ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

СКЛЯРУК АНАСТАСІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 159.923.33:316.6

СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ

ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

19.00.05 – соціальна психологія;

психологія соціальної роботи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті соціальної та політичної психології АПН України

Науковий керівник: | доктор соціологічних наук, професор

Донченко Олена Андріївна,

головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор

Лактіонов Олександр Миколайович,

декан факультету психології, завідувач кафедри прикладної психології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

доктор філософських наук

Головаха Євген Іванович,

керівник відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України

Провідна установа: | Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія соціальної психології

Захист відбудеться 05 липня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 15

Автореферат розіслано 01 червня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук І. В. Жадан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Від усвідомлення особистістю свого самопочуття, місця і ролі в суспільстві значною мірою залежать її причетність до справ спільноти та солідарність з нею. Часто об’єктивно інституційні умови, груповий фон, ідеологія не дають індивідові того, що в соціальній психології та соціології прийнято називати оптимальним соціальним самопочуттям.

Соціальне самопочуття як інтегральний показник відображає рівень сумісності мікро- і макрогрупового, інституційного, соціально-функціонального та індивідного.

У науково-теоретичному вимірі актуальність дослідження зумовлена пізнавальною потребою політико-психологічної та соціально-психологічної специфікації таких категорій, як соціальне самопочуття і політична поведінка. Соціальне самопочуття досліджувалося переважно як феномен макросоціологічний. Теоретичне осмислення проблеми соціального самопочуття започатковане в дослідженнях Є. І. Головахи і Н. В. Паніної, присвячених способу життя, серед яких соціальне самопочуття розглядалося як суб’єктивний критерій оцінки рівня і якості життя. При цьому, на думку Ж. Т. Тощенко і С. В. Харченко, соціальне самопочуття визначалося як інтегративна емоційно забарвлена оцінка людиною соціальної дійсності і свого місця та ролі в ній, з урахуванням особистої і суспільної перспективи. Одним з перших фундаментальних досліджень соціального самопочуття за кордоном була серія загальнонаціональних опитувань, проведених під керівництвом Ф. Ендрюса та А. Уїзні. Свій вклад в вивчення соціального самопочуття в 90-ті роки був зроблений російськими вченими А.А.Русалиновою, В.А. Бурко. А.А. Русалинова в своїх працях розкриває його структуру, виділяє два головних компонента: когнітивний и емоційний .

Слід, однак, зауважити, що поза увагою залишається соціально-психологічний вимір дослідження соціального самопочуття – той смисловий стик, де відбувається своєрідна “зустріч” соціальних впливів та індивідного самопочуття. Це є мікрорівень, пов’язаний із політичною системою через політичну культуру, оскільки саме політична культура і визначає ті когнітивні, емоційно-оцінні та поведінкові заломлення соціальних впливів, які опосередковано реалізуються в політичній поведінці особи та соціальних груп.

Політична культура українського суспільства може бути визначена як перехідна: за відомою в науці типологією Г. Алмонда і С.Верби, вона містить у собі формоелементи патріархальної, підданської та активістської політичних культур. Значна кількість населення України, з одного боку, виявляє певну аполітичність, або ж політичну індиферентність (ознака патріархальної політичної культури), займає пасивно-підданську, у більшості випадків – вичікувальну позицію щодо влади (ознака підданської політичної культури), але в екстремальних випадках вдається до активних форм протесту і непокори щодо дій владної верхівки (ознака активістської політичної культури). Для прикладу – події Помаранчевої революції 2004 року.

Вітчизняні теоретики виділяють цілий спектр різних форм політичної поведінки, куди входять як прояви політичної активності в партіях, рухах, стихійних діях, так і випадки виключеності з політичної системи.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що дотепер у дослідженнях поза увагою залишається соціально – психологічний вимір соціального самопочуття, його когнітивні, емоційно-оціночні та поведінкові складові, які опосередковано реалізуються в політичній поведінці особистості та соціальних груп.

Отже виникає потреба соціально-психологічного дослідження соціального самопочуття та його взаємозв’язку з політичною поведінкою для коригування та оптимізації соціального самопочуття, а через нього і політичної поведінки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи пов’язаний з проблематикою науково-дослідної роботи лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України в межах комплексної наукової програми “Психосоціальні детермінанти та механізми розвитку суспільних структур”–2003 роки; державний реєстраційний номер 0199U000432).

Об’єктом дослідження є соціально-психологічні чинники політичної поведінки особистості.

За предмет дослідження взято соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості.

