МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
СЛОБОДЯНЮК ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА
УДК (1:316):123.1:329.12
СВОБОДА ЛЮДИНИ: ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІРИ
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
ЛЬВІВ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі філософії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: | Мельник Володимир Петрович,
доктор філософських наук, професор,
декан філософського факультету,
завідувач кафедри теорії та історії культури
Львівського національного університету імені Івана Франка
Офіційні опоненти: | Бичко Ігор Валентинович
доктор філософських наук,
професор кафедри історії філософії
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Скринник Михайло Антонович
кандидат філософських наук,
доцент кафедри філософії
Національного лісотехнічного університету України (м. Львів)
Провідна установа | Інститут філософії імені Григорія Сковороди національної академії наук України (м. Київ)
Захист відбудеться 10 квітня 2007 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розіслано 7 березня 2007 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02
кандидат філософських наук, доцент О. Б. Сінькевич
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження. Свобода як феномен, ідея, цінність та ідеал — один із найважливіших аспектів буття людини. Представники різних історичних періодів своєрідно підходили до тлумачення цієї проблематики. Розвиток сучасної західної цивілізації значною мірою ґрунтується на тому розумінні свободи, яке постало впродовж останніх століть у різних течіях філософської думки. Особливе значення в підході до свободи як до субстанційної цінності належить лібералізму як важливому напряму західної соціально-філософської думки. Свободу визначають як основну його категорію: навколо неї будують міркування, концепції та теоретичні структури ліберального характеру, у яких особливо наголошено на діалектичному співвідношенні індивідуального та соціального в житті людини, на тому, яким чином окрема особа здатна актуалізовувати й реалізовувати свободу, притаманну кожному індивідові від народження. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття ця проблематика стає об’єктом інтенсивних дискусій між лібералізмом та комунітаризмом, в яких лібералізм постає як виразник індивідуалістичної тенденції, а комунітаризм, своєю чергою, звертає увагу на соціальну складову життя людини. Можна стверджувати, що в сучасній філософській думці західних (передовсім англосаксонських) країн аналіз співвідношення індивідуального й соціального вимірів свободи передбачає неминуче звернення до ліберальних та комунітаристських концепцій, у яких ці виміри виявляють себе через розкриття змісту індивідуалізму, приватності, публічності, автономії, спільноти та низки інших категорій.
Розвиваючись як незалежна держава протягом останніх шістнадяти років, Україна з необхідністю залучена до контексту сучасного глобалізованого світу і зазнає його впливу (в економічній, гуманітарній, політичній та інших галузях). Свобода як ідеал стає важливим предметом аналізу соціально-політичних процесів останніх десятиліть у вітчизняному дискурсі, проте відзначимо, що українська академічна спільнота повинна більш активно залучатись в опрацювання здобутків, невдач та обґрунтованих теоретичних напрацювань розвинутих країн із ліберально-демократичним типом суспільства, зокрема аналізувати діалог між лібералізмом та його комунітаристською критикою. Отже, це вказує на актуальність дослідження таких індивідуальних та соціальних вимірів свободи, як індивідуалізм, приватність, публічність, автономія, спільнота в межах ліберально-комунітаристського дискурсу. Пропоноване дисертаційне дослідження обґрунтовує ключову взаємопов’язаність індивідуального й соціального початків та їх нерозривний зв’язок через ідею свободи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в контексті науково-дослідницької роботи кафедри філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Тема дослідження тісно й безпосередньо пов’язана з держбюджетною темою “Громадянське суспільство як здійснення свободи: соціальний, релігійний та економічний виміри” (державний реєстраційний номер 0103U006795), над якою колектив названої вище кафедри працював протягом останніх років.
Мета дисертаційного дослідження — проаналізувати індивідуальні та соціальні виміри свободи в сучасному ліберально-комунітаристському дискурсі.
Досягнення зазначеної мети є можливим за умови розв’язання таких необхідних завдань:
·
дослідити вияв свободи людини в індивідуальному та соціальному вимірах на основі дискусій між лібералізмом та комунітаризмом;
·
здійснити експлікацію змісту індивідуалізму та визначити його взаємозв’язок із феноменом свободи;
·
розкрити феномен приватності, його зв’язок з публічністю та його значення для здійснення свободи в соціальному світі;
·
дослідити явище автономії як індивідуального виміру свободи та його місце в організації соціального життя людини;
·
з’ясувати взаємозв’язок індивідуалізму, приватності, автономії як окремих вимірів свободи та визначити їхнє значення у становленні, самоздійсненні та самоствердженні особи.
Об’єктом дисертаційного дослідження є феномен свободи в контексті ліберально-комунітаристського дискурсу (праці мислителів другої половини ХХ – початку ХХІ століття).
Предмет дисертаційного дослідження — індивідуальні та соціальні виміри свободи: індивідуалізм, приватність, публічність, автономія, спільнота.
