КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Олійниченко Олена Володимирівна

УДК 821.161.2-31(043.3)

КОНФЛІКТИ І ХАРАКТЕРИ

В РОМАННІЙ ІСТОРІЇ РУЇНИ

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Полтавчук Василь Григорович

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуляк Анатолій Борисович

Інститут філології Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка,

кафедра новітньої української літератури, професор;

кандидат філологічних наук, доцент

Сподарець Володимир Іванович

Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, кафедра української філології, доцент.

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці

Захист відбудеться „27” квітня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 при Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м.Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (за адресою: 25006, м.Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розісланий „ 23 „ березня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Гольник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Проблема конфліктів і характерів у її зв’язку з різними жанрами та жанровими різновидами є однією з важливих проблем сучасного вітчизняного літературознавства. Актуальність її зумовлюється інтенсивними пошуками нових можливостей художнього осмислення історії, прагненням письменників осягнути масштабні історичні конфлікти, характери знакових постатей минувшини, заповнити білі плями в літописі доленосних для українського народу епох, однією з яких є Велика Руїна (1657–1680 роки).

Художній літопис означеної доби нараховує близько двох десятків романів – це „Чорна рада” П.Куліша, „Гетьман Іван Виговський І.Нечуя-Левицького, „Руїна”, „Молодість Мазепи” М.Старицького, „Таємний посол” В.Малика, „Юрась Хмельниченко” О.Пахучого, „На брата брат” і „Яса” Ю.Мушкетика та інші. Літературні твори, в яких відображена доба Руїни, художньо нерівноцінні. Вони належать перу різних за талантом авторів, творилися в різних соціально-політичних і літературних обставинах, але попри це є в них чимало спільного. Їхні автори звернули свої погляди до постатей найяскравіших представників Руїни, відобразили найхарактерніші для цієї доби конфлікти.

Зазначимо, що дослідження романної історії Руїни тим більше на часі, що в умовах становлення молодої української держави у сучасних вчених є можливість пізнати художню історію, звільнену від фальшивого тлумачення маловідомих сторінок минулого. Сьогодні літературознавство долає кон’юктурний підхід до аналізу історичної прози, маючи на меті осмислення поетики, способів реалізації художньої ідеї. Історичні романи П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького, В.Малика, Ю.Мушкетика потребують сучасного наукового прочитання, що зумовлюється необхідністю цілісного аналізу, системного вивчення романної історії Руїни. Крім того, твори названих письменників ще не розглядалися з позиції осягнення всього розмаїття авторських концепцій трагічного відтинку нашої історії, визначення співмірності конфліктів історичних і художніх, розкриття поетики творення характерів таких історичних постатей, як Іван Виговський, Іван Сірко, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко та інші.

У публікаціях Н.Бойко, М.Кодака, А.Калинчук, Н.Левчик, В.Поліщука, Л.Ромащенко, О.Слоньовської, Н.Черченко, А.Шевченка, А.Шпиталя, присвячених окремим аспектам поетики романної історії Руїни, конфлікти і характери розглядалися епізодично і розрізнено. Системний аналіз зазначеної групи творів доповнить картину вітчизняної історичної белетристики, відкриє можливість глибокого пізнання творчої індивідуальності кожного із письменників, виділить нові аспекти художньо-історичного дискурсу літописців Руїни.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі планової наукової теми кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова “Жанрова система української літератури: аспекти історичної еволюції”.

Тема дисертації затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 1 від 10 березня 2005 року).

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити індивідуально-авторські концепції доленосної історичної доби, з’ясувати особливості зображення типових конфліктів і характерів в українському історичному романі про Руїну.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є історичні романи “Чорна рада” П.Куліша, “Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького, “Руїна”, “Молодість Мазепи” М.Старицького, “Козак і воєвода” М.Горбаня, “Таємний посол” В.Малика, “Яса”, “На брата брат” Ю.Мушкетика, “Іван Сірко”, “Мартин Пушкар” В.Кулаковського, “Чисте поле”, “Руїна” Л.Горлача, “Під Савур-могилою” А.Химка, “Юрась Хмельниченко” О.Пахучого, “Гетьман Виговський: погляд з ХХІ століття” Б.Сушинського.

Предметом дослідження є конфлікти і характери в українських історичних романах про Руїну.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають історико-літературні студії Л.Гінзбург, З.Кирилюк, Й.Кисельова, А.Погрібного, В.Фащенка, О.Червінської; праці філософів, літературознавців, психологів, культурологів з проблеми національного характеру А.Бароніна, П.Гнатенка, Ю.Липи, Є.Маланюка, М.Пірен, М.Степико, А.Фурмана, А.Шевцової; праці з історії України – І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенко, О.Субтельного; монографії, присвячені жанровим особливостям історичних творів, – Є.Барана, А.Гуляка, М.Ільницького, Л.Ромащенко, М.Сиротюка.