Мета дослідження – визначити залежність конкретних форм політичної поведінки індивіда від рівня його соціального самопочуття.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. З’ясувати механізми формування, структуру соціального самопочуття як “стикового” явища, яке опосередковує ставлення індивіда до політичної системи; дослідити поняття та феноменологію політичної поведінки.

2. Розробити типологію політичної поведінки на основі аналізу політичної активності індивіда.

3. Побудувати модель ціннісної зумовленості соціального самопочуття та ціннісної зумовленості політичної поведінки.

4. Дослідити залежність політичної поведінки індивіда від рівня його соціального самопочуття.

5. Визначити методи впливу на соціальне самопочуття громадян і їх політичну поведінку.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою даної роботи стали загальні принципи психологічної науки: детермінізму, активності, розвитку, системно-структурного підходу. Теоретичну основу дослідження утворює сукупність наукових знань про такі категорії, як “поведінка”, “політична поведінка”, “соціальна спільнота”, “соціальний настрій”, “стан”, “соціальне самопочуття” в різних галузях науки: філософії (Б. О. Грушин, М. В. Попович, М. С. Каган), соціології (Г. В. Осипов, Є. І. Головаха, Н. В. Паніна, Ж. Т. Тощенко, В. О. Ядов), політології (Д. В. Ольшанський, Г. Г. Дилігенський, О. Б. Шестопал) психології (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн), соціальної психології (Б. Д. Паригін, В. О. Васютинський, В. О. Татенко), психології управління (В. А. Ганзен, Б. Ф. Ломов), політичної психології (М. М. Слюсаревський, А. І. Юр’єв, П. Д. Фролов, І. В. Жадан), глибинної соціопсихології (Л. Я. Гозман, О. А. Донченко, К. Г. Юнґ), психології маніпулювання (О. Л. Доценко); спеціальних концепціях психологічного впливу (Ґ. Тард, Г. Лєбон, ) та ін.

Основними методами дослідження були такі: теоретичний аналіз, логічне моделювання, експертне опитування та анкетування, методи математичної статистики (кореляційний, факторний аналіз, t-критерій Стьюдента). Аналіз здійснювався за допомогою статистичного пакету Статистика 5.5.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає: 1) в уточненні умов, за яких соціальне самопочуття, як інтегральний стан, що формується на основі сприйняття та оцінювання особистістю соціального світу, впливає на її політичну поведінку; 2) доведенні того, що політична культура є опосередковувальною ланкою між соціальним самопочуттям і політичною поведінкою особи, оскільки саме завдяки політичній культурі людина здійснює вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки як більш чи менш прийнятної або ж неприйнятної; 3) у встановленні того, що соціальне самопочуття разом із звичайними складовими – перцептивною, мисленнєвою та емоційно-оцінною – містить у собі так звану технологічно привнесену компоненту, яка може спричиняти тимчасову або сталу трансформацію політичної поведінки; 4) подальшому розвитку положення про те, що особистість на підсвідомому рівні може вибудовувати уявлення про статусно-рольові відносини, які можуть повністю розходитися з об’єктивними показниками відносин цієї особистості із суспільством. Деформація соціальної перцепції спричиняє деформацію в усіх ланках подальшої переробки політичної інформації – політичному мисленні, політичних емоціях і політичній поведінці.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження, як і зроблені за його результатами висновки, можуть знайти застосування в таких сферах науково-дослідної, навчально-виховної та соціально-управлінської діяльності, як: а) розробка науково обґрунтованих проектів трансформації соціального самопочуття через мас-медіа і політичну систему, дослідження чинників зростання соціальної напруженості та протестної політичної поведінки, створення програм демографічної політики, пов’язаних з міграцією; б) дослідження електоральної поведінки, моніторингові дослідження соціального самопочуття населення як чинника тих чи тих форм політичної поведінки під час виборчих кампаній; в) створення навчальних програм і навчальних посібників у вищих навчальних закладах на факультетах соціології та психології із спецкурсів: “Політична психологія особистості”, “Психологія електоральної поведінки”, “Політична культура населення”, “Соціальне самопочуття і демографічні процеси” тощо; г) реалізація програм соціальної політики і соціальної роботи з окремими групами населення у сфері політичної освіти на рівні органів законодавчої та виконавчої влади – Верховної Ради, Кабінету Міністрів, облдержадміністрацій.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувались методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; кількісним та якісним аналізом даних; статистичною оцінкою отриманих даних.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України; Міжнародному конгресі Європейської асоціації психотерапії „Психотерапія – ідентичність та суперечності” (м. Львів, 10–13 липня 2003 р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Кризові стани. Грані. Пошуки. Рішення” (м. Донецьк, 7–9 травня 2005 р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Шляхи та можливості подальшого розвитку психотерапії в Україні”(м. Запоріжжя, 21–23 червня 2006 р.); нараді голови Запорізької обласної державної адміністрації з керівниками молодіжних організацій (м. Запоріжжя, 2005 р.); нараді Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту з керівниками молодіжних громадських організацій (м. Київ, 2006 р.).