Методологічною основою дослідження є теоретичні здобутки пізнавального арсеналу філософської та наукової думки мислителів та дослідників із проблематики свободи. Для найповнішої реалізації поставлених завдань та досягнення зазначеної мети використано низку як філософських, так і загальнонаукових методів:
·
компаративістський метод, який дав змогу виокремити особливості в трактуванні індивідуального та соціального вимірів свободи українськими й закордонними мислителями, лібералами та комунітаристами;
·
герменевтичний метод, а саме принцип герменевтичного кола. Зокрема, для розкриття ідеї свободи як цілісної потрібно було проаналізувати деякі її аспекти, елементи та прояви в житті людини, які водночас є необхідним підґрунтям для розуміння її цілісності;
·
діалектичний метод реалізовано в опозиціях “особа – спільнота”, “індивідуальне – загальне”, “приватне – публічне”, які розкривають дихотомічні, однак взаємодоповнювальні взаємини між людиною та соціальною групою загалом;
·
загальнонаукові методи аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, ідеалізації, наукового плюралізму й системності та інші.
Наукова новизна дисертації тісно пов’язана з її актуальністю та висновками, яких було досягнуто у процесі роботи над цією темою. До тверджень, що мають наукову цінність та характеризують новизну дисертаційної роботи, включено такі положення, які виносяться на захист:
·
встановлено, що сучасні індивідуальні та соціальні виміри свободи адекватно розкриваються через низку взаємопов’язаних феноменів, передусім через феномени індивідуалізму, приватності та автономії;
·
проведено соціально-філософський аналіз поняття індивідуалізму в контексті порівняння напрацювань українських та закордонних дослідників. Запропоновано поняття комунітарного індивідуалізму, яке дає змогу розкрити взаємопов’язаність та взаємозумовленість індивідуального та соціального в особі;
·
проаналізовано зміст приватності у зв’язку з ідеями публічності і свободи. Запропоновано концептуальне бачення приватності, яке полягає в розрізненні між формами самоприватності та міжприватності (або інтерприватності), відповідно до яких можна характеризувати стосунки людини із собою та з іншими;
·
введено до наукового обігу й охарактеризовано два підходи до значення приватності в житті сучасної людини: інструментально-функціональний та ціннісно-сутнісний;
·
досліджено ідею автономії в контексті міжособистісної взаємодії та взаємодії індивіда й соціальної групи. Сформульовано два аспекти зв’язку між людиною та спільнотою: інструментальний та емоційно-афективний;
·
доведено, що автономія особи — це важливий феномен не тільки в житті окремої людини, а й у побудові якісно важливих соціальних зв’язків з іншими людьми в соціумі, що позначає поняття автономії в соціально-філософському контексті.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає у внеску в теоретичну базу осмислення феномену свободи в сучасному світі, який представлений в контексті поєднання важливих дотичних феноменів (індивідуалізм, приватність, автономія), що їх можна розглядати і як його складники, і як його прояви в соціальній дійсності. Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних курсів із соціальної філософії, філософської антропології, етики, політичної філософії й політології та інших суспільнознавчих дисциплін; спецкурсів, присвячених проблематиці свободи та дотичних до неї понять.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Різні аспекти дослідження, деякі ідеї та обґрунтовані висновки дисертації викладено в 11-ти наукових публікаціях (із них п’ять статей у фахових виданнях, визначених ВАК України; та шість тез доповідей на конференціях).
Основні положення роботи були висвітлені в доповідях та виступах на таких міжнародних та всеукраїнських конференціях: Третя і Четверта міжнародні науково-практичні конференції “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 2005, 2006); Міжнародні наукові конференції “Дні науки філософського факультету” (Київ, 2005, 2006); Наукова конференція “Російський срібний вік: проблема особистості” (Дрогобич, 2005); Всеукраїнська наукова конференція “Духовні виміри європейської цивілізації: виклики ХХІ століття” (Львів, 2005); Третя міжнародна наукова конференція “Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними” (Суми, 2006).
Плідну роботу над запропонованим дисертаційним дослідженням було здійснено під час Літнього інституту демократії та різноманіття (Краків, Польща, 2002) та впродовж річного академічного стажування в Оксфордському Університеті (Великобританія, 2003-2004).
Окрім цього, результати дослідження апробовано на щорічних науково-звітніх конференціях та теоретичних семінарах кафедри філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та концептуальним баченням проблематики. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (які містять вісім підрозділів), висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки (із них 163 сторінки основного тексту). Список використаних джерел містить 217 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено зв’язок з науково-дослідницькою роботою кафедри, на якій виконано дисертацію; вказано об’єкт і предмет дослідження; проаналізовано застосовані в дослідженні методи і принципи; сформульовано мету та завдання; визначено наукову новизну положень, що виносяться на захист; розкрито теоретичне та практичне значення роботи; подано відомості про апробацію дослідження та його структуру.
У першому розділі “Теоретико-методологічні підвалини соціально-філософського аналізу феномена свободи” розкрито засади й елементи історичної спадщини розуміння ідеї свободи.
