ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ПЕТРОВ Максим Вікторович

УДК: 32.019.51:070(498:477)

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ УКРАЇНИ В МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ РУМУНІЇ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології та державного управління

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Науковий керівник доктор політичних наук, професор

БУРДЯК Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

професор кафедри політології та

державного управління

Офіційні опоненти доктор політичних наук, доцент,

ТИХОМИРОВА Євгенія Борисівна,

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету,

завідувач кафедри міжнародної інформації

кандидат історичних наук,

РЕНДЮК Теофіл Георгійович,

Посольство України в Румунії,

Радник-посланник

Захист відбудеться 26 жовтня 2007 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корпус 14, ауд.18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано ___ вересня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна, як активний учасник міжнародних відносин, прагне розвивати партнерські взаємини та плідно співпрацювати з усіма державами світу. У такому контексті особливо інтенсивно підтримується двосторонній діалог з безпосередніми сусідами, серед яких важливе стратегічне місце займає Румунія. Основними засадами налагодження двосторонньої взаємодії з нею є проведення динамічної, системної, виваженої та ефективної зовнішньополітичної лінії, орієнтованої на домінацію конструктивних, взаємовигідних, партнерських відносин як на двосторонньому рівні, так і у рамках міжнародних, регіональних і субрегіональних структур.

Україна та Румунія є впливовими державами Східної і Південно-Східної Європи з могутнім людським, економічним та науково-технічним потенціалом. Об'єднуючи разом близько 72 млн. жителів, ці держави відіграють суттєву роль у збереженні миру та стабільності в Європі загалом та у Чорноморському регіоні зокрема. Ця територія – надзвичайно важлива з політичної, економічної та геостратегічної точок зору.

Обидві держави позиціонують себе як провідники безпеки та стабільності у регіоні. Необхідною умовою успішного виконання такої ролі є гармонійний розвиток взаємин між ними, що не в останню чергу залежить від формування позитивного іміджу партнера у громадській думці свого населення.

Актуальність всебічного наукового вивчення процесу формування іміджу України у громадській думці сучасної Румунії зумовлена низкою спільних факторів історичного, політичного, економічного, культурного та етнічного характеру. По-перше, це географічне розташування обох країн, тобто наявність протяжного спільного кордону (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька та Одеська області України межують, відповідно, з такими повітами Румунії, як Сату Маре, Марамуреш, Сучава, Ботошань, Галаць та Тулча). По-друге, маючи особливий геополітичний статус (вихід до Чорного моря, контроль над гирлом Дунаю, проходження через їх територію пан-європейських транспортних коридорів) Україна та Румунія виявляють спільні політичні інтереси, пов'язані зі збереженням стабільності та безпеки у регіоні Чорного моря, ЦСЄ та на Балканах. По-третє, обидві держави взаємозацікавлені у гармонійному продуктивному розвитку економічних відносин, на які має суттєвий вплив сприйняття громадськістю обох держав своїх торгових партнерів. Співробітництво у спорудженні каскадів гідроелектростанцій на р. Тиса, у спільному будівництві газопроводу Хуст (Україна) – Сату Маре (Румунія) є яскравими прикладами в цьому відношенні. По-четверте, суттєвим фактором необхідності вивчення формування іміджу України в громадській думці Румунії є проблема статусу представників румунської меншини в Україні й української меншини в Румунії. По-п'яте, особливої актуальності набуває дане дослідження у світлі ситуації навколо Угоди щодо делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон між державами, укладення якої не в останню чергу залежить від прихильності громадської думки у Румунії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Політичний розвиток: проблеми теорії і практики” (№ держреєстрації 0104U04284).

Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей процесу стереотипної оцінки (в системі негативна-нейтральна-позитивна) медійним простором сучасної Румунії іміджу України.

Досягнення цієї мети вимагає постановки і розв’язання таких завдань:–

дослідити теоретичні засади процесу формування медійного іміджу країни;–

вивчити головні історичні аспекти взаємодії України та Румунії;–

з'ясувати позиції представників румунського політичного істеблішменту та ставлення громадськості сусідньої держави до України;–

дослідити вплив громадсько-політичних організацій Румунії націонал-радикального спрямування на створення образу нашої держави;–

проаналізувати значення та роль румунських друкованих ЗМІ у формуванні громадської думки щодо відносин з Україною;–

розглянути перспективи розвитку українсько-румунських відносин та їх вплив на процес формування іміджу України;–

виробити практичні рекомендації щодо покращення сприйняття України громадськістю Румунії.

Об’єктом дослідження є медійний простір сучасної Румунії.

Предметом дослідження автор визначає імідж України, сформований у ЗМІ сучасної Румунії.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з моменту проголошення незалежності України і до 1 січня 2007 р., коли Румунія стала членом Європейського Союзу, що ймовірно змінить акценти у двосторонніх відносинах та вплине на процес формування іміджу України. Крім цього, в роботі висвітлюються деякі моменти історичного минулого, які мають особливе значення для розвитку міждержавних українсько-румунських відносин на сучасному етапі.