Публікації. Результати дослідження, викладені в дисертації, знайшли відображення в 5 публікаціях, 4 з яких — у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, чотирьох додатків, списку використаної літератури, який налічує 131 найменування. Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок. Основну частину роботи викладено на 155 сторінках. Текст дисертації містить 18 рисунків та 48 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну отриманих результатів, визначено їх теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі “Соціальне самопочуття і політична поведінка як предмет соціально-психологічних досліджень” аналізується сучасний стан дослідження проблеми соціального самопочуття. Розглядається процес формування соціального самопочуття, його структура. Висвітлюються поняття і феноменологія політичної поведінки, з’ясовується механізм формування політичної поведінки в процесі політичної соціалізації.

Термін “соціальне самопочуття” привернув увагу вітчизняних дослідників порівняно недавно, наприкінці 80-х –початку 90-х років XX століття, тоді як категорія “самопочуття”, що характеризує визначену форму психічного стану людини, досліджується соціальними психологами дуже давно. У першу чергу ми маємо на увазі роботи К.К.Платонова, С.Л.Рубінштейна, А.В.Петровського, А.Н.Леонтьєва та інших, які розглядали самопочуття як важливу характеристику психічних процесів особистості.

Розкриваючи сутність і структуру соціального самопочуття, його місце серед родинних понять, генезис ідей і процес поступового збагачення уявлень про нього, неможливо обійти феномен соціального настрою. Ж.Тощенко і С.Харченко у своїх роботах по вивченню соціального настрою виділяють блок показників настроїв, що характеризують соціальну природу, їхню структуру й ієрархію. Вихідним структурним елементом цього блоку, на їхній погляд, є саме соціальне самопочуття.

Теоретичне осмислення проблеми соціального самопочуття почалося в контексті досліджень способу життя. Останні глобальні дослідження проблеми соціального самопочуття здійснювали Є.І. Головаха і Н.В. Паніна.

Соціальне самопочуття це інтегральний стан, що формується на основі сприймання й оцінювання соціального світу, соціальної ситуації, свого місця і ролі в цій ситуації та у суспільстві, перспектив розвитку суспільства і своїх особистих. Соціальне самопочуття починає формуватися з найпростішого результату відображення предметів і явищ об’єктивного світу – емоцій. Стаючи більш складним утворенням на кожному етапі свого нового стану, воно модифікується й видозмінюється через ускладнення психічної діяльності і психічних процесів, і тільки пройшовши всі ці етапи, здобуває статус генералізованого оцінно-емоційного та когнітивного інтегрального стану, який, у свою чергу, впливає на всі сторони особистості, на всі психічні процеси і стани. Відмінність соціального самопочуття від психічного стану або від настрою полягає в тому, що воно не може формуватися без оцінки перспектив розвитку. Соціальне самопочуття динамічне, але порівняно із психічним станом воно є більш стійким. Соціальне самопочуття як складний конструкт має три рівні: пізнавальний, емоційно-оцінний і фоново-несвідомий.

Політична поведінка є формою цілеспрямованих дій, пов’язаних із задоволенням потреб людини в політиці на мікро-, мезо- та макрорівнях. У працях Бурлацького Ф.М., Галкіна О.О., Демидова А.И., Ольшанського Д.В., Гозмана Л.Я., Шестопал О.Б., Кухти Б.А., Климанскої Л.В., Романюка А.О. та ін. показано, що політична поведінка формується в процесі політичної соціалізації завдяки свідомо-несвідомому включенню особи у вчинкову активність, тобто автоматизовані політичні дії з часом набувають вчинкового характеру. Отже, політична поведінка еволюціонує в онтогенезі та соціогенезі від автоматизованих політичних дій до політичних вчинків, які стають найвищою формою прояву політичної активності особи. Результатом політичної соціалізації стає формування мотиваційних детермінант політичної поведінки, яка розгортається у діях та вчинках осіб і соціальних груп.