Методи та прийоми дослідження. У роботі використані історико-порівняльний метод для осягнення еволюції української історичної прози ХІХ – ХХ ст., функціональний метод, спрямований на вивчення конфліктів в романах про Руїну, та системний метод, що сприяв аналізу різних художніх версій означеної історичної доби.

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає у тому, що вперше українські історичні романи про добу Руїни стали предметом цілісного вивчення з урахуванням індивідуально-авторських концепцій епохи. Здійснено спробу системного аналізу ряду історичних творів з метою з’ясування специфіки конфліктів і характерів в романах про Руїну. У роботі продовжено дослідження поетики історичного роману про Руїну І.Нечуя-Левицького „Гетьман Іван Виговський”, дилогії М.Старицького „Руїна”, „Молодість Мазепи”, що були свого часу вилучені з літературного процесу; розглянуто твори А.Химка „Під Савур-могилою”, В.Малика „Таємний посол”, В.Кулаковського „Іван Сірко” та „Мартин Пушкар”, Л.Горлача „Чисте поле” і „Руїна”, які ще детально не вивчалися літературознавцями.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні особливостей конфліктної системи романної історії Руїни, у застосуванні образно-структурного підходу до вивчення художніх конфліктів. З’ясовано особливості використання романістами засобів психологічного письма: діалогів, монологів, внутрішнього мовлення та інших. Доведено, що детальний психологічний аналіз характерів сприяє глибшому розкриттю конфліктів у художньому творі.

Практичне значення дослідження. Результати наукової роботи можуть бути використані під час створення лекційних курсів з історії української літератури ХХ століття у вищих навчальних закладах, для викладання спецкурсів з української історичної романістики, зрештою, для подальшого вивчення актуальних питань розвитку вітчизняної історичної прози.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (2005, 2006); другій міжвузівській конференції “Роди і жанри літератури”, присвяченій пам’яті професора Г.А.В’язовського (Одеса, 1999); на п’ятій Всеукраїнській науковій конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005); на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні процеси міжкультурної взаємодії і мовна практика”, присвяченій 75-річчю ПДУ імені Т.Г.Шевченка (Тирасполь, 2005).

Публікації. Зміст дисертації викладено у п’яти статтях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 188 сторінок. Текстова частина викладена на 173 сторінках. Список використаних джерел становить 203 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, з’ясовано наукову новизну, окреслено мету і визначено завдання дисертації, подана інформація про методологічну основу й методи дослідження, апробацію, структуру і обсяг роботи.

У першому розділі “Теоретичні аспекти вивчення конфлікту та характеру і стан дослідження романної історії Руїни” йдеться про специфіку конфліктів і характерів в історичних творах, а також простежується динаміка літературознавчого осягнення романного літопису Руїни.

У підрозділі 1.1. “Поняття про конфлікт і характер в науці про літературу” наголошено на думці про те, що необхідною передумовою наукового підходу до понять “художній конфлікт” і “художній характер” є розрізнення об’єктивної дійсності та художнього світу, усвідомлення того, що в художніх конфліктах і характерах віддзеркалюються конфлікти і постаті реального життя.

Дослідники художнього конфлікту (Л.Гуцаленко, Й.Кисельов, В.Ковинєв, М.Кошчанов, В.Нефед, А.Погрібний) виробили ряд підходів до розуміння цього літературознавчого поняття. Різні визначення художнього конфлікту були синтезовані А.Погрібним, який, запропонувавши образно-структурний підхід, витлумачив конфлікт з урахуванням змісту, форми та всієї образної структури твору. У роботі застосовано саме образно-структурний підхід, який надає широкі можливості для глибокого аналізу конфліктів романної історії Руїни. Також зазначено, що вчені відмовляються розглядати типовий художній конфлікт як такий, що відбиває найпоширеніші життєві протиріччя, і підкреслюють: це художнє явище виражає цінності ідейного, морально-духовного порядку. Від таланту митця, його авторської концепції залежить, чи вдасться зображеному у творі конфлікту набути художньої типовості, пронести історичну перспективу від одного покоління читачів до іншого. Детальніше вивчення типових конфліктів сприяє, на наш погляд, розкриттю художнього задуму того чи іншого історичного твору.

Для з’ясування специфіки конфлікту в історичному романі важливе значення має думка літературознавця А.Гуляка про те, що наявність масштабного історичного конфлікту є головною ознакою жанру історичного роману. Ця ознака передбачає також необхідність показу соціального підґрунтя конфлікту з метою об’єктивного відтворення суспільних суперечностей певної історичної епохи.