Методи дослідження. Автор використав ряд методологічних засад вивчення міжнародного іміджу держави, за допомогою яких детально проаналізував фактори, що мають визначальний вплив на цей процес.

Так, серед використаних методологічних підходів слід вказати на історичний, інституційний, структурно-функціональний та системний. Історичний підхід дав можливість прослідкувати становлення та розвиток українсько-румунських відносин впродовж вказаного періоду. За допомогою інституційного підходу було проаналізовано діяльність таких інститутів влади як парламент, уряд, партії, громадсько-політичні об'єднання Румунії. При визначенні особливостей процесу становлення образу нашої країни в громадській думці Румунії, застосування структурно-функціонального підходу дозволило виокремити його структурні компоненти. Використовуючи системний підхід, вдалося проаналізувати зв'язки між окремими аспектами іміджування України у ЗМІ сучасної Румунії та досягти цілісного відображення цього процесу.

Дисертант застосував такі наукові методи: ретроспективний, процесуально-динамічний, опис основних рис та властивостей об’єкта дослідження, порівняння, експертне оцінювання, прогнозування. Ретроспективний метод використовувався при виявленні причин формування негативного іміджу України. Процесуально-динамічний метод дозволив встановити основні етапи досліджуваного процесу. Опис основних рис та властивостей об’єкта дослідження дав змогу прослідкувати зміни якісних і кількісних показників іміджетворчої діяльності друкованих ЗМІ Румунії щодо нашої країни. Застосовуючи метод порівняння, дисертант виявив залежність висловлювань щодо України, а відповідно і її сприйняття громадськістю Румунії, від низки факторів. За допомогою експертного оцінювання було отримано комплексне уявлення про реальний стан та перспективи розвитку українсько-румунських відносин. Спроектувати можливі варіанти формування іміджу нашої держави вдалося шляхом використання методу прогнозування.

Концептуальне застосування вищезгаданих методів та підходів дало змогу сформувати єдину методологічну базу та реалізувати принципи логічної несуперечності, конкретності, наукової об’єктивності та повноти.

Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв’язання. Вона полягає в тому, що на основі сучасних досягнень політичної науки виявлено особливість процесу формування іміджу України в Румунії. Це дало змогу надати практичні рекомендації щодо здійснення політики нашої держави в цьому напрямку.

Основними аспектами, що визначають наукову новизну дослідження, є наступні:

– запроваджено авторське визначення терміну зовнішньополітичний імідж держави;

– запропоновано новий підхід до періодизації українсько-румунських відносин на сучасному етапі;

– вперше здійснено комплексний аналіз причин формування негативного іміджу України в громадській думці Румунії;

– встановлено залежність іміджетворчого процесу України у медіапросторі Румунії від ряду факторів ідеологічного, політичного та економічного контексту, а також вказано на взаємозв’язок між ними;

– виявлено та охарактеризовано закономірність у тенденціях формування образу нашої держави;

– вироблено рекомендації стосовно інтенсифікації українсько-румунського діалогу та політики України у напрямку покращення її іміджу в громадській думці світової спільноти загалом та Румунії зокрема.

Практичне значення дисертації полягає в її науковій новизні та актуальності. Основні положення, висновки та результати дослідження можуть бути використані в профільній діяльності МЗС України, інших міністерств та органів державної влади, науково-дослідних інститутів та центрів у процесі реалізації зовнішньої політики нашої держави. Вироблені у дослідженні рекомендації можуть бути взяті за основу при формуванні стратегії щодо забезпечення позитивного міжнародного іміджу України. Крім того, матеріали дисертації можуть знайти практичне використання у навчальному процесі, при підготовці курсів з проблем політичної іміджелогії, міжнародних відносин, зовнішньої політики держави, розвитку країн ЦСЄ, євроінтеграції, новітньої історії тощо. Науково-дослідний аспект застосування результатів дослідження полягає у тому, що його основні положення та висновки можуть бути використані для подальшої розробки цієї проблематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були представлені на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: V Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, вересень 2005 р.); Вибори 2006 р. в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні (Тернопіль, листопад 2005 р.); Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі (Київ, лютий 2006 р.); Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку (Київ, березень 2006 р.); Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Перша міжнародна наукова конференція (Львів, березень 2006 р.); Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття / Дев'яті читання пам'яті В’ячеслава Липинського (Луцьк, квітень 2006 р.); Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и граджанского общества (Одеса, червень 2006 р.).