Соціальне самопочуття впливає на мотивацію індивіда, а в деяких випадках може перетворюватися і безпосередньо на мотив, оскільки соціальне самопочуття це емоційно-перцептивний стан, який у свідомості індивіда, ймовірніше за все, представлений у вигляді деякої узагальненої оцінної характеристики (добре, погано і т. ін.) або у вигляді локалізованих переживань стосовно певних сфер життєдіяльності (ознаки незадоволеності в різних сферах – у сфері соціальних відносин, міжособистісних відносин і т. ін.). Тому соціальне самопочуття впливає (або постає) як неусвідомлений мотив. Окремі складові соціального самопочуття можуть бути усвідомленими і навіть відігравати роль життєвих цілей (наприклад, матеріально-побутова сфера) або ставати неусвідомленим мотивом, особистісним змістом, що з’являється у свідомості (наприклад, сфера міжособистісних відносин).

На зміст політичної дії, впливають: соціальне самопочуття як інтегральний психічний стан; мотиви, які взаємодіють з окремими складовими соціального самопочуття; мотиви, які є результатом соціального самопочуття (змінити, зберегти); особистісні цінності, суспільні норми, політична культура.

У другому розділі “Соціальне самопочуття і політична поведінка: стратегія дослідження та емпірична операціоналізація понять” наводиться аналіз та порівняння методів дослідження соціального самопочуття, обґрунтовано схему ціннісної зумовленості соціального самопочуття, розроблено типологію політичної поведінки, вибудовано програму емпіричного дослідження взаємозв’язку соціального самопочуття та політичної поведінки.

Методом дослідження соціального самопочуття, його структури, компонентів та їхніх зв’язків є структурний аналіз, що передбачає вичленовування окремих компонентів структури, виявлення закономірностей взаємозв’язків компонентів, що у своїй взаємодії породжують певну цілісність.

Структурний аналіз соціального самопочуття може провадитися на двох рівнях. Структуру можна розглядати як зв’язок і співвідношення між різними компонентами результатів взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем, абстрагованих у певні види і сфери життєдіяльності – це так званий синхронний підхід. А можна говорити про структуру соціального самопочуття під кутом зору зв’язку між послідовними етапами формування соціального самопочуття. Такий підхід, по суті, є діахронним, оскільки стосується певної послідовності включення тих або інших механізмів формування соціального самопочуття.

Соціальне самопочуття не є сумою задоволення всіх потреб, а визначається, виходячи із цінностей особи. Це є головна відмінність соціально-психологічного підходу в дослідженні соціального самопочуття від соціологічного. Між цінностями особи та її соціальними почуттям спостерігається більша міра залежності, ніж між потребами та соціальним самопочуттям, адже саме цінності визначають, яка частина соціальних благ належить до категорії потребово-значущих.

Комплексний критерій диференціації форм політичної поведінки дає змогу оцінити такі її параметри, як рівень складності (імпульсивність-системність), активність-реактивність, позитивність-негативність. За параметром рівня складності форми політичної поведінки поділяються на прості, імпульсивні (політична реакція, відчуження, стихійна політична агресія) та складні, системні, ті, що потребують розгорнутих дій і систематичної активності (політична діяльність, цілеспрямована політична агресія). За параметром активності-реактивності форми політичної поведінки поділяються на активні і реактивні (наприклад, політична реакція, політичний бойкот – реактивні, цілеспрямована політична агресія та політична участь – активні). За параметром позитивності-негативності форми політичної поведінки поділяються на функціональні, спрямовані на підтримку політичної системи та її інституцій (наприклад, політична участь та політична діяльність) та дисфункціональні, спрямовані на підрив довіри і легітимності політичної системи та її інституцій (наприклад, бойкот, цілеспрямована і стихійна політична агресія).

Запропонована типологія політичної поведінки виокремлює такі її форми, як реакція – відповідь на зовнішній вплив, джерелом активності в цьому випадку слугують інші люди, інститути; періодична участь, пов’язана з делегуванням повноважень у виборах, політичних кампаніях; діяльність у політичних організаціях, рухах, партіях; політична пасивність; політичне відчуження; політична негація (бойкот);стихійна політична агресія; цілеспрямована політична агресія. У представленій типології форми політичної поведінки розташовано в континуумі від найбільш простої – нейтральної реактивної (політичної реакції) до найбільш складної – активної негативної (цілеспрямованої політичної агресії).