Феномен свободи є предметом зацікавлення мислителів різноманітних течій та напрямів. У першому підрозділі “Джерельно-методологічна база дисертаційного дослідження” зазначено тих авторів, праці яких слугували методологічним підґрунтям дослідження. Серед них виділено такі, що присвячені аналізу ідеї свободи, а також феноменам індивідуалізму, приватності та автономії. Окрему групу становлять праці авторів, які досліджують системи лібералізму та комунітаризму, адже в контексті дискусії між ними розкрито тему дисертації. У межах цієї дискусії можна виділити мислителів, які досліджують лібералізм у його різноманітних подобах в сучасному світі (Д. Боаз, Ф. Гаєк, Дж. Грей, Р. Дворкін, В. Заблоцький, Дж. Крістман, П. Манан, Л. фон Мізес, М. Прунак, Дж. Роулз, Г. Рормозер, Г. Тульчинский, М. Фріден, С. Фрімен), та таких, які присвячують свої праці взаємозв’язку між лібералізмом та комунітаризмом в різноманітних формах (Ш. Авінері, Г. Блокланд, М. Волцер, Е. Гутман, В. Заблоцький, Ф. Зелцнік, В. Кимліка, Я. Кіш, Ч. Кукатас, А. Макінтайр, С. Мулгалл, Ф. Петтіт, П. Рахшмир, А. Свіфт, М. Сендел, Ч. Тейлор, А. де-Шаліт).
Поняття свободи в контексті теми дисертації проаналізовано у працях насамперед таких сучасних авторів, як: Г. Арендт, Р. Арон, О. Бандура, С. Бенн, І. Берлін, І. Бичко, Г. Блокланд, В. Вайштайн, Б. Вілльямс, Ф. Гаєк, Дж. Грей, Т. Грін, Дж. Данфорд, М. Дімова-Куксон, В. Заблоцький, А. Карась, Я. Картер, Дж. Крістман, Дж. Маккелем, В. Пазенок, Дж. Раз, Дж. Рейчелз, Дж. Роулз, А. Свіфт, Л. Ситниченко, Ч. Тейлор, В. Шаповал. Найбільш цікавими є міркування ліберального спрямування, які демонструють, чим є свобода в сучасному західному суспільстві та які її виміри набувають особливої ваги сьогодні.
Для розкриття теми дисертаційного дослідження важливими є праці, у яких ідею свободи розкрито через поняття індивідуалізму, приватності та автономії. Такі дослідники, як А. Байєр, І. Берлін, Г. Блокланд, Ф. Гаєк, Д. Готьєр, Г. Дилигенский, Л. Дюмон, В. Заблоцький, Ю. Замошкин, В. Кимліка, О. Коропецька, О. Корх, С. Люкс, М. Недашківська, М. Новинская, Д. Різмен, І. Старовойт, Н. Скотна, С.ухачов, З. Шевченко роблять акцент на аналізі індивідуалізму, зокрема на історичній його генезі, розглядові індивідуалізму в межах ліберального світогляду західної філософії, на встановленні зв’язків поняття індивідуалізму з дотичними поняттями та ін.
У літературі, присвяченій проблемі приватності, виділено праці, спрямовані на якісний аналіз цієї ідеї, визначення її сутності (С. Бенн, М. Вайнштайн, Е. Ван-ден Гааг, В. Заблоцький, В. Калуга, Ф. Ольсен, П. Фронд, Дж. Чепмен). Інша група авторів передусім цікавляться можливостями розрізнення між приватним та публічним (С. Барсукова, С. Бенн, Дж. Гауз, А. Райан). А також існує низка праць, автори яких розглядають приватність у її зв’язку з іншими дотичними поняттями й ідеями (Г. Арендт, Г. Блокланд, В. Вайнштайн, Ю. Габермас, Г. Гросс, Дж. Іннесс, Е. Кемеров, М. Недашківська, А. Сіммел, Е. Трубина, К. Фрідріх). Зауважмо, що український академічний дискурс лише починає ґрунтовні дослідження в цьому перспективному напрямі.
Питання взаємозв’язків людей у соціальній групі та значення автономії висвітлено у працях таких дослідників: С. Бенн, Б. Берофскі, Г. Блокланд, Л. Гаворт, Г. Гросс, Дж. Дворкін, Р. Ліндлі, Е. Мезон, А. Меле, М. Ошана, Дж. Раз, А. Свіфт, Ч. Тейлор, Дж. Файнберг та ін.
У другому підрозділі “Ідея свободи в історії філософської думки” проаналізовано історичні етапи розгляду ідеї свободи. На підставі традиційного поділу на епохи — Античність, Середньовіччя, Відродження та Новий час — виявляємо, що свободу тлумачили залежно від світоглядних та культурних установок названих історичних періодів. Зокрема в давньогрецькій культурі свобода мала соціально-публічне трактування і виражалася в організації спільного життя співгромадян полісу (згідно з Г. Арендт та Б. Констаном). Тільки пізніше, під впливом стоїків, а згодом і християнської філософії, проблематикау свободи було переведено з політично-соціальної площини в метафізичну, вона трансформувалась у проблему свободи волі. Упродовж епохи Середньовіччя мислителів найбільше цікавила метафізичне бачення свободи, і тільки з циркуляцією ідей Відродження відновлюється аналіз її соціально-політичної природи. Від епохи Нового часу соціально-політичний аспект свободи знову опиняється у фокусі філософських дискусій.
Важливим стимулом розгляду свободи в соціальному житті людини стало формування лібералізму. Для історії цієї системи поглядів і для її сучасних форм особливо важливе значення мали кілька визначних постатей, серед них Дж. Ст. Міл, Ф. Гаєк та І. Берлін. Зокрема Дж. Ст. Міл обстоював свободу індивідуальності, під якою він розумів право на вільне самовираження та захист від панування загальноприйнятих поглядів (наукових, релігійних і ін.). Яскраво виражений утилітарист, він наполягав на тому, що така свобода передусім вигідна самому суспільству як соціальному організмові: якщо підтримуються нестандартні рішення, нові пошуки в різноманітних галузях науки та гуманітарних дисциплін, то це сприяє прогресу в найширшому розумінні. Непохитна віра та захист індивідуальності, неповторності, відмінності, толерантності — визначальні риси позиції англійського мислителя. Так само і Ф. Гаєк, відданий захисник найширших свобод у суспільстві, згідно з висновками дисертаційного дослідження, обстоює фундаментально інтелектуальне розуміння свободи. Мається на увазі спосіб обґрунтування та вкорінення ідеї свободи як життєво важливого елементу цивілізаційного розвитку. Австрійський мислитель наголошував насамперед на значенні знання та незнання і на необхідному елементі оновлення наявних теорій. Свобода постає в цьому випадку гарантом та регулятором прогресу. І. Берлін, відомий своїм есе “Два концепти свободи”, розкрив зміст негативної та позитивної свободи. Зазначимо, що під поняттям негативної свободи І. Берлін розумів деяку приватність, притаманну кожній особі (існування особистої сфери, у межах якої людина робить те, що обирає й хоче, у яку не має права втручатися ніхто сторонній), а поняття позитивної свободи тісно пов’язане з поняттям автономії (невід’ємне право на самовизначення кожної особи).
Щодо сучасної української філософської думки, виділімо два напрями розгляду ідеї свободи: з одного боку, буття особи, де свобода постає самодостатньою цінністю у вираженні таких онтологічних характеристик, як екзистенційний вибір, автентичність, самість, ідентичність тощо (І. Бичко, С. Кримський, В. Лях, В. Мовчан М. Попович, Л. Подолянко, К. Райда, І. Сімон, В. Скотний, М. Скринник та інші); а з іншого, свобода як невід’ємний складник соціального буття людини, що є визначальним елементом побудови сучасних соціальних систем (В. Андрущенко, І. Бойченко, А. Єрмоленко, В. Заблоцький, А. Карась, В. Крисаченко, М. Михальченко, І. Надольний, В. Пазенок, Л. Ситниченко та інші).
У цьому підрозділі акцентовано на проблематиці так званого “ліберального” ґатунку, тобто на індивідуальних вимірах свободи людини в контексті її життя в соціумі. Це передбачає й аналіз соціальних моментів здійснення свободи. У такому світлі ідеї зазначених постатей в історії філософської думки лібералізму творять фундамент сучасних дискусій із приводу багатьох явищ соціального світу, серед яких феномен свободи є одним із найвизначальніших.
У третьому підрозділі “Категоризація ідеї свободи” розкрито багатовимірність свободи як поняття на підставі дослідження, яке провела дослідницька група М. Адлера в середині ХХ століття. Вони виділили такі аспекти свободи, які мислителі обстоювали в різні часи: обставинна свободи самоздійснення, набута свобода самовдосконалення, природна свобода самовизначення, політична свобода, колективна свобода. Обставинна свобода самоздійснення — це свобода, залежна від умов, тобто від зовнішніх, ситуативних для сутності людини чинників. Набута свобода самовдосконалення асоціюється із деяким станом, якого досягає людина. Для її здійснення потрібно докласти зусилля, вона не є вродженою. Природна свобода самовизначення постає як одна із сутнісних рис людини, як притаманна їй за означенням. Основну увагу група М. Адлера присвятила аналізові цих рівнів свободи, а два інші — політична свобода та колективна свобода — постають як допоміжні.
У цьому підрозділі зазначено, що аспекти свободи, які стосуються предмету аналізу дисертаційного дослідження, частково виражені означеними вище категоріями “обставинна свобода самоздійснення” та ”політична свобода”. Це передбачає абстрагування від інших категорій, які виділив М. Адлер та його група.
У другому розділі “Ліберально-комунітаристський діалог як пошук компромісу між індивідуальним та соціальним в житті людини” розкрито сучасний інтелектуальний контекст, у межах якого індивідуальні та соціальні виміри свободи набувають особливого значення — дискусії між двома важливими течіями соціально-філософської думки сьогодення лібералізмом та комунітаризмом.
У першому підрозділі “Лібералізм та комунітаризм як системи соціально-філософських поглядів” здійснено критичний аналіз сучасного лібералізму. Методологічно важливими є зауваження дослідників (Л. фон Мізес, М. Фріден, Д. Боаз, Є. Шацькі, В. Заблоцький і інші) із приводу необхідності розуміння того факту, що визначення лібералізму в наш час є непростим завданням через його варіативність та розвиток протягом останніх чотирьох століть. Зауважимо, що лібералізм існує і як політична теорія, і як філософська система поглядів. Остання й цікава в контексті соціальної філософії. У наш час це досить гнучка інтегральна система, яка містить як деякі колишні консервативні, так і колишні соціалістичні ідеї. Нині лібералізм залишається панівною системою в соціальному світі західних розвинених країн. Особливо зазначмо, що останнім часом сучасні українські дослідники виявляють більше зацікавлення ідеями лібералізму і що бачення лібералізму як суто політологічної та політичної ідеології поступається врівноваженій оцінці його соціально-філософських ідей та їхнього підґрунтя.
Популярний у суспільствах західного типу, лібералізм має своїх опонентів, одним із яких став наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть комунітаризм у його сучасному вигляді. Методологічно суттєвим висновком дисертаційного дослідження є твердження про взаємодоповнюваність лібералізму як системи, яка первинну увагу звертає на окремого індивіда, та комунітаризму як системи, зверненої на соціальні групи, у яких живе людина.
У другому підрозділі “Комунітаристська критика філософської антропології лібералізму” проаналізовано основне поле дискусій між лібералізмом в інтерпретації визначного ліберала ХХ століття Дж. Роулза і його послідовників та комунітаризмом, основними представниками якого є М. Сендел, Ч. Тейлор, А. Макінтайр, М. Волцер. На думку комунітаристів, дихотомія індивідуального й соціального в філософській антропології лібералізму спотворена, бо таке зображення людини є суперечливим і не відповідає дійсності. На думку критиків, ліберали не беруть до уваги важливого зв’язку особи зі спільнотою та процесу набуття, формування ціннісного світу людини, що веде до прикрих помилок у розумінні особи. Загалом можна простежити два загальні напрями в комунітаристській критиці ліберальних ідей: нормативний й методологічний. Нормативна критика стосується міри відповідності ліберальних ідей соціальній дійсності сучасного світу, вона наголошує на розпорошеності, на втраті автентичного зв’язку між людьми, на фрагментації життя сучасної людини. Комунітаризм пропонує свій підхід, який полягає в поверненні до справжніх спільнотних цінностей. Методологічна критика заперечує, нібито ліберали мають рацію, визначаючи людину занадто індивідуалістично й асоціально. Згідно з методологічною критикою, це викривлення специфіки життя людини в соціумі. Сaме в цьому контексті розвиваються найжвавіші дискусії між лібералізмом та комунітаризмом.
Намагаючись пояснити свою позицію та обґрунтувати свої погляди, ліберали вирізняють як концептуально всеохопне (чи то метафізичне) розуміння особи, так і інструментально-політичні теорії людини як громадянина. Власне останнє і є предметом розгляду ліберальних теорій, як стверджують їх автори. У підході до людини як до громадянина поза увагою залишається буття людини як особи з вичерпною сукупністю її соціально-культурних взаємин. Отже, коли комунітаристи приписують лібералам хибне розуміння соціальності людини, вони забувають про інструментальність ліберальних інтерпретацій особи. Однак протягом останніх десятиліть саме в межах соціальної філософії лібералізму формується теорія так званого мультикультуралізму, яка полягає в особливій увазі до культурних (етнічних) спільнот, які формують людину як індивідуальність. Так проявляє себе вплив комунітаристської критики та адаптація лібералізму до неї. Події останніх десятиліть зумовили прийняття національно-етнічної ідентичності як однієї з важливих характеристик людини, яку необхідно брати до уваги і теоретично, і практично.
Третій розділ “Свобода як чинник особистої ідентичності” репрезентує аналіз ідеї свободи в контексті сучасних дискусій між лібералізмом та комунітаризмом. Тут ідею свободи аналізовано на підставі понять індивідуалізму, приватності, публічності, автономії, спільноти, які дають змогу виявити такі вимірі феномену свободи: індивідуальні (поняття індивідуалізму, приватності, поняття автономії) і соціальні (поняття публічного простору та його зв’язок з приватним, поняття спільноти та комунітарності).
Першій підрозділ “Індивідуалізм як вираження індивідуальної свободи людини” розкриває змістовний зв’язок між індивідуалізмом та свободою. Як методологічний підхід запропоновано розрізнення між двома тенденціями в аналізі індивідуалізму в сучасній дослідницькій літературі: реабілітаційної та адаптивно-захисної. Як свідчить проведене дослідження, перша — реабілітаційна — тенденція притаманна дискурсові так званих пострадянських країн, на теренах яких у минулому домінували ідеали колективізму, а індивідуалізм засуджували як “хижий” егоїзм та неприйнятну настанову на нігіляцію всього колективного. Сьогодні відбувається переоцінка можливостей індивідуалізму як етичної настанови та як умови свободи людини. Друга — адаптивно-захисна — тенденція притаманна дискурсові розвинених західних країн, зокрема це стосується англосаксонських держав. У цьому випадку ідеали індивідуалізму загалом отримують визнання та схвалення як одна із засадничих цінностей лібералізму. Проте в останні десятиліття відбувається жвава дискусія щодо феномену індивідуалізму та його сумісності з соціальними ідеалами суспільства. Зокрема, це виражає діалог між теоретичними системами лібералізму й комунітаризму. У ньому поняття індивідуалізму адаптується та узгоджується відповідно до реалій сучасності, що сприяє його збагаченню та розвитку.
У лібералізмі та комунітаризмі аналіз індивідуалізму насамперед пов’язаний з розглядом взаємин між особою та соціумом. У дисертації підкреслено хибність того тлумачення індивідуалізму, зокрема в умовах сучасного світу, яке наголошує на різкому протиставленні індивіда й суспільства. Такий підхід яскраво проявив себе в історії Радянського Союзу, де індивідуалізм усіляко засуджували як егоїзм та асоціальність. У наш час ці поняття чітко розмежовують, а неодмінне вороже протиставлення між особою та соціальною групою в понятті індивідуалізму заперечують.
Стверджено, що сам факт комунітаристської критики індивідуалізму лібералів запобігає можливим викривленням зв’язку “людина-соціум”. У традиційно спрощену дихотомію “індивідуалізм-колективізм” додано третій елемент — комунітарність, який дає змогу суттєво збагатити можливості розвитку особи, яка при цьому не втрачає тісного зв’язку зі спільнотою. У роботі запропоновано й охарактеризовано поняття комунітарного індивідуалізму, яке припускає гармонійне поєднання індивідуалістського та соціального початків. Ідеться про індивідуалізм, серед основних засад якого не тільки поціновування окремого індивіда, а який визнає і важливість соціальних зв’язків. Комунітарний індивідуалізм знімає антагонізм між індивідуальним та соціальним і стверджує такий взаємозв’язок, у результаті якого не заперечується ні індивідуальність людини, ні визначальне значення соціальних чинників, за яких така індивідуальність народжується, формується, зростає та змінюється.
Зазначено, що найважливішим питанням є не проблема первинності індивіда щодо спільноти, або ж навпаки, первинності спільноти щодо окремого індивіда (власне тут найяскравіше видно розходження між лібералами та комунітаристами), а методологічна проблема того, як індивід “вписується” у спільноту, у соціальне оточення. Це питання супроводжується роздумами про свободу людини.
Отже, зв’язок між свободою й індивідуалізмом розкривається через виявлення особою своєї індивідуальності. У дисертації наголошено, що в сучасному світі швидкісних змін та динамічного розвитку особливу вагу має свобода, що здійснює себе в просторі, який можна визначити як ціннісно-культурний. Індивідуалізм в такому разі є незаперечним виявом свободи самовираження та творчості. Незважаючи на питання, які ставлять сучасні соціальні процеси, подальший розвиток суспільства загалом можливий тільки за прийняття ідеї свободи особи як однієї з базових та узгодження всіх інших цінностей таким чином, щоб вони могли гармонійно існувати.
У другому підрозділі “Приватність та її зв’язок з публічністю як межі функціонування індивідуального та соціального вимірів свободи” розкрито зміст приватності та її значення в житті особи. Проблематика приватності надзвичайно важлива для людини того типу, який сформувався в сучасних розвинених суспільствах. Свободу особи в сучасному розумінні не можна вповні сприйняти без аспекту приватності.
Аналізуючи відмінність між приватним і публічним, дослідники (С. Бенн, Дж. Гаус) методологічно виділяють кілька їхніх сутнісних вимірів, а саме: доступ (фізичний доступ, діяльнісний доступ, інформаційний та ресурсний доступ), діяльність та інтерес. Як доповнення до цього аналізу, у дисертації запропоновано та визначено низку можливих обґрунтувань цінності приватності в житті людини: етичне, психологічне, соціологічне та культурологічне.
Базуючись на континуумному виділенні приватності та публічності, у дисертації введено до наукового обігу та охарактеризовано поняття самоприватності та міжприватності. Самоприватність слід розглядати як один із визначальних принципів лібералізму, адже йдеться про саморефлексію особи і ствердження її окремішності, тобто про людину “саму з себе”. Самоприватність виражає здатність особи приймати незалежні рішення і вміти відповідати за них, обирати цілі і бути суб’єктом моральних дій. З іншого боку, міжприватність постає як підстава комунітаризму через свою первинну увагу до особливого взаємозв’язку, який створюється між окремими людьми і який, властиво, може бути визначений як сфера міжприватності.
У роботі наголошено, що дискусію між лібералізмом та комунітаризмом можна розглядати і як незгоду щодо того, що є первинним у контексті формування особи: само- чи міжприватність. Можна стверджувати, що лібералізм визначає самоприватність як таку, що передує всім іншим формам соціального життя, у той час як комунітаризм захищає первинність міжприватності, через яку, згідно з цією системою, формується самоприватність. Зауважимо, що саме так можна інтерпретувати наголошування комунітаризму на моральній ідентичності, яка формується через групову ідентичність. Проте в цьому питанні необхідно брати до уваги обидва складника — самоприватність і міжприватність — адже значення обох форм у житті людини є фактично однаковим та важливим. Вони взаємозалежні і можуть існувати тільки в тісній кореляцій та єдності.
Окремо виділяючи питання взаємозв’язку приватності та свободи в сучасному соціальному світі, у цьому підрозділі проаналізовано дотичність та взаємонакладання приватності та такого різновиду свободи як негативна свобода (термін І. Берліна). Підкреслено, що приватність не заперечує соціальне, а тільки свободу від нього в деяких межах й за конкретних умов та свободу залучення в соціальні зв’язки.
Запропоновано та охарактеризовано два підходи до приватності як до критерію свободи: інструментально-функціональний та ціннісно-сутнісний. У першому випадку приватність виявляє себе як запорука індивідуальних проявів свободи в суспільстві, яке побудоване та розвивається за ліберальними законами демократії. Таке суспільство передбачає необхідність існування та практичного здійснення ідеї приватності заради існування та підтримання багатьох його інституцій. У другому випадку вона є сутнісним виміром особи, однією з її визначальних характеристик, що зумовлює її незалежну самоцінність.
У третьому підрозділі “Феномен автономії, ідея свободи та співбуття людей в соціальній групі” проаналізовано питання соціального характеру буття людини. З одного боку, ідеться про деяку напругу між особою та групою, про те, як поняття автономії вписується в контекст дискусії між лібералізмом та комунітаризмом і які інтерпретації та розуміння пропонують різні автори. З іншого боку, це не тільки аналіз зв’язку між лібералізмом та комунітаризмом, а й визначення природи зв’язку між людьми у спільноті: його підґрунтя, динаміки, можливих різновидів та значення феноменів свободи й автономії в ньому.
В автономії, як і в свободі, можна виділити такі методологічні підходи, як метафізичний та соціально-філософський. У метафізичному аспекті автономія виявляється формою раціонального ідеалу, що припускає виділення в людині по-різному спрямованих елементів її самості та визначення автономного вибору. Соціально-філософський підхід визначає пошук умов та можливостей, за яких людина здатна бути автономною, залишаючись при цьому соціальною істотою. Цей підхід є в фокусі дисертаційного дослідження.
Потреба в автономії постає зі самої суті підходу лібералізму до розгляду людини. Коли йдеться про те, що хтось автономний, мається на увазі, що перш, ніж діяти, людина оцінює все у світлі своїх принципів, ідеалів та загального світогляду, які автономна особа формує у процесі критичної рефлексії. Особа автономна настільки, наскільки вона здатна покладатися на себе в своїх власних рішеннях. Однак подібне тлумачення автономії не дуже прояснює взаємодії між людьми в соціальній групі. Власне комунітаристські ідеї звертають на це особливу увагу, у такий спосіб актуалізуючи кореляцію “бути автономним” та “бути соціальною істотою”.
У дисертації розглянуто, як може бути організоване спільне життя людей в соціальній групі і наскільки різні форми такого життя містять ідею автономії. Лібералізм пропонує деякі моделі співіснування людей у спільноті. Індивідуалістичні моделі соціальної групи базуються на важливості індивідуальної влаштованості. Згідно з цією ідеєю, індивіди співпрацюють, коли можуть отримати прибуток від такої співпраці, для досягнення поставленої мети. Проте в дослідженні наголошено, що цей прибуток можна розуміти дуже широко — не тільки в матеріальному, а й в емоційному, духовному, психологічному сенсі також.
Однак можливі й інші варіанти побудови взаємин у соціальній групі, зокрема С. Бенн пише про тотальну спільноту, взаємність та приятелювання (товариськість). На підставі його аналізу та на класифікації В. Ларцева, можна чітко побачити, що людина потребує зв’язків різного типу, які проявляються відповідно до ситуації, власного бажання та соціальних умов. Ми перебуваємо у глобалізованому світі і будуємо стосунки по-різному, особливо поціновуючи тісний, якісно важливий зв’язок з обраним колом людей. Очевидно, автономія також набуває різноманітних форм залежно від соціальних зв’язків, які сформувала окрема людина та люди загалом.
У зв’язку з ідеєю автономії в дисертації виділено та охарактеризовано два аспекти комунітаристської критики ліберальних ідей: розрив та спотворення міцного інструментального зв’язку між особою та її соціальним оточенням, а також розрив та спотворення міцного емоційного-афективного зв’язку між особою та її соціальним оточенням. Проте, згідно з висновками дисертації, сучасні ліберали не заперечують соціальної природи людини, а ставлять проблему перетворення гетерономії в автономію. Вони визнають природу суспільства в інший спосіб, аніж це роблять комунітаристи. Поняття автономії не заперечує гармонійного існування всередині спільноти й підтримує наші взаємозв’язки з іншими людьми у вільний спосіб. Критичний підхід та незалежність суджень не зумовлюють заперечення та переступання нашої соціальної природи.
ВИСНОВКИ
У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій:
1.
Розкриття свободи та її вимірів у сучасному світі актуалізується в ліберальних та комунітаристських соціально-філософських теоріях, які ставлять за мету адекватно відтворити соціальну дійсність. У цих концепціях зміст свободи виражається в індивідуальному та соціальному аспектах через такі виміри, як індивідуалізм, приватність, публічність, автономія, спільнота.
2.
У дослідженні запропоновано розрізнювати реабілітаційну та адаптивно-захисну тенденції аналізу індивідуалізму як світоглядної позиції. В працях вітчизняних та закордонних дослідників помітне зацікавлення значенням індивідуалізму в житті особи та надання йому нових рис, зумовлених місцем людини в сучасному глобалізованому світі. Лібералізм, пройшовши тривалу еволюцію та розвиваючись під впливом критики, насамперед комунітаристської, в останні десятиліття ХХ – на початку ХХІ століть усвідомлює важливість того зв’язку, через який проявляється соціальність людини як одна з її необхідних та суттєвих рис. А отже, лібералізм адаптує свої базові ідеали, не заперечуючи їх, але доповнюючи іншими аспектами.
3.
Для дієвого аналізу індивідуальних та соціальних вимірів свободи введено поняття “комунітарний індивідуалізм”. Його зміст водночас стверджує як індивідуальність особи, так і визнання необхідності її тісного зв’язку з іншими. Воно дає змогу поєднати ідеали лібералізму і комунітаризму як систем поглядів на людину та суспільство.
4.
Приватність, як вимір свободи, у дисертаційному дослідженні становить концептуальну структурну особливість людського буття, що постає внаслідок індивідуалізації окремої особи та її самоусвідомлення через ставлення до себе. Розрізнення між публічним та приватним в житті особи оформлює її життя.
5.
У контексті дискусії між лібералізмом та комунітаризмом у дисертації запропоновано розрізняти в приватності форми самоприватності та міжприватності. Самоприватність наближена до ідеалів, які обстоюють ліберали, адже це поняття стверджує незалежність та суб’єктність окремої особи як окремої одиниці. Міжприватність наслідує ідеї, які захищають комунітаристи через наголошування на особливому зв’язку, який може виникнути між людьми і який є основою деяких соціетальних структур. Обидва поняття тісно пов’язані зі свободою особи, є і її критерієм, і її вимірами.
6.
Визначено та охарактеризовано два підходи до ідеї приватності: інструментально-функціональний (ствердження необхідності поняття приватності для відповідного функціонування багатьох інституцій суспільства) та ціннісно-сутнісний (самоцінність поняття приватності, яке виявляється як один з тих станів, що характеризують людське буття). Розмаїття способів зв’язку формує два його складника, які можна визначити як “залучення” та “вилучення”. Поняття приватності, згідно з проведеним дослідженням, є одним з таких складників “вилучення”, воно не заперечує соціальне, але стверджує свободу від нього у визначених межах й за конкретних умов та свободу залучення в соціальні зв’язки.
7.
Автономія як вимір свободи може бути здійснена через взаємодії людей у соціальних групах, які самі собою можуть мати різні форми. Різноманітність конфігурацій зв’язку між людьми зближує позиції сучасного лібералізму та комунітаризму. Сьогочасні ліберали не менше, аніж комунітаристи, зацікавлені в розвиткові та поціновуванні соціальної групи, хоч у них це і проявляється в інший, аніж у комунітаристів, спосіб.
8.
У контексті ідеї автономії в комунітаристській критиці виділено два аспекти: звинувачення лібералів у втраті міцного інструментального зв’язку між особою та її соціальним оточенням, заперечення — якщо не повне, то принаймні часткове — включення суб’єкта у процесі його соціалізації в об’єктивний контекст; звинувачення лібералів у розриві та спотворенні міцного емоційного-афективного зв’язку між особою та її соціальним оточенням. Проте лібералізм, об’єктом зацікавлення якого є питання взаємодії людей у суспільстві, в соціальних структурах, бере до уваги ці різновиди зв’язку між людьми. Цей напрям соціально-філософської думки в його сучасному вигляді прагне віднайти баланс, апелюючи як до відчуття окремішності та індивідуальності в людині, так і до її соціальної природи, що виражена прагненням інтегруватися з іншими.
9.
Дослідження вимірів свободи в сучасному світі виявило специфічну взаємопов’язаність індивідуального й соціального в житті людини. Стверджено, що аналіз українського суспільства може здійснюватись в ліберально-комунітаристських термінах як на теоретичному, так і на практичному рівнях. За межами дисертаційного дослідження залишилася низка проблем, які потребують спеціального аналізу, а саме: розкриття особливостей індивідуальних та соціальних вимірів свободи в контексті українського суспільства в історичній перспективі і в контексті сучасності; розгляд можливостей подальшого розвитку комунітаристсько-ліберального діалогу; дослідження ідеї особистої ідентичності в ширшому контексті та значення свободи як екзистенціальної сутності в цьому, зокрема беручи до уваги українські культурно-соціальні реалії; розкриття зв’язку та відмінностей між такими поняттями, як приватність, самотність, ізоляція, відчуження та ін.; аналіз значення індивідуалізму, комунітарного індивідуалізму та приватності в формуванні особи як такої тощо.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
1.
Слободянюк Л. Цілісність свободи та відкритість можливостей // Вісник Львівського Університету. Філософські науки. 2003. — Вип. 5. — С. 183-190.
2.
Слободянюк Л. Соціальний світ як простір свободи в творчості Ганни Арендт // Вісник Національного Університету “Львівська Політехніка”. Філософські науки. — 2004. — № 498. — С. 73-77.
3.
Слободянюк Л. Розуміння автономії та спільноти: лібералізм та комунітаризм // Вісник Львівського Університету. Філософські науки. 2005. — Вип. 8. — С. 110-116.
4.
Слободянюк Л. Індивідуалізм: минуле та сучасність // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. 2005. — № 13. — С. 54-58.
5.
Слободянюк Л.М. Образ людини в лібералізмі та комунітаризмі // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Відп. ред.: М. М. Бровко, О. Г. Шутов. — К.: Віпол, 2005. — Вип. 15. — С. 110-115.
6.
Слободянюк Л. Поняття “приватне” та його зв’язок з “публічним” в сучасній соціальній філософії // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги / За заг. ред. проф. О. К. Закусила. — Вип. ІІІ: У 2-х ч. — Ч.1 Гуманітарні науки. — К.: Логос, 2005. — С. 323-324.
7.
Слободянюк Л.М. Комунітаристська критика “Теорії справедливості” Джона Роулза // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. — Ч.V. — С. 82-84.
8.
Слободянюк Л. Індивідуалізм як здійснення індивідуальної свободи людини // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів