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 12 публікаціях у наукових збірниках, періодичних виданнях та опублікованих матеріалах конференцій, в тому числі 6 з них у фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою, об’єктом, предметом та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають підрозділи, висновків та списку використаних джерел (377 найменувань). Загальний обсяг дисертації 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його хронологічні рамки, розкрита методологічна основа дослідження та його практичне значення, наведені головні положення, що виносяться на захист, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні підходи до дослідження проблеми процесу формування іміджу держави” окреслені теоретичні і методологічні підходи до дослідження іміджування держави, проаналізовані основні наукові джерела за темою дисертації.

У підрозділі 1.1 „Методологічні підходи до дослідження процесу формування іміджу держави” дисертант вказує, що понятійне поле терміну імідж держави складається з окремих компонентів теоретичної бази таких суспільствознавчих наук як політологія, психологія, соціологія тощо. Тому, для якомога глибшого розуміння сутності цього явища варто операціоналізувати ряд інших понять: імідж, образ, медіа-образ, політичний імідж, масова свідомість, громадська думка, ЗМІ, інформаційні операції, інформаційна безпека, інформаційна політика та зовнішня політика.

Автор з’ясував, що одним із ключових компонентів теорії іміджу держави є визначення певної сукупності подій, явищ чи обставин, що здатні впливати на його формування. В політичній науці для вирішення цього завдання застосовуються декілька підходів. Структурний передбачає врахування особливостей внутрішньої взаємодії між окремими ланками державної системи та розподілу функцій між органами влади. Міжнародний імідж держави може визначатися за допомогою предметного підходу, заснованого на використанні т. зв. об’єктивних та суб’єктивних факторів.

Дослідження відносин між двома самостійними учасниками міжнародної політики передбачає визначення такого компоненту як суб’єктність у даному процесі. Так, науковці виокремлюють суб'єкт сприйняття, суб'єкт самопрезентування та суб’єкт формування. Дисертант зазначає, що одним з основних суб’єктів самопрезентування політичного іміджу, як правило, виступає держава. Процес формування образу у даному разі спрямований на громадськість всередині країни та міжнародну спільноту. У світовій політологічній практиці для визначення поняття образу країни, спрямованого на її сприйняття міжнародною громадськістю, використовується два терміни: міжнародний та зовнішньополітичний імідж. Оскільки чіткого визначення другого поняття немає, дисертант запропонував власне його розуміння: зовнішньополітичний імідж варто трактувати як один з програмних елементів державної політики. У такому разі – це заздалегідь заданий, сталий збиральний образ держави, що є результатом її діяльності на зовнішній арені.

У підрозділі 1.2 „Аналіз використаних джерел” зазначено, що джерельну базу роботи склали опубліковані документи й матеріали, офіційні державні та міжнародні акти. Автор вперше в українській політичній науці використав матеріали поточного архіву МЗС України (1991-2007 рр.), нотну переписку між зовнішньополітичними відомствами України та Румунії.

Наукові джерела з предмету дослідження доцільно розподілити, враховуючи національно-державну приналежність авторів, оскільки вивченням певних факторів формування української й румунської держав, а також розвитку відносин між ними займається велика плеяда науковців з України, Румунії, Росії, Молдови та США. Якщо розглядати українську наукову історіографію, то її можна умовно поділити на загальноукраїнську та буковинську. Так, серед загальноукраїнських дослідників тематики українсько-румунських відносин варто відзначити С.Аппатова, Т.Бевз, В.Боєчка, А.Бутейка, І.Варзара, О.Гонту, Б.Захарчука, І.Макана, О.Парфенова, Т.Рендюка, С.Трояна, Т.Христюк, В.Яремчука й ін.

Значний внесок у вивчення різноманітних площин двосторонніх стосунків між Україною та Румунією здійснили науковці факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича загалом, і кафедри політології та державного управління, зокрема. До числа буковинських досліджень слід віднести праці науковців – В.Ботушанського, В.Бурдяк, І.Буркута, С.Гакмана, С.Григоришина, О.Добржанського, А.Круглашова, Ю.Макара, І.Піддубного, В.Петрова, Н.Ротар, Ю.Юрійчука, В.Фісанова та ін.

З румунських праць дисертант звернув увагу на історичні доробки Д.Джуреску, І.-А.Попа та І.Болована, в яких розкриваються особливості становлення державності та національної ідеї Румунії, що помітно впливає на розбудову відносин з Україною на сучасному етапі. Досить поширеним напрямком у румунській науковій думці є дослідження проблемних питань у стосунках з Україною: процес оформлення території та кордонів (С.Нягоє), аналіз Базового договору між Україною та Румунією (І.Діакону, Т.Тудор, І.Герман), питання приналежності о.Зміїний (Д.Педуряну).

В свою чергу, російські (Т.Биткова, О.Гром, А.Васильєв) та молдовські дослідники (В.Сака), розглядаючи праці провідних представників націоналістичної думки Румунії, концентрують свою увагу на історико-політичних особливостях процесу її формування. Надзвичайно важливим джерелом є наукові доробки вчених США, присвячені історії Балкан та Румунії (Д.Ротшильд, Н.Уїнгфілд та Б.Єлавич).

У вказаних тематичних дослідженнях не розглядаються особливості процесу формування іміджу держави на міжнародній арені загалом та України, зокрема. Найбільш ґрунтовно обидві проблеми розкриваються в дисертаційних дослідженнях О.Бойко, Є.Тихомирової, Н.Чабан та О.Ялової. Вивчення міжнародного іміджу України передбачає охоплення низки галузей, які характеризують нашу державу в різних сферах діяльності. Прикладами досліджень такого типу є монографія А.Панкрухіна, праці О.Бутук, Т.Пашукова, Г.Почепцова та ін.

Дисертант вказує, що існує відносно невелика кількість ґрунтовних академічних праць, де розглядаються взаємини обох країн впродовж усього періоду їх взаємодії. Водночас, у наявних дослідженнях висвітлюється лише характер відносин, тенденції їх розвитку або аналізуються окремі аспекти взаємодії.

У другому розділі „Становлення та розвиток відносин України та Румунії” розкриваються особливості процесу формування відносин між українцями й румунами впродовж періоду з кінця ХІХ ст. і до набуття Румунією в 2007 р. повноправного членства в ЄС.

У підрозділі 2.1 „Зародження румуно-українських територіальних протиріч як чинник формування образу українців у румунів (друга половина XIX – початок XX ст.)” дисертант досліджує події, що відбувалися в Європі впродовж другої половини XIX – на початку XX ст. Це дало змогу визначити ту сукупність факторів, яка призвела до утворення румуно-українських територіальних протиріч. Було встановлено, що однією з основних причин цього явища стало прагнення великих землевласників Румунії розширити свої територіальні володіння. Ідеологічним прикриттям таких намірів слугувала румунська національна ідея, в основу якої покладено тезу про об’єднання в єдине ціле румунів Карпато-Дунайського простору.

Дослідник з’ясував, що активізація прибічників концепції „Велика Румунія” була викликана подіями Першої світової війни (зокрема обіцянкою отримати за участь у ній велику кількість суміжних територій), а також розпадом Австро-Угорської й Російської імперій. Автор підкреслює, що ці обставини спонукали Румунію розпочати кампанію з приєднання Північної Буковини і Південної Бессарабії, що і спричинило появу румуно-українських територіальних протиріч у першій половині ХХ ст. Потреба румунської влади виправдати свої дії, зумовила формування відповідної громадської думки як у самій Румунії, так і на приєднуваних територіях. При цьому поширювалися закиди, що це давні румунські землі, тому українці не можуть визначати їх долю. Дисертант зазначає, що не в останню чергу, саме у такий спосіб відбувалося формування негативного образу українців у румунів.

У підрозділі 2.2 „Специфіка двосторонніх політичних взаємин держав та її вплив на іміджування України в Румунії на сучасному етапі” автор аналізує характер, особливості та тенденції розвитку відносин з моменту здобуття нашою країною незалежності. Дослідивши взаємодію між державами з початку 90-х рр. ХХ ст. до 2007 р., Дисертант довів, що розвиток дружніх та добросусідських відносин між ними суттєво гальмувався впливом на державні інституції та громадськість Румунії певних подій недалекого історичного минулого, зокрема створення держави у кордонах 1918 р. і пов’язаних з цим теорій та ідей. Підтвердженням даної тези була поява у різні періоди територіальних претензій до нашої держави, уповільнене просування переговорного процесу з вирішення спірних питань, упереджене ставлення щодо забезпечення прав етнічних румунів в Україні, намагання дискредитувати нашу державу на міжнародній арені тощо.

Автор запропонував власну періодизацію українсько-румунських взаємин, виокремивши чотири етапи. Так, перший період (1991 - 1995 рр.) відзначався особливими труднощами налагодження відносин, що пояснювалося насамперед небажанням Бухаресту визнавати реалії сьогодення, намаганням здійснити певний тиск на Україну. Впродовж другого періоду (1996 р. - червень 1997 р.) тривала розробка й укладання Договору про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією. Цей документ став одним із визначальних чинників зниження рівня напруги та сприятливо вплинув на нормалізацію українсько-румунських відносин. Третій етап (1998 р. - червень 2003 р.) відзначався підготовкою та підписанням Договору про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Даний нормативно-правовий акт має надзвичайно вагоме юридичне значення, оскільки містить положення щодо кордону між Румунією та Україною, який фактично є кордоном з НАТО і Євросоюзом. Наступною віхою слід вважати переговори щодо підписання Угоди про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі. Наразі це питання перебуває у провадженні Міжнародного суду ООН.