Розроблена програма емпіричного дослідження впливу соціального самопочуття на політичну поведінку особистості охоплює: складання переліку емпіричних атрибуцій (суджень), які характеризують конкретні форми політичної поведінки і типи політичних культур (за типологією Алмонда і Верби), проведення експертного опитування; розробку власної методики – опитувальника СКП (самопочуття – культура – поведінка), що ґрунтується на модифікації опитувальника САН (самопочуття – активність – настрій) шляхом посилення соціальних акцентів атрибуцій; проведення опитування на вибірці в 100 осіб з використанням опитувальників СКП (самопочуття – культура – поведінка), опитувальника Роджерса–Даймонда для визначення адаптивності та опитувальника В.И Гарбузова для визначення ціннісних орієнтацій; аналіз та інтерпретацію результатів емпіричного дослідження.

У третьому розділі “Соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості” узагальнено кількісні дані анкетування та наведено інтерпретацію отриманих результатів. Розглянуто методи впливу на політичну поведінку шляхом зміни соціального самопочуття. Проведено аналіз взаємовпливу соціального самопочуття на політичну поведінку, політичну культуру, рівні адаптивності та ціннісні орієнтації. Представлено інтерпретацію результатів кореляційного аналізу з використанням методу кореляції Пірсона. Наведено результати факторного аналізу показників дослідження та їх вираження в рівнях соціального самопочуття. Здійснена за допомогою t-критерію Стьюдента оцінка відмінностей.

Інтерпретація результатів, за даними обрахунків з використанням методу кореляції Пірсона, дає змогу дійти наступних висновків. Покращення соціального самопочуття позитивно позначається на залученні особистості у політичну діяльність. При покращенні соціального самопочуття зростає політична активність, зменшується політична пасивність та політична негація. Схильність до активістської або патріархальної політичної культури має своє відображення в ціннісних орієнтаціях - зростають пізнавальні цінності, владно - політичні цінності, цінності гідності і честі, цінності самозбереження та цінності свободи. При покращенні соціального самопочуття зростає адаптивність, емоційний комфорт, прийняття себе та прийняття інших. Це свідчить про більш позитивну налаштованість по відношенню до політичної сфери. Погіршення соціального самопочуття позначається насамперед політичною пасивністю, політичною апатією, низьким рівнем адаптивності та низькою самооцінкою респондентів. Все це має відношення до зміни ціннісних орієнтацій та формування політичної культури. При погіршенні соціального самопочуття зростають цінності роду та соціальні цінності і зменшуються індивідуальні цінності (цінності самозбереження, цінності свободи, пізнавальні цінності, владно-політичні цінності та цінності гідності і честі), формується підданська політична культура.

За результатами факторного шкалювання визначено статистично значущі різниці в значеннях головних компонентів факторної моделі між групами з низьким, середнім і високим рівнями соціального самопочуття. За результатами факторного аналізу було виділено чотири фактори:

фактор А: „соціально дезадаптивний – соціально адаптивний”;

фактор В: „включений у політичний процес – виключний з політичного процесу”;

фактор С: „соціально закритий – соціально відкритий”;

фактор D: „соціально ведений – соціально ведучий.”

Визначено представленість цих факторів у випробуваних з різним рівнем соціального самопочуття. За результатами факторного аналізу встановлено, що соціальне самопочуття є окремою, досить самостійною змінною, відмінною від політичної поведінки та політичної культури, які у виявлених факторах представлено як тісно пов’язані між собою змінні.

Здійснена за допомогою t-критерію Стьюдента оцінка відмінностей, дала змогу дійти наступних висновків. При низьких показниках соціального самопочуття респонденти в репертуарі політичної поведінки мають політичне відчуження, пасивність та політичну негацію. Вони є прихильниками підданської політичної культури, яка є чинником гальмування активних форм політичної поведінки - політичної участі та політичної діяльності, цілеспрямованої чи стихійної політичної агресії. Таким чином, підданська політична культура при поєднанні із низьким соціальним самопочуттям провокує ескапізм – втечу від проблем політичного життя. Для респондентів цієї групи характерні зниження адаптації, позитивної самооцінки (самонеприйняття), емоційного комфорту та домінування. В структурі ціннісних орієнтацій зростає питома вага цінностей роду та соціальних цінностей при одночасному наближенні показників владно-політичних цінностей, пізнавальних цінностей, цінностей свободи та цінностей гідності і честі до мінімальних величин. Отже, при низькому соціальному самопочутті переважає сприйняття себе як частини або функції групи над сприйняттям себе як активного суб’єкта цієї групи.

