КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШЕВЧЕНКО Людмила Олексіївна

УДК 811.134.242

ІСПАНСЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ

ХХ СТОЛІТТЯ В ЛІНГВОКОГНІТИВНОМУ ВИСВІТЛЕННІ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

РИЗВАНЮК Степан Олексійович,

доцент кафедри іспанської та італійської філології

Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

МІНКІН Лев Михайлович,

завідувач кафедри романської філології

Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

кандидат філологічних наук, доцент

КОРОТІЧ Тетяна Анатоліївна,

доцент кафедри іноземних мов

факультету міжнародної економіки

Київського національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана

Захист дисертації відбудеться 28 вересня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розіслано 22 серпня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к.філол.н. Клименко Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна лінгвістична наука ставить у центр уваги мовну особистість, визначаючи тим самим загальну тенденцію мовознавчих досліджень кінця ХХ – початку ХХІ століття, спрямованих на аналіз мовних явищ під антропоцентричним кутом зору. Не є винятком і поетичний текст, що виступає об’єктом дослідження українських та зарубіжних лінгвістів, які вивчали структурний (Я.Мукаржовский, Ю.М.Лотман), стилістичний (В.В.Виноградов, Ж.Дюбуа, С.Ф.Гончаренко, В.А.Кухаренко, С.В.Настенко), семантичний (О.О.Соломарська, Р.І.Стефурак, Т.А.Єщенко, О.О.Жижома, А.К.Мойсієнко), семіотичний (Р.Барт, Р.О.Якобсон), синтаксичний (Н.П.Неборсіна, О.Ю.Дубенко), лінгвокогнітивний (В.Б.Бурбело, Л.І.Бєлєхова, М.Джонсон, Дж.Лакофф, О.А.Ляшик, О.С.Маріна, О.О.Селіванова, Н.В.Ярова) аспекти.

Лінгвокогнітивні дослідження залучають нові методи, прийоми, принципи і методики для аналізу та вивчення поетичного тексту як форми репрезентації і передачі знань, способу концептуалізації дійсності, як матеріального відображення ментальної бази поета, його художньо-естетичної свідомості, а також як моделі впливу на свідомість і почуття адресата. Обраний у дисертації лінгвокогнітивний напрям дослідження мовно-поетичних явищ дозволяє комплексно розглянути особливості процесів породження та інтерпретації іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття, комунікативні інтенції та стратегії поета, принципи організації предметно-логічної, модальної – образної, емоційної, стилістичної (І.В.Смущинська) та естетичної інформації, джерела когнітивного дисонансу.

Крім того, в сучасній лінгвістиці все більшу увагу привертають дослідження специфіки мовно-національної картини світу з послідовним з’ясуванням закономірностей репрезентації лексико-семантичного рівня та його співвідношення з національно-когнітивним простором. Тому проведене дослідження іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття визначає місце іспанського поетичного тексту в загальнонаціональному та мовно-культурному просторі Іспанії, уможливлює виділення притаманних цій добі різноманітних аспектів концептуальної організації знань.

Актуальність дослідження визначається, по-перше, зростанням інтересу сучасної мовознавчої науки до проблем поетичного мовлення, необхідністю дослідження змін у мовно-естетичних нормах другої половини ХХ століття, вивчення того, яким чином в іспанській поезії цієї доби відбувається переосмислення багатьох уявлень і досвідів, аксіологічних канонів попередніх епох. По-друге, у зв’язку із загальною спрямованістю сучасних досліджень на виявлення взаємодії між мовою та мисленням, розвитком психолінгвістики, семіотики, когнітивної лінгвістики, когнітивної поетики виникає необхідність у здійсненні когнітивного моделювання поетичного тексту як посередника між ментальними базами поета і читача із залученням вищих когнітивних структур. Це дозволяє досліджувати мову крізь призму не тільки власне лінгвістичну, але й когнітивно-креативну, визначати способи утвердження індивідуального досвіду іспанського поета, суб’єктивно-авторської оцінки відображеної реальності, адже іспанські поетичні тексти другої половини ХХ століття прогнозують майбутні зрушення та зміни у процесах породження та інтерпретації поетичних повідомлень. Із цього погляду звернення до поетичних текстів є закономірним, оскільки саме в поетичному мовленні найяскравіше відображаються різноманітні творчі прояви особистості.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми “Європейські мови та культури в глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України, яка розробляється Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дослідження є визначення лінгвокогнітивних параметрів іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття, що вимагає комплексного вивчення способів залучення та використання когнітивних і концептуальних структур і власне мовних засобів у формуванні іспанських поетичних текстів цієї доби.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення цілої низки завдань:

виявити, дослідити і скласифікувати стратегії формування естетичного простору в іспанських поетичних текстах другої половини ХХ століття;

описати умови формування мовної індивідуальності поетів Іспанії й іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття;

визначити механізми креативності когнітивних процесів та мовні засоби їхньої вербалізації в іспанських поетичних текстах другої половини ХХ століття;

проаналізувати мовні і позамовні чинники концептуалізації та ментальної репрезентації дійсності шляхом окреслення основних концептів іспанського поетичного дискурсу другої половини ХХ століття;

описати образний простір іспанської поезії, виявити художньо-поетичні та художньо-національні образи другої половини ХХ століття;

встановити механізми інтерпретації іспанського поетичного тексту як когнітивної діяльності щодо визначення смислу поетичних форм.

Об’єктом дослідження є іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття.

Предметом дисертаційного дослідження є вербалізація когнітивних структур іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття.

Матеріалом дослідження стали тексти іспанських поетів другої половини ХХ століття, представлені такими іменами: Луіс Гомес де Аранда, Лола Мартінес Охеда, Хайме Сілес, Рікардо Моліна, Луіс Антоніо де Вільєна, Хосе Анхель Валенте, Леопольдо де Луіс, Мануель Хіль, Діонісіо Рідруехо, Габріель Селайя, Карлос Едмундо де Орі, Леопольдо Марія Панеро, Енріке де Рівас, Антоніо Мартінес Сарйон, Хуан Луіс Панеро, Хесус Тундідор, Гільєрмо Карнеро, Мігель Фернандес, Пере Гімферер, Клара Ханес, Мануель Мантеро, Анхела Фігера Аймеріч, Антоніо Колінас, Рафаель Сото Верхес, Антоніо Карвахаль, Франсіско Брінес, Луіс Альберто де Куенка, Хуліо Гарсес, Блас де Отеро, Карлос Боусоньо, Педро Гарфіас, Хосе Марія Кірога Пла, Хайме Хіль де Бієдма, Антоніо Гамонеда, Клаудіо Родрігес, Карлос Саагун, Сесар Сімон, Дієго Хесус Хіменес, Антоніо Ернандес та інші. Звернення до вказаних творів зумовлене їхньою належністю до другої половини ХХ століття. Загалом проаналізовано понад 2000 друкованих сторінок поетичних текстів. Окрім цього, під час виконання дисертаційного дослідження було широко використано електронну мережу інтернет, яка забезпечила доступ до новітніх джерел з матеріалами наукового й ілюстративного характеру.

У вивченні лінгвокогнітивних параметрів організації іспанського поетичного тексту використано такі методи відібраного матеріалу: індуктивний метод, який дозволяє на основі виділення психолінгвістичних і когнітивних параметрів процесу породження та інтерпретації конкретного іспанського поетичного тексту зробити висновок про загальну ментальну базу для функціонування іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття; метод компонентного аналізу, спрямований на встановлення функцій і залежностей між рівнями і компонентами поетичної структури іспанського віршованого тексту та виявлення компонентної домінанти, що організовує цю структуру й дозволяє розкрити механізм естетичного впливу поетичного тексту на адресата; синтаксичний аналіз допомагає визначити роль граматичних засобів у формуванні кодових девіацій в іспанських поетичних текстах; інтерпретаційний аналіз застосовується з метою всебічної лінгвокогнітивної інтерпретації тексту, в процесі якої виявляється сукупність когнітивних й експресивних одиниць іспанського поетичного тексту, їхні взаємозв’язки та функції; семантично-концептуальний аналіз спрямований на визначення семантичної структури поетичного тексту і встановлення засобів концептуальної організації знань; когнітивний аналіз дозволяє здійснити когнітивне моделювання іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття з метою визначення тих ментальних одиниць, які беруть участь у його породженні, сприйнятті й інтерпретації.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше проведено комплексний аналіз іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття, визначено лінгвокогнітивні параметри їхньої організації та інтерпретації, подано класифікацію стратегій формування естетичного простору іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття, виділено базові і національно марковані концепти іспанських поетичних текстів цієї доби.

Теоретичне значення дисертаційної роботи зумовлене новим підходом до вивчення поетичного тексту і визначається тим, що отримані результати дослідження та його висновки є внеском у розробку й вивчення актуальних проблем когнітивної лінгвістики, когнітивної поетики, лінгвостилістики, лінгвокраїнознавства. Поглиблений аналіз механізму функціонування когнітивних одиниць у ментальній базі поета і читача сприяє подальшому розвитку психолінгвістики й інтерпретації тексту.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах, спецкурсах та на семінарських заняттях з лінгвопоетики, когнітивної лінгвістики, стилістики, риторики, психолінгвістики, психосемантики, інтерпретації поетичного тексту, при написанні курсових, дипломних і дисертаційних робіт.

Апробація роботи. Положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2002–2007 рр. Апробацію результатів дослідження здійснено на десяти наукових конференціях, у тому числі на п’яти міжнародних: Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004); XIV Міжнародній науковій конференції імені професора Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2005); Міжнародній науковій конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005); Міжнародній науковій конференції “Київські філологічні школи: історико-філологічний спадок і сучасність” (Київ, 2005); трьох всеукраїнських: Першому всеукраїнському конгресі іспаністів (Київ, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 2006); Всеукраїнській науковій конференції “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 2007); науковій конференції “Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (присвячена пам’яті професора Юрія Жлуктенка (Київ, 2005); наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В.Шаровольського (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки проведеного дослідження висвітлено у 12 наукових статтях, написаних одноосібно й опублікованих у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій – 4,6 др. арк.