Інтенсифікація та відповідно, позитивна динаміка двостороннього діалогу між державами відбувалася завдяки зміні політичного керівництва країни, яке намагалося підходити до відносин з Україною більш конструктивно та прагматично, демонструючи свою європейськість. Не менш вагомим стимулюючим фактором була модифікація зовнішньополітичних пріоритетів Румунії, зумовлена як внутрішньополітичною ситуацією, так і міжнародною кон’юнктурою.

Дисертант наголошує, що іміджування України в Румунії на сучасному етапі значною мірою залежить від вирішення ряду спільних питань, серед яких забезпечення прав національних меншин, делімітація морських просторів, суднохідний канал „Дунай-Чорне море” тощо.

У підрозділі 2.3 „Український вектор у дебатах та рішеннях парламенту Румунії” розглядаються декларації, заяви й інші документи законодавчої влади сусідньої держави, пов’язані з Україною. Доведено, що румунські парламентарі приділяють надзвичайно багато уваги зазначеному напрямку. Свідченням цього є: вихідні документи парламенту Румунії (1991-2006 рр.); урочисте засідання (30 листопада 2003 р.), присвячене 85-річчю створення „Великої Румунії”, яке проходило в атмосфері розпалювання панрумунських настроїв; систематичний моніторинг членами румунського парламенту виконання українською стороною окремих положень базового Договору від 1997 р.; використання „українського питання” у передвиборчій кампанії; зацікавленість у внутрішньополітичних змінах на теренах України; висловлювання парламентарів щодо різних аспектів двосторонньої взаємодії. Як правило, парламент Румунії загалом та окремі депутати проявляють упереджене, негативне ставлення до України, як до держави, що „окупувала „історичні румунські території” й систематично порушує права румунської меншини, не дотримується норм міжнародного права і взятих на себе зобов’язань у тому, що стосується захисту навколишнього середовища тощо.

Виявлено, що після ратифікації парламентом Румунії базового політичного Договору з Україною, дещо зменшилась активність політичних кіл, які традиційно виступали за перегляд кордонів і відновлення „Великої Румунії”. Проте, вони не відмовились від означеної діяльності, а трансформували її у порушення питань становища румунської меншини в нашій державі.

У підрозділі 2.4 „Вплив румунських політичних партій та неурядових об’єднань на формування суспільної думки щодо України” основна увага спрямована на аналіз програмних документів і заяв громадсько-політичних організацій та їх представників щодо питань, пов’язаних з нашою державою. Це допомогло досліднику визначити ту сукупність політичних партій та неурядових об’єднань, які проявляють найбільшу зацікавленість щодо різних аспектів українсько-румунської взаємодії та здійснюють найбільший вплив на громадську думку. Досліджено діяльність міжнародної асоціації „За Бессарабію і Буковину”, товариств „Буковина”, „Ліга румунів звідусіль”, „Союз буковинських румунів”, „Ліга силоміць розформованих повітів” тощо. Зазначено, одним із основних пунктів їх програмних документів є пропагування ідеї відродження „Великої Румунії”, а саме відстоювання наступних положень: румунські землі ніколи добровільно не належали Україні; внаслідок пакту Ріббентропа–Молотова Румунія в 1940 р. вимушено евакуювала адміністративні органи й армію зі своїх історичних територій; у 1948 р. було загарбано o.Зміїний; після розпаду СРСР зазначені території безпідставно залишилися у складі української держави; прискорення процесу інтеграції Румунії в євроатлантичні структури шляхом пожертвування частини власної території є неприпустимим тощо. Очевидно, що такий акцент діяльності румунських політичних партій та неурядових об’єднань сприяв формуванню негативної суспільної думки щодо України.

Автор підкреслює, що найбільшу активність громадсько-політичні організації Румунії націонал-радикального спрямування проявляли у період інтенсифікації взаємин Румунії та України. Саме у цей час відбувались наступні події: а) розробка та укладання Договору про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією; б) підготовка та підписання Договору про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань і Угоди про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі.

У третьому розділі „Імідж України в медійному просторі Румунії” проаналізовані публікації на українську тематику в румунських друкованих мас-медіа.

У підрозділі 3.1 „Висвітлення проблеми законодавчого оформлення міждержавних відносин у румунських ЗМІ” дисертант досліджує статті, в яких йдеться про переговорний процес або факт укладення ряду найважливіших українсько-румунських домовленостей. З’ясовано, що переважна більшість публікацій на цю тему має негативне змістовне навантаження. Головною причиною окресленої тенденції, на думку автора, є те, що ЗМІ Румунії, як і суспільство в цілому, перебували під впливом ідеї відновлення „Великої Румунії”. Саме тому законодавче оформлення міждержавних відносин, що передбачає закріплення досягнутого status quo щодо цілого спектру „чутливих” питань, сприймається громадськістю не завжди справедивим, а відтак обумовлює негативну реакцію.

Прагнучи показати помилковість переговорів щодо необхідності укладення Договору про відносини добросусідства та співробітництва між обома країнами, румунські ЗМІ публікували матеріали, в яких розповідали про т.зв. „історичні румунські території”. Особливу увагу надавали Герцаївському району Чернівецької області.

Переговорний процес щодо договору від 2003 р. постійно знаходився у фокусі уваги громадськості Румунії, а підсумки практично кожного раунду висвітлювалися у ЗМІ. Зокрема, періоди відсутності прогресу на переговорах пояснювалися у пресі нелояльною позицією української сторони. Аналіз публікацій щодо підписання обох зазначених міждержавних угод свідчить про те, що ці події румунськими друкованими мас-медіа (а отже і громадськістю) були сприйняті в цілому позитивно. Характерно, що договірно-правова база відносин між Україною та Румунією зазнавала критики у негативному викладі при порівнянні схожих угод з іншими країнами. Відмічалося оприлюднення матеріалів негативного змісту, в яких ставилось під сумнів державно-територіальна приналежність о.Зміїний та актуалізувалось питання будівництва каналу Дунай-Чорне море.

Дисертант наголошує, що з'являлася й інформація, яку можна охарактеризувати як нейтральну або наближену до позитивної. Не в останню чергу це було пов'язано з порівнянням договірно-правової бази у взаєминах Румунії з іншими державами, а також з перспективами змін у розвитку двосторонніх відносин з приходом до влади в Україні і Румунії опозиційних сил.

У підрозділі 3.2 „ЗМІ Румунії про сферу гуманітарних взаємин двох країн” автор аналізує джерела, які містять інформацію про т.зв. „історичні румунські території”, становище румунської меншини в Україні, проблеми обох держав у питанні європейської та євроатлантичної інтеграції тощо.

Вказано, що досить часто румунські ЗМІ вдавалися до спотвореного висвітлення політики України щодо етнічних румунів. Зазвичай, в даному випадку йдеться про мову викладання в румуномовних школах, недостатню забезпеченість громади книгами рідною мовою, нерівноправне становище у порівнянні з представниками інших національностей тощо.

Значну увагу румунські мас-медіа приділяють питанню інтеграції України у європейські та євроатлантичні структури, загострюючи акценти на проблемних аспектах процесу та відповідно коментуючи їх. Велика кількість публікацій стосувалася політики нашої держави в зоні розгортання Придністровсько-молдовського конфлікту. В них негативно коментувались інтереси та дії України в цьому регіоні, критикувався український варіант врегулювання кризи. Таким чином, Румунія намагалася дискредитувати Україну як посередника у процесі врегулювання Придністровського конфлікту, намагаючись довести, що будь-яке рішення з цього питання не може бути життєздатним, якщо воно не буде розроблене за безпосередньою участю і з врахуванням інтересів Бухареста. Така позиція Румунії пояснюється прагненням закріпити за собою статус регіонального лідера.

Виявлено, що досить часто румунські ЗМІ згадують про проблеми економічного характеру, зокрема, питання навколо Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Водночас, гуманітарна сфера є одним із тих напрямків у стосунках України та Румунії, щодо якої розміщено найбільшу кількість повідомлень нейтрально-негативного плану. Про Україну румунські друковані ЗМІ могли згадувати позитивно у контексті культурного обміну чи технічної взаємодопомоги, встановлення побратимства між містами, чи, наприклад, участі обох держав у міжнародних регіональних проектах.

На думку автора, аналіз публікацій у румунських ЗМІ впродовж 1991-2006 рр. свідчить, що їх зацікавленість у внутрішньополітичному функціонуванні української держави не обмежується лише інтересами меншини. У коло актуальних питань також включалася перспектива продовження та розстановка акцентів двостороннього політичного, економічного та культурного діалогу.

У підрозділі 3.3 „Перспектива українсько-румунських відносин як фактор впливу на формування іміджу України в Румунії” автор робить спробу спрогнозувати зміни у тенденціях висвітлення румунськими друкованими мас-медіа української тематики у залежності від подальшого розвитку відносин між державами.

Ретроспективний аналіз українсько-румунських взаємовідносин та їх сучасний стан свідчать про те, що вони у своєму розвитку мали різні періоди: атмосфера напруги та взаємної недовіри змінювалась прагненням конструктивної співпраці. Такий прогрес досягався завдяки зусиллям дипломатів обох держав та впливу низки обставин геополітичного характеру, подій, пов’язаних з розвитком внутрішньополітичної ситуації тощо.