При середніх показниках соціального самопочуття в репертуарі політичної поведінки особистості з’являється схильність до досить примітивної форми політичної поведінки – реакції та суттєво зростає рівень періодичної політичної участі, що свідчить про те, що такі особи хоча і мають щодо політики певну “ілюзію контролю”, але піддаються маніпулюванню з боку засобів масової інформації. Тому політична поведінка осіб із середнім рівнем соціального самопочуття набуває ознак суперечливості: з одного боку вона є активною, оскільки зростають показники політичної участі, політичної діяльності, а з іншого боку – реактивною, оскільки ця діяльність стає керованою з боку спеціально-підготовлених маніпуляторів від політики. Остання обставина спонукає таких людей приєднуватись до політичних партій, рухів. Характерологічні особливості осіб із середнім рівнем соціального самопочуття відображають більш виражену адаптивність, емоційний комфорт, самоприйняття та прийняття інших при збереженні високих показників підлеглості. Домінуючі цінності особи із середнім рівнем соціального самопочуття – цінності свободи та цінності гідності і честі – сприяють формуванню активістської політичної культури, яка спонукає людину до позитивного переживання політики як сфери, де відбувається не однобічний вплив.

При високих показниках соціального самопочуття поведінковий репертуар особистості набуває рис більш високої варіативності, сприяє більш гнучкому ставленню до політики і вироблення більш адаптивних стратегій. В політичному поведінковому репертуарі переважає політична діяльність та цілеспрямована політична агресія. У респондентів з високим рівнем соціального самопочуття сформована цілком компромісна політична культура, в якій співіснують патріархальні і активістські складові. Це говорить про те, що прояви політично-активної поведінки визначаються не лише цінностями участі в соціальному житті, але і цінностями інтеграції, які є складовою частиною патріархальної політичної культури. В структурі ціннісних орієнтацій переважають пізнавальні, владно-політичні цінності та цінності самозбереження. Характерологічні особливості респондентів з високим рівнем соціального самопочуття: підвищена адаптивність, соціальна толерантність, високі показники внутрішнього контролю при зниженні субпоказників емоційного дискомфорту, неприйняття інших, підлеглості, ескапізму.

ВИСНОВКИ

1. Соціальне самопочуття – це загальна, генералізована оцінно-емоційна реакція людини на всю сукупність соціальних умов її існування. Формування соціального самопочуття починається з найпростішого результату оцінного відображення – емоцій-переживань. Більш тривалі і стійкі емоції формують настрої, почуття. Більш стійкі настрої і почуття визначають психічні стани. І як інтегральний стан, зрештою, постає соціальне самопочуття. Пройшовши всі етапи, воно здобуває статус генералізованого оцінно-емоційного та когнітивного інтегрального стану, який, у свою чергу, впливає на всі сторони особистості, на всі психічні процеси і стани. Відмінність соціального самопочуття від психічного стану або від настрою полягає в тому, що воно не може формуватися без оцінки перспектив розвитку. Соціальне самопочуття динамічне, але порівняно із психічним станом воно є більш стійким.

2. Соціальне самопочуття як складний конструкт має три рівні: пізнавальний, емоційно-оцінний і фоново-несвідомий. На пізнавальному рівні відбувається усвідомлення того, що реально відбувається в суспільстві. Емоційний рівень містить певні типові переживання, пов’язані з усвідомленням індивідом просторово-часових рамок групи, що служать точками відліку його власної просторово-часової орієнтації. На фоновому рівні відбувається формування латентних диспозицій, що закладаються в первинних мікрогрупах і створюють відповідну налаштованість на сприйняття, осмислення і переживання суспільства і політичної системи через установки, стереотипи, неусвідомлені комплекси тощо.

3. Більша частина фонових впливів на соціальне самопочуття особи здійснюється через політику та окремі політичні інституції. Політика як глобальна форма організації соціальних процесів визначає ієрархію соціально-екологічних ніш, впливаючи в такий спосіб на різні вияви соціального самопочуття окремих осіб. Саме через політику суспільство може усвідомлюватися, переживатися і відтворюватися в поведінці індивіда як “символічно своє” або ж як “символічно чуже”.

4. Взаємозв’язок соціального самопочуття і політичної поведінки не є безпосереднім, а опосередковується політичною культурою та цінностями. Політична культура – це той фільтр, що забезпечує вибір різних форм політичної поведінки. Цінності політичної культури детермінують переживання одних і тих же ситуацій як задовільних або незадовільних. Політична культура й цінності стають опосередковувальною ланкою між соціальним самопочуттям і політичною поведінкою особи, оскільки саме завдяки їм людина здійснює вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки як більш чи менш прийнятної або ж неприйнятної.

5. Типотвірним критерієм у розробленій типології політичної поведінки став критерій комплексності, що охоплює рівень складності поведінкових актів, їх спрямованість (активність-реактивність, нейтральність-позитивність/негативність) щодо політичної системи, а також зв’язок з різними інституційними утвореннями або ж приватною сферою життєдіяльності індивіда. У наведеній типології форми політичної поведінки розташовано в континуумі від найбільш простої нейтральної реактивної (політичної реакції) до найбільш складної активної негативної (цілеспрямованої політичної агресії). Запропонована типологія виокремлює такі форми політичної поведінки: реакція (відповідь на зовнішній вплив; джерелом активності в цьому випадку слугують інші люди, інститути); періодична участь, пов’язана з делегуванням повноважень у виборах, політичних кампаніях; задіяність у політичних організаціях, рухах, партіях; політична пасивність; політичне відчуження; політична негація (бойкот); стихійна політична агресія; цілеспрямована політична агресія.

6. Особи з низьким рівнем соціального самопочуття схильні більшою мірою до пасивно-негативних форм політичної поведінки – політичного бойкоту (негації) та відчуження при більш низьких супутніх показниках негативно-деструктивної щодо політичної системи форми поведінки (стихійної та цілеспрямованої агресії), що пояснюється домінуванням відповідних настроїв – розпачу, меланхолії, депресії, які стримують будь-яку політичну активність, у т. ч. негативну. Виявлено позитивну залежність між низьким рівнем соціального самопочуття і підданською політичною культурою. Для осіб з низьким соціальним самопочуттям характерні цінності роду та соціальні цінності при послабленні цінностей самозбереження, цінностей пізнання та владно-політичних цінностей. При послабленні цінностей самозбереження виникає емоційний дискомфорт і знижуються показники адаптивності.

Особи із середнім рівнем соціального самопочуття схильні до реактивної політичної поведінки та періодичної політичної участі. При покращенні соціального самопочуття зростає адаптивність, емоційний комфорт, самоприйняття, домінування, а також цінності свободи, гідності й честі.

Особи з високими показниками соціального самопочуття схильні до активних форм політичної поведінки при одночасному прийнятті установок патріархальної або активістської політичних культур. Звертає на себе увагу та обставина, що ціннісна регуляція політичної поведінки у таких осіб пов’язується з пізнавальними цінностями, цінностями самозбереження та владно-політичними цінностями. Стратегії їхньої поведінки стають разом з тим більш високо адаптивними та варіативними.

7. Слід розрізняти технології впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку як у синхронному, так і в діахронному вимірах. У синхронному вимірі це стає можливим завдяки визначенню міри впливу кожного компонента на загальне тло соціального самопочуття, виокремленню найбільш значущих компонентів, впливаючи на які можна змінити саме соціальне самопочуття. Задоволення потреб індивіда –шлях до підвищення рівня соціального самопочуття. Діахронний підхід полягає в тому, що, змінивши складові соціального самопочуття, можна змінити і саме соціальне самопочуття, а через нього – і політичну поведінку індивіда. Впливаючи на емоції, настрої, почуття, психічні стани людини, ми впливаємо в такий спосіб на її соціальне самопочуття. Діахронний підхід допускає зміну соціального самопочуття і політичної поведінки за рахунок т. зв. технологічно привнесеної компоненти соціального самопочуття, яка може спричиняти тимчасову або сталу трансформацію політичної поведінки. Політична пропаганда, реклама та паблік рілейшнз розглядаються як моделі технологій опосередкованого впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку індивіда.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИЕРТАЦІЇ:

1. Аналіз стану наукової розробленості феномена „соціальне самопочуття” і психосоціальних факторів, що впливають на його формування з погляду соціально-психологічної теорії // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Логос, 2006. – Т. , вип. . – С. 281–294.

2. Соціальне самопочуття як емоційний індикатор функціонування соціальної системи: соціально-психологічний аспект // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Логос, 2006. – Т. , вип. 9. – С. .

3. Протестний електорат як соціально-психологічний феномен: соціально-практичні фактори конституювання протестної електоральної спільноти // Соціальні технології: актуальні питання теорії та практики: Міжнар. міжвуз. зб. наук. робіт. – Запоріжжя: Вид-во ДУ „ЗИГМУ”, 2006. – Вип. 32. – С. .

4. Технології впливу на соціальне самопочуття і політичну поведінку // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Логос, 2007. – Т. , вип. 10. – С. 369-377. 

5. Психосоціальні фактори, що впливають на формування соціального самопочуття з погляду соціально психологічної теорії // Нова парадигма: Журн. наук. пр. / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. . – К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. – С. 210-224.

АНОТАЦІЇ

Склярук А. В. Соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи. Інститут соціальної та політичної психології АПН України, Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене соціально-психологічному аналізові феномена соціального самопочуття та його впливу на політичну поведінку особистості. Цей вплив розглядається крізь призму ціннісних детермінант політичної культури, які є основою формування потребових диспозицій і стратегій політичної поведінки індивіда. Соціальне самопочуття розглядається не лише як когнітивно-емоційний, а і як перцептивний конструкт, у якому відображається самосприйняття особистості як носія певних ціннісних орієнтацій, що визначають рівень задоволеності або незадоволеності особистих, мікрогрупових і загальносоціальних потреб у політичній сфері.

Ключові слова: соціальне самопочуття, політична поведінка, політична культура, ціннісні орієнтації, потребові диспозиції, адаптивність.

Склярук А. В. Социальное самочувствие как фактор политического поведения личности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной работы. Институт социальной и политической психологии АПН Украины, Киев, 2007.

Диссертационное исследование посвящено социально-психологическому анализу феномена социальное самочувствия и его влиянию на политическое поведение личности. Данное воздействие рассматривается через призму ценностных детерминант политической культуры индивида, являющихся основой формирования потребностных диспозиций и стратегий политического поведения индивида. Социальное самочувствие рассматривается не только как когнитивно-эмоциональный, но и как перцептивный конструкт, в котором отражается самовосприятие личности как носителя определенных ценностных ориентаций, определяющих уровень удовлетворенности или неудовлетворенности личных, микрогрупповых и общесоциальных потребностей в политической сфере.

Уточнены условия, благодаря которым, социальное самочувствие, как интегральное состояние, которое формируется на основе восприятия и оценки индивидом социального мира, влияет на его политическое поведение. Политическая культура является опосредующим звеном между социальным самочувствием и политическим поведением индивида, поскольку именно благодаря политической культуре индивид выбирает ту или иную форму политического поведения.

Комплексный критерий дифференциации форм политического поведения дает возможность оценить такие его параметры, как уровень сложности (импульсивность-системность), активность–реактивность, позитивность-негативность.

В представленной типологии политического поведения выделены такие его формы как, реакция – ответ на внешнее воздействие, источником активности в этом случае выступают другие люди или институты; периодическое участие, связано с делегированием полномочий в выборах, политических компаниях; деятельность в политических организациях, движениях, партиях; политическая пассивность; политическая негация (бойкот); стихийная политическая агрессия; целенаправленная политическая агрессия. В представленной типологии формы политического поведения размещены в континууме от наиболее простой - нейтральной (политической реакции) до наиболее сложной (целенаправленной политической агрессии).

Установлено, что улучшение социального самочувствия позитивно отражается на политической деятельности индивида. При улучшении социального самочувствия увеличивается политическая активность, уменьшается политическая пассивность и политическая негация. Склонность к активистской или патриархальной политической культуре имеет свое отражение в ценностных ориентациях – лидируют познавательные ценности, ценности гордости и чести, ценности самосохранения и ценности свободы. При улучшении социального самочувствия улучшается адаптивность, эмоциональный комфорт, принятие себя и других. Это свидетельствует о более позитивном отношении к политической системе. Ухудшение социального самочувствия определяется, прежде всего, политической пассивностью, политической апатией, низким уровнем адаптивности и низкой самооценкой респондентов. Все это влияет на ценностные ориентации индивида и формирование его политической культуры. При ухудшении социального самочувствия лидируют ценности рода и социальные ценности, формируется подданническая политическая культура.

Ключевые слова: социальное самочувствие, политическое поведение, политическая культура, ценностные ориентации, потребностные диспозиции, адаптивность.

Sklyaruk A.V. Social feeling as a factor of a political behaviour of a person.- Manuscript.

This thesis was written for the aim, to became a candidate of psychological science by a specialization 19.00.05.- social psychology, psychology of a social work. - Institute of Social and Political Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv 2007.

This thesis research was devoted for a social- psychological analyses of phenomen of a social feeling and its influence on a political behaviour of a person .

This influence is looked through the prism of a treasures determinate of a political culture of individual, that is a base of a forming of a requirement dispositions and strategy of a political behaviour of individual. Social feeling is looking through not only cognitive- emotional, but as a perceptional construct, in which reflected selffeelings of a person, as a bearer of definite treasures orientations, that determinates a level of satisfaction or unsatisfaction of a person, microgroup and social requirements in a political sphere.

Key-words: social feeling, political behaviour, political culture, value orientation, requirement disposition, adaptation.