Основні положення дисертації, винесені на захист:

Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття є специфічною формою поетичного повідомлення, яке розкриває інтеріоризовану поетом картину дійсності через створення індивідуально-авторської моделі світу.

Поетичне мислення митця другої половини ХХ століття носить креативний характер, що спричинює модифікацію та деформацію когнітивних процесів у свідомості поета і виражається у створенні нової естетичності та емотивності іспанських поетичних текстів.

Демократизація процесу формування мовної особистості поетів Іспанії, що розкриває закономірності функціонування мови в особистості другої половини ХХ століття, веде до демократизації поетичної структури як результату творчості автора, для якого осягнення дійсності у цю добу пов’язане лише з інтуїтивним поетичним мисленням, яке порушує закони лексики та синтаксису.

Іспанський поетичний текст репрезентує стратегії формування естетичного простору іспанської поезії другої половини ХХ століття, що базуються на виявленні особливостей аналогового, наративного і конструктивно-творчого мапування як проекції структур знання у поетичному тексті.

Іспанський поетичний текст виступає репрезентацією образу реальності на рівні концептів, художньо-поетичних і художньо-національних образів, що є естетичним надбанням національно-культурної картини світу Іспанії другої половини ХХ століття, виявом когнітивно-креативної діяльності поета і його суб’єктивного досвіду, розкриття яких уможливлюється за допомогою мовних засобів.

Механізм інтерпретації іспанського поетичного тексту є когнітивною діяльністю щодо визначення смислу поетичних форм, що включає жанрову ідентифікацію, проведення фреймового аналізу та співвіднесення концептуальних структур поетичного тексту з когнітивними схемами і схематами читача.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку довідкової літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації – 170 сторінок, загальний обсяг роботи – 203 сторінки. Список використаних джерел нараховує 290 праць, з них 84 – зарубіжні. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 65 позицій. До тексту дисертації включено 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано доцільність проведення дослідження, актуальність обраної теми, визначено наукову новизну, сформульовано мету, завдання й основні положення, винесені на захист, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, викладено теоретичне та практичне значення його результатів.

У першому розділі “Поетичний текст як цілісна система лінгвоментальної діяльності людини” подано теоретичні положення, на які спирається дослідження, визначено базові орієнтири вивчення поетичного тексту в межах лінгвокогнітивної парадигми, проаналізовано його місце в системі різновидів текстів, схарактеризовано умови формування мовної індивідуальності поетів Іспанії й іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття.

Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття є відображенням засад і поглядів нового стилю у мистецтві, що характеризує особливий спосіб світовідчуття людини зі складним і суперечливим баченням реалій дійсності як хаотичного простору життя й культури. Мовні індивідуальності іспанських поетів цієї доби, їхні лінгвальні картини світу оформлюються під впливом суспільно-політичних та культурно-історичних чинників, притаманних іспанській культурі та поезії, зокрема, традицій поетичного мовлення, індивідуально-психологічних особливостей та ідейно-художнього спрямування особистості митців. Поети другої половини ХХ століття – це покоління постмодерну, яке є в своїй сумі апокаліптичним з такими принципами, як свобода творчості й особистості; здебільшого не віддзеркалення, а вербальне створення духовно-інтенційної реальності, в якій “світ постає як текст”; повернення до найпервісніших елементів міфологічної свідомості; семантична прихованість, герметичність, що розрахована на дух співтворчості митця-автора та реципієнта-читача; аполітичність (Т.А.Єщенко). Ці чинники накладають виразний відбиток на зміст і мовну форму іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття.

Розглядаючи поетичний текст як змістову антропоегоцентричну комунікативно-прагматичну суб’єктивно-об’єктивну категорію широкого семантичного обсягу, що охоплює когнітивні, експресивно-емоційні й оцінно-аксіологічні складники (І.В.Смущинська), ми пропонуємо таку схему процесів його породження, функціонування та інтерпретації:

Рис. 1. Схема процесів породження, функціонування та інтерпретації поетичного тексту

Образ навколишнього світу моделюється розумовою діяльністю поета, який, спираючись на глобальну модель світу, будує власну поетичну модель, що є відбиттям його внутрішнього стану та власної інтеріоризованої моделі світу. Формування задуму і виокремлення інтенціональності у свідомості митця пов’язує його з вибором фактів і подій навколишньої дійсності, знання про які відбиваються в тексті як індивідуально-авторська картина світу. Ця картина світу забарвлена інтенцією поета і кодується ресурсами мовної системи – тими мовними засобами, що передають його творчий задум. Використовуючи вхідні дані, автор створює текст, звернений до читача. Презентуючи останньому інформацію, поет одночасно відтворює світ і свої переживання через вибудову кодів естетичного впливу. Читач, інтерпретуючи поетичний текст, прагне зрозуміти, осягнути задум автора й уявити авторську картину світу через застосування інтерпретаційних фреймів. Вони дозволяють читачеві здійснити аналіз матеріального втілення авторської думки, “увійти” у свідомість поета, зчитати елементи його ментального простору та проникнути у джерело думки – емоції. Ця співтворчість, емоційне співзвуччя автора і читача, яке дарує радість і до якого вони прагнуть, визначається як діалогічна гармонізація.

Іспанський поет другої половини ХХ століття орієнтований на комунікативний контакт з читачем, який володіє або щонайменше ознайомлений з універсальним, конкретно-національним і культурно-поетичним кодами. Послідовність символів цих кодів і є процесом поетичного мовотворення. Найповніше іспанський поетичний текст розкривається через категорії дискретності, інформативної насиченості, самодостатності, неперервності поетичної структури, сигнальності, несиметричності, антропоцентричності, звуко-когнітивного синкретизму, неоднозначності, емотивності, інтерсеміотичності, естетичної системності, референціальності, інтерпретованості, інтерактивності. Ці категорії визначають закони жанру іспанського поетичного тексту, його психологічну побудову. Для другої половини ХХ століття такими законами є невизначеність (принципова неточність поетичних повідомлень та схильність до двозначностей), відкритість, незавершеність, фрагментарність, розмивання меж тексту, контекстуальність, руйнування зцентрованої структури, саморефлексія, використання прийому гри у роботі з концептами, ускладнення стилю, розмаїття тематики і точок зору, не притаманних поезії, звернення до полілогу, фігуральна мова, малий наратив, інтерактивне напруження при інтерпретації (І.Гассан).

Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття є складним семантичним знаком, який поєднує в собі мисленнєву і мовну субстанції, опосередковані свідомістю суб’єктів творення тексту. З цього погляду поетичний текст є суто антропоцентричним і розкриває два способи пізнання дійсності поетом: логічний, результатом якого стає відображення концептуальної картини світу митця шляхом створення індивідуально-авторської моделі довкілля; й образно-емоційний, який через наповнення поетичного тексту образами передає читачеві естетичну інформацію. Тому процеси породження й інтерпретації іспанського поетичного тексту ґрунтуються на реалізації мовленнєво-жанрового, когнітивного, семантичного та інтерпретаційного компонентів, які зумовлюють використання мовних кодів для вербалізації концептів і художньо-поетичних образів у поетичному тексті.

У другому розділі “Лінгвокогнітивний аспект графічно-семантичного простору іспанського поетичного тексту” проведено графічні дослідження іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття, визначено механізми його інтерпретації, стратегії формування естетичного простору, проаналізовано функціонування кодових девіацій.

Сучасні дослідження іспанського поетичного тексту спрямовані на визначення когнітивно-інформаційної структури мислення поета, який для її вербалізації залучає стратегії формування естетичного простору. В іспанському художньо-поетичному дискурсі другої половини ХХ століття можна виділити такі види стратегій:

1) мовно-поетичні стратегії, що виступають засобами створення сильних позицій поетичного повідомлення:

підґрунтям стратегій з орієнтацією на семантичний складник

поетичного тексту, які максимально виявляють семантичний потенціал мовних одиниць, є концептуалізація інформації. Вона здійснюється за допомогою експліцитних та імпліцитних структур, що утворюють текстові концепти – актуалізатори особистісних смислів поета. Семантичний складник іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття найчастіше реалізується через соціопсихічні утворення, які слугують орієнтирами буття, наприклад, життя, кохання, смерть, істина, доля. Концепт “життя” розкривається через образ-схему “життя є вмістилище нещасть” (“todo es destiempo”), що повністю відповідає світовідчуттю людини другої половини ХХ століття й втілюється у лексемах heladо, sangrar, roto, bajo, destiempo, encono. Смисловий простір концепту “смерть” в іспанській поезії другої половини ХХ століття розкривається у таких концептуальних метафорах, як: смерть є припинення життя, сон, забуття, вмістилище печалі, війна, гра, нескінченість життя, незбагнена сутність, буденність, гармонія життя, супутник, співрозмовник, порадник, мотив рефлексії людини, мета.

стратегії з орієнтацією на фонетичний складник поетичного тексту,

що максимально виявляють фонетичний потенціал мовних одиниць. Звукова стихія завжди супроводжує творчий процес, власне “веде” творця у цьому процесі. Однак звук “веде” не лише самого поета-творця, а й інтерпретатора його творчості, який у сприйнятті текстової одиниці відштовхується насамперед від звукобукв, навіть у тих випадках, коли звуки відчуваються без будь-якого стосунку до звуконаслідування чи фонемної символіки (А.К.Мойсієнко). Важливими поняттями цієї стратегії є алітерація, асонанс, консонанс, дисонанс. Так, за допомогою консонансу й асонансу через прототиповий образ ночі розкривається концепт “кохання”: Tъ, dulcнsima amante, // callante, // dormida la luz en un velo, // destello, // de luna que brilla redonda, // la alondra, // que el viento se acerca ya muerto, // tormento, // del cielo que tira las gotas de agua, // maсana, // tendrй una alba triste sin cuerpos, // los muertos, // descubren el ъltimo grito del negro. // Noche. // Tъ, dulcнsima amante (L.Martнnez Ojeda).

У тих випадках, коли і смисловий, і фонетичний складники мають впливове навантаження, можна говорити про змішані стратегії. Фоносемантика тексту, утворена асоціативним складником звукобукв, може виявляти велику сугестивну силу, коли текст вибудовується згідно з ефектом резонансу звукового ритму і текстових концептів, що призводить до накладання одного на одне: La luz fundamenta el aire, // leve lбmina exterior // que en sus columnas sostiene, // sonido sуlo, su son. // Nunca silencio; sonido, // suma de sones que son// la cantidad encantada // de las veces de su voz. // Sum a de sones que suenan// en una vez y una voz, // columnas que no sostiene // sino sуlo, sн, su son. (J.Siles). Звукові повтори перебувають у тісному асоціативно-смисловому зв’язку із “внутрішньою формою” твореного поетичного тексту, оскільки концептуальне і семантичне поле часто формується навколо домінантних звукових образів. Звуковий ритм підкорюється розвитку і втіленню текстового концепту “життя” – віршовані рядки розкривають прототиповий образ життя як світла. Відбувається звернення до первинної мови, тобто до мови підсвідомості, яка оперує предметними уявленнями, мнемонічними слідами синестетичних (візуальних, тактильних, слухових) видів сприйняття, що відрізняються семантичною розпливчастістю, конденсованістю і зсувом наслідків перцептивних процесів: зір ? звук, тактильна перцепція ? зорова перцепція. Завдяки спільним звукам і звукокомплексам відбувається активний обмін або взаємопроникнення смислу навіть у семантично віддалених чи неконтактних поетичних одиницях.

2) Стратегія емоційної атаки, залучаючи естетичний, моральний, релігійний, езотеричний типи досвіду, породжує новий “когнітивний паттерн” оцінно-смислового універсуму. Поет формує задум і вибудовує твір у межах ширшого контексту з декількох текстів, намагаючись усвідомити сучасну, чимдалі складнішу, реальність. У другій половині ХХ століття стратегія емоційної атаки реалізується як комунікативна подія циклічного характеру відносно певного поетичного тексту або тематики. Вона стає динамічним феноменом естетичного вираження, оскільки свідомість читача актуалізує все нові циклотвірні зв’язки сучасної поезії. Яскравим прикладом творення комунікативної події є явище циклізованого полілогу іспанських поетів на тему власної країни, для якого виявляється характерним висловлювання протилежних думок щодо Іспанії: Espaсa, Espaсa, // me naces hija y madre mбs hermosa, // mбs dolorida y honda... (І.Gil). Espaсa del corazуn: // mбs paisaje que suceso, // mбs deseo que razуn (D.Ridruejo). Somos a muerte lo ibero // que aъn nunca logrу mostrarse puro, // entero y verdadero (G.Celaya).

3) Ігрова стратегія, яка знаходить безпосереднє вираження у тому, що поетичне повідомлення передається від “Я” до “Я”, коли людина звертається до самої себе, щоб проникнути у свій внутрішній стан або знайти власне місце у Всесвіті. Нове мистецтво ХХ століття потребує нового підходу до породження, сприйняття й інтерпретації поетичного тексту: воно орієнтує читача на поетичну гру з автором. Ця ситуація співзвучна з домінантним принципом егоцентризму в семіотичній теорії та поглядом на поетичний текст як на певну саморефлексію поета-мовця, самоусвідомлення в термінах Іншого, комунікації з Іншим (І.В.Смущинська). У каналі “Я – Я” відбувається якісна трансформація інформації, що призводить до перебудови власного “Я” адресанта: Soy distinto a mн mismo. Yo vivo en otro. Передаючи повідомлення самому собі, він внутрішньо перебудовує свою сутність, оскільки сутність особистості можна трактувати як індивідуальний соціально значущий код, який змінюються у процесі такого комунікативного акту: “Я” піддається “відчуженню”, відбувається поступове “входження” в “Іншого”, при якому “Я” уявляє себе “Іншим”. Експліцитне вираження каналу “Я – Я” на вербальному рівні відбувається через прийменники yo, mis, me, mi, mн mismo, а також дієслова першої особи однини soy, vivo, busco, disperso, hablo, pregunto, які можуть поєднуватися в нескінченні ланцюжки ритмічних повторів. На рівні поетичного тексту відбувається зіштовхування і взаємодія двох різнорідних початків: повідомлення семантичною мовою і вторгнення синтагматичного додаткового коду. Тому механізм передачі інформації по каналу “Я – Я” можна представити у такий спосіб: уводиться повідомлення природною мовою, потім уводиться додатковий код, репрезентований суто формальною, синтагматично побудованою організацією, яка повністю звільнена від семантичних значень або прагне до такого звільнення. Між первісним повідомленням і вторинним кодом виникає напруження, під впливом якого з’являється тенденція декодувати семантичні елементи тексту, що набувають нових значень у структурі цієї додаткової синтагматичної конструкції. Окрім того, синтагматичні конструкції сприяють виникненню асоціацій: текст у каналі “Я – Я” має тенденцію накопичувати індивідуальні значення, організовує асоціації, що містяться у свідомості поета, і перебудовує ту особистість, яка включена у процес передання інформації по каналу “Я – Я”.

Експліцитні й імпліцитні структури, що лежать в основі когнітивної карти іспанського поетичного тексту, кодуються графічним і семантичним способом. Графічні коди іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття включають:

1) створення таких візуальних структур, в яких графічна композиція є відбиттям внутрішніх закономірностей тексту граматичного і смислового характеру. Поети знаходять “зорову інтонацію” у своєрідній манері написання, коли саме розташування слів підпорядковується інтонації та паузі:

Alas que son materia si las miro.

Ondulaciуn precisa, si las pienso.

Alas.

Gaviotas.

Picos.

Patas.

Plumas (J.Siles).

2) багаторазове та ненормативне повторення розділових знаків, які виконують графічну функцію виявлення системи відношень і функцій у поетичному тексті, або їхня часткова чи повна відсутність. Така пунктуація виступає символічним зображенням загострення пристрастей: пунктуація ніби вказує на хвилеподібний рух припливів та відпливів емоційного напруження:

Deja que llegue a ti lo que no tiene nombre:

lo que es raнz y no ha advenido al aire: el flujo

de lo oscuro que sube en oleadas: el vagido brutal

de lo que yace y pugna hacia lo alto: donde a su vez

serб disuelto en la ъltima forma de las formas:

invertida raнz: la llama (J.Valente).

3) написання частини тексту великими літерами, яка інколи стає самостійним текстом:

la cola que no sabe

ni cуmo empezу

codazos en la cola

por el mejor pedazo y las marujas

que le dicen

SEСORA

ES USTЙ LA ЪLTIMA???

finalmente

convertida enuna dellas (R.Wolfe).

4) злиття кількох слів в одне, написання слів за вимовою всупереч орфографічним правилам, що нейтралізує у структурі тексту автономність слова, рядка, повідомлення:

ЎTan solos! Fantasmas que hace visible la hiedra

- como hiedramerlнn como niсadecabezacortada

como mujermurciйlago la niсa que ya es бrbol (L.Panero).

5) кодування поетичних текстів за допомогою комп’ютерних символів, що завдячує появі та поширенню інтернету:

busco @rrobamiento a larga distancia

decimonуnica muero

ruego al interesado please

pуngase en conexiуn (T.Suбrez Rojas).

6) уведення символьних елементів (цифр, дробів):

como una nube sъbita La vida es como despertarse

sobre tu corazуn los 6 de enero a media noche aturdido y confuso,

porque aquellos regalos sigilosos absolutamente estъpido, forzandо

nunca te deslumbraban ojos arruinados para ver el reloj:

como los que, radiante, recibнas nunca sabes demasiado bien

en tus sueсos del 3, el 4, el 5...(M.D’Ors). si son las 3 y 1/2 o las 6 y 1/4 (R.Wolfe).

7) уведення “різномовної” техніки, при якій звукові послідовності одночасно кодуються засобами декількох мовних систем:

luna de california en el lento week-end (A.Sarriуn).

mil barcos de basora cargados con especias

techos de muйdago happy

christmas vigilias

esperando los besos imposibles (A.Sarriуn).

8) запис поетичного тексту малими літерами, включно із власними назвами:

y que el hombre del tiempo dice

que en parнs

estб cayendo

como nunca

un aguacero (Т.Suбrez Rojas).

Через відсутність структури поетичні тексти кінця ХХ століття виробляють свою відмінну “захисну” ознаку – ознаку “відкритої структури”. Існування поетичного тексту в різних формах репрезентації звільняє його від готових рішень і перетворює у відкриту структуру, що дозволяє розширити уявлення про межі поетичної творчості: поезія уникає тенденції прагнення до наперед визначеної форми й завершеності.

Графіка поетичного тексту і звукове відтворення відображують спосіб його породження. Слова та звуки, утворені з єдиного джерела “gloria”, не виходячи за межі своєї власної стихії (то розпадаючись на букви та склади, то вільно утворюючи нові варіації), створюють ефект “рухливої форми”. Така поетична манера дозволяє здійснити множинність прочитань завдяки рекомпозиції елементів різних словоформ, що не скасовує зв’язності й не суперечить їй, а є прикладом “перекрученої” техніки. Аномальність композиції привертає посилену увагу – деавтоматизацію сприйняття – і змушує сприймати текст як такий, що народжує на очах адресата нові слова та зв’язки між ними і таким чином трансформує реальність, яка стоїть за ним.

У другій половині ХХ століття великого значення набуває індивідуальне мислення, момент вільної творчості, коли зовнішнє вираження внутрішнього потребує творчого розуміння з боку читача, який повинен самозануритися у свідомість автора і відтворити його творчий акт. Водночас іспанські поетичні тексти цієї доби характеризуються ущільненою художньо-інформаційною структурою, що веде до численних прочитань того самого тексту і визначає його багаторівневу інтерпретацію.