Подальший же розвиток українсько-румунських відносин вимагає від нашої держави постійного врахування ряду чинників. По-перше, запровадження Румунією практики подвійних стандартів у політиці щодо України: з одного боку вона декларує зацікавленість і прагнення до всебічної співпраці, з іншого – використовує важливі важелі впливу для створення і закріплення її негативного іміджу на міжнародному рівні як такої, що не дотримується взятих зобов’язань. По-друге, провадження експансії румунської присутності в південно-західному регіоні нашої держави (надання румунського громадянства, заохочення етнічних румунів отримувати освіту у ВУЗах Румунії). По-третє, намагання використати свій випереджаючий євроатлантичний та євроінтеграційний розвиток з метою чинення постійного тиску на нашу державу в усіх невирішених питаннях. По-четверте, активне здійснення Бухарестом політичного курсу, спрямованого на визнання та утвердження ролі лідера у Чорноморському регіоні. По-п'яте, пошук Румунією різних форм жорсткого відстеження виконання двосторонніх домовленостей у різних сферах із залученням третіх сторін для досягнення власних цілей у вирішенні проблемних питань з Україною.

Автор підкреслює, що за таких умов подальший розвиток непростих відносин між двома державами значною мірою залежатиме від характеру розв’язання неврегульованих проблем, наступальної позиції української сторони та неспонтанного підходу міністерств і відомств для ефективного захисту національних інтересів України. Водночас на ситуацію у відносинах значно впливатиме готовність/неготовність Румунії переглянути свою позицію щодо нашої держави, а також певним чином від міжнародної кон’юнктури.

Такий підсумок дає змогу констатувати, що іміджування України в медійному просторі сучасної Румунії не зазнає суттєвих змін. Неврегульованість ряду питань на двосторонньому рівні спричинить збереження негативного ставлення румунського політикуму й неурядових громадських об’єднань до України. У результаті цього несприятливе висвітлення подій внутрішнього та зовнішньополітичного життя нашої держави й надалі формуватиме її негативний імідж у медійному просторі Румунії.

У висновках вказані основні результати роботи.

У дисертації, на основі розглянутих визначень категорії імідж та ряду інших супутніх понять виявлено, теоретично осмислено та систематизовано основні теоретико-методологічні підходи до дослідження формування іміджу держави на міжнародній арені. У зв’язку з відсутністю трактування терміну розроблене авторське його розуміння.

Розгляд ряду суспільно-політичних явищ та подій, що впливали на розвиток європейської спільноти впродовж першої половини ХХ ст., дав змогу окреслити основні історичні аспекти взаємодії України та Румунії. Серед них слід назвати такий фактор як пік розвитку румунської національної ідеї й намагання владних кіл Румунії втілити її в життя, що зводилося до об’єднання всіх „румунських” земель в єдине ціле. Іншим вагомим чинником, що в подальшому вплинув на українсько-румунські відносини були події Першої та Другої світових війн, а також різного роду міжнародні договори, що були їх результатом. Адже вони сприяли виникненню територіальних протиріч між державами.

На основі дослідження двосторонніх відносин з початку 90-х рр. ХХ ст., а також при врахуванні їх історичних особливостей, був запропонований новий підхід до періодизації українсько-румунських відносин на сучасному етапі, з’ясовані позиції провідних політичних сил та ставлення громадськості сусідньої держави до України. Позитивна динаміка двостороннього діалогу час від часу ускладнювалася впливом на владні кола Румунії деяких подій недалекого історичного минулого, зокрема створення держави у кордонах 1918 р. і пов’язаних з цим теорій та ідей. У свою чергу це спричинило до формування негативного ставлення громадськості сусідньої держави до України.

Вивчення діяльності громадсько-політичних організацій Румунії націонал-радикального спрямування дало змогу визначити ступінь та інтенсивність їх впливу на процес іміджування України. Найбільшу активність ці об’єднання демонструють у період підготовки чи укладення двосторонніх угод. Прагнення громадсько-політичних організацій Румунії націонал-радикального спрямування втілити ідею „Велика Румунія” призводить до створення негативного образу нашої держави.

Проаналізовано значення та роль румунських друкованих ЗМІ у формуванні громадської думки щодо відносин з Україною. В Румунії, як і в будь-якій державі, мас-медіа є засобом комунікації між владою та населенням, і виконують ряд функцій, найбільш поширеними серед яких є інформування та формування й управління суспільною думкою. Саме тому заяви, звернення окремих державних інституцій та недержавних об’єднань, а також їх представників з приводу усього комплексу українсько-румунських відносин (швидше негативного плану) регулярно потрапляли на шпальти періодичних видань, формуючи певну громадську думку.

Розгляд ключових історичних аспектів взаємодії між Україною і Румунією, а також врахування особливостей двостороннього діалогу, розгорнутого на початку 90-х рр. ХХ ст. дало змогу вперше комплексно проаналізувати причини формування негативного іміджу України в громадській думці Румунії та встановити, що іміджетворчий процес України у медіапросторі Румунії залежить від низки факторів ідеологічного, політичного та економічного контексту.

Виявлено закономірність у тенденціях формування образу нашої держави, яка полягає у тому, що інформація щодо України як правило з’являється з нагоди національних свят Румунії; у зв'язку з проведенням політичних заходів в Україні, зокрема, двосторонніх відносин, парламентських та президентських виборів; напередодні (та під час) візитів і зустрічей представників політичного істеблішменту обох країн з вирішення всього спектру неврегульованих питань тощо.

Автором здійснено власний прогноз розвитку українсько-румунських відносин та доведено, що у разі збереження їх status quo у майбутньому, процес формування іміджу України в медійному просторі сусідньої держави не зазнає суттєвих змін і збереже всі особливості, виявлені дисертантом у процесі дослідження.

Вироблено рекомендації щодо інтенсифікації українсько-румунського діалогу та політики України у напрямку покращення її іміджу в громадській думці світової спільноти загалом та Румунії зокрема. Обом державам слід вивести двосторонній діалог на рівень взаємовигідного партнерства, інтенсифікувати обмін культурними цінностями між державами, в т.ч. і наукового співробітництва, прискорити розвиток економічних відносин, активізувати інформаційно-пропагандистську роботу в українському та румунському інформаційних просторах з метою поширення достовірної інформації щодо своїх партнерів тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Петров М. Договірно-правове підґрунтя відносин України та Румунії // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2007. – Т.15-16. – С. 176-181.

2. Петров М. Висвітлення проблеми законодавчого оформлення міждержавних відносин (приклад України та Румунії) // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2006. – Т. 12-13. – С. 263-268.

3. Петров М. ЗМІ Румунії про відносини з Україною в гуманітарній сфері // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2006. - Т. 14. – С. 206-213.

4. Петров М. Теоретико-методологічні проблеми формування іміджу України в громадській думці сучасної Румунії // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса, 2006. – №12 (32). – С. 151-162.

5. Петров М. Євроінтеграція Румунії як фактор формування позитивного іміджу України // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Т. ІV. – Чернівці: Прут, 2006. – С. 156-167.

6. Петров М. Формування іміджу України політичними партіями та недержавними організаціями націонал-радикального спрямування Румунії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 32. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 760-766.

7. Петров М. Відносини України та Румунії в контексті постсоціалістичних трансформацій // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества. 23-24 июня 2006 г. Материалы международной научно-практической конференции. – Одеса: „ВМВ”, 2006. – С. 26-28.

8. Петров М. Державна політика України щодо забезпечення її позитивного міжнародного іміджу // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття / Дев'яті читання пам'яті В’ячеслава Липинського // Матеріали доповідей учасників ІV Міжнародної науково-практичної конференції (27 квітня 2006 р.) / Ред. кол.: О.П. Самойленко та ін. – Луцьк: Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2006. – С. 55-58.

9. Петров М. Забезпечення прав української діаспори в Румунії // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Перша міжнародна наукова конференція. Збірник доповідей. – Львів: „Сполом”, 2006. – С. 94-95.

10. Петров М. Вплив процесу трансформації політичної системи Румунії на розбудову добросусідських зносин з Україною // Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції: 8-9 лютого 2006 р. (Укл. Г.О. Нестеренко) За ред. В.П.Беха. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – С. 110-113.

11. Петров М. Імідж української влади напередодні виборів 2006 р. // Вибори 2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні. Матеріали науково-практичної конференції (теоретична частина) м. Тернопіль, 11 листопада 2005 р. – Тернопіль, 2005. – С. 70 - 72.

12. Петров М. Український вектор у рішеннях та заявах парламентів Румунії // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 р. У двох томах. Том 2: Всесвітня історія. Спеціальні історичні дисципліни. Політологія. Міжнародні відносини. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – С. 281-284.

АНОТАЦІЯ

Петров М.В. Процес формування іміджу України в медійному просторі сучасної Румунії. – Рукопис (200 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2007.

У дисертації здійснено комплексне дослідження процесу формування іміджу України в медійному просторі сучасної Румунії. Проаналізовано позиції представників румунського політичного істеблішменту та ставлення громадськості сусідньої держави до України, досліджено вплив громадсько-політичних організацій Румунії націонал-радикального спрямування на створення образу нашої держави.

Доведено, що процес створення образу України друкованими мас-медіа Румунії має тенденційний характер. Зазвичай публікації щодо нашої держави з’являються з нагоди підписання двосторонніх документів, національних свят, а також при вирішенні усього комплексу спільних питань. Визначено, що характер інформації, що потрапляє на шпальти румунських ЗМІ, залежить від успішності переговорного процесу між державами.

Розглянуто можливі варіанти розвитку українсько-румунського діалогу у перспективі. Запропоновано практичні рекомендації щодо покращення сприйняття України громадськістю Румунії.

Ключові слова: імідж, інформаційні операції, міжнародний імідж держави, територіальні протиріччя, громадська думка, ЗМІ, ідея „Велика Румунія”, „історичні румунські території”.

АННОТАЦИЯ

Петров М.В. Процесс формирования имиджа Украины в медиапространстве Румынии.