У роботі підкреслюється, що важливою рисою художньої літератури є глибокий діалектичний зв’язок конфліктів і характерів. Дослідники С.Бочаров, Н.Воробйова, Л.Гінзбург, З.Кирилюк, В.Фащенко стверджують, що тільки у складних конфліктах, у різноманітних ситуаціях найповніше розкривається художній характер. Вивчаючи характер в історичному творі, науковці розуміють під цією категорією не тільки певну історичну особу, але й постать, що є носієм певного комплексу індивідуальних та національних рис людей, які належать до певної історичної доби. Характер в історичному творі пов’язує з певною епохою й О.Червінська, яка вбачає особливості літературного персонажа історичного походження в тому, що “він становить не лише певний психологічний тип, а й певну фабулу, оскільки має власну справжню історію” Червінська О. Традиційний історичний персонаж і його функції в художньому тексті// Поетика. – К.: Наукова думка, 1992. – С.151-166.. Ці наукові погляди на проблему конфліктів і характерів в історичному творі становлять теоретичну основу дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.2. “Історія вивчення романних концепцій Руїни” встановлено, що в літературознавстві кінця ХІХ – початку ХХ століття увага зосереджувалася на вивченні конфліктів і характерів у першому історичному романі про Руїну (“Чорна рада” П.Куліша), проте замовчувалися значимі для нашої літератури історичні романи “Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького та дилогія “Молодість Мазепи” й “Руїна” М.Старицького. У літературознавстві радянської доби романна історія Руїни аналізувалася з позицій офіційної історіографії. Науковці зосереджувалися на аналізі художнього відтворення соціальних зіткнень та міжнародних конфліктів України з Польщею і Туреччиною. Історичний конфлікт “Україна – Московія” замовчували. Герої історичних романів поділялися критиками на два табори: позитивні – рядове козацтво, селяни, ватажки, які вели народ до возз’єднання з Росією; та негативні – козацька верхівка, гетьмани, які були проти спілки з Москвою. Оцінки таких історичних діячів Руїни, як Іван Виговський, Юрій Немирич, Юрій Хмельницький, Іван Мазепа в історіографії були вкрай негативними, і об’єктивне відображення їх характерів у творах художньої літератури різко засуджувалося. Не приділялася належна увага і такому доленосному для нашої нації конфлікту, як “на брата брат”. Тільки в пострадянську добу, коли було знято заборони з багатьох історичних праць та художніх творів, коли з’явився роман Ю.Мушкетика “На брата брат”, критика нарешті збагнула актуальність висвітлення проблеми національної незлагоди та розбрату. У монографії М.Ільницького, публікаціях М.Кодака, Н.Левчик, Л.Новиченка, Р.Міщука йдеться про відставання теоретичної думки від творчої практики письменників, які почали розкривати нові можливості історичної прози. Науковці наголосили на потребі замінити сухе ідеологічне тлумачення художніх образів глибоким аналізом внутрішньопсихологічного світу персонажів. Сучасних літературознавців зацікавили погляди письменників на філософські питання людського буття, на проблеми історичної пам’яті та національної свідомості українського народу. З різною мірою докладності вивчалися ці питання в наукових працях Н.Бойко, Н.Горбач, В.Поліщука, Л.Ромащенко. Разом з тим цілий ряд аспектів, що стосуються конфліктів і характерів романної історії Руїни, вимагають детальнішого літературознавчого дослідження.

Другий розділ “Конфлікт “на брата брат” в українському історичному романі про Руїну” присвячено осмисленню особливостей художнього трактування в українській історичній романістиці проблеми національної незлагоди, розбрату. Означивши конфлікт символічними словами “на брата брат”, письменники налаштували читача на сприйняття конфлікту крізь призму біблійної легенди про братів Каїна та Авеля. Ця легенда має багато інтерпретацій у національних літературах різних епох. Каїн, який підняв руку на свого брата Авеля і приніс на землю першу смерть, став уособленням страшного братовбивчого злочину. Митці, що зверталися до проблеми братовбивства, прагнули дослідити психологію Каїна, який втратив самого себе внаслідок розриву природного зв’язку між людьми. Творці романного літопису Руїни переосмислили біблійний сюжет про братів, наповнили його глибоким філософським змістом. Опозицію “на брата брат” письменники розглянули не тільки як родову проблему, а й як протистояння “крові” та “ідеї”, адже поняття розбрату, за словами М.Кодака, “застосовується не тільки до розведених тими чи іншими житейськими пристрастями єдиноутробних братів, а й до побратимів духовних, коли в тому побратимстві залягає тріщина непорозуміння і непоступливості” Кодак М. Історичне повістування: замки і ключі // Київ. – 1999. – № 3-4. – С.119-122.. В історичних романах про Руїну конфлікт “на брата брат” має історіософське значення. Індивідуально-авторські концепції П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького, О.Пахучого та Ю.Мушкетика висвітлюють проблему розбрату як найболючішу для української спільноти. Митці розглядають явище братовбивства не лише в особистісному, психологічному аспекті, а й з огляду на історичний розвиток нашої нації. Письменники поставили перед собою завдання: дослідити глибинні причини, які породили на українській землі криваве протистояння між братами по духу і – що найстрашніше – по крові.

Проблему розбрату розглядав П.Куліш у романі “Чорна рада”, у якому всі події зосереджені навколо центрального історичного конфлікту – Чорної ради 1663 року. Змальовуючи політичні і соціальні протистояння доби, автор трактує їх як наслідки більш глибинного конфлікту – конфлікту „на брата брат”.

Аналізуючи роман “Гетьман Іван Виговський”, наголошуємо, що І.Нечуй-Левицький не вдається в деталі національного розбрату, проте головні конфлікти роману (між гетьманом Виговським і полтавським полковником Пушкарем, між рядовим козацтвом та гетьманом) засвідчують велику увагу письменника до даної проблеми. В перших розділах роману писар Виговський глибоко стурбований розбратом, що віками панував на Україні. Проте, коли він почав правити державою, його характер і світогляд змінилися. У боротьбі за власні політичні інтереси герой спричиняє нову хвилю козацьких міжусобиць, що призводить до надзвичайного загострення конфлікту “на брата брат”.

У дилогії “Молодість Мазепи” та “Руїна” М.Старицького цей конфлікт розкривається через відтворення чвар між претендентами на гетьманську булаву П.Дорошенком, І.Самойловичем, П.Суховієнком і М.Ханенком. Митець майстерно використав діалог-диспут як головний засіб розкриття страшного явища розбрату. Переглянувши поширені на той час негативні оцінки гетьмана Петра Дорошенка й Івана Мазепи, М.Старицький створив самобутні художні концепції характерів цих діячів Руїни, високо оцінив їх патріотичні пориви, зусилля, спрямовані на об’єднання України, збереження її автономії.

Роман О.Пахучого “Юрась Хмельниченко” – це художнє осягнення постаті останнього гетьмана Руїни Юрія Хмельницького, під час правління якого конфлікт “на брата брат” набув надзвичайного загострення. Історична наука приділяла мало уваги висвітленню діяльності цього гетьмана, всі наявні оцінки науковців носять відверто негативний характер. Мабуть, саме цим можна пояснити той факт, що у вітчизняній літературі аж до кінця ХХ століття не було окремого, більш-менш помітного твору про Юрія Хмельницького. Молодший Богданів нащадок поставав лише епізодичним персонажем в історичному романі І.Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” та в тетралогії В.Малика “Таємний посол”.

Виявлено той факт, що у моделюванні характеру Юрія автор відступає від традиційних засобів зображення цієї постаті, прагне показати майже все життя гетьманича. Характер молодшого Хмельниченка розкривається не стільки через подієву конфліктність, скільки через психологічну. Письменник показує внутрішній світ героя, підкреслюючи суперечливість його натури. Так, від народження добрий Юрій поступово перетворюється на байдужого, а потім на жорстокого володаря. Герой займає виразно антагоністичну позицію в протиборстві „на брата брат”: він без жалю страчує непокірних співвітчизників, веде чужинців воювати рідну землю. Штурм Чигирина турецьким військом на чолі з Кара-Мустафою і Юрієм Хмельницьким – це пік конфлікту “на брата брат”. Засліплений жадобою влади і страхом за власне життя, Юрій жене від себе думки про те, що разом з одвічними ворогами української землі виступив проти своїх братів.

Однак фінал роману “Юрась Хмельниченко” засвідчив своєрідність художньої концепції письменника: у кінці оповіді він удається до містифікації – Господь бачить душевні муки, щире каяття за свої діяння горезвісного гетьмана і співчуває йому. В образі Хмельниченка, створеному О.Пахучим, уперше в історичній романістиці показано еволюцію характеру цього історичного діяча. В останніх розділах роману відтворено рух характеру Юрія: звільнення від упередженості і ненависті, егоїзму, подолання первісних інстинктів і народження по суті оновленої людини. Майстерно використавши такі засоби психологічного письма, як внутрішнє мовлення, моделювання складних душевних станів героя, романіст намагається переконати, що ця людина заслуговує не лише на осуд, але й на розуміння і співчуття.

Зазначено, що жанр роману дав О.Пахучому змогу всебічно показати життя гетьмана Юрія Хмельницького, розкрити деякі таємниці внутрішнього світу цієї історичної особи. Проте письменник, на наш погляд, залишив багато білих плям, відтворюючи життєвий шлях головного героя. Так, у романі, як і в працях істориків, відсутня будь-яка інформація про життя Хмельниченка в період між першим і другим гетьмануванням. В окремих розділах автор занадто декларативний, художнє повістування зводить до констатації історичних фактів, недостатньо оперує домислом і вимислом у розкритті конфліктів і характеру Юрія, що призводить часом до браку художності.

Наголошується на тому, що найвищого ступеня антагонізму досліджуваний конфлікт сягає в історичному романі Ю.Мушкетика “На брата брат”. Заголовком твору Ю.Мушкетик визначив одвічну для українства проблему і підніс її до рівня національної трагедії. Художні конфлікти роману “На брата брат” найточніше віддзеркалюють жорстокі протистояння епохи Руїни. Саме в процесі розгортання конфлікту “на брата брат” Ю.Мушкетик найповніше розкрив характери головних героїв роману: Івана Виговського, Мартина Пушкаря, Матвія і Супруна Журавок.

Означений конфлікт у романі Ю.Мушкетика найглибше розкривається завдяки зіставленню психологічних портретів братів Журавок. Письменник осягнув зовнішні і внутрішні чинники, що привели двох братів до протилежних таборів і спричинили їхню трагічну загибель. Глибина художньої концепції романіста обумовлена діалектичною єдністю зовнішньоподієвих і внутрішньопсихологічних конфліктів. У ході оповіді автор відтворював зміни душевних станів братів Журавок від позитивних до вкрай негативних, демонструючи тим самим поступове загострення конфлікту “на брата брат”.

Аналіз характерів Журавок виявив те, що Матвій і Супрун – це протилежні соціально-психологічні типи. Крім того, герої репрезентують різні політичні сили: Матвій – виговець, а Супрун – пушкарівець. Політичні переконання поступово перетворили рідних братів у лютих ворогів і кинули у вир братовбивчої війни. Хоч у романі Матвій не вбиває Супруна власною рукою, останній гине через обставини, створені за участю рідного брата. Конфлікт “на брата брат”, який став ключовим для романної історії Руїни, у творі Ю.Мушкетика набув символічного значення.

У третьому розділі “Своєрідність художнього бачення міжнародних конфліктів” визначено особливості художньої реалізації конфліктів “Україна – Османська імперія”, “Україна – Польща”, “Україна – Московія”, проаналізовано національні та інонаціональні характери, осмислено актуальні філософські та загальнолюдські проблеми, розглянуті романістами в художній історії Руїни.

У підрозділі 3.1. “Художні характери на тлі конфлікту “Україна – Османська імперія” зазначено, що дилогія “Молодість Мазепи” та “Руїна” М.Старицького започаткувала художнє осмислення цього складного міжнародного конфлікту в романній історії означеної доби. На перший погляд, зовнішній конфлікт „Україна – Османська імперія” є лише тлом для розгортання подій роману. Проте цей конфлікт має велике художньо-естетичне значення, оскільки він є каталізатором розвитку інших типів конфлікту, а саме соціального і психологічного (за авторським задумом – визначального у творі). Зусилля головного героя дилогії гетьмана Дорошенка вирішити зовнішній конфлікт „Україна – Османська імперія” провокують виникнення внутрішньопсихологічного конфлікту між бажаним і реальним. З одного боку, гетьман чекає військової підтримки від османів, а з іншого – він страждає, усвідомлюючи те, що татари будуть плюндрувати Україну. Головними засобами розкриття художнього конфлікту „Україна – Османська імперія” в дилогії є пейзажі (описи міст і селищ, що постраждали від хижого промислу татар) і мовлення героїв (діалоги, полілоги, в яких показана ненависть українського народу до татаро-турецьких агресорів). У змалюванні конфлікту „Україна – Османська імперія” М.Старицький обрав такий підхід, який сприяв підвищенню художності твору, поглибленню психологізму характерів, розкриттю авторської концепції зображуваної епохи.

Конфлікт “Україна – Османська імперія” виступає рушійною силою сюжету в тетралогії В.Малика “Таємний посол”. Притаманне прозі В.Малика історико-пригодницьке начало дозволило письменнику побудувати динамічний сюжет, віднайти цікаву інтригу та впродовж усієї оповіді не знімати напругу центрального конфлікту тетралогії. Трагічні сцени з життя змучених татарськими наїздами людей, воєнні баталії, відчайдушна звитяга захисників рідної землі зображені історично і художньо переконливо. Нами виявлено, що пригода, захоплююча інтрига, які лежать в основі художньої конструкції романів, стали головними засобами розкриття конфлікту “Україна – Османська імперія”, у якому яскраво виявляються характери славетного кошового Івана Сірка, запорожця Арсена Звенигори, інонаціональних персонажів – турецького спагії Гаміда, наглядача галери Абурахмана, візира Кара-Мустафи.

У романі Ю.Мушкетика “Яса” конфлікт „Україна – Османська імперія” представлений крізь призму світосприйняття головних героїв твору: кошового Івана Сірка, козака Лавріна Перехреста і дозорця Мокія Сироватки. Художнє тлумачення визначальних протиріч епохи не зводиться до дії та протидії характерів, до зіткнення ворогуючих таборів. Як в жодному іншому творі, у „Ясі” історичний конфлікт „Україна – Османська імперія” спричинив багато внутрішньопсихологічних конфліктів, що стали складним моральним випробуванням для героїв. Ю.Мушкетик досліджує ідеали, емоції, почуття, поведінку героїв у цьому конфлікті. Разом із тим письменник торкається низки філософських, загальнолюдських проблем: проблеми вибору, проблеми зради, тези „мета виправдовує засоби”. Варто підкреслити, що у романі “Яса” антагонізм психологічних конфліктів такий же сильний, як антагонізм довготривалого виснажливого протиборства України з Османською імперією.

До творчих успіхів автора “Яси” варто віднести характер кошового Запорізької Січі Івана Сірка. У його образі письменник узагальнив ті риси українського національного характеру, які сприяли духовному і фізичному збереженню нашого етносу під час найсильніших випробувань. Сірко постає в романі мудрим політиком, талановитим стратегом, улюбленцем козацтва, втіленням патріотизму, національної свідомості. Характерною рисою Мушкетикової концепції образу Сірка є увага не до військових досягнень кошового, про які автор згадує побіжно, а до його психологічного світу: думок, почуттів, душевних станів. Велике філософське значення у моделюванні характеру героя мають його роздуми над такими поняттями, як воля і рабство, життя і смерть, війна і мир. Побачивши, як звільнені з татарського полону українські бранці оглядаються на Крим, козацький ватажок переживає складний психологічний конфлікт, що передається через видиму мову душі героя. Він виносить страшний вирок – порубати зрадників. Зображенням цього вчинку героя Ю.Мушкетик прагнув, на нашу думку, підкреслити суперечливу суть людини, яка є поєднанням добра і зла. Улюбленець козацтва, за задумом романіста, показаний людиною свого часу з його жорстокими уявленнями і звичаями.

У цьому підрозділі також визначається своєрідність художнього бачення протистояння України і Порти та Криму в історичних творах В.Кулаковського “Іван Сірко”, А.Химка “Під Савур-могилою”, в романах у віршах Л.Горлача “Чисте поле”, “Руїна”; проаналізовано індивідуально-авторські концепції характеру запорізького кошового Івана Сірка, який перебуває в епіцентрі художнього конфлікту „Україна – Османська імперія”.

У підрозділі 3.2. “Особливості художньої реалізації історичного конфлікту “Україна – Польща” наголос зроблено на тому, що українські романісти прагнули дослідити етнокультурні і психологічні відмінності української і польської націй, оскільки ці відмінності значно вплинули на хід конфлікту. Виявлено той факт, що художнє осмислення конфлікту „Україна – Польща” пішло двома напрямками. В одних історичних романах традиційно підкреслюється гострий антагонізм цього протистояння, герої творів не бажають іти на компроміс із протилежною силою через ментальні складові своїх характерів. Таке художнє рішення притаманне романам А.Химка „Під Савур-могилою”, О.Пахучого „Юрась Хмельниченко” та Л.Горлача „Чисте поле”. Каталізатором конфлікту тут виступає зазіхання поляків на найсвятіше для українця – землю. Архетип землі, якій українець віддавав усі свої сили, є важливим складником української етнічної ментальності. Саме тому і письменники, і герої займають виразно антагоністичну позицію у цьому конфлікті.

В інших історичних романах, таких як „Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького та „На брата брат” Ю.Мушкетика, письменники апробовують концепцію мирного розв’язання конфлікту „Україна – Польща”. Герої цих романів виступають не просто учасниками подій, а виразниками націотворчої ідеї. Історичні персонажі Юрій Немирич та Іван Виговський плекають думки про українське державотворення, освіту, суспільний устрій на зразок європейської Польщі. Вирішального значення набуває моделювання антитези „українське – польське”, що виявилося у характерах персонажів при зіставленні психології, поведінки, способу життя українців і поляків. У внутрішніх монологах гетьмана Виговського осмислюються спільні, консолідуючі риси: індивідуалізм, демократизм, прагнення політичної свободи. Проте в образах народних героїв підкреслюється українська волелюбність, емоційність, небажання коритися гоноровитій і пихатій польській шляхті. Розв’язка художнього конфлікту „Україна – Польща” в цій групі романів – трагічна. Герої, що відстоювали спілку України і Польщі, гинуть у вирі громадянської війни. Проте такі художні рішення не свідчать про песимізм романістів, їх мета – розкрити характер особистості, яка бере активну участь в історичному процесі і усвідомлює себе одиницею українського етносу.

У підрозділі 3.3. „Художній конфлікт “Україна – Московія” у світлі національного ідеалу” підкреслено, що художнє осмислення даного міжнародного конфлікту в романній історії Руїни пов’язується з проблемою національного ідеалу, який є по суті уявленням письменників та їх героїв про зразкове, ідеальне, досконале у суспільно-політичному і духовному житті нації. Ця проблема у різних творах вирішується у двох вимірах: суспільно-політичному і особистісному. Також зазначимо, що особистісний вимір національного ідеалу в романах про Руїну розвинений більше, ніж суспільно-політичний. У творах П.Куліша, В.Малика та В.Кулаковського художній конфлікт „Україна – Московія” відсутній. Україна письменникам і їхнім героям бачиться у складі Московії під єдиною владою могутнього російського царя. Національний ідеал знаходить свій вияв в образі національного героя, провідника, який відстоює союз України з Москвою, вірить у непорушність Переяслава. Про це свідчать характери Якима Сомка, Івана Сірка, Арсена Звенигори, Мартина Пушкаря. У трактуванні національного ідеалу письменники роблять наголос на моральній досконалості народного провідника: його чесності, порядності, самопожертві, відчутті обов’язку перед рідними.

Особлива увага звернена на романи І.Нечуя-Левицького, М.Горбаня, О.Пахучого та Ю.Мушкетика, в яких широко представлений художній конфлікт „Україна – Московія” і в яких він має гострий і непримиренний характер. Національним ідеалом для героїв цих романів є незалежна від Москви, самостійна українська держава. Герої в романах чітко розмежовані за національним принципом і активно вступають у конфлікт, підсилюючи його драматичну напругу. Психологічний аналіз душевних станів персонажів в романі „На брата брат” Ю.Мушкетика та інших творах допомагає розкрити головну складову конфлікту: внутрішнє життя української людини в добу Руїни під політичним, соціальним і культурним тиском Москви. Характери бояр і воєвод Хитрово, Ромодановського, Шерементьєва уособлюють деспотичний монархічний устрій Московії, неприйнятний для української ментальності. Соціальний і етнічний виміри конфлікту „Україна – Московія” в романі „Козак і воєвода” М.Горбаня доповнюються філософським виміром, що виявляється в проголошенні ідеї свободи, яка є національним ідеалом, духовним орієнтиром усіх вчинків і думок героїв.

Діаметрально протилежні художні рішення міжнародних конфліктів не перекреслили важливої спільної риси: в характерах Виговського, Немирича, Сірка, Пушкаря тісно переплелися загальнолюдські і національні цінності. Власний народ, Батьківщина, Бог і служіння їм – ось складові національного ідеалу в романній історії Руїни.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження, зазначено, що в романах про Руїну було виділено чотири типові конфлікти: “Україна – Османська імперія”, “Україна – Польща”, “Україна – Московія”, “на брата брат”. У романній історії Руїни найвищий ступінь гостроти має конфлікт “Україна – Османська імперія”. Розкриваючи його, романісти показали історичну долю народу, трагедію української нації, яка, внаслідок стрімкого розвитку протистояння з Туреччиною і Кримом, опинилася під загрозою духовного і фізичного винищення. Міжнародні конфронтації „Україна – Польща”, „Україна – Московія” представлені з урахуванням глибинних чинників української національної психології, у якій поєдналися східні і західні культурні первні. Герої творів намагалися визначити напрям свого шляху – на Схід чи на Захід. Таким чином історичні конфлікти „Україна – Польща”, „Україна – Московія” у процесі глибшого художнього осмислення переростають у романній історії Руїни в конфлікти етнопсихологічні.

Серед типових конфліктів Руїни найбільший резонанс викликав конфлікт “на брата брат”, який наявний в усіх романних версіях цієї доби. Художній конфлікт “на брата брат” пройшов тривалий шлях розвитку: від постановки проблеми розбрату в історичних романах П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та М.Старицького до наймасштабнішого вивчення цього конфлікту в романі Ю.Мушкетика.

Таким чином, специфіка конфліктів романної історії Руїни визначається двома чинниками: по-перше, особливостями авторського бачення гострих протиріч цієї історичної епохи і, по-друге, особливостями художнього втілення, способу розкриття цих протиріч. Конфлікт у романах про Руїну – це не тільки зіткнення в художньому світі твору протилежних сил, але й естетична категорія, діалектична напруга, що виявляє себе й у художніх образах, й у філософсько-естетичних концепціях романів.

Спираючись на теоретичні розробки художнього конфлікту вітчизняних літературознавців, зокрема Й.Кисельова та А.Погрібного, аналізовані в роботі типові конфлікти Руїни можна охарактеризувати наступним чином. Художні конфлікти “Україна – Московія”, “Україна – Польща”, “Україна – Османська імперія” належать до епічного типу, вони є зовнішньоподієві, антагоністичні, тривалі у часі, міжнаціональні, воєнні, соціальні, зримі. Художній конфлікт “на брата брат”, крім перерахованих вище ознак, можна визначити як складний, внутрішньонаціональний, особистісний, локальний.

Життєва правдивість і соціальна гострота художніх конфліктів зумовили глибину і масштабність пов’язаних з ними характерів, осягнення яких здійснювалося романістами через мотивування вчинків і поведінки, через пряме і внутрішнє мовлення, видиму мову душі, відтворення психічних станів, портретні характеристики. Психологізм у розкритті характерів притаманний усім творцям романної історії Руїни, проте рівень психоаналізу дійових осіб у творах письменників – різний. Якщо в романах В.Малика, В.Кулаковського й О.Пахучого переважає описовий психологізм, то в романах “Яса” та “На брата брат” Ю.Мушкетика домінує складний тип психологізму – аналіз “діалектики душі” героя.

Ведучи мову про розмаїття художніх концепцій Руїни, варто зазначити, що не можна аналізовані романи поставити в один ряд. Вони є різні за художньою вартістю, рівнем художньої типізації, глибиною психологічного аналізу характерів. Високу художню вартість, на наш погляд, мають історичні романи П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького та Ю.Мушкетика, оскільки їм притаманні широта охоплення життєвих явищ, різноманітні способи моделювання характерів, глибина розкриття різних типів конфлікту, здатність вміло організовувати історичний і художній матеріал, відповідність історичній правді. Романи про Руїну М.Горбаня, А.Химка, О.Пахучого мають, на наш погляд, меншу художню вартість, але є, безперечно, цікавими і самобутніми концепціями історичної доби.

Багатство різновидів українського історичного роману про Руїну дійсно вражаюче – це роман-епопея, роман-хроніка, роман-біографія, історико-пригодницький роман, роман-есе, роман у віршах. Романна історія Руїни реалізувала різні можливості художнього осмислення епохи, її типових конфліктів і характерів. Письменники створили масштабний узагальнений образ “руїни”, що охоплює цілі століття, поширюється на всю історію нашої держави.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЯ

Олійниченко О.В. Конфлікти і характери в романній історії Руїни. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2007.

Дисертацію присвячено вивченню конфліктів і характерів в історичних романах, що відображають одну з найтрагічніших епох української минувшини – епоху Руїни (1657–1680 рр.). На основі аналізу художніх конфліктів у романній історії Руїни виділено чотири типові конфлікти: “Україна – Османська імперія”, “Україна – Польща”, “Україна – Московія”, “на брата брат”. Їхня специфіка визначається двома чинниками: по-перше, особливостями авторського осмислення історичних конфліктів Руїни і, по-друге, особливостями їх художнього втілення, способу розкриття.

У дисертації зазначено, що творці романної історії Руїни прагнули донести до читача сутність своїх художніх концепцій, створюючи самобутні характери українських історичних діячів Івана Виговського, Івана Сірка, Юрія Хмельниченка, Петра Дорошенка. Підкреслено, що інонаціональні персонажі (росіяни, поляки, турки, татари та інші) зіграли важливу роль у розкритті міжнаціональних конфліктів доби Руїни.

Ключові слова: історичний роман, художня концепція, типовий конфлікт, художній характер, психологізм, діалог, монолог, інонаціональний герой.

АННОТАЦИЯ

Олийниченко Е.В. Конфликты и характеры в романной истории Руины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. – Кировоград, 2007.

Данная работа посвящена исследованию конфликтов и характеров в романной истории Руины. Объектом изучения стали исторические романы, изображающие одну из наиболее трагических эпох украинского прошлого – эпоху Руины (1657–1680 гг.): “Черная рада” П.Кулиша, “Гетман Иван Выговский” И.Нечуя-Левицкого, “Молодость Мазепы”, “Руина” М.Старицкого, “Тайный посол” В.Малика, “Мартын Пушкарь”, “Иван Сирко” В.Кулаковского, “Под Савур-могилой” А.Химко, “Чистое поле”, “Руина” Л.Горлача, “Яса”, “На брата брат” Ю.Мушкетика, “Юрась Хмельниченко” А.Пахучего, “Гетман Выговский: взгляд из ХХІ века” Б.Сушинского.

В первом разделе “Теоретические аспекты изучения конфликта и характера и состояние исследования романной истории Руины” раскрывается сущность понятий “художественный конфликт” и “художественный характер”, определяются особенности конфликтов и характеров в историческом романе.

Проанализированы основные этапы изучения романной истории Руины в украинском литературоведении. Установлено, что большинство романных концепций Руины либо умалчивались, либо оценивались с позиций официальной историографии. Только в конце ХХ века, когда были сняты запреты со многих исторических трудов и художественных произведений, появилась возможность осмыслить сложные национальные и межнациональные конфликты, многогранные характеры активных деятелей столь значимой для украинцев эпохи.

Во втором разделе работы “Конфликт “на брата брат” в украинском историческом романе о Руине” прослежены особенности художественного освоения типичного для этой эпохи конфликта “на брата брат”. Символическое определение “на брата брат” настраивает читателя на восприятие конфликта через призму библейской легенды про Каина и Авеля. Эта легенда имеет много интерпретаций в национальных литературах разных эпох. Писатели, которые обращались к образам Каина и Авеля, пытались исследовать психологию братоубийства. Создатели романной истории Руины переосмыслили библейский сюжет, рассмотрев оппозицию “на брата брат” не только в личностном, психологическом аспекте, но и принимая во внимание историческое развитие украинской нации. Главное творческое задание романистов – раскрыть глубинные причины противостояния между братьями по духу и братьями по крови – было выполнено. Наивысшей меры антагонизма конфликт “на брата брат” достигает в историческом романе Ю.Мушкетика “На брата брат”, в котором на путь жестокого противостояния стали родные братья Матвей и Супрун Журавки.

В третьем разделе “Своеобразие художественного видения международных конфликтов” проанализированы три художественных конфликта “Украина – Османская империя”, “Украина – Польша”, “Украина – Московия”. Особенности художественного воплощения конкретных исторических конфликтов эпохи Руины в романах определены влиянием