Поетичні девіації, фігурами яких виступають метаболи (метаплазми, метатаксис та метасемеми) (Ж.Дюбуа) – “додаткові структури”, що функціонують на різних рівнях мовної ієрархії, – виступають особливими жанровими когнітивними структурами обробки, збереження й передачі художньої інформації. Вони є результатом ментальних операцій, репрезентованих в іспанських поетичних текстах реляційними операціями (звичайними та інвертованими), а також субстанціальними операціями (скороченням сполучників і знаків пунктуації; домінуванням другорядних членів; дистанціюванням головних елементів; ускладненням нормативної конструкції). Когнітивні техніки вставлення, вилучення та перерозташування, зміни та інверсії, симетрії – асиметрії, еліпсису, переривання також беруть участь у порушенні мовних норм при породженні іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття.

Процес інтерпретації поетичного тексту постійно відшукує нові об’єкти семантизації, які, проходячи через інтерпретаційний фільтр читача, набувають нового значення та стають джерелом емоційного вибуху. Розкриття інтенцій, мотивації, цілей і прагнень поета, його особистого досвіду, зафіксованого в поетичних текстах, уможливлюється завдяки застосуванню механізмів інтерпретації іспанського поетичного тексту на основі його жанрової ідентифікації, фреймового аналізу, когнітивних схем. Схеми та схемати, що існують у свідомості читача, можуть руйнувати або оновлювати знайомий йому світ, складати чи розширювати індивідуальну модель дійсності, тобто інтерпретувати об’єкти, події, ситуації і забезпечити розуміння ідеї та інтенцій автора.

Декодування інформаційного масиву іспанського поетичного тексту відбувається із залученням з боку читача фонових знань, які активно діють у когнітивній побудові та репрезентації макроструктури тексту. Заповнення інтерсеміотичних глибинних лакун в іспанській поезії другої половини ХХ століття вимагає звернення до цілісної парадигми інших текстів історії, культури, всесвітньої літератури, що створює естетико-смисловий контекст поетичного тексту.

Однак за відсутності в адресата необхідних фреймів інтерпретації може виникнути ефект когнітивного дисонансу, джерелами якого виступають такі чинники:

1) уведення поетом певних лексикодів, що завдяки стилістичному прийому “відчуження” деавтоматизують процес сприйняття поетичного тексту. Для глибокого розуміння інтенції автора читачеві, наприклад, необхідно знати символіку флоризмів в іспанській культурі і володіти загальними знаннями з міфології. Рослини, згадані у тексті Л.Гомеса де Аранда “Espliego”, є символами кохання, перемоги, безсмертя, що з давніх-давен знаходять відображення у фольклорі, як, наприклад: suspiros de amor, el nardo; ya no cogerй verbena que era la hierba amorosa; entre los arboles todos se seсorea el laurel. Вони і в глибинній структурі поетичного тексту відображують почуття автора до жінки – текст наповнений поетичними образами, які створюють навколо себе велике асоціативне поле: кохана жінка є “Dafnй que enciende un Sol, cada maсana, “prohibida fruta, “paloma y nido”, танок якої “es la rompiente, es blanca arena, compбs de viento y olas, mar de flores”. Намагаючись повніше передати основну концепт-ідею поетичного тексту, автор свідомо або несвідомо переповнює його різноманітними стилістичними прийомами, які ускладнюють автоматизацію процесу читання. Таке ускладнене прочитання спонукає читача зайняти активну позицію щодо осягнення смислу тексту.

2) невідповідність інформаційних просторів автора і читача, що вимагають пояснення певних енциклопедичних понять. Читач, за відсутності знань, потрібних для декодування поетичного тексту, повинен занурюватись у культурний простір персоналій:

No es Nadie el nombre del que corre entre la sombra,

Ni Odisea el que repta entre siete cubнculos.

Uno sуlo es su nombre. Llamadme ya Mendigo (L.Villena).

Nadie” – це ім’я Уліса, яке він сам дав Циклопові Поліфему, коли той запитав Уліса, хто його обманює. Після повернення на Ітаку Уліс з’явився перед усіма як жебрак, звідси і назва “Mendigo.

3) різниця їхніх етнопсихоментальних сфер, що виражається лакунарним характером відмінних культур (наприклад, концепти “villancico, “seguidilla, “copla, “cante jondo, “morillas, “pavana” носять лакунарний характер, оскільки належать лише до іспанської культури і потребують пояснення, заміни реалії для представника іншого етносу: гранадська мелодія “villancico” пояснюється як різдвяна пісня; “morillas” (мориски) – маври, які прийняли хрещення і залишилися в Іспанії після Реконкісти; “pavana” – іспанський танок ХVІІ століття).

Таким чином, сенсорика й інтелект виступають комплементарними механізмами прийому й обробки інформації, що надходить з навколишнього світу. Вони лягли в основу інтерактивної моделі розуміння поетичного тексту, яка, поєднуючи у собі процеси взаємодії стимульної та концептуальної інформації, розглядає читання не як процес видобування інформації з тексту, а як процес взаємодії графічного сигналу з концептуальною базою знань адресата для побудови смислової репрезентації тексту в його інтелекті. Текст не визнається об’єктивно існуючою даністю, а має унікальну структуру для кожного індивіда залежно від того, як він його зрозумів. Інтерпретація – це процес створення семантичного продукту (тексту), що з’являється в результаті співвіднесення інформації “на вході” із загальними знаннями адресата і тому включає більше інформації, ніж безпосередньо виражено на “вході”. Читач отримує не тільки те, що він прочитав (знаковий продукт), але й те, що він знає. Окрім того, розуміння тексту як структури, розрахованої на актуалізацію адресатом її компонентів та його когнітивний внесок, полягає у залученні знань про світ, заповненні смислових лакун на їхній основі й усвідомленні того, що постмодерний напрям другої половини ХХ століття розширює рамки будь-якого жанру, поєднуючи в одному поетичному тексті елементи різних жанрових форм.

У третьому розділі “Іспанський поетичний текст у концептуально- образній парадигмі” визначено засоби репрезентації концептуальної структури іспанських поетичних текстів, проаналізовано систему художньо-поетичних і художньо-національних образів іспанської поезії другої половини ХХ століття, представлено інтертекстуальні конструкції як способи наративного мапування.

Концептуальна структура іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття виділяється шляхом концептуального аналізу, що як продовження семантичного аналізу розкриває когнітивно-мовну систему поета на рівні побудови цілісного поетичного тексту через вивчення реальної, мовної та концептуальної картин світу, осмислюваних митцем.

Основні засоби репрезентації концептуальної структури іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття втілені у системі концептуальних тропів:

1) метафорах (онтологічних, орієнтаційних, структурних, метафорах каналу зв’язку): La tristeza me llena (L.Villena); Y la libertad era ese amor // Entre cada baso de ternura (M.Fernбndez); Apenas, casi a solas, // entre el aire y la muerte, // un brote nuevo (J.Valente). Виділення ряду концептуальних метафор проводиться за допомогою “концептуального накладання”, або мапування, представленого атрибутивним, релятивним та ситуативним видами: Eres un rayo de Luna // eres mejor que ninguna. // Eres la aurora mбs bella, // y la tarde displicente; // hambre oscura y blanco pan, // eres la sed y la fuente (L.Gуmes de Aranda); Y o soy un corazуn que estб partido, // el aire que se empapa, // una avecilla negra que recorre el mundo (L.Martнnez Ojeda); esta emociуn que brota dentro de ti y consumе // toda tu vida, pura como un papel que arde (J.Mateos);

2) метонімії (частина заміщує ціле, ціле стоїть замість частини, об’єкт заміщує місце та місце заміщує об’єкт, категорія заміщує властивість): Olvida el son. // tacones bailan (M.Fernбndez); Yo sуlo un alma que canta (L.Gуmes de Aranda); Han pasado una historia // en бcidas cervezas (M.Fernбndez); Poema de amor busca mujer: // sin lнmite de primaveras, // pero de pocos otoсos. (L.Garcнa Montero); 3) оксимороні: Dolorosa placidez que acaba destrozando // Mi realidad нntima, mis нntimos anhelos (L.Martнnez Ojeda); Pensй: Serнa hermoso vivir estando muerto... // Y no pensaba en vampiros (L.Villena). Концептуальна структура поетичного тексту, представлена цими концептуальними тропами, є продуктом когнітивного мислення поета, яке відображає аналогове, асоціативне та контрастивне, або парадоксальне, осмислення людиною картини світу.

Джерелами образного простору іспанської поезії другої половини ХХ століття є універсальні концепти – життя, смерть, кохання – та національно маркований концепт “Espaсa”, що реалізується у серії таких концептів-референтів:

1) “географічні назви” з вербалізацією у власних назвах іспанських міст, визначних пам’яток, автономій, річок, гір: Castilla, Sevilla, Andalucнa, Cataluсa; Salamanca, Madrid, Granada, Cуrdoba; los puestos de las Ramblas, Villa Estefanнa, La Torre del Mirador, el colegio de Carderуn; el Duero, el Toro; el Moncayo, el Urbiуn;

2) “ландшафт”, що розкривається в образі сухої, випаленої сонцем землі Іспанії (tierra, valles, vaguadas, cerros, dunas, firme, rojizо, secano); гір і гірських ланцюгів (sierras, piedras, almenas, cordilleras, rocas azul, gris, lejanо, alto); моря. В образах землі та моря відбивається образ життя іспанського народу: жителі центральних регіонів займаються обробкою землі, а жителі прибережних автономій – рибальством. Образ селянина-землероба – serio labrador – неможливий без предмета обробки – campo labrado, tierra – та знаряддя праці – yuntas, aperos. Образ рибалки – marinero – супроводжують barcos, aves marinas, lejanas islas madrepуricas. Лексеми, що втілюють традиційні образи землі та моря, є засобами контрастного протиставлення урбаністичному світу сучасної Іспанії;

3) “рослинний світ”, що розкриває флору Іспанії і вербалізується в назвах рослин: