов’язано повір’я: вона нібито приносить сум, нещастя, є лиховісною. Отже, у квітці “закодовано” образ майбутньої хресної кари Ісуса Христа. У творенні її образу використано і кольоровий символізм: червоно-фіалковий колір у романі пов’язаний зі смертю, гнівом, ненавистю (наприклад, він повсякчас супроводжує Єгонатана, який готує вбивство Пілата і закликає на римлян гнів Господній, цей самий колір домінує у сцені землетрусу, що знищив амфітеатр).
Образ коштовностей у романі є подвійним, багатофункціональним: це і найвищий прояв природної краси, її увічнення, але й образ, пов’язаний із семантикою смерті, застиглості, ворожості до життя.
Стилю прози письменниці притаманний принцип семантичної двоїстості. Один предмет має дві подоби – тілесну (земну, тлінну) і духовну (небесну, безсмертну). Це стосується згаданого вже пурпуру, що символізує в одній подобі життя (кров), а в другій – смерть (пурпур коштовності). Така ж двоїстість у зображенні квітки: вона є лиховісною (пасифлора), і в той же час утіленням вищої краси (Грааль подібний до квітки). Двозначним є образ танцю: невинно-чистий танець хлопчика з цапом і жахливий танок Саломе, який вона виконує, щоб отримати голову пророка.
Пейзажні малюнки в аналізованому творі часом виконують характеристичну функцію. Слід відзначити, що письменниця наділяє героїв, близьких до античної цивілізації (Понтії), або тих, що ставлять її собі за зразок (Марія Магдалина, Йосиф Ариматейський), здатністю естетичного сприйняття природи.
Запахові відчуття, загалом рідкісні в літературі, досить часто стають джерелом художньої образності в описах Наталени Королеви. Вони надають картинам орієнтального колориту, оскільки східна поезія традиційно насичена запаховими асоціаціями, на відміну від європейської.
Аналізуючи описи та зображення предметних реалій у романі “Quid est Veritas?”, розкриваючи поетику їх творення, торкаємося й питання про імпресіоністичний стиль прози Наталени Королеви. Пейзаж у її повістях і романах ніби “розлитий” у тексті, вплетений у розповідь, через що його складно виокремити як завершений опис. Замість розлогих і деталізованих картин природи в прозі Наталени Королеви переважають пейзажі-враження. Характерна риса пейзажного живопису Наталени Королеви – вплетення в нього міфологічних мотивів, алюзій, архетипових образів. Відбувається своєрідна “міфологізація пейзажу”.
У підрозділі 3.4. “Національні виміри художнього світу “Quid est Veritas?” зазначено, що романний простір “Quid est Veritas?” поділяється на кілька національних “підсвітів”: світ римлян, еллінів, юдеїв, кельт-іберійців. Акцентування національного аспекту художнього світу зумовлено самим художньо-історичним матеріалом (зображенням відносин Римської імперії та Юдеї як її провінції), а також естетичним задумом письменниці – показати християнство як універсальну релігію, що підноситься над обмеженим єврейським націоналізмом.
Національні “підсвіти” прив’язані до певних персонажів: римський центрований довкола родини Понтіїв (Пілат, Клавдія Прокула, Кай); юдейський – довкола вищої жидівської ради, первосвященика Кайафи, скриба Єгонатана і частково – його нареченої Хеттури. Складніша справа з образами Марії Магдалини і Йосифа Ариматейського. Маріам – дочка галилеянина і грекині – тягнеться до еллінських форм життя, а Йосиф, будучи ізраїльтянином, світоглядно далекий від світу юдеїв, він швидше за духом космополіт, але також виразно тяжіє до світу грецького.
Наталена Королева яскраво зображує конфлікт між двома цивілізаціями: римською та юдейською. Це не просто конфлікт імперії та колонії – це конфлікт світоглядів, релігій, ментальності. З історії відомо про досить не прості відносини римлян та євреїв. Юдея була однією з найбільш неспокійних провінцій Давнього Риму. Римляни вперше зустрілися зі своєрідною ідеологією: єврейський народ бачив себе “богообраним”, своє пригноблення вважав не спричиненим перемогою сильного ворога, а божим покаранням за власні гріхи. Переможців же юдеї сприймали як нечистих людей – у прямому і переносному значенні, як носіїв розбещеності й ідолопоклонства. Євреї ставилися до переможців із глибоким презирством. Тому підкорювачам світу важко було витримати цю атмосферу презирства й неприйняття.
Текст роману дає підстави стверджувати, що письменниця дивиться на ізраїльський світ очима римлян і оцінює його як примітивно-варварський. Родина Понтіїв, почуваючи себе справдешніми римлянами, носіями римської чесноти – вищими істотами порівняно з євреями, сприймає Юдею як місце заслання. Презирство Понтія Пілата до ізраїльтян – це історичний факт (епізод з унесенням до палацу Ірода римських знамен є цьому підтвердженням – прокуратор ніби “дражнив” варварів). Перебування в Юдеї для римлян – втрачений, викреслений із життя час, жертва, яку вони приносять, виконуючи громадянський обов’язок перед імперією. Пілат і Прокула, підкреслюючи свою приналежність до вищої шляхетної раси, відмовляють юдеям у філософії, стрункій релігійній системі.
У романі Наталени Королеви описи юдейського життя є бідними на мальовничі образи. Слід відзначити і їх невелику кількість у тексті твору – все багатство словесної пластики віддано зображенню греко-римської культури. Отже, у романі ніби поставлено знак тотожності між юдейським патріотизмом і ненавистю, злобою. Ці емоції цілком забарвлюють єврейський світ, виступають лейтмотивом у його зображенні. Тому світ юдеїв є чужим для Марії Магдалини і Йосифа Ариматейського, оскільки християнство, до якого вони прилучаються через Грааль, є релігією любові і милосердя, для неї немає ні елліна, ні юдея.
У зв’язку із зображенням східного світу в романі “Quid est Veritas?” доцільним є порушення питання про наявність орієнталізму у творі. Останній слід розуміти як своєрідний стиль, витворений романтиками (Міцкевичем, Байроном, Гете, Шеллі, Сауті, Гюго та ін.). Його прикметною ознакою було замилування східною екзотикою. Схід ставав символом певних почуттів і пристрастей, оповитих флером таємниці.
Життя власне східного народу – юдеїв – не викликає в Наталени Королеви замилування, воно цілком позбавлене романтичного флеру, змальоване як варварськи-примітивне. Однак авторка почасти застосовує орієнтальний стиль у змалюванні життя не юдеїв, а представників греко-римської культури. Світ гармонії, краси, вишуканої естетики, засобами для зображення якого є екзотичні квіти, коштовності, запахові деталі, – це світ Марії Магдалини, Йосифа Ариматейського, частково – родини Понтіїв.
Перенесення орієнтального стилю на неорієнтальний матеріал зумовлено тим, що Схід письменниця знала не лише з літератури, а з власних мандрівок, він для неї не був загадково-таємничим. Східна “екзотика” як певна романтична ілюзія про орієнтальне життя після перебування у східних країнах для Наталени Королеви розвіювалася, оберталась “антиекзотикою”. Натомість “екзотичними” для письменниці залишалися давні культури і країни – у її прозі відчутне замилування перським, єгипетським, еллінським колоритом. Проте юдейське життя абсолютно не естетизоване і не поетизоване, його зображення ближче до “реалістичного”.
У підрозділі 3.5. “Художній часопростір роману Наталени Королеви” досліджено хронотоп “Quid est Veritas?”, який зумовлений специфікою жанру, творчим задумом авторки, а також культурно-історичною строкатістю життєвого матеріалу, взятого для зображення. Доведено, що часовий вимір указаного твору Наталени Королеви є багатошаровим, оскільки йдеться про події, віддалені в часі й просторі. У творі наявний історичний час, що фіксує суспільні особливості життя Юдеї як Римської провінції. До нього включено час легендарний, носієм якого є Грааль. Паралельно розгортається час біблійний, євангельський, концентрований довкола постаті Раббі (Ісуса) та інших біблійних персонажів. Зрештою, важливий у тексті час особистий, пов’язаний із життям родини Понтіїв, Марії Магдалини, а також внутрішньопсихологічний – пам’ять. Ці часові пласти взаємно перетинаються, накладаються один на один.
Ускладненою є і структура художнього простору. Насамперед, уся сюжетна дія поділена на два “простори”: Юдея і кельт-іберійська Тарраґона. Наявні кілька національних “світів”: римський, юдейський, еллінський, кельт-іберійський. Виділяється простір реальний та казково-фантастичний (острів Філе, абстрактний простір снів та візій).
У Висновках підсумовано й узагальнено основні положення та результати проведеного наукового дослідження.
На основі проведеного в дисертації аналізу визначено жанрову ідентифікацію твору “Quid est Veritas?”, що має властивості роману-легенди, підґрунтя якого – міфологія, культурологія, історіософія. Він є синтезом міфу, апокрифу, агіографії та інших жанрів християнської літератури. Усуваючи нечіткість жанрових меж повісті й роману, встановлено, що “Quid est Veritas?” за масштабністю художнього осмислення подій минувшини, людських характерів, за складністю сюжетно-композиційної будови – історичний роман.
Євангельський міф у романі Наталени Королеви “Quid est Veritas?” повно і всебічно розкривається через низку універсальних філософських проблем життя і смерті, любові і зради, свободи особистості, влади і страху тощо, яскраво втілених у життєвих долях традиційних персонажів християнської міфології, які набули новаторського трактування у творі. Легендне начало поєднано в ньому з конкретно-історичними подіями становлення християнства. Використання антропонімів із християнської міфології (Понтій Пілат, Йоканаан, Марія Магдалина, Йосип Ариматейський та ін.) спонукає до розшифрування міфопоетичного коду роману Наталени Королеви.
Рецепція євангельського матеріалу спостерігається протягом усього творчого шляху Наталени Королеви: від збірки малої прози “Во дни они” (1935), в якій осмислено проблеми влади, месіанства, любові, зради, віри, екзистенційного вибору, і завершуючи великою епічною формою – романом, до якого окремі євангельські новели увійшли як епізоди. При цьому значно поглиблюється розкриття означених проблем, які набувають філософської універсальності.
Євангельські події, осмислені письменницею як злам світової історії, “осьовий час”, становлять єдиний історичний цикл. Образ художнього часу в романі формується під впливом як Біблії – універсальної матриці загальнолюдських цінностей і стосунків, так і особистого досвіду авторки. Концепція минувшини Наталени Королеви, хоча й внутрішньо суперечлива, залишається цілісною і є насамперед концепцією людини, яка в пошуках Істини та Віри зважується на самопізнання й осягнення світу та його законів.
Особливості оповідної манери письменниці полягають у розкритті сакральних подій не через їх об’єктивний опис, а через суб’єктивне сприйняття персонажами, більшість з яких вирізняються драматичною долею (Понтій Пілат, Клавдія Прокула, Марія Магдалина, Йосип Ариматейський), несуть на собі трагізм світу та індивідуального життя.
Рецепція образів Понтія Пілата і Марії Магдалини в романі Наталени Королеви відрізняється від загальновизнаного й традиційного наповнення цих “світових” образів. Істотне значення в еволюції образу Марії Магдалини надається її внутрішній готовності служити Вірі та відданості справі, що уособлюється в образі Раббі Галилейського. Шлях до Істини і результати пошуків у героїв різні: через Любов та Красу – у Магдалини, через подолання Страху і Смерті – у Понтія Пілата.
Художній світ роману відзначається дивовижною пластичністю, наочністю, яку ми назвали “археологізмом уяви” (вживаючи цей термін услід за М. Зеровим та Я. Поліщуком). Предметно-зображальне тло в аналізованому творі надзвичайно естетично активне. Воно не лише становить “декорацію” до дії, але включено до сюжету, мотивує його колізію, виконує характеротвірні функції. Принципи відтворення матеріального середовища в романі є імпресіоністичними і спрямовані не на змалювання самих реалій, а на передачу вражень і настроїв. Інтер’єрні та пейзажні картини найчастіше виконують психологічну функцію.
У прозі Наталени Королеви оніричні фрагменти сприяють розкриттю прихованого, утаємниченого, часто виявляються свідченнями істин, ще не пізнаними персонажами або пов’язаними з містичною сферою їхнього життя. Окрему категорію архітектонічних елементів композиції роману становлять “сни наяву”, мрії-згадки, марення, пророчі видіння, візії.
Характерним для роману є використання письменницею цілісних синонімічних рядів образів (яйце – лотос – Місяць – келих Грааля – серце), а також образів-лейтмотивів (танець, квітка пасифлори, запах коштовного нарду тощо) як у межах окремих розділів, так і в усій оповідній тканині твору.
Багатими і розмаїтими є джерела предметної образності в романі “Quid est Veritas?”: в описах домінують флористичні, запахові деталі та зображення коштовностей, що насичує внутрішній світ роману орієнтальним колоритом. Образ художнього світу національно маркований, він будується на антитезі юдейської та еллінської (греко-римської) культури.
Художній світ майстерно втілює ідейний задум роману: показати торжество універсальної християнської релігії, в основі якої
